О.П. Оглоблин як історик народного господарства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ім. М.С.ГРУШЕВСЬКОГО

СВІТЛИЧНА ВАЛЕНТИНА ВАСИЛІВНА

УДК 930.1 (477)+9290 Оглоблин

О.П. Оглоблин як історик народного господарства України

07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

КИЇВ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства Харківського національного університету

ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

КРАВЧЕНКО ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ,

Харківський національний університет

ім. В.Н.Каразіна, завідувач кафедри українознавства

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

ВЕРБА ІГОР ВОЛОДИМИРОВИЧ,

Київський національний університет

ім. Т.Г.Шевченка Міністерства освіти і науки України,

професор кафедри історії Росії

кандидат історичних наук

ЯСЬ ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬОВИЧ,

Інститут історії України

Національної академії наук України,

науковий співробітник відділу

української історіографії

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет

Міністерства освіти і науки України, кафедра

історіографії та джерелознавства, м. Дніпропетровськ

Захист відбудеться 30 жовтня 2003 р. о 12-й годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 по захисту дисертацій в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул.Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул.Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий 27 вересня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Песчаний О.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження життя і діяльності визначних українських істориків є одним із актуальних напрямків розвитку національної історичної науки. До числа тих істориків, які залишили помітний слід в українській історіографії, належить О.П.Оглоблин (1899 - 1992 рр.). Упродовж більш ніж 70-літньої самовідданої праці вчений творив українську історичну науку як в Україні, так і за її межами. Приклад О.П.Оглоблина дає можливість виявити специфіку суперечливого й неоднозначного процесу розвитку національної історіографії 1920-х - початку 1940-х рр., висвітлити умови існування української інтелектуальної еліти за часів утвердження тоталітарного режиму. Вивчення ж закордонного періоду життя й діяльності вченого (1944-1992 рр.) зумовлюється необхідністю відтворення особливостей розвитку еміграційної історіографії історії України.

Особливе значення має діяльність О.П.Оглоблина в ділянці історії народного господарства України. На початку 1920-х рр. свій науковий пошук він спрямував на дослідження тих господарських процесів і явищ, які визначали українську економіку як самостійний економічний організм. За висновком сучасного українського історика І.В.Верби, “це була перша спроба подібного ґатунку, яка виконувалася на найвищому рівні тогочасних знань”1.

У цілому, актуальність вивчення наукової діяльності та творчого доробку О.П.Оглоблина у царині історії українського господарства зумовлюється двома найважливішими аспектами. По-перше, необхідністю визначення ролі й внеску вченого у становлення та розвиток відповідної галузі історичної науки. Без глибокого осмислення його історико-економічних праць неможливо відтворити загальну картину розвитку історіографії економічної історії України. По-друге, належить інтегрувати творчий спадок науковця в сучасні уявлення про економічний розвиток українських земель. Адже вже з кінця 1920-х рр. в СРСР будь-які спроби поставити питання про автономність господарського розвитку України нещадно придушувалися. З одного боку, пріоритетність історико-економічної тематики в радянській історіографії обумовила активну дослідницьку діяльність українських істориків у цій галузі. Їх зусиллями з'явилася низка ґрунтовних узагальнюючих праць із соціально-економічної історії та історії народного господарства України. Автори численних монографій та статей намагалися відтворити розвиток сільського господарства, торгівлі, фінансів, промисловості та її окремих галузей. Написані на широкій джерельній базі, праці радянського періоду містять багатий фактологічний матеріал, який значно доповнив і розширив конкретну картину економічного розвитку України. У той же час, догматичне трактування та інтерпретація фактів із позицій марксистсько-ленінської методології обумовили шаблонність та спотвореність у висвітленні українського історико-економічного процесу. Радянські дослідники обґрунтовували офіційну схему українсько-російської історичної єдності, що нівелювало специфічність господарського розвитку України. Праці “українських буржуазних націоналістів”, у тому числі й О.П.Оглоблина, були засуджені як реакційні, антинаукові, ідейно порочні. Для сучасних вітчизняних істориків, які переосмислюють методологію дослідження історичного розвитку українського господарства, надзвичайно цінним є науковий доробок у цій галузі О.П.Оглоблина.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася на кафедрі українознавства Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна як складова частина планових досліджень кафедри з історії українського національно-культурного відродження ХІХ - ХХ ст.

Мета даного дослідження полягає в комплексному дослідженні творчості О.П.Оглоблина як історика народного господарства України.

Досягнення окресленої мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

1. Визначити внесок вітчизняної та закордонної історіографії у вивчення творчості О.П.Оглоблина в ділянці економічної історії України.

2. Дослідити процес становлення О.П.Оглоблина як спеціаліста в галузі економічної історії України.

3. Проаналізувати комплекс праць О.П.Оглоблина, в яких піднімаються питання історії господарського розвитку України.

4. Виявити концептуальні підходи до реконструкції господарського розвитку України, запропоновані О.П.Оглоблиним.

5. Охарактеризувати розроблену істориком конкретно-історичну модель розвитку української промисловості й торгівлі.

6. Виявити внесок ученого в розробку джерельної бази історії народного господарства України. Охарактеризувати джерельну базу праць О.П.Оглоблина, встановити суть його наукової джерелознавчої методики.

7. Висвітлити діяльність О.П.Оглоблина у вищих навчальних закладах та наукових установах, спрямовану на становлення історико-економічних знань у системі української історичної науки, підготовку кадрів молодих істориків.

Об'єктом дослідження є комплекс праць О.П.Оглоблина та дотичних джерел про науково-дослідницьку, організаційну та педагогічну діяльність вченого у галузі історії народного господарства України.

Предметом дослідження є визначення рівня наукового доробку О.П.Оглоблина та його ролі у становленні історико-економічних знань у системі української історичної науки ХХ ст.

Методи дослідження. У роботі над дисертацією автор дотримувався загальнонаукових принципів історизму, об'єктивності та спирався на системний підхід, як одну з головних умов науковості будь-якого дослідження. Конкретними методами, на яких базувався автор, були: метод порівняння, історико-хронологічний метод, метод узагальнення фактичного матеріалу, метод періодизації, який базується на інтенсивності та напрямах наукової діяльності вченого. Автором була також врахована існуюча традиція щодо історіографічного вивчення наукової діяльності та творчого доробку окремих українських істориків.

Наукова новизна результатів, отриманих особисто автором дисертаційної роботи, полягає в наступному:

1. Всебічно висвітлено творчу діяльність О.П.Оглоблина як в Україні, так і за її межами, спрямовану на розвиток історико-економічного напрямку в українській історіографії ХХ ст.

2. Уперше детально проаналізовано невидані в Україні праці вченого історико-економічної тематики.

3. Виявлено й введено до наукового обігу праці О.П.Оглоблина, які раніше не згадувалися дослідниками його творчості й не увійшли до бібліографії праць історика, складеної Л.Винаром.

4. Доповнено й уточнено характеристику концептуальних підходів, запропонованих О.П.Оглоблиним до реконструкції господарського розвитку України та особливостей створеної ним конкретно-історичної моделі розвитку української промисловості й торгівлі.

5. Доповнено дослідження діяльності вченого 1930-х рр., пов'язаної з Поліською експедицією та вивченням історії промислового розвитку Правобережної України.

6. Вперше визначено місце еміграційного періоду в науковій діяльності О.П.Оглоблина на ниві економічної історії України.

Наукове та практичне значення дисертації полягає в можливості використання її матеріалів як у працях з історіографії історії України, так і в працях з історії українського народного господарства. Матеріали дисертації можуть також бути використані для створення навчального посібника з історіографії економічної історії України. Результати дослідження мають бути покладені в основу подальшої розробки масивів архівних матеріалів, що стосуються діяльності О.П.Оглоблина як історика народного господарства України. Дисертація має сприяти подальшому осмисленню життя й творчості вченого.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження висвітлено на V Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта - 2002” (м. Дніпропетровськ, березень 2002 р.), науковій конференції “Д.І.Багалій і розвиток історичної освіти” (м. Харків, листопад 2002 р.), засіданнях кафедри українознавства Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна. Основні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у трьох наукових статтях автора загальним обсягом 1,7 д.а. в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів і висновків загальним обсягом 208 сторінок. Список використаних джерел містить 224 найменування. Проблемно-хронологічний принцип побудови дисертації обумовив структуру її основної частини.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; визначено мету і завдання, об'єкт та предмет дослідження, його загальну методику; визначено наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне й практичне значення.

Перший розділ - “Історіографія та джерельна база дослідження” - складається із двох параграфів: “Історіографія проблеми”, “Джерела про творчу діяльність О.П.Оглоблина в ділянці історії народного господарства України”. У першому параграфі здійснено аналіз стану наукової розробки питання про діяльність О.П.Оглоблина як історика народного господарства України у вітчизняній та закордонній історіографії. Запропоновано періодизацію історіографії творчості дослідника в ділянці економічної історії України. Її початок припадає на 1925 - 1930 рр., коли з'являється низка рецензій на твори історика, першою серед яких стала рецензія історика-економіста Ю.А.Сонні2. У подальшому до наукових експертиз студій ученого вдалися представники основних течій в тогочасній українській історіографії - К.Є.Антипович3, М.Є.Слабченко4, Д.І.Багалій5, М.М.Ткаченко6, В.В.Дубровський7 та інші. Характерна риса цього етапу - плюралізм в оцінках наукового доробку вченого. Однак, усі вони збігаються у тому, що дослідник обґрунтував господарську автономію України в її історичному розвитку та думку про те, що український господарський комплекс є частиною світового.

Тривала кампанія цькування та ідеологічних “проробок” історика, що розгорнулася на рубежі 1920-1930-х рр., в спотвореному вигляді відобразила його вплив на розвиток національної історіографії. На вченого вилився цілий потік звинувачень, лейтмотивом яких було проголошення його типовим буржуазним істориком, який прикриває свою буржуазну суть марксівською фразеологією. Історіографія 1930-х - поч.1940-х рр. принципово акцентувала увагу на минулих методологічних “хибах” історика.

У травні 1942 р. Політбюро ЦК КП(б)У оголосило О.П.Оглоблина зрадником Батьківщини. З бібліотек і книготоргової мережі було вилучено всі праці дослідника. З того часу радянські історики одностайно визнавали О.П.Оглоблина за “українського буржуазного націоналіста”, “запроданця”, вишукували з позицій класового підходу недоліки в його працях та спростовували ті його висновки та положення, які не відповідали офіційній ідеології8. Разом з М.Слабченком, В.Дубровським та іншими істориками його зараховували до числа “українських буржуазних націоналістів”, які “фальсифікували промисловий розвиток України”9.

Таким чином, 1942 - початок 1990-х рр. стали тим етапом, коли на Батьківщині історика його праці були заборонені, а на ім'я накладено анафему. У той же час життя і діяльність О.П.Оглоблина стали об'єктом дослідження зарубіжних учених. Найбільш плідною на ниві оглоблинознавства виявилася робота голови Українського історичного товариства Л.Винара. Він - автор серії студій на ниві оглоблинської біографістики та аналізу творчого доробку вченого10. Л.Винар першим серед закордонних та вітчизняних істориків зробив спробу осмислення внеску О.П.Оглоблина в дослідження проблем української економіки. Йому належить найбільш повна на сьогодні бібліографія виданих та рукописних праць історика11. Серед праць закордонних оглоблинознавців виділяється розвідка О.Субтельного12.

Найважливішими працями О.П.Оглоблина він вважав праці з економічної історії України, в яких автор мав “геніальний задум” виробити і представити “економічне підложжя” для концепції М.Грушевського. Він одним із перших звернув увагу на складність визначення тієї історичної школи, до якої можна зарахувати О.П.Оглоблина. У 1972 р. журнал “Український історик” оприлюднив рецензію Б.Винара на три томи оглоблинських нарисів з історії української фабрики, які побачили світ у Harvard Series in Ukrainian Studies в 1971 р.13. Рецензент коротко зупинився на змісті трьох книг, оцінивши їх як “піонерську працю капітального значення для вивчення промислового розвитку України у XVIII - першій половині ХІХ ст.”. Як найвизначнішого спеціаліста історії України з кінця XVIII ст. оцінював О.П.Оглоблина професор Темпльського університету І.-С.Коропецький14, широко використавши праці українознавця при аналізі економічного розвитку України. Окремих питань, пов'язаних із науковою діяльністю О.П.Оглоблина, торкнувся І.Лисяк-Рудницький15. Більшість же закордонних дослідників присвятили свої праці реконструюванню життєпису історика.У цілому, закордонні оглоблинознавці, визнаючи, що головними у творчому доробку вченого радянської доби були історико-економічні праці, дали лише загальну їх оцінку. Аналізуючи методологічні засади творчості вченого, закордонна українська історіографія обмежилася визначенням його приналежності до київської документальної школи. При цьому нею досліджуються питання не світоглядно-філософського характеру, а, переважно, наукової технології історика.

Із здобуттям Україною незалежності склалися умови для повернення імені О.П.Оглоблина на Батьківщину. Пріоритет у цій справі належить історику І.В.Вербі. На сьогодні ним опубліковано більше півсотні праць про О.П.Оглоблина - як узагальнюючих16, так і присвячених спеціальним темам17.

Найбільшою ж подією вітчизняного оглоблинознавства можна вважати появу у 1999 р. монографії І.Верби “Олександр Оглоблин: життя і праця в Україні”18. Вона містить цілісну характеристику життєвого шляху, суспільної та наукової діяльності вченого в радянський період. І.Верба першим із українських дослідників вдався до постановки питання про теоретико-методологічні засади творчості О.П.Оглоблина. Він здійснив історіографічний аналіз головних праць історика, переважно виданих, у тому числі й історико-економічних, у загальних рисах визначив внесок вченого в розробку теорії економічної незалежності України в її історичному розвої. Цікава спроба розглянути творчість О.П.Оглоблина у контексті розвитку української суспільно-політичної думки зроблена у статті І.Верби й М.Кармазіної19.

С.Г.Водотика у студіях про М.Є.Слабченка вдається до порівняння творчості М.Є.Слабченка та О.П.Оглоблина20. У монографічному дослідженні української історіографії 1920-х рр. С.Г.Водотика робить спробу визначити місце цих дослідників у тогочасному середовищі українських істориків21. Дослідниця О.М.Богдашина торкнулася участі О.П.Оглоблина у діяльності Харківської кафедри історії української культури22. Вона охарактеризувала цей науковий осередок як організаційний центр однієї з трьох головних шкіл української історіографії того часу, який в літературі іменують “соціально-економічною”, “новою революційною”, інколи навіть “державницькою” школою. За висновком же В.В.Кравченка “наукова школа Д.І.Багалія співіснувала в історіографії 1920-х рр. поряд з марксистською, неонародницькою та власне державницькою”23. І.Верба вважає термін “революційна школа”, який охоплював різні наукові напрями, насамперед марксистський, абсолютно невдалим і таким, що “скоріше заплутує питання, ніж його вирішує”. На думку дослідника, течію, до якої належав О.П.Оглоблин та цілий гурт поважних і впливових істориків, очолених головне Д.І.Багалієм, “радше характеризувати як державницько-націонал-марксистську”24. Таким чином, при визначенні вітчизняними дослідниками місця О.П.Оглоблина в українській історіографії 1920-х рр. окреслилися дещо відмінні підходи, однак усі дослідники констатують, що вчений за своєю суттю тяжів до державницького погляду на український історичний процес.

Усе зазначене дає право зробити висновок, що окремі аспекти життєвого й творчого шляху О.П.Оглоблина вже знайшли своє висвітлення у вітчизняній та закордонній історіографії. У той же час, тема дисертації знаходиться на початковому етапі свого дослідження. Отже, йдеться про необхідність ґрунтовного вивчення діяльності О.П.Оглоблина як історика народного господарства України, всебічного висвітлення всієї сукупності його творчого доробку у галузі економічної історії України.

У другому параграфі характеризуються три основні групи джерел про творчу діяльність О.П.Оглоблина: перша - це джерела, що виникли в результаті діяльності О.П.Оглоблина; друга складається із матеріалів, що стосуються творчості вченого, створених іншими особами; третя об'єднує документи численних освітніх, наукових, громадських установ, у яких працював і з якими співробітничав історик. Усі ці групи матеріалів поділяються на опубліковані й неопубліковані (архівні) джерела.

До першої групи віднесено: а)праці дослідника; б)виступи на засіданнях наукових установ, товариств тощо; в)ділове листування; г)доповідні записки, плани, звіти та інші джерела, що висвітлюють діяльність вченого. В дисертації проаналізовано майже 100 праць, виданих вченим в Україні та за її межами, а також тих, що залишилися в рукописах і відклалися переважно в особистому архівному фонді історика (ф.3561) в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВО України). За видами усі праці дослідника розподілено нами на: а) монографії; б) підручники; в) статті й замітки; г) рецензії; д) спогади, наукову автобіографію; є) лекції, прочитані у вищих навчальних закладах. Особливо цінними для вивчення діяльності О.П.Оглоблина на ниві економічної історії України є три великі монографічні серії його праць - “Очерки истории украинской фабрики”, “Нариси з історії капіталізму на Україні” та цикл праць, присвячених розвитку різних галузей промисловості, переважно металургійної, на Правобережній Україні в хронологічних межах ХVІ-ХІХ ст.

Численні наукові статті й замітки дослідника, що стали об'єктом аналізу, за їхнім характером та проблематикою умовно поділяються нами на такі групи: праці з проблем джерелознавства національної економіки, студії над історіографією економічної історії України й ті, що висвітлюють окремі питання українського історико-економічного процесу.

Впродовж всього свого життя О.П.Оглоблин надавав кардинального значення рецензійній діяльності. Присвячені працям історико-економічного змісту - працям М.Слабченка, М.Яворського, В.Модзалевського, В.Фесенка та інших, - вони розкривають розуміння істориком економічних процесів в Україні. На жаль, переважна більшість оглоблинських рецензій залишилася невиданою. Так, у ЦДАВО України вони зберігаються в 14 справах особистого архівного фонду історика. Окремі рецензії історика перебувають в особистому фонді Н.Д.Полонської-Василенко в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського.

За час педагогічної діяльності О.П.Оглоблин створив чимало лекційних курсів з історії України, у тому числі й з історії українського господарства. В архіві історика відклалися: конспект лекцій “Історія української фабрики” (оп.1.,спр.299), лекції “Примітивно-торговельне господарство на Україні” (доба Київської держави ІХ-ХІІІ ст.) (оп.1,спр.295) та курс лекцій “Історія українського господарства” (оп.1,спр.293-294).

Суттєво розширює наші знання про творчий шлях ученого його ділове листування. Останнім часом відбуваються позитивні зрушення в оприлюдненні листування науковця. 19 цікавих та інформаційно репрезентативних листів О.П.Оглоблина до Д.І.Багалія за 1926-1931 рр. із змістовним коментарем опубліковані І.Вербою та С.Кіржаєвим25Велика група джерел ЦДАВО України, висвітлюючи інтенсивну діяльність О.П.Оглоблина на численних адміністративних посадах, розкриває його роль, як організатора розвитку української історичної науки. Це: замітки історика щодо роботи Історичного семінару вищого типу (оп.1,спр.275), звіти, плани, кошториси Комісії для вивчення соціально-економічної історії України за 1928-1934 рр., що належать О.П.Оглоблину (оп.1,спр.246), матеріали експедицій з дослідження промисловості України: плани, звіти, резолюції, розписки та інші, що належать О.П.Оглоблину як керівнику цих експедицій (оп.1,спр.154,156,157), плани та звіти про роботу О.П.Оглоблина в Інституті історії АН УРСР на посаді старшого наукового співробітника за 1937-1940 рр. (оп.1,спр.155) та інші матеріали архівного фонду історика.

Друга велика група джерел про наукову діяльність О.П.Оглоблина об'єднує листи до українознавця, спогади про нього, матеріали, що містять оцінку праць вченого сучасниками й наступними дослідниками. Основний масив адресованих О.П.Оглоблину листів зберігається у фондах ЦДАВО України. Епістолярій історика представлений справами 324-339 (оп.1) та справами 7-8 (оп.3) його особистого фонду та матеріалами ф.166 “Наркомат освіти України”. Вибрані листи М.Є.Слабченка до О.П.Оглоблина за 1920-ті рр. упорядковані й опубліковані з вступною статтею до них І.В.Вербою26. Про мемуарну літературу, присвячену українознавцю, можна говорити лише у сполученні зі словом “еміграційна”. В Україні за той тривалий час, коли було заборонено згадувати навіть ім'я історика, пішли із життя й ті, хто знав і пам'ятав його. Вичерпний бібліографічний огляд еміграційної мемуарної літератури про вченого зробив І.В.Верба27.

Нарешті, третю важливу групу документів про творчість О.П.Оглоблина складають документи численних освітніх, наукових, громадських установ, у яких працював і з якими він співробітничав. Так, роботу історика на посаді керівника секції нової української історії та історії Гетьманщини ІСВТ розкривають протоколи засідань секції (оп.1,спр.270), працю історика у ВІНО висвітлюють протоколи засідань історично-предметної комісії факультету профосвіти, де вчений головував (оп.1,спр.255), протоколи засідань відділу гуманітарних наук шкільного факультету за його участю (оп.1,спр.256) та інші документи його особистого фонду. Документи Наркомату освіти України містять матеріали про надання О.П.Оглоблину вченого ступеня доктора історії української культури. Діяльність вченого у структурах ВУАН репрезентують матеріали ф.Х (Академія Наук України) Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського.

Наявна джерельна база у цілому достатня для висвітлення основних аспектів теми дисертаційного дослідження. Це стосується як українського, так і еміграційного періоду життя та діяльності вченого. Написані за межами Батьківщини оглоблинські праці, що стосуються теми дисертації, були опубліковані у Записках НТШ, Віснику ООЧСУ, на сторінках “Українського Історика”, “Календара Свободи”, “Енциклопедії Українознавства”. У книгозібраннях України зберігаються також і окремі відбитки публікацій О.П.Оглоблина у різних закордонних виданнях, монографія “І.Мазепа та його доба”, інші твори. Серед невиданих оглоблинських праць еміграційного періоду немає таких, що стосуються питань історії українського господарського розвитку. Це засвідчує бібліографія праць ученого, що залишилися в рукопису, уточнена Л.Винаром у 1995 р.28.

У другому розділі - “Розробка концепції автономності господарського розвитку України (1920-1925 рр.)” - досліджується процес становлення історика, аналізуються джерела формування його світоглядно-методологічних позицій та кола наукових інтересів. При цьому не залишилися поза увагою суспільно-політичні події та історіографічна ситуація цього відрізку часу, які спрямували науковий пошук О.П.Оглоблина на дослідження проблем історії народного господарства України. Прослідковується також початок викладацької та організаційно-управлінської діяльності молодого історика у ВІНО, керівництво ним роботою гуртка по вивченню економічної історії України (1921-1923 рр.) та ІСВТ, утвореного на базі гуртка у 1923 р. Основне місце у розділі відведено аналізу праць О.П.Оглоблина першої половини 1920-х рр., у т.ч. і неопублікованих.

Нами зроблено висновок, що в 1920-1925 рр. завершується становлення О.П.Оглоблина як вченого-історика. Відбулося визначення головної його дослідницької мети: створення схеми українського історичного процесу на нових наукових підвалинах шляхом реконструкції історії господарської автономності України. Окреслилася проблематика історико-економічних досліджень молодого науковця, а саме: методологія, історіографія, джерелознавство історії національного господарства, розвиток української промисловості та торгівлі в хронологічних межах ХVІІ-ХІХ ст. Досліджуючи питання про теоретико-методологічні засади творчості О.П.Оглоблина, робиться висновок, що основним джерелом формування наукового світогляду дослідника стала українська ліберальна позитивістська історіографія дожовтневого періоду. Свою творчу працю він розпочинав у київській школі істориків М.В.Довнар-Запольського, що продовжила традиції документальної школи В.Б.Антоновича. Саме остання і визначила основні риси методології історичного досліду О.П.Оглоблина. На позиціях позитивізму стояли найбільш близькі до О.П.Оглоблина за сферою наукових інтересів М.Є.Слабченко, Д.І.Багалій, Н.Д.Полонська-Василенко та інші.

З-під пера історика у ці роки побачила світ стаття “Рабочие на Топальской мануфактуре в 1771 году”, ще ціла низка їх залишилася неопублікованою, зокрема: “До методології історії української фабрики (фабрично-заводські архіви)”, “Топальское хозяйство Рагузинских”, “Украинская промышленность в эпоху Хмельниччины”, “Промышленность Гетманщины и война 1735-1739 гг.”, “Труды и трудящиеся фабрично-заводской промышленности Гетманщины”. Рукописи перших двох відклалися в архівах, у інших випадках збереглися лише назви статей у списках наукових праць історика. У 1925 р. на сторінках часопису “Червоний шлях” була надрукована перша оглоблинська рецензія. Найбільшим же науковим здобутком ученого у ці роки стали три томи нарисів історії української фабрики. У 1925 р. були видані перший і третій томи, відповідно - “Мануфактура в Гетманщине” та “Предкапиталистическая фабрика”. Другий том - “Кріпацька фабрика”, підготовлений до видання ще у 1924 р., так і не побачив світ на Батьківщині автора. У 1931 р. його було видано, але відразу ж конфісковано й знищено владою. В архівах збереглося декілька рукописних варіантів монографії, а також частина виданого примірника, а саме, переднє слово автора та історіографія питання. Лише на еміграції, у 1971 р., цей том разом з двома іншими у перекладі англійською мовою побачив світ у Harvard Series in Ukrainian Studies.

Нами аналізуються джерельна та історіографічна база нарисів, розроблена в них загальна концепція розвитку мануфактурно-фабричної промисловості в Україні ХVІІІ - першої половини ХІХ ст. О.П.Оглоблин обґрунтував висновок про появу великих мануфактур у 20- ті рр. ХVІІІ ст. - на Лівобережній, та у другій половині ХVІІІ ст. - на Правобережній Україні. Керуючись поширеним на той час в українській історіографії висновком, що виникнення великих мануфактур в Україні-Гетьманщині відбувається, як і в Росії, під впливом економічної політики Петра І, О.П.Оглоблин вперше поставив питання про співвідношення зовнішніх й внутрішніх чинників їх появи. Показавши промислове піднесення часів гетьманування І.Самойловича і, особливо, І.Мазепи, дослідник, тим самим, заперечив поширену на той час в історичній літературі думку про відсутність в Україні умов для розвитку мануфактури. Вчений глибоко дослідів шляхи розвитку капіталізму в українській промисловості, виявивши місцеві джерела цього процесу. Він виявив зв'язок між українською фабрично-заводською промисловістю й аграрними кризами, з'ясував місце і роль різних етнічних груп у промисловості України в розрізі окремих губерній та галузей. Усупереч традиційній концепції Кримської війни, яка пов'язувала цю військову кампанію лише із селянською реформою 1861 р., історик висунув свою, тісно пов'язану з українським господарством, яскраво показав місце 1850-х рр. в процесі розвитку української промисловості, як періоду утвердження передкапіталістичної фабрики та остаточного підпорядкування української економіки інтересам Російської імперії.

О.П.Оглоблин розробив чітку періодизацію історії розвитку української мануфактурно-фабричної промисловості, аргументувавши її аналізом різноманітних за походженням джерел. Підпорядковані ідеї унезалежнення українського господарського комплексу, нариси обґрунтовують концептуальний висновок історика про економічну самостійність України в її історичному розвитку. На прикладі історії фабрично-заводської промисловості він доводить, що економіка України була національною економікою, а не економікою лише одного з регіонів великодержавного господарського комплексу. Автор переконливо показав економічну активність населення українських земель, обґрунтував протилежність українських та імперських економічних інтересів, довів колоніальний характер російської економічної політики щодо України.

У третьому розділі - “О.П.Оглоблин як представник історико-економічного напрямку в українській історіографії 1920-х рр.” - відтворюється багатогранна діяльність О.П.Оглоблина цих років на ниві історії народного господарства України. У червні 1926 р. історик захистив дисертацію на тему “Передкапіталістична фабрика”. Він обійняв ряд відповідальних посад у системі вищої школи України. Виконуючи у різних установах науково-організаційні функції, сприяв становленню економічної історії України як окремого напрямку історичних досліджень. На цьому етапі окреслилися контури історико-економічної школи О.П.Оглоблина. Її організаційними осередками став ІСВТ, що остаточно викристалізувався у ці роки, та архівний семінар, заснований дослідником у 1926 р. при Київському архіві стародавніх актів.

Наукова діяльність історика другої половини 1920-х рр. виявилася найбільш плідною й за кількістю створених ним праць. Розширилися проблематика та хронологічні рамки історико-економічних досліджень вченого, поглибився джерелознавчий та історіографічний аналіз важливих тем історії народного господарства України. Саме на ці роки припадають майже усі опубліковані ним на Батьківщині рецензії та архівознавчі статті. На основі аналізу лекцій О.П.Оглоблина з джерелознавства історії українського господарства та низки його архівознавчих статей нами визначено особливості джерелознавчої методики історика, показано розроблені ним класифікацію джерел з історії народного господарства, періодизацію розвитку та типологію фабрично-заводських архівів.

Особливе місце серед праць, створених вченим у ці роки, належить монографічній серії з історії торгівлі в Україні кінця ХVІІІ - ХІХ ст.: “Транзитний торг України за першої половини ХІХ сторіччя” (1927 р.), “Одеське порто-франко” (1928 р.), “Польський капітал і український ринок за першої половини ХІХ ст.” (1929 р.). Праці увійшли до виданих у 1931 р. “Нарисів з історії капіталізму на Україні”. У свою чергу, ще одна частина третього розділу “Нарисів…” видрукувана була наступного року як самостійна розвідка під назвою “Закавказький транзит і Україна в першій половині ХІХ століття”. О.П.Оглоблин показав розвиток української торгівлі як окремого цілісного процесу у міжнародному контексті, відтворив складні економічні й політичні умови, в яких відбувалася консолідація української економіки. Яскраво показавши суперечності між розвитком українського господарчого життя й інтересами інших країн, насамперед, Росії й Польщі, історик, тим самим, обґрунтовує поняття української економіки, як економіки національної. Вперше в українській історіографії дослідивши систему митних заходів Росії, вчений переконливо довів, що економічна політика царського уряду, змінюючи структуру української промисловості й зовнішньої торгівлі, не дозволяла Україні у повній мірі скористатися з свого економічного потенціалу. Шляхом аналізу російської митної політики вчений досліджує етапи підпорядкування українського господарства інтересам імперії.

Як спробу О.П.Оглоблина створити новий напрям у наукових дослідженнях - історію народного господарства України - розглядається нами читаний вченим у КІНГу в 1928-1929 н.р. курс лекцій “Історія українського господарства”. Підтвердженням таких намірів історика є й розроблена ним змістовна програма курсу. О.П.Оглоблин реконструював процес розвитку науки історії українського господарства, сформулював основне її завдання - розробку поняття української економіки як “суцільного економічного процесу”. В лекційному курсі, як і в своїх працях, вчений концентрує увагу навколо питань промисловості і торгівлі. Він виявився прибічником популярної на той час теорії торго-вельного капіталізму (як і М.Покровський, М.Яворський, П.Лященко та інші).

Аналіз творчого доробку О.П.Оглоблина дозволив прослідкувати еволюцію його методології. Дотримуючись матеріалістичних позицій та положення історичного матеріалізму про причинну залежність суспільних явищ від економіки, поклавши в основу своїх праць історично-економічну проблематику, беручи за основу історії постулат про зміну суспільно-економічних формацій, використовуючи марксистський понятійний апарат, О.П.Оглоблин наблизився до марксизму. Однак, його методологія не була цілком тотожна марксистській. Порівняння методологічних засад творчості О.П.Оглоблина з методологією марксистського історизму дало можливість констатувати принципові розходження між ними.

У четвертому розділі - “Історико-економічний компонент творчості О.П.Оглоблина початку 1930-х - 1944 рр.” - досліджується наукова діяльність ученого в складних умовах сталінського тоталітарного режиму та німецької окупації. Арешт О.П.Оглоблина у грудні 1930 р., засудження наукових праць і концепцій історика внесло кардинальні зміни в його творчість. У той же час, певні можливості для продовження діяльності в царині економічної історії виникли у нього у зв'язку з розвитком промислового краєзнавства та організованим у масштабах СРСР масовим рухом з вивчення історії фабрик і заводів. 1932 р. за активної участі О.П.Оглоблина було організовано Поліську експедицію ВУАН і Всеукраїнського історичного музею. Вченого зацікавило комплексне дослідження проблеми Правобережної України в її історично-промисловому розвитку на ґрунті вивчення окремих промислових галузей, у першу чергу металургійної. Ця проблема визначила основний зміст наукової діяльності дослідника впродовж 1930-х рр., що увінчалася цілою низкою праць, які за своєю кількістю й обсягом значно перевершили дві попередні монографічні серії. Але, на відміну від них, ці праці у переважній більшості своїй так і не побачили читача.

На архівних полицях залишаються монографії “Залізорудна та металургійна промисловість Правобережної України XVI-ХІХ ст.” та “Доменні заводи Правобережної України у XVIІІ - ХІХ ст.”, історико-економічні нариси “Промисловість Київського Полісся в минулому і сучасному”, “Шкляна промисловість Правобережної України XVІ-ХХ ст.” та “Порцеляно-фаянсова промисловість Правобережної України XVІІІ-ХХ ст.”, праця “Історія фабрик і заводів у зв'язку з історією робітничого класу”, науковий звіт Поліської експедиції 1932 р., вступна стаття до “Праць Поліської експедиції”, вступна стаття до археографічної збірки “Матеріали до історії залізорудної промисловості Правобережної України XVI- XVІІI ст.” та інші матеріали, що зберігаються у ЦДАВО України (ф.3561), Науковому архіві Інституту археології НАН України (фонд Інституту історії матеріальної культури України) та в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (ф.Х. Академія Наук України). Нами висвітлюється наукова діяльність О.П.Оглоблина 1930-х рр. над проблемою історико-промислового розвитку Правобережної України, аналізуються невидані праці дослідника цієї монографічної серії.

Автором вперше глибоко досліджується робота О.П.Оглоблина над історико-економічною тематикою періоду німецької окупації України. Ним була задумана велика праця з назвою “Історія німецько-українських економічних і культурних відносин ХVІІІ-ХІХ ст.”. Саме під таким заголовком зберігаються в архіві історика напрацьовані ним матеріали - бібліографія, виписки з літератури, нотатки та частини нової праці (оп.1,спр.22). Історик зосереджується переважно на історії німецької промислової колонізації, а саме - на німецьких впливах на розвиток суконної промисловості в Україні. Окремі частини підготовлених ним матеріалів були опубліковані в 1942 - на поч. 1943 рр. у “Новому українському слові”. Позначені тенденційністю, ці публікації фрагментарно піднімають окремі питання історії німецької промислової колонізації в Україні, вони мають здебільшого науково-популярний характер, не містять посилань на документальні та історіографічні джерела. Обірвавшись на початку 1943 р., робота О.П.Оглоблина над історією німецько-українських економічних відносин залишилася незавершеною, як і всі попередні його монографічні серії. Сподівання історика, звільнившись від більшовицьких пут, отримати свободу для реалізації своїх творчих задумів, не виправдалися.

У п'ятому розділі - “Економічна історія України в науковій спадщині О.П.Оглоблина еміграційного періоду (1944 - 1992 рр.)” - досліджуються історико-економічні аспекти творчості вченого за межами Батьківщини. Він продовжував студіювати старі теми з історії української промисловості й торгівлі у хронологічних межах ХVІІ-ХІХ ст. У працях “Золотий спокій”, “Думки про Хмельниччину” О.П.Оглоблин розвинув і обґрунтував сформульовану ним на Батьківщині думку про піднесення й пожвавлення українського господарства напередодні Хмельниччини. За кордоном історик оприлюднив частину своїх невиданих праць 1930-х рр. з історії промислового розвитку Правобережної України, серед яких - статті “Хмельниччина й залізорудна промисловість Правобережної України”, “Еволюція старого українського рудництва в світлі топоніміки” та інші. 1959 р. у часописі “Календар свободи” історик опублікував велику статтю “Гетьман І.Мазепа й українська промисловість”. Присвячена мало розробленій проблемі економічної діяльності гетьмана, стаття значно розширила трактування поняття мазепинського ренесансу. Її матеріал ліг в основу розділу “Господарство” монографії “Гетьман Іван Мазепа та його доба”, виданої у 1960 р.

Значну увагу приділив О.П.Оглоблин історії українсько-російських економічних відносин, піддав різкій критиці тенденційність радянської історіографії у висвітленні становища українського господарства в господарській системі Російської імперії. У статтях “Росія й Україна”, “З історії українсько-російських економічних відносин. Тариф 1822 р. й Україна” та інших працях вчений обґрунтовує факт існування економічного колоніалізму на території України.

У статті “Проблема схеми історії України ХІХ-ХХ ст.” дослідник сформулював методологічні підходи до вивчення історії розвитку українського господарчого життя, які зберігають значення для сучасних істориків.

О.П.Оглоблину належить заслуга у тому, що на сторінках Енциклопедії Українознавства, членом редакційної колегії якої він був, знайшли висвітлення й питання історії господарського розвитку України. Ці питання підняв і сам історик у таких статтях і замітках, підготовлених одноосібно або у співавторстві, як: “Межигірська фаянсова фабрика”, “Місто”, “Скляна промисловість”, “Соляна промисловість (Бахмуцькі і Торські соляні заводи)”.

Працюючи над історією української історичної науки, О.П.Оглоблин звернувся й до окремих питань історіографії економічної історії України, зокрема, дав оцінку внеску українських істориків 1920-х рр. в розробку проблем господарського розвитку України.

Отже, історико-економічна тематика, поступившись своїм чільним місцем, залишилася у колі дослідницьких інтересів вченого за межами Батьківщини, де йому пощастило реалізувати прагнення повернутися до історіософії та методології періоду українського ренесансу 1920-х рр. У своїх працях еміграційного періоду О.П.Оглоблин наполегливо обґрунтовував ідею автономності господарського розвитку України.

ВИСНОВКИ

В дисертації розв'язано наукове завдання, що полягає в необхідності комплексного дослідження творчості О.П.Оглоблина у галузі історії народного господарства України. Вирішення поставленого завдання призначене для відтворення процесу розвитку історико-економічних знань в українській історіографії ХХ ст. та інтеграції творчого спадку О.П.Оглоблина в сучасний історіографічний процес в Україні. Це особливо важливо за умов, коли відбувається переосмислення наукових підходів до трактування історії України, у тому числі й її господарського розвитку.

Проведене дослідження дає підстави зробити такі головні висновки:

1.Діяльність дослідників на ниві оглоблинознавства вже має вагомі здобутки. Зусиллями, головним чином, Л.Винара та І.Верби проаналізовано основні видані історико-економічні праці О.П.Оглоблина, в загальних рисах розкрито внесок історика в розробку теорії економічної незалежності України в її історичному розвитку. Однак ніхто із дослідників не ставив перед собою завдання проаналізувати увесь комплекс питань, пов'язаних із діяльністю О.П.Оглоблина в ділянці економічної історії України.

Наявна джерельна база у цілому достатня для ґрунтовного вивчення діяльності О.П.Оглоблина як історика народного господарства, повного і всебічного дослідження історико-економічних поглядів вченого та його праць цієї тематики.

2. Творчий спадок О.П.Оглоблина на ниві економічної історії України нараховує майже 100 праць: монографій, підручників, статей, рецензій, лекційних курсів тощо. У них, поруч з дослідженням історії українського господарського розвитку, піднімаються питання методології, джерелознавства та історіографії економічної історії України. Головними у науковому доробку історика у цій царині є три монографічні серії праць: “Нариси історії української фабрики”, в яких розроблена концептуальна модель промислового розвитку України ХVІІІ - першої половини ХІХ ст., “Нариси з історії капіталізму на Україні”, присвячені історії торгівлі в Україні ХVІІІ - першої половини ХІХ ст. та цикл праць з історії розвитку різних галузей промисловості, переважно металургійної, на Правобережній Україні в хронологічних межах ХVІ-ХІХ ст. Робота над кожною із цих монографічних серій стала окремою віхою творчого шляху вченого.

3. Історико-економічна спрямованість наукового пошуку О.П.Оглоблина зумовлювалася історіографічною ситуацією в Україні 1920-х рр. Швидкоплинне українське державотворення, процеси українізації, державно-правовий статус України у складі СРСР за договором 1922 р. сприяли піднесенню державницького напрямку, представники якого розробляли схему української історії на основі ідеї самостійності України. Істотною прогалиною у цій схемі залишалася проблема економічної самостійності України в її історичному розвитку. До О.П.Оглоблина плеяда вчених робила спробу вивчення історії народного господарства України, однак жоден із них не поставив завдання обґрунтувати самостійність українського економічного терену. Усвідомлюючи необхідність доповнити економічним підґрунтям схему українського історичного процесу, побудовану українською історіографією ХІХ-ХХ століть на підвалинах переважно етнічно-мовно-культурного та національно-політичного характеру, дослідник починає працювати над концепцією історично-економічного розвитку України.

Зусиллями О.П.Оглоблина та М.Є.Слабченка в українській історіографії 1920-х рр. позначився історико-економічний напрям, представники якого за своє головне завдання вважали дослідження таких історично-господарських процесів і явищ, які визначали українську економіку як окремий (автономний) економічний організм.

4. Підпорядкувавши свою наукову діяльність ідеї економічної самостійності України в її історичному розвитку, О.П.Оглоблин запропонував якісно нові концептуальні підходи до реконструкції історії українського господарства. Вчений дотримувався погляду, що своєрідність українського історичного процесу виникла на базі автономності українського господарського розвитку. Він пов'язав господарську систему України з її національними інтересами, акцентував увагу на органічній інтегрованості українського господарства в західноєвропейське. Поставивши за мету обґрунтувати поняття української економіки як економіки національної, О.П.Оглоблин переконливо показав своєрідність економічного життя України, економічну активність населення українських земель, місцеві джерела розвитку промисловості, обґрунтував протилежність українських та імперських економічних інтересів. О.П.Оглоблин уживає термін “українська економіка” і щодо XVIII ст., коли Україна була економічно й політично роз'єднана і лише частина її складала автономну державну одиницю - Гетьманщину, і щодо кінця XVIII - першої половини ХІХ ст., коли відбувається об'єднання Лівобережжя з Правобережною та Південною Україною у складі Російської імперії. Для дослідника, без огляду на формальний політичний статус України, фактом є те, що економіка на історичних українських землях була національною економікою даного народу і мала свої власні інтереси.

5. У працях історико-економічного циклу О.П.Оглоблин розробив конкретно-історичну модель розвитку української промисловості й торгівлі в хронологічних межах ХVІІ - першої половини ХІХ ст. Він критично переглянув історіографічний доробок своїх попередників та сучасників: О.М.Лазаревського, С.А.Подолинського, І.Джиджори, І.Ф.Токмакова, В.Б.Антоновича, Л.М.Яснопольського, В.Л.Модзалевського, Д.І.Багалія, М.І.Зібера, К.Г.Воблого, М.Є.Слабченка, М.І.Яворського та інших. У той же час, якісно нові концептуальні підходи до оцінки й аналізу історично-економічних процесів в Україні, залучення потужного комплексу нових джерельних матеріалів обумовили новаторство О.П.Оглоблина.

6. Концептуальні міркування О.П.Оглоблина висували на порядок денний проблему російсько-українських економічних відносин, яка стала стрижневою у його працях історико-економічного циклу. Розглядаючи українське господарство й ринок як певну цілісність у межах Російської імперії, науковець доводить колоніальний характер російської економічної політики в Україні. Історик обґрунтовує висновок про те, що в основі цієї політики в Україні були політичні, воєнні та економічні потреби імперії та інтереси російської правлячої еліти. Його дослідження засвідчують, що інтеграція української економіки в імперську не відповідала інтересам України. Вона здійснювалася під впливом, у першу чергу, позаекономічних чинників і повинна була закласти економічний підмурок геополітичних спрямувань царського режиму. Через неможливість вести свою власну політику в таких секторах, як зовнішня торгівля, розвиток економічної структури, українська економіка більше втрачала, ніж вигравала.

У трактуванні економічної політики Росії щодо України як колоніальної О.П.Оглоблин спирався на праці свого попередника І.Джиджори. У 1920-ті рр. яскравими виразниками такого підходу були також історик М.Є.Слабченко та економіст М.С.Волобуєв.

7. Важливі здобутки має діяльність О.П.Оглоблина у галузі історіографії історії української економіки. Він проаналізував стан вивчення питань господарського розвитку України в українській історіографії, дав оцінку їх висвітлення в російській та польській історіографії. Результатом цієї його роботи стали змістовні історіографічні вступи до другого та третього томів нарисів історії української фабрики, низка статей, рецензійних оглядів. Питання історіографії економічної історії України О.П.Оглоблин розробляв також у лекційному курсі в ІСВТ, в курсі лекцій “Історія українського господарства”.

Незаперечний інтерес для сучасної української історіографії зберігає реконструйований ученим процес розвитку науки історії українського господарства, створена ним періодизація становлення в українській науковій думці ХІХ - початку ХХ ст. поняття української економіки, цікаві узагальнюючі оцінки внеску українських істориків 1920-х рр. в історіографію економічної історії України.

8. Своєю діяльністю у галузі джерелознавства вчений зробив істотний внесок у розробку джерельної бази історіографії української економіки. Історику належить велика заслуга у розшуку і введенні до наукового обігу важливих документальних джерел, статистичних матеріалів. Він підготував до видання низку архівознавчих статей, редагував документальні видання своїх колег. Частина опрацьованих істориком джерельних матеріалів зберігається в його особистому архівному фонді.

9. Аналіз творчого доробку О.П.Оглоблина дозволяє вважати його представником державницького напрямку в українській історіографії. Проблематика наукових досліджень історика, його концептуальні ідеї тяглості українського національно-політичного процесу, історично-економічної самостійності України, трактування української економіки як явища національного, ствердження невід'ємного права українського народу на власну державу, наголошення на колоніальному характері російської економічної політики свідчать, що історик керувався ідеєю української державності.

10. Обійнявши ряд відповідальних посад у системі вищої школи України, виконуючи у різних наукових установах науково-організаційні функції, О.П.Оглоблин сприяв становленню історико-економічних знань у системі української історичної науки, підготовці кадрів істориків. Активна діяльність О.П.Оглоблина та його учнів в рамках ІСВТ поклала початок створенню власної наукової школи історика, яка мала побудувати схему українського історичного процесу з наголосом на економічних чинниках.