Стратегія і тактика ОУН в українському національно-визвольному русі Західної України у 1929-1935 роки

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА"

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА ОУН В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОМУ РУСІ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ В 1929-1935 РОКИ

Спеціальність 20.02.22 - військова історія

ЮРИК ЮРІЙ ЗЕНОВІЙОВИЧ

Львів-2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Полянський Олег Арсенович, Український католицький університет, доцент кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Плисюк Василь Пилипович, Львівський державний аграрний університет, завідувач кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент Комар Володимир Леонович, Прикарпатський національний університет імені В.Стефаника, доцент кафедри історії слов'ян

Провідна установа: Інститут історії України НАН України (м.Київ)

Захист відбудеться 18 лютого 2005 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 у Національному університеті "Львівська політехніка" (79013, м. Львів, вул.С.Бандери,12, корп.4, ауд.204)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету "Львівська політехніка" за адресою: 79013, м. Львів, вул. Професорська,1.

Автореферат розісланий 14 січня 2005р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук, доцент В.І. Гусєв

АНОТАЦІЯ

Юрик Ю.З. Стратегія і тактика ОУН в українському національно-визвольному русі Західної України у 1929-1935 рр. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук із спеціальності 20.02.22 - військова історія. - Національний університет "Львівська політехніка", Львів, 2005.

У дисертації досліджено політичне становище населення західних земель України у 1929-1935 рр. та з'ясовано місце українського питання в політиці Польської держави. Відтворено український національно-визвольний рух та проаналізовано програми його політичних складових, які визначали характер національної боротьби у міжвоєнний період. Показано, що концепція ОУН щодо національного визволення полягала у постійному нагнітанні революційної ситуації у Західній Україні, водночас такі дії націоналістичних сил демонстрували перед міжнародними структурами незгідність українців щодо їх бездержавного статусу та вели до підготовки народу до майбутнього військово-політичного конфлікту у Центрально-Східній Європі. З'ясовано прорахунки цієї концепції, які призвели у середині 30-х років до масових арештів серед керівництва ОУН та до зміни тактики.

Ключові слова: Західна Україна, національно-визвольний рух, Організація українських націоналістів, українське питання, стратегія і тактика.

АННОТАЦИЯ

Юрык Ю.З. Стратегия и тактика ОУН в украинском национально-освободительном движении Западной Украины в 1929-1935 гг. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 20.02.22 - военная история. Национальный университет "Львовская политехника", Львов, 2005

В диссертации впервые комплексно исследуется деятельность Организации украинских националистов и ее влияние на общественную и политическую жизнь Западной Украины в первой половине 30-х годов XX века. При этом проведена работа по изучению историографии проблемы, определены достижения и просчеты отечественных и иностранных исследователей, в научный оборот введены новые архивные источники. В диссертационном исследовании анализируется политическая ситуация в Западной Украине в 1929-1935 годах и указывается на роль украинского вопроса в политике Польского государства. Особое внимание в этом контексте сосредоточено на украинском национально-освободительном движении и программе Организации украинских националистов как наиболее важной составной части освободительного движения в междувоенный период. Предпосылки создания ОУН в первую очередь определялись антиукраинской политикой польской оккупационной власти на западноукраинских землях. Невозможность бороться за государство легальными методами толкала украинские политические силы на создание организаций военно-политического типа, которые разрешение украинского вопроса рассматривали в совмещении военных и политических методов борьбы. Проанализировано, что концепцию национального освобождения украинского народа в этот период ОУН связывала с постоянным нагнетанием революционной ситуации в Западной Украине. Приоритетным заданием ОУН стала разработка программы военной теоретической и практической подготовки. Организационная структура украинских националистов была приспособлена для проведения военной подготовки, которая реализировалась через военную референтуру. В Проводе украинских националистов работал военный штаб. Деятельность украинских националистов на протяжении первой половины 30-х годов заметно обострила украинскую проблему на международной арене, чем обратила к себе внимание внешнеполитических сил. Свидетельством возрастания роли украинского националистического движения стало беспокойство его ростом со стороны руководства СССР. Одновременно ОУН демонстрировала на международном уровне несогласие украинцев с оккупационными условиями и выступала за подготовку народа к будущему военно-политическому конфликту в Центрально-Восточной Европе. Указано на недостатки концепции "перманентной" революции, в результате реализации которой в середине 30-х годов состоялись массовые аресты среди руководства и рядовых членов ОУН. В последствии это привело к изменениям в тактике ОУН. В диссертации исследовано, что Организация украинских националистов планировала разрешать украинский вопрос, выдвигая требование построения независимого государства в контексте борьбы за национальное освобождение народов Европы и Азии. Украинские националисты понимали, что создать государство в условиях польского господствующего режима и межгосударственных отношений в Европе практически невозможно, поэтому их концепцию борьбы на протяжении первой половины 30-х годов нужно рассматривать в контексте утверждения процессов национального освобождения, которые в будущем должны были привести к созданию государства.

Ключевые слова: Западная Украина, национально-освободительное движение, Организация украинских националистов, украинский вопрос, стратегия и тактика.

ANNOTATION

Yuryk Y.Z. Strategy and tactics of OUN in the Ukrainian national liberation movement in Western Ukraine during 1929-1935. Manuscript.

Dissertation to gain the scientific degree of candidate of historical sciences on speciality 20.02.22 - military history. Lviv National University "Lviv Polytechnics", Lviv, 2005.

Dissertation analyses political situation of western Ukrainian lands during 1929-1935, determines the place of Ukrainian factor in the policy of Polish state. Ukrainian national movement for liberation is depicted, programs of its political constituents concerning the struggle for freedom during the between - wars period are analyzed. It is shown that in this period OUN conceived the concept of national liberation in terms of intensification of the revolutionary situation in western Ukraine with the aim of demonstration in front of the international organizations of disagreement of Ukrainian people with the absence of their own state and with the aim of preparing for the future conflict in the Central-Eastern Europe. Faults of this program that caused mass arrests of the authorities of Organization of Ukrainian Nationalists during the 30's and tactics change are pointed out.

Key words: Western Ukraine, national movement for liberation, Organization of Ukrainian Nationalists, Ukrainian question, strategy and tactics.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Впродовж перших років існування незалежної України сформувалися нові концептуальні підходи до вивчення історії державотворення. Особливо це стосується проблеми генези українського національно-визвольного руху, з'ясування його мети та завдань, які в радянський період замовчувались або ж відверто спотворювались. Нині в умовах відродження українських державних традицій ці проблеми отримали можливість бути об'єктивно проаналізованими в площині національних інтересів нашого народу. Особливої актуальності набрала оцінка подій національно-визвольної боротьби українців за державність у середині XX століття. У цьому контексті на увагу істориків заслуговує явище організованого націоналістичного руху - Організація українських націоналістів (ОУН). Ще й досі на загальнодержавному рівні не створено повноцінної історичної концепції щодо ролі та значення ОУН у процесі українського державотворення. Значним чином цьому перешкоджає сучасна політична кон'юнктура, що виявляється в маніпулюванні різними партійними структурами проблемами, пов'язаними з організованим українським націоналістичним рухом. Саме невизначенність місця та ролі ОУН у процесі боротьби українського народу за власну державу в середині XX століття не дозволяє скласти повноцінну об'єктивну картину національно-визвольного руху протягом XX століття.

Українські історики, що досліджують новітню історію України, загалом позитивно оцінюють національно-визвольну боротьбу українських націоналістів. Однак, як правило, розглядають діяльність українських національних сил періоду Другої світової війни, часу, коли найбільш реально за сприятливих зовнішніх та внутрішніх обставин могла бути утворена самостійна держава. Період зародження та становлення ОУН у сучасній українській історіографії не набув ще належного висвітлення. Водночас, саме цей період дає змогу найповніше осягнути причини створення Організації українських націоналістів, простежити мету та характер її діяльності, висвітлити стратегічні та тактичні завдання цього руху. Без вивчення перших років існування ОУН неможливо дати комплексну оцінку місця націоналістів у боротьбі за розв'язання питання української державності.

У зв'язку із цим дослідження стратегії і тактики Організації українських націоналістів в українському національному русі у першій половині 30-х років XX століття є важливим та актуальним науковим завданням, оскільки:

по-перше, назріла потреба нових підходів для визначення місця та значення діяльності ОУН у процесі розвитку українського національно-визвольного руху у XX столітті;

по-друге, необхідно науково проаналізувати сили й фактори, які були визначальними у боротьбі за створення незалежної Української держави для того, щоб врахувати їх досвід для подальшого розвитку суспільно-політичних процесів у нашій державі;

по-третє, вивчення цього питання важливе і під кутом зору осмислення проблеми формування українського національного державотворення. Тривалий досвід боротьби за українську державність свідчить, що така боротьба могла бути успішною лише за умови сприйняття національної ідеї широкими народними масами, а не окремою їх частиною;

по-четверте, дослідження українських національно-визвольних процесів у першій половині XX століття дозволяє стверджувати закономірність появи в окупаційних умовах радикальних методів боротьби за самостійну державу;

по-п'яте, визначення місця та ролі ОУН у національно-визвольному русі Західної України у першій половині 30-х років покликане забезпечити цілісність у підходах до вивчення українського національно-визвольного руху XX століття в цілому.

Актуальність проблеми, її науково-теоретична та практична значимість зумовили вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено в рамках програми наукової роботи історичного факультету Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, зокрема комплексної теми "Україна в контексті європейської історії" (Рішення вченої ради Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка від 24 грудня 1999 р., протокол № 4)

Об'єктом дослідження є стратегія і тактика Організації українських націоналістів в українському національно-визвольному русі у період 1929- 1935 рр.

Предмет дослідження - форми, методи та зміст політичної, військової боротьби ОУН за розв'язання українського питання у національно-визвольному русі Західної України у міжвоєнній Польщі.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1929-1935 роки - період від часу утворення ОУН, розробки та запровадження концепції розв'язання українського питання шляхом "перманентної революції" до зміни цієї тактики внаслідок складних внутрішньо- та зовнішньополітичних обставин. У 1929 році Перший Конгрес ОУН ухвалив концепцію національного визволення шляхом постійного нагнітання революційних настроїв серед західноукраїнського населення, що мало мобілізувати широкі народні маси до повстання, і в результаті якого повинна була утворитись Українська Соборна Самостійна Держава. Впровадження цієї стратегії у діяльність українського збройного підпілля стало об'єктивною загрозою для існування цілісності Польської держави. Вбивство оунівцями польського міністра Б.Перацького та пов'язані із цим масові арешти серед керівництва українських націоналістів призвели у 1935 році до зміни форм та методів боротьби ОУН за розв'язання проблеми української державності.

Територіальні рамки дослідження охоплюють регіон Західної України, де в умовах польської окупації боротьба Організації українських націоналістів за українську державність набула чітких національно-визвольних рис, а структури ОУН організаційно сформувались. Провід українських націоналістів визначив, що перший етап боротьби за державність доцільно проводити на землях, окупованих Польщею, де національна свідомість українців була найбільш сприйнятливою до цих процесів.

Мета роботи полягає у комплексному дослідженні і критичному осмисленні теоретичних засад і практики національно-визвольної боротьби Організації українських націоналістів у контексті тогочасної внутрішньої та міжнародної суспільно-політичної ситуації. Основну увагу зосереджено на військових методах діяльності ОУН за розв'язання українського питання в першій половині 30-х років, відносинах з іншими політичними українськими структурами, теоретичній та політичній доктрині ОУН, формам та методам діяльності ОУН, міжнародним аспектам діяльності українських націоналістів.

У дисертації поставлено такі завдання:

* визначити суть українського питання у вітчизняних та зарубіжних геополітичних доктринах міжвоєнного періоду;

* з'ясувати причини виникнення ОУН, проаналізувати мету, основні напрями та завдання національно-визвольної боротьби ОУН;

* дослідити стратегію національно-визвольної боротьби ОУН за розв'язання українського питання та прослідкувати реалізацію військової доктрини ОУН у контексті боротьби за державність;

* розкрити значення діяльності Крайової Екзекутиви ОУН для актуалізації українського питання на міжнародній арені та проаналізувати зовнішньополітичну діяльність Проводу українських націоналістів щодо зацікавлення справою української державності країнами - суб'єктами міжнародних відносин;

* показати форми та методи боротьби ОУН за національне визволення і дослідити вплив українських націоналістів на громадсько-політичні структури Західної України та діаспори;

* простежити позиції ОУН щодо національної політики Польської держави;

* сформулювати практичні пропозиції щодо використання досвіду минулого в подальшому розвитку українського державотворення.

Методологічна основа дослідження полягає у дотриманні принципів історизму та об'єктивності, які дозволяють з'ясувати причинно-наслідковий зв'язок подій. Із спеціально-історичних методів дослідження були застосовані проблемно-хронологічний та порівняльний методи.

Наукова новизна дослідження. У дисертації зроблена одна із перших спроб комплексного дослідження та аналізу стратегії і тактики Організації українських націоналістів у контексті її боротьби за розв'язання українського питання в 1929-1935 роках у Західній Україні. Залучені до наукового обігу нові джерела, у тому числі архівні матеріали колишніх спецфондів, дали можливість об'єктивно оцінити і висвітлити низку питань, які роками замовчувалися або ж спотворювалися радянською історіографією.

На конкретному фактичному матеріалі у дисертації проаналізовано вироблення стратегічних завдань у програмних документах ОУН; розкрито основні форми і методи боротьби ОУН за державність, висвітлено міжнародні аспекти діяльності Організації українських націоналістів.

Практичне значення дослідження. Результати дослідження можуть бути використані при вивченні досвіду та уроків боротьби Організації українських націоналістів державними органами, політичними партіями, громадськими організаціями для належної оцінки та визначення на державному рівні прав ветеранів-воїнів ОУН та УПА; для об'єктивної, наукової оцінки місця, ролі та значення діяльності ОУН у розв'язанні питання української державності в умовах польської окупації, подоланні стереотипів радянської історіографії про "антинародну, злочинну" діяльність ОУН; у подальшій розробці питань історії України; під час вивчення теми у вищих навчальних закладах та при написанні загальних і спеціальних курсів з історії та політології.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорена і схвалена до захисту на кафедрі історії України Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Основні положення та висновки дисертації апробовані в доповідях на міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях: "Березневі читання НТШ у м.Тернопіль" (14 березня 1998 р., Тернопіль), "Україна-Польща: шлях до європейської співдружності" (16-17 травня 2002 р., Тернопіль), "Історія релігій в Україні" (20-24 травня 2002 р., Львів),"Україна-Польща: уроки другої світової війни" (27 лютого 2003 р., Тернопіль), "Актуальні проблеми історії і правознавства у працях молодих вчених" (23-24 жовтня 2003 р., Тернопіль).

Структура та обсяг дисертації. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, основної частини (чотири розділи), висновків, списку використаних джерел і літератури (257 позицій). Загальний обсяг становить 185 сторінок (з них 167 сторінок основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується вибір теми роботи, визначається мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, методологія, територіальні та хронологічні межі, розкривається наукова новизна та практичне значення дисертації.

У першому розділі дисертації - "Історіографія та джерела дослідження" проаналізовано стан наукової розробки теми у вітчизняній та зарубіжній історіографії та подано аналіз використаного джерельного матеріалу.

Проблема наукового дослідження боротьби ОУН її стратегії і тактики за розв'язання українського питання у міжвоєнний період недостатньо опрацьована сучасною українською історичною наукою. Відсутність глибоких досліджень можна пояснити упередженим ставленням до вивчення діяльності українських націоналістів в роки тоталітарного режиму.

Історіографію з проблеми можна поділити на чотири групи, що відображають позиції науковців, які займалися дослідженням діяльності ОУН.

Перша група - наукові та публіцистичні роботи польських істориків. До них належать праці польських науковців З.Урбанського, А.Страпінського. Ці автори, намагались підійти до визначення суті ОУН, відзначили її ірредентичний характер, а при дослідженні методів боротьби ОУН особливу увагу звернули на видання польського міністерства внутрішніх справ.

З післявоєнних публікацій найбільш комплексною працею польських істориків з дослідження діяльності ОУН у Польській державі, є на наш погляд, робота А. Щесняка та В. Штави. Хоча у виданні присутні суб'єктивні оцінки щодо з'ясування ролі ОУН в українському незалежницькому русі, на увагу заслуговує величезна кількість польських архівних матеріалів.

Друга група - роботи істориків радянської школи. Дослідивши історіографію цього періоду, ми відзначили тенденційність її оцінок та висновків щодо діяльності ОУН. Особливістю радянської історіографії була повна фальсифікація історії ОУН, традиційне підкреслювання реакційної ролі "українських буржуазних націоналістів". Ю.Римаренко, Є.Черняк, С.Дерев'янко та ін. трактували ОУН як реакційну ланку у системі націоналістичних політичних організацій. Це виключало можливість об'єктивного наукового визначення ролі і місця ОУН в українському національно-визвольному русі міжвоєнного періоду. Та все ж попри ідеологічні підходи, у працях радянських дослідників міститься ряд цінних архівних матеріалів, доступ до яких закритий і у наш час. Таким чином, категорично заперечувати напрацювання радянської історіографії з проблем діяльності Організації українських націоналістів у 30-х роках є недоцільно та науково необгрунтовано.

Третя група - дослідження діяльності Організації українських націоналістів науковцями української діаспори. До відомих дослідників цієї проблематики слід віднести П.Мірчука, 3.Книша, В.Мартинця, Л.Ребета, Л.Шанковського та ін. Найповнішу історичну характеристику діяльності Організації українських націоналістів на Західній Україні подав П.Мірчук у праці "Нарис історії ОУН". У дослідженні систематизовано внутрішньоорганізаційні матеріали ОУН, подано характеристику ідеології українського націоналізму, проаналізовано програмні постанови, детально висвітлено фактологічну історію ОУН від створення до 1939 р. Однак, у праці присутні елементи пропагандизму.

У ряді праць приділено увагу персоналіям націоналістичного руху: П.Мірчук "Євген Коновалець"; його ж: "Степан Бандера"; П.Дужий "Степан Бандера - символ нації" у 3-х т.; його ж: "Роман Шухевич - політик, воїн, громадянин"; М.Плав'юк "А.Мельник". Всі ці праці є цінними у фактологічному плані, їхні ж висновки не позбавлені суб'єктивності та певної гіперболізації, а зміст робіт є популярно-пропагандистським.

Певним історіографічним внеском є тритомна епістолярна робота Є.Онацького "У вічному місті". У роботі вміщено листування Є.Онацького із провідним активом ОУН - Є.Коновальцем, М.Сціборським, О.Сеником, Я.Барановським. Цінною ця праця є у контексті з'ясування зовнішньополітичних факторів боротьби ОУН за розв'язання українського питання. Саме вона дозволяє простежити значимість українського питання для тогочасної європейської геополітики.

Загалом праці представників українських націоналістів містять багатий матеріал про внутрішньоорганізаційні відносини в ОУН, на основі якого можна зрозуміти політичні прагнення і завдання українських націоналістів, з'ясувати особистісні характеристики як провідників, так і простих членів ОУН. Це важливо для відтворення цілісної картини боротьби ОУН. Водночас такі твори були серйозним внеском для вивчення організованого націоналістичного руху на початкових стадіях його опрацювання в Україні у кінці 80-х - на початку 90-х рр. XX ст.

Четверта група - праці та дослідження сучасних українських істориків. До них відносимо роботи А.Кентія, які позначені новими методологічними підходами, оригінальними концептуальними рішеннями проблеми. Актуальною є монографія "Нарис історії ОУН (1929-1939 рр.)" Цінність історичного дослідження А.Кентія полягає у тому, що, по-перше, в його основу лягли документи Празького архіву ОУН, які до цього часу ще не були в науковому обігу, по-друге - А.Кентій, як людина не заангажована безпосередньо в націоналістичних структурах, об'єктивно підійшов до визначення ролі Організації українських націоналістів. Висновки праць А.Кентія стверджують факт самостійницької позиції ОУН, підкреслюючи, що вона об'єктивно (враховуючи форми і методи боротьби) мала на меті досягнення державної незалежності України, що національно-визвольна концепція ОУН в умовах 30-х років була з посеред інших учасників національно-визвольного руху чи не найреалістичнішою.

Новою науковою працею, що відтворює зміст діяльності ОУН є книга "Політичний терор і тероризм в Україні" (Під ред.В.Смолія). Концептуальновагомою у цьому виданні є стаття Ю.Киричука "Терор і тероризм у Західній Україні", де автор на основі фактологічного матеріалу доводить, що використання українськими націоналістами у своїй діяльності терористичних методів було адекватною відповіддю на польський державний терор.

Сучасний стан дослідження проблеми визначають праці С.Кульчицького. Зокрема, у його статті "Історичний висновок про діяльність ОУН-УПА (попередній варіант)" зазначено, що ОУН проводила діяльність спрямовану на здобуття реальної незалежності. Автор акцентував увагу на прорахунки та помилки націоналістичної організації. Характеристику розвідувальної та військової діяльності ОУН розкривають дослідники О.Кучерук та Д.Веденєєв. Теоретичні та організаційні засади ОУН, проблеми відповідності теоретичних програм українських націоналістів їхній практичній боротьбі вивчав О.Полянський.

Дослідник історії ОУН В.Ухач висвітлив власне бачення культурно-просвітницької діяльності українських націоналістів у міжвоєнний період у дисертаційному досліджені "Культурно-освітня діяльність ОУН (1929-1944)". У праці показано вплив культурно-просвітницької діяльності Організації українських націоналістів на західноукраїнську молодь, простежено її наслідки в роки Другої світової війни. Детальному та ефективному розумінню проблем, пов'язаних із боротьбою ОУН за відновлення української державності у міжвоєнний період, допомагають статті науковців, що безпосередньо чи побічно торкалися питання організованого націоналістичного руху протягом 30-х років - О.Зайцева, М. Швагуляка та ін.

Джерельною основою дисертації стали опубліковані і неопубліковані матеріали, які можна поділити на такі групи: опубліковані збірники документів, матеріали періодичної преси і архівні документи.

Важливим джерелом є збірники програмних документів українських націоналістів "ОУН у світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1954 рр.", збірник архівних документів, впорядкований 3.Книшем "З таємних документів польської окупації".

Матеріали збірника "Євген Коновалець та його доба" висвітлюють процес становлення ОУН та діяльність Проводу українських націоналістів.

Цінним джерелом для дослідження нашої теми послужили документальні публікації націоналістичної періодичної преси міжвоєнного періоду, витримані в інформаційно-довідковому, мемуарному та науково-публіцистичному стилі. Діяльність ОУН належно висвітлена на сторінках газет "Розбудова Нації", "Бюлетень Краєвої Екзикутиви ОУН", "Сурма", "Юнак" та ін.

Неопубліковані джерела, що безпосередньо стосуються проблеми, знаходяться в Центральному державному історичному архіві України у Львові: ф.205 (Прокурор апеляційного суду, м.Львів); ф.121 (Львівське воєводське управління державної поліції. Слідчий відділ, м.Львів); ф.306 (Калинович Іван Тикторович - український бібліограф, м.Львів); ф.371 (Шухевич Степан, адвокат, м.Львів).

Документи про діяльність Організації українських націоналістів містяться також у Державному архіві Львівської області: ф.108 (Львівське повітове управління державної поліції, м.Львів); ф.1 (Львівське воєводське управління, м.Львів). Значний фактологічний матеріал про боротьбу ОУН почерпнуто з Державного архіву Тернопільської області: ф.231 (Воєводське управлін- ня поліції, м.Тернопіль); з державного архіву Івано-Франківської області: ф.68 (Станіславське воєводське управління державної поліції, м.Станіслав); ф.2 (Станіславське воєводське управління, м.Станіслав).

Хоча досліджувана проблема не знайшла достатнього висвітлення у науковій літературі, однак, джерельна база для її вивчення є достатньою.

У другому розділі "Стратегія розв'язання українського питання в програмних документах ОУН" розкрито ідеологічні засади програмних документів українських націоналістів, показано процес формування ідеології ОУН, базовими ідеологічними принципами якої стали ідеалістично-волюнтаристські ідеї Д.Донцова. Проте ідеологічна доктрина формувалася на ідеях ширшого кола теоретиків, які брали безпосередню участь у діяльності ОУН - М.Сціборського, В.Мартинця, Д.Андрієвського, Ю.Вассияна та ін. Тому не варто ототожнювати "інтегральний" націоналізм Д.Донцова та "організований" націоналізм ОУН.

Згідно матеріалів Конгресу українських націоналістів стратегія і тактика боротьби за державність у 20-30-х роках повинна була формуватися в контексті реалізації військової доктрини ОУН. Беручи до уваги один із концептуальних постулатів ОУН, проголошених на Конгресі 1929 року про невизнання українськими націоналістами жодних міжнародних договорів, що "створили та закріпили стан українського національного розірвання", однозначно можна ствердити, що новопостала організація навряд чи могла діяти в конституційному полі держав-окупантів. Виходячи з цього, більшість тогочасних і сучасних дослідників переконана, що ОУН виникла, з одного боку, як ідеологічно-політичний рух, з іншого - як законспірована нелегальна організація військового типу. У статті "На шляху української національної революції", опублікованій в часописі "Український націоналіст", декларувалося: "Згідно з націоналістичною ідеологією й відповідно до вимог революційної боротьби, ОУН має характер військово-політичної сили, яка росте в огні революційної боротьби". Про превалювання військових методів в арсеналі ОУН стверджує і автор статті "Наше становище" О.Бойдуник: "...Визвольні змагання та боротьба УВО мусять бути продовжені дотеперішніми методами та засобами, тобто підпільно-революційними."

Зазначена у національно-визвольній програмі ОУН підготовка до війни, як обов'язкового чинника національного визволення, зумовила пріоритетність військового напрямку роботи українських націоналістів у першій половині 30-х рр. Виходячи із тези, що національне повстання (революцію) можна підготувати лише революційними методами, важливе місце у реалізації військової доктрини ОУН зайняли терористичні акти. Аналіз терористичної діяльності оунівців є актуальним з точки зору проблем сучасного міжнародного тероризму. У цьому контексті, варто зауважити, що тероризм українських націоналістів мав цілий ряд особливостей. Зокрема, він обмежувався територією Польської держави, не спрямовувався проти цивільного населення, не використовував заручників. Середовище ОУН пояснювало терористичні акти, як самооборону перед польським державним терором, як пропагандистський засіб перед міжнародними чинниками перманентності української національно-визвольної боротьби. Проте, захоплення тероризмом в середині 30-х років призвело до серйозної організаційної кризи ОУН.

Стратегія розв'язання українського питання в програмних документах ОУН планувалася у контексті військової концепції, що включала військову теоретичну і практичну підготовку та передбачала відновлення державності внаслідок військово-політичного конфлікту в Центрально-Східній Європі. Організаційна структура українських націоналістів була пристосована до проведення бойових вишколів які патронувала військова референтура. При Проводі українських націоналістів діяв військовий штаб. Базовим соціально-віковим фактором військової доктрини ОУН була молодь. Варто визнати, що у першій половині 30-х рр. існували відмінності у розумінні основних напрямів реалізації військової доктрини в еміграційному націоналістичному середовищі та на рівні Крайової Екзекутиви ОУН.

У третьому розділі "Протистояння ОУН та Польської держави" висвітлено політичне та соціально-економічне становище українців у складі Польської держави в міжвоєнний період, коли політика польських урядів щодо національних меншин стала чи не головною невирішеною загальнодержавною проблемою. Рішення Ради Амбасадорів 1923 року про передачу Польщі мандату на Східну Галичину призвело до появи в політичних, а відтак і урядових колах ряду концепцій вирішення питання найбільшої української національної меншини у Польській державі. Загалом, протягом 20-х років сформувалися дві основні теорії розв'язання українського питання - націонал-демократів, що передбачала етнічну асиміляцію українців, та соціалістів, яка пропагувала державну асиміляцію. Дані концепції стали ідеологічною основою політичного курсу Польщі на західноукраїнських землях, який вилився у те, що адміністрації східно-галицьких воєводств взяли курс на тотальну полонізацію всіх сфер українського суспільного життя. Основним напрямом колонізації т.зв. "східних кресів" стали: утраквізація шкільництва, економічне осадництво, латинізація церкви, заборона на існування українських вищих навчальних закладів. Репресивний щодо українців курс польської адміністрації залежав від міжнародної кон'юнктури, яка дозволяла протягом міжвоєнного періоду офіційній Польщі не звертати увагу на взяті нею зобов'язання щодо національних меншин.

Відверта антиукраїнська політика польських урядів формувала загальні протипольські настрої серед українства, сприяла його політичній консолідації та появі потужного національно-визвольного руху, складовими якого стали легальні та підпільні політичні і військові організації. Доктрини національно-визвольної боротьби українських політичних структур, враховуючи політико-ідеологічні настрої українського суспільства, обґрунтовували право українського народу на самовизначення. У відповідності до власної ідеології вони пропонували відповідні форми та методи боротьби за державність. Центристські партії пропонували правничо-легальні методи боротьби та становили легальну опозицію до польського режиму, праворадикальні та ліворадикальні організації нерідко закликали до збройних методів боротьби. Внутрішньополітичною проблемою українського політикуму середини 20-х років стало його взаємопоборювання навколо т. зв. проблеми "правдивих шляхів визволення", що безперечно стимулювалося зовнішньополітичними чинниками.

Міжнародна блокада питання української державності, пов'язана із підписанням країнами Європи пакту Бріана-Келлога у другій половині 20-х років, що гарантував колективну безпеку європейських держав і виключав реальні намагання українських політичних структур еволюційним, демократичним шляхом створити державу, оскільки такий процес потягнув би за собою зміни геополітичної карти Європи. Відповідно внутрішня ситуація у Польській державі і політичні реалії у Європі вели до кризи курсу "реальної політики" у середовищі українського політикуму і сприяли кристалізації та розвитку націоналістичної ідеології, відтак творенню націоналістичних організацій, що закликали до безкомпромісної боротьби за державність.

Розвиток ідеології українського націоналізму у другій половині 20-х років пришвидшив організаційне оформлення націоналістичного руху. Ініціатором створення єдиної націоналістичної організації виступила Українська військова організація (УВО). Мотивом для цього послужила необхідність підвести під збройну боротьбу УВО політичну платформу, без якої неможливо було презентувати власну стратегію і тактику вирішення питання української державності на міжнародній арені. У свою чергу, діаспорні націоналістичні політичні організації прагнули поширити свій вплив на українські землі, що без допомоги УВО було нереальним. Молодіжні націоналістичні осередки у Східній Галичині також вимагали створення нового політичного центру.

Передумови створення ОУН безперечно носили комплексний характер і не обмежувалися лише політичною лінією та амбіціями певних радикальних українських військово-політичних груп. Однозначно, що найважливішою передумовою виникнення Організації українських націоналістів була загальноєвропейська тенденція до організаційного оформлення подібних рухів, що особливо були поширеними серед національних меншин в аграрних регіонах Центрально-Східної Європи. Каталізатором кристалізації та структуризації на українському грунті націоналістичної ідеології та формування націоналістичного руху була невирішенність українського питання на повоєнних конференціях державами-переможницями після Першої світової війни, блокування його у міжнародних відносинах у 20-х роках, авторитарна політика Польської держави щодо української національної меншини. Соціально-економічним мотивом появи Організації українських націоналістів була агресивна політика польської адміністрації щодо українських селян, які становили 80% західноукраїнського населення, і в свою чергу, творили сприятливу соціальну базу для радикальних політичних течій.

Антипольська боротьба ОУН на західноукраїнських землях мала військовий характер, який особливо проявився у першій половині 30-х років. Концепцію вирішення питання української державності Організація українських націоналістів вбачала у веденні постійної революційної боротьби, яка повинна була декларувати перед світовою спільнотою необхідність створення у Центрально-Східній Європі української держави. І справді, будучи організацією політично-військовою, ОУН у першій половині 30-х років доволі чітко дотримується визначеної тактики. Період 1929-1935 рр. наповнений радикальними діями - актами індивідуального терору проти представників окупаційної влади (вбивства поліційного комісара С.Чеховського, посла сейму В.Голуфки, працівника радянського консульства О.Майлова, міністра Б.Пєрацького), масовими саботажами, бойкотами, експропріаційними актами вилучення коштів із польських фінансових установ. У 1933 році з ініціативи українських націоналістів східногалицьке громадянство залучається до широкомасштабних акцій бойкоту: "шкільної", спрямованої проти полонізації освіти, та "антимонопольної", що спонукала свідоме українське населення відмовлятися від польського тютюну та горілки. Насиченість революційних акцій пояснюється зовнішньополітичною формулою ОУН, за якою передумовою успіху зовнішньої акції є "активність на внутрішньому полі". Засобом розв'язання питання української державності націоналістами у Західній Україні протягом першої половини 30-х років була визначена тактика "перманентної революції". Вони вважали, що до національної революції, як всенародного повстання можна прийти тільки революційними методами та постійним нагнітанням революційної атмосфери. Проти цієї тактики виступали деякі члени Проводу українських націоналістів, які вважали, що крайовий деструктивізм шкодить міжнародному іміджу української справи. На противагу їм голова Проводу українських націоналістів Є.Коновалець стверджував, що коли провід засудить дії краєвої організації, то вона може розпочати пошуки нового керівництва. Тактика "перманентної революції" була припинена на переломі 1934-1935 років у зв'язку із масовими арештами активістів ОУН, що стали наслідком вбивства оунівцем Г.Мацейком міністра внутрішніх справ Б.Пєрацького. Однак, в умовах польських репресій тактика "перманентної революції" виявилася нежиттєздатною. Все ж, аналізуючи значення цієї тактики з позиції наближення розв'язання питання української державності, треба визнати, що саме акції ОУН протягом першої половини 30-х років помітно загострювали українську проблему на міжнародній арені та привертали увагу зовнішньополітичних чинників. Свідченням зростання ролі українського організованого націоналізму стало занепокоєння його ростом з боку керівництва СРСР.

Розв'язувати українське питання націоналісти проектували у комплексі внутрішніх та зовнішніх політичних чинників. Активність Крайової Екзекутиви ОУН спрямовувалась на збурення міжнародного резонансу щодо української проблеми. Внаслідок цього політичний, соціально-економічний та культурний статус українців привертав до себе увагу міжнародних державно-політичних чинників.

Задля поширення ідеї українського державотворення на міжнародній арені Організація українських націоналістів створила розгалужену структуру зовнішньополітичних представництв. Практично у кожній європейській державі працював представник українських націоналістів, завданням якого було інформувати місцеву політичну владу про національно-визвольну боротьбу ОУН, її мету та завдання. Для прикладу, у Франції працював М.Сціборський, Бельгії та Голландії - Д.Андрієвський, в Італії - Є.Онацький, в Швейцарії - Є.Коновалець, Англії - Є.Ляхович, Чехословаччині - О.Сеник, Німеччині - Р.Ярий, Литві - І. Бартович, у Гданську - А.Федина та ін.

Висуваючи гасло боротьби за незалежну Україну у міжнародному контексті, українські націоналісти виступали як чітка ревізіоністська сила, адже не змінивши геополітичної схеми Центрально-Східної Європи, створити соборну та незалежну Україну було нереально. Внаслідок цього гостро поставало питання тісного зовнішньополітичного партнерства. У цій ситуації Провід українських націоналістів, зокрема Є.Коновалець, притримувався позиції підтримки багатовекторних відносин з міжнародними структурами. Він вважав, що зв'язування питання української державності зі стратегією однієї держави (наприклад, Німеччини) було б недоцільним, бо середина 30-х років це був час, коли, - на його думку, - "фронти в міжнародній політиці ще не визначилися". Особливо зручним партнером для революційного національно-визвольного руху Євген Коновалець вважав ту державу, яка б не була зацікавлена в українській території, а прагнула забезпечувати світову політичну рівновагу, у конкретному випадку такою виступала Великобританія.

Загалом, Провід Організації українських націоналістів проводив багатовекторну зовнішню політику та розглядав проблему українського визволення у контексті боротьби за національне самовизначення народів Центрально-Східної Європи та Центральної Азії.

Українські націоналісти розуміли, що створити державу в умовах міжвоєнної Європи практично неможливо, тому їх концепцію боротьби протягом першої половини 30-х років потрібно розглядати у контексті започаткування та утвердження процесів національного визволення, які в майбутньому повинні були привести до створення державності.

Протистояння ОУН Польській державі стало вихідною політичною точкою у визначенні тактики українських націоналістів на Західній Україні в І половині 30-х рр. Саме визначення пріоритету військово-політичної боротьби із польським державним режимом поставило організацію поза рамки законодавчого поля Польської держави. Проте саме протистояння українських націоналістів із владою Речіпосполитої стало базовим для актуалізації української проблеми у міжнародних відносинах.

У четвертому розділі "ОУН і український національно-визвольний рух" розглядаються відносини українських націоналістів з іншими представниками українського політикуму. Поява ще однієї політичної структури в українському національно-визвольному русі викликала значний резонанс з боку українського політикуму. У діаспорі українські політичні структури значно раніше відгукнулися на створення ОУН, ніж у Західній Україні. Це пов'язано із тим, що інформація про ОУН там поширювалася легально, в еміграції ОУН претендувала на політичні та економічні ресурси українського діаспорного середовища. У Західній Україні націоналістична організація була підпільною та не становила конкуренції політичним партіям у виборах до польських законодавчих органів влади.

Політичні організації Західної України ставилися негативно до висунутої оунівцями концепції розв'язання національного питання. Єдиною політичною структурою у Краї, з якою ОУН деякий час координувала відносини, було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО). Значним чином це було обумовлено тим, що в УНДО існувала націоналістична секція на чолі з Д. Паліївим та члени УНДО брали участь у діяльності УВО. На початку 30-х років націоналістична течія в УНДО втрачає політичні позиції і, водночас, в її середовищі посилюються тенденції до нормалізації відносин із польською адміністрацією. Ці процеси призвели до конфронтації між ОУН та УНДО. Українські націоналісти засуджували націонал-демократів в прихильності до польського уряду, а останні критикували деструктивні дії оунівців. У внутрішньополітичній боротьбі ці організації перебували практично до кінця 30-х років. Спроби порозуміння були ситуативними, лише під час представлення української справи на міжнародній арені.

Незважаючи на запрограмоване протистояння між ліво та праворадикальними силами, відносини між ними у більшій мірі залежали від внутрішньоорганізаційних пріоритетів націоналістичних і комуністичних структур та зовнішньополітичних впливів. Якщо на керівних рівнях двох полярних політико-ідеологічних рухів домовленості виключалися, то низові структури, виходячи з антипольського спрямування обох течій, бачили предмет порозуміня у спільному народному повстанні. Варто підкреслити, що загострення відносин між українськими націоналістами та комуністами у середині 30-х рр. настало значним чином через зовнішньополітичні фактори. Ними стали: відверта антиукраїнська політика сталінського керівництва в СРСР, знищення мільйонів українців через голодомор та репресії ( до речі, проти українських комуністів), криза в середовищі КПЗУ, що проявилася в пресингу на керівників-українців, виключення їх з лав комуністичного руху. З іншого боку, націоналісти бачили перспективу для загострення української проблеми на міжнародній арені у проведенні в цей час відплатних акцій, свідченням чого стали антирадянські теракти. У посиленні наступу на ліворадикальний рух в Західній Україні ОУН стимулювали німецькі військові чинники, які в умовах польсько-німецького зближення прагнули продемонструвати перед польським урядом вплив на український національно-визвольний рух.

Релігійне питання було важливою складовою в діяльності ОУН, що ставила собі за мету створення соборної Української держави, в якій церква мала б відіграти роль " з перших років - лікаря-діагноста, а потім - хірурга і санітара і, нарешті, - старшого і зверхнього співчинника", тобто співрегулятора суспільного життя разом із державою.

З іншого боку, ідеологія українського націоналізму включала українську релігійну традицію, поєднуючи релігійну ідею з національною. Ось чому, використовуючи релігійний аспект, в практичній діяльності ОУН протистояла партіям релігійного характеру на Західній Україні, які діяли у сфері впливу уряду та кліру Польщі.

Різне розуміння шляхів розв'язання українського питання протиставили ОУН іншим політичним організаціям. Безкомпромісна позиція ОУН у ставленні до українського політикуму випливала з глибинних суперечностей в середовищі української партійно-політичної системи, нездатності її лідерів досягти домовленостей на грунті спільних інтересів, невизнання політичними складовими українського національно-визвольного руху військово-політичної доктрини ОУН.

національний визвольний рух оун

ВИСНОВКИ

- Передумови створення Організації українських націоналістів в першу чергу визначалися блокуванням проблеми української державності в міжнародних відносинах. Неможливість вибороти державність легальними методами, змушували українські політичні сили творити організацію військово-політичного типу, яка вбачала вирішення українського питання у поєднанні військових та політичних методів боротьби.

- Військова доктрина ОУН у міжвоєнний період передбачала не стільки практичну військову боротьбу, скільки підготовку до майбутньої війни. Елементом цієї підготовки повинна була стати постійна революціонізація українського населення через використання військових методів боротьби.

- Стратегією діяльності Організації українських націоналістів у першій половині 30-х років було намагання постійно загострювати та актуалізувати українське питання на міжнародній арені, декларуючи незгідність українського народу із бездержавним становищем. Єдиною тактикою, що могла забезпечити вирішення поставленої мети стало постійне проведення радикальних дій (теракти, експропріації, саботажі, бойкоти) по відношенню до польської адміністративної влади. У зв'язку із цим Західна Україна у першій половині 30-х років стала ареною гострого українсько-польського протистояння.

- Боротьбу за національне самовизначення ОУН розглядала в контексті національно-визвольних рухів народів Центрально-Східної Європи та Азії. Підтвердженням цього виступає створення з ініціативи українських націоналістів "Ліги визволення народів Східної Європи, Кавказу та Закаспію".

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Юрик Ю.З. Молодіжна політика ОУН // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль, 2000. - Вип. 11. - С. 93-100.

2. Юрик Ю.З. Українське питання в геополітичних концепціях кінця XIX - першої третини XX століття // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія: Історія. -Тернопіль, 2001. - Вип. 12. - С. 81 - 93.

3. Юрик Ю.З. Політична діяльність ОУН та реакція на неї національно-демократичних сил (1929-1935рр.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль, 2001. - Вип.13. -С. 153-160.

4. Юрик Ю.З. Реалізація військової доктрини ОУН у 1929-1935 рр. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія: Історія. -Тернопіль, 2003. - Вип.4. -С. 56-60.

5. Юрик Ю.З. Українське питання на сторінках часопису "Розбудова Нації" // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. Тернопіль: Збруч, 2002. - С. 37-41.

6. Юрик Ю.З. Релігійне питання в діяльності ОУН (1929-1935 рр.) // Історія релігій в Україні. - Праці ХІІ-ї міжнародної наукової конференції. - Львів: Логос, 2002. - С.492-496.

Размещено на Allbest.ru