Студентство міста Львова в українському національному русі (1944–1953)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА

УДК 329.78-057.87 (477.83-25) “1944/1953”

СТУДЕНТСТВО МІСТА ЛЬВОВА В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ РУСІ (1944-1953)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Генега Роман Ярославович

Львів 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент МУДРИЙ Мар'ян Михайлович, Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра новітньої історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ТРОФИМОВИЧ Володимир Васильович, Національний університет “Острозька академія”, завідувач кафедри історії

кандидат історичних наук СТАСЮК Олександра Йосипівна, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, науковий співробітник відділу новітньої історії

Провідна установа:Інститут історії України НАН України, м. Київ

Захист відбудеться 5 червня 2007 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 221).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 27 квітня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор О. М. Сухий

національний підпільний студентський львів

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Необхідність наукової розробки даної теми видається важливою з ряду причин. З одного боку, історія українського національного руху ХІХ-ХХ ст. однозначно свідчить, що його головною рушійною силою була молодь, з іншого боку, наукове осмислення вікової (генераційної) складової національного руху ні в концептуальному, ні в фактологічному плані не можна вважати завершеним. Участь студентів Львова в українському національному русі в повоєнні роки ще не ставала предметом окремого дослідження. У публікаціях авторів, які вивчають український національно-визвольний рух, студентство переважно не виокремлюється як відносно самостійна суспільно-політична сила. Нерідко під впливом дискусій про характер і значення діяльності ОУН і УПА, які тривають в українському суспільстві, з'являються публікації, в яких науковий аналіз підміняється публіцистичною полемікою. Утім, висвітлення студентської сторінки українського опозиційного руху має чималий науковий потенціал, адже дає додатковий матеріал для розуміння механізмів утвердження радянської влади на західноукраїнських землях, трансформаційних процесів у сфері національної свідомості українців, а також повніше розкриває характер міжнаціональних стосунків у Львові в перші повоєнні роки. Вивчення участі львівського студентства в українському національному русі в повоєнні роки - необхідна передумова для з'ясування особливостей історичного розвитку західноукраїнського регіону в другій половині ХХ ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках науково-дослідницької теми “Західноукраїнські землі у ХІХ-ХХ століттях: політичний і соціально-економічний аспекти”, згідно з планом наукової роботи кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета і завдання дисертації. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу спеціальної літератури, опублікованих і архівних документальних матеріалів з'ясувати роль і місце студентського середовища Львова в українському національному русі другої половини 40-х - початку 50-х років ХХ ст. Відповідно до мети в роботі поставлено завдання дослідити:

– ступінь історіографічного опрацювання теми, джерельну базу;

– характер демографічних, соціальних, культурних змін у Львові в перші повоєнні роки і на цій основі встановити суспільний контекст участі студентів міста в національному й антирадянському підпільному русі;

– організацію вищої освіти у Львові, викладацький і студентський склад вищих навчальних закладів, зміни у навчальному процесі, умови навчання та побуту студентів;

– причини, що спонукали студентів-українців до опору радянській владі, та методи, що їх використовувала радянська влада для встановлення ідейно-політичного контролю над студентським середовищем;

– методи та форми підпільної діяльності українських студентів;

– взаємодію між індивідуальними й колективними проявами національної свідомості у студентському середовищі.

Об'єктом дослідження є студенти-українці міста Львова в 1944-1953 роках, предметом - участь студентів у національному русі, організація та діяльність студентських підпільних груп, а також соціально-економічні й культурні умови, що зумовлювали серед студентів антирадянські настрої.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1944-1953 роки, тобто період з часу звільнення Львова від німецьких військ і відновлення в Західній Україні радянської влади до встановлення практично повного контролю нової влади над західноукраїнським суспільством і, як наслідок, згортання активних антирадянських дій з боку українського підпілля. Саме в цей період опозиційна до радянської влади діяльність студентів у Львові мала виразні ознаки самостійного сегменту в складній палітрі українського національного руху загалом.

Географічні рамки дослідження обмежено територією міста Львова, що стало в повоєнні роки великим економічним, освітнім і науковим центром на заході України, поєднавши зовнішні риси радянського міста з прихованою українською опозиційністю. У соціальній структурі населення Львова відсоток студентів, у відношенні до загальної кількості жителів міста, постійно зростав. Якщо в 1944/1945 навч. році у Львові налічувалося 3 277 студентів, що складало 1 % від загальної кількості жителів міста, то в 1952/1953 навч. році у львівських вищих навчальних закладах навчалося вже 17 тис. студентів, що становило 4,5 % мешканців Львова. В адміністративному відношенні Львів у досліджуваний період був розділений на п'ять районів - Шевченківський, Залізничний, Червоноармійський, Ленінський і Сталінський. У місті зосереджувалася більшість вищих навчальних закладів і студентів регіону.

Методологічна основа дисертації. У роботі над темою дисертації було використано загальнонаукові методи, зокрема порівняльно-історичний і системно-структурний, котрі допомогли впорядкувати значну кількість джерельного матеріалу та виявити і порівняти зміст і спрямованість студентської активності на її різних стадіях. Біографічний метод допоміг представити студентів у їх індивідуальній неповторності й разом з тим в їх соціальній типовості. У науковому пошуку й при вирішенні поставлених у роботі завдань автор опирався на головні принципи історичної науки - принципи об'єктивності та історизму. У побудові структури роботи використано проблемно-хронологічний підхід.

Термінологія. Ключовими поняттями дисертації є терміни “студент”, “студентство”. У 1944-1953 роках ці терміни використовувалися на офіційному рівні не тільки стосовно студентів вищих навчальних закладів, але також щодо учнів технікумів і професійних шкіл. У дисертації термінами “студент”, “студентство” окреслено молодіжну соціальну верству населення, представники якої в 1944-1953 роках навчалися у вищих навчальних закладах Львова, або ж, змушені з різних причин перервати навчання під час Другої світової війни, надалі вважалися студентами.

Наукова новизна праці визначається тим, що в ній уперше досліджено тему, яка в такій постановці й хронологічних рамках не вивчалася в українській історіографії. Уперше в українській історіографії антирадянську діяльність львівських студентів-українців зі зламу 40-50-х років ХХ ст. визначено як сполучну ланку між збройним національно-визвольним рухом ОУН і УПА і рухом дисидентів-“шестидесятників”. Студентство Львова розглянуто як складову частину українського національного руху і на цій підставі доведено, що студентський супротив радянізації, мовним і релігійним обмеженням сприяв підтриманню національно-державницьких настроїв серед українських мешканців Львова, формуванню в громадськості ідей тяглості українського визвольного руху. Іншим важливим результатом студентського руху опору стало поширення національно-патріотичних настроїв серед молодих кваліфікованих кадрів, багато з яких згодом, навіть обіймаючи високі управлінські посади, виявляли приховані симпатії до української національної ідеї.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що воно заповнює певну прогалину в історичному знанні, вводить у науковий і дидактичний обіг новий фактичний та інтерпретаційний матеріал. У дисертації вивчено участь студентів в українському підпільному русі, визначено їхню роль у націотворчому процесі, здійснено аналіз етнополітичного й економічного життя Львова. Наведений у дисертації фактичний матеріал і висновки можуть бути покладені в основу для написання узагальнюючих праць з історії України, історії культури, етнології, підготовки навчальних нормативних і спеціальних курсів для студентів вищих навчальних закладів, відповідних методичних видань і підручників.

Апробація результатів дисертації. Основні методологічні засади й результати дослідження обговорювалися на міжнародних наукових конференціях: “1939 рік в історичній долі України та українців” (Львів, 2001), “Львів: місто - суспільство - культура” (Львів, 2002), щорічних звітних наукових конференціях викладачів і аспірантів Львівського національного університету імені Івана Франка (2001-2006) та були оприлюднені в п'ятьох статтях у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків і списку використаних джерел і літератури. Обсяг дисертації - 199 сторінок, з яких вступ - 9 сторінок, висновки 5 сторінок, список використаних джерел та літератури (205 позицій) - 19 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, термінологію, хронологічні та географічні рамки дослідження, розкрито наукову новизну дисертації та її практичне значення.

Перший розділ “Історіографія та джерела” містить огляд історіографічної та джерельної бази дисертації. Роль львівських студентів в українському національно-визвольному русі середини ХХ ст. в історіографії висвітлено стисло. Згадки про участь студентів у національно-визвольному русі в існуючих працях мають фрагментарний характер і подаються переважно в контексті загальної боротьби західноукраїнського населення. Беручи за критерій тематичні зацікавлення авторів, а також відповідно до рівня розгляду авторами проблеми вважаємо за доцільне поділити історіографію досліджуваного питання на декілька груп. Першу групу складають наукові роботи про безпосередню участь студентів у антирадянському русі опору, кількість учасників, методи боротьби тощо. Друга група - роботи, що присвячені розвитку вищої освіти в регіоні. До третьої групи відносяться праці, автори яких вивчали ідеологічні зміни в суспільно-політичному житті Львова, зокрема становище інтелігенції. Четверту групу становлять роботи про національно-визвольні рухи (український і польський) у цілому, вони побіжно торкаються студентської проблематики, головно висвітлюють факти, що впливали на формування студентського світогляду чи процес навчання й таким чином опосередковано визначали мотиви підпільної діяльності студентів.

Антирадянську діяльність студентів-українців у повоєнному Львові вивчали Я. Дашкевич, В. Трофимович, Р. Ковалюк, І. Ситар, І. Голубенко. Вони висвітлили такі аспекти цього руху, як переслідування інакомислячих у вищих навчальних закладах, виготовлення і розповсюдження листівок, антирадянська агітація, структура й чисельність підпільних студентських груп, тощо. Дослідники вважають, що студентські виступи проти радянської влади у Львові не були спорадичним і неорганізованим явищем. Грубе втручання адміністративно-командної системи в науку і навчальний процес, вишукування серед студентів “ворожих і політично сумнівних елементів” привело, на думку авторів, до створення розгалуженої мережі студентських підпільних організацій і глибокого проникнення у свідомість студентів національно-визвольних ідей.

Перші праці про розвиток в регіоні системи вищої освіти з'явилися в українській радянській історіографії у 1960-х роках. Автори характеризували кількісний і якісний склад вищих навчальних закладів повоєнного Львова, систему управління, що дало змогу реконструювати процес відновлення вищої освіти у Львові в перші повоєнні роки. Зберегла фактологічну актуальність стаття Ф. Стеблія. Автор розглянув головні критерії розвитку радянських вищих навчальних закладів у Західній Україні, показав кількісне зростання студентів і викладачів, національний склад студентства. Стан освіти Львова двох повоєнних десятиліть, а також участь шкільної та студентської молоді в підпільній боротьбі проаналізував С. Сворак. На підставі архівного матеріалу автор скрупульозно підрахував кількість виключених за політичними мотивами студентів, охарактеризував матеріальне й методичне забезпечення радянських вищих навчальних закладів, акцентуючи увагу на русифікаційних процесах. Формування у Львові радянської системи вищої освіти потрапляло в поле зору І. Патера. Зокрема він висвітлив історію новозаснованого Львівського технологічного інституту, що був об'єднаний пізніше з Політехнічним інститутом.

В сучасній українській історіографії до проблеми вивчення ідеологічних змін в суспільно-політичному житті Львова звертались такі дослідники, як Ю. Сливка, О. Луцький, О. Гаврилюк, В. Баран, Б. Ярош, О. Іщук, О. Рубльов, Ю. Черченко, Г. Касьянов. Названі автори висвітлювали перебіг соціалістичних перетворень у західних областях України в соціальній сфері, освіті, культурі, міському побуті. Вони трактують комуністичну ідеологію як всеохоплююче явище - основу радянізаційних і русифікаторських процесів, які виливалися, зокрема, в антиурядові виступи студентів. Особливий акцент вони роблять на процес інтегрування місцевої інтелігенції в радянську культурну систему. Однак праць з безпосередньо студентської тематики немає.

З досліджень про український національно-визвольний рух заслуговують уваги передусім монографії Ю. Киричука. Дослідник розглянув засади ідеології та політичну практику українських національних рухів, партій, відтворив етапи боротьби за українську незалежність у 40-50-х роках ХХ ст. Суттєвим внеском у вивчення національних рухів є наукові праці А. Русначенка. Він доводить, що рухи опору в Східній Європі продовжили формування національної й державної ідентичності народів. Окремі аспекти студентського руху опору висвітлені - через призму суспільно-політичного життя в західних областях України в перші повоєнні роки - в кандидатських дисертаціях В. Масловського, А. Корнейка, П. Когута, В. Гулая, Р. Попп.

Аналіз історіографії свідчить, що участь студентів Львова в українському національному русі 1944-1953 років не стала предметом всебічного наукового аналізу. Українська радянська історіографія замовчувала це питання взагалі, хіба що згадувала тільки про труднощі у становленні вищої освіти у Львові. Наукові праці сучасних істориків тільки побіжно (на основі фрагментарних джерельних матеріалів) торкаються окремих аспектів теми. Комплексне вивчення участі студентської молоді в національно-визвольному русі другої половини 40-х - початку 50-х років є актуальним дослідницьким завданням, а його вирішення дасть змогу ґрунтовніше й науково достовірніше зрозуміти суспільно-політичну атмосферу повоєнного Львова.

Основу джерельної бази дисертації становлять неопубліковані архівні документи. Передусім, це матеріали з раніше закритого для дослідників Архіву Управління Служби безпеки України у Львівській області. У дисертації використано також матеріали з Державного архіву Львівської області (фонди П-1: Львівський обласний комітет Комуністичної партії України, П-4: Львівський міський комітет Комуністичної партії України, Р-119: Львівський університет, Р-5: Ветеринарний інститут, Р-7: Вчительський інститут, Р-2070: Інститут фізичної культури, Р-2056: Музична академія імені М. В. Лисенка, Р-35: Губернаторство дистрикту Галичина), Державного архіву Тернопільської області (ф. П-1: Тернопільський обласний комітет Комуністичної партії України), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ф. 3 833: Крайовий провід ОУН на українських землях), а також з фондової групи Львівського історичного музею - “Пам'ятки визвольних змагань”.

Образ суспільно-політичної атмосфери повоєнного Львова доповнюють зафіксовані дисертантом спогади очевидців, які у перші повоєнні роки були студентами львівських вищих навчальних закладів. Згідно з розробленим автором питальником було записано спогади Р. Іва-ничука, Ю. Божейка, О. Нестайка, І. Терпиляка, Р. Василька, Б. Христинича, В. Чорнія та ін. Вони належать до вікової групи 1924-1932 років народження й походять із Західної України. Їхні свідчення містять маловідомий сучасним дослідникам фактичний матеріал, влучні особисті спостереження та оцінки подій, а головне - передають дух тогочасної епохи.

Для вивчення ідеологічного тла, на якому відбувалися події в студентському середовищі повоєнного Львова, використано матеріали радянської преси. Матеріали газет “Вільна Україна”, “Львовская правда”, “Czerwony Sztandar” дали змогу прослідкувати формування й утвердження радянської ідеології серед мешканців краю, виявити зміни в політичній кон'юнктурі, встановити характерні риси суспільно-політичної атмосфери Львова. Очевидно, що газетні публікації не завжди змальовували справжній стан справ у місті. Однак при критичному підході навіть ідеологічно тенденційні статті чи, наприклад, вміщені в газетах статистичні дані про кількість студентів, діяльність вищих навчальних закладів тощо, є важливими джерелами для історичного дослідження.

Важливу частину джерельної бази дисертації становлять опубліковані документи й матеріали. Відбір матеріалів, які публікувалися в радянський період, здійснювався згідно з ідеологічними установками. Ці видання були покликані не стільки науково відобразити історичні явища й процеси, скільки обґрунтувати керівну роль Комуністичної партії чи “торжество історичної справедливості”, під яким розумілось як возз'єднання українських земель, так і встановлення на всій території України радянської влади. У 1990-х роках в Україні почали з'являтися збірники документів, що розкривають суперечності радянського культурного будівництва та процесу інтегрування Західної України до радянсько-соціалістичного простору. Джерельну основу збірок склали матеріали й документи київських, львівських і московських архівів, відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, спогади безпосередніх учасників подій. Основним методом верифікації джерельного матеріалу при написанні дисертації стало співставлення різних джерел інформації, що в багатьох випадках дало можливість уточнити чи перевірити фактографічний матеріал, виробити найбільш збалансовані інтерпретації.

У другому розділі “Суспільний контекст національного руху” проаналізовано зміни, що відбувалися в перші повоєнні роки в національному складі населення Львова, та процес радянізації суспільного життя. У результаті війни з міста майже зникла єврейська громада. На час повернення в 1944 р. до Львова радянської влади в місті залишилися фактично тільки дві національні групи - поляки (2/3 населення) й українці. Радянська влада всіляко заохочувала виїзд поляків до Польщі, неохочі до виїзду були змушені покидати Львів під тиском репресій. Згідно з планами радянського керівництва, зі Львова мали бути виселені 24 180 польських родин, які налічували 85 тис. осіб, що становило приблизно 55 % від загального числа тогочасних мешканців міста. Виселення поляків відбувалося на тлі збільшення кількості росіян та російськомовних мешканців інших республік СРСР. У 1944-1945 рр. щомісяця населення Львова зростало за рахунок приїжджих із Сходу в середньому на 7 374 осіб. Напругу посилювала нестабільна економічна й політична ситуація. Водночас населення Львова швидко зростало за рахунок українського населення, яке опановувало робітничі спеціальності або ж займало нижчі управлінські ланки. Загальна кількість жителів міста у 1944-1953 рр. збільшилася з 319 до 378 тис. осіб. Значно зросла частка українців у загальній етнічній структурі міського населення: з 83 тис. у 1944 р. до 145 тис. у 1950-х роках. Але у співвідношенні з іншими етнічними групами українці у Львові все ще не становили переважаючої більшості населення. Завдяки індустріалізації радянська влада намагалася втримати баланс між зростаючим українським населенням і російськомовними прибульцями.

Індустріалізація спричинила збільшення у Львові кількості студентів, особливо на технічних спеціальностях. Якщо в першому семестрі 1944/1945 навч. року у Львові числилося 2 141 студентів, то наприкінці навчального року - 3 277, а в 1946/1947 навч. році у вищих навчальних закладах Львова вчилося 10 953 студентів. Значний відсоток серед студентів технічних спеціальностей становили вихідці із Західної України. Важливим було те, що місцеві студенти утримували контакти зі своїми родинами за межами Львова, володіли реальною інформацією про стан справ у галицькому селі, а зважаючи на традиційне релігійне виховання, відзначалися більшим імунітетом до радянської ідеологічної експансії. Адміністративний тиск породжував протидію новій радянській системі, в якій львівські студенти займали чільне місце.

Політика радянізації в перші повоєнні роки охопила у Львові найвразливішу до неї освітню та релігійну сфери міського життя. Дуже швидко вона привела до ліквідації Греко-Католицької Церкви та запровадження російської мови у вищих навчальних закладах. Релігійні й мовні заборони утворили в галицькому суспільстві своєрідний духовний вакуум, що швидко був заповнений радянськими ідеологічними міфами. Їх пропагували література, мистецтво, кіно. З часом кіно вийшло на провідне місце в політиці радянізації. Найбільше ідеологічне навантаження в плані практичного контролю за настроями населення мали комсомольські та партійні первинні організації. Саме на них було покладене завдання нагляду за інакомислячими викладачами і студентами.

У третьому розділі “Вищі навчальні заклади Львова” висвітлено організацію вищої освіти у місті та перетворення Львова у потужний освітньо-науковий центр. У місті відновили роботу 7 вищих навчальних закладів, які діяли до війни: Університет, Політехнічний, Медичний, Ветеринарний, Педагогічний, Учительський інститути й Інститут радянської торгівлі. Станом на 1952/1953 навч. рік кількість вищих навчальних закладів Львова зросла до дванадцяти і усталилась. Найпопулярнішими навчальними закладами серед абітурієнтів були Університет і Політехнічний інститут. Університет перебував під особливим контролем партійних органів, зазнаючи посиленого ідеологічного тиску. Як наслідок студенти Університету зайняли одне з чільних місць серед учасників антирадянських виступів у місті. Для повоєнного Львова було характерне дублювання функцій деяких інститутів. Наприклад, одночасно діяли в місті як окремі вищі навчальні заклади Педагогічний і Учительський інститути. Вони розташовувалися навіть в одному приміщенні на вул. Дверницького, 15 (нині вулиця І. Свєнціцького). Обидва інститути мали мовно-літературний, фізико-математичний, історичний факультети. У Педагогічному інституті діяв ще природничий факультет. Навчання в Педагогічному інституті тривало чотири роки, в Учительському - два.

У місті відродилось академічне життя. У 1944-1945 рр. в Західну Україну було направлено 938 осіб професорсько-викладацького складу. Серед них найбільше було науковців і викладачів з Києва і Харкова. Частка викладачів місцевого походження у вищих навчальних закладах Західної України була незначна. Вона складала: у 1947 р. - 17,1 %, 1950 р. - 15,5 %, 1953 р. - 18,7 %. У першому семестрі 1944/1945 навч. року у Львові числилося від 2 141 до 3 277 студентів (для порівняння: у 1941 р. - 7 178 осіб). Кількість студентів постійно змінювалася. Довоєнних студентів з'явилося на навчання небагато, тому на деяких факультетах на старших курсах налічувалося по 5-7 студентів. Перші курси були укомплектовані переважно студентами зі східних областей України. Демобілізовані червоноармійці зараховувалися на навчання протягом усього навчального року.

Надзвичайно строкатим був віковий, соціальний і національний склад повоєнного студентства. Понад 42 % вступників мали значну перерву в навчанні. З 1 754 студентів Політехніки в 1946/1947 навч. році 956 осіб були вихідцями з міст, 798 - із сіл. Переважали чоловіки: їх було 1 107, тоді як жінок - 647. У графі “соціальне походження” вихідцями з родин службовців назвали себе аж 1 024 студентів. До 1946 р. у Політехнічному, Медичному, Ветеринарному та Інституті радянської торгівлі більшість студентів становили поляки. З 2 423 студентів, які навчалися в 1947/1948 навч. році в Політехнічному інституті, було 1 344 українців (з них місцевих тільки 615), 700 росіян, 204 євреїв, 185 представників інших національностей. Серед 1 832 студентів Торгово-економічного інституту числилося 1 020 українців (з них місцевих 162), 738 росіян і 74 особи інших національностей. В Університеті та інститутах співвідношення україномовних і російськомовних студентів було приблизно однаковим. Найпопулярнішими навчальними закладами серед абітурієнтів були Університет і Політехнічний інститут.

Діяльність вищих навчальних закладів у досліджуваний період була спрямована не тільки на розвиток освіти й науки в регіоні, але також на здійснення радянізаційних заходів. Ідеологічний тиск на студентів і викладачів, русифікація вищої школи викликали в української наукової громадськості і серед студентів опір. Прибулі зі східних областей України до Львова викладачі й студенти переважно не володіли українською мовою і були важливим чинником русифікації. В галузі освіти влада зосереджувала головну увагу на ідеології, нехтувала побутовими умовами навчання і проживання студентів. У навчальних закладах міста відчувався дефіцит меблів, книг, було відсутнє опалення. Нерідко русифікація та радянізація вищих навчальних закладів, що розгорталися, ставала додатковим поштовхом до участі студентства в національно-визвольному русі. Але з часом широкі можливості для здобуття вищої освіти, перспектива досягнення стабільного соціального статусу та відносної фінансової незалежності стали привабливими для галицької молоді, штовхаючи їх на компроміс з владою.

У четвертому розділі “Індивідуальні прояви руху опору” йдеться про прояви національної ідеї в студентському середовищі та неорганізовані акції протидії українських студентів Львова радянській владі. Індивідуально воліли діяти студенти, котрі в минулому мали зв'язок з оунівським підпіллям. Навіть навчаючись у одному інституті вони не об'єднувалися, а займались антирадянською діяльністю самостійно. Студенти, котрі мали досвід підпільної діяльності на рідних теренах, за аналогією намагалися діяти у Львові. Частіше це була спонтанна діяльність. Найпоширенішими формами індивідуального студентського опору були виготовлення підручними засобами і розповсюдження листівок, антирадянська агітація, відмова вступати до комсомолу, критика заідеологізованих лекційних курсів.

Особливої гостроти ситуація набула в період виборів до Верховної Ради СРСР 1946 року. У місті з'явилися студентські листівки з вимогою бойкотувати вибори. Більше 20 листівок було розповсюджено невеликою групою молоді в районі Левандівки. Очолював групу студент Медичного інституту О. Пришляк. Студент Інституту радянської торгівлі В. Панасюк розповсюдив 29 січня 1946 р. по вул. Сонячній (нині вул. К. Стеценка) у Львові кілька виготовлених власноручно листівок. Студентка Медичного інституту Л. Гусак була притягнена до відповідальності за поширення серед студентів листівок з віршами антирадянського змісту. Розповсюджували листівки по Львову й студенти-медики М. Гарапа, М. Пасічник, В. Левицький, Є. Лотоцький. 6 лютого 1946 р. було затримано студента Львівського університету І. Довбуша - керівника студентської боївки, що діяла в місті за зразком оунівської. Під час арешту в нього було вилучено антирадянські лозунги із закликами бойкотувати вибори, а також печатки й штампи з національною символікою. Студенти робили навіть спроби захоплювати зброю.

У досліджуваний період індивідуальну участь українських студентів Львова в національному русі умовно можна розділити на етапи. Перший (1944-1945 рр.) характеризувався українсько-польським проти- стоянням. Участь студентів-українців у русі опору радянському режиму була незначною, позаяк більшість студентів у Львові становили тоді поляки. Арешти українських студентів проводилися переважно за звинуваченнями в колабораціонізмі з нацистами й перебуванні на окупованій території. На другому етапі (1946-1947 рр.) активність налаштованих проти радянської влади студентів була найбільшою. Основною причиною активізації антирадянських виступів стали неефективна господарська політика комуністичного режиму, що привела до голоду 1946-1947 рр., і ліквідація Греко-Католицької Церкви. Значну роль відіграло теж зростання в цей період у навчальних закладах міста кількості вихідців з Галичини. Гостроти ситуації додали вибори 1946 року до Верховної Ради СРСР, які населення західних областей бойкотувало. Третій етап (1948-1950 рр.) відзначився поступовим спадом індивідуальної антирадянської діяльності, що було пов'язане з усвідомленням більшістю підпільників марності сподівань на початок нової світової війни й зміну ситуації в Україні. Зневірившись у доцільності подальшої боротьби та піддавшись радянській пропаганді, багато колишніх підпільників пробували пристосуватися до нових умов мирного життя. Розвиток політичних подій у світі давав підстави робити висновок про зростання популярності комуністичної ідеології. З іншого боку, після голоду 1946-1947 рр., коли дещо покращився рівень життя значної частини населення й було відмінено карткову систему, виникла ілюзія початку лібералізації комуністичного режиму. Четвертий етап (1951-1953 рр.) позначився значним посиленням з боку радянської влади ідеологічного тиску на всі прояви національного життя. Ті осередки опору, які спорадично продовжували виникати в навчальних закладах Львова, діяли розрізнено й мали аматорський характер.

У п'ятому розділі “Організовані форми руху опору” висвітле- но діяльність конспіративних - як незалежних від ОУН, так і оунівських - студентських організацій, що діяли у Львові. Найбільш дійовим і структурованим об'єднанням серед студентів повоєнного Львова була “Організація боротьби за волю України” (ОБЗВУ). Вона діяла в 1946-1947 рр., максимально налічувала 26 осіб. Членами ОБЗВУ могли бути представники різних національностей - як легалізовані члени ОУН-УПА, так і комсомольці, члени профспілок. Організація була задумана на принципі повної легалізації її учасників та відмови від терористичних і збройних методів боротьби. ОБЗВУ широко використовувала анонімні листи антирадянського спрямування, що їх надсилала в урядові установи.

У Львові діяли також підпільні організації українських студентів “Промінь” (1951), “Пробоєм” (1947-1952), “Загін юних повстанців” (1950-1952), “Сонце” (1950), “Молодіжний веселий гурток” (1949-1953), “Кров України” (1949-1951). Учасниками цих організацій в основному були студенти львівських вищих навчальних закладів, хоча траплялися також львівські школярі. Кількість учасників підпільних груп коливалася від п'яти до тридцяти осіб. Найактивнішими в організаційному відношенні були студенти Університету, Політехнічного, Торгово-економічного та Сільськогосподарського інститутів. Керівництво названими організаціями здійснювали харизматичні студентські лідери, відмінники навчання. Однак бували й винятки - університетська організація “Пробоєм” не мала чітко вираженого лідера. Її роботу спрямовувало так зване “керівне ядро”, до складу якого входили практично всі учасники.

Студентські організації діяли на конспіративних засадах, тому учасниками цих угруповань могли бути тільки перевірені студенти-патріоти. Умови вступу і структура організацій у великій мірі залежала від широти мислення їхніх лідерів і членів. У більшості випадків кожен бажаючий вступити до організації проходив випробувальний термін і після відповідної рекомендації двох дійсних членів складав присягу. Деякі з учасників підпільного об'єднання мали членські квитки, у листуванні користувалися шифрами і псевдонімами. Виняток складали організації оунівського спрямування, які у своїй побудові та роботі орієнтувалися на ОУН. Вони мали чітко розмежовані й законспіровані функціональні ланки. Типовим зразком такої організації було студентське формування “Кров України”. Воно будувалося за трійковою системою і було складовою частиною ОУН.

Програмні засади студентського підпілля майже не різнилися. Учасники “Пробоєм”, “Молвесгурт” (“Молодіжний веселий гурток”), наприклад, декларували боротьбу за українську самостійну соборну державу і встановлення народно-демократичного ладу без класової експлуатації. Визнання права інших народів і національних меншин на політичну самостійність ставилося в залежність від готовності цих народів визнати таке ж право для українців. “Загін юних повстанців” не мав чітко окресленої далекосяжної мети. Головним завданням члени групи вважали розповсюдження антирадянської літератури й листівок у Львові. Подібні завдання ставили перед собою учасники організації “Сонце”. Організація “Кров України” повністю дотримувалася програмних засад ОУН.

Основним засобом протидії радянському режиму студентські організації вважали розповсюдження листівок (переважно рукописних), підпільної літератури та антирадянську агітацію. В антирадянській агітації студентські організації досягли значних успіхів. Вони самостійно створювали навіть нелегальні типографії. В цьому плані вирізняється діяльність підпільної студентської групи “Промінь”. Лідер цієї групи В. Бучковський виготовив із провізоричних замінників шрифти і друкарську фарбу. Йому вдалося добитися настільки високоякісного друку листівок, що після арешту членів групи підозрювали в закордонних зв'язках, адже в Радянському Союзі шрифтів із пластмаси не виготовляли. Загалом по Львову студентськими підпільними організаціями було виготовлено та написано від руки десятки тисяч листівок. Найчастіше листівки з'являлися на вулицях Городецькій (нині вул. Городоцька), Інститутській (нині вул. І. Свєнціцького), Пушкіна (нині вул. генерала Чупринки) й Привокзальній площі, а також в Університеті, Політехнічному, Медичному інститутах. Загалом розповсюджувачі листівок з числа студентів відзначалися рішучістю і винахідливістю. Вони залишили листівки навіть у приймальні ректора Університету. Діяльність студентського підпілля зосереджувалася головно у Львові, за місцем навчання більшості членів організацій.

Пік активності підпільних студентських організацій припав на 1948-1953 роки. На початку 1950-х років відбувалася трансформація оунівських студентських організацій у Львові в локальні самостійні угруповання з обмеженою перспективою. Але і в такому вигляді вони впливали на суспільно-політичну атмосферу в місті. Друкуючи й поширюючи листівки, націоналістичну літературу у Львові, Дрогобичі й навколишніх селах, члени студентських організацій тримали в постійній напрузі органи влади, привертали увагу громадськості до проблем національно-культурного розвитку українців в умовах комуністичного режиму.

У висновках узагальнено результати дослідження:

1. Студентська молодь була дійовою силою українського національно-визвольного руху середини XX ст. Зважаючи на те, що на заході України найбільше вищих навчальних закладів було зосереджено у Львові, це місто стало головним центром студентського руху опору в другій половині 40-х - на початку 50-х років. Найважливішим чинником, який зумовлював виникнення у повоєнному Львові супротиву радянській владі, були масові репресії і депортації місцевого населення, мовно-національні й релігійні обмеження, заходи щодо нав'язування місцевому населенню неприйнятних сильно заідеологізованих норм моралі й поведінки.

2. У відповідь на масові репресії, ідеологічний тиск і переслідування, соціальну невлаштованість серед студентів Львова у 40-50-ті роки сформувалося активне середовище української національно свідомої молоді. Яскравим свідченням поширення національно-патріотичних настроїв серед українських студентів Львова є те, що протягом 1945/1946 навч. року за антиурядову діяльність було заарештовано 4,5 % львівських студентів. Кількість активних учасників українського націоналістичного руху серед студентів на початку 1950-х років можна визначити приблизно в 1 тисячу осіб. Головними формами участі студентів в українському національному русі опору комуністичному режиму були індивідуальна й групова діяльність. Частина національно активних студентів діяли у складі підпільних організацій, що їх контролювала ОУН. Інші вибирали самостійний шлях протидії радянському режиму, з власної ініціативи виготовляли та поширювали листівки, проводили агітацію, саботували офіційні заходи влади.

3. Діючи індивідуально, або ж організовуючись у підпільні групи, студенти ставили завдання боротися з радянською владою за створення незалежної української держави. У перші роки після встановлення у місті радянського режиму набув поширення індивідуальний студентський опозиційний рух. Але цей рух розвивався нерівномірно. Якщо в 1944-1945 рр., зважаючи на великий відсоток у студентському середовищі Львова поляків, кількість українських студентів-підпільників була незначною, то в 1946-1947 рр. масштаби руху опору серед українських студентів міста виразно зросли. Це стало реакцією молоді на форсовані темпи радянізації західноукраїнських земель та неефективну господарську політику комуністичного режиму.

4. Пік активності підпільних студентських груп припав на 1948-1953 рр. На початку 1950-х років відбувалася трансформація підпільних організацій, учасниками яких були студенти, у локальні самостійні студентські угруповання, які усвідомлювали безперспективність прямого протистояння з комуністичним режимом, але продовжували підпільну діяльність. Не ставлячи за мету повалення політичного ладу, члени цих організацій намагалися пропагувати національно-патріотичні ідеї та зберігати тяглість традицій українського національно-визвольного руху. Попри зменшення чисельності членів цих організацій, вони надалі впливали на суспільно-політичну атмосферу в місті, привертали увагу громадськості до проблем національно-культурного розвитку українців в умовах комуністичного режиму.

5. Основним методом підпільної діяльності студентів були друкування і поширення листівок, а також антирадянської літератури. Підпільні видання студенти розповсюджували у Львові, Дрогобичі, приміських селах. Поширеним методом боротьби була антирадянська агітація. Тим самим студентські підпільні організації тримали в постійній напрузі органи радянської держбезпеки. Хоча окремі підпільні студентські угруповання мали зброю, усе ж вони не практикували збройних, терористичних методів боротьби. Відомо тільки три випадки застосування львівськими студентами зброї під час нападів на радянських урядовців у 1944-1953 рр.

6. Певний дисонанс у діяльність студентського підпілля вносили тертя та непорозуміння, що виникали між деякими студентськими організаціями та оунівським підпіллям. Причиною цього найчастіше були підозри з боку ОУН в агентурній співпраці студентів-підпільників із радянськими органами безпеки. У свою чергу, частина студентів не повністю сприймала офіційну ідеологію ОУН та намагалася пристосувати її до нових політичних умов. Вихід з-під оунівського впливу зумовив зменшення уваги студентських груп до конспіративних засад, що приводило до швидких провалів і арештів.

7. За національною приналежністю студенти, які брали активну участь в українському антирадянському русі опору, були переважно українцями, хоча серед них траплялися поодинокі етнічні росіяни. Радше винятком була участь у студентському русі поляків. Дотепер вдалося виявити відомості лише про одного учасника українського студентського руху - поляка за походженням. За соціальним походженням вони представляли всі соціальні верстви. Студентський рух опору став важливою складовою загальнонаціональної визвольної боротьби, яка розгорнулася в західних областях України в другій половині 40-х - на початку 50-х років. Водночас цей рух сприяв формуванню підвалин для майбутнього дисидентського руху.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Генега Р. Антирадянське підпілля на Львівщині: організація “Молвестгурт” (1951-1953) // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. - Львів, 2000. - Вип. 3. - С. 180-182.

2. Генега Р. Підпільний студентський рух у Львові в другій половині 40-х - на початку 50-х років ХХ ст. (На матеріалах Архіву Управління Служби Безпеки України у Львівській області та Державного Архіву Львівської області) // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 2000. - Вип. 35-36. - С. 614-624.

3. Генега Р. Львівські студентські організації початку 50-х років ХХ ст. у національно-визвольному русі // 1939 рік в історичній долі України і українців. Матеріали Міжнародної наукової конференції 23-24 вересня 1999 р. - Львів, 2001. - С. 200-204.

4. Генега Р. Студентський рух опору у Львові (1944-1953) // Вісник Львівського національного університету. Серія історична. - Львів, 2002. - Вип. 37. - Част. 2. - С. 205-223.

5. Генега Р. Студентство міста Львова в українському національному русі 1944-1953 років: історіографія проблеми // Український історичний збірник. - Київ, 2006. - Вип. 9. - С. 421-436.

АНОТАЦІЇ

Генега Р. Я. Студентство міста Львова в українському національному русі (1944-1953). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2007.

Дисертація присвячена участі львівських студентів в українському національному русі в перше повоєнне десятиліття. Дослідження побудоване на матеріалах Архіву Управління Служби безпеки України у Львівській області, Державного архіву Львівської області, спогадах і матеріалах преси досліджуваного періоду.

Проаналізовано характер соціальних і культурних змін у Львові у 40-х роках ХХ ст., розвиток вищої освіти в місті, причини опору студентів радянській владі, а також форми і методи підпільної діяльності українських студентів як частини національного руху.

Участь українських студентів у підпільному русі у Львові в повоєнні роки вперше відображена як амбівалентне явище - студентство протистояло радянізаційним процесам і водночас зазнавало їх впливу. Такий підхід дав змогу виявити підґрунтя та мотиви участі студентів у національному русі, визначити його регіональну специфіку, показати значення студентського руху опору в контексті загальнонаціональної визвольної боротьби, яка розгорнулася на заході України в другій половині 40-х - на початку 50-х років.

Ключові слова: Львів, вищі навчальні заклади, студентство, український національно-визвольний рух, антирадянський рух, рух опору, радянізація, русифікація.

Генега Р. Я. Студенчество города Львова в украинском национальном движении (1944-1953). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2007.

В диссертации рассматривается деятельность львовских студентов в украинском национальном движении в первое послевоенное десятилетие. В исследовании использованы материалы Архива Управления Службы безопасности Украины во Львовской области, Государственного архива Львовской области, воспоминания и материалы прессы исследуемого периода. Проанализирован характер социальных и культурных изменений во Львове в 40-е годы ХХ в., развитие высшего образования в городе, причины сопротивления студентов советской власти, а также формы и методы подпольной деятельности украинских студентов как части национального движения. Участие украинских студентов в антисоветском подпольном движении во Львове в послевоенные годы впервые отражено как амбивалентное явление - студенчество противостояло советизации и вместе с тем поддавалось ее влиянию. Такой подход дал возможность обнаружить причины и мотивы участия студентов в национальном движении, определить его региональную специфику, показать значение студенческого движения сопротивления в контексте общенациональной освободительной борьбы, развернувшейся на западе Украины во второй половине 40-х-начале 50-х годов.

Ключевые слова: Львов, высшие учебные заведения, студенчество, национально-освободительное движение, антисоветское движение, движение сопротивления, советизация, русификация.

R. Ya. Heneha. The Students of L'viv in the Ukrainian National Movement (1944-1953). - A manuscript.

Dissertation for the Scholarly Degree of Candidate of History in speciality 07.00.01 - History of Ukraine . - The Ivan Franko National University of L'viv. - L'viv, 2007.

The thesis is concerned with the participation of the students of L'viv in the national movement during the first decade after WW II. The analysis is based on the records from the archives of the Ukrainian Security Service in L'viv Region, the State Archives of L'viv Region as well as recollections and newspaper materials. The nature of the social and cultural changes arising in L'viv in the second half of the 1940s, the unfolding of the system of higher education in the city and the causes triggering off resistance on the part of the students to the established Soviet rule have been considered. The forms and methods of the Ukrainian students' clandestine activity have been elucidated. Their participation in the underground movement in the post-war L'viv is treated as an ambivalent phenomenon: the students put up resistance to the processes of sovietization and were subjected to the influence of these processes at the same time. The suggested approach enabled us to better understand the motives of the students' participation in the activity of clandestine cells as well as to reveal the regional specific features of the arisen situation in Western Ukraine at the time and to cast some light on the contribution made by the students from L'viv to the Ukrainian liberation movement at large.

Both individually and as members of well-organized secret cells part of the Ukrainian students community of L'viv set themselves a task to counter the Soviet rule for the sake of the creation of the independent Ukrainian state. The participants of this movement in the early 1950s could have numbered approximately one thousand people. Massive reprisals against the local Ukrainian population and deportations to the remote parts of the Soviet Union as well as ethnic and religious suppression and imposition of alien ideology-bound false moral principles and life manners in general were a key factor of people's resistance to the Soviet rule that engulfed the students' population as well.

At the beginning the students' anti-Soviet activity was more individual. It expanded as more and more Ukrainian students came to study in L'viv against the shrinking number of Polish students. This became quite noticeable in 1946-1947 in the wake of the stepped-up sovietization and inefficient economic policy of the authorities.

Several secret organizations of Ukrainian students in L'viv were active at the time. They were Orhanizatsia borotby za vyzvolennia Ukrainy (Organization of the Struggle for the Freedom of Ukraine) in 1946-1947, Proboiem (Break-through) in 1947-1952, Sontse (The Sun) in 1950, Promin' (A Sunray) in 1951, Zahin junykh povstantsiv (A Detachment of Young Fighters for Freedom) in 1950-1952, Molodizhnyi veselyi hurtok (A Merry Youth Circle) in 1949-1953, Krov Ukrainy (Ukraine's Blood) in 1949-1951. The groups were most active in 1948-1953. A transformation of the Organization of Ukrainian nationalists (OUN) cells some of the members of which were students into independent students' bodies organized locally occurred in the early 1950s. The members of the latter realized the futility of confronting the communist rule but nonetheless they carried on with the clandestine activity. Their aim was in promoting the national-patriotic ideas and ensuring the continuity of the Ukrainian national-liberational movement although they had given up the idea of bringing down the regime. The membership in these organizations had decreased yet they continued to bring pressure to bear on the social-political atmosphere in L'viv at the same attracting the attention of the public to the issues of national-cultural development of Ukraininas in the conditions of the communist rule.

A major method of the students' activity at the time lay in the writing and disciminating of leaflets and spreading of anti-Soviet literature. These were distributed by the students in L'viv and Drohobych as well as in the adjacent countryside. Anti-Soviet agitation was also fairly well-spread among students. This contributed to the strain felt by the then acting bodies of state security. Though members of some organizations possessed firearms they typically did not resort to armed methods of struggle at the time with the exception of three known cases of attacks on Soviet officials in the course of 1944-1953.

Key words: L'viv, higher educational establishments, students, Ukrainian national-liberational movement, anti-Soviet movement, resistance movement, sovietization, russification

Размещено на Allbest.ru