Політика партії та радянського уряду у відношенні релігійних культів у 40-60-ті роки ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАТУНІНА Олена Василівна

УДК 94(477.75) : 322 “1940/1960”

ПОЛІТИКА ПАРТІЇ ТА РАДЯНСЬКОГО УРЯДУ У ВІДНОШЕННІ РЕЛІГІЙНИХ КУЛЬТІВ У 40-60-ті РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ (НА МАТЕРІАЛАХ КРИМУ)

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Запоріжжя - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент

СІГАЄВА Галина Вікторівна,

доцент кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, доцент

ВОДОТИКА Сергій Григорович

професор кафедри державно-правових дисциплін Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ

кандидат історичних наук, доцент

ГРУШЕВА Тетяна Вікторівна,

доцент кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету

Провідна установа:

Донецький національний університет, кафедра історії України

Захист відбудеться “11” травня 2007 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 при Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 5, ауд. 326.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2.

Автореферат розіслано “11” квітня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Г. Ткаченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

релігійний культ антирелігійна політика

Актуальність теми дослідження. За останні роки значно зросла кількість конфесій, діючих на теренах України. Нарівні з православними церквами активну роль у житті різних регіонів України починають відігравати різноманітні релігійні культи.

Найбільш суттєве зростання кількості неправославних культів відбувається у Криму. У 2005 році на півострові зареєстровано 62 конфесії, які у своєму складі налічують 1252 релігійні громади. Серед них до православ'я належать лише 6 церков, у складі яких діють 540 громад. Інші 712 церковних громад відносяться до різноманітних релігійних культів. Серед них найбільш динамічно зростаючою конфесією є іслам, в рамках якого функціонують 350 зареєстрованих громад. 362 церковні громади належать представникам інших конфесій - Всеукраїнському об'єднанню євангельських християн-баптистів, євангельських християн, адвентистів сьомого дня, Свідків Єгови, іудаїзму, пресвітеріанської, лютеранської, католицької, греко-католицької та інших церков.

Поряд із зареєстрованими конфесіями на півострові діють 658 незареєстрованих релігійних об'єднань. Найбільш проблемними з них є ісламські громади послідовників ваххабізму та релігійно-політичного об'єднання “Хізб-ут-Тахрір”, яких у Криму налічується понад 600 угруповань.

Сьогодні на півострові розпочався активний процес формування етно-конфесійних відносин. На жаль, він проходить досить проблемно. Між деякими конфесіями існують непорозуміння, які стають причиною міжконфесійної та міжетнічної напруженості. Корені цих непорозумінь мають своє історичне минуле. Після ліквідації наприкінці 30-х років усіх конфесій, що існували на території півострова, у період другої світової війни в окупованому Криму була відновлена діяльність багатьох культів. Однак у період 40-60 років ХХ століття вони знову зазнали суттєвих утисків з боку держави. У цей час влада ініціювала об'єднання до єдиного центру кількох релігійних культів - євангелістів, баптистів, християн віри євангельської-п'ятидесятників та менонітів, що в подальшому призвело не тільки до виникнення непорозумінь та розколів між цими конфесіями, але стало однією із причин протистояння деяких релігійних об'єднань з радянською владою. Тому вивчення історії релігійних культів та їх взаємовідносин з державою у 40-60 роки є не тільки актуальною, але й соціально значимою темою, яка дозволить відповісти на складні питання історичного минулого, а також буде сприяти вирішенню проблем формування етноконфесійних відносин у Криму.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є частиною планової наукової теми “Культура народів Причорномор'я. Багатоаспектні дослідження проблеми” (№ держреєстрації 0101U005501), здійснюваної кафедрою культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Особистим внеском автора у розробку теми є дослідження політики держави стосовно релігійних культів у ХХ столітті.

Об'єктом дисертаційного дослідження є політика держави відносно релігійних культів у Криму в 40-60-х роках ХХ століття.

Предметом дослідження стали форми та методи діяльності державних та партійних органів влади у період боротьби з релігійними культами.

Мета дослідження пов'язана з виявленням механізму тиску з боку партійних та державних органів влади стосовно релігійних культів, який використовувався на території Криму у 40-60 роки ХХ століття. Для реалізації даної мети потрібно виконати кілька завдань:

- вивчити релігійну ситуацію, що існувала на півострові після його визволення у травні 1944 року;

- показати форми та методи пропаганди, якими користувалися релігійні організації при залученні віруючих до своїх лав у перші повоєнні роки;

- проаналізувати постанови партійних та радянських органів влади, на основі яких у Криму була розгорнута антирелігійна кампанія періоду 40-60-х років;

- визначити роль уповноваженого Ради у справах релігійних культів по Кримський області у формуванні антирелігійної кампанії;

- виявити вплив періодичних видань на проведення антирелігійної пропаганди;

- відобразити напрямки антирелігійної боротьби, якими користувалися партійні та радянські органи у перші повоєнні десятиліття.

Хронологічні рамки дослідження. Дисертаційне дослідження присвячене вивченню діяльності релігійних культів, які існували на території Криму з 1944 по 1965 роки. У цей період на півострові діяв уповноважений Ради у справах релігійних культів, який не тільки представляв інтереси держави у формуванні політики відносно різноманітних релігійних громад, але поряд із партійними органами був одним із організаторів кампанії по обмеженню діяльності церкви. У перші післявоєнні роки політика партії та держави стосовно релігійних культів мала досить конструктивний характер, але з другої половини 50-х років на півострові розпочався новий період антирелігійної боротьби, ініціатором якої стали партійні органи Криму. З 1957 по 1965 роки прийнято кілька рішень, що обмежували діяльність релігійних громад півострова. У 1965 році в Україні прийняті документи - Укази Президії Верховної Ради, які регулювали взаємовідносини між церквою та державою до початку 90-х років ХХ сторіччя. Тому можна вважати, що період з 1944 по 1965 роки є одним із важливих періодів радянської історії, в рамках якого розвивалися процеси тиску відносно до церкви, що призвели не тільки до ліквідації значної кількості релігійних громад, але і до формування релігійного підпілля.

Територіальні рамки дослідження пов'язані з сучасними межами Автономної Республіки Крим. Однак для більш глибокого та системного вивчення проблеми виникла потреба аналізу аналогічних процесів, які відбувались у суміжних з Кримом областях - Одеською, Херсонською та Миколаївською, що дозволило розглянути різноманітні питання політики партійних та державних органів влади у відношенні до релігійних культів у різних регіонах України.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що у дисертації вперше проаналізовано значний корпус партійних та державних нормативних актів, відповідно яким формувалася політика стосовно релігійних культів.

Удосконалено поняття „релігійний культ”, яке використовується у наукових дослідженнях та юридичних документах.

Детально простежена діяльність релігійних культів на території півострова у перші повоєнні десятиріччя.

Суттєво уточнено форми та методи, які використовувалися партійними та державними органами Криму у боротьбі з релігійними громадами.

Досконально розглянуто причини формування релігійного підпілля в умовах тоталітарного режиму.

Поглиблено вивчена діяльність уповноваженого Ради у справах релігійних культів у проведенні політики держави на місцях.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані не тільки при читанні курсів з “Історії України”, “Краєзнавства”, “Релігієзнавства” та при створенні узагальнюючих праць з новітньої історії України, а також - при розв'язанні проблемних питань національної політики у сфері міжконфесійних відносин.

Апробація результатів дисертації здійснена під час обговорення на засіданні кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського та у виступах на наукових конференціях: “Культура народів Причорномор'я з давнішніх чаcів до наших днів” - IX-ХV наукові читання (м. Сімферополь, 2000-2005 роки); Міжвузівської науково-практичної конференції професорсько-викладацького та студентського складу Кримського факультету фізичної культури, спорту та туризму Запорізького національного університету (м. Сімферополь, 14-15 квітня 2005 р.) та Науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь, травень, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені у 11 статтях, опублікованих у наукових виданнях, затверджених у ВАК.

Структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів (13 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (557 найменувань) та додатків (12 таблиць). Загальний обсяг дисертації становить 237 сторінок, з них 181 - основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовуються актуальність проблеми, її зв'язок з науковими програмами, визначається предмет та об'єкт, формулюються мета та завдання, вказуються хронологічні та територіальні межі роботи, формулюється наукова новизна, дається практичне значення дисертаційного дослідження та апробація результатів дисертації.

У першому розділі “Історіографія, джерелознавство та методи наукових досліджень” розглядається стан наукової розробки теми, здійснюється огляд джерельної бази та дається методологія та методика дослідження.

У процесі вивчення діяльності релігійних культів на території Криму у період 40-60 років ХХ століття виникла потреба не тільки у проведенні ґрунтовного аналізу публікацій на тему дослідження та пошуку джерел, до яких належать архівні документи та публікації періодичних видань, але й необхідність в уточненні деяких специфічних термінів, що використовуються у різноманітних публікаціях та юридичних документах. Насамперед це стосується терміну “релігійний культ”, який міститься у назві дисертаційного дослідження. Сьогодні не існує однозначного тлумачення цього терміну, не зважаючи на те, що він досить часто застосовується в релігієзнавчих та історичних публікаціях, а також - у законодавчих актах. Тільки на російськомовних сайтах мережі Інтернет існує більш як 45 тисяч посилань до цього поняття. Усе розмаїття тверджень дослідників, що використовують термін “релігійний культ”, можна класифікувати у дві групи. До першої слід віднести точки зору, в яких “культ” трактується як сукупність внутрішніх явищ, притаманних кожній релігії, тобто як шанування святих, традицій, свят тощо. Друга група дослідників використовує поняття “релігійній культ” як зовнішню характеристику, пов'язану з конфесійною приналежністю.

Аналізуючи різні точки зору, можна дати узагальнену характеристику цього поняття: „Релігійний культ - це група віруючих конкретної конфесійної приналежності, що активно використовують у своїй діяльності елементи шанування матеріальних та духовних явищ, пов'язаних з поклонінням одновірцям, що канонізовані до групи “святих”, виконанням ритуальних обрядів та релігійних свят, притаманних даному напряму тощо”.

Усю літературну спадщину, яка присвячена діяльності культів, що діяли на півострові, можна розбити на декілька груп. До першої слід віднести роботи дорадянського періоду. До другої - публікації періоду радянської влади. До третьої - роботи, які вийшли з 90-х років ХХ століття і до сьогоднішнього дня.

Література, яка виходила у дорадянські часи, досить однозначно оцінювала діяльність різноманітних конфесій, що існували у Російській імперії. Враховуючи те, що в Росії діяла цензура, а православіє було державною релігією, публікації, в яких висвітлювалися ті або інші сторони існування “неправославних” церков, майже завжди були критичними. Прикладом цього є статті архієпископа Гурія, архімандрита Арсенія Арсений. Лжехристы монтано-молоканские. Иван Григорьев и Григорій Верещагин. К истории монтано-молоканской секты. - М.: Типография Л.О.Сергеева, 1885. - 35 с.; Высотский А. Записки по обличению молоканства. - Симферополь, 1892. - 155 с.; Гурий. О скопческом учении, по последним о нем известиям (Сочинение Преосвященника Гурия, епископа Таврического). - Симферополь: Таврическая губернская типография, 1877. - 184 с. та А. А. Висотського, присвячені громадам скопців та молокан, що діяли в Таврійській губернії.

Значну увагу історії конфесій Криму у цей період приділяли викладач Сімферопольської чоловічої гімназії В.Д. Олександров, у публікаціях якого відображена діяльність католицької, лютеранської та вірмено-григоріанської церков Александров В.Д. Армяно-григорианская церковь. Крым. Симферополь / Лашков Ф. Третья учебная экскурсия Симферопольской мужской гимназии. - Симферополь, 1890. - С. 122-124; Александров В.Д. Католики в Крыму. Внутреннее устройство католических церквей: сообщение священника / Лашков Ф. Третья учебная экскурсия Симферопольской мужской гимназии. - Симферополь, 1890. - С. 120-122; Александров В.Д. Лютеранская церковь. Крым / Лашков Ф. Третья учебная экскурсия Симферопольской мужской гимназии. - Симферополь, 1890. - С. 125-127; та Ф.В. Ліванов, брошура якого була присвячена караїмам Ливанов Ф.В. Чуфут-Кале (иудейская крепость) в Крыму. С присоединением истории малоисследолванной еще в России секты каримов. - М.: Тип. “Современные известия”, 1874. - 96 с..

Значна частина публікацій, в яких аналізується діяльність різних релігійних культів, вийшла в період радянської влади. У 20-40 роки видавались лише поодинокі антирелігійні труди, присвячені різноманітним конфесіям. Серед них слід назвати роботи Б. Кандидова, Ф. Путінцева та Б. Тихомирова Кандидов Б. Церковь и Гражданская война на юге. (Материалы к истории религиозной контрреволюции в годы Гражданской войны). - М.: “Безбожник”, 1931. - 295 с.; Путинцев Ф.М. Политическая роль и тактика сект. - М., 1935; Тихомиров Б. Баптизм и его политическая роль. ГАИЗ, 1929., в яких історія релігійних громад баптистів, адвентистів та інших культів відображена у негативних тонах.

Період 40-х та початок 50-х років відзначено суттєвою пасивністю партійно-державного апарату у виданні антирелігійної літератури. Однак, з другої половини 50-х років ситуація змінюється. У СРСР масово видається велика кількість антирелігійної та атеїстичної літератури. З 60-х років ХХ століття у Радянському Союзі почала формуватись наукова школа істориків релігії та релігієзнавців, у рамках якої не тільки розроблялись загальнометодологічні проблеми, але стали вирізнятися і окремі напрямки, пов'язані з вивченням конкретних конфесійних груп. Особливий внесок у розвиток радянського релігієзнавства було здійснено О.І. Клібановим Клибанов А.И. Религиозное сектанство в прошлом и настоящем.- М: “Наука”, 1973. - 256 с.. Його труди, присвячені аналізу релігійних культів, і сьогодні не втратили своєї актуальності. Нарівні з О.І.Клібановим суттєвий вклад у вивчення “сектантства” внесли А.В.Бєлов, Б.І. Гальперін, В.І. Гараджа, А.А. Єришев, В.Є. Лешан, Ф. І. Федоренко, О.Н. Чанишев Белов А.В. Секты, сектантство, сектанты. - М.: “Наука”, 1978. - 151 с.; Гальперин Б.И. Религиозный екстремизм: кто есть кто? - Киев: “Политиздат Украины”, 1989. - 131 с.; Гараджа. В.И. Протестантизм. - М.: “Политиздат”, 1971. - 199 с.; Ерышев А.А. Религиозное сектанство и его сущность. - Киев, 1959. - 63 с.; Лешан В.Е. Лики христианского сектантства. - Киев: “Политиздат Украині”, 1988. - 205 с.; Федоренко Ф.И. Секты, их вера и дела. - М.: “Политиздат”, 1965. - 360 с.; Чанышев А.Н. Протестантизм. - М.: “Наука, 1969. - 213 с..

Вивченням діяльності євангельських християн-баптистів займались Л.М. Мітрохін, Г.С. Ляліна, А.С. Ворошилов, О.В. Ісаєнко, П.Л. Каушанський, І.А. Малахова, Е.Г. Філімонов Митрохин Л.Н. Баптизм. - М.: “Политиздат”, 1974. - 253 с.; Лялина Г.С. Баптизм: иллюзии и реальность. - М.: “Политиздат”, 1977. - 175 с.; Ворошилов А.С. Баптизм как он есть. - Ростов -на- Дону, 1983. - 111 с.; Каушанский П.Л. Баптистская мораль: чему она учит? - Одесса, 1974. - 114 с.; Малахова И.А. Современный баптизм: идеология и деятельность. - М.: “Знание”, 1987. - 62 с.; Филимонов Э.Г. Баптизм и гуманизм. - М.: “Мысль”, 1968. - 184 с..

Діяльності громад п'ятидесятників присвятили свої публікації В.Д. Граждан, В.І. Мельник, А.Т. Москаленко, О.І. Первомайський Граждан В.Д. Вероучение и мораль пятидесятников. - М.: “Знание”, 1989. - 63 с.; Мельник В.И. Еволюция современного пятидесятничества. - Львов, 1985. - 160 с.; Москаленко А.Т. Пятидесятники. - М.: “Политиздт”, 1973. - 199 с.; Первомайський О.І. Хто такі пятидесятники (трясуни) - К.: “Радянська Україна”, 1961. - 43 с..

Ідеологія та практика громад Свідків Ієгови аналізується в роботах П.Л.Яроцького, В.В. Коник, Б.Г. Крживицького, М.Т. Куц та А.Т. Москаленко Яроцкий П.Л. Кризис иеговизма. - Киев: “Наукова думка”, 1979. - 303 с.; Коник В.В. “Истины” Свидетелей Иеговы. - М.: “Политиздат”, 1978; Крживицький Б.Г. Єговізм пристосовується. - К., 1971; Куц М.Т. Ілюзії єговізму. - К.: “Знання”, 1974; Москаленко А.Т. Современный иеговизм. - Новосибирск: “Наука”, 1971. - 227 с..

Значний внесок у дослідження ідеології та практики протестантських релігійних громад у період 80-х років ХХ століття зробили кримські автори В.К. Герасименко, М.Ф. Захаров, І.А. Москвітін, В.П. Пузиков, В.В. Фоміченко Герасименко В.К. С чужого голоса. - Симферополь: “Таврия”, 1975. - 104 с.; Захаров М.Ф. Куда зовут братья во Христе”. - Сімферополь: “Таврия”, 1978. - 62 с.; Москвитин И.А. Во что ни верят. - Симферополь: “Таврия”, 1971. - 104 с.; Пузиков В.П. Иллюзия вечной жизни: Для верующих и неверующих. - Симферополь: “Таврия”, 1984. - 95 с.; Фомиченко В.В. Клерикализм: ставка на молодежь. - Симферополь: “Таврия”, 1988. - 190 с..

Третій етап у вивченні історії релігійних культів Криму, як і другий період, має свою специфіку. Це пов'язано з тим, що з другої половини 80-х років у СРСР розпочався процес відродження релігії, який прийняв ще більш активні форми після розвалу Радянського Союзу. У більшості колишніх республік СРСР бурхливо зростає кількість громад у зареєстрованих конфесіях, а також відбувається процес формування нових, нетрадиційних релігійних культів.

Це призвело не тільки до позитивних, але й до негативних наслідків. У деяких Середньо-Азійських республіках, у перші ж роки незалежності до влади ледь не прийшли релігійні радикальні плини.

Досить проблемні питання виникли у 90-ті роки у формуванні міжконфесійного середовища й в Україні. Порівняно з періодом 80-х років в країні у кілька разів зросла чисельність релігійних громад традиційних конфесій, а також з'явились раніш невідомі культи, значна частина з яких не відповідає традиційній ментальності українського суспільства.

Сьогодні суттєво змінився напрямок наукових досліджень, пов'язаний, як з аналізом духовного життя суспільства, так і з висвітленням діяльності більшості конфесій. Однозначно засудивши політику тиску у відношенні до релігії та церкви у радянські часи, деякі дослідники впадають у іншу крайність, стверджуючи, що єдино можливою духовною основою життя, як особистості, так і усього суспільства, може бути лише те, яке засновано на релігійному світогляді. Однак, не зважаючи на існування таких тенденцій, можна констатувати, що поряд з цими радикальними поглядами існують і досить конструктивні наукові публікації, у яких обґрунтовано відображені складні питання історичного минулого, що існували у взаємовідносинах церкви та держави, аналізуються внутрішні процеси, притаманні кожній релігії, а також висвітлюються складні міжконфесійні стосунки. Можна назвати велику групу українських істориків та релігієзнавців, які внесли в останні роки суттєвий вклад у дослідження питань, пов'язаних з діяльністю конфесій, що діють в Україні. Це колектив релігієзнавців інституту філософії НАН України на чолі з А.М. Колодним, а також історики, які займаються вивченням діяльності різноманітних конфесій: О.Є. Лисенко, Г.М. Надтока, В.О. Пащенко, П.Л. Яроцький, О.М. Ігнатуша Лисенко О. Є. Релігійна ситуація на Україні в 1941-1946 рр.: Дис... д-ра іст. наук: 07.00.01 / НАН України. - К., 1999. - 480 л; Надтока Г. М. Православна церква в Україні 1900-1917 років: соціально- релігійний аспект: Автореф. дис... д-ра іст. наук: 09.00.11 / Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. - К., 1999. - 39 с.; Пащенко В.О. Більшовистська держава і православна церква в Україні: 1917-1930 роки. - Полтава, 2004. - 335 с.; Ігнатуша О.М. Конфесії Південної України в 20-30 рр. ХХ ст. // Міжконфесійні взаємини на Півдні України XVIII-ХХ ст./ Бойко А.В., Ігнатуша О.М. та інші. - Запоріжжя, 1999. та багато інших науковців, які продовжили кропітку роботу по вивченню багатоаспектної діяльності православної церкви та інших релігійних культів.

Проблема діяльності церков, існуючих в Україні, знайшла своє відображення у дисертаційних дослідженнях українських науковців. З різноманітних проблем діяльності релігії та церкви за останні 10 років захищено кілька десятків кандидатських та докторських дисертацій. Приоритетною темою значної частини наукових досліджень є аналіз взаємовідносин церкви та держави у період радянської влади. Однак більшість усіх досліджень пов'язана з діяльністю православної церкви у період 20-60 років ХХ століття.

Аналізу діяльності релігійних культів України присвячені дисертаційні дослідження Ю.В. Вільхового, О.В. Безносової, М.В. Бєлікової, Т.В. Грушової, О.І. Назаркіної та інших.

Варто відзначити роботу Ю.В. Вільхового, Вільховий Ю. В. Політика радянської держави щодо протестантських церков в Україні (середина 40-70-х років ХХ ст.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 09.00.11 / Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. - К., 2003. - 20 с; в якій проаналізовано усі основні аспекти політики держави у відношенні протестантських культів, що існували в УРСР у 40- 70 роки ХХ століття, та дослідження Т.В. Грушової Грушова Т.В. Радянська держава та секта п'ятидесятників в Україні (початок 1920-х - 1991 р.р.) Автореф. канд. історик. наук. 07.00.01/ Запоріз. держ. універс. - Запоріжжя, 2000. - 19 с., у якому найбільш ґрунтовно відображено процеси взаємовідносин між радянською державою та сектою п'ятидесятників, які формувались у період 20-90-х років ХХ століття. У дослідженні Т.В Грушової розглянуто причини виникнення у СРСР релігійного підпілля. Суттєва частина цих процесів проаналізована на основі матеріалів Криму.

Аналіз історіографічної бази свідчить про те, що вже існують фундаментальні труди з різних проблем історії релігії, але у більшості з них ще недостатньо присутні матеріали, пов'язані з діяльністю релігійних культів, які діяли у Криму в період 40-60-х років ХХ століття.

Особлива роль у реалізації основної мети дослідження належить джерелам - публікаціям періодичних видань, партійним, державним та архівним документам, які опубліковано у різноманітних збірниках та матеріалам, які знаходяться у фондах архівів України.

Вивчаючи матеріали джерельної бази, автор проаналізувала понад 30 періодичних видань - газет та журналів, у яких були знайдені публікації, що дають цінну інформацію з тих або інших проблем дисертаційної роботи.

Палітра публікацій періодичної печаті досить різноманітна. Автором були проаналізовані матеріали публікацій журналів дорадянського періоду: “Известия Таврической ученой архивной комиссии”, “Одесский вестник”, “Отечественные записки”, “Известия Таврического и Одесского караимского духовного правления”, “ Таврические епархиальные ведомости”, “Феодосия”.

Значна частина інформації була знайдена у сучасних журналах: “Трибуна”, “Культура народов Причерноморья”, “Людина і світ”, “Рідна школа”, “Пам'ятники України”, “Політика і час”, “Жовтень”, “Український історичний журнал”, “Социс”, “Віче”, “Москва”, “Відродження”, “Українські варіанти”, “Українське релігієзнавство”, “Московские ведомости” тощо.

При роботі над дисертацією також проаналізовано публікації газет радянського та післярадянського періоду, які видавались на півострові: “Советский Крым”, “Курортная газета”, “Крымский комсомолец”, “ Крымская правда”, “Крымское время”, “Таврические ведомости”, “Голос Крыма” та “Кримська світлиця”, в яких, як у радянські часи, так і в останнє десятиліття публікувались статті про діяльність різноманітних конфесій півострова та їх лідерів.

Важливу роль у вивченні діяльності релігійних культів мають журнали, які у період радянської влади видавали деякі релігійні громади. До них слід віднести журнал “Баптист”, який видавався баптистською громадою ще з дореволюційних часів, а також журнал “Благовісник” та “Голос істини”, що у 20-30 роки почали видавали адвентисти. З другої половини 30-х років їх випуск було припинено. У радянські часи монополія на видавницьку діяльність належала лише владі. Тільки православна церква мала змогу видавати “Журнал Московской Патриархии”, в більшості статей якого усіляко підтримувався режим, існуючий у СРСР.

У роки другої світової війни деякі конфесії, діяльність яких була поновлена на окупованій території, спробували налагодити випуск релігійної літератури, але це не знайшло підтримки у окупаційної влади. Однак окупаційні органи, які випускали свої періодичні видання, охоче публікували матеріали про діяльність різноманітних конфесій, пропагуючи релігію як альтернативу комуністичному світогляду. На півострові активну роль у пропаганді релігії у період окупації грала газета “Голос Крыма”, яка видавалась російською мовою. За весь період окупації було опубліковано 23 матеріали, присвячені релігійній тематиці. Суттєва частина публікацій була присвячена діяльності православної церкви та її лідерів. У більшості статей нищівній критиці підвергалась релігія євреїв - іудаїзм. Дві статті були присвячені діяльності мусульманських громад та громад караїмів Криму, яких нацисти не відносили до іудаїзму.

У 1945 році офіційний випуск журналу “Братський вісник” почали баптистські громади. Але усі інші релігійні культи не мали дозволу на таку діяльність, тому, у період створення релігійного підпілля у СРСР було налагоджено випуск нелегальної літератури, копії якої розповсюджувались у різних регіонах Радянського Союзу.

Починаючи з 60-х років нелегальну доставку релігійної літератури, яка видавалась на кількох мовах народів СРСР у Федеративній Республіці Німеччині, організували Свідки Єгови.

У роботі активно використовувались опубліковані партійні, державні та архівні документи, які згруповано у наступних виданнях: “О религии и церкви: Сборник высказываний классиков марксизма-ленинизма, документов КПСС и Советского государства”, “КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК”, “Архивы Кремля”, “Русская православная церковь в советское время (1917-1991)” , “Материалы и документы по истории отношений между государством и церковью”. Використання цих джерел дозволило сформулювати загальні принципи політики держави та партії у відношенні до релігії та церкви у радянський період.

Важливу роль у розкритті основної мети дослідження відіграли неопубліковані архівні документи, пов'язані з діяльністю Ради у справах релігійних культів та фондів радянських та партійних органів. Найбільш системно вони збереглися у Державному архіві Автономної Республіки Крим (ДААРК). У дослідженні також використано документи Державного архіву міста Севастополя (ДАМС), Державного архіву Миколаївської області (ДАМО) та Державного архіву Одеської області (ДАОО). Усього у процесі роботи над дисертацією детально проаналізовано 138 справ 7 фондів 4 державних архівів.

Методологічною основою дисертаційного дослідження стали принципи історизму та об'єктивності в аналізі подій, пов'язаних між собою у діалектичному розвитку. Для реалізації основної мети роботи активно використовувались різноманітні методи наукового дослідження: хронологічний, синхронний, діахронний (періодизації), статистичний та метод актуалізації.

Хронологічний метод був одним із найбільш актуальних методів дослідження. Враховуючи те, що проблема політики держави стосовно релігійних культів на території Криму була раніш майже не вивченою, було важливо розглянути усю послідовність подій та фактів що розгорталися у відношенні між державою та різноманітними церквами, починаючи з перших місяців після звільнення Криму від окупантів і до прийняття у середині 60-х років законів, які майже 20 років регламентували подальшу діяльність релігійних культів, тобто до початку радикальної зміни політики держави у відношенні релігії та церкви у другій половині 80-х років ХХ століття.

У дисертаційному дослідженні активно використовувався синхронний метод, який дозволив не тільки порівняти, але й знайти спільні риси та деякі розбіжності у подіях, що проходили у цей час у сфері взаємовідносин держави та релігійних культів у Криму, а також в Одеській, Херсонській та Миколаївській областях, з якими граничать землі півострова.

Використання діахронного методу, або методу періодизації дозволило виявити якісні відмінності в політиці держави стосовно релігійних культів у період 40-60 років. У цей час чітко просліджуються кілька періодів у взаємовідносинах між державою та церквами. Перший з них існував з моменту визволення Криму і до початку другої половини 50-х років. Другий період починається з другої половини 50-х років і продовжується до середини 60-х років.

У перший період спостерігається пасивна діяльність партійних та державних установ відносно релігійних культів. У цей період у 1947 році була здійснена спроба активізації атеїстичної діяльності з боку партійних органів Криму, але вона була не ефективною. Від проведення цієї роботи повністю відокремилися місцеві органи влади. Усю роботу координував уповноважений у справах релігійних культів у Криму. Це приводило до погіршення його стосунків з партійними та державними функціонерами півострова. У цей час почався активній ріст кількості релігійних громад та їх чисельності. Стали формуватися релігійні групи, які, прикриваючись релігійними поглядами, відмовлялись виконувати радянські закони.

Наступний період починається з другої половини 50-х років, коли партійні органи Криму організували ефективну атеїстичну та антирелігійну кампанію. В її рамках використовувались методи ідейного впливу, юридичного та економічного тиску у відношенні як до окремих віруючих, так і до релігійних громад. Цей період починається з прийняття партійними та радянськими органами Криму постанов з активізації антирелігійної кампанії і завершується прийняттям Указів Верховної Ради України по стриманню діяльності релігійних культів, та створенню єдиного органу, що керував діяльністю усіх релігійних організацій у рамках СРСР. Однак слід констатувати, що, якщо стосовно до православної церкви ця політика досягла суттєвих успіхів, то відносно до більшості релігійних культів вона була не тільки не ефективною, а, навпаки призвела до консолідації незареєстрованих релігійних громад.

У дослідженні також використовувався статистичний метод. При аналізі документів архівів були виявлені великі масиви цифрової інформації, пов'язані з кількісними характеристиками діяльності релігійних культів та проведенням атеїстичної кампанії. Цифрова інформація згрупована автором у таблицях, що знаходяться у додатках. Статистичний метод дозволив зробити висновки про різноманітні аспекти діяльності як релігійних організацій, так і партійних та державних органів влади у період проведення антирелігійної кампанії.

Метод актуалізації, заснований на виявлених фактах, дозволяє зробити прогнози на майбутнє та розробити рекомендації з питань політики держави у відношенні до релігії та церкви на сучасному етапі.

У другому розділі “Релігійні культи Криму у 40-60 роки ХХ століття” проаналізовано не тільки ситуацію стосовно діяльності релігійних культів у перші повоєнні десятиріччя, але й розглянуто історичні події, починаючи з кінця XIX ст. і до завершення другої світової війни, у яких брали участь послідовники різних конфесій, що існували у цей час на півострові. Це дозволило виявити тенденції у взаємовідносинах між державою та релігійними культами на різних етапах історії Криму.

Друга половина 40-х - початок 50-х років - складний період у житті радянського суспільства. Після закінчення війни почалася активна відбудова економіки, пов'язана з відновленням промислових підприємств, зруйнованих міст та сіл. Серйозну участь у відродженні країни брали віруючі різних конфесій. Відмова держави від політики тиску стосовно релігії та церкви дозволила багатьом релігійним громадам не тільки стабілізувати свою діяльність, але й почати активну роботу по збільшенню чисельності своїх рядів. У перші післявоєнні роки партійні та комсомольські організації практично припинили атеїстичну пропаганду, а місцеві органи влади, з огляду на патріотичну позицію, зайняту церквою у роки війни, не тільки не протидіяли зростанню їхнього впливу на суспільство, але й у ряді випадків надавали практичну допомогу у діяльності деяких громад. Тисячі радянських громадян, що втратили у роки війни рідних, зверталися у храми й молитовні, знаходячи тут співчуття і духовне полегшення. Відсутність антирелігійної пропаганди призвела до масового росту конфесій, які у цей час використовували різноманітні форми та методи пропаганди: індивідуальні бесіди, матеріальну допомогу, залучення до самодіяльних гуртків, які створювались при громадах тощо. Особлива увага приділялась роботі серед молоді. Це стало приносити суттєві результати. У середині 50-х років водохрещення стали приймати тисячі юнаків та дівчат. Про це свідчать дані, які наводяться у дисертації.

Посиленню релігійності у різних регіонах країни, у тому числі й у Криму, в ці роки сприяла й політика переселення народів, яку проводило керівництво країни на чолі зі Сталіним. Вигнання з території Криму й Кавказу величезної кількості людей, обвинувачених у співробітництві з окупаційним режимом, вимагало переміщення у ці регіони значних мас населення, які поповнювали втрачені трудові ресурси. У ході переселенських кампаній у Крим прибували жителі західних регіонів. Поряд з прихильниками православ'я на півострів переселялися й віруючі різних релігійних культів: баптисти, євангельські християни, християни віри євангельської - п'ятидесятники, Свідки Ієгови та католики.

Особливу роль у взаємовідносинах між церквою та державою відігравав уповноважений Ради у справах релігійних культів, який діяв при Кримському облвиконкомі. У розділі детально проаналізована діяльність уповноваженого та його взаємовідносини з місцевими органами влади. Це дозволило зробити висновок, що з перших місяців після визволення півострова і майже до другої половини 50-х років місцеве партійне та державне керівництво не займалося проблемами діяльності релігійних культів. Як наслідок, це призвело до конфліктів між уповноваженим та місцевою владою. Більш того, відсутність системної антирелігійної та атеїстичної пропаганди сприяла суттєвій активізації релігійних груп євангельських християн-баптистів, адвентистів та інших релігійних плинів. Не відчуваючи атеїстичного протистояння держави, зареєстровані релігійні громади розгорнули активну пропагандистську діяльність. У деяких регіонах України релігійні громади різних культів поступово стали єдиновладними представниками духовності, що, у свою чергу, призвело до суттєвого підвищення інтересу населення до релігійного світосприйняття.

Поряд із зареєстрованими групами у Криму у 40-50-ті роки почали формуватись та активно зростати незареєстровані релігійні групи. Причина цього крилась у законодавстві, яке регулювало взаємовідносини церкви та держави. Релігійні групи чисельністю до 20 осіб не підлягали реєстрації, тому їх прибічники були змушені збиратись нелегально. У той же час, виконуючи настанову центральної Ради у справах релігійних культів, уповноважений усіляко стримував процес реєстрації тих релігійних громад, які мали юридичну змогу зареєструвати молитовний будинок та проводити свої збори офіційно.

Помилкою у політиці держави у відношенні релігійних культів була спроба об'єднання в одну організацію представників різних протестантських культів - євангелістів, баптистів, п'ятидесятників та менонітів, які мали суттєві теологічні та культові розбіжності. Рішення про створення єдиного керуючого центру, яким стала Всесоюзна Рада євангельських християн-баптистів, у перші ж дні призвело до формування усередині цього штучного об'єднання антагоністичних течій, що розпочали боротьбу не тільки один із одним, але і з державним органам влади. Під впливом п'ятидесятників, більшість яких із перших днів створення ВР ЄХБ покинула цю структуру, наполягаючи на реєстрації самостійної конфесії, у подальшому у реєстрації самостійної структури стали наполягати “чисті” баптисти, яким, незважаючи на протидії КДБ та інших органів влади, вдалось створити свій нелегально діючий центр. Розкол також пройшов і у лавах адвентистів сьомого дня.

На хвилі виплеску релігійної свідомості з середини 50-х років у Криму почали створюватись релігійні течії, які стали використовувати бузувірські форми проведення релігійної служби, силувати дітей у вивченні релігії та забороняти їм відвідувати школу. Лідери багатьох релігійних культів не дозволяли своїм віруючим читати художню літературу, ходити у кіно та театри. У країні з'явилась безліч пророків та пророчиць, які почали створювати самостійні релігійні групи. У противагу медицині населення стало використовувати знахарів, гадалок та пророків, які за значну винагороду займались лікуванням та зціленням. У 50 роки у СРСР досить великих розмахів набувало паломництво.

Віруючі деяких релігійних громад почали відкрито ігнорувати закони радянської влади, пов'язуючи її з правлінням антихриста. У Криму ця діяльність була характерною для послідовників Істиної православної церкви, які не приймали участь у виборах до органів влади, відмовлялись працювати у колгоспах та на виробництві, не дозволяли своїм дітям ходити до школи тощо.

Ці та інші прояви релігійності та активізації релігійного впливу на суспільне життя були наслідком політики, яку проводили центральні органи влади на місцях через своїх представників - уповноважених. Після того, як більшість релігійних культів фактично вийшла з-під контролю держави, у другій половині 50-х років була розпочата нова хвиля антирелігійної та атеїстичної пропаганди.

У третьому розділі, який має назву “ Форми та методи боротьби з релігійними культами у Криму в період 40-60-х років ХХ століття”, проаналізовано основні напрямки антирелігійної кампанії відносно релігійних культів, яка стала розгортатись у 1957 році. З цього часу центральні та місцеві партійні органи проводили жорстку політику по приборканню релігійних громад. У рамках цієї політики були відновлені методи боротьби з релігією та церквою, які використовувались у період 20-30-х років ХХ століття - юридичного та економічного тиску відносно лідерів та активістів громад, фінансового тиску стосовно громадян, які надавали свої приміщення для проведення релігійних зборів.

До проведення антирелігійної кампанії залучались усі комсомольські та профспілкові осередки і навіть піонерські та жовтенятські об'єднання.

Особливу увагу атеїстичній діяльності приділяло Товариство з розповсюдження наукових та політичних знань та науковці. Державні видавництва почали випускати різноманітну атеїстичну літературу, серед якої, нарівні із творами, у яких релігія та церква всіляко висміювались, стали з'являтись і досить глибокі наукові праці, присвячені різноманітним релігійним культам.

До атеїстичної пропаганди підключилися періодичні видання. Однак слід констатувати, що більшість газетних публікацій цього часу була досить грубою фальшивкою, у яких не просто висміювались, але й безпідставно звинувачувались у різних проступках активісти релігійних громад та віруючі. Ці публікації викликали обурення не тільки у релігійного населення, але й у уповноваженого у справах релігійних культів при Кримському облвиконкомі.

Незважаючи на антирадянські погляди деяких віруючих, в Криму в кінці 50-х - початку 60-х років не було винесено жодного вироку з використанням смертної кари, яка досить часто за значно незначні провини виносилась у період 20-30-х років.

Поряд із партійними та громадськими організаціями в антирелігійній кампанії цього періоду важливу роль відігравали місцеві органи влади. Для встановлення істотної картини релігійного життя у СРСР була проведена кампанія “одноразової” реєстрації легальних та нелегальних громад та молитовних приміщень.

Починаючи з другої половини 50-х років, суттєво змінився статус уповноважених у справах релігійних культів. Згідно з рішенням державних органів влади при кожному міськ- та райвиконкомі для надання допомоги уповноваженим у СРСР створювались групи підтримки, до складу яких обирались представники громадських організацій та активні пенсіонери. Діяльністю цих комісій керували секретарі виконкомів.

Проведення активної антирелігійної політики почало приносити результати. Стабілізувався не тільки ріст чисельності релігійних громад, але і суттєво скоротилась кількість віруючих у діючих громадах. Репресивні заходи дозволили ліквідувати діяльність значної частини незареєстрованих релігійних груп. Досягненнями антирелігійної кампанії стало те, що від релігії відійшли не тільки рядові віруючі, але й керівники деяких релігійних груп. Так у Криму один з лідерів п'ятидесятників А. Коркосенко не тільки відмовився від релігії, але й перейшов у ряди пропагандистів атеїзму.

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Аналіз історіографічної та джерельної бази дослідження дозволяє зробити висновок, що режим Сталіна після приєднання до СРСР наприкінці 30-х років територій Бессарабії, Західних областей України та Білорусії, а пізніше - Прибалтійських держав, на яких проживала велика кількість віруючих, був змушений змінити свою політику відносно релігії та церкви у бік послаблення репресій, а з перших місяців після нападу Німеччини на СРСР припинити їх зовсім. Для вирішення питань зовнішньої політики Сталін та його оточення стали активно використовувати лідерів Руської православної церкви. Для координації взаємодії держави та православної церкви у 1943 році була створена Рада у справах Руської православної церкви. Однак на патріотичні позиції у період війни перейшли і представники інших конфесій. Для координації взаємовідносин держави з представниками „неправославних” плинів у 1944 році була створена Рада у справах релігійних культів.

Аналіз політики, яку проводила партія та держава у відношенні релігійних культів у період 40-х - першої половини 50-х років, свідчить про фактичну відсутність антирелігійної та атеїстичної пропаганди серед населення, що, у свою чергу, призвело до суттєвого росту релігійних громад та формування релігійного світогляду у значної частини населення Криму.

Єдиною структурою, що протидіяла зростанню релігійного впливу на місцях, була Рада у справах релігійних культів та її уповноважений. Використовуючи норми законодавства, що регламентували діяльність релігії та церкви у СРСР, уповноважені всіляко стримували процес реєстрації нових громад, Це створювало систему нелегально діючих релігійних груп, активність яких при відсутності атеїстичної та антирелігійної пропаганди, стала носити антирадянський характер.

Антирелігійна кампанія 50-60-х років дозволила суттєво скоротити кількість офіційно діючих і частково незареєстрованих релігійних громад. Але вона призвела до появи релігійного підпілля, яке радянська держава так і не змогла ліквідувати до останніх часів свого існування. Протиріччя та відчуження, яке радянська влада посіяла у відносинах між представниками різних релігійних культів у період 40-60-х років, і сьогодні продовжують існувати між представниками різноманітних конфесій, що не сприяє формуванню духовності нової української нації.

Антирелігійна кампанія 40-60-х років не досягла своєї остаточної мети. Партійним та державним органам влади вдалось суттєво приборкати православну церкву, ліквідувавши значну частину її громад, частково стримати, а у деяких регіонах, навіть суттєво скоротити кількість зареєстрованих і особливо незареєстрованих громад різноманітних релігійних культів. Однак державі, незважаючи на антирелігійну пропаганду, що була розгорнута у засобах масової інформації та використання методів фінансового і юридичного тиску, так і не вдалось остаточно придушити діяльність значної частини незареєстрованих релігійних об'єднань. У 40-60-х роках ці релігійні громади змогли не тільки продовжити свою діяльність, але й налагодити випуск нелегальної літератури та створити канали її розповсюдження. Це стало важливим напрямком діяльності Свідків Ієгови та Ради Церков ЄХБ. Державним органам влади так і не вдалось локалізувати їх діяльність майже до останніх років свого існування.

Розглянувши основні напрямки діяльності держави у відношенні релігійних культів у період 40-60-х років ХХ століття та порівнюючи політику держави того часу і сьогодення, можна дати деякі рекомендації з її реалізації на сучасному етапі.

По-перше, політика держави у відношенні релігії та церкви сьогодні є протилежною тій, яку вона проводила у період 40-60-х років. Сьогодні держава не тільки не втручається у процес формування релігійної свідомості, але, на жаль, і не контролює діяльність багаточисельних релігійних культів, що дозволяє під прикриттям релігії офіційно існувати багатьом політичним угрупованням, які у подальшому можуть спричинити суттєві проблеми у житті нашої держави. Для того, щоб спинити некерований процес росту різноманітних деструктивних культів та релігійно-політичних угруповань, державі потрібно відновити структури, що повинні регулювати взаємовідносини церкви та держави, не втручаючись у діяльність тих конфесій, які не порушують мораль та закони нашої країни.

По-друге, необхідно удосконалити закони, які зобов'язали б усі конфесії реєструвати свої громади в місцевих органах влади та унеможливлювали діяльність тих груп, які прикриваючись релігією, формують у віруючих ворожість та ненависть одне до одного.

По-третє, потрібно поставити поза законом релігійно-політичні сили, які ставлять своєю стратегічною задачею повалення в Україні існуючого конституційного ладу та створення релігійних держав.

По-четверте, під патронатом держави у Криму необхідно створити консультаційний міжконфесійний орган, до складу якого повинні входити представники усіх зареєстрованих релігійних культів. Основна задача цього органу - обмін думками про релігійну ситуацію, пошук точок довіри між ворогуючими конфесіями та розробка пропозицій для удосконалення політики держави стосовно релігії та церкви на сучасному етапі розвитку України.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Катунина Е.В. Меннониты Таврической губернии в ХIХ - первой половине ХХ вв. // Культура народов Причерноморья. - 2003. - № 39. - С. 68-74.

2. Катунина Е.В. Деятельность уполномоченного Совета по делам религиозных культов в Крыму в 1944-1946 годах // Культура народов Причерноморья. - 2005. - № 57. - Т. 2. - С. 73-76.

3. Катунина Е.В. Формы и методы религиозной пропаганды среди молодежи Крыма в 50-е годы ХХ века (по архивным материалам) // Культура народов Причерноморья. - 2005. - № 61. - С. 93-97.

4. Катунина Е.В., Катунин Ю.А. Причины ликвидации религиозных общин караимов в 40-60-е годы ХХ века // Культура народов Причерноморья. - 2005. - № 62. - С. 74-81. (Особистий внесок Катуніної Е.В. полягає в пошуку та обробці архівних матеріалів, а також у дослідженні причин ліквідації релігійної громади караїмів м. Євпаторії).

5. Катунина Е.В., Катунин Ю.А. Пятидесятники Крыма в 40-50-е годы ХХ века // Культура народов Причерноморья. - 2005. - № 63. - С. 112-119. (Особистий внесок Катуніної Е.В. полягає у систематизації архівних матеріалів та дослідженні причин, пов'язаних з юридичним тиском у відношенні п'ятидесятників).

6. Катунина Е.В., Королев В.И. Роль крымской прессы в антирелигиозной кампании конца 50-х - начала 60-х годов ХХ века // Культура народов Причерноморья.- 2005. - № 64. - С. 99-104. (Особистий внесок Катуніної Е.В. полягає у вивченні матеріалів періодичних видань Криму та дослідженні питань організації антирелігійної кампанії у 60-ті роки ХХ століття).

7. Катунина Е.В. Налоговая политика государства в отношении религиозных культов в 40-60-е годы ХХ века (на материалах Крыма) // Культура народов Причерноморья. - 2005. - №65. - С. 74-79.

8. Катунина Е.В. Политика партии в отношении религиозных культов в 40-60 годы ХХ века // Культура народов Причерноморья. - 2005. - № 66. - С. 27-33.

9. Катунина Е.В. Борьба с паломничеством в конце 50-х - начале 60-х годов ХХ века // Культура народов Причерноморья. - 2005. - № 67.- С. 154 - 156.

10. Катунина Е.В. Роль судебной системы в борьбе с религиозными культами в конце 50-х - начале 60-х годов ХХ века // Культура народов Причерноморья. - 2005. - № 68. - С. 224-228.