Меценати і суспільні діячі Тарновські, їх місце і роль в історії України ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. В сучасній історичній науці одне з чільних місць посідають персонологічні дослідження, оскільки мають вирішальне значення для з'ясування ролі української національної еліти в різні історичні періоди. Актуальною є проблема аналізу доробку не тільки окремих осіб, а й цілих родин, які своєю діяльністю зумовлювали поступальність історичного розвитку України. В цьому контексті привертає увагу меценатська і суспільна діяльність українських дворян в ХІХ ст., що сприяла розвитку українських земель у складі Російської імперії. Усвідомлюючи місце свого народу в світовій історії та його право на національне самовизначення, українські дворяни - нащадки козацької старшини стали носіями національної ідеї, намагалися своєю суспільною та благодійною діяльністю покращити життя українців, були рушійними силами прогресивних перетворень у суспільстві.

Найбільш цікавою та репрезентативною з усіх провідних українських дворянських родин ХІХ ст. є численна родина Тарновських. Вона складалася з трьох лівобережних гілок та разом з родичами з інших відомих дворянських родин українських губерній нараховувала біля 800 осіб. Враховуючи їх вклад у розвиток української культури і науки, реформаторські ініціативи, зокрема В.В. Тарновського - старшого, В.В. Тарновського - молодшого, Я.В. Тарновського, В.М. Тарновського, В.П. Тарновської та інших, у скасуванні кріпацтва, у створенні та фінансуванні мережі медичних та освітянських закладів, діяльності повітових та земських установ, українських громад та товариств дослідження зумовлює науковий інтерес.

Визначення місця та ролі дворян Тарновських в історії України ХІХ ст. особливо актуальне тому, що як в імперські, так і в радянські часи їх не без підстави вважали українськими націоналістами і сепаратистами, а життя та суспільна діяльність, матеріали родинних архівів Тарновських тривалий час залишалися поза увагою дослідників. Тому актуальність дисертації визначається через відсутність системного наукового дослідження меценатської та суспільної діяльності родини, а також через необхідність опрацювання їх історико-культурної спадщини як цінних джерел з історії України ХІХ ст.

Об'єктом дослідження є українське дворянство та його місце і роль в історичних процесах Х1Х ст.

Предметом дослідження є суспільна і меценатська діяльність лівобережних дворян Тарновських.

Мета дослідження полягає у вивченні діяльності родини Тарновських як суб'єктів суспільно-історичного процесу ХІХ ст.

Основними завданнями для досягнення мети є:

- охарактеризувати джерельну базу та історіографію дослідження;

- проаналізувати родовід Тарновських ХІХ ст., їх зв'язки з іншими українськими дворянськими родинами;

- довести репрезентативність родини Тарновських для вивчення ролі дворянства в суспільному житті Лівобережної України ХІХ ст.;

- висвітлити участь Тарновських в соціокультурних процесах у Україні у ХІХ ст., їх меценатську діяльність;

- розкрити внесок Тарновських у прогресивні перетворення у житті українського суспільства ХІХ ст.;

- показати участь Тарновських у становленні медицини та освіти в Україні;

- проаналізувати музейну збірку В.В. Тарновського - молодшого та її значення для національної історії та розвитку музейної справи в Україні.

1. Дворяни Тарновські в суспільно - політичному житті України ХІХ ст.: Історіографія. Джерела

подано аналіз існуючого історіографічного доробку, на якому ґрунтується дисертація. Здійснена автором робота дозволила визначити, що на науковому рівні дослідження проблеми почалося наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Історія родини Тарновських привернула увагу дослідників української генеалогії Г.О. Милорадовича, В.Л. Модзалевського. В першій половині ХХ ст. М.В. Тарновським було написано спогади про дружні стосунки Тарновських і Т.Г. Шевченка. Автор належав до родини Тарновських, ретельно дослідив історію сім'ї власників садиби Качанівка. Спогади оформлені як наукова праця: з посиланнями на джерела, до неї автор додав свої фотоматеріали. В 1915 р. М.В. Тарновським в журналі “Столица и усадьба” було надруковано статтю “Качанівка”, яку в наш час було перекладено на українську мову та надруковано разом з його спогадами. Відомості про маєтності окремих представників родини зустрічаємо в історичних працях О.М. Лазаревського. Полтавський краєзнавець І.Ф. Павловський першим знайшов та надрукував матеріали про діяльність полтавської масонської ложі “Любов до істини”, активним членом якої був В. В. Тарновський.

О.Я. Кониський у процесі роботи над хронікою життя Т.Г. Шевченка у другій половині ХІХ ст. зібрав спогади сучасників про Тарновських. Він з повагою ставився до меценатської діяльності родини, зібрав цікаві факти про їх життя та громадську діяльність. На початку ХХ ст. було видано збірник “Памяти Варвары Павловны Тарновской”, в якому було зібрано статті та некрологи у зв'язку з її смертю. Вони підтверджують виняткове значення її діяльності для розвитку жіночої освіти в Росії.

У радянський період у літературі знаходимо лише окремі згадки про Тарновських, більшість - в публікаціях про життя та творчість Т.Г. Шевченка. Так П.В. Жур характеризує Тарновських як кріпосників, негативно ставиться до їх доброчинних справ. Ім'я Г.С. Тарновського часто згадується у літературі про перебування в Україні російського композитора М.І. Глінки, який гостював у садибі Качанівка: праці Є. Мітельмана, С.Г. Мамаєва і С.В. Тишко. Ім'я В.В. Тарновського - молодшого зустрічається в роботах про творчість І.Ю. Рєпіна та численній літературі про український історико-культурний осередок ХІХ ст. - садибу Тарновських Качанівку, серед них змістовна стаття Т.П. Каждан. Більшість статей про садибу має традиційні сюжети про перебування в садибі М.І. Глинки, І.Ю. Рєпіна, інших відомих культурних діячів минулого, а також про архітектурні особливості палацово - паркового ансамблю.

Цікавими та професійно написаними є розвідки про Качанівський парк і садибу архітекторів І.А. Косаревського, Г.В. Олехно, В.Є. Новгородова, Ю.Ю. Нельговського та В.П. Підгори. Разом з іншими вони розробляли документацію для реставрації Качанівського палацово-паркового ансамблю. Серед авторів досліджень про культурне життя садиби є наукові працівники національного історико-культурного заповідника “Качанівка” Г.А. Петренко, О.М. Петренко, Р.В. Міщенко. У 90-х рр. ХХ ст. у засобах масової інформації було надруковано чимало краєзнавчих статей про минуле садиби Качанівка, що привернуло увагу до заповіднику та до його проблем.

Після 1991 р. в українській історичній науці починаються зрушення в бік вивчення національної історії через призму історії національної еліти, що очолювала українське суспільство в ХІХ ст. та походила від української козацької старшини. Першим про необхідність вивчення родинного архіву Тарновських заявив В.В. Сарбей. О.Б. Коваленко першим переклав на українську мову та опублікував родовід Тарновських, складений В.Л. Модзалевським. Матеріали про Тарновських почали друкувати наукові співробітники Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського: Л.П. Линюк, С.О. Половникова, І.М. Ситий, Т.П. Журавльова, інші. Ними було започатковано видання збірника “Скарбниця української культури”, основною тематикою статей якого є наукові дослідження життя та музейної спадщини Тарновських. Серед авторів публікацій в українських наукових журналах та збірниках зустрічаємо наукових працівників інших українських музеїв: З. Тарахан - Берези, Л.І. Зеленської, В.О. Судак.

Джерельна база дисертації охоплює широке коло джерел, які поділяємо на кілька великих груп: писемні (опубліковані та неопубліковані), речові. У дослідженні було використано матеріали з фондів Державного архіву Чернігівської області (далі - ДАЧО), Державного архіву Полтавської області (далі - ДАПО), Державного архіву Житомирської області, Російського державного історичного архіву, Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського (далі - ЧІМ), Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького, Роменського краєзнавчого музею, національного історико - культурного заповідника “Качанівка”, Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.В. Вернадського (далі - ІР НБУВ).

Найбільш репрезентативні джерельні комплекси для вивчення місця і ролі дворян Тарновських в історії України ХІХ ст. були виявлені в архівосховищах ДАЧО (ф. 127 - Чернігівське губернське правління), ДАПО (ф. 988 - Полтавський комітет товариства з піклування про поранених та хворих воїнів), ЧІМ (ф. 504 - родинний архів дворян Тарновських), ІР НБУВ (ф. 12 - В.Л. Модзалевського). В роботі використані матеріали, що були введені до наукового обліку шляхом публікації в журналі “Киевская старина”, земських збірниках Чернігівської губернії, збірниках праць Полтавської вченої архівної комісії, збірнику наукових праць ЧІМ “Скарбниця української культури”.

Найбільш цінною частиною писемних джерел та основною джерельною базою наукового дослідження є архівні матеріали родинного фонду Тарновських ЧІМ. Зараз колекція документів родинного архіву є особливо цінним архівним фондом Чернігівського музею, вона налічує 1788 документів 1684-1903 рр. - 6907 аркушів. Значна частина цього комплексу - документи і матеріали В.В. Тарновського - старшого в дисертаційному дослідженні репрезентовані нами вперше. Взагалі документи про меценатську та суспільну діяльність розпорошені по численних архівосховищах та фондах не лише України, а й Росії.

Окремою групою джерел є статті В.В. Тарновського - старшого. На початку 60-х рр. ХІХ ст. ним було опубліковано результати своїх досліджень української родини як важливого соціального інституту. Також в цей час він працював над проектом інвентарної реформи та методикою статистичних досліджень дворянських маєтків. В роки підготовки селянської реформи В.В. Тарновським - старшим було надруковано статті, в яких він ретельно досліджував можливості звільнення селян, сформулював свою думку щодо умов скасування кріпацтва, розміру їх земельної власності та її оцінювання, порядок розрахування. В.В. Тарновський - старший приділяв значну увагу вивченню історії селянства.

Значний дослідницький інтерес являє собою речова група джерел, до якої відносимо саме музейне зібрання В.В. Тарновського - молодшого, а також палацово - парковий комплекс садиби “Качанівка”, музейні предмети з інших музейних установ України. В цілому джерельна база є репрезентативною та достатньою, що дозволяє вирішувати завдання дослідження.

2. Тарновські та їх сімейні зв'язки з іншими українськими дворянськими родинами

Подано аналіз родоводу трьох лівобережних гілок дворян Тарновських. Розглянуто походження родини Тарновських, що належала до старовинних дворянських родів Європи, та була гілкою роду графів Тарновських (Польща). Визначено специфіку родових відносин, їх тісні шлюбні зв'язки з провідними українськими родинами, особливості інкорпорації до козацької еліти та дворянської спільноти українських губерній. Родовідні книги Чернігівського, Полтавського дворянства, а також родовід Тарновських В.Л. Модзалевського, дозволили встановити родинні зв'язки Тарновських. Кількісний аналіз родоводів підтверджує репрезентативність Тарновських для вивчення місця та ролі дворянства українських губерній в історії України ХІХ ст. Так, лише в родоводі Тарновських В.Л. Модзалевського вказано майже 300 осіб (біля 40 нуклеарних сімей). Наші генеалогічні дослідження дозволили збільшити коло родичів Тарновських. У цілому можна визначити, що дворяни Тарновські складали міцний поміщицький прошарок, займали ключові посади не лише в провідних українських губерніях, а й в урядових установах у столиці Росії.

3. Тарновські в контексті історичного розвитку України першої половини ХІХ ст.

Аналізується меценатська та суспільна діяльність Тарновських в умовах кріпацтва, поступова еволюція поглядів поміщиків - кріпосників. Скасовуються усталені характеристики мецената Г.С. Тарновського як людини, що забирає від одних та надає іншим для власного задоволення. На базі документів родинного архіву Тарновських ЧІМ, великого комплексу літератури про Т.Г. Шевченка розкривається зміст та мотивація суспільної діяльності Г.С. Тарновського. Зокрема йдеться про його проект заповіту свого майна на відкриття медичного факультету університету св. Володимира у Києві. Сам проект введено до наукового обліку вперше.

І.Ф. Павловським було встановлено, що одним з провідних членів полтавської масонської ложі “Любов до істини” був В.В. Тарновський, полтавський суспільний діяч першої половини ХІХ ст. Нами було знайдено свідоцтва його громадської діяльності на посаді Полтавського повітового маршалка дворянства, участь у формуванні народного ополчення в 1812 р.

У розділі на основі знайдених нами рукописів розглядається також суспільна та соціокультурна діяльність іншого полтавця - А.І. Тарновського, автора невідомих зараз літературних праць про життя Полтавської губернії середини ХІХ ст. Проаналізовано рукописну збірку його творів, що зберігається у фондах Роменського краєзнавчого музею.

4. Внесок Тарновських в прогресивні перетворення життя українського суспільства другої половини ХІХ ст.

на основі масиву джерел репрезентовано суспільну та меценатську діяльність вчених-медиків братів В.М. та І.М. Тарновських, а також дружини останнього В.П. Тарновської - однієї з організаторів Вищих жіночих курсів. Лікарі Тарновські залишили помітний слід в історії української та російської медицини. В.М. Тарновський заснував перше в світі наукове сифілідологічне товариство, яке стало осередком консолідації боротьби з венеричними хворобами, що були на той час справжнім соціальним лихом. Його дружина П.М. Тарновська - лікар - психіатр за фахом, відома як громадська діячка та автор цікавих досліджень з психології повій. І.М. Тарновський - організатор відкриття мережі повивальних установ та закладів з підготовки кадрів для їх функціонування. Його дружина В.П. Тарновська стала активним учасником та організатором жіночого руху за професійну освіту, сприяла створенню системи вищих навчальних закладів для жіноцтва - Вищих жіночих курсів у всіх університетських містах Російської імперії, в тому числі в українських губерніях.

У дисертаційному дослідженні на основі архівних документів ДАПО проаналізовано діяльність Полтавського відділення Червоного Хреста, в якому значну роль грали Тарновські. Так, майже 30 років казначєєм товариства був М.А. Білуха-Кохановський, разом з ним працювала його дочка Н.М. Тарновська, їх родичі Н.В. Тарновська та Є.В. Бурцєва. Активісткою такого товариства в Чернігові була С.В. Тарновська, дружина В.В. Тарновського - молодшого. Їх дочка, теж С.В. Тарновська, працювала у київському відділенні Червоного Хреста.

У дисертаційній роботі вперше було ретельно досліджено життя, наукову та суспільно-політичну діяльність В.В. Тарновського - старшого (1810-1866), про якого раніше не було таких ґрунтовних публікацій. Документи родинного архіву Тарновських розкривають його участь у підготовці та проведенні інвентарної реформи, селянської та земської реформ. Було знайдено та проаналізовано наукові та етнографічні дослідження В.В. Тарновського - старшого, низка його проектів, серед яких - проект земської партії, проект першого малоросійського журналу, проекти статистичних досліджень українських губерній та матеріали до них. Епістолярій В.В. Тарновського - старшого ілюструє його зв'язки з вищими урядовцями імперії (українцями за походженням) П.Г. Рєдкіним, Є.Ф. Коршем. В розділі розкривається його провідна роль у роботі гуртка “емансипаторів” великої княгині Олени Павлівні, впровадженні прогресивних перетворень у життя українського суспільства, підвищенню ролі дворянства. Знайдено чимало доказів його меценатської діяльності: фінансування журналу “Основа”, “Русская мысль”, українських навчальних закладів, допомога українським громадам, матеріальна допомога українським літераторам, зокрема П.О. Кулішу та іншим.

5. Меценатська та суспільна діяльність Тарновських у другій половині ХІХ ст.

здійснено аналіз меценатської та суспільної діяльності Я.В. Тарновського, його сина археолога, колекціонера та художника М.Я. Тарновського; музиканта О.П. Тарновського та його сина М.О. Тарновського. Серед цікавих постатей ХІХ ст. були жінки з родини Тарновських: меценатка, громадська діячка та засновниця наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка Є.І. Милорадович, дочка Є.П. Тарновської та І.М. Скоропадського.

Відомим меценатом та суспільним діячем другої половини ХІХ ст. був власник Качанівки В.В. Тарновський - молодший. За 45 років йому вдалося зібрати унікальний музей лівобережної української старовини, частиною якого був єдиний в Україні шевченківський музей. За заповітом власника музей було передано Чернігівському губернському земству. Нами було знайдено докази того, що головною метою В.В. Тарновського - молодшого було створення так званого лівобережного Оссолінеума - наукового осередка, у якому б було зібрано унікальні писемні джерела з історії України та створені умови для наукової роботи з ними. В.В. Тарновський фінансував встановлення пам'ятників відомим українцям, був організатором заповідних територій в Качанівці, Ніжині, Полтаві, навколо могили Т.Г. Шевченка. В дисертаційному дослідженні розкрито участь В.В. Тарновського - молодшого у громадському русі, доброчинну діяльність, стосунки з відомими українськими суспільними діячами другої половини ХІХ ст., основні етапи створення приватного історико-культурного заповідника у садибі Качанівка.

Висновки

тарновський дворянський меценатський

У висновках викладено загальні підсумки дослідження:

· Стан історіографії проблеми свідчить, що меценатську та суспільну діяльність родини Тарновських в ХІХ ст. досліджено недостатньо. В літературі ХІХ ст. є лише згадки та окремі епізоди з життя Тарновських, героями яких є не більш десяти осіб. Початок наукового вивчення проблеми місця та ролі Тарновських в історії ХІХ ст. приходиться на першу половину ХХ ст. Це були генеалогічні та шевченківські студії, які вдалося опублікувати лише наприкінці ХХ ст. В останнє десятиріччя за ініціативою працівників Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського почалося цілеспрямоване вивчення історії родини. Основною джерельною базою дослідження є великий родинний архів Тарновських Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського, матеріали провідних українських архівних та музейних установ, що забезпечило повноту розкриття теми. Те, що тривалий історичний період за певних обставин вони були поза увагою дослідників підтверджує необхідність їх подальшого ретельного вивчення та публікації документів, зокрема творчої спадщини В.В. Тарновського - старшого.

· Дворяни Тарновські - численна елітарна група українського соціуму ХІХ ст. Зроблений нами аналіз родоводу Тарновських В.Л. Модзалевського, архівних джерел підтверджує, що Тарновські в ХІХ ст. були одним з численних та провідних українських родів. Їх родичами стали переважно нащадки генеральної козацької старшини, що зберегли свої національні традиції: Галагани, Скоропадські, Марковичі, Милорадовичі, інші. Родинною традицією була всебічна підтримка родичів, що забезпечувало не лише покращення їх матеріального стану і суспільного становища, а й високу громадську активність та результативність у справах. Це в цілому зміцнювало на краще якісний показник українського дворянства.

· Аналіз родовідних книг дворянства українських губерній ХІХ ст., особового складу губернських, повітових та земських установ, знайдених відомостей про меценатську та суспільну діяльність підтверджує, репрезентативність родини Тарновських для вивчення ролі дворянства в історії України ХІХ ст.

· Висока національна самосвідомість, зміст меценатської діяльності та соціокультурної активності багатьох представників родини Тарновських визначалися родинними традиціями та моральною потребою впливати на економічний, духовний, культурний розвиток українського суспільства.

· Тарновські зробили значний внесок у прогресивні перетворення у житті українського суспільства ХІХ ст. Найбільший вклад зробив В.В. Тарновський - старший. Він став одним з найактивніших учасників кола реформаторів 60-70-х рр. ХІХ ст., був у витоків української статистики, розробляв плани організації місцевого самоуправління, функціонування органів медицини, освіти, соціального захисту населення, страхування, запровадженні системи пожежної охорони, кооперативних організацій, розвитку мережі банківських установ.

· Усвідомлюючи громадську значущість своїх наукових досліджень у галузі медицини вчені лікарі В.М. та І.М. Тарновські стали засновниками наукових товариств: першого у світі Російського наукового сифілідологічного товариства, наукових товариств губернських лікарів. Вони сприяли поширенню медичних та санітарних знань, організації лікувальних закладів, в тому числі для жіноцтва. Дружина І.М. Тарновського, В.П. Тарновська, була серед організаторів відкриття мережі Вищих жіночих курсів в університетських містах Росії, зокрема у Києві, та 25 років очолювала касу курсів у Санкт-Петербурзі та товариство допомоги бідним слухачкам. Отже сім'ї братів І.М. та В.М. Тарновських зробили вагомий внесок у розвиток медицини та жіночої освіти.

· В.В. Тарновський - молодший - меценат та громадський діяч, який зібрав та подарував українському народові унікальний музей української старовини, музей Т.Г. Шевченка. Першим в Україні почав збирати документи відомих діячів українського національного відродження, зокрема Т.Г. Шевченка, П.О. Куліша, інших. Він започаткував та фінансово підтримував створення меморіальних комплексів та заповідних територій на Україні, зокрема в Качанівці та на Тарасовій горі, які й досі є консолідуючими для української нації. В.В. Тарновський-молодший - підтримував та матеріально допомагав встановленню пам'ятників на могилах українських літераторів. Діяльність родини Тарновських сприяла створенню історичного середовища, в якому виховувалася українська національна ідея та її носії - українська інтелігенція.

Література

1. Товстоляк Н.М., Кожухар О.І. Меценати та суспільні діячі Тарновські представники української дворянської інтелігенції ХІХ ст. // Бористен. - 2000. - № 12. - С. 5-8.

2. Товстоляк Н.М. Тарновські // Історія в школах України. - 2002. - № 2. - С. 42-45.

3. Товстоляк Н.М. До історії першого українського журналу // Грані. - 2004. - № 1. - С. 73-75.

4. Товстоляк Н.М. Суспільно-політична діяльність В.В. Тарновського (старшого) в 30-40 роки ХІХ ст. // Сіверянський літопис. - 2004. - № 1. - С. 47-53.

5. Товстоляк Н.М. Участь В.В. Тарновського в підготовці проектів селянської реформи та карлівському гуртку великої княгині Олени Павлівни // Грані. - 2005. - № 1. - С. 36-39.

6. Товстоляк Н. “Практикуючий поміщик”: життя, громадська та наукова діяльність В.В. Тарновського - старшого наприкінці 40-х - у першій половині 50-х років ХІХ ст. // Сіверянський літопис. - 2005. - № 1. - С. 43-49.

7. Товстоляк Надія. Уроки Василя Тарновського // Етнос. Культура. Нація. Збірник наукових праць за матеріалами Другої міжнародної науково-практичної конференції 27-28 жовтня 2000 р. Вип. 2. - Дрогобич, 2001. - С. 65-70.

8. Товстоляк Н.М. Родина Тарновських в історико-культурному контексті своєї епохи // Україна: минуле і сучасність: Збірник наукових праць. - Кривий Ріг: Видавництво “І.В.І.”, 2001. - С. 169-178.

9. Товстоляк Н.М. Рукопис Овксентія Тарновського “Малороссійскіе стихотворенія” як історичне джерело // 1100-літній Ромен: сторінки Історії: Матеріали ювілейної наукової конференції (13-14 вересня 2002 р., м. Ромни Сумська обл.): Зб. наук. праць. - Київ - Ромни, 2002. - С. 22-26.

Размещено на Allbest.ru