Чорна металургія Донбасу у 50-80-і рр. ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 669.1(477.6)“50/80”

Автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ЧОРНА МЕТАЛУРГІЯ ДОНБАСУ У 50-80-І РР. ХХ СТ.

Спеціальність - 07.00.01 - “Історія України”

Буждежан Артем Володимирович

Донецьк, 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії слов'ян Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Лихолобова Зоя Григорівна, професор кафедри історії слов'ян Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Саржан Анатолій Опанасович, завідувач кафедри історії і права Донецького національного технічного університету

кандидат історичних наук, доцент Заблоцька Кіра Володимирівна докторант Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України

Захист відбудеться 16 травня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ навчальний корпус, ауд. 38.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Традиційно важливе місце у галузевій структурі промислового виробництва Донбасу - одного з найбільш розвинених індустріальних регіонів України, належить поряд з вугільною галуззю чорній металургії. Багато років ці дві галузі визначали промислове обличчя регіону, справляли вирішальний вплив на його економічне і соціальне життя. Їхнє своєрідне поєднання, будучи викликаним конкретними економічними потребами, значною мірою зумовлювало існування регіональної специфіки, характерної власне для Донбасу. Водночас гірничо-металургійний комплекс регіону завжди відігравав велику роль в українській економіці, суттєво зміцнюючи і розширюючи її потенціал. В загальній структурі чорної металургії України заводи, розташовані на території Донбасу, постійно зберігали свою важливість. Металургійні підприємства Донецької та Луганської областей протягом другої половини ХХ ст. - початку ХХІ ст. регулярно забезпечували майже половину загальноукраїнської виплавки чавуну, сталі, виробництва прокату, не втративши свого економічного значення в умовах сьогодення.

Одним з найбільш цікавих і суперечливих періодів історичного розвитку чорної металургії є 50-80-ті рр. ХХ ст. - час, коли з усією очевидністю стали помітні вади командно-адміністративної системи управління економікою і гостро постала необхідність проведення відповідних реформ. Саме протягом вказаного хронологічного відрізку зберігається статус Донбасу як старопромислового регіону, все очевиднішою стає потреба трансформації виробництва, пов'язаних з ним соціальних відносин для того, щоб пристосувати їх у відповідності до актуальних вимог часу. Разом з тим саме у ці роки були розроблені нові технології, серед яких - киснево-конвертерний спосіб виплавки сталі, безперервна розливка сталі, використання кисню та природного газу у доменному виробництві, що давали можливість отримати значно кращі виробничі результати, перш за все у виплавці сталі, прокатному виробництві, та вивели світову чорну металургію на абсолютно новий технологічний рівень, проте істотного покращення економічної ситуації у галузі в Донбасі досягти не вдалося. Все це відбувалося на фоні науково-технічної революції, що проходила у світі, і основними досягненнями якої зуміли активно і успішно скористатися передові країни Заходу, трансформувавши та модернізувавши свої економіки, основні галузі промисловості.

У такому контексті вивчення цілого комплексу питань, пов'язаного із розвитком чорної металургії Донбасу, набуває особливого значення і має служити для створення повнішого уявлення про історію України.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана із виконанням на кафедрі історії слов'ян Донецького національного університету наукової теми “Проблеми нової та новітньої історії України: сучасний погляд” (реєстраційний номер Г - 07/28).

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є чорна металургія Донбасу.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є економічний розвиток чорної металургії Донбасу (без коксохімічної та гірничорудної промисловості) протягом 50-80-х рр. ХХ ст., технічна модернізація та реконструкція галузі, причини виникнення, прояви і загострення кризи у чорній металургії, кількісний та якісний склад, розташування, особливості виробничої діяльності інженерно-технічних кадрів, проблеми трудової діяльності та стимулювання праці металургів, умови і якість життя працівників галузі у вказаний період.

Хронологічні рамки дослідження. Хронологічні рамки дослідження обмежуються 50-80-ми рр. ХХ ст. Нижню хронологічну межу становить 1951 р., а верхню - 1990 р. Вибір таких хронологічних рамок пояснюється тим, що у 1951 р. завершилось післявоєнне відновлення чорної металургії, а наприкінці 80-х рр. став очевидним крах командно-адміністративних методів господарювання, поразки зазнали спроби реформувати чорну металургію, різко загострилась криза в галузі. Таким чином, обрані хронологічні межі є етапними віхами в історії чорної металургії.

Географія дослідження. У географічному відношенні дисертаційне дослідження охоплює межі Донбасу, а власне території сучасних Донецької та Луганської областей України.

Мета дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз розвитку чорної металургії Донбасу у 50-80-х рр. ХХ ст. і створення на його основі цілісної картини історії галузі у вказаний період. Досягнення мети дослідження визначається реалізацією наступних завдань:

- визначити ступінь вивченості теми дослідження, виділити нерозглянуті чи недостатньо розглянуті аспекти її проблематики;

- охарактеризувати головні напрямки партійно-державної політики щодо чорної металургії Донбасу, простежити їх еволюцію;

- показати особливості технічної модернізації та реконструкції чорної металургії, проаналізувати стан із впровадженням досягнень нової техніки і технології у галузі;

- дослідити основні тенденції економічного розвитку чорної металургії регіону;

- зважаючи на те, що стан робітничих кадрів досліджено попередниками, зосередити увагу на особливостях кількісного й якісного складу, підбору та розміщення інженерно-технічних працівників;

- висвітлити проблеми трудової діяльності та стимулювання праці металургів, звернувши увагу на головні особливості, притаманні галузі;

- простежити зміни в умовах та якості життя працівників, з'ясувати ступінь вирішеності основних соціальних проблем галузі;

- з'ясувати зрушення у місці металургії Донбасу у металургійних комплексах України та СРСР;

- на підставі висновків розробити практичні рекомендації.

Наукова новизна. В дисертаційній роботі зроблена одна з перших спроб в історіографії створити комплексну картину розвитку чорної металургії Донбасу у 50-80-х рр. ХХ ст. на основі використання сучасних теоретико-методологічних засад. До наукового обігу введена значна кількість не залучених раніше історичних джерел, що зберігаються в архівах України.

В дисертації розроблено періодизацію історії чорної металургії Донбасу у 50-80-х рр. ХХ ст., запропоновані її критерії. У роботі простежено роль підприємств Донбасу у впровадженні у виробництво новітніх досягнень технічного прогресу, вивчено динаміку змін у кількісному та якісному складі інженерно-технічних працівників, розглянуто умови та якість життя металургів у 1950-1980-х рр., показані причини та хід появи і накопичення кризових явищ у функціонуванні чорної металургії. Автором зроблено висновок про те, що економічна реформа другої половини 1960-х рр., попри певне фінансове оздоровлення та покращення роботи галузі, що у часі співпало з нею, однак було викликаним, переважно, іншими факторами, не призвела до зникнення негативних тенденцій у розвитку чорної металургії, не змогла забезпечити створення та існування надійного та ефективно функціонуючого економічного механізму. У роботі дано виважену, об'єктивну характеристику соціалістичного змагання у чорній металургії протягом 50-80-х рр. ХХ ст. із урахуванням як позитивних, так і негативних його рис; доведено, що протягом 70-80-х рр. ХХ ст. спостерігалось посилення технічної відсталості чорної металургії Донбасу, поглиблення внутрішніх диспропорцій у її розвитку, яке супроводжувалось збільшенням, починаючи із початку 1970-х рр., уваги партійно-радянського керівництва до розвитку металургії Уралу та Сибіру і послабленням інтересу до проблем галузі у Донбасі; показано, що, попри покращення кількісного та якісного складу інженерно-технічних працівників чорної металургії Донбасу, протягом 1950-1980-х рр. зберігались суттєві диспропорції і деформації у їх підготовці і розміщенні.

На підставі отриманих у дисертації висновків автором запропоновані конкретні практичні рекомендації. Практичне значення дослідження. Фактичний матеріал, основні положення і висновки дисертації можуть бути використаними при вивченні курсів загальної та економічної історії України, спеціальних курсів з різних аспектів економічної історії України та Донбасу у вищих навчальних закладах; для створення узагальнюючих робіт з історії України, Донбасу, окремих міст та підприємств Донецької і Луганської областей; для написання монографічних досліджень з різних проблем історії України та Донбасу у другій половині ХХ ст. У дисертації на основі зроблених висновків запропоновані конкретні практичні рекомендації.

Особистий внесок здобувача. Особистий внесок здобувача складають постановка проблеми, а також комплексний аналіз розвитку чорної металургії Донбасу у 50-80-х рр. ХХ ст.

Апробація результатів дисертації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових робіт, усі - у фахових виданнях. Окремі висновки, отримані у ході дослідження, доповідались на наукових конференціях Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за 2003-2004 рр. (Донецьк, 2005 р.), за 2005-2006 рр. (Донецьк, 2007 р.), 58-й конференції молодих вчених “Каразінські читання” (2005 р., Харків), ІІІ міжрегіональній студентській науковій конференції “Українська державність: історія і сучасність” ( 2006 р., Маріуполь), VІІ Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Історія та сучасність: погляд крізь віки” (Донецьк, 2007 р.) Основні положення дисертаційної роботи були предметом обговорення на засіданнях кафедри історії слов'ян Донецького національного університету.

Структура і обсяг дисертації. В структурному відношенні дисертаційне дослідження складається із списку основних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, посилань, додатків та списку джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить 286 сторінок, з них основного тексту - 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт та предмет вивчення, хронологічні та географічні рамки роботи, доводиться наукова новизна та сформульовані можливості практичного використання положень і висновків дисертації.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база, методологічні основи дослідження” проаналізовані праці попередників автора, з'ясовано ступінь вивченості теми дослідження, виокремлені нерозглянуті чи недостатньо розглянуті аспекти проблематики.

В історіографії розвитку чорної металургії Донбасу у післявоєнні часи виділено два періоди: 1) радянський (1951-1991 рр.); 2) сучасний (починаючи з 1991 р.) У рамках радянського періоду роботи, що торкаються проблем історії чорної металургії, умовно розподілені на п'ять груп: 1) історичні праці, що розглядають загальні питання економічної історії, різні аспекти історії промисловості СРСР, України або Донбасу; 2) історико-партійні дослідження; 3) роботи, безпосередньо присвячені вивченню історії чорної металургії СРСР або України; 4) праці, у яких досліджуються різні аспекти історії металургії у Донбасі, в тому числі з історії окремих металургійних підприємств регіону; 5) роботи економістів, які торкаються проблем галузі. Роботи першої і другої груп ґрунтуються на марксистсько-ленінській методології, і багато оцінок подій та процесів, що містяться у них, є застарілими з ідеологічного боку. Висвітлюючи індустріальний розвиток країни, радянські дослідники виходили з тез про необхідність здійснення керівництва промисловістю з боку партійних органів, потребу випереджаючого зростання виробництва засобів виробництва, поступове зтирання меж між розумовою працею та фізичною, кваліфікували чорну металургію як фундамент соціалістичної важкої індустрії, а самих металургів називали вірною та надійною опорою КПРС. Одностайно схвалювалося положення про неухильне збільшення добробуту робітників у післявоєнний час. Разом з тим радянськими дослідниками історії розвитку економіки, робітничого класу був зібраний і опрацьований значний фактичний матеріал, що стосується проблем науково-технічного прогресу у промисловості, соціального і кваліфікаційного складу робітників, джерел формування їхніх кадрів, їх плинності. Серед робіт істориків, що були створені у радянський період, найбільше наукове значення для вивчення історії чорної металургії Донбасу у 1950-1980-х рр., завдяки зібраному у них матеріалу, зберігають колективні праці “Історія робітників Донбасу” “Науково-технічний прогрес в Українській РСР (1961-1970 рр.)”, монографії М. М. Миколенка, М. Р. Плюща.

У роботах, що віднесені до третьої і четвертої груп, на першому плані, як правило, знаходяться проблеми технічного розвитку. Економічні аспекти, а ще більшою мірою питання виробничої діяльності металургів, формування, кількісного та якісного складу інженерно-технічних кадрів, соціальні проблеми у них або не набули адекватного висвітлення, або автори цих праць: І. І. Борнацький, М. А. Терещенко та ін. - їх взагалі не торкалися. Дещо більшу, хоча теж недостатню, увагу цим проблемам приділено у фундаментальному дослідженні “Розвиток металургії в Українській РСР”, роботах з історії окремих металургійних підприємств Донбасу.

У радянський час з'явилося чимало праць вчених-економістів, присвячених різним аспектам економіки чорної металургії України і Донбасу. Економісти вивчали проблеми організації та проведення технічного контролю на металургійних заводах, підвищення рентабельності підприємств металургії, проводили пошук засобів раціоналізації їхньої діяльності, досліджували проблеми охорони праці у галузі. В центрі уваги дослідників були економічна характеристика стану та перспектив розвитку окремих галузей промисловості Донбасу, у тому числі й металургійного комплексу, робітничі кадри чорної металургії.

Праці, створені під час другого періоду розвитку історіографії історії чорної металургії класифіковані у дисертації наступним чином: 1) загальні роботи з історії України другої половини ХХ ст.; 2) дослідження з різних аспектів історії промислового розвитку у 1950-1980-х рр.; 3) праці з історії Донбасу; 4) роботи з історії окремих металургійних підприємств Донбасу; 5) праці сучасних економістів, у яких розглядаються коріння нагальних проблем чорної металургії та шляхи їх вирішення. У загальних роботах з історії України тема чорної металургії, як правило, не розглядається окремо, а лише згадується у контексті вивчення історії промисловості в цілому. Виключенням є лише праця “Україна: друга половина ХХ століття: Нариси історії”, автори якої приділили увагу діяльності галузі.

В роботах, що досліджують різні аспекти історії промисловості України у 1950-1980-х рр. (О.В.Ворошилов, П.А.Гордієнко, В.М.Желтухін, В.Б.Калиновський Н.А.Ткачук та ін.), як правило, розглядається загальна ситуація у промисловості республіки, чітко не відокремлюються риси, характерні для розвитку окремих галузей у межах певних регіонів, у тому числі особливості, притаманні чорній металургії Донбасу. Разом з тим цікаві загальні висновки і спостереження, що базуються на використанні широкої документальної бази, зроблені авторами цих досліджень, чимало додають до спільної картини індустріального розвитку України, у тому числі і чорної металургії. К.В.Заблоцька висвітлила розвиток соціальної структури робітників важкої промисловості України у 1960-1985 рр., приділивши значну увагу власне чорній металургії, проаналізувала протиріччя технічного розвитку промисловості Донбасу.

А.О.Саржан у своїх працях з історії Донбасу у другій половині ХХ ст. розглянув основні тенденції, притаманні для функціонування економіки регіону, дав загальну характеристику розвитку металургійної промисловості Донбасу.

Змістовними є роботи іноземних істориків Дж.Берлінера, Б.Мілнера, І.Коропецького, С.Уайтфілда, у яких розглянуті проблеми розвитку економіки СРСР та України, а також присвячені історії чорної металургії у світі праці Дж.Гіллінгема, Д.Селера, Б.Сілі, Р.Хадсона, У.Хогана та ін.

В цілому, найбільш вивченими на даний час є проблеми технічного прогресу, техніко-економічного розвитку галузі, науково-технічної політики держави у 70-80-і рр., кількісний, соціальний і кваліфікаційний склад робітників металургійної промисловості, їхня участь у суспільно-політичному житті, джерела формування кадрів робітників, дослідниками проаналізовані протиріччя технічного розвитку важкої промисловості Донбасу. Разом з тим не дано ґрунтовної оцінки ходу економічної реформи другої половини 60-х рр. у галузі, причинам кризових явищ у чорній металургії у 70-80-і рр., відсутній комплексний аналіз розвитку чорної металургії Донбасу у 50-80-і рр. з сучасних науково-методологічних позицій. Недостатньо уваги було приділено проблемам управління чорною металургією, стану соціокультурної сфери підприємств металургійної промисловості, реальних матеріальних умов життя металургів. Практично поза полем зору дослідників залишалися процеси формування, підготовки, кількісного та якісного складу інженерно-технічних кадрів, питання їх розміщення, дійсного значення та ролі в організації виробництва, ставлення до ситуації, що існувала в чорній металургії.

Джерела, використані у дисертації, умовно поділені на вісім груп. Першу групу становлять законодавчі акти До їх числа відносяться конституції СРСР 1936, 1977 рр., конституції УРСР 1937, 1978 рр., постанови Президії Верховної Ради СРСР, Президії Верховної Ради УРСР, спільні постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР. Законодавчі акти, використані у дисертації, здебільшого опубліковані у офіційних багатотомних документальних збірках.

До другої групи джерел належать партійні документи. Вони умовно поділені на чотири підгрупи: 1) партійні програми; 2) постанови вищих партійних органів; 3) інформаційно-аналітичні документи; 4) матеріали партійних зборів, нарад, конференцій, засідань. Використані документи Центрального Комітету Компартії України (ф. 1 Центрального державного архіву громадських об'єднань України), Донецького обкому Компартії України (ф. П-326 Державного архіву Донецької області), Луганського обкому Компартії України (ф. П-179 Державного архіву Луганської області).

До третьої групи джерел віднесені документи органів виконавчої влади та промислових підприємств, які розділені на чотири підгрупи: 1) постанови Ради міністрів СРСР і Ради міністрів УРСР; 2) звітні документи; 3) листування міністерств і відомств; 4) документи окремих металургійних підприємств Донбасу. Найбільш важливими для історії галузі серед них є документи Міністерства чорної металургії УРСР (ф. Р-4243 Державного архіву Дніпропетровської області), а також Донецького (ф. Р-2922 Державного архіву Донецької області) і Луганського (ф. Р-2593 Державного архіву Луганської області) раднаргоспів.

До четвертої групи належать статистичні джерела, які умовно поділені на три підгрупи: 1) статистичні збірки (як опубліковані, так і неопубліковані); 2) аналітичні записки Донецького і Луганського обласних статистичних управлінь; 3) матеріали бюджетних обстежень.

П'яту групу джерел складають виступи та твори представників вищого радянсько-партійного керівництва, зокрема роботи, написані безпосередніми керівниками вітчизняної металургії: міністром чорної металургії СРСР І.П.Казанцем та міністром чорної металургії УРСР Я.П.Куліковим.

До шостої групи віднесені спогади О.Ляшка, В.Врублевського. Важливу інформацію містять документи громадських організацій, а саме профспілок працівників металургійної промисловості, а також науково-технічних спілок інженерно-технічних працівників галузі, які виділені у сьому групу джерел. До восьмої групи джерел увійшли матеріали періодичного друку: газет “Правда України”, “Соціалістична індустрія”, “Соціалістичний Донбас”, “Ворошиловградська правда” багатотиражних газет окремих підприємств чорної металургії, зокрема Донецького (“Металург”), Макіївського (“Кіровець”), Єнакіївського (“За метал”) металургійних заводів, заводу ім. Ілліча (“Іллічівець”), а також спеціальних журналів “Металург” “Сталь” за різні роки. При цьому найбільш інформативними серед цих джерел є професійні видання. Загалом використані джерела, що зберігаються у 20 фондах п'яти архівів України (Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Державних архівів Дніпропетровської, Донецької, Луганської областей).

Теоретико-методологічну базу дослідження складають цивілізаційний підхід та розроблена у його рамках концепція постіндустріального суспільства. Автор спирався також на концепцію старих промислових регіонів, до числа яких відноситься Донбас, у тому вигляді, у якому вона сформульована у працях З.Г.Лихолобової, Н.М.Шевченко, О.М.Даніліна.

Основоположними методологічними принципами дослідження є історизм, системність, наступність та об'єктивність. Методичну базу дослідження складають поряд з загальнонауковими (історичний, метод класифікації) та міждисциплінарними (статистичний) власне історичні методи (хронологічний, проблемно-хронологічний, діахронний, порівняльно-історичний, логічно-аналітичний та описовий). Використання згаданих методів у їхньому тісному зв'язку і взаємодії дає змогу дати якомога всебічну та виважену характеристику досліджуваних подій та процесів, запропонувати адекватне розв'язання сформульованої наукової проблеми.

В основі дослідження полягає також запропонована автором періодизація історії чорної металургії Донбасу у 50-80-х рр. ХХ ст. В якості критеріїв періодизації обрані економічний і технічний стан чорної металургії, соціальні зрушення у галузі, загальносвітові економічні процеси і рівень та специфіка їхнього відображення у чорній металургії Донбасу, зміни у загальній державній економічній стратегії розвитку промисловості взагалі і чорної металургії зокрема, роль чорної металургії Донбасу у системі загальної структури промислового потенціалу регіону та її трансформації.

У другому розділі “Металургійна промисловість регіону у 50-60-і рр. ХХ ст.” проаналізовано розвиток чорної металургії Донбасу, склад інженерно-технічних кадрів, виробничу діяльність працівників галузі, умови та якість життя металургів у 1950-1960-х рр. В дисертації відзначається, що широка відновлювальна програма, яка здійснювалася у другій половині 1940-х рр., сприяла певній модернізації промислового виробництва, а також дала деякий імпульс до його подальшого розвитку. Найбільш застарілі та малопотужні металургійні агрегати, не відбудовувалися, замість них споруджувалися нові, що характеризувалися більш високим рівнем обладнання, були краще придатними до актуальних технічних вимог. Широкомасштабне житлове та промислове будівництво, спорудження нових великих промислових підприємств та реконструкція старих, розширення залізничної мережі, швидкий розвиток різних галузей промисловості зумовлювали збільшення потреби народного господарства у металі, а, відповідно, диктували об'єктивну необхідність збільшення обсягів металургійної продукції та підвищення її якості. У 1950-і рр. будівництво і введення у дію нових потужностей з виробництва продукції чорної металургії набули великого розмаху. Партійно-радянське керівництво, взявши курс на інтенсивне капітальне будівництво та концентрацію виробництва, активно збільшувало обсяги промислового будівництва у Донбасі. З середини 1950-х рр. у чорній металургії простежується активізація процесів технічного удосконалення. У другій половині 50-х рр. ХХ ст. на підприємствах почали впроваджуватися нові технології, що мали значний економічний ефект, спряли підвищенню продуктивності праці, скороченню витрат сировини та ресурсів. Початок промислового впровадження у металургійному виробництві кисню та природного газу, винайдення киснево-конвертерного способу виплавки сталі призвели до інтенсифікації виплавки чавуну та сталі, зниження витрат сировини у виробничих процесах. В дисертації показано, що металурги Донбасу відіграли значну роль у технічному прогресі в галузі. Сталінською премією було відзначено застосування на Сталінському заводі вперше в країні системи випаровувального охолодження мартенівських печей у 1950 р., у 1960 р. група працівників металургійних заводів Донецького регіону отримала Ленінську премію за розробку технології і промислове впровадження природного газу у доменному виробництві, того ж року на Сталінському заводі було введено до експлуатації найбільшу в світі установку з безперервної розливки сталі.

У 1960-х рр. тривало впровадження сучасний технологій у галузі, хоча повільнішими темпами. Великі обсяги будівництва у галузі, а також певна інтенсифікація виробництва, якої вдалося досягти завдяки винайденню та впровадженню нових технологій, зумовили істотне зростання обсягів металургійної продукції підприємств Донбасу, темпи якого у 1960-х рр. були дещо меншими, ніж у 1950-х рр., і скромнішими, порівняно з тими, які передбачали партійні директиви. Зміни у системі управління, раціоналізація економічних зв'язків, запровадження нової техніки і технології, а також підвищення оптових цін на промислову продукцію 1948, 1955 рр. мали своїм наслідком перетворення підприємств чорної металургії із збиткових на рентабельні. Незважаючи на значне зростання кількісних показників виробництва, переходу від екстенсивного до інтенсивного шляху розвитку не відбулося, хоча науково-технічний прогрес у галузі, що у 1950-і рр. за своїми обсягами носив дійсно безпрецедентний характер, давав для цього всі підстави. Розвиток металургійного виробництва гальмували і серйозні недоліки у виробничій діяльності підприємств, серед яких часті порушення технологічної дисципліни, простої агрегатів, висока аварійність, пов'язана або з незадовільним технічним станом устаткування, або з недбайливим ставленням до нього, несвоєчасні поставки сировини.

В дисертації на основі аналізу ходу практичної реалізації економічної реформи другої половини 1960-х рр. у чорній металургії Донбасу зроблено висновок про непослідовність, недоведеність до логічного кінця стратегії союзного уряду. Реформа не змогла розв'язати магістральні проблеми галузі у регіоні, не запропонувала реальної модернізації. Практично поза увагою при виробленні концепції економічних перетворень опинилися особливості чорної металургії, що відрізняють її від інших галузей, а тому вимагають застосування до неї специфічних підходів. Певне покращення економічних показників, що тривало у другій половині 60-х рр. було викликано переважно не реформою, а іншими факторами (будівництвом, освоєнням проектних потужностей, впровадженням нової технології), дія яких розпочалась раніше.

Дисертантом з'ясовано, що 50-60-і рр. ХХ ст. характеризуються поступовим покращенням якісного складу інженерно-технічних працівників, яке виявилося у суттєвому скороченні кількості практиків на підприємствах та заміщенні їх дипломованими спеціалістами, показано, що незважаючи на позитивні зрушення у виробничій діяльності металургів, розвиток ініціативи стримувався дією негативних чинників: недостатнім використанням матеріальних методів заохочення до праці, надмірним бюрократизмом, адміністративним тиском. В дисертації доводиться, що протягом 1950-1960-х рр. відбулось деяке поліпшення умов та якості життя металургів Донбасу, однак досягти розв'язання основних проблем не вдалося.

У третьому розділі “Наростання та загострення кризових явищ у чорній металургії Донбасу (70-80-і рр. ХХ ст.)” розглянуті основні тенденції економічного розвитку чорної металургії, показані причини і обставини виникнення кризи в галузі, її конкретні прояви, вивчені зміни у кількісному та якісному складі інженерно-технічних кадрів, проаналізовано виробничу діяльність, умови та якість життя металургів у 1970-1980-х рр.

Певне пожвавлення у галузі, що спостерігалося у 1960-і рр., на початку 1970-х рр. почало змінюватися поступовим погіршенням становища. Протягом 1970-1980-х рр. негативні явища невпинно прогресували, загострившись у середині 1980-х рр., коли вище радянсько-партійне керівництво спробувало змінити шлях розвитку економіки у рамках розпочатих у 1985 р. політики “перебудови” та курсу на “прискорення”, що, однак, невдовзі зазнали повної поразки. В дисертації показано, що кризові процеси, які відбувалися у чорній металургії Донбасу, не являли собою щось особливе, притаманне лише цій галузі, вони були складовою частиною явищ, що намітилися у загальному розвитку радянської економіки.

Зростання виробництва металургійної продукції, характерне для початку-середини 1970-х рр., вже наприкінці 1970-х рр. змінилося уповільненням темпів росту, У 1970-1980-х рр. в Донбасі, як і в УРСР, не будувалися нові металургійні заводи, здійснювалося будівництво металургійних агрегатів, технічне переозброєння підприємств чорної металургії, що вже існували. Поряд з цим на підприємствах чорної металургії Донбасу дуже повільно проходив процес вибуття фізично і морально застарілого обладнання, недостатньо інтенсивно відбувалося оновлення основних виробничих фондів. Ця проблема набувала особливої важливості у зв'язку із подальшим розвитком світової металургійної науки, винайденням нових технологій, які дозволяли суттєво покращити виробництво, зробити його більш ефективним, урізноманітнити асортимент продукції, підвищити якість чавуну, сталі, труб та прокату. Ситуація загострилася на початку 1970-х рр., коли почало стрімко старіти обладнання, значна частина якого була введена у експлуатацію у добу післявоєнного відновлення народного господарства та у 1950-і рр. У 1970-1980-х рр. поряд з введенням нових основних виробничих фондів щороку скорочувалася кількість фондів, що виводилися з експлуатації. Наприкінці 1986 р. у Донецькій області на обладнанні, нормативний термін використання якого завершився, виготовлялося понад 80% сортового прокату, близько 70% чавуну, майже 60% агломерату, 50% сталі. У 1988 р. у Донецькій області рівень зносу основних виробничих фондів чорної металургії склав 57%, а у Ворошиловградській області - 60,6%. Зношення основних фондів у чорній металургії мало більші масштаби, ніж взагалі у важкій промисловості, а їхнє оновлення відбувалося значно повільніше. Збільшення кількості виробничих фондів відбувалося значно швидше ніж зростала продуктивність праці, для другої половини 1970-х - кінця 1980-х рр. характерне постійне зменшення фондовіддачі.

Серйозним стратегічним прорахунком у державній політиці по відношенню до галузі стало нехтування великомасштабним технічним переозброєнням і реконструкцією промислових підприємств і по суті продовження втілення в життя помилкової лінії на екстенсивний розвиток галузі, що виражалося, зокрема, в спорудженні і введенні в дію нових агрегатів, розширенні раніше діючих, без належної капітальної реконструкції вже зведених потужностей. Слід відзначити, що екстенсивні методи господарювання, взагалі характерні для радянської економіки, були у чорній металургії ще більш очевидними, ніж у інших галузях промисловості. Одночасно погіршувалося фінансування галузі. Більше того, в умовах функціонування механізмів централізованого управління економічним та соціальним розвитком країни з чорної металургії викачувалися кошти для фінансування інших державних потреб. За даними українських економістів, протягом 15 років (1972-1986) у підприємств галузі, розташованих на території республіки, щорічно вилучалося на 1 млрд. крб. більше, ніж виділялося для них у формі вкладень. Аналіз стану матеріальної бази галузі у 70-80-х рр. ХХ ст. дозволяє твердити про технічне відставання чорної металургії України і Донбасу від розвинених західних країн. Питома вага сталі, виробленої застарілими методами (мартенівським та бесемерівським), у 1977 р. складала 68,2%, через вісім років - 58,9%, а у 1990 р. - 52,9%, у той час як частка сталі, виплавленої сучасними способами (киснево-конвертерна та електросталь) збільшилася лише з 31,8% у 1977 р. до 41,1% у 1985 р, і 47,1% у 1990 р., не досягши, таким чином, навіть і половини загального виробництва. Відповідні структурні пропорції зумовлювали технічне відставання українського сталеплавильного виробництва, адже у 80-х рр. у більшості країн Західної Європи та США переважна частина сталі виплавлялася саме за допомогою киснево-конвертерного способу. Значно кращим був стан справ із застосуванням нових технологій у чавуноливарному виробництві, хоча в Донбасі він був дещо гіршим, ніж в середньому по республіці. У 1985 р. в Україні 95,9% усього чавуну виплавлялося із застосуванням природного газу, 91,3% ? із використанням кисню, у Донбасі ж ці показники складали 91,8% і 85,9% відповідно Разом з тим недостатньо розвивався випуск сучасних високоякісних видів прокату, повільно розширювався його сортамент. Впровадження у чорній металургії нових технологій наштовхувалося на недостатній рівень розвитку виробництва економічних видів продукції, однією з причин якого була технічна відсталість галузей-споживачів металу, зокрема машинобудування і будівництва, що ще раз свідчило про системний характер кризи у радянській промисловості.

В дисертації показано, що за умов загальної кризи на початку 70-х рр. в чорній металургії України почало спостерігатися зниження рентабельності виробництва. Найбільш гостро кризові явища у розвитку чорної металургії України, зокрема Донбасу, виявилися на рубежі 1970-1980-х рр., коли виробництво продукції галуззю не лише не збільшувалося, а, навпаки, зменшувалося. Під час одинадцятої п'ятирічки (1981-1985 рр.) ситуація трохи покращилася, проте серйозних зрушень досягти не вдалося. Поразка політики “перебудови” стала повністю очевидною наприкінці 1980-х рр. Чорна металургія відчула це вкрай болюче. Проблеми галузі не були вирішені, навпаки вони ще більше загострились. Замість декларованого прискорення науково-технічного прогресу почала відбуватись справжня технічна деградація. Підприємства металургії скорочували випуск продукції, при чому найбільше зменшувались обсяги виробництва прогресивної сучасної продукції, погіршились основні техніко-економічні показники.

В дисертації відзначається, що у 1970-1980-х рр. поряд із подальшим збільшенням частки інженерів серед інженерно-технічних працівників галузі відбувалось подальше падіння соціального престижу інженерної праці, тривала формалізація соціалістичного змагання і раціоналізаторського руху.

Розв'язуючи сформульовані в дисертаційному дослідженні завдання, автор дійшов наступних висновків, які виносяться на захист:

1. В історії чорної металургії Донбасу 50-80-х рр. ХХ ст. можна виділити два етапи: 1) період модернізації і стійкого економічного зростання чорної металургії (1950-1960-і рр.); 2) період виникнення, наростання і загострення кризових явищ у галузі в умовах загальної кризи командно-адміністративної системи (початок 1970-х - початок 1990-х рр.). Дані про динаміку виробництва основних видів металургійної продукції регіону (чавуну, сталі, прокату, сталевих труб) у 1950-1980-х рр. демонструють стійке зростання її обсягів протягом першого етапу і прогресування явищ стагнації під час другого.

2. 1950-1960-і рр. стали важливим часом у розвитку чорної металургії Донбасу. В цей час були закладені основи, на яких базувалась діяльність галузі в подальшому. Цей період відзначився значними обсягами капітального будівництва, кількаразовим збільшенням виробництва основних видів металургійної продукції (чавуну - у 3,8 рази, сталі - у 5 разів, прокату - у 4,6 рази, сталевих труб - у 4,1 рази); зростанням продуктивності праці (середньорічні темпи росту складали 3-7%), технічною реконструкцією і модернізацією чорної металургії, хоча й повільною, фінансовим оздоровленням, перетворенням наприкінці 1950-х - початку 1960-х рр. галузі на рентабельну, що супроводжувалося покращенням фінансово-економічного стану і тих підприємств, що залишались збитковими. Вказані тенденції супроводжувалися активізацією виробничої діяльності працівників, покращенням складу інженерно-технічних кадрів, початком розв'язання окремих соціальних проблем. Водночас саме у 50-60-і рр. ХХ ст. були втрачені можливості здійснення давно назрілої структурної перебудови галузі, повноцінного використання досягнень науково-технічної революції, створення дієвої системи економічного стимулювання праці. Разом з тим у діяльності галузі намітилися і негативні тенденції, які зберігалися протягом 1950-1960-х рр., і подоланню яких не приділялося належної уваги: посилення технічної відсталості, особливо у 1960-х рр., нерозв'язаність проблеми повномасштабної реконструкції промислових підприємств, посилення внутрішніх деформацій розвитку (диспропорції між розвитком основного виробництва та темпами розширення сировинної, механічної, енергетичної та ремонтної бази, неоднорідний технічний рівень обладнання підприємств).

3. 1970-1980-і рр., незважаючи на подальший поступальний розвиток чорної металургії, позначилися посиленням кризових явищ і негативних тенденцій у діяльності галузі - уповільненні росту по окремих показниках виробництва основних видів продукції (протягом 1975-1990 рр. виробництво сталі і прокату зросло з 25,8 млн т до 26,3 млн т і з 21,7 млн т до 24,1 млн т відповідно), зменшенні обсягів виплавки чавуну (за той же час виробництво чавуну скоротилося з 23,2 млн т до 22,5 млн т), прогресуючому старінні основних виробничих фондів, недостатньому рівні впровадження сучасної техніки і технології, збільшенні і без того значної матеріало- та ресурсомісткості виробництва, уповільненні зростання продуктивності праці (середньорічні темпи її росту коливались у межах 0,1-3,2%), скороченні, починаючи з 1973-1974 рр., рентабельності галузі, зниженні зацікавленості металургів у результатах праці. Виявилися неефективними й інші складові політики партійно-радянського керівництва щодо галузі: подальша централізація управління і фінансування, концентрація виробництва, збільшення фондоозброєності праці, зосередження контролю за науково-технічним прогресом в руках вищих адміністративних і партійних органів, схильність до громіздкої і далекої від реальності системи планування основних виробничих показників. Розроблені економістами і металургами програми технічного переозброєння і структурного реформування галузі не були втілені в життя. Наслідком політики “перебудови”, теоретичні основи якої не містили конкретного бачення специфіки чорної металургії та добре продуманої стратегії її реформування, а практична реалізація відзначалась непослідовністю, суперечливістю і недостатньою підготовленістю, стало подальше погіршення економічного стану галузі, посилення її технічного відставання, ускладнення фінансової ситуації.

4. Аналіз фактичного матеріалу свідчить про скорочення протягом розглядуваного періоду питомої ваги чорної металургії Донбасу в українському та загальносоюзному металургійних комплексах. У 1950-1980-х рр. частка регіону у загальнорадянській виплавці чавуну зменшилась з 29,5 до 20,5%, сталі - з 17,1 до 17,0%, в українському виробництві чавуну - з 61,6 до 50,2%, сталі - з 56,0 до 50,0%, прокату - з 59,0 до 53,2%.

5. 50-80-і рр. ХХ ст. характеризуються поступовим покращенням якісного складу інженерно-технічних працівників чорної металургії Донбасу. Поряд з цим зберігались диспропорційність розміщення інженерів і техніків та деформації у їх підготовці. Піднесення ролі майстрів у другій половині 70-х рр. без проведення відповідних заходів щодо інших категорій інженерних працівників спричинилося до подальших структурних невідповідностей. Одночасно відбулися позитивні зрушення у виробничій діяльності інженерів та техніків, розширилися можливості їхньої участі у науково-технічному прогресі, удосконаленні діяльності галузі. Разом з тим в умовах панування командно-адміністративної системи не вдалося забезпечити істотних змін у ставленні інженерів і техніків до праці. Ситуація ускладнювалася збереженням й інших негативних чинників: бюрократизацією управління, недостатньою увагою керівництва галуззю до ініціативи знизу, адміністративним тиском на інженерно-технічних працівників. Поступове падіння престижу і девальвація статусу інженерної праці, що відбувались у 50-80-і рр. ХХ ст. і проходили на фоні збільшення загальної кількості осіб з інженерною освітою, мали негативне значення.

6. Виробнича діяльність працівників чорної металургії Донбасу у50-80-і рр. ХХ ст. характеризується певним піднесенням ініціативи, зростанням свідомого ставлення до праці, особливо наприкінці 1950-х рр. В першу чергу, це виявилося в активізації соціалістичного змагання, що, однак, вже на початку 1960-х рр. формалізувалося, зростанні ролі працівників у науково-технічному прогресі, покращенні стану із раціоналізацією та винахідництвом на підприємствах (починаючи з другої половини 1950-х рр.). Проте у підкріпленні ініціативи працівників головну роль відігравали моральні стимули, роль матеріального заохочення недооцінювалася. Рівень трудової та технологічної дисципліни, стан з плинністю, дещо покращившись у 1970-х рр., знову суттєво погіршились, починаючи з середини 1980-х рр. Намагання партійно-радянського керівництва розв'язувати наболілі проблеми звичними методами посилення адміністративно-ідеологічного тиску успіху не мали. Соціалістичне змагання, рух раціоналізаторів та винахідників у 1970-1980-і рр., попри появу окремих актуальних починів, відзначаються подальшою формалізацією та зменшенням ініціативи з боку рядових металургів. Втім, найбільших успіхів змагання і раціоналізаторський рух досягали там, де вони використовувалися для вирішення нагальних проблем виробництва, ліквідації “вузьких місць”, спиралися на конкретне технічне і економічне обґрунтування, а не підпорядковувалися кон'юнктурним прагненням і намаганням покращити стан справ на одній дільниці виробництва, забувши при цьому про інші.

7. Зведення значних обсягів нової житлової площі, поступове, хоча й неповне та несвоєчасне, виведення з експлуатації застарілого житлового фонду, зростання заробітної плати працівників галузі, реформування пенсійного забезпечення, а згодом і істотне збільшення розмірів пенсій, покращення організації громадського харчування, розширення асортименту товарів, посилення уваги до охорони здоров'я, удосконалення та урізноманітнення форм організації дозвілля мали наслідком поліпшення умов та якості життя металургів Донбасу у 1950-1980-х рр. Водночас актуальною залишалася переважна частина болючих соціальних проблем: значна кількість металургів потребували надання житла чи покращення існуючих житлових умов, умови праці на багатьох підприємствах не відповідали санітарно-гігієнічним вимогам, рівень заробітної плати все ще не був достатнім, особливо у допоміжному виробництві, збереження загального дефіциту на багато видів товарів вузького вжитку не давало змогу металургам повноцінно задовольнити свої запити. Наприкінці 1980-х рр., у зв'язку із загальною кризою, соціальна ситуація у галузі погіршилася, загострилися усі основні проблеми.

Висновки, отримані у дисертаційному дослідженні дозволяють сформулювати наступні практичні рекомендації:

- найбільш ефективним є управління чорною металургією за допомогою спеціального галузевого міністерства, діяльність якого має зосереджуватися на розробці і втіленні у життя довготермінової програми-стратегії розвитку галузі, сприянні впровадженню нової техніки та сучасних технологій, здійсненні комплексу заходів з мінімізації негативних екологічних наслідків діяльності металургійних підприємств та відновлення і збереження навколишнього середовища, контролю за дотриманням безпечних та нешкідливих умов праці. Оптимальною для чорної металургії можна вважати поєднання державної і приватної форм власності.

- підготовка інженерно-технічних кадрів для чорної металургії має регулюватися державою. Важливим напрямком державної політики має стати підвищення соціального престижу інженерної праці шляхом збільшення заробітної плати, надання додаткових пільг.

- доцільно використовувати для активізації виробничої діяльності працівників підприємств досвід соціалістичного змагання шляхом запозичення ідеї змагання, позбавивши її будь-якого ідеологічного забарвлення. Змагання повинно охоплювати обмежене коло учасників, що беруть участь у ньому за власною ініціативою, і має бути чітко орієнтованим на отримання переможцем матеріальної винагороди.

- необхідно стимулювати участь працівників у технічному прогресі, заохочувати раціоналізацію і винахідництво за належну матеріальну винагороду. При цьому увагу слід звертати не на кількість пропозицій і винаходів, а на їх конкретне практичне значення і можливість використання. Державна науково-технічна політика повинна передбачати забезпечення тісної співпраці між підприємствами і науково-дослідними установами у розробці і впровадженні нової техніки і технології. Доцільно забезпечити державне фінансування тих досліджень, які охоплюють основні проблеми металургії, спрямовані на відкриття нових виробничих процесів і вдосконалення вже існуючих.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА

чорна металургія донбас партійний

1. Буждежан А.В. Виробнича діяльність працівників чорної металургії Донецького економічного адміністративного району (1957-1965) // Нові сторінки історії Донбасу / Гол. ред. З.Г.Лихолобова. - Кн.12. - Донецьк: ДонНУ, 2006. - С.128-141.

2. Буждежан А.В. Інженерно-технічні кадри чорної металургії Донбасу у50-60-х рр. ХХ ст. // Нові сторінки історії Донбасу / Гол. ред. З.Г.Лихолобова. - Кн.13/14. - Донецьк: ДонНУ, 2007. - С.193-209.

3. Буждежан А.В. Економічна реформа другої половини 1960-х рр. на металургійних підприємствах Донбасу // Нові сторінки історії Донбасу / Гол. ред. З.Г.Лихолобова. - Кн.15/16. - Донецьк: ДонНУ, 2008. - С.163-172.

4. Буждежан А.В. Чорна металургія Донбасу у 50-80-і рр. ХХ ст. (історіографія проблеми) // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В.Добров. - 2005. - №3/4. - С.172-183.

5. Буждежан А.В. Розвиток чорної металургії України у період загострення кризи командно-адміністративної системи (початок 70-х - середина 80-х рр. ХХ ст.) // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В.Добров. - 2006. - №1/2. - С.153-163.

6. Буждежан А.В. Проблема періодизації історії чорної металургії Донбасу у 50-80-х рр. ХХ ст. // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В.Добров. - 2007. - №1/2. - С.316-319.

7. Буждежан А.В. Проблеми технічної модернізації чорної металургії Донбасу у 60-х рр. ХХ ст. // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В.Добров - 2007. - №3/4. - С.328-333.

8. Буждежан А.В. Виробнича діяльність працівників чорної металургії Донбасу в умовах нарощування і загострення кризи у галузі (70-80-і рр. ХХ ст.) // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В.Добров. - 2007. - №5/6. - С.217-226.

АНОТАЦІЇ

Буждежан А. В. Чорна металургія Донбасу у 50-80-і рр. ХХ ст. Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 “Історія України”. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2008.

Дисертація являє собою комплексний аналіз розвитку чорної металургії Донбасу у 50-80-х рр. ХХ ст. У роботі розглянуто основні аспекти діяльності галузі протягом розглядуваного періоду, простежено роль підприємств регіону у впровадженні у виробництво новітніх досягнень технічного прогресу, проаналізовано динаміку змін у складі інженерно-технічних працівників, досліджено умови та якість життя металургів у 1950-1980-х рр., тенденції виробничої дальності працівників. В дисертації з'ясовано вплив, хід впровадження та наслідки для чорної металургії реформ 1957 р., другої половини 60-х рр., політики “перебудови”. Показано, що позитивні тенденції, що переважали у розвитку галузі в 1950-1960-х рр., змінились у 1970-1980-х рр. посиленням кризових явищ і негативних тенденцій, за яким наприкінці 1980-х рр. відбулося загострення кризи. На основі отриманих у дисертації висновків автором запропоновані конкретні практичні рекомендації.

Ключові слова: чорна металургія, випуск продукції, продуктивність праці, чавун, сталь, прокат, труби, інженерно-технічні працівники, робітники, виробнича діяльність, умови та якість життя.

Буждежан А. В. Черная металлургия Донбасса в 50-80-е гг. ХХ в. Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 “История Украины”. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2008.

Диссертация представляет собой комплексный анализ развития черной металлургии Донбасса в 50-80-х гг. ХХ в. В этом временном промежутке выделены два этапа: 1) период модернизации и стойкого экономического роста черной металлургии (1950-1960-е гг.); 2) период возникновения, нарастания и обострения кризисных явлений в отрасли в условиях общего кризиса командно-административной системы (начало 1970-х - начало 1990-х гг.). Развитие отрасли проходило на старой индустриальной основе. В работе прослежена роль предприятий Донбасса во внедрении в производство новейших достижений технического прогресса, изучена динамика изменений в количественном и качественном составе инженерно-технических работников, рассмотрены условия и качество жизни металлургов в 1950-1980-х гг., показаны причины и ход появления и накопления кризисных явлений в функционировании черной металлургии. В работе на основании анализа исторических источников сделан вывод о том, что экономическая реформа второй половины 1960-х гг., несмотря на некоторое финансовое оздоровление и улучшение работы отрасли, которые совпали с ней во времени, однако были вызваны преимущественно иными факторами, не привела к исчезновению негативных тенденций в развитии черной металлургии, не смогла обеспечить создание и существование надежного и эффективно функционирующего экономического механизма. В диссертации дана взвешенная, объективная характеристика социалистическому соревнованию в черной металлургии на протяжении 50-80-х гг. ХХ ст. с учетом как позитивных, так и негативных его черт, рассмотрены другие составные части производственной деятельности металлургов; доказано, что в течение 70-80-х гг. ХХ ст. наблюдалось усиление технической отсталости черной металлургии Донбасса, углубление внутренних диспропорций в её развитии, сопровождавшееся увеличением, начиная с начала 1970-х гг., внимания партийно-советского руководства к развитию металлургии более современных промышленных районов Урала и Сибири и ослаблением интереса к проблемам отрасли в Донбассе; показано, что, несмотря на улучшение количественного и качественного состава инженерно-технических работников черной металлургии Донбасса, на протяжении 1950-1980-х гг., сохранялись существенные диспропорции и деформации в их подготовке и размещении. Выяснено, что преобладавшие в 1950-1960-х гг. в развитии отрасли позитивные тенденции сменились в 1970-1980-х гг. усилением кризисных явлений и негативных тенденций (замедление роста и падение количества выпускаемой продукции по отдельным показателям производства, прогрессирующее старение основных производственных фондов, недостаточный уровень внедрения современной техники и технологии, увеличение и без того значительной материало- и ресурсоемкости производства, замедление роста продуктивности труда, сокращение рентабельности отрасли, снижение заинтересованности металлургов в результатах своего труда), за которым в конце 1980-х гг. последовало обострение кризиса. Диссертация содержит конкретные практические рекомендации, сформулированные автором на основании полученных в ходе исследования выводов.