Світський компонент православної духовної освіти в Російській імперії (1857-1884 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

УДК 94(470+571)"1857/1884"

Світський компонент православної духовної освіти в Російській імперії (1857-1884 рр.)

Спеціальність - 07.00.02 - всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Мешковая Світлана Іванівна

Харків 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться 2 квітня 2004 р. о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія IV-65.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий 2 березня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

Анотація

Мешковая С.І. Світський компонент православної духовної освіти в Російській імперії (1857-1884 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2003.

У дисертації, на основі широкого кола джерел та літератури, аналізується проблема світського компонента православної духовної освіти в Росії. Вперше досліджені основні причини та результати докорінної реорганізації системи загальноосвітньої підготовки, яку було здійснено в ході реформи церковної школи 1867-1869 рр., а також проведено всебічний аналіз цілісної структури загальноосвітніх курсів, розроблених для духовно-навчальних закладів.

Внаслідок проведеної реформи навчальний процес у духовних училищах, семінаріях та академіях уперше почав формуватися на засадах передової на той час методики викладання, що поряд із прогресивними підходами до вирішення проблеми педагогічних кадрів та проблеми навчальної літератури зі світських дисциплін сприяло підвищенню ефективності православної духовної освіти й давало випускникам церковної школи широкі можливості для вступу до вищих та середніх шкіл цивільного відомства.

Підвищення якості духовної освіти значною мірою сприяло ліквідації станової замкненості православного духовенства, подоланню його традиційного консерватизму.

Всебічне дослідження обраної проблеми дає підстави для констатації незавершеності реформи церковної школи 1867-1869 рр. Однак, незважаючи на це, вона мала велике історичне значення й продемонструвала прагнення кращих представників Православної Церкви в Росії до суспільно-політичного та культурного прогресу.

Ключові слова: православна духовна освіта, світський компонент, реформа, духовно-навчальні заклади, консерватизм, духовенство.

Аннотация

Мешковая С.И. Светский компонент православного духовного образования в Российской империи (1857-1884 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2003.

В диссертации, на основе широкого спектра источников и литературы, исследуется проблема светского компонента православного духовного образования, рассматриваемого как совокупность всего комплекса общеобразовательных дисциплин и ведущих учебно-методических принципов, составлявших основу учебного процесса в духовных училищах, семинариях и академиях Российской империи в пореформенный период (конец 60-х - начало 80-х гг. XIX в.).

Впервые исследованы основные причины и результаты коренной реорганизации системы общеобразовательной подготовки, осуществленной в ходе духовно-учебной реформы 1867-1869 гг., и проведен всесторонний анализ целостной структуры общеобразовательных курсов, разработанных для церковной школы. Это позволило сделать вывод о прогрессивном характере предпринятой реформы, направленной на модернизацию и усовершенствование православного духовного образования, впервые в истории которого была предпринята попытка создания полноценной, универсальной системы обучения, основанной на гармоничном единстве богословской и общеобразовательной подготовки.

Изучение и критический анализ учебных программ по гуманитарным, точным и естественным дисциплинам (в частности, по истории, философии, словесности, физике, географии, древним и новым иностранным языкам, математике), а также основных направлений эстетического и физического воспитания духовного юношества, показали значительное усиление светского компонента, ставшее безусловным следствием духовно-учебной реформы 1867-1869 гг. При этом очевиден приоритет классического образования в российской церковной школе.

Доказано, что в результате осуществленной реформы учебный процесс в духовных училищах, семинариях и академиях впервые начал формироваться на принципах передовой методики преподавания, разработанной и утвержденной в соответствии с новейшими достижениями педагогической мысли того времени, что сообщило всему процессу обучения в церковной школе научно обоснованный характер. В ходе реформы значительное внимание также было уделено решению актуальных для православных духовно-учебных заведений проблем, связанных с подготовкой высокопрофессиональных педагогических кадров и созданием учебной литературы по светским дисциплинам, отвечающей основополагающим методическим требованиям. Прогрессивные подходы к решению данных вопросов способствовали росту эффективности общеобразовательной подготовки воспитанников школ духовного ведомства.

На основании проведенных исследований доказано, что в результате реформы 1867-1869 гг., прямым следствием которой стало повышение качественного уровня общеобразовательной подготовки в духовно-учебных заведениях, была ликвидирована сословная замкнутость православного духовенства, получившего широкие возможности для поступления в школы гражданского ведомства и достижения карьерного роста на светском поприще.

Резкое увеличение числа выпускников духовных училищ и семинарий, выдержавших конкуренцию при поступлении в светские высшие учебные заведения, школы военного ведомства, классические и реальные гимназии, в полной мере подтверждают позитивность осуществленных преобразований.

Повышение уровня духовного образования в значительной степени способствовало преодолению традиционного консерватизма православного духовенства, активизации его общественно-политической позиции, усилению авторитета Русской Православной Церкви в государстве.

Тем не менее, всестороннее исследование проблемы, положенной в основу данной диссертации, дает все основания для констатации незавершенности, половинчатости реформы церковной школы 1867-1869 гг., а наметившаяся в конце 70-х годов XIX в. тенденция к ужесточению политического режима в Российской империи и установлению новой реакции привела к контрреформам и свертыванию процессов коренной реорганизации в области православного духовного образования.

Однако, несмотря на это, реформа церковной школы 1867-1869 гг. имела огромное историческое значение и продемонстрировала стремление лучших представителей Русской Православной Церкви к общественно-политическому и культурному прогрессу.

Ключевые слова: православное духовное образование, светский компонент, реформа, духовные училища, духовные семинарии, духовные академии, учебные программы, эстетическое воспитание, духовенство, общеобразовательные дисциплины.

Annotation

Meshkovaya S.I. The Secular Component Of Orthodox Church Schooling System Of Russian Empire (1857-1884). - A manuscript.

Dissertation for a candidate degree of historical sciences by specialty 07.00.02. - World History. - V.N. Karazin Kharkov National University, Kharkov, 2003.

Based on the wide range of sources and literature the dissertation deals with a problem of secular component of Orthodox church schooling system in Russia. This is the first time the causes and the results of the crucial reorganisation of schooling system taken as a part of the church schooling reform of 1867-1869 are being analysed; the structure of secular courses designed for church schools is also being studied.

As a result of the reform modern methodological principles were to be applied in working out the courses for church schools which along with new approaches to employment of tuiting personnel, to selection of handbooks would increase the efficiency of church schooling.

This would result in eliminating of an isolation of the clergy as an estate.Granting to clergy free access to secular education would undermine it's natural conservatism and activate it's participation in public life.

A thorough study of the subject makes us maintain that the reform of church schooling 1867-1869 was unfinished. But it had a considerable historical importance in demonstrating the aspiration of clergy to social and cultural progress.

Key words: Orthodox church schooling system, Secular component, reform, church schooling establishments, conservatism, orthodox clergy.

православний освіта духовний

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Друга половина 80-х - 90-і рр. ХХ ст. позначилися для історії Православної Церкви в Росії епохальними змінами. Виросли її авторитет і вплив у суспільстві, відбулася відмова від стереотипів, пов'язаних з абсолютним запереченням значного внеску духовенства у вітчизняну культуру, з'явилися перші спроби критичного переосмислення церковної історії. За цих умов розпочався, й продовжується до цього часу активний процес відродження цілісної системи православної духовної освіти в Росії, ступінь ефективності якої багато в чому залежить від комплексної організації навчального процесу, заснованої не тільки на богословській, але й на загальноосвітній підготовці учнів духовно-навчальних закладів, що значною мірою підвищує кваліфікаційний рівень представників православного кліру, їх теоретичну підготовку й педагогічну майстерність.

Разом з тим, повноцінне розв'язання поставлених завдань неможливе без ретельного дослідження історичного досвіду, який дозволяє об'єднати на практиці позитивні досягнення минулого й передові тенденції сучасної наукової та педагогічної думки. У зв'язку з цим особливу увагу привертає духовно-освітня реформа 1867-1869 рр. як найбільш прогресивна і результативна в історії православної церковної школи в Росії. Комплексне вивчення механізму викладання світських дисциплін, розробленого в ході даної реформи, може бути особливо корисне для сучасних духовно-навчальних закладів як Росії, так і України.

Більш того, тема дисертаційного дослідження має важливе значення і як окрема наукова проблема, оскільки дозволяє висвітлити один із маловивчених аспектів історії Православної Церкви в Росії, оцінити її внесок у розвиток російської культури другої половини ХІХ ст., у тому числі в розвиток освіти і науки.

Таким чином, актуальність обраної теми очевидна і не підлягає сумніву.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії Росії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна в рамках тематичного напряму наукової діяльності кафедри "Організація і діяльність органів самоуправління, наукові біографії громадських і політичних діячів у Росії (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)".

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1857 по 1884 рр., де нижня межа пов'язана з початком підготовки в Росії реформи православної церковної школи 1867-1869 рр., а верхня - з початком контрреформ у галузі російської православної духовної освіти й посиленням її богословського компонента.

Мета і завдання дослідження визначені відповідно до актуальності обраної теми й ступеня її наукової розробки. Мета роботи полягає в комплексному вивченні та аналізі стану й ефективності загальноосвітньої підготовки учнів російської православної церковної школи, реорганізованої в результаті її реформи 1867-1869 рр. Виходячи з цього, необхідно розв'язати такі наукові завдання:

показати стан системи російської православної духовної освіти в період реакційної політики Миколи І; визначити причини й механізм підготовки духовно-освітньої реформи 1867-1869 рр.;

визначити й проаналізувати структуру загальноосвітнього курсу православної церковної школи, розроблену в результаті її докорінного перетворення в 1867-1869 рр.;

проаналізувати навчальні програми зі світських дисциплін, затверджені для церковної школи в ході духовно-освітньої реформи 1867-1869 рр.;

висвітлити проблеми формування педагогічних кадрів для шкіл духовного відомства, які виникли в пореформений період;

виявити методичні принципи викладання світських дисциплін у духовно-навчальних закладах пореформеного періоду;

визначити проблеми забезпечення православної церковної школи навчальною літературою зі світських дисциплін наприкінці 60-х - на початку 80-х рр. XIX ст.;

довести ефективність процесу посилення світського компонента православної духовної освіти на основі вивчення динаміки зростання кількості дітей духовного звання, які зуміли продовжити навчання в школах цивільного відомства після реформи 1867-1869 рр.;

довести вплив реформаційних процесів, які викликали значне підвищення рівня духовної освіти, на зміну громадсько-політичної позиції російського православного духовенства.

Об'єктом дослідження виступає православна духовна освіта Російської імперії XIX ст.

Предметом дослідження обраний світський компонент православної духовної освіти в Росії.

Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження були покладені загальнометодологічні принципи історизму, об'єктивності й ціннісного підходу. Ці принципи реалізовані за допомогою загальнонаукових і спеціально-історичних методів. До перших слід зарахувати аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, узагальнення й порівняння. Спеціально-історичні методи представлені історико-генетичним, історико-порівняльним, історико-типологічним та історико-системним методами, а також методами синхронного й діахронного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі значного обсягу виявлених джерел уперше у вітчизняній історіографії було зроблено спробу комплексного дослідження проблеми світського компонента православної духовної освіти в Росії в другій половині ХІХ ст., а саме:

уперше було чітко визначено й сформульовано головні причини реформи православної духовної освіти в країні в 1867-1869 рр.;

у дослідженні вперше було цілеспрямовано подано цілісну структуру загальноосвітнього курсу духовно-навчальних закладів кінця 60-х - початку 80-х рр. XIX ст.;

на основі всебічного аналізу навчальних програм, проведеного авторкою, уперше в дисертаційній роботі обґрунтовано значення й характер викладання світських дисциплін у православній духовній школі пореформеного періоду;

у дисертації вперше було проведено комплексне дослідження найважливіших для церковної школи пореформеного періоду проблем - проблеми педагогічних кадрів і проблеми навчальної літератури зі світських дисциплін, зокрема доведено, що вжиті реформаторами дії стали недостатньо ефективними для остаточного вирішення цих питань;

авторка вперше акцентувала увагу на методичному аспекті загальноосвітньої підготовки учнів церковної школи й виявила цілий ряд прогресивних методів викладання світських дисциплін, введених у ході духовно-освітньої реформи 1867-1869 рр.;

у дослідженні вперше вдалося довести пряму залежність збільшення кількості дітей духовного звання, які зробили світську кар'єру, від підвищення рівня загальноосвітньої підготовки в православній духовній школі пореформеного періоду;

спираючись на результати дослідження, авторка вперше довела існування безпосереднього взаємозв'язку між посиленням світського компонента духовної освіти й переборенням станової замкнутості православного кліру, активним залученням його до загально-політичного й культурного життя Російської держави в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути корисні при розробці спецкурсів з історії Православної Церкви в Росії, при підготовці загальних і спеціальних лекційних курсів з історії Росії та України XIX ст.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом обговорення доповідей на наукових конференціях: круглому столі "Міжконфесійні відносини в регіоні: значення та вплив на становлення та розбудову багатонаціонального суспільства в Україні", засідання якого відбулося в червні 2001 р. у Харкові; V Слобожанських читаннях, присвячених 10-річчю незалежності України (листопад 2001 р., Харків); конференції молодих учених "Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття", яка відбулася у квітні 2002 р. у Харківській державній академії культури; VII Слобожанських читаннях, які проводилися у вересні 2003 р. у Харкові.

Головні результати дослідження опубліковані в трьох статтях, розміщених у фахових виданнях, а також у публікаціях матеріалів і тез доповідей наукових конференцій.

Структура дисертації. Структура роботи відповідає меті й сформульованим завданням та відбиває їх послідовне розв'язання. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які, у свою чергу, поділяються на вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел та літератури, що містить 265 назв. Загальний обсяг роботи становить 207 сторінок, із них 184 - основного тексту.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання й методологічні основи дослідження, розкрито наукову новизну роботи, визначено сферу науково-практичного застосування одержаних результатів, обґрунтовано структуру дисертації.

У першому розділі "Історіографія і джерела дослідження" аналізується ступінь висвітлення проблеми світського компонента православної духовної освіти в Росії в дорадянській, радянській і пострадянській історіографії, у роботах представників російського зарубіжжя, а також пропонується аналітичний огляд джерельної бази наукової проблеми.

Історіографія проблеми, яка покладена в основу дисертаційного дослідження, вкрай недостатня й характеризується абсолютною відсутністю спеціальних комплексних систематичних розробок як з історії православної духовної освіти в цілому, так і з окремих її аспектів.

Це певною мірою компенсується наявністю ряду робіт, які містять фрагментарне висвітлення проблеми світського компонента російської церковної школи. Авторами більшості з них є представники дорадянської історіографії, у тому числі К. Дьяконов, Б. Титлінов, І. Чистович, А. Надєждін, І. Сперанський, С. Терновський, Ф. Благовидов. Їхні роботи є переважно описовими та оглядовими, а отже, не можуть розглядатися як глибокі науково-аналітичні дослідження, однак, саме дорадянська історіографія містить найбільший обсяг фактичного матеріалу відносно організації навчального процесу у православній церковній школі Російської імперії XIX ст.

Радянський період в історіографії став помітним регресом у вивченні проблем російської православної духовної освіти та її світського компонента. Ідеологізація вітчизняної історичної науки завдала серйозної шкоди об'єктивному підходу у висвітленні діяльності Православної Церкви в Росії та інтенсивності наукових досліджень у цій галузі. У період з 1917 по 1985 рр. було видано незначну кількість робіт із церковно-релігійної тематики (зокрема, роботи М.М. Нікольского і М.В. Нєчкіної), у яких питання загальноосвітньої підготовки вихованців духовно-навчальних закладів практично не зачіпалися, а позиція авторів щодо системи духовної освіти як такої відрізнялася крайньою тенденційністю.

Активізація наукового інтересу до історії російського православ'я, характерна для радянської історіографії періоду перебудови й лібералізації політичного життя СРСР (друга половина 80-х - початок 90-х рр. ХХ ст.), не справила суттєвого впливу на висвітлення проблем російської духовної освіти та її світського компонента. Єдиною спробою світських досліджень зазначеного періоду оцінити історію Православної Церкви в Росії та діяльність православних духовно-навчальних закладів із принципово нових позицій стала колективна робота "Російське православ'я: віхи історії", видана в 1989 р. Однак її авторам не вдалося повною мірою перебороти традиційну ідеологічну ортодоксальність щодо церковно-релігійної проблематики.

У пострадянській історіографії проблеми російської православної духовної освіти ХІХ ст. та її світського компонента все ще розроблені недостатньо, хоч їх актуальність виразно усвідомлюється сучасними істориками. Опубліковані в останні десятиліття нечисленні роботи з наукової проблеми мають публіцистичний, узагальнюючий характер. Серед них статті С.В. Римського, Н.А. Шип, А. Полонського, В.А. Тарасової, С. Гладкого та ін. Проте в роботах цих авторів зроблені спроби відмовитися від усталених стереотипів, знайти нові підходи до вивчення історії російської православної духовної освіти та окремих духовно-навчальних закладів, до висвітлення діяльності кращих представників церковної школи й науки ХІХ - початку ХХ ст.

Історіографічну базу дисертаційного дослідження доповнюють роботи представників історико-філософської думки російського зарубіжжя ХХ ст. - І.К. Смолича, Г.Ф. Флоровського та П.М. Мілюкова. Але, розглядаючи історію розвитку духовної освіти в загальному контексті історії Православної Церкви в Росії лише як фрагмент, названі вище автори не займалися спеціальними розробками проблем церковної школи, а тому їх роботи становлять інтерес тільки в сукупності із загальним обсягом досліджень з цього наукового питання.

Таким чином, аналіз історіографічної бази даної дисертації підтверджує вкрай невисокий ступінь висвітлення проблеми світського компонента православної духовної освіти в Росії в XIX ст.

Джерельна база дисертації охоплює широкий спектр документів, усю сукупність яких можна розділити на такі групи:

матеріали офіційного діловодства (законодавчі акти, статути православних духовних училищ, семінарій і академій, журнали Навчального Комітету при Найсвятішому Синоді, звіти Обер-Прокурора Д.А. Толстого, протоколи засідань Рад духовних академій і Ради Московського університету, звіти й річні акти про стан московської духовної семінарії та російських духовних академій), які містять найбільшу кількість відповідних фактів щодо проблеми світського компонента православної духовної освіти й дають можливість детального вивчення процесу його реформування;

матеріали Центрального Державного Історичного Архіву України (м. Київ) і Російського Державного Історичного Архіву (м. Санкт-Петербург), які відображають механізм підготовки духовно-освітньої реформи 1867-1869 рр. та її основні результати;

періодична преса, включаючи як церковні, так і світські (офіційні, педагогічні, науково-популярні) періодичні видання, що, зокрема, критично відображають основні недоліки реформи церковної школи 1867-1869 рр.;

мемуари й щоденники випускників православних духовно-навчальних закладів, державних, громадських і культурних діячів, що дозволяють ознайомитися із суб'єктивними оцінками безпосередніх очевидців та учасників подій; у дисертації також використано автобіографії російських учених В.В. Докучаєва та І.П. Павлова, які навчалися в духовних семінаріях;

епістолярні джерела представлені листами В.Й. Ключевського і М.І. Пирогова та дають можливість ознайомитися з поглядами видатних російських учених щодо стану російської православної церковної школи й особи Обер-Прокурора Д.А. Толстого.

Таким чином, джерельна база дисертації цілком достатня, щоб провести всебічне комплексне дослідження обраної наукової проблеми.

Другий розділ дисертації "Стан православної духовної освіти в Російській імперії напередодні реформи церковної школи 1867-1869 рр." містить дослідження регресивних процесів у сфері російської духовно-освітньої системи в період правління імператора Миколи І, а також причин і механізму підготовки її реформи. Цей розділ складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі "Релігійно-церковна політика Миколи I в умовах політичної реакції. Реформи православної духовної освіти 1840 р. і 1851 р." проаналізовано кризові явища, характерні для системи російської православної духовної освіти 40-х - першої половини 50-х рр. ХІХ ст.

В умовах миколаївської реакції, коли релігійно-церковна політика правлячих кіл була спрямована на остаточне одержавлення Православної Церкви в Росії та зміцнення ідеологічної бази існуючого в імперії режиму, православні духовно-навчальні заклади розглядалися як засіб для підготовки священнослужителів, близьких і зрозумілих нижчим верствам російського суспільства, здатних примирити їх з усталеним у країні порядком. З цією метою було взято курс на спрощення духовної освіти.

У 1840 і 1851 рр. Обер-Прокурор М.О. Протасов ініціював реформи церковної школи, у результаті яких духовній освіті було нав'язано богословсько-утилітарний характер. Скорочення кількості світських дисциплін і формальний підхід до їх викладання, затвердження механічного способу навчання, крайній непрофесіоналізм педагогічних кадрів, практично повна відсутність навчальної літератури спричинили деградацію всього навчально-виховного процесу в церковній школі й різке зниження якості не тільки загальноосвітньої, але й професійної підготовки священнослужителів.

Падіння рівня духовної освіти негативно вплинуло на стан православного кліру, зумовивши його нездатність у більшості своїй вийти за вузькостанові рамки, адаптуватися до умов позацерковного життя, зайняти активну позицію в суспільстві, що, у свою чергу, підривало авторитет і вплив духовенства і Православної Церкви в державі.

У другому підрозділі "Причини і підготовка реформи православної церковної школи 1867-1869 рр." розкрито головні причини та основні напрямки підготовчого етапу духовно-освітньої реформи 1867-1869 рр.

До середини 50-х рр. XIX ст. чітко визначилися причини, які зумовили необхідність реформування православної церковної школи. Період підготовки духовно-освітньої реформи був надто тривалим. Розпочавшись у 1857 р., він затягнувся на десять років, що багато в чому залежало від консервативної позиції обер-прокурорів О.П. Толстого й О.П. Ахматова. За часів їх керування Найсвятішим Синодом було досягнуто досить незначних результатів - проведено ревізії духовних училищ і семінарій та створено перший комітет для розробки проектів майбутньої реформи.

Але, незважаючи на пасивність реформаторських процесів у галузі православної духовної освіти та її кризове становище, у 1863 р. випускникам семінарій було надано право вступати до російських університетів на тимчасово встановлених пільгових умовах, що стало важливим кроком на шляху до ліквідації станової замкненості православного духовенства й стимулом для прискорення реформи церковної школи.

Активізація підготовчого процесу стала можливою тільки з призначенням у 1865 р. на пост голови духовного відомства графа Д.А. Толстого, який розпочав свою діяльність введенням початкових, експериментальних заходів щодо покращення навчального процесу в окремих православних духовних семінаріях, а незабаром зумів сформувати новий комітет з розробки остаточних проектів статутів духовних училищ і семінарій, що отримали найвище затвердження вже в 1867 р.

Останнім етапом підготовки духовно-освітньої реформи став період з 1867 по 1869 рр., протягом якого був підготовлений і затверджений новий академічний статут.

Третій розділ дисертації "Місце і роль світського компонента в системі російської православної духовної освіти після реформи церковної школи 1867-1869 рр." присвячений всебічному дослідженню найважливіших напрямків даної реформи - посиленню загальноосвітньої підготовки вихованців духовно-навчальних закладів, її структурній реорганізації та програмному забезпеченню, якісно новим підходам реформаторів до оцінки значення світських дисциплін у духовно-навчальній системі. Розділ містить два підрозділи.

У першому підрозділі "Структура загальноосвітніх курсів православних духовно-навчальних закладів наприкінці 60-х - на початку 80-х рр. XIX ст." проаналізовано навчальне навантаження, розподіл світських дисциплін у духовних училищах, семінаріях і академіях у результаті їх перетворення в 1867-1869 рр., що дозволило оцінити обсяг викладання даних предметів, у тому числі, відносно аналогічних показників по духовно-навчальних закладах дореформеного періоду й школах цивільного відомства пореформених років.

Внаслідок коригування навчального навантаження, відведеного на викладання світських дисциплін, останні посіли головну позицію в духовних училищах і особливо в семінаріях, що служили цілям початкової й середньої освіти для дітей православних священнослужителів. Закінчивши ці навчальні заклади, їх вихованці здобували різноманітні знання загальноосвітнього характеру, від елементарних відомостей з арифметики, чистописання, географії, які вивчалися в духовних училищах, до більш складних - з фізики, математики, словесності, педагогіки й дидактики, логіки, психології, філософії, всесвітньої та російської історії, нових іноземних мов (німецької та французької), що викладалися в духовних семінаріях. Класичні, грецька й латинська, мови входили як до училищних, так і до семінарських навчальних курсів.

Однак повною мірою подолати відставання церковної школи від класичних гімназій за обсягом викладання світських предметів не вдалося (виняток склали лише давні мови та філософські дисципліни). Пояснення цьому слід шукати в специфіці початкової та середньої церковної школи, яка, на відміну від гімназій, виконувала не лише загальноосвітні функції, а й давала професійну підготовку. Тому навчальні курси духовних училищ і семінарій доповнювалися спеціальними богословськими дисциплінами, що не дозволяло надмірно збільшувати навчальне навантаження для світських предметів.

Кількісне співвідношення світських і богословських предметів у православних духовних академіях (Санкт-Петербурзької, Московської, Київської та Казанської) було практично однаковим, причому саме останні в більшості своїй одержали статус загальнообов'язкових, тобто вивчалися студентами всіх факультетів, незалежно від спеціалізації.

Склад академічних навчальних курсів фактично не відрізнявся від семінарських і містив значний обсяг гуманітарних наук, але викладання фізико-математичних і природничих дисциплін з 1869 р. було повністю припинено.

Розподіл навчального навантаження для загальноосвітньої підготовки студентів вищих духовних навчальних закладів здійснювався з урахуванням посилення світського компонента в духовних семінаріях, що пояснює скорочення лекційного часу з тих дисциплін, обсяг викладання яких у пореформений період різко збільшився в семінаріях. Однак цей недолік компенсувався введенням в академічні програми нових дисциплін - англійської та слов'янських мов, педагогіки.

Другий підрозділ "Аналіз навчальних програм зі світських дисциплін, затверджених для православної церковної школи в результаті духовно-освітньої реформи 1867-1869 рр." включає в себе аналітичне дослідження нових навчальних програм з гуманітарних, точних і природничих дисциплін, розроблених у пореформений період для духовних училищ, семінарій і академій, а також зміст естетичного й фізичного виховання учнів православної церковної школи.

Проведений аналіз дозволив визначити ступінь значення різноманітних навчальних предметів у системі духовної освіти. Так, найбільш стислими слід вважати програми з природничих і точних дисциплін (математики, фізики, географії) для духовних училищ і семінарій. Їх тематичний спектр значно поступався аналогічним гімназійним курсам, що свідчить про недостатню роль цих предметів у церковній школі.

Програмний курс гуманітарних наук охоплював широкий спектр найважливіших наукових аспектів, хоча характер їх викладання залежав від навчальних програм духовно-навчальних закладів. Це особливо помітно на прикладі філософських дисциплін, оскільки в духовних семінаріях та академіях процес розвитку світової філософської думки висвітлювався з відверто богословських позицій.

У ході реформи 1867-1869 рр. вперше було надано великої уваги фізичному та естетичному вихованню учнів початкової й середньої церковної школи, де за ініціативою шкільних та єпархіальних адміністрацій вводилися позакласні заняття з гімнастики, образотворчого мистецтва й музики.

У цілому, нові навчальні програми зі світських дисциплін давали широкі можливості для здобуття необхідної загальноосвітньої підготовки.

У четвертому розділі дисертації "Організація та ефективність навчального процесу у православних духовно-навчальних закладах Російської імперії наприкінці 60-х - на початку 80-х рр. XIX ст." аналізуються основні заходи реформи церковної школи 1867-1869 рр., скеровані на створення в ній функціональної навчально-методичної бази, а також найбільш позитивні результати здійснених перетворень. Розділ складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі "Проблеми формування нових педагогічних кадрів для церковної школи у пореформений період" досліджується один із пріоритетних напрямків духовно-освітньої реформи 1867-1869 рр., пов'язаний із забезпеченням духовно-навчальних закладів усіх рівнів кваліфікованими педагогами, здатними втілити на практиці основні принципи реформи церковної школи й забезпечити високу ефективність навчального процесу.

З цією метою вперше в історії російської духовної освіти для викладачів були розроблені й зафіксовані в училищних, семінарських і академічних статутах відповідні професійні вимоги, які збільшувалися залежно від статусу навчального закладу; у духовних семінаріях та академіях почалося здійснення теоретичної й практичної підготовки педагогів для церковної школи; у духовних академіях широкого застосування здобула практика закордонних відряджень для вивчення науково-педагогічного досвіду; до роботи в церковній школі почали активно залучатися викладачі з інших навчальних закладів.

Для подолання проблеми дефіциту педагогічних кадрів Синод ужив заходів, які заважали ухиленню випускників православних семінарій та академій від обов'язкової служби в духовно-навчальному відомстві викладачами початкової та середньої церковної школи.

Проте, з певних причин, у тому числі й матеріального характеру, вирішити кадрову проблему остаточно не вдалося, що видно на прикладі духовних училищ, служба в яких вважалася вкрай непрестижною внаслідок низьких посадових окладів і соціального статусу вчителів.

Однак у вищих духовно-навчальних закладах проблема педагогічних кадрів вирішувалася набагато краще.

Кадровий склад останніх формувався з викладачів, які обов'язково мали відповідний науковий ступінь (за винятком лекторів нових іноземних мов), високі професійні якості, певні науково-педагогічні досягнення.

У пореформені роки діяльність академічних наставників значно активізувалася і вийшла за межі їх безпосередніх обов'язків. Вони брали участь в археологічних експедиціях, займалися літературною діяльністю, вивчали актуальні для Росії 70-х рр. ХІХ ст. наукові й політичні аспекти так званого "східного питання", виконували урядові доручення, пов'язані з перекладом дипломатичної документації, тощо.

У другому підрозділі "Утвердження нових методичних принципів викладання у духовно-навчальних закладах у 1867-1884 рр." розкривається проблема формування в пореформеній церковній школі прогресивної методичної бази з метою забезпечення високої результативності загальноосвітньої підготовки учнів, що стало одним з найважливіших заходів духовно-освітньої реформи 1867-1869 рр.

Базуючись на досвіді західноєвропейської педагогіки, враховуючи передові досягнення російської педагогічної думки, члени Навчального Комітету при Найсвятішому Синоді намагалися виробити відповідну методику для вітчизняних шкіл духовного відомства, звільнити їх від єдиного, схоластичного методу механічного навчання, який перешкоджав розвитку розумових і творчих здібностей учнів.

Найновіша методика викладання іноземних мов, математики, фізики, географії, історії була покликана модернізувати систему навчання, зробити її ефективною. Цьому сприяли різноманітні методи викладання, а саме: усний виклад, бесіда, наочність, вправа й самостійна робота, що вперше здобули широке визнання в школах духовного відомства наприкінці 60-х - на початку 80-х рр. XIX ст. Застосування даних методів мало на меті створення інтелектуального потенціалу вихованців церковної школи, розвиток їх пізнавальних здібностей, підвищення інтересу до навчання.

Процес формування методичної бази зазнав певних труднощів. Зокрема, недостатня кількість асигнувань і приватних пожертвувань перешкоджала забезпеченню початкової й середньої церковної школи, особливо периферійної, необхідною кількістю наочних засобів навчання, картографічним матеріалом, обладнанням для фізичних кабінетів. Але заходи щодо подолання цих негативних явищ вживалися Навчальним Комітетом при Синоді протягом усього пореформеного періоду.

У третьому підрозділі "Проблема навчальної літератури у православній церковній школі після реформи 1867-1869 рр." аналізуються питання забезпечення православних духовно-навчальних закладів відповідними навчальними довідниками, посібниками й додатковою літературою зі світських дисциплін, які відповідали сучасним на той період методичним принципам.

Основні функції з рецензування навчальної літератури були покладені на Навчальний Комітет при Синоді. Завдяки його діяльності, у церковній школі, замість застарілих, уперше вводилися підручники, створені з урахуванням нової методики, основу якої склали такі методичні вимоги, як доступність і логічний виклад фактичного матеріалу, його науковість, наявність пояснювальних прикладів, контрольних вправ і довідкового апарату.

Велика увага приділялася створенню в православній церковній школі фундаментальних бібліотек. Ця мета повною мірою була досягнута в російських духовних академіях, чому, зокрема, сприяло надане їм у 1869 р. право на безмитне придбання за кордоном різноманітної навчальної літератури, яка не підлягала цензурі.

Остаточно вирішити проблему забезпечення церковної школи навчальною літературою не вдалося, але відповідні спроби постійно робилися як з боку вищої церковної влади, так і окремими представниками Православної Церкви.

Важливою ініціативою в цій галузі стало заснування Преосвященним Макарієм (Булгаковим) однойменної (Макарівської) премії за створення кращих підручників зі світських і богословських дисциплін для шкіл духовного відомства. Преосвященному Макарію також належала ініціатива щодо застосування в церковній школі літографованих лекцій, складених відповідно до встановлених вимог. Такі своєрідні підручники використовувалися в тих випадках, коли впродовж тривалого часу взагалі не існувало посібників з певних дисциплін (наприклад, з теоретичної педагогіки).

У четвертому підрозділі "Зростання кількості цивільних кар'єр випускників православної церковної школи як результат підвищення рівня загальноосвітньої підготовки у російських духовно-навчальних закладах пореформеного періоду" наводяться докази (головним чином статистичного характеру) значного збільшення кількості випускників духовних навчальних закладів, які зуміли продовжити навчання у світських школах. Це явище слід вважати прямим наслідком посилення світського компонента духовної освіти в результаті її реформи 1867-1869 рр., оскільки підвищений рівень загальноосвітньої підготовки випускників дозволив їм успішно конкурувати з представниками інших станів, головним чином дворянського, на вступних екзаменах у вищі й середні навчальні заклади цивільного відомства.

Так, уже в 1875 р. 46% від загальної кількості студентів російських університетів були вихідцями з духовного стану.

У деяких вищих світських навчальних закладах, зокрема в Демидівському юридичному ліцеї та Імператорському історико-педагогічному інституті, випускники семінарій складали абсолютну більшість серед студентів протягом усього пореформеного періоду.

Вихованці церковної школи успішно навчалися в Медико-хірургічній академії, вступали до військових училищ, класичних і реальних гімназій.

З їх числа вийшла ціла плеяда діячів науки та мистецтва, серед яких - видатний фізіолог І. Павлов та його брат, учений-хімік Д. Павлов, історики В. Ключевський, С. Яхонтов, В. Снєжнєвський, учений-грунтознавець М. Сибірцев, письменник Д. Мамин-Сибіряк та ін.

Однак значна кількість випускників церковної школи мала можливість продовжувати навчання лише у світських вищих навчальних закладах гуманітарного профілю через традиційно слабку підготовку в галузі точних та природничих наук, відносно яких церковні реформатори так і не зуміли повною мірою подолати догматичну упередженість.

Незважаючи на помітні успіхи вихованців православної духовної школи на світському поприщі, з 1879 р. царський уряд починає різко обмежувати їх доступ у світські вузи. Причинами цього, насамперед, стало масове втягнення духовного юнацтва в революційний народницький рух і посилення реакційного режиму в державі.

У висновках дисертаційної роботи підсумовуються та узагальнюються результати дослідження.

Отже, на основі вивчення відповідної літератури та документальних джерел всебічному науковому аналізу була піддана проблема світського компонента православної духовної освіти в Росії, під яким розуміється сукупність усього комплексу загальноосвітніх дисциплін, які входили до складу навчальних курсів церковної школи, і відповідних навчально-методичних принципів, розроблених для забезпечення максимальної ефективності викладання світських предметів.

До середини 50-х рр. XIX ст. православна церковна школа опинилася в стані глибокої кризи й потребувала радикальних перетворень, що зумовлювалося наявністю цілого ряду причин, серед яких слід виділити такі:

у зв'язку з низьким рівнем духовної освіти православне духовенство не могло дати адекватну відповідь католицьким і протестантським місіонерам, які розпочали активну прозелітичну діяльність в Росії наприкінці XVIII - у першій половині ХІХ ст.;

поширення серед російської інтелігенції ідей французької революції й системи французької освіти, які мали антицерковний та атеїстичний характер;

загострення невідповідності між консервативною позицією Російської Православної Церкви й процесами модернізації, які охопили всі сфери життя Російської держави на початку 60-х рр. XIX ст.;

піднесення революційного руху в Росії й залучення до нього учнів православних духовно-навчальних закладів;

схоластичний характер духовної освіти, що особливо чітко виявився на тлі розвитку світової науки;

професійна деградація парафіяльного духовенства, яка стала прямим наслідком загальної кризи духовно-навчальної системи;

відсутність у російських університетах теологічних факультетів, що викликало необхідність посилення світського компонента православної церковної школи як компенсаційного заходу.

У 1867-1869 рр. у Росії була проведена реформа православної церковної школи, одним із провідних напрямків якої стало посилення світського компонента духовної освіти.

У ході реформи була кардинально переглянута структура загальноосвітніх курсів духовно-навчальних закладів. Світські дисципліни посіли домінуючі позиції в системі початкової й середньої духовної освіти (духовні училища і семінарії).

У вищій церковній школі (духовні академії) світські предмети фактично не поступалися богословським у кількісному відношенні і в цілому набули статусу загальнообов'язкових.

Реформа утвердила класичний характер духовної освіти з найширшим спектром гуманітарних дисциплін, але викладання точних та природничих предметів було обмежено.

Одним з найважливіших напрямків реформи 1867-1869 рр. стало створення в церковній школі міцної навчально-методичної бази, яка відповідала прогресивним досягненням педагогічної науки того часу, і впровадження новітньої методики викладання, з урахуванням якої, зокрема, розроблялась і навчальна література зі світських дисциплін.

У результаті реформи вперше було покладено початок професійній підготовці викладачів для церковної школи, а також вжито ряд інших заходів щодо вирішення проблеми забезпечення духовно-навчальних закладів висококваліфікованими педагогічними кадрами.

Ефективність проведених у ході реформи заходів підтверджується даними про різке збільшення кількості випускників церковної школи, які зуміли в пореформений період продовжити навчання в середніх і вищих навчальних закладах цивільного відомства. Це дає можливість стверджувати, що підвищення якісного рівня загальноосвітньої підготовки учнів православної церковної школи дозволило кращим її випускникам успішно витримувати конкуренцію на вступних екзаменах у світські навчальні заклади й робити світську кар'єру.

Незважаючи на значні успіхи духовно-освітньої реформи 1867-1869 рр., завершити розпочаті перетворення не вдалося, і жодне з поставлених завдань не було розв'язано повністю.

Але, як би там не було, реформа стала однією з найяскравіших і найзначніших подій в історії Православної Церкви й духовної освіти в Росії XIX ст. Її основна мета - руйнування станової замкненості православного кліру, активізація його громадської позиції, відновлення авторитету та впливу церкви й духовенства в державі, підвищення інтелектуального і професійного рівня священнослужителів шляхом створення універсальної системи духовної освіти, певною мірою була досягнута.

Завдяки реформі дітям православного духовенства вперше було надане право на здобуття повноцінної освіти, що сприяло вихованню цілого покоління юнацтва, вільного від станових передсудів, відкритого для найновіших наукових знань.

Реформа наочно продемонструвала потужний потенціал російського православного духовенства, прагнення його найкращих представників до прогресу й модернізації всупереч схоластичним догмам.

Список наукових робіт, опублікованих за темою дисертації

1. Мешковая С.И. Подготовка педагогических кадров в православных духовных учебных заведениях Российской империи во второй половине XIX в. // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. - Харків, 2002. - № 566. - Вип. 34. Історія. - С. 74-81.

2. Кучерова С.І. Загальноосвітній аспект програм духовних навчальних закладів. (Аналіз статутів 60-х рр. ХІХ ст.) // Сіверянський літопис. - 2003. - № 4. - С. 117-119.

3. Мешковая С.І. Протоієрей Георгій Флоровський та його погляди на реформи православної духовної освіти ХІХ ст. у Російській імперії // Вісник Харківської державної академії культури. - Харків, 2003. - Вип. 11. - С. 28-34.

4. Мешковая С.И. Проблемы эстетического воспитания в православных духовных училищах и семинариях Российской империи во второй половине XIX в. // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття: Матеріали конференції молодих науковців. - Харків, 2002. - С. 31.

5. Мешковая С.И. Преподавание гуманитарных дисциплин в духовных академиях Российской империи в 1869-1881 гг. // Культурна спадщина Слобожанщини: Збірка наукових статей за матеріалами міжнародної наукової конференції "П'яті Слобожанські читання". - Харків: Курсор, 2003. - С. 55-58.

6. Кучерова С.И. Харьковское училище девиц духовного звания в 50-е - 60-е гг. XIX в. // Вера и разум. - 2000. - № 1. - С. 203-206.

Размещено на Allbest.ru

...