Історія Чернігівського колегіуму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Серед проблем історії духовної культури України важливе місце посідає дослідження формування системи освіти, діяльності окремих навчальних закладів, насамперед, Острозької, Києво-Могилянської академій, Львівського університету, а також освітніх установ, що виникли на сході України у XVIII ст. - Чернігівського, Харківського, Переяславського колегіумів.

Історія Чернігівського колегіуму була нерозривно пов'язана з суспільно-політичним та економічним розвитком Лівобережної України на зламі ХVII-ХVIII ст. Наприкінці ХVII ст. в Гетьманщині відбувається стрімкий розвиток економіки і культури. Найважливіший освітній центр України - Києво-Могилянський колегіум - переживав період розквіту і набув офіційного статусу академії. За гетьмана Івана Мазепи, який опікувався академією, вона утвердилася в ролі головного освітньо-культурного осередку не тільки України, але і всієї Східної Європи.

Саме в цей період в Чернігові - другому за значенням після Києва історичному та культурному центрі Гетьманщини, за сприяння гетьмана Івана Мазепи був заснований ще один навчальний заклад вищого рівня - Чернігівський колегіум. Фундований відомими церковними і культурними діячами, чернігівськими архієпископами Лазарем Барановичем та Іоаном Максимовичем за взірцем Києво-Могилянської академії, колегіум уже в перший період свого існування (1700-1721 рр.) став значним центром просвіти в Лівобережній Україні. Створивши Чернігівський колегіум, вихованці Києво-Могилянського колегіуму запроваджують у ньому демократичні порядки, гуманістичні традиції, притаманні українським навчальним закладам. Тут здобували знання представники різних верств тогочасного суспільства: козацької старшини, рядового козацтва, духовенства, міщан, селянства. Він був загальнонаціональним закладом, в якому навчалося чимало вихідців з різних регіонів Гетьманщини, а також з українських земель, які перебували у складі Речі Посполитої.

Заснований в мiстi з багатими iсторичними та культурними традицiями, в якому дiяв представницький лiтературно-мистецький гурток, Чернiгiвський колегiум був одним з центрів розвитку української літератури першої половини XVIII ст. Побудований на засадах європейської освіти, він поряд з Києво-Могилянською академiєю виступав як важливий осередок та провiдник захiдноєвропейських культурних впливiв на значнiй територiї, сприяв зближенню захiдної та української культур. Не випадково, що саме в Чернiговi наприкінці XVIII ст. планувалося вiдкрити унiверситет, але ці наміри не були здiйсненi. В 1786 р. колегiум реорганiзовано в духовну семiнарiю. Проте його вплив на культурно-освiтню традицiю в регіонi залишався сильним до кінця ХIХ - початку XX ст., коли Чернiгiв знову став одним із значних культурних центрiв України.

З огляду на вищесказане, дослiдження історії Чернiгiвського колегiуму як важливого освiтньо-культурного осередку Лівобережної України ХVIII ст. набуває особливої актуальностi та наукової значимостi, виступає органiчною складовою вивчення iсторiї нацiональної культури. Необхiднiсть спецiального дослiдження з iсторiї Чернiгiвського колегiуму обумовлюється також тим, що, незважаючи на важливiсть наукової розробки теми, вона на даний час ще недостатньо вивчена. Недооцінювалися роль та мiсце закладу у суспiльному і культурному житті. В рiзнопланових сучасних працях з iсторiї освiти та культури iсторiя Чернiгiвського колегiуму висвiтлена дуже коротко, фрагментарно, в деяких з них наводяться застарiлi, невiрнi факти, що не вiдповiдають дiйсностi.

Враховуючи, що дiяльнiсть Києво-Могилянської академiї, Харкiвського колегiуму вивчені порівняно добре, дослiдження історії Чернiгiвського колегiуму дасть можливiсть провести порiвняльний аналiз основних засад функцiонування провiдних центрів освiти, виявити спiльнi риси, закономiрностi, а також характернi особливостi їх розвитку, визначити мiсце Чернiгiвського колегiуму в системi аналогiчних закладiв, його роль у суспiльному, культурному життi Лівобережної України XVIII ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Вивчення діяльності Чернiгiвського колегiуму є складовою частиною наукових досліджень Інституту української археографії та джерелознавства Національної академії наук України ім. М.С. Грушевського, а також наукових програм Національного архітектурно-історичного заповідника ”Чернігів стародавній”.

Об'єкт дисертацiйного дослiдження - історія Чернiгiвського колегiуму як одного з важливих осередків української освіти та культури Лівобережної України XVIII ст.

Предмет дисертаційного дослідження - процеси становлення та еволюції освіти середнього і вищого рівня в Україні XVIII ст., виявлення особливостей її організації, характерних рис та динаміки змін основних засад функціонування на прикладі Чернігівського колегіуму.

Хронологiчнi рамки дисертацiї: від часу заснування Чернігівського колегiуму (1700 р.) до його реорганiзації в духовну семiнарiю (1786 р.). Водночас, з метою поглибленого вивчення питань заснування колегiуму та його культурної спадщини, залучається фактичний матеріал з XVII і XIX ст.

Мета дослiдження: висвітлити і проаналізувати iсторiю створення та функціонування Чернiгiвського колегiуму як значного освiтньо-культурного осередку Лівобережної України XVIII ст.

Автор прагнув дослідити:

- суспільно-полiтичнi, культурнi передумови виникнення колегiуму, періоди його дiяльностi;

- основні засади організації навчального процесу, обсяг і зміст навчальних програм;

- матеріальну базу навчального процесу та життєдіяльності колегіуму, насамперед, його бібліотеку;

- систему управління колегіумом, діяльність його протекторів та меценатів;

- викладацький і учнівський склад колегіуму, його виховні традиції;

- мiсце Чернiгiвського колегiуму в системi аналогiчних навчальних закладiв України XVIII ст.;

- суспiльно-полiтичну та просвiтницьку дiяльнiсть вихованцiв Чернiгiвського колегiуму, їх внесок у розвиток науки та культури.

Методологічна основа дослідження - принципи історизму та єдності багатовимірного історико-культурного процесу, що передбачає вивчення феномена багатогранних соціокультурних систем у процесі їх розвитку, взаємозв'язків та взаємовпливів.

Предмет та завдання дослідження обумовили використання в роботі загальнонаукових методів, насамперед, логічного та історичного. Історико-генетичний метод дав змогу розкрити об'єктивні закономірності виникнення в одному з найбільших регіонів Лівобережної України значного культурно-освітнього осередку, виділити та проаналізувати основні періоди його діяльності. За допомогою історико-порівняльного методу був досліджений якісний та чисельний склад викладачів і учнів, проведено порівняльний аналіз засад діяльності Чернігівського колегіуму з Києво-Могилянською академією та Харківським колегіумом. Під час вивчення виховного процесу в колегіумі, основних педагогічних принципів був частково застосований метод реконструкції. Застосування культурологічних, літературно-лінгвістичних методів у поєднанні з історико-порівняльним, дозволило розкрити значення Чернігівського колегіуму як важливого культурно-літературного осередку XVIII ст.

Наукова новизна. Вперше в iсторiографiї на основi комплексного аналiзу опублiкованих та архiвних матеріалів створено узагальнюючу працю з iсторiї Чернiгiвського колегiуму, в якiй висвітлено рiзнобічнi аспекти його дiяльностi в тiсному зв'язку та в порiвняннi з iншими культурно-освiтнiми осередками України - Києво-Могилянською академiєю, Харкiвським, Переяславським колегiумами.

У роботi знайшло подальше висвiтлення питання пiдтримки державними структурами i рiзними верствами населення розвитку освiти, розкривається роль гетьмана Iвана Мазепи у створеннi Чернiгiвського колегiуму. Доведено, що після Києво-Могилянської академії Чернiгiвський колегiум був найзначнiшим культурно-освiтнім осередком Гетьманщини, в якому найпослiдовніше в порiвняннi з iншими навчальними закладами дотримувалися демократичних, гуманiстичних традицiй та засад Київської академiї. Вперше досліджено обсяг та змiст бiблiотеки колегiуму, доведено, що його книгозбiрня належала до найбiльших книгосховищ Східної України. До наукового обiгу залучено новий архiвний матерiал, що дозволило проаналiзувати чисельний та якiсний склад учнiв і викладачів колегiуму, уточнити дату реорганiзацiї колегiуму в духовну семiнарiю, його мiсцезнаходження. Вперше вивчено питання суспiльно-полiтичної, просвiтницької дiяльностi вихованцiв колегiуму та їх внесок в науку.

Практичне значення роботи. Одержані результати можуть бути використанi в підготовці вузівських та шкiльних навчальних курсiв, наукових праць з iсторiї України, зокрема, культури і освiти XVIII ст., а також в музейнiй та краєзнавчiй роботi.

Структура дисертації відповідає меті та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, бібліографічного списку літератури (210 позицій) і додатку. Повний обсяг дослідження становить 221 сторінку, в тому числі 201 сторінку тексту.

Результати дослідження апробовані у монографії та семи публікаціях в фахових виданнях, на чотирьох мiжнародних i вiтчизняних наукових конференцiях та iсторичних читаннях.

У вступі обґрунтовано тему дослідження, її актуальність, визначено об'єкт та предмет, хронологічні рамки, мету і завдання роботи. Розкрито наукову новизну, практичне значення та апробація результатів дослідження.

У першому розділі “Історіографія та джерела” визначено стан наукової розробки проблеми та проаналізовано джерела дослідження.

Діяльність Чернігівського колегіуму привертала увагу дослідників ще з кінця XVIII ст., вивчення його історії активно велось в середині і в другій половині XIX ст., а потім, після тривалої перерви, відновилося наприкінці XX ст. Першу спробу дати загальну характеристику навчальному закладу зробив відомий описувач краю О.Шафонський в праці “Черниговского наместничества топографическое описание” (кінець XVIII ст.). Значним поштовхом для вивчення історії Чернігівського колегіуму стала активізація у першій половині ХІХ ст. досліджень його духовної предтечі - Києво-Могилянської академії, зокрема, у працях М.Булгакова, В.Аскоченського. У 1860-х - на початку 1870-х років з'являються статті Ф.Гумилевського, А.Страдомського, М.Докучаєва, в яких висвітлюються окремі питання діяльності закладу. У зв'язку зі 170- літнім ювілеєм Чернігівської духовної семінарії виходить праця М.Докучаєва про організацію та становлення колегіуму. Вагомим внеском у дослідженні духовної спадщини Чернігівського колегіуму було видання М.Лілеєвим у 1880 р. каталогу рукописного зібрання його бібліотеки.

Нова спроба створити синтетичну працю з історії Чернігівського колегіуму була здійснена В.Литинським наприкінці XIX ст. напередодні відзначення його 200-річного ювілею. Він прагнув комплексно розглянути основні аспекти теми, з'ясувати роль Чернігівського колегіуму в культурно-освітньому розвитку краю. Одночасно з працею В.Литинського вийшла грунтовна робота А.Лоховицького про діяльність першого префекта колегіуму А.Стаховського. Важливий матеріал стосовно Чернігівського колегіуму містився в узагальнюючих працях М.Петрова, К.Харламповича з історії освіти та церкви початку XX ст. У зв'язку з ювілеєм фундаторів колегіуму І.Максимовича та А.Стаховського з'являється низка публікацій і збірник про цих відомих церковних і культурних діячів. В ХIX - на початку ХХ ст. дослідники виявили та систематизували значний документальний матеріал, спробували створити узагальнюючу працю з історії колегіуму. Проте, основний акцент робився на висвiтленнi дiяльностi колегiуму як духовного закладу, не було порiвняльного аналiзу з iншими школами вищого рiвня, що не дозволило чiтко визначити його мiсце в системi аналогiчних закладiв, загалом у суспiльному і культурному життi України XVIII cт.

У радянський період через ідеологічні перепони історія закладу залишалася поза увагою дослідників. У 1960-1970-тих роках пожвавлення у вивченні історії культури України засвідчили праці Я.Ісаєвича, Б.Мітюрова, З.Хижняк, Н.Шип, в яких автори коротко торкалися історії Чернігівського колегіуму. Філософи та літературознавці В.Андрушко, М.Кашуба, В.Нічик, Я.Стратій, В.Литвинов, В.Маслюк, Д.Наливайко, Р.Радишевський, В.Шевчук, М.Андрущенко досліджують тексти підручників викладачів Києво-Могилянської академії, шкільну літературу, зокрема, представників чернігівського культурно-освітнього осередку. Науковці дають високу оцінку діяльності “Чернігівських Атен”.

Формування нових підходів до визначення ролі вищих шкіл, насамперед, Києво-Могилянської академії у суспільно-політичному, культурному житті України після відновлення української державності, вплинуло на активізацію досліджень просвітницьких центрів України. Виходять монографії І.Мицька про Острозьку академію, Л.Посохової про Харківський колегіум, розвідка В.Дем'янчука про Переяславський колегіум. Iнтерес до iсторiї Чернiгiвського колегiуму пожвавлюється у зв'язку з його 300-рiчним ювiлеєм. Iсторики, фiлософи, краєзнавцi Чернiгiвщини С.Мащенко, О.Травкіна, О.Трунов, В.Шевченко та інші звертаються до вивчення лiтературно-фiлософської спадщини засновникiв і педагогiв закладу, висвiтлення різних аспектiв дiяльностi Чернiгiвського колегiуму. Проте, історія закладу в цілому до останнього часу не стала предметом спеціального дослідження. Автор дисертації робить спробу заповнити цю прогалину.

Джерельна база дослідження складається з опублікованих і вперше залучених до наукового обігу архівних матеріалів. Опрацьовані джерела різноманітні за походженням. Це, нормативно-законодавчі акти - закони, укази, розпорядження вищих державних і церковних кіл Гетьманщини та Російської імперії, чернігівських єпископів; діловодна документація Чернігівської духовної консисторії; описи бібліотеки колегіуму та бібліотек його протекторів і вчителів; рукописні і друковані праці засновників, викладачів колегіуму, їхня епістолярна спадщина.

Вагому частку джерел становлять матеріали, що зберігаються в архівах, музеях і бібліотеках Києва, Чернігова, Москви та Санкт-Петербурга. У Державному архіві Чернігівської області (ДАЧО) опрацьовані фонди Чернігівської та Новгород-Сіверської духовних консисторій (ф.679, ф.712), в яких виявлено розпорядчі документи вищих державних і церковних органів, укази чернігівських архієпископів, єпископів, духовної консисторії щодо прийому та виходу з колегіуму учнів духовного стану, призначення вчителів, викладання предметів, інші поточні справи. Проаналізовані відомості про чисельний, соціальний, віковий склад учнів та викладачів, навчальні програми, матеріальне утримання малозабезпечених учнів, працевлаштування вихованців колегіуму.

Комплекс документів про діяльність Чернігівського колегіуму зберігається у Синодальному фонді Російського державного історичного архіву в Санкт-Петербурзі (РДІА, ф.796). Це звіти чернігівських архієпископів та єпископів за 1728, 1736-1744 роки. Вони містять списки учнів, дані про їхнє матеріальне забезпечення, відомості про вчителів. У дисертації використано також опис бібліотеки Чернігівської духовної семінарії початку ХІХ ст., який знаходиться у відділі рукописів Синодального фонду РДІА. Автор виявив документи з історії колегіуму, котрі свого часу переховувалися в архівах чернігівських монастирів, зокрема, в кафедрального Борисоглібському, а нині знаходяться в Центральному державному історичному архіві України в Києві (ЦДІАУ,ф.133). В дослідженні використані також латиномовні підручники викладачів Чернігівського колегіуму, які зберігаються в Інституті рукопису НБУ ім. В.І.Вернадського НАНУ, а також у відділі рукописів Російської державної бібліотеки в Москві. Джерелом надзвичайної ваги є також друковані праці засновників та викладачів колегіуму. Виявлено і описано понад шістдесят видань чернігівського літературно-освітнього осередку, які найповніше представлені в каталогах Т.Каменєвої, Я.Запаска і Я.Ісаєвича.

У дослідженні використані також опубліковані документальні матеріали з історії Чернігівського колегіуму. Розпорядчі документи вищих органів державної та церковної влади, які відтворюють деякі аспекти діяльності колегіуму та чернігівського культурно-освітнього осередку, містяться в багатотомних виданнях “Полное собрание законов Роcсийской империи ”, “Описание документов и дел, хранящихся в архиве св. Синода”. Слід відзначити також археографічні видання “Архив Юго-Западной России”, “Акты, относящиеся к истории Западной России”, в яких є ряд документів про діяльність Л.Барановича та І.Максимовича. Відомості щодо чисельного складу учнів Чернігівського колегіуму, а також його викладачів - випускників Києво-Могилянської академії містяться у фундаментальному п'ятитомному виданні “Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии”, укладеному М.Петровим.

Вагомий та різноплановий фактичний матеріал з історії Чернігівського колегіуму був опублікований на сторінках місцевих часописів, насамперед, в “Черниговских епархиальных известиях” А.Страдомським, С.Нікольським, П.Добровольським, М. Благовещенським. Низка документів з історії Чернігівського колегіуму також була видана на сторінках часопису “Киевская старина” В.Горленком, Д.Вишневським, В.Пархоменком. Ще одним важливим джерелом є листування Л.Барановича та А.Стаховського.

Отже, наявний масив джерел дозволяє з достатньою повнотою висвітлити основні аспекти досліджуваної теми.

У другому розділі ”Чернігівський колегіум - культурно-освітній осередок XVIII ст.” проаналізовані суспільно-політичні, культурні передумови виникнення та становлення Чернігівського колегіуму як важливого культурного центру Лівобережної України, зміст та спрямованість навчальних програм, літературні традиції в ньому.

Виникнення колегіуму було зумовлене стабілізацією та подальшим розвитком козацької держави на рубежі XVII -XVIII ст., піднесенням культури, формуванням національної системи освіти в Гетьманщині. Його створення пов'язане з відродженням Чернігова як давнього духовного центру, діяльністю тут значного культурно - освітнього осередку, в якому провідну роль відігравав Лазар Баранович. Він підтримував і заохочував до творчої праці чимало талановитих літераторів та митців, котрі гуртувалися навколо знаменитого архієрея. Це були І.Величковський, І.Галятовський, Л.Крщонович, І.Орновський, А.Радивиловський, Д.Туптало (Ростовський), І.Щирський. Баранович виступив ініціатором утворення колегіуму в Чернігові. Проте через матеріальні негаразди йому цього зробити не вдалося. Відкриття закладу стало можливим за архієпископства Іоана Максимовича завдяки сприянню гетьмана Івана Мазепи.

В Чернігівському колегіумі, який був створений за зразком Києво-Могилянської академії, основна увага приділялася вивченню гуманітарних дисциплін, опануванню латинської мови, освоєнню поетичної та ораторської стилістики на основі античної і християнської літератури. Відомі літератори, чернігівські архієпископи І.Максимович, А.Стаховський, наслідуючи традиції Києво-Могилянської академії, чернігівського літературно-освітнього осередку, сприяли значному розквіту в колегіумі поетико-риторичного мистецтва. Результатом плідної співпраці архієпископів та викладачів колегіуму стала низка друкованих прозових і віршованих творів, відомих широкому загалу тогочасного суспільства.

Проаналізовані навчальні програми, підручники і літературні твори, які були написані або перекладені і використовувалися в колегіумі. Вони виходили в друкарні чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря, яку заснував Л.Баранович. Зокрема, в 1705 р. тут був надрукований збірник “Зерцало от писанія Божественнаго”, піднесений гетьману Івану Мазепі як патрону колегіуму. Ще один збірник з такою ж назвою від колегіуму призначався генеральному судді Василю Кочубею , ”Алфавіт собраний рифмами сложенний”(1705 р.) присвячувався Петру 1 та його сину Олексію, ”Богомыcліє”(1710р.) - митрополитові С.Яворському. В 1716 р. викладачі Чернігівського колегіуму вперше переклали слов'янською мовою “Історію Риму” видатного давньоримського історика Тита Лівія. Розквіт літературної творчості в колегіумі припадає на перші десятиліття XVIII ст. і до середини цього століття навчальний заклад залишався помітним осередком розвитку барокової літератури, традиції якої довго зберігалися в колегіумі.

Поряд з традиційною латиною, поетикою, риторикою, філософією в колегіумі вивчалися також слов'янська (пізніше російська), польська (опануванню якої приділася значна увага), грецька, німецька та французька мови, математика, геометрія, географія, музика, образотворче мистецтво. Разом з тим, треба зауважити, що розширення обсягів предметів в Чернігівському колегіумі відбувалося повільніше, ніж у Києво-Могилянській академії та Харківському колегіумі. До середини XVIII ст. навчальні програми колегіуму відповідали підготовчим факультетам західноєвропейських університетів. З введенням курсу філософії (1749 р.) його можна віднести до закладів вищого рівня, незважаючи на відсутність курсу богослов'я. Навчальні програми колегіуму були загалом зорієнтовані на підготовку світських осіб і задовольняли освітні та культурні потреби широких верств населення.

Відсутність повного курсу навчальних дисциплін, повільне введення нових предметів у Чернігівському колегіумі, пояснюються недостатністю матеріальної бази, бюрократичним контролем з боку Синоду, що заважало оперативно вирішувати питання розширення обсягів предметів, залученню кваліфікованих викладачів.

Прагнення імперської влади взяти під контроль українські навчальні заклади негативно впливало на навчальний процес. Починаючи з другої половини XVIII ст., відбувається уніфікація та регламентація навчальних програм, припиняється академічна традиція складання індивідуальних текстів лекцій, викорінюється творчий підхід у викладанні предметів, що разом з введенням цензури на друковані видання, приводить до затухання літературної творчості в колегіумі, його поступового перетворення у вузькостановий духовний заклад.

У третьому розділі ”Організація і забезпечення навчального процесу” досліджено основні засади функціонування закладу: систему управління колегіумом, забезпечення його викладачами, матеріальну базу, обсяг та зміст бібліотечних фондів.

Заснувавши колегіум при кафедральному Борисоглібському монастирі, чернігівські архієпископи були його протекторами, опікувалися ним, здійснювали загальне керівництво навчальним процесом, забезпечували заклад вчителями, запроваджували нові дисципліни, виділяли з архієрейської казни кошти на утримання колегіуму. Після утворення Синоду (1721 р.), він став контролювати дії єпископів щодо їх керівництва навчальним закладом. Архієреї повинні були погоджувати з Синодом будь-які важливі рішення, що стосувалися функціонування колегіуму, звітувати про діяльність закладу.

Викладацький склад колегіуму характеризувався досить високим фаховим рівнем. Він комплектувався найчастіше з випускників Києво-Могилянської академії, які приймали чернецтво. Про професіоналізм викладачів свідчить їх участь у роботі Кодифікаційної комісії по укладанню українського кодексу прав (Д.Біленський, Г.Прохорович, Т.Сморжевський), у виправленні тексту слов'янської Біблії (Ф.Кокуйлович). За соціальним станом викладачі колегіуму були вихідцями переважно з сімей священнослужителів, міщан, іноді посполитих, рідко шляхти (з Правобережної України). За національним походженням вчителі були українцями з різних регіонів. Вихідці з Правобережної України працювали в колегіумі переважно у першій половині XVIII ст. Простежується тенденція до збільшення чисельності викладачів (максимальне число шість вчителів). Світські педагоги поступово витісняють вчених ченців. В той же час, спостерігались негативні тенденції. Це, насамперед, часта зміна викладачів, яка пояснюється, перш за все, масовими викликами педагогів до Російської імперії. Перешкодою для запрошення високопрофесійних спеціалістів була недостатність матеріальної бази, відсутність надійних, власних джерел фінансування. Колегіум розташовувся при кафедральному монастирі, а не при “училищних монастирях ” як Києво-Могилянська академія чи Харківський колегіум, які утримувалися за рахунок маєтностей цих монастирів. Недостатність фінансування стало особливо відчутним, коли контингент вчених ченців почав скорочуватися, а світські педагоги потребували чималих коштів для їх утримання.

Велика роль в навчальному процесі належала бібліотеці, яка є важливим показником рівня навчального закладу. Бібліотечного зібрання Чернігівського колегіуму формувалося понад століття. Бібліотека була започаткована Лазарем Барановичем і містила значну за обсягом літературу переважно гуманітарного профіля, видану, в основному, в Західній Європі. На початку XIX ст. в бібліотеці нараховувалося більше восьми тисяч книжок та журналів латинською, церковнослов'янською, українською, російською, французькою, німецькою, польською, англійською, італійською мовами. Більша частина літератури була латиномовна ( близько п'яти тисяч книжок, або 60% від загальної кількості), датувалася XVI - XVII ст. Література XVIII ст. представлена виданнями національними мовами. За тематикою література розподілялася на богословську (більше 2000 книжок, приблизно 25% від загальної кількості), філософську (близько 1000 книжок, 12%), твори класичної та нової літератури, філологію ( більше 1800 книжок, приблизно 22% від загальної кількості), історичну та географічну літературу (більше 2000 книжок , або 26%), а також юридичну, медичну літературу, незначну кількість книг з математики, хімії тощо. За кількістю книжок бібліотека Чернігівського колегіуму була другою після Києво-Могилянської в Гетьманщині, а може і перевищувала її після загибелі більшої частини академічної бібліотеки під час пожежі 1780 р. В бібліотеці колегіуму зберігалося також чимало цінних рукописних збірників, літописів. Отже, навчальний процес в достатній мірі забезпечувався як професійними викладачами, так і досить значним за обсягом та різноманітним за змістом бібліотечним зібранням. Але водночас треба відзначити слабку матеріальну базу колегіуму, брак приміщень, недостатність його фінансування.

В четвертому розділі ”Вихованці колегіуму” проаналізовано учнівський склад Чернігівського колегіуму, виховні традиції, котрі існували в ньому, діяльність випускників.

Чисельність учнів, хоч і не досягала великих розмірів (до 300 чоловік), проте була стабільною. Тут навчалися діти, переважно, з Північного Лівобережжя, але було і чимало вихідців з Правобережної України, яка тоді входила до складу Речі Посполитої. Аналіз соціального складу учнів Чернігівського колегіуму свідчить, шо в ньому навчалися передставники різних станів тогочасного суспільства. У 30 - 60-ті роки XVIII ст. третина учнів - це вихідці з сімей козацької старшини та урядовців, третина - з духовенства, третина походила з рядового козацтва, міщан, селян. Половину учнів складали вихідці з малозабезпечених сімей. Розглянуто питання їх матеріального утримання. Дослідженням встановлено зміну якісного складу учнів, що відбувалася поступово, протягом декількох десятиліть. Якщо у 1730-1740-х роках (як, безсумнівно, і з самого початку існування колегіуму), переважна більшість учнів були представниками світських станів, то уже в 50 - 60-ті роки біля половини, а на початку 1780-х років більшість учнів були вихідцями з духовенства. Це пояснюється цілеспрямованою політикою імперської влади, яка прагнула перетворити колегіуми у духовні семінарії.

Комплектування складу учнів вихідцями з різних станів, рівність усіх школярів у навчанні були основним підґрунтям для формування тут демократичних засад та гуманістичних виховних традицій. Виховні традиції колегіуму сформувалися під значним впливом Києво-Могилянської академії. Ці традиції синтезували досвід і практику, що склалися як на місцевому ґрунті, зокрема, в братських школах, так і західноєвропейського шкільництва. Переважаючими були методи морального впливу, хоч не виключалися і фізичні покарання. Виховні принципи ґрунтувалися на врахуванні особливостей дитячої і юнацької психології, різних форм заохочення, змагальності та взаємоконтролю учнів. Чимала роль у вихованні юнацтва належала учнівському колективу. Все це забезпечувало досить високу ефективність навчально-виховного процесу.

Чернігівський колегіум був провідним освітнім закладом Північного Лівобережжя, який задовольняв потреби регіону в кадрах педагогів, державних службовців, церковних діячів. Вихованці колегіуму вирізнялися ґрунтовною підготовкою. Вони працювали канцеляристами у Генеральній військовій канцелярії, полкових, сотенних канцеляріях, очолювали місцеві уряди, складали провідну верству Північного Лівобережжя, яка відігравала важливу роль у формуванні національної свідомості і серед них патріотів-автономістів (Г.Покас, Г.Кологривий). Випускників постійно запрошували до столичних медичних шкіл, Московського університету, Петербурзької вчительської семінарії, інших закладів та установ. Вихованці колегіуму зробили вагомий внесок у розвиток медичної науки і посіли друге місце після випускників Києво-Могилянської академії серед відомих медиків ХVIII ст. Серед них П.А.Загорський - академік, засновник першої анатомічної школи в Росії, Ю.Т.Білопольський - головний лікар в армії О.В.Суворова, Ф.Г.Політковський - професор Московського університету, видатний клініцист XVIII ст.

Виходячи з аналізу історичного розвитку Чернігівського колегіуму, його навчально-виховного процесу, можна виділити декілька етапів діяльності навчального закладу: перший - 1700 - 1721рр., другий - 1721 р. - середина ХVІІІ ст., третій - середина ХVІІІ ст. - 1786 р.

Перший період - час становлення і розквіту Чернігівського колегіуму, завдяки зусиллям його засновника І.Максимовича, а також першого префекта, пізніше чернігівського архієпископа А.Стаховського. Колегіум стає помітним центром творення української літератури, продовжувачем традицій чернігівського літературно-мистецького осередку. Другий період характеризується подальшим розвитком колегіуму, введенням нових дисциплін, прагненням зберегти демократичні традиції та засади всестанового навчального закладу. У третьому періоді відбувається поступова втрата демократичних засад, змінюється склад учнів колегіуму, більшість з них на кінець цього періоду - вже вихідці з духовенства. Чернігівський колегіум реорганізується у духовну семінарію.

духовний культура колегіум

Висновки

Чернігівський колегіум (1700-1786 рр.) був одним з найважливіших освітньо-культурних осередків Лівобережної України XVIII ст. На початку XVIII ст. в Гетьманщині завдяки свідомій державній політиці Івана Мазепи склалися сприятливі політичні, соціальні та культурні умови для виникнення навчальних закладів вищого типу. Утворення Чернігівського колегіуму відбулося за безпосередньої участі та фінансування гетьмана за ініціативою видатних релігійних і культурних діячів Лазаря Барановича та Іоана Максимовича. Виникнення Чернігівського колегіуму свідчило про розгортання процесу формування загальнонаціональної системи освіти в Гетьманщині.

Колегіум був заснований видатними представниками Києво-Могилянської академії на засадах, що склалися у цьому головному освітньому центрі України на кінець ХVІІ ст. - класичній системі освіти гуманітарно-філософського типу, демократичних, гуманістичних традиціях внутрішнього життя. У добу мазепинського “ренесансу” колегіум став важливим літературно-мистецьким осередком України. Чернігівські архієпископи були покровителями колегіуму, турбувалися про матеріальне утримання закладу, призначали викладачів. Досить високий рівень навчального процесу забезпечувався професійними вчителями, які здебільшого були випускниками Києво-Могилянської академії, інших навчальних закладів. У розпорядженні педагогів та учнів колегіуму знаходилась одна з найдавніших, великих за розміром, різноманітних за тематикою українських бібліотек.

Колегіум був всестановим навчальним закладом, в якому навчалися представники від козацької старшини до селян. Тут здобували знання вихідці як з Гетьманщини, так і з Правобережної України. Вивчення виховного процесу в колегіумі показало, що його основні принципи наслідували києво-могилянські, ґрунтувалися на гуманістичних засадах та традиціях всестанового загальноосвітнього навчального закладу.

Чернігівський колегіум, як і Києво-Могилянська академія, був значним освітнім осередком, де готувалися кадри адміністративної еліти, які складали коло світської інтелігенції і серед них - патріоти-автономісти, котрі заклали підґрунтя національно-культурного відродження ХІХ ст.

Викладачі та вихованці колегіуму проводили важливу просвітницько-педагогічну діяльність в Україні, на теренах Російської імперії. Випускники колегіуму зробили гідний внесок у розвиток медичної науки.

Дослідження засвідчило негативний вплив загальноімперської політики на розвиток культури та освіти в Україні. Становий характер освіти в Росії зумовлював перетворення українських загальноосвітніх та всестанових вищих шкіл, котрі існували при монастирях, в суто духовні заклади. Ліквідація козацької держави привела до занепаду основних освітньо-культурних осередків Гетьманщини.

Перетворення Чернігівського колегіуму в духовну семінарію відбулося у 80-ті роки ХVІІІ ст. у зв'язку з проведенням загальноімперської шкільної реформи, запровадженням мережі світських середніх навчальних закладів. Але ще довгий час Чернігівський колегіум, реорганізований у духовну семінарію, залишався провідним освітнім осередком Чернігово-Сіверської землі, вплив культурно-просвітницьких традицій якого простягнувся і в ХІХ - початок ХХ ст., у період нового національного відродження українського народу.

духовний культура колегіум

Список опублікованих праць

1. Про склад учнiв Чернiгiвського колегiуму // Сiверянський лiтопис. - 1997.-№ 3. - С. 32 -36.

2. До питання про мiсцезнаходження Чернiгiвського колегiуму та реорганiзацiю його в семiнарiю // Сiверянський лiтопис.- 1997.- № 5.- С. 85-91.

3. Викладачi Чернiгiвського колегiуму - члени Кодифiкацiйної комiсiї // Сiверянський лiтопис. - 1998.-№ 3.- С.10-12.

4. Про викладання предметiв в Чернiгiвському колегiумi // Сiверянський лiтопис. -1999.-№ 4.- С. 109-121; 2000.- № 1.- С. 16-32

5. Чернiгiвський колегiум (до 300 - рiччя заснування ) // Український iсторичний журнал. - 2000.- № 5 .- С. 68-77 ; № 6. - С. 83-93 .

6. Бібліотека Чернігівських Атен // Київська старовина. - 2002.- №5. - С. 68-80.

7. Традицiї Києво-Могилянської академiї в Чернiгiвському колегiумi // Науковi записки. Ювiлейний випуск, присвячений 385- рiччю КМА. Нацiональний унiверситет "Києво-Могилянська академiя". - К., 2000. - С.51-56.

Размещено на Allbest.ru