Робітники України в суспільно-політичному русі (60–80-ті роки ХІХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Робітники України в суспільно-політичному русі (60-80-ті роки ХІХ ст.)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика дисертації

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел та літератури. Її загальний обсяг становить 214 сторінок, список використаних джерел та літератури - 24 сторінки (276 найменувань).

Вступ. Актуальність теми дослідження. У ХІХ ст. Україна, пристосувавшись до умов і вимог часу, пройшла складний процес внутрішньої еволюції. Хоч повільніше, ніж у західноєвропейських країнах, у другій половині цього століття в українському суспільстві сталися суттєві зрушення. Суспільно-політичний процес цього періоду ознаменувався певним піднесенням самосвідомості українського народу, що сприяло духовному розкріпаченню особистості.

60-80-ті роки ХІХ ст. для України не були легкими. Український народ не мав власної державності і розпорошувався у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Складне становище народу зумовлювалося і внутрішніми проблемами - ринкові відносини спричинили глибокі, суперечливі зміни в усіх сферах життя. Почали зростати міста внаслідок розвитку промисловості і припливу сільського населення, поглиблювалося соціальне розшарування, загострювалася напруга в суспільстві. Її посилювала царська політика русифікації. У відповідь на це активізувався суспільно-політичний рух. Без всебічного і об'єктивного дослідження участі робітників у ньому не можна повно відтворити суспільні процеси другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст. Адже досягнення і прорахунки пролетарів, специфічні форми і загальна спрямованість їхньої діяльності відобразили як наявні на той час політичні, соціально-економічні, національні суперечності, так і рівень їхньої суспільної свідомості.

Актуальність теми дослідження зумовлена особливостями розвитку української історичної науки та значимістю робітників у суспільному розвитку. Державотворчі процеси кінця ХХ ст. активізували поглиблене вивчення питань історії, переосмислення подій, які відбувалися у 60-80-х роках ХІХ ст. в Україні, зокрема демократичного суспільно-політичного руху, участі в ньому різних верств населення.

Актуальність проблеми обумовлюється також і станом її історіографії, прагненням об'єктивніше, по-новому з'ясувати проблему першопочатків включення робітників 60-80-х років ХІХ ст. у суспільно-політичний рух, висвітлити її без зайвої патетики, замовчування одних фактів та необґрунтованого акцентування уваги на інших.

Отже, тема дисертаційного дослідження має наукове, загальногуманітарне і до певної міри політичне значення, чим і обумовлюється її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках науково-дослідної теми «Історія формування і розвитку Української держави» (державний реєстраційний номер 01БФ 046-01), яка розробляється на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, воно безпосередньо пов'язане з провідною темою, яку розробляє кафедра давньої та нової історії України - «Суспільно-політичний рух в Україні у ХІХ - на початку ХХ ст.»

Об'єктом дослідження є робітники промисловості і транспорту України 60-80-х років ХІХ ст.

Предметом дослідження є поступове включення частини робітників України в суспільно-політичний рух 60-80-х років ХІХ ст. під впливом організаційної і пропагандистської діяльності революційно-народницьких організацій.

Метою дисертаційного дослідження є об'єктивний аналіз витоків, еволюції суспільної свідомості робітників України та їхньої участі в суспільно-політичному русі у 60-80-х роках ХІХ ст.

Виходячи з поставленої мети, визначено такі дослідницькі завдання:

проаналізувати стан і ступінь наукового вивчення проблеми, джерельної бази, визначити рівень та повноту її науково-теоретичного осмислення, узагальнити історіографічні уроки;

з'ясувати вплив основних факторів на становлення та еволюцію елементів суспільної свідомості робітників України;

дослідити поширення ідейних впливів на робітників у 70-х рр. ХІХ ст., передусім радикалів-демократів (народників);

дослідити розширення участі пролетарів у революційно-народницькому підпіллі у 80-х рр. ХІХ ст. та їхній вплив на політизацію робітничого середовища;

розкрити особливості включення частини політично зрілих робітників до самостійної революційної боротьби як результат ідейного впливу на них радикалів-демократів (народників).

Географічні межі дисертації обумовлені фактом політичної розчленованості українських земель у той час. Питання участі робітників у суспільно-політичному русі розглянуто в межах території України, що входила до складу Російської імперії. В адміністративному відношенні її складали такі губернії: Волинська, Київська, Подільська, Чернігівська, Харківська, Полтавська, Катеринославська, Таврійська, Херсонська.

Хронологічні межі дослідження визначено з 1861 р. до кінця 80-х років ХІХ ст., тобто часом становлення робітників України як класу та витоків включення пролетарів у суспільно-політичну боротьбу.

Методологічною основою дисертації є принципи науковості, об'єктивності, системності та історизму. Відповідно до мети та завдань у дисертаційному дослідженні широко застосовано такі наукові методи: проблемний, хронологічний, аналітичний, статистичний.

Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці актуальної теми, яка не отримала всебічного та об'єктивного висвітлення в історичній науці. Автор обґрунтував низку нових положень, виявив упередженість деяких висновків попередніх дослідників, неточності, які мали місце в історіографії. У роботі на основі широкого кола документальних матеріалів та інших джерел здійснено спробу комплексно дослідити витоки включення робітників України в суспільно-політичний рух у 60-80-х роках ХІХ ст. Неупереджено висвітлено економічне і правове становище різних груп робітників, з'ясовано процес становлення початкових форм їхньої суспільної свідомості. Вивчено питання зміни в характері залучення пролетарів до організаційної і пропагандистської діяльності у 70-80-х ХІХ ст., акцентовано увагу на самостійній політичній діяльності робітників.

Практичне значення одержаних результатів, висновків і введених до наукового обігу нових історичних матеріалів полягає у можливості використання їх при написанні узагальнюючих праць з історії України, підручників, розробці навчальних нормативних та спеціальних курсів. Рекомендації історіографічного характеру сприятимуть подальшим науковим пошукам у вивченні теми суспільно-політичного руху другої половини ХІХ ст. У дисертації поставлено низку завдань для перспективних наукових розвідок.

Наукова апробація основних положень та висновків роботи здійснювалася на засіданнях кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на Міжнародній науковій конференції «Розвиток історичної науки в Україні (до 10-річчя незалежності України)» (Київ, 2001 р.), на міжвузівській науково-практичній конференції, присвяченій 30-річчю Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля та 50-річчю утворення Черкаської області «Освіта і наука Черкащини. Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля - ступені становлення й розвитку» (Черкаси, 30 вересня 2003 р.). Зміст, основні результати дослідження розкрито у 4 наукових публікаціях.

Основний зміст дисертації

робітник підпілля суспільний революційний

У першому розділі «Історіографія та джерела» зроблено історіографічний аналіз літератури та огляд джерельної бази дисертаційного дослідження.

В історіографічній частині розділу з'ясовано повноту і ступінь дослідження участі робітників України у суспільно-політичному русі (60-80-х років ХІХ ст.), окреслено основні етапи розробки, його сучасний стан. Історіографія теми пройшла у своєму розвитку такі основні етапи: 1) від виникнення політичних партій з кінця ХІХ ст. до початку Української національно-визвольної революції у 1917 році; 2) від 1917 р. до середини 1950-х рр.; 3) від другої половини 1950-х рр. до початку 1990-х рр.; 4) з 1991 р., часу розпаду СРСР і проголошення незалежності України, і до цих пір.

Ця періодизація враховує провідні тенденції, здобутки і прорахунки на кожному з етапів, особливості методології дослідження, можливості використання джерельної бази, вплив ідеології і політичної практики на формування історичних знань.

Перший історіографічний період ознаменувався виходом незначної кількості публікацій, оскільки великодержавницька історіографія особливого значення історії участі робітників в суспільно-політичному русі 60-80-х рр. ХІХ ст. не надавала.

З'явилися перші праці з історії гірничої промисловості Донбасу та Придніпров'я Є. Рагозіна, К. Пажитнова, П. Фоміна. Хоча їхні книги безпосередньо і не стосуються предмета дисертаційного дослідження, проте аналіз цими науковцями таких важливих питань як формування робітничого класу, організація праці на кам'яновугільних шахтах Донбасу та окремих фабриках і заводах України, діяльність урядових комісій з робітничих питань Штакельберга, Ігнатьєва, Плеве, «Товариства допомоги гірничим робітникам Півдня Росії» дає змогу з'ясувати причини, що сприяли усвідомленню пролетарями власного місця і ролі в суспільно-політичному процесі.

У цілому дореволюційна історіографія має непослідовний, суперечливий характер. Проте вона сприяє усвідомленню особливостей епохи, основних напрямків розвитку суспільно-політичного руху.

Для другого історіографічного періоду, що охоплює час від 1917 р. до середини 1950-х рр., характерна ситуація, коли певною мірою допускалася свобода у викладі фактичного матеріалу. Теми дослідження безпосередньо торкалися праці М. Балабанова, у яких висвітлено загальні проблеми боротьби пролетаріату, подано важливі статистичні матеріали.

З початку 1930-х рр. і до середини 1940-х рр. історія робітничого класу досліджувалася мало. Вивчення її відновилося тільки в 1950-х рр. Було опубліковано брошуру Ф. Шерстюка, яка містить важливі фактологічні матеріали щодо становища і боротьби найбідніших верств робітників.

Упродовж другого історіографічного періоду вітчизняні історики спочатку намагалися об'єктивно висвітлювати історію суспільно-політичного руху. Та поступове підпорядкування радянської історичної науки партійній доктрині більшовиків з 1930-х рр. відповідно окреслювало її предмет і проблематику дослідження. Історія участі робітників у суспільно-політичному русі 60-80-х рр. ХІХ ст. стала ігноруватися. Адже згідно з тодішніми ідеологічними установками наукові політичні ідеї в середовище робітників, як клас «гегемон», «провідну силу суспільства», вперше почали вносити пізніше тільки марксистські, соціал-демократичні організації.

Третій період історіографії робітничого класу розпочався після ХХ з'їзду КПРС (1956 р.). Він позначився позитивними зрушеннями в історичній науці часів «хрущовської політичної відлиги». Дослідники намагалися висвітлити історію робітників, але у рамках усталених уявлень, які ідеалізували ленінську теоретичну спадщину. Ф. Лось спробував заповнити прогалини радянської історичної науки, зокрема з'ясувати питання становлення суспільної свідомості, політичної зрілості пролетарів. До цієї проблеми зверталися також російські вчені, зокрема Г. Панкратова, Л. Іванов. Подавши у своїх працях загальну характеристику визвольного руху робітників царської Росії, вони торкнулися, без будь-якого національного підтексту, цього питання в Україні, як частини імперії в той час. Узагальнюючим дослідженням історії робітників України стала монографія О. Парасунька. Автор, оперуючи даними звітів фабричних інспекторів середини 80-х рр. ХІХ ст. та інших джерел, глибоко і широко проаналізував не лише матеріальне становище робітників, а й їхню участь в акціях протесту.

Питання про стосунки робітників з іншими верствами суспільства побіжно було порушено у працях О. Соколова, М. Троїцького, Б. Ітенберга. Вони відзначаються введенням в обіг важливих джерел, достовірністю фактів, певною аргументованістю висновків.

Проблеми привнесення радикальних ідей у робітниче середовище коротко торкнувся В. Жученко. У монографії Л. Корнійчук певне місце зайняло з'ясування питання формування та становища пролетарів у роботі восьми з'їздів гірничопромисловців Півдня Росії, а також діяльності серед робітників України народницьких гуртків. А. Волощенко конкретно прослідкувала пропагандистський вплив народників на робітниче середовище, частково показала, як революційна пропаганда розширювала світогляд робітників. У праці З. Пєршиної акцентовано увагу на закономірностях та особливостях становлення пролетарів Півдня України, на формуванні їхньої суспільної свідомості та формах робітничого руху.

У 70-80-х рр. ХІХ ст. в суспільно-політичному русі України потужною стала радикально-демократична течія. Радянська історіографія, перебільшуючи рівень свідомості пролетарських верств, намагалась дистанціювати робітничу платформу від «дрібнобуржуазної утопічної» позиції народників. У другій половині ХХ ст. по-новому дослідили багатогранну діяльність радикалів-демократів (народників) у середовищі робітників М. Рудько та А. Катренко. Вчені здійснили критичний, об'єктивний та вмотивований аналіз цього складного процесу.

Становище численних загонів робітників-залізничників, річковиків і окремі форми їхнього протесту у 60-80-х роках ХІХ ст. дослідив Л. Мельник. Низку аспектів цього ж питання у свій час було висвітлено в статтях І. Гуржія, Є. Бєлінського. Заідеологізованість радянських вчених перешкодила повною мірою розкрити важливі аспекти проблеми історії участі робітників України в суспільно-політичному русі другої половини ХІХ ст.

З проголошенням незалежності України розпочався новий етап розвитку української історичної науки, характерною рисою якого є можливість об'єктивного дослідження будь-яких питань. Проте, на жаль, з різних причин останнім часом виявляється неувага до історії українських робітників та їхньої участі в суспільно-політичному русі другої половини ХІХ ст., що є невиправданим. В умовах існування власної національної держави, наявності політичних свобод і можливості вільної наукової творчості вченим необхідно повернутися до цієї проблеми.

Таким чином, підводячи підсумок аналізу літератури, слід відзначити, що узагальнюючих спеціальних праць по темі немає. В уже наявних творах розглядалися лише окремі її аспекти. Тому дисертантка прагнула дослідити проблему участі робітників України в суспільно-політичному русі 60-80-х років ХІХ ст. всебічно і ґрунтовно.

Джерельна база дисертації умовно може бути поділена на три групи: архівні і опубліковані документальні матеріали, матеріали періодичних видань і мемуарні твори. У процесі роботи над дослідженням теми автором було опрацьовано матеріали фондів ЦДІА України в м. Києві та державного архіву Київської області (ДАКО).

Найважливішу тематичну інформацію містять документи фондів Київського губернського жандармського управління (ф. 274), Канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора (ф. 442). Використані протоколи допитів, листування, обвинувальні акти допомагають відтворити картину суспільного протесту робітників і з'ясувати його причини. Протоколи допитів пролетарів, агітаційно-пропагандистські видання (прокламації, відозви, звернення), програми, що містяться у фондах Одеського (ф. 385), Харківського (ф. 336) губернських жандармських управлінь відобразили труднощі й колізії еволюційного процесу політичного визрівання й участі робітників у суспільно-політичному русі 60-80-их років ХІХ ст. Документи фондів прокурорів одеської (ф. 419), київської (ф. 317) судових палат, військово-окружного суду Південно-західного району театру військових дій (ф. 316), харківського (ф. 733), одеського (ф. 347) військово-окружних судів - обвинувальні акти щодо робітників, їхні дізнання, поточне листування, рапорти посадових осіб - зафіксували факти пропагандистської діяльності серед робітників, їхню участь у боротьбі за поліпшення власного економічного і правового становища. Про зміст і методи боротьби робітників почерпнуто відомості із фонду «Головної контори буряко-цукрового і рафінадного заводів графів Бобринських» (ф. 614), особових фондів А. Михайлівського (ф. 1318), О.Ф. Кістяківського (ф. 263).

Дисертантом опрацьовано документи і матеріали Державного архіву Київської області. Документи фонду «Канцелярія Київського губернатора» (ф. 1) допомогли прослідкувати історію робітничого руху в регіоні, його причини й закономірності.

Інформаційна цінність документів є достатньо високою, але враховуючи їхній офіційний характер, ці дані необхідно співставляти з відомостями з інших видів джерел.

Важливе значення мають звіти офіційних установ - фабричної інспекції та статистичні збірники. Вміщені у них матеріали безпосередньо стосуються теми дисертації, зроблений в них аналіз становища пролетарів дає змогу по-перше, з'ясувати динаміку формування самосвідомості пролетарських верств, по-друге, визначити важливість її впливу на суспільну активність робітників. Насичені здебільшого достовірним фактичним матеріалом, ці джерела, разом з тим, позначені недостатнім рівнем «фахової» підготовки службовців державних установ імперії.

Наукову вартість має видання «Рабочее движение в России в ХІХ веке». Вміщені там донесення, протоколи допитів робітників, обвинувачувальні акти, програма і статут «Південноросійського союзу робітників», витяги з періодичної преси допомагають ґрунтовно охарактеризувати робітничий рух в Україні в зазначений період. Матеріали інших збірників (витяги з протоколів допитів, обвинувачувальні акти, інші документи дізнань, спогади очевидців) висвітлюють найрізноманітніші сфери життя робітників, засвідчують зростання їхньої суспільної свідомості, створення та діяльність робітничих організацій. Ідеологію революціонерів-народників, а також факти їхньої практичної організаційної і пропагандистської діяльності серед робітників розкривають документи збірника «Революционное народничество 70-х годов ХІХ века».

Особливо велике значення мають документальні збірники, підготовлені українськими дослідниками нещодавно. У них вміщено велику кількість надзвичайно цінних, маловідомих документів з фондів архівів, матеріалів із періодичних видань, програми робітничих організацій тощо. Ці джерела допомагають дослідникам відтворити об'єктивну картину подій по темі роботи. Факти боротьби робітників зафіксовано в «Хронике рабочего движения на Украине (1861-1899 гг.)»

До другої групи джерел відносяться матеріали періодичних видань різних напрямів, що виходили в 60-80-х рр. ХІХ ст. на території Російської імперії. Автор використала такі видання: «Горный журнал», «Юридический вестник», «Отечественные записки», «Русская старина», «Киевский телеграф», «Киевские губернские ведомости», «Киевлянин» та ін. Вони містять багату різнобічну інформацію стосовно теми, хоча при використанні їх слід брати до уваги тогочасні політичні умови існування преси та ідеологічні позиції видавців і авторів.

Третю групу джерел становлять мемуарні твори. Для ширшого розкриття теми дисертантом залучено спогади окремих народників, досвідчених робітників-революціонерів: В. Дебогорія-Мокрієвича, Л. Дейча, С. Ковалика, М. Ланганса, Н. Левенталя, С. Ліона, М. Фроленка, М. Попова, В. Панкратова, І. Веденьєва, М. Дрея, Є. Ковальської, М. Шебаліна. О. Макаревського та ін. Незважаючи на суб'єктивізм і небезсторонність більшості мемуаристів, їхні праці додають багато нової джерельної інформації.

Розпорошеними відомостями про діяльність робітників, позитивними оцінками та критикою революційно-народницького руху в Україні привернув увагу автора «Щоденник» О. Кістяківського.

Отже, критичне використання документальних та інших джерел усіх трьох груп, на думку дисертанта, сприяє достовірному і глибокому розкриттю теми дисертаційного дослідження.

У другому розділі «Вплив обставин формування, умов життя та боротьби на становлення початкових форм суспільної свідомості робітників» досліджено найважливіші моменти формування робітників як класу, з'ясовано джерельну базу цього процесу, розкрито становлення елементів суспільної свідомості пролетарів. Умови, у які були поставлені на промисловому виробництві вчорашні селяни і ремісники, сприяли самовдосконаленню їхньої особистості, початковому усвідомленню ними своєї ролі в суспільному житті.

Одним із стрижневих процесів, що визначали поступ Російської імперії у другій половині ХІХ ст., стало утвердження ринкових відносин, яке супроводжувалося масовим розшаруванням населення. Під впливом об'єктивних дій нового економічного укладу звичним явищем стає відхід його у міста, на заводи, фабрики, транспорт. Лави робітників формувалися із розорених селян, ремісників, членів робітничих сімей, іноземців, дворян, духовенства, купців, чиновників тощо.

Свідомість цих пролетарських верств була різною. Так у робітників селянського походження вона перебудовувалася повільно, певний час зберігала надії на земельний наділ, містила викривлені, хибні сприйняття оточуючої дійсності. Приблизно таким же чином формувалася свідомість робітників, що вийшли із ремісників-кустарів. Вихідці із робітничих сімей, на основі досвіду і завдяки ширшим практичним можливостям, глибше усвідомлювали свою тотожність і відмінність з іншими верствами. У них порівняно швидше зникли характерні риси селянського світосприйняття: дрібновласницький індивідуалізм, патріархальна приниженість. Вони відзначалися більшою самостійністю, частковою підготовленістю до сприймання суспільно-політичних ідей. Свідомість працівників іноземного походження не піддалася жодним впливам, оскільки це були заробітчани, які задовольняли власні економічні потреби. Свідомість робітників із дворян, чиновників, духовенства, купців, солдат, звичайно, містила становий відбиток, але новими умовами буття у них виробилися зародкові форми нового ставлення до тогочасних соціально-економічних і політичних відносин у країні.

Робітничий клас України формувався із представників українського і російського, частково інших народів. Їхня ментальність накладала відбиток на сприйняття нових виробничих відносин, навколишніх обставин, впливала не лише на характер гуртування робітників, а й гальмувала пробудження національної самосвідомості.

Економічне і правове становище прямо впливало на свідомість робітників. Воно навіть серед працівників однієї галузі не було однаковим. З усієї маси працюючих виділялася частина відносно забезпечених робітників (майстри, механіки, технічний персонал, іноземці), котрих менше хвилювали робітничі проблеми. Більшість пролетарів були безправними, жорстоко експлуатувалися підприємцями. Їм були потрібні одяг, їжа, житло та інші матеріальні блага. Реальні потреби і їхнє незабезпечення поступово усвідомлювалося цими робітниками. Виникали протиріччя між свідомістю і дійсністю, і як наслідок - розпочиналася діяльність, спрямована на розв'язання цих протиріч - боротьба.

Цей суттєвий фактор є рушієм і мотиваційним чинником людської діяльності та самоорганізації. Він засвідчив про зрушення у свідомості робітників. Стихійно сформовані її елементи відобразили протилежність інтересів підприємця і пролетаря, готовність розв'язати ці протиріччя не тільки мирними методами. Завдяки цьому робітники ставали підготовленими до сприйняття політичних ідей.

У третьому розділі дисертації «Поширення на робітників пропагандистської й організаційної діяльності радикалів-демократів (народників)» розкрито шляхи ідейного впливу народників на робітників України та його результати, висвітлено зміни в свідомості пролетарів, залучення їх до революційно-народницького підпілля.

Першими почали залучати робітників до суспільно-політичної діяльності революційні народники. Основними завданнями члени радикально-демократичних (народницьких) гуртків вважали: підняти народну соціальну (соціалістичну) революцію, рушійною силою якої буде селянство. Проте вже учасники одеського, херсонського, київського гуртків «чайковців», «Київської комуни», проводячи спочатку освітні заняття, роблять спроби розгорнути пропагандистку діяльність серед міських робітників. Головна увага ними зверталася на те, щоб вони усвідомили причини власного незадовільного соціально-економічного становища, ворожість їм наявного суспільного ладу і необхідність його зміни на краще. Робітники ставали членами народницьких гуртків, організовували самостійні осередки, якими керували народники.

У ході «ходіння в народ» пропагандою народників було охоплено набагато ширші маси робітників. Її масштаби збільшувались з кожним роком, але результативність була не завжди високою, оскільки давалися взнаки соціальна приниженість і політична нерозвиненість робітництва. Маючи більші можливості, пропагандисти роздавали робітникам для самостійного читання нелегальну літературу.

Народники Одеси відіграли важливу роль у створенні передумов для виникнення «Південноросійського союзу робітників», у діяльності робітничих гуртків, що утворились у результаті його розпаду. Арешти революціонерів у 1875-1876 рр. дещо зменшили їхню активність, але пізніше вона проявилася з більшою силою. Змінився і напрям пропаганди - з робітниками вивчали питання політекономії, історії та інших суспільних наук. Одеські робітники одними з перших поступово підходили до усвідомлення необхідності політичної боротьби. Робітники Києва теж замислювалися над змістом народницької пропаганди. Радикали-демократи змушені удосконалювати форми і методи своєї діяльності, надаючи їм антисамодержавного, антиурядового політичного спрямування. Аналогічні мотиви звучали і в середовищі харківських народників, пропаганда яких серед робітників зустрічала постійне співчуття.

Значно розширили пропаганду серед робітників України народовольські гуртки і групи у 80-х рр. ХІХ ст. Це в значній мірі пояснювалося тим, що на важливості цього напряму діяльності було чітко акцентовано увагу в програмних документах «Народної волі». Останнє було пов'язане із кількісним зростанням робітничого класу, загостренням страйкової боротьби, позитивними результатами пропаганди у його середовищі в 70-х рр. ХІХ ст. Народовольці дещо змінюють характер пропаганди, вносячи у свідомість робітників ідеї соціального і політичного визволення. Питання повалення самодержавного ладу, завоювання політичних свобод, встановлення демократичного правління було висунуто ними на перше місце. У розв'язанні цих першочергових завдань мали відіграти важливу роль робітники. Якраз антисамодержавним, антиурядовим політичним забарвленням була позначена діяльність народовольців серед пролетарів Києва, Одеси, Харкова, Єлизаветграда та інших міст України. Цьому було підпорядковано і створення та діяльність робітничих гуртків, нелегальних бібліотек, кас, розповсюдження серед робітників революційного змісту книг, брошур, прокламацій, програм та ін. Політичний терор, як один із засобів боротьби, у теорії «Народної волі» займав не основне місце. Робітники дуже рідко залучалися до його застосування.

Діяльність гуртків і груп чорнопередільського спрямування серед робітників була подібною до народовольської. Чорнопередільці вивчали з пролетарями програмні документи і намагалися реалізувати їхні положення, нелегально встановлювали друкарні та гектографи, організовували каси взаємодопомоги, бібліотеки, робітничі гуртки. Проте у своїх програмних настановах вони більше орієнтувалися на селянство, нечітко розглядали питання про політичну боротьбу, здобуття влади.

У цілому, першими, хто вже з 70-х рр. ХІХ ст. поширював на робітників пропагандистську й організаційну діяльність, залучаючи їх до участі в суспільно-політичному русі, були радикали-демократи (народники).

У четвертому розділі дисертації «Перехід частини робітників до самостійної суспільно-політичної діяльності» розкрито форми і прийоми пропаганди політично зрілих пролетарів у суспільно-політичному русі 60-80-х рр. ХІХ ст. Здійснено огляд суспільно-політичної діяльності робітників одеських заводів Белліно-Фендеріха, Фалька, Гульє-Бланшарда. Використовуючи набутий досвід, пролетарі Одеси поширювали свій вплив на робітників Харкова, Севастополя, Києва та інших міст України.

Особливого значення набула революційна діяльність членів луганського, люботинського, єлизаветградського, катеринославського робітничих гуртків, «Харківської соціально-революційної групи робітників». Пропаганда їхніх провідних членів, відкрита проповідь необхідності боротьби з самодержавством революціонували робітничі маси, об`єктивно посилювали процес формування їхньої політичної свідомості. І все таки поширити політичний вплив на всіх робітників розпропагованим робітникам не вдалося. Проте своєю діяльністю вони прямо чи безпосередньо сприяли звільненню своїх побратимів по класу від різноманітних суспільних ілюзій, їхньому політичному вихованню і революційному загартуванню.

У результаті проведеного дослідження автор дійшла таких висновків:

Історія участі робітників України в суспільно-політичному русі 60-80-х рр. ХІХ ст. досі не знайшла повного і ґрунтовного висвітлення; джерельна база дисертації, основу якої склали архівні документи, матеріали періодичної преси, опубліковані документи та мемуарна література, є достатньо широкою для здійснення комплексного дослідження питання;

Одночасно з формуванням робітничого класу України з 60-х рр. ХІХ ст. відбулося поступове становлення елементів його суспільної свідомості. У дисертації з'ясовано, що на характер та зміст цього явища впливали такі фактори: джерела формування робітників, їхнє матеріальне і правове становище та боротьба за його поліпшення;

В суспільно-політичному житті України прослідковувалися загальноросійський демократичний і український національний рухи. У демократичному русі чітко виділялося два напрями - радикальний та ліберальний. Появу нової суспільної сили робітників представники національного руху і ліберального напряму залишили поза увагою, тоді як радикали-демократи (народники) обрали їх об'єктом своєї діяльності. Спочатку робота останніх серед них мала загальноосвітній характер. З часом її напрямок змінився - від підготовки із робітників пропагандистів серед селян до посередників між селянами і собою. Заходи, проведені радикалами-демократами (народниками), сприяли посиленню суспільної активності робітників. Наприкінці 70-х рр. ХІХ ст. у робітниче середовище народники продовжували вносити нові ідеї: соціальної революції, необхідності першочерговості ліквідації самодержавного режиму. Вони ставали надбанням свідомості поки що незначної частини робітників. Діяльність останніх набувала виразно політичного забарвлення.

Зміни, що сталися в характері суспільно-політичної діяльності пролетарів у

80-х рр. ХІХ ст., зумовлені розширенням і поглибленням серед них пропаганди народовольців і чорнопередільців. Народовольці вносили в свідомість робітників ідеї щодо повалення самодержавного ладу, завоювання політичних свобод, встановлення демократичного правління. Розв'язуючи ці завдання, пролетарі, маючи достатній рівень свідомості, розповсюджували революційного змісту книги, брошури, прокламації, ставали учасниками нелегальних кас, бібліотек, членами «Народної волі» - досить сильної і впливової політичної організації свого часу. Методи діяльності чорнопередільців серед робітників були багато в чому подібними до народовольських. Проте чорнопередільці, непослідовно трактуючи питання політичної боротьби, теоретично більше уваги приділяли селянству.

Впродовж 70-80-х рр. XIX ст. у робітничому середовищі поступово виростали й гартувалися пролетарі, які під впливом об'єктивних та суб'єктивних факторів, були достатньо підготовлені до самостійної практичної участі в суспільно-політичному русі. Особистість кожного робітника - неповторна, особлива. Цим і пояснюється така багата палітра форм і методів їхньої участі в суспільно-політичному русі 70-80-х рр. ХІХ ст. І все ж таки поширити революційний вплив на всіх пролетарів їм не вдалося. Проте бойовий демократизм ідей, які ширили розпропаговані робітники, їхня невтомна просвітницька діяльність, розповсюдження нелегальних видань сприяли політичному пробудженню робітничого класу.

Публікації, що відображають основні положення дисертації

1. Робітники України 60-90-х рр. ХІХ ст.: історіографія проблеми // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Історія. - К., 2001. - Вип. 54. - С. 63-67.

2. Опубліковані джерела з історії робітничого класу України 60-90-х рр. ХІХ ст. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Історія. - К., 2001. - Вип. 55. - С. 32-38.

3. Пропаганда революціонерів-народників серед робітників України у 70-80-х роках ХІХ ст. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Історія. - К., 2002. - Вип. 59-60. - С. 86-90.

4. Участь робітників України в суспільно-політичному русі 70 - початку 80-х років ХІХ століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Історія. - К., 2002. - Вип. 62. - С. 19-22.

Размещено на Allbest.ru