Племінні народи Балканського півострова у міжнародних відносинах кінця IV – першої половини ІІ ст. до нашої ери

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Спеціальність - 07.00.02 - Всесвітня історія

Племінні народи Балканського півострова у міжнародних відносинах кінця IV - першої половини ІІ ст. до нашої ери

Абрамова Вікторія Володимирівна

Харків 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Запорізькому державному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент АНДРУХ Світлана Іванівна Запорізький державний університет, доцент кафедри всесвітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ПЕТРОВА Елеонора Борисівна Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського, професор кафедри історії стародавнього світу та середніх віків

кандидат історичних наук, доцент МАРТЕМ'ЯНОВ Олексій Павлович, Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, доцент кафедри історії стародавнього світу та середніх віків

Провідна установа - Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України кафедра всесвітньої історії, м. Донецьк

Захист відбудеться „28” травня 2004 р. о 1630 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (адреса: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія IV-65)

З дисертацією можна ознайомитись в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий „20” квітня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

1. Загальна характеристика роботи

варварський балканський півострів міжнародний

Актуальність теми. Сьогодні для історичної науки актуальною є проблема становлення цивілізацій. Одним з важливих елементів цього процесу свого часу стало включення в систему цивілізацій варварських народів. Зоною контактів античної цивілізації з навколишніми варварами в елліністичну епоху був Балканський півострів. Під “варварами” або “племінними народами” ми розуміємо народи, які у досліджуваний період знаходилися на різних етапах розвитку і розкладу первіснообщинного ладу та формування ранньодержавних утворень.

Стосунки “цивілізація - варвари” і сприйняття останніми цивілізації змінювалися в різні періоди історії. В класичну епоху, коли розвинуте античне суспільство зіткнулося зі статичним племінним оточенням, яке ще не вступило у фазу суспільних змін, відносини між ними зводилися до мінімуму. В елліністичний період ситуація змінилася. З одного боку, антична цивілізація перебувала в стадії трансформації, пов'язаної зі сприйняттям східної культури; з іншого - варвари підійшли до етапу розкладу первісного суспільства і формування окремих елементів державності. Саме на цей період, коли і варвари, і цивілізація перебували в динаміці, припадає пік активності контактів між ними, головна складова яких - війна. Варвари ще не були частиною античної цивілізації, проте сприймали окремі її здобутки, запозичували норми міжнародного життя, військове мистецтво. Елліністичний період викликає особливий інтерес, тому що тоді були закладені основи подальшої інтеграції варварів у цивілізацію як її складової частини, спочатку примусово, а потім, в період Римської імперії та Візантії, варвари самі стають носіями цивілізації.

Спеціальних досліджень з цих питань у вітчизняній і зарубіжній історіографії дуже мало. Проблема племінних народів як рівноправних, самодостатніх суб'єктів міжнародної політики в історичній літературі не порушувалася. Історія Середземномор'я елліністичного періоду не може бути повною без визначення характеру стосунків між варварами і античною цивілізацією.

У роботі основний акцент зроблений на міжнародних відносинах. У це поняття входить цілий спектр взаємин між народами у сфері економіки і політики, династичні зв'язки, дипломатичні стосунки, найманство, воєнні конфлікти та ін. В елліністичний період домінантою була саме війна. У сучасному світі міжнародні відносини є однією з найважливіших сфер суспільного життя. Вивчення механізмів їх функціонування, історії розвитку основних інститутів, принципів набуває не тільки науково-теоретичного, але і практичного значення. Воно дозволяє простежити як загальні, так і специфічні закономірності розвитку міжнародних відносин у світі: взаємини народів, що знаходяться на різних рівнях розвитку; формування великих поліетнічних імперій; функціонування системи при домінуванні однієї держави у міжнародній політиці тощо.

Мета роботи: на основі комплексного аналізу різноманітних джерел та історичної літератури визначити специфіку участі та роль варварських народів Балкан у міжнародних відносинах доби еллінізму. Для досягнення мети в ході дослідження передбачається вирішити такі завдання:

- проаналізувати характер і зміст міжнародних відносин у Східному Середземномор'ї елліністичної доби;

- дати комплексну характеристику племінним народам Балканського півострова, що брали участь у міжнародних відносинах доби еллінізму;

- дослідити взаємини між еллінськими колоніями на території Фракії та Іллірії та навколишніми варварами як складову частину міжнародних відносин, з'ясувати їх характер і еволюцію;

- розкрити місце Фракії та Іллірії у зовнішній політиці елліністичних держав і Риму, характер і динаміку їх взаємовідносин, окреслити роль варварських народів під час вирішення міжнародних конфліктів;

- охарактеризувати різноманітні невоєнні форми участі варварських народів у міжнародних відносинах;

- проаналізувати характер і роль варварських найманців у воєнно-політичних конфліктах у Східному Середземномор'ї.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють кінець IV - першу половину ІІ ст. до н. е. Нижня межа обумовлена тим, що з кінця IV ст. до н. е. відбувається процес формування елліністичних держав, які починають боротьбу за панування у Східному Середземномор'ї. Сформувалася багатополярна система міжнародних відносин, в якій варварські народи брали безпосередню участь поряд з розвинутими державами. Верхня межа визначається 168 р. до н. е., коли після ІІІ Македонської війни було встановлене римське панування у Східному Середземномор'ї. Відтоді зникає практика багатосторонніх міжнародних відносин, замість елліністичої системи почала формуватися нова, провідником якої виступав Рим. Племінні народи зіткнулися з безпосередньою його експансією. Як наслідок, вони перестали виступати як самостійні суб'єкти міжнародних відносин і відігравати помітну роль у політичному житті Середземномор'я.

При розгляді окремих питань ми вважаємо за доцільне дещо розширити хронологічні рамки нашого дисертаційного дослідження. Такий підхід дав можливість простежити суспільно-політичні явища у їх еволюції.

Територіальні межі дослідження визначаються Балканським півостровом - одним з основних регіонів, де перехрестилися інтереси елліністичних держав і Риму. Через своє вигідне стратегічне розташування між Європою і Азією, наявність важливих торгівельних шляхів, природних і людських ресурсів Балкани протягом елліністичної доби були центром воєнно-політичних подій міжнародного масштабу, пов'язаних з боротьбою елліністичних держав і Риму за домінування в Східному Середземномор'ї.

Об'єкт дослідження становлять міжнародні відносини на Балканському півострові в епоху еллінізму.

Предметом дослідження є форми участі, місце і роль племінних народів Балканського півострова у міжнародних відносинах кінця IV - першої половини ІІ ст. до н. е.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що на основі комплексного аналізу різноманітних за формою та змістом джерел здійснена спроба вивчення місця і ролі варварських народів Балканського півострова в міжнародних відносинах доби еллінізму. У дисертації ми дослідили племінні народи як самостійні та здебільшого рівноправні суб'єкти міжнародної політики, позиція яких мала вирішальне значення у розстановці політичних сил на Балканах. Такий підхід дав можливість:

- виявити взаємозв'язок між рівнем суспільного розвитку варварських народів і характером їх участі у міжнародних відносинах;

- визначити характер взаємин варварів і цивілізації та включення варварів у міжцивілізаційні відносини; простежити еволюцію місця і ролі племінних народів на міжнародній арені, обгрунтувати тезу про те, що в елліністичну епоху вони виступали як самостійні суб'єкти міжнародної політики;

- проаналізувати невоєнні форми контактів варварських народів з грецькими колоніями, елліністичними державами, Римом, міжплемінні стосунки, вплив на них елліністично-римської дипломатії, а також їх трансформацію на різних етапах елліністичної історії;

- простежити причини становлення, форми і еволюцію варварського найманства, розкрити місце варварських найманих контингентів у елліністичних арміях.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані у спеціальних і загальних працях з історії античного світу і, зокрема, епохи еллінізму. Результати дослідження будуть принагідними для фахівців з історії держави і права при вивченні проблем міжнародних відносин, міжнародного права, становлення та еволюції форм варварської державності. Робота буде корисною при створенні навчальних посібників з історії країн Балканського півострова, а також для підготовки загальних лекційних курсів з історії Стародавніх Греції та Риму.

Апробація дослідження. Результати роботи обговорювалися на засіданнях кафедри всесвітньої історії Запорізького державного університету в 2000-2003 рр. Результати дослідження також апробовувалися шляхом виступів з доповідями на міжнародних і всеукраїнських конференціях та публікації тез доповідей: Проблеми історії та археології України, м.Харків, 2001 р.; Історична наука: проблеми розвитку, м.Луганськ, 2002 р.; Археологія та етнологія Східної Європи, м.Одеса, 2002 р.; Конференція, присвячена 35-річчю кафедри всесвітньої історії ДНУ, Дніпропетровськ, 2002 р.; Міжнародна конференція, присвячена 100-річчю ХІІ Археологічного з'їзду, м.Харків, 2002 р.; на наукових конференціях Запорізького державного університету 2000-2002 рр.

Результати дослідження знайшли відображення у семи статтях, розміщених у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Обсяг роботи складає 182 сторінки машинопису.

2. Основний зміст дисертації

У вступі автор обґрунтовує актуальність теми, хронологічні та територіальні рамки дисертації, визначає мету і завдання дослідження, об'єкт і предмет, формулює наукову новизну та практичне значення роботи, вказує на її структуру та на апробацію результатів дослідження.

У першому розділі „Історіографія, джерельна база, та методи дослідження” подана характеристика ступеня вивченості проблеми аналізуються використані джерела, та визначені методологічні засади роботи.

Історіографія проблеми. Міжнародні відносини у Східному Середземномор'ї наприкінці IV - ІІ ст. до н. е. є одними з найбільш вивчених проблем античності. Перші кроки в їх дослідження були зроблені у ХІХ ст. засновником елліністичної історіографії Й. Дройзеном. Його праця сприяла зростанню інтересу науковців до історії цього періоду, проявом чого стали роботи Т. Моммзена, М. Олло, К. Белоха, В. Нізе, В. Тарна. Друга половина ХІХ - початок ХХ ст. - період масштабного критичного вивчення елліністичної історії, було опрацьовано величезний за обсягом матеріал, закладено основи теоретичних побудов, термінології, визначені основні напрямки подальших досліджень. Проте відтворення історії базувалося, переважно, на писемних джерелах. Варварські народи розглядалися лише крізь призму діяльності елліністичних держав і Риму і не розцінювалися як самостійні суб'єкти міжнародної політики. Вчені часто наслідували упереджене ставлення до варварів грецьких і римських авторів, що унеможливлювало об'єктивну оцінку їх ролі на міжнародній арені.

Перша половина ХХ ст. - до Другої світової війни характеризується появою серед науковців інтересу до варварських народів на підставі введення до наукового обігу археологічних, епіграфічних, нумізматичних джерел. Важливим теоретичним підґрунтям для розвитку історіографії стали праці з філософії історії А. Тойнбі, який розглядав питання еволюції взаємин між цивілізаціями та варварами. Фундаментальних досліджень з історії племінних народів Балкан немає. Характерний відхід від великих узагальнюючих праць і звернення до вивчення окремих аспектів історії варварських племен. Слід зазначити роботи Г. Кацарова з історії Фракії, дослідження варварського найманства в роботі Г. Гріффіта.

Після певної перерви у дослідженнях з середини 40 - 50-х років ХХ ст. починається систематичне вивчення історії варварських народів. Пильна увага до іллірійської і фракійської тематики приділена з боку вчених тих країн, території яких збігалися з локалізацією цих народів - Болгарії та Югославії. В цей період публікують матеріали Г. Новак, Хр. Данов, Д.П. Дімітров, І. Венедіков, В. Міков. Характерний, по-перше, переважний акцент на археологічних, нумізматичних, епіграфічних матеріалах часто без кореляції їх з даними писемних джерел. Це спричинило увагу вчених до соціально-економічного розвитку, з поля зору випали проблеми політичної історії. По-друге, дослідження мали регіональний характер і не ставили своїм завданням комплексне вивчення племінного світу Балкан. В англо-американській історіографії цей період позначився дискусією з проблем римської східної політики, у якій взяли участь Х. Скаллард, С. Оост, М. Кері, Е. Бедіан, Е. Бікерман, Дж. Болсдон. Проте згадування про варварські народи дуже уривчасті й стислі.

На 60-70-і роки припадає теоретичне осмислення накопичених матеріалів, створення узагальнюючих праць з історії варварських народів. Позначилися тенденції до кореляції матеріалів різних видів джерел, підвищення інтересу до політичної історії варварів і спроби зіставлення її з історією елліністичних держав і Риму. З югославських вчених значний внесок зробили Ф. Папазоглу, Й. Тодорович, М. Гарашанін, Г. Новак, з болгарських - Т. Герасимов, В. Вєлков, Л. Гетов, Хр. Данов, Ал. Фол. Їм також властивий регіональний характер дослідження. З окремих конкретно-історичних проблем історії варварів з'являються роботи представників англо-американської школи Н. Хаммонда, Х. Делла, Дж. Уілкеса.

В 80-90-і роки були переглянуті попередні концепції на підставі введення до наукового обігу нових джерел, відбувається синтез традицій болгарської, югославської та англо-американської історіографії. Слід зазначити публікації М. Тачевої, Й. Юрукової, Е. Грюена, Н. Хаммонда, Ф. Уолбенка, Р. Ходдінотта. Вперше було порушено питання про варварів як суб'єктів міжнародних відносин у роботах І. Тодорова і К. Йорданова.

У вітчизняній історіографії інтерес до варварських народів Балкан проявився лише з середини 40-х - 50-х років ХХ ст. в контексті історії еллінських колоній чорноморського узбережжя - праці Т.В. Блаватської та В.П. Невської, а також вивчення опору народних мас агресії з боку рабовласницьких держав - публікації М.І. Гусєвої, Н.Ф. Муригіної. В 60-80-і роки з'явилися роботи з історії фракійців - Т.Д. Златковської, І.Т. Нікуліце, іллірійців - О.М. Мальованого, Ю. Колосовської, кельтів - Н.С. Широкової. Активно працюють над проблемами міжнародних відносин епохи еллінізму Н.Н. Трухіна, В.Д. Жигунін. У 90-х роках продовжувалися дослідження історії еллінізму, і зокрема, історії варварських народів. З українських вчених можна назвати праці С.І. Андрух, І.В. Бруяко, з російських - Ю.Г. Виноградова, С.Ю. Саприкіна, в галузі міжнародних відносин - В.І. Кащеєва

Сумуючи досягнення історичної науки, можна констатувати, що на сьогодні багато аспектів історії племінних народів залишаються білими плямами. Серед слабо досліджених і спірних питань виділимо наступні: еволюція місця і ролі варварів на міжнародній арені, форми й інтенсивність міжплемінних контактів, участь варварських найманців у елліністичних арміях, використання варварами елементів дипломатії. Гостро відчувається нестача узагальнюючих праць, комплексного дослідження варварського світу як окремого феномену. Зберігається також тенденція вивчення історії варварів відокремлено від історії античних держав. Тому назріла необхідність об'єднати історію племінних народів та міжнародних відносин елліністичної епохи в одному дослідженні з акцентом саме на ролі варварів як суб'єктів міжнародних відносин. Це буде сприяти кращому розумінню історичних процесів, що мали місце наприкінці IV - в першій половині ІІ ст. до н. е.

Огляд джерельної бази. З урахуванням походження весь комплекс джерел поділяється на п'ять груп: 1) твори античних авторів; 2) епіграфічні пам'ятки; 3) нумізматичні джерела; 4) археологічні матеріали; 5) лінгвістичні джерела. Характерною рисою джерельної бази з досліджуваної проблеми є постійне поповнення її за рахунок відкриття нових пам'яток. Перший етап накопичення джерел: ХІХ - початок ХХ ст. - опрацювання творів античних істориків і географів. Другий: перша половина ХХ ст. - до початку Другої світової війни, поступове розширення джерельної бази за рахунок проведення археологічних досліджень, відкриття епіграфічних і нумізматичних пам'яток, їх систематизації. Третій: середина 40-х - 70-і роки ХХ ст., початок широкомасштабних археологічних досліджень на території локалізації іллірійських і фракійських народів, грецьких узбережних колоній болгарськими і югославськими вченими, які дали велику кількість епіграфічних і нумізматичних матеріалів. Четвертий: 80-90-і роки, коли було зроблено ряд археологічних відкриттів, що змусило вчених переглянути попередні концепції та гіпотези.

Найбільше інформації з політичної історії надають наративні джерела - твори античних авторів. Серед них найціннішими для нас є праці істориків ІІІ-ІІ ст. до н. е., які, проте, в більшості не збереглися. Тому особливої важливості набуває праця автора ІІ ст. до н. е. Полібія „Загальна історія”, присвячена воєнно-політичній історії Середземномор'я ІІІ-ІІ ст. до н. е. Велике значення мають твори авторів пізніших часів, більшість свідчень яких походить зі втрачених для нас робіт істориків елліністичної доби. Серед них багато корисної інформації містять праці Тіта Лівія, який дає найдокладніше відтворення подій римсько-македонських війн; Діодора Сіцілійського - єдиний зв'язний опис історії Фракії ранньоелліністичної епохи і боротьби діадохів; праці Аппіана Александрійського і Юстіна дозволяють відтворити історію ІІІ ст. до н. е. Окремі факти містять твори Страбона, Мемнона, Павсанія, Фронтіна, Арріана, Плутарха, Поліена. Певні відомості надають праці істориків класичної епохи Фукідіда і Ксенофонта. Вони дозволяють простежити досліджувані явища в їх еволюції.

Повідомлення писемних джерел доповнюються матеріалами епіграфіки, які походять з грецьких колоній узбереж Фракії та Іллірії. Вони висвітлюють такі сторони життя еллінських полісів, як встановлення відносин протекторату між колоніями і навколишніми варварами, воєнні конфлікти між ними, взаємини між варварськими правителями, відносини колоній з іноземними державами та ін.

Нумізматичні джерела складають монети варварських правителів, еллінських колоній та елліністичних правителів. Монети як джерело з політичної історії важливі тим, що дозволяють конкретизувати політичну карту Балканського півострова, регіони поширення політичної влади, імена правителів, не відомі з інших джерел, сфери економічних інтересів, стан економічного розвитку, хронологічні межі об'єктів, на яких вони винайдені.

Для відтворення політичної історії дані археології дають порівняно мало інформації. Проте у зіставленні з іншими джерелами матеріали розкопок поселень, могильників, еллінських колоній на території Фракії та Іллірії дозволяють визначити стан розвитку військової справи, локалізувати райони розселення етнічних груп, відображають інформацію про взаємини між варварами і грецькими колоніями. Додаткову інформацію з питань поширення окремих етносів, існування прошарків місцевого населення у складі колоній надають дані топоніміки та антропоніміки.

Отже, дослідження достатньо забезпечено джерельною базою. Матеріали різних груп джерел висвітлюють різні аспекти проблематики. Новизною в роботі стало їх комплексне використання, зіставлення даних і аналіз їх матеріалів стосовно участі варварських народів Балкан в міжнародних відносинах кінця IV - першої половини ІІ ст. до н. е.

Методи дослідження. Робота грунтується на принципах об'єктивності, історизму, багатофакторності історичного процесу; загальнонаукових методах пізнання - аналізу і синтезу, сходження від абстрактного до конкретного та від конкретного до абстрактного, класифікації, системно-структурному методі; серед спеціально-історичних- історико-генетичному, порівняльно-історичному, діахронічному, історико-типологічному. Комплексне їх застосування дозволило всесторонньо і з достатньою мірою об'єктивності розкрити проблему дослідження.

Другий розділ „Становлення племінних народів як суб'єктів міжнародних відносин” присвячено характеристиці комплексу племінних народів, що брали участь у міжнародних відносинах та визначенню факторів, що сприяли їх виходу на міжнародну арену в елліністичну епоху.

У першому підрозділі дисертантка характеризує іллірійські і фракійські народи. Не всі племена в однаковій мірі брали участь у міжнародних відносинах. Про більшість з них відомі лише факт існування та приблизна локалізація території. Ступінь участі варварських народів у міжнародних відносинах залежав від багатьох чинників. По-перше, це фактори, що викликали до них інтерес з боку елліністичних держав і Риму: природні та людські ресурси, важливі торгові шляхи, наявність в узбережних районах багатих еллінських колоній, стратегічне значення цих земель під час воєнних конфліктів між античними державами.

Інша група факторів визначила те, що варвари самі починають виходити на міжнародний рівень і брати участь у міжнародних подіях як самостійні суб'єкти. Важливу роль в цьому відігравали процеси суспільного розвитку, поява воєнно-політичних союзів і ранньодержавних утворень.

Іллірійські і фракійські народи у елліністичну епоху знаходилися на різних етапах розвитку. Простежується зв'язок між рівнем суспільного розвитку та інтенсивністю і формами включення варварів у міжнародні відносини. Народи Балкан за рівнем розвитку поділяються на три групи. До першої належать племен Паннонії, гірські племена Фракії, які перебували на стадії первісного суспільства. В елліністичну епоху вони себе не проявили і в міжнародних подіях участі не брали. В другу групу віднесені народи, які знаходились на етапі формування воєнно-політичних союзів, воєнної демократії. Серед іллірійців це далмати, лібурни, автаріати, яподи; серед фракійців - трибалли, серди, дентелети, меди. Відбувається піднесення їх воєнно-політичної активності. Проте їх участь у міжнародних відносинах обмежувалася, переважно, воєнними діями грабіжницького характеру та піратськими рейдами на морі. Третю групу складають високорозвинуті народи, які у досліджуваний період перебували на стадії розпаду первісного суспільства, формування варварських ранньодержавних об'єднань та династичних ліній, об'єднували великі території. З іллірійців до таких належали тавланти, ардіеї, дардани, істри, з фракійців - одриси, гети, асти, сапеї. Саме вони виступали важливими союзниками, позиція яких впливала на перебіг воєнних дії між античними державами.

Фактором виходу на міжнародну арену був і високий рівень розвитку військової справи іллірійців і фракійців, що обумовило використання їх як найманців в елліністичних арміях і робило бажаними союзниками для елліністичних держав у вирішенні міжнародних конфліктів.

Безперечне значення мали також активні контакти з узбережними еллінськими колоніями. Через колонії варвари знайомились з досягненнями античної цивілізації, зокрема, з правовими нормами, що регулювали міжнародні відносини, з технікою військової справи. Через вплив на колонії часто відбувалися військові сутички між варварами та античними державами. Для досліджуваної епохи переважною формою відносин еллінських полісів з навколишнім населенням був протекторат над полісами з боку варварських політичних утворень. Встановлення протекторату далеко не завжди мало насильницький характер, часто було результатом спільної угоди.

Все це обумовило появу варварів на міжнародній арені як політичної сили, зі значенням якої античні держави були змушені рахуватися.

У другому підрозділі розглянуто проблеми появи на Балканах у ІІІ ст. до н. е. кельтів і їх впливу на становище держав і народів регіону. Після розграбування Македонії, Греції, Іллірії та Фракії частина кельтів повернулася назад, а частина розселилася по території півострова, утворила воєнно-політичний союз скордисків у Середньому Подунав'ї та ранньодержавне об'єднання на території Фракії - царство Тіле. З питань визначення локалізації останнього в історіографії існують численні дискусії. На підставі аналізу всіх наявних на сьогодні джерел автор запропонувала нову гіпотезу. Ми вважаємо, що немає достатніх підстав говорити про утворення кельтського царства в 70-і роки ІІІ ст. до н. е. Після розселення по території Фракії кельти ще тривалий час зберігали племінний поділ і не створювали єдиної політичної організації. Окремі їх анклави існували в околицях міст Візантія, Севтополя, Месембрії, долинах рік Тополниця, Мєста, Камчія. У другій половині ІІІ ст. до н. е. правитель Кавар на підвладних йому землях спробував ввести деякі начала державності. Це зустріло опір з боку фракійців і призвело до зруйнування ними царства Тіле.

Кельтська навала мала значні наслідки для народів і держав Балкан. Її події негативно позначилися на економічному розвитку регіону, спричинили зміни етнічної карти півострова, справили вплив на матеріальну культуру варварських народів, особливо у виробництві зброї, призвели до появи кельтських найманців в елліністичних арміях, обумовили зміни у розстановці політичних сил як серед античних держав, так і серед іллірійських і фракійських народів.

У третьому розділі „Воєнна участь племінних народів у міжнародних відносинах на Балканах наприкінці IV - у першій половині ІІ ст. до н. е.” досліджується роль варварських народів у воєнних конфліктах елліністичної епохи. У першому підрозділі представлена загальна характеристика міжнародних відносин на Балканах, побудована ієрархія суб'єктів міжнародної політики: 1) Македонія, Сирія, Єгипет; 2) федерації полісів, варварські ранньодержавні об'єднання, царства Малої Азії; 3) окремі поліси, воєнно-політичні союзи варварів.

Упродовж кінця IV - ІІІ ст. до н. е. міжнародні відносини визначала боротьба між Македонією, Сирією та Єгиптом за домінування у різних регіонах Середземномор'я, серед яких особливе місце займав Балканський півострів. Усі інші суб'єкти, у тому числі варварські народи, мали коректувати свої дії на міжнародній арені відповідно до політики цих елліністичних монархій і намагалися, використовуючи суперечності між ними, захищати власні інтереси.

Наприкінці ІІІ ст. до н. е. починається новий період міжнародних відносин, пов'язаний з появою і боротьбою за домінування у Східному Середземномор'ї Риму. Упродовж кінця ІІІ - першої половини ІІ ст. до н. е. багатополярна система міжнародних відносин була зруйнована, основні її складові втратили значення. Натомість сформувалася нова з домінуванням однієї політичної сили - Риму.

У другому підрозділі йдеться про участь народів Фракії у воєнно-політичних подіях, пов'язаних із боротьбою діадохів і елліністичних держав за Фракію. Аналіз матеріалу показав, що у цьому процесі існували періоди активності і спаду. Перший етап припадає на кінець IV - початок ІІІ ст. до н. е., визначається боротьбою Лісімаха і Антігона Монофтальма за Фракію, в ході якої вони були змушені враховувати факт існування ранньодержавних об'єднань одрисів і гетів і намагалися або нейтралізувати їх за допомогою військової сили, або залучити до союзу. Зі свого боку, фракійці, використовуючи суперечності між діадохами, прагли захистити власні територіальні інтереси і зміцнити незалежність. 281-260 рр. до н. е. - перехідний етап, коли взаємини варварів з елліністичними державами не простежуються, проте у Фракії з'являються нові сили - Єгипет і Сирія.

Другий етап - 260-246 рр. до н. е., пов'язаний із воєнно-політичною діяльністю у Фракії сирійського царя Антіоха ІІ. Його метою було за рахунок послаблення тиску навколишніх варварів на еллінські колонії зміцнити позиції серед греків, а відповідно, закріпити володіння в районі проток на противагу Єгипту. Упродовж цього він контактував з одрисами, астами, кельтами. Зі свого боку, варварські народи намагалися використати його для боротьби зі своїми конкурентами. 246-197 рр. до н. е. - період загасання контактів варварів з елліністичними державами, Єгипет залишив Південну Фракію, водночас зацікавленість до цього регіону проявили Македонія і Рим.

Третій етап - 197-192 рр. до н. е. - воєнні дії сирійського царя Антіоха ІІІ проти фракійців і формування його союзних відносин з кельтами і фракійцями для забезпечення надійних тилів напередодні війни з Римом.

У третьому підрозділі дисертантка зосереджує увагу на воєнно-політичних контактах іллірійських народів наприкінці IV - ІІІ ст. до н. е. На відміну від Фракії вихід іллірійців на міжнародну арену проходив через залучення їх до стосунків греко-македонського світу. Тенденцією було поступове розширення кола суб'єктів їх відносин. Впродовж кінця IV - першої половини ІІІ ст. до н. е. контакти обмежувалися для тавлантів - Македонією, Епіром і грецькими узбережними колоніями; для автаріатів - Македонією. Їх змістом була боротьба за сфери впливу та територію. З 30-х років ІІІ ст. до н. е. воєнно-політична діяльність іллірійських політичних об'єднань поширилася на держави Еллади - Акарнанію, Етолію, Ахейську Лігу. Оформилося Ардіейське царство, яке почало активно втручатися в справи грецького світу і використовувати боротьбу між грецькими державами для зміцнення свого домінування в Адріатичному морі. У 229-219 рр. до н. е. на політичній арені Балканського півострова з'явилася нова сила - Рим. Першим його кроком стала боротьба з Ардіейським царством за панування в Східній Адріатиці, що закінчилася поразкою іллірійців.

У четвертому підрозділі представлений наступний етап залучення варварів у міжнародні відносини, пов'язаний з подіями римсько-македонських війн. Велика кількість племінних народів взяла участь у подіях міжнародного масштабу, які охопили всю територію Балкан, і результати яких вирішували долю Східного Середземномор'я. У цей період наростає інтенсивність контактів Риму і Македонії з варварами, відбувається формування широких коаліцій за участю варварських народів: іллірійців - ардіеїв, дардан, партинів, пенестів, дассаретів, атинтанів; фракійців - медів, кепнотів, астів, одрисів, кенів, сапеїв, дентелетів; кельтів - скордисків і бастарнів. Союзні домовленості з варварами протягом римсько-македонських війн характеризувалися тривалістю, підтримувалися і у міжвоєнний період. Це дає можливість говорити, що варвари для античних держав перетворюються на стратегічних союзників. Саме формування великої антимакедонської коаліції, в якій помітне місце займали іллірійські та фракійські народи, стало вирішальним фактором у поразці Македонії. Варварські союзники виконували різні функції. Це і військове співробітництво, і створення напруженості на кордонах суперника, і забезпечення надійних тилів, і постачання провіанту, і просто зберігання нейтралітету. Новою рисою стала узгодженість зовнішньої політики декількох політичних об'єднань, що проявилося в спільних військових та дипломатичних акціях. Зі свого боку, варвари використовували конфлікт Македонії та Риму у власних інтересах, прагли розширити територію, послабити своїх конкурентів, збагатитися та ін.

Римсько-македонські війни були найбільш яскравим етапом участі племінних народів у міжнародних відносинах. Їх закінчення позначило якісно новий період, який характеризувався формуванням однополярного світу з домінуючою роллю Риму. В цих умовах зникає необхідність пошуку союзників, як наслідок - варвари уходять з арени міжнародної політики.

Четвертий розділ „Невоєнні форми участі варварських народів у міжнародних відносинах доби еллінізму”. Для епохи еллінізму переважною формою міжнародної політики були воєнні конфлікти. Війна -основний засіб вирішення протиріч як для античних держав, так і для варварських народів. Проте водночас відбувається становлення і розвиток невоєнних методів регулювання міжнародних відносин, зароджуються ідеї міжнародного права, оформлюються норми етикету у спілкуванні з іншими державами. Інститути зовнішньої політики елліністичної епохи специфічні. Були відсутні дипломатичні відомства, постійні професійні дипломати, а відповідні функції виконували царі та їх посланці, норми міжнародного права не мали письмового оформлення і часто зберігали традиції і звичаї, що залишилися з часів первісного суспільства. Проте норми міжнародного життя визнавалися всіма суб'єктами міжнародної політики, мали усталений характер. У зв'язку з цим в історіографії для визначення зазначених інститутів вживається термін „дипломатія”. Під ним розуміється сукупність невоєнних методів ведення зовнішньої політики та встановлення відносин з іншими народами.

В елліністичну епоху з виходом варварських народів на міжнародну арену відбулося їх знайомство і включення в систему елліністично-римської дипломатії. Варвари запозичували норми міждержавного життя і далі розвивали їх самостійно. В результаті синтезу звичаєвих норм міжплемінних відносин і античних традицій міждержавних стосунків виникло специфічне явище - „дипломатія” варварських народів.

В першому підрозділі проаналізовано форми політичних контактів між варварськими народами і еллінськими колоніями: посольства, договори, інститут проксенії, посередництво та практику обміну заручниками. Упродовж елліністичної епохи спостерігається певна еволюція дипломатичних контактів, що проявилося, по-перше, в збільшенні їх різноманітних форм та інтенсивності; по-друге, в запозиченні варварами певних норм еллінського міжнародного права - проксенії та посередництва.

У другому підрозділі дана класифікація невоєнних форм контактів між варварськими народами і античними державами. Аналіз показав, що вони були різноманітними і устояними. Джерела надають відомості про посольства племінних народів до античних держав і навпаки з метою вирішення конфлікті або укладення союзів. Їх результатом було підписання відповідних договорів. Крім того, велике значення мали такі дипломатичні інститути, як династичні шлюби, обмін заручниками, звернення до Риму як до арбітра у розв'язанні суперечок.

У третьому підрозділі визначені форми міжплемінних відносин, а також „дипломатичний етикет” варварських народів. Навіть досить обмежена джерельна база з цього питання дозволяє говорити про застосування на міжплемінному рівні таких інститутів, як союзні угоди, домовленості з питань користування природними ресурсами, династичні шлюби, обмін заручниками. Міжплемінні контакти були важливою складовою політики варварських народів і періоди їх активізації збігаються з періодами напруженості воєнно-політичної ситуації на Балканах. В сфері дипломатичного етикету варварські народи дотримувалися тих саме норм, що були визнані елліністичними державами і Римом: недоторканність послів, традиції влаштовувати бенкети на честь послів і обдаровувати подарунками.

В еволюції “дипломатії” варварів можна виділити наступні етапи. Починаючи з класичного періоду, через контакти з грецькими колоніями вони знайомилися з нормами та інститутами еллінського міжнародного права. Кінець IV - перша половина ІІІ ст. до н. е. - включення їх у систему елліністичної дипломатії, поширення практики династичних шлюбів, підписання союзних угод між варварами і елліністичними державами. Друга половина ІІІ - перша половина ІІ ст. до н. е. - поява в Східному Середземномор'ї Риму і включення варварських народів в систему елліністично-римської дипломатії. Для цього етапу характерною є поява спільних посольств варварських народів і узгодження ними своєї зовнішньої політики; участь варварів у великих коаліціях і підписанні багатосторонніх договорів; укладення довгострокових союзних угод; підписання мирних договорів між варварами і античними державами. Домінування Риму в міжнародній політиці обумовило звернення варварів до Риму як до арбітра і намагання заручитися римським заступництвом. З наростанням воєнно-політичної напруженості та активізацією участі варварських народів у міжнародних відносинах спостерігається збільшення різноманітних форм їх дипломатичних контактів.

У четвертому підрозділі дисертант вивчає варварське найманство як складову участі варварів у міжнародних відносинах. Специфікою його було переважання колективних форм: наймання на службу цілих племен, вербування піратів, оплата військової допомоги варварських правителів. Проте в елліністичну епоху можна говорити про становлення серед варварських народів класичного найманства.

У своєму розвитку варварське найманство пройшло декілька етапів. На VI - першу половину IV ст. до н. е. припадає поява в писемних джерелах відомостей про використання іллірійських і фракійських найманців. Проте це лише поодинокі випадки, і про варварське найманство ще не можна говорити як про суспільне явище. Македонські завоювання в Іллірії та Фракії другої половини IV ст. до н. е. поклали початок активному залученню варварів як найманців до армій античних держав. Новий поштовх розвитку цього явища дала у першій половині ІІІ ст. до н. е. хвиля східної міграції кельтських племен, що охопила Балканський півострів і обумовила появу кельтів на ринку найманців Східного Середземномор'я. Друга половина ІІІ - перша половина ІІ ст. до н. е. - пік розвитку варварського найманства: активізація воєнних конфліктів у Східному Середземномор'ї обумовила підвищення попиту на найманців з числа варварських народів.

Висновки

У висновках узагальнюються основні положення і результати дослідження. Елліністичний період посідає особливе місце в історії міжнародних відносин античності. Саме тоді сформувався комплекс умов, що зробили можливим вихід варварських народів Балканського півострова на міжнародну арену та їхню активну участь у подіях міжнародного масштабу як самостійних і рівноправних суб'єктів.

По-перше, це процеси суспільного розвитку, що відбувалися у племінному середовищі. Вони визначили активність варварів у воєнно-політичній сфері і спонукали їх до виходу на міжнародну арену. Племінні народи знаходилися на різних етапах розвитку. Спостерігається залежність між рівнем суспільного розвитку та інтенсивністю і формами залучення варварів у міжнародні відносини. Первісні племена на міжнародній арені в елліністичну добу не фігурували. Контакти народів на стадії воєнної демократії, з античними державами переважно зводилися до воєнних сутичок грабіжницького характеру. Ранньодержавні об'єднання - царства тавлантів, ардіеїв, дардан, одрисів, гетів, астів - в досліджуваний період виступали як самостійні суб'єкти, важливі союзники для елліністичних держав і Риму.

Фактором залучення варварів у міжнародні відносини був високий рівень розвитку військової справи. Це обумовило участь їх у воєнних конфліктах античних держав як союзників і найманців.

Обізнаності варварів з традиціями міждержавних стосунків сприяли контакти з грецькими колоніями. Для елліністичної доби специфікою було наростання інтенсивності взаємин між ними. Їх домінуючою формою для Фракії став варварський протекторат. Особливістю еллінських колоній в Іллірії був високий відсоток тут іллірійського населення і участь його у економічному і суспільному житті полісів. З кінця IV-ІІІ ст. до н. е. над більшістю адріатичних колоній була встановлена влада іллірійців.

Іллірія і Фракія мали винятково вигідне географічне розташування, значні природні та людські ресурси, що привертало до них увагу елліністичних держав і Риму і обумовило боротьбу за домінування в цих регіонах.

У силу зазначених чинників варварські народи Балкан з кінця IV ст. до н. е. опинилися в епіцентрі боротьби діадохів і елліністичних держав. Протягом елліністичної епохи спостерігається еволюція місця і ролі варварів у міжнародній політиці. На першому етапі - кінець IV - ІІІ ст. до н. е., залучення їх до міжнародних відносин визначалося боротьбою Сирії, Македонії та Єгипту за домінування в Східному Середземномор'ї. Це, перш за все, важливо для Фракії, яка стала ареною зіткнення інтересів спочатку діадохів, пізніше - елліністичних монархій. Водночас суб'єктами політичних контактів іллірійців виступали Македонія, Епір, а починаючи з другої половини ІІІ ст. до н. е., - держави Еллади. Упродовж перебігу воєнно-політичних подій елліністичні правителі були змушені враховувати факт присутності варварських народів і або залучати їх до союзу, або нейтралізувати за допомогою військової сили. На цьому етапі воєнно-політичні контакти варварів з елліністичними державами мали локальний і спорадичний характер. Спостерігається формування коаліцій, проте вони були нестійкими і нетривалими, тому що утворювалися для конкретної політичної ситуації, кожен з учасників відстоював свої інтереси. Після вирішення завдань такі союзи швидко втрачали значення і розпадалися. Спроби співпраці між варварами можна розглядати як виняток.

На другому етапі - кінець ІІІ - перша половина ІІ ст. до н. е. на Балканах з'явилася нова сила - Рим. Політична ситуація визначалася його боротьбою за домінування - Іллірійські та Македонські війни. Роль варварських народів у міжнародних відносинах характеризується наростанням інтенсивності їх контактів з елліністичними державами і Римом, залученням до боротьби Македонії та Риму як союзників великої кількості іллірійських, фракійських та кельтських народів. Зі свого боку, варвари також використовували суперечності між Македонією і Римом для послаблення опонентів та задоволення територіальних претензій. На відміну від попереднього етапу, союзи з варварами періоду римсько-македонських війн вирізнялися тривалістю, підтримувалися і у міжвоєнний період. У деяких випадках існування союзних домовленостей між Римом і варварами засвідчено впродовж декількох десятиліть, що дозволяє говорити про варварів як про “стратегічних союзників”. Новою також була узгодженість політики варварських об'єднань на міжнародній арені з метою спільного захисту своїх інтересів.

Участь у воєнних конфліктах була основною, проте не єдиною формою вступу варварських народів до міжнародних відносин. Існували різноманітні невоєнні контакти між варварами і античними державами, що сприяло розвитку елементів дипломатії. Дипломатія варварів увібрала в себе традиції та звичаї племінного суспільства у відносинах з іншими народами, а також норми елліністично-римського міжнародного життя. За елліністичної доби у розвитку дипломатії варварів простежуються дві тенденції. По-перше, з періодами активізації діяльності елліністичних держав і Риму на Балканах збігаються періоди активізації міжплемінних стосунків; по-друге, урізноманітнюються форми дипломатичних контактів та посилюється інтенсивність їх використання, з'являються такі засоби урегулювання взаємин, як династичні шлюби, підписання мирних угод, посередництво, звернення до Риму як до арбітра у вирішенні суперечок.

Ще одним аспектом участі племінних народів у міжнародних відносинах було варварське найманство. Наприкінці IV - ІІ ст. до н. е. важливою характеристикою елліністичних армій стало кількісне збільшення варварських найманців, “розмивання” армії варварськими контингентами. Специфіка цього явища полягала в існуванні різноманітних його форм, серед яких переважали колективні. Присутність варварських найманців часто вирішувала перебіг воєнних дій.

Протягом кінця IV - першої половини ІІ ст. до н. е. у Середземномор'ї існувала багатополярна система міжнародних відносин. У цей час варварські народи виступали важливими суб'єктами міжнародної політики. Вони були потрібними союзниками для елліністичних держав для боротьби за домінування у різних регіонах, від їх позиції багато в чому залежав результат конфліктів. Проте з поразкою Македонії єдиною домінуючою силою у Середземномор'ї залишився Рим. В умовах однополярного світу проблема пошуку союзників перестала бути актуальною. З середини ІІ ст. до н. е. варварські народи втратили своє значення як суб'єкти міжнародної політики і стали об'єктом експансіоністської політики Риму.

Публікації автора за темою дисертації

1. Абрамова В.В. До питання про локалізацію політичного центру держави Дроміхета // Старожитності степового Причорномор'я і Криму. - Запоріжжя: ЗДУ, 2001. - Вип. ІХ. - С. 224-225.

2. Абрамова В.В. Політика Сирії по відношенню до Фракії в кінці IV - ІІ ст. до н. е. // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. - Запоріжжя: Просвіта, 2001. - Вип. Х. - С. 182-192.

3. Абрамова В.В. Варварська дипломатія епохи еллінізму // Грані. - 2002. - №3. - С. 37-41.

4. Абрамова В.В. Варварські найманці в елліністичних арміях // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. - Запоріжжя: Просвіта, 2002. - Вип. ХV. - С. 205-210.

5. Абрамова В.В. Іллірійські племена у міжнародних відносинах кінця IV - ІІІ ст. до н. е. // Вісник Східноукраїнського національного університету імені В.Даля. Історичні науки. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2002. - №9. - С. 9-15.

6. Абрамова В.В. Проблема варварського протекторату в греко-фракійських відносинах кінця IV - ІІ ст. до н. е. // Грані. - 2002. - №1. - С. 41-44.

7. Абрамова В.В. Третя Македонська війна (участь племінних народів у міжнародних відносинах доби еллінізму) // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. - Запоріжжя: Просвіта, 2002. - Вип. ХIV. - С. 198-203.

8. Абрамова В.В. Военно-политические контакты иллирийских племен в конце IV - начале ІІІ вв. до н.э. // Проблемы истории и археологии Украины: Материалы международной научной конференции. - Харьков, 2001. - С. 54.

9. Абрамова В.В. Военное дело фракийцев эпохи эллинизма // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали і дослідження. - Одеса: Друк, 2002. - Т.3. - С. 116-117.

10. Абрамова В.В. І Македонська війна (участь племінних народів у міжнародних відносинах) // Історична наука: проблеми розвитку. Матеріали конференції. Всесвітня історія. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2002. - С. 3-6.

11. Абрамова В.В. Варварська дипломатія епохи еллінізму: постановка проблеми // Сборник материалов научной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых. - Запорожье: ЗГУ, 2003. - С. 5-9.

Анотація

Абрамова В.В. Племінні народи Балканського півострова у міжнародних відносинах кінця IV - першої половини ІІ ст. до н. е. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Запорізький державний університет. - Запоріжжя, 2003.

В дисертації вперше здійснено комплексне дослідження участі варварських народів Балканського півострова у міжнародних відносинах кінця IV - першої половини ІІ ст. до н. е. На основі опрацювання великої джерельної бази і досягнень історіографії автор окреслила фактори, які спричинили появу на міжнародний арені в елліністичну добу іллірійських, фракійських і кельтських народів як самостійних рівноправних суб'єктів. Переважною формою їх контактів з античними державами була війна. Простежується еволюція ролі варварів на міжнародній арені. На першому етапі - кінець IV - ІІІ ст. до н. е. народи Фракії залучаються у боротьбу діадохів і елліністичних держав, Іллірії - в стосунки греко-македонського світу. Характерні формування нетривалих коаліцій, участь у локальних конфліктах. На другому етапі - кінець ІІІ - перша половина ІІ ст. до н. е. міжнародні стосунки на Балканах визначав перебіг римсько-македонських війн. Племінні народи виступали важливими союзниками, позиція яких відігравала значну роль у вирішенні конфлікту.

Крім воєнної участі в дисертації розглянуто невоєнні форми контактів варварських народів з еллінськими колоніями, елліністичними державами, Римом, міжплемінні стосунки. Простежується формування дипломатії варварів, яка стала синтезом традицій і звичаїв племінного суспільства із нормами елліністично-римської дипломатії. Досліджено також еволюцію варварського найманства.

Ключові слова: еллінізм, племінні народи, Балканський півострів, міжнародні відносини, дипломатія, найманство.

Аннотация

Абрамова В.В. Племенные народы Балканского полуострова в международных отношениях конца IV - первой половины II вв. до н.э. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 00.07.02 - всеобщая история. - Запорожский государственный университет. - Запорожье, 2003.

В диссертации впервые осуществлено комплексное исследование участия варварских народов Балканского полуострова в международных отношениях конца IV - первой половины II вв. до н.э. На основе обработки большой источниковой базы и достижений отечественной и зарубежной историографии автор выделила факторы, которые обусловили появление на международной арене в эллинистическую эпоху иллирийских, фракийских и кельтских народов как самостоятельных и равноправных субъектов. Первая группа факторов определила пристальный интерес античных правителей к территориям, населенным варварами: природные и человеческие ресурсы, важные торговые пути, греческие колонии, стратегическое значение этих земель в военных конфликтах. Вторая группа - факторы, которые привели к тому, что с эллинистической эпохи варвары сами выходят на международный уровень. К таким относятся процессы политогенеза и институционализации власти в варварском обществе, высокий уровень развития военного дела, активные контакты с греческими колониями и знакомство племенных народов с античными традициями и нормами международных отношений.

Дана общая характеристика международных отношений на Балканах в эллинистическую эпоху как многополярной системы, определены основные субъекты и противоречия между ними, выделено место в этой системе варварских народов. Прослеживается эволюция роли варваров на международной арене. На первом этапе - конец IV - III вв. до н.э. народы Фракии втягиваются в борьбу диадохов и эллинистических государств, Иллирии - в отношения греко-македонского мира. Контакты спорадичны, характерны формирование непродолжительных коалиций, участие в локальных конфликтах. На втором этапе - конец III - первая половина II вв. до н.э. международные отношения на Балканах определял ход римско-македонских войн. Племенные народы выступили как важные союзники, позиция которых играла значительную роль в разрешении конфликтов. Наблюдается нарастание интенсивности контактов варваров с античными государствами и на межплеменном уровне. Коалиции с участием племенных народов характеризуются продолжительностью, поддерживаются и в межвоенный период. Новым стало согласование внешней политики разных варварских политических объединений с целью совместной защиты интересов на международной арене.