Розвиток професійної робітничої освіти без відриву від виробництва у 1921-1930 рр. в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

УДК 377”192-193(477)

Розвиток професійної робітничої освіти без відриву від виробництва у 1921-1930 рр. в Україні

07.00.01. -- історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Іванцова Ніна Іванівна

Харків 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історичних дисциплін Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться «20» червня 2008 року, о 16 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 5-58.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 19 травня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є. П. Пугач

робітничий професійний політичний

АНОТАЦІЇ

Іванцова Н.І. Розвиток професійної робітничої освіти без відриву від виробництва у 1921--1930 рр. в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - історія України. Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Харків, 2008 р.

Дисертація присвячена вивченню розвитку системи професійної робітничої освіти без відриву від виробництва в Україні в 1921-1930 рр.

На базі широкого кола джерел досліджено основні завдання, що ставились перед установами професійної робітничої освіти без відриву від виробництва, їх адекватність і відповідність тогочасній політико-економічній ситуації в УСРР; визначено типи закладів, проведено їх наукову систематизацію; визначено основні тенденції розвитку мережі закладів системи вечірньої та заочної професійної робітничої освіти в Україні в 1920-1930 рр. Зроблено акцент на дослідженні становлення організації навчального процесу, аналізі навчальних програм, динаміці змісту, шляхів і перспектив навчання, аналізі формування кадрів викладачів і контингенту тих, хто навчається.

Ключові слова: навчальний заклад, робітнича освіта, навчальний процес, система освіти, професійна школа, вечірня форма освіти, заочна форма освіти.

Иванцова Н.И. Развитие профессионального рабочего образования без отрыва от производства в 1921-1930 гг. в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - история Украины. Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина, Харьков, 2008г.

Диссертация посвящена изучению развития системы профессионального рабочего образования без отрыва от производства в Украине в 1921-1930 гг. Это был процесс подготовки индустриально-технических кадров для быстро развивающейся промышленности Украины. Актуальность темы определена двумя факторами: потребностью возрождения после затяжного экономического кризиса системы подготовки профессиональных рабочих кадров и возникновением потребности обновления, создания, развития и широкого применения новых открытых и демократичесих моделей развития образовательной системы подготовки квалифицированных работников. На основе широкого круга литературных и архивных источников исследованы основные задачи, которые ставились перед заведениями профессионального рабочего образования без отрыва от производства, их адекватность и соответствие политико-экономической ситуациив УССР. В работе определены типы учебных заведений, которые относились к системе профессионального рабочего образования без отрыва от производства (рабочие курсы, разные типы профшкол, школы рабочей молодёжи, школы взрослых повышеного типа, вечерние рабфаки, вечерние рабочие техникумы, а со второй половины 20-х годов - вечерние рабочие университеты и комбинаты рабочего образования). Важным вопросом исследованым в диссертации стала деятельность Наркомата образования Украины, его подразделений - Украинского главного отдела профессионального образования, Отдела профессионального образования рабочих - по развитию вечерней и заочной форм профессионально-технического рабочего образования для взрослых в 20-е - в начале 30-х гг. и учреждений этого отдела образования в Украине, формирования преподавательских кадров и ученического контингента в них. В диссертации был сделан широкий анализ литературы и источников, исследованы основные принципы организации учебного процесса, выявлены возможности использования исторического опыта для реформирования украинской системы профессионального образования без отрыва от производства на современном этапе.

Ключевые слова: учебное заведение, рабочее образование, учебный процесс, система образования, профессиональная школа, вечерняя форма образования, заочная форма образования.

Ivantsova N. I. The Development of the Part-Time Professional Worker Training in Ukraine in 1921-1930. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in history, specialty 02.00.01 - history of Ukraine Vasyl Karazin Kharkiv National University. Kharkiv, 2008.

The thesis addresses the problem of the extra-mural professional worker training system development in Ukraine in 1921-1930.

On the basis of a great number of sources, the main tasks that the establishments of extra-mural professional worker training faced have been explored and there adequacy and the correspondence to the political/economic situation in the USSR of that period have been considered; the types of establishments that belonged to the system of extra-mural professional worker training have been defined and their scientific systematization has been carried out; the main tendencies of development of the network of the part-time and distance learning system in Ukraine in the 20s-30s of the X-th century have been defined; the main stages of development of the system have been established taking into account social/economic and political conditions of the time period under study.

The peculiarities of how the academic process in the educational establishments of the part time AND distance learning was organized have been spotlighted in the present research; this peculiarities have been established by studying the curricular; the dynamics of the content, ways and prospective of learning have been revealed; the analysis of the teacher and student contingent formation has been carried out.

Key words: educational establishment, worker training, academic process (the system of education, professional school) part time learning and distance learning.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена соціально-економічними та політичними змінами, що відбуваються в українському суспільстві на сучасному етапі і викликають відповідні зміни в освітній галузі. По-перше, початок процесу відновлення економіки після затяжної кризи 1990-х років, коли стара радянська система професійно-технічної освіти без відриву від виробництва фактично перестала існувати, відновив потребу в підготовці кваліфікованих робітників та керівників виробництва нижчої та середньої ланок.

По-друге, входження вітчизняної системи освіти до європейського освітнього простору обумовлює активний пошук нових відкритих і демократичних моделей розвитку освітньої системи. На цьому наголошується в Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття») та Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті.

Відповідь на зазначені питання може дати системне дослідження вітчизняного досвіду створення структури освіти. На наш погляд, особливу увагу слід звернути на період 1920-х рр., багато в чому схожий з ситуацією, яка склалася сьогодні в Україні. Саме в ці роки відбувалися кардинальні зміни у галузі професійної освіти, в результаті чого сформувалася освітня система, яка здебільшого залишається незмінною і сьогодні. На разі серед історико-теоретичних робіт відсутні фундаментальні дослідження, що розкривають проблему розвитку професійної робітничої освіти у 20-ті - 30 рр. ХХ ст. у системному взаємозв'язку різних її структурних компонентів (економічні умови розвитку, кадрова політика, фінансування, управління, розвиток мережі, зміст і організація навчання, методи і форми навчання тощо). З огляду на це, дане дослідження ліквідує зазначену лакуну в історії освіти.

Зв'язок роботи з науковими планами та темами. Робота виконана на кафедрі історичних дисциплін історичного факультету Харківського національного педагогічного університету імені Г.Сковороди. Тема дисертації є складовою проблеми історії світової і вітчизняної системи освіти, яка розробляється в ХНПУ.

Предмет дослідження - розвиток системи професійної робітничої освіти без відриву від виробництва в Україні в 1921 - 1930 рр., а саме: індустріально-технічна підготовка кадрів для промисловості.

Об'єкт дослідження - діяльність Наркомату освіти України, його підрозділів (Українського головного відділу професійної освіти, Відділу професійної освіти робітників) з розвитку вечірньої та заочної форм професійної робітничої освіти в 1921 - 1930 рр. та закладів цієї ланки освіти в Україні, організація навчального процесу в цих закладах, формування викладацьких кадрів та учнівського контингенту в них.

Територіальні межі роботи охоплюють тогочасну територію УСРР. Однак, оскільки Україна на той час фактично не мала державного суверенітету і діяльність її навчально-освітніх закладів значною мірою направлялася із загальносоюзного центру, то в ході вивчення даної проблеми авторка вважала за доцільне в міру необхідності звертати свою увагу також і на аналіз діяльності російських, а згодом союзних загальноосвітніх установ.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1921 - 1930 рр. Нижня межа визначається 1921 роком і відповідає закінченню громадянської війни та переходу від політики воєнного комунізму до нової економічної політики. Саме з цього часу активізуються кардинальні реформаційні процеси в освітній системі та починається формування основних засад професійної робітничої освіти, яка стала одним з основних об'єктів уваги радянської влади. Верхня межа дослідження визначається початком 1930-х років, оскільки на цей час в Україні закінчилося становлення системи професійної робітничої освіти та закінчилася уніфікація радянської системи освіти і підпорядкування її союзному центру.

Метою даного дослідження є створення об'єктивної цілісної картини історії становлення і розвитку системи професійної робітничої освіти без відриву від виробництва і організації навчального процесу в її закладах. У відповідності до зазначеної мети дисертантка поставила перед собою такі конкретні завдання:

Провести історіографічний аналіз досліджуваної проблеми;

Визначити типи закладів, що відносилися до системи професійної робітничої освіти без відриву від виробництва та провести їх наукову систематизацію;

Виявити основні завдання, які ставились перед установами професійної робітничої освіти без відриву від виробництва та їх адекватність і відповідність тогочасній політико-економічній ситуації в УСРР;

Визначити основні тенденції розвитку мережі закладів вечірньої та заочної професійної робітничої освіти в Україні протягом 20-х - 30 рр. ХХ ст.;

Дослідити основні принципи організації навчального процесу в цих закладах;

Здійснити аналіз формування в них кадрів викладачів і контингенту тих, хто навчається;

Виявити можливості використання накопиченого історичного досвіду для реформування української системи професійної робітничої освіти без відриву від виробництва на сучасному етапі та сформулювати рекомендації для сучасної системи освіти, які витікають з досвіду діяльності освітніх установ періоду, що досліджуються у дисертації.

Методологія і методи дослідження становлять: теорія наукового пізнання, положення про діалектичну єдність і взаємозв'язок історії з сьогоденням, об'єктивний та історичний підхід до аналізу процесів розвитку освіти, взаємозумовленість соціально-політичних явищ і необхідність їх вивчення в конкретних історичних умовах. Методи дослідження - проблемно-хронологічні. При викладенні матеріалу дисертантка використала три основні групи методів дослідження: загальнонаукові (логічний, історичний), спеціально-історичні (синхронний, ретроспективний, структурно-системний), методи суміжних наук (статистичний, конкретного соціологічного дослідження тощо ).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

- вперше написано узагальнюючу працю з історії створення та становлення вечірньої та заочної форм професійної робітничої освіти без відриву від виробництва в 1921- 1930 рр.;

- вперше комплексно досліджено історію створення та розвитку в досліджуваний період таких специфічних навчальних закладів як вечірні робітничі університети та комбінати робітничої освіти в УСРР, а також вечірні робітничі технікуми, заочні навчальні заклади;

- суттєво доповнено існуючі в науковій літературі відомості про діяльність вечірніх професійних курсів, вечірніх профшкіл та вечірніх робітничих факультетів, заочних курсів, та курсів підготовки та перепідготовки робітників;

- вперше досліджено процес становлення заочної освіти, а також, пошуки шляхів та методик для організації навчального процесу, розвитку самоосвіти робітників;

- у науковий обіг введена значна кількість архівних матеріалів, документів, статей досліджуваного періоду про розвиток професійної робітничої освіти в Україні упродовж 1921 - 1930-х рр.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає у тому, що на основі наукового узагальнення значної кількості архівних матеріалів, літератури з фондів спеціального зберігання, періодики та інших джерел одержано інформацію про зміст, форми, методи, науково-методичне, матеріально-технічне та кадрове забезпечення навчання у закладах професійної робітничої освіти, соціально-економічні та політичні умови їх розвитку; вперше з позицій сучасного переосмислення виявлено характерні особливості процесу розвитку професійної робітничої освіти в Україні в період 1921 - 1930 рр.

Матеріали дисертації можуть бути використані при створенні загальних курсів з історії України, спецкурсів з проблем культурного будівництва та народної освіти, а також для написання навчальних посібників, курсових і дипломних робіт, підготовки узагальнюючих наукових праць з історії становлення освіти, при підготовці різноманітних довідкових видань з історії освіти, створенні підручників і написанні монографій, розробці лекційних курсів.

Зроблені авторкою висновки можуть бути використані для поліпшення організації діяльності та реорганізації освітніх установ з метою більш успішного подолання негативних наслідків розвитку освіти в перехідний період.

Практичні рекомендації можна використати при розробці нових нормативних актів у процесі реформування вітчизняної системи освіти у ході приєднання до Болонського процесу.

Апробація результатів дослідження. Основні результати, висновки та наукові рекомендації дисертаційної роботи знайшли відображення у шести наукових статтях, опублікованих авторкою у фахових виданнях.

Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри історичних дисциплін Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, основні висновки дослідження були оприлюднені на Міжнародній науковій конференції «Краєзнавство і вчитель 2007» (м. Харків), Четвертій Міжнародній науково-практичній конференції «Інновації у вищій школі» (м. Ніжин) в 2007 р. та ІІ Міжнародному конгресі «Українська освіта у світовому часопросторі» (м. Київ), 2007 р.

Публікації. Основні результати дослідження відображені в 6 одноосібних публікаціях, що надруковані у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, посилань, списку використаних джерел і літератури. Повний обсяг дисертаційної роботи становить 259 стор. (з них 48 стор. список джерел та літератури і список скорочень).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, методи дослідження, методологію і методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, апробацію результатів дослідження.

У першому розділі дисертації „Історіографія та джерельна база» проведено історіографічний аналіз досліджуваної проблеми та охарактеризовано використані у дослідженні джерела. Доведено, що розвиток професійної робітничої освіти є актуальною історико-педагогічною проблемою, виявлено стан розробки дослідної теми, вивчено праці дослідників, які внесли суттєвий вклад у розкриття проблеми, згруповано їх за хронологічною та функціональною ознаками.

Класифікація літератури за хронологічною ознакою дозволила в історіографії досліджуваної проблеми виділити чотири періоди, кожен з яких, відповідно до певних політичних умов, що безпосередньо позначилися на стані історичної науки, має особливу спрямованість і тональність вивчення проблем розвитку освіти у 1920-і роки, певні стереотипи мислення чи ідеологічні штампи, своєрідні особливості методологічних підходів до розгляду конкретно-історичних питань.

Перший період охоплює 1920-ті - першу половину 1930-х років, коли поточні проблеми розвитку освіти активно досліджували безпосередні учасники подій -- тогочасні працівники Наркомату освіти, науково-педагогічні працівники. Праці цих дослідників (Я.Ряппо, Я.Звігальський, М.Іванов, І.Козачок, А.Самофалов, І.Красницький, О.Воробін, А.Бейлін, А.Мандрика, О.Серін, О.Карпенко, І. Мясеняшин та ін.), фактично є також і джерелами, які недостатньо вивчені сучасною історичною наукою. Вони не однакові за обсягом, проблематикою та науковою цінністю. Автори висвітлювали історію розвитку системи професійної робітничої освіти як незавершений процес, багато питань лише окреслені, хоча положення і висновки багатьох праць мають історіографічне значення. В даний період в основному велась робота щодо вивчення історії окремих ланок професійної і спеціальної освіти. Найбільша увага приділялась дослідженню таких проблем: становлення і розвиток радянської системи професійної і спеціальної освіти та її місце в загальній системі народної освіти, освіта для дорослих, освіта робітничої молоді, професійні школи в окремих галузях промисловості і транспорту, реорганізація та пролетаризація навчальних закладів.

Загальні праці цього періоду нечисленні і висвітлювали проблематику професійної освіти здебільшого в загальних рисах, з огляду на становлення і розвиток системи освіти взагалі. Вони не дають достатнього уявлення про різні аспекти перебудови і розвитку цієї важливої ланки освіти.

Другий історіографічний період охоплює середину 30-х-середину 50-х рр. ХХ ст. Кількість праць з історії становлення освітньої системи в Україні значно скоротилась. Це пояснюється офіційною ідеологією правлячого режиму, що вимагала дослідження провідної ролі більшовицької партії, історії першої російської революції, жовтневої революції, громадянської війни тощо. Також нищівного удару завдала більшовицька репресивна машина діячам історичної науки України, чиї погляди суперечили офіційним настановам. У цей час історія становлення та розвитку системи професійної робітничої освіти не була предметом дослідження. Однак можна виділити невелику кількість праць, що були присвячені проблемам освіти (праці М.Ніжинського, С.Чавдарова та ін.).Треба виділити декілька авторів, що намагались висвітлити проблему методичного забезпечення та становлення навчального процесу в закладах, що надавали освіту без відриву від виробництва (І.Кудрявцев, Н Красноперов). Однак система народної освіти, що існувала в УСРР у 1920-х - на початку 1930-х років у дослідженнях даного періоду оцінювалася однозначно з позицій вульгаризованого марксизму і апологетики Сталіна.

Третій історіографічний період охоплює другу половину 1950-х - початок 1990-го років (праці М.Гриценка, Г.Шевчука, Г.І.Ясницького, І.Д.Золотоверхого, Є.Г.Осовського, М.М.Кузьміна, В.М.Довгопола, М.А.Коновалова, В.Є.Лобурця, Л.М.Костюкевича, Д.І.Павлова, М.Ф.Пузанова, Г.І.Терещенка, М.А.Бистрова, В.Я.Білоцерківського, Н.М Катунцевої, В.М. Даниленка, Л.І. Ткачової, С.М.Філоненка).

В рамках даного періоду можна виділити три підперіоди.

1.Друга половина 1950-х - середина 1960-х років, коли часткова десталінізація суспільного життя в країні створила умови, за яких історики отримали відносну свободу наукової творчості. В цей час спостерігався бурхливий сплеск появи нових досліджень, присвячених історії розвитку освіти в УСРР. Основними проблемами, які при цьому розглядалися, були: пролетаризація, підготовка кадрів фахівців для народного господарства, матеріально-технічне забезпечення освіти, партійне керівництво процесом культурно-освітнього будівництва.

Однак дослідження цього періоду відзначаються однобокістю у доборі документів, гіпертрофованим зображенням керівної ролі комуністичної партії у процесі розвитку освіти, де процес розвитку освіти розглядається у контексті історії партії, послідовного запровадження директивних документів. При цьому праці мали описовий, стереотипний, тенденційний характер. У них відсутня об'єктивна оцінка подій, натомість переважає характерне для цього періоду надмірне захвалювання діяльності партії у галузі освіти.

2.Друга половина 1960-х - перша половина 1980-х рр., коли згортання процесів лібералізації, зміна суспільно-політичної атмосфери в країні істотно вплинули на відношення офіційної історичної науки до проблем національно-культурного будівництва взагалі і освіти зокрема.

В цей час з'явилася низка праць, присвячених нижчій і середній професійній освіті, однак проблеми становлення робітничої освіти розглядалися в руслі офіційної лінії державної ідеології. У дослідженнях домінували кількісні показники, переважна більшість наукових праць позбавлені ґрунтовного аналізу процесів і причин, які впливали на зміну форм навчання, поширеність мережі форм навчання та професійних закладів освіти. Поза увагою дослідників залишалися такі питання, як формування учнівських колективів та їх соціальний і національний склад, система фінансування, форми, методи навчання, діяльність учнівських громадських організацій тощо. В цілому роботи даного підперіоду за своїм змістом були традиційними, позбавлені самостійних оцінок.

3.Друга половина 1980-х років, коли лібералізація суспільно-політичного життя СРСР сприяла підвищенню інтересу до найбільш актуальних проблем історії України, дала певну можливість історичній науці поступово відходити від заполітизованих висновків. Увага дослідників зосередилася на раніше закритих для досліджень або фальсифікованих темах. Наприкінці 1980-х років був розширений доступ істориків до багатьох архівних фондів, відкрилися спецсховища бібліотек, що дозволило ввести в науковий обіг немало раніше невідомих фактів, пожвавилася публікація архівних джерел. Однак, радянські науковці не виходили за рамки марксистсько-ленінської методології, а оновлення історичної науки часто спрощувалося до «переоцінки» та зводилося до заміни позитивних моментів на негативні і навпаки. Водночас вітчизняні історики поставили низку нових проблем, щодо освіти (репресування інтелігенції, «чистки» в освітніх закладах, незадовільне матеріальне становище освітян).

У цілому для наукових доробків періоду другої половини 1950-х рр.-1991 року характерні, з одного боку фундаментальність у дослідженні, використання значного фонду архівних джерел і статистичних даних, а з другого боку-тиск ідеологічних стереотипів. У той же час були створені спеціальні роботи з окремих питань історії розвитку системи професійної робітничої освіти. Більшість праць третього історіографічного періоду мають історико-партійний характер, де переважало некритичне висвітлення діяльності компартії у галузі становлення і розвитку освіти, перенасичення цитатами партійних лідерів, основний акцент робився на ідейно-політичному вихованні, пролетаризації вищої школи, провідній ролі РСФРР у розвитку професійної робітничої освіти в Україні, а досягнення української системи освіти 1920-х років нівелювалися, вказувалося на її помилковість та на необхідність проведення уніфікації в інтересах українського народу.

Таким чином, в умовах заідеологізованості досліджень науково-методичні питання, організація навчання, матеріальне забезпечення навчальних закладів та працівників освіти в дослідженнях вказаного періоду були віднесені на другий план.

Четвертий історіографічний період охоплює 1991 р.-початок ХХІ ст. (праці В.Мірошниченка, М.Мірошниченка, В.Липинського, А.Сасімова, С.Майбороди, В.Даниленка, Г.Касьянова, С.Кульчицького, М. С.Куглера та ін.). Даний період характеризується прагненням до об'єктивності досліджень, відмовою від апологетики ролі партійних і державних органів у створенні системи освіти. Автори намагаються узагальнити та систематизувати накопичений досвід у галузі освіти з метою його використання на сучасному етапі, розкривають загальні та специфічні явища процесу розвитку вищої школи, теоретично обґрунтовують та аргументують наведені дані, висновки, зауваження. Історіографічний аналіз виявив необхідність дослідження розвитку професійної робітничої освіти без відриву від виробництва в Україні в період 1921-1930 рр. з позицій переосмислення історичних, культурно-національних, соціально-політичних та економічних процесів, що відбувалися в Україні протягом 20-х років.

Незважаючи на різноманітність тематики наукових розробок останнього періоду, узагальнюючі праці, присвячені безпосередньо розвитку професійної робітничої освіти без відриву від виробництва в Україні в період 1921-1930 рр. абсолютно відсутні. Однак, частково питання професійно-технічної освіти висвітлювалися у працях, в яких досліджуються проблеми пролетаризації вищих навчальних закладів, діяльності робітфаків, технікумів, реорганізація системи вищої освіти та організації народної освіти в Україні в даний період.

Для розв'язання завдань дослідження було використано широку джерельну базу, яка класифікована за функціональною ознакою і виділено сім основних груп літературних джерел: 1) поточні та звітні матеріали щодо питань освіти; 2) навчально-методичні матеріали; 3) науково-дослідні праці; 4) довідкова та статистична література; 5) законодавчі, нормативні документи; 6) періодичні видання; 7) архівні матеріали. Для висвітлення теми дисертації були також використані матеріали державних архівів Дніпропетровської, Київської, Одеської, та Харківської областей, матеріалів Центрального державного архіву громадських об'єднань України та Центрального державного архіву вищих органів влади. Були використані документи, що характеризують діяльність центральних керівних та партійних органів УСРР: звіти, доповіді, постанови та проекти постанов, протоколи засідань Секретаріату ЦК КП(б)У з питань формування робітничих та керівних кадрів, стенограми партійних нарад в справі, проекти рішень та рішення і постанови партійних нарад ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У та Народного комісаріату освіти України. Для висвітлення проблем становлення освіти для працюючих робітників були використані секретні матеріали та висновки комісії ЦК КП(б)У про дослідженню стану інженерно - технічних кадрів на промислових підприємствах, рознарядки щодо вступників та абітурієнтів, списки , рознарядки та результати «чисток» в період тотальної пролетаризації навчальних закладів, а також листування між Народним комісаріатом освіти УСРР, ЦК КП(б)У, установами освіти та зацікавленими в кваліфікованих кадрах виробничими організаціями та проекти постанов, що не завжди ставали реальністю, а, іноді, йшли врозріз з дійсністю та мали несподіваний або протилежний вигляд та результат оприлюднення. Саме документи такого характеру показують реальну неупереджену картину подій.

У другому розділі дисертації «Формування системи професійної робітничої освіти» досліджено основні тенденції розвитку професійної робітничої освіти без відриву від виробництва в Україні в період 1921-1930 рр.; вплив соціально-економічних умов на формування цієї системи; визначено типи закладів, що відносилися до системи професійної освіти без відриву від виробництва та здійснено їх наукову систематизацію; виявлено основні завдання, які ставились перед установами професійної робітничої освіти без відриву від виробництва та їх адекватність і відповідність тогочасній політико-економічній ситуації в УСРР.

Проведене дослідження свідчить, що у 20-х-на початку 30-х рр. ХХ ст. такого поняття, як «освіта без відриву від виробництва» не існувало. Використовувалися такі визначення, як «самоосвіта», «робітнича освіта» та «освіта дорослих», які, хоча деякою мірою і співпадали з вказаним вище поняттям, але мали свої специфічні особливості. Під ці визначення підпадали не лише професійно-технічна, а й загальна та політична освіта, при чому не лише у змінній та вечірній, але й у денній формах. Ознаки робітничої освіти такі: організація і діяльність навчального закладу безпосередньо на виробництві та робітничий склад контингенту тих, хто навчається. При цьому необхідно зважати на те, що у 1920-ті рр. в умовах «диктатури пролетаріату» поняття «робітник» мало не лише професійне, але й станове забарвлення. Робітниками вважалися не лише ті, хто працювали на робітничих посадах на виробництві (так звані «робітники від верстату»), але й вихідці із робітничого середовища, які займали керівні посади в різних сферах народного господарства, а також у органах радянського і партійного управління (так звані «висуванці»).

Виходячи з цього, до сфери робітничої освіти були віднесені не лише освітні установи, що надавали знання в рамках робітничих кваліфікацій, але й вечірні робітничі технікуми, заочні відділення при вищих навчальних закладах, які в досліджуваний період в українській освітній системі відносилися до вузів. Робітнича освіта включала в себе не лише індустріально-технічну вертикаль, але й соціально-економічні і політичні освітні вертикалі (система народної освіти в Україні в даний період будувалася за принципом вертикальності). Предметом даного дослідження є саме індустріально-технічна вертикаль професійної робітничої освіти.

Система професійної робітничої освіти без відриву від виробництва у досліджуваний період пройшла декілька етапів розвитку, які були тісно пов'язані з динамікою тогочасного народного господарства.

З 1922 року під впливом економічного пожвавлення, коли виникла гостра потреба в кваліфікованих кадрах, розпочався швидкий розвиток мережі професійної освіти, при чому з самого початку в ній значне місце займала вечірня форма. У 1923-1926 рр., в умовах уповільнення темпів виробництва, ця мережа була згорнута, а з початком індустріалізації знову розпочалося її стрімке зростання.

Відповідно до завдань підготовки фахівців у системі професійної технічної освіти УСРР сформувалися три основних ланки.

1.Нижча (названа в документах 1920-х років робітничою) включала в себе два елементи: установи, які надавали початкову професійну підготовку, та установи, що провадили підготовку кваліфікованих робітників і підвищення їх кваліфікації. До цієї ланки відносилися: робітничі курси, школи робітничої молоді, професійні школи, школи фабрично-заводського навчання, професійно-технічні школи для дорослих робітників (термін навчання до 1 року), вечірні робітничі університети.

2.Середня - забезпечувала підготовку і підвищення кваліфікації майстрів і техніків. Однак у 1922 р. цю ланку в системі професійної освіти України було ліквідовано. Найбільші з технікумів отримали статус вищих навчальних закладів, а решта - переведена до категорії професійних шкіл.

Проміжний статус між другою та третьою ланками мали змінні та вечірні робітничі факультети, навчання в яких проводилося без відриву від виробництва. З одного боку, через них здійснювалася підготовка до вступу у вищі навчальні заклади, а з іншого - вони діяли як самостійні навчальні заклади, реально готуючи не скільки абітурієнтів, скільки фахівців середньої ланки.

3. Вища ланка мала своїм завданням підготовку інженерів загальних спеціальностей і керівників виробництва. Вузи поділялися на: вечірні робітничі технікуми з 3-х річним та інститути з 4 - 5 річним курсом навчання

Проведена дисертанткою дослідницька робота дозволяє виділити дві основні тенденції при формуванні системи професійної робітничої освіти без відриву від виробництва в Україні в період 1921-1930 рр.:

вузькоспеціальну (монотехнічну)-- в ході навчання давались лише знання, необхідні для роботи на конкретному робочому місці в одній із галузей народного господарства, оскільки прискорені терміни випуску фахівців вимагали максимального звуження навчальних програм за рахунок відмови від загальноосвітньої складової і переходу до конкретної професійної спеціалізації.

2) тенденція до надання загальноосвітніх знань, які давали б можливість випускникам навчальних закладів нижчих ступенів вступати до середніх та вищих навчальних закладів. Однак її розвиткові заважали як об'єктивні причини (брак коштів, виробниче навантаження, відсутність базової освітньої підготовки робітників, відсутність кваліфікованого викладацького контингенту та матеріальної бази для навчання), так і суб'єктивні (негативне відношення частини загальносоюзного керівництва та деякої частини керівників Народного комісаріату освіти УСРР та КП(б)У).

Найбільш радикальною спробою втілення у життя ідеї робітничої освіти стало створення мережі вечірніх робітничих та селянських (у подальшому-колгоспних) університетів, метою яких радянське керівництво проголосило підготовку не висуванців із пролетарського середовища, а культурно-освітній розвиток цього середовища в цілому. Однак ця точка зору, що відображала теоретичні положення марксизму-ленінізму прийшла в зіткнення із реальною практикою господарського будівництва. Нестача коштів на утримання освітніх установ та нерозвиненість їх мережі зумовила прагнення значної частини партійних, радянських і господарських керівників (і на загальносоюзному рівні, і на рівні керівництва України), які безпосередньо працювали у сфері народного господарства, використати вечірні робітничі університети як форму саме професійної освіти.

Майже в чистому вигляді втілювалася ідея керівництва Народного комісаріату освіти УСРР про монотехнічну професійну робітничу освіту безпосередньо на виробництві і для даного конкретного виробництва у системі вечірніх робітничих технікумів, які призначалися для висококваліфікованих робітників, що продовжували працювати на виробництві і одночасно здобували вищу освіту для наступної роботи на цьому ж виробництві.

Можна констатувати, що до кінця 20-х років в УСРР склалася система нижчої, середньої та середньоспеціальної освіти для дорослих, яка була підпорядкована як завданням професійної, так і загальної освіти. Відповідні заклади давали можливість отримувати знання, необхідні для підвищення професійної кваліфікації на виробництві. Однак на початку 1930-х рр. НКО УСРР визнав, що принцип монотехнічної професійної освіти не виправдав себе. В подальшому було проведено реформу системи освіти дорослих, у ході якої основна частина закладів професійної робітничої освіти було переведено з підпорядкування господарським організаціям до відома Народного комісаріату освіти УСРР, а все керівництво освітою дорослих зосереджувалося виключно в Народному комісаріаті освіти та його органах на місцях.

У третьому розділі дисертації «Становлення організації навчального процесу» досліджено особливості організації та змісту робітничої професійної освіти, динаміку форм, методів навчання і контролю знань тих, хто навчається. За результатами проведеного дослідження надано практичні рекомендації щодо реформування української системи професійної освіти на сучасному етапі.

Проведене дослідження свідчить, що протягом 1920-х рр. єдиної структури навчального року (основною складовою якого був триместр) та типових стандартів змісту навчальних планів і програм у закладах системи робітничої професійної освіти без відриву від виробництва не існувало, що негативно вплинуло на навчальний процес.

Протягом 1921-1930 рр. відбулося становлення організації та змісту освіти у закладах професійної робітничої освіти без відриву від виробництва. Стабілізувалися структура навчального року (триместри, канікули, характер виробничої практики тощо), термін навчання, раціоналізовано навчальні плани і програми. Кардинальних змін у досліджуваний період зазнавали форми і методи навчання. Відбулося різке скорочення лекційної форми навчання на користь активних форм (груповий, лабораторно-бригадний методи), які орієнтувалися на самостійну роботу тих, хто навчається. Однак, за відсутності належної навчально-методичної підготовки, матеріально-технічного та кадрового забезпечення, перекручення методичних рекомендацій застосування активної форми як універсальної призвело до різкого зниження ефективності навчального процесу та якості підготовки кадрів. Тому з кінця 1932 р. почалося відновлення лекцій як основної форми навчання, здійснювалися кроки щодо їх удосконалення.

Серед першочергових проблем, які вирішувалися протягом досліджуваного періоду відзначимо: 1) невідповідність співвідношення дисциплін різних циклів (загальноосвітніх, фізико-математичних, загальнотехнічних, спеціальних) профілю спеціаліста і потребам промисловості; 2) неузгодженість змісту теоретичної частини спеціальних дисциплін і виробничої практики, невідповідність об'єму дисциплін відведеному на їх вивчення часу; 3) нераціональне співвідношення лекційних і практичних форм занять;4) дефіцит і низька якість навчальної літератури (зміст не відповідав навчальним програмам) та інші.

Особливе значення надавалося практичному навчанню студентів та слухачів на виробництві. У 1920-ті рр. було сформовано основні три види практики: навчальна (у майстернях закладів освіти), виробнича (на базі підприємств), переддипломна. Особливістю системи професійної робітничої освіти без відриву від виробництва було те, що ті, хто навчається, як правило, проходили практику в процесі трудової діяльності на своїх підприємствах. Крім цього, безпосередньою формою практичного навчання студентів на виробництві протягом 20-х рр. було стажування, яке відбувалося після закінчення повного курсу навчання з метою завершення своєї підготовки у реальних виробничих умовах на відповідній штатній посаді.

У ході дослідження встановлено, що на формування контингенту викладачів та тих, хто навчався у системі робітничої професійної освіти великий вплив мали такі чинники, як пролетаризація, ідеологізація, а також періодичні «чистки». Тому викладацький склад у 1920-ті роки , як правило, поповнювали низько кваліфіковані, методично не підготовлені кадри. Наслідком чого було зниження якості підготовки тих, хто навчається.

Однак, при всіх своїх недоліках система вечірньої та заочної професійної освіти в 1921-1930-х років виконувала свою позитивну роль. В результаті розвитку і удосконалення системи та її окремих ланок були знайдені більш ефективні форми й методи її функціонування, підготовлені викладацькі кадри, видано у великому обсязі навчально-методичну літературу тощо. Вже наприкінці 20-х років було вжито найбільш радикальні форми політизації навчального процесу, стабілізувались інституційні форми всіх ланок професійної робітничої освіти. На початку 30-х років було упорядковано основні інституційні та навчально-методичні форми заочної професійної освіти, які визначили весь подальший розвиток заочного навчання в країні.

Протягом 1921-1930 рр. відбулося становлення організації та змісту освіти у закладах професійної робітничої освіти без відриву від виробництва. Стабілізувалися структура навчального року (семестри, канікули, характер виробничої практики тощо), термін навчання, раціоналізовано навчальні плани і програми. Кардинальних змін у досліджуваний період зазнавали форми і методи навчання.

Прискорене створення значної кількості фахівців, особливо середньої і вищої ланки - майстрів, техніків, інженерів і управлінців - в умовах гострої нестачі кадрів можна було здійснити лише шляхом застосуванням методу освіти робітничих кадрів без відриву від виробництва - тобто вечірньої та заочної освіти. Таким чином, вечірня та заочна форми професійної робітничої освіти стали однією з найважливіших складових політики відбудови і прискореної модернізації народного господарства країни.

У висновках підведені підсумки виконаної роботи. Зазначається, що: реалізація більшовицької політики прискореної модернізації народного господарства потребувала швидкого вирішення кадрового питання;

прискорене створення значної кількості фахівців середньої і вищої ланки (майстрів, техніків, інженерів, управлінців) в умовах дефіциту кадрів можна було здійснити лише методом освіти без відриву від виробництва (вечірньої та заочної освіти);

до сфери робітничої освіти були віднесені робітничі курси, різні типи профшкіл, школи робітничої молоді, школи дорослих підвищеного типу, вечірні робітфаки і вечірні робітничі технікуми, а з другої половини 20-х років - вечірні робітничі університети, комбінати робітничої освіти;

система професійної робітничої освіти без відриву від виробництва у досліджуваний період пройшла декілька етапів розвитку, які були тісно пов'язані з динамікою тогочасного народного господарства: 1921 - 1922 рр. - в країні розпочалося економічне пожвавлення і виникла гостра потреба в кваліфікованих кадрах та почався швидкий розвиток мережі професійної освіти дорослих; 1923 - 1926 рр. - почалося уповільнення темпів виробництва та згортання освітніх закладів; 1928 - 1929 рр. розгорнулося масове промислове будівництво і знову постала проблема масової робітничої освіти; 1929 - 1930 рр. - активні пошуки шляхів вдосконалення процесу надання професійної робітничої освіти без відриву від виробництва;

існували дві основні тенденції при формуванні системи професійної робітничої освіти: вузькоспеціальна та загальноосвітня (перша - полягала в тому, що в ході навчання давались лише знання, необхідні для роботи на конкретному робочому місці в одній із галузей народного господарства і прискорені терміни випуску фахівців вимагали максимального звуження навчальних програм за рахунок відмови від загальноосвітньої складової; друга - надання загальноосвітніх знань, які давали б можливість випускникам навчальних закладів нижчих ступенів вступати до середніх та вищих навчальних закладів);

боротьба двох вищевказаних тенденцій при формуванні системи професійної робітничої освіти, поряд з іншими чинниками (брак коштів, відсутність досвіду тощо) призвела до постійних експериментів, особливо в таких ланках, як середня спеціальна та вища освіта, що знижувало ефективність навчання, фінансові можливості держави у реалізації інституційного формування системи освіти для дорослих;

соціально-політичні процеси, що відбувалися в радянському суспільстві, визначали кадрову політику в системі освіти, відбір абітурієнтів, розмір і характер матеріального забезпечення учасників навчального процесу, структуру управління закладів освіти, перехід до уніфікованої системи професійної робітничої освіти, запровадження нових форм навчання і контролю знань;

при всіх своїх недоліках система вечірньої та заочної професійної освіти в 1921 - 1930-х років виконувала свою позитивну роль, бо в результаті розвитку і удосконалення системи та її окремих ланок були знайдені більш ефективні форми й методи її функціонування, підготовлені викладацькі кадри, видано у великому обсязі навчально-методичну літературу тощо;

кардинальних змін у досліджуваний період зазнавали форми і методи навчання, відбувався поступовий перехід від переважно пасивної форми навчання (лекція) до активних форм (груповий, лабораторно-бригадний методи), які базувалися на самостійній роботі студентів, була впроваджена виробнича практика, що реалізувала принцип поєднання теорії з практикою.

Дослідження розвитку системи професійної робітничої освіти у 1920-ті рр. показало, що в історії вітчизняної освітньої системи є чимало цінних елементів, які можна було б використати при переході до європейської системи освіти.

З огляду на ці завдання і беручи до уваги усе позитивне, що склалося у професійній робітничій школі протягом 1921-1930 рр., необхідно зробити деякі рекомендації щодо використання позитивних здобутків минулого на сучасному етапі реформування професійної робітничої освіти в Україні: розширити самостійну роботу тих, хто навчається; поширити консультації як форму навчання; залучати учнів, слухачів та студентів до науково-дослідної роботи; розширити активні методи і форми навчання; активізувати позицію педагогів; збільшити обсяг виробничої практики, надати їй безперервного характеру; орієнтувати навчальний процес на індивідуальні та навчально-дослідні завдання.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Деякі питання розвитку вищої освіти в Україні наприкінці 20-х - на початку 30-х років // Збірник наукових праць / Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди. Серія: «Історія та географія». - Харків: Основа, 1997. - Випуск 1. - С. 187-195.

2. Розвиток системи для набуття середньоспеціальної освіти України в 20-х роках ХХ сторіччя // Збірник наукових праць: історичні науки / Науковий вісник ХДПУ. - Харків: Основа, 1998. - Випуск 1. - С. 162-167.

3. Про деякі питання українізації системи освіти УСРР (1920-1930-й роки) // Збірник наукових праць: історичні науки / Науковий вісник ХДПУ. - Харків: Основа, 1998. - Випуск 1. - С. 167-176.

4. Деякі питання розвитку вечірніх робітничих факультетів в кінці 20-х-на початку 30-х рр. // Збірник наукових праць / Науковий вісник ХДПУ. Серія: «Історія та географія». - Харків: «ОВС», 2000. - Випуск 6. - С. 172-175.

5. «Політичне завоювання» більшовиками вищої школи в Україні в 20-ті р.р. ХХ ст.// Збірник наукових праць. Серія: «Історія та географія» / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди. - Харків: Майдан, 2004. - Випуск 17. - С. 81-86.

6. Розвиток вечірньої та заочної форм професійної освіти в 20-х рр. - на початку 30-х рр. ХХ ст. в Україні // Збірник наукових праць. Серія: «Історія та географія» /Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди. - Харків: Майдан, 2007. - Вип. 25-26. - С. 252-254

7. Проблеми становлення і розвитку безперервної освіти в Україні у 20-х рр. ХХ ст. та можливість використання історичного досвіду // Наукові записки. Серія: Психолого-педагогічні науки (Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя) / За заг. ред. проф. Є.І.Коваленко. - Ніжин: Вид-во НДУ ім. М.Гоголя, 2007. - №4. - С. 127-130.

Размещено на Allbest.ru