Українознавчі аспекти творчості Павла Рябкова (1848–1926)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

спеціальність 09.00.12 - Українознавство

Українознавчі аспекти творчості Павла Рябкова (1848-1926)

Печериця Тетяна Вікторівна

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Щербак Микола Григорович, Київський національ-ний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки;

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Борисенко Валентина Кирилівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри етнології та краєзнавства;

кандидат історичних наук, ст.н.с. Ясь Олексій Васильович, Інститут історії України НАН України, старший науковий співробітник відділу української історіогра-фії.

Провідна установа - Національний університет харчових технологій, кафедра українознавства, Міністерство освіти та науки України, м. Київ

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, ст.н.с. Піскун В.М.

Анотація

Печериця Т.В. Українознавчі аспекти творчості Павла Рябкова (1848-1926). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.12 - Українознавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

У роботі на основі матеріалів архівів, історичної літератури, автором уперше аналізується наукова спадщина, а також суспільно-політична та громадська діяльність визначного українознавця другої половини ХІХ-першої чверті ХХ ст. Павла Рябкова (1848-1926). Досліджуються погляди П. Рябкова на актуальні проблеми історії України; його наукові досягнення в галузі археології; українознавча діяльність вченого; внесок П. Рябкова у справу збирання та збереження фольклорно-етнографічних пам'яток української культури; ідейне становлення П. Рябкова, як суспільно-політичного та громадського діяча. Визначено роль та місце наукової діяльності П. Рябкова у загальнонаціональній науково-культурній спадщині України. Особливу увагу приділено етнографічній діяльності П. Рябкова, яка займає центральне місце у його українознавчих пошукуваннях. У дисертації підкреслено, що вся діяльність і творчість П. Рябкова були спрямовані на підвищення самосвідомості українського народу та рівня його добробуту.

Ключові слова: Павло Рябков, українознавство, історія, етнографія, археологія, музейна справа.

Аннотация

Печерица Т.В. Украиноведческие аспекты творчества Павла Рябкова (1848-1926). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.12 - Украиноведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, Киев, 2003.

В работе на основе материалов архивов, исторической литературы, автором впервые анализируется научное наследие, а также общественно-политическая деятельность видного украиноведа второй половины ХІХ-первой четверти ХХ в. - Павла Рябкова (1848-1926). Исследуются его взгляды на актуальные проблемы истории Украины; научные достижения П. Рябкова в сфере археологии; украиноведческая деятельность; вклад П. Рябкова в дело собрания и сохранения этнографических памятников украинской культуры; идейное становление П. Рябкова, как общественно-политического деятеля. Определено роль и место научной деятельности П. Рябкова в общенациональном научно-культурном наследии Украины.

Особое внимание в диссертации уделено украиноведческим исканиям П. Рябкова, обстоятельный анализ которых свидетельствует, что главным увлечением учёного была этнография. Среди этнографических исследований П. Рябкова центральное место принадлежит украинскому народу, его культуре и традициям. Сделанный в диссертации обзор этнографической деятельности П. Рябкова позволил выделить в ней определенные периоды:

Первый период (конец 70-90-е гг. ХІХ в.) - это период начального формирования этнографических взглядов и интересов П. Рябкова. Главными объектами его исследований были: якутский народ, а начиная с 80-х гг. ХІХ в. - рыбный промысел на юге Украины. Основным результатом этнографических исследований П. Рябкова рыбного промысла на юге Украины стала фундаментальная работа “Рыболовство в Херсонской губернии и в приграничных с ней губерниях Таврической и Бессарабской”, которая была издана в Херсоне в 1896 г. В указанном исследовании П. Рябков зафиксировал как наративные (рассказы рыболовов), так и уникальные памятники материальной культуры, в частности, сделав черчения разнообразных орудий ловли рыбы.

Второй период (1900-1906 гг.) - это становление П. Рябкова как ученого-этнографа с определенной системой этнографических взглядов и убеждений под непосредственным руководством выдающегося проф. Ф. Вовка. Основным событием этого периода есть участие П. Рябкова в антропологически-этнографической экспедиции в Западную Украину (1904-1906 гг.), организованой под руководством Ф. Вовка. В экспедиции П. Рябков вместе с другими её участниками, путём непосредственного наблюдения и изучения живой реальности, собрал значительный объем антропологического и этнографического материала об украинских горянах - бойках и гуцулах. Большая часть материалов собранных лично П. Рябковым во время экспедиции вошла в фундаментальное этнографическое исследование, подготовленное проф. Ф. Вовком - “Украинский народ в его прошлом и настоящем”.

Третий период 1907-1918 гг. - на этом этапе приобретённая профессия этнографа, позволила П. Рябкову проводить самостоятельные научно-этнографические исследования, главным объектом которых стало такое социокультурное явление Украины, как чумачество. Увлечение П. Рябкова чумачеством было очень сильным. Его, как учёного-этнографа, ученика проф. Ф. Волкова, интересовала не только духовная, но и материальная культура чумаков. П. Рябков, который был приверженцем научного метода в этнографии, стремился сделать комплексный подход к изучению чумачества.

Одновременно с научно-теоретическими исследованиями украинского этноса, П. Рябков активно и не менее плодотворно работал над вопросом сохранения фольклорно-этнографических памятников украинской культуры. Являясь ведущим корреспондентом Санкт-Петербургского музея имени Александра ІІІ по Южной Украине, П. Рябков на протяжении 1908-1911 гг. собрал для музея 364 этнографических предмета, среди которых наибольший интерес представляют орудия чумачества. Кроме Санкт-Петербургского музея, П. Рябков много сделал для формирования этнографических коллекций Херсонского краеведческого музея и, особенно, Елисаветградского историко-краеведческого музея.

Таким образом, в начале ХХ в. П. Рябков был одним из ведущих учёных-этнографов Украины. Совершенные им этнографические исследования украинской культуры, являют собой весомую составную часть украиноведения и есть ценным источником, который позволяет современным ученым в полном объеме воспроизвести всю традиционную этнокультурную информацию украинского народа.

Как активный общественный деятель, П. Рябков был инициатором и активным участником открытия в Елисаветграде ряда культурно-образовательных учреждений доступных для наиболее неимущих слоев населения. При этом, он не только выступал с инициативой открытия в городе образовательных учреждений, но и поддерживал их материально. Кроме этого, с целью поднятия уровня образованности народных масс, П. Рябков занимался и просветительской деятельностью.

В диссертации подчеркнуто, что вся деятельность и творчество П. Рябкова были нацелены на поднятие самосознания украинского народа и уровня его благосостояния.

Ключевые слова: Павел Рябков, украиноведение, история, этнография, археология, музейное дело.

Annotation

Pecherytsia T.V. Ukrainian studies' aspects of P. Riabkov's creative work (1848-1926). - Manuscript.

Dissertation for acquiring the scientific degree of the candidate of science in history on speciality 09.00.12. - Ukrainian Studies. - Kyiv National University named after Taras Shevchenko, Kyiv, 2003.

On the basis of archival materials and historic literature the author first analyzes the scientific heritage and social-political activity of the outstanding scholar in the field of Ukrainian studies of the second half of the 19^th-first quarter of the 20^th century Pavlo Riabkov (1848-1926). The views of P. Riabkov on the actual problems of history of Ukraine are investigated in the thesis, also his scientific achievements in the field of archeology, his activity in the field of Ukrainian studies, his contribution into the collecting and preserving of folklore-ethnographic heritage of Ukrainian culture, and the ideological growth of P. Riabkov as a political and public figure. The role and place of P. Riabkov's scientific activity in the national scientific-cultural heritage of Ukraine was identified. A special attention was paid to P. Riabkov's ethnographic activity, which was the most prominent in his studies of Ukraine. It is underlined in the dissertation that the whole activity and creative work of P. Riabkov were directed to the upsurge of consciousness of Ukrainian nation and rising of the level of its well-being.

Key words: Pavlo Riabkov, Ukrainian Studies, history, ethnography, archeology, museum business.

1. Загальна характеристика дисертації

рябков політичний громадський

Вступ. Актуальність теми дослідження. На cучасному етапі розвитку України, як незалежної і демократичної держави, одним з найважливіших завдань є вивчення свого минулого, пізнати яке найбільш об'єктивно та різнобічно можливо лише через його персоніфікацію. Саме людина, особистість, її розвиток та досягнення у різних сферах суспільно-політичного і наукового життя, є основою національного та державного розвитку й прогресу будь-якої держави. Особливий інтерес становить дослідження наукової спадщини та суспільно-політичної діяльності багатьох представників інтелігенції України кінця ХІХ-першої чверті ХХ ст. При цьому необхідно підкреслити, що задля кращого осмислення історичних процесів, на вивчення заслуговують не лише особистості видатних вчених України, але й інші персоналії, які також зробили важливий внесок у розвиток вітчизняної науки, проте в силу різних причин були забуті чи відсунуті на другий план. Натомість діячі “другого ряду” є особливо цінними для вивчення, оскільки саме вони відображають загальне тло своєї соціальної групи. Окрім того, лише через вивчення подібних особистостей стає можливим відтворення загального контексту історичного періоду, у якому ця особистість існує. До подібних осіб належить і визначний українознавець другої половини ХІХ-першої чверті ХХ ст. - Павло Рябков (1848-1926). Дослідження наукової спадщини П. Рябкова сприяє актуалізації в українській історіографії творчості ще одного талановитого її представника, який суттєво збагатив новими ідеями вітчизняну науку, зокрема, українознавство.

Актуальність дисертаційного дослідження посилюється також і тим, що складова й невід'ємна частина такої широкої історичної проблеми, як наукова та суспільно-політична діяльність багатьох представників інтелігенції України другої половини ХІХ-першої чверті ХХ ст., в тому числі П. Рябкова, ще не була предметом окремого наукового дослідження.

Отже, тема дисертаційного дослідження має загально-гуманітарне та культурологічне значення, чим й обумовлюється її наукова актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми “Історія формування і розвитку Української держави” (державний реєстраційний номер 01 БФ 046 - 01), яка включена до тематичного плану Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є історико-культурологічні процеси, що відбувалися в Україні у другій половині ХІХ-першій чверті ХХ ст., через аналіз різнобічної діяльності науковця та громадського діяча Павла Рябкова.

Предметом дисертаційного дослідження є основні напрямки наукової, суспільно-політичної та громадської діяльності визначного українознавця П. Рябкова (1848-1926).

Хронологічні рамки дослідження об'єктивно визначаються рамками життя П. Рябкова (1848-1926), проте особлива увага приділена періоду, починаючи з вересня 1884 р. до 1926 р., на який припадає пік наукової та громадської діяльності П. Рябкова. При цьому нижня межа є часом повернення П. Рябкова із заслання на батьківщину до Херсона, після чого він розпочав свої перші дослідження в галузі етнографії українського народу.

Метою дисертаційного дослідження є об'єктивний аналіз наукової спадщини, а також суспільно-політичної та громадської діяльності П. Рябкова. Реалізація зазначеної мети досягається шляхом розв'язання ряду конкретних, взаємозумовлених дослідницьких завдань, основними з яких є:

проаналізувати стан дослідження обраної теми в історіографії та ступінь її джерельного забезпечення;

висвітлити процес формування наукового світогляду П. Рябкова і методології його наукових досліджень;

з'ясувати погляди П. Рябкова на актуальні проблеми української історії;

проаналізувати досягнення П. Рябкова в археології;

встановити внесок П. Рябкова у розвиток українознавства;

з'ясувати заслуги П. Рябкова у справі збирання та збереження фольклорно-етнографічних пам'яток української культури;

показати ідейне становлення П. Рябкова як суспільно-політичного й громадського діяча, подальшу еволюцію політичних переконань та їх вплив на його діяльність;

визначити роль та місце спадщини П. Рябкова у загальнонаціональному науково-культурному надбанні України.

Методологічну основу дослідження складають принципи об'єктивності, системності та історизму, сукупне використання яких передбачає адекватне пізнання минулого і сучасного. Вказані методологічні принципи в дисертації реалізуються через певні методи загальнонаукового дослідження - аналізу і синтезу, індукції та дедукції, а також спеціальні методи дослідження, а саме: проблемно-хронологічний, порівняльний, статистичний, періодизації та метод критично-об'єктивного аналізу джерел.

Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала окремого всебічного і ґрунтовного висвітлення в історичній науці. На основі широкого кола джерел, насамперед, архівних документів, здійснено першу спробу комплексного і детального вивчення наукової, а також суспільно-політичної та громадської діяльності визначного українознавця П. Рябкова. У дисертації автор уперше висвітлив процес формування наукового світогляду П. Рябкова; дослідив його погляди на актуальні проблеми української історії; проаналізував наукові досягнення П. Рябкова в археології; розкрив зміст українознавчих пошукувань вченого; встановив внесок П. Рябкова у справу збирання та збереження фольклорно-етнографічних пам'яток української культури; показав ідейне становлення П. Рябкова, як суспільно-політичного і громадського діяча; визначив роль та місце наукового доробку П. Рябкова у загальнонаціональній науково-культурній спадщині України. Усе це сприяє більш поглибленому дослідженню культурно-духовних та суспільно-політичних процесів української історії. Окрім того, значна частина архівних джерел, на основі яких написано дисертацію, вводяться до наукового обігу її автором вперше.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її положень та висновків в навчальній роботі всіх ступенів освіти, зокрема, при вивченні вузівських курсів з українознавства, етнографії та історії України, історії української культури, а також для підготовки спецкурсів з краєзнавства. Окрім того, її результати можуть бути використані при підготовці підручників і посібників, розробки лекційних і спеціальних курсів для студентів історичних факультетів. Фактичний матеріал, теоретичні узагальнення, оцінки й висновки дослідження можуть бути використані українознавцями, етнографами, істориками при створенні узагальнюючих праць тощо.

Апробація результатів дисертації та її основних положень була проведена при обговоренні на засіданнях кафедри новітньої історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедри українознавства та мовної підготовки Кіровоградської філії Національного університету внутрішніх справ і наукових конференціях: І регіональній науково-студентській конференції “Духовність професіонала ХХІ століття” (Кіровоград, 2002 р.), Міжнародному конгресі “Археологія та етнологія Східної Європи: крок молоді у ХХІ ст.” (Одеса, 2002 р.), ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Крок у майбутнє” (Київ, 2002 р.), Всеукраїнській науково-методичній конференції “Історичне краєзнавство в системі освіти України на порозі ХХІ ст.: здобутки, проблеми, перспективи” (Кам'янець-Подільський, 2002 р.)

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у п'яти наукових публікаціях загальним обсягом 2,1 друк. арк.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів (восьми підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить 189 сторінок, список використаних джерел 18 сторінок (180 найменувань).

2. Основний зміст дисертації

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база” розкрито рівень історіографічного опрацювання теми, систематизовано і проаналізовано джерельну базу дослідження.

Історіографія теми дисертації представлена науковими статтями, виданими в Україні протягом останніх тридцяти років. Розвиток наукової розробки теми відбувався нерівномірно, залежно від політико-ідеологічної ситуації, а також від уподобань та орієнтирів авторів.

Праць, присвячених безпосередньо П. Рябкову та його діяльності, майже не має. Це пов'язано, в першу чергу, з тим, що П. Рябков наприкінці ХІХ-на початку ХХ ст. виступав як активний пропагандист і послідовник української історії та культури, що не співпадало з офіційною політикою, яку проводила радянська влада з кінця 20-х до середини 80-х рр. ХХ ст.

Історіографічна розробка теми розпочалася у 1968 р. статтею М. Чечота, Чечот М. Архів П. Рябкова // Народна творчість та етнографія. - 1968. - № 1 - С. 109. який зробив першу спробу привернути увагу дослідників та громадськості до непересічної особистості визначного українознавця П. Рябкова. Автор статті головну увагу приділив аналізу змісту особистого фонду вченого, у першу чергу, як невичерпного джерела етнографічно-фольклорних матеріалів.

У 1972 р. невелику біографічну замітку енциклопедичного характеру про П. Рябкова, підготовлену В. Чабаненко, було розміщено на сторінках четвертого тому Радянської енциклопедії історії України Радянська енциклопедія історії УРСР. - К., 1972. - Т. 4. - С. 44.. Аналізуючи історіографію даної проблеми, слід згадати й про дослідження історії міст і сіл УРСР, яке здійснювалося з кінця 60-х рр. до початку 80-х рр. ХХ ст. У томі присвяченому Кіровоградській області міститься деяка інформація й про П. Рябкова, зокрема, про його участь в антропологічно-етнографічній експедиції у Західну Україну, організованій під керівництвом проф. Ф. Вовка.

Певним кроком уперед було опублікування у 1978 р. ряду статей під назвою “Яскраве сузір'я”, підготовлених краєзнавцем Херсона - З. Орловою Орлова З. Яскраве сузір'я // Наддніпрянська правда. - 1978. - 5 та 7 травня.. У матеріалах статей мова йде про суспільно-політичну діяльність визначних народників-херсонців М. Ланганса, А. Франжолі, О. Лукашевича, М. Маковєєва, серед яких знаходимо і прізвище П. Рябкова. Автор статей не лише проаналізувала історію становлення та діяльність херсонського народницького гуртка, але й зробила спробу дослідити процес формування політичного світогляду народників-херсонців. Серед наукових праць 70-х рр. ХХ ст. слід вказати й дисертаційне дослідження Н. Бокій Бокий Н. Скифский период на пограничье степи и лесостепи в Днепровском правобережье: Автореф. дис….канд. ист. наук. - К., 1979. -- 18 с., присвячене вивченню скіфського періоду на Дніпровському правобережжі. Певну увагу, у праці Н. Бокій, приділено аналізу археологічних розкопок, проведених на території Кіровоградщини під керівництвом П. Рябкова, визначено їх значення для вивчення археології України. Окрім того, у 70-х рр. вийшов цілий ряд монографій, в яких ґрунтовному аналізу було піддано діяльність народників в Україні, серед авторів яких слід вказати М. Рудька Рудько М. Революційні народники на Україні (70-ті роки ХІХ ст). - К.,1973. - 206 с., М. Троїцького Троицкий Н. Безумство храбрых: Русские революционеры и карательная политика царизма (1866-1882 гг.). - М., 1978. - 335 с., О. Волощенка. Волощенко О. Нариси з історії суспільно-політичного руху на Україні в 70-х-початку 80-х рр. ХІХ ст. - К., 1974. - 222 с.. Однак, у вказаних працях, серед числа визначних учасників народницького руху на території України 60-70-х рр. ХІХ ст. їх автори П. Рябкова не згадують, а його суспільно-політичну діяльність цього періоду обходять мовчанням. На наш погляд, це було обумовлено тією політико-ідеологічною ситуацією, яка склалася в країні.

Процес демократизації суспільно-політичного життя України наприкінці 80-х рр. ХХ ст. створив необхідні умови для появи досить ґрунтовної наукової статті Ю. Розуменко Розуменко Ю Етнографічна діяльність П.З. Рябкова // Народна творчість та етнографія . - 1988. - № 5. - С. 40-43.. Автор уперше зробив спробу проаналізувати та дати цілісну картину українознавчої діяльності П. Рябкова. Зокрема, особливо докладно проаналізовано науково-етнографічні праці П. Рябкова, присвячені дослідженню рибальського промислу півдня України.

На початку 90-х рр. ХХ ст. в умовах незалежності України, відновилися цілеспрямовані дослідження історії і культури українського народу, суспільно-політичної діяльності та наукової спадщини її творців. Побачили світ узагальнюючі праці, у яких зроблено спробу відтворити соціально-політичний портрет української інтелігенції кінця ХІХ-початку ХХ ст. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ ст. Соціально-політичний портрет. - К., 1993. У 90-х рр. ХХ ст. істориками і краєзнавцями Кіровоградщини, серед яких С. Шевченко Шевченко С. Організував та завідую музеєм // Кіровоградська правда. - 1993. - 8 липня., Н. Бокій Бокій Н. Єлисаветградщина: епізод з часів Гетьманату // Наукові записки з історії України. - В. 7. - Кіровоград, 1998. - С. 133-136., було опубліковано ряд статей, присвячених краєзнавчій діяльності П. Рябкова. Серед наукових праць останнього часу, зміст яких певною мірою торкається діяльності П. Рябкова, слід вказати на дисертаційне дослідження С. Проскурової Проскурова С. Чумацтво як українське соціокультурне явище України: Автореф. дис…. канд. іст. наук. - К., 2001. - 18 с.. Вивчаючи чумацтво як соціокультурне явище України, серед основних його дослідників кінця ХІХ-початку ХХ ст. С. Проскурова називає і вченого-етнографа півдня України П. Рябкова, піддає аналізу його етнографічні праці про чумацтво.

Таким чином, аналізуючи історіографію проблеми констатуємо, що тема не достатньо вивчена, до того ж, більшість публікацій лише побіжно зупиняються на діяльності П. Рябкова. В українській історіографії відсутнє спеціальне комплексне дослідження, присвячене науковій, суспільно-політичній та громадській діяльності П. Рябкова.

Джерельна база дослідження. Реалізація поставлених у дисертації завдань здійснюється на основі залучення широкого кола джерел, серед яких найбільш важливими є: а) особисті документи П. Рябкова; б) архівні матеріали; в) періодика; г) опубліковані праці П. Рябкова.

До першої групи джерел, насамперед, відносимо документи опубліковані В. Наулком - це листування П. Рябкова з Ф. Вовком у період з 1904 р. по 1917 р. Наулко В. Листування Павла Рябкова з Федором Вовком // Південна Україна ХVІІІ-ХІХ. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України. - В. 6. - Запоріжжя, 2001. - С. 105-125. Ці епістолярні матеріали є надзвичайно важливими, вони дали можливість більш широко розкрити діяльність П. Рябкова у сфері українознавства та завдання, які він ставив перед собою.

Під час написання дисертації були використані архівні документи: Державного архіву Кіровоградської області (ДАКО) - Ф.304 (Особовий фонд П. Рябкова), Ф.78 (Матеріали Єлисаветградської Міської Управи), Ф.Р-816 (Матеріали Єлисаветградського повітового відділу народної освіти); Державного архіву Херсонської області (ДАХО) - Ф.317 (Зібрання документів про народників-херсонців); Наукового архіву Інституту археології Національної Академії наук України ( НА ІА НАНУ) - фонд ВУАК, а також фондові матеріали Кіровоградського і Херсонського обласних краєзнавчих музеїв.

Оскільки, дисертаційне дослідження присвячене науковій спадщині та суспільно-політичній діяльності конкретно взятої особи, то першорядною групою джерел до вивчення теми виділимо матеріали особового походження. Особливу цінність має особовий фонд П. Рябкова (Ф. 304), який зберігається у ДАКО. Він містить в собі рукописи неопублікованих праць П. Рябкова, коротку автобіографію, епістолярні матеріали, а також найрізноманітніші (переважно рукописні) матеріали - тексти лекцій, чернетки власних наукових праць і статей, наукові записки, звіти П. Рябкова, як міського землеміра тощо (всього 614 одиниць зберігання).

Усі архівні матеріали особового фонду П. Рябкова можна розділити на дві групи, кожна з яких дозволила розкрити зміст відповідних розділів дисертації: наукова діяльність; громадська діяльність.

1. Наукова діяльність. Перша група архівних документів є особливо важливою, оскільки містить у собі інформацію, яка розкриває процес формування наукового світогляду П. Рябкова, його наукові інтереси та досягнення. Велика частина архівних матеріалів першої групи - це етнографічні розвідки та дослідження П. Рябкова, які за змістом можна поділити на три частини:

Перша частина - це записки та спогади П. Рябкова, які дозволяють нам розкрити його участь в антропологічно-етнографічній експедиції у Західну Україну (1904-1906 рр.), організовану під керівництвом проф. Ф. Вовка.

Друга частина - це етнографічні праці та статті П. Рябкова про розвиток рибальського промислу на півдні України в другій половині ХІХ ст.

Третя частина архівних документів становить собою рукописи П. Рябкова присвячені дослідженню такого соціокультурного явища України, як чумацтво.

Серед решти справ першої групи “Наукова діяльність” на особливу увагу заслуговує справа 255 “Листування П. Рябкова з проф. Ф. Вовком з питань етнографічних колекцій”. Зміст цих епістолярних документів дозволив нам визначити широту етнографічних інтересів і пошуків П. Рябкова, а також з'ясувати його заслуги у сфері збирання та збереження етнографічних предметів українського народу.

2. Громадська діяльність. Матеріали другої групи, у переважній більшості це - звіти Єлисаветградського земського землемірного відділу та земського землеміра П. Рябкова, а також нотатки останнього про підготовку й виконання ним певних землемірних заходів. Вказані архівні документи дозволили висвітлити діяльність П. Рябкова на посаді земського землеміра Єлисаветградського повіту (1892-1900 рр.) та міського землеміра Єлисаветграда (1908-1915 рр.).

Окрім того, значна частина архівних документів другої групи - це огляди, доповіді, короткі історичні нариси та нотатки про події культурно-освітнього життя Єлисаветграда, зроблені їх активним учасником П. Рябковим. Аналіз архівних документів цієї групи дозволив розкрити основний зміст культурно-освітньої діяльності П. Рябкова, яка була спрямована на створення необхідних умов для підняття освітнього рівня народних мас.

Особливу цінність для дослідження, серед архівних матеріалів другої групи, становить коротка автобіографія П. Рябкова, написана ним незадовго до смерті 2 квітня 1925 р. Вказаний документ - це рукопис на п'яти сторінках. У зв'язку з майже цілковитою відсутністю спогадів інших осіб про П. Рябкова, а також мемуарних документів, він є єдиним найповнішим джерелом, що допомагає нам з'ясувати основні віхи життя вченого.

Важливим джерелом для написання дисертації стали архівні матеріали ДАХО Ф.317 “Зібрання документів про народників-херсонців”, який містить 33 одиниці зберігання й охоплює період 1860-1882 рр.

Зміст архівних документів Ф. 317 становлять: доповідні записки херсонського губернського жандармського управління про ведення революційної пропаганди серед селян Херсонського повіту і „ходіння в народ” на його території; документи про революційну діяльність М. Ланганса, С. Чудновського, О. Лукашевича, П. Рябкова та інших; протоколи допитів, постанови про арешти, заяви засуджених; доповідні записки слідчих із докладним описом революційної діяльності учасників народницького руху; спогади деяких народників-херсонців С. Чудновського, О. Лукашевича, М. Ланганса, які певною мірою розкривають деякі сторони суспільно-політичної діяльності П. Рябкова, як революціонера-народника. Для проблеми нашого дослідження, особливо цінною виявилася справа 8, серед матеріалів якої ми знаходимо: протокол обшуку квартири П. Рябкова здійснений 24 вересня 1874 р. та текст його допиту.

У цілому матеріали Ф. 317 ДАХО дозволили найбільш повно та об'єктивно висвітлити події суспільно-політичної діяльності П. Рябкова у період з 1865 по 1879 рік.

Особливе значення для висвітлення проблеми мають архівні документи НА ІА НАНУ, що зберігаються у фонді ВУАК. Серед архівних документів цього фонду листи-звіти про археологічні розкопки, виконані на території Єлисаветградського повіту місцевим дослідником П. Рябковим (109/9-б; 49/10-а; 109/ 9-в; 109/ 9-а). Матеріали цього фонду дають можливість висвітлити та визначити обсяг, у багатьох випадках нез'ясований, археологічних робіт здійснених П. Рябковим.

Не менш важливими і цінними, для розкриття теми дисертації є фондові матеріали Кіровоградського та Херсонського обласних краєзнавчих музеїв. Особливо значний обсяг матеріалів про предмет дослідження зберігається у фондах Кіровоградського краєзнавчого музею (КОМ). Це, зокрема, довідка завідуючого Кіровоградським міським бюро Загсу Слухачова за 1967 р. про смерть П. Рябкова 25 грудня 1926 р.; архівні матеріали представлені на запит музею від 1968 р. ЦДА ЯАССР про перебування П. Рябкова на засланні у Східному Сибіру тощо.

Комплексним видом джерел є преса - журнали та газети.

Серед періодичних видань, які допомагають вирішити проблему даного дослідження, слід вказати журнал „Былое” та ряд газет півдня України кінця XIX-першої чверті XX ст. - „Голос Юга”, „Наша неделя” тощо.

Щодо газет, то серед них вагоме значення має газета “ Голос Юга”, оскільки більшість статей П. Рябкова присвячені соціально-економічному, освітньо-культурному та політичному розвитку Єлисаветграда, були розміщені на її сторінках. Слід зазначити, що у багатьох випадках саме статті П. Рябкова дозволяють нам відтворити цілісну картину його наукових інтересів, політичного світогляду та обсягу культурно-освітньої діяльності.

Окрему групу джерел складають опубліковані праці П. Рябкова, серед яких одне історико-краєзнавче дослідження та три етнографічних.

Особливу цінність при розкритті українознавчих пошукувань П. Рябкова відіграли три опубліковані праці етнографа, присвячені розвитку рибальського промислу на півдні України в другій половині ХІХ ст.: “Рибні артілі у пониззі Дніпра і Дністра”Рябков П. Рыболовные артели в низовьях Днепра и Днестра. - Одесса, 1889. - 21 с., “Короткий огляд становища рибальства на лиманах Чорного моря й річках, що впадають у нього” Рябков П. Краткий обзор положения рыболовства на лиманах Черного моря и реках, впадающих в них. - Одесса, 1889. - 62 с. та “Рибальство у Херсонській губернії і в прикордонних із нею частинах губернії Таврійській та Бессарабській” Рябков П. Рыболовство в Херсонской области и в пограничных с нею частях губерний Таврической и Бессарабской. - Херсон, 1896. - 251 с..

Найвагомішим етнографічним дослідженням рибальського промислу півдня України є остання праця П. Рябкова “Рибальство у Херсонській губернії…”. Вказане дослідження хронологічно охоплює другу половину ХІХ ст. і складається з 14 розділів, у яких етнограф розкрив питання про основні форми і способи володіння та експлуатації рибних угідь, їх оренди; охарактеризував основні внутрішні й зовнішні ринки збуту риби; способи заготівлі риби у надлишок; подав детальний опис основних знарядь і засобів ловлі риби тощо.

Таким чином, здійснений нами аналіз джерельної бази дослідження свідчить про наявність широкого комплексу різноманітних за змістом джерел про життя й творчість П. Рябкова, обсяг яких є достатнім для розв'язання основних завдань, визначених у дисертації.

У другому розділі “Наукові досягнення П. Рябкова в галузі історії та археології” досліджуються погляди П. Рябкова на актуальні проблеми української історії та його наукові пошукування в археології.

Історією, як наукою, П. Рябков зацікавився під час навчання у Парижі в Російській Вищій школі соціальних наук, слухаючи лекції проф. М. Ковалевського. Проф. М. Ковалевський, а за ним й П. Рябков, як і більшість істориків другої половини ХІХ-початку ХХ ст., дотримувалися позитивістського світогляду. Представники позитивізму поступово відмовлялися від традиційних схем та напрямків дослідження й переходили до вивчення соціально-економічної історії, прагнули заглибитися у внутрішню сутність історичних подій та явищ. Сумлінний учень, який високо цінував М. Ковалевського, як науковця, П. Рябков частково перейняв його погляди про основні закони історичного розвитку суспільства. Разом з тим, значний вплив на П. Рябкова, як історика, справили праці видатного українського вченого М. Грушевського, концептуальні підходи якого до української історії він сприйняв.

З усіх історичних періодів становлення та розвитку українського народу найбільшу увагу й інтерес П. Рябкова викликали найдавніші часи, козацька доба й період ХІХ ст. Особливо ґрунтовному аналізу в працях П. Рябкова було піддане питання про походження українського народу. У своїх поглядах на процес становлення українського народу та пошуках прабатьківщини слов'янства П. Рябков був переконаний, що слов'яни є предками індоєвропейського плем'я, першоосновою проживання якого була Східна Європа, звідси - український народ на більшій частині сучасної території його проживання є автохтоном.

У цілому, аналіз історичних праць П. Рябкова дозволяє глибше осмислити сутність епохи, конкретику історичних умов, за яких вони були створені; з'ясувати історичні, пізнавальні та філософські погляди дослідника на процеси і явища; визначити методи та методологію його наукових досліджень. Нам не вдалося виявити рукописів П. Рябкова українською мовою. Однак, проукраїнська ідейно-тематична спрямованість історичних праць П. Рябкова, яку він змушений був приховувати під оболонкою офіційної “російськості”, у поєднанні з українською самоідентифікацією, дозволяє включити всю його наукову спадщину до скарбниці української науки та культури.

Зроблений автором дисертації аналіз архівних документів свідчить, що П. Рябков був прихильним до пошуку та подальшого вивчення й збереження старожитностей. А тому вагому складову частину наукової спадщини П. Рябкова становлять археологічні розвідки та дослідження, організовані ним на території Єлисаветградщини. Володіючи знаннями історичних та археологічних джерел, П. Рябков із великим захопленням, цілеспрямовано й послідовно займався археологічним вивченням рідного краю, багатого на археологічні пам'ятки. Вченому вдалося зробити посильний внесок у дослідження та збереження археологічних пам'яток найдавнішого минулого України. Протягом 1910-1925 рр. він провів археологічні дослідження 13 курганів, у яких виявив та описав понад 40 різночасних поховань, а також обстежив три поселення. Окрім того, дослідивши значну кількість поховань, переважна більшість яких співвідноситься з неолітичною та бронзовою добою, П. Рябков провів реставрацію та зібрав велику колекцію черепів людини давньої (39 фото).

Отже, археологічні дослідження українського народу, здійснені на початку ХХ ст. П. Рябковим, становлять собою вагому складову частину археології України.

У третьому розділі “Українознавчі пошукування П. Рябкова” висвітлюється процес формування наукового світогляду П. Рябкова, здійснюється аналіз його етнографічної діяльності.

Зроблений у розділі аналіз українознавчих пошукувань П. Рябкова свідчить, що основним його захопленням була етнографія, науковим інтересам якої він залишався вірним до кінця життя. В етнографічних дослідженнях вченого центральне місце належить українському народові, його культурі та традиціям. У розділі простежуються періоди етнографічної діяльності П. Рябкова:

Перший період (кінець 70-90-ті рр. ХІХ ст.) - це період початкового формування етнографічних поглядів та інтересів П. Рябкова. Основними об'єктами етнографічних досліджень вченого на цьому етапі були - якутський народ, культуру якого він досліджував перебуваючи на засланні, а починаючи з 80-х рр. ХІХ ст. рибальський промисел на півдні України. Головним результатом етнографічних досліджень П. Рябкова риболовецького промислу півдня України стала фундаментальна праця обсягом в 251 сторінку “Рибальство у Херсонській губернії і в прикордонних із нею губернії Таврійській та Бессарабській”, яка була видана у Херсоні в 1896 р.

У цілому, результати дослідження рибальства, здійснені П. Рябковим, у яких він зафіксував, як наративні (розповіді рибалок), так і унікальні пам'ятки матеріальної культури, дають можливість не лише визначити ряд особливостей у функціонуванні риболовецького промислу на півдні України доби його занепаду, але й реконструювати комплекс рибальських засобів та знарядь ловлі риби другої половини ХІХ ст. Наукова цінність досліджень П. Рябкова полягає і в тому, що ним була зібрана значна кількість етнографічного матеріалу шляхом безпосереднього спостереження за життям і побутом рибалок півдня України, як окремої професійної групи. Позитивне значення дослідження риболовецького промислу, здійснене етнографом, полягає і в тому, що він розглядав його не ізольовано, а у взаємозв'язку із сукупністю факторів економічного, виробничого та соціального життя населення.

Другий період (1900-1906 рр.) - це становлення П. Рябкова, як вченого-етнографа з визначеною системою етнографічних поглядів та переконань, яке відбувалося під безпосереднім керівництвом видатного вітчизняного вченого світового рівня проф. Ф. Вовка. Основною подією цього періоду є участь П. Рябкова в антропологічно-етнографічній експедиції у Західну Україну (1904-1906 рр.), організованій під керівництвом проф. Ф. Вовка. В експедиції П. Рябков, разом з іншими учасниками, шляхом безпосереднього спостереження і вивчення живої дійсності, зібрав значний обсяг антропологічного та етнографічного матеріалу про українських горян - бойків і гуцулів. Значна частина матеріалів, зібраних особисто П. Рябковим під час експедиції, ввійшла до фундаментальної етнографічної праці підготовленої проф. Ф. Вовком “Український народ у його минулому і сучасному”. Серед етнографічних праць П. Рябкова, присвячених західноукраїнському краю, на нашу думку, особливо цінним та цікавим є дослідження “Про гуцулів” (1904-1905 рр.), яке складається з двох частин. У даній праці П. Рябков зробив спробу дослідити походження самого етноніма “гуцул”, подав антропологічний портрет гуцула й гуцулки, детально описав їх побут, вірування, звичаї, весільні та заупокійні традиції й обряди.

Третій період 1907-1918 рр. - на цьому етапі здобутий фах етнографа дозволив П. Рябкову проводити самостійні науково-етнографічні дослідження, головним об'єктом яких стало таке соціокультурне явище України, як чумацтво. Серед праць етнографа про чумацтво, найбільш цінними є дослідження: “Чумацький віз” (1910 р.), у якому він зробив єдині в своєму роді креслення чумацького возу (мажі) з точними обмірами і назвами кожної з деталей; неопублікована наукова стаття “Чумацтво в Новоросії” (1910 р.) та “Чумацтво” (1913 р.), яке мало увійти до третього тому книги “Український народ у його минулому і сучасному”.

У цілому, результати дослідження унікального соціокультурного та економічного явища України - чумацтва, здійснені П. Рябковим, дають можливість визначити ряд аспектів у функціонуванні чумацького промислу в Центральній та Південній Україні, доби його розквіту та занепаду, а також реконструювати комплекс чумацьких засобів пересування.

Одночасно зі здійсненням науково-теоретичних досліджень українського народу, П. Рябков активно й не менш плідно працював над питанням збирання та збереження фольклорно-етнографічних пам'яток української минувшини. Систематичне й цілеспрямоване колекціонування етнографічних предметів він розпочав у 1904 р., після повернення з еміграції. Будучи провідним кореспондентом Санкт-Петербурзького музею імені Олександра ІІІ по Південній Україні, П. Рябков протягом 1908-1911 рр., зібрав для музею 364 етнографічних предмети, з яких найбільший інтерес становлять знаряддя чумацтва. Крім Санкт-Петербурзького музею, П. Рябков багато зробив для формування етнографічних колекцій Херсонського краєзнавчого музею й, особливо, заснованого В. Ястребовим, Єлисаветградського історико-краєзнавчого музею. Очоливши у 1913 р. музейну справу на Єлисаветградщині П. Рябков, у першу чергу, намагався вирішити складні питання його змісту й структури. Краєзнавець був переконаний у тому, що музей повинен бути народознавчим, науковим та освітнім центром у широкому розумінні цього слова. У цілому, завдяки наполегливим зусиллям П. Рябкова, у 1922 р. в Єлисаветграді почали діяти два музеї: природничо-історичний та історико-археологічний.

У четвертому розділі “Суспільно-політична та громадська діяльність П. Рябкова як вияв життєдіяльної позиції” розглядається процес становлення політико-ідеологічних, суспільних і загально-світоглядних засад П. Рябкова, що скерували його подальші дії на суспільно-політичному та громадському терені. У розділі простежуються етапи суспільно-політичної та громадської діяльності П. Рябкова, як свідомого українського політичного діяча. Аналізу піддається процес формування політичного світогляду П. Рябкова, основою якого були соціалістичні ідеї.

Сприйнявши ідеї народництва, П. Рябков наприкінці 60-х рр. ХІХ ст. став активним членом херсонського, а пізніше одеського народницького гуртка. У цей період йому довелося співпрацювати з такими відомими революціонерами-народниками як М. Ланганс, С. Чудновський, А. Желябов, С. Степняк-Кравчинський, П. Макаревич тощо. Поступово, переймаючись читанням творів М. Чернишевського, М. Добролюбова, М. Некрасова, П. Рябков став прихильником соціалістичних ідей, він мріяв про створення соціалістичного суспільства, у якому будуть панувати рівність і справедливість. У 1873-1874 рр. П. Рябков захоплювався “ходінням у народ”, що змусило його відмовитися від мрії стати студентом вищого навчального закладу. Після того, як “ходіння в народ” зазнало невдачі, деякі найбільш радикально настроєні народники, товариші П. Рябкова, звернулися до ідей Бакуніна. Вони вирішили, що революцію можуть розпочати лише терор й насильство. На певному етапі суспільно-політичної діяльності у П. Рябкова також почали виникати симпатії до терористичних методів, але вони так і не переросли у переконання. Отже, метод політичного насильства П. Рябков не сприймав і вважав його останньою вимушеною формою політичної боротьби. У квітні 1879 р. за підпільну антиурядову політичну діяльність П. Рябкова було заарештовано й на чотири роки заслано до Східного Сибіру.

Повернувшись у вересні 1884 р. із заслання до Херсону і усвідомивши, що земські заклади дають можливість легальним шляхом працювати на благо народу, П. Рябков корінним чином змінює форму і методи політичної боротьби. Від підпільної (нелегальної) антиурядової діяльності він перейшов до легальної і, як земський діяч, став активним учасником земського ліберального руху. Найбільше уваги, починаючи з 90-х рр. ХІХ ст., П. Рябков приділяв культурно-освітній сфері, намагаючись створити необхідні умови для підняття рівня грамотності народу.

Із 1892 р., активний член єлисаветградського Товариства поширення писемності та ремесел, П. Рябков був ініціатором і учасником відкриття в місті ряду культурно-освітніх закладів, доступних для найбідніших верств населення. При цьому, він не лише виступав з ініціативою відкриття у місті культурно-освітніх закладів, але й підтримував їх матеріально. Окрім того, з метою підняття освітнього рівня народу П. Рябков займався й просвітницькою діяльністю. Особливо високо він цінував історичну науку та знання, які вона дає людям, і вважав, що кожна людина повинна знати історію свого народу. З цією метою П. Рябков готував лекції з історії, з якими безкоштовно виступав перед жителями Херсонської губернії.

Отже, суспільно-політична та громадська діяльність визначного українознавця другої половини ХІХ-першої чверті ХХ ст. П. Рябкова є яскравим прикладом самовідданої боротьби з царськи смодержавством Російської імперії за рівність та справедливість, за вільне щасливе життя українського народу.

У результаті проведеного дослідження здобувач дійшла таких висновків:

Фактичний матеріал до теми, що був у розпорядженні дослідників, не мав конечної вичерпності, внаслідок чого постать П. Рябкова часто інтерпретувалася суб'єктивно, через абстрактні узагальнення. Неможливість опрацювання архівних матеріалів за радянських часів, а також залежність вивчення теми від уподобань та орієнтирів авторів, призвело до того, що наукова, суспільно-політична та громадська діяльність визначного українознавця П. Рябкова дотепер не була досліджена у повному обсязі.

Науковий спадок П. Рябкова є цінним для історичної науки, у першу чергу, з точки зору дослідження його історичних поглядів. Створені на основі матеріалів видатних істориків того часу - М. Ковалевського,. М. Грушевського, О. Лазаревського, Д. Яворницького, М. Костомарова - наукові праці П. Рябкова віддзеркалюють не лише погляди освіченої української інтелігенції на національну історію, але й певною мірою - стан української історичної науки наприкінці ХІХ-першій чверті ХХ ст., основні проблеми, що вона ставила перед дослідниками. Разом з тим, проукраїнська ідейно-тематична спрямованість історичних праць П. Рябкова, в поєднанні з українською самоідентифікацією, дозволяє включити всю його наукову спадщину до скарбниці української науки та культури.

Встановлено, що здійснені на початку ХХ ст. П. Рябковим археологічні дослідження українського народу, становлять вагому складову частину археології України. Вони є ціннім джерелом, яке дозволяє сучасним науковцям найповнішою мірою відтворити всі ті події, що мали місце на півдні України в найдавніші часи, а також визначити антропологічний склад племен й народів, що тут проживали.

Зроблений у дисертації огляд українознавчих пошукувань П. Рябкова свідчить, що основним захопленням вченого була етнографія, науковим інтересам якої він залишався вірним до кінця життя. Серед етнографічних досліджень вченого центральне місце належить українському народу, його культурі та традиціям. Особливо ґрунтовному вивченню в працях П. Рябкова було піддано: рибальський промисел на півдні України, чумацтво та західноукраїнський край. Отже, на початку ХХ ст. П. Рябков був одним із провідних вчених-етнографів України.

Логічним продовженням науково-теоретичних досліджень українського етносу, було захоплення П. Рябкова питанням збирання та збереження фольклорно-етнографічних пам'яток української культури. З цією метою, починаючи з 1904 р., він плідно співпрацював з Санкт-Петербурзьким музеєм імені Олександра ІІІ, Херсонським краєзнавчим музеєм й, особливо, Єлисаветградським історико-краєзнавчим. Розуміючи високе призначення музеїв - збереження духовно-культурних цінностей, П. Рябков у 1913 р. продовжив справу В. Ястребова, очоливши музейну справу на Єлисаветградщині. Заслугою П. Рябкова є те, що він, проявляючи високий рівень національної свідомості, намагався зберегти для науки і для прийдешніх поколінь українського народу все те найкраще й найцінніше, що було в його культурі.

Суспільно-політичну діяльність П. Рябков розпочав у середині 60-х рр. ХІХ ст. з участі в херсонському народницькому гуртку. Будучи близьким до селянства, а також під впливом праць М. Чернишевського, М. Добролюбова, М. Некрасова, він визначився у своїх політичних переконаннях. Основою політичного світогляду П. Рябкова були соціалістичні ідеї. Активна участь П. Рябкова у народницькому русі 60-70-х рр. ХІХ ст. сформувала його, як послідовного борця за рівність та справедливість, за вільне щасливе життя українського народу.

Як активний громадський діяч П. Рябков був справжнім патріотом, який у силу своїх фізичних та фінансових можливостей створював необхідні умови для збереження духовних цінностей українського народу. Самовіддана праця П. Рябкова на ниві освіти в умовах кінця ХІХ-першій чверті ХХ ст. сприяла не лише підвищенню грамотності населення, але й формувала у його середовищі свідомих українців, патріотів своєї Вітчизни.

Здійснений у дисертаційному досліджені аналіз наукової, а також суспільно-політичної та громадської діяльності П. Рябкова, дає нам підстави стверджувати, що всі його зусилля та творчість були спрямовані на підвищення самосвідомості українського народу та рівня його добробуту. Разом із тим, дослідивши досягнення П. Рябкова у сфері українознавства, автор прийшла до висновку, що його наукова спадщина відіграє важливу роль у висвітленні питань історичного та культурного розвитку українського народу, а тому посідає гідне місце серед загальнонаціональних науково-культурних надбань України.

Основний зміст дисертації викладено у таких працях

1. Печериця Т.В. Особовий фонд П.З. Рябкова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Вип. 57. - Київ, 2001. - С. 5-8.

2. Печериця Т.В. Етнографічні дослідження Павла Рябкова // Етнічна історія народів Європи: Вип. 12. - Київ, 2001.- С. 65-67.

3. Печериця Т.В. П. Рябков - етнограф та краєзнавець півдня України // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Збірка наукових праць. - У двох частинах. - Київ, 2001. - Ч. 1. - С. 335-342.

4. Печериця Т.В. П. Рябков - дослідник риболовецького промислу півдня України. // Південна Україна ХVІІІ-ХІХ ст. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України. ЗДУ. - Вип. 6. - Запоріжжя, 2001 - С. 260-265.