Життєвий шлях Івана Івановича Огієнка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Осмислення нашої непростої минувшини різних періодів переконує, зокрема, у тому, що завдяки зусиллям національної еліти -- державних і політичних лідерів, потужних творців духовних цінностей, надійних захисників української ідеї та справи від внутрішніх і зовнішніх загроз -- нація вистояла, не втративши свого інтелектуального і духовного потенціалу, отримала історичний шанс як цивілізована спільнота з гарантованим майбутнім, у якому вироблені віками національні традиції відродяться на повну силу і наповняться найновішим змістом. Саме такою постаттю для українців став Митрополит Іван Огієнко.

Іван Огієнко - видатний український просвітник, освітній діяч, педагог, один з фундаторів національної системи освіти і виховання. Доробок ученого є одним з найважливіших джерел пізнання, розвитку і становлення теорії та практики української педагогіки. Йдеться саме про безпосередню причетність вченого до оновлення та розвитку української школи, підготовки покоління майбутніх вчителів.

Огієнко стояв біля витоків національної культури, а його ідеї у розвитку вищої освіти знайшла втілення в організації вищого учбового закладу в Кам'янці-Подільському (Кам'янець-Подільський державний український університет). Університет Митрополит Іларіон розглядав не тільки як вогнище знань і лабораторію передових думок, а й підносив його значення до рівня національного відродження. Закладав він його за новим зразком, прагнув створити наукову систему організації вищої освіти, яка б спиралась на передовий світовий досвід і відповідала характеру і традиціям найкращих університетів Європи та Америки.

РОЗДІЛ І. Життєвий шлях Івана Івановича Огієнка

Народ наш повинен розуміти, що

Сила його залежить від сили його свідомості!

І.Огієнко

( 2 січня 1882-- 29 березня 1972 )

Іван Огієнко народився на Житомирщині , у містечку Брусилові в селянській, родині. Він був найменшим у багатодітній сім'ї. Дитинчаті виповнилося три рочки, як трагічно загинув батько, а отже його старшим і братам, і сестрам довелося самотужки «триматися на плаву» - заробляти додатковий гріш на прожиток чинбарним промислом.

Здобувши початкову освіту, він змушений був продовжити навчання у безкоштовній військово-фельшерській школі. Шість років тяжкої праці у психіатричному відділенні київського військового шпиталю спровокували продовжити навчання. І хоч його улюбленою справою була філологія, довелося після закінчення Острозької гімназії, вступати на медичний факультет Київського університету ім. св. Володимира. Лишень на третьому курсі юнак переводиться на історико-філологічний факультет. Натомість трирічне навчання на медичному відділі не пройшло марно: він досконало освоїв латинську та грецьку мови, що згодом прислужилося при перекладі Біблії на українську.

Неситне бажання залишитися викладачем при університеті спочатку було марним. Не зважаючи, що його рекомендували такі відомі викладачі як В. Перетц, М. Петров, А. Лобода, ректор відмовив у проханні. Причина відома - І. Огієнко тяжіє до українофільства.

Але історичні реалії зробили свою справу. Коли Микола II зрікся престолу, в імперії почалися національні рухи, в тому числі й у Вкраїні, коли на арену вийшла УНР. Відтак І. Огієнко стає професором університету.

Молодій державі вкрай потрібні були національні кадри в царині освітянства. Вже будучи доцентом столичного університету, І. Огієнко упродовж двох років видає цілу серію підручників, посібників для національної школи. Ось лише декілька видань: «Українська граматика для викладання в народних школах», «Українське писання», «Порадник студентам, вчителям і всім тим, хто бажає навчатись української мови», «Вчімося рідної мови»…

Нарешті його запрошують очолити при Міністерстві освіти УНР правописну Комісію. Разом з А. Кримським та Є. Тимченком уклали «Проект правопису української мови», який затвердила Всеукраїнська Академія Наук. Натомість за Директорії І. Огієнка призначають міністром народної освіти. Він обіймав також посади міністра віросповідань, а за дорученням Симона Петлюри і керівника державного апарату.

Упродовж короткого часу маестро самотужки зробив більше для освітянства, ніж окремі інституції. Чого вартий хоча б такий факт: завдяки зусиллям І. Огієнка в Кам'янці-Подільському було створено університет, у якому впродовж 1918-1920 років він ректорував. Згодом ця потужна інституція продовжувала готувати національні кадри в Польщі, Чехословаччині та в Мюнхені.

Але доля котрий раз злукавила перед нашим народом. Облудна пропаганда космополитів-більшовиків, на яку клюнули й наші землячки-соціалісти, та військова агресія московських розбійників на чолі з горезвісним Муравйовим та К°, потопили в крові вистраждану незалежність. Урядові УНР довелося шукати в еміграції. Така ж доля спіткала й І. Огієнка.

Перебуваючи в закордонні, він проводить активну діяльність не тільки як політичний діяч. З-під його пера з'являється ціла низка розвідок і досліджень в царині українського народознавства і мовознавства. Навіть фрагментарний перелік назв видань говорить сам про себе: «Українська літературна мова XVI ст. і український Крехівський Апостол 1560 р.», «Український правописний словник», «Словник мови Шевченка», «Історичний словник української мови», «Словник місцевих слів», «Український стилістичний словник», «Повстання азбуки і літературної мови у слов'ян» та ін.

Чимало розвідок з цієї теми уміщував у журналі «Рідна мова», якого сам і редагував. Попри того, І. Огієнко непересічний літератор, автор кількох драматичних поем - «Прометей», «На Голгофі», «Туми», «На чужині», «Народження людини», «В обіймах страждань», «Невинна кров» та ін.

Його перу належить і переклад Біблії українською мовою. Відтак як церковного діяча у 1940 році його висвятили на диякона, а згодом і архімандрита. Відтоді він прибрав церковне ім'я Іларіон.

Друга світова війна зробила суттєву коректу в житті діаспорників, котрі перебували в Європі. Насамперед це стосувалося Польщі та Чехословаччини. Відтак переважній більшості іммігрантів довелося шукати прихистку в тих країнах, які не підпадали під так званий соцтабір. Отож владика Іларіон попервах переїздить до Словаччини, потім Австрії і Швейцарії, перетранспортовуючи величезний архів - найдорожчу скарбницю.

Одначе в цих країнах рідкісною була вкраїнська громада. Тому довелось оселитися в далекій Канаді - місті Вінніпезі, де зосереджувалася найпотужніша еліта українців за різних періодів еміграції. Тут маестро Огієнко провів й останок свого життя, котрий позначений найвищим розвоєм його культурницької діяльності.

Окрім народознавчої й освітянської діяльності Огієнко приділяє і чимало уваги церковному життю серед українців. Він засновує богословський факультет при Манітобському університеті і стає його деканом, щоб підготувати національно свідомих священиків для українських православних парафій в Канаді, США, Австралії, країнах Латинської Америки і Західної Європи. Для цього налагоджує видавничу справу, самотужки редагує переклади Божественної Літургії, різноманітні молитовники, катехізиси тощо. Одночасно видає цікаві розвідки й монографії: «Візантія й Україна», «Поділ єдиної Христової Церкви і перші спроби поєднання її», «Українська церква за часів Богдана Хмельницького», «Іконоборство» та ін. Але на особливу увагу заслуговує подвижництво стосовно Біблії. Він узяв на себе неабияку сміливість - зробити переклад цієї книги українською мовою. І треба віддати належне майстрові: порівняно з попередніми спробами його праця помітно вивершується; маючи природний хист до мовознавства й літературної діяльності, а також знання кількох мов, він зробив досить вдалий переклад Святого Письма.

Хоч Іван Огієнко і мав митрополичий сан, він залишався світською людиною. Його ерудиція, розум і знання спрацьовували на духовний світ людини.

Що там та як, але маестро, незважаючи на всі гіркі моменти, залишив світлу пам'ять про себе своєю невсипущою громадською і творчою діяльністю як великий Українець. Пройде ще якийсь час, коли наша Україна стане справді українською, а біля її керма будуть справжні патріоти-державники. Такі державники, які усвідомлять важливість і необхідність створення в нашій древній і славній столиці, на Дніпрових кручах, тих, хто в суворі лихоліття мужньо і самозречено боротиметься за українську національну ідею й могили яких розкидані близькими й далекими чужинами. Серед тих, хто знайде вже вічний спочинок у такому Пантеоні, переконана, будуть Іван Мазепа й Пилип Орлик, Олександр Довженко й, безперечно, Іван Огієнко .

РОЗДІЛ ІІ. Іван Огієнко - ректор Кам'янець-Подільського державного українського університету

Він вчив людину не одну;

Він цілу вчив Галичину,

Волинь, Підляшшя й Холмщину

Своїм журналом “Рідна мова”,

Щоб спільна в нас була розмова

І граматична, теж, основа.

«Блаженний наш Митрополит»

У житті Івана Огієнка на Україні найбільш змістовним і багатим на корисні діяння для національного відродження став відтинок шляху, пройдений на високих державних посадах в Кам'янці-Полільському протягом 1918-1920 рр. особливо плідною була його праця в університеті на посаді ректора.

У січні 1918 року міська дума Кам'янця-Подільського звернулась до Центральної Ради з проханням про відкриття в місті над Смотричем якщо не університету, то принаймні філію Київського університету. Щоб вивчити це питання на місці, за дорученням Міністерства освіти УНР 22 березня до Кам'янця прибула делегація з Києва, у складі якої був і Іван Огієнко. Делегація зробила висновок про сприятливі умови щодо створення у місті над Смотричем самостійного навчального закладу. А вже 18 травня Івана Огієнка призначили відповідальним за відкриття університету. Так починався кам'янецький період життя Огієнка.

Після прийняття в червні 1918 р. закону про заснування Кам'янець-Подільського державного українського університету (затверджений гетьманом П. Скоропадським у серпні 1918р.) міністр народної освіти відряджає Огієнка до Кам'янця працювати ректором протягом 2 років.

З 6 липня ректор розпочав активну роботу по ліквідації матеріально-технічних, фінансових, кадрових та інших проблем. На засіданні міської думи доклав чимало зусиль для ухвалення рішення про будівництво приміщень університету.

Уже в серпні Іван Іванович оголошує перший прийом студентів на два факультети - історико-філологічний та фізико-математичний, який включав два відділи - математичний та природничо-історичним, багато займався кадровими питаннями. Уже з перших днів роботи факультетів тут працювали, за проханням Огієнка, відомі молоді науковці, професори.

У жовтні комісія, очолювана І. Огієнком, провела зарахування перших студентів. Наприкінці року їх кількість (разом з вільними слухачами) досягала 473 особи.

«… сьогодні сходить ясне Сонце землі Подільської - народжується вищий осередок української культури …»

Газета «Свято Поділля», 1918р.

22 жовтня 1918 року відбулося урочисте відкриття університету. Як відзначив на святі ректор, на його ім'я надійшло близько 400 вітальних адресів та близько 1000 телеграм з усіх регіонів України та з-за кордону.

Пізніше, вже в міграції, сам Огієнко пригадує: « Всі Кам'янецькі газети цілі були присвячені Святу. Губерніальне земство випустило велику одноднівку: «Свято Поділля» де подана ціла історія заснування Університету, біографії Ректора, Професорів і т. ін.

Цілий день у місті був небувалий рух. Люди вітають один одного зо святом культури й цілуються, як на Великдень. Старші плакали від радості й переповнення щастям серця.»

У самій ж газеті «Свято Поділля» чимало статей присвячені власне Івану Огієнку. З Великою любов'ю та шаною ставляться до нього подоляни:

« Хто це світло засвітив? Хто вклав в нього душу,дав йому життя з великим майбутнім та високим завданням? Такою людиною, яка відіграла надзвичайно велику роль в тому, що Україна має другий рідний, близький їй по духові й національним завданням університет, є професор Іван Огієнко…»

Закон про заснування університету передбачав на перший навчальний рік 2 факультети. Проте, наполегливістю Івана Огієнка наприкінці 1918 року було закладений богословський, у квітні 1919 р.- правничий, а згодом, у червні - сільськогосподарські факультети.

Ректор добре розумів значення бібліотеки. Ще до відкриття університету він звернувся до населення з проханням допомогти літературою, сам подарував 58 книг. У січні 1919 року бібліотека нараховувала вже 10 тис. томів, а у жовтні - майже 20 тис.

Такі високі темпи розбудови пояснюють, по-перше, намаганням ректора якнайшвидше підняти заклад до європейського рівня, а, по-друге, перетворити його в стабільне джерело підготовки багаточисленних і різнопрофільних кадрів інтелігенції для суверенної української держави.

огієнко подільський ректор український

ВИСНОВКИ

Іван Іванович Огієнко належить до числа тих, хто дбав про долю науки незалежно від політичної ситуації та економічних умов. Сьогодні нам, його нащадкам, відомо близько1800 позицій його наукових праць, адже пішов розголос про плідну державну, громадську та духовну діяльність професора протягом довгого та багатогранного життя.

Крім виконання обов'язків ректора. Міністра народної освіти, а потім міністра віросповідань і головноуповноваженого уряду УНР, Іван Огієнко був ще директором гімназії для дорослих при університеті, вів чималу громадську роботу: очолював Подільське товариство Українського Червоного Хреста, підтримував зв'язки з організаціями «Просвіти», був членом Кирило-Мефодіївського братства, виступав з лекціями перед військовими, цивільним населенням, священиками, брав участь у наукових дискусіях. Усе це безперечно засвідчує багатогранність та велич творчої особистості Івана Івановича.

Забуття цього незвичайного вченого зумовлене драматизмом його особистої долі в умовах становлення диктаторського тоталітарного режиму. Діяч УНР, життя в еміграції, церковна діяльність на теренах Української Автокефальної Церкви, знищеної Сталіним у 1933 році. Зіграло роль напевне і те, що у його працях яскраво виражене твердження про оригінальність, неповторність, самостійний шлях формування української культури, акцентування на цілеспрямованому колонізаторському знищенні самодержавною Москвою яскравого вогнища української культури та переслідування наукових та культурних діячів українського народу. Тому стає абсолютно зрозумілою заборона на його ім'я в часи сталінського культу.

Незважаючи на різні оцінки діяльності ректора я все ж таки вважаю, що організація Кам'янецького університету та його подальший успішний розвиток завдячує саме надзвичайній енергії відомого українського діяча - професора Івана Огієнка, який вклав у цей університет масу енергії, масу праці, масу сил та завзяття. Саме тут він залишив своє серце і душу

Размещено на Allbest.ru