Вплив митрополита Андрея Шептицького на суспільне і культурно-просвітницьке життя в Галичині кінця ХІХ першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК: 94 (477. 83/.86) (092) “18”/“19”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ВПЛИВ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО НА СУСПІЛЬНЕ І КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКЕ ЖИТТЯ В ГАЛИЧИНІ КІНЦЯ ХІХ-ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

КРУПА Любомир Левкович

ЧЕРНІВЦІ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

Алексієвець Микола Миронович,

Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, декан історичного факультету, завідувач кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор

Баженов Лев Васильович

Кам'янець-Подільський державний педагогічний університет,

професор кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент

Матейко Роман Михайлович

Тернопільська академія народного господарства доцент кафедри українознавства

Провідна установа - Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра новітньої історії України.

Захист відбудеться 19 грудня 2003р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, 14-й корпус).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розіслано 17.11. 2003р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.Ю. Ротар

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

шептицький культурний просвітницький виховання

Витворення національної концепції розвитку України, створення державної ідеології вимагає від науковців усебічного вивчення та аналізу історії з метою використання минулого досвіду для розбудови нашої країни у нових історичних умовах. Тривале замовчування та фальсифікація історичних явищ у радянський період не давали змоги об'єктивно оцінити процеси, які відбувалися в Україні впродовж її розвитку, в тому числі релігійні. Ставлення до Української греко-католицької церкви (УГКЦ) набуло додаткових негативних характеристик: їй інкримінувалися пригноблення пролетарського класу, підтримка австрійської та польської антиукраїнської політики, колабораціонізм. Особи, які очолювали церкву, попадали під гостру критику, дискримінацію та забуття.

У цьому контексті особливої актуальності набуває повернення історичної правди про роль української церкви та її представників у суспільних процесах. Митрополит греко-католицької церкви Андрей (Роман-Олександер-Марія) - граф Шептицький - один з найвизначніших діячів як серед духовенства, так і серед світської інтелігенції першої половини ХХ ст. Очолювана ним Церква за півстоліття своєї діяльності надолужила те, що інші нації будували віками. Окреслений період громадського, культурного та націотворчого життя українців становить цілу епоху, означену велетом духу Андрея Шептицького.

Дослідження актуальне тим, що Церква була і залишається однією з найвпливовіших структур суспільства; від позиції духовного керівництва церкви великою мірою залежить зовнішня її діяльність; УГКЦ під керівництвом Шептицького, починаючи з кінця ХІХ, а особливо з початком ХХ століття, компенсувала українцям відсутність незалежної держави. Перебування Шептицького на провідних церковних посадах греко-католицької церкви (1899-1944рр.), його всебічна праця викликають обґрунтований науковий інтерес.

Митрополит Андрей не відмежовував Церкву від суспільного життя, навпаки - намагався якнайбільше їх об'єднати. Така позиція сприяла виникненню багатьох релігійно-суспільних організацій та товариств, відобразилася в активній співпраці між світською та духовною інтелігенцією, яка у своїй діяльності керувались християнським патріотизмом. Греко-католицька церква активно брала участь у поширенні освіти серед населення Західної України, протидіючи полонізаційним процесам того часу. Попри всю непересічну цінність багатогранної творчої спадщини митрополита Андрея Шептицького, його життя і праця впродовж багатьох років залишалися для широкого загалу маловідомими або й не відомими взагалі. За роки більшовицького панування його ім'я було під забороною, а діяльність всіляко викривлювалася у наукових та публіцистичних роботах. Лише в українській діаспорі робилися спроби вивчити і популяризувати досягнення Андрея Шептицького у політичній, культурній, освітній сферах національного життя.

Багатогранність і неоднозначність окресленої проблеми потребує об'єктивних, не обтяжених політично-ідеалістичними стереотипами досліджень різних галузей науки. Недовершеність побудови відносин між Церквою та Державою на сучасному рівні вимагає від істориків, політологів, правознавців скрупульозної роботи над дослідженням доцільності (недоцільності) зближення цих двох інституцій. Відомо, що релігія може виступати консолідуючим чинником для нації (Польща, Росія, Японія, Індія) і навпаки - бути генератором деструктивних явищ (Англія, Югославія, Ічкерія, Афганістан). Сучасна Українська держава має забезпечити конфесійний мир громадян та зосередити їх релігійні почуття на культурному і моральному зростанні народу. У цьому контексті дослідження багатогранної діяльності митрополита Андрея Шептицького є важливим, має значну наукову цінність, пізнавальне і практичне значення, її результати можуть використовуватися для формування релігійної концепції України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено в рамках програми наукової роботи історичного факультету Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка у руслі комплексної проблеми “Україна в контексті європейської історії” (рішення вченої ради Тернопільського педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Протокол №4 від 24 грудня 1998р.).

Мета і завдання дослідження. Виходячи з актуальності теми та опираючись на досягнення української та зарубіжної історіографії спадщини митрополита Шептицького, враховуючи недостатню наукову розробку та численні фальсифікації його життєдіяльності, автор поставив мету: цілісно вивчити домінуючі напрямки діяльності митрополита Шептицького, встановити місце і роль владики у суспільно-політичному та культурно-просвітницькому русі Галичини та України першої половини ХХ ст. За допомогою класифікації та аналізу історіографічної бази провести об'єктивний аналіз мотивів його діяльності.

Для досягнення мети поставлено основні завдання:

проаналізувати громадсько-політичне і культурно-освітнє життя українців у Галичині наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.;

визначити й обґрунтувати головні напрями громадсько-політичної та культурно-просвітницької діяльності А.Шептицького;

на матеріалі пастирських послань, листів і звернень Шептицького визначити роль і значення УГКЦ у суспільно-політичних процесах в Україні;

розкрити значення А.Шептицького у популяризації освіти серед населення Галичини у першій половині ХХ ст.;

визначити на прикладі діяльності митрополита Андрея роль і місце Церкви у навчанні та вихованні підростаючого покоління;

з'ясувати пріоритети взаємовідносин Шептицького з молодіжним рухом, турботи про виховання у родинах.

Об'єктом дослідження є життя та різнобічна діяльність митрополита Андрея Шептицького через призму національного відродження українців у першій половині ХХ століття.

Предметом дослідження є з'ясування основних напрямів діяльності митрополита Андрея Шептицького в контексті продовження українського відродження, його місце у цих процесах; форми та методи втілення його ідей у церковну, політичну, освітню та інші сфери життєдіяльності українців у першій половині ХХ ст.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1899 - 1944 роки, що дозволяє максимально виявити й дослідити внесок митрополита Шептицького у національне відродження України, окреслити його місце у контексті світової історії.

Територіальні межі дослідження зосереджені на Галичині, де митрополит проводив свою багатогранну діяльність, однак, з огляду на величину постаті Андрея Шептицького і його активність у вирішенні релігійних і суспільних питань, у дисертації дотично охоплюються Австро-Угорщина і Польша (оскільки територія Галичини була складовою цих держав), Росія (Санкт-Петербург, Київ).

Методологічними засадами, якими керувався автор у процесі дослідження означеної теми, послужили принципи історизму та об'єктивності з врахуванням конкретно-історичних чинників, які впливали на діяльність митрополита Шептицького через призму тогочасного стану національного розвитку галицьких українців.

Методи дослідження. Під час роботи використовувались загальнонаукові та історичні методи: аналізу і синтезу, типологізації, порівняльний, проблемно-хронологічний.

Наукова новизна роботи полягає у комплексному дослідженні багатогранної громадсько-політичної і культурно-просвітницької діяльності митрополита Андрея Шептицького в Галичині наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ ст.; багатоаспектному аналізі наукових праць А.Шептицького, на підставі якого вперше обґрунтовано періодизацію основних етапів його багатогранної творчої діяльності, українознавчих поглядів, визначено місце і роль у культурно-релігійному русі Галичини в досліджуваний період, у розбудові культурно-освітнього життя українців, у становленні та розвитку української ідеї, у вихованні молоді. Таке цілісне вивчення проблеми дало змогу простежити вплив Шептицького на політичні та культурні процеси, які відбувалися в Україні та поза її межами в окреслений період.

На прикладі особи Шептицького як церковного проводиря визначено роль і значення Церкви та її керівників у житті українців, обґрунтовано (на прикладі УГКЦ) консолідуючу, націотворчу й націозахистну функції християнства для української нації; введено у науковий обіг значну кількість документів, які раніше не знаходили висвітлення в наукових роботах з об'єктивних причин. Ці джерела відображають: відносини митрополита Шептицького з українським підпіллям (УВО, ОУН), діалог між митрополитом та українським молодіжним рухом, стосуються організації фондів та допомоги українським сиротам, співпраці з українськими освітніми установами.

Теоретичне значення праці полягає у комплексному дослідженні внеску митрополита Андрея Шептицького у розвиток української нації. Дисертаційна робота висвітлює характер і принципи діяльності УГКЦ, обґрунтовує важливість співпраці усіх ланок суспільства для розбудови власної держави.

Практична цінність одержаних результатів та основних ідей дисертаційного дослідження полягає в тому, що нагромаджений фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки можуть бути використані при написанні підручників з релігієзнавства та історії України, педагогіки і правознавства; при проведенні практичних, семінарських занять, лекційної роботи серед широкого загалу та вузького кола спеціалістів. Матеріали роботи можуть служити для популяризації ідей, спрямованих на виховання християнського патріотизму в громадян України.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорена і схвалена на кафедрі нової та новітньої історії й методики викладання історії Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Основні положення та висновки дисертації апробовані в доповідях на звітних конференціях викладачів та студентів історичного факультету Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (1997-2001рр.), на міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях: “Березневі читання НТШ у м.Тернопіль” (14 березня 1998р., Тернопіль), “Урочиста академія, присвячена 2000-літтю Різдва Христового” (29-30 січня 2000р., Тернопіль), “Християнство в українській історії, культурі й освіті” (21-22 вересня 2000р., Тернопіль); “Науковій конференції, присвяченій 100-річчю від часу введення на митрополичий престіл у Львові Слуги Божого Андрея Шептицького” (27 жовтня 2001р., Тернопіль), “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (20 лютого 2003р., Тернопіль), “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (березень 2003р., Київ ).

Публікації результатів дослідження здійснені у вигляді п'яти статей у наукових збірниках, двох тез доповідей наукових конференцій, двох матеріалів наукових досліджень, однієї публікації у періодичному виданні.

Структура дисертації базується на проблемно-хронологічному принципі, її зміст та послідовність викладу матеріалу зумовлені логікою самої проблеми, а також метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (165с.), списку використаних джерел (20с., 221 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету й завдання роботи, об'єкт і методологію дослідження, територіальні та хронологічні межі, розкрито наукову новизну та практичне значення дослідження.

У першому розділі дисертації - “Аналіз джерельної бази та історіографія дослідження” - подано аналіз використаного джерельного матеріалу, розглянуто сучасні митрополитові дослідження, проаналізовано стан наукової розробки теми у вітчизняній та зарубіжній історіографії.

Неопубліковані джерела, що безпосередньо стосуються цієї проблеми, знаходяться в Центральному державному історичному архіві України у Львові: 358-му фонді (Шептицький Андрій-Олександр, граф, митрополит греко-католицької церкви. 1865-1944рр.); 408-му фонді (Греко-католицький митрополичий ординаріат, м. Львів. Крайні дати документів 1863-1945рр.); 201-му фонді (Греко-католицька митрополича консисторія, м. Львів. Межі документів 1806-1945).

Документи про діяльність митрополита Шептицького містяться також у Державному архіві Львівської області: у 1-му фонді (Львівське воєводське управління, м. Львів. Межі документів 1920-1939рр.); 110-му фонді (Львівське міське староство, м. Львів. Межі документів 1920-1939рр.); 121-му фонді (Львівське воєводське управління державної поліції, м. Львів. Межі документів 1931-1939рр.); 350-му фонді (Дирекція поліції у Львові. Межі документів 1916-1918рр.). Дотичні документи знаходяться у Центральному державному архіві вищих органів влади України - фонд Р-4 (Народный комиссариат иностранных дел УССР. 1919-1925, 1928, 1930).

У фондах відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника також зібрано багатий матеріал про митрополита Шептицького, особливо про його взаємини з визначними українцями. Фонд 9, справа 82/60а містить документи, пов'язані зі смертю Шептицького.

Джерелами наукового вивчення є творча спадщина митрополита, яка переважно знаходиться у релігійних періодичних виданнях того часу: “Львівські архієпархіяльні відомості”, “Нива”, “Мета”, “Нова Зоря”, “Богословія”, а також у світській періодиці: “Діло”, “Українське слово”, “Громадський вісник”, “Gazeta godzinna”, “Gazeta poranna”, “Slowo polskie”, “Dziennik ludowy”, “Chwila”.

У післявоєнний період в СРСР та за кордоном випущено збірники документів: “Правда про унію. Документи і матеріали”, “Уніатська церква і фашизм”, “Твори аскетично-моральні”, “Твори морально-пасторальні”, в Україні - “Церква і Церковна єдність”, “Церква і суспільне питання”.

Історіографія досліджуваної проблеми багатогранна та неоднозначна і великою мірою заполітизована. Для ефективного опрацювання доступного матеріалу проведено його класифікацію та науковий аналіз із застосуванням проблемного методу. За його допомогою вдалося досягнути конкретних результатів, а саме: історіографію з проблеми поділити на основні чотири групи, що відображають позиції науковців, які займалися дослідженням діяльності митрополита Андрея Шептицького:

Перша група - наукові та публіцистичні праці сучасників Андрея Шептицького. Дослідження розпочались з родоводу Шептицького, найбільш ґрунтовні з яких належать І.Шпитковському та Л.Цегельському. Особливої уваги заслуговує критична стаття І.Франка “Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм. Уваги над пастирським посланієм митрополита А.Шептицького “О квестії соціальній”. К.Левицький стверджує, що митрополит у деяких політичних питаннях відігравав ключову роль. Детальний опис перебування Шептицького у монастирях-тюрмах Росії (1914-1917рр.) дають В.Щурат, Я.Весоловський, о.Гродський, о.Рудович. Цікаві відомості про діяльність митрополита Шептицького у Києві (1917р.) містяться в мемуарах провідників Центральної Ради - М.Грушевського та Д.Дорошенка. Детальний опис другого перебування Шептицького в Америці подав о. П.Понятишин, тодішній адміністратор УКЦ у США. У 1926р. проводилось святкування 25-річчя перебування Шептицького на митрополичому престолі. В рамках цих урочистостей було випущено ряд спогадів і досліджень про митрополита Андрея. Окремою книжкою вийшла праця Й.Сліпого “Чверть століття на митрополичому престолі”;

Друга група - роботи істориків радянської школи. Вони містять оцінку політичної орієнтації митрополита, однак ідеологічна заангажованість досліджень зумовила тенденційність у висвітленні історії УГКЦ, а також в оцінці внеску її провідників у релігійно-суспільне життя Галичини. Після остаточного приходу Червоної армії на територію Західної України (1944р.) новою владою було організовано публікацію низки “викривальних” статей про діяльність УГКЦ та унії загалом. Найбільш активно працював у цьому руслі письменник Я.Галан (псевдонім - В.Росович). Перед науковцями було поставлено завдання - скомпрометувати Шептицького й УГКЦ серед віруючих, серед громадян України, перед світовою громадськістю. Усі роботи радянських істориків з дослідження особи митрополита Шептицького мали тенденційний характер, зокрема праці В.Євдокименка, В.Добрича, К.Дмитрука, Ю.Мельничука, Л.Гамольського, Н.Сафронової. Тоталітарний режим Радянського Союзу не дав змоги історикам об'єктивно вивчити поставлені питання;

Третя група - дослідження діяльності Шептицького науковцями української діаспори. За змістом вони діляться на кілька груп: 1) теологічну; 2) наукову; 3) беатифікаційну. Першим із діаспорних істориків наукові дослідження суспільно-політичної діяльності Андрея Шептицького розпочав С.Баран у 1947р. Особливо цікаві наукові розвідки провів П.Ісаїв. Вони допомагають зрозуміти політичну платформу Шептицького в час Першої світової війни, а також показують вороже ставлення до митрополита уряду Росії. Активно включилась у вивчення життєдіяльності митрополита Шептицького “Бібліотека Логосу”. Публікував наукові статті з цієї проблематики суспільно-політичний і науково-літературний місячник “Визвольний шлях”. Журнал “Патріярхат”, заснований у США у другій половині ХХ ст., оприлюднював науково-публіцистичні статті. Отже, вчені діаспори проводили активні та всебічні дослідження життя і діяльності митрополита Андрея Шептицького. Їх праці є вагомим внеском у розкриття мотивів діяльності церковного та народного провідника. Однак більшість науковців з об'єктивних причин не змогла використовувати архівні матеріали на території Радянського Союзу - і це зумовило недостатню вичерпність та об'єктивність наукових праць, особливо тих, які стосувалися політичної та просвітницької діяльності Шептицького;

Четверта група - наприкінці ХХ ст. сучасна історична наука розпочала дослідження з цього питання завдяки “перебудовним” процесам, що відбувались в СРСР, а відтак в Україні. У 1990р. журнал “Пам'ятки України” видав збірник статей “Українське відродження і національна церква”, в якому було вміщено праці В.Іванишина, І.Калинець, Є.Гриніва, І.Юхновського; деякі з публікацій певним чином висвітлювали особу митрополита Шептицького. Використання іноземних архівів дало змогу історикам детально досліджувати вузькі історичні проблеми. Наприклад, Г.Цвенгрош у 1991р. видав монографії “Апостольський Престол і Митрополит Андрей Шептицький”, “Митрополит на сторожі держави”, в яких описано політичну платформу архієпископа у час змагання українців за незалежність під час Першої світової війни.

На сучасному етапі детальними дослідженнями діяльності Шептицького і видавництвом його творів займається А.Кравчук; вітчизняні дослідники М.Юрій, В.Замлинський, Я.Заборовський, О.Красівський, І.Гель, В.Ульяновський, Г.Гладка, Я.Білас найбільшу увагу сконцентрували на політичному портреті церковного діяча і тільки дотично розглядають його просвітницьку роботу.

Вагомий внесок у дослідження постаті Шептицького зробили польські історики, зокрема Е.Прус, Р.Тожецький, Е.Кок, М.Новак, В.Мокрий. Участь поляків у розкритті проблеми збагачує та доповнює українську історіографію. Вивчення проблеми істориками полярних наукових позицій позитивно впливає на об'єктивність дослідження.

У другому розділі - “Митрополит Андрей Шептицький і громадсько-політичне життя в Галичині наприкінці ХІХ ст. - в першій половині ХХ ст.” - здійснено дослідження участі митрополита Шептицького у громадсько-політичному житті, проаналізовано світогляд та переконання владики, якими він керувався у своїй діяльності, простежено еволюцію його політичної платформи і фактори, які впливали на її формування у контексті активізації українського середовища наприкінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст.

Висвітлено політичне становище Галичини наприкінці ХІХ ст. у складі Австро-Угорської імперії, місце греко-католицької церкви у житті українського народу, суперечності між народовцями та москвофілами та їх наслідки. Виявлено і викрито приховані надії поляків та австрійців, пов'язані з новим митрополитом, протиріччя між галицькою інтелігенцією та церквою в цьому питанні.

Проведено порівняльний аналіз діяльності попередніх митрополитів з особою Шептицького, що дало змогу визначити зміни у галицькому середовищі після приходу нової влади на Святоюрську гору.

У роботі подано факти непорозумінь між священиками і митрополитом, які пояснюються популярністю у той час москвофільської течії серед духовенства. Проте Шептицький радив народовцям не відштовхувати прихильників цього напрямку, а обґрунтовувати їхню неправоту і залучати до потрібної роботи. Митрополит Андрей працював над консолідацією та одностайністю священнослужителів; з цією метою проводив “соборчики”, візитації, реколекції. Внаслідок наполегливої роботи до 1910р. духовенство уже спільно виступало на захист своїх прав і свого провідника не тільки перед “зовнішніми” (польськими, російськими), але й перед “внутрішніми” (українськими) критиками.

У роботі простежено формування нового рівня “спілкування” між митрополитом Шептицьким й українською громадськістю після виходу послання “О квестії соціальній”, що не тільки призвело до солідаризації церкви і народу, а й започаткувало нову програму національного розвитку і визначило місце у ньому духовенства, церкви. Така позиція сприяла поступовому визнанню галицькими політиками, інтелігенцією Шептицького захисником національних інтересів.

До Першої світової війни митрополит Андрей неодноразово звертався до українців у справі виборів до парламенту, закликаючи їх керуватися при цьому любов'ю до Батьківщини і совістю. Паралельно у своїх посланнях і зверненнях, за посередництвом парохів, пояснював прихожанам тонкощі виборчого процесу і важливість правильного голосування. Політичні організації не могли проводити такої широкої роботи серед населення, тому ці заходи були доцільними, виправданими та результативними.

Галицькі партійні провідники віддають митрополитові Шептицькому усю заслугу у досягненні порозуміння з польською стороною в питаннях виборчої реформи (1912-1914рр.), яка внаслідок протистояння поляків і українців могла бути зірвана і мати негативні наслідки для Галичини в цілому.

У громадсько-політичній діяльності митрополита в період 1901-1918рр. найбільшої уваги заслуговує “Меморандум”, складений на вимогу австрійського та німецького урядів. Аналіз цього документа і подій в Україні у 1918р. примушує шукати зв'язку між ними і припускати, що австрійська влада запроваджувала цей документ у життя, підтримуючи прагнення П.Скоропадського стати гетьманом України.

У ході Першої світової війни митрополит Андрей мав тісні контакти з українськими урядами: Центральною Радою - її керівництво з огляду на свій соціалістичний характер стримано ставилось до “клерикала”, та ЗУНР, у створенні якої він брав участь, надавав їй свої дипломатичні послуги у справі вирішення галицького питання на Паризькій мирній конференції.

У міжвоєнний період політичні зусилля митрополита були зосередженні на легітимних методах самореалізації галичан у контексті антиукраїнської політики диктаторської Польщі. Зовнішні і внутрішні обставини у Галичині зумовили формування у митрополита переконань у потребі за допомогою зовнішнього союзника боротись за національні ідеали. Шептицький виступав на захист українського населення під час “пацифікації” і подій на Волині та Холмщині в 1938-1939рр.; вбачав перспективи розвитку краян у підкоренні владі доти, поки закони не будуть суперечити Божим законам; закликав до щоденної, напруженої праці у всіх прошарках українського суспільства; засуджував терористичну (підпільну) діяльність УВО та ОУН, що викликало взаємні непорозуміння та протистояння між ними.

Початок Другої світової війни остаточно сформував політичну платформу митрополита Шептицького: висловлюючи своє лояльне ставлення до радянського, а пізніше до нацистського режиму, він прийшов до висновку, що Україна і українці повинні самостійно боротися за свою незалежність і в цьому опиратися тільки на Бога і на власні сили. В цей час авторитет владики був настільки великим, що жоден антигуманний уряд не посмів його фізично ліквідувати.

В ході війни протистояння між Шептицьким і ОУН(б) наблизилося до критичної межі, тому остаточного порозуміння між ними не відбулося - кожен прагнув до мети (соборної незалежної України) своїми методами.

Хоч митрополит Андрей у політичних колах набув необмеженого авторитету, проте політичним лідером не став. Він залишився духовним наставником, а його незаперечною політичною заслугою було приготування українців до державного самостійного життя.

У третьому розділі - “Внесок митрополита Андрея у становлення і розвиток освіти у Галичині” - досліджується становище освіти у Галичині наприкінці ХІХ ст., участь митрополита у поширенні її серед українського населення, співпраця освітніх установ з греко-католицькою церквою і Шептицьким зокрема.

Східні території Австрійської імперії наприкінці ХІХ ст. відігравали роль прикордонної зони та сировинної бази. Попри лояльне ставлення уряду до русинів, останні не змогли використати цього для реалізації українських інтересів, що значною мірою негативно позначилось на розвитку освітніх установ у регіоні. Поширення серед українців (особливо священиків) москвофільських переконань підірвало довір'я до них імперського уряду. Такі обставини використали з вигодою для себе поляки - існуючі українські школи переводили у статус утраквістичних (двомовних) або зразу у польськомовні.

Представники народовського табору, не маючи підтримки державного уряду і греко-католицької церкви, створювали різного роду товариства й організації, які компенсували недостатність державних освітніх установ (Просвіта, Українське педагогічне товариство, Наукове товариство ім. Т.Шевченка). Цьому процесові сприяла антиукраїнська політика царської Росії - преважна більшість заборонених на півночі українських публікацій здійснювалась у галицьких видавництвах, що значно підносило інтелектуальний рівень місцевої інтелігенції та населення.

Українська громадськість негативно сприйняла прихід на митрополичий престол Андрея Шептицького (через його польське коріння) і розцінювала призначення як спробу влади “спольщити” українську церкву. Тому перші роки праці митрополита були спрямовані на пошук шляхів порозуміння і консолідації з галицькою інтелігенцією.

Заходи владики з відстоювання прав українських студентів, виступи перед місцевою владою на захист української мови і, врешті, переведення Служб Божих зі старослов'янської на українську наблизили його до освітнього середовища галичан. У своїх посланнях та зверненнях новопризначений владика зосереджував увагу священиків на необхідності як матеріально, так і морально брати активну участь у підтримці українських просвітніх установ. За першу декаду керівництва Шептицькому вдалося побороти внутрішньоцерковне протистояння і представити греко-католицьку церкву монолітною перед зовнішніми зазіханнями антиукраїнських сил.

Діяльність митрополита переконувала громадськість у тому, що церква змінила свій курс у відносинах з нею; “проривом” стала участь Шептицького у конгресі товариства “Просвіта” з нагоди сорокової річниці її заснування. Пізніше товариство користувалося великою прихильністю митрополита, який подарував йому землі у с.Миловання, де було засновано господарсько-городничу школу. У міжвоєнний період владика спрямував діяльність духовенства на те, щоб всіма способами підтримувати осередки “Просвіти” у селах, а також боротися проти москвофільства у її рядах.

Найбільш резонансною на той час стала участь митрополита у боротьбі галичан за створення українського університету у Львові. Цей процес був довготривалим і багатоетапним. Використовуючи своє право участі у засіданнях Палати Панів, Шептицький у 1910р. виступив з обґрунтуванням необхідності відкрити університет. Цей виступ скріпив авторитет владики, а питання українського університету вивів на державний рівень. Для українців сприятливо склались обставини під час українсько-польського політичного протистояння у 1912 - 1914р., у результаті якого за настійним наполяганням митрополита університет мав бути відкритий 1 вересня 1916р.

Однією з причин поразки українців у визвольній боротьбі (1917 - 1923рр.) Шептицький вважав незначну кількість національних навчальних закладів, що негативно позначилось на виробленні консолідуючої ідеології, підготовці старшин-офіцерів, невмінні будувати дипломатичні місії та переговори. Тому у міжвоєнний період увага сконцентрувалась переважно на поширенні серед населення освіти, особливо вищої. З цією метою митрополит активно підтримував діяльність Українського таємного університету, надавав йому навчальні приміщення, проводив Служби Божі, матеріально допомагав. Виправляючи складне освітнє становище, Шептицький виступив ініціатором і натхненником заснування у Львові в 1928р. Богословської академії, яка проіснувала з короткою перервою (1939-1941рр.) до 1944 року. Ще одним вищим навчальним закладом, з яким він активно співпрацював, була Сільськогосподарська українська академія у Подєбрадах (Чехословаччина). В критичні для неї часи (економічна криза 1930-х р.) владика звертався до найвищих посадових осіб держави з проханнями спільно забезпечити її подальше існування.

Не обминув своєю увагою митрополит і діяльність Наукового товариства ім. Т.Шевченка; їх співпраця була настільки близькою, що 20.05.1925р. Шептицького обрали дійсним членом НТШ філологічної секції.

Енергія владики спрямовувалась не тільки на вищі навчальні заклади, він розумів значення і вагу для українців початкової і середньої школи. Основним захисником й організатором середньої освіти у той час виступало товариство “Рідна школа”. З метою ефективної допомоги цьому товариству у 1933р. було створено “Митрополичу шкільну раду”, яка регулярно розглядала проблеми українського шкільництва і шляхи їх вирішення.

Підтримуючи світські освітні заклади та організації, митрополит Шептицький особливу увагу зосереджував на вихованні добрих духовних провідників для українського народу. Тому від початку виконання своїх обов'язків він постійно шукав серед молоді (через священиків) жертовних осіб, які хотіли б присвятити своє життя служінню Богові та Україні. До цього митрополита спонукали внутрішньоцерковні проблеми, пов'язані з вибором і відрядженням єпископа для українців США; у церкви на той час не було в підпорядкуванні достатньої кількості самозречених отців. У цьому контексті серед духовенства і паралельно серед світської інтелігенції розгорнулись активні дискусії навколо питання запровадження целібату для греко-католицьких священиків.

Початок Другої світової війни підірвав матеріальні основи греко-католицької церкви. Секуляризація земель та приміщень, проведена радянською владою, обмежила церковні дотації в освіту, а відокремлення церкви від держави ліквідувало працю духовенства у школі. З іншого боку, держава брала на себе усі витрати, пов'язані з навчанням, тому в цьому аспекті протиріччя не були надто гострими. В нових умовах Шептицького найбільше турбувало те, що молода генерація не буде виховуватись у любові до Батьківщини (України) і Бога, а на антибожій та антигуманній ідеології. Тому митрополит вдався до пастирських послань, які зосереджували увагу на збереженні національної ідентичності та людяності.

У четвертому розділі - “Значення Андрея Шептицького в українському молодіжному русі” - аналізується взаємозв'язок митрополита з українською молоддю, визначаються напрямки співпраці, розглядається проблема відносин між старшим і молодшим поколінням у контексті діяльності Шептицького, встановлюються причини активного створення закладів для сиріт.

Митрополит Шептицький повноцінним вважав суспільство, в якому у взаємній гармонії, органічно розвиваються усі його верстви. Запорукою такого розвитку має бути правильне виховання, найперше у родині - першій суспільній інстанції, в якій починає набирати життєвого досвіду немовля-дитина. На думку владики, глибоко християнська сім'я - гарант родинного благополуччя, розуміння та миру. Для актуалізації доброго виховання і створення християнських родин провідником греко-католицької церкви у першій половині ХХ ст. було випущено цілу низку послань та звернень, у яких теоретично і практично розкрито переваги християнського союзу для самої сім'ї, а також для суспільства та нації. В цьому контексті Шептицький розглядав шлюб як державу в мініатюрі, у якій провід беззаперечно належить батькові (керівнику держави), хоч, разом із тим, модель родини прирівнювалась до античної чи запорізькій демократії. За умови реалізації такої методики виховання митрополит вважав, що особистість почуватиметься повноцінною у суспільстві, і найголовніше, не виникатиме гострого конфлікту між віковими групами, а швидше - конструктивні переговори між ними. У післявоєнний період митрополит звертав увагу на те, що велика кількість дітей виховувалась без батьківської “суворої руки”, а слабкий “провід матері” не забезпечував повноцінної субординації, тому духовенство мало взяти на себе батьківський провід у таких сім'ях.

У 20-х роках ХХ ст. в українському середовищі загострилась проблема утримання та забезпечення сиріт. До розпаду Австро-Угорської імперії матеріальне вирішення питання брав на себе державний уряд. Обставини кардинально змінились з утвердженням польської влади на галицькій території: поляки навіть при опіці сиріт намагались вирішувати політичні питання - ополячення українського населення. Гострота проблеми посилювалась тим, що після закінчення Першої світової та українсько-польської війн число сиріт значно зросло. В піклуванні про них митрополит співпрацював зі світською інтелігенцією. Спільними зусиллями за короткий час (1917-1921рр.) було вироблено дієву програму із забезпечення сиріт житлом і створення умов для виховання: засновано “Фонд імені Митрополита Андрея графа Шептицького для сиріт”, закуплено земельні ділянки та лісові масиви для матеріального забезпечення.

Одним із завдань поїздки Шептицького на Американський континент був збір коштів для сиріт, на що Ватикан дав офіційний дозвіл. Проте ця поїздка стала важливою не стільки з матеріальної точки зору, скільки з пропагандистської: за посередництвом митрополита встановився постійний зв'язок української діаспори з метрополією.

Створення українських закладів для утримання та виховання сиріт було важливим і з християнського, і з національного огляду. По-перше, українські діти виховувались у “рідній” вірі; по-друге, сироти не піддавались ополяченню; навпаки, вони привчилась до національних традицій і таким чином були “збережені” для України. Тягар утримання закладів для сиріт переважно лягав на монаші ордени, найбільше - на сестер чину святого Василя Великого (ЧСВВ).

У дослідженні простежено взаємостосунки митрополита Андрея з молодіжним рухом у Галичині. Конструктивна робота у цій сфері розпочалася після закінчення Першої світової війни: засновано “Товариство вакаційних осель”, метою якого була організація заходів із залучення українських бідних дітей до громадської роботи, створювались пункти харчування, організовувались виїзди у Карпати для вишколу і навчання. Для збереження українського населення від шантажу та приниження з польської сторони у міжвоєнний період при “Товаристві охорони дітей та опіки над молодіжжю” у Львові було створено “Порадню для матерів”. Тут завдяки митрополичим коштам з 1928 р. розпочав роботу діагностичний центр.

Український молодіжний рух почав набирати масових масштабів на початку ХХ ст. Австрійська місцева адміністрація не перешкоджала цьому, розглядаючи його як противагу москвофільським настроям і польському домінуванню в краї. Українські організації стали осередком патріотичного виховання і підготували цілу плеяду молоді, яка включилася у збройну боротьбу за національну незалежність в 1941-1953рр. і залишила після себе феномен “стрілецької творчості”.

Велику увагу митрополит зосереджував на організації “Пласт”, у якому він вбачав одну з ланок духовного і фізичного виховання. Пластунам було подаровано митрополичу резиденцію у Підлютому, надавалась значна матеріальна допомога, до виховання у гуртках залучалось духовенство. Яскравим виявом тісних взаємин між владикою та організацією стало нагородження першого найвищою пластовою відзнакою - “свастикою вдячності”.

Польська влада не могла змиритися з існуванням у Галичині українських молодіжних товариств, які перешкоджали впровадженню імперських планів - ополячення етнічного населення. Внаслідок терористичної діяльності ОУН державний уряд 26 вересня 1930р. остаточно заборонив діяльність “Пласту” на території Східної Галичини. Шептицький вжив контрзаходи зі збереження організованої молоді: згідно з конкордатом церква могла створювати під своєю опікою (без державної згоди) християнські організації. Тому вже наприкінці 1930р. було створено товариство українських студентів-католиків “Обнова”; щоб залучити в організації якомога більше юнацтва у 1933р. було розроблено статут католицького товариства “Українська молодь Христові”.

Участь молоді у підпільних організаціях ОУН та КПЗУ турбувала митрополита. Він вважав таку діяльність аморальною та антихристиянською, деструктивною і шкідливою в українсько-польських відносинах. Тому у 30-х роках було випущено цілий ряд звернень до молоді з пересторогою вступу у таємні товариства. Щоб дати можливість молоді гартувати свої політичні позиції легально, за згодою митрополита було створено “Католицьку акцію”.

Співпраця Шептицького з молоддю не обмежувалась тільки кордонами Галичини. Під час відвідання Американського континенту було встановлено контакти з українськими молодіжними товариствами. У міжвоєнний період до них часто надсилались звернення із закликами зберігати національну самобутність і стійкість, пам'ятати про своє коріння та Батьківщину.

У висновках узагальнено основні результати дослідження. Вони зводяться до таких положень:

Наприкінці ХІХ ст. громадсько-політичне і культурно-просвітнє життя у Галичині набуло значного розвитку, однак простежувались негативні явища, пов'язані з тиском польської сторони на усі національні прояви українців у політичній, освітній, економічній та культурній площинах; поширення москвофільства серед світської та духовної інтелігенції давало підстави державній владі упереджено ставитися до галичан.

Призначення митрополитом греко-католицької церкви графа Андрея Шептицького (вихованого у католицькій спольщеній родині) викликало неоднозначну реакцію в українському середовищі - розцінювалось як спроба імперського уряду та поляків знівелювати становище української церкви. Такі настрої призвели до тривалого напруження у відносинах між Шептицьким та світською інтелігенцією, але церковні реформи і конструктивно-національна діяльність митрополита призвели до їх примирення і довготривалої співпраці.

У суспільних питаннях митрополит Андрей стояв виключно на християнських і національних позиціях, які в ході його життєдіяльності зазнавали значної еволюції: до 1918р. він був прихильником існуючої монархічної влади; у міжвоєнний період виступав за автономію українських територій у складі Польської держави; в ході Другої світової війни обґрунтовував необхідність українцям самостійно працювати і боротися за свою незалежність. Митрополит включив українську греко-католицьку церкву у національне життя українців і вона стала одним з основних суб'єктів національного відродження і боротьби за права нації.

У руслі національного та політичного розвитку українців Шептицький в першу чергу дбав про виховання високоосвічених і висококваліфікованих кадрів. Пов'язував невдачі українців в самоутвердженні (1917-1923рр.) з відсутністю осіб, які могли б репрезентувати Україну на міжнародній арені, а також правильно проводити внутрішню роботу. Митрополит вважав, що освіта - це золотий капітал нації, за допомогою якого вона зможе здобути визнання світової громадськості та незалежність, тому у цю галузь спрямовувались великі інтелектуальні та духовні зусилля, приватні та церковні кошти.

Шептицький брав активну участь у боротьбі українців за створення українського університету. В освітній процес залучав монаші чини, зокрема студитів, які поглиблювали серед населення професійну майстерність шляхом створення винарень, деревообробних цехів, аграрних шкіл. За церковні кошти талановиту молодь регулярно відправляв вчитися у Західну Європу. В 1928р. у співпраці з Й.Сліпим заснував Богословську академію у Львові. Владика за допомогою послань та звернень намагався залучити духовенство до тісної співпраці з інтелігенцією та освітніми організаціями, вбачаючи у цьому один із шляхів національного розвитку українців.

Митрополит Шептицький активно залучав підростаюче покоління до церковного та національного життя. Провідну і найбільш відповідальну роль у вихованні владика відводив сім'ї-родині - неодноразово звертався з пастирськими листами до родин. Для консолідації української генерації Шептицький матеріально підтримував молодіжний рух, зокрема в середовищі української діаспори. Особисто ініціював створення ряду організацій (“Української молоді Христові”, “Обнови”, “Української католицької акції”). В процесі дослідження з'ясовано, що, турбуючись про молодь, митрополит Шептицький переслідував конкретні цілі: вберегти молодих українців від негативних впливів; підпорядкувати їх Божим законам; виховати добрими громадянами та щирими патріотами.

Митрополит турбувався про сиріт - діти, які не мали родинного “проводу” і легко піддавалась на зовнішні, часто деструктивні, впливи могли бути втраченими для церкви і нації. При жіночих монастирях (переважно ЧСВВ) створювались сиротинці, для повноцінного забезпечення їх роботи залучались значні кошти, що надходили від церкви та української діаспори; для покращання матеріального становища сиротинців було створено “Крайовий фонд захисту сиріт імені митрополита Андрея Шептицького” під керівництвом владики.

Шептицький був далекоглядним і гнучким релігійним діячем, використовував своє становище, в першу чергу, для добра церкви та народу, під його керівництвом Українська греко-католицька церква стала національною, українською церквою.

Здійснене дослідження дозволяє обґрунтовано назвати окреслений період епохою митрополита Андрея Шептицького. Напружена інтелектуальна та фізична праця українців під проводом владики в першій половині ХХ ст. дала поштовх національному відродженню в 90-х роках, в результаті якого Україна стала суверенною державою.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Крупа Л. Діяльність митрополита Андрея Шептицького у здобутті та розбудові української держави у першій половині ХХ ст. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія: Історія. Вип. VIIІ. - Тернопіль: Літопис, 1999. - С.14-19.

Крупа Л. Участь митрополита Андрея Шептицького в українсько-польських відносинах у 1918-1944 роках // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія: Історія. Вип.10. - Тернопіль: Літопис, 2000. - С.95-106.

Крупа Л. Діяльність УГКЦ під час німецької окупації України з 1941 по 1944 роки // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова/ Укл. П.В.Дмитренко, О.Л.Макаренко. - К: НПУ, 2000. - Ч.3. - С.160-171.

Крупа Л. Створення та діяльність закладів для сиріт під патронатом митрополита Андрея Шептицького // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія/За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. - Тернопіль: Літопис. - 2003. Вип.1. - С.73-76.

Крупа Л. Становище української освіти під владою Австро-Угорщини// Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія: Педагогіка. №1. - Тернопіль. В-во: ТДПУ, 2000. - С.45-52.

Крупа Л. Спроби митрополита Андрея Шептицького через ідеї екуменізму досягти фізичного та духовного об'єднання України // Наш голос. - /видає Асоціація Українців Америки/, 2000. Вересень-жовтень, ч.9-10. - С.4-5,8.

Крупа Л. Значення християнської родини для нації у творах митрополита Андрея Шептицького// Тернопільський комерційний інститут. Наукові записки “Матеріали досліджень викладачів інституту, проведені у 2000 та 2001 роках”. - Тернопіль: ТКІ, 2002. - С.118-128.

Крупа Л. Погляди митрополита Андрея Шептицького на християнську родину// Матеріали наукової конференції, присвяченої 100-річчю від часу введення на митрополичий престіл у Львові Слуги Божого Андрея Шептицького (27 жовтня 2001 р.). - Тернопіль: Астон, 2002. - С.121-127.

Крупа Л. Діяльність УГКЦ в час німецької окупації з1941 по 1944 роки// Тернопільський комерційний інститут. Наукові записки “Матеріали досліджень викладачів інституту, проведені у 2000 та 2001 роках”. - Тернопіль: ТКІ, 2002. - С.129-136.

Крупа Л. Підтримка митрополитом Шептицьким української молоді у міжвоєнний період ХХ ст. // Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість”. У 5 т. Т.2. - Київ: Видавництво Європейського університету, 2003. - С.196-198.

АНОТАЦІЯ

Крупа Л.Л. Вплив митрополита Андрея Шептицького на суспільне і культурно-просвітницьке життя в Галичині кінця ХІХ першої половини ХХ століття. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук із спеціальності 07.00.01. - Історія України. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Чернівці, 2003.

У дисертації вперше проведено комплексне дослідження всебічної діяльності митрополита Андрея Шептицького, показано вплив на суспільне і культурно-просвітнє життя Галичини наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ ст. Проаналізовано та класифіковано джерела та історіографію проблеми, визначено здобутки та недоопрацювання вітчизняних та зарубіжних дослідників: відображено діяльність митрополита через політичну призму; тенденційність робіт; науково-популярний стиль більшості праць. За допомогою хронологічно-проблемного методу дослідження розглянуто багатогранність впливу Шептицького на суспільно-культурні процеси в Галичині. Особливу увагу присвячено співпраці митрополита з українськими партійними колами, висвітлено еволюцію його політичної платформи в контексті боротьби українського народу за соборність і незалежність України. Встановлено мотиви зв'язку з освітніми установами й товариствами, надання владикою окремим представникам інтелігенції матеріальної допомоги для наукових цілей. Проаналізовано взаємовідносини з легальними молодіжними організаціями, ініціювання та участь у створенні нових товариств християнського та світського спрямування. В цьому контексті значну увагу зосереджено на заснуванні і підтримці Шептицьким закладів для сиріт. У дисертації обґрунтовано, що митрополит Андрей Шептицький проводив свою діяльність керуючись християнськими переконаннями і християнським патріотизмом, тому у політичних питаннях він дотримувався легітимності, а в культурно-просвітніх намагався компенсувати українцям державні інстанції, виховати українців у любові до Бога і Батьківщини.

Ключові слова: митрополит Андрей Шептицький, Українська греко-католицька церква, Галичина, християнство, українці, поляки.

АННОТАЦИЯ

Крупа Л.Л. Влияние митрополита Андрея Шептицкого на общественную и культурно-просветительскую жизнь в Галичине в конце ХIХ - в первой половине ХХ века. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - История Украины. Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича, Черновцы, 2003.

В диссертации впервые поддано комплексному исследованию деятельность митрополита Андрея Шептицкого и его влияние на общественную и культурно-просветительскую жизнь Галичины в конце ХІХ - в первой половине ХХ века. При этом проведена работа над анализом и классификацией первоисточников, историографии проблемы, определено достижения и промахи отечественных и иностранных исследователей: изображение деятельности митрополита через политическую призму; тенденциозность работ; научно-популярный стиль большинства трудов. С помощью хронологическо-проблемного метода исследования рассмотрено многогранность влияний Шептицкого на общественно-культурные процессы в Галичине. Особенное внимание в этом контексте сосредоточено на его сотрудничестве с украинскими партийными кругами, отображено эволюцию политической платформы и под какими влияниями она происходила в контексте борьбы украинского народа за соборность и независимость Украины. Определены мотивы связи с образовательными учреждениями и организациями, сотрудничества с “Просвитой”, “Ридною школою”, НТШ, “Богословским научным обществом”, а также мотивы передачи митрополитом отдельным представителям интеллигенции материальной помощи для научных целей. Исследуются взаимоотношения с легальными молодежными организациями, инициирование и участие в создании новых обществ христианского и светского направления. В этом контексте значительное внимание сосредоточено на поддержании Шептицким заведений по удержанию сирот. В диссертации утверждено, что митрополит Андрей Шептицкий проводил свою деятельность в первую очередь руководствуясь христианскими убеждениями и христианским патриотизмом, поэтому в политических вопросах он придерживался легитимности, а в культурно-просветительских стремился компенсировать украинцам государственные инстанции, а также воспитать сограждан в любви к Богу и Отечеству, дать им возможность свободно получать образование.

...