Українська шабля XVII-XVIII ст. як історичне джерело: витоки, типологія, виготовлення та поширення (за матеріалами музейних колекцій України)

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Українська шабля XVII-XVIII СТ. як історичне джерело:

витоки, типологія, виготовлення та поширення

(за матеріалами музейних колекцій України)

Тоїчкін Денис Віталійович

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Дмитрієнко Марія Федорівна, Інститут історії України НАН України, головний науковий співробітник, завідувач відділу спеціальних історичних дисциплін.

Офіційні опоненти: - доктор історичних наук, професор Черненко Євген Васильович, Інститут археології НАН України, провідний науковий співробітник відділу археології скіфо-сарматської зброї;

- кандидат історичних наук Зубко Андрій Миколайович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки.

Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться “29” квітня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (адреса: 01001, м. Київ, вул. М.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту історії України НАН України

(01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “19” березня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук Гуржій О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку спеціальних історичних дисциплін одним з пріоритетних напрямків досліджень є вивчення та аналіз комплексів маловивчених джерел. Осібне місце серед них посідають джерела історичного зброєзнавства - науки, теорія і методи вивчення якої досі перебувають у стадії формування. Причини незадовільного на сьогодні стану розвитку вітчизняного зброєзнавства вбачаємо у відсутності професійного для даної галузі знань наукового понятійного апарату та комплексних досліджень різних видів зброї з огляду аналізу їх джерельної інформації.Вивчення озброєння українського козацтва є важливим напрямком в історичній науці, суттєвий аспект якого становить аналіз холодної зброї. Польські, українські та російські вчені провели певну роботу по виявленню, систематизації та опису зброї, що побутувала на теренах України у найдавніші часи. Проте козацька шабля XVІІ-XVIIІ ст. не була предметом дисертаційних та монографічних досліджень. Зважаючи на визначне місце клинкової зброї в історії військової справи українського народу, варто сподіватися визначних науково-пізнавальних та практичних результатів, які можна отримати у процесі історико-зброєзнавчих студій шаблі. Тому наукова розробка обраної теми актуальна і дозволить прискорити розвиток історичного зброєзнавства, сприятиме появі праць, що складатимуть джерельну базу для історичних студій.Актуальність даної теми визначається також її доцільністю для визначення ролі військової справи України в історії військового мистецтва Центрально-Східної Європи; потребою в сучасній науковій оцінці своєрідного комплексу українського озброєння XVII-XVIIІ ст. та його значення для еволюції вітчизняної військової справи.Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з науковими планами Інституту історії України НАНУ, у відповідності з тематикою наукових досліджень відділу спеціальних історичних дисциплін - “Науково-методологічні та методичні проблеми спеціальних історичних дисциплін: студії з історії” (державний реєстраційний №0103V000697).Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі вивчення спеціальної літератури, різних видів документів, переважно спираючись на дані джерельного аналізу представницької кількості шабель як основних носіїв історичної інформації і предметів культури, розробити понятійний апарат історичного зброєзнавства, оцінити результати еволюції шаблі та їх значення для історичної науки, з'ясувати стан виробництва шабель на українських землях, визначити зміст та науково обґрунтувати термін “українська козацька шабля”. Відповідно до мети постають і завдання дослідження:-- з'ясувати ступінь наукової розробки теми, висвітлити та охарактеризувати її джерельну базу;-- визначити місце шаблі у класифікаційній схемі холодної зброї;-- ввести до наукового обігу українські зброєзнавчі поняття і термінологію, що стосуються шабель і клинкової зброї взагалі;-- дослідити історію виникнення та розвитку шаблі на українських землях як підґрунтя зброярських традицій XVII-XVIIІ ст.;-- охарактеризувати виробничі умови та технологічний цикл, які необхідні для виготовлення шаблі; провести їх оцінку у визначених територіальних та хронологічних межах;-- виявити основні українські центри виготовлення шабель;-- простежити шляхи насичення українського ринку готовими шаблями, складовими частинами та сировиною, необхідною для їх виготовлення;-- визначити місце шаблі в комплексі озброєння українського козака та наступальній тактиці козацьких бойових дій;-- узагальнити дані стосовно поширення даного типу зброї серед військового стану населення України;-- виявити на основі комплексного аналізу джерельної бази (матеріалів музейних колекцій та іконографічних джерел) основні типи шабель, що перебували на озброєнні українських козаків.Об'єктом вивчення стали: процеси типоутворення та поширення шабель, розвиток металургійного та ремісничого виробництва на українських землях XVII-XVIII ст.Предметом дослідження стали: -- особливості процесу історичного розвитку шаблі, як різновиду клинкової зброї на українських землях; -- поширення та функціонування шаблі українського козацтва, визначеної за сукупністю ознак, встановлених при вивченні виявлених зразків; -- особливості виготовлення та використання шаблі як продукту українського ремісничого виробництва.Хронологічні межі роботи охоплюють XVII - XVIIІ ст. Джерельний матеріал зазначеного періоду містить найбагатшу інформацію щодо озброєння українських козаків. Однак у процесі пошуку витоків формування зброярських традицій виникла потреба дослідити більш ранні періоди національної історії. Це дозволило виявити історичне підґрунтя процесів поширення певних типів шабель в Україні та відтворити історичну ретроспективу їх розвитку в місцевих умовах.

Просторові межі дослідження. В роботі аналізується розвиток холодної зброї та пов'язаних з її виготовленням виробничих процесів у межах сучасної України.При вивченні еволюції шаблі охоплено зону степів Північного Причорномор'я, регіони Подніпров'я, Поросся, водорозділ Дона та Дніпра (Харківська обл.). При дослідженні процесів, пов'язаних з виготовленням та функціонуванням шаблі (XVII -XVIII ст.), враховано райони пролягання торгівельних шляхів, місцезнаходження рудень, концентрації центрів міжнародної торгівлі та зброярського виробництва на всій території сучасної України. Методологія та методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму, об'єктивного підходу до висвітлення явищ минулого, що базуються на пріоритеті комплексного використання джерел у поєднанні з спеціальними методами дисциплін історичного циклу. При вирішенні кожного із завдань роботи були застосовані такі методи: проблемний, що передбачає узагальнюючий аналіз на основі попереднього синтезу матеріалу; хронологічний - для відтворення послідовності подій; порівняльно-історичний з проведенням історичних аналогій застосовано з метою виявлення підґрунтя та аналізу розвитку історичних явищ. При проведенні комплексного аналізу речових та іконографічних джерел ми також використали методики періодизації, класифікації, систематизації та ретроспекції.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація в цілому та в переважній більшості своїх структурних частин є концептуально і фактографічно оригінальним дослідженням, побудованим із залученням великого комплексу речових, зображальних та писемних джерел, здебільшого не оприлюднених. Уперше введено до наукового обігу широку джерельну базу, яку становлять описи зразків зброї музейних колекцій, іконографічні та архівні матеріали.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у:- створенні сучасної класифікаційної схеми, власних методик опису холодної зброї, розвитку національної зброєзнавчої термінології;- виявленні нових фактів, які стосуються процесів виникнення шаблі, формування та поширення її морфологічних типів. Це, зокрема, ретроспективне відтворення еволюції шаблі в українських землях, виявлення її типів, що перебували на озброєнні українських козаків.- відповідь на ряд питань, пов'язаних з виготовленням шабель на теренах України: вперше проаналізовані технологічна придатність та шляхи надходження необхідної сировини, встановлена наявність та центри місцевого зброярського виробництва.

Теоретична та практична цінність роботи. Узагальнюючі висновки, окремі розробки та введені до наукового обігу дані можуть бути використані при підготовці курсів лекцій та підручників, у загально- та конкретно-історичних дослідженнях. Авторські схеми комплексного аналізу шабель можуть знайти прикладне використання в музейній справі при атрибуції та описі предметів, укладанні каталогів клинкової зброї.Апробацію результатів здійснено автором у доповідях на Третіх джерелознавчих читаннях (Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Історичний факультет. Київ, 2000); Четвертих джерелознавчих читаннях (Джерела з історії української державності: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Історичний факультет. Київ, 2001); ХI Всеукраїнській науковій конференції “Нові дослідження пам'яток українського козацтва XVI-XVIII ст.” (Київ, 2002).Дисертаційне дослідження обговорене на засіданні відділу спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України.Структура та обсяг дисертації обумовлені метою, завданнями та характером дослідження. Структура праці побудована за проблемним принципом. Дисертація складається зі змісту, переліку та розшифровки скорочень, вступу, 4-х розділів, 12-и підрозділів, висновків, списку використаних речових (55 позицій), зображальних (36 позицій), а також писемних джерел та літератури (250 позицій), 4-х додатків, що включають 125 технічних рисунків та фотографії з анотаціями (54 сторінки), 8 картографічних та 10 технічних схем (12 сторінок), 3 таблиці та 1 діаграму (3 сторінки). Загальний обсяг дисертації становить 285 сторінок, з них 191 сторінка тексту. український шабля торгівельний історичний

Основні положення та висновки дисертації викладено в 10 статтях, опублікованих у фахових виданнях. Загальний обсяг - 9 друкованих аркушів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми та новизну дослідження, охарактеризовано джерельну базу роботи, визначено її мету і завдання, об'єкт та предмет, обґрунтовано хронологічні і просторові межі, наукову методику. Визначено теоретичну та практичну цінність дисертації.

Розділ перший - “Історіографія та джерельна база дослідження” присвячений стану вивчення проблеми, здійсненню аналізу та характеристиці використаної наукової літератури за проблемно-хронологічним принципом: фахові зброєзнавчі праці; історико-технічна та технічна література з проблем металургії та металообробки; дослідження з історії розвитку міст, ремісничого виробництва та середньовічних цехів; література з мистецтвознавства.Спеціальне вивчення холодної зброї почалося ще в середині ХІХ ст. Однак археологічні знахідки на той час ще не використовували в схемах планомірного вирішення наукових завдань, а тільки здійснювали їх частковий опис. Серед видатних дослідників ХІХ- поч. ХХ ст. - В.І.Сизов, М.Є.Бранденбург, О.О.Спіцин, В.З.Завитневич, О.В.Висковатов та ін.У ХХ ст. з'являються перші наукові зброєзнавчі праці В.Г.Федорова, Е.Е.Ленца, П. фон Вінклера та ін. Попри певні недоліки, ці дослідники ввели до наукового обігу фактичний матеріал з детальними описами виявлених зразків, розробили класифікаційні схеми та сформулювали визначення різних типів зброї. Із зарубіжної літератури ХІХ ст. варто виділити наукову енциклопедію озброєння та військового оснащення В.Бехайма (W.Boeheim).Одним із фундаторів археологічного зброєзнавства став Дж. Петерсен (J.Petersen) який вперше здійснив наукову систематизацію археологічних артефактів, зокрема мечів. Активний розвиток археологічного зброєзнавства розпочинається з 20-х рр. ХХ ст. Ранні спеціалізовані археологічні зброєзнавчі дослідження (класифікація скіфських мечів В. Гінтерса (W.Ginters)) визначили подальший розвиток типологізації артефактів - класифікації та серіації об'єктів.

Одним із перших типологізацію шабель здійснив на початку 30-х рр. угорський вчений В. Арендт (W.Arendt), який обрав за класифікаційну ознаку форму верхів'я та перехрестя.У 20-30-і рр. ХХ ст. за кордоном почався бурхливий розвиток дослідження історико-технічного зброєзнавства. У Польщі з'явилася серія монографій В.Дзівановського (W.Dziewanowski), З.Хартлеба (Z.Hartleb) та ін. Чимало статей опубліковано часописом “Brуn i Barwб” - здебільшого це матеріали, присвячені історії польських шабель.У ті саме роки виходить друком і ряд російських праць. Проте основні наукові дослідження холодної зброї народів СРСР було розпочато в повоєнні часи. Чимало студій присвячено скіфській та сарматській клинковій зброї, зокрема роботи А.І.Мелюкової, К.Ф.Смирнова і відомих українських вчених - Є.В.Черненко, Б.О.Шрамко, О.В.Симоненко та ін. Ці праці допомагають зрозуміти, за яких історичних обставин тривав процес виникнення шаблі, виявити його підґрунтя та особливості. Важливою спробою наукового обґрунтування появи шаблі, зокрема в українських землях, стала стаття М.Я.Мерпета.Важливими для нашого дослідження є роботи, присвячені зброї народів античних часів, які проживали на теренах нашої держави. Це праці В.Д.Блаватського, М.І.Сокольського та ін.Озброєння Київської Русі вивчали А.В.Арциховський, Г.Ф.Корзухіна, М.Г.Рабинович, М.Я.Мерпет та ін. Однією з найважливіших праць, з означеної тематики, є 3-х томна праця російського зброєзнавця А.М.Кирпичникова. Першим українським автором, який комплексно вивчав озброєння Київської Русі, став В.Г.Бережинський. Він залучив велику джерельну та історіографічну базу і представницький ілюстративний матеріал. Археологічні дослідження давньоруської зброї, використані нами для ретроспективного відтворення еволюції шаблі, підказали методи та можливі напрями пошуку.Окремо необхідно виділити археологічні дослідження зброї кочовиків та народів Сходу. Важлива для нас праця С.В.Кисильова, яка подає відомості щодо обставин виходу шаблі на авансцену воєнної історії. Внесок в означену тематику зробили російські вчені Ю.С.Худяков, А.В.Циркін, Є.І.Дерев'янко, А.І.Соловйов, С.А.Плетньова, А.В.Євглевський, Т.М.Потьомкіна та ін. У їх працях наведено значний обсяг даних, необхідних для побудови типологічних рядів та відтворення картини розвитку шаблі. Автори обґрунтовують необхідність використання передових методів статистичної обробки інформації. В їхніх дослідженнях гостро дискутується та отримує подальший розвиток проблематика, що стосується понятійного апарату холодної зброї.Національну українську зброю вивчав львівський археолог І.К.Свєшников, робота якого дала змогу розширити джерельну базу дисертації.В Україні історико-технічні дослідження, в яких приділено увагу козацькому озброєнню, мають давню традицію, започатковану видатним вченим, археологом та колекціонером Д.І.Яворницьким. Серед праць першої половини ХХ ст. значне місце посідає двотомна книга І.Крип'якевича та Б.Гнатевича з історії українського війська. Слід однак зазначити, що вказані роботи не є спеціально зброєзнавчими. У повоєнні роки військову історію запорізьких козаків XVІІІ ст. вивчала О.М.Апанович. Однак вона, на жаль, не приділяла уваги холодній зброї. Розробки В.О.Сидоренко допомогли нам встановити місце шаблі в комплексі озброєння українського козака, а архівні знахідки поповнили джерельну базу дисертації, спрямували шляхи наукового пошуку.Сучасні центри досліджень історико-технічного зброєзнавства в Україні сконцентровані навколо значних колекцій Національного музею історії України, Львівського державного історичного музею, Харківського державного історичного музею.Перші праці з історико-технічного зброєзнавства нового типу в Росії започатковано у 50-х рр. ХХ ст. М.М.Денисовою та М.Е.Портновим. Робота М.М.Денисової пропонує правила опису та вимірів клинкової зброї, удосконалені в нашій дисертації.

Проблематикою історико-технічного зброєзнавства за кордоном нині займається ряд відомих фахівців; у Росії - Е.Г.Аствацатурян, О.М.Кулинський, І.А.Комаров, І.П.Суханов та ін.; у Польщі - А.Надольський (A.Nadolski), З.Жигульський (Z.Џygulski), В. Квасневич (W.Kwaњniewicz) та ін. Польська історіографія містить чимало розвідок з історії східно- та центральноєвропейської шаблі. Для з'ясування еволюційного розвитку шаблі ми використали праці відомих західноєвропейських та американських вчених з військової історії, зокрема історії зброї.При вивченні українського зброярства виникла необхідність звернутися до історико-технічної та суто технічної літератури, присвяченої металургійній справі та методам ковальської металообробки. Крім відтворення виробничих процесів, вона дозволила встановити загальну картину становлення й розвитку металургійної та металообробної галузей на теренах України.Проблематику металургії та металообробки давніх часів вивчали Б.О.Шрамко, Є.Н.Чорних, Б.О.Колчин, Б.О.Рибаков, А.К.Антейн та ін.Єдину монографію, присвячену металургійним підприємствам України XVII - XVIIІ ст., видав П.К.Федоренко. Він увів до наукового обігу чимало джерел та відомостей стосовно виробництва заліза на теренах України. Крім цієї праці нами використано низку публікацій, що описують стан та особливості українського ремісничого виробництва. Одним із завдань дисертанта було виявлення та опрацювання максимальної кількості матеріалів, що стосуються діяльності міських майстрів-мечників та шабельників. У зв'язку з цим було залучено праці В.О.Романовського, Я.П.Кіся, О.С.Компан, С.Т.Білецького та ін. авторів, присвячені розвитку міст України XVII ст. При дослідженні шабель в іконографічних джерелах нами використано мистецтвознавчі праці відомих науковців - П.О.Білецького, П.М.Жолтовського та ін.Історіографічний огляд наукової літератури свідчить, що в українській історичній науці кількість наукових студій у галузі історичного зброєзнавства надзвичайно обмежена. Джерелознавча ж праця, присвячена шаблям XVII-XVIII ст. взагалі відсутня.Джерельна база дослідження. Використаний в дисертації матеріал, охарактеризовано за групами: писемні, зображальні, речові джерела.

Залучені архівні писемні джерела складаються, перш за все, з матеріалів фондів 124 та 229 Російського Державного архіву давніх актів у Москві. Це документи, присвячені службовому листуванню у військових справах, урядові розпорядження воєводам в Україні з Москви, дані щодо торгівлі залізом та його якості. Важливу інформацію, що дала можливість дослідити наявність виробництва холодної зброї в українських містах, виявлено в неопублікованих даних з Переписних книг 1666 р.Для верифікації даних іконографічних джерел залучено неопубліковані та опубліковані архівні документи. Це - описи майна конкретних історичних постатей, записи про дарунки, військову контрибуцію тощо.Зображальні джерела складають 34-и твори живопису та графіки XVII-XVIII ст.; цикл з 11 народних картин “Козак Мамай” (фонди Дніпропетровського державного історичного музею ім. Д.І.Яворницького); цикл з 6-и акварелей відомого художника-реконструктора Ю.Я.Глоговського (відділ рукописів Львівської Національної бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України).Речові джерела складають численні музейні експонати. Це шаблі з колекцій Національного музею історії України, Дніпропетровського державного історичного музею ім. Д.І.Яворницького, Львівського державного історичного музею, Переяславського державного історичного музею, Харківського державного історичного музею, Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В.Тарновського, музею “Козацькі могили”, Державного історичного музею (Москва, Росія).Розглянуті джерела склали масив інформації, на основі якого здійснено спробу вперше у вітчизняній історіографії дослідити такий важливий вид озброєння, яким була шабля у XVII-XVIII ст.Другий розділ - “Шабля як об'єкт вивчення історичного зброєзнавства” складається з двох підрозділів. У першому “Понятійний апарат роботи. Конструкція шаблі та її особливості як різновиду холодної зброї. Система вимірів шаблі” обґрунтовано понятійний апарат, розроблений автором спеціально для даної дисертації. При цьому постала проблема відсутності в науці української історико-зброєзнавчої термінології. Вихід знаходимо в пошуку відповідників західним та російським термінам з обов'язковим урахуванням вітчизняної мовної традиції й аналогів та практичного досвіду українських зброєзнавців.

Пам'ятки матеріальної культури, що вивчаються в дисертації, належать до групи речових джерел, які визначаються як зброя та озброєння. Розроблена нами класифікація холодної зброї використовує методичний підхід, згідно з яким всі різновиди об'єднують у групи за двома критеріями: функціональним призначенням та конструктивними особливостями. Різновиди зброї при цьому визначаються за двома рівноцінними перехресними ознаками. Під функціональним призначенням розуміємо характеристику механізму дії робочої частини, прямо пов'язуючи її з механіко-кінематичною характеристикою рухів воїна при використанні зброї. Кількість таких рухів обмежена, а їхня характеристика пов'язана з конструктивними особливостями робочої частини холодної зброї. При формулюванні конкретних визначень та подальшому оперуванні більш складними поняттями важливу роль відіграє базовий зброєзнавчий понятійний апарат. Загальна кількість елементарних термінів відносно невелика. Проте досі не існує їх універсальної систематизації. Для створення словника понять ми використали сучасні розробки даної проблематики у технічному та археологічному зброєзнавстві. В результаті стало можливим дати комплексне визначення шаблі за кількома ознаками.Шабля - різновид наступальної холодної січної ріжучо-колючої клинкової зброї, що сформувався в кінці VII- на початку VIII ст. Вона складається з довгого клинка, ефеса та піхв, у першу чергу є зброєю вершника і при використанні пов'язана зі специфічним комплексом кінського спорядження. Клинок шаблі викривлений, з лезом на вигнутому боці та обухом на ввігнутому, має вістря та хвостову частину для кріплення ефесу. Прямий перпендикулярний удар шаблі має круговий рублячо-ріжучий характер і, в більшості випадків, дозволяє сполучити в єдиному русі обидві його фази (ураження - витягнення). Шаблю, як правило, носили ліворуч (для правши), збоку біля стегна.В підрозділі детально розглянуто конструкцію шаблі. Основні її елементи це - ефес (руків'я, гарда та верхів'я), клинок з бічними площинами (зовнішня і внутрішня) та сторонами (верхня і нижня), п'ята, робоча частина, перо, єлмань, доли, борозенки, реберця, грані, обух, спинка клинка, бойовий кінець, вістря, рікасо, хвостовик, піхви з оправою (устя, обоймиці, наконечник). Особливості застосування шаблі свідчать про надзвичайні можливості, які вона відкривала для ведення ближнього бою, особливо між вершниками: застосування різних фехтувальних прийомів у кінному строю, високої швидкості рухів, збереження сил воїна.Ми прийшли до висновку, що за основну класифікаційну ознаку при типологізації шабель XVII - першої половини XVIIІ ст. доцільно обирати особливості шабельної оправи, в першу чергу верхів'я. У XVII- першій половині XVIII ст. на теренах Центральної та Східної Європи поширювалися шаблі таких типів: шамшир, кілідж, мамелюкський, польсько-угорський, угорський, орла, карабеля, гусарська, гусарська карабеля, ординка.Запропонована система вимірів шаблі надає розгорнуту інформацію про кожний конкретний взірець. Так, відлік при вимірі кривизни встановлено як від леза так і від спинки клинка (другий результат вказується в дужках). Це не тільки уніфікує поняття “кривизна” (яку досі вимірювали тільки одним з двох способів), але й дозволяє судити про ширину клинка в точці найбільшої кривизни, а, отже, і про форму клинка. Цифрові дані про довжину руків'я, кут загострення бойового кінця та ін. надають додаткову інформацію про бойові властивості шаблі.Для того, щоб пояснити генетичний зв'язок різновидів шабель, а також поширення певних типів означеної зброї на теренах України XVII - першої половини XVIII ст., необхідно розглянути підґрунтя зброярських традицій, тобто встановити терміни та умови появи шаблі на українських землях, простежити шлях її розвитку. Цьому присвячено другий підрозділ “Виникнення шаблі та її еволюція”.

У науковій літературі прийнято вважати, що шабля походить від меча, форма якого почала втрачати доцільність під впливом нових історичних умов. Поступово меч “сарматського типу” з руків'ям-штирем трансформувався в однолезовий. Після введення нахилу руків'я в бік леза кінематика удару такої зброї набула фактичної відміни від удару класичного меча. В Україні такі “перехідні” форми виявлено в процесі археологічних розкопок. Подальша адаптація клинка до рублячо-ріжучого удару призвела до кардинальної зміни його форми - вигину полоси (друга половина VIІ ст. н.е.). Революційне значення появи шаблі для військового мистецтва стає зрозумілим тільки після аналізу технічних нововведень, які складають спільний з шаблею комплекс озброєння. Це - нові форма сідла та вудил, конструкція пряжки для підпруги та специфічна форма стремені.Отже, виникнення шаблі - складний історичний процес, в якому брали участь різні племена та народи, а її становлення відбувалося незалежно в різних регіонах світу. Проте, поява ранніх шабель на теренах України - заслуга сармато-аланських племен, що стали одними з творців нового виду зброї.Наступний період розвитку шаблі (Х-ХI ст.) пов'язаний із виникненням і розвитком держави Київської Русі та її протистоянням агресії кочових народів. У комплексі озброєння київських дружинників шабля почала відігравати помітну роль уже з другої половину Х ст.Еволюція руських шабель періоду ХІ-ХІІІ ст. загалом характеризується збільшенням довжини, ширини та кривизни клинка. Оригінальність місцевих типів визначається особливостями шабельної гарди, пізні моделі якої майже не зустрічаються у сусідніх народів. Розвиток шабельного клинка та гарди Х-ХІІІ ст. свідчить про постійні конструктивні вдосконалення шаблі в цілому: її конструкція чутливо реагувала на найменші зміни військово-історичних умов.Загальний рівень розвитку військової справи в період ХІІ-ХІІІ ст. ще не надає достатніх підстав для витіснення меча шаблею. В цілому, зміни в конструкції шаблі відбили специфічні історичні умови, в яких існувала Київська Русь і які вимагали використання обох видів зброї.З ХІІ ст. еволюція шабель Чорноклобуцького союзу племен на теренах України здійснювалась у спільному напрямку з розвитком давньоруської клинкової зброї. Форми половецьких шабель аналогічні центрально- та східноєвропейським. Порівняно з племенами Чорноклобуцького союзу спостерігаємо більшу незалежність від традицій давньоруського зброярства. Натомість простежуються азійські впливи.

Монгольське завоювання підірвало традиції самобутнього руського зброярства, не привнісши оригінальних різновидів шабель у місцевий збройовий комплекс.Результат дослідження розвитку середньовічної шаблі дозволив виділити такі головні тенденції: збільшення вигину полоси, виникнення дола та єлмані, поступове звуження клинка в останній третині, надання колючої функції дволезовому бойовому кінцю. Клинок стає довшим, ширшим, найбільше розширення припадає на зону перехрестя. Еволюція хрестовини проходить у бік трансформації прямої в дугоподібну, що забезпечувало круговий захист кисті.У Центрально-Східній Європі шабля практично повністю витіснила меч з другої половини XVI ст. У XVI-XVII ст. східно- та центральноєвропейські форми шаблі продовжували розвиватися під впливом, у першу чергу, іранських та турецьких моделей. Результатом складних еволюційних процесів стало виникнення спільних для Центральної та Східної Європи усталених морфологічних типів.В Україні шабля була основним видом клинкової зброї ближнього бою з часів зародження козаччини. Адже ще з кінця XV ст. відбувалося постійне протистояння українського населення інвазії кримських татар, які у військовому відношенні становили легкоозброєну кінноту. В боротьбі з нею шабля забезпечувала очевидні переваги. В третьому розділі “Українська шабля - продукт місцевого ремісничого виробництва та предмет імпорту” розглянуто комплекс проблем, пов'язаних з виробництвом та поширенням шабель на українських землях. У зв'язку з цим виникла потреба ввести поняття українська шабля.Визначимо його як сукупність зразків, змонтованих у центрах виробництва холодної зброї, розташованих в межах території сучасної України.У першому підрозділі “Шабля як продукт середньовічних технологій” мова йде про шаблю як складний ремісничий виріб. Для виробництва клинка використовували сорти високоякісної сталі, одержаної за оригінальною технологією. Технологічний ланцюг виробництва клинка, являв собою таку послідовність: виплавка з руди кричного заліза виплавка сталі виготовлення клинка. Отже, виготовлення клинка пов'язане з двома окремими галузями ремісничого виробництва: чорною металургією та ковальською металообробкою.Пріоритетною сировиною для отримання кричного заліза сиродутним способом в українській металургії XVII-XVIII ст. був бурий залізняк органічного походження. Виготовленням заліза займалися на руднях. Дослідивши етапи виробництва заліза, констатуємо, що технологічна основа цього процесу залишилася незмінною з давньоруських часів. Отримані сиродутним способом криці були цілком придатними для виробництва якісної сталі та робочих частин клинкової зброї. Дана теза підтверджується низкою архівних документів, пов'язаних з виробництвом на руднях - свідченнями про криці низької (“крушне”) та високої (“добре”, “гнуче”) якості. Аналіз документів дозволяє зробити висновок, що першим фактором, від якого залежала якість кричного заліза виступав хімічний склад руди з експлуатованого родовища.

Другим було регулювання якості та кількості кінцевого продукту самим виробником.Для пояснення ситуації з якістю кричного заліза в українській металургії XVII-XVIII ст. пропонується така схема:1. Розвідані поклади доброї та поганої руди, сиродутний процес виробництво крушного та доброго заліза;2. Вимоги ринку, потреба у певних товарах (або сировині) певної якості виготовлення крушного та доброго заліза в кількості та співвідношенні, достатніх для задоволення внутрішніх потреб.Отже, з огляду на комплекс розглянутих факторів, прогноз щодо використання місцевої руди для виготовлення робочих частин клинкової зброї в умовах ремісничого виробництва позитивний.Важливим етапом виробництва клинків є приготування з криці необхідного сорту сталі з певними фізико-хімічними властивостями. За умов ремісничого виробництва найпоширенішою була технологія виготовлення виробів зі зварної (цементованої та дамаської) та литої (булатної) сталі. Виготовлення шаблі значно складніше за виготовлення меча і, зважаючи на складну форму клинка, вимагає точних розрахунків ряду параметрів. Великої майстерності вимагало також виготовлення шабельної оправи, для чого застосовували різноманітні матеріали та техніку. Оздоблення оправи та якість клинка визначали вартість шаблі.Через зазначені причини тільки досвідчений майстер міг виготовляти шаблі. Фахівцем, що займався виготовленням залізних виробів, був коваль. У межах ковальських цехів працювали ремісники великої кількості спеціальностей. В писемних джерелах XVII-XVIII ст. майстри з виготовлення шабель називаються шабельниками (в західних областях - мечниками).Розглянуті нами питання походження сировини, необхідної для виробництва шабельних клинків, а також виокремлення з ремісничих фахів виробника холодної зброї, з його зброярським інструментарем, основних робочих прийомів у комплексі засвідчують існування у XVII ст. матеріальної та технологічної бази, ремісничого ресурсу для вітчизняного виробництва холодної зброї, зокрема шабель.В наступному підрозділі “Центри виробництва шабель в Україні” виявлено, що зброярські майстерні переважно були сконцентровані у визначних центрах масового ковальського виробництва, перш за все у містах. Представницько-вибірковий аналіз цехового ремісничого виробництва шабель у 20-ти великих українських міських центрах ХVІІ-XVIII ст. надав можливість точно встановити, що: даний промисел існував в полкових містах (з населенням більше 600 дворів - Київ, Стародуб, Ніжин) з високим відсотком ремісничого населення; виробництво холодної зброї існувало і в менших населених пунктах (від 200 дворів) з високим, чи надзвичайно високим (Остер) показником ремісничого розвитку (вище 25%). Враховуючи відносно низький відсоток ремісників-шабельників та мечників у містах Гетьманщини, логічним буде зробити висновок, що більша частина їхньої продукції використовувалася для внутрішніх міських потреб. Необхідно зазначити вплив фактора розвинутої торгівлі на присутність у місті виробництва клинкової зброї, адже найвища кількість заможних майстрів-шабельників фіксується в полкових містах з підвищеною торгівельною активністю - Ніжині, Переяславі, Чернігові. Частина їх продукції постачалася на внутрішній ринок, що зафіксовано в документах.Головним постачальником холодної січної зброї в українські землі в межах Речі Посполитої був Львів. Тільки тут виготовлення та експорт клинкової зброї набули масового характеру.Ремесло козацького стану досліджене нами за козацькими реєстрами 1649 р. Дослідники наголошують на зв'язок окремих прізвищ з ремісничим фахом. Отже, козаки-шабельники працювали в Каневі, Києві, Корсуні, Миргороді, Полтаві, Прилуках, Черкасах, Чигирині та Умані.Крім козаків та міщан-ремісників, різноманітними ремеслами займалася також верства вільних селян. Дослідники зазначають, що на Лівобережній Україні існували села, населення яких жило виключно з ремесла, і проводять аналогії між топонімами сіл та основним напрямом діяльності його мешканців. У цьому зв'язку необхідно згадати села Шабельники Чигиринського та Золотоніського районів Черкаської області.В третьому підрозділі “Роль міжнародних виробничих і торгівельних зв'язків у поширенні клинкової зброї на українських землях” проаналізовано значення імпорту сировини, конструктивних елементів (клинки й оправа) та готових шабель іноземного виробництва для виготовлення місцевої та поширення іноземної холодної зброї. В Україну імпорт надходив за трьома напрямками: Західна Європа, країни Сходу, Росія. В досліджений період XVІІ - поч. XVІІI ст. виявлені документи зафіксували імпорт російського металу переважно у вигляді тульської продукції, якість якої цілком відповідала вимогам, що висувалися при виробництві зброї. Обсяги імпорту були малозначущі для українського металургійного виробництва тих часів; територіально ним охоплено тільки частину Лівобережжя. Відсутність відомостей про широкий імпорт російської зброї знаходить пояснення при розгляді іншого, державного (наказного) типу постачання російського заліза та металевих виробів в Україну. Проаналізувавши суму фактів, що стосуються російського державного постачання металу та зброї в Україну, констатуємо, що даний канал не міг вповні використовуватися для завезення в Україну матеріалів, необхідних для місцевого виробництва холодної зброї. Всі матеріали та зброя, що надходили з Росії, використовувалися виключно на задоволення потреб російських гарнізонів.Основні шляхи західної торгівлі до українських земель у XVII-XVIII ст. пролягали через міські центри Речі Посполитої. Серед міст, розташованих у межах сучасної України, суттєві торгові привілеї виборов тільки Львів, що, як значний транзитний центр, був одним із посередників у торгівлі країн Східної і Західної Європи зі Сходом.З імпортних матеріалів львівські мечники використовували австрійську (штирійську) низьколеговану сталь, клинки з відомих європейських майстерень - генуезьких, австрійських, краківських або познанських. Характерно, що в писемних джерелах є відомості стосовно зворотного потоку шабель - з України в Європу. Постачалися на український ринок і готові екземпляри. Холодну зброю в Речі Поспо­литій виготовляли у найбільших мечницьких цехах - познанському і краківському. Їх продукція насичувала внутрішній ринок, частину його становила й Україна. Країни

Сходу також зробили свій внесок у формування ринку клинкової зброї в Україні. Писемні та речові джерела свідчать про постачання в Україну шабель турецького та перського виробництва, а також клинків, які використовували для монтажу місцевих шабель. Важливу роль у торгівельних зв'язках України зі Сходом, окрім Львова, відігравали Кам'янець-Подільський, Київ та ін.Четвертий розділ “Козацька шабля як тип клинкової зброї” становить значну частину дисертації, присвячену безпосередньому дослідженню речових та зображальних джерел. У першому підрозділі “Місце шаблі у комплексі озброєння українського козака” визначено роль шаблі в тактичних схемах бойових дій та популярність у козацькому середовищі. Шабля не була основною зброєю у масштабних битвах. До середини XVII ст. вона навіть не стала дуже популярною в козацькому війську. Очевидно, що реєстрові козаки, як професійні, привілейовані та більш забезпечені воїни, мусили мати шаблю на відміну від більшості незаможних “випищиків”. Протягом XVI-XVII ст. ціна на шаблі неодноразово змінювалась. У першій половині XVII ст. вона, як і раніше, залишалася відносно дорогим і престижним видом зброї. Серед військових прошарків українського населення її завжди мали на озброєнні реєстрові підрозділи, а також заможна українська шляхта та їхні “пахолки”. У другому підрозділі “Дослідження зразків козацьких шабель з музейних колекцій України” шаблю розглянуто та проаналізовано виключно як класифікаційний тип.

Відбір матеріалу обумовлений необхідністю встановити, якими саме типами шабель користувались українські козаки. Тому для загальної характеристики зброї, що розглядається, доцільно ввести термін “козацька шабля”.Нами описано та атрибутовано 55 виявлених у музейних колекціях України шабель XVII-XVIII ст. Досліджено 7 найбільших українських музейних зібрань, започаткованих відомими дослідниками козацьких старожитностей - Д.І.Яворницьким, В.В.Тарновським, А.Н.Полем, І.К.Свєшніковим.Використавши удосконалену нами методику зброєзнавчого аналізу та опису при вивченні матеріалу, доводимо, що найпопулярнішими в Україні були шаблі турецьких типів (29%). Порівну іранських шамширів і шабель польсько-угорських типів (по 18%). Потім карабелі (13%), менше ординок (9%) та тільки три зразки “шаблі орла” (5%) і два (4%) “козацьких”. Крім того, вирізняємо дві парадні шаблі львівського виробництва (4%). Майже всі розглянуті шаблі представлено різними відомими в науці типами. Подібні різновиди у XVII-XVIII ст. поширені й у сусідніх з Україною державах: Речі Посполитій, Угорщині, Османській імперії, Кримському ханстві та Росії.Отримані результати дали підставу для висновку, що в українському війську використовували всі різновиди шабель, характерні для держав-сусідів. Найвищий відсоток вивченої зброї - турецькі типи шабель. Це, очевидно, пов'язано з її найвищою доступністю. Звертаємо увагу на відсутність якихось особливих, притаманних тільки Україні, морфологічних типів шабель.Вивчення процесу типоутворення шаблі, дозволяє стверджувати, що територіально-виробничі традиції регіонів базувалися на певній уніфікації елементів ефесу, в першу чергу - верхів'я. Така ситуація пов'язана з масовим поширенням у Європі готових іноземних клинків східного та західного виробництва. Їх форми поступово стали виробничим стандартом для зброярів усіх країн Центрально-Східної Європи. Результати нашого дослідження це засвідчують. Мечник у Польщі або шабельник в Україні могли одержати іранський, турецький чи інший клинок, або викувати за їх взірцем власний і змонтувати на його основі шаблю будь-якого типу, зробивши відповідний ефес.Третій підрозділ “Аналіз козацьких шабель в іконографічних джерелах” присвячено всебічному аналізу козацької шаблі як речового історичного джерела, для чого залучено представницький комплекс зображальних джерел XVII-XVІII ст. - народні картини, церковну та світську графіку, портретний живопис.Дослідження зображення шаблі розпочато з серії народних картин “Козак-Мамай”. На 11-и картинах з фондів Дніпропетровського державного історичного музею ім. Д.І.Яворницького зображено 9 шабель. На 8-и з 9-и полотен (XVII - перша половина ХІХ ст.) зображена форма верхів'я свідчить, що перед нами - типові різновиди шабель турецького типу та один пізній стилізований шамшир. На одній картині форма клинка стилізована, проте зберігає характерні риси. Подібні шаблі були поширені у Московії XV-XVI ст. та в Центральній Європі XV-XVII ст. Українські церковні зображення, особливо графіка київської школи XVII ст. становлять багате й вірогідне інформаційне джерело при вирішенні питання щодо поширених типів клинкової зброї. Так, на гравюрах видатних київських майстрів зображено шаблі польсько-угорського та турецького типів. Важливий матеріал для дослідження надали світські графіка та живопис XVII-XVIII ст. Це - твори А.Вестерфальда., В.Гондіуса, С.Величка, О.Тарасевича, Т.Калинського. Цікаву інформацію щодо форм козацьких шабель зустрічаємо у творах малярської школи Києво-Печерської Лаври, датованих 30 - поч. 50-х рр. XVIII ст. При дослідженні шаблі одним з найцінніших в історичному відношенні іконографічних джерел стають ктиторський та світський портрети. У нашій праці досліджено 18 живописних портретів з українських музеїв.Велике значення має історико-реконструктивна діяльність Ю.Глоговського. Для відтворення деталей одягу XVIІ-XVIII ст., художник залучив численні давні гравюри, творів відомих та анонімних авторів, станковий та настінний живопис, створені попередниками. Нами розглянуто 6 акварелей відомого митця.У процесі аналізу іконографічних джерел ми звернули увагу на факт майже повної відсутності шабель іранського типу. На досліджених портретах представників української заможної верстви також досить рідко трапляються зображення зброї класичного польсько-угорського типу. Очевидно така невідповідність пов'язана з певною модою на зброю, поширеною серед української шляхти.У “Висновках” узагальнено основні результати роботи та окреслено перспективу подальших досліджень.У дисертації нами здійснено теоретичні узагальнення і реалізовано вирішення наукової проблеми, що виявляється в розробці та науковому обґрунтуванні української зброєзнавчої термінології та основних термінологічних понять: українська шабля, козацька шабля, українська козацька шабля, встановленні українських центрів виготовлення шабель, та морфологічних типів шабель, що були на озброєнні українських козаків, а також нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні місця шаблі у класифікаційній схемі холодної зброї.Для наступного використання в джерельно-зброєзнавчих працях вперше введено систему українських термінів та понять, які становлять основу проведеного дослідження. Сформульовано визначення шаблі з урахуванням сучасних наукових досягнень. Поняття “шабля” в історичному зброєзнавсті пов'язуємо з морфологічними та механіко-кінематичними характеристиками її конструкції, періодом й обставинами виникнення шаблі як повноцінного різновиду клинкової зброї ближнього бою. За розробленою нами оригінальною класифікаційною схемою пропонуємо відносити шаблю до холодної, поліфункціональної, клинкової січної ріжучо-колючої зброї. З метою виявлення підґрунтя формування зброярських традицій детально проаналізовано еволюцію шаблі на українських землях та встановлено 5 хронологічних стадій її розвитку: VII-ІХ ст.; Х-ХІ ст.; ХІ-ХІІІ ст.; XIV-XV ст.; ХV-ХVІІІ ст. В результаті ретроспективного дослідження середньовічної шаблі нами виділено характерні тенденції зміни її форм.Дослідження еволюції шаблі сприяє виявленню закономірностей поступу військової історії, її рушійних сил. Відтепер стає можливим окреслити загальну схему розвитку військової справи. Головною рушійною силою цього процесу виступає людська діяльність. Вона задає напрям, визначає характер та етапи розвитку озброєнь. Процес використання певних форм зброї та застосування нової стратегії і тактики виконують функцію вибіркового механізму, що контролює їх розвиток. Робота такого механізму, в першу чергу, обумовлена особливостями військової справи та комплексу озброєння супротивника, а також ступенем розвитку соціально-економічних відносин у суспільстві. Відбувається штуч­ний відбір та фіксація його результатів. Саме виробництво означене функцією відтворення еталонної форми, тобто її фіксації (закріплення) з подальшим поширенням на певній території. В результаті цього процесу виникає та розширюється поле для нового відбору форм зброї, тобто створюються передумови для подальшого розвитку комплексів озброєння та військової справи.Досліджені в дисертації процеси, пов'язані з виробництвом шаблі, дозволили вперше на науковому рівні обґрунтувати поняття “українська шабля”, яке характеризує окремі взірці за ознакою їх походження з визначених центрів виробництва холодної зброї, розташованих у межах сучасної України.Вперше конкретизовано особу виробника шабель. На Правобережжі такі фахівці мали назву мечників та займалися виробництвом виключно клинкової зброї - мечів та шабель. На Лівобережжі їх називали шабельниками, у деяких регіонах - рушникарями і шабельниками.

Вивчення технологічних умов, необхідних для виготовлення клинкової зброї, свідчить, що в Україні були достатня матеріальна база та технологічний потенціал, що забезпечували місцеве виробництво шабельних клинків. В Україні існували 3 види ремісничого виробництва шабель: цехове та позацехове (Львів, Кам'янець, Сатанів, Київ, Стародуб, Остер, Сосниця, Конотоп, Переяслав, Ніжин, Чернігів), козацьке (Канів, Київ, Корсунь, Миргород, Полтава, Прилуки, Черкаси, Чигирин та Умань), сільське (с. Шабельники Черкаської області).Шляхи насичення внутрішнього ринку України клинковою зброєю встановлено за допомогою аналізу даних міжнародної торгівлі на українських землях. З'ясовано, що до середини XVIII ст. експорт російських продуктів не набув значних обсягів і не міг витіснити місцевого виробництва. Російські військові гарнізони в містах України забезпечували з центру, зберігаючи незалежність від місцевої матеріальної бази.Торгівля України з країнами Західної Європи відбувалася за активної участі Львова, який відігравав значну роль у виготовленні зброї та її складових частин, в імпорті та транзиті останніх.Фактичний матеріал також свідчить про наявність системи постачання шабель турецького та перського виробництва, а також клинків, які використовувалися для їх місцевого монтажу.Визначено місце шаблі у комплексі військового спорядження українського козака XVII - поч. XVIII ст. На основі аналізу джерел досліджено ступінь поширеності шаблі серед українських козаків означеного періоду в динаміці. Встановлено залежність між зміною цін на шаблю протягом XVII-XVIII ст. та платнею реєстрового козака.На науковому рівні обґрунтоване поняття “козацька шабля”, що визначено як сукупність типів шабель, що перебували на озброєнні військової верстви українського населення. Шабля при цьому досліджується тільки з огляду її типоутворення, за сумою морфологічних ознак. Для визначення типів козацької шаблі проведено джерельно-зброєзнавчий аналіз 55-и експонатів з музейних колекцій України. Відтак встановлено і доведено, що в Україні набули поширення: шаблі турецьких типів (29%), перський шамшир та польсько-угорський типи I і II (по18%), карабелі (13%), ординки (9%). Менше “шабель орла” (5%) та гусарських карабель (т.зв. “козацьких”) (4%). 2 шаблі (4%) неможливо віднести до усталених типів: це ексклюзивні розкішні екземпляри - церемоніальні або інтер'єрні. Звернуто увагу на відсутність оригінальних, не характерних для країн Центрально-Східної Європи типів шабель. Місцеві екземпляри виготовлялися за іноземними взірцями із застосуванням деталей їх виробництва.Дослідження іконографічних джерел, аналіз народних картин, церковної та світської графіки, портретного та жанрового живопису дозволяють верифікувати дані, одержані при вивченні речових джерел, зробити висновки щодо пріоритетів використання певних типів шаблі різними верствами українського населення.Дослідження речових та зображальних джерел підвело до висновку про неоднорідність використання поняття “козацька шабля”. Зброя бідного або середньої заможності козака - це проста бойова шабля одного з поширених в Україні типів. Конкретні екземпляри купували за гроші, захоплювали як трофеї або переробляли в місцевих умовах. Часто клинки високої якості “переживали” свою оправу, для них виготовляли саморобні руків'я. Коли виходив з ладу низькоякісний клинок, його перековували.Шабля заможної української шляхти - високовартісна, оформлена на високому художньому рівні із застосуванням коштовних матеріалів та складних ремісничих технік. За морфологічним типом це (у порядку зменшення): турецькі, “шабля орла”, карабеля, ординка, “козацька”, а також ексклюзивні парадні та інтер'єрні різновиди.У результаті дослідження козацьких шабель та українського зброярського виробництва, маємо підстави вперше на науковому рівні обґрунтувати поняття “українська козацька шабля”. Даний термін застосовується щодо козацьких шабель, змонтованих в українських зброярських центрах.У перспективі матеріали з теми дослідження можуть бути реалізовані у вигляді першого в Україні монографічного видання та каталогу шабель.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО АВТОРОМ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Холодна зброя, як складова комплексу українського козацького озброєння XVII ст.: особливості та проблеми формування // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Число 5. Зб. наук. праць на пошану академіка В.А.Смолія: У 2-х част. - К.: Інститут історії України НАНУ, 2000. - Част. 1. - С.115-128.2. Дослідження центрів виробництва холодної січної зброї в Україні ХVІІ ст. // Історико-географічні дослідження в Україні. Число