Форе Габріель (1845—1924)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Форе Габріель (1845--1924) -- франц. композитор, органіст, дирижер, муз. критик; проф. Паризьк. конс. Серед творів Гімн Аполону для хору з орк.; монументальні хори Джини; Реквієм (для сопрано, орк., 1887--88).

Реквієм Габріеля Форе, мабуть, єдиний твір "заупокійного жанру", який не акцентує увагу слухача на ідеї смерті і сценах Страшного Суду, як це було, скажімо, у Моцарта, Верді та Берліоза - похмурі пророцтва цих творів Форе, як відомо, не любив. Ось він і вирішив створити Реквієм, де основною ідеєю була б не смерть, а Віра, Спокій, Мир і Любов, а образ смерті сприймався б, як довгоочікуване рятування, перехід до тим самим вищих сфер, про які марять філософи всіх часів і народів.

Первісна ідея композитора полягала в п'яти номерах заупокійної меси, де був використаний хор хлопчиків (з солістом хлопчиком-сопрано), невеликий оркестр і орган. У такому "компактному" вигляді твір було виконано в 16 січня 1888 на одній з панахид. Те, що вийшло, абсолютно Форе не задовольнило, і в наступну редакцію він ввів повноцінний змішаний хор, соліста-баритона, розширив оркестр і додав партію литавр. У творі з'явилися додаткові частини, а в "Sanctus" було впроваджено "ефемерне" соло скрипок, що додає цим номером твори приголомшливу красу. Практично відразу Реквієм міцно влаштувався в концертних залах, хоча Форе настійно підкреслював літургійний характер свого твору.

Реквієм був створений незабаром після смерті батька і матері композитора. Реквієм Форе далекий від монументальної театрально-драматичного трактування Берліоза, від соціальної трагедійності Реквієму Верді та «Військового реквієму» Бріттена. Реквієм був створений в один з періодів затишшя між спалахами суспільно-політичних бур (наприкінці 80-х років XIX століття). Оригінальний задум композитора не був зрозумілий сучасниками. Навіть в епоху романтизму інтимність форевского ліризму була незвичайна для духового жанру. Здивування викликало те , що Реквієм Форе не виказував звичними засобами жаху смерті. Через десятиліття стало очевидним право артиста висловлювати релігійне почуття , погодившись з його власною природою.

Ніжним контрапунктом підтексту Реквієм нагадує «мелодії» Форе. До пісенної структури «мелодій» Габріеля Форе особливо близькі сольні епізоди в парних номерах Реквієму: соло баритона в середній частині «Offertoire» (II), сопранового соло хлопчика в «Pie Jesus» (IV) і знову соло баритона, але в поєднанні з хором «Libera me» (VI). У цьому номері проходить тема «Dies irae» (епізод «Piu mosso»), що вбирає в себе драматичні акценти («натяки») попередніх номерів, в цілому лірично умиротворених.

Вельми відчутні в стилістиці Реквієму риси, яскраво проявилися в камерно-інструментальній музиці Форе і навіяні григоріанським співом. М'яка і текуча мелодика plain chant сама була породжена «вірою у вічний спокій», яку композитор прагнув виразити в Реквіємі. Кінцевий результат перевершує в Реквіємі початкове намір: ідея вічного спокою розкривається з такою теплотою і щирістю , що в підсумку перетворюється у вираз любові і співчуття до людини та її скорботної долі.

В основі структури лежать мелодичні та натурально-діатонічні лади, дані не в чистому вигляді, як це спостерігається у романтиків, а в поліладовому змішанні. Логіка тонального плану виявляється в повній залежності від внутрішнього співвідношення знаходяться в постійній взаємодії окремих елементів цього складного цілого. Визначальним драматургічним моментом у ньому є взаємопритягання та взаємовідштовхування мінорної та мажорної сфер.

У «Реквіємі» сім частин, його виконавський склад включає солістів - баритон і сопрано, змішаний хор і неповний склад симфонічного оркестру.

Музика Реквієму написана на неповний текст канону. З Реквієму повністю виключено розділ "Dies irae" , є пропуски окремих розділів тексту або окремих слів. Наприклад, у другій частині ("Offertorium") в рядку "Libera animas omnium fi delium defunctorum"(«Визволи душі всіх праведників покійних») пропуск слів omnium fi delium (всіх праведників ) змінює зміст молитвословия. Нетрадиційним є і закінчення «Реквієму», куди автор включає факультативний текст молитви "Libera me" і неканонічність молитву "In paradisum", яка виконувалася в католицькому обряді похорону.

Стійкою ознакою західноєвропейського церковного стилю і його обов'язковою складовою являється поліфонія. У фактурному оформленні «Реквієму» Форе представлені різні поліфонічні прийоми, багато з яких спираються на традицію григоріанського співу.

І частина «Requiem aeternam» - «Вічний спокій»

Вічний спокій

даруй їм Господи,

вічне світло хай засяє ім.

Тобі личать гімни, Боже Сіону,

тобі підносять молитви в Єрусалимі.

Внемли молінням моїм:

до тебе всяка плоть приходить.

Даруй їм спокій.

Вічний спокій даруй їм, Господи,

вічне світло хай засяє ім.

Господи, помилуй,

Христе, помилуй,

Господи, помилуй.

Так, в початковому розділі першої частини "Introit et Kyrie" на текст: "Requiem aeternam dona eis, Domine" багатоголосна фактура хору супроводжується унісон лінією оркестрового викладу. Таким чином, в контрастно-поліфонічному викладі виявляються залученими два прообрази церковної традиції: стилізація григоріанського хоралу в унісоні оркестру та хоральний склад партії хору. Подібного роду фактурне оформлення тексту як би посилює сприйняття піднесеної строгості церемоніалу. Хоральний виклад з єдністю складо-ритмічного ансамблю є фактором ясного донесення тексту, що завжди було «системною» вимогою, що пред'являлися церковній музиці. (Приклад 1). Забігаючи наперед, слід зазначити, що Форе протягом усього твору обирає такі фактурні прийоми, які не перешкоджають сприйняттю тексту, незалежно від того, відтворюється він хором або солістами.

У наступному фрагменті на текст «Requiem aeternam» розкривається інша емоційна сфера - тонкий ліризм. Мелодійна лінія виконуючих соло тенорів має очевидний жанровий прообраз ліричної колискової пісні. Оркестрова фактура вирішена в іншому плані: хоча верхній голос оркестрової партії і дублює хорову лінію, але мірне ритмічний рух чвертями і восьмими народжує відчуття піднесеної відчуженості і зосередженості. Таким чином, створюється жанровий контраст в одночасності: ліричний індивідуалізоване (особистісне) початок о колискової тенорів і виступає свого роду «противагою» хоральність оркестрового звучання. Якщо звернути увагу на фактуру оркестрової партії, то можна помітити, що її чотириголосних основа близька звучанню хору і по теситурою (звуковисотності), і по тембрам. В цьому фрагменті звучить орган і група струнних без скрипок - ті інструменти, кантилена природа яких співзвучна хору (Приклад 2).

ІІ частина «O?ertoire»

Господи Ісусе Христе!

Царе слави!

Визволи душі всіх вірних покійних

від мук пекла

і глибини безодні пекла.

Визволи їх від пащі лева,

Та не поглине їх безодня,

та не впадуть вони в морок.

Архангел Божий Михайло

представить їх до світла святому,

бо так Ти обіцяв Аврааму

та насінню його.

Спочатку звернемо увагу на хорову партитуру. У ній представлений ряд побудов, що відтворюють поліфонічний стиль строгого письма. Початкові імітації на текст молитви "O Domine Jesu Christe, Rex gloriae, libera animas defunctorum de poenis inferni ..." («О Господи Ісусе Христе, Цар слави, визволи душі померлих від мук пекла ...») витримані в відчужено-медитативному плані. У закінченнях побудов в низьких регістрах віолончелей і контрабасів з'являється декламаційний мотив - вигук в діапазоні малої нони , яким відзначені слова тексту (de poenis) inferni (мук) пекла; (et de profundo) lacu (і від глибокої) безодні. Ритмічний злам цього ходу, його інтонаційно-експресивний посил як би розширює межі емоційного осмислення тексту, збагачуючи його новими відтінкам (Приклад 3). Далі, в центральному розділі частини ("Hostias"), принцип інструментального хоралу продовжує свій розвиток. Розмірений остінатний рух рівними восьмими акордів струнної групи є фоном для речитативно-декламаційної теми виконуючого соло баритона. Створюється ілюзія НЕ інструментального ансамблю, а скоріше хору a'cappella. Таке переосмислення виражальних можливостей оркестрової фактури є, безумовно , дуже своєрідним прийомом (Приклад 4). Варто відзначити наступне: якщо в «Реквіємі» Форе ми неодноразово спостерігаємо ознаки вокально-хорової трактування оркестру, то досвід попередників композитора часто свідчить про протилежне.

ІІІ частина «Sanctus»

Свят, свят, свят,

Господь Бог Саваот!

Небо і земля сповнені

слави Твоєї!

Осанна в вишніх!

Наступна частина "Sanctus" вельми незвичайна з погляду традиційного трактування канонічного тексту, джерелом якого є Книга Пророка Ісаї. У ній йдеться про бачення Ісая в храмі. Йому з'явився Господь, що сидить на високому престолі, краї його риз покривали весь храм, його окружали серафими: «І кликав один до одного й казали: Свят, Свят, Свят Господь Саваот! Вся земля повна славою Його! І захиталися чопи порогів від голосу того, хто кликав ...». "Sanctus" в месах традиційно володів яскраво вираженим урочистим, величним характером, як, наприклад, розділ на цей текст у «Мессе сі мінор» Баха. Форе створює інший образ, що прояснів іншими ладовими, тембро-динамічними засобами, певними прийомами організації фактури. В "Sanctus" на першому плані звучать антифонно перегукуються унісон лінії високих голосів хору (без альтів і низьких басів) у стилі григоріанського співу. У викладі оркестру так само переважають середні і високі регістри, що в цілому створює враження «співу під куполом храму». В оркестровій фактурі виділяються дві лінії : одна з них - фігурація альтів і арфи. У традиції музичної символіки бароко - це образ ангелів, що грають на лірах. Новим оркестровим тембром представлена друга лінія.

У досі мовчала партії скрипок проходить тема виконуючого соло сопрано з першої частини «Реквієму». Її лірично-просвітлений характер, як і загальний настрій "Sanctus", готує твердження образної символіки раю в останній частині «Реквієму» "In paradisum" (Приклад 5).

У кульмінаційному епізоді чоловічого хору на слова "Hosanna in excelsis" на короткий час (в рамках камерного масштабу «Реквієму»), всього на десять тактів, створюється відчуття грандіозного.

Тут на перший план оркестрового звучання висувається унісон валторн і труб. Зауважимо, що це другий приклад солірування духових інструментів в «Реквіємі».

IV частина «Pie Jesu»

Милосердний Господь,

даруй їм вічний спокій!

Молитовне соло сопрано в "Pie Jesu Domine" ("Милостивий Господь Ісус") схоже на спів безплотної душі. Акордова, в основному, просвітлена фактура надає цій сольній частинці споглядального,ліричного характеру, це тихе прохання, молитва до Бога. Цей номер ніби готує наступну 5 частину.

V частина «Agnus Dei»

Агнець Божий, що взяв на себе гріхи світу,

даруй їм вічний спокій!

Світло назавжди засяє їм,

Господи, зі святістю Твоєї

у вічності, бо милосердний Ти.

вічний спокій

даруй їм, Господи,

світло вічний хай засяє їм.

Філософський настрій цього фрагмента підкреслюється хвилями то наростання, то зменшення гучності, і виливається під кінець в потужне tutti хору та оркестру - в об'єднуючий молитовний порив: "Агнець Божий, що взяв гріхи світу, прийми молитву нашу!". А позаду цих потужних розкатів зітхає завжди зосереджений, урочистий і незворушний орган. Тут коротко повертається мелодія вступу до першої частини: "Вічний спокій даруй їм, Господи, та вічне світло засяє їм ...", але вже завершується просвітленими мажорними акордами.

VІ частина «Libera me»

Борони мене, Господи, від смерті вічної

У той страшний день,

Коли здригнуться земля і небеса,

Коли прийдеш Ти судити

Рід людський на муки вогненні.

Тремтливий, готуюся я і буду боятися

благоговійно грядущого Суду

І майбутнього гніву.

Той день, день гніву,

День суду і милосердя,

День великий і прегірко.

Вічний спокій даруй їм, Господи,

І вічне світло засяє їм.

Наступний номер "Libera me", "Звільни мене, Господи, від вічної смерті ..." (соло баритона і хор) - присутнє у всіх Реквіємах своєрідне роздум про "життя після життя". Тут коротко виникає картина "Дня Гніву" ("Dies Irae"), але не як спосіб залякування. Швидше як частина давньої покаянною молитви: "Звільни мене від гіркого дня гніву Твого". Немов здалеку повторює хор слова баритона: "Звільни мене, Господи ... Звільни мене ...".

VII частина «In Paradisum»

Номер "("У Раю") поволі відкриває перед нами Дорогу. Може бути навіть ту саму, на якій за стародавнім переказом зустрічаються все ... Починається вона десь на землі, а закінчення її губиться в небесних далечінях. Напевно там, де знаходиться оспіваний пророками Гірний Єрусалим ... Знову чується спів ангелів і звідкись здалеку починає литися добрий сріблястий світло: «У Райський сад прзводять Тебе Ангели, Твій прихід вітають праведники. І вводять Тебе в небесний град Єрусалим. Хор ангелів прийме вас з бідним Лазарем, де буде вічний мир».

форе інструментальний музика мінорний мажорний

Размещено на Allbest.ru