Мистецьке життя Львова у 1730–1770-х роках: архітектори, скульптори, малярі

Размещено на http://allbest.ru

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Мистецьке життя Львова у 1730-1770-х роках: архітектори, скульптори, малярі

Виконав Лильо Орест Миколайович

Івано-Франківськ - 2006

АНОТАЦІЯ

Лильо О.М. Мистецьке життя Львова у 1730-1770-х роках: архітектори, скульптори, малярі - Рукопис. 2006 р.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2006 р.

У дисертаційній роботі досліджено процес формування, розбудови та подальшого розвитку мистецького осередку Львова у 1730-1770-х рр. На основі архівних та опублікованих у науковій літературі матеріалах зібрано й систематизовано значну кількість як вже відомих, так і нових відомостей про представників середовища архітекторів, скульпторів та малярів даного періоду. На прикладі окремих особистостей розкрито діяльність “фабрик- майстерень” у місті та поза його межами. Детальніше розглянуто і окреслено середовище львівських майстрів та визначено їхні контакти з іншими мистецькими центрами західноукраїнських земель.

історичний мистецький архітектор скульптор

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. До кола малодосліджених проблем в історичній науці належить процес відродження та розвитку культурно-мистецького осередку Львова у 1730-1770-х рр. На підставі архівних матеріалів можна відтворити особливості формування середовища львівських архітекторів, скульпторів, малярів, яких, крім суто професійних інтересів, нерідко пов'язували також родинні зв'язки. На сучасному етапі існує обмежена кількість моноґрафічних праць, де робляться спроби оцінки творчості та робіт окремих майстрів. Разом із цим на сьогоднішній день відсутнє узагальнююче дослідження, в якому б комплексно, з науковою неупередженістю аналізувався увесь складний процес розвитку Львова як мистецького центру українських земель у складі Речі Посполитої, обґрунтовувалися роль і місце митців у суспільно-політичному та культурному житті міста XVIII ст. Дане дослідження має на меті висвітлити особливості становлення й розвитку мистецького життя Львова XVIII ст. і таким чином заповнити прогалину з даної проблеми в сучасній історії України та українського мистецтва загалом.

Об'єкт дослідження - львівський культурно-мистецький осередок 1730-1770-х рр., предмет - історія становлення, розбудови мистецького середовища архітекторів, скульпторів і малярів та їх діяльність у даний період.

Мета і завдання дисертації. Метою дослідження є відтворення процесу формування і розвитку львівського культурно-мистецького осередку 1730-1770-х рр. Мета конкретизована у наступних дослідницьких завданнях:

– проаналізувати становлення і розвиток мистецького середовища львівських майстрів архітектури, скульптури, малярства XVIII ст.;

– показати внесок майстрів-іноземців з Центральної і Західної Європи у розбудову львівського мистецького осередку XVIII ст.;

– відтворити діяльність “фабрик-майстерень” на основі аналізу творчості окремих представників мистецьких середовищ Львова;

– прослідкувати контакти майстрів архітектури, скульптури і малярства з іншими мистецькими центрами західноукраїнських земель, що входили до складу тогочасної Речі Посполитої;

– висвітлити участь львівських митців у мистецькому, професійному і суспільно-політичному житті міста.

Нижня хронологічна межа дослідження: 30-ті рр. XVIII ст. - початок культурно-мистецького піднесення у місті. Саме в 30-40-х рр. до Львова прибули перші майстри, здебільшого німецького походження, які заклали основу для майбутнього осередку; верхня межа: 70-ті рр. XVIII ст. Характерною особливістю цього періоду був поступовий занепад у розвитку львівської пізньобарокової скульптури, архітектури і малярства після включення західноукраїнських земель до складу Австрії у 1772 р.

Методологічною основою дисертації є принципи об'єктивності та історизму, системний підхід до вивчення мистецько-культурних та соціально-економічних явищ у їх розвитку і взаємозв'язках. Використання загальнонаукових методів аналізу та синтезу, узагальнення, системно-структурного, порівняльно-історичного, проблемно-тематичного, описового та історико-хронологічного підходу із одночасним залученням до наукового обігу маловідомих та нововиявлених документів дозволило оптимально вирішити завдання дослідження.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній:

– визначено роль митців західноєвропейського походження у встановленні і розбудові середовища львівських архітекторів, скульпторів та малярів, важливе місце в житті яких відіграв момент європейських зв'язків;

– зібрано й систематизовано, як вже знані, так і нові відомості про майстрів мистецького осередку Львова середини XVIII ст. - архітекторів М. Урбаніка, Ф. Кульчицького, А. Косинського, скульпторів К. Кученрайтера, С. Фесінгера, Ф. Оленського, Я. Оброцького, М. Римського, Я. Ґертнера, малярів Я. Зембицького, Т. Богушевича, П. Вітаницького та ін.;

– проаналізовано кількісний склад середовища малярів Львова 20-30-х рр. XVIII ст.;

– висвітлено процес та особливості протистояння львівських митців з цехом та з'ясовано роль у цій боротьбі професійних об'єднань - “фабрик-майстерень”;

– на прикладі окремих персоналій простежено контакти львівських майстрів з іншими культурними центрами Руського воєводства;

– встановлено соціальний статус майстрів та їх активну участь у мистецькому та громадсько-політичному житті Львова 1730-1770-х рр.

Практичне значення. Результати і висновки дослідження можуть бути використані для написання узагальнюючих наукових праць з історії Львова та українського мистецтва XVIII ст., навчально-методичних посібників, програм, загальних спеціальних курсів з краєзнавства, історії України у вищих навчальних закладах.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, хронологічні рамки, сформульовано методологічні принципи дослідження, об'єкт та предмет роботи, визначено мету й завдання, наукову новизну, практичне і теоретичне значення дисертації.

Перший розділ “Джерельна база та історіографія” присвячений аналізу джерельної бази дослідження та огляду наукової літератури. Основу джерельної бази дисертаційної роботи складають матеріали Центрального державного історичного архіву України у Львові (далі - ЦДІА України у Львові), насамперед, фонди 52 (Магістрат міста Львова) та 9 (Львівський міський суд м. Львів, Львівської землі, Руського воєводства), у яких містяться велика кількість актових книг - свідчень, донесень, декретів та скарг (ф. 9, оп. 1, спр. 44-47); протоколів війтівського уряду, спірних і кримінальних справ лавничого суду; судових рішень, а також актів купівлі-продажу та заповітів (ф. 52, оп. 2, спр. 134, 213, 217, 374, 376, 425, 483, 484, 508, 509, 565, 581, 590, 592, 593, 600). Маґістратські книги досліджуваного періоду збережені у доброму стані й переважно написані старопольською мовою і латинським письмом.

Серед різноманітних за своїм характером документів з важливим фактологічним матеріалом слід виділити значну кількість контрактів, угод, інвентарів, заповітів та описів майна, а також книги протоколів засідань цеху будівельників і столярів (ф. 52, оп. 2, спр. 966, 967, 968, 1036, 1037, 1038). Завдяки цим джерелам до наукового обігу було введено цікаві відомості про діяльність і повсякденне життя львівських митців, зокрема, таких маловідомих в науковій літературі, як Б. Меретин (ф. 52, оп. 2, спр. 508, 581), М. Ринський (ф. 52, оп. 2, спр. 117, 366). На підставі архівних документів міського лавничого суду (ф. 52, оп. 2, спр. 284, 366, 367, 368), відкладених у фасцикулах, адміністративно-судових матеріалів міста і його мешканців, маємо змогу визначити майнове становище, розміри заробітку і соціальний статус окремих майстрів у тогочасному суспільстві (ф. 52, оп. 2, спр. 578). Ці джерела дозволили значно розширити картину відносин між виконавцем та замовником, скласти уявлення про загальний стан будівництва у Львові XVIII ст. (ф. 52, оп. 2, спр. 117, 118, 123, 125, 127, 131, 132, 212, 214, 284, 368, 510, 652, 804). Опрацьовані матеріали львівського магістрату містять цікаві відомості до біографії відомих майстрів скульптури середини століття М. Філевича, С. Фесінгера (ф. 52, оп. 2, спр. 579, 580), нові дані про діяльність архітекторів Ф. Кульчицького, А. Косинського та ін. (ф. 52, оп. 2, спр. 438).

Окрему групу джерел становлять документи Архіву, Бібліотеки і Музею Львівської Метрополії Латинського Обряду у Кракові - метричні книги костелу Св. Марії Сніжної у Львові з записами актів хрещення та одруження (Archiwum, Biblioteka i Muzeum Metropolii Lwowskiej Obrz№dku Laciсskiego). Завдяки їм вдалося розширити картину взаємовідносин, у яких перебували між собою майстри львівського мистецького осередку. Це дало можливість дійти висновку, що окрім суто професійних інтересів, їх поєднували дружні й родинні відносини.

Цікаві матеріали до історії львівського домініканського костелу Божого Тіла віднайдено в Архіві Польської Провінції оо. Домініканців у Кракові (Archiwum Polskiej Prowincji oo. Dominikanуw w Krakowie). На сторінках господарчих та рахункових книг домініканського ордену подано відомості про укладення контрактів з такими відомими львівськими майстрами, як М. Урбанік, Я. Ґертнер, а також вказуються майже невідомі імена майстрів, які були задіяні при будівництві й неодноразових реконструкціях костелу Божого Тіла у Львові.

Загалом, у дисертації використано значну кількість архівних справ, а також представлено шерег опублікованих джерел авторів міжвоєнного періоду, зокрема документи пов'язані з видатками на будівництво, реставрацію церков, костелів та об'єктів світського характеру. Насамперед, сюди входять розрахунки із майстрами та їх помічниками. І. Свінціцький опублікував рахунки малярських і різьбярських робіт в соборі Св. Юра 1768-1779-х рр., вказавши відомості про малярів Л. Долинського, Ю. Радзивиловського, різьбяря М. Філевича та ін. Ф. Бостель опублікував записи господарських книг однієї з реконструкцій катедрального латинського собору у Львові в другій половині XVIII ст.

Історіографія. Початок вивчення історії мистецького осередку Львова XVIII ст. припадає на 20-30-ті рр. XX ст. В українській історіографії міжвоєнного періоду існує обмежена кількість праць з даної проблематики. Значно більше для дослідження цієї проблеми зробили польські науковці. Загалом, наукові праці українських та зарубіжних вчених можна поділити на три основні групи: міжвоєнну, наукові розвідки у 50-80-х рр. XX ст. та сучасну історіографію 90-х рр. XX - поч. XXI ст.

Серед українських вчених, що займалися питанням історії львівської архітектури XVIII ст., слід назвати В. Січинського. Автор не лише докладно виклав свої міркування про значення собору Cв. Юра в історії міста, але й піддав його архітектурному і порівняльно-стилістичному аналізу. Загальну характеристику львівської архітектури від середньовіччя до початку XIX ст. подав у своїй статті Б. Януш. Цілий шерег цікавих моментів, пов'язаних з розвитком малярства XVII-XVIII ст. та мистецькою історією Галичини містять праці М. Голубця. Серед дослідників, що зверталися до львівської тематики, був також І. Крип'якевич, який популяризував середньовічний Львів.

У міжвоєнний період львівську архітектуру, скульптуру та малярство XVIII ст. вивчали польські дослідники Т. Маньковський і З. Горнунґ. Останній висвітлив діяльність одного з найяскравіших представників мистецького середовища архітекторів Львова - Яна де Вітте. У свою чергу, Т. Маньковський є автором низки праць, які присвячені історії будівництва сакральних та світських об'єктів у Львові та їх безпосереднім виконавцям. Крім вище згаданих вчених, потрібно назвати Л. Харевічову, яка подала загальну характеристику історії львівських цехових організацій.

У 50-80-х рр. мистецтвом України другої половини XVII-XVIII століть займався П. Білецький. Автор виділив характерні риси, притаманні живопису в цьому проміжку часу, подав біографічні відомості про деяких митців. М. Цапенко та П. Юрченко звернули увагу на розвиток архітектури Львова у рамках короткого нарису в багатотомній історії українського мистецтва. Л. Логвин написав працю про будівничого ратуші в Бучачі - Б. Меретина та її скульптурну декорацію, а також про основні етапи розвитку українського мистецтва X-XVIII ст. Продовжив огляд українського малярства XVII-XVIII ст. П. Жолтовський.

Проблему станкового живопису кінця XVIII ст. вивчали П. Мусієнко та В. Островський. Монументальний розпис досліджував також Ф. Уманцев. Інформацію щодо розвитку та еволюції українського малярства на протязі X-XVIII ст. містять праці В. Овсійчука. Відомий мистецтвознавець Б. Возницький акцентував увагу на здобутках львівських майстрів, зокрема на творчості Ґ. Пінзеля та вплив його школи на львівську скульптуру другої половини XVIII ст.

У тогочасній польській історіографії вивченням львівської скульптури займався А. Бохнак, який опублікував деякі дані про життя і професійну діяльність двох львівських майстрів, братів _ архітектора і скульптора Петра і Матвія Полейовських. Й. Ковальчик розглянув у своїй статті діяльність французького архітектора XVIII ст. Р. де Тіргайль, що працював у Львові. Т. Маньковський відслідкував творчість одного із засновників львівського монументального живопису західноєвропейської традиції, італійця за походженням, що працював у місті, Д. Педретті та його учня Б. Мазуркевича. Праці М. Ґембаровича присвячені львівському портретному малярству, його безпосереднім виконавцям і культурній спадщині XVI-XVIII ст. загалом.

У сучасній українській історіографії маємо ряд праць про історію львівської архітектури, скульптури та малярства XVIII ст. Загальну інформацію про архітектурний заповідник Львова та безпосередніх його творців подав В. Вуйцик. Новизною і оригінальністю відзначаються роботи львівського дослідника В. Александровича.

У публікаціях Д. Крвавича вказано ряд прізвищ скульпторів та архітекторів, що працювали у Львові. Водночас вчений приділив увагу співпраці Б. Меретина і Й. Пінзеля та їхній “фабриці” у Бучачі. Д. Крвавич висловив свої міркування стосовно діяльності не лише останнього у місті, а й інших майстрів сакральної архітектури і скульптури. Б. Возницький одну із своїх робіт присвятив особі канівського старости Миколи Потоцького - впливового мецената XVIII ст., при підримці якого у Львові і поза його межами постали шедеври архітектора Б. Меретина і скульптора Ґ. Пінзеля.

Що стосується малярства, то В. Александрович відшукав цікаві матеріали про львівських майстрів вірменського походження. Серед матеріалів з історії львівського малярства слід виділити статтю І. Лиля, в якій вчений подав перелік майстрів пензля датований 1732 р., що засвідчив надзвичайно розбудований характер малярського середовища, давши відразу 10 імен митців, невідомих попередникам.

Серед сучасних польських істориків мистецтва треба назвати П. Красного, який сконцентрував увагу на географії діяльності майстрів Львова. Він наголосив на його особливості як адміністративного і культурного центру Руського воєводства Речі Посполитої, що диктував мистецьку “моду” в цьому регіоні, незважаючи на кризові моменти в його історії протягом XVIII ст. Польський учений А. Бетлєй, відомий своїми працями з історії скульптури і архітектури XVIII ст. міст колишнього Руського воєводства, доповнив цікавими фактами діяльність львівських архітекторів другої половини XVIII ст. Нові погляди щодо творчості Т. Гуттера належать Я. Cіто. Загалом, залучення великої кількості джерел і фахової літератури дає змогу висвітлити картину розвитку та діяльності львівського осередку 30-70-х рр. XVIII ст. і підкреслити характерні риси, притаманні для його мистецького життя в даний проміжок часу.

У другому розділі роботи “Процес формування середовища будівничих Львова в контексті європейських зв'язків у 30-50-х рр. XVIII ст.” розглядається діяльність першої хвилі архітекторів із Західної Європи та їх наступників у місті.

Від 30-х рр. XVIII ст. у Львові розпочинається новий період в розвитку архітектури, який увійшов в історію як епоха пізнього бароко західноєвропейської традиції. З припиненням воєн у Речі Посполитій, у Львові відновлюється культурно-мистецьке і політичне життя, до чого значною мірою спричинились великі магнатські роди. У місто прибули майстри із Заходу, які знайшли сприятливий ґрунт для професійної діяльності. Найбільші можливості для реалізації творчих планів мали архітектори. На той час у провідних столицях європейського континенту вже була значна кількість будівель сакрального та світського характеру. Молоде покоління архітекторів, яке прагнуло реалізувати себе у мистецькій царині, не могло пробитися через вже існуючу завісу конкуренції в середовищі тамтешніх митців. Тому, деякі з них мали бажання спробувати себе на нових теренах, зокрема, у Львові. Планування і побудова церков, костелів і палаців позитивно вплинули також на інші види мистецтва - скульптуру та малярство, розвиток яких у подальшому набере у Львові і поза ним широкого розмаху. Загалом, саме архітектори полегшували отримання праці різьбярам і малярам. Часто їх пов'язували не лише професійні стосунки, але й родинно-товариські, що засвідчують метричні записи та юридичні угоди серед актових матеріалів ЦДІА України у Львові.

Архітектори, що прибули до Львова, були за своїм походженням переважно італійцями. Саме впливи італійської традиції посідали одне з чільних місць в тогочасній архітектурі Центральної і Західної Європи. З плином часу, ситуація поступово змінилася і серед будівничих переважають німці, що у своїй професійній діяльності опиралися здебільшого на німецькі взірці, хоча в їхніх творах простежуються також риси італійської архітектури. У розвитку львівської архітектури другої третини XVIII ст. найбільшого розмаху досягло будівництво об'єктів сакрального характеру. Аналіз відомостей з історії львівського середовища архітекторів показав, що найпомітніший слід залишили майстри 30-50-х рр. XVIII ст.

У своїй діяльності майстри були змушені протистояти місцевому цеху, а деяким із них вдалося отримати над останнім ряд перемог на правовому ґрунті завдячуючи впливовим меценатам, а також королівським привілеям, що звільняли їх від претензій міських влад та цехової організації. Не останню роль в цьому протистоянні відігравав також процес організації митцями навколо себе працівників у своєрідні “фабрики-майстерні”. Це явище активно проявилося також і в скульптурі. Завдяки “фабрикам” деякі митці отримали можливість контролювати більшість замовлень у самому місті та поза його межами. Зокрема, таким прикладом може бути Б. Меретин, М. Урбанік, Ф. Кульчицький. Львівські споруди Я. де Вітте, П. де Тірґайль, Ю. II Фонтана засвідчили іншу тенденцію тогочасної мистецької культури - діяльність військових інженерів-проектантів.

Будівництво у Львові значно пожвавилося завдяки архітекторам П. Полейовському, К. К. Фесінгеру, А. Косинському, Ф. Кульчицькому. Зросла роль майстрів з-закордону, які здобули найбільшої слави в будівництві кам'яниць і палацових комплексів. Щодо географії робіт львівських митців, то вони сягали не лише самого Львова та його околиць, а також Волині й Поділля. Загалом, творчість архітекторів у Львові засвідчила досить скромну активність місцевих майстрів і цілковите домінування в їхньому середовищі провідних будівничих з-поза меж міста, в чому знайшла свій яскравий прояв одна з найхарактерніших тенденцій мистецького життя міста даного часу.

У третьому розділі “Місце скульпторів Львова в суспільно-політичному житті міста” показано еволюцію середовища львівських скульпторів у 30-70-х рр. XVIII ст.

Друга половина XVIII ст. увійшла в історію Львова як період активного розвитку пізньобарокової скульптури, початок якого припадає на 30-50-ті рр. Характерною особливістю цього часу був наплив до міста майстрів німецького походження і в їхньому середовищі переважали різьбярі: Т. Гуттер, Ю. Маркварт, К. Коллерт, К. Кученрайтер, К. Сейнер. Саме вони створили підґрунтя для подальшого розвитку середовища скульпторів, започаткувавши в ньому новий період мистецької традиції. Найбільший вияв їх діяльність знайшла у сакральній скульптурі костелів, церков та монастирів, що кількісно розбудовувалися завдяки фундаторському рухові магнатських родів.

Львівська скульптурна школа у своєму розвитку пройшла декілька етапів, сформувавши неповторний за своїми рисами стиль бароко західноєвропейської традиції. Іншою особливістю цього раннього періоду, яка зафіксована на сторінках архівних джерел, є боротьба між цеховою організацією і “партачами” - майстрами, що не входили до цеху. Митці шукали захист у впливових магнатів, для яких реалізовували замовлення, або намагалися отримати королівський привілей, який давав їм право вільно працювати і звільняв від претензій міських влад та цеху. Це протистояння спостерігалося протягом цілого століття і свідчило про великий обсяг робіт, які виконувались у місті й поза його межами і, що місцеві замовники значною мірою орієнтувалися на позацехових майстрів.

Час найвищого злету львівської скульптури припав на 40-60-ті роки XVIII ст., коли у Львові з'явились такі митці, як С. Фесінгер, Й. Пінзель, А. Штиль, А. Осинський. У місті і за його межами зростають численні скульптурні ансамблі - собор Св. Юра і костел домініканців Божого Тіла, ратуша в Бучачі, костел в Городенці та ін. Окрім своєї професійної діяльності, представники скульптурного, архітектурного і малярського середовища брали активну участь у громадсько-політичному житті міста. Деякі з них неодноразово обиралися лавниками, війтами і входили до ради 40 мужів. Протягом всього свого існування мистецький осередок Львова неодноразово переживав кризові явища. Однак, незважаючи на це, в діяльності львівських майстрів відігравали значну роль не лише професійні зв'язки, а й родинні стосунки. Значна частина митців виступала в ролі свідків при одруженнях та в якості хресних батьків.

У 60-70-х рр. XVIII ст. львівське середовище скульпторів представлене талановитим молодшим поколінням митців. М. Полейовський, Я. Оброцький, опираючись на уже відомі західноєвропейські взірці мистецької традиції, виробили свій стиль і вважаються останніми видатними львівськими різьбярами XVIII ст. Регіон впливу львівської мистецької школи в цей час не обмежувався лише Львовом і його околицями, а сягав Волині, Полісся і поширювався на територію сучасної Польщі (Перемишль, Холм). Наприкінці 70-х рр. XVIII ст., із включенням західноукраїнських земель до складу Австрії, спостерігається виразний занепад у розвитку львівської пізньобарокової скульптури. Так, Ф. Оленський, Я. Щуровський дотримувалися мистецьких традицій попереднього покоління, але у їхніх творах переважали здебільшого поміркованість у пластичних формах, що значною мірою зумовлене впливу класицизму.

У четвертому розділі “Малярський осередок Львова” висвітлюється процес активізації львівського середовища малярів, пов'язаний з приїздом майстрів із Заходу, що принесли до Львова нові напрямки живопису західноєвропейської традиції.

Львівське малярство XVIII ст. не досягнуло більшого розмаху і загалом поступалося місцем перед скульптурою. Однак з поширенням фундаторського руху і будівництвом численних церков та костелів значно пожвавилася діяльність професійного середовища малярів. Окрім світського живопису, львівські митці надавали перевагу фресковому розпису сакральних, а також світських споруд. На зламі XVII-XVIII століть у Львові не набув поширення монументальний напрям малярства західноєвропейської традиції, що посідав одне з чільних місць у сакральному мистецтві тогочасної Європи. Така ситуація склалася через відсутність майстрів-монументалістів. Проте не можна говорити, що він не практикувався взагалі. У місті фресковий розпис виконували не лише в інтер'єрах церков та костелів, а й в парадних залах замків, палаців, в кам'яницях львівського патриціату та інших містах.

Істотний вплив на розвиток малярського середовища Львова мали малярі-іноземці, що прибули до міста у другій третині XVIII ст. Першість серед них тримали італійці, оскільки саме Рим з Академією Cв. Луки залишався протягом двох століть “мистецькою Меккою” Європи. Про досить розбудоване середовище львівських малярів свідчить податковий реєстр, який подає кільканадцять прізвищ майстрів пензля, які діяли на терені міста. У тогочасному релігійному живописі Львова початку XVIII ст. переважав станковий, а також монументальний розпис храмів. Саме майстри із Заходу принесли у місто новий, практично невідомий львівським митцям стиль фрескового живопису латинської традиції. Одними з перших представників цього мистецтва у Львові вважаються Д. Педретті і його учень монах-бернардинець Б. Мазуркевич. Поряд з ними в 40-х рр. у місті працювали майстри-іноземці, які у своїх працях здебільшого орієнтувалися на німецько-австрійські зразки: Ф. Екштейн і його син Севастян, а також Ю. Маєр.

На середину XVIII ст. припав творчий злет Т. Ґертнера, М. Міллера, що найкраще проявили себе в малярській декорації храмів Львова. Серед майстрів монументального живопису цього періоду найбільшої слави досягнув у Львові С. Строїнський. У місті також успішно діяв співвітчизник Д. Педретті - А. Тавеллі. У другій половині XVIII ст. поряд з релігійним малярством активно виступає світський живопис, найпоширенішим видом якого був портрет. Загалом, в мистецькому житті Львова XVIII ст. відбулися значні зміни, що привели до втрати набутого протягом кількох століть національного стилю внаслідок багатьох причин. Однією з головних став вплив західноєвропейських малярських шкіл. Це знайшло своє відображення в монументальному розписі святинь і портретному жанрі 70-х рр. XVIII ст. Один з відомих представників останнього - Є. Білявський, випускник Римської Академії. Портрет розвивався у тісній взаємодії з іконописом, оскільки малярі працювали одночасно в обох напрямках. Їх вдало поєднував Л. Долинський - вихованець віденської школи малярства. С. Строїнський, Л. Долинський та О. Білявський вважаються останніми носіями традицій львівського бароко. Малярська спадщина митців Львова становить унікальну сторінку з історії міста і українського мистецтва XVIII ст. загалом.

ВИСНОВКИ

1. Після турецько-татарських нападів кінця XVII ст., воєн у Речі Посполитій в другій половині XVII-першому десятилітті XVIII ст., у Львові спостерігається виразне пожвавлення культурно-мистецького життя, яке знайшло найбільший вияв в архітектурі та скульптурі. Активізація цього процесу значною мірою була спричинена приїздом майстрів з Центральної Європи, поширенням меценатського руху, завдяки чому в місті й за його межами зростають численні церкви й костели. З відновленням активної діяльності місцевих та приїжджих архітекторів, скульпторів і малярів Львів у XVIII ст. став важливим осередком західноєвропейської мистецької культури.

2. Мистецький осередок Львова 1730-1770-х рр. становив собою розбудоване середовище майстрів архітектури, скульптури і малярства. Перші його представники, що приїхали до міста в 30-х рр. XVIII ст. були за своїм походженням німцями та італійцями. Вивчення львівського мистецького осередку середини XVIII ст. вказує, що важливу роль у його житті посідали європейські зв'язки.

3. Найбільш сприятливі умови для реалізації творчих планів у місті мали архітектори. В архітектурі першої половини XVIII ст. великого розмаху набуло будівництво об'єктів сакрального характеру, до чого значною мірою спричинилися великі магнатські родини, а також представники духовенства. Найяскравіший і найпомітніший слід в сакральній архітектурі залишили майстри 30-40-х рр. XVIII ст. Пожвавлення процесу будівництва у Львові відбулося у 50-60-х рр. XVIII ст. Зросла роль майстрів із-закордону, які досягнули значних успіхів у будівництві кам'яниць і палацових комплексів. Творчість архітекторів у Львові показала досить скромну активність місцевих митців й засвідчила цілковите домінування у їхньому середовищі провідних будівничих з-поза меж міста.

4. Час найвищого злету львівської скульптури - 40-60-ті рр. XVIII ст. Розбудова середовища скульпторів була пов'язана з першою хвилею майстрів з Центральної Європи, які осіли у місті в 30-40-х рр. XVIII ст. Серед його представників переважали скульптори німецького походження. Їх діяльність знайшла свій вияв насамперед у сакральній скульптурі костелів, церков та монастирів, що кількісно розбудовувалися завдяки фінансовій підтримці магнатських родів.

Занепад львівської барокової скульптури припав на 70-ті рр. і був спричинений декількома факторами: учні не завжди успішно наслідували своїх вчителів, і зовнішньополітичними обставинами, що призвело до різкої зміни історичної ситуації - поділу Речі Посполитої і приєднання західноукраїнських земель до складу Австрії. Не меншої шкоди завдала запроваджена австрійською владою секуляризаційна політика - перетворення церковної і монастирської власності на державну власність. Окрім цього, твори майстрів Львова цього періоду містили в собі ще мистецькі традиції попередників, але в них вже відчувався вплив класицизму.

5. Активізація місцевого середовища малярів була спричинена приїздом до Львова в другій третині XVIII ст. майстрів насамперед італійського походження. Саме вони принесли з собою новий напрям монументального фрескового розпису західноєвропейської традиції, що зайняв особливе місце в сакральному живописі XVIII ст. і знайшов широке застосування в декорації церков, костелів і монастирів, а також у спорудах світського характеру. У 40-х рр. XVIII ст. у місті працювали малярі, які в своїх творах орієнтувалися, здебільшого, на німецько-чеські взірці. У малярстві Львова домінуючі позиції посідав релігійний аспект. Однак, поряд з сакральним малярством, зокрема іконописом, активно розвивався світський живопис західноєвропейської традиції, окремим жанром якого був портрет. У львівському малярстві 60-70-х рр. позначився вплив європейських малярських шкіл - італійської та австрійської. Носіями традицій останніх виявилися українські малярі О. Білявський і Л. Долинський. Їх діяльність знайшла своє відображення як в монументальному розписі святинь, так і в портретному жанрі.

6. У розвитку львівського мистецького осередку важливу роль відігравали активні контакти з іншими культурними центрами західноукраїнських земель тогочасної Речі Посполитої. Прикладом цього може бути М. Полейовський, традиційні волинські контакти якого набрали цікавих проявів насамперед серед скульпторів. Щодо робіт львівських майстрів, то вони охоплювали не лише Львів та його околиці, а також Волинь, Поділля й поширювалися на інші міста Речі Посполитої (Перемишль, Сандомир, Холм). Географія діяльності та коло інтересів представників мистецького осередку Львова свідчать про їхню широку експансію в історії культури західноукраїнських земель XVIII ст.

7. Особливим явищем, що спостерігається протягом усього XVIII ст., була систематична боротьба львівських митців з цехом, який, незважаючи на кризові моменти в його розвитку, посідав ще достатньо міцні позиції в місті. Протистояння між двома сторонами значно активізувалось у 30-х рр. XVIII ст. Для уникнення безконечних конфронтацій з цехом деякі майстри ставали його членами; заручалися підтримкою впливових шляхетських родів; докладали зусиль, щоб отримати королівський привілей, який звільняв від претензій міської влади та цеху; організовували навколо себе найбільш кваліфікованих робітників у своєрідні об'єднання, які відомі в джерелах як “фабрики”. Створення однієї або кількох “фабрик” дозволяло майстрові заволодіти вигідним замовленням і контролювати обсяг робіт у самому місті чи поза його межами.

8. Окрім професійної діяльності, митців Львова пов'язували дружні й родинні відносини. Поширеним звичаєм у тогочасному суспільстві було запрошення майстрів в якості хресних батьків, укладання шлюбів між членами сімей певної професії. Такі заходи були вигідними насамперед з матеріальної точки зору. Споруджуючи будівлю сакрального чи світського характеру, архітектор полегшував отримання роботи своєму родичу - скульптору чи маляру. Таким чином, замовлення і фінансова винагорода залишалися у родині, забезпечуючи їй постійний прибуток.

9. Важливим явищем мистецького життя Львова 30-70-х рр. XVIII ст. є те, що окремі майстри, попри свої професійні обов'язки, брали активну участь у громадсько-політичному житті міста. Неодноразово в джерелах маємо відомості про обрання митців на керівні посади - лавниками і війтами, а також в раду 40 мужів. Дивовижно, але незважаючи на високі посади й успішну підприємницьку діяльність, окремі з них постійно перебували в скрутному фінансовому становищі. Прагнення митців піднятися на вищий щабель станової драбини були цілком зрозумілими, оскільки їх професійна діяльність, не завжди була гідно оцінена в тогочасному суспільстві.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Лильо О. Мистецьке середовище Львова в другій третині XVIII ст. // Матеріали наукової конференції студентів історичного факультету, 21 травня 1998 року. - Львів,1999. - С. 24-26.

2. Лильо О. Матеріали до історії львівської скульптури 30-40-х рр. XVIII ст. у цеховій книзі львівських столярів 1721-1745 рр. // Матеріали наукової конференції студентів історичного факультету, 17 квітня 1997 року. - Львів, 1999. - C. 20-22.

3. Лильо О. Опис майна львівського скульптора середини ХVШ століття Мартина Ринського // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 1998. - Вип. 33. - С. 218-224.

4. Лильо О. Львівські скульптори XVIII століття на Волині // Волинська ікона : питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17-18 грудня 1997 року. - Луцьк, 1997. - С. 72-77.

5. Лильо О. Заповіт та посмертний опис майна Ґертруди Барбари Оброцької // Львів: місто - суспільство - культура. Збірник наукових праць // За ред. М. Мудрого (Вісник Львівського університету. Серія історична. Спеціальний випуск). - Львів, 1999. - Т 3. - С. 179-191.

6. Лильо О. Посмертний опис майна львівського ґравера і друкаря середини XVIII ст. Івана Филиповича // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. Праці комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. - Львів, 1998. - Т. CCXXXVI. - С. 464-476.

7. Лильо О. Ушакевич Василь, Фесінґер Себастьян, Филипович Іван // Довідник з історії України. Інститут історичних досліджень Львівського державного університету ім. І. Франка. - Київ,1999. - Т. 3 (Р-Я). - С. 489, 501, 502-503.

8. Лильо О. Цехова книга львівських столярів 1721-1745 рр. як джерело до історії скульптурного середовища міста // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка. Збірник наукових праць - Львів 2001. - Випуск 4. - С. 83-90.

9. Лильо О. Львівське середовище архітекторів 30-70-х років XVIII ст. // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство. - Львів, 2005. - Вип. 5. - С. 160-179.

Размещено на Allbest.ru