Культурно-освітня діяльність сільськогосподарської кооперації України у добу НЕПу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ У ДОБУ НЕПУ

Спеціальність: Історія України

Дулгерова Ольга Миколаївна

ЧЕРКАСИ, 2006 РІК

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реформування аграрного сектору економіки України вимагає невідкладних заходів держави по допомозі селянству. Важливого значення набуває завдання підвищення виробничих потужностей сільськогосподарського виробництва. Разом із тим, перехід на нові методи господарювання потребує і соціальної підтримки безпосередньо виробника - селянина. Ринкові відносини в аграрному секторі вимагають від нього постійного підвищення як загальної, так і виробничої культур, розширення знань з агротехніки, зоотехніки, агрохімії, механізації сільського господарства та невпинного удосконалення виробничих процесів. Йому потрібне також постійне оновлення юридичних знань, бухгалтерського обліку, фінансово-кредитного та податкового законодавства тощо. Лише на цій основі сучасний український селянин може впевнено розвивати своє господарство й захищати свої економічні та соціальні позиції у конкурентній боротьбі. Це тим більше важливо через особливу специфіку ведення сільського господарства, яка полягає у тому, що виробник не може сподіватися на постійний прибуток через великий вплив на виробництво погодних умов та ринкової кон'юнктури. Саме тому важливе місце у подальшому розвитку вітчизняного сільського господарства, яке в той чи інший спосіб визначає умови життєдіяльності половини населення України, має належати державній допомозі та регулюванню економічних відносин в аграрному секторі національної економіки. Оскільки сільськогосподарське виробництво особливо чутливе до непродуманих та помилкових рішень, особливого значення сьогодні набуває звернення до досвіду схожих за своїм змістом історичних періодів переходу від адміністративно-командних до ринкових методів господарювання. Це дозволяє у схожих історичних умовах переосмислити попередній досвід, творчо використати його, запобігти повторенню прорахунків і помилок у проведенні реформ. Катастрофічне наростання кризових явищ у економічному та політичному житті країни впродовж 1920 р. яскраво продемонструвало хибність воєнно-комуністичного курсу. В аграрній країні, якою тоді залишалася УСРР, ігнорування інтересів селянина-одноосібника спричинило різке пригнічення його господарської ініціативи, а отже і скорочення обсягів продрозверстки. Тому не випадково, що реалізація нової економічної політики розпочалася насамперед у сільському господарстві, перш за все із заміни продрозверстки продподатком. Однак окрім суб'єктивних труднощів здійснення завдань нової економічної політики, пов'язаних із атавізмами воєнно-комуністичного мислення партійно-радянського апарату, його непідготовленістю до роботи у ринкових умовах, існували і об'єктивні. Тривалі воєнні дії на території України та не менш руйнівні для економіки роки „воєнного комунізму” зумовили значний спад виробничих можливостей одноосібних селянських господарств. За умов крайньої економічної слабкості і самої радянської держави фактично єдиним чинником сприяння господарсько-економічного розвитку селянства стає кооперація. Сама кооперативна мережа могла нарощувати свої потужності лише за умови економічного підйому її основної ланки господарства - селянина-кооператора. Кооперативні товариства і союзи вишукували різноманітні форми дієвої допомоги селянству з підвищення продуктивності їхніх господарств. Виходячи з цього, вивчення добре апробованих життям практичних форм вирішення кооперативними організаціями важливих суспільно-економічних завдань, здатних і на сьогоднішньому етапі віднайти подібні ефективні методи вирішення сучасних проблем у житті українського селянства, є актуальним і важливим.

Інтенсифікація сільського виробництва неможлива без підвищення кваліфікаційного рівня спеціалістів і рядових трудівників, селянства загалом. Звернення до досвіду кооперативних організацій доби НЕПу свідчить, що поширення сільськогосподарської освіти на селі, доведення до кожного господарства необхідного обсягу конкретних виробничих знань із рільництва, тваринництва, садівництва, переробки сільськогосподарської продукції було дієвим фактором підвищення продуктивності цих галузей.

Незважаючи на суттєву відмінність сучасної ситуації, слід все ж зазначити, що, як свідчить практика, і сьогодні село потребує невідкладних заходів, спрямованих на вирішення виробничих проблем культурно-просвітницького характеру. Тому досвід роботи сільськогосподарської кооперації у цій сфері може стати базисом її подальшого ефективного розвитку. Слід відзначити також, що зберігає свою актуальність не лише в історико-пізнавальному, але і в конкретно-прикладному сенсі з'ясування справжньої сутності широкої діяльності кооперації не лише в господарсько-економічному, але і в громадсько-культурному житті села, її ролі та впливу на процес розбудови радянського суспільства, очищення поглядів на цю проблему від подальших численних кон'юнктурно-вульгаризаторських інтерпретацій. Отже, обрана для дослідження тема має наукове, загально-гуманітарне, суспільно-політичне значення, що і обумовлює її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно наукової проблематики кафедри новітньої історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Вона органічно пов'язана з темою наукового пошуку Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького „Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної самоорганізації українського селянства” (номер державної реєстрації 0102U006796).

Об'єктом вивчення є українське селянство в добу НЕПу (1921-1929 рр.). Предмет дослідження - культурно-освітня діяльність сільськогосподарської кооперації.

Хронологічні межі роботи охоплюють період нової економічної політики (1921-1929 рр.) - час бурхливого розвитку і різнобічної діяльності сільськогосподарської кооперації. Нижня хронологічна межа (1921 р.) зумовлена запровадженням НЕПу, а верхня - 1929 р. - згортанням цієї політики, поверненням радянського керівництва до командно-адміністративних методів управління народним господарством.

Територіальні межі дослідження.

Опрацьовані матеріали стосуються території УСРР, що у 1922 р. увійшла до складу СРСР.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі виявленого комплексу джерел і досягнень історіографії дослідити сукупність, характер та особливості культурно-освітньої діяльності кооперативних організацій із підвищення продуктивності селянських господарств України у період НЕПу, висвітлити конкретні методи цієї роботи.

Практичне значення полягає у тому, що його фактичний матеріал, результати і висновки можуть слугувати як для подальшої розробки проблеми кооперативного руху в Україні, так і при написанні узагальнюючих праць та посібників із історії українського селянства, історії України ХХ століття, довідкових видань, наукового дослідження проблем соціально-економічного та культурно-освітнього характеру. Результати дослідження можуть бути використані при викладанні загальних лекційних курсів з історії України та у розробці спецкурсів з аграрної історії України. Основні положення та висновки також можуть бути використані в ході проведення сучасних аграрних перетворень.

Апробація результатів роботи.

Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри новітньої історії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, ради Наукового товариства істориків-аграрнків.

Загальна концепція дослідження та окремі його положення знайшли своє відображення у повідомленнях на V Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 2004), науковій конференції „Україна Соборна” (Переяслав-Хмельницький, 2005), Богданівських читаннях (Черкаси, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції „Розвиток наукових досліджень” (Полтава, 2005), науковій конференції „Україна Соборна”, (Черкаси, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції „Наука та освіта-2006" (Дніпропетровськ, 2006).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 6 наукових статей, 4 з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 3,2 друкованого аркуша.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, проблемно-хронологічним принципом дослідження, завданням.

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (174 сторінки), списку використаних джерел і літератури (241 позиція). Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну результатів дисертаційної роботи, визначено її основні завдання, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету, об'єкт, предмет, окреслено практичну значимість та апробацію отриманих результатів.

У першому розділі „Історіографія, характеристика джерел та теоретико-методологічні засади дослідження”, який складається з двох підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.

У першому підрозділі першого розділу „Історіографія проблеми” з'ясовано стан наукового вивчення проблеми. Історіографію з обраної теми умовно поділено на 2 періоди. Перший - радянська історіографія, яка в свою чергу поділяється на декілька етапів: 1920-ті рр., 1930-ті - перша половина 1950-х рр., друга половина 1950-х - середина 1960-х рр., друга половина 1960-х - середина 1980-х рр., середина 1980-х - початок 1990-х рр.

Другий період - сучасна історіографія, яка поділяється на вітчизняну та зарубіжну.

У період 1920-х рр. дослідники вперше звернулися до узагальнення поточного досвіду роботи кооперативних союзів і товариств, до аналізу їхніх успіхів і прорахунків. Було зроблено чисельні спроби аналізу процесів налагодження ринкових механізмів ведення сільського господарства, становлення кооперації як дієвого чинника його подальшого розвитку.

В цьому загальному контексті публікацій, поряд із з'ясуванням домінуючих проблем соціально-економічного характеру, певне відображення знайшли і сюжети, пов'язані з культурно-просвітницькою роботою сільськогосподарської кооперації виробничого спрямування. Цьому певною мірою сприяло те, що в чисельних виступах керівних діячів партії і уряду УСРР Г. Петровського, О. Шліхтера, М. Вольфа, В. Качинського, присвячених проблемам розвитку сільськогосподарської кооперації в силу їх не лише економічної, але й політичної спрямованості, приділялась увага і питанням суспільно-громадського характеру, у вирішенні яких вона повинна була брати участь.

Основну масу публікацій 1920-х рр., що так чи інакше стосувалися обраної нами теми дослідження, склали статті безпосередніх учасників кооперативного руху, керівників української сільськогосподарської кооперації, вчених-аграрників. Це не могло позитивно не позначитися на рівні праць: глибині розуміння авторами процесів, що досліджувалися, повноті та достовірності висвітлених сюжетів. Разом із тим, праці 1920-х рр. Позначені елементами тогочасної політичної кон'юнктури, через що акцент в оцінках подій і явищ був часто дещо зміщеним, а стосовно праць останньої третини 1920-х років - подекуди зовсім хибним.

Спеціальні аспекти діяльності сільськогосподарської кооперації, зокрема питання організації кооперативного кредитування, узгодження економічних та соціальних елементів роботи, висвітлювались також у чисельних публікаціях М. Скалиги, Й. Маєвського, М. Соболева та ін.

Проте, незважаючи на беззаперечний інтерес дослідників 1920-х рр. до життя сільськогосподарської кооперації в Україні, їхні праці не мають вичерпного характеру, оскільки позбавлені комплексного підходу до її вивчення. Як ми вже зазначали, така важлива для перспективного розвитку сільського господарства України, підвищення культури господарювання і добробуту селянства ділянка роботи сільськогосподарської кооперації, як її культурно-освітня діяльність так і не стала предметом спеціального висвітлення. Певним винятком є робота М. Нечаєва, присвячена просуванню на селі видань „Книгоспілки”.

Із утвердженням тоталітаризму в СРСР у 1930-ті рр., розробка тематики, будь-яким чином пов'язаної із товарно-ринковими відносинами у сільському господарстві та діяльністю кооперативних організацій селянства, була припинена. Це в першу чергу було продиктовано тим, що об'єктивні матеріали досліджень могли б серйозно дезавуювати хибні погляди керівників радянської держави щодо подальших перспектив розвитку сільського господарства виключно по шляху його суцільної колективізації. У цьому контексті знання про дійсно вагомий внесок сільськогосподарської кооперації у розвиток продуктивності селянських господарств, її широку культурно-освітню діяльність серед селянства відверто суперечили б ідеологічному штампові про виключну роль партії, держави і радгоспно-колгоспних форм господарювання в справі відновлення сільського господарства у так званий „відбудовний період”.

Таким чином, у період 1930-х - першої половини 1950-х років тема культурно-освітньої діяльності сільськогосподарської кооперації залишалася поза увагою радянської історіографії.

Певна розробка питань, пов'язаних із різноплановою роботою сільськогосподарської кооперації у період НЕПу, стала можливою у другій половині 1950-х - на початку 1960-х рр. Незаперечним лідером цього напряму селянознавчих досліджень став В. Данілов. Так, уже в 1954 р., тобто всього через рік після смерті Й. Сталіна, він підняв ряд принципових питань, які прямо вели до необхідності перегляду невідповідних історичній дійсності догматичних концепцій в історії радянського селянства. Його роботами вперше було перервано довголітнє замовчування висвітлення питання історії сільськогосподарської кооперації, показано її дійсну роль у подоланні наслідків післявоєнної (1914-1921 рр.) розрухи сільського господарства та його подальшого швидкого розвитку. Проте, слід відзначити, що більшість досліджень, присвячених навіть такій досить специфічній проблемі, як діяльність сільськогосподарської кооперації, які з'явилися у вказаний період, носили швидше історико-партійний характер і були насамперед покликані довести принципову вірність доктринальних засад - ленінської політики партії щодо селянства, протиставляючи її суцільній колективізації, яка подавалась виключно як її насильницьке спотворення.

Певним чином досліджувалася діяльність сільськогосподарської кооперації і в економічному аспекті. Серед робіт економістів-аграрників можна виділити монографію З. Шульги. Також у цей період окремі питання розвитку кооперативного руху на селі знаходять місце у працях, присвячених вивченню загального стану справ у сільському господарстві України доби НЕПу. Визнається непересічна роль сільськогосподарської кооперації у розвитку всього аграрного сектору економіки.

Отже, період другої половини 1950-х - початку 1960-х рр. характеризується певним відродженням інтересу дослідників до тематики кооперативного руху у період НЕПу. Однак, попри те, що з'являється ряд праць, присвячених з'ясуванню діяльності сільськогосподарської кооперації, вони явно позначені впливом пануючої тоді у країні ідеології. Фактично поза увагою вчених-істориків залишилося висвітлення дійсного стану як селянських господарств, так і питання дослідження реального механізму функціонування кооперативної системи. Так і не з'явилося жодної роботи, спеціально присвяченої культурно-освітній діяльності сільськогосподарської кооперації, її впливові на господарсько-економічний і суспільно-громадський розвиток села.

Проте у другій половині 1960-х рр. із відстороненням від влади М. Хрущова і ствердженням у країні неосталінізму, навіть побіжні розвідки кооперативного життя українського селянства знову на тривалий час було припинено. Показовим у цьому відношенні є те, що навіть в такому спеціальному виданні як досить ґрунтовна на той час двотомна „Історія селянства Української РСР”, вихід якої був спеціально присвячений 50-річчю встановлення радянської влади, практично поза увагою його авторів залишилася історія сільськогосподарської кооперації. Разом із тим деякі дослідники намагалися звертатися до висвітлення діяльності сільськогосподарської кооперації. Слід відзначити, що у їхніх роботах, хоча в цілому вони і написані в канонічних на той час ідеологічних рамках, питання кооперативного руху не ігнорувалися.

Період другої половини 1960-х - першої половини 1980-х рр. у цілому характеризується відсутністю праць, спеціально присвячених сільськогосподарській кооперації, і, зокрема, її культурно-освітній діяльності. Лише в окремих дослідженнях розглянуто кооперативний рух на селі як окрему, але водночас і як не суттєву, складову побудови колгоспного способу виробництва на селі. Новий етап у дослідженні широкого кола проблем, пов'язаних із діяльністю різноманітних кооперативних союзів і товариств періоду НЕПу, розпочинається із розгортанням у СРСР перебудовчих процесів. Складний стан сільського господарства країни об'єктивно вимагав звернення до попереднього історичного досвіду, зокрема доби НЕПу. Фактично саме у цей час сформувалося багато базових засад подальшого дослідження аграрної історії України. Історична наука робить перші спроби відкинути усталені радянські стереотипи мислення, прагне до об'єктивності висвітлення процесів. Систематична розробка питань, пов'язаних із різноплановою діяльністю кооперативних організацій, розпочалася у кінці 1980-х рр. Змістовністю матеріалів і широтою зображення загальної картини кооперативного життя в Україні у 20-ті рр. ХХ ст. відзначаються праці С. Веселова, В. Бутенка. Достатньо широкий аналіз видань 1920-х років, присвячених висвітленню діяльності сільськогосподарської кооперації України в добу НЕПу, на початку 1990-х років був проведений В. Марочко і О. Атоян.

Отже, кінець 1980-х рр. ознаменувався початком розробки українськими істориками тематики кооперативного руху в Україні із залученням ними нових джерел, обґрунтованих і виважених аргументів. Якісно новий етап у дослідженні проблеми об'єктивного визначення місця та ролі трудових відносин у розвитку українського села 1920-х років розпочався із здобуттям Україною державної незалежності у 1991 р., коли з'явилася реальна не лише можливість, але й потреба позбутися ідеологічних стереотипів мислення, неупереджено оцінити ті соціально-економічні процеси, які відбувалися у сільському господарстві періоду НЕПу.

Значний внесок у розробку проблеми кооперативного руху в українському селі зробили А.Г. Морозов та В.І. Марочко. Ними досліджено теоретичні, організаційно-господарські та соціально-економічні підвалини української сільськогосподарської кооперації, з'ясовано її малодосліджені проблеми. Серед робіт сучасного періоду окремими аспектами діяльності сільськогосподарської кооперації в Україні у добу НЕПу слід виокремити також публікації Г. Цибулинка, К. Філіпова, А. Тростогона, В. Паскаленка, С. Тищенка, Г. Волошкевича, М. Зеркаль, Є. Костика. У цей період з'являється також цілий ряд нових робіт із аграрної історії України, присвячений висвітленню широкого кола питань життя українського селянства.

У 1990-х роках посилюється інтерес до вивчення життєдіяльності селянства в добу НЕПу з боку зарубіжних істориків. Дослідження питань, так чи інакше пов'язаних з функціонуванням сільськогосподарської кооперації, є невід'ємними складовими праць з історії 1920-х років ХХ ст. таких авторів, як Р. Конквест, Д. Хостінг, Н. Верт. Період НЕПу займає чільне місце також у російській історіографії. Історія селянства висвітлюється як у загальних концептуальних працях з історії Росії та СРСР, так і у спеціальних монографічних дослідженнях.

Таким чином, історіографічний огляд засвідчує, що вивчення проблеми культурно-освітньої діяльності у добу НЕПу відбувалося протягом різних за своїм характером періодів: від плюралізму думок, обмеження та замовчування окремих сторінок - до формування нового об'єктивного висвітлення проблематики. Отже, незважаючи на те, що окремі аспекти обраної для вивчення теми знайшли своє відображення в науковій літературі, спеціального комплексного історичного дослідження з культурно-освітньої діяльності сільськогосподарської кооперації в України в добу НЕПу ще не існує, чим і зумовлене звернення авторки до цієї проблеми.

У підрозділі 1.2 „Характеристика джерел та теоретико-методологічні засади дослідження” проаналізовано джерельну базу дослідження, що постає достатньо репрезентативною, визначено методологію. У відповідності до загального поділу джерел, вони умовно диференціюються на опубліковані та неопубліковані матеріали. Під час наукового пошуку дисертанткою опрацьовано фонди Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВОВУ) (ф. 290 „Всеукраїнська рада сільськогосподарської кооперації „Сільський господар”, ф. 325 „Всеукраїнський союз тваринно-молочної кооперації „Добробут”, ф. 582 „Центральне статистичне управління УРСР”, ф. 27 „Народний комісаріат земельних справ”, ф. 337 „Державна планова комісія при РНК УРСР”, ф. 2 „Рада Народних Комісарів УСРР”), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО) (ф. 1 „ЦК КП(б)У”), а також опубліковані у різних збірниках джерельні матеріали.

За типологічним критерієм, залучену джерельну базу варто поділити на наступні групи.

Першу групу складають документи центральних органів влади, а також кооперативних організацій та органів статистики. Сюди належать постанови, розпорядження, офіційне листування, доповіді тощо, а також листування, протоколи, зведені дані з реалізації тих чи інших програм, їхнє обґрунтування, інформаційні звіти, статистичні та аналітичні документи кооперативних об'єднань, які містяться у фондах ЦДАВОВУ (ф. 2, ф. 27, ф. 290, ф. 325, ф. 337, ф. 582 та інші), ЦДАГО (ф. 1).

Суттєвим доповненням до переліченого вище є величезний масив інформаційних, аналітичних, статистичних документів ЦК КП(б)У стосовно розвитку кооперативного руху в Україні (ЦДАГО, ф. 1), які відображають дійсний стан соціально-економічного та суспільного життя на селі. Матеріали фонду дозволяють перш за все вивчити ставлення партійних органів до проблем кооперації та проаналізувати адекватність дійсності прийнятих партійно-урядових рішень.

Друга група джерел - статистичні матеріали. Вичерпні статистичні матеріали містяться у щорічних звітах Всеукраїнського союзу сільськогосподарської кооперації „Сільський господар” та „Бурякоспілка”. У цих виданнях відображено у розвитку практично всі сторони життя сільськогосподарської кооперації. Слід відзначити їх високий фаховий рівень, детальну розробку кожного важливого процесу в діяльності кооперативної системи та, що особливо важливо, їхню цілковиту відповідність реальному стану. Крім цього, змістовний статистичний матеріал міститься у науковій літературі при висвітленні тієї чи іншої проблеми, у вигляді додатків тощо. Також різноплановий статистичний матеріал про стан кооперативного руху міститься у різноманітних звітах про загальний стан сільського господарства України.

Третю групу джерел складають документи вищих партійних і державних органів влади. Для чіткішого розуміння сутності еволюції курсу радянської влади у регулюванні виробничих відносин на селі важливим є вивчення таких першоджерел, як декрети, закони, постанови та резолюції партійних з'їздів, які мали безпосередній вплив на трансформацію аграрного сектору економіки країни та пов'язані з ними зміни у трудових відносинах на селі. До четвертої групи джерел належать матеріали періодичної преси. Найбільш цінним для вивчення проблеми культурно-освітньої діяльності об'єднань кооперативного руху у сільському господарстві України в період НЕПу є друкований орган Центрального правління сільськогосподарської кооперації „Сільський господар”, який мав однойменну назву, що у 1927 р. змінилася на „Коопероване село”. Не менш цінними та цікавими є статті, що так чи інакше стосуються питань розвитку кооперації в інших періодичних виданнях 1920-х рр.: „Радянський селянин”, „Украинский экономист”, „Селянська газета”, „Український агроном”, „Український землевпорядник”. Отже, як свідчить викладений вище аналіз, джерельна база є достатньо репрезентативною, достовірною. Її застосування дозволяє у повному обсязі вирішити поставлені дослідницькі завдання. Методологічну основу дисертації складає сукупність принципів та методів пізнання, спрямованих на об'єктивне, всебічне висвітлення подій, фактів та явищ. Методологічною основою дослідження стали загальні засади науковості, історизму, об'єктивності, системності, плюралізму, пріоритету конкретної істини. Головними методологічними принципами є взаємозв'язок загального, особливого й специфічного, конкретний аналіз визначеного явища у певних умовах, а також принцип адекватної інтерпретації текстів джерел.

У другому розділі „Соціально-економічне становище українського селянства у період НЕПу”, досліджено рівень забезпечення селян землею, реманентом, вивчено аграрне перенаселення УСРР та зростання чисельності запасів не використаної робочої сили.

Період нової економічної політики позначений всебічним підйомом одноосібних селянських господарств України. Разом із тим, попри поступовий процес соціального вирівнювання українського селянства, більшість дворів потерпала від малоземелля. Так, понад 60% господарств мали у володінні посівні площі менше 3 десятин, через що офіційна статистика зараховувала їх до незаможницьких. Також надзвичайно гостро стояла проблема забезпеченості селянських господарств робочою худобою та сільськогосподарським реманентом (понад 40% господарств не мали худоби і понад 30% - реманенту). Як правило, ті господарства, що не мали землі, не мали змоги придбати і засоби її обробітку.

Такий метод поліпшення бюджетів селянських господарств, як додаткові заробітки у сільському господарстві чи у промисловості, внаслідок обмеженості ринку праці, не міг задовольнити усе селянство. Також не були достатньо дієвими програми переселення господарств у південні українські губернії. У силу об'єктивних причин заходи держави з економічної підтримки селянства були непослідовними і не мали вагомих результатів. Тому у справі становлення і розвитку власних господарств селянство мало покладатися, головним чином, на власні сили. Важливу роль у цьому процесі відігравала сільськогосподарська кооперація.

Різноманітні кооперативні організації - кредитні, споживчі, виробничі тощо - сприяли поступовому становленню і подальшому розвитку господарств своїх членів.

За умов обмеженості ресурсів селянських господарств через малоземелля, єдиним шляхом до зростання їхньої заможності була інтенсифікація виробництва. Тому завдання кооперації на селі зводилась не лише до того, щоб дати селянину дешевий товар й організувати його як споживача. Необхідною умовою інтенсифікації сільськогосподарського виробництва була організація освіти селянина-виробника, залучення його до використання досягнень сільськогосподарської науки і техніки.

В умовах нової економічної політики, у зв'язку із уведенням продподатку та встановленням свободи торгівлі, сільськогосподарська кооперація мала виконувати важливу роль у справі підвищення прибутковості індивідуальних селянських господарств. Повна самостійність у всіх сферах торгівельної, фінансової, господарської та організаційної діяльності дозволила сільськогосподарській кооперації вести заготівлю продуктів і сировини, мати підсобні підприємства з її переробки, закуповувати й реалізовувати продукти серед споживачів, оперувати власними грошовими засобами, розробляти незалежні виробничі та фінансові плани. Таким чином, нова економічна політика докорінно змінила характер і напрям роботи сільськогосподарської кооперації. З апарату розподілення, у який її перетворили в роки „воєнного комунізму”, вона повинна була сформуватися у чітко злагоджений апарат по допомозі селянству ефективніше розвивати його господарську діяльність.

Третій розділ „Агрокультурна діяльність сільськогосподарської кооперації”, який складається з двох органічно пов'язаних підрозділів, присвячено аналізу заходів сільськогосподарської кооперації, спрямованих на підвищення продуктивності одноосібних селянських господарств України доби НЕПу.

У підрозділі 3.1 „Заходи сільськогосподарської кооперації з підвищення продуктивності селянського тваринництва” на основі різноманітних статистичних матеріалів проаналізовано діяльність кооперації з надання допомоги селянству з ведення продуктивного тваринництва.

Внаслідок технічної відсталості селянських господарств, тваринництво мало у них переважно натуральний характер. Однак значне розширення мережі кооперативних підприємств із переробки та збуту сільськогосподарської продукції було неможливе без розширення об'сягів заготівельних операцій, що, у свою чергу, потребувало вагомого зросту продуктивності селянських господарств. Це стало одним із важливих напрямків роботи усіх систем спеціалізованої сільськогосподарської кооперації. У корені проблеми слабкої продуктивності селянського м'ясо-молочного поголів'я був його занедбаний племінний склад. Через це сільськогосподарська кооперація важливого значення надавала племінній справі. Робота сільськогосподарської кооперації зі збільшення та забезпечення маточним племінним матеріалом проводилася у двох напрямах - концентрація більш типового маточного складу худоби у господарствах-розплідниках кооперації та робота з виявлення однорідних типових стад у колективах та фахових товариствах. Із цією метою сільськогосподарською кооперацією налагоджувалася система покривних пунктів.

У сфері поліпшення селянського свинарства сільськогосподарська кооперація сконцентрувала увагу на виробництві продуктивного племінного матеріалу. Основним завданням у справі якісного поліпшення поголів'я стала організація племінних розплідників. Починаючи з 1923 р. „Сільський господар” розпочав роботу із формування мережі племінних розплідників, яку надалі у нього перейняв „Добробут”. Робота сільськогосподарської кооперації з допомоги конярству зосереджувалася у декількох напрямках: проведення відбору та реєстрації (спільно із земельними органами) поліпшених племінних продуцентів у селянських господарствах, організація кооперативного використання сільськогосподарськими товариствами жеребців із державних конюшень на період спарування, організація закупівлі жеребців товариствами та колгоспами й спільне їхнє використання, а також організація невеликих кінних заводів при власних господарствах союзу й колгоспах. Необхідні обсяги збуту селянськими господарствами яєць можна було налагодити лише правильно поставленою племінною роботою. У короткі терміни поліпшення стану із продуктивності птахівництва в Україні вдалося досягти через систему постачання племінного матеріалу великими партіями в спеціалізовані птахівничі товариства.

У підрозділі 3.2 „Робота сільськогосподарської кооперації по розвитку агрокультури селянського рільництва” на основі широкої джерельної бази і наукової літератури проаналізовано діяльність кооперації з поліпшення селянського рільництва.

У рільництві основним напрямом діяльності сільськогосподарської кооперації було підвищення врожайності селянських посівів - як зернових, так і технічних культур. Селянство, яке залишалося у 1920-ті рр. консервативним у веденні сільського господарства, без особливого ентузіазму сприймало нововведення у агрономії. Тому перед кооперацією стояли складні завдання з впровадження у дрібних господарствах та сільськогосподарських товариствах поліпшених сортів насіння та прогресивних методів догляду за посівами й врожаєм.

Першочерговим для сільськогосподарської кооперації стало налагодження селекційної роботи. Організаційні й керівні функції у справі вирощування й збуту кооперацією насіння належали союзові „Сільський господар”. Він працював шляхом укладання угод із союзами на вирощування насіння у їхніх власних господарствах та у господарствах їхніх членів. Зі свого боку „Сільський господар” зобов'язувався постачати союзам маточний насіннєвий матеріал та забезпечувати їх кредитами. Райсоюзи ж, у свою чергу, укладали аналогічні угоди зі своїми товариствами й колгоспами, а іноді й із одноосібниками, надаючи їм кредити та насіння, а також проводячи інструктаж і контроль за виробництвом. Безпосередньо селянству насіння передавалося в кредит, продавалося за готівку або обмінювалося на сільськогосподарські продукти згідно еквіваленту.

Для заохочення селянства щодо заміни його безпородного насіння на чистосортове і подальше його збереження сільськогосподарською кооперацією проводились різнопланові заходи. Зокрема, для заохочення селян покращувати якість товарного зерна очищенням та сортуванням, сільськогосподарською кооперацією при його купівлі були встановлені доплати за чистоту від сміття та домішок зерна інших культур чи іншого сорту цієї культури. Окреме місце у діяльності сільськогосподарської кооперації належало спробам підвищення продуктивності вирощування селянськими господарствами технічних культур. Це передусім стосувалося поширення серед селянства передових сортів тютюну, хмелю, буряку, інших культур, а також проведення різноманітних консультацій, лекцій, закладання показових ділянок тощо із метою пропагування раціональніших й ефективніших способів обробітку культур.

Для подолання селянського малоземелля і кормової кризи у республіці, сільськогосподарська кооперація налагодила систематичну меліоративну роботу. Фактичне проведення меліорації та раціональне використання лукових масивів проводилися низовою кооперацією, яка організовано здійснювала цю роботу через своїх членів на підставі особистої участі кожного з них власною працею. Для зручності використання окремих луків сільськогосподарськими товариствами організовувалися гуртки з луківництва.

Четвертий розділ „Культурно-освітня робота сільськогосподарської кооперації”, який складається із двох органічно поєднаних підрозділів, присвячено вивченню поширення кооперацією спеціалізованої сільськогосподарської літератури та освіти на селі.

У підрозділі 4.1 „Освітні та пропагандистські заходи з розповсюдження сільськогосподарських знань” проаналізовано форми освітньої роботи сільськогосподарської кооперації - організація спеціальних освітніх заходів (лекцій, вечірок, виставок, музеїв) і курсів підготовки та перепідготовки кадрів. Кооперативний рух в Україні підвищення стану освітнього рівня селянства вважав одним із своїх невідкладних завдань. У проведенні освітньої роботи кооперацією було взято курс на співпрацю із сільбудами та хатами-читальнями, що були осередками культури на селі. Вона виявлялася у їхньому фінансуванні, утворенні при них кооперативних куточків та гуртків, бібліотек, читанні у їхніх приміщеннях лекцій тощо.

Особливе значення надавалося масовій роботі, найбільш поширеними формами якої були лекції, влаштування свят, вечірок, вистав тощо. Важливо, що вона була спрямована не лише на пайовиків кооперативних союзів, а й на некоопероване селянство. Тобто, масова робота була ще й агітацією у селянському середовищі до вступу нових членів до кооперації. Безперечно, що цими заходами охоплювалася максимальна кількість сільського населення. Найбільш частими заходами були лекції. У порівнянні із цим видом роботи, кооперативні союзи значно менше проводили вечірки, вистави і свята, адже для їхньої організації необхідні були не лише придатні приміщення, реманент тощо, але й спеціально підготовлені кадри, яких на той час на селі бракувало.

Такі ефективні засоби освітньої роботи, як радіо й кіно, у 1920-х роках ще не набули значного поширення серед кооперативних організацій.

У плані ефективності популяризації кооперативного руху й підвищення продуктивності селянських господарств вирізнялася організація сільськогосподарських виставок і музеїв. Крім того, на них покладалося завдання довести переваги тих чи інших нових методів обробітку ґрунту, догляду за худобою тощо. Демонстрація досягнень кооперативного руху у сільському господарстві мала відображати успіхи й переваги об'єднання селянства у кооперативи.

Поглиблено кооперація працювала з активом. Наймасовішими її формами були кооперативні гуртки і школи. Причина їхньої появи полягала у тому, що організованих державою сільськогосподарських шкіл для селянства було досить мало і працювали вони для підготовки молоді. Інша причина полягала у тому, що сільськогосподарська кооперація розуміла і той факт, що на селі обмаль кваліфікованих агрономів, які могли б своєчасно навчити селян поліпшеним методам ведення сільського господарства. На спеціальну літературу, журнали тощо покладатися було передчасно через масову неписьменність селянства. У системі культурно-освітньої діяльності кооперації значне місце посідала перепідготовка кооперативного апарату.

Вважалося за потрібне, щоб апарат товариств як керівний, так і технічний, проходив перекваліфікацію на курсах, принаймні, кожні 4 роки. Ставлячи досить високі вимоги до підвищення кваліфікації кадрів, „Сільський господар” керувався у першу чергу швидкими темпами розвитку сільського господарства. Збільшення орної площі, поступове поширення механізації виробничих процесів, підвищення врожайності зернових і технічних культур, розвиток скотарства, будівництво підприємств із переробки сільськогосподарської продукції вимагали від спеціалістів не лише поглиблення знань, але й оволодіння останніми досягненнями агрономічної науки і техніки.

У підрозділі 4.2 „Видавництво і поширення газет, книг і журналів та розвиток бібліотечної мережі” досліджено процес налагодження сільськогосподарською кооперацією видавництва газет, журналів та літератури, а також її робота зі створення мережі книгозбірень при кооперативних об'єднаннях і союзах.

Головним шляхом розповсюдження кооперативної літератури було створення союзами і товариствами книгозбірень. Проте незаперечним фактом було те, що більшість кооперативних товариств їх не мали. Щоправда у товариствах, які їх організували, кількість спеціальної літератури була достатньою для більш-менш ґрунтовного ознайомлення із ключовими проблемами ведення сільського господарства. Тому у справі поширення серед селянства агрономічних знань сільськогосподарською кооперацією важливе місце відводилося селянській пресі. На неї покладалися у першу чергу завдання пропагандистського характеру. Через сільськогосподарську газету чи журнал селяни мали переконатися у прогресивності нових форм землекористування, нових методів у рільництві й тваринництві. Отримуючи необхідні агрономічні знання, селяни могли безболісно переходити як до нових форм землевлаштування, так і запозичувати один в одного агрономічно-культурні заходи. Головне, що усе це повинно було позитивно позначитися як на врожайності зернових і технічних культур, так і на загальному поліпшенні селянського скотарства.

Поширення сільськогосподарської преси було важливим ще й з огляду на недостатність на селі агрономічних кадрів. На пресу, що мала надходити у село щотижня, покладалося завдання допомогти селянинові порадою за відсутності агронома. Справді, не одна тисяча селян скористалася агрономічними порадами, надрукованими у газетах.

Окрім закупівлі спеціальної літератури та передплати періодичних видань, кооперацією було налагоджено видавничу справу. Культосвітній підвідділ „Сільського господаря” видавав однойменний двотижневик сільськогосподарської кредитної кооперації перейменований у 1927 р. на „Коопероване село”. Тираж журналу постійно збільшувався - від 500 примірників у 1922 р. до 3300 у 1927 р., що свідчить про його популярність серед селянства. Також окремими союзами видавалися брошури та книги на сільськогосподарську та кооперативну тематику.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного наукового дослідження дисертантка виносить на захист наступні висновки і положення:

1. Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що вона досі не стала предметом спеціального дослідження в історичній науці. Залучена до дисертаційного дослідження джерельна база є достатньо представницькою і достовірною;

2. У період НЕПу зміцнення одноосібних селянських господарств стало одним із факторів підйому кооперативного руху. Разом із тим, попри відчутне економічне зростання, власних ресурсів селянських господарств було недостатньо для значної інтенсифікації сільського господарства тогочасної України. Одним із дієвих шляхів розвитку селянських господарств стала кооперація;

3. Основна робота сільськогосподарської кооперації з підвищення продуктивності селянського тваринництва була направлена на поліпшення його якісного складу шляхом створення на селі мережі покривних пунктів і поширення серед селянства племінної худоби. Незважаючи на певні труднощі, пов'язані із браком фінансування, практичним результатом стало підвищення продуктивності селянського тваринництва до 50%;

4. У рільництві основні зусилля сільськогосподарської кооперації спрямовувалися на налагодження селекційної роботи. Тривала робота сільськогосподарської кооперації з поліпшення сортового насіння принесла вагомі результати. Так, заміна зерна, яке використовувалося селянами, на чисто сортове, навіть без додаткових витрат на поліпшення обробки чи на угноєння, давала збільшення врожаю пересічно не менше ніж на 15%, а по деяких культурах ще більше. Також напрямами роботи у цій сфері стали проведення меліоративних заходів, розповсюдження серед селян мінеральних добрив, пропагування передових методів обробітку посівів і боротьба із шкідниками культур;

5. На сільськогосподарську й кооперативну пресу й літературу кооперацією покладалися головним чином пропагандистські функції - поширення серед селянства знань про результати діяльності та успіхи кооперативних організацій;

6. Основним засобом розповсюдження на селі передових на той час фахових знань із агрономії та тваринництва стала організація сільськогосподарською кооперацією системи кооперативних курсів. Поширення на селі фахових знань було запорукою не лише підвищення освіченості селянства, але й переходу господарств на їхній основі на інтенсивний шлях розвитку.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ

політика історичний український

1. Роль товариства „Просвіта” у формуванні національної свідомості українського селянства на початку ХХ століття // Український селянин: Зб. наук. праць / За ред. С.В. Кульчицького, А.Г. Морозова. - Черкаси: Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2004. - Вип. 8 (Спеціальний: Матеріали V Всеукраїнського симпозіуму з проблем аграрної історії). - С. 113-115.

2. Роль української кооперації у національно-культурному відродженні українського селянства // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції „Розвиток наукових досліджень 2005". - Полтава, 2005. - С. 121-123.

3. Вшанування пам'яті Т.Г. Шевченка селянами України на початку ХХ ст. (за матеріалами української преси) // Український селянин: Зб. наук. праць / За ред. С.В. Кульчицького, А.Г. Морозова. - Черкаси: Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2005. - Вип. 7. - С. 54-57 (у співавторстві).

4. Роль культурно-освітньої роботи кооперації у піднесенні агрономічних знань селянства в період непу // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. - Вип. 80. - Черкаси, 2006. - С. 94-99.

5. Діяльність сільськогосподарської кооперації України по впровадженню сортового насіння у індивідуальних селянських господарствах у період непу // Матеріали ІХ Міжнародної науково-практичної конференції "Наука та освіта - 2006". Т. 4. Історія. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. - С. 11-13.

6. Поширення кооперативної літератури та преси серед селянства в період НЕПу // Український селянин: Зб. наук. праць / За ред. В.І. Марочка, А.Г. Морозова. - Черкаси: Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2006. - Вип. 10. - С. 190-192.

Размещено на Allbest.ru