Наукова спадщина Ф. Вовка в галузі антропології: спадкоємність традицій та сучасне бачення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наукова спадщина Ф. Вовка в галузі антропології: спадкоємність традицій та сучасне бачення

Актуальність теми дисертації зумовлена потребою всебічного та об'єктивного дослідження антропологічної спадщини Федора Кіндратовича Вовка (1847-1918) як вітчизняного вченого, науковий доробок якого в царині науки про людину впродовж тривалого часу замовчувався або перекручувався. Ф.Вовк був першим науковцем, котрий розпочав широкомасштабні антропометричні дослідження на теренах України. Він запропонував струнку концепцію антропологічного складу українського народу. Ф.Вовк створив власну антропологічну школу, виховавши плеяду майбутніх українських, білоруських та російських вчених - П.Єфименка, С.Руденка, О.Сержпутовського, Д.Золотарьова, О.Алешу, А.Носова. Саме йому Україна завдячує зародженню вітчизняної антропології та піднесенню її на один щабель з тогочасними європейськими народознавчими студіями. Однак антропологічна спадщина Ф.Вовка досі не отримала належної оцінки, чому значною мірою перешкоджало тавро “буржуазного націоналіста” на імені вченого впродовж радянського періоду вітчизняної історії.

На сьогодні відсутні цілісні наукові роботи, в яких би аналіз антропологічної спадщини Ф.Вовка проводився з урахуванням всіх наявних джерел. Основна увага дослідників приділялася аналізу двох антропологічних праць Ф.Вовка - статті “Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини. І. Гуцули” (1908 р.) та розділу “Антропологічні особливості українського народу” (1916 р.), вміщеному у другому томі енциклопедичного видання “Український народ в його минулому та сьогоденні”. Що ж до поглядів Ф.Вовка на структуру антропології, її місце серед інших дисциплін, які вивчають людину, то вони не досліджувалися. Це ж стосується і наукової та педагогічної діяльності Ф.Вовка в С.-Петербурзькому університеті, Етнографічному відділі імператорського Російського Географічного товариства, а також в Російському Антропологічному товаристві. Потреба критичного аналізу теоретичної та практичної діяльності Ф.Вовка та її продовження в наукових роботах послідовників вченого вимагає окремого спеціального дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках наукової програми Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку націєтворчих концепцій” (2000Б-010).

Об'єктом дисертаційної роботи є наукова діяльність Ф. Вовка як фундатора української антропологічної школи.

Предмет дисертаційного дослідження становлять форми, методи, напрямки та результати науково-теоретичної та практичної діяльності Ф.Вовка в світлі сучасних наукових даних.

Метою дисертаційної роботи є всебічний та критичний аналіз наукової спадщини Ф.Вовка як основоположника української антропологічної традиції. Для її реалізації слід вирішити такі основні дослідницькі завдання:

- проаналізувати стан вивчення проблеми; залучити для висвітлення порушеної проблематики якнайширше коло джерел;

- визначити роль французької антропологічної школи у формуванні світогляду Ф.Вовка як вченого-антрополога;

- окреслити напрямки практичної діяльності Ф.Вовка для організації антропологічних досліджень на теренах України;

- проаналізувати основні положення запропонованої Ф. Вовком концепції антропологічного складу українського народу в світлі сучасних антропологічних даних;

- дослідити теоретичну та практичну діяльність Ф. Вовка у формуванні власної антропологічної школи на базі Кабінету географії та антропології природничого відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету та в Російському Антропологічному товаристві;

- простежити міжнародну наукову діяльність Ф.Вовка та її значення в контексті розвитку антропології як науки;

- розкрити діяльність вченого з популяризації на Заході досягнень вітчизняної антропології.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1887 по 1918 рр. (від початку паризького еміграційного етапу наукової діяльності Ф.Вовка - вступу до паризької Антропологічної школи 1887 р. - до смерті вченого 1918 р.). Окремо розглянута діяльність представників наукової школи Ф.Вовка (з 1907 до кінця 60-х рр. ХХ ст.).

Територіальні межі дослідження охоплюють передусім етнічні українські території у складі Російської та Австро-Угорської імперій, столицю Франції Париж та Росії - Санкт-Петербург.

Методологічні засади. Дисертантка дотримувалася таких принципів вивчення історичних фактів, як історизм та об'єктивність. Використання першого принципу пов'язане з врахуванням усіх явищ, які впливали на предмет дослідження. Події та факти розглядалися в певних часових рамках. Розглядаються ті історичні обставини кінця ХІХ - початку ХХ ст., які вплинули на формування Ф.Вовка - вченого-антрополога: політична ситуація в імперії, коло наукових зацікавлень Ф.Вовка тощо. Об'єктивність передбачає собою урахування багатогранності та суперечливості фактів, явищ та подій. Даючи характеристику науковій роботі Ф.Вовка, дисертантка використала значну кількість документів, повідомлень та інших джерел інформації, зіставляючи та аналізуючи факти, події, точки зору різних авторів. Окрім того, також використовувалися порівняльно-історичний (виділення та розгляд історичних періодів, які впливали на постановку наукових дослідницьких тем, завдань Ф.Вовка та його учнів, що висвітлюється в І, ІІ, ІІІ та V розділах), порівняльно-аналітичний (у розділі IV для порівняльного аналізу висновків основних антропологічних робіт Ф.Вовка з результатами робіт сучасних антропологів) та проблемно-хронологічний (виклад етапів та результатів наукової діяльності Ф.Вовка в хронологічній послідовності у розділах ІІ, ІІІ та V) методи. Задля об'єктивної наукової оцінки внеску Ф.Вовка в сучасну антропологічну науку авторка порівняла методику, використану Ф.Вовком в його антропологічних дослідженнях, з методологічною базою сучасної антропометрії.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вона є першим в українській історіографії комплексним дослідженням, присвяченим антропологічній спадщині Ф.Вовка. В роботі вперше подано характеристику двох основних періодів наукової біографії Ф.Вовка як антрополога - “паризького” (1887-1905) та “петербурзького” (1906-1918); проаналізована методологія наукових праць Ф.Вовка як представника французької антропологічної школи; вперше введено до наукового україномовного обігу праці Ф.Вовка, написані ним французькою мовою; висвітлено основні етапи організаційно-наукової роботи Ф.Вовка зі створення власної антропологічної школи; вперше здійснено спробу дати оцінку антропологічній діяльності Ф.Вовка, як комплекс теоретичних пошуків та практичної реалізації теоретичних завдань; подано розгорнутий аналіз праць Ф.Вовка в галузі української антропології з урахуванням здобутків сучасної антропологічної науки; вперше висвітлено участь Ф.Вовка у співкерівництві гуртками Українознавства, Географічного та Землезнання при Санкт-Петербурзькому університеті, а також висвітлена робота вченого в Російському Антропологічному товаристві при згаданому університеті.

Наукове і практичне значення роботи полягає в тому, що її результати дозволяють глибше та об'єктивніше зрозуміти роль та місце Ф.Вовка в розвитку антропології в Україні. Результати дослідження можуть бути використані при написанні робіт з історії антропології в Україні, при читанні нормативних курсів та спецкурсів з українознавства, історії України, антропології, історії науки; при написанні підручників та посібників з перерахованих вище спеціальностей.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися у Центрі українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка; оприлюднювалися в доповідях на семи міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях, а саме: на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (13-14 травня 2000 р.), ІІІ науковій конференції “Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (24-25 квітня 2001 р.), Міжнародній науковій конференції “Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (19-20 листопада 2002 р.), Міжнародній науковій конференції “Українство у світі: традиційність культури та спільнотні взаємини” (29-30 травня 2003 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українознавство в системі вищої освіти: стан і перспективи” (2-3 березня 2001 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Україна - Земля і люди (присвячена 125-річчю з дня народження академіка Степана Рудницького)” (28 листопада - 5 грудня 2002 р.), науковій конференції “Духовна культура українців на етнічних західноукраїнських землях” (7-8 вересня 2001 р.).

За результатами дослідження опубліковано шість наукових статей загальним обсягом 2,2 др. арк., з них три - у фахових виданнях.

Структура роботи. Поставлені мета, предмет і завдання дослідження зумовили структуру роботи, яка складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, а також двох додатків. Обсяг основної частини дисертації складає 161 сторінку, загальний обсяг дисертації 195 сторінок, бібліографія, подана на 29 сторінках, нараховує 346 позицій.

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначені об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та географічні межі, мета і завдання, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи.

У першому розділі “Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми та стан джерельної бази, на основі яких здійснювалося дослідження.

Перші спроби оцінити науковий доробок Ф.Вовка були зроблені ще за життя вченого. Основна увага рецензентів приділялася роботі “Антропологічні особливості українського народу”, яка викликала неоднозначну реакцію з боку провідних російських антропологів (Д.Анучин, М.Могилянський) Анучин Д. К антропологии украинцев // РАЖ. - 1918. - №1-2. - С.49-60; Могилянский Н. Рец. на: Украинский народ в его прошлом и настоящем, т.ІІ. П. 1916. // Жизнь и знание. - Петроград, 1917. - С.130-138.. Реферативний виклад основних положень цієї праці містять статті учнів Ф.Вовка (З.Кузеля, О.Алешо, А.Носов, Л.Чикаленко, І.Раковський, С.Руденко), написані в 1920-х рр., які розвивали погляди свого вчителя. Починаючи з 1930-х рр. над ім'ям вченого тяжіло тавро “буржуазного націоналіста”. У зв'язку з цим оцінки його антропологічної спадщини набули необґрунтовано негативного забарвлення. Прикладом необ'єктивного ставлення стали роботи Л.Берга, Г.Зіневич, Г.Дебеца, В.Дяченка Берг Л. Из истории географического образования в Ленинградском университете / Избранные труды. - М.: Из-во АН СССР, 1956. - С.337-386; Зіневич Г. З історії антропологічних досліджень в Українській РСР // НТЕ. - 1962. - №1. - С.107-111; Дебец Г.Ф. Этническая антропология в работах русских антропологов конца ХІХ и начала ХХ века (петербургская и московская школы) // Труды института этнографии. - М. - 1963. - Т.85. - С.207-224; Дяченко В.Д. Антропологічний склад українського народу. Порівняльне дослідження народів УРСР і суміжних територій. - К.: Наукова думка, 1965. - 129 с.. Не відчуваючи на собі ідеологічного тиску, вчені діаспори безсторонньо оцінювали науковий доробок Ф.Вовка (З.Кузеля, І.Раковський, Р.Єндик, В.Петров). Політичні перетворення в СРСР другої половини 80-х рр. ХХ ст. дозволили реабілітувати імена багатьох українських учених. Виходу із тривалого небуття постаті Ф.Вовка сприяли праці О.Франко, С.Сегеда, В.Наулко, І.Тіхонов Франко А., Франко О. Федор Кондратьевич Вовк (Волков): биографический очерк // Советская этнография. - 1990. - №1. - С.86-95; Франко О.О. Федір Вовк - вчений і громадський діяч. Наукове видання. - К.: Вид-во Європейського університету, 2000. - 378 с.; Сегеда С. Антропологічна спадщина Ф. Вовка в світлі сучасних наукових даних // Вовк Ф. Антропологічні особливості українського народу. - К. “Фотовідеосервіс”, 1994. - С.55-74; Наулко В., Франко О. Етнографічна та народознавча спадщина Федора Вовка // Mappa mundi. Зб. наукових праць на пошану Ярослава Дашкевича з нагоди його 70-річчя. - Львів-К.-Нью-Йорк, 1996. - С.675-697; Тихонов И.Л. Возвращение на олимп отечественной науки. К 150-летию со дня рождения Ф.К.Волкова // http://www.spbumag.nw.ru/97-98/no15-97/17.html (// Санкт-Петербургский университет, №5, 1997). тощо.

Джерельна база дисертаційного дослідження складається з наукових статей та рецензій Ф.Вовка в царині антропології, написаних ним французькою, українською та російською мовами; докторської дисертації французькою мовою; наукового архіву вченого; архівних фондів наукових установ, з якими співпрацював Ф.Вовк або його респонденти. Аналізувалися статті “Справозданє антропологічної експедиції д. Хв.Вовка” (1904 р.), “Справозданє етнографічної експедиції 1905 р.” (1905 р.), “Rapport sur les voyages en Galicie orientale et en Bukovine en 1903-1904” (Звіт про подорож у Східну Галичину та Буковину 1903-04 року) (1905 р.), “Украинцы в антропологическом отношении” (1906 р.), “Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини. І. Гуцули” (1908 р.), “Антропологические особенности украинского народа” (1916 р.). Окремо розглядаються погляди українського вченого на місце антропології серед інших гуманітарних та природничих наук, а також її місце в системі університетської освіти Росії, викладені Ф.Вовком у доповідях та статтях: “Raport sur l`etаt actuel des sciences anthropologiques en Russie” (Звіт про сучасний стан антропологічних наук у Росії) (1909 р.), “Об организации антропологических исследований славянских племён” (1912 р.), “Новейшие направления в антропологических науках и ближайшие задачи антропологии в России (речь, произнесенная на заседании Общества 17 января 1911 г.)” (1913 р.), “Антропология и ее университетское преподавание (к пересмотру университетского устава)” (1915 р.).

Однією з найважливіших груп джерел є архівні матеріали. У дисертаційному дослідженні були розглянуті документи, які знаходяться у Науковому архіві Інституту археології НАНУ, Інституті Рукопису НБУ імені В.І.Вернадського, Відділі рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, Центральному державному архіві громадських об'єднань України, Центральному Державному історичному архіві у м. Львові, Державному архіві Кіровоградської області, Науковому архіві Російського Географічного товариства, Рукописному архіві Інституту історії матеріальної культури РАН. Матеріали, що зберігаються в архіві ІА НАНУ, складають наукові праці Ф.Вовка (підготовлені до друку рукописи опублікованих та неопублікованих праць, чернетки творів); замітки та робочі нотатки записів роботи РАТ; етнографічні та антропологічні польові щоденники, малюнки, фотографії; конспекти лекцій, прослуханих під час навчання в Антропологічній школі в Парижі; листування (приватне та службове). Архівні фонди ІМФЕ ім. М.Рильського НАН України стосуються антропологічної діяльності Ф.Вовка в Україні, а також його учнів у радянському Києві. Це, насамперед, справи з особового фонду учня Ф.Вовка О.Алеші (ф. №44) - архівні документи, котрі висвітлюють науково-організаційну та експедиційну діяльність Кабінету антропології та етнології ім. Хв.Вовка при ВУАН, на чолі якого тривалий час стояв інший учень Ф.Вовка - А.Носів (Носов). У фондах ІМФЕ зберігаються матеріали, що ілюструють роботу Етнографічної комісії при НТШ у Львові (ф. №29-2) та Етнографічного товариства в Києві (ф. №33), окремі справи яких стосуються антропологічної діяльності Ф.Вовка або його листування з членами наведених вище установ. Серед архівних матеріалів, що зберігаються у ЦДІА у м. Львові, використано в основному фонди НТШ (ф. №309), а також особисті фонди К.Студинського (ф. №362), М.Мочульського (ф. №379), В.Шухевича (ф. №735). Це польові звіти І.Раковського про проведення антропологічних експедицій Ф.Вовка на Лемківщині; звіти самого Ф.Вовка; протоколи засідань історико-філософської секції, які відображають процес організації та спорядження антропологічних та етнографічних експедицій Ф.Вовка. Окремі справи персонального фонду П.Рябкова (ф. №304), котрий зберігається у ДАКО, висвітлюють період наукової та педагогічної діяльності Ф.Вовка в Російській вищій школі суспільних наук в Парижі. Науковий архів РГТ у Санкт-Петербурзі містить матеріали, котрі стосуються наукової діяльності Ф.Вовка в цій установі (ф. №110, №48). Наукову діяльність учнів Ф.Вовка розкривають документи, що зберігаються в РА ІІМК у Санкт-Петербурзі. У дисертаційному дослідженні використано фонд Протоколів Правління та Ради ДАІМК за період 1919-1929 роки (ф. №2), який містить звіти про антропологічні експедиції, зв'язки з Кабінетом антропології ім. Хв. Вовка ВУАН. Архівні справи ЦДАГОУ, насамперед з фондів ЦК Компартії України (ф. №20) та Колекції позасудових справ реабілітованих (ф. №263) дають змогу уявити політику центральних органів влади щодо наукових установ ВУАН, серед них - Кабінет антропології та етнології ім. Хв. Вовка.

Другий розділ “Формування антропологічних поглядів Ф. Вовка: паризький період в житті вченого” розкриває питання фахової компетентності Ф.Вовка. Наукові погляди Ф.Вовка в царині антропології сформувались на основі французької антропологічної школи та на базі діяльності Паризького антропологічного товариства, методологічну базу яких заклали праці П.Брока, А.Катрфажа, І.Жоффруа де Сент-Ілера, П.Топінара, Л.Манувріє, Е.Амі, Г. де Мортільє. Особливість французької традиції в антропології як науки про людину полягала у цілісному підході до вивчення людини у біологічному та соціальному контексті.

Представники цієї школи вбачали в антропології дисципліну, що охоплює археологію, етнографію, фольклор, лінгвістику, демографію, соціальну географію. Такий підхід склався і у Ф.Вовка під час навчання в Антропологічній школі при Паризькому антропологічному товаристві. В цей період Ф.Вовк підготував та захистив дисертацію “Скелетні видозміни ступні у приматів та в людський рас”, високо оцінену сучасниками як ґрунтовну роботу з царини онто- та антропогенезу. Для роботи над дисертацією вчений сконструював власний антропометричний прилад - подометричну дошку - для вимірів загальної довжини та ширини стопи. Ф.Вовк на остеологічному матеріалі прослідкував процес еволюції нижньої кінцівки Homo sapiens'а, виявив морфологічні відмінності людських рас, а також послідовно провів ідею залежності форми кістяка стопи від способу життя тварини чи людини і впливу на цей процес оточуючого середовища. В результаті планомірного дослідження остеологічних колекцій (здійснено понад 40 тис. вимірювань), Ф.Вовк дійшов висновку, що скелет стопи людиноподібних мавп є кінцевим результатом пристосування до статико-локомоторної функції нижньої кінцівки. Свої висновки Ф.Вовк базував на скрупульозно опрацьованому зоологічному та анатомічному матеріалі, що існував у розпорошеному вигляді по різних працях дослідників-природознавців кінця ХІХ ст.

Обраний 5 грудня 1895 р. членом Паризького антропологічного товариства, Ф.Вовк бере активну участь у його роботі, намагається ознайомити колег з новинами наукового та культурного життя України, працює на щорічних конференціях трансформістів (еволюціоністів), присвячених проблемі Pithecanthropus erectus та виникнення людини. Під час робочих засідань Паризького антропологічного товариства Ф.Вовк отримав ґрунтовні наукові знання з антропометрії, антропогенезу, доісторичної археології, порівняльної етнографії, історії первісної культури, етнології, які з часом включив у свої лекції з антропології у Санкт-Петербурзькому університеті.

На сторінках “Київської старовини”, “Матеріалів до українсько-руської етнології”, “Літературно-наукового вісника”, “Русского антропологического журнала”, “Археологической летописи Юга России” Ф.Вовк викладав та популяризував новітні досягнення європейської науки (як ознайомлення української громадськості вже 1898 р. з палеоантропологічною яванською знахідкою Е.Дюбуа пітекантропа).

За рекомендацією Ф.Вовка в члени Товариства були прийняті Б.Ханенко, П.Литвинова-Бартош, С.Руденко.

Ще в Парижі Ф.Вовк застосував свої теоретичні знання на педагогічній ниві та почав викладацьку діяльність в Російській вищій школі суспільних наук, був обраний професором антропології та етнографії. Ф.Вовк читав курси “Основи антропології”, “Порівняльна етнографія”, “Антропологічні особливості слов'янського населення Європейської Росії”. Курси Ф.Вовка серед інших слухали майбутні відомі вчені І.Раковський, О.Міллер, П.Рябков, М.Реріх.

У третьому розділі “Науково-організаційна діяльність Ф.Вовка в царині української антропології” йдеться про організацію наукових експедицій Ф.Вовка для збирання матеріалів з антропології українців, які здійснювалися вченим за підтримки Етнографічної комісії НТШ протягом 1903-1906 рр. у Галичині, Бойківщині, Лемківщині, на Буковині, Закарпатті та Сербії. Ф.Вовк здійснив чотири експедиції, вимірявши 726 осіб. Результатом польових досліджень стала стаття “Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини. І. Гуцули” (1908р.), в якій Ф.Вовк висловив думку про притаманний українцям високий зріст, брахікефалію та темну пігментацію волосся та очей.

Наступний етап науково-організаційної діяльності Ф.Вовка в царині української антропології пов'язаний з його переїздом до Санкт-Петербургу та роботою в етнографічному відділі Російського музею імператора Олександра ІІІ й етнографічному відділі Імператорського Російського Географічного Товариства, керуванням Російським Антропологічним товариством. У Санкт-Петербурзі Ф.Вовк викладав антропологію, археологію та етнологію на кафедрі географії та антропології столичного університету; був співкерівником студентських гуртків Українознавства, Географічного та Землезнання. Члени Російського Антропологічного товариства - здебільшого студенти Ф.Вовка в університеті - під керівництвом Ф.Вовка проводили систематичні антропометричні дослідження серед української людності на території Курської, Воронезької, Волинської, Київської, Подільської, Катеринославської, Херсонської, Таврійської губерній, а також Кубані. Узагальнивши зібрані дані, Ф.Вовк підготував розділ “Антропологічні особливості українського народу” (що став етапним у розвитку української антропології і не втратив свого значення в наші дні) до енциклопедичного видання “Український народ в його минулому та сьогоденні” (1916 р.).

Працюючи редактором “Матеріалів до українсько-руської етнології” (єдиним на той час україномовним виданням, що вміщувало статті з антропологічної тематики), Ф.Вовк у першому ж томі виклав своє розуміння предмету, структури та завдань антропології. Для вченого антропологія була комплексною наукою, яка зародилася “на підвалині загального природознавства”, передумовою її появи було становлення біології, палеонтології та геології як окремих самодостатніх дисциплін. За Ф.Вовком, антропологія мала таку структуру:

- спеціальна антропологія - вивчення людини з морфологічного боку;

- палеоетнологія (передісторична археологія) - первісна археологія та історія первісного суспільства, що має вивчати історичне минуле людини за речовими пам'ятками;

- етнологія разом з описовим підрозділом етнографією;

- соціологія досліджує суспільні відносини в межах окремих етнічних груп.

Згодом вчений висловлював думки про те, що з розвитком наукових знань до комплексу антропологічних наук залучаться нові розділи, як ембріологія, психологія тощо. Погляди Ф.Вовка на структуру антропології і основні напрямки антропологічних досліджень відіграли вирішальну роль у формуванні вітчизняної науки про людину.

У IV розділі “Федір Вовк як дослідник антропологічного складу українського народу” для аналізу основних положень роботи Ф.Вовка “Антропологічні особливості українського народу” (1916 р.) були використані антропометричні дані з монографії В.Дяченка “Антропологічний склад українського народу” (1965 р.), яка ґрунтується на сучасних методичних засадах. Залучались найважливіші соматологічні ознаки: пігментація волосся та очей, зріст, головний, лицевий та носовий показники, на підставі яких Ф.Вовк дійшов висновку про переважання серед українців темної пігментації волосся та очей, високого зросту, округлої форми голови (брахікефалії), вузького обличчя, прямої форми спинки носа, сукупність яких він назвав “українським антропологічним типом”. В.Дяченко вказує на переважання мішаних відтінків очей, за його даними, темних завжди менше, ніж світлих. Отже, у визначенні кольору очей між працями Ф.Вовка та В.Дяченка спостерігаються певні відмінності. Це пояснюється тим, що мішаний тип забарвлення райдужини, згідно методики французької антропологічної школи, відносили до темної пігментації. Обидва дослідники вказують на високий відсоток темних відтінків очей на території Львівщини, Закарпаття, Нижнього Подніпров'я, Центральної Бойківщини та Буковини. І Ф.Вовк, і В. Дяченко виокремлюють північно-східний регіон України з носіями найбільш світлих відтінків. Аналізуючи таку соматологічну ознаку, як довжина тіла (зріст), обидва антропологи визначають його вищим за середній (167,3 та 168-169 см відповідно). Щодо головного показника, то обидва дослідники вказують на незаперечну брахікефалію. Погляди вчених щодо лицевого показника українців не збігаються: за Ф.Вовком українцям властива вузьколицість, за В.Дяченком - широколицість. Це як раз той випадок, коли розбіжність антропометричних методик не дає можливості порівнювати результати різних авторів.

За підсумками аналізу географічного розподілу провідних соматологічних ознак В.Дяченко виділив на теренах України п'ять антропологічних областей, а саме: центральноукраїнську, яка за його підрахунками охоплювала 75% сільської людності республіки, карпатську (9%), нижноьдніпровсько-прутську (8%), валдайську (4%) та ільменсько-дніпровську (0,5%). З цього випливає, що переважна більшість українців характеризується близьким комплексом антропометричних ознак. Отже, теза Федора Вовка про відносну морфологічну однорідність українського народу витримала випробування часом.

Ця теза була підтверджена також антропологічними дослідженнями 70-90-х рр. XX ст., здійсненими на підставі комплексного аналізу із залученням кількох морфологічних систем, а саме: соматологічних, одонтологічних та дерматогліфічних (С.Сегеда). Попри наявність на території України окремих морфологічних варіантів (зон), вони засвідчили близькість окремих територіальних груп українського народу.

В дисертації зазначається, що загалом антропологічні дослідження Ф.Вовка, який отримав блискучу освіту під керівництвом провідних французьких антропологів у загальновизнаному центрі європейської антропологічної науки - Антропологічній школі при Паризькому антропологічному товаристві, було виконано на високому науковому рівні і свідчить про те, що український вчений досконало володів методикою антропометрії. З іншого боку, матеріали польових досліджень учнів Ф.Вовка, особливо М.Кондрашенка, вказують на те, що молоді вчені не завжди об'єктивно ставилися до визначення описових ознак (типи забарвлення волосся, очей) або неуважно вираховували показники (наприклад, М.Лєбедєв). Наявність певних методичних похибок, які знайшли відображення в роботі “Антропологічні особливості українського народу”, все ж не вплинула на кінцевий результат узагальнюючого дослідження Ф.Вовка, який загалом дав вірну характеристику морфологічних рис українського народу.

Що ж до думки Ф.Вовка про брахікефалію, начебто притаманну предкам сучасних слов'янських народів, а відтак і українців, то вона не знайшла підтвердження на підставі пізніших досліджень. Так, краніологічні матеріали з середньовічних слов'янських могильників вказують на те, що більшості черепів давніх некрополів властива мезо- та доліхокефалія. За даними сучасних антропологів, процес брахікефалізації населення Європи розпочався лише близько середини І тис. н.е.

Що ж до місця українців в системі антропологічних типів Європи, то вони займають проміжне положення між північними та південними європеоїдами, тяжіючи до останніх (С.Сегеда). Вперше на південні антропологічні зв'язки вказав саме Ф.Вовк.

V розділ “Науково-практична діяльність представників антропологічної школи Ф.Вовка” містить аналіз антропологічної діяльності учнів та послідовників Ф.Вовка. Працюючи одночасно в Російському Антропологічному товаристві, Імператорському Російському Географічному товаристві та Етнографічному відділі Російського музею імператора Олександра III, Ф.Вовк залучав до співпраці з цими науковими установами і своїх учнів - О.Міллера, С.Руденка, П.Єфименка, Д.Золотарьова, О.Алешу, Є.Артюхова (Артюха), О.Баталіна, Г.Бонч-Осмоловського, М.Лєбедєва Г.Манізера, А.Носова, Л.Капіцу, М.Кондрашенка, Б.Крижановського, М.Пахлова, І.Раковського, В.Сахарова, С.Сергеля, П.Соколова, С.Теплоухова, В.Троїцького, Н.Устьрецького, В.Хечинова та Л.Чикаленка. Вони збирали антропологічний матеріал майже по всій Російській імперії: в Україні (Київська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії), власне, Росії (Курська, Смоленська, Воронізька, Костромська, Архангельська, Вологодська, Новгородська, Псковська, Тверська, Ярославська, Уфимська, Пермська, Тобольська губернії, область Війська Донського, Якутія, Бурятія), Грузії (Хевсурія), Фінляндії (Фінмаркен), за кордоном (Сербія, Франція, Норвегія, Сомалі, Ліберія, Туреччина, Японія, Монголія, Бразилія). Студіюючи антропологію у Ф.Вовка на лекціях у Санкт-Петербурзькому університеті, його учні опанували новітню методику, набули необхідних знань та досвіду для подальших самостійних наукових пошуків. Студенти Ф.Вовка друкували свої наукові праці на сторінках “Річника Російського Антропологічного товариства” - з етнічної антропології, антропометрії, археології, етнографії, складали бібліографію антропологічної літератури. Окремі молоді науковці під керівництвом Ф.Вовка брали участь у роботі Комісії по укладанню етнографічних мап Росії, яка функціонувала в межах Російського Географічного товариства. В антропологічному відділі цієї Комісії працювали С.Руденко, Д.Золотарьов, О.Сержпутовський, Б.Крижановський, А.Носов.

Переважна більшість учнів Ф.Вовка продовжували наукову діяльність у 20-30 рр. XX ст. - П.Єфименко, Д.Золотарьов, С.Руденко, А.Носов, І.Раковський, Л.Чикаленко, Б.Крижановський, О.Міллер, Г.Бонч-Осмоловський; С.Теплоухов. У своїх роботах дослідники дотримувалися чіткої антропометричної методики, прийнятої міжнародною угодою на конгресі антропологів у Монако. Після смерті Ф.Вовка його учні продовжували антропологічні дослідження на засадах західноєвропейської науки. В Петрограді та Києві вони утворили центри комплексних антропологічних студій (з фізичної антропології, етнографії, етнології, археології та палеоетнології) у Петроградському (Ленінградському) університеті, Державній Академії історії матеріальної культури, Етнографічному відділі Російського музею, Постійній Комісії по дослідженню племінного складу населення Росії та суміжних країн, Кабінеті Антропології та Етнології ім. Хв.Вовка. Громадянське прагнення служити Україні підтримали О.Алешо та А.Носів. У тяжких економічних умовах вони спромоглися створити Музей (згодом - Кабінет) Антропології та Етнології ім. Хв.Вовка. Основу установи склали наукова бібліотека Ф.Вовка та археологічні і етнографічні колекції вченого. Після згортання політики “українізації” в республіці був ліквідований 1934 року Кабінет Антропології та Етнології ім. Хв. Вовка; а його співробітники як вороги народу були репресовані (А.Носов, М.Ткач, А.Онищук, Н.Заглада, Л.Шульгина, Д.Демуцький). Така ж доля чекала учнів Ф.Вовка у Ленінграді: репресовані О.Міллер, С.Теплоухов, Г.Бонч-Осмоловський, С.Руденко, Г.Крижановський, Д.Золотарьов. Однак палеоетнологічна школа у Ленінграді, заснована Ф.Вовком на початку століття, попри політичні репресії та пов'язані з ними негласні утиски продовжувала існувати.

У висновках підведені підсумки дослідження, що виносяться на захист:

- Вирішення поставлених у роботі завдань уможливило опрацювання й узагальнення широкої джерельної бази. Це дало змогу зробити відповідні висновки на підставі документів з фондів Наукового архіву Інституту археології НАН України, Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, Відділу рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, Центрального Державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного історичного архіву у м. Львові, Державного архіву Кіровоградської області, Наукового архіву Російського Географічного товариства, Рукописного архіву Інституту історії матеріальної культури Російської АН.

- Встановлено, що антропологічна спадщина Ф.Вовка свідчить про ширину зацікавлень вченого в царині науки про людину. За напрямками пошукувань друковані праці вченого можна класифікувати таким чином: антропогенез - стаття “Pithecantropus erectus”; порівняльна анатомія та морфологія - монографія “Скелетні видозміни стопи у приматів та людських рас”; антропологічні дослідження українського народу - польові звіти “Справозданє антропологічної експедиції д. Хв.Вовка”, “Справозданє етнографічної експедиції 1905 р.”, “Rapport sur les voyages en Galicie orientale et en Bukovine en 1903-1904” (Звіт про подорож у Східну Галичину та Буковину 1903-04 року), статті “Украинцы в антропологическом отношении”, “Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини. І. Гуцули”, розділ енциклопедичного видання “Український народ в його минулому та сьогоденні” - “Антропологічні особливості українського народу”; теоретико-методологічні статті “Дещо про теперішній стан і завдання української етнології”, “Антропология и ее университетское преподавание”, “Международные соглашения для объединения антропологических измерений”, “Об организации антропологических исследований славянских племен”, “Новейшие направления в антропологических науках и ближайшие задачи антропологии в России”; рецензії на роботи антропологічного характеру в різних часописах.

- Доведено, що провідну роль у формуванні антропологічного світогляду Ф.Вовка відіграла французька антропологічна школа. Здобувши фундаментальну антропологічну освіту під час навчання в Антропологічній школі Паризького антропологічного товариства, Ф.Вовк піднявся на рівень своїх вчителів. Методичні засади науки про людину дослідник переніс на український ґрунт.

- Свої теоретичні знання, отримані під час перебування у Парижі, Ф.Вовк втілював на практиці, досліджуючи антропологічний склад українського народу - вперше в історії вітчизняної науки організувавши широкомасштабні антропологічні обстеження українських етнічних земель. Результати досліджень дозволили вченому створити власну антропологічну концепцію українського народу.

- На підставі аналізу варіацій певних морфологічних ознак Ф.Вовк дійшов висновку про відносну антропологічну однорідність українців, вказавши на його південні антропологічні зв'язки. Ці висновки значною мірою витримали випробування часом, про що свідчать дослідження Т.Алексеєвої, В.Дяченка, С.Сегеди.

- Ф.Вовк створив власну антропологічну школу, яка ґрунтувалася на засадах передової європейської науки, центр котрої знаходився в Кабінеті географії та антропології фізико-математичного факультету С.-Петербурзького університету. Представниками цієї школи були О.Міллер, С.Руденко, П.Єфименко, Д.Золотарьов, О.Алешо, Є.Артюхов, О.Баталін, Г.Бонч-Осмоловський, М.Лєбедєв, А.Носов, Л.Капіца, М.Кондрашенко, Б.Крижановський, М.Пахлов, І.Раковський, В.Сахаров, С.Сергель, О.Сержпутовський, П.Соколов, С.Теплоухов, Г.Манізер, В.Троїцький, М.Устьрецький, В.Хечинов, Л.Чикаленко. Учні Ф.Вовка, які пережили сталінські репресії, "академічну справу", "справу славістів" та "справу СВУ", змогли розвинути погляди свого вчителя в царині археології, чого, на жаль, не вдалося здійснити в галузі етнічної антропології.

- Важливою стороною наукової діяльності Ф. Вовка стала його робота з популяризації на Заході досягнень вітчизняної антропології. Співпрацюючи протягом тривалого часу з провідними паризькими антропологічними часописами, Ф.Вовк вміщував на їх сторінках рецензії на нові антропологічні публікації з Росії (та України як складової імперії). Свідками популяризаторської роботи Ф.Вовка стали “L`Anthropologie”, “Bulletins et memoires de la Sociйtй d`Anthropologie de Paris”, “ Bulletins et mйmoires de la Sociйtй d`Anthropologie de Bruxelles”, “Journal d`Ethnographie”, “Revue d`Anthropologie”, “Revue des Traditions populaires”, “Revue de Sociologie”, “Mйlusine”, “Revue Internacionale de Sociologie”, завдяки чому західний науковий світ був ознайомлений із станом антропологічних наук в Росії взагалі та антропологічного дослідження українського народу зокрема. Ця діяльність була важливою тому, що на антропологічній мапі Європи українські землі на межі ХІХ - ХХ ст. залишалися білою плямою.

науковий антропологічний школа

Література

1. Таран О. “Петербурзький” період наукової та педагогічної діяльності Федора Вовка // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Українознавство. - Вип.5. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. - С.30-34.

2. Таран О. Волинь у народознавчих дослідженнях Федора Вовка / Етнічна історія народів Європи: Зб. наукових праць. Вип.11. - К.: УНІСЕРВ, 2001. - С.69-72.

3. Таран О. Федір Вовк і Паризьке антропологічне товариство // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць / Відп. редактор О.Я.Пилипчук. Вип.10. - 2002. - С.185-196.

4. Таран О. Студентський гурток українознавства при Санкт-Петербурзькому університеті (1907-1917) / Українознавство-2002: Календар-щорічник. - К.: Українська Видавнича Спілка, 2001. - С.110-111.

5. Таран О. Науково-теоретична діяльність Кабінету Антропології та Етнології ім. Хв.Вовка при ВУАН // Vita antiqua. - 1999. - №2. - С.247-250.

6. Таран О. Хведір Вовк і французька школа антропології: формування української наукової антропологічної традиції на поч. ХХ ст. / Україна, українці, українознавство у ХХ ст. в джерелах і документах: Зб. наукових праць. У 2-х частинах. - К.: НВЦ “Наша культура і наука”, 1999. - Ч.1. - С.243-251.

Размещено на Allbest.ru