Преса УСРР в контексті політики українізації (20-30-ті роки ХХ ст.)

Від початку 30-х років преса все більше виконувала поліцейсько-репресивні функції. Архівні партійні документи містять прямі відомості про її сприяння репресіям. Найганебнішим прикладом репресивної ролі преси була брутальна і розгнуздана кампанія з висвітлення “Справи СВУ”. Всі центральні газети були переповнені лайкою, образливими наличками на адресу підсудних, їх рідних, установ, де вони працювали. Редакції фабрикували відгуки і оцінки читачів, формували громадську думку на брехні й фальсифікації. Після успішного проведення “справи СВУ” преса була вже вигостреним інструментом у організації “громадської думки” навколо будь-якого інакомислення. До кінця 30-х рр. національні справи були в пресі зведені до класового коментування і пропагування тези про те, що Україна може набути розквіту лише через посередництво Росії. Саме на шпальтах газет були піддані критиці (або й цькуванню) прихильники національної самостійності та їх погляди. Періодична преса сприяла не тільки формуванню негативного ставлення до національної інтелігенції, а й її усуненню (аж до фізичного винищення) з суспільно-політичного життя. Диктат офіційної ідеології призводив до психологічної уніфікації, масовізації настроїв і почуттів. З іншого боку, він стратифікував суспільство на “правильних” і “відступників”, насаджував нетерпимість, виснажував традиційну толерантність українців. Сурогатні класові цінності руйнували прадавні набутки етносу. Втрата нашим суспільством екзістенційного характеру моральних норм розпочалась саме в добу індустріалізації та радянської українізації.

Під впливом преси людина в радянському суспільстві ставала деморалізованою, вона втрачала можливість звірятися з національними ідеалами. Пропаговані пресою “цінності” виробляли риси пристосуванства, лякливості, догідливості, врешті, нечесності й зрадливості. У суспільній свідомості за допомогою преси формувалась і закріплювалась імперсько-провінційна модель взаємин центру і національних окраїн, рецидиви якої маємо і в сьогоденні, адже провінційність як соціокультурний феномен визначає не лише просторова віддаленість від центру “всесвітньо-історичних ініціатив”, а й глуха закапсульованість у позачассі.

У висновках відбито підсумки проведеного дослідження, викладено його основні результати, обґрунтовано низку узагальнюючих положень, що винесені на захист.

1.У сучасній історичній літературі немає комплексного розгорнутого дослідження, яке всебічно висвітлювало б роль періодичної преси в реалізації національної політики більшовиків у 20-30-і рр. в Україні. Неповно або упереджено розкрито роль періодики України цього часу у з'ясуванні нею національного самопочування українського народу, у його самоідентифікації. За умов консолідації українського народу у межах радянської республіки, визнання УСРР самостійним суб'єктом союзної федеративної держави, преса сприяла формуванню й усвідомленню цілісності національної спільноти. Газети та журнали періоду українізації, особливо на початковому її етапі, попри всі ідеологічні завдання об'єктивно впливали на піднесення загальнокультурного рівня українського населення, значною мірою сприяли модернізації національної свідомості.

2. Робота органів преси визначалась ухвалами і резолюціями з'їздів, конференцій партії, пленумів ЦК, циркулярно-директивними розпорядженнями політбюро, оргбюро ЦК та його відділів. На місцях такі керівні документи на своєму рівні дублювали місцеві партійні органи. Урядові рішення наслідували та інтерпретували партійні постанови. Архівні дані дозволяють зробити висновок про те, що часто такі ухвали приймались оперативно через виниклі обставини, у відповідь на чергову проголошену політичну кампанію, але стратегія преси була за будь-яких обставин чіткою - закріплення радянської влади і панування ідеології більшовизму.

3. Стосунки преси з режимом мали взаємозалежний і взаємообумовлений характер. Преса була важливим чинником більшовизації та радянізації українського суспільства. Вона сприяла утвердженню тоталітарної державної системи в Україні, слугувала консолідації прихильників більшовицької ідеології.

4. Партійно-радянська преса була таким самим об'єктом коренізації як партія, радянський апарат, профспілки тощо. Українізація преси відбувалася з тією ж метою і за тими ж принципами, що і коренізація в цілому. Тому під українізацією преси, на нашу думку, слід розуміти створення такої преси, що була більшовицько-радянською за змістом, а національною лише за формою. Підпорядкування друкованих органів партійним комітетам та виконавчим органам влади на всіх рівнях зробило їх інструментом політики цих інститутів, унеможливило позапартійне громадянське представництво.

5. В українізації преси можна виділити такі етапи: 1920-1923 рр. підготовчий або “інкубаційний”, коли були вироблені засадничі принципи і створені організаційні умови її діяльності; 1923-1925 рр. усталення структури партійно-радянської періодичної преси та системи її діяльності в УСРР; 1925-1928 рр. розквіт україномовної преси; 1929-1932 рр. початок уніфікації преси в умовах централізації держави та посилення тоталітаризму при зростаючій динаміці назв та тиражів україномовної преси всіх рівнів і типів; 1933 - перша половина 1937 р. - деукраїнізація преси, її боротьба з націоналізмом, скрипниківщиною, рештками національних партій, офіційне збереження української мови у періодичному друкові, але остаточна втрата нею національного змісту; друга половина 1937-1938 рр. - інтенсивне зростання російськомовної преси, набуття нею провідних позицій у системі періодики України паралельно з поступовим витісненням з неї україномовних видань.

6. Задумана більшовиками політика коренізації преси вийшла за заплановані межі, перетворилась на усвідомлений місцевою партійною верхівкою процес і була підтримана національно свідомими силами в Україні, особливо творчою інтелігенцією. У першій половині 20-х рр., в умовах національного відродження, україномовна преса попри всі ідеологічні обумовленості стала справді засобом національної самоідентифікації, вона зв'язала україномовне населення в єдину спільноту, надала українцям можливість відчути себе національним цілим. Обставини реального життя різних соціальних верств і різних регіонів України стали відомими і осмисленими суспільством саме шляхом ознайомлення через пресу. Українці отримали можливість збагнути свою національну подібність попри заняття, соціальну приналежність, регіональну окремішність, долаючи діалектні межі на основі мови преси. Преса була найвдалішим інструментом гуртування народу. Досвід цього етапу ще раз доводить, що національні намагання самовизначення через офіційну пресу могли б бути закріпленими в разі справжньої незалежності й самостійності або дійсного толерування національних інтересів в союзно-федеративній державі.

7. Українська преса відобразила наприкінці 20-х рр. національний консенсус: українська влада надавала певні права і свободи національним меншинам, натомість національні меншини (це в меншій мірі стосувалося російського населення) готові були визнавати зростаючі позиції українців в республіці. Національні антагонізми не зникли, але політика коренізації сприяла пригасанню старих вогнищ національної ворожнечі. Все це створювало умови переростання українською політичною нацією рамок української етнічної спільноти. Відстоювати українські інтереси бралися не лише етнічні українці, а й представники інших національностей, що проживали на території України (два головні представники націонал-ухильництва, М.Хвильовий і М.Волобуєв, були етнічними росіянами. З критикою шовіністичних позицій московського керівництва і на захист позицій українських націонал-комуністів виступила також група українських діячів-євреїв: Л.Гуревич, І.Кулик, Б.Лівшиць, М.Равич-Черкаський).

8. Політика більшовиків у галузі газетної мови мала цілеспрямований характер впливу на читача з метою нав'язування йому необхідних стереотипів ціннісних орієнтирів, поведінки, мислення. Фальшування змісту усталених понять, їх вихолощення, заміна слова лише його символом, насадження канцелярської лексики, відкидання діалектно-регіональної забарвленості, послуговування калькованою з російської термінологією призвело до деформації мовленнєвої культури самої преси та її читачів.

9. Робсількорівський рух, штучно витворений в ході українізації преси, від самого зародження був під наглядом різних контролюючих інститутів при виданнях, а також органів юстиції. Добровільні кореспонденти редакціями скеровувались на створення необхідного резонансу у тій чи іншій кампанії. Вони виконували і функцію офіційних донощиків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ І ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Документи ЦДАЖР УРСР про розвиток преси на Україні (1926-1932 рр.) // Архіви України. - 1987. - №6 (206). - С.52-55.

Влада і преса в контексті політики українізації (20-30-ті рр.) //Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. - Зб. ст. - К.,1999. - С.156-182.

Українізація преси УСРР (перша половина 20-х рр. ХХ ст.) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.. Коцюбинського. - Серія: Історія: Збірник наукових праць. - Вінниця, 1999. - Вип.1. - С.69-76.

Парадокси та уроки українізації 20-30х рр. ХХ ст. // Там само. - Вінниця, 2000. - Вип.2. - С.139-150.

Преса в умовах “наступу соціалізму” (кінець 20-х - початок 30-х рр.) // Там само. - Вінниця, 2001. - Вип.3. - С.113-118.

Преса в радянській політичній системі. 20-30-і рр. ХХ ст. // Там само. - Вінниця, 2003. - Вип.5. - С.104-110.

До питання про деякі стереотипи у дослідженні політики українізації (20-30-і рр. ХХ ст.) // Література та культура Полісся. - Ніжин, 2002.- Вип. 21. - С. 167-170.

Українізація преси УСРР у 20-30-рр. Історіографія проблеми // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету: історичні науки. - Кам'янець-Подільський, 2001. - Т.7 (9). - С.559-567.

Селянська преса в контексті українізації (20-і рр. ХХ ст.) // Український селянин: Збір. наук. праць. - Черкаси, 2002. - Вип. 6. - С.41-42.

Размещено на Allbest.ru