Україна в Першій світовій війні: вітчизняна історіографія

Захист дисертації відбудеться 25 січня 2005 року о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 337.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. М.Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 24 грудня 2004 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук О.М.Сухий.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Перша світова війна - історична подія, яка й досі є предметом жвавих наукових дискусій. В роки радянської влади історія Першої світової війни в Україні висвітлювалася тенденційно, односторонньо, з позицій марксистсько-ленінської методології. Цей глобальний конфлікт перебував у тіні жовтневого перевороту більшовиків та громадянської війни.

Здобуття Україною незалежності, державотворчі процеси значним чином відобразились на процесі дослідження історії Першої світової війни. За нових суспільно-політичних умов, що склалися на рубежі 1980-1990-х рр., наукова думка, відмовившись від застарілих догм, веде активний пошук історичної правди. Актуальність роботи визначається наступними обставинами:

По-перше. Незважаючи на наявність значної кількості робіт, присвячених подіям Першої світової війни в Україні, спеціальних історіографічних досліджень історії цієї події немає. По-друге. Радянська історіографія висвітлювала історію Першої світової війни односторонньо і тенденційно. Сучасний стан розвитку історичної науки дозволяє розглянути означену проблему з наукових, політично не заангажованих позицій. По-третє. У процесі розвитку радянської історичної науки склалися певні негативні тенденції у вивченні проблем Першої світової війни. А саме- відсутність комплексних досліджень регіональних і національних суб'єктів Росії - учасників Першої світової війни, як з точки зору їх військового потенціалу, так і аналізу соціально-політичних процесів, що відбувалися там під час війни. По-четверте. Вивчення подій Першої світової війни дає змогу переосмислити державотворчі процеси цього періоду в Україні, показати наступність боротьби українського народу за незалежність, зробити більш ґрунтовний аналіз передумов національної революції першої чверті ХХст. Стан сучасної розробки проблеми вимагає створення спеціального історіографічного дослідження, в якому було б здійснено аналіз наявних публікацій, про події Першої світової війни в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження органічно вписується у державні і міжвузівські наукові програми. Вивчення цієї теми передбачене навчальною програмою та робочими навчальними планами історичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки з курсу „Історія України”.

Об'єктом дослідження є вітчизняна історіографія Першої світової війни в Україні.

Предметом дослідження є аналіз тенденцій, закономірностей й особливостей нагромадження знань та формування концептуальних засад історіографії Першої світової війни в Україні на різних історичних етапах.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини 1980-х - початок ХХІ ст. За цей час історична наука пройшла шлях від нагромадження до переосмислення знань і уявлень про події Першої світової війни в Україні. Вибір верхньої межі дослідження зумовлений перебудовчими процесами другої половини 1980-х рр. Хоча процес переосмислення підходів до подій Першої світової війни в Україні розпочався в другій половині 1980-х рр., проте саме в 1990-х рр. - на початку ХХІст. відбулися якісні зрушення у поглядах істориків, коли в науковий обіг було введено комплекс нових архівних документів і матеріалів, мемуарну літературу, з'явилися наукові дослідження, в яких подана нова оцінка подій.

Мета роботи визначається науковою значимістю теми “Україна в Першій світовій війні” і полягає в тому, щоби з'ясувати повноту вивчення даної теми, дати комплексний аналіз процесу дослідження проблеми.

Для реалізації мети визначено наступні завдання:

- визначити основні напрями вивчення проблеми в українській радянській історіографії;

- простежити особливості нагромадження та узагальнення фактологічних знань з питань розвитку історіографічної науки;

- простежити вивчення в працях істориків українського національного питання напередодні та в роки Першої світової війни;

- висвітлити відображення у вітчизняній літературі українського питання в політиці воюючих блоків;

- дослідити стан вивчення воєнних дій на території України;

- показати динаміку висвітлення істориками розвитку стрілецького руху в Галичині;

- з'ясувати стан дослідження українського військового руху та військового будівництва в роки Першої світової війни;

- визначити коло питань з історіографії Першої світової війни в Україні, що потребують подальшого вивчення та наукової розробки.

Методологічну основу дисертаційної роботи склали загальноприйняті в сучасній історіографії принципи об'єктивності та історизму. Враховуючи історіографічний напрям роботи, для аналізу джерел з метою синтезу та узагальнення їхніх даних автором було використано порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний та історико-ретроспективний методи наукового дослідження.

Автор прагнув здійснити розгляд подій Першої світової війни в Україні у загальноісторичному контексті, а також дати оцінку суспільно-політичних умов, за яких було зроблено історіографічний аналіз цих подій як дослідниками в Україні так й в українській діаспорі.

Джерельну базу роботи складають монографічні дослідження та статті, присвячені подіям Першої світової війни в Україні, які видані як в Україні, так і за кордоном, широке коло архівних документів і матеріалів, опублікованих у документальних збірниках, науково-довідкові видання, публіцистична література, матеріали наукових конференцій, спогади учасників війни, які віддзеркалюють різні аспекти подій 1914-1918 рр. в Україні.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній проаналізовано здобутки українських вчених другої половини 1980-х - початку ХХІ ст. з історії Першої світової війни в Україні, які ще не стали предметом ґрунтовного історіографічного дослідження. У контексті подій Першої світової війни проаналізовано роль і місце України в геополітичних концепціях воюючих блоків напередодні та в ході війни, перебіг воєнних дій на теренах українських земель, український військовий рух та національне військове будівництво у роки війни. Дисертантом здійснено критичну переоцінку багатьох традиційних для української радянської історіографії положень і висновків з означених питань. Значна кількість наукових праць залучається до історіографічного аналізу вперше, що також визначає її новизну. Для більш ґрунтовного дослідження проблеми в науковий обіг вводиться низка джерел публіцистичного характеру та праць українських істориків з діаспори. Здійснено спробу визначення перспектив співробітництва вітчизняної та діаспорної історичної науки з метою об'єктивнішої оцінки ролі і значення Першої світової війни в історії України.

Науково-практичне значення дослідження полягає у систематизації та узагальненні опублікованих матеріалів про події Першої світової війни в Україні, що допоможе поглибленому вивченню малодосліджених або дискусійних проблем. Основні положення роботи, висновки, фактичний матеріал можуть бути використані при вивченні історії України, вітчизняної історіографії, українознавства як комплексної дисципліни, розробці лекційних та спеціальних курсів для студентів вищих навчальних закладів. Матеріали роботи допоможуть зміцнити фактологічну базу подальшого вивчення історії Першої світової війни, з метою більш об'єктивного і різнобічного її висвітлення у науковій літературі.

Основні положення та результати дисертаційної роботи апробовані на наукових семінарах кафедри давньої і нової історії України Волинського державного університету імені Лесі Українки та новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка, обговорювались на всеукраїнських наукових конференціях, зокрема: “Минуле і сучасне Волині і Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині” (23-24 жовтня 2003р., м. Ковель), “Українська періодика: історія і сучасність” (24-26 жовтня 2003р., м. Львів), „Перша світова війна в історичній долі українського народу” (25листопада 2004р., м. Львів) та звітно-наукових конференціях історичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки, викладені в 6 наукових публікаціях у фахових збірниках.

Структура роботи зумовлена особливостями становлення та розвитку наукових досліджень історії Першої світової війни, проблематикою та специфікою праць, а також метою і завданнями роботи. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділяються на параграфи, висновків, списку використаних історіографічних джерел (743 позиції). Її загальний обсяг становить 235 сторінок (з них 179 сторінок основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукова новизна, хронологічні рамки, визначено об'єкт та предмет дослідження, сформульовано мету і завдання, практичне значення роботи.

У першому розділі “Стан наукової розробки, періодизація та історіографічні джерела з проблеми дослідження” висвітлюється ступінь вивчення теми, з'ясовуються і обґрунтовуються основні історіографічні етапи, характеризується джерельна база дисертаційного дослідження.

Застосувавши методи порівняльного аналізу наявної літератури, враховуючи, що провідну роль у висвітленні аспектів вказаної проблеми відігравали політичні чинники розвитку історичної науки в СРСР, беручи до уваги ступінь нагромадження наукових знань, зміни в методології історичних досліджень та наукових концепцій, автор виділяє три етапи вивчення даної проблеми: перший-1920-і рр. - середина 1950рр.; наступний - друга половина 1950-х - середина 1980-х рр. та сучасний, який розпочинається з другої половини 1980-х років.

Перший етап (1920-ті - перша половина 1950-х рр.) охоплює час від кінця війни й появи перших історичних праць, присвячених цій події, до десталінізації політичного життя, що сприяло оновленню історичної науки. В межах цього етапу, на наш погляд, можна виділити два періоди: перший - 1920-ті роки, коли існувала можливість відносно вільного використання та інтерпретації фактичного матеріалу. Данина існуючій політичній системі віддавалася тенденційною оцінкою фактів, але дослідники, котрі, як правило, були нещодавніми учасниками війни, ще не стояли перед дилемою фальсифікації подій. український військовий радянський історіографія

Провідним аспектом вітчизняної марксистсько-ленінської історіографії у дослідженні подій війни був революційний рух та боротьба трудящих за встановлення диктатури пролетаріату на Україні. Вже на початку 1920-х років у Харкові та Києві виходять невеликі за обсягом роботи І.Кулика, М.Майорова, М.Скрипника, в яких автори основну увагу приділяють лютневим та березнево-жовтневим подіям 1917 р.

Водночас із виходом цих робіт з'являються дослідження окремих аспектів історії Першої світової війни О.Андерсона, М.Сапожникова, С.Єфремова та ін.

Другий період (1930-ті - середина 1950-х рр.) започаткував лист Й.Сталіна “О некоторых вопросах истории большевизма” до редакції журналу “Пролетарская революция” та виступ секретаря Оргбюро ЦК ВКП(б) Л.Кагановича на зборах, присвячених 10-річчю Інституту червоної професури у 1931р. Саме ці події змінили характер вивчення історії, в країні розпочалася кампанія “переосмислення” історичного минулого. Фактично з початку 1930-х років історія стала заідеологізованою. Це досягалось шляхом перекручень, фальсифікації та замовчування фактів. Наукові праці контролювалися партійним, а точніше сталінським керівництвом. Історики зазнали великого тиску і репресій. Навіть після смерті Й.Сталіна погляди істориків на події Першої світової війни майже не змінилися, інтерес до історії України впав.

Деяке пожвавлення дослідницької роботи у цьому періоді спостерігалося у вивченні військових аспектів проблеми напередодні конфлікту з німецьким фашизмом. Це засвідчив вихід у світ збірника документів під редакцією С.М.Бєлоусова та невеликої за обсягом брошури В.Руднєва. У перші повоєнні роки в роботах домінує тема боротьби за встановлення радянської влади на Україні під керівництвом більшовицьких організацій.

Значно ґрунтовнішим виглядає підхід до проблеми висвітлення подій на українських землях у воєнні роки, здійснений західноукраїнськими дослідниками. У роки між двома війнами у Львові та інших містах Галичини з'явився ряд монографій на воєнно-історичну тематику, автори яких висвітлювали історію визвольних змагань українського народу в роки світової війни. Після закінчення війни всі країни-учасниці пережили справжній мемуарний бум: чимало учасників війни під впливом пережитого видавали мемуари, в яких спробували не лише описати жахи війни, але й зрозуміти роль останньої як у власному житті, так і житті українського громадянства.

Другий етап (друга половина 1950-х - середина 1980-х рр.) розпочинається після ХХ з'їзду КПРС, який поклав початок ліквідації наслідків культу особи. Створюється нова політична атмосфера як у країні в цілому, так і в історичний науці зокрема. Незважаючи на половинчасті оцінки, розпочатий процес звільнення історичної науки від негативного впливу культу особи і його наслідків відкрив певні можливості для розвитку суспільства, позитивно відбився на розробці окремих проблем Першої світової війни. Політичні зміни у другій половині 60-х - на початку 70-х років породили процес реанімації сталінських концептуальних підходів до висвітлення історії радянського суспільства, в тому числі і Першої світової війни, тому історики не змогли до кінця подолати догматичні установки, стереотипи і шаблони, що глибоко увійшли у свідомість.

На цьому етапі значно збільшилася кількість робіт українських радянських істориків, які торкалися подій початку ХХст. в Україні. Аналізуючи різноманітні проблеми історії України цього часу, українські вчені висвітлювали різні аспекти Першої світової війни. Основна маса робіт, що з'явилися в другій половині 1950-1960-х рр., була присвячена висвітленню боротьби трудящих України проти іноземних окупантів в останні роки війни.

Серед першочергових завдань, які ставилися в наукових дослідженнях, був комплексний аналіз німецької політики щодо так званого “східного питання”. Найбільш об'єктивно оцінюється роль України в загарбницьких планах Німеччини у праці відомого дослідника-германіста І.М.Кулинича Кулинич І.М. Україна в загарбницьких планах німецького імперіалізму (1900-1914). - Київ, 1963..

Особливе місце в колі тих питань, які порушувала українська радянська історіографія належить революціонізації царської армії та залучення її більшовиками на свій бік для захоплення влади. Революційний процес у війську розглядався істориками з точки зору лише однієї партії, а все, що залишалося за його межами, вважалося контрреволюційним і належало до сил суспільної реакції та регресу. Ця риса була притаманна українській радянській історіографії майже впродовж усього її існування, але разом з тим частина робіт містить цікавий фактичний матеріал, дає змогу деталізувати становище на фронтах, що проходили по території України.

У 1970-і - на початку 1980-х рр. з'явилися роботи, в яких розглядалася проблема пошуку сепаратного миру великими державами в роки війни. Велика увага приділялася контактам німецько-австрійського блоку та радянської Росії в період підписання Брестського миру. Вийшли спеціальні історіографічні розвідки харківської дослідниці М.З.Бердути, в яких вона аналізує стан вивчення проблеми на кінець 1960-х рр. Бердута М.З. Брестський мир в радянській історіографії (середина 30-х - перша половина 50-х рр.) //Вісник Харківського ун-ту.-1975. - Вип. 6, №75. - С. 35-59; Бердута М.З. Капіталістичні країни і Брестський мир у радянській історіографії (середина 50-х - 60-ті рр.) //Питання нової і новітньої історії. - 1972. - Вип.15. - С. 24-56. Становище в Україні після підписання договору знайшло відображення у дослідженнях Т.М.Теодоровича Теодорович Т.М. Політика монархії Габсбургів на Україні після Брест-Литовська (березень-листопад 1918) //Питання нової і новітньої історії.-1971. - №12. - С. 66-86. та Г.Л.Нікольнікова Нікольніков Г.Л. Брестський мир і Україна. - Київ, 1981..

Загалом для історіографічної науки другої половини 1950-х - першої половини 1980-х рр. характерний більш виважений підхід до подій Першої світової війни, намагання вчених розширити джерелознавчу базу наукових праць через залучення архівних матеріалів та надбання попередніх поколінь істориків. Водночас дослідники частіше, ніж на попередньому етапі розвитку історичної науки, зверталися до висвітлення подій війни на території України. Проте роботам бракувало нових концептуальних підходів до питань Першої світової війни, оскільки відбувалося відтворення вже існуючих концепцій, далеких від правдивого висвітлення історії.

В межах третього, сучасного історіографічного етапу (друга половина 1980-х - до наших днів) варто виділити два періоди: початок першого - друга половина 1980-х років та другий - з початку 1990-х рр. до теперішнього часу. Саме в другій половині 80-х рр. почали відбуватися ідеологічні зміни, які позначилися й на історичній науці. У зв'язку з критикою старих догм суспільно-історична думка звернулась і до проблеми Першої світової війни та ролі в ній України. До наукового обігу залучаються документи, які раніше в дослідженнях не використовувалися. Водночас на змісті цілого ряду робіт давалися взнаки ідеологічні штампи історії радянського суспільства. Історична правда в багатьох працях виявилася дозованою, а деякі в цілому об`єктивні висновки і оцінки обмежувалися рамками застарілих схем, що заважало подальшій розробці конкретних проблем.

Руйнування тоталітарної системи в СРСР та партійної монополії на правду історії, демократизація суспільного життя та проголошення незалежності України в 1991 р. поклали початок новому періоду в сучасній історіографії вивчення проблеми.

Зміна ідеологічних доктрин відкрила широкі можливості для перегляду та переосмислення історії Першої світової війни в Україні. Першими порушили проблему “Україна в Першій світовій війні” періодичні видання, в яких з'являються статті, де по-новому оцінюються та переглядаються окремі аспекти тогочасних подій в Україні.

В умовах демократизації суспільства разом із зростаючим інтересом громадськості до вітчизняної історії активізувалася й наукова думка. З'являються перші праці науково-популярного характеру, в яких були відображені події на території України в роки війни.

Сучасна історіографічна школа, яка нині багата цікавими ідеями та неординарними науковими розвідками, знаходиться на етапі формування. Зростаючий інтерес до історії Першої світової війни сприяв появі провідних дослідницьких центрів. Активну розробку різних аспектів проблем проводять вчені провідних академічних та науково-освітніх установ Києва, Львова, Чернівців та інших міст України.

У 1990-х роках відбуваються докорінні зміни у підходах до дослідження ряду питань історії України. Вагомим внеском у переосмисленні підходів до джерелознавчих та історіографічних досліджень історії України стали праці Я.Р.Дашкевича Дашкевич Я.Р. Стан і напрями джерелознавчих та історіографічних досліджень історії України (друга половина ХІХ - ХХ ст.): Доповідь про друковані праці, подана на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. - Київ, 1994., І.І.Колесник Колесник І.І. Українська історіографія XVIII - поч.. ХХ ст. - Київ, 2000., статті Т.Попової Попова Т.М. Проблема формирования историографии как научной дисциплины: традиционные подходы и новые модели. //Записки исторического факультета Одесского гос. университета. Вып. 1. Историография и специальные исторические дисциплины. - Одесса, 1995., Л.В.Таран Таран Л.В. Провідні тенденції світової історіографії в ХХ ст. та проблеми сучасної української історичної науки //Укр. іст. журнал. - 1999. - №1. - С. 85-91., Г.Касьянова Касьянов Г. Ще не вмерла українська історіографія. //Критика. - 2002. - Ч.4. - С.18-20., в яких дослідники розглядають як традиційні підходи до історіографічної науки в Україні, так і нові тенденції її розвитку. Виходять друком роботи Л.О.Зашкільняка, які мають важливе методологічне значення для історіографічного дослідження проблеми Зашкільняк Л.О. Вступ до методології історії. - Львів, 1996; Його ж. Методологія історії від давнини до сучасності. - Львів, 1999..

Для сьогоднішнього етапу історіографії проблеми характерна співпраця вітчизняних істориків з діаспорними вченими. Закордонна українська історіографія розвивалася хронологічно не так, як радянська. Її розвиток відбувався в умовах вільного висловлювання різних точок зору. Водночас на процесі розвитку позначалася загальна ситуація у світі щодо ставлення до Радянського Союзу.

У сучасній діаспорній історіографії проблеми можна виділити два історіографічних етапи: перший - з кінця Першої світової війни до кінця 1930-х рр., другий - з другої половини 1940-х рр. донині. Основним критерієм такого поділу в історіографічному процесі є якісні зрушення у вивченні даної проблеми. Якщо на першому етапі значну інформацію про події війни в Україні містили публіцистичні матеріали та спогади, то для другого етапу характерна поява ряду монографічних досліджень. Характерною рисою української діаспорної історіографії є те, що всі дослідження тут велися на засадах державницької орієнтації без притаманної для радянської історіографії надмірної ідеологізації.

Сучасний стан розвитку історіографії проблеми дає можливість здійснювати активний обмін першоджерелами та літературою, об'єднати надбання творчої спадщини наукових кіл діаспори та України, що загалом веде до підвищення якості та результативності досліджень подій Першої світової війни в Україні.

Історіографічні джерела, які в більшій або в меншій мірі розкривають проблему “Україна в Першій світовій війні”, умовно можна об'єднати у такі групи: історіографічні роботи, що розкривають особливості розвитку історичної науки на тому чи іншому її етапі; опубліковані документальні матеріали, що відображають події періоду війни в Україні; узагальнюючі та монографічні дослідження, присвячені історії Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань; матеріали наукових конференцій, які висвітлюють різні аспекти проблеми; мемуари і спогади учасників війни; науково-довідкові видання; матеріали періодичних видань, що відбивають події і факти, пов'язані з розвитком досліджень історії Першої світової війни.

Аналіз опрацьованих історіографічних джерел дозволяє констатувати, що різні аспекти історії Першої світової війни в Україні викликали і викликають неабияку зацікавленість науковців. Проте слід зауважити, що історіографічної розробки проблеми загалом немає і донині, тому вона продовжує залишатися одним із важливих завдань української історіографічної науки. Дослідження здобутків сучасної вітчизняної історіографії другої половини 1980-х рр. - початку ХХІ ст. певною мірою слугуватиме виконанню цього завдання.

Другий розділ “Українське питання в політиці воюючих блоків” присвячений висвітленню в сучасній вітчизняній історіографії українського питання в геополітичних концепціях воюючих блоків. Оскільки українське питання становило двоєдину проблему, пов'язану з внутрішньополітичними та міжнародними аспектами його розв'язання, то у першому параграфі “Генеза українського національного питання напередодні та в роки Першої світової війни” розглядаються публікації, що відображають проблему розвитку українського національного питання для держав, у складі яких знаходилися етнічні українські землі. Зокрема зазначається, що до початку Першої світової війни українське питання належало до внутрішніх питань двох імперій - Росії та Австро-Угорщини і мало політико-адміністративний характер, а його розв'язання вбачалося їм в уніфікації, асиміляції українців та запровадження свого устрою на завойованих в ході війни землях. Таке вирішення питання не могло задовольнити національно свідомі кола українців, які прагнули відродження національної самобутності та національно-культурної й територіальної автономії, а з кінця 1917 року і відновлення державності, та породило пожвавлення національно-політичного руху. Виходячи з того, що його характер зумовлювався об'єктивними причинами, дослідники висвітлювали генезу українського національного питання напередодні та в роки Першої світової війни з урахуванням місця України як суб'єкта російської та австро-угорської зовнішньої політики у діяльності українських політичних партій різного спрямування.

Напередодні та в роки війни в українському русі вперше однозначно висувається ідея політичної самостійності України. Тому особлива увага істориків приділяється дослідженню діяльності українських національних політичних сил, котрі розвинулися в умовах існування тодішніх імперій і ставили завдання побудови власної української держави.

Війна справила глибокий вплив на українське суспільство, активізувавши українське національне питання, і спричинила до його пропаганди за кордоном. Серед досліджень, в яких відображено генезу українського національного питання у воєнні роки та його пропаганду в ряді європейських країн, виділяються роботи, присвячені діяльності “Союзу визволення України”. Характерним для них є комплексний підхід до національного питання в діяльності СВУ, глибоке теоретичне осмислення і високий рівень наукових узагальнень фактичного матеріалу. Аргументовані висновки дослідників, як правило, підкріплюються різноманітними джерелами, в тому числі й новими архівними документами зі сховищ України та діаспори Лавров Ю. Про ідейні та організаційні засади Союзу визволення України //Укр. іст. журнал -1996. - №6. - С. 79-90; Патер І. Союз визволення України та українське питання в політиці Центральних держав у 1914-1916 рр. //Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність.- Львів, 1997. - Вип. 34.-С.140-160; Патер І.Г. Союз визволення України. Проблеми державності і соборності.-Львів, 2000. .

Сучасні історики доклали чимало зусиль для повернення із забуття спадщини видатних представників суспільно-політичної та філософської думки кінця ХІХ - початку ХХ ст. М.Грушевського, В.Липинського, М.Міхновського, В.Винниченка, які у своїй творчості і політичній діяльності піднімають українське питання на якісно новий рівень.

Другий параграф “Українське питання в контексті європейської політики 1914-1918 рр.” містить аналіз матеріалів, в яких розкривається роль українського чинника у зовнішньополітичних планах держав воюючих сторін. У ньому наголошується, що з початком війни українське питання набуло міжнародного звучання і викликало інтерес не лише з боку сусідніх країн, а й провідних держав світу. Проблема вирішення цього питання в політиці воюючих політичних блоків знайшла відображення у сучасній історичній науці. Протягом останнього часу історики у своїх дослідженнях намагаються чітко окреслити місце та роль України в Першій світовій війні Перша світова війна і слов'янські народи. Матеріали міжнародної наукової конференції (14-15 травня 1998 р.).-Київ, 1998; Перша світова війна: історичні долі народів Центральної та Східної Європи. Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 80-річчю Буковинського Народного Віча. Чернівці 22-24 вересня 1998 р.- Чернівці, 2000; Кульчицький В.С. Україна в роки Першої світової війни // Історія України. - 1999. - №31 - 32. - С.3-24: .

В основному дослідники зупиняються на ролі України, яку вона повинна була відіграти у стратегічних планах Німеччини та Австро-Угорщини, як колонія, з якої передбачалося постачати сільськогосподарську продукцію, вугілля, руду, іншу сировину, а також збувати на її території промислові вироби Попик С.Д. Українці в Австрії 1914-1918. Австрійська політика в українському питанні періоду Великої війни.-Київ-Чернівці, 1999; Семотюк О. Українське питання в роки Першої світової війни - виникнення і розвиток (за публікаціями німецькомовної преси 1914-1917рр.) //Укр. варіанти.-1997.-№1.-С.35-39; Троян С.С. Австрійська концепція “міттельєвропи” напередодні та в час Першої світової війни //Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Вип.6-7. Історія -Чернівці, 1996.-С. 68-76.. У полі зору вчених опинилося і таке питання, як претензії Румунії на українські землі Північної Буковини Ботушанський В.Буковина в дипломатичній боротьбі за втягнення Румунії у війну на боці австро-німецького блоку (1914-1918) //Питання історії України: Зб. наукових статей. Т.3.-Чернівці,1999.-С.176-285; Фісанов В.П. Буковинське і галицьке питання у міжнародних відносинах періоду Першої світової війни //Вісник центру буковинознавства. Серія історична. - Чернівці, 1993. - Вип. 1. - С. 143-154..

Рівень зацікавленості держав воюючих блоків щодо України в різні періоди війни змінювався залежно від інтересів союзників, хоча треба відзначити, завжди був високим. З особливою гостротою українське питання постало в центрі уваги багатьох держав у 1917 році. З відновленням Україною державності воно зацікавило не тільки держави Четвертного союзу та їх опонентів - країни Антанти, а й США. У сучасній вітчизняній історіографії політичній ситуації, що склалася в Україні в 1917 році, приділяється значна увага. Українське питання, яке гостро постало на міжнародній арені в цей час, історики досліджують переважно з позицій аналізу дипломатичних відносин між провідними країнами світу та їх ставлення до української державності. Чільне місце у висвітленні різних аспектів цього дослідження належить Н.Д.ГородніГородня Н.Д. Політика країн Антанти та США щодо державності України в 1917-1919 роках: Автореф.дис.…канд.іст.наук. - Київ, 1996., О.Павлюку Павлюк О. Боротьба України за незалежність і політика США (1917-1925). - Київ, 1996., В.Семененку Семененко В.І. Українське питання на тлі світової політики (1917-1919) //Вісник Харківського ун-ту. Історія України. - 1996. - №387, вип. 1. - С. 92-108., В.П.Фісанову.

З новою силою інтерес воюючих блоків до українського питання виявився у європейських міжнародних відносинах стосовно умов підписання довгоочікуваного мирного договору у Бресті, який знайшов відображення у вітчизняній історіографії кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Негативна оцінка діяльності Центральної Ради, її міжнародної політики, подана в радянській історіографії, поступово починає переглядатися з кінця 1980-х рр. Історики прагнуть відійти від традиційних для радянської доби оцінок участі України у Брестських мирних переговорах. Серед наукових та публіцистичних матеріалів вагоме місце посідає висвітлення обставин укладення Брестської угоди в 1918 р. Для них є характерним намагання критично переосмислити накопичений в історичній науці матеріал щодо оцінки Брестського миру, а також його наслідків для майбутнього України.

У контексті розгляду української проблематики у міжнародних відносинах окремим було східногалицьке питання, відображене в дослідженнях М.Литвина, К.Науменка Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. - Львів, 1995., С.Макарчука Макарчук С.А. Українська Республіка Галичан. - Львів, 1997. та ін. Історики детально аналізують питання протистояння українців і поляків у 1918 році, а також роблять спробу розібратися у суперечливих кроках цісарського уряду щодо вирішення українського питання.

Розглядаючи досягнення сучасної вітчизняної історіографії щодо питання місця України в геополітичних концепціях воюючих блоків у роки війни, треба визнати, що заслугою сучасних дослідників є сумлінний і об'єктивний підхід щодо дослідження українського питання в роки Першої світової війни, намагання підійти до розв'язання проблеми, враховуючи позиції всіх зацікавлених сторін.

У третьому розділі “Дослідження історії воєнних дій” йдеться про історичні дослідження, в яких відображено хід воєнних дій на українських землях в роки Першої світової війни. У першому параграфі “Воєнні операції 1914-1916 рр. на території України” автор з позицій історіографічного аналізу розглядає висвітлення військової кампанії 1914-1916 рр. на теренах Східної Галичини, Буковини, Закарпаття та Волині в сучасній українській літературі. В параграфі зазначається, що на відміну від української радянської історіографії, де хід воєнних дій на українських землях подавався крізь призму революційного руху та громадянської війни - в сучасній історіографічній науці бойові дії розглядаються в контексті українських національно-визвольних змагань та діяльності першого національного військового формування - Легіону Українських Січових Стрільців. Велику групу монографій та публікацій, різноманітних як за жанрами, так і за авторським представництвом, становлять матеріали, присвячені процесу формування і бойового шляху Легіону УСС. Висвітлюючи так званий “карпатський період” в діяльності Легіону, автори зупиняються на бойових операціях Галицької битви, воєнних діях в Карпатах та Закарпатті. Не оминули історики увагою й наступ австро-угорських військ, відомий як Горлицький прорив або Горлицька операція. З усіх бойових дій, які відбулися в рамках цієї операції, найповніше відображені бої за г. Маківку. Велику кількість публікацій можна пояснити не стільки важливістю цього стратегічного об'єкта з військової точки зору (хоча контроль над горою створював надійну перепону подальшому просуванню тієї чи іншої армії), скільки тим, що битва на Маківці стала найбільш яскравим епізодом бойового шляху Легіону УСС.

Новий спалах активності бойових дій на українських землях в 1916 році пов'язаний з масштабним наступом російських військ, який увійшов в історію вiйни як Брусиловський прорив. Хоча ґрунтовної праці, в якій би об'єктивно переосмислювалися і найбільш повно відображалися воєнні дії цього наступу, в сучасній українській історичній науці поки що немає, йому як одній з найпомітніших воєнних операцій Першої світової війни сучасні історики приділяють значну увагу.

Особливе місце у висвітленні воєнних дій 1916 року зайняли бої в районі г.Лисоні, що були помітною ланкою в ланцюгу бойових акцій Брусиловського прориву. Він став останньою значною операцією 1916р. В жовтні 1916р. активні бойові дії припинилися і набули позиційного характеру. В цілому відображення воєнних дій на території України є характерним для досліджень і публікацій останніх років і стає об'єктом окремих історичних досліджень Волковинський В.М. Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни //Проблеми історії ХІХ - початку ХХ ст. - Вип.IV. - Київ, 2002. - С. 52-70..

Наступний параграф дисертації присвячено особливостям воєнних дій у 1917-1918 рр. Вони проходили в умовах негативного ставлення народних мас до війни та революційного піднесення в суспільстві. Ці фактори помітно вплинули на боєздатність армій і стали об'єктом дискусії сучасних дослідників, які пропонують по-новому поглянути на перебіг воєнних дій в Україні та їх соціально-політичні наслідки.

На активність бойових дій протягом 1917 року вплинули кризові явища в суспільстві та армії, які війна загострила до краю. Важливим аспектом висвітлення проблеми стало включення в науковий обіг матеріалів, які відбивають вплив на успішність бойових дій царської армії в Україні соціальних змін, що сталися в офіцерському корпусі збройних сил російської армії. Комплексний аналіз змін соціального складу, загальноосвітнього та фахового рівня, політичної диференціації, які сталися в офіцерському корпусі російської армії внаслідок втрат у воєнних діях 1914-1917 років зробили у своїх наукових дослідженнях А.О.Буравченков та І.Панов Буравченков А.О. Зміни у соціальному складі офіцерського корпусу в Росії (1914-1917 рр.) //Укр. іст. журнал. - 1987. - №2. - С. 73-83; Панов І. Освітній рівень та фахова підготовка офіцерів російської армії в роки Першої світової війни. - Київ, 1998; Його ж. Офіцерський корпус збройних сил Росії в роки Першої світової війни: Дис....канд.іст.наук. - Київ, 1999.. Цінними у роботах цих авторів є те, що аналіз процесу змін соціального складу командних кадрів збройних сил Росії, їх освітнього та фахового рівня в роки Першої світової війни дає можливість пояснити причини ряду невдач російських військ у бойових діях 1917р. та розгортання українського військового руху в частинах царської армії.

З підписанням Брестського мирного договору Україна фактично виходить зі світової війни, проте воєнні дії на її території продовжуються. У дослідженнях кінця1980-х років хід бойових дій навесні-влітку 1918р. висвітлюється крізь призму боротьби Червоної армії з іноземними інтервентами та “антинародною політикою” Центральної Ради і Гетьманату. Ці публікації, із зрозумілих причин, певною мірою є суб'єктивними, проте містять нові дані про участь у боях основних сил Червоної армії на півдні України, вводять в науковий обіг нові історичні факти. Окремо слід відзначити публікації, в яких показано участь у бойових діях українських частин Центральної Ради та полку УСС в складі австро-німецьких військ під час просування їх на південь України. Оскільки вони вийшли у світ вже в 90-і роки, то мають зовсім іншу тональність і позбавлені тієї тенденційності висвітлення, що попередні.

Після державного перевороту 29 квітня 1918р. воєнні дії на території України набули специфічного характеру. Їх особливість полягала в тому, що на відміну від попередніх років війни, велися вони не між частинами регулярних армій, а між загонами повсталих українських селян і частинами окупаційних німецьких військ. Доведене до відчаю реквізиціями, погромами, знущаннями, селянство у травні-червні 1918 р. піднімає низку збройних повстань, у ході яких розгортаються запеклі бої на Київщині та Херсонщині, поширюючись в сусідні губернії.

Воєнні дії цього періоду в радянській історіографії відображалися під кутом революційної боротьби робітників і селян за підтримки партії більшовиків за встановлення радянської влади на Україні і мали на меті підтвердити міф про керівну роль більшовицької партії у повстанському русі. В сучасній українській історіографії підходи до цих подій здійснюються за принципом історичної об'єктивності і позбавлені будь-якої заангажованості. Загалом автори дискусійних статей і монографій, опублікованих в кінці ХХ - на початку ХХІ ст., більшою чи меншою мірою аргументовано пропонують по-новому поглянути на перебіг бойових дій останніх років війни на території України.

У четвертому розділі “Проблеми національного військового будівництва” розглянуто основні результати вивчення питань формування українських збройних сил в роки Першої світової війни. В ньому оцінено доробок сучасних українських істориків із найбільш значущих аспектів військового будівництва, які покладені в заголовки параграфів. У першому параграфі “Стрілецький рух в Галичині” показано розробку в сучасній історіографії становлення і розвитку першого українського військового формування у воєнні роки - Легіону Українських Січових Стрільців.

Упродовж десятиліть стрілецький рух висвітлювався у нас однобоко. Як правило, наклеювались різні ярлики, або це питання просто замовчувалося. Проте за останні півтора десятки років про діяльність січових стрільців у роки Першої світової війни написаний ряд об'єктивних праць, серед яких найпомітнішими є роботи В.ГордієнкаГордієнко В. Українські січові стрільці. - Львів, 1990; Його ж. Українська Галицька Армія. - Львів, 1991., М.Кравчука Кравчук М. Українські січові стрільці. - Івано-Франківськ, 1998., М.Литвина та К.НауменкаЛитвин М.Р., Науменко К.Є. Історія галицького стрілецтва. - Львів, 1991; Їхня ж. Українські січові стрільці. - Київ, 1992., М.ЛазаровичаЛазарович М.В. Українське січове стрілецтво: формування, ідея, чин: Дис.… канд.іст.наук, Львів, 1996., Р.Матейка та Б.Мельничука Матейко Р., Мельничук Б. Шляхами стрілецької слави. - Тернопіль, 1995..

Піднімають історики і проблему військового вишколу та національно-патріотичного виховання української молоді напередодні війни в організаціях “Пласту”, “Січей”, “Соколів”, оскільки вони стали ґрунтом, на якому розвинувся військовий рух українців у Східній Галичині, та базою підготовки кадрів для майбутніх українських військових формувань.

Не залишаються поза увагою дослідників постаті найвідоміших стрілецьких старшин, які стояли біля витоків стрілецького руху. На сьогоднішній день нараховується декілька десятків статей, переважно науково-популярного і публіцистичного характеру, в яких досліджується життєвий та бойовий шлях М.Галущинського, М.Тарнавського, Д.Вітовського, О.Микитки, В.Дідушка та ін.

Однією з найяскравіших сторінок стрілецького руху є становлення української армії у боротьбі за створення Західноукраїнської Народної Республіки. Сучасні дослідники вважають їх головним політичним і бойовим досягненням українських січових стрільців, оскільки вони остаточно визначили стратегію своєї подальшої боротьби: відокремлення західноукраїнських земель від Австрійської імперії та об'єднання їх з Українською державою.

Листопадові події 1918 року на західноукраїнських землях дістали необ'єктивну та упереджену оцінку в радянській історіографії, тому стали на сучасному історіографічному етапі предметом дослідження багатьох українських істориків. Їм присвячена чимала кількість літератури, різнопланової за проблематикою, широтою висвітлюваних аспектів, а також формою і жанром. Широким є спектр видань: від газетної публіцистики до окремих монографій та дисертаційних досліджень Дерев'янко О.М., Панчук А.М. ЗУНР в українській історіографії //Укр. іст. журнал. - 1995. - №2. - С. 88-96; Карпенко О.Ю. Листопадова 1918 року національно-демократична революція на західноукраїнських землях //Укр. іст. журнал. - 1993. - №1. - С. 16-29; Литвин М.Р., Науменко К.Є. Історія ЗУНР. - Львів, 1995; Литвин М. Українсько-польська війна. 1918-1919 рр. - Львів, 1998; Кондратюк В.О., Регульський В.П. ЗУНР: становлення і захист завоювань (1918-1921). - Львів, 1998; Каляєв А.О. Українські січові стрільці у боротьбі за створення і захист ЗУНР: Дис.… канд.іст.наук. - Львів, 1997; Макарчук С.А. Українська Республіка Галичан. - Львів, 1997; Великочий В.С. Історія ЗУНР: джерела до вивчення державного будівництва: Автореф.дис.…канд.іст.наук. - Львів, 1999; Панчук А.М. Історіографія Західноукраїнської Народної Республіки (1918-2000): Автореф. дис.…канд.іст.наук. - Київ, 2000.. В цих матеріалах науковці показали складнощі процесу формування військових структур збройних сил ЗУНР та перебрання ними влади в різних повітах Галичини, висвітлили їх роль не тільки в контексті загальнонаціональної, але й загальноєвропейської історії.

Враховуючи_виконаний_дослідниками обсяг роботи, загалом потрібно відмітити, що історія формування військових структур на західноукраїнських землях все ж потребує подальших досліджень, оскільки стають доступними унікальні документи з архівосховищ Києва, Праги, Варшави, Риму, які розкривають нові факти з історії стрілецького руху в Галичині.

У другому параграфі “Український військовий рух 1917-1918 рр.” проаналізовано матеріали, присвячені дослідженню українізації в частинах російської армії в останні роки війни.

Сучасні дослідники, зосереджуючи свою увагу на складному процесі виділення в надрах російської армії національних українських частин, цілком слушно вбачають в них фундамент створення майбутніх збройних сил України як запоруку існування Української держави, оскільки вони виступили в ролі каталізатора національно-визвольної боротьби за встановлення української державності.

Першим і єдиним дослідженням українського військового руху в частинах російської армії довгі роки залишалося дослідження відомого історика з діаспори Л.Шанковського Шанковський Л. Українська армія в боротьбі за державність. - Мюнхен, 1958.. Воно базувалося на діаспорних архівних матеріалах та спогадах старшин УНР і мало ряд суттєвих недоліків, переважно через брак документальних матеріалів. Сучасні історики у своїх дослідженнях по-новому проаналізували становище у фронтових частинах російської армії і показали специфіку українського військового руху в умовах розгортання національно-визвольної боротьби Зінкевич Р.Д., Марискевич Т.Г. Формування перших українських військових з'єднань у 1917 р. //Вісник Львівського ун-ту. Серія історична. - 1992. - Вип. 28. - С. 73-77 Зінкевич Л.В. Розпад російської армії та український військовий рух в умовах національної революції в Україні (березень 1917 - лютий 1918): Автореф.дис.…канд.іст.наук. - Львів, 1995..

Важливою складовою українського військового руху у березні-квітні 1917 року став рух за створення революційної народно-військової організації - вільного козацтва. Історія вільного козацтва представлена дуже скромною історіографією, оскільки не була темою дослідження в радянський час. Невеликою кількістю публікацій представлена і діаспорна історична наука. З розширенням бази історичних джерел та їх всебічним вивченням рух вільного козацтва, який охопив широкі верстви українського населення і почав набирати рис військових формувань, знайшов відображення у публікаціях В.Голубка, П.Захарченка, В.Солдатенка, Ю.Каліберди, Н.Химиці та ін.

Потреба в неупередженому дослідженні історії військового руху в роки війни породила перші об'єктивні дослідження з такої маловивченої сторінки українського військового руху як повстання полку імені гетьмана П.Полуботка в липні 1917 року. Першим, хто почав досліджувати взаємозв'язок проблеми державотворення та українізації армії з тим, що відбулося у липні 1917 року на вулицях Києва, був В.Ф.Солдатенко. У своїх статтях він намагається розглянути виступ полуботківців у контексті тогочасних процесів, зокрема пошуків розв'язання питання про українську державність та формування власних збройних сил Солдатенко В.Ф. Становлення української державності і проблема збройних сил (березень 1917 - квітень 1918 рр.) //Укр. іст. журнал. - 1992. - №5. - С. 38-51; Солдатенко В.Ф. Солдатенко І.В. Виступ полуботківців у 1917 р.//Укр. іст. журнал. - 1933. - №7-8. - С. 17-29; №9. - С. 28-29; №10. - С. 3-20..

Розкриваючи суперечливість процесу українізації армії, історики з'ясовують причини недостатньої підтримки з боку Центральної Ради окремих добровольчих військових формувань, аналізують її помилки і прорахунки в справі військового будівництва, висловлюють деякі міркування з приводу масштабів українізації збройних сил, їх морально-бойових якостей.

Після серії статей в другiй половині 1990-х років з'явилися перші серйозні колективні та монографічні дослідження, в яких зроблено комплексне дослідження процесу відродження та будівництва українських збройних сил в період Першої світової війни Гриневич В., Гриневич Л., Колісник Р. та ін. Історія українського війська 1917-1995. - Львів, 1995; Голубко В. Армія Української Народної Республіки. 1917-1918 рр. Утворення і боротьба за державу. - Львів, 1997; Якимович Б. Збройні сили України. Нарис історії. - Львів, 1998..

Багато матеріалів присвячено діяльності провідних діячів українського військового руху: М.Міхновського, С.Петлюри, Є.Коновальця, воєначальників старих російської та австро-угорської армій, які в роки війни стали на службу молодої Української держави. Значною заслугою авторів є переорієнтація історії згадки про тих людей, які стояли біля витоків українських збройних сил в роки Першої світової війни.

Сучасна історіографія проблем українського військового будівництва охоплює значний масив наукових досліджень, в яких розглядаються різні аспекти українського військового руху. Головною рисою цих робіт є прагнення комплексного дослідження ідейно-політичних мотивів формування та діяльності українських військових структур того часу.

У висновках дисертації зроблено узагальнення з головних проблем дослідження, сформульовано рекомендації щодо подальшого вивчення теми.

Історіографія проблеми “Україна в Першій світовій війні” проходить складний шлях у пошуках правдивого висвітлення суперечливих і драматичних процесів того часу. Вона поділяється на такі основні етапи: 1) 1920-ті - середина 1950-х рр. 2) друга половина 1950-х - середина 1980-х рр. 3) друга половина 1980-х - до наших днів.

На кожному історіографічному етапі головні напрямки і рівень наукового пошуку визначалися різними факторами та умовами. Однак визначальний вплив на радянську історичну науку мали політика та ідеологія комуністичної партії. Сучасний історіографічний етап можна поділити на два періоди. Перший охоплює другу половину 1980-х рр. і несе на собі вади радянської історіографії, хоча для нього є характерною переоцінка з позицій об'єктивності багатьох аспектів Першої світової війни у світлі перебудовчих процесів. Другий - сучасний історіографічний період вивчення проблеми розпочинається з переломних революційних подій 1991р.: руйнування тоталітарної системи в СРСР та проголошення незалежної Української держави. Отримавши доступ до невідомих статистичних даних та історичних джерел, науковці поступово руйнують усталені ідейно-політичні стереотипи, вироблені багатолітніми зусиллями радянської історичної науки. Нині в Україні відбувається переосмислення попереднього досвіду у вивченні проблеми та інтерпретація його на ґрунті національних історичних традицій. Сучасний історіографічний етап дослідження подій Першої світової війни в Україні характеризується, по-перше, концептуальним переосмисленням багатьох аспектів війни. Визначальним для нього стало намагання українських істориків відтворити події війни з позицій українського національно-визвольного руху та боротьби за державну незалежність. По-друге, сучасна історіографія проблеми ґрунтується на джерельній базі, яка помітно оновлюється у зв'язку з виходом у світ все нових документів і матеріалів, що відображають події Першої світової війни в Україні.