Спорудження водосховищ Дніпровського гідрокаскаду: соціальний та економічний аспекти

Размещено на http://allbest.ru

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.01 - Історія України

СПОРУДЖЕННЯ ВОДОСХОВИЩ ДНІПРОВСЬКОГО ГІДРОКАСКАДУ: СОЦІАЛЬНИЙ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТИ

Виконала Горло Наталя Віталіївна

Запоріжжя - 2007

АНОТАЦІЯ

Горло Н.В. Спорудження водосховищ Дніпровського гідрокаскаду: соціальний та економічний аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2007.

Дисертація присвячена комплексному вивченню соціальних та економічних складових процесу спорудження водосховищ Дніпровського гідрокаскаду у період 50-70-х рр. ХХ ст. Показано вплив гігантоманії на плани гідробудівництва. Доведено, що у процесі гідробудівництва комплекс питань, пов'язаних зі спорудженням водосховищ, вирішувався недостатньо. Досліджено особливості організації переселення, механізм виплати компенсації, господарське влаштування різних категорій переселенців і колгоспів на нових місцях. Вперше розглянуто проблему відчуження в історичному аспекті: визначено принципи захисту, роль заходів по відновленню втраченої продукції і екологічні наслідки гідробудівництва. З'ясовано роль людського фактору в соціально-економічних перетвореннях у період гідробудівництва і визначено соціальні наслідки переселення.

історичний водосховище гідрокаскад

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У дисертаційній роботі досліджуються соціальні і економічні складові процесу спорудження водосховищ Дніпровського гідрокаскаду. Сьогодні всі об'єкти каскаду продовжують функціонувати в структурі енергетичної мережі України, але останнім часом більш помітними стають негативні наслідки гідробудівництва, у першу чергу згубний вплив на екологію Наддніпрянщини. У суспільстві існують різні точки зору щодо причин гідробудівництва, але тільки науковці мають змогу проаналізувати факт появи, існування, наслідків спорудження об'єктів гідрокаскаду, спираючись на різнорідні джерела і застосовуючи методи наукового дослідження.

Попри досить великий інтерес дослідників до історії спорудження Дніпровського гідрокаскаду, на сьогоднішній день праці, у якій всебічно досліджується процес його появи і значення, не існує. Традиційно у вивченні теми більшу увагу приділяли будівництву гідроелектростанцій. Значно гірше вивчені процеси, пов'язані з влаштуванням водосховищ (переселення, виплата компенсації, захисні заходи, відшкодування втрат сільськогосподарської продукції та інші). Комплексне дослідження теми допоможе накреслити шляхи вирішення проблем, що виникли внаслідок появи водосховищ гідрокаскаду і залишаються актуальними у наш час. Зокрема, необхідно врахувати досвід минулого під час здійснення соціальних та економічних заходів, які зараз проводяться у зв'язку з відселенням із зони підтоплення чи берегообвалення.

Об'єктом дослідження виступає спорудження водосховищ Дніпровського гідрокаскаду, створених у 50-70-ті рр. ХХ ст.: Каховського, Кременчуцького, Дніпродзержинського, Київського і Канівського.

Предметом дослідження є соціальні і економічні складові процесу спорудження водосховищ, а саме: роль людського фактору у період гідробудівництва, організація кампанії переселення, механізм виплати компенсації, основні підходи до вирішення проблеми відчуження.

Мета дослідження - з'ясувати передумови і наслідки гідробудівництва на Дніпрі та проаналізувати складний комплекс соціальних і економічних заходів, які проводилися під час спорудження водосховищ.

Виходячи з поставленої мети, у роботі вирішуються такі завдання:

визначити ступінь розробки проблеми та залучити в науковий обіг нове коло джерел;

дослідити процес появи і розвитку ідеї “Великого Дніпра”;

проаналізувати пріоритети державної політики в галузі гідробудівництва;

розкрити особливості організації переселення населення із зони затоплення, механізму виплати компенсації, дослідити процес господарського влаштування переселенців і колгоспів на нових місцях;

охарактеризувати роль людського фактору у період гідробудівництва;

розглянути в історичному аспекті економічну проблему відчуження у період спорудження водосховищ гідрокаскаду;

визначити вплив водосховищ гідрокаскаду на стан екології Наддніпрянщини та окреслити тенденції і перспективи вирішення екологічних проблем Дніпра на початку ХХІ століття.

Хронологічні рамки дослідження - 50-70-ті рр. ХХ ст., час реалізації концепції комплексного використання ресурсів Дніпра, оформленої в ідею “Великого Дніпра”. У 1950-х роках почалося спорудження Каховської ГЕС, а у 1970-х роках - завершене будівництво Канівської ГЕС. Спорудження Дніпровської ГЕС та її водосховища не входить у коло проблем даного дослідження, тому що Дніпрогес - класична споруда гідробудівництва. Для формування цілісної картини використання ресурсів Дніпра потребувалося охарактеризувати напрями їх використання у XVIII -XIX століттях і розглянути наслідки появи гідрокаскаду та стан екології Дніпра на рубежі ХХ-ХХІ століть.

Територіальні рамки дослідження - територія Середньої і Нижньої Наддніпрянщини, якої торкнулося затоплення чи підтоплення водосховищами.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що дисертація є спеціальним дослідженням, у якому комплексно вивчаються питання, пов'язані зі спорудженням водосховищ Дніпровського гідрокаскаду. Окремі сторони досліджуваної проблеми знайшли відображення у працях сучасних істориків, але у даній роботі вперше зроблена спроба всебічно проаналізувати соціальні і економічні складові процесу спорудження водосховищ у 50-70-ті рр. ХХ ст.

На основі аналізу значної кількості опублікованих і неопублікованих архівних документів з'ясовано, що гідробудівництво на Дніпрі мало цілком об'єктивні передумови, тому що практика використання ресурсів Дніпра склалася ще у давнину. На рубежі 20-30-х рр. ХХ ст. сформувалася ідея “Великого Дніпра”, яка полягала у використанні його ресурсів для потреб різних галузей народного господарства. Але реалізація ідеї у 50-70-х рр. ХХ ст. була спотворена курсом державного керівництва на гігантоманію, через що об'єкти гідрокаскаду нанесли великої шкоди екології Наддніпрянщини і нині характеризуються досить низькою економічною ефективністю.

Визначено пріоритети державної політики у галузі гідробудівництва, за якими більшої уваги надавали спорудженню електростанцій, а влаштування водосховищ вважалося другорядним. Саме тому у планах гідробудівництва переважали вузьковідомчі інтереси енергетиків, а інтереси інших галузей народного господарства не враховувалися.

Всебічно досліджено особливості кампанії переселення, механізм виплати компенсації, господарське влаштування різних категорій переселенців і колгоспів. Вивчення соціально-економічних заходів дало змогу зробити висновок про їх недостатню ефективність.

У дослідженні проаналізовано роль людського фактору у соціально-економічних процесах у період гідробудівництва. Встановлено, що він був другорядним, пересічний громадянин виявився “ґвинтиком” в грандіозних планах гідробудівництва. З'ясовано вплив спорудження гідрокаскаду на соціальну сферу, який виявився дуже згубним.

Вперше розглянуто економічну проблему відчуження в історичному аспекті. Визначено, що питання, пов'язані з відведенням земель під гідробудівництво і ліквідацією його негативних наслідків, вирішувалися недостатньо, а еколого-економічні оцінки наслідків гідробудівництва не складалися. З'ясовано, що поява водосховищ негативно вплинула на стан екології Наддніпрянщини, але повторне втручання у природу (спуск водосховищ) може призвести до більш загрозливих наслідків.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначаються мета і завдання, об'єкт, предмет, хронологічні і територіальні рамки, наукова новизна дослідження, теоретичне і практичне значення дисертації.

У першому параграфі розділу “Історіографія проблеми, огляд джерельної бази та методологічні принципи дослідження”, який має назву “Історіографія проблеми”, з'ясовується ступінь наукової розробки питань, пов'язаних зі спорудженням водосховищ гідрокаскаду. З огляду на те, що тема є комплексною, важливого значення набувають праці істориків, економістів, екологів, енергетиків. В історіографії автором виділено чотири періоди.

Перший період. Тема досліджується у рамках системного підходу, що вимагало розглянути проблему формування концепції комплексного використання ресурсів Дніпра і вивчити роботи більш раннього часу (20-30-х рр. ХХ ст.). Саме тоді І.Г. Александров, Д.Т. Зузік, А.А. Ковалевський аналізували концепцію використання ресурсів Нижнього Дніпра, яка стала підґрунтям для ідеї “Великого Дніпра”. Однак автори, назвавши кілька гідровузлів на Нижньому Дніпрі, лише наблизилися до ідеї каскадного будівництва гідровузлів, не обґрунтувавши її. Ці праці містять змістовний огляд проблеми використання ресурсів Дніпра у попередній період.

Другий період пов'язаний з часом будівництва гідровузлів - 50-х - першої половини 70-х рр. ХХ ст. Велику групу склали праці пропагандистського характеру, спрямовані на популяризацію заходів гідробудівництва, причому у публікаціях, створених до 1953 року, возвеличувався Й.В. Сталін як натхненник планів гідробудівництва. Після 1953 року у працях такого ж характеру багато авторів вже не приховували недоліків будівництва: його велику вартість, значні масштаби затоплень, хибний підхід до визначення доцільності захисних заходів. У руслі схвалення планів гідробудівництва створені праці посадовців, які керували спорудженням гідровузлів в Україні.

Заходи по влаштуванню водосховищ відображені на сторінках галузевого видання “Гидротехническое строительство”. У контексті курсу на здешевлення будівництва гідровузлів актуальними були роботи, які обґрунтовували зниження затрат на підготовку водосховищ. У дусі часу інженери-енергетики Є.О. Бакшеєв, Т.П. Доценко, Г.Д. Кадомський проголосили пріоритет гідроенергетики, але визнали, що її вимоги суперечать вимогам зрошення, водного транспорту, водопостачання. У 1960-х роках з'явилися критичні статті у періодиці про негативний вплив водосховищ на довкілля.

Загалом публікації цього періоду у даній роботі виконують подвійну роль: вони виступають і як історіографічний доробок, і як джерело, тому що створені безпосередньо у період будівництва каскаду. Ці праці дають змогу зробити висновок, що під час спорудження водосховищ питання економіки затоплень розглядалися рідко, вплив на соціальну сферу цілком ігнорувався.

Протягом третього періоду (друга половина 70-х - 80-ті рр. ХХ ст.) з'явилися аналітичні праці, але й тоді об'єктивних даних про проектування не було. У багатьох роботах досліджувалися практично всі аспекти спорудження водосховищ: їх комплексне використання, підходи до вирішення проблеми охорони природи в проектах гідробудівництва та інші. Окремі автори надавали порівняльну характеристику принципів гідробудівництва в СРСР і за кордоном. У цей час економістами була сформульована проблема відчуження, яка у даному дослідженні розглядається в історичному аспекті. Проблему економіки затоплень вивчали Б.А. Боровських, Ю.А. Килинський, Б.В. Воробйов, О.С. Лігун, О.І. Макаров та інші автори. Проте соціальні проблеми ще не привертали увагу дослідників. Значною мірою це пояснюється тим, що науковці розглядали спорудження гідрокаскаду з позицій пріоритетного розвитку гідроенергетичної галузі.

Четвертий період пов'язаний з добою незалежної України, коли перед вченими відкрилися нові перспективи у дослідженні вітчизняної історії. Проте узагальнюючих історичних досліджень про будівництво гідрокаскаду не створено. Їх відсутність компенсують публікації у центральних і місцевих періодичних виданнях багатьох авторів, переважно журналістів, економістів та істориків. Статті, що наголошують на актуальності проблем гідробудівництва, пробуджують інтерес до теми у читачів. Комплекс соціальних і економічних заходів, що проводилися у період спорудження водосховищ, у контексті інших актуальних проблем розглядають історики П.П. Панченко, В.А. Шмарчук, С.М. Тимченко, С.С. Падалка, Л.В. Ковпак. Багато публікацій на екологічну тематику вміщують періодичні видання “Голос України”, “Урядовий кур'єр”, “Зелений світ”. На сучасному етапі розвитку науки поєднання історичних і екологічних знань поставило на порядок денний такий цікавий аспект проблеми, як “екологія і політика”, внаслідок чого з'явилися перші праці з цієї теми. Але дослідження інших наук мають переважно прикладний характер, тому використання їх є обмеженим і дозволяє залучити в обіг лише окремі дані.

Аналіз історіографії дає підстави стверджувати, що практично невивченим до цього часу залишився комплекс питань, пов'язаних зі спорудженням водосховищ, а саме: організація кампанії переселення із зони затоплення та підтоплення, влаштування населення на нових місцях, роль людського фактору в період гідробудівництва, виплата компенсації населенню, компенсаційні заходи для колгоспів щодо відшкодування втрат продукції, основні принципи захисту тощо.

У другому параграфі “Характеристика джерельної бази” зазначається, що розробка теми ґрунтується на достатньо репрезентативній джерельній базі, яку склали опубліковані законодавчі акти вищих органів влади і управління, галузевих міністерств з питань гідробудівництва, неопубліковані документи з фондів державних архівів, документи стосовно проектування гідротехнічних споруд і роботи об'єктів гідрокаскаду (проекти, матеріали нарад, конференцій), довідники адміністративно-територіального поділу УРСР, періодичні видання, документи і література особового походження, карти якості ґрунтів України.

У роботі використані актові документи, опубліковані у законодавчих збірниках, та матеріали галузевих нарад, на яких обговорювалися важливі питання розвитку гідроенергетики. Основу джерельної бази роботи склали документи 15 фондів 6 архівосховищ України - Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України), Державного архіву Дніпропетровської (далі - ДАДО), Запорізької (далі - ДАЗО), Київської (далі - ДАКО), Херсонської (далі - ДАХО) областей. Серед матеріалів центральних органів влади найбільш цінними є документи Ради Міністрів УРСР (ЦДАВО України, Ф. 2) та ЦК КП(б)У (ЦДАГО України, Ф. 1). Було широко використано матеріали місцевих органів влади, зокрема, документи облвиконкомів (ДАДО, Ф. Р 3383; ДАКО, Ф. 880; ДАХО, Ф. Р-1979) та обласних комітетів КП(б)У (ДАЗО, Ф. П-102).

Важливим джерелом стали галузеві періодичні видання 50-70-х рр. ХХ ст., такі як “Молодой колхозник”, “Колхозное село”, та реґіональна періодика. Опубліковані джерела особового походження представлені щоденником О.П. Довженка і спогадами свідків подій. З огляду на комплексний характер проблеми у дослідженні було використано карти якості ґрунтів України.

У третьому параграфі “Методологічні засади та методи дослідження” обґрунтовується застосування до предмету дисертаційного дослідження комплексу методологічних принципів і методів. Тема розкривається в проблемному аспекті із застосуванням принципу історизму, за яким процес спорудження Дніпровського гідрокаскаду розглядався з врахуванням історичних передумов (поява ідеї “Великого Дніпра”) та в історичному контексті (як наслідок волюнтаристичних дій вищого державного керівництва), і принципу об'єктивності, який орієнтував дивитися на події минулого неупереджено, без огляду на будь-яку ідеологію, і вимагав виявити і врахувати різнобічні фактори, які впливали на реалізацію планів гідробудівництва у період 50-70-х рр. ХХ ст.

Для вивчення проблеми були застосовані загальнонаукові методи, у першу чергу діалектичний, який допоміг розглянути процес спорудження гідрокаскаду комплексно, з врахуванням усіх причинно-наслідкових зв'язків. Метод пояснення мав велике значення для інтерпретації змісту документів, яка відбувається під впливом особливостей науковця. На теоретичному рівні дослідження було застосовано методи аналізу і синтезу - через вивчення окремих складових частин процесу влаштування водосховищ була створена загальна картина їх спорудження. За допомогою порівняльно-історичного методу вдалося отримати знання про схожі і відмінні риси однорідних процесів, які відбувалися на водосховищах гідрокаскаду (переселення, виплата компенсації, захисні заходи та інші). З-поміж дисциплінарних методів слід відзначити метод соціальної психології, який дозволив простежити роль людського фактору у період гідробудівництва, і структурно-системний, що був застосований для розгляду процесу спорудження водосховищ як одного цілого через вивчення кожного етапу розвитку його складових частин. Спеціальний історичний метод актуалізації дав можливість використати отримані висновки для створення рекомендацій.

Другий розділ “Формування і розвиток концепції комплексного використання водних ресурсів Дніпра” містить два параграфи. Перший параграф “Становлення ідеї “Великого Дніпра” присвячений історії формування концепції комплексного використання ресурсів Дніпра, яка була попередницею ідеї каскадного будівництва гідровузлів. У цій концепції найпершою оформилася транспортна проблема. У ХІХ ст. виникла ідея створення наскрізного Чорноморсько-Балтійського водного шляху, тоді ж складовою частиною концепції стали енергетичне використання Дніпра і зрошення. Для вирішення комплексної транспортно-енергетичної проблеми і організації зрошення у період 1905-1917 рр. було розроблено 11 проектів. Проте у царській Росії проекти реалізовувалися мляво через відсутність загальнодержавного інтересу.

У державному масштабі питання комплексного використання ресурсів Дніпра почали вирішувати після 1917 року. Основні принципи використання водних ресурсів були позначені в Державному плані електрифікації Росії (1920 р.). Комплексне використання водних ресурсів Дніпра логічно передбачало каскадне розташування гідровузлів, але у 1920 році ідея каскаду ще не сформувалася. Протягом 1927-1932 рр. спорудили Дніпрогес, розташування якого у районі порогів не викликало сумніву відносно першочергового значення цього будівництва. У 1920-х роках була розроблена схема комплексного використання ресурсів Нижнього Дніпра, а на початку 1930-х років з'явилася потреба у складенні схеми комплексного використання всього водного басейну Дніпра. За вимогами часу група вчених-енергетиків на чолі з О.В. Вінтером висунула ідею “Великого Дніпра”, яка передбачала вирішити в центральній європейській частині СРСР транспортні, енергетичні, водогосподарські завдання шляхом спорудження каскаду, водосховища якого ставали складовою частиною Чорноморсько-Балтійського водного шляху.

Ідея “Великого Дніпра”, оформлена у теоретичних розробках, пройшла апробацію в керівних і наукових колах держави. Протягом 1932-1936 рр. за дорученням Техніко-економічної ради з реконструкції Дніпра при Держплані СРСР Український відділ інституту “Гідроенергопроект” ім. С.Я. Жука (Укргідеп) склав проект “Робоча гіпотеза Великого Дніпра”, у якому чітко простежується ідея будівництва каскаду з узгодженою роботою гідровузлів. На Нижньому Дніпрі передбачали звести каскад з Дніпровської (вже існувала), Кременчуцької, Дніпродзержинської та низової ГЕС, місце для якої ще не визначили. У гіпотезі вирішувалися питання про Чорноморсько-Балтійське міжбасейнове з'єднання, воднотранспортне з'єднання Десни і Оки, “глибоке введення” Дніпра в Донбас. Надалі науково-дослідні установи продовжили розглядати концепцію використання ресурсів Дніпра; один з напрямів досліджень визначався потребою покращити роботу Дніпрогесу. Науковці оформили ще два проекти - “Попередня схема реконструкції Дніпра” (1937 р.) і “Схема реконструкції Нижнього Дніпра” (1938-1940 рр.), у яких визнали пріоритетне будівництво відповідно Кременчуцької і Дніпродзержинської ГЕС. Однак у різного роду “схемах” і “гіпотезах” проблеми масштабів затоплень, впливу на екологію, компенсаційні заходи для сільського господарства не знайшли відображення. Подальший розгляд проектів перервала війна.

У другому параграфі “Підходи до проблем гідробудівництва у кінці 40-70-х рр. ХХ ст.” розглядається практика гідробудівництва в УРСР. У кінці 1940-х років ідея “Великого Дніпра” здобула можливості для подальшого розвитку, тому що була поєднана з потребами відновлення зруйнованого господарства країни. Але на її реалізацію значний вплив мав сталінський план перетворення природи, за яким перетворювати природу почали й там, де такі заходи не були нагальними, як це сталося з Наддніпрянщиною. На планах гідробудівництва позначилася гігантоманія, притаманна всій радянській добі. Першочерговим об'єктом будівництва назвали Каховську ГЕС, водосховище якої виконувало функцію зрошення. З огляду на це підходи до схеми комплексного використання Дніпра дещо змінилися.

У 1951-1952 рр. в Укргідепі була складена “Техніко-економічна доповідь по схемі комплексного використання Дніпра” (ТЕД), яка підтвердила пріоритетне використання ресурсів Нижнього Дніпра і пропонувала кілька варіантів розташування гідровузлів. Згідно ТЕД розробляли проекти будівництва гідровузлів, але у них повністю врахувати суперечливі інтереси різних міністерств було важко. Хоч проекти і передбачали використання об'єктів багатьма галузями народного господарства, фактично ж враховували інтереси тільки енергетики. Рада Міністрів СРСР і до, і під час будівництва створювала комісії, які переглядали існуючі проекти і схвалювали їх, тому що до складу комісій входили представники зацікавлених відомств.

Плани гідробудівництва не зустрічали цілковитого схвалення у суспільстві. У центральні органи влади надходили листи від громадян, у яких заперечувалося будівництво каскаду, але публічного обговорення проектів не існувало. Іноді критика з боку громадськості і науковців була дієвою: на початку 1950-х років відмовилися від зведення Південно-Українського каналу і Молочанського водосховища. На основі архівних документів з'ясовано, що позиція керівництва УРСР була непослідовною. Так, Рада Міністрів УРСР і ЦК КПУ висловили незгоду з будівництвом Кременчуцької ГЕС, але вони ж пізніше виступили ініціаторами будівництва Київської і Канівської ГЕС.

Проекти гідровузлів неодноразово переглядалися з метою їх здешевлення, у зв'язку з чим ставилося питання про припинення будівництва Кременчуцької і Дніпродзержинської ГЕС. Джерелом здешевлення була відмова від виконання ряду заходів по водосховищах - захисту, меліорації, або ж віднесення цих заходів на бюджет республіки, що свідчить про другорядне значення водосховищ.

Незважаючи на великі масштаби гідробудівництва, в СРСР у післявоєнні роки приріст електроенергії забезпечували переважно теплові електростанції. Принципи гідроенергетики у західних країнах були разюче не схожими на радянські, тому що з огляду на великі затоплення там відмовилися від зведення ГЕС на рівнинних річках, а в СРСР це сталося тільки у 1970-х роках.

Третій розділ “Реалізація кампанії переселення” складається з чотирьох параграфів. У першому параграфі “Загальні підходи до організації переселення” акцентується увага на визначенні напрямів переселення і діяльності органів, які керували переселенням. Проблему переселення ускладнила наявність на Наддніпрянщині густої мережі населених пунктів. Організація переселення була складною справою, тому що потребувалося вибрати місця поселення зі зручними умовами для проживання і врахувати бажання самих переселенців. На усіх водосховищах переважало поселення у межах тих же сіл, районів чи областей, через що відстань відселення була невеликою. Переселення в райони зрошуваного землеробства Півдня України було найбільшим тільки на Кременчуцькому водосховищі, але вважати переселення на південь головною умовою спорудження цього гідровузла не можна. Вирішення питання про відселення господарств, які не затоплювалися, але потребували відселення з організаційних причин, енергетики переклали на місцеве керівництво, що свідчить про їх небажання вирішувати складний комплекс соціально-економічних питань. Ряд прибережних сіл, розташованих поза зоною затоплення, значно збільшився за рахунок переселенців.

Організацію переселення здійснювали Переселенське управління при Міністерстві сільського господарства і заготівель УРСР, переселенські відділи в обласних управліннях цього міністерства, облвиконкоми, райвиконкоми, колгоспне керівництво. У процесі переселення керівництво стикалося з проблемою врахування важливої ролі людського фактору. Ставлення людей до переселення було негативним, тому важливого значення надавали пропагандистській роботі по роз'ясненню постанов уряду і партії. Про ігнорування людського фактору свідчить недостатня роз'яснювальна робота щодо механізму переселення, нехтування принципом добровільного вибору місця поселення, примусове переселення. Через це мали місце випадки відкритого саботажу робіт про влаштуванню водосховищ.

Другий параграф “Виплата компенсації населенню і колгоспам” розкриває механізм і особливості інвентаризації, оцінки і виплати компенсації. Першочерговими були заходи по інвентаризації, які полягали у визначенні кількості та характеристиці стану споруд, насаджень, що затоплювалися, - ці дані потребувалися для подальшої оцінки. Для оцінки об'єктів одного виду (типових будівель, однорідних насаджень) існували уніфіковані нормативи і розцінки. Протягом періоду гідробудівництва за основу брали нормативи і розцінки по Каховському водосховищу, до яких застосовували коефіцієнти. Проте через недосконалість нормативів і розцінок переселенці не завжди отримували справедливу компенсацію. В оціночних актах визначали вартість матеріалів зі старого будинку і потребу в додаткових матеріалах, але спостерігався нерівнозначний підхід при визначенні цін на матеріали: для селян - роздрібні, для жителів міста - оптові, що були значно вигіднішими. Оцінка визначала вартість колодязів, затрати по посадці насаджень, транспортні витрати, кошти на оформлення документації на право домоволодіння.

Відомості оціночних актів слугували основою для встановлення розміру компенсації. Фактично завжди вона була нижче запланованої. У містах нараховували малу компенсацію, що вимагало додаткових вкладень. Щоб полегшити господарське влаштування переселенців і колгоспів, їм надавали кредит, а також звільняли на визначений термін від поставок продукції. Значні пільги встановлювалися для переселенців у південні області УРСР, яких треба було заохотити до такого кроку.

У третьому параграфі “Господарське влаштування на нових місцях поселення” розкриваються особливості будівництва у районах переселення. Господарське влаштування проводилося на умовах, вперше передбачених постановою Ради Міністрів СРСР № 3841 від 22 серпня 1952 року “Про заходи по переселенню населення і перенесенню на нові місця будівель і споруд у зв'язку з будівництвом Каховської гідроелектростанції Міністерства електростанцій СРСР”. Першочерговими були роботи по плануванню зони впливу водосховищ, нових населених пунктів, районів доприселення. Ці функції виконувало Управління у справах сільського і колгоспного будівництва при Раді Міністрів УРСР, проектний інститут “Діпросільбуд” Міністерства сільського господарства УРСР, облпроекти.

Села у зоні впливу водосховищ можна розділити на три типи: повністю нові; реконструйовані з частковим виходом на вільні території; із забудовою у межах старих сіл. У 1960-х роках будівництво проводилося під впливом ідеї про ліквідацію відмінностей між містом і селом, у зв'язку з чим відбувалося скорочення земельних ділянок, а щільність населення значно збільшувалася. Важливим визнали питання поліпшення архітектурно-планувальної структури сіл. На Каховському і Кременчуцькому водосховищах проявилися недоліки у плануванні - села були розтягнуті, не компактні. Надалі помітний поступовий перехід до більш раціонального використання природних умов місцевості.

Будівництво на нових місцях проводилося силами власників будинків. Місцева влада, яка була зобов'язана їм допомагати, часто ігнорувала потреби переселенців. Під час будівництва поселенці стикалися з багатьма труднощами, зокрема, суми компенсації не вистачало на купівлю нових матеріалів. Успіх господарського влаштування значною мірою залежав від вирішення проблеми водопостачання. Трапилася парадоксальна ситуація: жителі придніпровських сіл залишалися без води і оплачували її підвезення.

Нові села намагалися зробити благоустроєними і впорядкованими, а окремі з них повинні були стати показовими. Незважаючи на це, багато людей виїжджало. Кампанія переселення виявилася перманентною, тому що через берегообвалення і підтоплення переселення продовжується й зараз, внаслідок чого важко визначити фактичну кількість переселених господарств.

На особливих умовах переселялися пільгові групи населення - інваліди війни, праці, пенсіонери, люди похилого віку, сім'ї загиблих воїнів. Для них здійснювалося підрядне будівництво силами будівельно-монтажних управлінь спецбудтрестів Міністерства міського і сільського будівництва УРСР. Оплата робіт проводилася за рахунок компенсації, але оскільки вона була малою, то переселенцям нараховувалася дотація. Якість будівельних робіт виявилася низькою, тому деякі переселенці розривали договори і будувалися самостійно. На Кременчуцькому водосховищі зі значними труднощами стикалися переселенці у Миколаївську і Херсонську області. З боку місцевого керівництва допомога була вкрай малою, кошти, направлені переселенцями на потреби будівництва у південні колгоспи, ті витрачали на власний розсуд. Чимало людей жило на підселенні, тому багато хто повертався у свої області.

Спецбудтрести Міністерства міського і сільського будівництва УРСР зводили громадські споруди, але темпи робіт значно відставали від запланованих. Будівництво шкіл, лікарень, клубів було другорядним.

У четвертому параграфі “Соціальні наслідки переселення” розкривається вплив процесу спорудження водосховищ на соціальну сферу Наддніпрянщини. Соціальні наслідки були дуже трагічними: поява водосховищ спричинила скорочення кількості сіл (за різними даними, зникло від 2 тис. до 3 тис. сіл), руйнування традиційних поселенських структур українського села та господарських зв'язків територій. Населення, особливо молодь, виїжджало у міста. Затоплювалися території козацьких січей, багато археологічних і культурних пам'яток різних епох, що сучасні автори розцінюють як втрату історичної пам'яті народу та зв'язку поколінь. Соціальні проблеми знайшли відображення у творах О. Довженка, О. Гончара, С. Плачинди.

Четвертий розділ “Історичний аспект проблеми відчуження на будівництві Дніпровського гідрокаскаду” присвячений розгляду проблеми відчуження в історичному аспекті і складається з трьох параграфів. У першому параграфі “Захисні заходи на водосховищах гідрокаскаду” подається характеристика проблеми відчуження, яка представляє собою сукупність питань, пов'язаних з виконанням робіт по підготовці території для створення нового об'єкту і з ліквідацією можливих побічних негативних явищ у господарстві і природі. Проблема відчуження мала три складові:

1) недопущення відведення для потреб промислового будівництва цінних земель, що передбачало вчасне здійснення захисних заходів;

2) компенсаційні заходи по відшкодуванню втрат продукції;

3) подолання негативного впливу на екологію. Гостроту проблеми відчуження значною мірою знімали вчасно зроблені еколого-економічні оцінки, які почали складати у 1970-х роках. Тоді економісти визнали, що для з'ясування доцільності зведення великих промислових об'єктів треба знати характер і розміри негативного впливу на природу, господарство, людину і враховувати як безпосередні, так і віддалені результати, а вартість заходів по відновленню втраченої рівноваги в господарстві і природному середовищі потрібно включати в кошторис об'єкту і враховувати при обґрунтуванні його економічної ефективності.

Важливе значення для зменшення шкоди від затоплення мав інженерний захист цінних об'єктів. Захисні заходи здійснювалися тільки у тому випадку, якщо їх вартість не перевищувала вартість об'єктів захисту. Були захищені великі природні масиви з інтенсивним характером розвитку сільського господарства - Кам'янський Під (Каховське водосховище), Золотоніський, Оболонський, Будище-Свидівський масиви (Кременчуцьке водосховище) та ряд інших, проте через удавану дорожнечу відмовилися від захисту Кінських і Базавлуцьких плавнів. Захистили великі міста, марганцеві родовища біля м. Нікополя і родовища бурого вугілля біля м. Верхньодніпровська. Захист поодиноких сіл відхилявся. Захисні заходи передбачали зведення дамб, насосних станцій для відкачування води, дренажних систем. Всього захищено 22 масиви площею понад 400 тис. га. Але заходи не вирішували проблему мілководь, які неминуче утворювалися під час влаштування водосховищ. Порівняно з іншими країнами захист в УРСР був другорядним, тому що при здешевленні будівництва гідровузлів кошти знімали зі статті захисних заходів.

У другому параграфі “Заходи по відшкодуванню втрат сільськогосподарської продукції” аналізуються підходи до компенсації втрат земель і продукції для колгоспів. Проблема відчуження була особливо гострою у цьому випадку, тому що ставила питання про вартість заходів для відшкодування не тільки втрат продукції, але й втрати родючості землі. У зоні затоплення знаходилися родючі землі, бонітет (якість) яких - 65-100 одиниць. Колгоспні землі складали значну частину всіх затоплених угідь. Перед затопленням у кожному колгоспі проводили комплекс землевпорядних робіт, пов'язаних з відведенням земель, складали проекти земельного і організаційно-господарського устрою. Ці роботи здійснювали представники Укргідепу (з боку Міністерства енергетики СРСР) і Каховської та Черкаської землевпорядних експедицій (з боку Міністерства сільського господарства УРСР).

Підходи до визначення основної мети компенсації викликали дискусію про те, що саме слід відшкодовувати - втрати продукції чи втрати родючості землі. Переважив підхід щодо відновлення втрат продукції. Документальна база для її компенсації на перших етапах гідробудівництва була недостатньою, але деякі принципи відшкодування закріплювалися у проектних завданнях. Так, проектне завдання Каховської ГЕС компенсації орних земель не передбачало. Єдиної методики оцінки земель, що вилучалися, не було. Застосовували принципи “га за га”, відновлення виробництва продукції в натуральному чи вартісному вираженні, компенсація вартості ріллі, відновлення чистого прибутку, відмова від компенсації природних кормових угідь, відшкодування затоплених земель тільки для колгоспів, повна відмова від повернення втрат. Фактично земля, що відчужувалася, не відшкодовувалася, оплата невикористаних затрат праці не проводилася. Підтоплені землі компенсації не підлягали. Основним заходом по відновленню втраченої продукції була меліорація. Проте кошторис на ці заходи постійно скорочували, запланованих масштабів не досягли. За втрачений 1 га землі провели меліорацію лише на 0,03 га. Зрошення стало причиною перезволоження і підтоплення земель.

У третьому параграфі “Вплив водосховищ гідрокаскаду на стан екології Наддніпрянщини” розглядаються екологічні наслідки гідробудівництва. У 50-70-х рр. ХХ ст. перетворення природи розумілося як мета і як закономірний результат будівництва. Але характер і масштаби впливу на природу виявилися неочікуваними, тому що свого часу еколого-економічні оцінки не складали, вважаючи їх несуттєвими. Водосховища затопили 709,9 тис. га земель, з них 30% - продуктивні землі. Негативним наслідком стало берегообвалення, підтоплення, наявність мілководь. Через малу проточність води спостерігається її “цвітіння”, заходи по боротьбі з яким є неефективними. Зменшився видовий і якісний склад тваринного і рослинного світу. Заходи по врятуванню тварин були поодинокими.

Ще у роки гідробудівництва громадськість була занепокоєна станом екології Дніпра, але природоохоронні організації виявилися практично бездіяльними у справі охороні природи. Причиною стала наявність руйнівної установки про владу раціонального людського замислу над природою.

Зараз екологічний аспект людської діяльності є вкрай актуальним. Проблеми екології Дніпра здатні інтегрувати різні кола, які висувають радикальні ідеї щодо спуску водосховищ і пропонують відновити режим вільної річки. Але однозначно слід відмовитися від поквапливого спуску водосховищ, не визначивши всебічно можливі наслідки цього заходу.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ І ВИСНОВКИ

Дисертація розв'язує важливе і актуальне завдання вивчення і аналізу соціальних та економічних складових процесу спорудження водосховищ Дніпровського гідрокаскаду у 50-70-ті рр. ХХ ст., а саме: ролі людського фактору, організації кампанії переселення, механізму виплати компенсації, основних підходів до вирішення проблеми відчуження. У роботі накреслюються шляхи подолання екологічних проблем Наддніпрянщини.

На основі опрацювання великого кола джерел встановлено, що будівництво гідрокаскаду мало об'єктивні передумови і відбувалося за принципами, закладеними у концепції комплексного використання ресурсів Дніпра. Ця ідея оформилася у 20-30-ті рр. ХХ ст. і була досить потужною за своїм потенціалом. Однак у 50-70-х рр. ХХ ст. концепція реалізовувалася під впливом курсу радянського керівництва на гігантоманію, що значно спотворило її. Намагання збудувати потужні гідровузли супроводжувалося прагненням якнайбільше їх здешевити. Основним джерелом здешевлення стали водосховища, бо кошториси на проведення основних робіт по їх влаштуванню постійно переглядалися у бік зниження. Проектні завдання складали без необхідних еколого-економічних оцінок, що спричинило появу низки проблем. Так, питання природоохоронних заходів в проектах були слабко відображені, що викликало закономірні негативні наслідки у навколишньому середовищі.

Соціально-економічна політика державного керівництва під час влаштування водосховищ характеризувалася недостатньою увагою до проблем переселенців. При виборі напрямів переселення переважав принцип “економічної доцільності”, згідно якого людей переселяли без їхньої згоди на визначені території. Недостатньо повно проводилася роз'яснювальна робота, значні недоліки мала виплата компенсації за втрачені садиби, що дуже утруднювало відновлення господарств, яке було справою самих переселенців. Господарське влаштування представників пільгових категорій відзначалося формальним підходом з боку владних інстанцій. З великими труднощами під час влаштування на нових місцях стикалися колгоспи та інші організації.

Спорудження водосховищ значно вплинуло на соціальну сферу Наддніпрянщини: зникло багато сіл і хуторів, зруйновано традиційні поселенські і організаційні структури наддніпрянських сіл, порушені господарські зв'язки, що склалися у регіоні протягом багатьох століть.

У сучасному техногенному суспільстві все більшого значення набуває людський фактор, що робить актуальним його вивчення у даній роботі. У 50- 70-ті рр. ХХ ст. було багато випадків ігнорування людського фактору з боку керівників різного рівня, які не дослухалися до громадської думки протесту проти спорудження гідрокаскаду і ігнорували потреби переселенців. Загальний (державний) інтерес переважив індивідуальний і цілком підкорив його собі.

У період гідробудівництва вкрай гостро постала проблема відчуження, яка на Дніпровському гідрокаскаді мала три складові:

Відведення земель під водосховища. Водосховища затопили 709,9 тис. га угідь, а відмову зменшити площі затоплень проектні установи пояснювали тим, що це знизить виробіток і потужність гідровузлів. Проте у процесі будівництва затоплень могло бути значно менше, якби вчасно здійснили усі необхідні захисні заходи.

Відновлення втрат сільськогосподарської продукції. Компенсаційні заходи по відновленню втрат продукції були недостатніми. У перші роки спорудження водосховищ переважав споживацький підхід до землі, згодом компенсаційні заходи набували більшого поширення, однак землю розглядали тільки як джерело продукції. Впроваджувалася практика відновлення продукції через меліорацію земель. Протягом періоду спорудження водосховищ помітна тенденція до подорожчання капіталовкладень в 1 га меліорованих земель.

Ліквідація негативних явищ у навколишньому середовищі. У роки гідробудівництва проблема охорони природи практично не вирішувалася. Вкорінена практика вузьковідомчих підходів визнавала пріоритетними об'єкти народного господарства, а об'єкти природи залишалися другорядними. Були знищені цінні плавневі угіддя з багатим рослинним і тваринним світом, зокрема, Кінські і Базавлуцькі плавні. Підтоплення і берегообвалення були очікуваними явищами, проте їхніх масштабів ніхто не міг передбачити. Боротьба з цими процесами є актуальною й зараз.

Усі складові проблеми відчуження вимагають негайного вирішення. Цілком реальною є розробка нових заходів для відновлення втрат продукції і оздоровлення басейну Дніпра. Необхідно забезпечити безпечне функціонування гідровузлів і вчасно проводити захисні заходи у зонах берегообвалення і підтоплення. Слід посилити контроль за дотриманням водного законодавства з метою недопущення поглиблення екологічної кризи. Між економікою і екологією завжди були складні відносини, але нині екологічний аспект людської діяльності став дуже важливим, тому ці відносини дещо поліпшилися. Факторами їх оптимізації має стати такий захід: масштабні проекти промислового будівництва повинні проходити через еколого-економічну оцінку ще на стадії появи концепції, а не тоді, коли їх підготовка вже завершується. Усі проекти слід оцінювати з погляду економіки, екології, соціального впливу. Доцільною може стати практика публічного обговорення масштабних проектів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Горло Н.В. Становлення ідеї Великого Дніпра та її місце в розвиткові гідроенергетики України (20-30-ті рр. ХХ ст.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: Просвіта, 2002. - Вип. XIV. - С. 138-143.

Горло Н.В. Спорудження Дніпровського гідрокаскаду: історична необхідність чи химери гігантоманії? // Література та культура Полісся. - Ніжин: НДПУ ім. М. Гоголя, 2002. - Вип. 20. Історичні та культурологічні процеси на Поліссі та в Україні (ХІ - ХХ століття). - С. 198-203.

Горло Н.В. Вирішення питання про захист важливих народногосподарських об'єктів під час спорудження водосховищ Дніпровського гідрокаскаду // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2003. - Вип. 11. - С. 53-57.

Горло Н.В. Проблема охорони природи під час спорудження водосховищ Дніпровського гідрокаскаду (50-70-ті рр. ХХ ст.) // Сторінки історії: Збірник наукових праць. - К.: Політехніка, 2004. - Вип. 19. - С. 19-27.

Горло Н.В. Виплата компенсації переселенцям у період спорудження водосховищ Дніпровського гідрокаскаду як прояв нехтування людським фактором (50-70-і рр. ХХ ст.) // Література та культура Полісся. - Ніжин: НДПУ ім. М. Гоголя, 2005. - Вип. 29. Реґіональна історія та культура в українському і східноєвропейському контексті. - С. 191-196.

Горло Н.В. Роль людського фактора у період спорудження Дніпровського гідрокаскаду (50-70-і рр. ХХ ст.) // Грані: Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ, 2005. - № 4 (липень-серпень). - С. 21-27.

Горло Н.В. Основні підходи до забудови сіл та житлового будівництва у зоні водосховищ Дніпровського гідрокаскаду: історичний аспект (50-70-ті рр. ХХ ст.) // Український селянин. - Черкаси, 2006. - Вип. 10. - С. 363-366.

Размещено на Allbest.ru