Німецькі військовополонені в Донбасі (1943-1954 рр.)

Унаслідок залучення значного відсотку ручної праці за умов низького технічного оснащення та складності відбудовчих робіт, достатньо поширеними явищами були фізичне виснаження полонених і втрата ними працездатності. Тож, розпочавши після закінчення війни репатріаційний процес, радянське керівництво керувалося суто прагматичними чинниками, які полягали у позбавленні підприємств та господарств від інвалідів та тяжкохворих. З іншого боку, для військовополонених репатріація на батьківщину була винагородою за високу продуктивність праці та антифашистську діяльність.

Зміна зовнішньополітичних обставин з 1947 р. зумовила домінування у репатріаційній політиці політичного чинника. Проте, навіть за умов наростання конфронтації між колишніми союзниками у війні, радянське керівництво не відмовлялося від використання праці полонених. Зокрема, потреби важкої промисловості Донбасу зумовлювали репатріацію лише непрацездатних. Звільнення основної маси військовополонених відбулося лише наприкінці 1949 р. Проблему браку робочої сили на трудомістких та важких фізичних роботах у вугільній та металургійній галузях регіону вирішували залишені після масової репатріації засуджені категорії військовополонених та ті, хто перебував під слідством.

Завершення репатріації у 1950-1956 рр. проходило за умов “холодної війни” і було викликане суто політичними інтересами, а саме встановленням дипломатичних відносин з ФРН. Особливістю цього етапу було повернення до Німеччини засуджених військовополонених та осіб, що відбули термін покарання чи були амністовані. З території Донбасу дана категорія осіб була репатрійована на початку 1954 р.

Широке залучення праці німецьких полонених дозволило значно прискорити відбудову базових галузей Донбасу. Зокрема, лише у вугільній промисловості за 1945-1949 рр. ними було видобуто 21,9 млн. тонн вугілля (22,3% від загальносоюзного видобутку), здано в експлуатацію 82 шахти, відновлені заводи залізобетонних рудостійок у м. Сталіно та сел. Карбоніт Ворошиловградської області, Кальміуську, Чумаківську, Ново-Узлівську центрально-збагачувальні фабрики. Значні обсяги робіт були виконані на металургійних заводах Ворошиловграда, Єнакієвого, Костянтинівки, Краматорська, Макіївки, Маріуполя, відновлені Микитівський та Ямський доломітні комбінати, споруджені хімічні заводи в Горлівці, Лисичанську, Слов'янську, Сталіно та Рубіжному. Військовополонені використовувалися на будівництві і відновленні тепло- і гідроелектростанцій різних потужностей, зокрема Артемівської, Курахівської, Зуївської, Штерівської, Сіверодонецької. Певний обсяг робіт був виконаний на будівництві житлового фонду, культурно-побутових установ і комунального господарства. Відновлені Кадіївський і Ворошиловський палаци культури, 6 клубів і палаців Сталінської області, Ворошиловградський драматичний театр і філармонія, споруджено стадіони, поліклініки у Ворошиловграді та Кадіївці, залізничний вокзал у м. Сталіно.

У процесі розв'язання поставлених у дисертаційному дослідженні завдань автор дійшла наступних висновків, які виносяться на захист:

- формування політики радянського керівництва щодо німецьких полонених відбувалося за певних історичних обставин під впливом ідеологічних та політичних чинників. Існування радянської воєнної доктрини наступального характеру зумовило, з одного боку, непідписання СРСР Женевської конвенції 1929 р. про утримання полонених, а з іншого - появу внутрішнього законодавства, яке загалом відповідало міжнародним нормам;

- реалізацію державної політики щодо полонених проводило створене при НКВС-МВС СРСР Головне управління у справах військовополонених та інтернованих (ГУПВІ), яке за роки свого існування перетворилося на самостійне виконавчо-організаційне відомство із законотворчими повноваженнями;

- формування табірної мережі Донбасу проходило в рамках загальносоюзної політики і мало у своєму розвитку три етапи: початковий (1943-1945 рр.), основний (1946-1948 рр.) та завершальний (1949-1954 рр.), різниця між якими полягає у характері та напрямках роботи, умовах утримання та кількісних показниках;

- становлення мережі донбаських таборів відбувалось у тісному зв'язку із специфікою економічного розвитку регіону. Хід відбудовчих робіт обумовив як появу, так і тривалість функціонування таборів, а також їхню структурну розгалуженість та мобільність. Постійна потреба в робочих руках зумовила наявність та затримку значної кількості полонених, переважно німецької національності. Утримання засуджених полонених передбачало їх працевикористання на тяжких видах робіт, до яких було віднесено будівництво шахт вугільної промисловості Донбасу;

- умови утримання військополонених у Донбасі були зумовлені виробничим характером донбаських таборів, закріплених, переважно, за підприємствами тяжкої промисловості, відбудова яких потребувала праці фізично сильних осіб, чим пояснюються більш сприятливі умови перебування полонених у таборах регіону;

- особливу роль у збереженні фізичного стану полонених як робочої сили відігравало медичне обслуговування. Сформовані медико-санітарні, лікувальні й профілактичні установи, незважаючи на матеріальну скруту та загалом низький стан охорони здоров'я, надавали полоненим необхідної допомоги, організовували відпочинок й оздоровлення, як заслаблого контингенту, так і передовиків виробництва, проводили профілактичні та протиепідемічні заходи;

- політична робота серед полонених проводилась у руслі радянських ідеологічних настанов, згідно з якими полонені розглядалися, насамперед, як потенційні провідники комуністичних ідей у своїх країнах;

- виробниче використання військовополонених було централізованим і здійснювалось у плановому порядку на підставі рішень уряду. Зосередження підневільного контингенту в базових галузях промисловості Донбасу дозволило не лише вирішити проблему забезпечення господарських структур робочою силою, але й значно прискорило відбудовчий процес, зокрема на підприємствах важкої промисловості;

- репатріаційна політика, обумовлена суто прагматичними чинниками, відбувалася у три етапи: перший (червень 1945 р.- лютий 1947 р.) - відзначався поверненням на батьківщину інвалідів та тяжкохворих; під час другого (березень 1947 р.- травень 1950 р.) пріоритетність у репатріації отримали полонені країн, що були лояльно налаштовані до СРСР, хоча у Донбасі протягом 1947-1950-х рр. визначальним залишався економічний чинник. Завершальний етап (1950-1956 рр.) характеризувався поверненням на батьківщину військовополонених, засуджених за тяжкі воєнні злочини та амністованих. З території Донбасу дана категорія осіб була репатрійована у 1954 р.

табір військовополонений репатріаційний

Список публікацій автора

Багликова М.С., Добров П.В. Трудовое использование немецких военнопленных в Украине// Вісник Донецького університету. Серія “Б”: Гуманітарні науки. - Донецьк: Вид-во ДонДУ, 2001.- Вип.1. - С. 215 - 224 (0,8 др.арк.).

Багликова М.С., Добров П.В. К вопросу о трудоиспользовании немецких военнопленных, мобилизованных и интернированных на шахтах Донбасса// Історичні і політологічні дослідження. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2001.- №4 (8). - С.123-128 (0, 4 др. арк.)

Багликова М.С. Условия содержания немецких военнопленных в лагерях НКВД-МВД на территории Донбасса (1943-1949 гг.)// Історичні і політологічні дослідження.-Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2002. - №2(10). - С.142 - 150 (0, 5 др. арк.).

Багликова М.С. Организация питания военнопленных в лагерях НКВД-МВД, дислоцированных на территории Донбасса в 1943-1954 гг.// Історичні і політологічні дослідження. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2002. - №3-4 (11-12). - С.150 - 159 (0, 5 др. арк.).

Багликова М.С., Добров П.В. К вопросу о медицинском обслуживании немецких военнопленных в 1943-1949 гг.(на материалах Украины)// Нові сторінки історії Донбасу: Ст. /Голов. ред. З.Г. Лихолобова. - Донецьк, 2002. - Кн.9. - С. 109 - 116 (0, 5 др. арк.).

Багликова М.С. К вопросу о нормативно-правовой базе, регулирующей условия содержания немецких военнопленных в лагерях НКВД-МВД 1941-1954 гг.// Історичні і політологічні дослідження. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2003. - №2 (14). - С.146 - 153 (0,6 др. арк.)

Баглікова М.С. До питання щодо трудового використання німецьких військовополонених в Україні// Праці наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 1999-2000 рр. Історичні науки, політологія, міжнародні відносини і філософія. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2001. - С.34 -36 (0, 2 др. арк.).

Багликова М.С. Условия содержания немецких военнопленных в лагерях НКВД-МВД: нормативно-правовой аспект// Материалы международной научной конференции, посвященной 200-летию переселения немцев Приазовья и Причерноморья, Донецк, 27-28 сентября 2003. - Донецк: Изд-во ДонНУ, 2003. - С.273 - 283 (0,5 др.арк).

Размещено на Allbest.ru