Соціально-економічні та культурні процеси на Волині (1944–1953 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-економічні та культурні процеси на Волині (1944-1953 рр.)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика роботи

Вибір теми та її актуальність зумовлені особливостями соціально-економічних та культурних процесів на Волині, а також відсутністю спеціальних наукових досліджень і упереджений характер радянської історіографії з цієї тематики. Всебічний їх аналіз допоможе краще усвідомити природу явищ і подій, збереже пам'ять про тих, хто на своїх плечах виніс неймовірні труднощі, став безневинною жертвою терору.

Дисертаційна робота є складовою частиною комплексної науково-дослідної програми «Минуле і сучасне Волині» гуманітарних кафедр Волинського державного університету імені Лесі Українки, кафедри українознавства Луцького державного технічного університету та Волинського обласного історико-краєзнавчого музею.

Автор ставить завдання дослідити:

– соціально-економічну ситуацію на Волині після звільнення з-під нацистського режиму;

– сутність і суперечливість процесу інкорпорації волинського регіону до загальносоюзної системи;

– зміст, шляхи і методи повоєнних перетворень в економічній сфері;

– промисловий потенціал Волині;

– характер зрушень в аграрній сфері, зокрема, колективізацію волинського села та їх наслідки;

– особливості перетворень у соціально-побутовій галузі;

– післявоєнні переміни в освітній та духовній сферах.

Об'єкт дослідження - Волинь у перше повоєнне десятиріччя, а предмет - соціально-економічні та культурні процеси на Волині у 1944-1953 роках.

Хронологічні рамки дослідження - 1944-1953 роки. Нижня часова межа - 1944 р., час звільнення Волині від німецько-фашистських загарбників, верхня - 1953 р. - завершення першої повоєнної десятирічки, становлення, утвердження та зміцнення радянської влади на волинських теренах.

Методи дослідження - системний підхід вивчення соціально-економічних явищ у їх розвитку і взаємозв'язках на основі загальнонаукового аналізу та порівняльно-історичного, проблемно-тематичного та історико-хронологічного методів.

Наукова новизна роботи - проаналізовано відбудову народного господарства і культури Волині на зламі 40-50-х років у контексті інтеграції краю в загальносоюзну систему, її вплив на зміну демографічної, соціально-побутової та культурної сфери; з'ясовано зміст, шляхи й методи повоєнних перетворень в економіці, що є суттєвим доповненням до вивчення економічної історії краю; залучено до наукового обігу мало відомі документи й матеріали.

Практичне значення одержаних результатів полягає у їх використанні при вивченні соціально-економічної й політичної історії України середини XX ст., а також для підготовки нормативних та спеціальних лекційних курсів, написання підручників, методичних посібників, монографій, статей та краєзнавчій роботі.

Результати дисертації апробовані на Міжнародній науковій конференції Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля у м. Луганську (17-18 травня 2002 р.); Міжнародній науковій конференції Національного університету «Острозька академія» (29 травня 2002 р.), м. Острог; VI Міжнародній науковій історико-краєзнавчій конференції Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка (11-12 жовтня), м. Дрогобич; II Міжнародному науковому конгресі українських істориків (17-18 вересня 2003 р.), м. Кам'янець-Подільський; на XVI (22 листопада 2001 р.) та XVII (14-15 листопада 2002 р.) науково-технічних конференціях професорсько-викладацького складу ЛДТУ, а також у 8 публікаціях у збірниках наукових праць. Рекомендована до захисту кафедрою українознавства Луцького державного технічного університету.

Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом, складається із вступу, чотирьох основних розділів (поділених на 10 підрозділів), висновків, списку використаних джерел, що налічує 471 позицію, додатків, переліку умовних скорочень. Повний обсяг роботи 272 сторінки.

Основний зміст дисертації

волинський інкорпорація економічний соціальний

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми, її актуальність, хронологічні межі, сформульовано методологічні принципи, об'єкт і предмет дослідження, визначено мету й завдання, розкрито наукову новизну та практичне значення дисертації.

Перший розділ - «Джерела та історіографія». Джерельну базу дослідження складають архівні документи, періодичні видання, опубліковані збірники документів, статистичних даних, спогади. Значна частина документів і матеріалів зосереджена у Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГОУ) - Ф. 1. Переважно це рішення керівних партійних органів республіки щодо розбудови Західної України на соціалістичних засадах. Частина їх належить тодішньому спеціальному відділу ЦК КП(б) У по роботі в західних та Ізмаїльській областях, що й здійснював увесь процес радянізації в цьому регіоні.

Діяльність державних органів щодо посилення інтеграції економічного й соціального життя краю у радянський суспільний лад відбивають численні документи Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВОУ). Зокрема, документи фонду Ф. 166 (Народний комісаріат освіти УРСР) містять зведення про стан освіти, звіти про роботу шкіл та їх забезпечення вчительськими кадрами. У Ф. 342 (Народний комісаріат Охорони здоров'я) зберігаються документи, що відбивають надзвичайно важку епідеміологічну ситуацію, що склалась у повоєнні роки на Волині й заходи щодо її вирішення. Ф. 4626 (Головне переселенське управління при Раді Міністрів УРСР) містить матеріали, що стосуються розселення та початкового етапу соціально-економічної адаптації українців Закерзоння на теренах УРСР у 1944-1947 рр.

Конкретний матеріал стосовно перших повоєнних перетворень у західних областях України залучено з фонду Ф.Р-221 (Львівська обласна рада депутатів трудящих та її виконавчий комітет, м. Львів) державного архіву Львівської області (ДАЛО).

Більшість документів стосовно теми дослідження зберігаються у державному архіві Волинської області (ДАВО), які умовно можна згрупувати по таких напрямках: а) про розвиток промисловості, сільського господарства та місцевої інфраструктури; б) про соціальні перетворення; в) про повоєнне відродження культури.

Цінні матеріали зосереджено в архівному відділенні відділу інформаційних технологій Управління Міністерства внутрішніх справ у Волинській області (ВІТ УМВС). Зокрема, у Ф. 35 містяться журнали обліку та книги реєстрації безпритульних та безнаглядних дітей, що поступили в Луцький прийомник-розподільник УМВС за 1944-1953 рр. У Волинському історико-краєзнавчому музеї значний інтерес становлять документи про механізм примусового виселення волинських сімей до Сибіру.

З опублікованих документів виділимо збірки Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України під керівництвом Ю.Ю. Сливки: «Культурне життя в Україні. Західні землі» та тритомник «Депортації».

Окрему групу джерел становлять опубліковані спогади, а також зібрані автором дисертації свідчення мешканців краю (загальна кількість близько 100). Вони дозволяють глибше осмислити різні аспекти перебудови соціального й економічного життя регіону у повоєнний час. Важлива інформація опублікована у пресі, яка також дозволяє повніше з'ясувати загальну суперечливу картину цього процесу.

Історіографію з досліджуваної проблеми можна поділити на три основні групи: радянську; опубліковану після 1991 р. та української діаспори і деяких зарубіжних авторів.

Радянська історіографія надмірно вихваляла соціалістичні перетворення, замовчувала проблеми і недоліки у різних сферах життя, тому історична правда в них була дозованою, а висновки й оцінки вкладалися в певні схеми, що обмежувало розробку конкретних проблем соціально-економічних перетворень в Україні.

Враховуючи сільськогосподарське спрямування області, наукових робіт щодо розвитку її промисловості практично не існувало, за винятком праць Ф. Заставного, і колективної роботи волинських дослідників за редакцією О. Михайлюка, з яких можна скласти загальну уяву про формування промислової сфери на Волині. Дещо ширше в історичній літературі відображені зміни у сільському господарстві західних областей України.

Поява у вітчизняній історіографії наукових праць, віднесених нами умовно до другої групи, стала можливою тільки після остаточного розвалу Радянського Союзу та проголошення й утвердження незалежної України. Першими провісниками таких змін стали праці Я. Дашкевича, І. Кожукало, В. Майбороди та багатьох інших. Вдалою спробою вивчення окремих проблем історії Західної України повоєнної доби є праці Ю. Шаповала, О. Рубльова і Ю. Черченка. Для них характерний аналітико-критичний підхід, що відображає всю суперечливість та болісність процесу інтегрування регіону у радянську суспільну систему. Значний науковий інтерес в цьому плані становлять монографії В. Барана та Б. Яроша. Спільним для обох праць є прагнення авторів до теоретичного з'ясування генези і суті тоталітарних режимів, включаючи й радянський. В обох роботах міститься також і значний фактичний матеріал, який підкріплює теоретичні викладки, в тому числі й з повоєнної історії Волині.

Помітною в сучасній українській історіографії є розробка питань, пов'язаних із депортаційно-переселенськими акціями. Зокрема, в роботах В. Сергійчука, С. Макарчука, В.Кіцака, а також волинських дослідників М. Кучерепи, Б. Заброварного, О. Гаврилюка розглядаються передумови та хід переселення, соціально-економічна адаптація депортованих на території УРСР. Причини та наслідки значних змін в етнонаціональній структурі населення західноукраїнського краю, зміст та методи реалізації радянської кадрової політики розкрито у роботі В. Гулая^. Місце та роль російського населення у різних сферах життя західноукраїнського регіону, його особливий соціальний статус досліджує І. Терлюк.

Автори української діаспори В. Косик, Г. Костюк, Д. Лобай, Р. Смаль-Строцький, С. Галамай, І. Коляска і ін. безпосередньо чи дотично порушують питання економічного, соціального й культурного життя краю як ключові для збереження і розвитку нації, її історичних набутків, а тому їх роботи не втратили свого значення і сьогодні, хоч нерідко їм бракує виваженості та об'єктивності при висвітленні окремих аспектів теми, зокрема, здобутків радянської влади в розвитку освіти, культури.

Серед праць зарубіжних істориків нас зацікавили насамперед ті, які характеризують взаємовідносини між українцями та поляками. Вагомий доробок у вивченні даної теми відомого українського дослідника з Польщі Євгена Місила. На основі поданих документів автор руйнує десятиліттями насаджуваний комуністичною пропагандою стереотип «добровільної репатріації», подає детальну періодизацію переселення. Книга А. Сови окрім загального опису взаємовідносин українців та поляків в період 1939-1947 рр., містить також нарис стосунків між двома народами на Закерзонні в період виселенчої акції.

Вагомим доробком у дослідженні даної проблеми є спільні праці польських та українських науковців «Ukraina-Polska. Kultura. Wartoњci. Zmagania Duchowne» (Кошалін, 1999), в яких автори розглядають причини та хід депортації 1944-1946 рр., досліджують долю українців, що були виселені з Холмщини, а також подальше життя українців на території Польщі.

Опрацьовані у процесі дослідження різноманітні джерела, наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів дозволили скласти докладне уявлення про зміст, характер та ідейно-політичну зумовленість соціально-економічних та культурних процесів на Волині у 1944-1953 рр. Підсумки його вивчення викладені у трьох наступних розділах дисертації.

Другий розділ - «Інтеграція господарства краю в загальносоюзну систему». Досліджується соціально-економічне становище Волині після звільнення від окупантів, а також зміст, шляхи й методи проведення післявоєнної господарської політики.

Складність відбудовчого процесу в області пояснювалась важким становищем, що склалося внаслідок тривалого господарювання на цих землях польських можновладців (1919-1939), а також руйнівними наслідками перебування у краї фашистських окупантів. Драматизм ситуації поглиблювало й криваве протистояння сил ОУН-УПА. Особливістю розвитку промисловості Волині, як і республіканської загалом, було те, що вона відбудовувалась і добудовувалась не як самостійний комплекс, а як частина загальносоюзної системи.

Програма індустріалізації західного регіону здійснювалась двома напрямами: відбудова, реконструкція та удосконалення традиційних для краю галузей промисловості й розвиток нових. Ставка на відновлення роботи важкої промисловості, на економію і накопичення фінансів та ресурсів за рахунок сільського господарства, легкої промисловості та соціальної сфери у підсумку зумовили низький життєвий рівень населення.

Незадовільною була галузева структура промисловості. Основну частку промислової продукції давали лісозаготівельна, деревообробна та харчова галузі. На всі інші припадало 25,9 відсотки. Однією із найбільш старих і традиційних на Волині була лісова й деревообробна промисловість, яка наприкінці 40-50-х років у структурі промисловості посідала близько 50 відсотків. Саме її продукція була необхідна для відбудови усіх галузей народного господарства краю. Крім того вона у надмірно великих обсягах використовувалася для інших промислових центрів країни.

Подолати економічну відсталість області мав курс на індустріалізацію, а саме створення нових для Волині галузей кам'яновугільної та машинобудівної. Незважаючи на труднощі й відсутність досвіду роботи, у 1950 р. були зведені перші шахти. Таким чином, за короткий повоєнний час на заході УРСР був утворений третій по величині (після Донбасу і Воркути) новий Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн. Машинобудування спочатку формувалось як галузь внутрішнього значення, лише у 50-х роках з невеличких луцьких майстерень на 238 робітників виріс сучасний машинобудівний завод, який спеціалізувався на виробництві кузовів до автолавок, авторефрижераторів, а в кінці 60-х років підприємство було реорганізовано в автомобільний завод.

Наявність місцевої сировини створювало умови для побудови ряду цегельних і черепичних заводів, заводу керамічних пустотілих блоків, паркетно-кахельного заводу та інших підприємств. Станом на 1947 р. в області працювали чотири цегельних заводи. Важливим будівельним матеріалом (крім цегли) була покрівельна черепиця, виробництво якої почало налагоджуватися на початку 50-х років. Однак ці підприємства не могли в достатній мірі забезпечити своєю продукцією навіть внутрішні потреби області.

Основу харчової промисловості складали традиційні галузі, що розвивались здебільшого на базі тваринництва (м'ясомолочна, молочноконсервна, сироробна, маслоробна), а також цукрова та мукомольна. Проте багата сировинна база у повній мірі не використовувалася.

Найбільш занедбаною в області була легка промисловість, що пояснювалось відсутністю її у довоєнний період. Як самостійна галузь, вона розпочала своє існування лише у 1945 р. Підприємства працювали переважно із застосуванням ручної праці, а тому відразу ж вимагали реконструкції й реорганізації. Існувала проблема досвідчених кадрів, їх нестача негативно позначалася на якості продукції. Ситуація ускладнювалась й тим, що не вистачало працюючого люду, особливо спеціалістів. Скорочення їх кількості відбулося більше, ніж на половину, і, зокрема, в промисловості на 66 відсотків. Вирішити питання робочої сили влада намагалась через оргнабори, в основному з сільського населення, та за допомогою скерованих зі сходу кадрів, які мали стати опорою радянської влади на місцях.

Отже, загальна оцінка становлення й розвитку промислового сектора Волинської області неоднозначна. З одного боку, спостерігається значне розширення галузевої сітки підприємств за рахунок реконструкції старих і створення нових галузей. Це, безперечно, позитивний факт. Він, крім того, засвідчує важливу тенденцію - нарощування економічного потенціалу області за рахунок нетрадиційної для Волині промислової галузі і, отже, виведення її господарства на новий аграрно-промисловий рівень. Тобто, з колишнього аграрного придатка область поступово перетворюється у самостійну господарську одиницю, займаючи відповідну нішу у республіканській і союзній господарській системі.

З іншого боку, керівництво держави за відпрацьованою в інших регіонах схемою намагалося форсованими темпами «індустріалізувати» цей край за рахунок створення нових галузей промислового виробництва, без врахування їх потреби для економіки області, де переважав аграрний сектор, в якому була зайнята переважна більшість місцевого населення, і який по суті вирішував всі основні проблеми його життєдіяльності.

Реалізацію швидкісних планів радянської влади стосовно аграрного сектора - колективізацію - гальмувала ситуація, що склалася тут після вигнання фашистів: село було повністю виснажене й зруйноване окупантами. У перший повоєнний час (1945-1947) радянська влада, зважаючи на сильне протистояння ОУН і УПА, певною мірою намагалася завоювати у селян авторитет, враховуючи їх прихильність до індивідуального господарювання - всіляко допомагала щойно організованим колгоспам. Однак після подолання опору патріотичних сил розпочалося форсоване кооперування селянства: доведення обов'язкового плану кількості колективних господарств, швидкі темпи, каральна активність (масове виселення так званих куркулів та їх сімей), залякування, тотальна більшовицька пропаганда про переваги колективного господарювання і ін.

Темпи колективізації на Волині були найвищими. За п'ять місяців, з травня по жовтень 1948 р., створено 407 колгоспів. За неповних два місяці 1948 р. (з 20 жовтня по 30 листопада) - 23 колгоспи. А з кінця 1948 р. до завершення 1949 р. кожні десять днів у середньому організовувалося по 5-6 колгоспів. На 1 січня 1950 р. їх кількість досягла 1074. Селянство опинилося перед складною дилемою: добровільно вступити в колгосп і загинути від рук націоналістичних сил, чи активно противитись вступу, що теж загрожувало засланням, а то й смертю.

Підсумовуючи перші результати колективізації, більшовицька влада вирішила, що на заваді її утвердження у західних областях є хутори. Якщо у 1948 р. на Волині нараховувалося більше 2 тис. таких господарств, які підлягали зселенню, то на 19 вересня 1952 р. - 23700 хутірських господарств. Таким чином, Волинь, з-поміж інших західноукраїнських областей, найбільше постраждала спочатку від насильницької колективізації, а пізніше - з 1952 р. - і від примусового зселення хутірських господарств. І хоч влада була задоволена своєю роботою, однак остаточно втратила довіру в селянства.

Історія колективізації волинського краю є свідченням того, що ця модель соціально-економічного устрою села штучно нав'язувалася радянським політичним режимом і подавалась ним як безальтернативна. Колективізація виступала засобом, за допомогою якого радянський тоталітаризм прагнув докорінно змінити на свою користь соціально-економічну та суспільно-політичну ситуацію у західноукраїнському селі.

Яскраво виражена сільськогосподарська спрямованість та віддаленість від великих промислових центрів України, зумовили формування переважно осередків місцевої інфраструктури на Волині. Будучи насильно втягнутою в загальносоюзну економічну програму розвитку, область не могла використовувати свій потенціал для власного ж зміцнення. Ряд галузей господарства, таких як транспорт, торгівля, паливно-енергетична база та інші, які й мали забезпечити нормальну роботу всього народного господарства, не відповідали потребам краю і значно відставали у своєму розвитку. Область вимушена була розраховувати в основному на власні сили у забезпеченні життєдіяльності різних галузей господарства.

Отже, аналіз промислового розвитку Волині у 1944-1953 рр. дає підстави говорити, з одного боку, про значні зрушення у відбудові усіх галузей промисловості, з іншого - про недосконалу систему загальносоюзного планування, що проявилася у надмірній централізації керівництва усіма галузями - традиційних вадах радянської моделі управління. Інтеграція краю в радянську тоталітарну систему здійснювалась силовими методами. Будь-який прояв невдоволення і відкритого протистояння жорстоко карався. Лише в окремих випадках, коли інтеграційні тенденції співпадали з об'єктивними потребами суспільного розвитку краю, це давало позитивні результати. Однак ефект їх в умовах командно-адміністративної системи зазвичай зменшувався.

Третій розділ - «Соціальна сфера». Розглядаються етнодемографічні й міграційні процеси, національна та соціальна структура населення Волині, становлення системи охорони здоров'я, побутова сфера.

Демографічний розвиток Волині у повоєнний час характеризувався різким скороченням трудових ресурсів фактично у всіх галузях господарства. Непоправні збитки нанесені війною, різкий ріст смертності, терор, розповсюдження епідемічних захворювань і майже повна відсутність медичної допомоги населенню призвели до 40-відсоткового (з 1940 по 1944 р.) його скорочення. Коливання чисельності населення Волині (в основному на зменшення) у 40-50-х роках було викликане й політикою радянської влади, яка планомірно проводила на визволених землях репресії проти мирного населення.

Помітне зменшення чисельності українців, поляків, чехів, представників інших національностей визначили нове етнонаціональне обличчя краю: найчисленнішою були українці (90,9 відсотка), решта - припадало на інші етноси (поляки, чехи, росіяни, білоруси, євреї). Співвідношення міського й сільського населення було на користь останнього (за винятком росіян, болгар та словаків, переважна більшість яких проживала у містах).

Щодо міграції населення, то найбільша кількість прибулих на Волинь за досліджуваний період припадала на 1945-1947 роки. Це було пов'язано, насамперед, із демобілізацією з Радянської Армії після закінчення війни та українсько-польським і українсько-чеським трансферами населення. Крім того, великий відсоток склали прибулі зі сходу України та інших регіонів СРСР, які й мали покращити політичну, моральну й психологічну ситуацію в краї. Відсутність в області власних промислових центрів змушувала волинян виїздити в пошуках роботи до сильніших в економічному відношенні областей, породжуючи трудову міграцію. В основному таке переселення проходило стихійно, але вже на початку 50-х рр. у ряді міст Волині почали працювати контори з оргнабору, які проводили вербовку робітників, в тому числі й у віддалені райони країни.

Соціальна структура населення Волині, як в цілому в УРСР, складалася з робітничого класу, колгоспного селянства та інтелігенції. Саме таку модель суспільства тоталітарний режим почав формувати в повоєнні роки у західних областях України. Соціальні групи та прошарки, що не «вписувалися» у пропоновану схему - торгівці, ремісники, землевласники, та ін. - ставали об'єктом жорстко детермінованої ідеологічними постулатами соціальної політики влади, спрямованої на позбавлення їх економічної незалежності, суспільного впливу, чи навіть фізичне знищення.

До невідкладних проблем соціального характеру, які вимагали нагального вирішення, відносилася охорона здоров'я. В області, де смертність населення, особливо дитяча, була надто високою, фактично не існувало медичного обслуговування. Катастрофічно не вистачало медпрацівників і обладнання. Завдяки прибулим кадрам вдалося дещо покращили ситуацію в області, однак їх кількість та й кваліфікаційний медичний рівень не відповідали вимогам часу. Більше того, існувала велика їх плинність.

Діяльним центром медичної допомоги населенню у визначений період стала обласна лікарня, на базі якої з часом відкривались нові й нові відділення. Однак в деяких районах не було райлікарень, значна частина медзакладів розміщувалася в орендованих приватних будинках або тулилася в непристосованих приміщеннях. В ряді лікарняних дільниць не було транспортних засобів, що значно ускладнювало їх роботу. Мали місце серйозні недоліки з постачанням медикаментами районних і дільничних лікарень, фельдшерсько-акушерських пунктів.

Та все ж, незважаючи на неймовірні труднощі післявоєнного періоду, вдалось подолати таке страшне лихо, як малярія, і в цьому головну роль відіграла медична інтелігенція краю. Якщо у 1945 р. на Волині було зафіксовано 13560 випадків малярії, то у 1954 р. - лише 15. Захворюваність на черевний тиф з 1944 по 1950 роки знизилась у 8 раз, сипним тифом - у 38 раз, а повторний тиф був повністю ліквідований.

Першочерговими завданнями соціально-побутової сфери були: забезпечення населення продуктами першої необхідності через державну та кооперативну торгівлю, відбудова й дальше розширення житлового фонду, налагодження роботи міського й міжміського транспорту. Здійснювались заходи щодо благоустрою багатьох населених пунктів. Хоч і тут існували певні труднощі, пов'язані, перш за все, з недостатнім фінансуванням цієї важливої галузі.

Динаміка розвитку будівельної індустрії з початку досліджуваного періоду і в наступні роки йшла по висхідній лінії, проте темпи будівництва залишалися недостатніми, а рівень забезпеченості населення житлом - досить низьким. Повільно розгорталось індивідуальне житлове будівництво. Причиною такого стану була незабезпеченість будівельними матеріалами, зокрема покрівельними - черепицею, шифером, придбати які було практично неможливо. У 1948 р. в 11 райспоживспілках області з 30 взагалі були відсутні магазини по продажу будівельних і господарських товарів та лісоматеріалів. Незадовільно поставлена торгівля будматеріалами і лісом привели до того, що у 1950-1952 рр. у Луцьку залишилось 70 перехідних будов. Навіть до кінця 50-х років житловий фонд не забезпечував потреб населення.

Через вторинність підходів до соціальної проблеми з боку влади, гальмувався розвиток торгівлі, яка не могла забезпечити населення товарами першої необхідності. Підприємства громадського харчування навіть через п'ять років після закінчення війни не змогли досягнути довоєнного рівня. Відновлення мережі проходило за рахунок буфетів та закусочних, які не потребували великих площ і спеціального устаткування Відверто конфіскаційний характер мала грошова реформа 1947 р., яка особливо боляче вдарила по селянству.

Найбільшої допомоги у повоєнний час потребували інваліди війни, сім'ї військовослужбовців, вдови, діти-сироти і напівсироти. Тому для житлового будівництва і на придбання худоби надавався довготерміновий кредит, інвалідам передано безкоштовно ряд будинків і квартир, у сільській місцевості на період посівної і збиральної кампаній організовувались бригади і супряги. Певна частина цієї категорії населення змогла поправити здоров'я у санаторіях та будинках відпочинку.

Отже, незважаючи на винятково складні умови й обмежені можливості повоєнного часу, волиняни доклали багато зусиль для подолання наслідків війни. Однак позитивні зрушення, зокрема в соціальній сфері, відбувалися досить повільно. Масштабна форсована індустріалізація краю й модернізація економіки здійснювались дорогою ціною - низьким рівнем життя трудящих і занедбаною соціальною сферою суспільства.

Четвертий розділ - «Перетворення у галузі культури». Проаналізовано процес становлення радянської системи освіти в краї, здійснено аналіз кадрової політики партійно-радянського режиму в галузі освіти й культури.

Культурне будівництво на Волині у повоєнний час ускладнювалось особливостями історичного минулого: кожен політичний режим, який встановлювався тут (польський, російський), маніпулював системою освіти на свій розсуд. Налагодити учбовий процес в області було надзвичайно важко. Більшість дітей були відірвані від школи у воєнні роки, значна частина відставала в навчанні від своїх ровесників. Крім того, учбово-матеріальна база багатьох шкіл не відповідала елементарним вимогам. У 1944-45 навчальному році з 783 шкіл області лише 24 школи мали електричне освітлення, решта 763 освітлювались гасовими лампами. З цієї ж причини зривалось навчання у вечірніх школах. Не вистачало зошитів, підручників, наочності. Найгірше вирішувалося питання з житлом для вчителів, а також з приміщеннями для шкіл.

Незаперечним досягненням радянської системи освіти в краї досліджуваного періоду є її кількісне зростання - утворення широкої мережі початкових, неповних середніх й середніх шкіл. Крім того, доступ до освіти було відкрито для всіх дітей шкільного віку, а також дорослого населення, яке залучалося до самоосвіти. Проводилась значна робота з ліквідації неписьменності дорослого населення. Українська мова стала домінуючою у навчальних закладах. Однак, соціальна і політична спрямованість навчання й виховання у загальноосвітній школі та незадовільний матеріальний стан більшості родин краю стали однією з причин, що не всі сім'ї скористалися правом на загальнообов'язкову семирічну (з 1949 р.) і восьмирічну (з 1959 р.) освіту дітей. Саме бідність селян, принаймні до кінця 50-х років, та атмосфера репресій залишались головними причинами невідвідування школи багатьма дітьми. Ще у 1952-53 навчальному році у Волинській області поза школою залишалося 7700 дітей.

Щодо навчального процесу, то на протязі 1944-45 н. р. в області навчання велось за перехідними програмами. Через відсутність підручників програмний матеріал кількох років (в окремих школах) учні вимушені були опановувати за один рік. Крім того, гостро відчувалась потреба в педагогічних кадрах. Не вистачало більше як півтори тисячі вчителів. Налагодити стан освітніх кадрів за рахунок прибулих вчителів зі сходу теж не вирішувало проблеми. З одного боку, східні вчительські кадри їхали сюди за вказівкою, по суті примусово, а у часи голоду (1946-47 рр.) й за власним бажанням, з метою кращого життя. З іншого боку, їх лякала загроза для власного життя з боку націоналістичного підпілля. Частина прибулих не витримувала такого тиску й поверталася назад. Характерним явищем цього періоду було «перетрушування» й «фільтрування» вчительських кадрів, причому, якщо в перші повоєнні роки до таких заходів вдавалися вибірково, в силу тих чи інших обставин, то на рубежі 40-50-х років воно набуло масового характеру.

Центрами культурного і духовного життя у повоєнний час стають бібліотеки, будинки культури, хати-читальні, сільські клуби. Вагома роль по вихованню трудящих відводилась кіномистецтву. Однак фільмовий фонд був ретельно очищений від так званої «малозмістовної» продукції, до глядача доходили фільми, які прославляли чи не єдино правильний - радянський спосіб життя. Отже, в культурній сфері, як і в освітянській, все робилося для всебічного її підпорядкування стратегічним завданням партії і уряду. Культура на Волині з перших днів визволення від фашизму також потрапила під суворий нагляд і тотальний ідеологічний контроль.

Професійні заклади культури того часу представляли Волинський обласний історико-краєзнавчий музей, літературно-меморіальний музей Лесі Українки, обласна філармонія, Волинський обласний музично-драматичний театр. Щодо останніх двох, то вони у своїй роботі вимушені були враховувати реперткомівську політику, яку здійснювала тогочасна влада по відношенню до діячів мистецтва.

Популяризації доробку майстрів художнього мистецтва сприяла організація щорічних районних та обласних олімпіад, виставок, а також діюча студія образотворчого мистецтва при обласному будинку народної творчості. Однак діячі мистецтва, як і літератори, перебували під пильним оком цензури. Спроби писати на, здавалося б, далекі від політики теми теж були заборонені й трактувались як аполітичні. Такий контроль не допускав жодних відхилень від ідеологічних канонів, визначених зверху в офіційних документах. Все це свідчило про жорсткий моральний тиск, під яким перебувала творча інтелігенція і культура в цілому.

Висновки

1. Інтенсивне інтегрування Волині до складу СРСР на засадах планово-централізованої економіки розпочалось із відновленням радянської влади і ставило за мету якнайшвидше включення її у загальнореспубліканську й загальносоюзну систему господарського та суспільного життя.

2. Органи влади вдавались до вже випробуваних на практиці більшовицьких командно-адміністративних і силових методів реалізації соціально-економічних завдань. Повсюдно допускалися серйозні збочення в кадровій політиці. Місцеве населення розглядалось радянізаторами однозначно як вороже налаштоване проти більшовицьких нововведень.

3. Впливовим фактором суспільно-політичного життя в регіоні став національно-визвольний рух в особі сил ОУН-УПА, які активно протистояли поновленню радянського тоталітаризму та радянізації краю. Непримиренність позицій, ставка виключно на силу вилились у криваве протистояння на багато років. Саме це й визначило специфічну, відмінну від інших регіонів України політичну ситуацію в краї, яка безпосередньо визначала й характер усіх перетворень суспільного укладу на цих теренах.

4. В результаті індустріалізації Волинь з аграрної перетворилася в аграрно-промислову область. Однак, надмірна індустріалізація не дала бажаних результатів, бо не враховувала особливостей господарського розвитку цього краю в попередні десятиліття. Лише в окремих випадках, коли інтеграційні тенденції співпадали з об'єктивними потребами його суспільного розвитку, це давало позитивні результати.

5. Колективізація виступала засобом, за допомогою якого радянський лад прагнув докорінно змінити на свою користь соціально-економічну та суспільно-політичну ситуацію у західноукраїнському селі. Проте, вона не була історичною необхідністю, зумовленою попереднім розвитком сільського господарства на цих землях. Ця модель аграрних перетворень на селі, що подавалась при тому як безальтернативна, не мала будь-якої перспективи.

6. Радикальні перетворення повоєнної економіки не враховували потреби змін на краще у сфері соціальних та культурних відносин. Централізовані соціалістичне виробництво й сфера обслуговування не могли встигнути за повсякденними потребами населення, тому рівень постачання, обслуговування та їх якість стояли на вкрай низькому рівні. Модернізуючи економіку, радянська влада, в той же час, створювала економічну систему, нездатну забезпечити матеріальні потреби суспільства, поліпшити життєвий рівень населення.

7. Двоїстий характер мали зміни в освітній сфері. З одного боку, створена широка мережа шкіл, проводилась значна робота з ліквідації неписьменності серед дорослого населення, отримання знань стало загальнодоступною справою. З іншого - за змістом навчання, нова влада нав'язала свою масову і стандартизовану форму освіти, знехтувавши тими доробками національної освіти, які склалися тут упродовж тривалого історичного розвитку. Школа все більше перетворювалась на заклад з ідеологічного обслуговування потреб радянської системи. Мало місце дискримінаційне, упереджене ставлення з боку владних структур до місцевої інтелігенції, зокрема, вчительства.

8. Отже, у 40-50-х рр. XX ст. в економічному і соціальному житті Волині відбулись події, що суттєво впливали на подальшу долю регіону. Вочевидь, вони ускладнюють й вирішення усіх сучасних проблем, пов'язаних з переходом від адміністративно-директивної до ринкової економіки, від монолітного загальносоюзного народногосподарчого комплексу до власної національної, соціально-економічної системи, що відповідає життєвим потребам українців.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

1. Сушик І.В. Відроджена культура на Волині: проблеми і здобутки перших повоєнних літ (1944-1954 рр.) // Науковий вісник ВДУ ім. Лесі Українки. Історичні науки. - 2001. - №10. - С. 116-118.

2. Сушик І.В. Відбудовчий процес на Волині у перші повоєнні роки (1944-1954 рр.) // Науковий вісник ВДУ ім. Лесі Українки. - 2002. - №4. - С. 31-35.

3. Сушик І.В. Волинське село у перше повоєнне десятиріччя (1944-1953 рр.) // Дрогобицький краєзнавчий збірник./ Ред. кол. К. Кондратюк (відповід. редактор), В. Футала (упорядник), Л. Зашкільняк, Я.Ісаєвич та ін. - Спецвипуск. - Дрогобич, 2002. - С. 474-484.

4. Сушик І.В. Становлення вугільної промисловості на Волині у 40-50-і роки: історія і сучасність // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету ВДУ. Випуск 7. Луцьк, 2002. - С. 113-117.

5. Сушик І.В. Формування промислового потенціалу Волині у 1944-1953 рр. // Науковий вісник ВДУ ім. Лесі Українки. - 2003. - №10. - С. 58-64.

6. Сушик І.В. Рибний промисел на Волині: становлення та розвиток // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції. Серія: «Природокористування, екологія та ресурсозбереження». Випуск VIII. №4: Збірник наукових праць. - Луцьк: «Надстир'я», 2002. - С. 111-116.

7. Сушик І.В. Кам'яновугільна промисловість Волині: проблеми минулі і сьогоднішні // Історична наука: проблеми розвитку: матеріали Міжнародної наукової конференції. 17-18 травня 2002 р. Новітня історія України. - Луганськ: Вид-во Східноукраїнського національного університету імені В. Даля, 2002. - С. 217-220.

Размещено на Allbest.ru