Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

УДК 94 (477,82)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Розвиток меліоративних робіт на волині в останній чверті XIX - 80-х роках XX століття: історико-економічний аспект

07.00.01 - історія України

Семещук Віра Мелетіївна

Чернівці - 2005

Дисертацією є рукопис. меліоративний політичний аграрний

Робота виконана на кафедрі історії України Рівненського державного гуманітарного університету, МОН України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор завідувач кафедрою історії України Гайбонюк Володимир Дорофійович, Рівненський державний гуманітарний університет.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор завідувач кафедрою історії України Ботушанський Василь Мефодійович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича;

кандидат історичних наук, доцент кафедра давньої та нової історії України Шабала Ярослав Миколайович, Волинський державний університет імені Лесі Українки.

Провідна установа:

Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра новітньої історії України, (м. Львів).

Захист відбудеться 27.05.2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розісланий 26.04.2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.Я. Лупул

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Україна увійшла в третє тисячоліття як цивілізована європейська держава. Це визначається не лише географічним положенням, але й здобутками країни у політичній та економічній сферах. В умовах входження української держави до європейського та світового співтовариства важливого значення набувають питання історичного минулого України. Серед них можна виокремити періодичні реформування сільськогосподарського виробництва. Як в минулому, так і сьогодні вони тісно пов'язані з процесами меліорації перезволожених регіонів, зокрема, Волині. За підрахунками авторки на кінець ХХ ст. у Волинській, Рівненській та Житомирській областях було осушено близько 1,2 млн. га боліт і перезволожених земель.

Великомасштабна меліорація змінила зовнішній вигляд Волинського Полісся, спричинила кардинальні зміни у системі ведення сільського господарства, вплинула на навколишнє середовище. Викликана певними історичними причинами, вона позначилась на екології краю, його економіці, демографічній ситуації, соціально-культурному розвиткові. Усе це внесло специфічні моменти у суспільно-політичне життя та історичний розвиток Волині впродовж досліджуваного періоду. У той же час вплив процесів меліорації на Волині не обмежується тільки цим регіоном. Обіймаючи переважну більшість території басейну Прип'яті, Волинь дає значну частку стоку Дніпра, що, у свою чергу, забезпечує водою сільськогосподарські та промислові райони півдня України. Не завжди продумане осушення волинських боліт, які раніше відігравали роль акумуляторів води на літній період, було однією із причин спорудження каскаду дніпровських водосховищ, що нині відіграють таку ж роль.

Великі меліоративні роботи на Волині розпочались у 70-х роках XIX ст. Західною експедицією по осушенню боліт під керівництвом Й.І. Жилінського. Їх початок саме в цей час не був випадковим. У Російській імперії після ліквідації кріпосного права швидкими темпами розвивався капіталізм, у тому числі й у сільському господарстві, що передбачало спеціалізацію окремих її регіонів за певними видами виробництва. Оскільки зернові, вирощені на бідних ґрунтах Полісся, не могли конкурувати з південноукраїнськими, на Волині перспективним шляхом був розвиток тваринництва. Останнє потребувало міцної кормової бази, забезпечити яку в той час можна було шляхом осушення боліт і перетворення їх у високопродуктивні луки.

З самого початку меліорація проводилася в межах державної політики в регіоні. Поряд з економічними завданнями вона вирішувала і ряд політичних проблем. Економічна й суспільно-політична складові меліорації в досліджуваному регіоні особливо контрастно проявилися у 20-30-х рр. ХХ ст., коли територія Волині була поділена між двома державами з кардинально відмінними системами - Польщею і Радянським Союзом. Причому, якщо економічні цілі осушення в цих двох частинах були практично однакові - покращення умов для ведення сільського господарства, то суспільно-політичні підходи відрізнялись.

Особливості процесу меліорації земель в умовах СРСР (підпорядкування економічної доцільності ідеологічним міркуванням) привели до того, що на сьогоднішній день гострою залишається проблема експлуатації вже існуючих меліоративних систем. Вивчення історії їх будівництва та експлуатації робить актуальним дане дисертаційне дослідження, оскільки дозволяє спрогнозувати можливі наслідки подальшої меліорації та використання осушених земель.

Історія меліоративних робіт на Волині ілюструє складність і суперечливість цього процесу. В радянський період він висвітлювався однобоко, без врахування негативних наслідків, тому на сьогоднішній день надзвичайно актуальним є здійснення саме об'єктивного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках кафедральної та регіональної теми Рівненського державного гуманітарного університету “Найважливіші проблеми західноукраїнського регіону, взаємини України із західними сусідами та актуальні проблеми української історії”.

Мета і завдання дослідження - дослідити історію розвитку меліоративних робіт на Волині в останній чверті XIX-XX століть на тлі історичних та політичних подій і процесів. Її вирішення досягається розв'язанням таких послідовних завдань:

- охарактеризувати суспільно-історичні та природничі передумови початку меліоративних робіт;

- розглянути хід осушувальних робіт Західною експедицією в останній чверті ХІХ ст.;

- простежити вплив Столипінської аграрної реформи та поширення земської системи управління на хід осушувальних робіт у регіоні;

- дослідити хід та особливості меліоративних робіт на території Волинського воєводства у 20-30-х рр. ХХ ст.;

- визначити специфіку досліджуваного процесу в умовах “нової економічної політики” та колективізації на Житомирщині;

- прослідкувати поступове зростання меліоративних робіт на Волині у кінці 40-х - на початку 60-х років ХХ ст.;

- охарактеризувати період найбільшого розмаху робіт у другій половині 60-х - на початку 80-х рр. ХХ ст.;

- встановити причини і дати характеристику процесів згортання меліорації на Волині у другій половині 80-х - 90-х роках ХХ ст.

Об'єкт дослідження - меліорація боліт та перезволожених земель на Волині, її чинники та зв'язок з суспільно-історичними процесами.

Предмет дослідження - етапи та особливості меліоративних робіт на Волині в останній чверті XIX - 80-х рр. XX ст.

Методи дослідження історії розвитку меліоративних робіт на Волині полягають у залученні до аналізу комплексу різноманітних підходів.

Відповідно до мети і завдань дисертації застосовувалися загальнонаукові, логічні та спеціальні методи. Перш за все це принципи історизму із виділенням конкретно-історичних підходів до аналізу процесу меліорації. При аналізі історії меліорації використовувалися спеціальні історичні методи дослідження, що сприяло аналізові соціально-економічних, ідеологічних та пропагандистських особливостей підходів різних урядів (царського, польського, радянського) до проблем меліорації. Системний метод використовувався, зокрема, для виявлення загальних рис окремих етапів в історичній ретроспективі.

Застосування порівняльного і проблемно-хронологічного методів при аналізі історіографії теми дослідження дозволило зіставити різні підходи науковців до розгляду проблеми, критично проаналізувати й порівняти праці дореволюційних, польських і радянських дослідників.

Висвітлюючи тему, застосувались загальнонаукові методи - типологізації, класифікації, систематизації. У ході підготовки дисертації пріоритет надавався конкретним історичним методам - хронологічному, синхронному, десинхронному. Застосування хронологічного методу дало можливість відслідкувати процеси, що відбувалися на Волині в умовах панування різних соціально-політичних і економічних систем. Метод класифікації дозволив осмислити і впорядкувати нові факти і процеси, якісні зміни, що відбувалися у історії меліорації Волині.

Застосування функціонального методу допомогло проаналізувати зв'язки сутності суспільно-економічних процесів різних політико-економічних систем, порівняти їх можливості проведення й ефективного використання меліорації. Загальнологічні методи (аналіз і синтез) використовувалися при дослідженні доступних джерел і наукової літератури. Статистичний метод допомагав при використанні й узагальненні значного емпіричного матеріалу.

Методологічний апарат дослідження зосереджувався на осмисленні сутності процесів меліорації, виявленні головних тенденцій та історичних особливостей.

Територіальні межі дослідження охоплюють Волинь як історико-географічний регіон. Це землі, що знаходяться у басейнах правих приток Прип'яті та верхів'ях Західного Бугу. Упродовж досліджуваного періоду територіально-адміністративна структура даного регіону змінювалась. В останній чверті XIX - на початку XX ст. він являв собою Волинську губернію. У 20-30-х рр. ХХ ст. більша частина досліджуваної території знаходилась у складі Польщі і у адміністративному відношенні становила Волинське воєводство. Східна частина Волині відійшла до Радянської України і після ряду територіально-адміністративних реформ на ній була утворена Житомирська область. Відповідно до сучасного територіально-адміністративного поділу України досліджуваний регіон складається з Волинської, Рівненської та Житомирської областей.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період із 70-х рр. XIX ст. до проголошення незалежності України. Нижня межа визначається початком осушувальних робіт на Поліссі Західною експедицією під керівництвом Й.І. Жилінського, а верхня - згортанням нового меліоративного будівництва. При цьому як нижня, так і верхня межа мають чіткий зв'язок з економічною та суспільно-політичною історією. Початок осушення волинських боліт був зумовлений прискореним розвитком пореформеної Росії, а згортання та повне припинення меліоративного будівництва в кінці ХХ ст. - наслідками системної кризи соціалізму. Для повноти уявлення про згортання меліоративних робіт ряд їх аспектів простежено до повного припинення у 1997 році. При цьому в ході меліоративного будівництва виділяється кілька періодів, а в їх межах - етапи, що мали специфічний характер.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у спробі авторки розглянути історію меліоративних робіт на Волині як цілісний історичний процес з особливостями на кожному етапі. Окремі його аспекти вже розроблялись науковцями раніше. Однак, узагальнююче дослідження історії меліоративних робіт у регіоні авторкою здійснене вперше.

У дисертаційній роботі досліджено вплив різних чинників на хід меліоративних робіт на Волині, але особливий акцент зроблено на їх залежності від суспільно-історичних умов, які у кожному періоді визначали інтенсивність, організацію будівництва і експлуатації та використання меліорованих земель. Масштаби осушувальних робіт та організація виробництва на них у свою чергу обумовлювали екологічні наслідки цього процесу. Аналіз історії меліоративних робіт на Волині дозволив авторці запропонувати її періодизацію, яка, в цілому, збігаючись з основними періодами новітньої історії досліджуваного регіону, виділяє окремі етапи у їх межах.

Для здійснення дисертаційного дослідження залучається широке коло різноманітних джерел. До наукового обігу введені нові документи, виявлені у державних архівах Волинської, Рівненської та Житомирської областей. Окрім цього, розроблена методика дослідження дозволила використати і спеціальні, маловідомі історикам роботи з проблем економіки, географії, кліматології, гідротехніки, природокористування, екології та осмислити їх із точки зору історичного процесу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дозволяють прослідкувати не тільки передумови та хід меліоративних робіт на Волині, але й установити причини їх економічної неефективності та шкідливості для навколишнього середовища, зокрема, у радянський період. Проблема, що досліджується в роботі, на сьогоднішній день є актуальною. Не піддається сумніву необхідність проведення осушення в майбутньому та підтримання у робочому стані вже збудованих меліоративних систем. Головним питанням є доцільність подальшого ведення великомасштабних робіт та ефективного використання вже осушених земель. Історія меліорації на Волині та уроки, винесені з неї, дозволяють більш зважено підійти до планування цього процесу та прогнозування його наслідків у майбутньому.

Висновки дисертації можуть використовуватись при написанні узагальнюючих досліджень з історії, а також спеціальних досліджень з історії аграрних відносин та розвитку сільського господарства України, географії, природокористування, краєзнавства. Матеріали, зібрані в роботі, можуть застосовуватися при підготовці відповідних нормативних та спеціальних курсів лекцій, а також при розробці планів і прогнозуванні наслідків меліорації у майбутньому.

Апробація результатів дисертації. Робота обговорювалась на семінарі кафедри історії України Рівненського державного технічного університету, засіданні кафедри історії України Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича. Окремі її положення викладено на міжнародній конференції, присвяченій 900-річчю м. Дубно (Дубно, 2000); міжнародній науковій конференції “Україна і Польща: мовно-літературні і суспільно-політичні взаємини” (Луцьк, 2003); звітній науковій конференції викладачів, співробітників, докторантів, аспірантів та студентів РДГУ за 2003 р., присвяченій 5-й річниці створення РДГУ (Рівне, 2004). Зміст та висновки роботи узгоджувались з відомим спеціалістом в галузі гідромеліорації та історії України професором Чабаном В.Й.

Публікації. Основні положення дисертації розкрито у п'яти статтях у наукових фахових збірниках.

Структура дисертації. Предмет, мета і завдання дисертаційного дослідження зумовили його структуру. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділені на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (165 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 181 сторінкa.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, показано її зв'язок з науковими програмами, визначено мету і завдання, об'єкт, предмет а також розкрито методологію дослідження, його територіальні та хронологічні межі, наукову новизну і практичне значення, апробацію результатів дослідження, структуру роботи та її обсяг.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукової розробки проблеми та характер документальної бази, яка використана для виконання поставлених завдань.

Хоча перші історичні праці, що торкалися історії меліоративного будівництва на Волині з'явилися ще на початку ХХ ст., активне вивчення його історії розпочалось значно пізніше. Серед цих досліджень слід відзначити роботу І.О. Хмари, що висвітлювала історію Сарненської науково-дослідної станції по освоєнню боліт та значну за обсягом статтю П.Т. Божка, присвячену історії осушення земель у Житомирській області.

На рубежі 60-70-х років з'явилось кілька узагальнюючих праць, зокрема, з проблем історії селянства, економічної історії України та історії Волині, де розглядалися питання розвитку сільського господарства в регіоні, що у свою чергу було тісно пов'язане із меліорацією. На початку 80-х років була опубліковане дослідження К.С. Семенова, яке являло собою розділ колективної монографії і було присвячена вивченню історії проведення осушувальних робіт на території України. У 1982 р. побачила світ велика робота економіста Т.А. Козлової щодо використання меліорованих земель Поліської зони України.

На початку 90-х років ХХ ст. вийшла низка статей, що у тій чи іншій мірі стосувалися розвитку меліорації у досліджуваному регіоні у кінці XIX - на початку XX ст. Серед них слід назвати роботу Л.Б. Шейніна з земельно-меліоративного законодавства й політики Росії на рубежі XIX-XX ст. та статтю М.П. Толстого про початок осушувальних робіт у Росії. Інтерес до вивчення історії меліоративного будівництва в регіоні проявляли і дослідники, що вивчали аграрну історію краю. У 1997 р. Я.М. Шабала опублікував статтю про меліоративні роботи у Волинському воєводстві у 20-30-х роках ХХ ст.

Певну увагу проблемам історії меліорації на Волині приділили і спеціалісти інших галузей науки - географи, власне меліоратори, економісти, гідрологи. Серед таких досліджень відзначимо роботи О.М. Костякова, М. Прокоповича, І. Шовгеніва.

Джерельну базу дисертаційного дослідження становить широке коло неопублікованих архівних документів та опублікованих матеріалів, які можуть бути поділені на кілька груп, а саме: законодавчі акти та постанови урядів; директивні документи партійних органів; статистичні джерела; матеріали різноманітних нарад та звіти про їх роботу; наукова і навчальна література; періодика.

Багато неопублікованої інформації містять фонди Державних архівів трьох волинських областей - Волинської, Рівненської та Житомирської. Стосовно періоду останньої чверті XIX - початку XX ст. особливу цінність становлять матеріали Державного архіву Житомирської області, оскільки в той час Житомир був губернським центром. Багато документів, що стосуються організації та проведення меліоративних робіт проходили через канцелярію Волинського губернатора. Цінну інформацію можна отримати із фонду 107 “Управління державними маєтками”, особливо про роботу Західної експедиції, її функції та склад.

Період 20-30-х років ХХ ст. широко представлений у фондах Державного архіву Волинської області, оскільки в той час Луцьк був адміністративним центром воєводства. Такі документи зосереджені, насамперед, у фонді 46 “Волинське воєводське управління”. Корпус документів відділу громадських робіт (опис 1) містить плани меліоративних робіт, технічні проекти осушувальних систем, ділове листування.

Післявоєнний період більш рівномірно відображений у фондах всіх трьох державних архівів волинських областей. У той же час слід виділити фонд 1188 Державного архіву Рівненської області, де зосереджені документи Інституту інженерів водного господарства.

Друга група джерел дисертаційного дослідження представлена опублікованими законодавчими актами. Російські закони та постанови, що регулювали меліоративні роботи, розпорошені в різних частинах імперського законодавства. Найбільш повно вони представлені в Уставі сільського господарства. Серед законів ІІ Речі Посполитої, що регулювали меліоративні роботи у міжвоєнний період слід назвати, насамперед, “Закон про підтримку публічних меліоративних організацій”, який визначав розвиток кооперативного руху в галузі меліорації та “Водний закон”. У радянський період історії Волині хід меліоративного будівництва визначався різноманітними партійними документами.

Надзвичайно інформативною групою джерел, що дозволяють простежити хід меліоративних робіт на Волині, є опубліковані статистичні матеріали. Серед них виділяється публікація результатів спеціальної наради у Житомирі, що відбулась у 1912 р., бюлетені Волинського губернського статистичного бюро та матеріали звітів Волинського окружного виконкому. Статистичні матеріали післявоєнного періоду містяться як у спеціальних збірниках, так і у ряді наукових публікацій, що присвячені, насамперед, використанню природних ресурсів регіону.

Окремі групи опублікованих джерел являють собою доповіді, протоколи, матеріали різноманітних нарад а також періодика, що містить інформативні та аналітичні повідомлення.

У другому розділі “Початок осушення боліт Волинської губернії в останній чверті XIX - на початку XX століття” проаналізовано становище Волинської губернії як адміністративної одиниці в рамках Російської імперії, простежено її входження в загальноімперський ринок, економічні причини початку меліоративних робіт, їх хід та зв'язок із суспільно-політичним життям країни в цілому. У процесі меліоративних робіт на Волині в останній чверті XIX - на початку XX ст. виділяються три етапи: перший (1873-1897 рр.); другий (1898-1908 рр.); третій (1909-1914 рр.).

В останній чверті XIX ст. капіталізація економічного життя країни привернула увагу влади до меліоративних робіт як одного з важливих шляхів покращення сільськогосподарського виробництва. Для забезпечення потреб промисловості у сировині, а зростаючого населення у продуктах харчування потрібно було різко збільшити виробництво сільськогосподарської продукції. Більш розвинуті країни йшли переважно шляхом інтенсифікації виробництва, впроваджуючи нові технології та машини. Натомість у відсталій Росії, де тільки-но було ліквідоване кріпосне право, основним шляхом було розширення сільськогосподарських угідь.

Оскільки на той час майже всі землі, що у природному стані були придатні для сільськогосподарського використання, вже були освоєними, настала черга зрошуваних земель у південних регіонах та осушених у північних. Заболоченість стримувала економічний поступ Волині. На кінець XIX ст. територія губернії становила 63 137 квадратних верст. Її північна частина відносилась до Полісся і тут переважали болота. Тільки найбільші болотні масиви Волинської губернії в межах Полісся займали площу понад 5 тис. квадратних верст. В цей час великомасштабне осушення стало можливим і у технологічному відношенні. Нові технічні можливості в сукупності з суспільними потребами стимулювали початок меліоративних робіт.

Меліоративні робіт в регіоні розпочинаються зі створенням у 1873 р. Західної експедиції по осушенню боліт під керівництвом Й.І. Жилінського. Впродовж її роботи на території губернії було осушено понад 120 тис. десятин боліт. Хоча частка орної землі на осушених територіях була порівняно невеликою, проте можна констатувати покращення умов для ведення господарства. Спостерігалось також значне поліпшення клімату, зокрема, зменшення вологості. Осушення дозволило прокласти дороги на непрохідній раніше місцевості. Споруджувались великі системи, що складались із сітки відкритих каналів. Основна увага приділялась лісомеліоративним роботам. Усі роботи проводились в рамках державної політики царського уряду.

Перші успіхи меліорації поліських боліт спричинили в тогочасній науковій літературі дискусію про наслідки великомасштабного осушення. Перемогла позиція, згідно з якою основним джерелом живлення місцевих річок були болота, а їх осушення вело до зменшення водності річок. Це, в комплексі з фінансовими труднощами спричинило практично повне припинення осушувальних робіт, які проводились на Поліссі Західною експедицією. Впродовж 1898-1908 років масштаби меліоративних робіт були незначними.

В період проведення Столипінської аграрної реформи зросла роль суспільно-політичних чинників у проведенні меліоративних робіт. Осушення земель спрямовувалося в бік задоволення потреб в першу чергу селянських господарств, що утворювались внаслідок проведення реформи. У досліджуваному регіоні зміна державної політики з питань меліоративного будівництва фактично співпала із поширенням на Волинь дії системи земських установ у 1911 р. Ці обставини спричинили становлення нової форми організації меліоративних робіт, що дедалі частіше проводились на кооперативних засадах.

Проведені раніше Західною експедицією меліоративні роботи зміцнили традиційну орієнтацію сільського господарства поліських регіонів Волині на тваринництво. Прокладання залізниць дозволило підвозити на Волинь дешевий хліб з півдня України, тому, навіть за умов осушення місцеве зерно не могло конкурувати з привізним. Таким чином, тваринництво фактично ставало єдиною високорентабельною галуззю сільського господарства на осушених землях Полісся. Для підвищення рівня тваринництва покращувався племінний склад худоби і зміцнювалась його кормова база. Причому, вирішити перше завдання без другого було неможливо, оскільки високопородні тварини грубих болотних трав просто не вживали. Тому початок ХХ століття в ході меліорації позначений посиленням уваги до луківництва.

Характерною ознакою меліорації в умовах Столипінської реформи та поширення земської системи управління було не тільки власне осушення, але й наукова розробка проблеми використання меліорованих земель. На Волині його організатором став Ю. Сербін. В с. Рудня-Радовельська був закладений невеликий опорний дослідний пункт для вивчення поліських боліт. На його прикладі планувалось детально вивчити рентабельність невеликого хутірського господарства на площі 30 десятин. З 1913 р. наукові розробки велися на більших площах на Сарненській болотній станції. До початку ХХ ст. відносяться і перші згадки про спеціальну техніку, що використовувалась в ході меліоративних робіт.

Наростання масштабів осушувальних робіт в умовах проведення Столипінської реформи та загального економічного підйому в країні вимагало їх державної підтримки та координації. Напередодні першої світової війни розроблялись плани поновлення великомасштабних осушувальних робіт. Була організована Поліська вишукувальна партія під керівництвом Є.В. Опокова. Однак реалізації цих планів завадила війна.

Третій розділ “Історія меліоративних робіт у 20-30-х рр. ХХ століття” присвячений аналізу ходу осушувальних робіт на Волині у 20 - 30-х рр. ХХ ст. В цей період меліорація на території Волинського воєводства й Житомирщини проходила в різних економічних та суспільно-політичних умовах, що зумовило значні відмінності в її ході та результатах.

У Волинському воєводстві меліоративні роботи велись в умовах капіталістичної економіки, що дозволяло широко залучати для цього різноманітні ресурси. Високого розвитку набула система проведення меліорації через водні спілки, значне поширення мав меліоративний кредит. Польська держава підтримувала меліорацію, зокрема, у зв'язку з проведенням аграрної реформи, хоча її політику у цьому питанні не можна назвати однозначною. Подрібнення великих землеволодінь (парцеляція), що в цілому було потребою часу й історично закономірним процесом, утруднювало проектування і спорудження великих осушувальних систем. З іншого боку, зменшення прошарку дрібних господарств та збільшення кількості середніх створювало передумови для проведення меліорації на кооперативних засадах, що, фактично, було продовженням традицій земської меліорації попереднього періоду.

Іншим напрямком земельної реформи, що покращував умови для ведення меліоративних робіт була комасація, оскільки вона передбачала зведення дрібних земельних ділянок в один масив, який власнику було легше осушити. Ліквідація сервітутів також сприяла розвитку меліорації, тому що вона визначала конкретного власника, зацікавленого у веденні робіт.

До 1933 р. меліорація проводилась в основному на ґрунтах, які підлягали парцеляції, комасації, ліквідації сервітутів та призначених для осадництва. Після 1932/1933 року відзначається тимчасове зменшення об'ємів площ осушених земель, що було наслідком світової економічної кризи. Натомість з цього часу розпочинається державна великомасштабна меліорація. Вона проявилася у спорудженні великих (магістральних) меліоративних каналів. Характерною ознакою тогочасного меліоративного будівництва було широке застосування робочої сили безробітних та місцевого населення у формі шарварків. Усього на території воєводства за 20-30-ті роки було осушено понад 100 тис. га землі.

Кардинально відрізнялася меліорація на території Житомирщини, яка знаходилась у складі Радянської України. У 20-х роках в умовах “нової економічної політики” фінансування осушувальних робіт планувалось проводити тут за рахунок державних, приватних та концесійних коштів, причому на початковому етапі, через фінансові проблеми держави максимальні витрати передбачалось перекласти на членів різноманітних кооперативних об'єднань. Основною формою таких організацій вважались меліоративні товариства, що розглядались владою як перший етап до суцільної колективізації Полісся на основі меліорації. Значний розмах робіт, що відзначався на Житомирщині у 20-х роках завдяки діяльності меліоративних товариств, у 30-х роках скорочується. При цьому державні органи перебирали на себе все керівництво процесом меліорації. Початок індустріалізації та колективізації у Радянському Союзі створив передумови для зміцнення матеріальної бази меліоративного будівництва. У другій половині 20-х років для виїмки ґрунту почали використовувати екскаватори.

Впродовж 20-30-х років ХХ століття на Житомирщині було осушено понад 10 тис. га землі. На порядок нижчі об'єми площ осушених земель на Житомирщині, у порівняні з Волинським воєводством, пояснюються не тільки її меншими розмірами, а, насамперед, принципами командно-адміністративної системи управління. Плановість всього будівництва, в тому числі і водогосподарського, приводила до концентрації ресурсів на окремих об'єктах поза межами Волині, таких як, наприклад, “Дніпрогес”. При цьому в інших регіонах, в тому числі і на Волині, нове будівництво практично припинилося.

У четвертому розділі “Історичні етапи та особливості меліоративних робіт на Волині у другій половині ХХ століття” висвітлюється хід меліорації у період, коли уся досліджувана територія знаходилася в межах Радянського Союзу. Доцільність меліоративних робіт визначалась не стільки економічними міркуваннями, скільки політичними рішеннями. В межах командно-адміністративної системи осушення волинських боліт досягло гігантських масштабів.

Хід меліоративних робіт у цей період можна поділити на кілька етапів: перший (кінець 40-х років - 1966 р.); другий (1967 р. - початок 80-х років); третій (друга половина 80-х - початок 90-х років). Кожен з цих етапів визначався змінами економічної та суспільно-політичної ситуації у країні і мав свої особливості.

Перший етап характеризувався поступовим нарощуванням об'ємів меліоративних робіт. Важливим завданням Радянської влади на західноукраїнських землях була колективізація сільського господарства., що проходила в умовах активної протидії місцевого селянства, особливо заможного. В цій ситуації перспективи масштабної, фінансованої державою, меліорації виступали своєрідним “пряником”, який у комплексі з “батогом” повинен був стимулювати колгоспний рух, особливо у перезволожених поліських регіонах. Плановість заходів та державна підтримка привели до значних успіхів у меліоративному будівництві. Збільшувалась і кількість спеціалістів-гідроінженерів та гідротехніків. З цією метою постановою Ради міністрів УРСР від 28 квітня 1959 р. Київський інститут інженерів водного господарства переводився в м. Рівне. У колгоспах створювались меліоративні бригади та ланки. До середини 60-х років використовувався метод “народної будови”, коли через брак відповідної техніки для виконання земляних робіт широко залучалась практично дармова праця сільського та міського населення. На цьому етапі помітними стають зміни у використанні осушених земель - на них розширюються посіви зернових культур.

Неефективність командно-адміністративної системи та прорахунки партійного керівництва спричинили глибоку кризу у сільському господарстві країни на початку 60-х років. З метою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції партією було прийнято ряд рішень, зокрема, по розширенню меліоративного будівництва. Це питання спеціально розглядалось на травневому (1966 р.) Пленумі ЦК КПРС. Після цього розпочався наступний етап меліорації. Він характеризувався найбільшими за всю історію осушення на Волині об'ємами робіт та гігантоманією. На цьому етапі, на відміну від попередніх, у меліоративному будівництві Волині почали широко впроваджувати гончарний дренаж. Природна родючість ґрунтів у перші роки після осушення в комплексі із внесенням добрив та порівняно добрим обробітком дозволяли отримувати на осушених землях високі врожаї.

У 70-х роках партією та урядом було прийнято ряд рішень, спрямованих на охорону природи в процесі меліорації, які не були реалізовані повною мірою, що, зрештою, випливало із самого характеру командно-адміністративної системи. На кінець 70-х років негативний вплив осушувальних робіт на природу регіону став цілком очевидним. Не зважаючи на систематичне розширення меліорованих земель в багатьох господарствах не було досягнуто проектної врожайності. У цій ситуації доцільнішим було б не розширення площі осушення, а наведення порядку на уже меліорованих землях, виділення для цього більших асигнувань, мінеральних добрив, спеціальних машин.

Осушення верхів'їв малих річок привело до швидкого стоку води що спричинило підтоплення територій нижче за течією. З метою усунення цього негативного наслідку меліорації почали споруджувати польдери, що являли собою обгороджену дамбою ділянку зволоженої землі. Першою польдерною осушувальною системою, що була побудована на Волині була Кортеліська.

Проблеми меліорації, насамперед екологічні та економічні, були зумовлені самим характером командно-адміністративної системи. На рубежі 70-80-х років криза у сільському господарстві країни знову поглибилась. Ситуація нагадувала середину 60-х років. Вихід з цього становища влада вбачала в розробці Продовольчої програми, в реалізації якої велика увага приділялась подальшому розширенню меліорації, що на Волині виражалась у осушенні боліт та перезволожених земель. Однак, можливостей для реалізації поставлених завдань країна вже не мала.

Третій етап меліоративних робіт на Волині у другій половині ХХ ст. збігся з глибокою кризою соціалістичної командно-адміністративної системи. Фінансові проблеми привели до поступового згортання меліорації, а труднощі з матеріально-технічним забезпеченням - до зниження ефективності використання осушених земель. Гігантських масштабів досягло розкрадання матеріально-технічної бази. Разом із тим усе очевиднішим ставав негативний вплив великомасштабної меліорації на навколишнє середовище. Проблеми меліорації були важливим чинником становлення екологічного руху, що в свою чергу був тісно пов'язаний з наростанням процесів демократизації суспільства.

Разом з тим, слід зауважити, що в цей час з'являються нові підходи до меліорації, що базувались, перш за все, на її економічній доцільності. Розпочалось будівництво і експлуатація невеликих осушувальних систем для потреб фермерських господарств. Паралельно реорганізувалось управління водним господарством.

Проголошення незалежності України в умовах важкої економічної кризи не могло швидко вирішити численні проблеми меліорації, що залишились від минулого. У 90-х роках об'єми будівництва були мінімальними, а вже осушені землі масово виводились із сільськогосподарського використання. Однак, в незалежній Україні створювались принципово нові умови для відновлення меліоративного будівництва та використання осушених земель, що базуються на його економічній ефективності та екологічній безпеці.

Нове меліоративне будівництво на Волині практично припинене у 1997 р. На цей час в регіоні було осушено 1 232,4 тис. га боліт та перезволожених земель. З них у Волинській області 416,6 тис. га, Рівненській - 390,4 тис га, Житомирській - 425,4 тис. га.

Висновки

Процес меліорації на Волині визначався дією як економічних, так і суспільно-політичних чинників. Головною метою осушення волинських боліт було покращення умов для ведення сільського та лісового господарства. Одночасно в різні періоди, залежно від конкретних історичних умов та політичних режимів, способи фінансування та організації меліоративних робіт, а також їх результати були різними.

В останній чверті XIX ст. осушувальні роботи проходили в умовах великих соціально-економічних та суспільно-політичних змін після відміни кріпосного права. В цей час на території губернії діяла Західна експедиція по осушенню боліт під керівництвом Й.І. Жилінського, якою було осушено понад 120 тис. десятин землі. Споруджувались відносно великі системи, що складались із сітки відкритих каналів. Основна увага приділялась лісомеліоративним роботам.

Подальший розвиток меліоративних робіт на Волині пов'язаний із проведенням Столипінської аграрної реформи та поширенням на Волинь системи земських установ у 1911 р., коли у цьому процесі з'являються нові, власне капіталістичні риси. Для цього етапу характерним було зародження і розвиток кооперативної меліорації, що була спрямована на задоволення потреб в першу чергу міцних селянських господарств. В цей час активізується наукова розробка проблем меліорації, пошуки підходів до більш ефективного використання осушених земель, передусім, під луки, для зміцнення кормової бази тваринництва. Напередодні першої світової війни були розроблені плани відновлення великомасштабних осушувальних робіт, організована Поліська вишукувальна партія, що розпочала значну дослідницьку діяльність.

У 20-30-х рр. ХХ ст. меліорація на території Волинського воєводства велась в умовах капіталістичної економіки. Це дозволяло широко залучати як державні кредити, так і кошти приватних осіб, трудову участь населення у формі шарварків. Польська держава підтримувала меліорацію, передусім, у напрямку проведення комасації та парцеляції. На землях осадників великі меліоративні роботи не велись, оскільки їм надавалися кращі ділянки. В період економічної кризи початку 30-х років на меліоративних роботах широко використовувалася праця безробітних. За цей час на території Волинського воєводства було осушено понад 100 тис. га землі.

Зовсім іншою була ситуація на території Житомирщини, яка знаходилася у складі СРСР. Значний розмах робіт, що відзначався тут у 20-х роках, з початку 30-х років скорочується. Усього за цей час на Житомирщині було осушено понад 10 тис. га землі. На порядок нижчі площі осушених земель на Житомирщині, у порівняні з Волинським воєводством, пояснюються не тільки її меншими розмірами, а, насамперед, гальмівними принципами командно-адміністративної системи управління.

З кінця 40-х років ХХ ст. починається поступове нарощування об'ємів меліоративних робіт. При цьому широко практикувався метод “народної будови”, коли через брак коштів та відповідної техніки, для виконання земляних робіт використовувалася безкоштовна праця населення. На цьому етапі помітними стають зміни у використанні осушених земель - поряд з луківництвом у другій половині 50-х - першій половині 60-х років різко зростають посіви зернових культур. Зважаючи на низький рівень матеріально-технічного забезпечення сільського господарства та недосконалість тогочасних осушувальних систем меліоровані землі, окрім залужених, в той час великої економічної віддачі не давали.

Після травневого (1966 р.) Пленуму ЦК КПРС розпочався новий етап меліорації. Він характеризувався найбільшими за всю історію осушення на Волині об'ємами робіт та гігантоманією. В цей час у верхів'ях річок були побудовані великі гідромеліоративні системи. Досягнута в такий спосіб економія коштів і часу спричинила негативні наслідки екологічного характеру: пересушення верхів'їв річок та підтоплення територій нижче за течією. На цьому етапі, на відміну від попередніх, у меліоративному будівництві Волині почали масово споруджувати осушувально-зволожувальні системи, широко використовувати різноманітні гідротехнічні споруди та закритий гончарний дренаж. Природна родючість ґрунтів у перші роки після осушення в комплексі із внесенням добрив, та порівняно добрим обробітком дозволяли отримувати на меліорованих землях високі врожаї.

Завершальний етап меліоративних робіт на Волині у другій половині ХХ ст. збігся із системною кризою соціалістичної командно-адміністративної системи. Фінансові проблеми привели до поступового згортання будівництва, а труднощі з матеріально-технічним забезпеченням - до зниження ефективності використання осушених земель. Разом із тим усе очевиднішим ставав негативний вплив великомасштабної меліорації на навколишнє середовище, що викликало справедливу критику екологів.

Проголошення незалежності України створило передумови для продовження меліоративних робіт на нових засадах.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

Семещук В.М. Історія осушення земель Волинської області у другій половині ХХ ст. // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету ВДУ ім. Лесі Українки. - Вип. 7. - Луцьк: Вежа, 2002. - С. 98-105.

Семещук В.М. Історія осушення земель Рівненської області у другій половині ХХ ст. // Наук. записки Тернопільського держ. пед. ун-ту ім. Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Вип. 1. - Тернопіль: Літопис, 2003.- С. 147-150.

Семещук В.М. Меліоративні роботи на Поліссі в останній чверті XIX - на початку XX ст. // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології та етнології: Зб. наук. праць. - Т. 1 (15). - Чернівці: Прут, 2003. - С. 87-92.

Семещук В.М. Розвиток меліоративних робіт на Волині в останній чверті ХІХ - ХХ столітті: історіографія проблеми // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету ВДУ ім. Лесі Українки. - Вип. 8. - Луцьк: Вежа, 2003. - С. 53-58.

Семещук В.М. Історичні передумови та характер розвитку осушувальних робіт на Житомирщині у міжвоєнний період (20-і - 30-і рр. ХХ ст.) // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Т. 10. - Чернівці: Рута, 2005. - С. 434-459

Анотація

Семещук В.М. Розвиток меліоративних робіт на Волині в останній чверті XIX- 80-х роках XX століття: історико-економічний аспект. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2005.

У дисертації простежений розвиток меліоративних робіт на Волині в останній чверті XIX - 80-х роках XX століття. Вивчено основні періоди осушення волинських боліт та встановлено їх залежність від конкретних економічних та суспільно-історичних умов. Виявлено особливості проведення меліорації в період діяльності Західної експедиції по осушенню боліт, проведення Столипінської аграрної реформи, регіональні відмінності осушення на Східній і Західній Волині у 20-30-х роках ХХ століття. Проаналізовано суспільно-історичні причини та негативні наслідки великомасштабної меліорації другої половини ХХ століття.

Охарактеризовано способи фінансування, методи організації та виконання, масштаби меліоративних робіт у кожному з виділених періодів та етапів. Значна увага приділена дослідженню характеру використання осушених земель та впливу великомасштабної меліорації на навколишнє середовище.

Ключові слова: Волинь, болото, меліорація, канал, меліоративна система, сільське господарство.

Аннотация

Семещук В.М. Развитие мелиоративных работ на Волыни в последней четверти XIX-80-х годах XX столетия: историко-экономический аспект. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2005.

В диссертации прослежено развитие мелиоративных работ на Волыни в последней четверти ХІХ - 80-х годах ХХ столетия. В ходе мелиорации на Волыни выделено три периода а в их пределах отдельные этапы, которые имели свои специфические особенности. При этом, четко прослеживается зависимость выделенных периодов и этапов от конкретных исторических условий. Первый период датируется последней четвертью ХІХ - началом ХХ столетия, временем пребывания Волыни в составе Российской империи. Этот период разделяется на три этапа: первый (1873-1897 гг.), второй (1898-1908 гг.) и третий (1909-1914 гг.). Второй период мелиорации датируется 20-30-ми годами ХХ столетия. Третий период относится ко второй половине ХХ столетия, и в свою очередь делится на три этапа: первый (конец 40х-х годов - 1966 г.), второй (1967 г. - начало 80-х годов) и третий (вторая половина 80-х - начало 90-х годов).

Начало масштабных работ связано с деятельностью Западной экспедиции по осушению болот под руководством Й.И. Жилинского. Экспедиция занималась организацией осушения больших площадей сетью открытых мелиоративных каналов. Основным итогом ее работы было улучшение условий для ведения лесного хозяйства и создание предпосылок для интенсивного использования лугов. Под влиянием научных дискуссий о последствиях мелиорации и с нарастанием трудностей финансирования деятельность экспедиции была прекращена и в первые годы ХХ столетия в регионе проводились незначительные осушительные работы.

Возобновление интенсивных мелиоративных работ произошло в период проведения Столыпинской аграрной реформы. Большую роль в проведении работ в это время сыграли кооперативные организации. Их деятельность проходила в условиях распространения системы земских организаций на территории Волыни, что привело к формированию новой системы мелиоративного строительства. В это время осушительные работы все больше производились в интересах крепких крестьянских хозяйств. Начинается активная научная разработка проблем использования мелиорированных земель - в регионе создаются опытные болотные хозяйства.

В 20-30-х годах ХХ столетия территория Волыни была разделена между двумя государствами с различными экономическими и социально-политическими системами. На территории Западной Волыни, входящей в состав Польши было создано Волынское воеводство. Здесь мелиорация проводилась в рамках государственной политики, направленной на реорганизацию земельного устройства, в первую очередь парцелляции и комасации. В 30-х годах начинается сооружение крупных мелиоративных каналов. Большое развитие получили кооперативные формы мелиоративных работ. На территории Восточной Волыни, которая оказалась в составе СССР в 20-х годах кооперация в мелиоративном строительстве также получила большое развитие. Однако, начиная с 30-х годов с усилением роли государства в планировании нового строительства, ресурсы концентрировались на объектах, находящихся вне исследуемого региона. Это привело к существенному отставанию Восточной Волыни от Западной по площадям мелиорированных земель в этот период.

После окончания Второй мировой войны намечается стойкая тенденция к постепенному нарастанию объемов мелиорации. В это время мелиорированные земли все чаще начали использовать под посевы зерновых и технических культур. Кризис в сельском хозяйстве Советского Союза, особенно отчетливо проявившийся в начале 60-х годов, стал причиной ряда реформ этой отрасли. С середины 60-х годов было существенно увеличено финансирование и материально-техническое обеспечение мелиоративного строительства. Вследствие этого резко увеличились объемы работ и начали применяться прогрессивные методы осушения, в частности закрытый дренаж. Естественное плодородие мелиорированных земель в комплексе с их неплохой обработкой в первые годы эксплуатации позволяло получать хорошие урожаи. Однако уже в 70-х годах проявились негативные последствия сооружения грандиозных осушительных систем, в первую очередь, экологические. На мелиорированных землях началось падение урожайности.

С нарастанием экономических проблем во второй половине 80-х годов резко ухудшилась обработка осушенных земель. Параллельно происходило уменьшение финансирование нового мелиоративного строительства. В этих условиях объемы мелиорации резко сокращались, вплоть до полного прекращения строительства в 1997 году. Обретение Украиной независимости создало предпосылки для осуществления мелиорации в новых условиях - исходя из их экономической целесообразности и экологической безопасности.

Ключевые слова: Волынь, болото, мелиорация, канал, мелиоративная система, сельское хозяйство.

Summary

Semeshchuk V.M. Development of meliorating process in Volyn at the end of 19-th - beginning of the 20-th century: historical-economic aspect. Manuscript.

Thesis for the scientific degree of candidate of Historical Sciences in the specialization 07.00.01 - History of Ukraine. - Chernivtsi National University named after Yuri Fed'kovych. - Chernivtsi, 2005.

The problem of the realization of meliorating jobs in Volyn in the period of the end of the 19-th up to the 80-s of the 20-th cent. is considered in the dissertation. The main period of this process have been strictly analyzed as well as major social-historical conditions of them.

It has been found out that drying of the swamps during Western expedition and Stolypin agrarian reforms have certain peculiarities. There were also regional differences of that phenomenon in Eastern Ukraine in 20-s - 30-s of the 20-th century. The investigation was focused on the social-historical reasons for that large scale melioration in the second half of the 20-th century and negative effects of the process.

The ways of financing and methods of organization and realization of meliorating jobs in different period and stages have been characterized. Great attention was paid to the investigation of the problem how those lands were used and how the large scale melioration of lands influenced the environment.

Key words: Volyn, swamp, melioration, canal, meliorating system, agriculture.

Размещено на Allbest.ru