Націонал-соціалізм та ідеологія Адольфа Гітлера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний соціалізм або націонал-соціалізм (нім. Nationalsozialismus, скорочено - нацизм) - політична ідеологія, яка була економічною іполітичною доктриною Німеччини (у часи Третього рейху). Термін вживався для позначення політичних течій також і в інших країнах, наприклад, в СРСР, де, по відношенню до встановленого у 1920-ті роки політичного режиму, також вживався термін «режим націонал-соціалізму».

На думку багатьох політичних пропагандистів має багато спільного із фашизмом, і комуністами, зазвичай, класифікується як один з його різновидів. Термін «фашизм» використовується для позначення широкого спектру політичних рухів, що існували в різних країнах, тоді як термін «націонал-соціалізм» застосовують найчастіше у зв'язку з нацистською партією та Третім рейхом.

Найповнішого втілення ідеї національного соціалізму набули у ХХ-му столітті в Німеччині у часи диктатури Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (1933-1945) на чолі з Адольфом Гітлером. Хоча ще у перші роки 20-го століття назву «Націонал-Соціалістична Жидівська Партія» мав «Бунд», або ж рос. «Всеобщий Еврейский Рабочий Союз».

Близькі до націонал-соціалістичного рухи були засновані в Англії 1932 року Освальдом Мослі та 1962 Коліном Джорданом, 1967 був створений Національний фронт. У США Американська націонал-соціалістична партія була створена 1958 року Джорджем Лінкольном Росквеллом. У Російській Федерації Російська Націонал-соціалістична партія (РНЕ) була створена 1990 року.

Головним ідеологом нацизму був Адольф Гітлер

національний соціалізм гітлер партія

Адольф Гітлер (нім. Adolf Hitler; 20 квітня 1889, село Рансхофен (нині - частина міста Браунау-на-Інні), Австро-Угорщина - 30 квітня 1945, Берлін, Німеччина) - основоположник і центральна фігура націонал-соціалізму, засновник тоталітарної диктатури Третього рейху, вождь (фюрер) націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (1921-1945), рейхсканцлер Німеччини (1933-1945), фюрер Німеччини (1934-1945), верховний головнокомандувач збройними силами Німеччини (з 19 грудня 1941) у Другій світовій війні. За все життя на життя Гітлера було скоєно 28 замахів, всі невдалі.

Більшість істориків вважає, що експансіоністська політика Гітлера стала однією з головних причин розв'язання Другої світової війни, з його ім'ям пов'язані численні злочини нацистського режиму проти громадян Німеччини та окупованих нею територій, включаючи Голокост.

Створення НСДАП

Поразка у війні Німецької імперії і Листопадову революцію 1918 Гітлер вважав породженням зрадників, що завдали «удар ножем у спину » переможної німецької армії.

На початку лютого 1919 Гітлер записався добровольцем в службу охорони табору для військовополонених, що знаходився поблизу Траунштайн неподалік від австрійського кордону. Приблизно через місяць військовополонених - кілька сот французьких і російських солдатів - випустили, а табір разом з його охороною розформували.

7 березня 1919 Гітлер повернувся до Мюнхена, в 7 -у роту 1 -го резервного батальйону 2 -го Баварського піхотного полку.

У цей час він ще не визначився, чи буде він архітектором або політиком. У Мюнхені під час бурхливих днів він не пов'язував себе ніякими зобов'язаннями, просто спостерігав і дбав про власну безпеку. Він знаходився в казармі Макса в Мюнхен - Обервізенфельд до дня, коли війська фон Еппа і Носке вибили з Мюнхена комуністичні союзи. В цей же час він віддав для оцінки свої роботи видному художнику Максу Цеперів. Той передав картини на укладення Фердинанду Штегер. Штегер написав: «...абсолютно неабиякий талант».

27 квітня 1919, як вказувалося в офіційній біографії Гітлера, він зіткнувся на мюнхенській вулиці із загоном червоногвардійців, які намірилися заарештувати його за « антирадянську » діяльність, але, « використовуючи свій карабін », Гітлер уникнув арешту.

З 5 по 12 червня 1919 начальство відправило його на курси агітаторів (Vertrauensmann). Курси були призначені для підготовки агітаторів, які повинні були проводити роз'яснювальні бесіди проти більшовиків серед солдат, які повернталися з фронту. Серед лекторів переважали ультраправі погляди, в числі інших лекції читав Готфрід Федер, майбутній економічний теоретик НСДАП.

Під час однієї з дискусій Гітлер справив дуже сильне враження своїм антисемітським монологом на керівника відділу агітації 4 -го Баварського командування рейхсверу, і той запропонував йому взяти на себе політичні функції в масштабах армії. Через кілька днів він був призначений офіцером освіти (довіреною особою). Гітлер виявився яскравим і темпераментним оратором і привертав до себе увагу слухачів.

Вирішальним у житті Гітлера став момент його непохитного визнання прихильниками антисемітизму. У період з 1919 року по 1921 Гітлер посилено читав книги з бібліотеки Фрідріха Кона. Ця бібліотека була явно антисемітського змісту, що наклало глибокий слід на переконання Гітлера.

12 вересня 1919 Адольф Гітлер за завданням військових прийшов в пивну Штернекерброй на засідання Німецької робочої партії (DAP) - заснованої на початку 1919 року слесарем Антоном Дрекслером і налічувала близько 40 осіб. Під час дебатів Гітлер, виступаючи з пангерманської позицій, здобув переконливу перемогу над прихильником незалежності Баварії. Виступ справив на Дрекслера велике враження і він запропонував Гітлеру вступити в партію. Після деякого роздуми Гітлер вирішив прийняти пропозицію і в кінці вересня 1919 року, звільнившись з армії, він став членом DAP. Гітлер відразу зробив себе відповідальним за партійну пропаганду і незабаром став визначати діяльність всієї партії.

24 лютого 1920 Гітлер організував у повному залі Хофбройхаус перший з багатьох великих публічних заходів партії. У ході свого виступу він проголосив складені ним, Дрекслером і Федер двадцять п'ять пунктів, які стали програмою партії. «Двадцять п'ять пунктів» поєднували пангерманізм, вимоги скасування Версальського договору, антисемітизм, вимоги соціалістичних перетворень і сильної центральної влади. Того ж дня за пропозицією Гітлера партія була перейменована.

У липні в керівництві НСДАП стався конфлікт: Гітлер, який бажав диктаторських повноважень у партії, був обурений переговорами з іншими угрупованнями, що проходили в той час, коли Гітлер був в Берліні, без його участі. 11 липня він оголосив про вихід з НСДАП. Оскільки Гітлер на той момент був найбільш активним публічним політиком і найуспішнішим оратором партії, інші керівники були змушені просити його про повернення. Гітлер повернувся в партію і 29 липня був обраний її головою з необмеженою владою. Дрекслер був залишений пост почесного голови без реальних повноважень, але його роль в НСДАП з того моменту різко впала.

За зрив виступу баварського політика - сепаратиста Отто Баллерстедта Гітлер був засуджений до трьох місяців ув'язнення, проте він відсидів у мюнхенській в'язниці Штадельхайм тільки місяць - з 26 червня по 27 липня 1922 року. 27 січня 1923 Гітлер провів перший з'їзд НСДАП ; 5000 штурмовиків промарширували по Мюнхену

Ідеологія

Від 1920 до 1923 року А. Гітлер сформулював ідеологію, що була викладена ним у біографічній книзі «Моя боротьба» (нім. Mein Kampf), яка вийшла друком у 1925-26 роках як політичний маніфест.

Також:

Расизм. Ідеалізація нордичної раси, антисемітизм, «расова гігієна»;

Мілітаризм - прагнення вирішити зовнішньополітичні завдання військовими засобами;

Антимарксизм, антикомунізм, антибільшовизм, неприйняття парламентської демократії

Місце в політичному спектрі

Учені ототожнюють нацизм на практиці як одну з форм ультраправої політики. Ультраправі теми нацизму включають аргументи, що окремі люди мають право домінувати над іншими, і суспільство повинне за допомогою чистки позбавлятися від нижчих верств. Адольф Гітлер та інші прихильники офіційно зображують нацизм як ні лівий, ні правий, але синкретичний.

Програмні установки націонал-соціалізму в програмі НСДАП

Гітлер в 1921 році став лідером НСДАП,в 1920 його ідеї були опубліковані в програмі «25 пунктів» основу яких становили наступні вимоги:

· Ліквідація наслідків Версальського диктату ;

· набуття життєвого простору для зростаючого народу Німеччини та германомовного населення;

· відновлення могутності Німеччини шляхом об'єднання під єдиним державним управлінням усіх німців і підготовка до війни (при категоричній виключення можливості війни на два фронти) ;

· очищення німецької території від засмічують її інородців, насамперед євреїв ;

· звільнення народу від диктату світового фінансового капіталу і всіляка підтримка дрібного і ремісничого виробництва, творчості осіб вільних професій ;

· рішуче протистояння комуністичної ідеології ;

· поліпшення умов життя населення, ліквідація безробіття, масове поширення здорового способу життя, розвиток туризму, фізкультури і спорту.

Програмні установки Гітлера

Мета політики НСДАП (нім. Das Ziel der Gesamtpolitik)

Виступаючи перед представниками верховного командування вермахту 3 лютого 1933, Гітлер висловився таким чином: «... найважливішою передумовою для досягнення мети є відродження політичної потужності (нім. politische Macht), на що мають бути мобілізовані всі ресурси, якими володіє держава ».

1. Всередині держави: Повна відмова від колишньої внутрішньої політики. Нетерпимість до будь-яких спроб відвернути від виконання цього завдання (у тому числі відмова від пацифізму). Хто не підкоряється цьому, повинен бути примушений підкорятися. Викорінення марксизму в корені. Переконання молоді та народу в цілому в тому, що нас може врятувати тільки боротьба, і що повернення до минулого немає. (Проведення політики розширення нацизму з метою залучити мільйони до націонал-соціалізму). Виховання юнацтва у військовому дусі будь - якими засобами. Введення смертної кари щодо всіх зрадників народу і держави. Суворе авторитарне управління країною. Усунення будь-яких метастаз демократії.

2. Поза держави: Протистояння диктату Версаля. Завоювання рівних прав на підставі Женевських угод, що буде марно у разі, якщо народ не візьметься до збройної боротьби. Турбота про союзників.

3. У державі: Турбота про сільське населення. Просте збільшення експорту марно, оскільки купівельна спроможність в масштабах світової економіки обмежена і має місце перевиробництво продукції сільського господарства. Єдиний вихід із ситуації з безробіттям лежить в політиці освоєння нових територій. Проте це - тривалий процес і швидких результатів найближчим часом чекати не доводиться, бо життєвого простору у німецького народу занадто мало.

4. Відродження вермахту. Це - найважливіша передумова для успішного досягнення мети. Введення загального військового обов'язку. При цьому органи державної влади повинні пильно стежити, щоб армія не була вражена пацифізмом, комунізмом або більшовизмом або, принаймні, ці ідеї ніяк не впливали б на виконання військового обов'язку.

Порівняння націонал-соціалістичної і комуністичної моделі

Порівняння, аналіз і висновки про природу націонал - соціалістичної і комуністичної моделі суспільства були схильні до розвитку протягом усього часу, що пройшов з появи на історичній сцені двох цих моделей. Якщо радянська філософія трактувала комунізм і націонал - соціалізм як крайні полюси двополюсної системи розвитку людського суспільства в епоху вищої стадії розвитку капіталізму - імперіалізму, то на Заході, а потім і в філософських школах країн колишнього СРСР стала переважати точка зору, що націонал - соціалізм, поряд з комунізмом, являє собою одну з основних різновидів тоталітаризму XX століття.

Відповідно до цієї точки зору, історія людства розвивається між двома полюсами - індивідуалістичне суспільство (починаючи від стародавніх демократій, закінчуючи сучасним капіталізмом) і колективістська суспільство. До останнього і відносяться обидві форми радикального колективістського соціалізму - націонал - соціалізм і комунізм. Обидві ці моделі розрізняються лише методами досягнення обіцяної мети - побудова ідеального суспільства - інтернаціональний соціалізм (комунізм), обіцяє створити «рай на землі» для всього людства, а національний соціалізм (націонал - соціалізм) - тільки для обраної раси за рахунок всіх інших.

Сэмюель Унтермейер (Samuel Untermyer) в передаче по радио на WABC в Нью-Йорке 6 августа 1933: "Каждый из вас, и еврей и нееврей, кто еще не стал добровольцем в этой священной войне, должен стать им немедленно...." К Сэмюелю Унтермейеру присоединяется Бернард Барух (Bernard Baruch), поддерживающий подготовку войны против Германии.

"Я утверждаю, что поражение Германии и Японии и их устранение с арены мировой торговли предоставят Британии гигантские возможности по увеличению как объема, так и прибыли ее внешней торговли". Сэмюель Унтермейер был "немецким" еврейским лидером и близким другом президента Вильсона и Рузвельта. "Гитлер не будет воевать. Он не хочет войны. Мы принудим его к ней. Не в этом году, но скоро". Эмиль Людвиг Кон (Emil Ludwig Cohn) в июне 1934.

"Мы, евреи, втянем Германию в войну", - Дэвид А.Браун (David A. Brown) национальный председатель Объединенной еврейской кампании (United Jewish Campaign), 1934.

Лорд Бивербрук (Beaverbrook): "Мы хотим вызвать глубокую ненависть к немцам, немецким солдатам, матросам и летчикам. Мы должны ненавидеть, пока мы не победим".

Владимир Жоботинский, "Джуиш Дейли Бюллетень", 26 июля 1935: "Есть только одна сила, которая имеет значение. Сила политического давления. Мы, евреи, являемся самыми влиятельными людьми на земле, потому что у нас есть эта сила, и мы знаем, как ей пользоваться".

3 июня 1938 "Америкен Хербью" хвастал, что "евреи занимают самые влиятельные посты в Британии, России и Франции, что "три сына Израиля" отправят нацистов в ад". Джозеф Тримбл (Joseph Trimble).

"Вторая мировая война была борьбой за защиту основ иудаизма". 8 октября 1942, раввин Феликс Мендельсон (Felix Mendlesohn)в "Чикаго Сентинел".

Размещено на Allbest.ru