Селянство Півдня України в період нової економічної політики (1921 – 1929 рр.)
Законодавча та нормативна база радянської правової системи стосовно селянства, позитивні та негативні тенденції в сільському господарстві. Репресивна політика стосовно різних верств населення. Напрямки опору селянства, активні і пасивні форми протесту.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.07.2014 |
| Размер файла | 71,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І.І.МЕЧНИКОВА
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора історичних наук
Селянство півдня України в період нової економічної політики (1921 - 1929 рр.)
07.00.01 - історія України
Котляр Юрій Вадимович
Одеса - 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії України Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова Міністерства освіти і науки України
Науковий консультант доктор історичних наук, професор Шкварець Валентин Павлович,
Миколаївський навчально-науковий інститут Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, завідувач кафедри українознавства
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Кульчицький Станіслав Владиславович, Інститут історії України НАН України, заступник директора, завідувач відділу історії України 20 - 30-х років ХХ століття
доктор історичних наук, професор Сусоров Віктор Дмитрович,
Херсонський державний технічний університет, завідувач кафедри українознавства
доктор історичних наук, професор Тригуб Петро Микитович,
Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, завідувач кафедри міжнародних відносин, історії та філософії
Провідна установа Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, кафедра історії України Міністерства освіти і науки України, м. Харків
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Розв'язання потреб державотворення в Україні на сучасному етапі немислимі без вивчення й узагальнення набутого досвіду, об'єктивного і неупередженого аналізу позитивних і негативних моментів, пов'язаних зі становищем українського селянства. Ця проблема має важливе наукове і практичне значення. Актуальність її випливає з тих обставин, що відродження українського села вимагає об'єднаних зусиль не лише аграрників-практиків, учених-економістів, політиків, а й професійних істориків. Адже творче використання досвіду минулого допомагає уникати зайвих помилок, а врахування історичних уроків гарантує здійснення державного курсу без запровадження ризикованих економічних експериментів, соціальних катаклізмів і виснаження ресурсів.
Необхідність поглибленого вивчення різних аспектів діяльності селянства 20-х рр. ХХ ст., коли воно було основним виробником сільськогосподарської продукції в Україні та СРСР, а в країні діяли ринкові механізми, має для сьогодення практичне значення. Уроки непу можуть бути корисними владним структурам для правильного визначення відносин між державою і селянином. Зрештою, сучасне селянство ще не звільнилося від впливу радянської системи управління, і тому на перший план виступають проблеми взаємовідносин селянства і влади, особливо в процесі реформування аграрного сектора. Усіма цими та іншими причинами і обумовлений вибір теми дослідження.
До того ж рівень розвитку історичної науки вимагає уточнення і доповнення офіційної концепції висвітлення подій 20-х рр. ХХ ст., особливо в такому специфічному і багатонаціональному регіоні, як Південь України. Використання сучасних методів дослідження, введення до наукового обігу нових архівних матеріалів дозволяють значно ширше і об'єктивніше висвітлити економічне, політичне та соціальне становище селянства Південної України доби непу.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження виконувався в межах наукової теми кафедри історії України “Південна Україна: історія, історіографія, джерела” Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова (№ держреєстрації 0101U008289) та пов'язаний з напрямом роботи Регіонального центру дослідження історії Нижнього Подніпров'я та Побужжя Інституту історії України НАН України (завідуючий центру - доктор історичних наук П.Тригуб).
Тема дисертації зареєстрована в УкрІНТЕІ - РК №0104U006964 від 02.03.2004 р.
Мета і завдання дослідження - здійснити комплексний аналіз взаємовідносин селянства і радянської влади в період нової економічної політики, визначити специфічні особливості їх прояву на Півдні України. Вказана мета досягається розв'язанням таких поставлених завдань:
· проаналізувати законодавчу та нормативну бази радянської правової системи стосовно селянства;
· висвітлити стан економіки на селі напередодні переходу до непу;
· розкрити позитивні та негативні тенденції в сільському господарстві в 1921-1929 рр.;
· показати репресивну політику стосовно різних верств сільського населення;
· дослідити основні напрямки опору селянства “воєнно-комуністичним” методам хлібозаготівель та з'ясувати специфіку активних і пасивних форм протесту;
· виявити особливості становища на селі представників національних меншин;
· проаналізувати передумови кардинальних змін хлібозаготівельної політики в 1927-1928 рр., реальні причини застосування системи “надзвичайних заходів” та їх наслідки для становища селянства і розвитку господарства Півдня України.
Об'єктом дослідження є політика радянської тоталітарної системи стосовно селянства в добу непу. Її здійснення простежувалось на прикладі Півдня України в порівнянні з іншими регіонами республіки.
Предмет дослідження включає висвітлення становища селянства Півдня України в роки нової економічної політики. Розглядаються психологічні, соціально-економічні, національні, політичні та військові сторони проблеми.
Теоретико-методологічні основи дослідження - це історизм, об'єктивніть, системність, науковість, плюралізм, діалектичний метод, багатофакторність та сцієнтизм (орієнтація на наукові знання як на найвищі культурні цінності).
Дослідницькі завдання вирішувались на методологічній базі, яка включає теоретичні положення, що відображають вирішальну роль народних мас, особливо селян, в історії. Це дало змогу провести дослідження неупереджено, системно і комплексно, позбутися схематизму й суб'єктивізму, а також висвітлити історичні події в їх конкретних просторово-часових характеристиках з урахуванням сучасних тенденцій розвитку економіки.
Хронологічні рамки охоплюють період з 1921 по 1929 рр., тобто від проголошення заміни продрозкладки продподатком, що започаткувало нову економічну політику, і до початку суцільної колективізації, що означало остаточну ліквідацію непу. Нижня межа дослідження пов'язана з березнем 1921 р., коли на Х з'їзді РКП(б) було прийнято рішення “Про заміну розверстки натуральним податком”. Верхня межа - з листопадом 1929 р., часом прийняття пленумом ЦК ВКП(б) резолюцій “Про підсумки і подальші завдання колгоспного будівництва” та “Про сільське господарство України і про роботу на селі”.
Територіальні рамки визначені історико-географічними межами Півдня України: Причорномор'я та південно-західної частини Приазов'я, куди входять території сучасних Запорізької, Миколаївської, Херсонської, північно-східної частини Одеської областей та Автономної Республіки Крим.
Наукова новизна одержаних результатів визначається аналітичною авторською концепцією. В результаті вперше в українській історіографії проведено комплексне дослідження взаємовідносин державної влади і багатоетнічного сільського населення Півдня України в період непу. У роботі на основі вивчених праць попередників (українська, російська, радянська, зарубіжна історіографії) та власних досліджень (архівні матеріали, збірки документів, мемуари, праці економістів і політичних діячів, преса, сучасні законодавчі акти) зроблено узагальнення, сформульовано висновки, практичні рекомендації. Результати і новизна дослідження в загальних рисах зводиться до вирішення таких наукових проблем:
· виявлено психолого-ментальні особливості південноукраїнського селянства, яке сприймало неп як часткову реалізацію свого суспільного ідеалу власника-господаря, що може розпоряджатися результатами своєї праці;
· розвинуто тезу про фактичний прихід непу на Південь України в 1923 році, так як з 1921 по 1923 рр. проводилися заходи, характерні для політики “воєнного комунізму”;
· проаналізовано здійснення в країні комплексу політичних, економічних, юридичних і адміністративних заходів, головною метою яких було вилучення основних ресурсів аграрного сектора на користь індустріалізації та підрив самостійності й міцності одноосібної системи господарювання;
· здійснено аналіз масових репресій проти всіх верств сільського населення Півдня України: поміщиків, “куркулів”, середняків, незаможників. На великому фактичному матеріалі показано, що репресії почалися в 20-х рр. ХХ ст. і були спрямовані проти всього селянства, а не на його окремих соціальних груп;
· доведено, що селянство доби непу проявило себе організованим суспільним станом, який створював політичні організації, намагався пристосувати владні структури на селі до власних потреб, а також відкрито заявляв про свої вимоги до влади на безпартійних селянських конференціях;
· досліджено процес формування селянського руху опору в 20-х рр. на Півдні України і показано його зв'язок з повстаннями 1917 - 1920 рр., активними і пасивними формами боротьби в 30-х рр., обґрунтовані та деталізовані їх хронологічні межі;
· набуло подальшого розвитку дослідження проблеми національних меншин на селі в часи нової економічної політики. Вказано на позитивні риси ведення господарства колоністами;
· суттєво розширено складові системи “надзвичайних заходів” хлібозаготівельної кампанії 1927 - 1928 рр., уточнено масштаби їх застосування на Півдні України та узагальнено відомості про селянську протидію силовому вирішенню зернової проблеми;
· визначено позитивні риси сільськогосподарської кооперації та негативні тенденції в практиці колгоспного будівництва напередодні масової колективізації.
Зроблено загальний висновок: для селянства Півдня України нова економічна політика була спробою втілення власного ідеалу господарювання, що базувався на прадавніх духовних основах. Неп мав можливість перейти до “нового економічного режиму” з переважанням індивідуального (фермерського) господарства, кооперації та ринкової економіки.
Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що систематизовані в ньому матеріали сприяють підготовці нових праць з історії України, розробці спецкурсів у вищих навчальних закладах, можуть застосовуватися для оновлення експозицій у районних та обласних музеях, дають можливість ширше висвітлити поставлену проблему на регіональному рівні.
Автором прочитано цикл лекцій “Аграрна історія України” для слухачів секції “Історія України” Миколаївського обласного територіального відділення МАН, а також розроблено спецкурс “Селянство Півдня України” в Миколаївському навчально-науковому інституті ОНУ ім. І.І.Мечникова. Результати дослідження використовувалися у радіо- і телепередачах Миколаївщини, газетних статтях.
Досвід вивчення становища селянства в 20-ті рр. ХХ ст. може бути корисним громадськості України й нині, коли так жваво дискутуються і вирішуються питання про паювання і приватизацію землі та розбудову фермерського господарства. Теоретичні висновки й узагальнення, що дістали відображення в публікаціях, значно розширили джерельну базу, вдосконалили методи і форми дослідження, що використовуються в історичній науці.
Апробація результатів дисертації. Рукопис дисертації обговорено на засіданні кафедри історії України Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова (Протокол № 4 від 04.11.2004.).
Основні результати дослідження доповідались на 19 міжнародних, всеукраїнських, регіональних та обласних наукових конференціях, а саме: IV Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція (Чернівці, 2001); Українська державність: проблеми історії, політології та культури (Миколаїв-Одеса, 2001); Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України (Запоріжжя, 2001); Проблеми історії та сучасного стану науки Української держави (Миколаїв-Одеса, 2002); Єврейська історія та культура кінця ХІХ - початку ХХ ст. (Київ, 2003); Україна і Польща в ХХ ст.: проблеми і перспективи взаємовідносин (Київ-Краків, 2002); Історична наука: проблеми розвитку (Луганськ, 2002); Історія релігій в Україні (Львів, 2002, 2003); Шестые Запорожские еврейские чтения (Запорожье, 2002); Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу (Київ, 2003); Наукові дослідження в контексті історичних проблем (Миколаїв-Одеса, 2003); Державно-церковні відносини в Україні: регіональні аспекти (Хмельницький, 2003); Седьмые Запорожские еврейские чтения (Запорожье, 2003); Селянство Півдня України: історія і сучасність (Миколаїв, 2003); Україна і Росія: досвід історичних зв'язків та перспективи співробітництва (Кривий Ріг, 2004); Доля єврейських громад Центральної та Східної Європи в першій половині ХХ століття (Київ, 2004); Українська національна ідея: минуле, сучасне, майбутнє (Одеса, 2004); Перспективные разработки науки и техники (Белгород-Днепропетровск, 2004).
Публікації. Отримані в процесі дослідження основні положення і висновки викладені автором у 54 публікаціях загальним обсягом більше 88,5 друкованих аркушів. Серед них 2 індивідуальні монографії, 1 - колективна (особисто автором написана частина І “Повстанський рух селян Півдня України (1917-1930 рр.), 4 розділи в посібниках та науково-довідникових виданнях, 28 наукових статей, 19 публікацій матеріалів наукових конференцій.
Структура дисертації підпорядкована меті та основним завданням дослідження. Вона складається з переліку умовних скорочень, вступу, шести розділів, 16 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (874 найменування). Повний обсяг дисертації - 436 стор., в тому числі перелік джерел та літератури - 85 стор.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі міститься загальна постановка проблеми, обґрунтовані актуальність її вивчення, зв'язок з науковими програмами, планами, темами, хронологічні й територіальні рамки, визначено об'єкт і предмет дослідження, мету та дослідницькі завдання, розкрито наукову новизну, подано інформацію про практичне значення та апробацію.
У першому розділі “Стан наукової розробки та джерельна база” проаналізовано історіографію проблеми, дано характеристику джерел, розкрито теоретико-методологічні засади теми.
У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” розглянуто поетапно (20-ті роки ХХ ст.; 30-ті - перша половина 50-х рр.; друга половина 50-х - середина 80-х рр.; друга половина 80-х - початок 90-х рр.; друга половина 90-х - початок третього тисячоліття) історіографічний доробок щодо вивчення проблеми.
Загальний стан сільського господарства Півдня України у 20-х роках ХХ ст. висвітлювали М.Вольф, М.Гуревич, О.Філіповський. Значна кількість праць цього періоду була присвячена окремим питанням становища селянства: аграрній політиці (В.Качинський, С.Луценко), розвитку кооперації на селі (Н.Скалига, І.Батюк, П.Височанський, А.Лозовий, О.Одінцов), землеустрою (Є.Маркевич, І.Косовський), демографічній характеристиці селянського населення (А.Хоменко, С.Мінаєв), трудовому балансу села (Л.Мінц, Є.Алмазова, Н.Бенедикт), використанню найманої праці (Д.Слюсар, Л.Сатуновський), матеріально-технічному забезпеченню господарства (О.Подвінський, Я.Ставровський), земельній оренді (С.Сосновий, К.Хоменко), ринковим відносинам у сільському господарстві (А.Альтерман, В.Якиманський), повстанському рухові селян і репресивним заходам проти нього (Д.Ерде, М.Кубанін, Д.Лебедь, А.Малицький). Серед популярних брошур та статей, написаних практиками сільського господарства, високим рівнем узагальнення вирізнялась праця О.Щадилова. Більшості робіт, що вийшли друком у 20-ті рр., притаманна слабка джерельна база, описовість, відсутність аналізу.
Другий період (30-ті - середина 50-х рр.) позначився зміцненням тоталітарної системи в СРСР, розгулом сталінських репресій. Це негативно вплинуло на стан історичної науки: посилився ідеологічний тиск, утвердилася марксистська методологія. Проблеми нової економічної політики досліджувалися слабко. У 30-х рр. була опублікована лише одна праця, в якій на обмеженому фактичному матеріалі висвітлювались аграрні перетворення на селі. Роботи узагальнюючого характеру вийшли друком лише наприкінці 40-х - середині 50-х рр. з нагоди ювілею “великого перелому”, в яких нова економічна політика розглядалася як така, що забезпечила швидку відбудову господарства радянської України. Догматичні ідеї “Короткого курсу ВКП(б)” були покладені в основу всіх робіт з аграрної проблематики вказаного періоду, тому науковими в повному розумінні цього слова вказані праці вважати не можна.
Третій період історіографії економічної політики більшовиків на селі охоплює другу половину 50-х - першу половину 80-х рр. Особливістю цього періоду є розвінчання ХХ з'їздом КПРС культу особи Й.Сталіна, послаблення ідеологічного тиску з боку державної партії в період хрущовської “відлиги”, що означало поліпшення умов праці істориків. Вивченням проблем нової економічної політики, у тому числі висвітленням ролі В.Леніна у її розробці та реалізації, займалася Е.Генкіна. Головне, що не втратило значення і дотепер, - це розуміння авторкою відсутності розробленого плану (концепції) непу в Леніна та у правлячої партії. Масового характеру набула у 60 - 70-х рр. робота з вивчення соціально-економічних та суспільно-політичних процесів в Україні у період здійснення нової економічної політики. Монографії П.Бакуменка, Л.Марчука, І.Слинька, А.Чмиги доводили, що з моменту встановлення радянської влади хлібороби України відкидали фермерський шлях розвитку й тяжіли лише до колективних форм господарювання.
З праць, у яких досліджувалася аграрна політика радянської влади на Півдні України в роки непу, необхідно виділити роботу Б.Мигаля. Вона безпосередньо стосується індивідуального селянського господарства 20-х років: передачі селянам земельного фонду, землеустрою, державної допомоги у відродженні тваринництва, машинопостачання, проведення агропропаганди. Активно досліджувався також процес земельних перетворень у працях І.Ганжі, Р.Ляха, Ю.Полякова. Дослідники встановили, що земельний фонд республіки потрапив у користування селян, відбулося їх осереднячування, були створені необхідні умови для розвитку всіх форм землекористування на селі.
Порівняно з попереднім етапом наука досягла чималого прогресу у вивченні доколгоспної аграрної історії та внутрішніх соціально-економічних протиріч на селі. Помітно розширено джерельну базу досліджень, почали впроваджуватися математичні методи, вчені взялися за вивчення раніше заборонених тем. Натомість збереження в країні тоталітарної системи з її жорсткими ідеологічними штампами заважало об'єктивно висвітлювати реальне становище селянства.
Четвертий етап охоплює другу половину 80-х - початок 90-х років ХХ ст. Кардинальні зміни в суспільно-політичному житті країни створили сприятливі умови для відродження справжньої історичної науки: докорінно трансформувалася проблематика та характер праць, критичне переосмислення охопило всі галузі історичного знання, в тому числі й методологію. Спочатку цей прорив намітився в проблемних публікаціях М.Тепцова, В.Тихонова, С.Кульчицького.
Новий етап дослідження теми розпочався в умовах проголошення незалежності України в 1991 р. і триває до наших днів. Звільнення від пут марксистської ідеології, розширення джерельної бази, перевидання праць політиків та економістів 20-х рр. ХХ ст. спонукали істориків до перегляду процесу формування концептуальних засад нової економічної політики. Першим таким дослідником нової формації був С.Кульчицький. Він зробив спробу проаналізувати теорію і практику непу в Україні, виходячи із завдань реформування сучасної економіки. Згодом автор виклав причини зміни економічної політики радянської влади на початку 20-х рр., розкрив процес формування і реалізації непу в Україні, показав вплив на нього індустріалізації та колективізації. Певним етапним підсумком досліджень непу стали монографії С.Кульчицького “УСРР в добу нової економічної політики (1921 - 1928 рр.)” та “Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)”.
В.Калініченко в своїх публікаціях по-новому висвітлив важливі аспекти суспільно-політичного і соціально-економічного становища в українському селі у 20-х рр. Актуальним є висновок автора про два періоди у розвитку аграрного сектора України: доколгоспний (1921-1929 рр.) і колгоспний (з осені 1929 року). В.Калініченко вважає, що у період непу в усіх сферах економіки, в тому числі аграрній, виявлялися дві форми розвитку - адміністративна і ринкова. Незважаючи на проголошення курсу на використання ринкових механізмів, у добу нової економічної політики домінували адміністративні форми управління народним господарством. Значним науковим доробком є монографія В.Марочка “Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861 - 1929 рр.)”. Концептуально-методологічний характер мають положення, сформульовані автором про періоди становлення кооперативної системи в 20-х рр.: 1921 - 1923 рр.; 1924 - 1927 рр.; 1928 - 1929 рр. Їх слід враховувати при дослідженні не тільки кооперативного руху в Україні, а й економічних, соціальних і національних процесів в українському селі. Ряд проблем розвитку аграрної сфери в 20-х роках, зокрема її національний аспект, висвітлено в монографії Б.Чирка “Національні меншини в Україні”. Водночас автор не розкрив особливостей розвитку кооперативного руху в місцях компактного проживання нацменшин на Півдні України.
Аналіз державної політики на селі в 20-ті роки допомагає глибше зрозуміти, чому воєнні дії проти селянства практично не припинялися. Опір селян становленню тоталітарного режиму на Півдні України був об'єктом досліджень Д.Архірейського, В.Волковинського, В.Васильєва, В.Верстюка, О.Ганжі, М.Шитюка, В.Ченцова. Плідно працює над дослідженням ринкових відносин у добу непу О.Пиріг. В її неординарній монографії “Неп: більшовицька політика імпровізації” показано, що неп був вимушеним тимчасовим відступом державної партії від комуністичної доктрини. Селянське питання в роки нової економічної політики досліджується миколаївськими істориками П.Тригубом та Ю.Котляром. Ними розглядаються аспекти переходу від “воєнного комунізму” до непу та становище національних меншин.
Численну групу робіт з історії економічної політики більшовиків у 20-ті рр. становлять праці, видані в країнах близького і далекого зарубіжжя. Привертають увагу роботи російського історика Є.Гімпельсона, який у своїй фундаментальній праці виділяє два хронологічних відрізки непу - 1921 - 1925 рр. і 1926 - 1929 рр. Перший він розглядає як період розвитку економічної реформи при частковому реформуванні політичної системи, а другий - як роки контрреформ, затухання і згортання непу. Автор вважає сутністю непу не “змичку” міста і села, як задекларував більшовицький режим, а політику об'єднання державного і приватного секторів.
Т.Андерсон вважав неп “новою капіталістичною політикою в соціалістичній теорії”. Підтримував цю точку зору і Є.Лайонс, який називав неп “компромісом з капіталізмом” під назвою “держкапіталізм”. У цьому відношенні найбільш характерною є концепція А.Улана. Даючи визначення сутності “нового суспільства”, автор вважав, що воно “не може бути названо ні соціалістичним, ні перехідним”. Адже, на думку Улана, були допущені капіталістичні елементи в місті та індивідуальні виробники в сільському господарстві. А.Мейєр у своїй книзі характеризує неп як “соціально-економічне міжвладдя”, при якому “мирно співіснували” капіталізм і соціалізм.
Найбільш повно оцінка економічної моделі початкового періоду непу представлена в працях американського економіста В.Бандери. У статтях “Нова економічна політика (НЕП) як економічна система” та “Ринкова орієнтація державних підприємств у роки НЕПу” В.Бандера не погодився з тими авторами, що стверджують, нібито неп - повернення до капіталізму або прелюдія соціалізму. Він вважав, і з цією точкою зору можна погодитись, що неп “був не перехідною політикою, а чітко визначеною, функціональною системою”, яка давала шлях “новому економічному режиму”.
Доба незалежності, демократизації, звільнення від диктату комуністичної партії створили умови для неупередженого висвітлення нової економічної політики в усій її багатоаспектності та суперечливості. Незважаючи на досить широке коло праць істориків та економістів з проблем непу, комплексного дослідження взаємодії та взаємозв'язку політичних і економічних аспектів становища селянства на Півдні України немає ні в українській, ні в зарубіжній історіографії. Заповнити цю прогалину й прагне автор запропонованої праці.
У підрозділі 1.2. “Огляд джерел” подано документальну основу дослідження, у визначенні якої автор виходив з того, що джерела повинні взаємодоповнювати одне одного, створюючи монолітний комунікативний масив.
Центральне місце посідають документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Перш за все це постанови Раднаркому України, Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, Української Економічної Ради. У фонді Народного комісаріату внутрішніх справ УСРР (Ф.5) відклались повідомлення про селянські безпартійні конференції та прийняті на них резолюції, протоколи ряду губернських і повітових з'їздів рад та КНС, повідомлення про діяльність комнезамів, з на-веденням фактів про конфіскацію у “куркулів” землі, реманенту, аграрних перетворень на місцях. Дослідження матеріалів Державної планової комісії УСРР (Ф.337), Наркомату та уповноваженого внутрішньої і зовнішньої торгівлі й постачання (Ф.423) допомогли по-новому розглянути процеси, які відбувалися в аграрному секторі України. Фонди Центральної комісії національних меншин (Ф.413) та Головного уповноваженого в Україні єврейського громадського комітету з надання допомоги потерпілим від погромів (Ф.2497) надають важливу інформацію про специфіку ведення сільськогосподарського виробництва представниками національних меншин на Півдні України.
Важливими для дослідження економічної політики більшо-виків 20-х pp. XX ст. є неопубліковані документи і матеріали вищих органів КП(б)У, що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об'єднань України. Це - протоколи засідань політбюро, секретаріату ЦК КП(б)У та матеріали до них (Ф.1). Вказані документи не лише відбивають процес реалізації економічної політики з усіма його проблемами, а й показують спроби ЦК КП(б)У протистояти диктату Москви в питаннях хлібозаготівель та фінансів.
У дослідженні широко використовувались матеріали державних архівів Автономної Республіки Крим, Запорізької, Миколаївської, Одеської та Херсонської областей. Серед них -фонди Кримського революційного комітету (Ф.Р.1188), Одеського губернського комітету КП(б)У (Ф.П.3), Миколаївського окружкому КП(б)У (Ф.П.1), Ландауського сільвиконкому та волосного КНС (Ф.Р.265, 680), Одеського окружного виконкому (Ф.Р.969), Одеської губернської ради профспілок, районних партизанських комісій, істпарту (Ф.П.2-Б, Ф.Р.1147), Херсонської Спілки сільськогосподарської кооперації (Ф.Р.949), Херсонського та Дніпровського повітових відділів управління (Ф.Р.1887, 3131).
Для висвітлення діяльності Товариства землеустрою трудящих євреїв (Ф.9498), аграрних перетворень серед татарського населення Криму (Ф.5446) та діяльності робітничо-селянської інспекції (Ф.374) застосовувалися матеріали Державного архіву Російської Федерації.
Використані документи дають змогу простежити становище селянства, специфіку аграрних перетворень на Півдні України, провести необхідні розрахунки. Певна їх кількість має службове призначення, і вони більш-менш вільні від ідеологічно-пропагандистського забарвлення, а тому розглядаються автором як достовірні.
Значну частину документальних джерел вперше введено до наукового обігу та опубліковано. Мають певне значення для дослідження проблеми збірки документів, що характеризують Південь, а також усю територію України, що видавались у 50-х - 80-х рр. ХХ ст. Проте добір цих матеріалів тенденційний і свідчить лише про успіхи більшовицької партії на селі. Значно об'єктивніші відомості подають збірки документів, які виходили в 20-х - на початку 30-х рр., адже в той час тоталітарна система лише формувалася, а практика “перекручування фактів” ще не набула масового характеру. Найважливішою складовою частиною цієї групи джерел є статистичні дані, які, на наш погляд, відповідають об'єктивним реаліям. З початку 90-х рр. ХХ ст. рівень збірок, що видавались в Україні та Російській Федерації, значно зріс. Документи, опубліковані в них, висвітлюють проблеми голодоморів, національних відносин, показують репресивно - грабіжницьку політику, втілену в системі обов'язкових закупок сільгосппродукції державою.
Із значної кількості матеріалів, виявлених в архівах, збірках документів, відібрано, систематизовано та проаналізовано найбільш типові. З урахуванням структури дослідження вони використані при написанні розділів, а статистичні дані - при складанні таблиць.
Другу групу джерел теми становлять праці партійних і державних діячів, економістів. Визнаючи праці В.Леніна, Й.Сталіна, Л.Троцького, М.Бухаріна, С.Косіора, Л.Кагановича, В.Чубаря, Г.Петровського, А.Рикова, М.Скрипника, О.Шліхтера джерелами, дослідник виходив із того, що їх автори були причетними до вироблення ідеології і провідниками нової економічної політики. До того ж посади, які вони обіймали, давали їм можливість користуватися широкою інформацією про стан селянства. Близькими до цієї групи джерел є спогади і листи.
Джерелом також служать матеріали періодичних видань. Для дослідження аграрної політики в добу непу пріоритетне значення мають статті з газет і журналів “Правда”, “Украинский экономист”, “Экономический вестник”, “Известия”, “Селянська правда”, “Радянський селянин”, “Червоний степ”, “Коммунист”. Вказані матеріали розглядаються як такі, що мали ідеологічне призначення, а тому вимагають критичної оцінки їх змісту.
У процесі дослідницьких операцій з джерелами з'ясовувалися їх наукова цінність для дослідження проблеми, ступінь об'єктивності вміщених фактів, відомостей.
У підрозділі 1.3. “Теоретико-методологічні засади дослідження” охарактеризовано підходи до наукового вивчення проблеми.
Методико-методологічні основи дослідження базуються на двох фундаментальних принципах - історизму і об'єктивності. Автором використано такі методи: діалектичний, класифікації, синхронистично-хронологічний, типологізації, порівняльно-історичний, актуалізації, структурно-системний, статистичний, соціальної психології.
Застосування діалектичного методу полягає у висвітленні подій, явищ та їх наслідків у русі, протиріччях, взаємовпливах, взаємозалежностях та причинно-наслідкових зв'язках, з урахуванням обставин часу. В основу класифікації об'єктів дослідження покладені принципи логіки, які передбачають їх групування за певною методикою. В дисертаційній роботі розроблена класифікація селянських організацій періоду непу і антибільшовицьких повстань у 20-х рр. ХХ ст. Синхронистично-хронологічний метод передбачає вивчення подій і явищ, що відбуваються в різних місцях одночасно. Він дав змогу проаналізувати голодомор 1921-1923 рр. в різних регіонах України. Метод типологізації допоміг встановити головні критерії дослідження. За допомогою порівняльно-історичного методу було визначено, як у різних явищах проявляються загальні тенденції і закономірності. Зокрема, як впливала зміна аграрної політики у 1919, 1921, 1929 рр. на ситуацію в південноукраїнському селі.
У роботі з великим об'ємом джерел, зокрема архівів та преси, було застосовано статистичний метод як найбільш доцільний для групування цифрового матеріалу. На його основі кількісні відомості в дослідженні представлені у вигляді таблиць та середніх величин. Ще одним міждисциплінарним методом, застосованим у дослідженні, є метод соціальної психології. Він дав можливість визначити психолого-ментальні особливості селян Півдня України та зробити психологічний аналіз канібалізму під час голодомору 1921-1923 рр.
Використані теоретико-методологічні принципи та методи дали змогу провести дослідження неупереджено, системно і комплексно, висвітлити визначені аспекти проблеми у взаємозв'язку з процесами та подіями, що відбувалися на Півдні Україні у досліджуваний період та з урахуванням сучасних тенденцій розвитку історії, економіки та політики.
У другому розділі “Селянство напередодні нової економічної політики” здійснено аналіз психолого-ментальних особливостей селянства Півдня України та подано характеристику аграрних програм українських і проросійських урядів у 1917 - 1920 рр., які передували непу.
У підрозділі 2.1. “Психолого-ментальні особливості південноукраїнського селянина” визначені духовні (ментальні) основи, які пояснюють настрої селянства в конкретній історичній ситуації. Під ментальністю розуміють стійкі структури глибинного рівня колективної та індивідуальної свідомості й підсвідомості, що визначають прагнення, нахили, орієнтири людей. Відзначаючи стійкий настрій внутрішнього світу людини, ментальність об'єднує його в соціальні групи та історичні сукупності як, наприклад, селянство. Вона є засобом аналізу і пояснення в тій мірі, в якій предмету притаманний діалектико-історичний вимір.
Центральне місце в духовній сфері селянина 20-х рр. ХХ ст. займали ідеї і соціальні почуття, які виникали на ґрунті аграрних відносин. Саме духовні основи, пов'язані з землею, визначали типологічні особливості внутрішнього світу селянина. Прагнення мати більше землі і вести на ній індивідуальне господарство було виявом глибинної селянської соціально-психологічної сутності.
Специфікою Півдня України було психологічне неприйняття селянством деспотичного характеру центральної влади, будь-якого насилля, усвідомлення своєї сили і незалежності. Ще однією особливістю Півдня був природничо-географічний фактор - степ, де клімат у зв'язку з нерівномірністю розподілених у часі опадів характеризувався посухою, суховіями та чорними бурями. Це призводило до нестабільності врожаю, не сприяло розвитку рільництва. Такий природний фон формував у населення впертий, відважний характер, жагу до боротьби, бажання захищати власні інтереси. Етнічна мозаїчність “виховувала” у місцевого населення терпимість до чужоземної мови, традицій, культури, відкритість до сприйняття нового, яке допомагало у веденні власного господарства. На ментальність селянства Півдня України впливав і релігійний фактор: стародавні язичницькі вірування та православ'я. Релігія допомагала селянину залишитись справжнім охоронцем українського народного духу.
На Півдні України внаслідок природничо-географічних та політико-соціальних чинників сформувався специфічний тип поведінки селянина-власника, виражений у збереженні традицій пращурів-бунтарів, неприйнятті насаджених влад і в боротьбі за землю.
Перша третина ХХ століття стала переломним моментом для українського селянства, коли відбувся різкий процес трансформації його духовної основи - ментальності. В період нової економічної політики селянство змогло відчути, що дає на практиці реалізація його суспільного ідеалу, який базувався на прадавніх духовних основах.
У підрозділі 2.2. “Аграрне питання у роки української національної революції і громадянської війни (1917 - 1920 рр.)” охарактеризовано розробки та втілення земельних програм урядами Української Народної Республіки доби Центральної Ради та Директорії, Української держави, а також більшовиків, денікінців, врангелівців. Підхід різних урядів до земельної справи визначав не лише шляхи розвитку української революції, а й долю селянства.
Постановка аграрної проблеми в 1917 - 1920 рр. була обумовлена соціально-економічними чинниками, визначальне місце серед яких належало малоземеллю. Пошуки політичними силами шляхів вирішення земельної справи спрямовувалися, головним чином, на розробку планів наділення селянства землею. репресія селянство протест право
Зміст підготовлених українськими національними урядами аграрних програм втілився у двох концепціях. Республіканські сили, зокрема уряд УНР на чолі з В.Голубовичем, запропонували програму соціалізації землі - зрівняльного та безкоштовного її розподілу серед незаможних селянських верств, удосконалену згодом Директорією УНР. Консервативні національні сили Української держави П.Скоропадського виробили помірковану аграрну реформу, спрямовану на створення за рахунок викуплених у великих землевласників земель трудового середнього землеволодіння. Аграрна політика українських урядів формувалася під впливом чинників воєнного часу. Проте вплив зовнішніх сил був непослідовним і спрямованим на задоволення прагматичних інтересів своїх держав. Набутий українськими урядами теоретичний та практичний досвід підготовки земельної реформи засвідчив неможливість її здійснення еволюційними засобами під час революційних подій.
У ході реалізації аграрно-селянської політики більшовицької партії з жовтня 1917 до 1920 р. було допущено багато перегинів. Насамперед це стосується питання про форми землекористування в економіці сільського господарства. З них практично було залишено лише дві - державну та колективну, а знищено велику та малу приватні форми власності, що негативно позначилось на стані аграрного сектору. Помилкою радянського уряду вважається запровадження політики “воєнного комунізму”, зокрема ідеї товарообміну замість товарно-грошових відносин, що спричинило класову боротьбу на селі. Застосування реквізиційних методів щодо селян призвело до того, що впродовж трьох років вони значною мірою втратили стимул до праці. Продовольча розкладка як складова частина економічної політики мала сприяти, на думку більшовиків, переходу до комуністичного, тобто позаринкового способу виробництва й розподілу продукції, але фактично вона носила грабіжницький характер щодо селянства. Діяльність військово-продовольчих загонів, комбідів, конфіскація хліба та інших сільськогосподарських продуктів викликала в Україні справжню селянську війну. Вона супроводжувалася застосуванням збройної сили, насильства. Великої шкоди завдав процес усуспільнення землі, робочої худоби, інвентаря заможно-середняцького селянства. Селянство Півдня України, як і всієї країни, було фактично задушене продрозкладкою і продарміями.
Денікінська аграрна політика була акцентована на повернення поміщицького великого землеволодіння, таким чином ліквідовуючи всі завоювання селян з 1917 р. Врангелівщина, не допускаючи відчуження і загального переділу, переслідувала мету “створення невеликого власника-фермера” - майбутньої основи держави. Однак реалізація цих земельних програм вилилася в реквізиції та грабунки стосовно селянства.
У третьому розділі “Початковий період непу” досліджуються юридичні основи запровадження нової економічної політики та подано характеристику перехідного етапу від “воєнного комунізму” до непу на Півдні України.
У підрозділі 3.1. “Правові основи утвердження нової економічної політики” вказуються реальні кроки переходу до нової економічної політики, що вилилися у прийнятті рішення “Про заміну розверстки натуральним податком” на Х з'їзді РКП(б) (8 - 6 березня 1921 р.) та цілої низки законодавчих актів, ухвалених державними органами РСФРР, а потім продубльованих в УСРР. Серед них важливе значення мала постанова ВУЦВК від 19 квітня 1922 р. “Про відбудову та зміцнення сільського господарства України”. Одночасно здійснювався перехід від натурального податку до грошового. Перехід до нової економічної політики супроводжувався зміцненням таких галузей державного господарства, як фінанси і кредит. Нормалізації економічного становища значною мірою сприяла грошова реформа.
Однак, найбільше значення для сільського господарства мав “Основний закон про трудове землекористування” та Земельний кодекс УСРР. Кодекс визначав норми земельного права в умовах непу і регулював земельні відносини у доколгоспному селі. Націоналізація землі та передача майже всіх сільськогосподарських угідь в індивідуальне користування селянам становили основи земельного ладу. Трудовому селянству надавалось першочергове право на безстрокове користування землею сільськогосподарського призначення. Кодекс юридично закріпив земельні відносини в країні, підбив підсумки аграрної політики і став правовою основою земельного ладу в період здійснення нової економічної політики.
Неп відкрив можливості для вільного розвитку всіх форм господарювання на селі, створив сприятливі умови для розвитку сільського господарства.
У підрозділі 3.2. “Особливості переходу від “воєнного комунізму” до непу на Півдні України (1921 - 1923 рр.)” виділено період, під час якого, незважаючи на формальне проголошення продовольчого податку, формування державного хлібного фонду відбувалося заходами позаекономічного примусу. На Півдні України фактично продовжувалося здійснення політики “воєнного комунізму”. Цьому сприяло ряд причин:
1. Продподаток вводився для врожаю 1921 р., а врожай за 1920 р. забирали шляхом розверстки, яку дещо зменшили.
2. Якщо враховувати посуху та неврожай 1921 і 1922 рр., то продподаток, зменшений порівняно з розверсткою, був фактично тією ж розверсткою.
3. Методи збирання податку залишалися такими ж, як і при стягненні розверстки.
У перехідний період продовжувалося руйнування продуктивних сил південноукраїнського села, тривало зубожіння, мав місце масовий падіж худоби. Становище різко загострилося в зв'язку з голодом, який виник у 1921 р. У значної частини населення не було насіння, зерна і хліба. Нескінченні додаткові податки поставили селян у відчайдушне становище. Продовжували функціонувати (в окремих місцях навіть до початку 1923 р.) неконституційні органи влади - ревкоми, багато сільських регіонів перебували в надзвичайному стані. Влада застосовувала проти селянства репресивні заходи: заручництво, арешти, реквізиції, військову силу та конфіскації у неплатників продовольчого податку. Суто економічні заходи (встановлення фіксованого розміру продовольчого податку, право вільно розпоряджатися надлишками своєї продукції) діяли слабко.
Лише з середини 1923 р., коли було введено єдиний сільськогосподарський податок, знищено інститут відповідачів, ліквідовано диспропорції в цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, стабілізувано політичну ситуацію, можна говорити про фактичне, а не декларативне введення нової економічної політики у південноукраїнському селі.
У четвертому розділі “Сільське господарство у “відбудовний період” аналізується аграрний сектор господарських відносин, стан сільськогосподарської кооперації та економічне становище національних меншин.
У підрозділі 4.1. “Селянська складова господарських відносин у 1923 - 1926 рр.” висвітлюються економічні умови, створені непом, що дали можливість сільському господарству у “відбудовний період” завершити відновлення.
Документальні матеріали свідчать, що 1923 - 1927 рр. характеризувалися піднесенням виробництва. За цей час валова продукція сільського господарства країни зросла майже удвічі. Так, якщо в 1921 р. було зібрано 227 млн. пудів зерна, а у 1922 р. - близько 637 млн., то у 1926 р. - 1057 млн. пудів. Проте врожайність зернових культур у 20-х рр. ХХ ст. не досягла рівня щорічного збору зерна дореволюційних часів (1084 млн. пудів) і помітно відставала від аналогічного показника в основних країнах - виробниках зерна. Економічні успіхи сільського господарства України тісно пов'язані з ростом одноосібних селянських господарств. У 1926 р. в Україні їх було 3816 тис., в 1925 - 49608, а в 1928 - 51737. З них 4% становили заможні господарства (на Півдні України - 4,7), які давали чверть усього товарного хліба країни.
Головною суперечністю здійснення аграрної політики в період непу була невідповідність між економічним базисом і політичною надбудовою. Влада постійно втручалася в господарську діяльність, намагаючись керувати ринковою стихією за допомогою командно-адміністративних методів впливу. Основоположним фактором такого процесу була націоналізація землі, яка обумовила повне вилучення землі з товарного обігу. В цілому послідовно здійснювались такі напрямки непу, як землевпорядкувальні роботи на користь більшості селян, кредитування, контрактація, диференційна податкова політика, розвиток сільськогосподарської кооперації, орендних відносин. Найбільш позитивним явищем, досягнутим на основі непу, стало утвердження в аграрному секторі України плюралізму форм власності та господарювання. Збільшилась кількість заможних і середняцьких господарств, які в 1926 р. становили понад дві третини всіх селянських господарств Півдня України. Частина селян намагалася поліпшити стан землекористування шляхом переходу на хутори і відруби. В цілому ж завдяки ринку господарство було виведено із кризи, почався економічний поступ, вгамувалися соціальні пристрасті.
У підрозділі 4.2. “Сільськогосподарська кооперація” аналізується діяльність сільськогосподарських кооперативів, які залишали землю у приватній власності господарів і ґрунтувалися на товарно-грошових відносинах.
За постановою Раднаркому УСРР від 13 квітня 1921 р. в республіці сформувалася єдина система споживчої кооперації. У жовтні 1921 р. з неї виділилася сільськогосподарська кооперація. У 1924 - 1925 рр. сільськогосподарська кооперація на Півдні України набула масового характеру. У 1925 р. до складу “Сільського господаря” входили 88 сільгоспспілок: 75 - на правах дійсних членів (у тому числі 6 губернських), 13 райсільгоспспілок, які безпосередньо не були його членами. Водночас структурами “Сільського господаря” були організації, що мали певні автономні права: Всеукраїнська сільськогосподарська спілка (у Києві з філіями в Харкові та Одесі), Одеська “Спілка-кредит”, Одеське відділення Всеросійської “Сільгоспспілки”.
Питання участі заможних селянських господарств у кооперативних органах управління та контролю постало надзвичайно гостро. Радянська політика передбачала не допускати заможних селян до керівних посад у кооперації. 3а статистичними даними кооперативних товариств, в органах правління вони становили лише 0,8% (незаможні селяни складали 55,8%, середняцькі - 44,4%), в наглядових радах - 1,5% (незаможні - 52,8%, середняцькі - 45,7%), в ревкомісіях - 1,3% (незаможні - 54,7%, середняцькі - 44%).
Характерно, що рік у рік зростала питома вага сільськогосподарської кооперації в загальному товарообігу. У 1925 р. вона становила 25%, у 1926 - 22, у 1927 - 37,3, у 1928 - 48,6%. У 1928 р. сільськогосподарська кооперація посідала у збуті хліба 34,1% всієї товарної продукції, картоплі - 50, яєць - 58, м'яса - 26,4%.
У розвитку сільськогосподарської кооперації на Півдні України в 20-х рр. ХХ ст. слід виділити кілька етапів:
1. 1921 - 1922 рр. - відродження кооперації. 85% її товариств становили ТСОзи.
2. 1923 - 1926 рр. - найбільший розмах сільськогосподарської кооперації. Домінували спеціалізовані та кредитні сільськогосподарські товариства, існували змішані кооперативні товариства, в яких разом діяли індивідуальні і колективні господарства.
3. 1927 - 1929 рр. - початок ліквідації кооперації.
У підрозділі 4.3. “Економічне становище національних меншин” вивчається становище представників різних національностей, які проживали на Півдні України.
За даними всесоюзного перепису 1926 р. в УСРР крім українців, проживали 5 млн. осіб інших національностей. Найбільш строкатим у національному відношенні був Південь України. Основними групами населення якого були: українці - понад 50%, росіяни - 20, євреї - 13, молдовани - 5, німці - 3,5% від загальної кількості населення. Кожна національність, група компактного проживання мали свої трудові традиції, звички, спосіб життя, рівень агрокультури. На Півдні України було 17 німецьких колоній, 18 єврейських, 70 німецьких хуторів. Усе це вносило своєрідну специфіку у розв'язання національного питання, вимагало врахування інтересів усіх груп населення, реалізації на практиці справжнього права націй на самовизначення.
Землеробські господарства національних меншин досягли високих врожаїв зернових культур (озимої та ярої пшениці, жита, вівса), виробляли високоякісну тваринницьку продукцію. Більшість із них були рентабельними. Це забезпечувало в цілому достатній життєвий рівень і можливість подальшого розвитку.
Становище національних меншин села Півдня України слід розглядати крізь призму соціалістичних перетворень, які проводила тоталітарна держава. Одним з перших її діянь було національне районування, яке насправді посилило розкол між українцями та іншим населенням республіки, бо утворення територіальних об'єднань часто не враховувало місць компактного проживання народів. Серед позитивних явищ у духовно-політичному плані слід виділити політику “коренізації”, яка дала можливість зберегти культурні надбання різних національностей, а в економічному плані - землевпорядкування, розвиток торгівлі і кооперації, що сприяли зміцненню індивідуальних і колективних господарств.
Економічно сильні індивідуальні селянські господарства національних меншин змогли більш-менш нормально функціонувати до 1927 - 1928 рр., тобто коли до них почала застосовуватися “воєнно-комуністична” політика, наслідком якої стало проведення масової колективізації.
У п'ятому розділі “Соціальне протистояння на селі в умовах зародження тоталітарного режиму” висвітлено діяльність селянських організацій, репресивні заходи влади проти селянства та повстанська боротьба з більшовицьким режимом.
Підрозділ 5.1. “Селянські організації та політичні об'єднання” присвячено аналізу самоорганізації сільського населення. Ці інституції слід умовно поділити на декілька груп:
1. Традиційні інститути селянського самоврядування (громади);
2. Організації, що виникли за революційної, політичної або економічної боротьби селян самостійно чи з ініціативи представників національних і загальноросійських опозиційних партій (Селянський союз, селянські ра-ди);
3. Організації, створені владою (земельні комітети, комітети взаємодопомоги, комітети незаможних селян).
Традиційними селянськими організаціями були земельні громади. Їх антиподом виступали сільські ради. Вони повністю кон-тролювалися більшовиками і не відповідали інтересам селянства. Тому по-чали з'являтися гасла та ідеї створення альтернативних рад. Зокрема, таку ідею підтримував Н.Махно. Він розглядав місцеве са-моврядування як федерацію незалежних рад, які мали б виключно вико-навчу владу. Витворами тоталітарної держави були більшовицькі партійні осередки, комітети незаможних селян, профспілка Всеробітземліс, які намагалися нав'язати селянству.
...Подобные документы
Розкриття високого ступеню суспільно-політичної активності українського селянства на початку 1920-х рр. Перегляд більшовиками доктринальних засад марксизму, зокрема соціально-економічного складника. Перехід до нової економічної політики суспільства.
статья [21,0 K], добавлен 14.08.2017Передумови і впровадження нової економічної політики. Суть реформування в галузі торгівлі, фінансів, сільському господарстві. Позитивні та негативні результати проведення НЕП. Причини відмови від засад нової економічної політики. Історичне значення НЕП.
реферат [23,2 K], добавлен 28.10.2010Продовольча політика більшовицького керівництва та її зміна через незадоволення основної маси селянства. Причини голоду 1921-1923 років. Викачування продовольчих ресурсів України для забезпечення армії і промислових центрів Російської Федерації.
реферат [41,8 K], добавлен 01.12.2014Особливості німецької політики стосовно циган в окупованих регіонах України. Формування німецького дискримінаційного законодавства, місце циган у ньому. Відмінність у ставленні до циган та інших національних груп. Методика вирішення "циганського питання".
дипломная работа [965,1 K], добавлен 28.12.2013Збитки господарств України за роки громадянської війни. Впровадження нової економічної політики в 1921 році: заміна продрозкладки продподатком на селі. Основні заходи НЕПу: децентралізація системи управління, розвиток підприємництва та кооперації.
презентация [5,9 M], добавлен 26.02.2014Гуманітарні аспекти радянсько-болгарських відносин у другій половині 1940-х рр. з погляду нових завдань радянської пропаганди стосовно Болгарії, на прикладі України. Формуванні нової пропагандистської системи, її становлення на регіональному рівні.
статья [63,1 K], добавлен 17.08.2017Поняття та загальна характеристика, а також хронологія впровадження нової економічної політики на території СРСР, передумови, оцінка результатів. Об'єктивні та суб’єктивні причини голоду 1921-1923 рр. в Україні. НЕП як альтернатива "воєнного комунізму".
презентация [1,7 M], добавлен 04.06.2015Роль радянської держави в змінах складу селянства в період форсованої індустріалізації та суцільної насильницької колективізації сільського господарства 1927-1933 рр. Розкуркулення і ліквідація селянських господарств як передумови голодомору 1932-1933 рр.
реферат [26,5 K], добавлен 20.09.2010Протистояння українського селянства з більшовизмом на початку 20-х рр. ХХ ст. Селянська війна проти більшовицької влади. Єдиний сільськогосподарський податок та державне "окладне" страхування селянства. Демографічні наслідки Голодомору на Поділлі.
реферат [202,0 K], добавлен 17.08.2009Становище українського селянства в складі Речі Посполитої. Посилення феодального гніту. Дискримінація українського селянства у національних та релігійних питаннях. Участь селянства у козацько-селянських повстаннях.
дипломная работа [81,6 K], добавлен 04.02.2004Господарська неспроможність радгоспів і розвиток ринкових відносин між містом і селом як фактор, що змусив кримську владу обрати шлях нової економічної політики. Дослідження специфічних особливостей проведення радянської політики коренізації в Криму.
контрольная работа [73,5 K], добавлен 07.08.2017Ознайомлення з передумовами та історичним процесом колективізації сільських господарств як однією з причин Голодомору 1932-1933 рр., її наслідки - дезорганізація і деградація аграрного сектора. Опис подій насильницького розкуркулення українських селян.
реферат [24,5 K], добавлен 09.06.2011Структурна зміна суспільного устрою у новому державному утворенні – Великому Князівстві Литовському. Особливості становища верств населення, які входили до вершини соціально-станової ієрархії. Середній прошарок населення, духовенство, міщани та селянство.
реферат [26,0 K], добавлен 30.10.2011Риси періоду громадянської війни на теренах України і півдня Росії. Формування і бойовий шлях Добровольчої Армії, склад її регулярних частин. Позиція офіцерства стосовно армії і держави. Роль старших офіцерів у Збойних силах Руської армії Врангеля.
курсовая работа [46,6 K], добавлен 08.01.2013Державний лад України в умовах нової економічної політики. Конституція УРСР 1929 р. Адміністративно-територіальний поділ українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперії. Наслідки революційних подій 1905-1907 рр. в Росії та в Україні.
контрольная работа [25,3 K], добавлен 28.10.2010Позитивні наслідки підписання Брестського миру для України. Вплив Нової економічної політики на діяльність українських автокефальної та православної церков. Розгляд процесу встановлення міжнародно-правового статуту Східної Галичини у 1919-1923 роках.
контрольная работа [27,5 K], добавлен 13.06.2010Розвиток продуктивних сил у сільському господарстві Німеччини. Соціальне становище німецького селянства. Селянські бунти як вияв невдоволення феодальними порядками на селі. Переплетення у вимогах соціально-економічних і політичних питань.
курсовая работа [31,5 K], добавлен 14.04.2004Дослідження особливостей соціальних трансформацій у середовищі селян Правобережної України наприкінці XVIII - середині XIX століть. Нещадна експлуатація та закріпачення українського селянства після входження Правобережжя до складу Російської імперії.
статья [25,2 K], добавлен 14.08.20171917-1918 рр. - період української національно-демократичної революції. Українська Центральна Рада (УЦР) під керівництвом М.С. Грушевського. Напрямки політичної програми УЦР, її прорахунки. Політичний курс більшовиків, наслідки політики індустріалізації.
презентация [6,4 M], добавлен 06.01.2014Передумови репресивної політики стосовно українців, що перебували під Австро-Угорщиною. Кровава розправа над ними австрійської влади в 1914 р. Військові дії Галицької битви. Кровопролитні бої в передгір’ях Карпат. Антиукраїнська політика російської влади.
презентация [2,1 M], добавлен 04.12.2013
