Поміщицькі маєтки Правобережжя в умовах соціально-економічної трансформації 1831–1917 років (за матеріалами володінь графів Потоцьких)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

УДК 94 (477) «1831/1917»: [929.52 Потоцькі + 332.252]

ПОМІЩИЦЬКІ МАЄТКИ ПРАВОБЕРЕЖЖЯ

В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

1831-1917 років (за матеріалами володінь графів Потоцьких)

07.00.01 - історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЛОБКО ОКСАНА АНАТОЛІЇВНА

Київ - 2008



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії факультету гуманітарних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент КАРЛІНА Оксана Миколаївна, завідувач кафедри історії стародавнього світу і середніх віків Волинського національного університету імені Лесі Українки.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук ШАНДРА Валентина Степанівна, провідний науковий співробітник відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України;

кандидат історичних наук, доцент КРИВОШЕЯ Ігор Іванович, доцент кафедри історії України Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.

Захист відбудеться « 11 » квітня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.008.02 у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (04070, м. Київ, вул. Г. Сковороди, 2, корп. 1, ауд. 301).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Національного університету «Києво-Могилянська академія» (04070, м. Київ, вул. Г. Сковороди, 2, корп. 1).

Автореферат розіслано « 7 » березня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент О.Г. Бажан



АНОТАЦІЯ

Лобко О.А. Поміщицькі маєтки Правобережжя в умовах соціально-економічної трансформації 1831-1917 років (за матеріалами володінь графів Потоцьких). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Національний університет «Києво-Могилянська академія». - Київ, 2008.

Дисертаційне дослідження присвячене маловивченій проблемі функціонування великих поміщицьких маєтків у контексті соціально-економічної трансформації на Правобережній Україні. На основі широкого кола архівних джерел та літератури досліджено комплекс маєтків родини Потоцьких, реконструйовано обставини переходу володінь від одного власника до іншого протягом ХІХ - першої чверті ХХ ст. Паралельно розглянуто еволюцію землекористування й економічної діяльності господарства в контексті переходу на ринкові засади.

На основі законодавства Російської імперії систематизовано та проаналізовано загальні тенденції правового регулювання земельних відносин на території Правобережжя, що були спрямовані на обмеження прав заможних поляків на землю.

Досліджено вплив родини графів Потоцьких на соціально-економічну історію Правобережжя, простежено динаміку кількісних і якісних змін у маєтках Потоцьких та показано їхню роль у становленні й розвитку окремих галузей промисловості (цукроваріння, горілчане виробництво, зернове господарство, тваринництво). Висвітлено діяльність управлінського апарату в маєтках. господарство володіння потоцький землекористування

Ключові слова: Правобережна Україна, графи Потоцькі, родина, походження, поміщики, маєтки, землеволодіння, землекористування, царська політика, управлінський апарат, промисловість, економічні зв'язки.



АННОТАЦИЯ

Лобко О.А. Помещичьи имения Правобережья в условиях социально-экономической трансформации 1831-1917 годов (по материалам владений графов Потоцких). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Национальный университет «Киево-Могилянская академия». - Киев, 2008.

Диссертация посвящена комплексному исследованию особенностей функционирования помещичьих имений Правобережья в период социально-экономической трансформации по материалам земельных владений семьи Потоцких. В работе изучено землевладение Потоцких, реконструированы обстоятельства перехода имений от одного владельца к другому. Исследовано влияние семьи Потоцких на социально-экономическую историю Правобережья. Основные моменты, которые раскрыты в диссертации:

· Показана эволюция помещичьего землевладения на Правобережной Украине;

· Систематизировано и проанализировано общие тенденции правового регулирования земельных отношений на территории Правобережной Украины, которые были направлены на ограничения прав поляков на землю;

· Раскрыта поддержка Ноябрьского 1831 г. и Январского 1863 г. восстаний польскими помещиками, проанализирована конфискация земли у представителей семьи Потоцких;

· Исследовано тенденцию превращения больших помещичьих латифундий в капиталистические предприятия. Магнатерия способствовала появлению значительного количества промышленных предприятий, росту промышленной продукции, образованию специализированных отраслей промышленности;

· В генеалогических таблицах представлена история семьи Потоцких.

Ключевые слова: Правобережная Украина, графья Потоцкие, семья, происхождение, помещики, имения, землевладение, землепользование, царская политика, управленческий аппарат, промышленность, экономические связи.



SUMMARY

Lobko O.A. Right-Bank Ukraine landowner's estates in the conditions of social-economic transformation in 1831-1917 years (according to the materials of the land ownership of counts Potocki). - Manuscript.

Thesis for the degree of Candidate of Science in History 07.00.01 - History of Ukraine. - National University of Kyiv Mohyla Academy. - Kyiv, 2008.

This dissertation is one of the first attempts in the Ukrainian historiography to investigate wide lands of the richest and most influential family such as counts Potocki in the period of social-economic transformation in Right-Bank Ukraine.

The dissertation aims to explore, study and synthesize scientific scholarship and various archives materials related to the participation and important contribution of the Polish noble families such as Potocki to the economic, political and cultural development of the Right-Bank Ukraine where they owned villages, small towns, and vast pieces of land, palaces, factories ect. The research will be conducted by a thorough investigation of the Potocki's input into the region's economic development. Thanks to the great quantity of archives documents and literature the author made a careful study of the circumstances of transition of the lands belonged to Potocki from one owner to the other during the 19^th - the first quarter of 20^th centuries.

Specifically, the following issues will be addressed in research:

· Evolution of the Polish noble families's land ownership on the right-bank of Ukraine;

· The Russian policy towards land ownership of the Polish noble families during periods of the 19^th - the first quarter of 20^th centuries. A particularly interesting aspect in the period of the Polish revolts and the relating changes in the legislation caused by the revolt, which affected changes in land possession by the Szlachta. The general tendencies of legal rules of Right-Bank Ukraine land ownership were analyzed on the basic of legislative acts of Russian empire;

· Support of the rebel movement against the Russian dominance in 1830-1831, 1863 years by the famous Polish families and confiscation of their lands by Russian tzarist regime;

· Involvement of Polish nobility into the commodity-money relationships in the Russian Empire;

· The Polish nobility's influence over the formation and development of various fields of agriculture. The author retraced the dynamics of the quantity and quality changes in Potocki's estates, showed the role of this family in the development of different branches of industry (such as sugar and alcohol factories);

· History of the Potocki family members shown in the genealogy graphs.

To answer these questions, the author of the dissertation worked with various archives resources in Ukraine, Poland and Russia. The dissertation is of special significance for the scholars, researchers and students in Ukraine, Poland and Russia with regard to the neighbouring countries' close interdependence and interconnection in the past, their common heritage in many fields.

Key words: Right-Bank Ukraine, counts Potocki, family, genealogy, landowners, estates, land ownership, land-tenure, tzar-policy, land managers, industry, trade-economic relation.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Економічна і соціокультурна активність поміщицтва та дворянства невіддільна від історії всього суспільства. У цьому нас переконують модернізаційні зміни в економіці Європи, які були започатковані наприкінці ХVІІІ і розвивалися упродовж ХІХ - початку ХХ ст. Переорієнтація аграрного сектора на ринкові засади проходила й на українських теренах, відрізняючись лише темпами та місцевими особливостями. Із найбільшою силою вона зачепила дворянство - верхівку суспільства - і відбилася на його економічній активності та темпах соціальної диференціації. Актуальність теми пов'язана з важливістю вивчення й урахування досвіду складних політичних, соціально-економічних і культурних змін, що відбувалися в переломний для суспільства період і в яких брало участь заможне поміщицтво Правобережжя.

Саме тому привертають увагу еволюція землеволодіння й методи господарювання в маєтках графів Потоцьких - одного з найвпливовіших аристократичних родів XVIIІ - початку ХХ ст. На сьогодні існує чималий науковий доробок, присвячений вивченню генеалогії, біографії окремих представників родини, ролі Потоцьких у політичній історії Речі Посполитої та Російської імперії XVIІІ ст. - початку ХІХ ст. Практично в кожній із цих робіт підкреслюється, що Потоцькі були одними з найбільших землевласників Речі Посполитої та залишились ними після її поділів. Це й обумовлювало їхній особливий статус у державі, пояснювало впливовість членів роду в тогочасному соціумі. Однак для оцінки маєткового потенціалу Потоцьких на Правобережжі історики здебільшого наводили загальну кількість належних їм міст і сіл у різні роки та обмежувались лише дослідженням господарства в окремих маєтках. На заваді комплексному вивченню економічної діяльності Потоцьких стояли як суб'єктивні (інший напрям студій), так і об'єктивні причини (необхідність проведення тривалих архівних пошуків потрібних джерел).

Сучасна методологія досліджень вимагає врахування якомога ширшого контексту для відтворення історичних подій. Органічне вплетення конкретного матеріалу, який висвітлює функціонування маєтків представників заможного поміщицтва, у розгорнуту картину загальноросійських і європейських процесів передбачає попереднє вивчення специфіки соціального, політичного та економічного життя суспільства в цілому. Дослідження еволюції земельних володінь Потоцьких на Правобережжі дає ґрунт для порівняння особливостей подібних процесів, які мали місце в інших великих поміщицьких земельно-господарських комплексах у зазначений період, що підсилює його актуальність. Комплексне вивчення специфіки функціонування маєтків Потоцьких на Правобережжі як соціального і економічного явища регіону є важливим з огляду на зростання суспільного інтересу до громадсько-політичного, економічного та історико-культурного внеску графів Потоцьких у розвиток Правобережної України.

Термінами «маєтки», «маєтності», «дубра», «земельно-господарські комплекси» у даній роботі характеризуються земельні володіння родини Потоцьких, які вона тримала у безумовній (право вільного, необмеженого розпорядження) та умовній (право обмеженого розпорядження) власності.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертацію виконано в рамках наукової програми «Східно-Центральна Європа як історичний регіон і геополітична реальність» кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Мета дослідження: на основі ґрунтовного аналізу джерел і наукової літератури провести комплексне дослідження функціонування й еволюції правобережних маєтків графів Потоцьких у період соціально-економічних змін у Російській імперії від 30-х р. ХІХ до початку ХХ ст.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

· виявити загальні тенденції та особливості правового регулювання дворянського землеволодіння на Правобережжі у російському законодавстві;

· простежити зміни у землеволодінні графів Потоцьких, зумовлені політичними подіями, господарською доцільністю, родинними стосунками тощо;

· охарактеризувати внутрішній устрій і організацію управління великими поміщицькими господарствами;

· показати вплив товарно-грошових відносин на маєтки Потоцьких; вивчити рівень прибутковості та рентабельності поміщицьких господарств у зазначений час;

· з'ясувати роль графів Потоцьких у формуванні і розвитку окремих галузей промисловості та запровадженні нових методів господарювання в аграрному секторі економіки Правобережжя;

· проаналізувати розвиток орендних відносин у поміщицьких господарствах Правобережжя (за матеріалами Теплицько-Ситковецької ординації Потоцьких);

· дослідити соціально-економічне становище селянства в маєтках Потоцьких.

Об'єктом дослідження є соціально-економічні зміни у Правобережній Україні, розкриті через призму функціонування маєтків графів Потоцьких.

Предметом дослідження є маєтковий комплекс родин Потоцьких і пов'язана з ним виробничо-комерційна діяльність у господарствах.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи аналізу та синтезу. Для з'ясування конкретних завдань було використано проблемно-хронологічний, аналітико-реконструктивний, порівняльний, історико-географічний, історико-генеалогічний, історико-типологічний методи, а також спеціальні історичні підходи, адекватні об'єкту та предмету даного дослідження. Статистично-аналітичний метод і мікроекономічний аналіз застосовувались для характеристики економічного стану маєтків. Усі ці методи дослідження дали змогу синтезувати загальне й конкретне у проблемі, показати якісні та кількісні зміни у соціально-економічних процесах, що відбувались у Російській імперії упродовж 1830-1917 років.

Враховуючи попередній досвід застосування сучасних специфічних методів сімейної історії для вивчення родинних відносин на вітчизняному матеріалі, у роботі використано метод «реконструкції сім'ї», завдяки якому систематизовано відомості про історію роду Потоцьких. На підставі наявних досліджень і нових пошуків автора проведено реконструкцію родоводу. Основні біографічні відомості про членів роду Потоцьких відображено у генеалогічних таблицях - своєрідному «універсальному довіднику» з історії родини у представленій роботі.

Територіальні рамки дослідження обмежені маєтками родини Потоцьких, що були розташовані у трьох губерніях Правобережної України (Подільській, Київській, Волинській). Використовувані на означення цих територій назви «Поділля», «Київщина» і «Волинь» стосуються лише зазначених губерній.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють цілий період в історії соціально-економічного і суспільно-політичного розвитку Правобережжя від 30-х р. ХІХ ст. до 1917 р. Нижня часова межа пояснюється можливістю відстежити значні зміни землеволодіння Потоцьких, зумовлені конфіскацією у 1831 році земельних володінь та майна учасників Листопадового повстання 1830-1831 рр. Верхньою хронологічною межею є 1917 р., тобто початок революційних подій, унаслідок яких була скасована приватна власність на землю, а поміщицтво остаточно ліквідоване.

Наукова новизна. Питання землеволодіння і землекористування, економічної діяльності та переорієнтації маєтків Потоцьких у Правобережній Україні в умовах переходу аграрного сектора на ринкові засади істориками недостатньо вивчено. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській історіографії зроблено спробу дослідити великий господарський комплекс родини графів Потоцьких, а також споріднених із ними Строганових і Щербатових у контексті тих соціально-економічних змін, які відбувались починаючи від 30-х р. ХІХ і до початку ХХ ст. на Правобережжі.

На підставі широкого кола джерел, що зберігаються в архівах України, Польщі та Росії, у роботі реконструюється історія маєтків Потоцьких і аналізується економічна діяльність у них. Уперше з'ясовано скільки землі й залежних селян належало представникам різних гілок родини Потоцьких у зазначений період. Подальшого вивчення набули дослідження механізмів управління поміщицькими маєтками. У роботі розкрито родинно-свояцько-дружні зв'язки у межах роду Потоцьких для відтворення ролі різних представників родини у соціально-економічному житті Правобережжя.

У ході дослідження вдалося:

· підтвердити, що правові норми, якими регулювалися земельні відносини на Правобережжі, були спрямовані на витіснення польських землевласників з регіону;

· довести, що у функціонуванні великих поміщицьких маєтків зазначеного періоду спостерігаються суперечливі процеси, спричинені різними чинниками: з одного боку, відбувалася концентрація володінь, а з іншого - подрібнення (розпорошення) маєткових комплексів;

· скласти максимально повний перелік населених пунктів, які перебували у власності родини Потоцьких упродовж 1830-1917 рр.;

· простежити внутрішній устрій і механізми управління маєтками Потоцьких; визначити рівень прибутковості та рентабельності господарств; встановити, що короткотермінова оренда негативно впливала на розвиток поміщицьких господарств Правобережжя;

· показати, що Потоцькі відігравали значну роль у становленні на Правобережжі таких галузей промисловості, як цукрова і горілчана, а також у розвитку товарного виробництва зерна та високопродуктивного тваринництва;

· з'ясувати, якою мірою на соціально-економічному становищі селянства в маєтках Потоцьких позначався рівень втягненості цих маєтків у ринкові відносини.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані: при читанні лекційних курсів з історії України; при підготовці узагальнюючих праць з історії поміщицького землеволодіння на Правобережжі у XІХ - на початку XХ ст.; у роботах з економічної історії України; при написанні краєзнавчих розвідок, присвячених історії окремих населених пунктів Правобережної України; при укладанні біографій і генеалогій представників родини Потоцьких. Фактичний матеріал, окремі висновки дисертаційного дослідження, картографічні матеріали, а також вміщені у додатках переліки маєтків, що належали Потоцьким, придатні для складання історико-географічного та біографічного словників, у практичній роботі музеїв тощо.

Апробація положень дисертації здійснювалася у формі доповідей, виголошених на міжнародних, всеукраїнських, регіональних й університетських конференціях: 1) щорічній конференції «Дні науки НаУКМА» (м. Київ 2003, 2004 рр.); 2) регіональній історико-краєзнавчій конференції «Українсько-польські стосунки в українському і польському джерелознавстві та історіографії» (м. Херсон, 2004 р.); 3) наукових магістерських семінарах відділу історії ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії Варшавського університету (м. Варшава, 2004, 2005 рр.); 4) ІІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків «Українська історична наука на шляху творчого поступу» (м. Луцьк, 2006 р.); 5) III-VIІI Кримських Міжнародних наукових читаннях «Світ садибної культури» (м. Алупка, 2002-2007 рр.).

Структура дисертаційного дослідження зумовлена його метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації - 275 с., основний текст займає 162 с., список джерел та літератури 52 с. (669 позицій, відповідно 372 та 297). Додатки складають 61 с. (6 таблиць, 12 діаграм, 8 планів, 4 генеалогічні таблиці).



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, розкрито її актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено його хронологічні рамки, сформульовано мету й завдання роботи, вказано наукову новизну та практичне значення дисертації, форми апробації одержаних результатів.

У першому розділі «Історіографічні, джерелознавчі засади дослідження» за проблемно-хронологічною ознакою проаналізовано стан наукової розробки проблеми і охарактеризовано використані в роботі джерела.

Дослідженню проблем розвитку і значення великих поміщицьких маєтків приділялося чимало уваги в історичній літературі, що пояснюється значним впливом поміщицтва на економічний розвиток Правобережної України. Серед проблем, пов'язаних із землеволодіннями та діяльністю поміщиків на Правобережжі, що розроблялися істориками ХІХ-ХХ ст., можна виділити основні: ¦ загальна характеристика поміщицького землеволодіння й землекористування; ¦ господарська діяльність поміщицтва; ¦ дослідження історії родів. Літературу з окресленої проблеми автор поділила на такі групи: праці дослідників ХІХ - початку ХХ ст.; наукова спадщина радянської історіографії; сучасні дослідження українських учених і наукові розвідки зарубіжних істориків.

В історіографії ХІХ - початку ХХ ст. мало робіт, у яких би аналізувалось господарство Потоцьких. Здебільшого висвітлювалася меценатська, політична, військова та будівнича діяльність окремих представників родини.

Чималий фактичний матеріал з історії родини Потоцьких і землеволодіння у ХVІІІ ст. на початку ХІХ ст., втрачений для сучасних дослідників, міститься в белетристичних творах А.-Ю. Ролле («Dr. Antoni J.»), які вийшли у 1876-1894 роках. Однак детальний аналіз праць виявляє деякі неузгодження з певними історичними фактами.

У другій половині ХІХ ст. з'явилась ціла низка праць, присвячених дворянському землеволодінню в Російській імперії. В них у тій чи іншій мірі розглядалось землеволодіння Потоцьких (роботи А. Шиманова, Т. Осадчого, В. Косинського, М. Порша, В. Левитського, М. Огановського та інших).

20-30 рр. ХХ ст. характеризуються початком розробки історіографії аграрної проблематики задля виправдання радянської економічної системи. Тоді з'явилися ґрунтовні дослідження з історії землеволодіння та господарської діяльності поміщиків на Правобережжі: стаття І. Кравченка була присвячена історії Ямпільського маєтку Потоцьких на Поділлі наприкінці ХVІІІ - на початку ХІХ ст., а С. Шамрая ? боротьбі тульчинських міщан із Потоцькими, власниками міста, у цей же період.

У 50-60-х роках ХХ ст. значний внесок у вивчення соціальної природи поміщицького землеволодіння, матеріально-виробничої бази господарств, землеволодіння, землекористування та системи організації господарства, торговельно-промислової діяльності поміщиків зробили О. Нестеренко, А. Анфімов, В. Теплицький, Д. Пойда, Л. Минарик. Ґрунтовною працею з історії соціально-економічних стосунків у правобережному селі ХVІІІ - першої половини ХІХ ст. залишається монографія С. Сташевського. На підставі критичного аналізу люстрацій та інвентарів автор розкрив особливості рентних відносин у зазначений час, розглянув динаміку сільськогосподарського виробництва як у державних, так і в приватних маєтках.

Дослідження Владислава Серчика у 1960-х рр. стало першим і на сьогодні єдиним у польській історіографії комплексним опрацюванням документації магнатських маєтків Подільського воєводства другої половини XVIII ст. Логічним продовженням робіт В. Серчика можна вважати праці Ірени Рихлякової та Барбари Смоленської з історії відповідно Ланьцутського і Віляновського маєтків Потоцьких у ХІХ ст. Їхні монографії містять багатий матеріал, необхідний для проведення порівняльних досліджень із правобережними маєтками іншої гілки роду графів Потоцьких.

Дотичними до теми дослідження є також роботи В. Маркіної, О. Барановича, О. Петренка, в яких показано стан поміщицького господарства наприкінці XVIII - на початку XIX ст.

Інтерес до історії маєтків Потоцьких в українській історіографії зростає у 1980-х рр., коли вивченням краєзнавчого матеріалу зайнявся Дмитро Малаков. Він видав кілька науково-популярних праць з історії Брацлавщини та Східного Поділля, проте не ставив собі за мету проаналізувати господарську діяльність Потоцьких-Строганових-Щербатових.

У наступному десятилітті в історіографії почав формуватися «український напрям» дослідження місця і ролі поміщицтва в економічній історії України. Першими його започаткували дисертації Лесі Горенко та Олега Гордуновського. У роботі Л. Горенко поміщицьке господарство Давидових було повновартісним предметом дослідження, а О. Гордуновський показав, що характерною рисою розвитку поміщицьких господарств у другій половині ХІХ ст. була їхня переорієнтація з аграрного на промислово-аграрне виробництво.

На основі архівних матеріалів поземельні відносини в Подільській губернії протягом 1793-1861 рр. було висвітлено у дисертації та статтях Сергія Борисевича. В одному з розділів дослідження автор простежив еволюцію землеволодіння поміщицтва, а також вдався до аналізу законодавчого врегулювання поземельних відносин на Правобережжі.

Ґрунтовне дослідження Надії Темірової було присвячене тим соціально-економічним процесам, у яких головними учасниками були поміщики. У висновках автор підкреслила, що вивчення становища поміщицького господарства пореформених десятиліть вказує на необхідність нового переосмислення сучасного сільського господарства та вивчення досвіду господарювання в минулому задля нових досягнень у майбутньому.

Проблеми демагнатеризації правобережних володінь Потоцьких увійшли до кола наукових інтересів Ігоря Кривошеї. До основних причин розпорошення маєтків Потоцьких дослідник відносить: неспроможність спадкоємців Станіслава-Щенсного Потоцького управляти великими господарствами; поглиблення орендних відносин, які призводили до втрати прав власності; збільшення кількості та ролі посесорів, котрі з часом ставали власниками орендованих земель; неефективну економічну політику держави.

У роботах Володимира Павлюка розглянуто характер господарчої діяльності родин Потоцьких і Сангушків у Волинській губернії та показано вплив великих господарств на розвиток краю. Однак у роботах цього дослідника зустрічаються неточності у статистичних підрахунках й архівних посиланнях, що псує загальне позитивне враження від них.

Дотичними до тематики дослідження вважаємо також дисертації Н. Щербак, В. Горбаньова, А. Михайлика, О. Козія, Т. Ігнатієвої, О. Білобровець, Н. Громакової, О. Бундак, де вивчаються окремі аспекти соціально-економічного життя українських регіонів у ХІХ - на початку ХХ ст.

З останніх робіт польських авторів можна виділити монографію Анджея Майдовського. У тій її частині, що присвячена землеволодінню віляновської гілки роду, історик-мистецтвознавець зупинився на аналізі господарства в подільських і київських володіннях Олександри Потоцької (власниці підваршавського Віляновського маєтку). До свого дослідження він додав деякі документи з історії Теплицької ординації Потоцьких.

Із доробку білоруської історіографії треба згадати роботи Андрія Кіштимова. Крім висвітлення окремих питань соціально-економічного становища поміщицтва Білорусі на межі ХІХ-ХХ ст., він опублікував статтю про господарську діяльність Марії Ксаверіївни Потоцької у її білоруських маєтках.

Окремої уваги заслуговують праці французького історика Даніеля Бовуа, про що свідчать численні рецензії на них та дискусії серед науковців. Його остання монографія разом з двома попередніми складає завершений цикл досліджень процесу перерозподілу земельної власності та декласації безземельної шляхти у Правобережній Україні протягом ХІХ ст. Висновки у роботах Д. Бовуа важливі для розуміння сучасних процесів в Україні, однак підняті ним проблеми потребують подальшого вивчення.

Із нечисленних робіт, у яких предметом дослідження є дворянське землеволодіння у російському законодавстві, слід відзначити науковий доробок Юлії Рудакової. Дослідниця розкрила основні історико-правові аспекти еволюції поміщицького землеволодіння на Правобережжі протягом кінця XVIII - першої чверті ХІХ ст.

У контексті інкорпорації та інтеграції економіки Правобережної України до складу Російської імперії в монографіях Валентини Шандри показано вплив генерал-губернаторів на розвиток землеволодіння і торговлі в регіоні.

Монографії та статті московського історика Олексія Міллера характеризують соціальну структуру українського, єврейського та польського населення на теренах Російської імперії, політику царату щодо підлеглих, внесок польських та єврейських громадських діячів в розвиток краю. Дослідник наголошує, що російські проекти з русифікації та асиміляції українських земель мали негативні наслідки.

Паралельно з дослідженнями персоналій і майнового статусу роду Потоцьких посилюється інтерес до його витоків. Тому варто згадати біографічні нариси, присвячені найпомітнішим членам родини Потоцьких та їхніх нащадків у виданнях «Польського біографічного словника», дослідженнях Пшемислава Вітковського, Вікторії Колесник, Сергія Лисенка, Євгена Чернецького та Вардуї Халпахчьян.

Одним із дослідників генеалогії Тульчинської гілки Потоцьких був історик Єжи Лоєк. Незважаючи на багатий фактичний матеріал, сучасні науковці критично оцінюють окремі його висновки та інтерпретацію фактів.

Отже, попри давній інтерес істориків до родини Потоцьких та наявність значного масиву джерел, недостатньо вивченими залишаються проблеми землеволодіння та економічної діяльності цього магнатського роду, чим і зумовлене звернення до них.

Джерельну базу дисертації становлять документи з 86 фондів 13 українських, російських, польських архівосховищ, музеїв, Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАНУ та опубліковані матеріали.

За видовою ознакою використані історичні джерела можна поділити на такі групи: законодавчі акти і документи урядових установ; фінансові документи: вотчинна документація, актові та діловодні документи маєтків і підприємств господарсько-фінансового походження; джерела особистого походження (т.зв. еgо-документи): епістолярна спадщина, мемуари, щоденники, записні книжки, автобіографії, подорожні нотатки; генеалогічні документи; статистичні матеріали: довідники, описи маєтків; періодичні видання; картографічні матеріали.

Великий масив фінансової документації (господарські звіти, інвентарі, реєстри майна); приватноправові (купчі, дарчі грамоти, орендні договори, заповіти, формулярні списки); публічно-правові акти (офіційні звернення представників роду до різних державних установ, рапорти чиновників, судово-слідчі матеріали тощо) зберігаються у Центральному державному історичному архіві України в Києві (ЦДІАУК) (ф. 49 - фамільний фонд графів Потоцьких; ф. 258 - фамільний фонд графів Строганових); Державному архіві Вінницької області (ДАВО) (ф. 564 - Управління Немирівським маєтком графині М.Б.Строганової; ф. 863 - фамільний фонд князів Щербатових; ф. 879 - фамільний фонд графів Потоцьких; ф. 880 - фамільний фонд графів Строганових); Російському державному архіві давніх актів (РДАДА) (ф. 1289 - фонд Щербатових; ф. 1278 - фонд Строганових); Державному архіві Київської області (ДАКО) (ф. 2 - Канцелярія Київського цивільного губернатора); Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАНУ (ІР ЦНБ) (фф. VІ; ХІІІ; 87); Головному архіві давніх актів у Варшаві (AGAD) (родинні фонди Потоцьких); Державному архіві м. Кракова (Архів Потоцьких з Кшешовиць) та в рукописних зібраннях Польської академії наук у Кракові.

Економічна та соціальна діяльність Потоцьких відбита також і в інших фондах ЦДІАУК (ф. 707 - Управління Київського учбового округу; ф. 442 - Канцелярія Київського, Подільського, Волинського генерал-губернатора; ф. 503 - Управління 10-го Тульчинського удільного маєтку Київського удільного округу (1844-1915); ф. 504 - Управління Голованецьким удільним маєтком Балтського повіту Подільської губернії).

Автор використала наративні архівні джерела, зокрема приватне листування, мемуари, щоденники, записні книжки, автобіографії тощо окремих представників роду Потоцьких. Інформативно насиченими є опубліковані нотатки офіціаліста Потоцьких Антонія Хжонщевського та Адама Чартковського.

Генеалогії, родоводи, виписки із дворянських книг, біографічні нотатки (ЦДІАУК. - ф. 49; 258; ДАКО. - ф. 782; Державний архів Житомирської області (ДАЖО). - ф. 146; РДАДА. - ф. 1278, 1289; Російський державний історичний архів (РДІА). - ф. 1343) дозволяють доповнити та відтворити «мережу» родинно-свояцько-дружніх відносин роду Потоцьких.

Значну групу джерел становлять законодавчі акти і документи урядових установ, які дають можливість розкрити державну політику в аграрних відносинах. Основний нормативний матеріал законодавчого характеру вміщено у томах другого і третього видання «Полного Собрания Законов Российской империи». Загалом у роботі проаналізовано законодавчі акти (укази, узаконення, універсали, положення тощо) з 54 томів «Полного Собрания Законов Российской империи».

Важливу групу джерел складають опубліковані статистичні збірники, довідники, описи маєтків, необхідні для з'ясування площі землеволодіння, обсягу виробництва продукції на промислових підприємствах, кількості залежних селян.

Для реконструкції складу земельних комплексів досліджуваних родин використано неопубліковані плани та карти з відділу картографії Головного архіву давніх актів у Варшаві та архівних фондів ДАВО.

Опрацьовані архівні матеріали дають змогу комплексно підійти до вивчення всіх різнопланових проблем дослідження.

Другий розділ «Еволюція маєткового комплексу графів Потоцьких у Правобережній Україні 1831-1917 рр.» складається з двох підрозділів. У першому - «Питання дворянського землеволодіння на Правобережжі у російському законодавстві» - у хронологічному порядку систематизовано, проаналізовано й охарактеризовано закони, які мали регулювати аграрні відносини на Правобережжі.

Системи землеволодіння Речі Посполитої і Російської імперії суттєво відрізнялись, тому запровадження російського земельного законодавства в українських правобережних губерніях відбувалось не відразу. Серед першочергових завдань уряду було «вирішення проблем, пов'язаних зі становими правами та земельною власністю підданих». На час приєднання Правобережжя до імперії у російському законодавстві не було визначених правил позбавлення нерухомої власності. Стосовно поміщицького землеволодіння воно було прецедентним, бо, як правило, видані укази та вироки суду ставали зразком для створення юридичних правил для аналогічних справ. Намагаючись збільшити свій вплив у Правобережній Україні, уряд надавав політичну й економічну підтримку російським землевласникам та розширював пільги для них. Крім того, декілька десятиліть у цьому регіоні діяли як закони Російської імперії, так і правові норми Литовського Статуту, успадковані від попереднього періоду правління.

Ставлення до польської шляхти змінилось після Листопадового повстання 1830-1831 рр., коли влада почала проводити заходи щодо її поетапної культурної переорієнтації, інтеграції і асиміляції в російську політичну, соціальну та економічну системи. Учасники повстання зазнали переслідувань і репресій. Їхнє майно підлягало конфіскації на підставі указу від 21 грудня 1830 р. Упродовж наступних років було видано ще кілька указів, які підтверджували секвестр і конфіскацію маєтків. На Правобережжі у державну власність перейшли 1124 маєтки і 76777 кріпосних селян. Аби уникнути ув'язнення, деякі їхні власники подались за кордон. Серед вигнанців були і Потоцькі: Олександр (йому належав Уманський маєток), Герман та Юзеф (Белілівcький і Корецький маєтки), Володимир (Підвисоцький та Дашівський маєтки); Марія (Савранський маєток). Загалом у представників родини Потоцьких було забрано 7 маєтків із 52 фільварками та 21740 кріпаків.

Шляхтичі Правобережжя не бажали миритися із втратою володінь. Деякі з них намагалися передати права власності на землю дружинам або іншим родичам оформити відповідні боргові зобов'язання, забезпечені маєтками, які могли бути конфісковані. Великі польські землевласники були пов'язані тісними родинними зв'язками між собою, що також давало можливість не одному поколінню родини володіти значними земельними господарствами.

Після придушення повстання 1830-1831 рр. відбулись також значні зміни й у складі та кількості дворянства на Правобережжі. За указом Миколи І від 14 травня 1830 р. та 19 (31) жовтня 1831 р. комісія з верифікації (перевірки) шляхетства мала розглянути права польської шляхти на дворянство, і тих шляхтичів, які не зможуть довести свої права, зарахувати до оподаткованих станів, а решту слід було «именовать не Шляхтою, а Дворянством». Під час ревізії дворянських прав графи Потоцькі також доводили свою приналежність до дворянства. Наприклад, у серпні 1844 р. Центральна ревізійна комісія (ЦРК) розглядала справу Потоцьких з Брацлавського повіту Подільської губернії.

У пореформений період фундаментом соціального статусу й основним показником заможності поміщиків залишалася земельна власність. Січневе повстання 1863 р. стало черговим приводом для обмеження великого і середнього польського землеволодіння шляхом конфіскації, секвестру, експропріації, реквізиції та арешту. Влада шукала засоби для розширення присутності російських поміщиків на Правобережній Україні.

Губернаторські звіти за 1898 р. свідчать про незначне переважання російського землеволодіння над польським на Правобережжі. Воно було досягнуто, головним чином, шляхом забезпечення державою широкого доступу росіян до купівлі землі. Наприкінці ХІХ ст. росіянам на Київщині належало 1011142 дес., на Поділлі - 809630 дес., на Волині - 1493933 дес., всього 3314705 дес.; поляки ж володіли у Київській губернії 809876 дес., у Подільській губернії - 875099 дес., у Волинській губернії - 1473060 дес., всього 2158635 дес. землі. Польське дворянство докладало великих зусиль для збереження своєї нерухомості, однак процес мобілізації землі росіянами на початку ХХ ст. усе ж таки зачепив польські землеволодіння на Правобережжі.

У другому підрозділі «Зміни у земельній власності графів Потоцьких» (поділеному на 12 підпунктів) здійснено дослідження правобережних землеволодінь родини Потоцьких гербів Пилява та Любич; детально показано, як відбувався перехід маєтностей від одних власників до інших унаслідок спадкування, дарування, продажу, конфіскації тощо. Особливу увагу приділено документам, які були юридичною підставою зміни власників.

У першому підпункті «Походження та структура роду Потоцьких» коротко простежено історію родини. Найбагатші її представники належали до гербу Срібна Пилява (Тульчинська, Печорська, Віляновська, Ланьцутська гілки). Вони були записані в родовідні книги губерній за місцем знаходження їхнього нерухомого майна (Волинська, Київська, Подільська, Херсонська, Мінська, Санкт-Петербурзька губернії), а також внесені до «Общего гербовника дворянских родов» Російської імперії. Своє шляхетське походження Потоцькі виводили від «Ивана, сына краковского подчашия Фомы, графа Пиляви на Добчинцах Потоцкого грамотою польского короля Казимира от 1360 г.»

Потоцькі гербу Любич осіли на південно-східних землях Речі Посполитої. Їм належали села Турбійовка (Турбіївка, Турбувка), Йєльцівка, Городища, Казимирівка в Київській губернії. У 1891 р. Потоцьким (придомок Фокс) було надано графський титул і вписано до родословних книг Київської губернії.

Для збереження цілісності своєї (не)рухомості Потоцькі практикували так звані внутрішні шлюби, що свідчить про цінування ними приналежності до свого кола і усвідомлення власного престижу. При виборі шлюбних партнерів вони враховували суспільне становище та громадську активність майбутніх родичів.

У наступних одинадцяти підпунктах показано як формувалися та змінювалися найбільші маєтки Потоцьких у зазначений період. Дослідження здійснено на підставі актів правового і судового характеру (заповіти, дошлюбні угоди, судові рішення, реєстри майна й актів купівлі-продажу), грамот, інвентарних описів, повідомлень, боргових зобов'язань, квитанцій, листів, картографічних матеріалів та інших документів.

Від часу поділів Речі Посполитої і до першої чверті ХХ ст. до земельного масиву родини Потоцьких входили такі маєткові комплекси: Антонінський, Белілівський, Бережанський, Букський, Бужанський, Дашівський, Корецький, Краснянський, Кристинопільський, Ладижинський, Любарський, Махновський, Могилівський, Немирівський, Новоселецький, Ободівський, Ольховатський, Печорський, Підвисочанський, Піщівський, Рижавський, Савинецький, Савранський, Смолдирівський, Смотрицький, Соколовський, Тальнівський, Тарговицький, Таужанський, Теплицько-Бубновецько-Ситковецький (з 1875 р. ординація), Томашпільський, Тульчинський, Турбійовський, Уладівський, Уманський, Четвертинівський, Харпацький, Шепетівський, Шаргородський, Ямпільський; Гайсинське, Ольховецьке та Звенигородське (на емфеутичних правах) староства та інші землі.

Від початку ХІХ ст. велике землеволодіння Потоцьких поступово розпорошувалося внаслідок кількох причин: по-перше, родинні обставини (поділ між кількома спадкоємцями призводив до подрібнення маєтку); по-друге - постійна потреба у грошах змушувала продавати маєток чи заставляти його на тривалий час (були випадки, коли заставлений маєток конфісковували за борги); по-третє, орендарі та офіціалісти в маєтках отримували землі в подарунок чи викуповували їх за низькою ціною; по-четверте, на подрібнення маєтків впливала політика уряду.

За нашими підрахунками, земельна власність родини Потоцьких на Правобережжі на початку ХХ ст. становила приблизно 150000 дес. У 90-х рр. ХІХ - на початку ХХ ст. на Поділлі та Київщині їм належало 65181 дес., на Волині ? 77417 дес. землі.

У роботі спростовано акт купівлі Тульчинського маєтку Петром Ольденбурзьким у Строганових (до часу продажу цих земель Департаменту наділів); створення Потоцькими у 1904 р. Корецької і в 1912 р. Антонінської та Піщівської (центр у м. Новоселиця) ординацій.

Третій розділ «Економічний стан маєтків та підприємницька діяльність Потоцьких» складається з чотирьох підрозділів. У першому «Організація управління маєтками» проаналізовано механізми управління маєтками. Зазначено, що у найрозвиненіших із них керівництво господарством здійснювалося за планом і залежало від характеру виробництва. Детально розглянуті повноваження та обов'язки центральної адміністрації маєткових комплексів (уповноваженого (peіnomocnikа), управителя маєтку (rz№dca dуbr) і середнього керівного персоналу (комісара, «пленіпотента», шефа контори, касира, «провентового» писаря, економа, конторника фільварків, отамана, магазинера, геометра, контролерів населення, будівничих, стражників, дозорців, лісників тощо) в управлінні економіями (фільварками). У ХІХ ст. управління великими маєтками набуло професіональних рис, що робило його ефективнішим. Охарактеризовано маєтково-господарську бухгалтерію й відповідну документацію.

У другому підрозділі «Виробничо-комерційна діяльність» досліджено особливості господарського життя, фабрично-заводського, кустарного виробництва та торгівлі у маєтках Потоцьких у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Складені на підставі документів таблиці й діаграми ілюструють поступове збільшення виробничих потужностей на підприємствах родини. Проаналізовано роль Потоцьких у таких галузях, як цукроваріння, винокуріння, борошномельна промисловість. Доказано, що Потоцькі перетворювали свої підприємства на рентабельні заводи капіталістичного типу шляхом удосконалення техніки і технології виробництва, а також широкого використання найманої праці.

Найбільше прибутків у господарствах Потоцьких і споріднених із ними Строганових, Сангушків і Браницьких приносило цукроваріння (заводи Потоцьких у Клембівці, Кременчузі, Шепетівці й Корці на Волині; Ситківцях, Соболівці, Уладівці, Тростянці, Немирові на Поділлі; Бужанці, Ольхівці, Орлівці на Київщині) і горілчане виробництво (заводи у Бубновці, Пчельні, Немирові, Яруні, Суємцях, Великопузирках), а також виробництво зерна і конярство. Основним джерелом для визначення рентабельності є фінансова документація та описи маєтків.

Маєткам Потоцьких притаманні риси, характерні для пореформеного періоду розвитку Правобережжя: загальна аграрна спрямованість економіки, спеціалізація у вирощуванні й переробці зернових культур і цукрового буряка, запровадження у господарствах нової техніки та удосконаленого реманенту, порівняно широке застосовування добрив, використання вільнонайманої праці, співпраця зі значною кількістю дрібних і середніх торговців, поширення посередництва й оренди. Усе це дозволяло збільшувати продуктивність праці та загальну прибутковість маєтків. Наприклад, дохід від буряківництва приблизно у 10 разів перевищував прибуток від зерновиробництва.

У третьому підрозділі «Посесія у маєтках Потоцьких (за матеріалами Теплицько-Ситковецької ординації)» висвітлено проблему поширення оренди й застави землі на Правобережній Україні. З одного боку, практика передачі маєтків в оренду нерідко призводила до зміни власників, а з другого, фіктивна оренда й застава дозволили польським поміщикам обмежити посягання зазіхання влади на їхню земельну власність. Вплив короткотермінової оренди на розвиток господарств Потоцьких був негативним.

У четвертому підрозділі «Соціально-економічне становище селянства в маєтках Потоцьких» розглянуто причини, що зумовлювали низьку продуктивність селянського господарства, гальмували його можливості виходу на ринок. Серед них: недосконалий обробіток землі, традиційний набір вирощуваних культур, недостатнє удобрення ґрунтів, мала кількість робочої худоби, малоземелля, кріпосницький тягар. На 1850-ті рр. у власності родини Потоцьких перебувало близько 113728 кріпаків. Скасування кріпацтва зумовило серйозні перетворення в усіх сферах життя. Для поміщицтва вони означали розширення соціального складу працівників внаслідок втрати землеволодіннями станового характеру. Однією з важливих проблем поміщицького господарства України стало забезпечення його робочою силою, яка вирішувалась різними шляхами, але дедалі більшу роль відігравала праця найманих робітників.



ВИСНОВКИ

У висновках підведені підсумки дослідження, які виносяться на захист:

¦ На основі критичного аналізу історіографії питання та його джерельної бази показано, що на сьогодні питання економічного розвитку великих поміщицьких маєтків залишається недостатньо вивченим. Залучення до наукового обігу нових архівних та опублікованих джерел дозволило зробити комплексне дослідження землеволодіння й економічного стану маєтків Потоцьких.

¦ Огляд історіографії свідчить про давній інтерес істориків до родини Потоцьких, проте залишається недостатньо вивченою проблема економічної діяльності цього магнатського роду. До того ж вона розглядається здебільшого на тлі історії всієї Російської імперії, тоді як її регіональні, українські аспекти лише побіжно окреслені. Досі не запропоновано цілісної картини розвитку маєткових комплексів впливової аристократичної родини Правобережжя упродовж тривалого часу.

¦ Аналіз правових актів Російської імперії щодо поміщицького землеволодіння свідчить, що починаючи від законодавства Катерини ІІ і до середини 1890-х рр. законотворчий процес розвивався у напрямку цілеспрямованої асиміляції поляків, системного правового обмеження суспільно-економічного життя колишньої польської шляхти (здебільше це проявилось після Листопадового та Січневого повстань).

Земельне законодавство мало на меті обмежити права шляхти на проживання на Правобережжі, земельну власність, дворянство. Російське самодержавство здійснило цілий комплекс заходів, спрямованих на інтеграцію та підтримку у краю російських помісних власників, надаючи їм різноманітні пільги, переваги, грошові позики. Важливим напрямком, який посилював дії влади, були шлюби між заможною польською аристократією та впливовими російськими дворянами. Унаслідок цих шлюбів земельні володіння переходили до російської зони впливу, їхній подальший розвиток підтримувався урядом.

¦ До характерних ознак поміщицького землеволодіння на Правобережжі можна віднести домінування польського поміщицького землеволодіння до середини 1890-х рр., поступове поширення з кінця 1890-х рр. землеволодіння російського дворянства; збереження великих маєтків.

Упродовж ХVIII - початку ХІХ cт. у Правобережній Україні значна кількість земельних володінь належала Потоцьким гербу Пилява та Любич. Від початку ХІХ ст. велике землеволодіння цих родів поступово розпорошувалось. Через численні конфіскації, заборони на спадкування та купівлю землі заможні польські поміщики знаходили можливості збереження землі в руках однієї родини. У середині ХІХ ст. на Правобережжі динамічно розвивалася тенденція до зникнення великих латифундій. Втім, у останній чверті ХІХ ст. у землеволодінні Потоцьких спостерігається повторне повернення до них. Яскравим прикладом є створення заповідного Теплицько-Ситковецького маєтку та примноження земельних наділів у представників ланьцутсько-шепетівської (волинської) гілки Потоцьких. Проте створення величезних латифундій у другій чверті ХІХ ст. істотно відрізняється від процесів другої половини ХVІІІ - початку ХІХ ст. Воно було спричинене бажанням заможної польської магнатерії зберегти економічний вплив і земельно-господарські комплекси в руках родини.

¦ Внутрішня організація поміщицьких економій цілком залежала від характеру господарства. Із другої половини XIX ст. поступово почали змінюватись підходи до управління маєтками, у них з'являлись нові посади, необхідні для ведення спеціалізованого господарства. Управління маєтками набувало професіоналізації. Поступово формувався особливий прошарок спеціалістів у галузі управління. Усе це дозволяло вести великі підприємницькі господарства й одержувати більші прибутки.

¦ Виробництво у маєтках Потоцьких орієнтувалось на ринок. В організації господарювання поєднувались різні методи виробничого процесу, що дозволяло зміцнювати позиції та поліпшувати результати виробництва. Поширювався розрахунок рентабельності, що стимулював використовувати всі ресурси з більшою користю для себе, краще збалансовувати всі складники у структурі господарства.

Успіхи поміщицьких господарств у галузі землеробства не варто ототожнювати винятково з механізацією, тому що вони випливали не стільки із застосування техніки, скільки з нових способів використання ґрунтів, ретельної оранки, ротації культур, яка одночасно націлювалася і на усунення пару, і на покращання тваринництва - джерела добрив, а, отже, засобу уникнення виснаження ґрунтів. Систему, яка характеризувалася цими рисами, в ХІХ ст. назвали «високим сільським господарством».

На місці колишніх дворянських латифундій відбувалося активне формування господарств підприємницького типу.

Господарство Потоцьких було спрямоване на найпродуктивніші статті доходу, характерні для регіону розташування маєтків. Вирощували й сіяли лише те, що могло становити статті доходу. Найбільші прибутки давали великі багатогалузеві господарства Потоцьких, які мали розвинену переробку: цукроваріння, винокуріння, лісозаготівля, тваринництво, паперові та борошномельні заводи тощо.

...