Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМЕНІ І. КРИП'ЯКЕВИЧА

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

УДК 94 (477) “15” (347.964)

ОФІЦІЙНІ СВІДКИ В СТРУКТУРІ ЛУЦЬКОГО

ЗАМКОВОГО УРЯДУ ДО РЕФОРМ 1564-1566 років

(службове підпорядкування і правові послуги)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Поліщук Володимир Васильович

КИЇВ - 2003

АНОТАЦІЇ

Поліщук В.В. Офіційні свідки в структурі Луцького замкового уряду до реформ 1564-1566 років (службове підпорядкування і правові послуги). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут європейських досліджень Національної академії наук України, Київ, 2003.

Дисертація присвячена інституту офіційних свідків (вижів) в структурі намісницької (старостинської) влади великого князя литовського. Простежено генезу свідків з часів Київської Русі. Проаналізовано правову регламентацію вижів і діцьких у литовсько-руському праві ХV-ХVІ ст., їх роль в судовому процесі і в структурі публічно-правових процедур. Висвітлено генезу старостинського уряду на Волині та процес запровадження замкових книг. Дана класифікація публічно-правових процедур за участю вижів Луцького замковго уряду, показано динаміку вижівства в 1560-1567 рр. Охарактеризовано соціальний статус вижів та засади службового підпорядкування в системі замкового уряду. Досліджено обставини ліквідації вижівства в ході проведення у Великому князівстві Литовському судово-адміністративної реформи 1564-1566 рр. та заміною його возним - інститутом шляхетського самоврядування, який поєднав повноваження офіційного свідка (вижа) і судового виконавця (діцького).

Ключові слова: офіційні свідкі, замковий уряд, публічно-правові процедури, замкові книги, литовсько-руське право, клієнтарно-патрональні зв'язки, соціальний статус.

Полищук В.В. Официальные свидетели в структуре Луцкого замкового управления перед реформами 1564-1566 годов (служебное подчинение и правовые услуги). - Рукопись.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Дисертація присвячена розгляду одного з аспектів соціально-правової історії пізньосередньовічної Волині у складі Великого князівства Литовського, а саме: інституту офіційних свідків як важливого елементу регіональних структур влади, що ними до судово-адміністративних реформ 1564-1566 рр. були старостинські (замкові) уряди. Під офіційними свідками матимуться на увазі так звані “вижі” - замкові слуги та приватні слуги урядників, які від імені замкового уряду здійснювали освідчення усіх публічно-правових процедур, що провадилися на прохання зацікавленої сторони (шляхти, міщан, селян). За характерну ознаку періоду, що розглядається детальніше (друга третина ХVІ ст.), ми вважаємо остаточне утвердження станових привілеїв шляхти ВКЛ. Саме з цим процесом були пов'язані реформи 1564-1566 рр., які суттєво модифікували судово-адміністративну систему литовсько-білорусько-українських земель, що надалі проіснувала майже без змін до ліквідації Речі Посполитої наприкінці ХVІІІ ст. Реформування торкнулося й інституту офіційних свідків та судових виконавців, внаслідок чого вижі та діцькі були замінені новим інститутом “возного” як одним з елементів шляхетського самоврядування. У межах Волині згадану заміну можна детально досліджувати лише на прикладі Луцького повіту, оскільки тільки звідси до нашого часу дійшли більш-менш повністю збережені дореформені замкові книги (з 1558 р.), які дотепер не були предметом систематичного дослідження і використовувалися в науці лише принагідно. Звідси випливає значення обраної теми, яка дозволяє побачити локальні владні структури через призму конкретних персоналій її носіїв і виконавців (старост, замкових урядників та їхніх слуг), а також через специфіку публічно-правових процедур, що ними провадилися.

В центрі уваги дисертації - функціонування Луцького старостинського (замкового) уряду, що представляв намісницьку владу великого князя литовського. Як регіональний орган монаршої влади він поєднував у собі адміністративні, судові та господарські повноваження, виконання яких покладалося на групу персональних (панських) та замкових слуг. Зокрема, в публічно-правовій сфері він мав забезпечувати передсудові, процесуальні та нотаріальні інтереси волинської шляхти, а також міщан і селян, які підлягали великокнязівському присуду. Врядові вижі, як офіційні свідки і урядові слуги, діяли у сфері передсудових та процесуальних практик, в ході яких сторона засвідчувала правопорушення та збитки (огляд збройних нападів, тілесних ушкоджень, пограбування, пожежі, хвороби тощо) чи виконувала угоду (рок) або вирок суду (сплата боргу, введення у володіння маєтком, межування). Саме цей аспект переплетення суспільно-правових інтересів і практик зі структурами офіційної влади залишається найменш вивченим у сучасній історіографії.

Територіальні рамки дослідження обумовлені існуванням адміністративно-територіальної одиниці ВКЛ - повіту, на чий обшир розповсюджувалася юрисдикція замкового уряду, отже - відбувалися правові процедури за участю замкових урядників і слуг. Майже повністю збережені луцькі замкові книги 1561-1567 рр., на відміну від замкових книг інших повітів, дозволяють з максимальною вичерпністю аналізувати виконання урядових повноважень та правових дій на рівні персонального підпорядкування, відповідаючи на питання, хто кому служив і яку службу виконував. Тим самим уможливлюється відтворення сітки особистих зв'язків залежності в часи реформування правових інститутів, коли принцип спадкової васальної служби магнатам починає поступово витіснятися засадами публічної та присяжної служби з уряду, на чому будувалося шляхетське самоврядування.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконувалася згідно з науковими програмами Інституту європейських досліджень НАН України.

Об'єкт дослідження: інститут офіційних свідків (вижів, діцьких) литовсько-руського права в структурах намісницької (старостинскої) влади великого князя литовського.

Предмет дослідження: функціонування вижівства при організації публічно-правових послуг з Луцького замкового (старостинського) уряду, склад цього уряду та засади службового підпорядкування замкових урядників і слуг.

Хронологічні рамки. Дисертація охоплює часовий проміжок, окреслений 1529-1567 рр. Нижня хронологічна межа дослідження (1529 р.) обумовлена ухваленням Першого Литовського Статуту - загальнодержавного правничого кодексу, де вперше було регламентовано інститут вижівства, віднині обов'язкового для проведення публічно-правових процедур. Верхня хронологічна межа (1567 р.) пов'язується із запровадженням уряду возного у Луцькому повіті, коли внаслідок реформ 1564-1566 рр. та ухвалення Другого Литовського Статуту (1566 р.), вижівство перестало бути ключовим структуруючим елементом правових послуг. Ретроспективно в роботі заторкується і раніший період: при характеристиці генези офіційних свідків литовсько-руського права, старостинського уряду на Волині та гіпотетичного часу заведення старостинських замкових книг.

Мета й завдання дисертації. Метою дослідження є аналіз інституту офіційних свідків литовсько-руського права на прикладі функціонування вижівства в Луцькому замковому уряді впродовж 1529-1567 рр. Мета конкретизована у таких дослідницьких завданнях:

- простежити на підставі законодавчих норм генезу інституту офіційних свідків (послухів, видоків, соків, вижів) та судових виконавців (діцьких) у часи Київської Русі та Великого князівства Литовського (до початку ХVІ ст.);

- розглянути кодифікацію “вижів” та “діцьких” у приписах Першого Литовського Статуту 1529 р.; виявити напрями реформування інституту офіційних свідків на литовських вальних сеймах 1544-1551 рр.;

- охарактеризувати статус Луцького старостинського уряду в адміністративній системі ВКЛ від початку ХV ст. до реформ 1564-1566 рр.; простежити посадовий склад замкового уряду між Першим та Другим Литовськими Статутами;

- показати місце вижівства, як урядового освідчення, при організації публічно-правових процедур шляхетського соціуму Волині; дати класифікацію цих процедур;

- реконструювати особовий склад луцьких урядових вижів, їхню службову належність за принципом персональної чи замкової служби та їхній соціальний статус; вижівство судовий князівство шляхетський

- висвітлити обставини ліквідації вижівства і впровадження інституту возних у Луцькому повіті в 1567 р.

Методи дослідження. В ході дисертаційного дослідження було застосовано системний підхід до вивчення соціально-правових явищ із використанням загальнонаукових методів аналізу та синтезу на підставі принципу історизму. Зокрема, було застосовано хронологічний метод для відтворення послідовності подій; порівняльно-історичний метод зіставлення схожих правових інститутів на суміжних територіях; просопографічний метод аналізу біографій урядників; дипломатичний метод формулярного аналізу актів; статистичний метод обрахунку інтенсивності правових процедур і офіційних свідчень; подокументний метод суцільного збору даних із замкових книг.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація уперше в українській історіографії на основі повного комплексу луцьких замкових книг 1558-1567 рр. пропонує цілісне дослідження функціонування інституту офіційних свідків (вижів) у структурі старостинського уряду Луцького замку напередодні ліквідації цього інституту в ході проведення у ВКЛ судово-адміністративних реформ 1564-1566 рр. Зокрема, вдалося: а) встановити ймовірний час запровадження луцьких замкових книг та створення замкового уряду; б) реконструювати особовий склад урядників і слуг-вижів цього уряду в 1560-1567 рр.; в) виявити правові та службові засади функціонування вижівства в структурі замкового уряду; г) показати роль вижівських свідчень при оформленні записів луцьких замкових книг; д) висвітлити початок урядування перших возних трьох волинських повітів та процес ліквідації вижівства; ж) деталізувати хід проведення на Волині судової реформи 1564-1566 рр.

Практичне значення. Положення і висновки дисертації можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії України та спеціальних наукових праць з історії українського середньовічного права, історії адміністративних установ, генеалогії шляхетських родів, антропоніміки, дипломатики, джерелознавства історії України ХVІ ст., зокрема - книг судово-адміністративних установ місцевої влади.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені в шести статтях автора, що були опубліковані в таких журналах і альманах, як “Український археографічний щорічник”, “Київська старовина”, “Український історичний журнал”, “Соціум”, “Молода нація” та оприлюднені на двох конференціях ”Остріг на порозі 900-річчя” (м.Остріг, 1994 і 1995 рр.) у формі наукових доповідей. Ключові теми дисертації також були представлені у п'яти доповідях на засіданнях міждисциплінарного семінару Товариства дослідників Центрально-Східної Європи (Національний університет “Києво-Могилянська Академія”, м. Київ, 1999-2003 рр.).

Структура роботи обумовлена метою, завданням і характером дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на одинадцять параграфів, висновків, списку використаних джерел (255 найменувань) і додатків. Обсяг тексту дисертації - 169 с. Список використаних джерел обіймає 23 с. (258 позицій). Додатки складають 84 с. (39 таблиць і 6 генеалогій і біограм).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується вибір теми, розкривається її актуальність, визначені об'єкт і предмет дослідження. Формулюється мета й завдання, що виносяться на захист, наукова новизна та практичне значення дисертації.

Перший розділ “Історіографія та джерельна база дослідження” розглядає наукову літературу, дотичну теми дисертації, та окреслює коло джерел, що були покладені в основу дослідження.

Історіографія. Інститут офіційних свідків (вижів) та судових виконавців (діцьких) як структурний підрозділ замкового уряду на конкретному й суцільному матеріалі досі в історіографії не досліджувався, тим більше - з метою реконструкції особового складу слуг-вижів та встановлення їх місця у системі підпорядкувань замкового уряду. Однак наявна історіографія створила всі передумови для такого дослідження. Можна виділити три наукові напрями, що розробляли ті чи ті аспекти поставленої в дисертації проблематики: джерелознавчі, правничі та соціально-політичні дослідження з історії ВКЛ і Корони Польської.

Джерелознавчі аспекти нашої теми, зокрема, аналіз судово-адміністративних (урядових) книг Правобережної України ХVІ-ХVІІ ст., подано у роботах О.В. Андріяшева, В.Б. Атаманенка, Г.В. Боряка, Я.Р. Дашкевича, І.О. Кіку, М.П. Ковальського, О.А. Купчинського, О.І. Левицького, З.С. Хомутецької, В.Д. Чунтулової, Н.М. Яковенко . В цих працях характеризуються різновиди книг, стан їх збереження, класифікація записів, особливості діловодства, палеографія тощо. Типологічно близьке місце посідає стаття Ю.Кяупене про книги Вільнюського замкового суду до Другого Литовського Статуту 1566 р. (книги за 1542-1565 рр.), які дають порівняльний матеріал для дослідження аналогічних урядів та книжкового діловодства з інших територій ВКЛ. Авторка розглянула практику діловодства, класифікацію книг за рівнем представництва уряду віленського воєводи, а також виділила три етапи функціонування уряду: 1) 1545-1555 рр., коли уряд функціонував за традиціями, усталеними до Першого Литовського Статуту 1529 р. (універсальний суд); 2) 1551-1552 рр.: запровадження повітових суддів, які судили шляхту паралельно з судом воєводи і були прототипом земських урядів (шляхетський суд); 3) 1559-1564 рр.: суд віленського намісника в цивільних і карних справах віленських міщан замкової (немагдебурзької) юрисдикції, купців, євреїв та інших не шляхетських станів (міській суд) Кяупене Ю. Книги вильнюского замкового суда XVI в. в составе Литовской Метрики. // Литовская метрика. Тезисы докладов межреспубликанской научной конференции. Апрель 1988 г. - Вильнюс, 1988. - С. 42-44..

Правничий аспект історіографії дисертаційної теми охоплено роботами, що розглядали судовий устрій і судові практики, процес їхнього реформування, а також історію складання і побутування законодавчих пам'яток ВКЛ: Загальноземського привілею 1447 р., Судебника Казимира ІV 1468 р., обласних привілеїв великих князів литовських (Ю.Бардах, Ф.І. Леонтович, М.К. Любавський, І.І. Лаппо, Н.Максимейко, І.П. Старостіна, І.Юхо, М.Н. Ясинський). В українській історіографії окреме місце посідає праця А.Яковлєва про впливи старочеського права на українське право ХV-ХVІ ст. Яковлів А. Впливи старочеського права на право українське литовської доби XV - XVI вв. - Прага, 1929., яка дозволила прояснити генезу багатьох правничих понять. Дослідження судово-правових інститутів між Першим і Другим Литовськими Статутами 1529-1566 рр. подане у передмові до видань Литовської Метрики, що нині здійснюється литовськими істориками C.Лазуткою, І.Валіконіте, І.Карпавічене Lietuvos Metrika (1528-1547). 6-oji Teismu bylu knyga (Kopija-XVI a. Pabaigos) [Лиовская Мерика, 6-я Книга судебных дел (Копия - конец XVI в.)] / Parenge - Vilniaus universiteto leidyika, Vilnius, 1995. - Kn.6. - CXLIX+448 s. (C.Лазутка, И.Валиконите, И.Карпавичене. Введение. - S. IX-CXLIX). Значний внесок у вивчення історії права на українських землях ВКЛ і Корони Польської та виявлення особливостей соціально-правових процесів був зроблений польськими істориками. Для даної дисертації, зокрема, особливо вагомою стала фундаментальна стаття 1937 р. Яна Адамуса, де аналізуються передсудові процедури литовського-руського права в контексті генези інституту свідків та судових виконавців публічно-правових процедур до Другого Статуту 1566 р. Adamus J. O wstкpnych aktach procesu litewskiego (do II Statutu) // Ateneum Wileсskie. - R.XII. - Wilno, 1937. - S. 205-281. Анжей Закшевський розглянув правове положення урядового свідка (вижа) в литовському праві ХVІ ст. Zakrzewski A. Wiї w prawie Litewskim XVI w. // Czasopismo Prawno Historyczne. - 1985. - T. XXXVII. - Z. 2. - S. 153-165. Важливі висновки належать Юліушу Бардаху, який, серед багатьох інших правничих сюжетів, дослідив функції свідка правопорушення (сока), особу спільної довіри (prawidlnik'а) у польському праві ХV ст., особливості функціонування канцелярій у ВКЛ та генезу Литовських Статутів Bardach J. O dawniej i niedawniej Litwie. - Poznaс, 1988. Ejusdem. Studia z ustroju i prawa Wielkiego Ksiкstwa Litewskiego XIV - XVII w. - Warszawa, 1970.. Окремо вирізняється історіографія судово-адміністративних установ Польщі, Литви, Білорусі та України ХV-ХVІІ ст., уособлена такими польськими вченими, як Ю.Бардах, А.Ґенсьоровський, Я.Матушевський, А.Вичанський. У їхніх роботах акцент на публічних функціях уряду - репрезентації верховної влади, судочинстві, нотаріаті, крім свого порівняльного значення, дозволяє уяснити загальний механізм дії владних структур на території ВКЛ і Корони Польської протягом ХV-ХVІ ст.

Соціально-політичні аспекти дисертаційної теми розглянуто у фундаментальній праці з тотальним охопленням українських земель ВКЛ і Речі Посполитої - “Історії України-Руси” (т. ІV, V, VІ) М.С. Грушевського, який підсумував та синтезував здобутки дореволюційної історіографії цього періоду. На сучасному етапі основою подальших досліджень стала праця Н.М. Яковенко Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). - К., 1993., де підставові соціальні структури пізньосередньовічного і ранньомодерного суспільств українських земель були проаналізовані в динаміці змін їхніх кількісних і якісних показників.

Деталізація ключових положень нашої теми стала можливою також завдяки роботам регіонального спрямування, де аналізувалася місцева специфіка суспільно-правового та економічного розвитку земель ВКЛ. Це, зокрема, роботи М.В. Довнар-Запольського про Берестейське староство та його ж розвідка про українські староства в першій половині ХVІ ст.; М.С. Грушевського про господарські замки Київщини і Східного Поділля, його ж магістерська праця “Барське староство”; О. Яблоновського про соціально-економічний розвиток Волині, Поділля й Київщини, стаття А. Яковлева про черкаських намісників ХV-ХVІ ст. та ін.

Важливим аспектом соціальної проблематики є дослідження кланової організації та клієнтарно-патрональних відносин, що замикалися на офіційні структури влади в ранньомодерних суспільствах Центрально-Східної Європи. Ці питання висвітлювалися в роботах таких польських істориків, як А.Мончак M№czak A. Rz№dz№cy i rz№dzeni. Wіadza i spoіeczeсstwo w Europie wczesnonowoїytnej. - Warszawa, 1986; Ejusdem Klientela. - Warszawa, 1994. і Я.Куртика Kurtyka J. Problem klienteli moїnowіadczej w Polsce pуџnoњredniowiecznej // Genealogia. Wіadza i spoіeczeсstwo w Polsce њredniowiecznej / Pod red. A.Radzimiсskiego i J.Wroniszewskiego. - Toruс, 1999. - S. 47-125.. На прикладі Руського воєводства, що входило до Польського Королівства, ця ж проблема досліджувалася у статтях М.Вілямовського про надвіре оточення воєвод і старост Руського воєводства XV ст. та Юрія Зазуляка про кланові групи руської шляхти ХV ст.

Джерельна база дослідження. Основу джерельної бази дисертаційного дослідження склала документація судово-адміністративних установ Волині (старостинські, інакше - замкові уряди), яка провадилася у вигляді книг. Для вивчення внутрішньої історії українських земель ХVІ ст. ці книги є чи не єдиним масовим джерелом, являючи собою найфундаментальніший комплекс документів із соціально-правової історії. Згідно з самоназвою цього джерела, їх можна називати “замковими книгами” або варіативно - судово-адміністративними, урядовими, старостинськими (воєводськими) книгами - залежно від титулу урядника, який обіймав посаду й давав санкцію на ведення книг. Назва “замкова книга”, що вживалася на титульних аркушах та в заключних формулах книжкових записів, проіснувала до 1566 р., коли, після утворення гродських судів на базі замкових урядів, ці книги стали називатися гродськими. Перші збережені фрагменти луцьких замкових книг датуються 1558-1560 рр. - останніми роками старостування кн. Андрія Михайловича Сангушковича Коширського (1542-1560). Більш-менш повністю зберігся комплекс замкових книг за старостування кн. Богуша Федоровича Корецького (1560-1576). Як за публікаціями, так і за збереженими оригіналами, в роботі використано поодинокі виписи з тих замкових книг Волині 1530-1550-х рр., які до нашого часу не дійшли.

Згідно з типологією джерельної бази історії України ХV-ХVІІ ст., урядові книги належать до документальних (актових) текстів приватно-правового та публічно-правового змісту. За слушним спостереженням Олега Купчинського, “як ні в одному документальному фонді, у названих книгах і фасцикулах відбита система самоврядування стародавніх судово-адміністративних установ України…” Купчинський О. Земські та гродські судово-адміністративні докіментальні фонди Львова. - К., 1998. - С. 5. Вони є продуктом канцелярського діловодства, що обслуговувало публічно-правову сферу повсякденного життя, вираженого у фіксації (не)рухомості, заяв, свідчень, претензій, судових спорів сторін. Складовим елементом урядових (замкових) книг був запис, а похідним - випис. Саме через запис і випис усі різновиди документів набували своєї законної (правоздатної) сили при занесенні їх до урядових книг. Запис розглядається як урядово засвідчена копія або заява сторони, що вписувалася в урядову книгу, й тому становить її документоутворювальний елемент. Випис, як вихідний документ із канцелярії відповідного уряду, являв собою урядово засвідчену копію, яка видавалася на руки стороні й мала юридичну силу оригіналу.

Неабияке значення для структуризації джерельної бази даного дослідження має класифікація записів урядових книг за видовими ознаками. В історіографії вона розроблена, але для пізнішого часу функціонування гродських урядів, коли видові ознаки дещо змінилися та диференціювалися. В суттєвих рисах класифікація записів урядових книг Правобережної України (Волинь і Київщина) упорядкована М.П. Ковальським Ковальский Н.П. Источниковедение истории Украины XVI - первой половины XVII в. - Ч. 4: Обзор основных отечественных собраний архивных источников. - Днепропетровск, 1979. - С. 68., Г.В. Боряком Боряк Г.В. Административно-территориальное устройство украинских земель в конце XV середине XVI века. (Анализ документальных источников). Диссер. ... канд. ист. наук. Машинопис. - К.: Інститут історії НАН України, 1987. - С. 87., В.Б. Атаманенком Атаманенко В.Б. Положение и классовая борьба крестьянства Волыни во второй половине XVI века (по материалам Луцкого гродского уряда). Автореферат дисс. ...канд. ист. наук. - Днепропетровск, 1990. - С. 12; вона відповідає й дореформеним книгам 1550-1560-х рр. Дослідники виділяють п'ять різновидів записів залежно від їх походження та цільового призначення. Наведемо узагальнену класифікацію з урахуванням особливостей дореформених урядових книг: 1) Документи офіційної влади: розпорядження великого князя литовського; 2) Приватно-правові документи: акти обігу (не)рухомості (заповіти, купівля-продаж, застава, обмін маєтків, землі); 3) Судові документи: судові листи, вироки; процесуальні записи; 4) Передсудові записи правопорушень (претензії сторін) та процедури судових позовів: заяви про збитки й шкоди, скарги, свідчення вижів, сторонніх свідків (людей добрих); 5) Публічно-правові процедури виконання судових вироків, двосторонніх угод та заповітів: ув'язання в маєток, сплата боргу, передача застави, межування земель, реєстрація майна, інвентаризація маєтків. Серед зазначених різновидів групи 4 і 5 виділяються масовістю і помітною перевагою щодо інших груп. Саме вони безпосередньо відображають інститут офіційних свідків, оскільки великою мірою складаються з текстів вижівських свідчень (сознанє вижово), які доповнювали заяви та скарги або виступали самостійним записом. За підрахунками Г.В. Боряка, аналогічні групи записів з пізніших гродських книг (свідчення возних та заяви сторін) разом складали 85% від загальної кількості записів Боряк Г.В. Административно-территориальное устройство… - С. 88..

Безпосереднім матеріалом дослідження стали вісім книг Луцького замкового уряду 1558-1567 рр., які зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві, ф. 25, оп. 1, спр. 1, 3-9. На відміну від інших джерел, які залучалися епізодично, зазначені книги стали предметом суцільного вивчення з подокументним аналізом записів. Книги за 1560-1567 рр. нараховують 3320 записів серед яких 1623 записа виживств за 1561-1567 рр. Повнота збережених записів, їхня типова формалізація і репрезентативність у межах Луцького повіту дозволяє кваліфікувати їх як масові джерела.

У ході дослідження генези правових інститутів та механізму функціонування судово-адміністративних установ були використані законодавчі акти верховної влади: загальноземські й обласні привілеї ВКЛ, сеймові ухвали вальних сеймів ВКЛ 1544-1554 рр., Перший 1529 р. і Другий 1566 р. Статути ВКЛ. Крім цього, залучалися надавчі привілеї великих князів литовських, вислужені волинськими князями і шляхтою, приватно-правові акти обігу нерухомості ХV-XVI ст. (заповіти, дарчі, акти купівлі-продажу, застави, обміну), а також судова документація (судові, напоминальні та заручні “листи”, скарги-заяви, свідчення вижів або людей добрих) з магнатських, монастирських і колекційних фондів ЦДІА України у м. Києві, Інституту Рукопису Національної Бібліотеки України, а також з книг Литовської Метрики (Російський державний архів давніх актів), використаних за колекцією мікрофільмів ЦДІА України у м. Києві. З-поміж ревізійно-реєстраційних джерел залучалися ревізії волинських замків 1545 і 1552 рр., переписи литовсько-руського війська 1528, 1565, 1567 рр. та податкові реєстри подимного 1570, 1576, 1583 рр. Доповнюючи конкретну інформацію замкових книг, ці матеріали дозволили повніше висвітлити як функціонування правових інститутів, так і персоналії волинських урядників, їхній майновий стан і родинні зв'язки.

Другий розділ “Еволюція інституту офіційних свідків литовсько-руського права ХІV-ХVІ століть” складається з чотирьох параграфів, де простежується еволюція інституту публічних свідків, починаючи від часів Київської Русі. Свідки постають як учасники правової процедури і водночас - як представники владних структур, тобто є з'єднувальною ланкою між інтересами суспільства у сфері права і владою. У давньоруські часи фіксуються такі назви свідків, як видок, послух, ябедъник, або судових виконавців - діцький, що занепали (крім діцьких) після входження руських земель до складу ВКЛ і Корони Польської протягом ХІV ст. З ХV ст. в правовому полі ВКЛ починають діяти публічні свідки, яких не знала давньоруська правова система - вижі, ув'яжчі, їздоки, соки, торпостаї. Їх появу можна пов'язати з формуванням елементів станового суспільства та трансформацією прав землеволодіння. Належність свідків до традиції усного права й відсутність достатньої кількості джерел унеможливлюють детальний аналіз їхньої генези, еволюції та обсягу повноважень упродовж ХІV-ХV ст. Згадки про них знаходимо лише в ранніх законодавчих пам'ятках ВКЛ: загальноземському привілеї 1447 р., Судебнику Казимира ІV 1468 р., а також земських обласних привілеях окремим землям ВКЛ, зокрема Казимира ІV Волинській (після 1452 р.) та Київській (після 1471 р.) землям. Перша згадка про вижівство фіксується на українських землях під 1430 р. (Східне Поділля) у привілеї Свидригайла, який, на жаль, не проливає світла на шляхи його виникнення. Можна припускати зв`зок вижа зі звичаєвим правом (пор. видоків Руської Правди), коли з поширенням станових привілеїв публічне освідчення стало набувати статусу служби або службового призначення.

Уперше вижівство, як елемент публічно-правових процедур, було кодифіковане в Першому Статуті ВКЛ 1529 р. Виж, призначений органом влади, своєю присутністю засвідчував чинність процедури, конституюючи правовий простір і забезпечуючи публічність правової дії. Відтак, вижівство перетворювалось на свого роду санкцію влади на проведення самої процедури. У Статуті унормовується не стільки безпосередня практика вижівства (їздоки, ув'яжчі, соки, торпостаї згадуються побіжно), скільки визначається його обов'язкова присутність у ролі свідка. Тут же окреслюється статус вижа в системі інстанцій влади - залежно від підпорядкування вижів і діцьких різним ієрархічним ланкам: 1) господарю (великому князю); 2) господарським урядам: маршалкам, воєводам, старостам; 3) замковим урядникам: підстаростам, намісникам, державцям. Ієрархічна диференціація вижів і діцьких передбачала й відмінні суми оплат за їхні послуги. Окрім того, Статут закріпив за вижем значення незаперечного свідка у судовому спорі, що суттєво трансформувало сам інститут, посприявши масовому поширенню вижівства. Разом з тим вижівство віднині виступало як інструмент писаного права, оскільки запроваджувалася письмова фіксація правової дії. Статут найдетальніше кодифікує вижівство в сфері судочинства, де виж являє собою перший і останній щабель спору сторін, зокрема у таких процедурах, як огляд наслідків правопрушень (збройних наїздів на маєток, побиття, пограбування), заклик сторони до відповідальності (обсилання), вручення судового позову, підтвердне свідчення на суді, післясудове єднання сторін, стягнення відшкодування за судовим вироком, а також сплата боргів, повернення застав, реєстрація майна. Статут узаконив обов'язкову наявність при вижові сторонніх свідків - людей добрих, віри гідних, які в традиції усного права представляли авторитетну арбітральну інстанцію, але під впливом писаного права перетворилися на “суспільний доважок” офіційого свідка.

Інситут вижівства зазнав істотного реформування на вальних сеймах ВКЛ 1544-1554 рр., у процесі боротьби шляхти за свою емансипацію від структур великокнязівської влади, від імені яких здійснювалося вижівство. Згідно з сеймовою постановою 1551 р., вижівство було реформоване за зразком возних Підляшшя, набувши рис шляхетського уряду: присяглість, шляхетське походження, місцева осілість. На Волині, проте, ця реформа так і не була реалізована.

Третій розділ “Замковий (старостинський) уряд у Луцьку в XVI столітті: генеза, функції, склад” містить три параграфи. Старостинський уряд, замінивши в Луцьку наприкінці ХІV - на початку ХV ст. уряд воєводи, являв собою інстанцію, яка мала репрезентувати верховну владу великого князя литовського, обіймаючи адміністративні, військові та судові повноваження. Юрисдикції старостинського, або замкового уряду підлягала певна військово-територіальна одиниця - повіт, сам же уряд являв собою адміністративний апарат великокнязівського намісника, у нашому випадку - луцького старости. Генеза замкового уряду пов'язана з процесом автономізації старостинського управління, зокрема - із запровадженням книжкового діловодства (урядових, замкових книг) як чинника писаного права. Час реґіонального поширення у ВКЛ урядових книг для юридичного засвідчення та публічного доступу до судово-правових актів припадає на 1520-1530-ті рр., тобто на період кодифікації та запровадження Першого Статуту ВКЛ 1529 р. Це був етап масового поширення писаного документа, який отримав форму урядово засвідченої копії (запис і випис). У Луцьку формування замкового уряду простежується за поодинокими виписами з замкових книг 1530-1550-х рр., хоча самі книги до нас не дійшли. За виписами реконструюється посадовий склад замкового уряду - урядники та урядові слуги луцького старости кн. Ф.М. Чорторийського (1522-1542) і його наступника кн. А.М. Сангушковича Коширського (1542-1560). Це - так званий справця староства, підстароста, писар, дяк (підписок), діцькі, вижі, ув'яжчі. Про усталення замкового уряду можна говорити від часів регулярного ведення замкових книг, що пов`зувалося з появою постійної канцелярії, яка виконувала публічні повноваження офіційної влади в провінційному центрі, а також з формуванням інституту заступників (старостинська вертикаль влади). Сеймові постанови 1551-1554 рр. запровадили у сфері судочинства інститут повітових суддів, які у Луцьку з'явилися 1555 р. (Петро Чаплич Шпановський і Василь Семашко), знаменуючи собою відокремлення суду від адміністрації. Судові сесії луцькі повітові судді відправляли разом із замковими урядниками, однак судді не входили до складу замкового уряду, становлячи елемент шляхетського самоврядування, на підставі якого у Луцьку 1565 р. було сформовано земський суд.

Детально персональний склад замкового уряду простежується за старостування у Луцьку кн. Б.Ф. Корецького (1560-1576). Урядники вважалися слугами старости, хоча це й не вказувало на їх реальний соціальний статус, виявляючи досить варіативний стосунок особистої підлеглості. Перші луцькі урядники кн. Б.Ф. Корецького (Борис Сова і Василь Дешковський) походили з числа східно-подільських слуг князя, де він старостував у Брацлаві й Вінниці починаючи з 1548 р. Замкові урядники обиралися старостою з його найближчого оточення, з-поміж малоземельної шляхти, чиї родоводи сягали часів Вітовта, а предки залучалися до господарських служб у ролі дворян чи виконували правові послуги як люди добрі, печатарі актів, приятельські судді тощо (Хребтовичі Богуринські, Хом`яки Смордовські, Русини Берестецькі, Джуси). Ленні та клієнтарні зв'язки старостинських урядників і слуг були невід'ємні від тісного породичання між собою.

Четвертий розділ “Вижівство з Луцького старостинського уряду в 1560-х роках” складається з чотирьох параграфів, де аналізується практика вижівства в соціальному, правовому й службовому аспектах. У структурі публічно-правових процедур врядове вижівство посідало роль санкції влади на проведення процедури, а також було інструментом фіксації правової дії. Правова процедура простежується завдяки записам вижівства (сознанє вижово), що вносилися до замкових книг для засвідчення правопорушення чи правової дії згідно з вимогами писаного права. Правове значення таких записів було пов'язане з особистою присутністю вижа на судовому процесі. Записи вижівств до урядових книг у ВКЛ не були обов'язковими принаймні до початку 1540-х рр. Вони оформлювалися як самостійний акт на місці правопорушення (лист сознаня вижового) і вносилися або не вносилися до книг за ініціативою сторони. В урядових записах вижівства за текстуальну основу брався реєстр шкод (перелік збитків), що укладався скривдженою стороною. Щодо луцьких замкових книг, то тут, згідно з самоназвою, виділяються три різновиди записів за участю вижа: а) жалоба-оповеданнє и вижово сознанє; б) оповеданє и вижово сознанє; в) вижово сознанє. Однак близько 40% записів (скарг, заяв) замкових книг не містять у собі вижівських зізнань. Такі скарги не призводили до судового позову і, схоже, розцінювалися як публічне оголошення про збитки. Іноді, за звичаєм усного права, потребу у вижівстві знімало свідчення сторонніх свідків - людей добрих, або демонстрація доказів правопорушення (поранень, речей) прямо на замковому уряді. Виж міг не надаватися і у випадку відмови з боку урядника за особистими причинами.

За формою виконання вижівства можна поділити на: а) надання вижа на всі справи - для тривалого перебування у маєтку при стороні в ході затяжного конфлікту (9 випадків з 1340 вижівств за 1561-1566 рр.); б) спільне вижівство від різних урядів - це, як правило, вижі з Володимирського і Кременецького замків (у середньому 7-8 випадків на рік); в) вижівство на службі господарського дворянина (10% усіх вижівств). Завдяки записам вижівств з Луцького замкового уряду в роботі пропонується класифікація публічно-правових процедур за 1561-1566 рр. (на підставі правопорушення і правонаступництва). Наймасовішими виявилися освідчення тілесних поранень, збройних наїздів на маєток та пограбувань у ході боротьби за землю чи в сусідських конфліктах.

Надання вижа з уряду ініціювалося проханням сторони, яка зверталася до замкового уряду. Призначення вижа з уряду супроводжувалося видачею офіційного уповноваження на справу (лист вижовий врядовий). Вибір вижа залежав від того, хто в даний момент приймав заяви на уряді, а також від значимості правової процедури. Староста у своїх власних справах не міг брати вижа зі свого уряду. В аспекті службового підпорядкування вижівство демонструє васальну організацію замкового уряду. Сталий епітет вижа - виж врядовий, рідше - виж замковий. Виж як урядницький (власне, панський) слуга, з одного боку, представляв уряд, а з іншого - слугував стороні-заявнику в ході проведення процедури. Самі ж вижі диференціювалися залежно від характеру правової процедури та соціального статусу її учасників, підпорядковуючись: а) старості; б) замковим урядникам (підстарості, писарю, ворітному); в) замкові як такому - замкові бояри з Красного. Вижівство не розглядалося як постійна служба - половина вижів 1561-1566 рр. вижували лише один або два рази, а удільна вага їхніх вижівств становить лише 10%. Термін служби на вижівстві обмежувався часом урядування замкових урядників (крім красносільських бояр, вижівства яких складали 35-45%) - підстарост і писарів, які змінювалися старостою кожні 2-3 роки. Аналіз персонального складу вижів Луцького замкового уряду в 1561-1567 рр. виявив, що вони за своїм соціальним статусом репрезентували майже всі прошарки тогочасного суспільства: тяглі селяни, замкові бояри, приватні бояри старости, луцькі міщани, міська або неосіла шляхта, повітова шляхта.

Ліквідація інституту вижівства була викликана запровадженням уряду возного в ході судово-адміністративної реформи 1564-1566 р., зокрема, появою земського суду. Статус і повноважння возного визначав Другий Статут ВКЛ 1566 р. На Волині возні з'явилися пізніше, ніж мали б з'явитися в ході запровадження земських судів (червень 1565 р.). У Луцькому повіті перші п'ятеро возних, обрані на повітовому сеймику, приступили до виконання своїх обов'язків у березні - квітні 1567 р. До цього часу діяла постанова повітового сеймику 1565 або 1566 р. про чинність вижівства, аж доки не буде обрано возних. Імовірно, затримка з обранням пов'язувалася з відсутністю на Волині уряду воєводи, якого було запроваджено влітку 1566 р. згідно з адміністративною реформою. Іншою причиною також можна вважати нерозвиненість традицій шляхетського самоврядування. Ліквідація вижівства не була одномоментним актом, являючи собою поступове витіснення вижів возними. У Луцькому повіті вижів залучали до процедур аж до 1570 р. Співвідношення вижівств і вознівств по роках виглядає так: 1:1 - в 1567 р.; 1:2 - в 1568 р.; 1:8 - в 1569 р. У першу чергу вижі були усунуті від виконання найважливішої для шляхти процедури - вручення позову. Натомість вижівство залишалось актуальним для непривілейованих станів - господарських селян, міщан, бояр, євреїв або для освідчення процедур огляду “шкод”. Перші волинські возні належали до збіднілої або малоземельної шляхти, яка перебувала у клієнтарно-патрональних зв'язках з волинськими князями-магнатами та урядниками.

У Висновках узагальнюються основні результати роботи. Зроблено спробу синтезу складових частин дослідження, що дозволяє побачити історичні зміни крізь призму генези та функціонування соціальних організацій. Основною соціальною дією, що досліджується, є публічне засвідчення правових процедур (правоопорушень чи угод), а основними показниками соціальності - свідчення й право. Аналіз історичних форм інституту офіційних свідків показує, як пізньосередньовічне суспільство через своїх агентів права - свідків - вирішувало завдання внутрішньої реорганізації та приведення суспільних норм правової сфери відповідно до актуальних вимог часу. У цьому сенсі постать свідка можна розуміти як показник соціальності в контексті належності до права. Зокрема, інститут вижівства позначає такий зв'язок зі структурами влади, якого не було у публічних свідків часів Київської Русі. Аналіз механізмів влади у великокнязівських органах провінційного управління, де застосовувалося вижівство, вказує на службове підпорядкування вижів на засадах персональної служби урядникам або замкової повинності. Соціальний статус урядників і термін урядування визначали диференціацію персонального складу вижів, періодичність їхньої служби та форми оплати. З іншого боку, призначення вижа на справу залежало від рангу публічно-правової процедури і предмета оскарження. Варто наголосити, що вижівство, як обов'язковий елемент правових дій, у період між Першим і Другим Статутами ВКЛ дало поштовх до поширення писаного права, а отже - урядових книг та масового документа.

Детальний розгляд практики вижівства на прикладі Луцького замкового уряду виявив суттєві регіональні особливості в організації служби та персональному складі вижів, який репрезентує майже всі прошарки тогочасного суспільства. Невідповідність новим соціальним реаліям, передусім утвердженню шляхетського самоврядування і шляхетського стану загалом, зумовили ліквідацію інституту вижівства, місце якого посів уряд возного - публічного свідка, що присягав усій повітовій шляхті й вважався “слугою” шляхетського загалу.