Соціально-економічне становище та культурно-освітня діяльність православних монастирів півдня Київської єпархії (1793-1917 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

^{ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ}

^{ІМ. БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО}

^{АВТОРЕФЕРАТ}

^{дисертації на здобуття наукового ступеня}

^{кандидата історичних наук}

^{Соціально-економічне становище та культурно-освітня діяльність православних монастирів півдня київської єпархії (1793-1917 рр.)}

^{Спеціальність 07.00.01 - історія України}

^{Лавріненко Назар Петрович}

^{Черкаси - 2008}

^{Дисертацією є рукопис}

^{Робота виконана на кафедрі історії та етнології України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Міністерства освіти і науки України}

^{Науковий} керівник: доктор історичних наук, професор

^{Масненко Віталій Васильович,}

^{Черкаський національний університет}

^{імені Богдана Хмельницького, завідувач кафедри історії та етнології України}

^{Офіційні опоненти}: доктор історичних наук, професор

^{Крижанівський Олег Прокопович,}

^{Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії стародавнього світу та середніх віків}

^{кандидат історичних наук, доцент}

^{Гейда Ольга Сергіївна,}

^{Чернігівський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри історії та археології України}

^{Захист відбудеться “26” березня 2008 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 81, кім. 211.}

^{ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ}

^{Актуальність теми.} Християнське чернецтво на українських теренах має давні традиції, що формувалися від часів перших обителей на київських дніпрових схилах до сьогодення. За цей час воно пережило як роки занепаду та руйнацій, так і розквіту та піднесення. Всупереч всебічним утискам, полонізації та русифікації давнім українським монастирям Київської митрополії вдавалося тривалий час зберігати свої самобутні устої та традиції. Соціокультурний феномен чернецтва постійно привертав увагу дослідників, був предметом жвавих дискусій та наукових пошуків.

^{Нового звучання церковно-монастирська тематика набула в незалежній Україні. У 1991 - 2007 рр. в Україні було відновлено та започатковано близько 200 православних монастирів. Зокрема, на території сучасної Черкаської та Канівської єпархії за ці роки було відроджено 8 осередків православного чернецтва, на території Білоцерківської - 3. Інтенсивне відродження інституту чернецтва слугує вагомим аргументом для фахового дослідження його історії.}

^{Тема дослідження логічно вписується у рамки нового напряму історичних студій - історичної регіоналістики, що вибудовується на стику історичного, географічного, економічного, культурологічного знання. Регіональний аспект дослідження зумовлюється особливостями історичного розвитку Подніпров'я, на якому часто змінювалися різні домінуючі цивілізаційні системи, які по-різному впливали на розвиток православних монастирів та чернецтва.}

^{Власне монастирі та чернецтво є унікальним соціокультурним феноменом, який на Правобережжі з кінця XVIII до початку ХХ ст. опинився в нових для себе умовах існування. Що призводило до його суттєвих трансформацій.}

^{У цілому вивчення церковної історії сприяє повноцінному відтворенню історії України. Отже, запропонована тема має наукове та суспільно-політичне значення, чим і обумовлюється її актуальність.}

^{Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.} Дисертацію виконано згідно з науковою проблематикою кафедри історії та етнології України Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького “Питання історії Середнього Подніпров'я в контексті історії України”, вона тісно пов'язана з темою Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького “Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної самоорганізації українського селянства” (номер державної реєстрації 0102U006796).

^{Об'єктом дослідження} є православні монастирі Київської єпархії як осередки християнської духовності, які активно займалися культурно-освітньою діяльністю та були важливим елементом соціально-економічного простору окресленого регіону.

^{Предметом} дослідження є господарсько-економічна та соціально-культурна діяльність монастирів.

^{Хронологічні рамки дослідження} охоплюють 1793-1917 рр. Вибір нижньої хронологічної межі (1793 р.) обумовлено входженням Правобережної України до складу Російської імперії після другого поділу Речі Посполитої, верхньої (1917 р.) -- революційними подіями в Російській імперії, які кардинально змінили стан православної церкви взагалі та монастирів зокрема.

^{Територіальні межі дослідження.} Опрацьовані матеріали стосуються діяльності православних монастирів, що перебували у підпорядкуванні “Благочинного монастирів поза м. Києвом розташованих”. Відповідно до тогочасного адміністративно-територіального поділу, православні монастирі розташовувалися на території Чигиринського, Черкаського, Канівського (до 1844 р. Богуславського), Київського, Бердичівського (до 1846 р. Махновського) повітів Київської губернії. Географічне розміщення вказаних повітів відносно єпархіального і губернського центру та відсутність православних монастирів в інших повітах губернії дозволяє вживати при означенні окресленого регіону термін “Південна Київщина”. Відповідно до сучасного адміністративно-територіального поділу, опрацьовані матеріали стосуються Кагарлицького району Київської області, Чигиринського, Черкаського, Канівського, Шполянського - Черкаської області та Ружинського району Житомирської області. Картографічно географічні межі пропонованого дослідження окреслюють територію від м. Чигирин по течії р. Дніпра до м. Ржищів, далі - на північний захід до містечка Махновки і, врешті, - на південь до містечка Лебедин.

^{Оскільки м. Київ та його околиці із часів “Вічного Миру” перебували у складі Російської держави і не відчували впливу негативних чинників (характерних для “закордонних”), також враховуючи достатній рівень вивчення монастирів м. Києва та його найближчих околиць, ми не включаємо їх до свого дослідження.}

^{Мета дослідження} полягає в тому, щоб на основі аналізу наявних джерел і узагальнень української та зарубіжної історіографії комплексно проаналізувати соціально-економічне становище та освітньо-культурну діяльність православних монастирів Південної Київщини кінця XVIII - початку ХХ ст.

^{Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:}

- ^{з'ясувати стан наукового опрацювання теми, кількісний та якісний рівень забезпечення джерельної бази;}

- ^{визначити особливості ієрархічного підпорядкування провінційних монастирів Київської єпархії;}

- ^{для адекватного відображення становища монастирів та чернецтва дослідити їх правовий статус, канонічне й державне регулювання їхньої діяльності;}

- ^{провести типологізацію монастирів за такими ознаками: кількість ченців, штатність, територіальне розміщення, становий та статевий поділ;}

- ^{локалізувати православні монастирі на території Київської єпархії в окреслений період, дослідити монастирські архітектурні комплекси;}

- ^{з'ясувати джерела поповнення лав монастирської братії;}

- ^{вивчити освітній та громадсько-виховний напрямок у діяльності монастирів;}

- ^{висвітлити господарсько-економічні функції монастирів.}

^{Наукова новизна} одержаних результатів полягає в наступному:

- ^{комплексно досліджено функціонування інституту чернецтва в Південній Київщині кінця XVIII - початку ХХ ст.;}

- ^{розкрито виправно-виховні функції монастирів Південної Київщини;}

- ^{суттєво доповнено сучасні знання про освітні функції провінційних православних монастирів та чернецтва Київської єпархії;}

- ^{конкретизовано кількісний склад та соціальну представленість чернецтва регіону;}

- ^{локалізовано православні монастирі на території Київської єпархії, виявлено особливості монастирських архітектурних комплексів;}

- ^{конкретизовано тенденції розвитку промислового та сільсько-господарського виробництва у монастирських економіях регіону, що досліджується;}

- ^{проаналізовано монастирські фінансові потоки, доведено активну участь провінційних православних монастирів Київської єпархії на ринку банківських послуг.}

^{Практичне значення дисертації} полягає у тому, що результати дослідження, принципові положення, сформульовані у ході вивчення теми, можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць із історії України, історії церкви та релігії в Україні; при розробці навчальних програм і підручників для вищої, середньої школи, лекційних курсів і спецкурсів; при написанні монографій, підготовці наукових статей, історико-краєзнавчих видань; при розробці експозиційних комплексів у громадських та державних музеях, у ЗМІ. Крім того, положення дисертації можуть використовуватися у роботі державних органів влади, при розробці нормативно-правової бази діяльності монастирів. Краєзнавчий аспект дослідження має цінність для розвитку краєзнавчих студій. Наведені приклади виправно-виховної та освітньої діяльності монастирів варті уваги сучасних релігійних організацій.

^{Апробація результатів роботи.} Основні положення та результати дослідження обговорювалися на кафедрі історії та етнології України Черкаського національного університету. Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення у доповідях і повідомленнях на І Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу - 2004” (листопад 2004 р.), XVI-XVIII наукових сесіях Осередку НТШ у Черкасах (2005-2007 рр.), Третій і Четвертій Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Православ'я наука суспільство: проблеми взаємодії” (Київ 2005, 2006), на ХV Міжнародній конференції у м. Львові “Історія релігій в Україні” (травень 2005 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Українська історична біографістика: забуте і невідоме” (Тернопіль, травень 2005), Третій Міжнародній науковій конференції “Україна Соборна” (Черкаси, грудень 2005).

^{Публікації.} Здобуті автором наукові результати викладено у 16 публікаціях, 6 із яких - у фахових виданнях, визначених переліками ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 8,7 друкованого аркуша.

^{Обсяг і структура} дисертації зумовлені метою, завданнями та проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (33 сторінки, 393 позиції), 16 додатків (на 16 сторінках). Загальний обсяг рукопису становить 240 сторінок.

^{ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ}

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено хронологічні та територіальні межі наукового пошуку, сформульовано мету й основні завдання роботи; акцентовано увагу на науковій новизні результатів дисертації та її практичній значущості, представлено відомості про апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження”, що складається з трьох підрозділів, з'ясовано стан наукового опрацювання теми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.

У підрозділі 1.1 “Історіографія проблеми” розглянуто наукову літературу з теми вивчення, диференційовано проаналізовано вітчизняну та зарубіжну історіографію. Вітчизняну історіографію з обраної теми умовно поділено на періоди: 1) XIX ст. - початок ХХ ст., 2) 20-ті - початок 90-х рр. ХХ ст., 3) 1991 р. - початок ХХІ ст., виділено в окрему групу праці представників діаспори.

^{Історіографія першої групи представлена роботами авторів, що працювали на теренах Російської імперії до її ліквідації. Праці цього періоду позначено посиленим інтересом дослідників до вивчення церковної історії, аналізом різних сфер діяльності церковних інституцій, устрою та завдань чернецтва. Серед тогочасних істориків тривали наукові дискусії щодо шляхів подальшого розвитку православного чернецтва, напрямів його служіння церкві та суспільству. Про монастирі Південної Київщини у більшості випадків згадувалося побіжно, у контексті загально церковної проблематики. Більше інформації щодо нашої теми міститься у працях таких дослідників, як Ф. Титов, П. Лебединцев. Найбільш дискусійними виявились роботи Д. Ростиславова. Він, на відміну від попередніх авторів, акцентував увагу на проблемних аспектах діяльності чернецтва та подав сміливі, як на той час, висновки, які спричинили хвилю як схвальних, так і вкрай критичних публікацій, пошуків та сприяло привертанню уваги науковців та громадськості до вивчення історії православного чернецтва.}

^{У роботах П. Лебединцева, М. Васильєва, П. Короленка, М. Максимовича, П. Клебановського, П. Орловського подано стислу інформацію про історію заснування, земельні володіння та видатних настоятелів обителей Київської єпархії. Цінність цих розвідок полягає у тому, що в них подано достовірні відомості про стан монастирів на момент проведення досліджень.}

^{Слід відзначити, що слабкою стороною частини тогочасних наукових студій була недостатня обґрунтованість висновків, поза увагою дослідників залишилися питання розвитку соціального представництва чернецтва, його побуту.}

^{Отже, доробок істориків першого періоду й досі становить левову частку всієї церковно-монастирської історіографії. Це пояснюється тим фактом, що “руська” церковна історія як наука існувала лише упродовж ХІХ - початку ХХ ст. й усі досягнення церковної історії були зумовлені загальним ростом церковно-наукової думки того часу.}

^{До теми, що досліджується, історики зверталися і в часи існування Радянського Союзу. Більшість праць церковно-монастирської тематики цього періоду позначена так званим “марксистсько-ленінським” світобаченням їхніх авторів. Як обсяги, так і ґрунтовність досліджень того часу свідчать про непопулярність цієї тематики серед науковців. Серед суцільно заідеологізованих робіт лише зрідка зустрічаються науково змістовні. Так, радянська церковна історіографія 1930-х рр. представлена концептуальною (хоч і значно заідеологізованою) працею М. Нікольського “История Русской церкви”. Побачивши світ на початку 1930-х років, вона витримала декілька перевидань (1983, 1985, 1988, 1990 і 2004 рр.) і не втратила своєї цінності дотепер. Їй притаманні комплексність і ґрунтовність у висвітленні теми, наповненість значною кількістю різноманітного фактичного матеріалу. У передмові до видання 1983 р. проф. М. Гордієнко зазначав: “Сьогодні, як 50 років тому, книга М. Нікольського лишається єдиною монографічною працею по історії російської церкви”. У ній виділено окремий розділ, присвячений “кризі державної церкви”, в якому містяться цінні узагальнені відомості з історії православної церкви пореформеного періоду.}

^{Висвітленню стосунків православної церкви та державного апарату в ХІХ - на початку ХХ ст. присвячено роботи таких науковців, як Є. Грекулов, С. Дмитрієв. Боротьби селянства проти “монастирської експлуатації” стосуються роботи Л. Емелях. У цілому над “антинародною роллю” церкви працювали Л. Олійник, Л. Резников.}

^{Ситуація із вивченням церковно-монастирської тематики значно поліпшилася у сучасний період. Серед монографій, присвячених церковній тематиці, відзначимо роботи О. Крижанівського, А. Зінченко, які позначені об'єктивністю та ґрунтовністю опрацювання архівних джерел. Вони стали взірцем дослідження соціально-економічного становища церковних інституцій для наступних поколінь істориків.}

^{Українська церковна історіографія представлена рядом ґрунтовних публікацій про деякі з монастирів регіону. Насамперед це роботи відомого черкаського краєзнавця, історика Ю. Мариновського, який опублікував із коротким аналізом 36 різноманітних актів монастирського діловодства. Ним використано документи монастирських і церковних фондів, які не часто залучаються дослідниками до широкого наукового обігу. Щодо монастирів, то найбільшу увагу автор приділив таким питанням, як фундування монастирів та їхні економічні показники.}

^{Безпосередньо історії Виноградського, Трахтемирівського та Канівського православних монастирів присвячено ряд публікацій В. Ластовського, Л. Горенко, A. Перепелиці, С. Кілессо, О.Самкова.}

^{Про зацікавленість сучасної наукової спільноти релігійною проблематикою свідчить і поява ряду дисертацій в останні десятиліття. Заслуговують на увагу роботи І. Ломачинської, О.Чиркової, М. Яременко, В. Перерви, М. Абдуллаєвої, В. Тура, І. Акименко, Ю. Хитровської. Основну увагу автори приділяли вивченню питань джерельної бази, становим характеристикам ченців київських монастирів, статусу єпархіальних органів влади, монастирям Криму та Чернігівщини, що дозволяє предметніше осмислити шляхи власного наукового пошуку в напрямку дослідження соціально-економічного становища монастирів Південної Київщини.}

^{Дотично історії монастирів окресленого регіону стосуються тематичні публікації О. Сидоркіна. В. Присяжнюка, В. Рожко, Ю. Поліщука. У них деталізовано розуміння проблеми, їхній зміст збагачує уявлення істориків про освітню діяльність монастирів Правобережжя, соціально-правове становище монастирів тощо.}

^{Доволі широким колом дослідників представлена наукова спадщина представників діаспори. Праці дослідників цієї групи логічно поділяються на власне українську діаспору та російську. Загальним недоліком більшості праць обох цих підгруп є їх слабка джерельна база. Причиною такої вади, безперечно, слугувала специфіка проведення пошукової роботи, доступу до місцевих архівів України.}

^{Зарубіжна (західна) церковно-монастирська історіографія, яка б стосувалася українського чернецтва представлена скупо й тому використано лише роботи S.Senyk, де оглядово простежується розвиток чернецтва (унійного) на українських теренах до початку ХІХ ст. Східна церковно-монастирська історіографія останнім часом бурхливо примножується працями (у тому числі й дисертаційного характеру) переважно молодих російських дослідників. Їх студії спрямовуються на з'ясування становища чорного духовенства в окремих російських губерніях, що дає нам змогу порівняльного аналізу.}

^{У цілому, як свідчить аналіз історіографії, тема, порушена нами, донині не була повноцінно й всебічно висвітлена в історичній літературі, а наявна історіографія створює достатнє підґрунтя для проведення комплексних студій, присвячених соціально-економічному становищу монастирів Південної Київщини кінця XVIII - початку ХХ ст., яких дотепер не було проведено.}

^{У підрозділі 1. 2 “Джерельна база дослідження” проаналізовано джерельну основу дослідження, яка складається із неопублікованих та опублікованих матеріалів.}

^{Відповідно до типологічного критерію, джерельну базу доцільно поділити на кілька груп.}

^{Першу групу становлять маніфести, грамоти, укази урядових та церковних установ. Вона дозволяє відобразити правове поле існування монастирів та чернецтва, простежити його зміни, яких зазнавали обителі та браття у своєму правовому статусі.}

^{Друга група - документи про земельні та інші майнові стосунки монастирів із оточуючими поміщиками та селянами: судові справи, договори оренди та підрядів. Вони представлені достатньо повно. Для ретельного вивчення історії окремих обителей саме їх судові справи носять чимало достовірних відомостей про землеволодіння монастирів, скажімо, спірні ділянки детально задокументовані, що дозволяє з великою точністю визначати їх на місцевості.}

^{Третя група - документи про внутрішній побут та управління монастирів: відомості про будівництво та ремонт культових та житлових приміщень, звіти про купівлю та продаж продуктів харчування, призначення та переведення ченців.}

Четверта група - документи, що стосуються господарських та фінансових питань. Важливі відомості щодо сільськогосподарської, промислової та торгово-фінансової діяльності чернецтва містять монастирські прибутково-видаткові книги. Цінність становлять описи монастирів, які дають можливість систематизувати дані про монастирське землеволодіння, прибутки та видатки, розповідають про лихварську діяльність ченців. Інформацію про розміри церковних володінь, методи господарювання в духовних маєтках, умови оренди, джерела доходів і витрат зустрічаємо у візитах благочинного.

П'ята група - відомості про ченців та послушників, у яких міститься інформація про їх станове походження, вік, стать, освіту, етапи кар'єрного зросту та ін. Ця інформація знаходиться переважно у щорічних звітах монастирського керівництва до єпархіальної консисторії, що дозволяє при умові збереженості фондів безперервно простежувати динаміку змін зазначених вище характеристик упродовж тривалих періодів.

^{Шоста група - документація цивільних органів влади, що торкається діяльності монастирів та чернецтва. Ця група містить цінну інформацію про взаємини монастирів із місцевими органами влади.}

^{Сьому групу становлять архівні документи, похідні від першоджерел, такі, що носять творчий характер: чернетки наукових робіт дослідників, виписки з першоджерел, історичні праці.}

^{Під час наукового пошуку автором було опрацьовано та залучено матеріали із ряду архівосховищ України та Російської Федерації. Під час дослідження теми автором опрацьовано документальні джерела, що зберігаються в архівосховищах Російського державного історичного архіву (далі - РДІА), Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (далі - ЦДІАУК), Державного архіву Черкаської області (далі - ДАЧО), Державного архіву Київської області (далі - ДАКО), а також у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського (далі - ІРНБУВ).}

^{У Російському державному історичному архіві опрацьовано та залучено матеріали ф. 196 “Канцелярия Синода (1721-1918)”, ф. 797 “Канцелярия обер-прокурора Синода”, ф. 802 “Учебный комитет при Синоде”, з яких почерпнуто цінну статистичну інформацію про стан монастирів Південної Київщини. Їх використання дозволило заповнити ряд прогалин у джерельній базі архівосховищ України.}

^{При написанні дисертації було залучено документи і матеріали таких фондів ЦДІАУК: ф. 127 (“Київська духовна консисторія”), ф. 182 (“Канцелярія Київського митрополита”), ф. 183 (“Благочинний монастирів Київської єпархії”), ф. 826 (“Медведівський Миколаївський монастир”), ф. 903 (“Жаботинський Онуфріївський монастир”), ф. 825 (“Лебединський Миколаївський м-р”), ф. 181. (“Чигиринський Троїцький монастир”), ф. 166. (“Мошногірський Вознесенський монастир”), ф. 180 (“Мотронинський Троїцький монастир”), ф.1253. (“Лебединський Георгіївський монастир”), ф. 911 (“Белилівський Георгіївський монастир”).}

^{У ДАКО було здійснено відбір матеріалів із фондів: ф. 2 (“Канцелярiя Київського цивільного губернатора”), ф. 804 (“Київський губернський статистичний комітет”), ф. 356 (“Киевская контрольная палата”), ф. 41 (“Київська губернська будівельна та дорожня комісія”), ф. 276 (“Київська єпархіальна училищна рада”).}

^{У ДАЧО опрацьовано матеріали зібрані у наступних фондах: ф. 149 (“Жаботинський Онуфріївський монастир”), ф. 148 (“Мошногірський Вознесенський монастир”), ф. 548 (“Чигиринська повітова земська управа”), ф. 422 (“Лебединский Николаевский женский монастырь. Чигиринский у-д, Киевской губернии. 1837-1891 гг.”), ф. 354 (“Виноградский успенский мужской монастырь. Звенигородского уезда Киевской губернии. 1848-1870”), ф. 693 (“Чигиринський Свято-Троїцький жіночий монастир”), ф 420 (“Чигиринський повітовий земельний суд”), ф. 435 (“Чигиринське повітове казначейство”), ф. 447 (“Черкаське духовне правління”), ф. 896 (“Канівський повітовий суд…”), ф. 648 (“Чигиринська повітова земська управа...”), ф.660 (“Чигиринське духовне правління, м. Чигирин Київської губернії. 1760-1867 рр.”), Р-228 (“Шевченківське (Черкаське) окружне архівне управління (м. Черкаси Київської губернії)”).}

^{До дослідження залучено фонди ІР НБУ, де опрацьовано відомості, пов'язані з діяльністю монастирів Київщини: фонд Київської духовної консисторії (ф. 232), Київської духовної академії (ф. 160), Св. Синоду (ф. 13), історичних матеріалів (ф. 2). У них виявлено та використано цінний епістолярний матеріал, рукописи лекційних матеріалів викладачів Київської духовної академії, статистичну звітність монастирів.}

^{Загалом під час опрацювання теми автором вивчено документальні джерела із 35 фондів архівних матеріалів ЦДІАУК, ДАКО, ДАЧО та ІРНБУВ. Частину з них до наукового обігу залучено вперше.}

^{Суттєвим доповненням до цих джерел є опубліковані документи. До них належить “Полное собрание законов Росийской империи”, яке містить важливий законодавчий матеріал. Однак у ньому вміщено не всі законодавчі акти, які нас цікавлять, частину з цих опублікованих актів наведено в редакції, вигідній законодавцю, крім того, за цим джерелом неможливо встановити мотивів видання того чи іншого документу. Цінним джерелом слугують спеціальні збірники законів, де зосереджено норми, що регулювали саме церковно-монастирське правове становище в Російській імперії. До таких належать збірники за редакцією А. Проволовича, Я. Івановського, Т. Барсова, І. Чижевського, А. Зав'ялова, Н. Руновського, І. Касаткіна, А. Саатчіана та збірники без зазначення редакторів. Окремими виданнями неодноразово публікувалися Статути духовних консисторій та Духовний регламент, де містилися окремі розділи, що стосувалися устрою монастирів та чернецтва. Цінний матеріал також міститься у річних звітах обер-прокурорів Св. Синоду. Окрему підгрупу опублікованих джерел становлять публікації власне монастирської документації.}

^{У ході дослідження автором було проведено огляди місцевості та використано виявлені матеріальні свідчення діяльності монастирів. Також для отримання додаткової інформації про монастирі, дисертантом широко використовувалися польові дослідження серед населення навколишніх сіл, яке пам'ятало монастирі до часів їх закриття. Зібрані автором матеріали та польові дослідження увійшли до його особистого архіву та представлені у додатках.}

^{Цінними джерелами також слугують різноманітні зображення монастирів (малюнки, рисунки, креслення, фото), артефакти виявлені у колишніх монастирських подвір'ях, музеях, місцевого населення.}

^{Загалом джерельна база репрезентативна і робить можливим проведення комплексного дослідження соціально-економічного становища монастирів та чернецтва у кінці XVIII - на початку ХХ ст.}

^{У підрозділі 1.3 “Теоретико-методологічні засади дослідження” окреслено методологічні засади дисертації, що ґрунтуються на використанні сукупності принципів і методів історичного пізнання. В основу роботи покладено принципи науковості, історизму, об'єктивності, системності, розвитку, плюралізму. Побудову й обґрунтування положень дисертації здійснено на базі загальнонаукових (комплексного, статистичного, структурно-функціонального аналізу) та притаманних історичному пізнанню (порівняльно-історичного, проблемно-хронологічного, синхронного, реконструкції геополітичних процесів) методів.}

^{Другий розділ “Розташування та соціально-правовий статус православних монастирів Київської єпархії (кінець XVIII - початок ХХ ст.)” містить три підрозділи, що презентують матеріал про правове становище, адміністративний устрій та соціальну структуру монастирів і чернецтва.}

^{У першому підрозділі “Суспільно-політичні обставини функціонування, ієрархічне підпорядкування та правове становище монастирів і чернецтва” відображено особливості ієрархічного підпорядкування та правового становища монастирів і чернецтва. Ієрархічне підпорядкування православних монастирів Київської єпархії у 1793-1917 рр. було сталим та визначалося церковними нормами. Найближчий контроль за діяльністю монастирів здійснював “Благочинний православних монастирів поза м. Києвом розташованих”, який двічі на рік звітував Київському Митрополиту (Київській духовній консисторії), котрий, у свою чергу, підпорядковувався Святійшому Правлячому Синоду.}

^{Упродовж ХІХ ст., у порівнянні з попереднім століттям, чинне законодавство Російської імперії відчутно пом'якшало у своєму ставленні до чернецтва. Правовий статус православних монастирів поліпшився, що виявилося у податкових пільгах для монастирів, забезпеченні державною владою сприятливих умов для економічного розвитку монастирських господарств, наданні земельних угідь. Водночас держава намагалася максимально контролювати, регулювати діяльність чорного духовенства, кількість висвячених у ченці. Чернецтво опинилося під жорстким інспектуванням церковних чиновників.}

^{Діяльність чернецтва також визначалася канонами Православної церкви та монастирським статутом. Стосовно останнього, то монастирі окресленого регіону до початку ХХ ст. жили за традиційним для українських монастирів неспільножитним статутом.}

^{У підрозділі 2.2 “Класифікація, територіальне розміщення, архітектурні комплекси православних монастирів Південної Київщини” досліджено монастирські архітектурні комплекси, їх інфраструктуру й територіальне розгалуження та розглянуто варіанти класифікації монастирів.}

^{Інфраструктура монастирів складалася, як правило, із культових будівель, житлово-комунальних та господарських приміщень, що сукупно становили комплекс монастирських споруд. Протягом ХІХ ст. традиційний стиль забудови фактично не змінювався, про що свідчать плани монастирських дворів кінця XVIII ст., а також ХІХ - поч. ХХ ст. Особливістю архітектурних комплексів обителей Київської єпархії впродовж ХІХ - поч. ХХ ст. було доповнення архітектурних ансамблів більшості монастирів кам'яними соборами. Також за цей період значно покращилася якість будівель, застосовано новітні будівельні матеріали (скажімо, дахи будівель вкрито не соломою, як на початку століття, а якісним залізом, часто використовувалася замість дерева цегла власного виробництва).монастир чернецтво єпархія провінція}

^{Архівні матеріали вказують на типовість архітектури Жаботинського Онуфріївського, Мотронинського Троїцького та Мошногірського Вознесенського та інших монастирів регіону.}

^{У підрозділі 2.3 “Кількісний склад та соціальна структура чернецтва” висвітлено динаміку змін кількісного наповнення православних монастирів регіону, окреслено особливості наповнення чоловічих та жіночих монастирів. Також детально розкрито колишнє станове представництво монастирських насельників, де виявлено характерні особливості, зумовлені переважно перетвореннями суспільства.}

^{Опрацьовані джерела засвідчують, що упродовж ХІХ ст. відбулися суттєві переміни в наповненості монастирів Південної Київщини. Змінилася кількість самих монастирів, співвідношення чоловічих та жіночих обителей, співвідношення ченців та черниць.}

^{Зазначимо, що впродовж 1793-1917 рр. суттєво поінакшала соціальна структура монастирів Південної Київщини. Так, змінилося співвідношення верств, що поповнювали чернецтво. Замість духовенства та міщанства чернечі вакансії все частіше переходили до колишніх селян. Це пояснюється загальними трансформаціями суспільного устрою, дозволом дітям духовенства отримувати світську освіту, капіталізацією суспільства - тобто реформи Олександра ІІ суттєво вплинули на соціальну структуру чернецтва монастирів Південної Київщини.}

^{У третьому розділі “Традиційний устрій і соціальні функції монастирів у контексті суспільних трансформацій “довгого” ХІХ ст. досліджено внутрішню ієрархію, виправно-виховну та культурно-освітню діяльність монастирів.}

^{У підрозділі 3.1 “Внутрішня ієрархія та побут чернецтва Південної Київщини” розкрито основи внутрішньо монастирської ієрархії та побутових умов православних монастирів Південної Київщини, які значною мірою визначалися монастирськими статутами. Особливістю монастирів регіону була традиційна практика використання так званого “неспільножитного” статуту. На відміну від “спільножитних” монастирів, у “неспільножитних” ченцям дозволялося мати деяку нерухомість, тобто своє майно, власні келії, особисті прибутки. Ченці таких монастирів обмежувалися у праві заповідання майна мирянам, воно по смерті власників переходило до церковних інституцій.}

^{Вивчення історії православного чернецтва Південної Київщини дозволяє скласти предметне уявлення про його ієрархічний поділ та побут. Значною мірою “побутове життя” монастирської братії регіону було схожим із тим устроєм, яким жило чернецтво усієї Російської імперії. Одночасно простежується ряд відмінностей (часто атавізмів), спричинених “неспільножитними” монастирськими порядками та українськими чернечими традиціями. Зокрема разючою відмінністю цих монастирів було тривале збереження права власності окремих ченців на нерухомість, розташовану в межах монастиря.}

^{У підрозділі 3.2 “Виправно-виховна діяльність монастирів регіону” розкрито участь православного чернецтва у системі церковних та цивільних покарань.}

^{Православні монастирі Південної Київщини широко залучалися до виправно-виховної діяльності. Таке явище знаходить пояснення у тісному переплетінні церковного та державного законодавств, які передбачали використання монастирів у виправленні моральності злочинців. Поряд із суто церковними проступками, виправлення в монастирських стінах часто призначалося і за кримінальні злочини. Адже останні вважалися й порушеннями канонічних норм християнської моралі. Тобто вбачалося, що православні монастирі Південної Київщини були невід'ємною часткою пенітенціарної системи Російської імперії.}

^{Досвід залучення православного чернецтва до служіння суспільству у справі виправного впливу на порушників законодавства, норм християнської моралі потребує належної уваги.}

^{У підрозділі 3.3 “Особливості культурно-освітньої діяльності монастирів” висвітлено діяльність при монастирях регіону різноманітних освітніх установ, показано джерела їх фінансування та умови і особливості навчання.}

^{Навчальні заклади духовного відомства посідали важливе місце в системі освіти Російської імперії. Частина монастирів, культурно-освітня діяльність яких досліджується, вносили посильний вклад у розвиток системи освіти регіону. Жіночі монастирські училища готували не лише освічених домогосподарок, а й потенційних учителів земських і церковнопарафіяльних шкіл. У ХІХ ст. монастирі Південної Київщини не стояли осторонь освітніх процесів, які відбувалися в імперії. При монастирях започатковувалися та ефективно функціонували парафіяльні, повітові та єпархіальні духовні училища, початкові та церковнопарафіяльні школи.}

^{У ХІХ - на початку ХХ ст. православні монастирі Південної Київщини здійснили вагомий внесок у розвиток жіночого просвітництва. Про це яскраво свідчить робота при Лебединському Миколаївському, Чигиринському Троїцькому і Ржищівському Преображенському жіночих монастирях, зокрема, діяльність спеціалізованих училищ (шкіл) для дівчаток духовного відомства. Ці заклади готували вчителів для початкових і церковнопарафіяльних шкіл. Випускниці жіночих духовних училищ часто самі організовували парафіяльні навчальні заклади.}

^{Не були осторонь освітянської діяльності й чоловічі монастирі. На базі Богуславського Успенського монастиря понад 80 років функціонувало єпархіальне духовне училище, при Ржищівському Преображенському та Жаботинському Онуфріївському монастирях - початкові та церковнопарафіяльні школи. У Медведівському Миколаївському і Жаботинському Онуфріївському монастирях діяла школа живопису. Кожен другий монастир Київської єпархії мав навчальний заклад.}

^{Четвертий розділ “Економічне становище монастирів півдня Київської єпархії кінця XVIII - початку ХХ ст.” складається із трьох підрозділів, у яких висвітлено економічне становище православних монастирів півдня Київської єпархії.}

^{У підрозділі 4.1 “Тенденції розвитку сільськогосподарського виробництва” відображено загальні та специфічні риси стану сільськогосподарського виробництва в монастирських господарствах півдня Київської єпархії. Автором досліджено співвідношення земельних угідь та кількості ченців, виявлено частку прибутків від сільськогосподарського виробництва у сумарних монастирських річних прибутках. Детально розглянуто значення різноманітних угідь для успішного господарювання. Не залишено поза увагою тваринництво, як важливу складову господарства.}

^{Монастирі утримувалися не лише за рахунок добровільних пожертв та “зборів на потреби”, а й були доволі потужними господарськими одиницями. Саме монастирське господарство в заштатних монастирях Південної Київщини відігравало важливу роль у забезпеченні економічного добробуту чернецтва. Відсутність державного фінансування стимулювала чернечу братію до господарських турбот. Бджільництво було солідним джерелом надходжень до монастирських бюджетів регіону.}

^{Стан монастирського бджільництва свідчить не лише про економічне, а й про культурно-просвітницьке значення монастирів. Вони століттями зберігали та примножували секрети бджільництва, одними з перших впроваджували новітні технології пасічництва. Прибутки монастирів від бджільництва мають характер самостійної, непов'язаної з іншими галузями господарства статті. Вони не потребували додаткових умов, окрім кваліфікованого догляду та наявності медоносних рослин і дерев.}

^{Настоятелі монастирів, як засвідчують архівні відомості, усвідомлювали необхідність упровадження новітніх сільськогосподарських технологій. Настоятель Мошногірського монастиря вів активну переписку із заводами братів Ельворті в Єлизаветграді, братів Яхненко-Семиренко в Городищі, із заводом Леппа й Вальмана в Хортиці та ін. Монастирі купували молотарки, жатки, віялки, плуги вдосконалених конструкцій та інші сільськогосподарські машини виробництва вказаних фірм. Якщо наприкінці ХІХ ст. поширення набули механізми з кінним приводом, то на початку ХХ ст. у монастирських економіях почали масово застосовувати парові машини.}

^{Часто православні монастирі Південної Київщини у ХІХ ст. отримували до 70% своїх прибутків від земельних володінь. Надходження від угідь монастирів були не єдиним, проте суттєвим джерелом фінансування. Ці угіддя, хоча й різнилися за “якісними показниками”, усе ж приносили постійні та загалом достатні для утримування братії й розвитку монастирів прибутки. Обителі здавали земельні володіння в оренду, що значно полегшувало отримання прибутку, а також винаймали робітників для обробітку решти угідь. Щодо тваринництва, то мала місце тенденція до збільшення поголів'я. У цілому своєю господарською діяльністю монастирі хоча й повільно, але все ж сприяли розвиткові капіталістичних відносин та впровадженню нових технологій в сільському господарстві.}

^{У підрозділі 4.2 “Розвиток промислового виробництва в монастирських господарствах краю” проаналізовано становлення та розвиток промислового виробництва у господарствах православних монастирів регіону: цегельні та борошномельні виробництва в чоловічих обителях та ткацтво, гаптування й вишивка в жіночих. На конкретних прикладах автор визначає частку прибутку від такої діяльності та відзначає позитивну динаміку їх розвитку. Промислове виробництво спонукало впровадження новітніх технологій, потребувало кваліфікованої робочої сили (найманих робітників та ченців і послушників). Відомим проявом промислового виробництва, продукція якого й досі часто трапляється дослідникам, було виготовлення цегли. Такі виробництва були доволі поширеними й діяли при Медведівському Миколаївському, Мотронинському Троїцькому, Жаботинському Онуфріївському, Мошногірському Вознесенському та інших монастирях. Цегельне виробництво та млинарство у господарствах православних монастирів Південної Київщини повністю забезпечувало власні потреби й приносило обителям стабільній прибуток.}

^{Монастирі Південної Київщини успішно пристосовувалися до тогочасних умов ведення господарства, що убезпечувало обителі від злиденного існування та робило можливим їх благочинну та освітню діяльність.}

^{У підрозділі 4.3 “Специфіка фінансової діяльності монастирів в умовах становлення та розвитку банківської системи” висвітлено діяльність православних монастирів півдня Київської єпархії на ринку цінних паперів, показано динаміку монастирських вкладів у банківські установи та частку щорічних відсотків у сумарних монастирських прибутках.}

^{В умовах Російської імперії православні монастирі Південної Київщини на законодавчому рівні позбавлялися права займатися лихварською діяльністю. Випадки позичання коштів фізичним особам під заставу їхнього майна у ХІХ ст. зафіксовані лише поодинокі випадки. Монастирі були змушені вкладати свої вільні кошти під відсотки на рахунки банківських установ. Але й така практика була значно обмежена забороною подібних вкладів на рахунки недержавних банків. Таким чином, православні монастирі Південної Київщини не залишалися осторонь державної банківської системи Росії і, як правило, всі були клієнтами державних банківських установ. Монастирі практично опинялися як обов'язкові кредитори державної казни. Незважаючи на державне регулювання діяльності православних монастирів на ринку банківських послуг Російської імперії, їх депозитні вклади приносили важливу частку монастирських прибутків.}

^{Участь монастирів Південної Київщини на ринку цінних паперів Російської імперії засвідчує їх сумарний достатній рівень прибутковості. Також засвідчується роль монастирів, як завуальованих кредиторів держаних банківських установ, чим вкотре доводиться факт суспільної користі від інституту чернецтва.}

^{У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:}

1. Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що досі вона не була предметом спеціального вивчення, залучена до дослідження джерельна база є репрезентативною та достовірною, дозволяє вичерпно дослідити обрану тему.

^{2. Визначено структуру внутрішньоцерковного ієрархічного підпорядкування православних монастирів півдня Київської єпархії. Також досліджено монастирські архітектурні комплекси, які мали завершений вигляд та поділялися на систему культових будівель, житлово-комунальних та господарських приміщень. Упродовж ХІХ ст. традиційний стиль забудови фактично не змінювався, про що свідчать плани монастирських дворів кінця XVIII - поч. ХХ ст. Еволюційний розвиток монастирів призводив до поступового зростання їх благополуччя, що сприяло покращенню монастирських будівель (у першу чергу культових). Так, на кінець ХІХ ст. архітектурні комплекси обителей Півдня Київської єпархії збагатилися кам'яними соборами. За цей період було значно покращилено якість будівель внаслідок застосування новітніх будівельних матеріалів (замість соломи - металева бляха; замість дерева, глини й соломи - цегла власного виробництва).}

^{3. Правовий статус православних монастирів та чернецтва Південної Київщини у 1793-1917 рр. характеризувався тісним симбіозом цивільного законодавства та церковних догматів. У порівнянні з польським правом, законодавство Російської імперії відчутно краще захищало права православного чернецтва. Так, монастирі користувалися податковими пільгами, заручалися всебічною підтримкою органів державної влади, опинялися у сприятливих умовах для економічного розвитку монастирських господарств, держава гарантувала їм чітко прописаний мінімум земельних угідь. Водночас вона намагалася максимально контролювати, регулювати діяльність чорного духовенства, кількість висвячених у ченці. Чернецтво опинилося під жорстким інспектуванням церковних чиновників.}

^{Відмінністю у правовому становищі монастирів і чернецтва Південної Київщини була їхня організація за правилами здавна діючого в українських православних монастирях “неспільножитного” монастирського статуту.}

^{4. В цілому, у ході дослідження вдалося провести різночасову типологізацію (штатні/позаштатні, спільножитні/неспільножитні, чоловічі/жіночі) монастирів Південної Київщини за усіма зазначеними у завданнях критеріями.}

^{Упродовж ХІХ ст. відбулися суттєві зміни в наповненості монастирів Південної Київщини. Змінилася кількість самих монастирів, співвідношення чоловічих та жіночих обителей, співвідношення ченців та черниць.}

^{5. Упродовж ХІХ ст. змінилося співвідношення верств, що поповнювали чернецтво. Замість духовенства та міщанства чернечі вакансії все частіше переходили до колишніх селян. Це пояснюється трансформацією тогочасного суспільства, дозволом дітям духовенства отримувати світську освіту, капіталізацією суспільства - тобто очевидно, що реформи імператора Олександра ІІ суттєво вплинули на соціальну структуру чернецтва монастирів Південної Київщини. Уже з другої половини ХІХ ст. загострилася проблема переповненості жіночих монастирів, та малочисельності чоловічих. Державі не вдалося суттєво впливати на таку диспропорцію, це призвело до того, що відбулося перетворення цілого ряду православних монастирів Південної Київщини з чоловічих на жіночі (Ржищівський Преображенський, Богуславський Миколаївський, Корсунський Онуфріївський, Мотронинський Троїцький).}

^{6. Православні монастирі Південної Київщини широко залучалися до виправно-виховної діяльності. Поряд із суто церковними проступками виправлення в монастирських стінах часто призначалося і за кримінальні злочини. Адже останні вважалися й порушеннями канонічних норм християнської моралі. Православні монастирі Південної Київщини були невід'ємною часткою пенітенціарної системи Російської імперії.}

^{Залучення православного чернецтва до служіння суспільству як виправного чинника на правопорушників створює вартий державної уваги прецедент.}

^{Православні монастирі Південної Київщини вносили посильний вклад у розвиток системи освіти регіону. Жіночі монастирські училища готували не лише освічених домогосподарок, а й потенційних учителів земських і церковнопарафіяльних шкіл. Про це яскраво свідчить функціонування при Лебединському Миколаївському, Чигиринському Троїцькому і Ржищівському Преображенському жіночих монастирях, зокрема, спеціалізованих училищ (шкіл) для дівчаток духовного відомства. Випускниці жіночих духовних училищ часто самі організовували парафіяльні навчальні заклади.}

^{При монастирях започатковувалися та ефективно діяли парафіяльні, повітові та єпархіальні духовні училища, початкові та церковнопарафіяльні школи. На базі Богуславського Успенського монастиря понад 80 років функціонувало єпархіальне духовне училище, при Ржищівському Преображенському та Жаботинському Онуфріївському монастирях - початкові та церковнопарафіяльні школи. У Медведівському Миколаївському і Жаботинському Онуфріївському монастирях діяла школа живопису. Кожен другий монастир Київської єпархії мав навчальний заклад.}

^{7. Православні монастирі Півдня Київської єпархії у ХІХ ст. отримували більшість своїх прибутків від земельних володінь. Надходження від угідь монастирів були не єдиним, проте вагомим джерелом їх самодостатності. Обителі здавали земельні володіння в оренду, що значно полегшувало отримання прибутку, а також винаймали робітників для обробітку угідь. Щодо тваринництва, то упродовж окресленого періоду мала місце тенденція до збільшення поголів'я худоби. У цілому своєю господарською діяльністю монастирі сприяли розвиткові капіталістичних відносин та впровадженню нових технологій в сільському господарстві.}

^{Яскравим свідченням промислового виробництва в монастирських господарствах півдня Київської єпархії слугує цегельне виробництво, яке було поширене при Медведівському Миколаївському, Мотронинському Троїцькому, Жаботинському Онуфріївському, Мошногірському Вознесенському та інших монастирях. Цегельне виробництво та млинарство в господарствах православних монастирів Південної Київщини повністю забезпечувало власні потреби й приносило обителям стабільній прибуток. Монастирі Південної Київщини успішно пристосовувалися до тогочасних умов ведення господарства, що убезпечувало обителі від злиденного існування та робило можливим їх благочинну та освітню діяльність. Участь монастирів Південної Київщини на ринку банківських послуг Російської імперії свідчить про їх сумарний достатній рівень прибутковості. Також засвідчується роль монастирів як завуальованих кредиторів держаних банківських установ, чим вкотре доводиться факт суспільної користі від інституту чернецтва.}

^{ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА}

1. Прибутки православних заштатних монастирів Київської губернії від земельних угідь (XIX ст.) // Вісник Черкаського національного університету. Серія “Історичні науки”. - 2005. - Вип. 66. - С.55-63.

2. Бджільництво у господарствах позаштатних монастирів Київської губернії у ХІХ ст. // Український селянин. - 2005. - Вип. 9. - С.108-111.

3. Участь православних монастирів Київської єпархії у системі духовної освіти російської імперії (ХІХ - початок ХХ ст.) // Лаврський альманах. - 2005. - Вип. 14. -

^С.18-27.

4. Історія цегельного виробництва у монастирських господарствах Київщини (кінець ХІХ - поч. ХХ ст.) // Український селянин. - 2006. - Вип. 10. - С.225-229.

5. Чигиринський Свято-Троїцький монастир (Забута обитель) // Київська Старовина. - 2006. - №5. - С.99-106.

6. Медведівський Миколаївський монастир: від перших згадок до ХХІ століття // Український історичний журнал. - 2008. - №1. - С.148-167.

7. Особливості монастирського господарства у Київській єпархії // Матеріали Першої міжнародної науково-практичної конференції “Науковий потенціал світу - 2004”. - Т.29. - Історія України. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С.39-40.

...