Хотинська війна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вздовж горбистого стрімкого правого берега Дністра, поблизу міста Хотина, більш як на кілометр простяглися залишки стародавніх укріплень - земляні вали, обкладені камінням, зовні облямовані глибокими ровами, а біля самої річки на скелястому мисі височіють кам'яні мури - рештки наймогутніших у Східній Європі середньовічних фортець . Вражає краса і велич Хотинського замку з його могутньою обороною стіною завтовшки п'ять метрів, з критими галереями ; майже 40 - метровими баштанами з трьома ярусами бійниць, величезними підвальними приміщеннями, завглибшки до 7 метрів .

За шестивікове існування Хотинської фортеці навколишня місцевість не раз ставала ареною кривавих боїв, не раз палахкотіли пожежі, біля камінних мурів із скреготом і дзвоном схрещувались шаблі, ламалися списи, воїни стріляли з рушниць і пістолетів, падали ядра, гриміла гарматна канонада, здиблювались спінені коні, гублячи на полі битви вершників...

У 1621 р. відбулася найбільша битва, яку тільки могла бачити хотинська фортеця .

Річ Посполита виступала на боротьбу з могутнім падишахом у цілковитій міжнародній ізоляції . Вона була на той час у ворожих стосунках майже з усіма сусідами - Росією, Швецією, Семиграддям . З 1618 р. почалася тридцятирічна війна, що розділила Європу на два непримиренних табори . Польща підтримувала папсько - католицьку габсбурську коаліцію, зокрема допомагала австрійському імператорові Фердінанду в придушенні визвольного руху в Чехії .Однак намагання Польщі одержати допомогу від своїх союзників, до яких вона розіслала послів, були марними. Імператор Фердінанд, був зайнятий приборканням непокірних чехів, заборонив навіть вербувати найманців на території імперії .Категорично відмовив у військовій допомозі й папа римський Григорій ХV, обмежившись співчуттям і непевною обіцянкою допомагати грішми впродовж війни. Безрезультатними були й прохання польського короля Сигізмунда ІІІ через посла Оссолінського до англійського короля про допомогу.

Польща почала збирати внутрішні сили. З 20 листопада 1620 р. відбувся сейм, який визначив великі податки для набору 60-тисячного війська. Употужнювали Львів, Краків, Кам'янець та інші фортеці на можливому шляху турецького нашестя, відливали гармати, ядра, готували запаси пороху. На чолі війська був поставлений великий литовський гетьман Ян Карел Ходкевич, уславлений переможець шведів біля Кірхгольма у 1605р.

Проте військо зосереджувалося повільно. Незважаючи на величезні фінансові зусилля, численність його була вдвічі меншою від запланованої сеймом, і з ним, безумовно, не можна було б протистояти ворогу, численність війська якого досягала кількасот тисяч чоловік. Небуло достатніх арсеналів. З цілої Речі Посполитої не зуміли зібрати й 30 гармат, їх позичили у козаків. До того ж, відповідно до традиції, в польському війську переважала кіннота, тоді як в умовах, де мала проходити Хотинська кампанія, необхідна була піхота. А саме піхота складала велику частину чисельного козацького війська.

Обраний у 1619 р. на Запорожжі гетьманом Яцько Бородавка, виступаючи на раді, нагадав козакам про їхню велику військову силу: “Перед Військом Запорозьким дрижить польська земля, турецька земля і цілий ворожий світ”.

Козацька рада ухвалила виступити на допомогу польському війську, обумовлюючи свою згоду на участь у війні виконанням королівським урядом ряду вимог: визнання прав козацтва, розширення реєстру, скасування королівських універсалів, спрямованих проти козацтва, визнання вищої православної ієрархії на чолі з митрополитом Іовом Борецьким, яку в кінці ХV1 ст. скасували польські феодали і яку при активній участі Петра Сагайдачного знову висвятив патріарх Феофан у 1620 р. Рада відправила послів на чолі з Петром Сагайдачним до Варшави. На раді було вирішено також запросити бойових побратимів донських козаків. До них відправили посланців.

40 тисяч добре озброєних козаків виступили на чолі з гетьманом Яськом Бородавкою з Сухої Діброви на з'єднання з польськими військами. За дозволом Обалківського- королівського представника Бородавка розіслав по шляхетських маєтках накази про видачу коней до гармат, пороху, свинцю для козацького війська, що йде на королівську службу. Обалківський роздав козакам 20 тисяч злотих жалування. Служба польських воїнів оплачувалася набагато дорожче.

Козаки не тільки відрядили військо на допомогу армії Ходкевича, а й ще раніш, майже за три місяці до Хотинської битви, розгорнули активні дії на Чорному морі. Султан заледве встиг залишити свою столицю, а вже в руках козаків несподівано опинилося кілька галер, що везли облогові гармати, порох, ядра, продовольство для армії Османа.

Просування і зосередження військ на майбутньому театрі війни проходило дуже повільно. В кінці квітня почали стягуватися з усіх боків до турецької столиці азіатські військові частини, з якими і виступив у похід султан 29 квітня. В дорозі до нього приєднувалися військові з'єднання з європейських володінь Туреччини, загони з васальних Валахії та Молдавії. На з'єднання з султаном йшли, залишивши свої улуси, орди кримських і ногайських татар на чолі з кримським ханом Джанібек- Гіреєм і правителем ногайців Кантемиром. Через Молдавію турецькі збройні сили прямували до кордонів Речі Посполитої. Під Хотин Осман стягував величезну армію. Вона мала до сотні гармат, велику кількість верблюдів, мулів і навіть чотирьох бойових слонів, які наводили жах на місцеве населення. Такої величезної армії вже давно не бачили в Європі.

Польське військо теж дуже повільно просувалося з півночі і тільки 16 серпня почало переправлятися через Дністер до Хотина, в той час, коли запорожці, вирушивши на з'єднання з польським військом, вже на початку місяця форсували цю річку і вступили на територію Молдавії. Однак тут вони затримались і їм довелось майже за місяць до самої Хотинської битви вступити у воєнні дії. Бо коли спроби султана переманити на свій бік запорожців виявилися марними, він спрямував проти Запорозького Війська татарські орди, щоб не дати йому з'єднатися з польськими військовими силами. Довелося козакам витримувати бої також з частинами турецького війська.

Козацький гетьман Бородавка, зосередивши біля Дністра в районі Могилева більшу частину запорозьких військ, розіслав чати в глиб країни на великі відстані, в радіусі більше 150 кілометрів, необачно розпорошивши, таким чином, козацькі бойові ряди. Протягом серпня місяця запорозькі загони билися з винятковою мужністю проти ворога, що переважав їх у кілька разів. В середині серпня козацькому загону, що повертався після рейду з- під Сучави, довелося зустрітися з усією турецькою армією, котра марширувала до Хотина.

У той час до хана, який попросив у султана допомоги, Осман надіслав декілька пашів з військами і 25 гарматами. Запорозький загін з- під Сучави переслідував Хусейн- паша.

Переслідувачі наздогнали козацький загін над Прутом. У нерівному бою загинуло багато козацьких воїнів, частина потрапила в полон. Невелика група тих, що уціліли, розділилась: 200 козаків заховалися на протилежному боці Прута в лісах. Сотня козаків засіла в скелястій печері на лівому березі біля дороги, по якій мало пройти військо султана, що рухалося на Хотин.

18 серпня на дорозі з'явилася голова турецької колони. Козаки зустріли її сильним вогнем. Турки зупинились. Запорожці завзято бились; тоді воїни султана вирішили викурити козаків з печери вогнем. Бій закінчився тільки тоді, коли загинули всі.

Проти двох сотень козаків, які засіли на протилежному березі Прута, султан відправив Хаджек- пашу з яничарами та гарматами. Але запорожці відбивали всі атаки. Вночі вони покинули укріплення, щоб врятуватися в лісах Прикарпаття. Інші рейдові козацькі загони були ліквідовані ханськими військами.

24 серпня до запорозького табору добрався ротмістр Богушевич, якого на зустріч козакам прислав з- під Хотина командуючий польського війська Ходкевича, стурбований відсутністю козаків. Бородавка запевнив Богушевича, що козаки скоро прибудуть до Хотина, а тим часом відрядив туди 4- тисячний загін запорожців на чолі з Михайлом Дорошенком.

26 серпня Джанібек-Гірей з усіма своїми ордами атакував козацьке військо під Могилевом. Козаки втратили майже 800 чоловік. Татар відігнали до Прута. Після цього козаки вирушили на прорив до Хотина, подолавши 100 кілометрів за 5 днів.

Під час маршу козацького війська відбулася рада. Замість Яцька Бородавки рада обрала гетьманом Петра Сагайдачного. Петро Сагайдачний після обрання його гетьманом негайно виступив на чолі Запорозького Війська.

Польське військо нараховувало менше 35 тисяч, оскільки після переправи ще до Хотина багато шляхтичів розбіглося. Разом з українцями і поляками до складу польського війська входили білоруси, литовці, котрих об'єднувала одна держава - Річ Посполита, а також найманці - німці та угорці. До українських козаків приєдналося 700 російських козаків донців. Це був їхній авангардний загін. Коли на Дон прибули посланці Запорозького Війська воно перебувало в морському поході. 20 тисячне Донське військо після повернення з походу вирушило на допомогу запорожцям, але не встигло взяти участі в боях. Воно з'явилося під Хотином, коли війна вже закінчилась.

Турецькі сили підійшли до Хотина 2 вересня. Загальна кількість турецького війська, коли воно повністю зосередилось під Хотином, дорівнювала близько 300 тисячам чоловік; воно відзначалося строкатістю складу, являючи собою конгломерат представників різних народів: турки, сірійці, боснійці, хорвати, серби, албанці, греки, курди, татари, болгари, волохи, молдовани. Турки везли 260 гармат.

При розташуванні військ польські збройні сили, які підійшли раніше від інших, зайняли найвигідніші позиції. Вони розмістились на добре захищеній місцевості. Фронтом польський табір був повернутий у південно - західному напрямку, звідки проходив шлях з Чернівців . Простягнувшись від стін фортеці до скелястих берегів Дністра на сході, урвищ - на півночі, глибокого яру - на півдні, польський табір лише з заходу мав легкий доступ. Тому в польському оборонному таборі, який весь оточили широким ровом і високим валом, саме на цій загрозливій ділянці побудували подвійну лінію валів. Правим флангом - північним - командував польський гетьман Любомирський, тут дислокувалися польські загони. Центр складався з німців і угорців, пізніше сюди підійшли війська, очолені королевичем Владиславом. На лівому фланзі польських позицій (південь) зосереджувалися литовці і білоруси на чолі з Ходкевичем, який поєднував командування над військами лівого флангу із загальним керівництвом об'єднаних сил всього польсько - козацького табору . Козаки приєдналися до польського табору на його лівому фланзі, розташувалась на південь від польських позицій, у долині Дністра . Небезпека цієї позиції полягала в тому, що турки загрожували козакам не тільки з фронту, а й з лівого флангу, бо лівий берег Дністра був у руках ординців .

Козаки спочатку встигли приготувати для захисту тільки два ряди возів, заповнених піском . Потім для укриття від ворожих ядер повикопували шанці . Пізніше у ході облоги у ході облоги викопали додаткові шанці, рови, вовчі ями. Стик між козацькими силами і частинами Ходкевича захищали лісовички, особливі польські загони .

Всі укріплення польсько - козацького табору були захищені артилерією : 28 польських гармат, 23 - козацьких, існував ще й резерв . Гармати розставляли на валах з інтервалами в 150 - 180 метрів .

Турецька армія промарширувала шляхом, що проходив з Ясс і Чернівців. Вона розташувалася майже на 150 кілометрів. Турецьке командування розмістило свої численні війська, що перевершувало польсько - козацькі у чотири рази, на півколом, простягнувшись від берега Дністра на півдні до берега цієї річки на півночі, Частина татарських і турецьких загонів на лівому березі річки ніби замикали коло, що оточило польсько - татарський табір . Турки поставили не менше 62 гармат . Натомість польсько - козацький табір мав перевагу в ручній вогнепальній зброї, за рахунок запорожців ., цього “рушничного війська”.

2 вересня з'явилася голова колони турецької армії - 20 тисяч відбірної кінноти - спаги центральних турецьких земель Румелії та Анатолії під командуванням анатолійського беглербея Хусейна. Разом з ними прибув султан Осман 2 зі своїм штабом . Не зупинившись прямо з маршу турецькі війська, підтримані татарами, атакували козацькі позиції . Турецькому командуванню було відомо, що в козацькому таборі ще не були закінчені фортифікаційні роботи . Султанська командування вважало запорозьких козаків головною силою Польщі у цій війні, найбільш витривалою і боєздатною частиною польських військ, тому саме проти козацьких позицій спрямувало свою першу отаку і більшість наступних . Очевидець - вірменський хроніст Авксент, що був у польському таборі, що в турецькому таборі під Хотином говорили : “Якщо ми переможемо козаків, тоді легше собі дамо раду з поляками”.

Бої 2 - 3 вересня були першим етапом Хотинської битви, коли численний турецький авангард багаторазово, але без успішно атакував козацькі позиції . Дії окремих турецьких частин проти польських позицій були локальними і мали на меті зв'язати польські сили . Бої цього періоду принесли успіх козацьким військам і польським загонам, що їм допомагали .

Другий етап Хотинської війни почався коли атаки і штурми, а також генеральна битва проводилися усіма мобілізованими силами Туреччини .І знову головним напрямком їхнього наступу були козацькі позиції.

У ранішній імлі 4 вересня з усіх гармат турецької артилерії почався обстріл козацьких позицій . за дві години було випущено до тисячі ядер, але й на цей раз без значного ефекту, більшість ядер перелітали окопи, де укривалися козаки, і падали у хвилі Дністра. Проте загинуло багато коней . Цей третій наступ був найсильнішим .

“У цій битві козаки розгромили б турецьку армію, якби принц Владислав і польський генерал Ходкевич не наказали їм відійти, замість того, щоб самим приєднатися до козаків”. Сагайдачному довелося відводити своїх звитяжців назад . Козаки під вогнем батареї з 12 гармат і натиском контратаки всіх сил правого крила турецької армії змушені були відступити з великими втратами . Це був найкривавіший день у Хотинській битві . 800 чоловік вбитими втратили козаки . Турки - вдвічі більше .

Кривава і тривала битва 7 вересня закінчилася перемогою польсько - козацького війська . Того дня турки втратили близько 1500 вбитих . Поляки і козаки втратили 400 чоловік . Бої 7 вересня стали переломним моментом у Хотинській війні, вони завершували четвертий етап - ініціативний період дії усієї турецької армії .

Штурм 15 вересня був першим і єдиним за всю кампанію наступу турецьких військ, спрямованим виключно проти польського табору, і закінчився їх поразкою, завдяки спільним погодженням дії польських і козацьких сил .

Осман звинуватив у невдачі великого візира Хусейна - пашу і замінив його Ділавер - пашою. Серед турецьких воїнів зростало невдоволення . Їх моральний стан і бойовий дух значно занепав . Поширилось дезертирство, хоча проти нього турецьке командування запроваджувало жорсткий терор. Серед тих, хто перейшов на польський бік, були син Хусейна - паші і племінник Ділавер - паші . зростали труднощі з продовольством, дуже важко було нагодувати велике військо. Ціна хліба зросла в 60 разів . Голод і хвороби виривали все більше жертв з турецького війська.

Блокада давалася в знаки і в польському таборі, багато людей гинуло від пошестей . Хліб подорожчав в 40 разів, масово падали коні, крім того їх різали замість їжі чим підтримували сили захисників, що невпинно слабшали. Багато хворіло і вмирало угорських та німецьких найманців.

Не зважаючи на тяжку ситуацію, оточені і зголоднілі польсько - українські військові сили чинили запеклий опір наступам турецьких військ. А козаки навіть виявили ініціативу і самі активно, наступально діяли проти ворога.

28 вересня султан вирішив зробити ще один, останній штурм, зосередивши для нього абсолютно всі сили, вводячи максимум резервів . У таборі залишалося всього дві тисячі спагів і чотири тисячі яничарів особистої султанської варти .

Особливо запеклі бої точилися перед козацьким табором. Запорожці, яких штурмували понад 20 тисяч спагів, відбили 11 атак на козацькі позиції. Щоразу запорожці діяли сильним рушничним вогнем або енергійними вилами, кидаючись на ворога з шаблями, або вступали в рукопашний бій . Відбивши останню - одинадцяту атаку, запорожці кинулись на допомогу своїм союзникам, завершуючи цілковитий розгром ворога . Після закінчення битви, яка не вгавала протягом усього дня, втративши кілька тисяч вбитими і пораненими, деморалізовані, пригнічені турки повернулися до свого табору .

На полі бою полягла понад тисяча ворогів . втрати в польсько - козацькому таборі були невеликі . Лише татари захопили 40 полонених в ясир

Бої 28 вересня оцінювалися як найвизначніша битва Хотинської війни . “Була то найбільша битва”, - зробив висновок турецький історик Кобіт Челяді.

5 жовтня розгорівся справжній бій, що тривав до вечора. І знов у центрі турецьких атак були козаки .

9 жовтня був укладений мирний договір . З польського боку договір було підписали іменем короля Сигізмунда 3 Станіслав Журавській і Якоб Собецький, з турецького - султан Осман і великий візир Ділавер - паша .

Польська сторона провадила переговори як переможеця . Безперечно могутня турецька армія зазнала поразки, османський уряд - краху своїх загарбницьких планів щодо Польщі і України . Найбільшою перемогою польські посли вважали те, що не довелося поступатися територією .

Однак Хотинський мир був наслідком компромісу, і передусім за рахунок козаків . Умови мирної угоди були спрямовані проти запорожців . Невдячністю заплатила Річ Посполита запорожцям, котрі врятували її від катастрофи.

Закінчення переговорів і укладення Хотинського миру у турецькому і польському таборі привітали рушничними залпами . Турецькі війська 10 жовтня першими залишили поле битви. Тої ж ночі помарширували запорожці . Не довіряючи польським сенаторам і комісарам вони поспішили перед польськими військами перейти турецький міст і стати табором під Брагою . 13 жовтня польська армія також залишила свої позиції . 15 жовтня вона розташувалася обозом під Кам'янцем.

Так закінчилася сорокаденна Хотинська кампанія . Її загальне історичне значення величезне . Спроба Османа 2 поставити на коліна Польщу, ліквідувати козацтво і завоювати Україну закінчилася провалом. Протягом п”ятитижневих боїв султан не домігся жодної перемоги, а втрати його армії становили 40 відсотків воїнів .

Втрати польської армії становили 5000 убитих, померлих від хвороб та виснажених, не рахуючи численних дезертирів (понад дві тисячі чоловік )

Козаки за успішне закінчення Хотинської битви заплатили смертю 6500 воїнів, полегших у боях чи померлих за час облоги . В обох таборах кількість загиблих від голоду, хвороб, виснаження дорівнювала кількості полеглих у дою, що було характерно для тогочасних позиційних війн .

хотин козацький військо турецький

Размещено на Allbest.ru