Зростання ролі студентів у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів України: історичний аспект (90-ті рр. XX – початок XXI ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

УДК 93/94(477):37.378

ЗРОСТАННЯ РОЛІ СТУДЕНТІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ

ПРОЦЕСІ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ:

ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

(90-ті рр. XX - початок XXI ст.)

07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

СОПІВНИК Руслан Васильович

Луганськ - 2004



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Національного аграрного університету Кабінету Міністрів України

Науковий керівник кандидат історичних наук, доцент Коломієць Сергій Сергійович, Національний аграрний університет, завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Литвиненко Віталій Федосійович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, завідувач кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент Поночовний Михайло Іванович, Київський національний торговельно-економічний університет, начальник відділу навчально-виховної роботи

Провідна установа Донецький національний університет, кафедра історії України, Міністерство освіти і науки України, Донецьк

Захист відбудеться „29” вересня 2004 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 при Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А, корпус - 1, аудиторія 241.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А).

Автореферат розісланий „26” серпня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Довжук І.В.



АНОТАЦІЇ

Сопівник Р.В. Зростання ролі студентів у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів України: історичний аспект (90-ті рр. XX - початок XXI ст.). - Рукопис. навчання студент освіта правовий

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ, 2004.

На основі широкої джерельної бази у дисертації у хронологічній послідовності досліджується поступове, етапне підвищення ролі студентів у навчально-виховному процесі. Розкрито нормативні основи реформування вищої школи та правовий статус студента України, динаміку зміни ролі студентів у системі вищої освіти як об'єктів та суб'єктів навчально-виховного процесу у зв'язку із виникненням та розвитком вищих навчальних закладів недержавної форми власності, запровадженням багатоканального фінансування освіти, утвердженням ступеневої системи підготовки фахівців тощо. Показано зміну ролі студентів у навчальному процесі вищої школи України на етапі її перетворення відповідно до вимог Болонського процесу. Охарактеризовано етапи та суть нових підходів організації навчального процесу на основі посилення самостійної роботи студентів. Розкрито участь студентів у навчально-виховному процесі.

Висвітлено активність студентів у громадському житті вищих навчальних закладів. На прикладі провідних вищих навчальних закладів України, показано виникнення та становлення системи органів студентського самоврядування, як форми виховання у молоді якостей майбутніх керівників та організаторів трудових колективів.

Ключові слова: система вищої освіти, вищі навчальні заклади недержавної форми власності, правовий статус студента, органи студентського самоврядування



Сопивнык Р.В. Возрастание роли студентов в учебно-воспитательном процессе высших учебных заведений Украины: исторический аспект (90-е гг. XX - начало XXI в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Восточноукраинский националь-ный университет имени Владимира Даля, Луганск, 2004.

На основе широкой источниковой базы в диссертации исследуется процесс реформирования высшего образования в независимой Украине, раскрывается возрастание роли студентов как участников образовательного процесса. Изложены нормативные основы реформирования высшей школы и правового статуса студента как объекта и субъекта учебно-воспитательного процесса. Раскрыта динамика возрастания роли студентов в системе высшей школы. Впервые в отечественной историографии проведен анализ реформирования системы образования, структуры и форм учебно-воспитательного процесса в высших учебных заведениях. Описаны особенности, характерные государственным и негосударственным вузам разных уровней аккредитации.

В исследовании определены этапы возрастания роли студентов в учебно-воспитательном процессе высших учебных заведений суверенной Украины на основе изменений, детерминированных реформой высшей школы. Первый этап (1990 - первая пол. 1991 г.) - когда еще действовали законодательные и нормативные акты, в которых студенты рассматривались как объект учебно-воспитательного процесса. Второй этап (вторая пол. 1991 - февраль 1996 г.) - время, когда студенты в высшей школе становятся активными участниками учебно-воспитательного процесса. Возникают негосударственные высшие учебные заведения. Формируется многоканальное финансирование высшего образования. В связи с этим возникают студенты, которые сами финансируют учебно-воспитательный процесс. Третий этап (1996 - начало 2002 г.) - период, когда студенты утверждаются как субъекты учебно-воспитательного процесса. В Украине возрастает количество университетов и академий. Завершилось внедрение ступенчатой подготовки специалистов, что, в свою очередь, способствовало мобильности студентов в учебно-воспитательном процессе. Четвертый этап ( с 2002 по сегодняшний день) - высшее образование Украины трансформируется с учетом Болонского процесса, на основе чего в 59 высших учебных заведениях апробируется кредитно-модульная система обучения, которая значительно увеличивает роль студентов в учебно-воспитательном процессе.

Акцентировано, что в законодательных и нормативных документах, принятых в 1990 - 2004 гг., большое внимание уделено определению статуса студентов как граждан Украины, так и непосредственных участников учебного процесса и воспитательных мероприятий, которые проводятся в высших учебных заведениях всех уровней аккредитации.

Определены типы высших учебных заведений (I-IV уровней аккредитации, национальные), их организационные структуры, пути внедрения многоступенчатой подготовки специалистов (младших специалистов, бакалавра, специалиста, магистра).

Акцентировано на увеличении влияния студентов в учебно-воспитательном процессе, в связи с экспериментальным внедрением модульно-рейтинговой системы обучения, с целью соответствия высшего образования Украины требованиям Болонского процесса.

Показаны направления, особенности, формы и методы организации учебной и воспитательной работы на основе анализа новых подходов, которые культивируются в реформированных высших учебных заведениях Украины. Раскрыты особенности участия студентов в подготовке и реализации воспитательных мероприятий. Очерчен алгоритм действий студентов по организации и проведению разных мероприятий.

Раскрыто участие студентов в общественной жизни высших учебных заведений. Акцентируется на деятельности студентов в молодежных общественных организациях как форме воспитания организаторских навыков и лидерских качеств. Представлен широкий фактический материал по проведению молодежными общественными организациями тех мероприятий, которые направлены на студенческую молодежь.

На основе анализа конкретных примеров определена суть, организационная структура, формы функционирования, содержание деятельности органов студенческого самоуправления. Описаны особенности их взаимодействия с первичными профсоюзными студенческими организациями по усилению воспитательного процесса в высшей школе.

Представленные материалы подчеркивают, что реформированные высшие учебные заведения, в целом, готовят специалистов с соответственными знаниями и навыками деятельности в современных экономических структурах, учреждениях и организациях.

Ключевые слова: система высшего образования, высшие учебные заведения негосударственной формы собственности, правовой статус студента, органы студенческого самоуправления, субъекты и объекты учебно-воспитательного процесса.



Sopivnyk R.V. Strengthening the students' role in teaching and educational process of higher educational institutions of Ukraine: historical outlook (the 90-ties of the XX-th beginning of the XXI century). - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree in specialty 07.00.01. - History of Ukraine. - Volodymyr Dahl Eastern Ukrainian National University, Luhansk, 2004.

Based on various sources of data the gradual and step-by-step strengthening of the students' importance in teaching and educational process is investigated in chronological succession in the thesis. The author reveals the normative basis of reforming higher school and legal status of the Ukrainian student, the dynamics of changing the students' role in the higher schools' system as objects and subjects of teaching and educational process in connection with appearance and development of non-state higher educational institutions as well as introduction of multi-channel financing of education system, establishment of level system of specialists' training etc. Changes in the students' role in teaching process of higher schools of Ukraine while making it correspondent to the Bologna process requirements are also analyzed. The author characterized the stages and the essence of new approaches to organization of teaching process on the basis of strengthening the students' original work. The students' participation in teaching and educational process is also revealed.

The author revealed the students' activity in the public life of higher educational institutions. Based on examples of leading universities and colleges of Ukraine the author demonstrated development and formation of system of students' self-governing bodies as a form of developing young people's characteristics of future managers and organizers of working teams.

Key words: higher education system, non-state higher educational institutions, student's legal status, students' self-governing bodies, subjects and objects of teaching and educational process.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Студентство є соціально-професійною групою, яка об'єднує студіюючу молодь вищих навчальних закладів України і потенційно являє собою один із найголовніших рушіїв розвитку новітньої української державності. Студенти це майбутні фахівці, які будуть вирішувати долю усіх галузей виробництва і від того як вони формуються і виявляють себе у навчально-виховному процесі, залежать перспективи розвитку країни.

Важливість теми дослідження детермінована рядом чинників. По-перше, студентство становить значну частку серед молоді України: у 2001/02 навчальному році у вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації навчалося майже 2,2 млн студентів, що складало понад 40 % юнаків і дівчат віком 18-25 років; якщо в останні роки існування Радянського Союзу в Україні на 10 тисяч населення припадало 160 студентів, то у 2004 р. - 512. По-друге, дослідження процесу реформування системи вищої освіти та виявлення зростаючої ролі студентів у навчально-виховному процесі, як його активних учасників, мають важливе значення для розвитку демократичних відносин, розбудови правової держави та громадянського суспільства. По-третє, узагальнення і реконструкція активності студентів у громадському житті вищих навчальних закладів, через висвітлення їх участі у діяльності різного роду молодіжних громадських організацій та органах студентського самоврядування, дозволяє виявити не тільки ті сторони виховання, що сприяють їх професійному зростанню як висококваліфікованих фахівців, але й ті, що формують у них якості майбутніх керівників та організаторів трудових колективів. Це має важливе значення для кадрового забезпечення економічних і політичних реформ в Україні. По-четверте, аналіз структури та форм функціонування молодіжних громадських організацій та органів студентського самоврядування дає можливість виявити негативні моменти діяльності та визначити шляхи їх подолання.

З проголошенням Державного суверенітету в Україні намітились докорінні економічні та політичні перетворення. З урахуванням конкретно-історичного моменту, потреб держави, економіки та громадян здійснювалось реформування системи вищої освіти. Визначення навчальних закладів із статусом „вищий”, запровадження багатоканального фінансування освіти, становлення навчальних закладів недержавної форми власності, утвердження ступеневої системи підготовки фахівців, наближення системи вищої освіти України до вимог Болонського процесу та запровадження кредитно-модульної системи навчання, розвиток органів студентського самоврядування спричинили зміну ролі студентів у системі вищої освіти як об'єктів та суб'єктів навчально-виховного процесу. У зв'язку з цим виникла необхідність комплексного дослідження питань зростання ролі студентів у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів суверенної України, що і зумовило вибір автором теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є розділом комплексної програми “Соціально-економічні перетворення в українському селі (друга половина XX ст.): історичний аспект” (державний реєстраційний номер 0102U001683), що розробляється науковцями кафедри історії України Національного аграрного університету.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі вивченої джерельної бази реконструювати зростаючу роль студентів у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів упродовж реформування вищої освіти в умовах державного суверенітету України та утвердження студентства як активного учасника навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації.

Для реалізації поставленої мети окреслені такі конкретні завдання дослідження:

· виявити ступінь розробки проблеми, проаналізувати існуючі концептуальні підходи до вивчення питань реформування системи освіти, місця і ролі студентів у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів суверенної України; ввести в науковий обіг нові історичні джерела;

· охарактеризувати нормативні основи реформування вищої школи та правовий статус студента України;

· показати динаміку зміни ролі студентів у системі вищої освіти України як об'єктів та суб'єктів навчально-виховного процесу;

· описати нові підходи до навчання та виховання студентської молоді;

· виявити шляхи підвищення впливу студентів на навчально-виховний процес;

· викласти специфіку участі студентів у розробці та реалізації виховних заходів;

· висвітлити особливості та форми функціонування молодіжних громадських організацій у вищих навчальних закладах;

· розкрити процес становлення, форми виховної діяльності органів студентського самоврядування;

· сформулювати відповідні практичні рекомендації щодо закріплення позитивних і подолання негативних моментів у діяльності молодіжних громадських організацій та органів студентського самоврядування.

Об'єктом дослідження є студентство, як специфічна соціально-професійна група населення України.

Предметом дослідження є зростаюча участь студентів у навчально-виховному процесі, громадському житті вищих навчальних закладів, зміна ролі студентів у системі вищої освіти України як об'єктів та суб'єктів навчально-виховного процесу.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють 90-ті рр. XX - початок XXI ст. - період, коли відбулися зміни у державному устрої незалежної України, встановилася нова структура економічних відносин, тривав процес реформування освіти та оновлення кадрового складу спеціалістів в усіх галузях народного господарства. Нижня межа визначається прийняттям Декларації про державний суверенітет (липень 1990 р.), Закону України “Про освіту” ( червень 1991 р.) та відповідними положеннями щодо розвитку вищої освіти у законах і нормативних актах з проблем розбудови громадянського суспільства та розвитку ринкових відносин в Україні. Верхня межа обумовлена соціальними та політичними результатами реформування системи вищої освіти, початком здійснення заходів щодо розширення підготовки фахівців нової генерації, а також поступового наближення вищої освіти України та правового статусу студентів до вимог Болонського процесу.

Територіальні межі дослідження охоплюють усі регіони України (з урахуванням особливостей розміщення і спеціалізованої спрямованості вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації, а також чисельного і якісного складу студентських колективів у них).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є однією з перших спроб комплексного наукового дослідження в історико-аналітичному спектрі зростаючої ролі студентів у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів суверенної України.

На основі всебічного аналізу опрацьованих архівних джерел, галузевих наукових праць, матеріалів періодичної преси та даних опублікованих вищими навчальними закладами, автором уперше:

· досліджено сучасний стан наукової розробки проблеми;

· систематизовано нормативні основи реформування вищої школи та визначено правовий статус студента;

· запропоновано періодизацію зростаючої ролі студентів у навчально-виховному процесі на основі аналізу їх прав, нових підходів, форм і методів навчально-виховної роботи.

· висвітлено питання про активізацію участі студентів у навчальному процесі, підготовці та реалізації виховних заходів;

· розкрито динаміку зміни ролі студентів у системі вищої освіти України як об'єктів та суб'єктів навчально-виховного процесу;

· показано процес розвитку та виховну діяльність молодіжних громадських організацій у вищих навчальних закладах;

· на прикладі конкретних вищих навчальних закладів висвітлено історію становлення і діяльність органів студентського самоврядування як форми виховання та самовиховання молоді;

· виявлено негативні моменти у функціонуванні органів студентського самоврядування, первинних осередків молодіжних громадських організацій у вищих навчальних закладах, вказано шляхи їх подолання.

Методологічною основою дисертації є комплексне, всебічне дослідження чітко сформульованої, окресленої теми через дотримання принципів історизму, об'єктивності, ціннісного підходу в історії. При написанні дисертації широко використовувалися традиційні методи дослідження: проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, порівняльний, ретроспективний, системно-структурний, періодизації, індукції та дедукції, верифікації історичних джерел та відбору статистичної інформації.

Робота носить міждисциплінарний характер, її концептуальні засади ґрунтуються не лише на основі історичної науки, але й педагогіки вищої школи, політології, правознавства.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання матеріалу, основних положень та висновків дисертації в курсі історії України у вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації, у темах, присвячених суспільно-політичним подіям в Україні у 90-х рр. XX і в перші роки XXI ст., при висвітленні питань реформування системи вищої освіти у вказаний період, при читанні спецкурсів з проблем розвитку молодіжного руху, кадрового забезпечення проведення реформування політичної та економічної систем у незалежній Україні, при розробці положень щодо активізації діяльності учасників навчально-виховного процесу та впровадженні нових форм навчання і виховання, при подальшому вивченні проблеми демократизації у вищій освіті суверенної України.

На практиці доцільно застосувати досвід функціонування студентського самоврядування у вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації.

Особистий внесок здобувача полягає у розкритті зростаючої ролі студентів у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів в ході реформування вищої освіти суверенної України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорені на засіданнях кафедри історії України Національного аграрного університету, висвітлювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми українського державотворення: історія і сучасність” (до 10-річчя незалежності України), (м. Київ, 2002) та на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Студентський рух у сучасній Україні: реалії, тенденції та перспективи розвитку” (м. Київ, 2002).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у 8 публікаціях, з яких 6 у виданнях, затверджених ВАК України як профільні для публікації досліджень із спеціальності 07.00.01 - історія України. Усі статті написані без співавторства.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, характеризується об'єкт та предмет роботи, визначаються мета, завдання дослідження, його теоретико-методологічні основи, наукова новизна і практичне значення, містяться відомості про структуру і обсяг дисертації.

Перший розділ „Джерелознавчий та історіографічний огляд” присвячений аналізу друкованих та архівних матеріалів, використаних при написанні дисертації, вивченню сучасного стану і рівня наукової розробки проблеми.

Основу джерельної бази становлять архівні матеріали та опубліковані законодавчі і нормативні акти, що доповнюються матеріалами періодичних видань та фактологічною інформацією. У дисертації виділено декілька груп джерел. Перша - документи епохального значення: Декларація про державний суверенітет України (липень 1990 р.), Акт проголошення незалежності України (серпень 1991 р.) та Конституція України (червень 1996 р.), які містять основні положення розвитку освіти, у тому числі вищої, в умовах розбудови громадянського суспільства в сучасній Україні. Друга - закони та постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, розпорядчі документи Кабінету Міністрів України. Третя - матеріали Міністерства освіти і науки України, міністерств та відомств, у віданні яких є вищі навчальні заклади. Четверта - документи політичних партій та громадських, у тому числі молодіжних і власне студентських організацій, в яких викладені концептуальні підходи щодо реформування системи вищої школи та різні аспекти статусу студента в сучасних вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації та форм власності. П'ята - матеріали форумів (стенограми, довідки) з проблем розвитку вищої освіти. Шоста - довідники, статистичні збірники, в яких містяться матеріали про вищу освіту (кількість вищих навчальних закладів різних форм власності та рівнів акредитації і їх розподіл по регіонах, чисельність викладачів, студентів та випускників вищих навчальних закладів). Сьома - напрацювання науково-практичних конференцій, круглих столів, семінарів, громадських слухань з проблем розвитку вищої освіти, діяльності громадських організацій та органів студентського самоврядування у вищих навчальних закладах.

При написанні дисертації використані декілька типів архівних документів. По-перше, матеріали фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), що відображають стан освіти наприкінці 80-х - на поч. 90-х рр. XX ст., підходи та заходи реформування вищої освіти пропоновані новоствореними політичними партіями. До них, зокрема, належать документи Української республіканської партії та молодіжних громадських об'єднань, у тому числі студентських організацій. По-друге, матеріали відомчих архівів Міністерства освіти і науки України, Міністерства аграрної політики України, інших міністерств і відомств, яким підпорядковані вищі навчальні заклади (рішення колегій, накази міністерств, доповідні записки та інформації управлінь (департаментів), методичних рад про хід і результати реформування системи вищої освіти та роль студентів у навчанні і вихованні, зведені дані про вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації, їх розподіл по регіонах, кількісний склад викладачів та студентів, функціонування органів студентського самоврядування). По-третє, матеріали поточних архівів громадських і державних інституцій, які можна розділити на 3 групи: 1) поточні архіви керівних органів і осередків усіх рівнів політичних партій, громадських молодіжних організацій, органів студентського самоврядування, студентських профспілкових організацій; 2) архіви вищих навчальних закладів; 3) документи поточних архівів Державного комітету статистики України, Державного комітету у справах сім'ї та молоді України, управлінь у справах сім'ї та молоді обласних державних адміністрацій, в яких містяться матеріали про ставлення політичних партій, громадських організацій до реформи системи вищої освіти, до місця і ролі студентів у навчально-виховному процесі. На матеріалах ряду навчальних закладів реконструюємо особливості, напрями та певні результати реформування їх організаційних структур, вдосконалення форм і методів навчально-виховного процесу, участь студентів у цьому процесі та діяльності органів студентського самоврядування.

Із зазначених матеріалів, які виявлені в архівах, відібрані, систематизовані та проаналізовані найбільш типові. Зібрані статистичні дані використані при складанні таблиць.

Джерелознавчий характер становлять друковані засоби масової інформації, видавцями яких є органи державної влади, політичні партії, громадські організації, навчальні заклади.

Комплексне використання різноманітних джерел дозволило розкрити: глибинні трансформації у вищій освіті України, міру зростання ролі студентів у навчально-виховному процесі, особливості функціонування молодіжних громадських об'єднань, студентських профспілкових організацій та органів студентського самоврядування у вищих навчальних закладах, проаналізувати зв'язки та взаємообумовленість явищ і процесів, що відбулися у вищій школі суверенної України.

Історіографія проблеми. Аналіз стану наукової розробки проблеми свідчить, що над її розв'язанням нині працює велика кількість дослідників з різних галузей науки. Ознайомлення з монографіями, збірниками статей, матеріалами науково-практичних конференцій, рукописами та авторефератами докторських, кандидатських дисертацій дає підставу твердити, що з досліджуваної проблеми існує три типи праць. Перший тип складають праці, присвячені особливостям розбудови громадянського суспільства та проведенню політичної і економічної реформ в незалежній Україні, в яких розглядаються певні аспекти реорганізації системи вищої освіти. До цієї групи належать і праці про політичні партії, їх місце і роль у розбудові громадянського суспільства, де у різних аспектах висвітлюються проблеми розвитку усіх рівнів освіти в Україні у 1990 - 2004 рр.. Другий тип - дослідження, які стосуються безпосередньо питань реформування освіти в умовах незалежної України та частково висвітлюють зміну соціально-правового статусу студентства, зростання його ролі у навчально-виховному процесі. Насамперед, сюди належать праці монографічного характеру. Різні аспекти проблеми, що розглянуті у статтях, опублікованих у фахових виданнях вищої школи при переході суспільства до розвинутої ринкової економіки, інформаційно-аналітичних матеріалах, що розроблені Міністерством освіти і науки України, працях науковців Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України, матеріалах науково-практичних конференцій. При чому, у них розкриваються вимоги до майбутніх фахівців, коли на перше місце висуваються кваліфікація, творче ставлення до праці, підприємливість та ініціатива, самостійна робота та самоосвіта впродовж усього життя.

Третій тип складають дослідження, що безпосередньо чи опосередковано висвітлюють участь студентства у громадському житті, у діяльності студентських профспілок та органів студентського самоврядування, у розвитку студентського руху. Домінуючу частку цих праць складають роботи дослідників Державного інституту проблем сім'ї та молоді, який готує щорічні доповіді Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні.

При наявності вказаних праць усе ще відсутні дослідження, у тому числі дисертаційного характеру, в яких би комплексно і всебічно, на основі принципу історизму, розкривалися передумови, особливості та конкретні шляхи зростання ролі студентів у навчально-виховному процесі, їх участь у діяльності молодіжних громадських організацій, органах студентського самоврядування.

У другому розділі „Вплив реформування системи вищої освіти на зростання ролі студентів у навчально-виховному процесі” у хронологічній послідовності розглядаються законодавчі та нормативні акти з проблем реформування системи вищої школи, на основі яких визначається правовий статус студентів.

У розділі показано, що характерною особливістю всіх законодавчих і нормативних актів, прийнятих у 1990 - 2004 рр., є те, що в них значна увага приділена визначенню статусу студентів. Зміна прав і обов'язків студентів зумовлювалась реформуванням системи вищої освіти суверенної України. З огляду на вказане, встановлено пряму залежність правового статусу студентів від форми навчання (очна, заочна, вечірня, дистанційна), форми власності навчальних закладів (державні, приватні, комунальні), джерел фінансування освіти (кошти державного бюджету, кошти юридичних і фізичних осіб, навчання за рахунок отримання студентом державного пільгового кредиту на здобуття освіти), типу та рівня акредитації вищих навчальних закладів (академії, університети, консерваторії, інститути, коледжі, технікуми тощо).

Визначено, що студент, як об'єкт навчально-виховного процесу - особа, якій через цілеспрямовану практичну діяльність викладача передаються знання, уміння і навички необхідні для професійного становлення. Студент, як суб'єкт навчально-виховного процесу - виступає носієм предметно-практичної діяльності, який під координуючим впливом викладача-вихователя через самоосвітню діяльність не лише здобуває знання, але й формує уміння і навички їх перманентного оновлення. Під суб'єктністю студентів ми розуміємо їх активну участь у навчально-виховному процесі.

На основі зміни правового статусу і ролі студентів у системі вищої освіти України як об'єктів та суб'єктів навчально-виховного процесу, у визначених хронологічних рамках, виділено якісно відмінні етапи. Перший - охоплював період від прийняття Декларації про державний суверенітет України (липень 1990 р.) до схвалення Закону „Про освіту” (травень 1991 р.). У цей час ще діяли законодавчі та нормативні акти, в яких студенти характеризувалися як об'єкт навчально-виховного процесу. На визначеному етапі лише зароджуються різні форми впливу студентів на навчально-виховний процес (право участі студентів у роботі вчених рад вищих навчальних закладів, експериментальне впровадження органів студентського самоврядування). Структура системи вищої освіти, кількість студентів охоплених навчально-виховним процесом не відповідали потребам ринкової економіки, що зароджувалася в Україні. Другий - з моменту прийняття Закону „Про освіту” (травень 1991 р.) - до лютого 1996 р., коли була схвалена Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти. Студенти у вищій школі вже розглядаються не лише як об'єкти, а як учасники навчально-виховного процесу. Вони отримали право на формування індивідуального навчального плану через вибір дисциплін (з тих, що не входили до циклу нормативних). Встановлюється багатоукладність у сфері освіти. Виникають вищі навчальні заклади, засновані на недержавній формі власності. Запроваджується багатоканальне фінансування вищої освіти. Це призводить до появи нової категорії студентів, суб'єктність яких проявляється у фінансуванні навчально-виховного процесу. Третій - охоплював 1996 - початок 2002 р. (прийняття Закону України „Про вищу освіту”). У його межах не тільки підтверджені загальногромадянські права, які гарантувала студентам Конституція України, а широко розкрито їх статус, як активних учасників навчально-виховного процесу у спеціальних документах - “Положенні про державний вищий навчальний заклад” (5.09.1996 р.), „Положенні про студентське самоврядування у вищих закладах освіти” (3.03.2001р.), Законі України „Про вищу освіту” (1.01.2002 р.). Значно зросла кількість студентів, які навчаються за рахунок фізичних і юридичних осіб, а також у вищих закладах освіти недержавної форми власності. Збільшилась частка студентів, охоплених навчально-виховним процесом у вищих навчальних закладах акредитованих найвищим IV рівнем (університети, академії). Утвердилась ступенева система підготовки фахівців. Четвертий - розпочався з моменту прийняття Національної доктрини розвитку освіти (квітень 2002 р.) і триває до сьогоднішнього дня. Провідним напрямом реформування освіти та перегляду правового статусу студента у бік підвищення його суб'єктності в навчально-виховному процесі, стало наближення системи освіти України до світових та європейських стандартів через здійснення заходів щодо втілення ідей Болонського процесу. У зв'язку з цим 59 вищих навчальних закладів України впроваджують кредитно-модульну систему навчання.

Зміна ролі студентів у системі вищої освіти як об'єктів та суб'єктів навчально-виховного процесу проявилася у кількісному та якісному вимірах. Зміна структури мережі вищих навчальних закладів, їх вертикальна інтеграція, створення закладів, заснованих на недержавній формі власності призвели до чисельного зростання студентів. Акредитація вищих навчальних закладів та створення великої кількості університетів і академій, якісно змінили студентські контингенти у всеукраїнському масштабі. Запровадження платної форми навчання та функціонування закладів недержавної форми власності привело до появи специфічної категорії студентів, яка виступає не лише як об'єкт навчально-виховного процесу, але і як його суб'єкт, який здійснює фінансування власного освітнього процесу, тому має право формулювати свої вимоги щодо його якості.

У третьому розділі „Студенти - учасники навчально-виховного процесу” розкрито втілення нових підходів у навчанні і вихованні студентської молоді в умовах державного суверенітету України. Під поняттям „нові підходи навчання і виховання студентської молоді” ми розуміємо визначені і обумовлені конкретно-історичним моментом напрями передачі студентам професійних знань, умінь і навичок, прищеплення їм моральних, фізичних, розумових, естетичних та інших якостей. Серед основних підходів навчання і виховання - загальнолюдський, національний, діяльнісний, індивідуальний, диференційований, діагностичний, науковий, соціологічний, творчий, інформаційний, системний, структурний, суб'єктно-об'єктний, суб'єктно-суб'єктний - охарактеризовано ті, культивація яких суттєво посилювала роль студентів у навчально-виховному процесі. Важливим у навчанні і вихованні студентів є науковий підхід, який втілювався на всіх, визначених нами історичних етапах. Він зобов'язує педагога викладати предмет на основі перевірених наукових даних, пропонувати найновіші досягнення науки, різні концепції та підходи, щодо складних наукових проблем, надаючи студентам можливість, через систему аргументів, самостійно приймати ту чи іншу точку зору. У досліджуваний період набув нового змісту діяльнісний підхід, що передбачає свідоме й активне ставлення студентів до своїх обов'язків, через заперечення догматизму, пасивно-споглядальної позиції у навчанні. Названий підхід випливає з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. У навчанні і вихованні молоді принципово новим є інформаційний підхід. Його суть полягає у тому, що базовим і вагомим компонентом навчання студента виступає інформація та новітні методики, через які сприймаються необхідні потоки інформації (комп'ютери, локальні комп'ютерні мережі, Інтернет тощо). Індивідуальний підхід - означає врахування в усіх методах, формах і засобах навчального процесу рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності та практичної самостійності, вікових, статевих особливостей конкретно взятого студента, його константних психофізіологічних якостей.

Упродовж розвитку вищої освіти України в умовах суверенітету, відбувалась перманентна еволюція підходів навчання і виховання у частині переоцінки їх змісту та адаптації до конкретного соціально-історичного моменту. Умовно можна виділити чотири етапи цього процесу. Перший -1990 - перша пол. 1991 р., коли навчання і виховання підростаючого покоління були позначені впливами марксистсько-ленінської ідеології. У цілому переважаючим на вказаному етапі був суб'єктно-об'єктний підхід, який умовно поділяє учасників навчально-виховного процесу на активнодіючі суб'єкти (викладачі, педагоги) та об'єкти (студенти). Другий етап - друга половина 1991 р. - середина 90-х рр. XX ст., час, коли головні принципи навчання і виховання фокусувалися у площині надмірного захоплення національними ідеалами і цінностями, а метою вищої школи було формування гармонійно розвинутої особистості, з високим рівнем сформованості національної самосвідомості, озброєної глибокими і міцними знаннями. Відповідно до цього застосовувались національний, народознавчий, культурологічний, індивідуальний, системний та інші підходи культивація яких зумовлювала добір адекватних форм і методів навчання (лекція, бесіда, пояснення тощо). Третій етап - друга половина 90-х рр. XX ст. - початок 2002 р., коли зросла роль студентів у навчально-виховному процесі, як його активних учасників. У цей час, серед форм домінує самостійна робота студентів, самоосвіта та самовиховання у поєднанні з активною громадською позицією. Значення набувають інформаційний, індивідуальний, діяльнісний та креативний підходи. Четвертий етап характеризується інтенсивним втіленням у навчання і виховання принципів Болонської системи, упровадженням кредитно-модульного навчання. Акцент активності студентів у періоди рубіжного контролю (заліки, екзамени) переноситься на самоосвітню діяльність під координуючим впливом тюторів, упродовж усього навчального семестру. Вища школа формує у студентів уміння і навички перманентного оновлення знань в умовах швидкоплинних суспільних змін, науково-технічного прогресу. Відповідно домінують діяльнісний, суб'єктно-суб'єктний, інформаційний та інші підходи.

Вплив студентів на навчально-виховний процес виявлявся, в основному, по двох напрямах. Перший - став наслідком зростаючої суб'єктності студента, безпосередньо включеного у навчально-виховний процес, через різні форми і методи, за допомогою яких збільшувалась доля самоосвітньої діяльності (самостійна робота, „самонавчальне читання”, індивідуальні завдання тощо). При цьому студент мав можливість деталізувати „траєкторію власного руху” у навчально-виховному процесі. Другий - позначений участю студентів у здійсненні заходів, спрямованих на оптимізацію організації навчально-виховного процесу та є наслідком реалізації комплексу прав, якими наділені студенти (вибір навчального закладу, форми навчання, дисциплін, участь у роботі вчених рад, висловлення власних думок і пропозицій щодо удосконалення навчання і виховання у засобах масової інформації тощо). До другого напряму впливу студентів на навчально-виховний процес належить також діяльність органів студентського самоврядування. Проте, як форма самовиховання студентів, самоврядування може відповідати і першому напряму впливу.

У розділі, на прикладі конкретних вищих навчальних закладів, показано роль студентів у розробці та проведенні виховних заходів. Встановлено, що студентські організаційні вміння та традиції, що напрацьовувались з кінця 80-х рр. XX - на поч. XXI ст., мали чіткий алгоритм реалізації. Аналіз діяльності студентів під час розробки і проведення спортивно-масових, культурно-освітніх, розважально-відпочинкових та наукових заходів дозволяє виділити кілька елементів цього алгоритму: по-перше, колекцію студентських симпатій; по-друге, формування проектної команди; по-третє, маркетинг ідей; по-четверте, презентацію і реалізацію проекту; по-п'яте, еволюцію події.

У четвертому розділі „Активність студентів у громадському житті вищих навчальних закладів” розкрито діяльність молодіжних громадських організацій, становлення, розвиток органів студентського самоврядування у вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації та форм власності.

З падінням авторитету вузівських комсомольських організацій на поч. 90-х рр. XX ст. у вищій школі утверджуються демократія, гуманістичні цінності, на основі яких не допускається втручання у навчально-виховний процес політичних партій, громадських та релігійних організацій. Це забезпечує формування особистості студента в умовах ідеологічного плюралізму.

На студентську молодь прагнули поширювати свою діяльність молодіжні громадські організації. Вони декларували прихильність до реформування вищої освіти, вирішення проблем соціального захисту студентів, сприяли розвитку та діяльності органів студентського самоврядування, проводили спортивно-масові, культурно-просвітні, розважальні заходи. У співпраці із органами студентського самоврядування проводилися широкомасштабні акції (з 1999 по 2003 рр. у проведенні проекту „Студентська республіка” щороку брало участь близько 10 - 12 тис. студентів; у 2004 р. акція „Студентська солідарність” охопила понад 77 тис. студентів). У вищих навчальних закладах діяли осередки суто студентських організацій: Української студентської спілки (створена у грудні 1989 р.), Союзу українського студентства (березень 1991 р.), Асоціації студентів-медиків, Всеукраїнської асоціації студентів і молодих спеціалістів, що займаються економікою і управлінням, Української студентської ліги (створена 28 січня 1994 р.), Української асоціації студентів-правників, Львівського Студентського Братства (травень 1989 р.) та інших. Через участь у діяльності цих організацій студенти мали можливість ініціювати та проводити різноманітні заходи як виховного, так і культурного, розважального, просвітницького плану. Діяльність у вищих навчальних закладах осередків молодіжних та суто студентських громадських організацій була однією із форм участі студентів у виховному процесі та створювала умови для формування у них організаційних навичок, лідерських якостей. Проте інколи політизуючись та орієнтуючись на політичні чинники, згадані організації втрачали свою автентичність і як наслідок популярність у студентських колективах.

В Україні у 90-х роках XX - на початку XXI ст. сформувалась функціонально ефективна система органів студентського самоврядування. Студентське самоврядування у вищих навчальних закладах є демократичним інститутом, формою виховання студіюючої молоді, що передбачає активну участь студентів у підготовці, прийнятті та реалізації управлінських рішень щодо життєдіяльності вищого навчального закладу та його окремих підрозділів, захист прав та інтересів студентів, засвоєння ними соціальних і професійних компетенцій, включення студентів до різних видів соціально-значимої діяльності. Створення самоврядних студентських організацій супроводжувалося активною участю у цьому процесі студентських активістів. Формуючи організаційну вертикаль (навчальний заклад - інститут - факультет - курс - академгрупа, старостати гуртожитків - поверхів - блоків тощо), розбудовуючи структурні підрозділи самоврядування за напрямками діяльності (навчально-виховний, культурно-масовий, інформаційний, правовий, різноманітні клуби за інтересами тощо) студенти набували суттєвого досвіду організаторської роботи, наперед визначали своє місце у вирішенні тих чи інших питань, щодо навчання і виховання, організації змістовного дозвілля. У досліджуваний період органи студентського самоврядування виробили безліч форм і методів діяльності, брали участь у підготовці і проведені різних виховних заходів.

Встановлено, що: по-перше, через систему органів самоврядування, студенти взаємодіють з широким колом особистостей різних за політичними поглядами та уподобаннями, знайомляться з особливостями та закономірностями функціонування і розвитку соціальних інститутів, що, в свою чергу, сприяє процесу їх соціалізації, підвищенню рівня політичної та загальнолюдської культури; по-друге - беручи участь у діяльності органів студентського самоврядування з підготовки і проведення культурно-масових заходів національно-патріотичного змісту студентська молодь засвоює надбання української культури, глибше вивчає історію, мову, звичаї, традиції свого народу; по-третє, студентське самоврядування - це винятково ефективна і ненав'язлива форма самовиховання майбутніх фахівців.

У розділі розкрито питання взаємодії органів студентського самоврядування та первинних профспілкових організацій студентів. Між названими організаціями існує певна поляризація, яка пов'язана із об'єктивними (подібні мета та завдання діяльності, не розмежованість повноважень) та суб'єктивними (амбіційність лідерів та студентського активу) чинниками. Такі взаємовідносини послаблюють виховні впливи на студентів, породжують деструктивне протистояння у їх колективах. Запобігаючи цьому студентське самоврядування та профспілки окремих вищих навчальних закладів суверенної України укладали договори про співпрацю, в яких визначались сфери діяльності та декларувалась взаємна підтримка у проведенні сторонами соціально-значимих та виховних заходів.

У зв'язку із реформуванням системи освіти та встановленням нової структури вищих навчальних закладів, запровадженням ступеневої системи підготовки фахівців, утвердженням органів студентського самоврядування у закладах освіти усіх рівнів акредитації та форм власності, виникла нова якість їх кадрів, що характеризуються зростаючим рівнем досвідченості. Все це сприяє вихованню молоді не лише як майбутніх фахівців, а й керівників, організаторів трудових колективі у різних галузях народного господарства.

Висновки вміщують наступні основні положення дисертації, що виносяться на захист:

· реформування вищої освіти суверенної України призвело до зміни правового статусу студентів перетворивши їх у активних учасників навчально-виховного процесу;

· у досліджуваний період відбувалось постійне зростання ролі студентів у навчально-виховному процесі як його суб'єктів через запровадження різних форм студентського самоврядування, демократизацію та культивацію нових підходів у навчанні і вихованні молоді, зародження та становлення мережі вищих навчальних закладів недержавної форми власності, введення платної форми навчання, утвердження ступеневої системи підготовки фахівців тощо;

· вища освіта за умов перехідного періоду Української держави виступає важливим фактором підготовки нової генерації кадрів, перепідготовки спеціалістів, озброєння їх комплексом знань, умінь і навичок, необхідних для виконання професійних функцій, що сприяє розбудові громадянського суспільства, утвердженню принципів ринкової економіки;

· реформування системи вищої освіти створило сприятливі умови для активної участі студентів у громадському житті, розвитку органів студентського самоврядування;

· громадська активність студентів у вищих навчальних закладах сприяє їх формуванню не лише як кваліфікованих фахівців певної професії, а й організаторів, вихователів працівників виробничих структур різних форм власності та господарювання;

· студентське самоврядування у вищих навчальних закладах - форма виховання та самовиховання студіюючої молоді, демократичний інститут який дає можливість студентам активно впливати на навчально-виховний процес.

· узагальнення напрацьованого досвіду діяльності вищих навчальних закладів дозволяє виділити найбільш гострі та актуальні проблеми, які потребують комплексного вивчення науковцями і практиками (вдосконалення прийому до вищих навчальних закладів, особливо ІІІ-IV рівнів акредитації; поліпшення матеріального становища студентів; організація самостійної роботи та практики; уніфікація структури органів студентського самоврядування, забезпечення їх легітимного функціонування у державних і недержавних вищих навчальних закладах та інше).



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації в наукових фахових виданнях

1. Сопівник Р.В. Демографічні аспекти формування студентських колективів вищих та середніх спеціальних навчальних закладів // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Зб. наук. праць. - К., 2002. - С.102-110.

2. Сопівник Р.В. Участь студентства у суспільно-політичному житті // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Зб. наук. праць. - К., 2002. - Вип. 4. - С.105-114.

3. Сопівник Р.В. Правові засади статусу студентів у сучасній Україні // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Зб. наук. праць. - К ., 2002.- Вип. 5. - С.82-94.

4. Сопівник Р.В. Виховна функція органів студентського самоврядування // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Зб. наук. праць. Результати досліджень істориків науково-дослідних інститутів та навчальних закладів. - Ч. II. - К., 2003. - С.168-173.

5. Сопівник Р.В. Проблеми студентства у законодавчих актах сучасної України. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Зб. наук. праць. Результати досліджень істориків науково-дослідних інститутів та навчальних закладів. - Випуск спеціальний. - К., 2004. - С.97-104.

6. Сопівник Р.В. Участь студентської молоді у формуванні політичної системи незалежної України. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Зб. наук. праць. - К., 2004. - С. 118-127.

Матеріали конференцій

7. Сопівник Р.В. Особливості формування студентських колективів у вищих навчальних закладах сучасної України // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Проблеми українського державотворення: історія і сучасність” (До 10-річчя незалежності України). - К., 2002. - С. 175-179.

8. Сопівник Р.В. Історіографія та джерельна база досліджень з проблем становлення сучасного студентського руху // Студентський рух у сучасній Україні: реалії, тенденції та перспективи розвитку: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (17 жовтня 2002). - К., 2002. - С. 25-27.

Размещено на Allbest.ru

...