Культурний розвиток грецької спільноти України у другій половині ХХ століття

Размещено на http://allbest.ru

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.01 - історія України

КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОЇ СПІЛЬНОТИ УКРАЇНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

ВИКОНАВ ПАХОМЕНКО СЕРГІЙ ПЕТРОВИЧ

Київ-2003

АНОТАЦІЯ

Пахоменко С.П. Культурний розвиток грецької спільноти України у другій половині ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут історії України НАН України. - Київ, 2003.

У дисертації досліджуються культурні аспекти життєдіяльності грецької спільноти України у ІІ пол. ХХ ст. в контексті розвитку та змін державної політики щодо національних меншин. Характеризуються засоби збереження культурної самобутності грецького етносу в умовах партійно-державного курсу на «зближення та злиття націй». Розглядається активізація культурного розвитку грецької спільноти в період перебудови. В дисертації відтворюється процес етнокультурного відродження грецької меншини в українській державі у взаємодії цілеспрямованої державної політики, внутрішнього потенціалу етносу та фінансової підтримки етнічно спорідненої країни - Греції. Висвітлюється процес розбудови організаційних структур греків, характеризуються форми етнокультурного самовиявлення, розглядається культурно-освітній аспект співробітництва грецьких громад України з історичною батьківщиною. Характеризується сучасний розвиток грецьких студій в Україні.

грецький спільнота національний елліністичний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зростання рівня свідомості етнічних меншин, пошук ними свого місця в сьогоденному поліетнічному суспільстві є невід'ємними складовими національних процесів в Україні. У цьому контексті дослідження минувшини окремих етносів, аналіз сучасних проблем збереження їх самобутності не тільки становлять необхідні умови комплексного вивчення історії країни, але й закладають підґрунтя для формування виваженої державної політики, спрямованої на забезпечення гармонійного співіснування всіх етнічних спільнот.

Греки не належать до групи найбільш чисельних національних меншин. Втім досвід їх буття на українських теренах, започаткований ще античною колонізацією Північного Причорномор'я, демонструє як специфіку етнокультурного, соціального розвитку цієї спільноти у відриві від основного ядра, так і неабияку роль греків у культурному і суспільному житті окремих регіонів. Міграційні хвилі, зумовлені економічними, політичними та релігійно-духовними чинниками призвели до виникнення в різні історичні періоди грецьких громад у Львові, Києві, Ніжині, Одесі, у Північному Приазов'ї. Остання утворилася в 1779 р. внаслідок переселення християн з Криму, що його ініціював російський уряд, і характеризувалася наявністю двох, відмінних у лінгвістичному відношенні, субетнічних груп - урумів (самоназва греків, які розмовляють тюркськими діалектами) та румеїв (розмовляють діалектами, близькими до новогрецької мови). Компактне розселення і переважно сільський характер проживання цієї громади зумовили той факт, що вона меншою мірою, ніж грецька спільнота інших регіонів України, зазнала асиміляційних процесів. Тому в ХХ ст. саме приазовським грекам судилося посісти центральне і визначне місце в історичному бутті грецької діаспори України.

У руслі політики коренізації, яка проводилася більшовицьким керівництвом країни у 1920-х - 1930-х рр. і стосовно греків Приазов'я мала форму «еллінізації» чи «грецизації», були створені національні райони та сільради, організовані грецькі школи та педтехнікум, відбулося становлення грецької радянської літератури, театру, преси. Хоча еллінізація не була позбавлена суттєвих вад у теоретичному обґрунтуванні, а також у практичному втіленні, вона відкрила шлях для культурного піднесення, реалізації творчого потенціалу грецької людності. Ліквідація наприкінці 1930-х рр. всіх осередків національного життя, репресивно-терористична політика сталінського керівництва, державний курс на «зближення та злиття націй» у післясталінську добу були тими негативними суспільно-політичними чинниками, вплив яких поставив під загрозу подальшу долю греків України як самобутньої етнічної спільноти. Прагнення окремих представників етносу до збереження національно-культурної спадщини і специфіки етнічного «обличчя» знайшло вияв у спробах відновити функціонування певних елементів національної культури, що стало можливим за часів десталінізації. Проте тільки в ході розбудови демократичної української державності були створені належні умови для вільного і багатоаспектного розвитку грецької меншини, формування розвинутої інфраструктури національно-культурного відтворення. Необхідність осмислення місця в полікультурному просторі України духовних надбань греків, визначення ролі культурної, просвітницької діяльності грецької громадськості та її об'єднань у збереженні самобутності етносу, утвердженні грецької спільноти як структурної одиниці поліетнічного суспільства, а також потреба в дослідженні культурного розвитку грецької меншини для з'ясування характеру національно-культурних процесів в Україні у другій половині ХХ ст. обумовлюють актуальність обраної теми.

У дисертації розглянуто як поодинокі, неінституціалізовані форми національно-культурної діяльності в середині 1950-х - першій половині 1980-х рр. - літературна творчість, збирання й популяризація фольклору, пам`яток духовної та матеріальної культури, так і весь спектр засобів реалізації етнічної самобутності, зокрема утворення і функціонування національно-культурних товариств в період перебудови і за часів незалежної України. Це сприяло усвідомленню автором культурного розвитку греків України у ІІ пол. ХХ ст. як безперервного процесу, дозолило визначити його динаміку і результативність у відповідності до змін суспільно-політичного контексту, розкрити особливості етнокультурного самовиявлення на різних історичних етапах, з'ясувати роль культурної складової у збереженні греками власної автентичності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася у відповідності з науковими програмами Інституту історії України НАН України, насамперед з темами, які розробляє відділ «Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України»: «Грецькі громади України: культурний, просвітницький та релігійний розвиток (ХVІ - ХХ ст.) та «Грецька діаспора в Україні: підприємницька діяльність (ХVІІІ - ХХ ст.)» (номер державної реєстрації - 0100U000059).

Хронологічні межі охоплюють період з середини 1950-х рр. до 2000 р. Визначення нижнього рубежу дослідження обумовлене тим, що з початком десталінізації з'явилися певні можливості для проявів національної свідомості на суспільному рівні, відновлення національно-культурного життя, чим і скористалася частина грецької інтелігенції. Обрання верхньою межею 2000 р. надало можливість наскрізне простежити явища національно-культурного розвитку протягом різних історичних періодів, показати поступове розширення меж функціонування культури грецької меншини, комплексний характер її відродження, що відбувається в умовах української держави.

Територіальні межі охоплюють грецькі громади, що мешкають в Україні (до 1991 р. - УРСР) у відповідності із сучасними кордонами та адміністративно-територіальним поділом, за винятком грецької спільноти Автономної Республіки Крим (до 1991 р. - Кримської області УРСР). З одного боку це обумовлене особливою історичною долею греків Криму у другій половині ХХ ст., пов'язаною з насильницьким їх виселенням у 1944 р., яке призвело до вилучення на деякий час кримської грецької громади з контексту історії України. З іншого боку, спричинене певною специфікою діяльності громадських об'єднань кримських греків на сучасному етапі, що полягає у їх автономному існуванні стосовно організаційних структур грецької спільноти решти України та акцентом на суспільно-політичних проблемах (питання репатріації і облаштування в Криму).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що автором здійснений комплексний аналіз культурного розвитку грецької спільноти України у ІІ пол. ХХ ст. шляхом розкриття його обумовленості державною національною політикою та внутрішнім потенціалом етносу. Зібрано, систематизовано і критично проаналізовано матеріали (архівні джерела, публікації історичного, літературознавчого та мистецтвознавчого характеру), що стосуються проявів національного життя греків України за радянських часів. Використання в дисертації документів законодавчого характеру, нових матеріалів поточних архівів державних та громадських установ, частина яких уперше вводиться до наукового обігу дозволило визначити і проаналізувати чинники й складові етнокультурного відродження греків у незалежній Україні. Вперше висвітлено історію створення і діяльності грецьких національно-культурних товариств, охарактеризовано їх роль у реалізації потреб грецької спільноти.

Метою дослідження є висвітлення культурного розвитку греків України в контексті змін державної політики щодо національних меншин через аналіз діяльності окремих представників грецької спільноти та її громадських організацій у різних галузях національної культури.

Для досягнення поставленої мети автор поставив такі завдання:

– проаналізувати політико-правові засади та практичне здійснення державної політики щодо національних меншин за часів існування УРСР та незалежної України, виявити її вплив на етнічний розвиток грецької спільноти;

– розкрити характер і особливості функціонування культури греків України в середині 1950-х - І половині 1980-х рр.;

– з'ясувати причини і напрями активізації національно-культурного життя в період перебудови;

– визначити і проаналізувати умови й складові відродження культури греків в українській державі, зокрема висвітлити процес розбудови організаційних структур грецької меншини, дослідити реалізацію її культурно-освітніх ініціатив;

– розглянути розвиток елліністичних студій в сучасній Україні.

Об'єкт вивчення: грецька меншина України, її національно-культурні організації.

Предметом аналізу є культурні аспекти життєдіяльності грецької спільноти України, форми та засоби збереження нею етнокультурної самобутності та їх детермінація державною політикою щодо національних меншин.

Методологічною основою наукового пошуку є принципи історизму й системності дослідження. У роботі використано методи: проблемно-хронологічний, наукового аналізу та синтезу, компаративно-історичний та статистичний, як це вимагав комплексний підхід до вивчення проблеми.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її положень та висновків для подальшої розробки питань, пов'язаних з історичним розвитком грецького етносу в Україні, для підготовки узагальнюючих праць з історії греків України. Матеріали дисертації можуть бути використані для розробки навчальних курсів, окремих лекцій з історії та культури греків України.

Апробація результатів. Дисертацію обговорено на засіданні відділу «Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України» Інституту історії України НАН України, засіданнях кафедр історичних дисциплін, міжнародних відносин та зовнішньої політики Маріупольського гуманітарного інституту ДонНУ. Основні положення і висновки роботи знайшли своє відображення в тезах доповідей і виступах на 4 науково-практичних конференціях: «Україна - Греція: архівна та книжкова спадщина греків України» (Київ - Ніжин, 10-12 листопада 1998 р.), «Україна - Греція: досвід дружніх зв'язків та перспективи співробітництва» (Маріуполь, 27-29 травня 1999 р.), «Греция и Крым: тысячелетия сотрудничества» (Керч, 16 -19 вересня 2000 р.), «Розвиток демократії та демократична освіта в Україні» (Одеса, 24 - 26 травня 2002 р.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання дослідження, його хронологічні межі, методологічну основу, з'ясовано наукову новизну та практичне значення наукової розробки теми, зазначена апробація виконаної роботи.

У розділі 1 - «Історіографія та джерельна база» проаналізовано основні наукові праці з історії проблеми та джерельна база дослідження.

Здійснюючи аналіз стану розробки проблеми дисертант класифікував спеціальну літературу за проблемно-хронологічним принципом і поділив її на дві групи - праці, присвячені висвітленню і аналізу державної політики щодо етнічних меншин та їх культур у другій половині ХХ ст. та дослідження, в яких розглядаються культурні, соціальні, демографічні аспекти розвитку грецького етносу на теренах України в хронологічних межах означених темою дисертації.

Історіографія державного регулювання національних відносин радянського періоду (до кінця 1980-х рр.) з формальної точки зору презентувала велику кількість праць радянських, зокрема українських авторів, присвячених різним аспектам національної проблематики. Проте їм притаманні спільні методологічні підходи, а саме: однотипний підбір матеріалу, що демонструє лише позитивну динаміку національно-культурних процесів; виключення національних меншин із спектру об'єктів дослідження, або побіжне висвітлення їх буття з використанням для цих категорій населення термінів «національності» «народності», «етнічні групи» і визнанням асимілятивних процесів в їх середовищі за досягнення національної політики; розгляд міжнаціонального спілкування як співробітництва між офіційними інститутами або спілкування на побутовому рівні, а не зв'язки між національностями як соціальними спільнотами.

За часів незалежної України розробка питань національної політики та національних меншин здійснюється у двох взаємопов'язаних напрямах. Перший - це дослідження узагальнюючого, концептуального характеру. Для розкриття теми було залучено монографії В. Євтуха, Ю. Римаренка, О. Антонюка, С. Рябошапки. Автори обґрунтовують наукові засади вирішення проблем національних меншин в умовах становлення державності України, її входження до світового співтовариства, подають ретроспективний аналіз правового статусу етнічних меншин України та політики щодо них. Другий напрям - висвітлення історичної долі та сучасного буття окремих меншин. \

Історіографію проблем розвитку національних меншин узагальнено і проаналізовано в монографії О. Рафальського. Важливим з огляду на вибір напряму подальших наукових пошуків є окреслення автором комплексу питань, які ще не знайшли достатнього висвітлення в історичній та етнополітичній літературі - «національне пробудження» ІІ пол. 1950-х - поч. 1960-х рр., рух за реабілітацію жертв сталінських репресій, життєдіяльність етнічних груп в часи брежнєвщини тощо.

Партійно-державний курс у сфері національних відносин у 1950-ті - І пол. 1980-х рр. не сприяв багатогранному, комплексному вивченню грецької спільноти. Наукові розвідки спрямовувалися в русло вузькофахових питань мовознавчого (праці А. Білецького, Т. Чернишової), літературознавчого (статті Є. Волошка), етнографічного (праці В. Наулка) характеру. Важливість цих робіт у контексті даної дисертації полягає в тому, що вони створюють певне уявлення про ступінь збереження етнокультурної ідентичності греків і сприяють глибшому розумінню тих основ, на яких відбулося згодом відродження національної свідомості.

З кінця 1980-х рр. «грецька» проблематика в різних її аспектах стає предметом вивчення значної кількості дослідників. Вагомим історіографічним доробком є загальні праці, що висвітлюють історичний розвиток грецького етносу в межах тривалого хронологічного періоду. У монографії Н.Терентьєвої розглянуто економічну і культурно-просвітницьку діяльність етнічних греків в Україні. Зокрема дослідниця опрацювала комплекс матеріалів, що стосуються функціонування грецьких національно-культурних товариств на сучасному етапі, охарактеризувала розвиток грецьких студій.

Висвітлення основних етапів етнічної історії українських греків в концентрованій формі з публікацією численних архівних матеріалів здійснено в колективній праці «Греки на українських теренах».

Результати вивчення історії, культури та мови приазовських греків узагальнені в монографії М. Араджіоні. Історія виникнення та діяльності грецьких спільнот в Україні відтворена у працях Н. Бацак, А. Гедьо, Є. Чернухіна, Л. Якубової, І. Калмакана. Хоча вказані автори (окрім І. Калмакана) не торкаються питань етнічної історії греків у ІІ пол. ХХ ст., звернення до їх досліджень дозволило дисертанту з'ясувати історичні особливості грецьких громад Ніжина, Одеси, Приазов'я.

Розмаїтий опублікований матеріал щодо приазовської грецької спільноти зібрано та систематизовано С. Калоєровим.

Окреме місце в історіографії проблеми належить статтям і тезам доповідей, що опубліковані у збірках конференцій, і насамперед серії конференцій «Україна-Греція». Їх автори стисло, конспективно розглядають один, окремий аспект процесу культурного відродження на сучасному етапі (реалізація освітніх потреб, співробітництво з Грецією, діяльність національно-культурних осередків тощо) і, не претендуючи в силу цього на глибоке розкриття проблеми, репрезентують її загальне бачення, а також певний обсяг фактичного матеріалу.

Слід зазначити, що дослідники, зосереджуючись на висвітленні сучасного стану національної культури, залишили поза увагою прояви етнокультурного самовиявлення греків у 1950-ті - І пол. 1980-х рр. У статті Л. Кузьмінкова стисло розглянуто лише один з них (діяльність фольклориста Е. Хаджинова). Характер і спрямованість культурних процесів на Донеччині у 1960 - 1990-х рр. досліджені в дисертації О. Стяжкіної. Використання цієї праці сприяло створенню цілісного уявлення про умови духовного життя грецького населення області в зазначений період.

Отже, попри висвітлення деяких аспектів суспільного, культурного життя греків України в ІІ пол. ХХ ст., питання комплексного вивчення проблеми культурного розвитку грецької спільноти залишалося поза увагою дослідників.

Джерельна база дисертації складається з опублікованих і неопублікованих матеріалів та даних, що зберігаються в державних архівах та поточних архівах державних установ і громадських організацій. За функціональним призначенням та місцем зберігання джерела, використані в роботі, можна поділити на такі види: Законодавчі акти та інші політико-правові документи періоду СРСР і незалежної України. Їх зміст відображає офіційну позицію держави стосовно етнічних меншин та сфери національних відносин, що виявилося у відповідній правовій базі. Оскільки за радянських часів (1950-ті - поч.1990-х рр.) питання національного розвитку були юридично майже не врегульовані, цей період представлений лише поодинокими джерелами даного типу - Конституції СРСР 1936 р. і 1977 р. та УРСР 1937 р. і 1978 р., а також «Закон про вільний розвиток громадян СРСР, які проживають за межами своїх національних територіальних утворень або не мають їх на території СРСР»(1990 р). Республіканський вимір національної політики доби перебудови демонструють «Закон про мови в УРСР» та «Декларація про державний суверенітет».

Основними і найвагомішими джерелами цієї групи є законодавчі акти незалежної України - Конституція України, «Закон України про національні меншини», інші політико-правові документи, що загалом визначають правове поле розвитку етнічних меншин. До цієї групи джерел зараховуємо також укази і постанови Президента, Кабінету Міністрів і Верховної Ради України, які регулюють питання організаційної допомоги національно-культурному відродженню етнічних меншин, державні програми спрямовані на розвиток їх культури та освіти, міжнародні угоди щодо захисту їх прав.

Матеріали з'їздів КПРС, пленумів ЦК КПРС. Опубліковані матеріали ХХ-ХХVI з'їздів КПРС крізь призму декларацій партійних і державних лідерів розкривають сутність офіційного бачення національного питання, яке характеризувалося уніфікованим, спрощеним підходом, визнанням його цілковитої вирішеності і безпроблемності. Аналіз Платформи «Національна політика КПРС на сучасному етапі», інших документів вищих партійних органів періоду перебудови дозволяє з'ясувати основні напрямки реформування сфери міжнаціональних відносин, спектр завдань, які ставила партія в роботі з етнічними меншинами.

Документи державних архівів. Найбільш важливі, в контексті даного дослідження, архівні джерела зосереджені в Державному архіві Донецької області. Аналіз різноманітних за характером одиниць зберігання фонду Донецького обласного комітету КПУ (Ф. 326) за період 1987-1991 рр. розкриває особливості регіонального виміру національної політики партії. Постанови, протоколи засідань бюро обкому містять дані про комплекс заходів щодо задоволення національно-культурних потреб грецького населення області, а також інформують про їх виконання. Особливий інтерес становлять листи громадян до обкому з приводу національної ситуації в області. Вони ілюструють позицію громадськості у національному питанні, порушують гострі невирішені проблеми етнокультурного розвитку.

Справи фонду Управління культури виконкому Донецької обласної ради депутатів трудящих за період ІІ пол. 1950-х - 1991 рр. (ф. Р. - 4983) містять щорічні звіти про культурно-освітню, виховну роботу, звіти про діяльність культурних установ - музеїв, бібліотек тощо і надають інформацію про здійснення культурної політики в регіоні, що є важливим для з'ясування характеру культурних процесів на Донеччині, вивчення початкових етапів етнокультурного відродження грецької меншини.

Відомості про літературне життя Донеччини, творчість грецьких (румейських) поетів надають документи фонду Донецької обласної організації Спілки письменників УРСР (ф. Р - 5832) і ф. Р - 6759 «Колекція документів з літературного краєзнавства».

Матеріали поточних архівів. Поточні архіви Управління у справах національностей Державного комітету України у справах національностей та міграції, відділу у справах національностей та міграції Донецької облдержадміністрації і управління культури виконкому Донецької обласної ради містять інформаційні довідки про соціальне, етнокультурне становище грецьких громад, відомості про грецькі національні об'єднання. Використання цих матеріалів дозволяє простежити динаміку розвитку організаційних структур грецької спільноти, їх взаємини з органами влади.

Значну частину джерельної бази становлять документи поточних архівів грецьких національно-культурних організацій: статути, програми або концепції розвитку окремих сфер національної культури, протоколи зібрань організацій, звіти керівників, довідки про роботу, прес-релізи. Пізнавальна цінність цих джерел зумовлюється тим, що звернення до них дає можливість докладно вивчити внутрішню історію даних об'єднань, з'ясувати основні напрямки їх діяльності. Статистичні збірки та інформаційно-довідкові видання. Основою джерел даного типу є дані Всесоюзних переписів населення 1939, 1959, 1970, 1979 і 1989 рр. Вони інформують про кількість грецького населення, його розподіл по областях України, кількість осіб, що визнають рідною мовою грецьку.

Матеріали періодичної преси є значним сегментом джерельної бази дисертації. Це публікації в друкованих виданнях грецьких товариств - «Логос» (газета Союзу греків України), «Эллины Украины» (газета Федерації грецьких товариств України), «Хронос» (газета Маріупольського товариства греків), «Элпіда» (газета Київського товариства греків ім. К. Іпсіланті), а також в обласних, міських, районних виданнях Донецької і Одеської областей, де, починаючи з кінця 1980-х рр. регулярно з'являються статті, присвячені культурі й суспільному життю грецької спільноти.

Таким чином, комплекс опрацьованих джерел являє собою достатню інформативну базу, використання якої дозволило виконати поставлені завдання дисертаційного дослідження.

У ІІ розділі - «Культура греків України в середині 1950-х - І пол. 1980-х рр.: проблеми збереження та функціонування» висвітлюються культурні процеси в середовищі грецької спільноти України в їх обумовленості партійно-державною національно-культурною політикою.

В цей період не було здійснено спроб правового виокремлення етнічних меншин. Декларативне проголошення Конституціями СРСР і УРСР права вільного розвитку всіх національностей не супроводжувалося його реальним забезпеченням. Оцінки національних процесів науковою та пропагандистською літературою підпорядковувалися єдиній меті - надати наукове обґрунтування партійним тезам про «зближення та злиття націй», формування «єдиної спільноти - радянського народу». Дисертантом продемонстровано негативний вплив уніфікаторської національної політики на етнічний розвиток греків УРСР, визначено асимілятивну тенденцію в їх середовищі, що найбільш яскраво виявлялася у прогресуючій втраті мовної складової етнічної ідентичності і посилювалася відсутністю інституцій, спрямованих на підтримку національно-культурної традиції - національних шкіл, культурних закладів, періодичних видань.

Індиферентність з боку влади до національно-культурних проблем греків проілюстрована на прикладі Донецької області - регіону компактного мешкання цієї спільноти.

Подано оцінку характеру та ефективності спроб представників грецької інтелігенції зберегти духовну спадщину свого народу. Визначено та охарактеризовано ті чинники (наукова та популяризаторська робота вчених Київського державного університету, дослідників мови і традицій приазовських греків професора А. Білецького та його дружини доцента Т.Чернишової, діяльність ряду українських, зокрема донецьких, літераторів з популяризації творчості грецького радянського поета Г. Костоправа та грецької (румейської) поезії), які за часів «відлиги» сприяли відтворенню певних компонентів національної культури.

Значну увагу автор приділив розгляду літературної творчості греків-румеїв, що була чи не єдиним дозволеним на офіційному рівні засобом вираження культурної самобутності. Визначені форми і жанри літературної творчості греків, міра успадкування ними традицій попередників, насамперед Г.Костоправа, охарактеризовано художній рівень грецької літератури, її місце у духовному житті етносу. Вказано на позитивну роль українських літераторів, які підтримували творчу діяльність грецьких колег, перекладали їх поезію, тим самим торуючи їй шлях до масового читача. Зазначається змістовна та стилістична підпорядкованість літератури греків Приазов'я офіційно визнаним канонам (зображення «квітучої» радянської сучасності, панегіристка партії та Леніну, оспівування подвигу радянського народу у Великій Вітчизняній війні і та ін.), що надавали надто малий простір як для творчих ініціатив, так і для виявлення національної свідомості. В той же час вказується на її зв'язок з національним корінням, який знаходив втілення не тільки у використанні грецької мови, але й у зверненні до фольклорних образів, а також в акцентуванні літераторами на своїй національній належності. Складнощі здійснення публікацій рідною мовою, що обумовлювалися з одного боку, державною мовною політикою, а з іншого - відсутністю єдиної літературної мови, викликали таку специфічну форму реалізації творчих прагнень, як складання й популяризація самвидавівських збірок поезій.

Серед форм та засобів етнокультурного самовиявлення розглядаються також використання народних традицій в образотворчому мистецтві, вивчення і популяризація фольклору, акцентування грецького чиннику історії краю в аматорських краєзнавчих рукописних творах, збирання пам'яток матеріальної та духовної культури. Наголошується, що головна заслуга у підтримці культурних традицій етносу, «резервуванні» до сприятливіших часів елементів національно-культурного буття належить невеликій групі ентузіастів - керівникові ансамблю «Сартанські самоцвіти».

У ІІІ розділі - «Греки України за часів перебудови (1985 - 1991 рр.)» розглядається процес активізації національно-культурного життя грецької спільноти у ІІ пол. 1980-х - на поч.1990-х рр. як наслідок здійснення нових підходів у державному регулюванні національних відносин.

Висвітлено зміни в державній національній політиці, які відбулися на тлі демократизації суспільства. Як характерна особливість етнополітики цього періоду визначена надзвичайна варіативність джерел формування політико-правової бази розвитку етнічних меншин, що обумовлювалася суперечливим поєднанням керівної ролі партії, збереженням єдиного радянського політико-правового простору із суверенізацією республіки з формуванням власного законодавства. На Донеччині наслідком об'єднання зусиль обласних партійних і державних органів та грецької громадськості стали регулярні видання творів грецькомовних авторів, організація фольклорних фестивалів - «Мега Юрти» («Велике свято»), радіопередач грецькою мовою, публікації в пресі матеріалів з питань історії і сучасного буття греків, створення етнографічних експозицій в музеях тощо. Охарактеризовані складнощі у справі відновлення національного шкільництва серед приазовської грецької громади. Білінгвізм, діалектна неоднорідність приазовських греків, як і в 1920 - 1930-х рр., стали каменем спотикання для реалізації освітніх заходів і обумовили той факт, що магістральним шляхом розвитку національної освіти стала орієнтація на вивчення новогрецької мови в рамках факультативних груп.

Серед тих причин, що знижували ефективність національно-культурних заходів слід назвати відсутність у партійних працівників та державних службовців досвіду і належної компетенції у питаннях реалізації національної політики, необхідність швидкого виконання настанов вищих партійних органів без теоретичної розробки проблем етнокультурного розвитку, політична та ідеологічна заангажованість партійних органів тощо.

Проаналізовано комплекс питань, пов'язаних з розбудовою організаційних структур грецької спільноти. Розкрито регіональні особливості цього процесу. У 1988 р. в Одесі було створено грецький національно-культурний клуб «Еллада». Протягом наступних двох років національні організації виникли в Маріуполі, Донецьку, грецьких селах Приазов'я, Києві, Харкові, Мелітополі. Із створенням наприкінці 1989 р. у м. Донецьку Республіканського товариства греків України (з 1991 р. має назву Союз греків України) відбулася консолідація раніше роз'єднаного авангарду грецької етнічної ідентичності, енергія якого спрямовувалася на мобілізацію етносвідомості грецького населення під гаслами ідей національно-культурного відродження. Досліджено участь греків України в оформленні загальносоюзного грецького руху, висвітлено їх позицію щодо ідеї національно-територіальної автономії.

У IV розділі - «Відродження культури грецької меншини в українській державі» досліджено умови і складові культурно-суспільного життя греків України, відродження їх національної культури за часів української державності.

При аналізі законодавчих та нормативних актів, регулюючих життєдіяльність етнічних меншин наголошено на демократичному характері правової бази етнонаціональної сфери і виокремлено ті аспекти, які не знайшли ще законодавчого закріплення, зокрема детальне визначення організаційних засад та функцій національно-культурної автономії, узаконення концепції державної етнополітики. Зазначено, що в силу економічних проблем держава була неспроможна реалізувати запропоновані гарантії у повному обсязі, і етнокультурне відродження у його практичному втіленні стало значною мірою справою самих національних громад.

Простежено історію становлення та організаційного розвитку всеукраїнських об'єднань - Союзу греків України і Федерації грецьких товариств України (створена у 1995 р. в Маріуполі як альтернатива Союзу греків). Їх головними цілями визначалися відродження національної культури й свідомості, координація діяльності грецьких громад у цьому напрямку. Плюралізація структури грецького руху супроводжувалася конкуренцією двох організацій та їх керівників за право очолювати грецьку спільноту країни. Внутрішня консолідованість і налагодження співробітництва з державними і громадськими інституціями Грецької Республіки забезпечили діяльності Федерації грецьких товариств більшу міру відповідності задекларованим завданням. Намагання всеукраїнських грецьких об'єднань збільшити кількість своїх членів названо однією з основних причин посилення з середини 1990-х рр. динамізму і масштабності етнічного структурування, поширення його на різні регіони України. Наприкінці досліджуваного періоду в 16 областях України діяло 65 зареєстрованих грецьких товариств. Переважна більшість з них (40) iснувало в Донецькiй областi. Специфікою етнiчної самоорганізації греків є наявність великої кількості селищних та ciльських товариств, зареєстрованих як окремі юридичні особи. Автором запропоновано класифікацію національно-культурних товариств за такими критеріями, як регіон розташування, напрямки, масштаби і результативність діяльності, вплив на суспільне життя грецької громади, а також кількість членів, розгалуженість структури, забезпеченість приміщенням для роботи.

У розділі досліджено реалізацію освітніх потреб греків, основним напрямком якої була організація вивчення новогрецької мови в рамках факультативних груп (рідше як предмету) в загальноосвітніх навчальних закладах, а також у недільних школах. Особливу увагу приділено Донеччині та Приазов'ю, де новогрецька мова вивчається на різних освітніх рівнях. Провідну роль у процесі підготовки педагогічних кадрів відіграє Маріупольський гуманітарний інститут. Активна суспільно-культурна діяльність інституту стала важливим фактором відродження грецької спільноти, зміцнення дружніх зв'язків з Грецією і перетворила цей вищий навчальний заклад на один з основних елементів національно-культурної інфраструктури в регіоні. Розгляд національного шкільництва дозволив визначити чинники, що знижують його ефективність, а саме - переважно факультативне вивчення мови, недостатня кількість навчальних годин, відсутність загального підручника (а до 2001 р. єдиної програми), брак навчально-методичної літератури в регіонах дисперсного мешкання греків, відсутність системного вивчення історії і культури греків України. Висвітлено підходи представників грецької інтелігенції щодо проблеми збереження і функціонування урумської та румейської мов.

Автором охарактеризовано форми і засоби виявлення культурної самобутності грецької меншини. Простежено обумовленість пріоритетів діяльності національно-культурних товариств соціальними та історичними особливостями тієї чи іншої грецької громади, а також орієнтирами її лідерів. Характерними рисами духовного життя греків України у 1990-х - на поч. 2000-х рр. стали такі явища як зростання інтересу до свого історичного минулого та здійснення численних краєзнавчих досліджень з етнічної тематики, відродження релігійних традицій, спроби відновити грецький театр у Маріуполі, розвиток художньої самодіяльності з активним залученням дітей та молоді до участі в національних музичних і танцювальних колективах. Водночас зазначено, що єдиним постійним засобом задоволення інформаційних потреб була російськомовна преса грецьких товариств, на сторінках якої грецьке слово представлене лише фрагментарно. Вказано на складнощі, пов'язані з розкриттям потенціалу літератури приазовських греків, її здатністю до розвитку і самооновлення. Впровадження в систему освіти новогрецької мови, поширення місцевих мов у середовищі селян похилого віку унеможливлює появу в літературі (румейсько- чи урумськомовної) нових імен, але не виключає розвитку російськомовної та українськомовної творчості молодого покоління літераторів-греків, які використовують національні сюжети.

Подається характеристика такому якісно новому явищу суспільного буття греків України як співробітництво з історичною батьківщиною в його культурно-освітньому аспекті. У контексті розгляду міждержавних відносин України та Греції, контактів з цією країною товариства «Україна-Греція», Маріупольського гуманітарного інституту виокремлюються такі рівні діалогу грецької діаспори України та Греції: контакти з окремими представниками культурних і громадських кіл Греції; посередництво й участь у зв'язках українських і грецьких міст та регіонів; співробітництво з грецькими державними і громадськими інституціями (Генеральним секретаріатом у справах греків зарубіжжя, Грецьким фондом культури тощо), а також участь в організаційних структурах всесвітньої грецької діаспори.

У розділі також висвітлено основні напрямки наукової та просвітницької роботи (здійснення досліджень, проведення конференцій, семінарів, лекцій) істориків-елліністів, насамперед, співробітників відділу «Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України», а також членів Київського наукового історико-філологічного товариства А.Білецького та Приазовського елліністичного центру.

ВИСНОВКИ

1. Загальні засади національної політики у 1950-х - І половині 1980-х рр., зокрема курс на «зближення та злиття націй» і формування «єдиної спільноти - радянського народу» визначали політико-правове «забуття» національних меншин та майже цілковите ігнорування їх національних потреб у політичній та культурній практиках. Це негативним чином впливало на етносвідомість греків УРСР, обумовлювало посилення асимілятивної тенденції в їх середовищі.

2. Лібералізація суспільного життя періоду «відлиги» активізувала серед грецької інтелігенції Приазов'я досвід культурної діяльності 1920-х - 1930-х рр. В умовах певного збереження, насамперед сільським населенням, етнічних рис в матеріальній і духовній культурі і за підтримки окремих представників українських наукових і творчих кіл це призвело до відновлення в ІІ пол. 1950-х - 1960-х рр. ряду елементів національно-культурного життя (літературної творчості, збирання і популяризації фольклорної спадщини, інших пам'яток народної культури). Їх існування протягом тривалого часу, аж до кінця 1980-х рр. відзначалося фрагментарністю, підпорядкованістю критеріям і нормам «інтернаціональної соціалістичної культури» (особливо характерно для літератури) і підтримувалося зусиллями невеликої групи національно свідомої громадськості, представників румейського субетносу. Водночас дисперсність розселення і нечисельність грецької людності інших регіонів України, відсутність в урумів належної підтримки для виявлення самобутності (подібно до діяльності А.Білецького та Т.Чернишової для румеїв) і вагомих культурних здобутків часів коренізації перешкоджали відтворенню національної культури цими грецькими громадами.

3. Зростання уваги до потреб етнічних меншин за доби перебудови супроводжувалося формуванням політико-правових основ їх суспільного буття і спричинило розширення офіційних меж функціонування культури греків Приазов`я та спектру засобів збереження народних традицій. Наслідком демократичних процесів стало піднесення суспільної активності грецької спільноти, консолідація на етнічній основі, що виявилося в заснуванні національно-культурних товариств. Розбудова організаційних структур грецької меншини відбувалася і на Донеччині, і в регіонах з дисперсним мешканням грецького населення, де вона стала першим кроком у становленні не тільки організованого громадського життя, а й національно-культурного самовиявлення.

4. Внутрішньоетнічне структурування грецької спільноти України мало переважно культурно-просвітницькі пріоритети і не відзначалося, на відміну від аналогічного процесу в загальносоюзному масштабі, висуванням вимоги територіальної автономії, що було свідченням як адекватного розуміння етнічними лідерами греків України національної ситуації в республіці та в окремих її регіонах, так і результатом усвідомлення конфліктогенного потенціалу цієї ідеї.

5. Процеси, що відбуваються в культурно-суспільному житті греків України за часів української державності, в комплексі характеризуються як етнокультурне відродження цієї спільноти. В його основі лежить взаємозумовленість демократичної державної політики щодо національних меншин, активності грецької меншини у справі розвитку власної самобутності і фінансової та організаційної допомоги етнічно спорідненої країни - Греції.

6. Основним змістом етнокультурного відродження грецької спільноти є багатоаспектність національно-культурної самореалізації її представників, а саме: фольклорне мистецтво, професійна художня творчість, науково-просвітня робота, освіта тощо, а також створення і функціонування культурно-освітньої інфраструктури для задоволення потреб етнічного розвитку. Найрозвиненішою ця інфраструктура є на Донеччині (особливо, у Приазов'ї із центром у Маріуполі), де сконцентровано значну кількість її елементів (національно-культурні товариства, навчальні заклади, самодіяльні художні колективи тощо), діє найвпливовіше громадське об'єднання грецької меншини - Федерація грецьких товариств України і відбуваються плідні культурно-освітні й громадські зв'язки з Грецією. Фінансування з Греції надає можливість для реалізації культурно-просвітницьких ініціатив Одеської філії Грецького фонду культури, що забезпечує інтенсивність популяризації грецької культури на Одещині і є фактором живлення культурного життя греків регіону.

7. Проявом суспільної уваги до проблем національного розвитку греків України стала інтенсифікація та інституалізація елліністичних досліджень, зокрема історичного їх напрямку. Діяльність істориків-елліністів сприяє створенню цілісної картини історичного буття греків на теренах України та активізує відновлення їх історичної пам'яті.

8. Прогресивна динаміка культурних процесів у середовищі грецької спільноти за умов подальшого існування сприятливого суспільно-політичного клімату є процесом незворотним і обумовлює збереження етнічної ідентичності. В той же час підвищення результативності національно-культурного розвитку, на наш погляд, залежить від вирішення наступних актуальних завдань:

– віднаходження нових і підтримка вже існуючих джерел матеріально-фінансового забезпечення повноцінного функціонування національної культури;

– більш активне і системне залучення до національного шкільництва вивчення історії і культури греків України на основі єдиної, затвердженої Міністерством освіти і науки програми. Це сприятиме розширенню функцій національної освіти, вихованню в молоді почуття національної гідності, усвідомленню нею місця і ролі свого народу в історії рідної держави;

– вироблення і послідовна реалізація культурними силами грецької спільноти Приазов'я програми щодо збереження румейської та урумської мов, обрання такого шляху діяльності в цьому напрямку (складання словників, дослідження мов, використання їх у літературній творчості тощо), який би запобіг втраті цих етнокультурних особливостей, а з іншого боку - не сприяв би культурно-мовній ізоляції приазовських греків від історичної батьківщини.

– подолання конфронтаційних тенденцій у громадсько-культурному русі, які значною мірою обумовлюються зіткненням амбіцій його лідерів і спричиняють розмежування в грецькому середовищі.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Мариупольское общество греков в процессе национального возрождения греческой диаспоры Украины (1989 - 1994) // Вісник Донецького державного університету: Серія Б. Гуманітарні науки. - Донецьк, 2000. - Вип. 1. - С. 248-252;

2. Організаційне становлення грецьких громад України наприкінці 1980 - на початку 1990-х рр. // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова /Укл. П.В. Дмитренко, Л.Я. Макаренко. - К.: НПУ, 2002. - Вип. 49. - С. 268-276;

3. Заходи Донецького обкому КПУ щодо національно-культурного розвитку грецької спільноти Приазов'я у роки перебудови / Схід. Аналітично-інформаційний журнал. - 2003. - № 4 (54). - квітень - травень. - С. 77-81;

4. Особенности деятельности национально-культурных обществ греков Украины // Греция и славянский мир: Сб. науч. статей. - Вып. 1. - Симферополь: Крымский архив, 2002. - С. 98-105;

5. Етнічна самоорганізація грецької меншини України в контексті демократизації державної національної політики // Розвиток демократії та демократична освіта в Україні: матеріали ІІ міжнародної наукової конференції (Одеса, 24-26 травня 2002 р.) / Укладач Л. Марголіна, Канадсько-український проект «Демократична освіта». - К.: Ай Бі, 2003. - С. 182-189.

Размещено на Allbest.ru