Становлення та розвиток системи дошкільного виховання В УРСР (1919 – 1933 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

УДК 373.32 (477)

Становлення та розвиток системи дошкільного виховання В УРСР (1919 - 1933 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Бондар Олександра Владиславівна

Харків 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історичних дисциплін Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор ОЛІЙНИК МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ, Харківських національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, професор кафедри історичних дисциплін

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ЯКОВИЧ, Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, професор кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент ПОСОХОВА ЛЮДМИЛА ЮРІЇВНА, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, доцент кафедри історії України

Провідна установа - Донецький національний університет, кафедра історії України, Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк

Захист відбудеться 24 лютого 2006 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (адреса: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V-58).

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4)

Автореферат розісланий 17 січня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

дошкільний виховання політичний правовий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Розбудова Української незалежної держави висуває на перший план проблему формування власної концепції розвитку національної освіти, що передбачає визначення статусу та взаємовідносин усіх її рівнів і ланок. Гострота проблеми обумовлюється тим, що процеси реформування системи народної освіти в нашій країні не припинилися і досі. Свідченням цього є прийняття нових редакцій Закону України “Про освіту”, Державної національної програми „Освіта (Україна XXI століття)”, підписання нашою державою основних документів щодо її входження до Болонського процесу.

У зв'язку з цим важливою проблемою сьогодення є переосмислення історичного досвіду і надбань минулих поколінь, об'єктивна і справедлива оцінка розвитку національної освітньо-виховної системи у різні історичні та соціально-економічні епохи, постановка проблем, які в умовах тоталітарної системи замовчувались і належно не досліджувались. З урахуванням накопиченого досвіду освітянства в державі слід зазначити, що останнім часом помітно посилилась увага до проблематики відродження та становлення дошкільного виховання в Україні, серед яких особливе місце належить періоду 1919-1933 років. Адже всебічне вивчення і порівняльний аналіз законодавчих актів, інших нормативно-державних документів, які регулювали розвиток дошкільного виховання у 1919-1933 роках та практичного досвіду у цій сфері робить можливим виділення як позитивних, так і негативних результатів і рис у цьому процесі і дозволяє урахувати набутий досвід під час реалізації державної політики у цій галузі освіти в Україні на сучасному етапі.

Вивчення, аналіз та узагальнення напрямків і концепцій розвитку дошкільного виховання у 1919-1933 роках дає можливість повніше реконструювати процес формування української початкової освіти й по-новому охарактеризувати його етапи з урахуванням методів і засобів регулювання виховних проблем як однієї з необхідних умов демократизації суспільства.

У процесі підготовки дисертаційного дослідження авторкою були вивчені і проаналізовані відомі праці вітчизняних та зарубіжних вчених з обраної теми. Проте, не зважаючи на досить значну кількість і різноманітність досліджень, здійснені вони переважно не в історичному, а у педагогічному аспекті. У жодному з них ґрунтовно не досліджується процес становлення і розвитку суспільного дошкільного виховання в Україні обраного періоду. Так, відсутні комплексний та порівняльний аналіз державно-політичних і законодавчих документів цього часу. Практично не досліджувались проблеми, пов'язані з вивченням мережі та структури закладів дошкільного виховання, розвитку матеріально-технічної бази галузі, підготовки педагогічних кадрів, формування контингенту вихованців.

Усім вищевикладеним визначається актуальність і доцільність здійснення наукового дослідження за обраною нами темою дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах комплексної теми кафедри історичних дисциплін Харківського Національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди „Історичний розвиток світової і вітчизняної системи освіти”, яка була затверджена Академією педагогічних наук України.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у всебічному комплексному вивчені й узагальнені нормативно-правового закріплення державної політики в Україні в галузі дошкільного виховання, історичних особливостей цього процесу, з'ясуванні етапів становлення та розвитку суспільного дошкільного виховання в УРСР у 1919 - 1933 роках, його місця у загальнодержавному процесі формування національної освіти. Для реалізації цієї мети дисертанткою були поставлені такі конкретні науково-дослідницькі завдання:

· розкрити теоретико-методологічні основи української радянської дошкільної педагогіки;

· подати історіографічний аналіз літератури по обраній темі та характеристику джерельної бази;

· з'ясувати сутність та напрямки концептуального забезпечення розвитку суспільного дошкільного виховання в УРСР досліджуваного періоду;

· проаналізувати політико-правові засади та практичне здійснення державної політики щодо суспільного дошкільного виховання в УРСР у ті роки;

· вивчити і проаналізувати процес становлення та розвитку суспільного дошкільного виховання в УРСР у 1919-1933 роках;

Предметом дослідження є процес і етапи становлення і розвитку суспільного дошкільного виховання в УРСР у 1919-1933 роках.

Об'єктом дослідження є державна політика в УРСР у справі розвитку системи суспільного дошкільного виховання обраного періоду.

Хронологічні межі дослідження розпочинаються у 1919 році, з часу остаточного утвердження радянської влади в Україні. Система суспільного дошкільного виховання в УРСР, на наш погляд, пройшла у своєму розвитку три етапи (1919-1922, 1923-1927, 1928-1933 роки). Кінцевий час дослідження - це початок реформи в освітній сфері у 1933-1934 роках, наслідками якої стало остаточне впровадження у 1936 році в республіках уніфікованої загальносоюзної моделі освіти.

Територіальні межі дослідження охоплюють УРСР в досліджуваний період. Обрання саме таких територіальних меж надало можливість визначити загальні закономірності розвитку системи суспільного дошкільного виховання у промислово розвинутих та аграрних регіонах України, вивчити і проаналізувати їх регіональні відмінності. Слід відзначити, що у межах досліджуваного періоду в УРСР відбулися дві радикальні адміністративно-територіальні реформи. У 1923-1925 роках губернії і повіти були ліквідовані. Територію УРСР було розподілено на 41 округу з 706 районами. У 1932 році округи були реформовані у сім областей, які включали в себе 485 районів.

Методологічною основою наукового пошуку стали загальновизнані у світі принципи історизму, об'єктивності й системності. Під час проведення дослідження були використані наступні науково-дослідницькі методи: проблемно-хронологічний, історико-порівняльний, компаративно-історичний, статистичний, структурно-системний та інші. Цього вимагав комплексний підхід до вивчення проблеми.

Наукова новизна полягає в тому, що обрана тема вперше стала предметом історичного комплексного вивчення. Зокрема, здійснено історіографічний аналіз літератури та джерел з теми; визначені поняття “суспільне дошкільне виховання” та “система суспільного дошкільного виховання”, за якими законодавчо закріплені політико-правові напрямки державного курсу в цій галузі народної освіти. Уточнено поняття “дошкільний заклад”; обґрунтовано, що визначальну роль у формуванні правового забезпечення державної політики щодо розвитку системи дошкільного виховання досліджуваного періоду мали погляди партійно-державних діячів, директивні документи РКП(б), ЦВК і РНК СРСР, КП(б)У, ВУЦВК і РНК УРСР; обґрунтовано, що розвиток мережі закладів суспільного дошкільного виховання був безпосередньо пов'язаний з процесами, які відбувалися у суспільно-політичному та економічному житті в УРСР, особливо у період ліквідації повоєнної кризи, українізації, індустріалізації та колективізації; доведено, що саме у досліджуваний період сформувалась система підготовки педагогічних кадрів для закладів суспільного дошкільного виховання; проаналізований контингент вихованців, соціальний та національний стан родин і його вплив на дошкільне виховання; досліджений процес становлення і розвитку матеріально-технічного та методичного забезпечення процесу дошкільного виховання; встановлено, що радянські органи влади, прагнучи зміцнити тоталітарний режим, у 1919-1933 роках створили досить ефективну систему комуністичного виховання підростаючого покоління, використовуючи для цього і розгалужену мережу дошкільних закладів.

Науково-теоретичне значення отриманих результатів полягає у тому, що висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшого науково-теоретичного та практичного вивчення проблем формування і розвитку системи суспільного дошкільного виховання в Українській державі. Матеріали дисертації можуть стати в нагоді при підготовці узагальнюючих праць з історії народної освіти України, для розробки навчальних курсів, окремих проблем вітчизняної історії.

Практичне значення полягає у тому, що отримані результати можуть бути використані центральними і місцевими відповідними органами влади для реформування і подальшого розвитку вітчизняної системи дошкільного виховання на сучасному етапі.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати, висновки і наукові рекомендації дисертаційної роботи двічі доповідались на засіданні кафедри історичних дисциплін ХНУ ім. Г.С. Сковороди, а також на історичних конференціях: Всеукраїнська вузівська конференція „Історичні і політологічні дослідження” (м. Донецьк, квітень 2004 р.); VII підсумкова науково-практична конференція викладачів „Актуальні проблеми науки та освіти” (м. Маріуполь, лютий 2005 р.). За результатами дослідження опубліковано сім наукових праць, п'ять з них - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом, що визначило її структуру. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Повний обсяг дисертаційної роботи становить 219 с., зокрема посилання 24 с., список використаних джерел і літератури 27 с., основний текст викладений на 163 с.

СТРУКТУРА І ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, охарактеризований загальний стан її дослідженості у науковій літературі. Визначені мета і завдання дослідження, об'єкт, предмет, хронологічні і територіальні межі, наукову новизну та практичне значення розробки теми, подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру і обсяг.

У розділі I “Стан наукової розробки теми. Характеристика джерел”, який складається з двох підрозділів, аналізуються наукові праці з історії теми та джерельна база дослідження.

У підрозділі 1.1 “Історіографія теми дослідження” дається аналіз стану наукової розробки проблеми. Здійснюючи його, авторка класифікувала наукові праці за проблемно-історичним принципом і розподілила їх на три періоди, що відповідають часу написання: I період - 1919-початок 30-х років XX століття; II період - 30-і-початок 90-х років XX століття; III період - розпочинається з проголошення незалежності України у 1991 році і продовжується до наших днів.

Перший період розвитку історіографії представлено працями українських фундаторів дошкільної педагогіки. Ці праці, за відсутністю офіційних навчальних методик та рекомендацій, стали основним методико-теоретичним забезпеченням розвитку і діяльності системи дошкільного виховання. Характерною особливістю цього періоду є перевага науково-публіцистичної літератури над суто науковими дослідженнями. Це пояснюється тим, що система радянської народної освіти переживала період становлення, накопичення відповідного досвіду для його подальшого аналізу та систематизації, що було зроблено у наступні періоди. Серед цієї літератури слід відзначити праці українських педагогів А. Гендрихівської, О. Дорошенко, С. Русової, І. Соколянського, В. Чередниченка, Е. Яновської; російських - А. Зоріної, Р. Прушницької, О. Салтикової, Олени Тихеєвої та інших.

Простежити і проаналізувати місце дошкільного виховання у системі народної освіти України можна завдяки вивченню праць керівників НКО УРСР Я. Ряппо, Г. Гринька, Скрипника. У їхніх роботах міститься цінний фактичний матеріал, узагальнюється досвід діяльності органів народної освіти та громадських організацій.

Підготовка педагогічних кадрів для закладів суспільного дошкільного виховання досліджувалось у роботах В. Герценштейна, М. Зотіна, С. Семка, М. Шатунова.

У другому періоді наукова література з досліджуваної проблеми характеризується значно більшою кількістю праць радянських авторів, присвячених різним аспектам розвитку народної освіти в УРСР і дошкільного виховання зокрема. Проте їй притаманні спільні методологічні підходи, а саме - однотипний підбір матеріалу, який демонструє лише позитивну динаміку розвитку навчально-виховних процесів в УРСР. У середині 30-40-х роках були опубліковані перші за радянських часів вітчизняні системно-узагальнюючі праці Л. Красногорської, І. Чувашева, Є. Мединського. Однак новоствореному радянському дошкільному вихованню в усіх цих дослідженнях відводилось досить незначне місце і торкалося воно, насамперед, досвіду російських педагогів. Історичний аспект дошкільного виховання в Україні початку 20-х років вперше зробив спробу осмислити С. Абрамсон.

З'являються перші дослідження з історії української радянської народної освіти, зокрема, C. Чавдарова, М. Дейнеки, І. Білодіда. Завдяки ним до наукового обігу було залучено значну кількість архівних документів і статистичних матеріалів, зроблена спроба їх проаналізувати і дати оцінку розвитку системи освіти України у 20-х роках. Разом з тим, розвиток дошкільного виховання у цих роботах розглядається досить поверхово, належна увага йому не приділяється. Таке ставлення до проблеми пояснюється тим, що дослідники не ставили за мету ґрунтовне вивчення власне дошкільного виховання, вважаючи його другорядним, не дуже важливою ланкою у системі народної освіти.

Цікавими є праці, опубліковані у 60-ті роки XX століття. Серед них відзначимо роботи А. Бондар, яка здійснила аналіз основних етапів розвитку навчально-виховної системи, проаналізувала основні досягнення галузі. Але, згідно з вимогами того часу, у її дослідженнях перебільшувалась роль партійних і державних органів у справі організації освітньої системи, що не відповідало історичній дійсності. Наукові праці Г. Ясницького, С. Гутянського та М. Бистрова є фундаментальними дослідженнями з історії народної освіти України у 20-і роки. В них досліджувались проблеми становлення і розвитку мережі навчально-виховних закладів, створення їхньої матеріальної і навчально-методичної бази. Завдяки їм до наукового обігу було введено широке коло архівних документів. У дослідженні Л. Батліної аналізується процес становлення дошкільного виховання в Україні у період 1917 - 1941 років. Але основну увагу Л. Батліна приділяє діяльності партійних та державних органів по керівництву процесом дошкільного виховання. На жаль, поза увагою залишилися питання підготовки педагогічних кадрів для дошкільних закладів, фінансового, матеріально-технічного та методичного забезпечення галузі.

Після проголошення незалежності України розпочався третій період у вивченні теми. Розробка проблем історії національної освіти здійснюється у двох взаємопов'язаних напрямках. Перший - це дослідження узагальнюючого, концептуального характеру розвитку вітчизняної системи освіти. Розкриттю проблеми були присвячені наукові праці Н. Агафонової, Г. Касянова, В. Липинського, В. Майбороди. Вказані автори, спираючись на різноманітні джерела, проаналізували концепцію та модель української освіти початку XX століття, ввели до наукового обігу нові статистичні матеріали, досить ґрунтовно розглянули питання кадрового забезпечення навчальних закладів. Однак дошкільне виховання у цих працях розглядається лише у контексті розвитку системи загальної української освіти як її нижчій щабель, і йому не приділено належної уваги. Другий напрямок - дисертаційні дослідження та монографії, присвячені різноманітним аспектам розвитку освіти і дошкільного виховання на початку та у середині XX століття. Їх автори - педагоги В. Виноградова-Бондаренко, Т. Пантюк, С. Попиченко, Г. Улюкаєва. Вони розглядають проблему з педагогічно-методичної точки зору. Важливою проблемою, що знайшла висвітлення у наукових працях 90-х років, стало вивчення процесу українізації і національної політики держави у галузі освіти. Так, у роботах Я. Верменича, А. Черкаського, Б. Чирка, В. Даниленка висвітлена діяльність органів народної освіти у створенні і розвитку мережі українських навчально-виховних закладів, по впровадженню української мови у навчальних закладах.

Проголошення незалежності Української держави відкрило доступ до заборонених протягом радянського періоду надбань українських істориків, громадських діячів в еміграції, розпочалось перекладання та публікація їх наукових праць. Хоч і стисло, процес розвитку дошкільного виховання в УРСР розглядався канадським істориком С. Сірополко у фундаментальному дослідженні, присвяченому історії радянської освіти. І. Коляска проаналізував розвиток системи освіти радянської України протягом 20-х-60-х років. Основну увагу він приділяє 60-м рокам, проводячи цікаві історичні паралелі з 20-ми роками. Але дошкільне виховання в освітній системі радянської України він вивчав дотично, наводячи лише статистичні дані про кількість дошкільних закладів у різні роки без відповідного наукового аналізу.

У працях третього періоду історіографії характерною рисою є спроби вийти за межі ідеологічної упередженості та об'єктивно вивчати і досліджувати процеси становлення і розвитку народної освіти, зокрема і суспільного дошкільного виховання. Характерною ознакою досліджень цього часу стало намагання науковців висвітлювати не тільки досягнення, але й прорахунки, помилки та недоліки в діяльності державних і партійних органів у галузі дошкільного виховання. На жаль, у названих працях не досліджувались проблеми розвитку системи дошкільного виховання у 20-і-на початку 30-х років у різних регіонах України.

Підрозділ 1.2 “Характеристика джерел” дисертації присвячений аналізу опублікованих і неопублікованих матеріалів; аналізу методологічних основ дошкільного виховання, які містяться у творах державних діячів СРСР та УРСР, мемуарній літературі фундаторів дошкільництва, статистичних відомостях, публікаціях у періодичній пресі 20-х-початку 30-х років. За функціональним призначенням та місцем зберігання джерела, використані в дисертації, можна поділити на такі види:

Законодавчі акти та інші політико-державні документи УРСР. Їх зміст відображає офіційну позицію комуністичної партії та радянської держави стосовно місця і ролі дошкільного виховання в освітній системі 1919-1933 років. Закони, інші нормативно-правові документи - постанови, інструкції, розпорядження, рекомендації стосовно дошкільного виховання - регулярно публікувались у „Збірнику декретів, постанов, наказів та розпоряджень по Народному комісаріату освіти УРСР” і у „Бюлетені Народного Комісаріату освіти УРСР”, які почали видаватись з 1919 року. Перша узагальнююча збірка законів та інших нормативно-правових документів про народну освіту вийшла друком у 1927 році У 1931 році були опубліковані „Закони та розпорядження в справі народної освіти УРСР”. Процес їх систематизації та кодифікації в Україні тривав до 1933 року, доки не відбулася уніфікація системи народної освіти на території усіх союзних республік, що входили до складу СРСР.

Статистичні матеріали, які дозволяють простежити динаміку розширення чи скорочення мережі дошкільних закладів, рівень фінансування, кількісний, соціальний, становий склад дітей та їхніх батьків, педагогічного і технічного персоналу. Засноване у 1921 році Центральне статистичне управління УРСР видавало в 1922-1932 роках у 17 серіях статистичний збірник “Статистика України”. Окремі його серії присвячувались народній освіті. Усього вийшло понад 200 випусків збірника, які містять досить повну інформацію про розвиток цієї сфери України у 20-і-30-і роки. Починаючи з 1925 року, статистичні матеріали про діяльність освітніх закладів публікувались у щорічних збірках Центрального статистичного управління у серії „Статистика народної освіти”.

Матеріали періодичної преси посіли значне місце у джерельній базі дисертації. Більшість матеріалів з дошкільного виховання публікувалась у таких педагогічних виданнях, як журнали „Пролетарська освіта”, „Український вісник рефлексології та експериментальної педагогіки”, „За Радянську освіту”, „Шлях освіти”, „За комуністичне виховання”, “За комуністичне виховання дошкільників”, „Дошкільне виховання”, „Радянська школа”. Серед місцевих ЗМІ на особливу увагу заслуговують газети „Вечірній Харків”, “Вечірній Київ” „Червоний степ” та „Вечерние известия” (Одеса).

Документи державних архівів. У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ України, м. Київ) зберігаються документи, які безпосередньо стосуються діяльності закладів дошкільного виховання у всіх губерніях (округах, областях) (Ф.166). Особливе значення представляють протоколи засідань Президії та Секретаріату ВУЦВК, присвячені проблемам народної освіти і дошкільного виховання, зокрема розпорядження НКО УРСР та РСФРР, завдяки яким можна всебічно дослідити процес формування та розвитку галузі.

У Державному архіві Харківської області (ДАХО) були виявлені і вивчені матеріали фондів: Харківського губернського відділу народної освіти (Ф.Р. 820), Харківської губернської інспектури народної освіти (Ф.Р. 845), Харківського губернського виконавчого комітету рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів (Ф.Р. 203), Харківського районного комітету профспілок (Ф.Р. 1010), Харківського губернського відділу охорони здоров'я (Ф.Р. 821), Харківської губернської інспектури охорони здоров'я (Ф.Р. 855), Харківського районного відділу народної освіти (Ф.Р. 103), Ради захисту дітей Харківського губернського виконавчого комітету (Ф.Р. 196), Харківського губернського відділу соціального забезпечення (Ф.Р. 187), Барвенківського районного виконавчого комітету робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (Ф.Р.1502), Ізюмського повітового відділу народної освіти (Ф.Р. 1635), Валківських трирічних педагогічних курсів соціального виховання (Ф.Р. 925). Цінність зібраного матеріалу полягає у тому, що він надав змогу отримати різноманітну інформацію про стан дошкільного виховання на той час у столичному і найбільш розвинутому регіоні.

У Державному архіві Полтавської області (ДАПО) були вивчені і використані матеріали наступних фондів: Полтавського губернського виконавчого комітету (Ф.Р. 387), Полтавського окружного виконавчого комітету (Ф.Р. 2068), Полтавського губернського відділу народної освіти (Ф.Р. 363), Пирятинського повітового відділу народної освіти (Ф.Р. 3463), Лохвицького повітового відділу народної освіти (Ф.Р. 3154).

У Державному архіві Одеської області (ДАОО) були опрацьовані матеріали фондів: Одеського губернського відділу освіти (Ф.Р. 150), Одеського повітового відділу народної освіти (Ф.Р. 227), Одеського округового відділу народної освіти (Ф.Р. 134), Одеської губернської інспектури здоров'я (Ф.Р. 109), Одеського повітового відділу охорони здоров'я (Ф.Р. 1046), Одеського округового відділу охорони здоров'я (Ф.Р. 112).

У Державному архіві Донецької області (ДАДО) були вивчені матеріали фондів: Юзівського повітового відділу народної освіти (Ф.Р. 526), Юзівського округового відділу народної освіти (Ф.Р. 349), Маріупольського округового відділу народної освіти (Ф.Р. 1538), Єврейської секції Маріупольського округового відділу народної освіти (Ф.Р. 2592), Артемівського округового відділу народної освіти (Ф.Р. 1512).

Мемуарна література, використана авторкою, передає атмосферу епохи, віддзеркалює суспільні погляди, що були панівними на момент її написання. Серед цього типу джерел слід відзначити працю С. Русової „Мої спомини”. У 1967 році, до річниці Жовтневої революції, часопис „Дошкільне виховання” опублікував цілу низку спогадів українських педагогів-організаторів дошкільної справи початку 20-х років.

Таким чином, комплекс вивчених джерел дав можливість отримати достатню інформативну базу, використання якої дозволило виконати поставлені завдання дисертаційного дослідження.

Розділ II “Дошкільне виховання в освітній системі УРСР у 1919 - 1933 роках” містить 4 підрозділи, у яких досліджується місце дошкільного виховання в освітній системі, типи існуючих дошкільних закладів, проблеми його фінансування, контингент вихованців.

У підрозділі 2.1. “Становлення дошкільного виховання в освітній системі” доведено, що інтенсивне створення державних і громадсько-суспільних закладів дошкільного виховання на початку 20-х років в УРСР було обумовлене такими чинниками: економічною катастрофою внаслідок першої світової й громадянської воєн, яка змусила державні органи взяти на себе відповідальність і обв'язки по збереженню життя знедолених дітей; суспільне дошкільне виховання відповідало основним положенням комуністично-радянської концепції освіти, тобто повній заміні усіх виховних закладів дитячим будинком; жінки активно залучалися до сфери суспільного виробництва і сім'я поступово втрачала можливість повністю виховувати дітей; відбувалась руйнація старої дореволюційної педагогіки, яка розглядала дошкільне виховання лише як вимушений захід для працюючих батьків та дітей-сиріт, надаючи перевагу родинному вихованню дитини на ранньому етапі життя.

Зібрані у дисертації матеріали свідчать, що уряд радянської України у досить складній політичній та соціально-економічній ситуації вважав за необхідне інтенсивно розвивати систему дошкільного виховання як основну можливість збереження життя дітей, які залишилися без батьків. Поруч з тим, не останнє місце посідала можливість впроваджувати комуністичну ідеологію у виховання підростаючого покоління.

Система дошкільного виховання 20-х- початку 30-х років, як про це свідчить аналіз зібраних матеріалів, поділяється на два етапи. Перший (1919-1923 роки) - характеризувався бурхливою диференціацією мережі, стихійністю її розгортання, соціальною спрямованістю. Про це свідчить зміст постанов НКО УРСР від 8 червня 1920 року „Про денні дитячі будинки”, від 10 червня 1920 року „Про організацію відкритих дитячих будинків”, від 1 липня 1920 року „Про соціальне виховання дітей”. У них містились нові концептуальні положення щодо поступової заміни загальноосвітньої школи дитячим будинком, у якому повинні були виховуватись усі діти віком до 15 років. Протягом цього етапу дитячі садки існували як окремі освітньо-виховні заклади, хоча у цей час і не відбувалося їхнього широкого розповсюдження.

На другому етапі (1924-1933 роки) у суспільстві відбувалися процеси, які сприяли якісним та кількісним змінам у системі соціального виховання. У 1924 році НКО УРСР затвердив Тимчасовий статут дитячого садка. У 1928 - був затверджений постійно діючий статут. На XI Всеукраїнському з'їзді Рад у травні 1929 року в резолюції „Про стан і перспективи культурного будівництва” підкреслювалось, що розгортання мережі дошкільних закладів є невідкладним завданням на найближчі роки. Передбачалось довести мережу постійних та сезонних дошкільних закладів в УРСР до трьох тисяч у промислово-індустріальних регіонах. З проведенням колективізації сільського господарства проблема розширення мережі дошкільних закладів гостро постала і на селі.

У підрозділі 2.2. ”Типи дошкільних закладів” вперше у вітчизняній історіографії подається класифікація усіх існуючих протягом 1919-1933 років в УРСР дошкільних закладів. Ними були ясла і садки для дітей виключно дошкільного віку; захистки, осередки, майдани (переважно сезонні), у яких спільно перебували діти віком від одного до десяти років; денні дитячі будинки, колонії, дитячі містечка для дітей віком від чотирьох до шістнадцяти років, переважно безпритульних. У двох останніх кількість дітей дошкільного віку була обмеженою; дитячі будинки створювались виключно для сиріт та хворих дітей від народження до шістнадцяти років. У дисертації подана характеристика та динаміка розвитку кожного із вищеназваних типів дошкільних закладів.

У підрозділі 2.3. “Фінансування дошкільної системи виховання” аналізується стан фінансування та матеріально-технічного забезпечення закладів суспільного дошкільного виховання у 1919 - 1933 роках. Розвиток дитячих закладів у досліджуваний період пройшов три етапи: у 1919 - 1922 роках фінансування дошкільних закладів здійснювалось централізовано шляхом щомісячного виділення асигнувань у першу чергу з республіканського бюджету, через органи Наркоматів соціального забезпечення та освіти, промислових підприємств. У цей період переважна більшість дошкільних закладів була безплатною для батьків; у 1923 - 1927 роках фінансування дошкільних закладів було, в основному, переведене з республіканського на місцеві бюджети. Від центральних органів управління надходило не більше 20% коштів на їх утримання. У 1928 - 1933 роках мережа дошкільних закладів зростала завдяки збільшенню фінансування та активному залученню коштів державного бюджету, коштів місцевих рад, профспілкових організацій установ і підприємств, а також батьківської платні. У цей період відбулося остаточне закріплення у бюджетному законодавстві джерел утримання дошкільної системи виховання.

У підрозділі 2.4 “Контингент вихованців” досліджуються проблеми соціального, родинного, національного стану, культурно-освітнього рівня вихованців дошкільних закладів УРСР у 1919-1933 роках. У дисертації показано, що у переважній більшості дошкільних закладів контингент вихованців представляв категорію, яка походила із соціально незахищених верств населення: робітників заводів і фабрик, червоноармійців, службовців, незаможного селянства, жінок, які втратили чоловіків. Їхнє матеріальне забезпечення і культурно-освітній рівень були досить низькими.

У розділі III “Кадровий потенціал та методичне забезпечення системи дошкільного виховання в УРСР у 1919-1933 роках”, що складається з трьох підрозділів, досліджуються проблеми, пов'язані з підготовкою працівників для закладів суспільного дошкільного виховання, розглядаються зміни у методичному наповненні процесу виховання та мовна політика у дошкільних закладах.

Підрозділ 3.1. “Вирішення кадрового питання” присвячений вивченню та аналізу підготовки вихователів для дошкільних закладів в Україні у 20-х - на початку 30-х років. Аналіз зібраного в дисертації матеріалу свідчить, що велика потреба у вихователях, примусила НКО УРСР за короткий час, починаючи з 1919 року, відкрити у губернських центрах спеціальні короткотермінові курси. Навчались на них переважно дівчата з досить низьким культурно-освітнім рівнем. Саме вони і становили основну категорію вихователів у дошкільних закладах.

У педагогічних технікумах України напрямок з дошкільного виховання у 1919-1933 роках посідав незначне місце серед загальної кількості підготовлених фахівців освіти. Окремих відділень з дошкільного виховання в них не існувало. Після закінчення технікуму випускники переважно обіймали посади керівників дошкільних закладів. Вищі навчальні заклади готували, в основному, педагогів-організаторів та інструкторів для системи дошкільного виховання. Їхні випускники отримували призначення на роботу до губернських та повітових, пізніше округових, відділів народної освіти, а не у дошкільні заклади. До того ж, число працівників дошкільної галузі з вищою освітою було настільки незначним, що не могло суттєво вплинути на якість виховання дітей віком до семи років.

У підрозділі 3.2. “Методичне наповнення навчально-виховного процесу” дається характеристика методичного наповнення процесу дошкільного виховання. В дисертації аналіз процесу методичного забезпечення галузі поділений на три етапи: 1919-1922 роки - панування методики „вільного виховання” на основі педагогічної спадщини Ф.Фребеля, М. Монтесорі, С.Русової; 1923-1927 роки - паралельне існування дошкільних закладів, які працювали за методиками „вільного”, колективного (О. Дорошенко) й біогенетичного виховання (І. Соколянський, О. Залужний); 1928-1933 роки - розробка і закріплення методів виховання дітей на засадах марксизму-ленінізму.

Підрозділ 3.3 ”Мовна політика у дошкільних закладах” присвячено вивченню мовної політики у дошкільних закладах УРСР протягом 1919 - 1933 років. На нашу думку, ця проблема була однією з найскладніших в системі дошкільного виховання. У 20-х-на початку 30-х років в УРСР працювали дошкільні заклади з російською, українською, єврейською, польською, німецькою, вірменською, татарською, молдавською та іншими мовами спілкування й виховання. Треба відзначити, що у 1919 - 1933 роках в Україні не існувало жодного закладу, який би відвідували діти лише однієї національності. Російські та українські дошкільні заклади водночас відвідували діти трьох-семи національностей, національні - двох-чотирьох. Зібрані в дисертації матеріали свідчать про досить складні міжнаціональні відносини у дошкільних закладах між дітьми, дітьми і вихователями, вихователями і батьками.

У висновках дисертаційного дослідження зазначається, що 1919-1933 роки в Україні були заповнені бурхливими суспільно-політичними подіями, пов'язаними з формуванням нової моделі економічних і суспільно-політичних відносин, зокрема, відбувалося докорінне реформування і створення нової системи народної освіти. Були випробувані на життєздатність різноманітні форми організації життя дітей у колективі дошкільного віку.

Проведене дослідження переконливо свідчить про те, що система суспільного дошкільного виховання в УРСР у 1919-1933 роках пройшла у своєму розвитку три основні етапи (1919-1922, 1923-1927, 1928-1933 роки), що відповідає, загалом, основним етапам суспільно-політичного та економічного розвитку радянської України у складі СРСР.

У 1919-1922 роках суспільне дошкільне виховання було покладено на плечі держави. Це було обумовлено економічною, соціальною та демографічною катастрофами внаслідок першої світової й громадянської війн, які примусили радянську державу взяти на себе відповідальність за збереження життя понад мільйона знедолених дітей. У цей час пріоритетним напрямком у розвитку української радянської народної освіти стало створення дитячих будинків, у яких водночас перебували діти різних вікових категорій від трьох до 15 років. Разом з тим, хоч і у невеликій кількості, збереглися і деякі інші типи дошкільних закладів (ясла, садки, притулки, осередки, майданчики), які існували в Україні з початку XX століття.

Позитивним у запровадженні масового суспільного догляду за дітьми у республіці було те, що малозабезпечені верстви населення мали можливість вберегти своїх дітей у закладах дошкільного виховання від голодної смерті. Послідовно і вчасно вживались ефективні профілактичні заходи по запобіганню інфекційних захворювань. Створювались сприятливі умови для розумового та фізичного розвитку дитини.

У 1923-1927 роках активно почала формуватись радянська система народної освіти, побудована на засадах загального обов'язкового навчання. В галузі дошкільного виховання зусилля радянського уряду спрямовувались на концентрацію усіх закладів у відомствах, підпорядкованих наркоматам народної освіти і охорони здоров'я. Цей процес супроводжувався значним зростанням бюрократичного, адміністративного нагляду й контролю за діяльністю дошкільних закладів. Обмежувався вплив на систему громадських організацій і громадян-благодійників. Відбулися докорінні зміни і у фінансуванні системи дошкільного виховання: лише 20% коштів надходило з республіканських комісаріатів освіти, соціального забезпечення та охорони здоров'я, іншими джерелами ставали місцеві бюджети, але цих коштів було недостатньо.

У 20-і роки в УРСР центральні та місцеві органи влади здійснювали досить активні заходи по розвитку системи дошкільного виховання, організовуючи діяльність різних типів відповідних закладів: ясел, садків, майданів, притулків, осередків, клубів та ін. Ліквідація безпритульності призводить до відчутного зменшення кількості дитячих будинків.

У 1919-1922 роки методика виховання у дошкільних закладах базувалась на загальноєвропейській педагогічній традиції і передбачала виховання у дитини творчих здібностей з урахуванням особистих вподобань. У цей період методика виховання у дошкільних закладах ще не залежала у повному обсязі від політичного курсу партійно-державного керівництва УРСР. У 1923-1933 роках у методиці дошкільного виховання відбулися фундаментальні зміни: перехід від індивідуальної роботи з окремою дитиною до переорієнтації на дитячий колектив, як складову частину радянської системи виховання.

У досліджуваний період роль сім'ї у вихованні дитини була свідомо занижена. Батьки або особи, які їх замінювали, не несли прямої відповідальності перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання власних дітей. Цю місію виконувала сама система суспільного дошкільного виховання, яка звітувала перед державою за результати виховного процесу.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Історіографія становлення та розвитку системи дошкільного виховання в 20-і роки XX ст. //Зб. наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія „Історія та географія”.-Вип. 14-15.- Харків, 2003. - С. 125-131.

2. Підготовка дошкільних працівників в УРСР у 20-х - на початку 30- рр. XX ст. // Наукові праці Миколаївського гуманітарного університету ім. Петра Могили. Серія „Історія” - Вип. 19. - Т.32. - Миколаїв, 2004. - С. 39-43.

3. Типи дошкільних установ в Радянський Україні у 20-30-і рр. //Зб. наукових праць Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія „Історія та географія”. - Вип. 16. - Харків, 2004. - С. 80-88.

4. Методичне забезпечення процесу дошкільного виховання в УРСР у 20-30-і рр.: історичний аспект //Вісник Східноукраїнського ун-ту ім. Володимира Даля. - № 9 (79). - Луганськ, 2004. - С. 28-34.

5. Фінансування дошкільної системи виховання у 20-30-ті роки XX ст.: історичний аспект проблеми //Вчені записки Харківського гуманітарного ун-ту „Народна українська академія”. - Т. XI. - Харків, 2005. - С. 179-189.

6. Розвиток дошкільної системи виховання УРСР у 20-ті рр. на основі статистичних матеріалів //Історія і політика у кількісних вимірах: V Міжнародна наукова конференція студентів та молодих вчених. - Донецьк, 2004. - С. 23-27.

7. Дошкільне виховання в Україні в 20-ті роки XX ст.: джерела та вітчизняна історіографія довоєнного періоду //Актуальні проблеми науки та освіти: VII підсумкова (2004 р.) науково-практична конференція викладачів. - Маріуполь, 2005. - С. 133-135.

АНОТАЦІЇ

Бондар О.В. Становлення і розвиток системи дошкільного виховання в УРСР у 1919-1933 роках. - Рукопис, 163 с.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01. - історія України. Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. - Харків, 2006.

У дисертації комплексно досліджується процес становлення і розвитку дошкільної системи виховання в УРСР у 1919-1933 роках. Аналізується стан наукової розробки теми, зроблена характеристика джерел, на яких базується проведене дослідження. З'ясовано місце і роль дошкільного виховання в освітній системі УРСР. Для цього здійснено комплексний аналіз законодавчого закріплення закладів дошкільного виховання як початкового ступеню радянської освіти. Проведена класифікація усіх існуючих типів дошкільних закладів, проаналізовано стан їх фінансування та контингент вихованців й батьків, які користувались ними. У дисертації досліджується процес формування кадрового потенціалу мережі дошкільного виховання, аналізується система підготовки педагогічних кадрів, зміни у змісті методичного наповнення навчально-виховного процесу. Аналізуються мовна політика у дошкільних закладах у 1919-1933 роках.

Ключові слова: суспільне дошкільне виховання, типи дошкільних закладів, ясла, садок, майдан, дитячий будинок відкритого та закритого типу, матеріально-технічне забезпечення, методика, вихователь-педагог, мовна проблема.

Бондарь А.В. Становление и развитие системы дошкольного воспитания в УССР в 1919-1933 годах. Рукопись 163 с.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. - Харьков, 2006.

В диссертации комплексно исследуется процесс становления и развития системы общественного дошкольного воспитания в УССР в 1919-1933 годах.

В работе осуществлен анализ научной разработки темы, дана характеристика источников, которые послужили базисом для проведения научного исследования. В диссертации переосмысляется опыт развития национальной дошкольной системы воспитания в исследуемые годы. Изучение направлений и концепций дошкольного воспитания в 1919-1933 годы дает возможность по-новому охарактеризовать эти процессы как одно из необходимых условий демократизации общества.

В диссертации проведен комплексный и сравнительный анализ государственно-политических и законодательных актов исследуемого периода, рассмотрены проблемы развития системы и структуры детских дошкольных учреждений, материально-техническое обеспечение отрасли, подготовка педагогических кадров, формирование контингента воспитанников. В диссертации подчеркивается, что в УССР в исследуемый период была создана довольно эффективная система коммунистического воспитания подрастающего поколения, которая служила фундаментом для укрепления тоталитарного режима. Но была решена и главная проблема - спасение от голодной смерти миллионов детей, оказавшихся без родительского попечения после первой мировой и гражданской войн. В дошкольных учреждениях своевременно проводились эффективные профилактические мероприятия по предупреждению инфекционных заболеваний. Научно-теоретическая значимость работы заключается в том, что выводы диссертации можно использовать для дальнейшего исследования проблем формирования и развития дошкольного воспитания в Украине. Полученные результаты могут быть использованы соответствующими органами в практической работе.

Ключевые слова: система общественного дошкольного воспитания, типы дошкольных учреждений, ясли, детский сад, площадка, детский дом открытого и закрытого типа, материально-техническое обеспечение, методика, воспитатель-педагог, языковая проблема.

Bondar A. „Formation and development of pre-school bringing up system in Ukr SSR in 1919-1933”. - Manuscript, 163 p.

The thesis for a Candidate of Science Degree (History) Specialty 07.00.01 - History of Ukraine.- Kharkiv V.N. Karazin National University. - Kharkiv, 2006.

In this thesis different aspects of public pre-school bringing up in Ukr SSR in 1919-1933 from a position of history science are analyzed. In the work condition of scientific working out of the topic is analyzed, some characteristics of sources, that served as the basis of scientific research realization are given. Some questions role and place of public pre-school bringing up in the system of public education in Ukr SSR in 1919-1933 are analyzed. Coming into existence of all types of public pre-school instuitions and their following fate, all the stages of financing are searched, contingent of puppies and their parents is analyzed. In this thesis some problems connected with the system of public pre-school education personnel are reflected, the system of teacher training and different stages of methodical processes are analyzed too.

Some peculiarities and problems of using national languages in pre- school instuitions in the period of socialist community building in the Ukr SSR in 1919-1933.

Key words: the system of public pre-school bringing up, types of public pre-school instuitions, nursery school, kindergarden, yard, children's home, pecuniary-technical maintenance, methods, teacher, language politic.

Размещено на Allbest.ru