Польсько-українські відносини 1991-2000 рр.: політична та економічна взаємодія

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ 1991-2000 РР.: ПОЛІТИЧНА ТА ЕКОНОМІЧНА ВЗАЄМОДІЯ

Спеціальність: Всесвітня історія

АФАНАСЬЄВ ІЛЛЯ ЮРІЙОВИЧ

Київ, 2004 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження.

Відносини між польським та українським народами, польськими та українськими політичними угрупованнями у ХХ ст. були насичені, з одного боку, трагічними подіями (насамперед, конфлікт між значною частиною українського населення та адміністрацією Другої Речі Посполитої, “Волинська трагедія” (1943 р.), акція “Вісла” (1947 р.)), а з іншого, прикладами взаємовигідної співпраці (насамперед, антиабсолютистська діяльність в Російській імперії, жваві економічні та культурні контакти 50-80-х рр. ХХ ст.). В останнє десятиліття ХХ ст. відносини України з Польщею були одним з пріоритетів української зовнішньої політики, суттєво позначилися на розвитку української держави, її економіки й культури.

Республіка Польща (РП) - найбільший за територією та населенням із західних сусідів нашої держави. За своїм географічним розташуванням і історичною традицією Польща була і залишається одним з важливих мостів, які сполучають Україну з Західною Європою. Якщо ж врахувати ще й спільність історії, мови, культури, наявність великих етнічних меншин - української в Польщі та польської в Україні, - то стає цілком зрозумілим, що для блага обох народів відносини між Польщею та Україною обов'язково повинні мати характер стратегічного партнерства. Саме як стратегічний партнер нашої держави незмінно характеризувалася Польща українським керівництвом, починаючи з середини 1990-х рр.

Незважаючи на складний історичний спадок, у польсько-українських відносинах 90-х рр. ХХ ст. не сталося гострих конфліктів. Це сприяло не лише розвитку двосторонньої співпраці, але й покращенню загальної ситуації безпеки у Східно-Центральній Європі (СЦЄ), полегшило інтеграцію східноєвропейських країн (насамперед, Польщі) до ЄС і НАТО.

З середини 90-х рр. українське політичне керівництво проголошувало курс на прагматизацію зовнішньої політики, пріоритетність економічного аспекту двосторонніх відносин, зокрема, з Польщею. Існуючі на сьогодні праці, присвячені польсько-українським взаєминам 1990-х рр., розкривають далеко не всі найважливіші процеси, події, причини та наслідки цих контактів.

В українській історичній науці на сьогодні відчувається брак наукових праць, в яких головна увага приділялася б висвітленню взаємодії політичного та економічного компонентів польсько-українських відносин. Саме цим, на думку автора, обумовлена актуальність теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною комплексної наукової теми кафедри історії Національного університету “Києво-Могилянська академія”: “Східно-Центральна Європа як історичний регіон і геополітична реальність”.

Об'єкт дослідження - події та процеси, безпосередньо пов'язані з динамікою, причинами та наслідками польсько-українських контактів 1991-2000 рр. на президентському, урядовому, відомчому рівнях, а також на рівні громадських і комерційних організацій та окремих громадян.

Предмет дослідження - взаємодія політичних та економічних компонентів польсько-українських відносин 1991-2000 років.

Хронологічні рамки охоплюють період від здобуття Україною незалежності до кінця 2000 р. Нижня хронологічна межа знаменує початок відносин між Польщею та Україною як повноцінними суб'єктами міжнародного права, двома незалежними державами. Вибір верхньої межі обумовлений тим, що:

1) події 2000 р. вже віддалені у часі від теперішнього моменту достатньо для вивчення їх як історичних фактів (відбулася обробка первинних статистичних даних, підведені підсумки років цього періоду державними діячами та керівниками комерційних структур);

2) наприкінці 2000 р. посилився вплив Російської Федерації (яка, здебільшого, не була зацікавленою в стратегічному партнерстві України з Польщею) на польсько-українські взаємини;

3) період 1991-2000 рр. складає повне десятиліття, що може слугувати формальною підставою для вибору його верхньої та нижньої меж як хронологічних меж дисертації.

Географічні межі роботи охоплюють території України та Польщі в межах їх адміністративно-територіального поділу в досліджуваний період.

Мета роботи полягає у тому, щоб на основі широкого кола джерел здійснити комплексну оцінку найважливіших складових польсько-українських відносин: політичної та економічної.

Для досягнення поставленої мети передбачено вирішити такі завдання:

- проаналізувати літературу і джерела з проблематики дослідження, розкрити недостатньо вивчені аспекти польсько-українських відносин 1990-х рр.;

- з'ясувати ступінь придатності наявної джерельної бази для реалізації мети дослідження, ввести в науковий обіг невідомі документи;

- виявити шляхом аналізу преси і матеріалів архівів урядових установ найбільш важливі, з точки зору керівництва української та польської держав, напрямки польсько-українських відносин;

- визначити динаміку та окреслити основні етапи двосторонніх відносин, виявити чинники найбільш важливих змін польсько-українських відносин;

- проаналізувати значення зв'язків з Польщею для процесу інтеграції Польщі та України у європейські політичні та економічні структури, а також вплив польсько-українських відносин на внутрішню ситуацію в обох країнах;

- сформулювати практичні рекомендації з викладання історії польсько-українських відносин 1990-х рр.;

- визначити основні наслідки взаємодії політичного та економічного аспектів польсько-українських відносин 1990-х років.

Методи дослідження. Дисертація ґрунтується на застосуванні загальних науково-дослідницьких принципів: об'єктивності, історизму та діалектичного пізнання. Основні методи використані в роботі: порівняльний, діахронний (метод періодизації), метод актуалізації. Для досягнення поставленої мети використані також спеціальні історичні методи, як статистично-аналітичний, структурно-функціональний, які дозволили провести всебічний наукових аналіз проблеми.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що:

- створено нову періодизацію польсько-українських взаємин, яка дозволяє краще зрозуміти причини і наслідки їх змін, виявити основні тенденції двосторонніх відносин;

- вперше досліджено взаємозв'язок політичних та економічних процесів у кожному з періодів польсько-українських відносин 90-х рр.;

- виявлено та проаналізовано вплив внутрішньополітичних процесів в Україні та Польщі на співпрацю в єврорегіонах і на загальні тенденції розвитку польсько-українських відносин в середині 90-х рр. (наприклад, реформування адміністративно-територіального поділу в Польщі, внутрішньополітична ситуація в Україні напередодні парламентських і президентських виборів);

- вперше у дисертаційній роботі глибоко проаналізовано історію нафтопроводу “Одеса-Броди-Гданськ” періоду 1998-2000 рр., виявлено вплив низки політичних та економічних чинників на розвиток проекту;

- проведено, на основі статистичних даних, порівняльний аналіз торговельно-економічних відносин України з Польщею з одного боку, і загального стану торговельно-економічних відносин Польщі та України з рештою країн-партнерів з іншого;

- вперше введено в науковий обіг значну кількість джерел: матеріали Посольства РП в Україні, документи Історико-архівного управління та робочі документи ІІІ Територіального управління МЗС України, робочі документи Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі (аналітичні довідки, листи, інформації, тексти міжнародних угод), використані праці не лише українських авторів, але й понад 80 польських публікацій, значну частину українських і принаймні 30 польських - вперше в українській історіографії.

Практичне значення дисертаційного дослідження Полягає у можливості використати матеріали його висновків, оцінок та узагальнень для подальшого дослідження польсько-українських відносин кінця ХХ - початку ХХІ століття. Практичні рекомендації та висновки можуть застосовуватись для створення навчальних програм з історії СЦЄ, України, міжнародних відносин. Результати дослідження можуть бути використані для оптимізації польсько-українського співробітництва на галузевому, регіональному та державному рівнях, стануть в нагоді фахівцям МЗС України в процесі перспективного планування пріоритетних завдань.

Наукова апробація результатів роботи. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії Національного університету “Києво-Могилянська академія”, на щорічних конференціях “Дні науки НаУКМА” 1999 і 2000 рр., а також на міжнародній конференції під патронатом прем'єр-міністрів України і Польщі “Україна і Польща у Східно-Центральній Європі: спадок і майбуття” (Київ, 1999 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у 4-х одноосібних статтях у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, а також у доповіді “Польсько-українські економічні стосунки 1991-1997”, опублікованій у збірнику наукових праць міжнародної конференції “Україна і Польща у Східно-Центральній Європі: спадок і майбуття” (Київ, 1999 р.).

Структура дисертації. У відповідності до поставленої мети та завдань, робота складається зі вступу, чотирьох розділів та списку використаної літератури і джерел (337 найменувань). Загальний обсяг роботи - 202 арк. (обсяг основної частини - 172 арк.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет, мету і завдання дослідження, окреслено методи роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено відомості про апробацію дослідження, структуру дисертації та публікації.

У першому розділі - “Історіографія та джерела історії польсько-українських відносин” - проаналізовано рівень вивченості теми, історичні та історіографічні джерела дисертаційного дослідження. Найобґрунтованішим є поділ літератури на дві групи.

1. Роботи, присвячені загальним проблемам міжнародних відносин на сучасному етапі, історії Європи та окремих європейських країн і регіонів 90-х рр., наукові розвідки з проблем української політики та економіки, особливо зовнішніх зв'язків, дослідження з проблем євроінтеграції, ринкової та політичної трансформації СЦЄ.

Ці праці написані в межах різних наукових дисциплін, об'єднує їх те, що проблеми польсько-українських відносин згадуються в них лише побіжно, проте факти та оцінки авторів допомагають зрозуміти значення і причини багатьох подій та процесів, пов'язаних з відносинами між Польщею та Україною 1990-х років. Це колективна монографія українських міжнародників О. Білоруса, Д. Лук'яненка та ін., праця американського політолога З. Бжезінського, підручник Л. Зашкільняка та М. Крикуна. Загальні тенденції міжнародних відносин 90-х рр. ХХ ст. висвітлені у підручнику російських авторів під редакцією А. Торкунова.

У політологічній та соціологічній площинах проблеми відносин між українцями та поляками початку 90-х рр. вивчали польські автори К. Малак, Й. Дзвоньчик та інші. У цих роботах увагу зосереджено на динаміці настроїв польського суспільства по відношенню до України та українців.

2. Праці, в яких історія польсько-українських відносин посідає значне місце, є одним з головних або головним предметом дослідження.

Відносинам України й Польщі у сфері культури та науки присвячено дисертацію В. Лишко, в якій використано великий обсяг джерел та літератури, досліджено багато процесів та подій. Значну позитивну роль у дослідженні політичних відносин відіграла Т. Зарецька.

В українській історіографії одним з перших дисертаційних досліжень польсько-українських відносин 1990-х рр. є робота одеського автора Д. Горуна. В ній історія польсько-українських відносин розглядається у трьох аспектах і, відповідно, у трьох розділах: двостороннє політичне співробітництво, економічні відносини та співпраця в єврорегіонах, культурні взаємини. Дисертація Д. Горуна, в цілому, чітко структурована, містить багато фактів. Проте актуальність та насиченість відносин 1990-х рр. між Україною та Польщею вимагає зосередження уваги на найпріоритетніших сферах контактів, потребує більш повного висвітлення, аналізу політичного та економічного компонентів у взаємодії, чого бракує в роботі Д. Горуна. Крім того, запропонована ним періодизація не зовсім правильно відображає реальні процеси.

Цікаво, що у статті 1997 р, яку він написав у співавторстві з В. Глібовим, представлений інший варіант періодизації.

Ще один варіант періодизації запропонували українські дослідники Д. Васильєв і Л. Чекаленко у спільній статті, насиченій цінним фактографічним матеріалом та глибокій за аналізом історичних факті.

Ці варіанти періодизації мають багато спільного з концепцією, яку виклала польський політолог Б. Сурмач у своїй монографії, виданій у 2002 р. Вона виділяє в польсько-українських політичних відносинах 1992-2000 рр. три періоди: 1992 - перша половина 1993 рр. (характеризувався творенням інституційних основ співпраці), друга половина 1993 р. - 1995 р. (позначений значним зниженням динаміки взаємних контактів) і 1996-2000 рр. (зростання кількості зустрічей державних діячів). Беата Сурмач на високому науковому рівні, ґрунтовно опрацювала джерела, зібрала багато кількісних даних. На жаль, попри назву монографії, авторка приділила непропорційно мало уваги подіям кінця 1990-х років.

Неповністю враховує історичні факти, неточно відбиває динаміку відносин між Польщею та Україною концепція американського аналітика Буранта, який характеризує період з середини 1993 до кінця 1994 рр. як застій польско-українських відносин. Крім того, проблемам економічних відносин в дослідженні С. Буранта присвячено вкрай мало уваги, порівняно з розглядом змін в архітектурі безпеки СЦЄ, висвітленням політичних аспектів відносин. Небагато уваги приділяється й такій помітній складовій, як прикордонна співпраця.

Висвітленню польсько-українських відносин 1989-1993 рр. присвятили свою монографію В. Гілл та Н. Гілл.

Вони вперше систематизували великий обсяг фактичного матеріалу кінця 80-х - початку 90-х рр., окремо розглянуті чотири складові двосторонніх відносин: політична, економічна, культурна і питання національних меншин.

Серед праць з даної проблематики слід відзначити роботу української дослідниці О. Бабак. Значна частина дослідження стосується етнокультурних аспектів польсько-українських відносин, імовірно, саме з цієї причини в роботі О. Бабак не приділено значної уваги геополітичному контексту відносин, не відмічені у повній мірі події міжнародних відносин 1990-х рр. як чинники, які суттєво впливали на формування польсько-українських взаємин. При розгляді теми не враховано багато дій політиків Росії та США, впливів інших держав та міждержавних об'єднань. В роботі О. Бабак лише кілька рядків присвячені польсько-українським переговорам з питань транспортування нафти, між тим, це питання було одним з найважливіших у двосторонніх економічних відносинах. Фрагментарно (обмежившись переважно Кіровоградщиною) досліджені зв'язки внутрішніх українських областей з польськими партнерами. Натомість глибоко проаналізовані в роботі О. Бабак польсько-українські контакти в сільськогосподарській галузі, як на міждержавному, так і міжрегіональному рівнях, висвітлено багато досягнень у сфері торгівлі, а також спільного виробництва товарів.

Предметом дисертації О. Бабак є політика Польщі щодо України, натомість політична активність України в польському напрямку досліджується нею лише побіжно. Тим не менш, дисертація О. Бабак є важливим внеском у наукову розробку проблем національних меншин - польської в Україні та української в Польщі - і проблеми впливу історії польсько-українських стосунків на їх формування у 1990-і рр. і теперішній стан. Значним доробком у з'ясування політичних компонентів польсько-українських відносин стала дисертація чернівецького політолога В. Моцока. Попри назву роботи, її хронологічні межі охоплюють період з кінця 1980-х рр. Найбільша увага в роботі В. Моцока зосерджена на проблемах військово-політичної безпеки у відносинах України й Польщі. Значним недоліком роботи В. Моцока є майже повне ігнорування економічного підґрунтя політичних відносин, відсутній глибокий розгляд взаємозв'язку політичного та економічного компонентів міждержавних відносин. Між тим, ці два компоненти були пов'язані між собою нерозривно, і це доведено в нашій роботі. Слід також зауважити, що у висновках дисертації В. Моцока є повтори, і при цьому бракує конкретних фактів. Джерельна база чернівецького дослідника обмежується, переважно, працями політологів, в ній немає не опублікованих раніше документів.

Першим спеціальним дисертаційним дослідженням економічних відносин між Польщею та Україною 1991-1999 рр. ХХ ст. стала захищена в 2003 р. робота Л. Ковач. Важливим внеском у вивчення польсько-українських відносин, сильними сторонами цієї дисертації можна, безумовно, вважати розгляд співробітництва у галузі транспорту, аналіз галузевої структури товарообороту (насамперед, 1996-1999 рр.) та співробітництво у банківській сфері. Натомість, як і в роботах інших дисертантів, предметом досліджень яких були польсько-українські відносини, вкрай мало уваги приділено проекту нафтопроводу Одеса-Броди-Гданськ (важливої ланки майбутнього Євро-Азійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК)). Лише частково, на наш погляд, виявлені чинники, які впливали на розвиток єврорегіонів. Однією з найслабкіших сторін дисертації Л. Ковач є замала частка неопублікованих документів у джерельній базі. Крім того, викликає здивування невелика кількість (трохи більше 10 одиниць у списку джерел та літератури) польских джерел у роботі. На наш погляд, такий обсяг польських джерел у вивченні теми відносин з Польщею недостатній для всебічного, глибокого аналізу.

Предметом дисертації Л. Ковач були економічні відносини, і, вочевидь, з цієї причини дослідниця у своїй роботі майже не торкалася політичних чинників. Але політичні та економічні складові були нерозривно пов'язані між собою, і тому вважаємо, що в українській науці мають з'являтися не лише дослідження того чи іншого окремого аспекту польсько-українських контактів і не лише узагальнюючі праці з усього комплексу відносин (включно з відносинами у сфері науки та культури, військово-технічного співробітництва тощо), але й роботи, в яких предметом є політико-економічний комплекс відносин.

Отже, специфіка польсько-українських відносин 1990-х рр., у поєднанні з їх актуальністю, залишає багато невивчених аспектів, навіть попри появу низки спеціальних досліджень з цієї та споріднених тем. Крім того, верхньою хронологічною межею роботи Л. Ковач є 1999 рік. Таким чином, події останнього року десятиліття в економічному аспекті залишаються невивченими.

Історіографію польсько-українських відносин 1990-х рр. збагатили роботи колишнього посла Польщі в Україні Є. Козакевича і відомого публіциста А. Камінського, київського історика О. Павлюка.

В публікаціях польського експерта Т. Ольшанського - керівника Українського відділу варшавського Центру східних досліджень - міститься глибокий аналіз і добре систематизований виклад фактів, проте відчувається тенденційність, надмірна скептичність поглядів на перспективи польсько-українських взаємин. Велике значення для розвитку польсько-українських взаємин, зокрема і політичних, мала діяльність заснованого Є. Ґєдройцем паризького польськомовного часопису “Культура”, де вміщувались і роботи берлінського вченого Б. Осадчука, який і зараз працює в напрямку зближення Польщі з Україною.

Як особливу підгрупу літератури з теми дослідження, можна було б виділити інтерв'ю впливових високопосадових політиків і дипломатів, в яких йдеться про поточні на час публікації події. Елементи аналізу в таких публікаціях могли безпосередньо впливати на перебіг польсько-українських відносин, водночас маючи значення як кроки у процесі вивчення цих відносин. Наприклад, цікавий підхід до аналізу відносин з Польщею продемонстрував прем'єр-міністр України В. Ющенко в інтерв'ю, яке він дав нам наприкінці квітня 2001 року.

Надруковані в українських періодичних виданнях в 1990-і рр. матеріали, здебільшого, не містили ґрунтовного аналізу двосторонніх відносин і уникали критичних оцінок дій керівних державних органів. В них лише коротко характеризувалися основні напрямки співпраці, наводилися окремі факти, повідомлялися нечисленні кількісні дані стосовно динаміки товарообороту, взаємного інвестування тощо. Як правило, переважали позитивні оцінки. Жорстку критику на адресу зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної політики дозволяли собі в Україні лише поодинокі періодичні видання. Серед авторів українських публікацій, найбільш великих за обсягом, глибоких за змістом і багатих фактичним матеріалом, слід назвати, насамперед, С. Заброварного, Н. Перстньову, В. Піховшека. На шпальтах українських газет та часописів значні розбіжності мали місце в оцінках значення економічних зв'язків для стратегічного партнерства.

Особливу групу складають численні інтерв'ю посла Польщі в Україні Є. Бара, насичені кількісними даними про стан польсько-українського співробітництва. У другій половині 1990-х рр., на відміну від попереднього періоду, у матеріалах українських мас-медіа відчутним стало розуміння економічних питань як наріжного каменю у співробітництві.

У польській пресі 1990-х рр. привертають до себе увагу публікації Й. Бєлецького і А. Моркі, в яких оперативно і докладно висвітлювалися події кінця 1990-х років. Попри наявність численних здобутків, в історіографії польсько-українських взаємин на сьогодні ще не здійснений глибокий аналіз взаємодії політичної та економічної складових двостороніх відносин. Джерельну базу можна поділити на декілька груп.

До першої групи належать неопубліковані документи. Це, передусім, робочі та офіційні документи, які зберігаються в Історико-архівному управлінні Міністерства закордонних справ України, робочі документи ІІІ Територіального управління МЗС України (Відділ країн Центрально-Східної Європи), а також робочі документи колишнього Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, крім того, використані матеріали Посольства РП в Україні. Більша частина цих документів вперше залучена у науковий обіг у цій роботі. Весь масив неопублікованих документів можна умовно поділити на такі основні групи:

а) аналітичні довідки;

б) інформації;

в) тези до бесід та виступів посадових осіб України з їхніми польськими колегами та перед іноземними аудиторіями;

г) нетаємні записи бесід керівників українських міністерств і структурних підрозділів міністерств, а також працівників Посольства України в Варшаві з представниками Польщі;

д) доручення і прохання.

Другу групу складають опубліковані документи (публікації документів у збірниках і періодичних виданнях).

Третю групу джерел становлять інтерв'ю, хроніка подій та інші матеріали, вміщені у засобах масової інформації. Автор опрацював понад 50 найменувань українських, польських та російських періодичних видань. Серед них можна виділити такі групи:

а) офіційні видання вищих органів української законодавчої та виконавчої влади - газети “Голос України” та “Урядовий кур'єр”;

б) українські загальноекономічні та галузеві видання: часописи “Компаньон”, “Економіка України”, “Політика і час”, “Нова політика” та інші;

в) добре поінформовані популярні столичні видання: “Факти”, “Дзеркало тижня”, “День” “Kyiv Post” та інші, г) регіональна преса: “Волинь” (Луцьк), “За вільну Україну” (Львів), “Високий Замок” (Львів);

д) польська преса: “Rzeczpospolita”, “їycie gospodarcze” та інші;

е) особливу групу складають орган Спілки поляків в Україні “Dziennik Kijowski” та газета Об'єднання українців у Польщі “Наше слово”, в них польсько-українські відносини розглядаються під особливим кутом зору: головним критерієм оцінки цих відносин слугує становище відповідних етнічних меншин.

У другому розділі - “Польсько-українські дипломатичні відносини” - викладено і проаналізовано перебіг контактів у сфері політики, а також зовнішні чинники впливу на двосторонні відносини.

Формування офіційних політичних контактів між Польщею та Україною розпочалося восени 1990 р. Визнавши українську незалежність у грудні 1991 р., польські парламент та уряд проте не підтримали ініціативи деяких політиків (серед них президента РП Л. Валенси) та керівництва української держави стосовно створення тісного військово-політичного союзу між Польщею та Україною. Політичні відносини у другій половині 1993 р. - на початку 1994 р. зайшли у глухий кут, насамперед внаслідок позицій НАТО, США та Російської Федерації. Навесні 1994 р. розпочалося політичне зближення, ініціаторами якого були обидві сторони, у зв'язку з закінченням парламентських та президентських виборів, головним зовнішнім чинником було українсько-російсько-американське порозуміння у питанні ядерного роззброєння України. Проте співробітництво на рівні президентів відновилося лише на початку 1995 року.

Період з 1995 р. до літа 1998 р. відзначений бурхливим розвитком двосторонніх політичних відносин, великою інтенсивністю плідних контактів між президентами, головами урядів, керівниками міністерств і відомств. Польща зробила низку дружніх кроків, спрямованих на підтримку західноєвропейського вектору зовнішньої політики України, надала практичну підтримку Україні у справі інтеграції до європейських політичних та економічних міждержавних організацій, участі в їх діяльності (насамперед, Ради Європи та ЦЄІ). У цей період підписані важливі документи, які продемонстрували світові високий рівень співпраці між двома державами (насамперед, Спільна заява Президентів України і Республіки Польща “До порозуміння і єднання” 1997 р., підписання цього документу стало, крім того, одним з результатів ефективної співпраці науковців з діючими політиками, серед науковців значну роль у цьому процесі відіграв, зокрема, люблінський історик Є. Клочовський). Також у цей період у Перемишлі та Львові спостерігався спалах активності екстремістських шовіністичних організацій - як польських, так і українських. Але - і це показово - їх провокаційні акції не знизили рівень польсько-українського співробітництва.

Новий період політичних відносин: осінь 1998 р. - кінець 2000 р. Його характерними особливостями були: безпосереднє підключення США до польсько-українського діалогу та співробітництва (створення Ініціативи Співпраці “Польща - Америка - Україна”, заява віце-президента США А.Гора в липні 1999 р. під час перебування в Україні, інші кроки керівництва США), перетворення проекту нафтотранспортного коридору Баку-Одеса-Броди-Гданськ на один з найважливіших аспектів двосторонніх відносин з далекосяжними перспективами, проблема наближення термінів входження Польщі до ЄС у зв'язку з режимом перетину польсько-українського кордону. З кінця 2000 р. значну роль у відносинах став відігравати процес зближення Росії з політичним керівництвом України та Польщі, що дозволяє говорити про настання нового періоду політичних польсько-українських відносин.

У третьому розділі - “Розвиток польсько-українських економічних відносин: основні події та тенденції” - висвітлені найважливіші факти господарчих контактів, розкриті причини та наслідки у міждержавній та міжрегіональній площинах, здійснений порівняльний аналіз цих процесів з аналогами у відносинах України та Польщі з іншими країнами.

Процес польсько-українських торговельно-економічних відносин 1991-2000 рр. складався з трьох етапів. На першому, з 1991 р. до середини 1994 р., створювалися основи договірно-правової бази, спільні координаційні органи, налагоджувалися контакти між урядами, міністерствами та відомствами, вивчалися можливості та напрямки співпраці. Проте практичних дій з реалізації підписаних документів було недостатньо. Хоча обсяги двосторонньої торгівлі у 1993 р. почали зростати, це зростання могло б бути значно більшим, якби більш активно провадився діалог між головами урядів, міністерствами та відомствами, якби жвавіше відбулося створеня сприятливого правового поля. Але інтенсифікація цього процесу затрималася виборчими кампаніями в Україні, закінчення яких дало змогу в липні - серпні 1994 р. розгорнути широкомасштабну співпрацю. Більш інтенсивний період відносин тривав до середини 1998 року. Завдяки розвитку прикордонної інфраструктури, збільшенню обізнаності українських підприємців у можливостях бізнесу сусідньої держави, розвитку правової бази відносин з Польщею та зовнішньоекономічної діяльності в цілому, основні показники торговельно-економічного співробітництва протягом цього періоду щорінчо зростали до середини 1998 року.

Головними з факторів, які гальмували розвиток економічних відносин у 1991 - першій половині 1998 рр., були: несформованість правових та координаційних механізмів двосторонніх зв'язків, внутрішня політична та економічна ситуація в Україні, надто повільні темпи реформування економіки. Польських інвесторів відлякували не тільки недосконалість правового поля, але й високий ступінь криміналізації української економіки, корупція, польські підприємства, здебільшого, були недостатньо міцними, щоб у цих умовах інвестувати в українську економіку.

До середини 1998 р. проблема прикордонних переходів ставала дедалі менш гострою: частково тому, що збільшилася кількість та пропускна спроможність пунктів пропуску на кордоні, а частково - через зменшення кількості осіб, які перетинали кордон у першій половині 1998 р., зниження обсягів двосторонньої торгівлі, особливо так званої “валізкової”. У середині 1998 р. на провідні місця в міждержавних економічних відносинах вийшли інші проблеми: насамперед, проект створення нафтотранспортного коридору Баку-Одеса-Броди-Гданськ, а також спільне польсько-українське виробництво різноманітних товарів (перш за все, проект “Бізон” з виробництва польських комбайнів в Україні) з перспективою виходу на ринки східних сусідів України. Саме ці питання, разом із проблемою скасування, у зв'язку зі вступом Польщі до ЄС, безвізового режиму перетинання польсько-українського кордону, а також початком активної безпосередньої участі представників США у польсько-українській співпраці (Ініціатива Співпраці “Польща - Америка - Україна” та інші проекти) визначили характер третього періоду (друга половина 1998-2000 рр.).

Розвиток торговельно-економічних відносин у третій період гальмували такі чинники: залежність української економіки від економіки Росії, внаслідок чого на польсько-українському торговельному обігу негативно позначилася російська фінансово-економічна криза другої половини 1998 р., зміни у системі тарифного регулювання в Україні, недостатня підтримка польським урядом своїх експортерів, порівняно малі можливості польських експортерів щодо лобіювання своїх інтересів в органах законодавчої та виконавчої влади України, низький рівень конкурентоспроможності української та польської продукції, брак дійових механізмів розрахунків, відсутність ефективної інформаційної системи обміну комерційною інформацією, негативний вплив на обсяг товарообороту також справив, ймовірно, “Антидемпінговий кодекс”, прийнятий Верховною Радою 22 грудня 1998 р.

Після періоду значного падіння обсягу польсько-українського товарообороту в другій половині 1998-1999 рр. (у 1998 р. було зафіксоване зниження рівня товарообороту між Польщею та Україною на 13% порівняно з 1997 р., а в першому півріччі 1999 р. обсяг зменшився, порівняно з першим півріччям 1998 р., на 38%) значення цього показника у 2000 р. знову почало зростати. Зміни обсягів польсько-українського товарообороту в 1991-2000 рр. були віддзеркаленням і частиною загальних тенденцій зовнішньої торгівлі Польщі та України, результатом широкомасштабних економічних трансформацій у СЦЄ та змін кон'юнктури на світовому товарному ринку, про що свідчить здійснене в роботі порівняння показників польсько-української торгівлі зі статистичними даними про товарооборот Польщі та України з третіми країнами.

У четвертому розділі - “Міжрегіональне співробітництво: розвиток економічних відносин” - розглядається розвиток контактів, насамперед економічних, між окремими адміністративно-територіальними одиницями.

Співробітництво між регіонами інституціалізувалося із запізненням порівняно з відносинами на рівні держав. Хоча неофіційні та напівофіційні контакти громадян - здебільшого, так звана “валізкова торгівля” - бурхливо розвивалися у першій половині 1990-х рр., широкомасштабне співробітництво легального малого, середнього і великого бізнесу окремих регіонів Польщі та України почало помітно зростати лише з середини 90-х рр. Якщо у східних та південних регіонах України контакти з громадянами Польщі розвивали переважно великі підприємства, то в областях Західної України співробітництво було досить поширеним також серед малих та середніх підприємств: по-перше, малий бізнес на Сході України був взагалі менш розвинутим, ніж у західних областях, по-друге, це пов'язано з віддаленістю Сходу та Півдня України від Польщі. “Карпатський Єврорегіон” і Єврорегіон “Буг” так і не стали настільки потужними та автономними в економічному аспекті об'єднаннями, як планувалося при їх створенні. Причинами повільних темпів їх розвитку стали:

1) надмірні розміри єврорегіонів і надто великі етнічно-культурні та майнові відмінності населення польської та української частин;

2) слабка вмотивованість, низька зацікавленість центральних органів влади України та Польщі в економічному розвитку прикордонних територій, слабкість регіональних еліт цих територій, їх малі можливості щодо лобіювання інтересів своїх регіонів на рівні Сейму РП і Верховної Ради, урядів і президентів.

Серед віддалених від західного кордону України областей значну роль у співробітництві з Польщею відігравали Київська, Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська, Луганська області (основні напрямки співробітництва: торгівля товарами, польські інвестиції у підприємства регіонів, спільне виробництво на території України).

ВИСНОВКИ

У висновках підведемо загальні підсумки дисертаційного дослідження:

1. Керівники держав, урядів і зовнішньополітичних відомств Польщі та України у 1991-2000 рр. характеризували як найбільш важливі політичну та економічну сфери двостороннього співробітництва. З середини 1993 р. пріоритетними вважалися господарчі зв'язки. Польське керівництво на початку 1990-х рр. недооцінювало важливість налагодження активної політичної та економічної співпраці з Україною. Але з весни 1994 р. Польща проголосила і почала реалізовувати курс на активізацію партнерства з Україною, передусім, у сфері економіки. Керівники України протягом усього періоду 1991-2000 рр. проголошували Польщу стратегічним партнером України, причому у 1991 - першій половині 1993 р. пріоритетним напрямком вважали політичні контакти, а з другої половини 1993 р. пріоритетним стало економічне співробітництво як підґрунтя для стратегічного політичного союзу, спрямованого на стримування потенційної загрози з боку Росії;

2. Міждержавні контакти розпочалися в грудні 1991 р. і розвивалися динамічно до серпня 1993 року. Було створено фундаментальну частину договірно-правової бази відносин. Однак польське керівництво, побоюючись загальмувати процес інтеграції Польщі до європейських та євроатлантичних структур, відмовилося від формування політичного альянсу з Україною, і в серпні 1993 р. розпочалося охолодження політичних стосунків (серед головних симптомів погіршення стосунків - різка заява прем'єр-міністра Л.Кучми з приводу підписання в серпні 1993 р. польсько-російської угоди про будівництво газопроводу для транспортування російського газу через Білорусь і Польщу до країн Західної Європи), яке тривало до лютого 1994 р., а повністю було подолане в січні 1995 р. Проте проголошені найважливішою ділянкою відносин міждержавні економічні стосунки значно активізувалися вже у серпні 1994 року. Тому періодом стагнації польсько-українських відносин, на нашу думку, можна вважати лише період з серпня 1993 р. до серпня 1994 р., тобто менший відрізок часу, ніж запропонував С. Бурант та деякі інші дослідники. Наступний етап політичних відносин розпочався на початку 1995 р., а економічних - в серпні 1994 р., тривав він до середини 1998 року. У цей період політичні та економічні проблеми були ще тісніше взаємопов'язані, ніж у попередні роки. З середини 1998 р. до кінця 2000 р. головні особливості стосунків утворили, практично, єдинe ціле. У проекті транспортування каспійської нафти за маршрутом Баку - Супса - Одеса - Броди - Гданськ - Західна Європа (ЄАНТК) органічно поєдналися економічні та політичні інтереси Польщі та України, причому диспропорція між ступенем зацікавленості (у польських ділових колах проект отримав неоднозначну оцінку) була врівноважена підключенням США та Німеччини безпосередньо до польсько-українського співробітництва. Внаслідок покращення стану української економіки, збільшення взаємної поінформованості українських та польських підприємців, подолання наслідків російської економічної кризи 1998 р. та спрямованих на забезпечення партнерства зусиль президентів і урядів, 2000 рік став переломним у динаміці товарообороту, але через порівняно малу частку товарообороту між Україною та Польщею в загальному обсязі української зовнішньої торгівлі товарами цей показник не був вирішальним для визначення економічних відносин як стратегічних і для виділення окремих етапів. До кінця 2000 р. проект ЄАНТК залишався стрижнем польсько-українського стратегічного партнерства у сфері економіки. Зима 2000-2001 рр. не стала межею чергового етапу економічних відносин, натомість у політичних відносинах відбулися важливі зміни, пов'язані зі зміцненням позицій російської компанії “Газпром” в Польщі, з різким загостренням антипрезидентської боротьби в Україні, з покращенням стосунків керівництва Російської Федерації з керівниками Польщі та України. У другій половині 1994 - на початку 1995 років польський та український уряди й президенти об'єднали зусилля у справі зближення, інтеграції до європейських структур. Проголошені найважливішими у середині 90-х рр. економічні відносини плідно розвивалися відповідно до стратегічних планів Києва. Проте вирішення багатьох проблем просувалося не так швидко, як планували Адміністрація Президента і МЗС України. Це стосується проекту ЄАНТК, розбудови кордонних переходів, розвитку євро регіонів;

3. Польща уклала з Україною низку важливих угод, які заклали правові підвалини політичного та економічного співробітництва. Проте у 1993 - на початку 1994 рр. Польща гальмувала розвиток співпраці з Україною через те, що: зберігався значний ступінь політичної та економічної залежності Польщі від Росії, польське керівництво прагнуло дистанціювати свою країну від України, вважаючи це необхідним для прискорення інтеграції до ЄС і НАТО, міжнародний авторитет України у світі в 1993 р. був нижчим, ніж у 1994 році. Навесні розпочалося поступове зближення Польщі з Україною, основними причинами якого були: російсько-українсько-американське порозуміння з питання ядерного роззброєння України, занепокоєність Польщі та Західної Європи посиленням імперських настроїв у Росії, збільшення потреби польських підприємців в українському ринку. Зрив планів збільшення товарообороту наприкінці 1998 р. був спричинений, насамперед, такими чинниками: польський та український президенти недооцінили наслідки російської фінансової кризи 1998 р. для польсько-української торгівлі у 1999 р., а також вплив певних груп інтересів в Україні та в Польщі, низка законопроектів, спрямованих на розгортання широкомасштабного польсько-українського економічного співробітництва, не була прийнята Верховною Радою - частково з причини протидії певних політико-економічних лобі, частково внаслідок не завжди ефективної роботи Верховної Ради у другій половині 90-х рр.. через гостру політичну боротьбу. Порівняльний аналіз змін обсягів польсько-українського товарообороту та аналогічних показників торгівлі України й Польщі з третіми країнами виявив, що у 90-і рр. кількісні зміни польсько-української торгівлі були віддзеркаленням загальних тенденцій зовнішньої торгівлі Польщі та України, внутрішньо-економічних процесів у цих країнах, результатом широкомасштабних економічних трансформацій у СЦЄ та змін кон'юнктури на світовому товарному ринку. Зміни обсягу товарообороту були у більшій мірі результатом політики урядів Польщі та України щодо усієї сукупності зовнішніх партнерів, ніж результатом цілеспрямованої активної реалізації декларацій про польсько-українське партнерство. У парламентах обох країн у 1991-2000 рр. діяли, з одного боку, депутати, які перешкоджали розвиткові дружніх відносин між Польщею та Україною (наприклад, маршал Сенату РП А. Гжешковяк), а з другого, - конструктивні сили, які створили координаційні органи (зокрема, Українсько-Польський/Польсько-Український Форум) для зближення. Хоча ефективність роботи цих органів була незначною, їхнє створення все ж мало позитивне значення. Акції польських та українських екстремістів проти сусідніх народів не здійснили значного негативного впливу на загальні тенденції добросусідських відносин. Ці акції засвідчили, що радикальні противники польсько-українського стратегічного партнерства здебільшого локалізовані в Перемишльському та Львівському регіонах. Проведений в даній роботі аналіз підтвердив, що відносини Польщі та України в 1998-2000 рр. були у політичній та економічній сферах; історія державний регіональний

4. Розвиток польсько-українських політичних та економічних відносин 1991-2000 рр. сприяв наближенню України до проголошеної керівництвом і багатьма впливовими політичними силами мети - вступу до Європейського Союзу і таких об'єднань, як ЦЄІ, ГАТТ/СОТ та інші. Це сприяння здійснювалося як безпосередньо, завдяки ініціативам польських лідерів, так і опосередковано, внаслідок розширення на всіх рівнях політичних та господарчих зв'язків між Україною та Польщею. Українські керівники та спеціалісти - представники різних галузей економіки та державного управління - отримували через польських колег сучасні знання й досвід переходу від командно-адміністративної системи управління й господарювання до ринкової. Допомога Україні з боку Польщі приносила останній значні матеріальні та політичні дивіденди, збільшувала авторитет Республіки Польщі на міжнародній арені. Ця допомога була продиктована у значній мірі вимогами з боку НАТО і ЄС зберігати і зміцнювати дружні стосунки зі східними сусідами. Дружні відносини слугували для обох держав потужним інструментом зміцнення суверенності, стримування загрози для цієї суверенності. Добросусідські стосунки були для обох держав важливим “козирем” у відносинах з європейськими і євроатлантичними структурами, з Росією та СНД. Протекціоністські заходи України у другій половині 1990-х рр. були, здебільшого, корисними для українського національного господарства. Проте при цьому потерпали економічні інтереси Польщі, що послаблювало економічну базу партнерства;

5. Вивченню польсько-українських відносин 1991-2000 рр. у вищих навчальних закладах України слід приділяти значну увагу. Запропонована тут періодизація політичних та економічних відносин є чіткою і обґрунтованою для того, щоб викладати їх у навчальних курсах. Кількісні дані з торговельно-економічних відносин проаналізовані та представлені в нашій роботі таким чином, що допоможе у викладанні економічних дисциплін, в ході вивчення географічної структури зовнішньоекономічної діяльності України, міжнародних економічних відносин у регіоні СЦЄ;

6. На розвитку відносин між Польщею та Україною позначилися зміни політики США, Росії та провідних держав Європи, світова фінансова криза 1998 р. Разом з тим, багато залежало від президентів і парламентів Польщі та України, цілей і методів політичних партій і рухів. Політичний та економічний компоненти польсько-українських відносин у 1990-х р. перебували у постійній взаємодії, складаючи, таким чином, цілісний комплекс. Суперечки навколо львівського меморіального “Кладовища Орлят”, боротьба греко-католиків (переважно етнічних українців з католиками (переважно поляками) за собор Св. Іоанна Хрестителя у Перемишлі, а також ІV з'їзд кресов'яків та деякі інші події виявили наявність латентної загрози, яка здатна перетворитися на детонатор гострої міждержавної конфронтації, якщо загальна політична кон'юнктура у СЦЄ (насамперед, відносини Росії з Україною, Польщею ЄС, а також відносини України з ЄС і США) стане несприятливою для польсько-українського партнерства. Тим не менш, тенденції останніх років дають вагомі підстави вважати, що переважна більшість польських та українських керівників, більшість населення намагатимуться підтримувати дружні стосунки. Як засвідчила історія відносин 1991-2000 рр., такі стосунки збільшують можливості Польщі та України у відносинах з третіми країнами. Стратегічне партнерство 90-х рр. дало імпульс (у вигляді двосторонніх та багатосторонніх угод, програм співпраці, нових державних та громадських організацій, економічних і культурних зв'язків), інерція якого, навіть в разі ускладнення зовнішніх умов, здійснюватиме позитивний вплив на подальші відносини між Польщею та Україною. Попри наявність чисельних трагічних сторінок в новій та новітній історії польсько-українських відносин, попри невирішені до 1991 р. історичні суперечки, Україні та Польщі вдалося уникнути не лише збройного конфлікту, але навіть гострого безкровного протистояння. Більше того, дві держави протягом 1991-2000 рр. швидко розвивали (за винятком нетривалого періоду охолодження політичних взаємин у 1993-1994 рр.) політичні та економічні відносини, узгодили позиції з болючих історичних питань, сталися відповідні позитивні зрушення у суспільній думці поляків та українців. Ці успіхи стали одним з чинників, які забезпечили регіонові СЦЄ, а відтак і всій Європі, невід'ємною складовою якої є цей регіон, політичну безпеку і стабільність, успішний економічний розвиток, можливість розширення євроатлантичних та європейських структур на Схід, сприяли реалізації Україною європейського вектору її зовнішньої політики.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Зміни обсягу польсько-українського товарообігу у 1992-2000 рр.: основні причини // Наукові записки НаУКМА. - Історичні науки. - Т. 21. - 2003. - С. 34-37.

2. Південь України в польсько-українських відносинах 1999 - 2000 рр. // Гуманітарний журнал. - 2000. - №1(5). - С. 98-103.

3. Польсько-українські відносини 1998-1999 рр. у європейському векторі зовнішньої політики України // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - К. - 2000. - Вип. 4. - С. 87-96.

4. Польсько-українські відносини у 1991-1999 рр.: спроба узагальнення // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Збірник наукових праць. - Львів, ЛНУ ім. Франка, 2001. - Вип. 4. - С. 295-301.

5. Польсько-українські економічні стосунки 1991-1997 рр. // Україна і Польща у Східно-Центральній Європі: спадок і майбуття: Зб. наук. праць міжнародної конференції під патронатом Прем'єр-міністрів України і Польщі. - Київ, 1999. - С. 126-131.

Размещено на Allbest.ru