Недержавний сектор промисловості України в умовах нової економічної політики (1921-1928 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

07.00.01 - Історія України

Недержавний сектор промисловості України в умовах нової економічної політики (1921-1928 рр.)

Нікітенко Костянтин Вікторович

Донецьк 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії слов'ян Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Бут Олександр Микитович, професор кафедри історії слов'ян Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Олійник Микола Миколайович, професор кафедри історичних дисциплін Харківського національного педагогічного університету ім. Г.Сковороди

доктор історичних наук, професор Нікольський Володимир Миколайович, професор кафедри історії України Донецького національного університету

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України (кафедра історії України)

Захист відбудеться 22.03.2007 р. о 13 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 32.

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24)

Автореферат розісланий 16.02.2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

1. Загальна характеристика роботи

промисловість кооперація ліквідація

Актуальність теми дослідження. В умовах розбудови сучасної Української держави, становлення ринкових відносин зростає роль недержавного сектору економіки, на долю якого припадає переважна більшість промислових підприємств у приватній та колективній власності. Його інтенсивний розвиток, важливість зайняти гідне місце в економічному житті, привертає увагу до необхідності вивчення досвіду використання приватної ініціативи в багатоукладній системі господарювання доби нової економічної політики радянської України.

Дослідження становлення недержавного сектору промисловості України у роки НЕПу, разом із тим, залишаються недостатніми науковими опрацюваннями. Щоправда, значущість НЕПу була потужною мотивацією для дослідників за радянських часів, але призвела до появи численних ідеологічних догм. Саме це визначило появу тенденційних та політично заангажованих наукових розвідок, а багато незручних для влади питань залишилися поза увагою дослідників. Серед них і питання розвитку недержавного сектору промисловості України. Впродовж останніх років значно виріс інтерес до історичного досвіду, вийшли нові праці, які руйнують панівні у радянській час стереотипи, суттєво збагачують і значною мірою змінюють попередні уявлення про НЕП. Дослідження цих проблем на засадах сучасної методології покликане відтворити реальні процеси у народному господарстві країни у 1920-х рр.

Практична вагомість обраної теми зумовлена можливістю використання досвіду минулого у проведенні сучасних соціально-економічних трансформацій суспільства. Формування ринкової економіки вимагає вироблення і впровадження нової, виваженої і науково обґрунтованої соціально-економічної політики, з урахуванням як глобальних світових економічних перетворень, так і специфічних особливостей української промисловості. У цьому контексті важливим є вивчення та неупереджений, критичний аналіз із метою практичного використання різнопланового досвіду адміністративного, кредитового, податкового регулювання недержавного сектору промисловості, накопиченого у період НЕПу. До того ж, критичний аналіз набутого досвіду створює умови для вироблення конкретних наукових рекомендацій щодо подальшого розвитку недержавних форм власності у сучасних умовах.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у рамках науково-дослідної проблеми „Наукове та методичне забезпечення курсу історії України: досягнення попередників і сучасний погляд” (Г-04/4), розробкою якої займається кафедра історії слов'ян Донецького національного університету.

Мета і завдання дослідження полягає в проведенні комплексного історико-економічного аналізу тенденцій становлення та функціонування недержавної промисловості України в умовах НЕПу, спираючись на розробки попередників та нову джерельну базу. Виходячи із зазначеного, структура дослідження передбачає:

- з'ясувати сучасний стан наукової розробки даної теми в історіографії, визначити рівень і повноту джерельного забезпечення та теоретико-методологічні засади дослідження;

- дослідити організаційно-господарські заходи денаціоналізації, утворення недержавного сектору промисловості;

- висвітлити особливості діяльності приватних промисловців та функціонування промислової кооперації;

- проаналізувати наслідки соціально-економічних, політико-ідеологічних факторів для динаміки розвитку недержавного сектору промисловості;

- виявити вплив кредитно-податкової політики на приватне виробництво на початковому етапі НЕПу та з визначенням офіційного курсу на індустріалізацію.

Об'єктом дослідження обрані підприємства недержавного сектору промисловості радянської України в умовах нової економічної політики.

Предметом дослідження є становлення, розвиток та функціонування недержавних форм промисловості в умовах НЕПу, взаємовідносини приватних та кооперативних підприємств із державними, вплив соціально-економічних та суспільно-політичних факторів на недержавну промисловість.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1921-1928 рр. - період непівського реформування. В нових умовах надавалася можливість недержавним формам промисловості відновити свою діяльність до „наступу” на приватників, відмови від ринкових методів регулювання економіки.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію УСРР згідно з адміністративно-територіальним поділом, за винятком Молдавської АСРР.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у комплексному аналізі й узагальненні проблеми розвитку недержавного сектору української промисловості в умовах нової економічної політики, яка досі не становила об'єкт спеціального дослідження. На основі численних архівних матеріалів та опублікованих документів і літератури автором:

- визначено сучасний стан наукової розробки та виявлено своєрідність історіографічного огляду з даної проблеми;

- по-новому проведено історико-теоретичний аналіз соціально-економічних умов, які по-різному впливали на функціонування та розвиток недержавного сектору промисловості. Завдяки цьому відслідковані особливості державної кредитно-податкової політики щодо підприємців і промислової кооперації на різних етапах НЕПу;

- простежено становлення низки приватників, які сприяли відродженню і розвитку легкої, переробної місцевої промисловості, але зазнали тортур, підпали під жорна сталінських репресій;

- документально підтверджена необгрунтованість класової оцінки владою діяльності приватних промисловців та промислової кооперації.

Практичне значення роботи полягає в можливості використовувати матеріали дисертаційного дослідження, висновки автора при написанні узагальнювальних вузівських курсів з історії України ХХ ст., економічної історії, підготовці спеціальних курсів для студентів, лекційної роботи. Фактичні дані, особливо статистичні показники, можуть стати у нагоді при подальшій науковій розробці як окремих аспектів цієї теми, так і суміжних, ще не розв'язаних проблем. Основні положення дисертації можуть бути використані господарниками різних форм власності в порівняльно-історичному аналізі для з'ясування сучасних тенденцій, особливостей функціонування та реформування промисловості, прогнозуванні та моделюванні майбутнього економіки України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, проміжні результати знайшли своє оприлюднення на науковій конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003-2004 рр. (Донецьк, 2005); 17-й науковій сесії Наукового товариства ім. Шевченка (Донецьк, 2006); 19-й міжнародній науково-практичній конференції „Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції „Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку - 2006” (Дніпропетровськ, 2006); Науковій конференції „Наука: теорія і практика-2006” (Дніпропетровськ, 2006). Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії слов'ян, впроваджувалися у навчальний процес економічного факультету Донецького національного університету.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображені у 12 публікаціях, із них 7 розміщені у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України.

Структура дисертації зумовлена визначеними вище метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів (9 підрозділів), висновків, посилань, списку джерел та літератури - 411 позицій та 9 авторських додатків. Загальний обсяг дисертації становить 263 сторінки, з яких 176 - основний текст.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв'язок із науковими програмами, мету та дослідницькі завдання, хронологічні й територіальні рамки, визначено об'єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, подано інформацію про практичне значення роботи та апробацію.

У першому розділі „Стан наукової розробки, джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано історіографію теми, охарактеризована джерельна база, розкрито теоретико-методологічні засади дослідження.

У підрозділі 1.1 „Історіографія проблеми” критично проаналізовано історичний доробок попередників з питань, що досліджуються. Умовно можна поділити історіографію проблеми на два періоди. Перший - радянська історіографія, де, в свою чергу, доцільно вбачати наступні етапи: 1920-ті рр., 1930-ті - середина 1980-х рр., друга половина 1980-х - початок 1990-х рр. Другий період - пострадянська історіографія. Запропонована періодизація враховує провідні тенденції, особливості методології дослідження, можливості використання джерельної бази, вплив ідеології й політичної практики на формування історичних знань у кожному періоді.

Уже на першому етапі відбувається спроба осмислення проблем розвитку, становлення та подальших перспектив функціонування недержавного сектору промисловості. Про це свідчать праці керівних діячів Радянської держави В.Леніна, М.Бухаріна, Й.Сталіна, О.Рикова, Е.Квірінга, В.Чубаря та ін. Привертають увагу погляди В.Леніна, який теоретично обгрунтував необхідність відступу від комуністичної практики - політики воєнного комунізму і переходу до НЕПу - й детально розробив його практичні аспекти. Завдяки глибокому осмисленню досвіду розвитку багатоукладної економіки в 1921-1922 рр., він дійшов глибинного висновку щодо необхідності вдруге відступити - відійти від комуністичної теорії стосовно ролі кооперації - і визначив роль і місце її в будівництві нового життя. Як зазначають сучасні історики, відбулося переосмислення Леніним переходу до нової політики, переходу від “раннього” до “пізнього” НЕПу в ленінському розумінні. Це співпадало з точкою зору дореволюційних фахівців-економістів О.Чаянова, М.Кондратьєва.

Першому досвіду використання приватного капіталу в промисловості присвячені публікації тогочасних працівників центральних і місцевих господарських, фінансових і статистичних органів. У цей час виходять праці з проблем кооперації, але її роль у промисловості зазначається дуже побіжно.

В узагальнювальних роботах, які висвітлювали функціонування приватних підприємців і кооператорів в умовах проголошеного курсу на індустріалізацію все більше домінує їх класова оцінка. Фальсифікуються результати їх виробничої діяльності, фабрикуються фіктивні справи щодо ставлення приватника до радянського ладу. Навіть поверхове перерахування тогочасних публікацій засвідчує відверто упереджену авторську позицію.

З ліквідацією приватної ініціативи, з відмовою від НЕПу особливістю значного етапу історіографії стало зменшення уваги радянських дослідників до проблем функціонування недержавного сектору. До того ж, переважали ідеологічні оцінки: приватні форми згадувалися виключно в контексті класової боротьби. Характерні у цьому відношенні монографії Г.Глезермана, В.Архіпова та Л.Морозова. Продовженням такого підходу стали дисертаційні дослідження переважно на регіональному рівні. Щоправда, завдяки ним введені в науковий обіг архівні та опубліковані статистичні матеріали.

У другій половині 1980-х рр. - на початку 1990-х рр. історики звернулись до багатьох малодосліджених тем НЕПу. Офіційно проголошена політика „гласності” дозволила по-новому підійти до оцінки історичних подій. До здобутків того часу належали: визнання певної невідповідності сталінської практики ленінським ідеям, визначення ролі держави в регулюванні соціально-економічних відносин, аналіз нових причин згортання НЕПу тощо. Ці та інші проблеми вивчали М.Свіщев, О.Бакуменко. Вийшли монографії та підготовлені докторські дисертації В.Секушиним, С.Ляхом, О.Бутом та ін.. Були зроблені перші спроби нового погляду на приватних підприємців у всеукраїнському та регіональному аспектах.

Пострадянський період історіографії проблеми характеризується, передусім, якісно новим неупередженим методологічним підходом до історичної науки взагалі. Свідоцтвом тому слугує сучасний погляд на історіографію НЕПу в Україні, відображений знаними фахівцями С.Кульчицьким, В.Колесником, В.Коцуром та Г.Коцур. Автори переглядають саму концепцію радянської історіографії, виходячи, в першу чергу, із принципів об'єктивності, неупередженості та наукової обґрунтованості.

Серед узагальнювальних досліджень, присвячених питанням нової економічної політики, виділяються фундаментальні праці С.Кульчицького. На підставі значної кількості невідомих раніше архівних документів він висвітлив багато суперечливих та малодосліджених питань і поставив завдання щодо подолання історичною наукою стереотипів тоталітарної ідеології. Важливим є наголос автора на помилковості ідеалізації державного сектору промисловості, недооцінки приватників і промислової кооперації.

В останнє десятиріччя з'явилися дослідження, в яких аналізуються конкретні питання функціонування приватної ініціативи в умовах НЕПу. Праці Ю.Волосника, О.Сушка становлять наукову базу нового напрямку в історіографії - вивчення підприємницької діяльності в роки НЕПу. Формування та функціонування ринкового механізму НЕПу детально проаналізувала О.Пиріг а систему соціального захисту працівників приватних підприємств М.Олійник.

З'ясуванню долі приватників і діячів промислової кооперації в умовах наступу тоталітаризму сприяє науково-документальне видання „Реабілітовані історією. У двадцяти семи томах.” / Головна редкол. академік НАН України Тронько П.Т., чл.-кор. НАН України Реєнт О.П. та ін./ Найбільше під жорна сталінських репресій підпали підприємці промислово-розвинутих Харківської, Донецької, Дніпропетровської, Луганської областей.

Значний внесок у розробку проблем кооперативного руху в українському селі зробили А.Морозов, В.Марочко. Деякі аспекти підприємницької діяльності селянських господарств висвітлив В.Калініченко. Не залишилися поза увагою науковців і теоретичні обґрунтування ролі і значення промислової кооперації.

Привертають увагу підходи до кооперативного руху в радянській Україні представників української діаспори. Щоправда, недостатня джерельна база завадила проаналізувати проблеми промислової кооперації. Порівняльним аналізом та виявленням специфіки розвитку підприємництва в Україні і Росії в роки НЕПу вирізняються колективні праці та дослідження російських істориків Е.Гімпельсона, С.Петрової та ін.. На фоні нерентабельності, дотаційності державної промисловості переваги приватного виробництва в роки НЕПу доводили дослідники із далекого зарубіжжя Е.Карр, В.Ойкен.

Специфіка теми дисертаційного дослідження зумовлює інтерес до розробок фахівців спорідненних наук. В першу чергу це стосується економістів В.Гринчуцького, І.Лантуха. Вони залучили широкий спектр документів для висвітлення діяльністі промислових трестів та формування ринкової інфраструктури доби НЕПу, але не ставили за мету аналіз недержавного сектору промисловості.

На підставі проведеного історіографічного аналізу можна зробити висновок, що попередники здійснили значну роботу щодо вивчення концептуальних проблем розвитку промисловості в умовах НЕПу. Однак, комплексного дослідження функціонування різних форм недержавного сектору промисловості України не сталося, що доводить його важливість і актуальність для розуміння сучасної багатоукладності економіки країни.

У підрозділі 1.2. „Джерельна основа дослідження” охарактеризовано документальну базу дослідження. Аналіз широкого кола опублікованих історичних джерел із питань функціонування недержавного сектору в умовах НЕПу дозволяє виокремити декілька найбільш характерних груп документів:

- законодавчі акти, що визначали суспільно-правовий статус підприємців та регламентували їхню діяльність;

- документи правлячої партії, радянського уряду та їх активних діячів є важливим джерелом вивчення форм і методів керівництва народним господарством у 1920-х рр.;

- мемуарну літературу, що надає можливість зрозуміти точку зору керівників держави, аналіз стану справ із середини системи;

- праці українських та російських економістів 1920-х рр., в яких досліджувалися актуальні питання функціонування ринкової економіки;

- статистичні матеріали;

- періодичну пресу - журнали „Більшовик України”, „Хозяйство Украины”, газети „Вісті ВУЦВК”, „Украинский экономист”, „Экономическая жизнь”, „Кооперований кустар” тощо.

Неопубліковані джерела, що використані в дисертації, репрезентовані архівними матеріалами. Автор опрацював матеріали восьми архівів. Всього вивчено 44 фонди, близько 290 справ. Вагомий масив документів із досліджуваної теми зосереджено у фондах двох центральних державних архівів України, значна частина яких є маловідомою та вводиться в науковий обіг вперше.

У Центральному державному архіві вищих органів влади і управління (ЦДАВО України) використано матеріали 11 фондів. Серед документів із фонду Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету Рад (ВУЦВК) (фонд 1) вагому цінність складають доповіді та статистичні відомості про діяльність приватного капіталу, звіти, інструкції щодо оренди промислових об'єктів, контрольні цифри розвитку промисловості України.

Специфіка теми дослідження обумовила потребу аналізу документів провідних наркоматів. Так, матеріали фондів Вищої ради народного господарства УСРР (фонд 34), Державної планової комісії при Раді Народних комісарів УСРР (фонд 337), Народного комісаріату фінансів УСРР (фонд 30) допомагають розкрити один із найважливіших аспектів економічного регулювання влади - фінансово-кредитну політику, простежити складний процес пошуку джерел наповнення державного та місцевих бюджетів, з'ясувати стан та головні напрямки розвитку недержавного сектору по регіонах тощо.

Із фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України) варто виділити фонд 1 - ЦК КП(б)У. Його матеріали дозволили визначити особливості функціонування промислової кооперації та проаналізувати діяльність приватних форм господарювання.

Вагому джерельну основу дослідження складають матеріали державних архівів Харківської, Донецької, Луганської, Київської, Миколаївської та Полтавської областей. Завдяки ним розкриті регіональні особливості функціонування недержавної промисловості та визначені її місце і роль у загальногосподарському розвитку України.

Теоретико-методологічна база дослідження наведена у підрозділі 1.3 „Методологічні засади”.

Методологічна основа дослідження визначається діалектичним підходом до пізнання історичної реальності. Його засади спираються на універсальні принципи історизму і об'єктивності при висвітленні історичних явищ і процесів. Зазначені принципи реалізувалися в роботі через конкретні методи наукового дослідження - загальнонаукові (аналіз та синтез, класифікація, типологізація), міждисциплінарні (системно-структурний, статистично-аналітичний) та історичні (історико-генетичний, порівняльно-історичний, діахронний та синхронний). Застосування обраної методики дало змогу позбутися схематизму й суб'єктивізму, висвітлити проблему комплексно, проаналізувати спільні та відмінні ознаки всіх складових недержавної промисловості, а також розглянути їх внутрішні закономірності.

За допомогою методів класифікації та типологізації вихідні показники було згруповано на підставі властивих їм спільних ознак. Важливу роль у дослідженні відіграли системно-структурний та статистично-анілитичний методи, дозволивши розкрити досліджувані явища та виявити взаємозв'язки між економічними, політичними, соціальними та іншими процесами як усередині них, так і з відповідними процесами, що відбувалися в суспільстві в цілому, отримати узагальнюючі показники за всією сукупністю та оформити отримані результати у вигляді таблиць і діаграм.

Історико-генетичний метод дав можливість дисертанту провести аналіз еволюції недержавного сектору промисловості та його складових елементів в часі та відстежити рушійні сили, показати причини і наслідки розвитку й деградації недержавного виробництва. За допомогою порівняльно-історичного методу було виявлено та проаналізовано як загальні закономірності, так і особливості розвитку суспільних, соціально-економічних, регіональних та інших процесів у досліджуваний період. Використання у дисертаційному дослідженні діахронного та синхронного методів дозволило висвітлити процеси та явища в часовому та просторовому континуумах. Комплексний підхід допоміг отримати не фрагментарне, а цілісне уявлення про функціонування недержавного сектору промисловості України в роки НЕПу.

У другому розділі „Становлення приватного сектору промисловості в умовах відновлення ринкової інфраструктури” розкрито процес відродження приватної промисловості, його характерні особливості, з'ясовано внесок приватників у розбудову народного господарства, визначено вплив на них державної регулятивної політики.

У підрозділі 2.1 „Організаційно-господарські заходи денаціоналізації та формування недержавних структур господарювання” аналізується організаційне становлення приватної промисловості.

В умовах гострої суспільно-політичної та економічної кризи, що практично зліквідувала промислове виробництво, радянське керівництво під тиском обставин було змушене піти на децентралізацію управління та роздержавлення промислових об'єктів. Таким чином, було переглянуто погляди на приватне підприємництво та кооперацію, яка, згідно з марксизмом, вважалась продуктом капіталізму, й було започатковано розробку законодавчої та правової бази їх функціонування.

У дослідженні розкрито низку характерних особливостей роздержавлення промисловості початку 1920-х рр. По-перше, одразу чітко визначилася багатоукладність - орендні промислові підприємства, за даними статистики, головним чином, використовували приватні особи. По-друге, для процесу роздержавлення була характерною географічна нерівномірність - найбільш активно процес оренди йшов у промислово розвинутих регіонах: Харківській, Запорізькій та Донецькій губерніях. Останні місця займали найменш розвинуті у промисловому відношенні губернії. По-третє, характерним також було намагання обмежити приватникам термін оренди (місцеві керівники не вірили в довготривалість НЕПу).

В дисертації підкреслено, що приватники діяли у більшості галузей промисловості. Особливістю досліджуваного періоду стало те, що приватникам належали невеликі промислові структури. На одному приватному фабрично-заводському підприємстві пересічно працювало до 20 робітників (у 15 разів менше ніж на державному). Однак, на приватних підприємствах валова продукція на одного робітника на рік була у 3,5 рази більша. Завдяки їх діяльності держава отримувала значну кількість товарів, зменшувалося безробіття.

Аналіз результатів функціонування приватних промисловців в окремих галузях народного господарства України показав наявність серйозної конкуренції державним підприємствам з боку приватників. Так, у млинарській промисловості більше половини підприємств належали приватникам. Вони виробляли третину продукції галузі. Кожен четвертий підприємець був зайнятий виробленням взуття та одягу. При цьому товари текстильників-приватників коштували вдвічі дешевше, а за якістю не поступались державним виробам. Державна трестована промисловість стрімко втрачала конкурентоспроможність, а інколи, як це сталося на Полтавщині, з традиційно розвинутими промислами - переживала кризовий стан.

Приватники швидко пристосовувалися до мінливої кон'юнктури ринку, використовуючи її на свою користь. Вкладали гроші туди, де відчувався товарний голод (шкіряна, олійна, борошномельна промисловості). Чим гостріший був дефіцит, тим успішніше приватні підприємства могли конкурувати з державними виробниками.

У підрозділі 2.2 „Кредитна і фіскальна політика щодо приватного капіталу” проаналізовано економічні важелі державного регулювання та впливу на приватну промисловість, зокрема кредитову та податкову політику.

У дисертації показано залежність функціонування республіканської кредитно-банківської системи від центру. Згідно з економічним договором, укладеним між Україною та Росією, фінансова політика розроблялася в Москві. Партійно-державне керівництво України скрупульозно дотримувалося букви і духу договору, фактично копіювало дії уряду Радянської Росії. Усі керівні директиви та вказівки уповноваженого НКФ РСФРР були обов'язковими для фінансових органів України.

Кредитна політика держави була побудована на класовій основі. Приватники кредитувалися за залишковим принципом. Так, у 1923 р. Всеукраїнська контора Держбанку видала приватним промисловцям 0,2% від усіх кредитів.

Доведено, що державне кредитування лише частково задовольняло потребу приватних промисловців у кредитних ресурсах. Тому приватники окрім великих банків (Держбанку, Приватбанку) підтримували зв'язки з допоміжними фінансово-кредитними установами - товариствами взаємного кредиту (ТВК). Приватні промисловці, не отримуючи від державних кредитних установ достатньої фінансової підтримки, сприймали ТВК як свою останню надію. Але нестача коштів, фінансова бідність і, як наслідок, просто фізична неспроможність надання кредитів залишалися головними проблемами ТВК.

Податкова політика влади щодо приватної промисловості мала яскраво виражений фіскальний та класовий характер, без урахування реальної ситуації в народному господарстві. Так, ставки промислового податку з приватних підприємств перевищували в 2-4 рази податок із підприємств державної форми власності.

Відсутність будь-яких податкових пільг приватній промисловості, яка вимагала значних інвестицій, але не обіцяла швидких прибутків, ніяк не сприяла розбудові приватного виробництва, а створювала додаткові ускладнення.

Розділ третій „Приватна промисловість України і офіційний курс на радянську індустріалізацію” присвячений дослідженню проблем функціонування приватників в умовах індустріалізації.

У підрозділі 3.1 „Наступ на приватників у промисловості в нових умовах” розглянуто заходи офіційної влади щодо витіснення приватних промисловців із народного господарства.

Із проголошенням політики індустріалізації змінилося ставлення влади до приватного сектору, який вже виконав своє завдання - промисловість в

основному була відбудована. Втім, функціонування та подальші перспективи приватної промисловості залишилися суперечливими. З одного боку, державі для промислового розвитку необхідно було залучання всіх наявних коштів, включно й приватних. Окрім того, функціонування важкої промисловості неможливо без налагодженої роботи допоміжних дрібних виробництв. З іншого боку, класова боротьба, відношення до приватного сектору господарства як до тимчасового „відступу”, унеможливлювало нормальне співіснування різних форм власності та позбавляло приватний сектор будь-яких перспектив.

Разом із тим, в дисертації доведено, що приватна промисловість за багатьма показниками була значно ефективнішою за потужні державні підприємства. Середина 1920-х рр. характеризується розквітом приватної промисловості в Україні. Випуск її продукції збільшився за 1925/26 р. на 31,2%, а кількість зайнятих робітників на 20,3%. Товаровий „голод”, що став наслідком неспроможності усуспільненого сектора задовольняти потреби народного господарства і населення, сприяв вкладанню приватних капіталів саме у промисловість. При цьому швидкі обіги коштів на приватних підприємствах давали можливість отримувати прибутки навіть за умови наявності незначних капіталів. Так, якщо у державній промисловості кошти оберталися 2,1 рази на рік, то у приватній - 9,2 рази.

В умовах наступу влади на приватне виробництво суттєво погіршилася його ефективність, насамперед, зменшилася продуктивність праці. Широке застосування адміністративних методів перекреслювало ринкові механізми функціонування підприємництва. Наприкінці 1920-х рр. тисячі промисловців і кустарів, які були незгодні з позаекономічними методами наступу Радянської влади спіткала доля репресованих (серед них підприємці з Донбасу П.Бєліков, Н.Онищенко, з Харкова Є.Євнін та ін.).

Одним із засобів виживання стало роздріблення приватної промисловості. Дрібні промислові підприємства значно менше піддавалися обліку та контролю з боку держави, а разом з тим і адміністративному регулюванню відповідними господарськими органами. Витіснення приватників приводило до деградації та ліквідації приватних підприємств або переходу їх на нелегальну діяльність.

У підрозділі 3.2 „Приватне виробництво в новій кредитно-податковій системі” охарактеризовано особливості державного економічного регулювання в умовах „наступу на приватні елементи”.

Як свідчить аналіз архівних та опублікованих матеріалів, держава у другій половині 1920-х рр. проводила вкрай непослідовну кредитно-податкову політику щодо приватного сектору промисловості. В умовах жорсткої нестачі коштів, товарного „голоду” вимушена була диференційовано ставитися до приватних підприємців в залежності від того, в якій галузі вони функціонували. Кредитно-податкова система країни була одним із головних важелів регулювання приватного підприємництва.

Повністю підпорядкувавши собі кредитові потоки в країні (в тому числі й у приватних кредитових товариствах), влада в умовах боротьби з приватним капіталом повною мірою використала всі регулюючі фінансові інструменти. Лишаючи приватні підприємства без грошових обігових коштів, держава унеможливлювала їх подальше функціонування.

З кінця 1920-х рр. податкова система перебудовувалася відповідно до потреб тоталітарного режиму, що формувався. Принципово новим моментом податкової політики став перехід межі, за якою податки перетворювалися на фактично узаконену конфіскацію. Податковий тиск практично знищив приватні підприємства, що ліквідувало небезпечних конкурентів державного сектору та сприяло суттєвому наповненню бюджетів різних рівнів.

У дослідженні доведено, що посилення податкового тягаря стало одним із чинників скорочення приватної промисловості. Так, у 1926/27 р. відбулося зменшення її накопичень майже вполовину, обсяги валової продукції, виробленої приватниками, знизились більше ніж на третину. В той же час, суми сплачених податків збільшилися більш ніж на 40%.

Проведений аналіз свідчить, що широке застосування адміністративних позаринкових та позаекономічних засобів, відсутність правової бази та підтримки для приватних підприємців - все це унеможливлювало ефективну співпрацю в умовах багатоукладної економіки. Сприяло процесам „тінізації” підприємництва (тільки п'ята частина приватників, які ліквідовували свої підприємства, намагалися в подальшому знову вкласти свої капітали у законні форми діяльності) та зростанню корупції радянсько-партійного апарату.

У четвертому розділі „Промислова кооперація в роки НЕПу” аналізується створення та функціонування промислової кооперації.

У підрозділі 4.1 „Організаційне становлення промислової кооперації” висвітлюється процес утворення та становлення промислової кооперації на початковому етапі. Аналізується пошук форм співіснування держави та дрібного виробника.

Протягом 1921 р. була прийнята низка законодавчих актів, що регулювали процес створення промислово-кооперативної системи. Для організаційного керівництва при правлінні промисловості Вукоопспілки утворено кустарний відділ, а при ВРНГ - Організаційне бюро промкооперації. Як наслідок, на початку 1922 р. в цілому 65,2 тис. кустарів об'єднувалися в 6 тис. промислових кооперативів. Переважна більшість промислів України орієнтувались на задовольняння повсякденних господарчо-побутових потреб населення, а номенклатура виробництв враховувала особливості конкретного регіону.

Відповідно до проголошеного владою політичного курсу - обмежити вплив політичних опонентів - формувалась правова база функціонування промкооперації. Реалізація політики побудови промкооперації з „радянським обличчям” мала наслідками постійні „чистки” кооперативів. Дослідження показало, що головним завданням визнавалось визначення не економічних, а, у першу чергу, політичних умов співіснування промкооперації та Радянської держави.

В Україні склалася триступенева організаційна будова: первинні кооперативи-артілі й товариства, кустарно-промислові спілки та всеукраїнське об'єднання кооперації Українкустарспілка (УКС). Головною особливістю промкооперації, а також і фактором, який стримував процеси розбудови системи, було те, що промислова кооперація являла собою складний конгломерат різноманітних форм виробництва. Існували чотири основні форми кооперативного об'єднання кустарно-промислової кооперації: продукційно-кооперативна артіль, трудова кооперативна артіль, продукційно-складське-сировинне товариство, ощадно-позичково-промислове товариство.

Аналіз досвіду господарчої роботи державного сектору показав помилковість положень перших років нової політики - „раннього” НЕПу: держава, протиставляючи себе приватній та кооперативній промисловості, фактично не вбачаючи між ними принципової різниці, поступалася недержавному сектору. Визначальною стала стаття В.Леніна „Про кооперацію”. В ній головний ініціатор НЕПу докорінним чином змінив свої погляди. Відтепер при розгляді питання „хто кого?” змінювалося співвідношення сил: в промисловості України державний сектор повинен був вже не самостійно, а разом із кооперативним протистояти і конкурувати з приватним, непманівським сектором.

Після смерті В.Леніна оточення не сприйняло його ідей і продовжувало залишатися на старих марксистських позиціях. Промкооперація України залишилася сам на сам зі своїми фінансово-господарськими проблемами. Незважаючи на всі зусилля працівників керівних органів промкооперації С.Лимаря, Т.Галаніна та ін., УКС вже за підсумками перших двох років роботи понесла значні збитки, що спричинило її ліквідацію та передачу її функцій керівному центру сільськогосподарської кооперації „Сільському господарю”. Доведено, що такий крок мав дуже негативні наслідки. І до цього, „Сільський господар”, переобтяжений своїми прямими завданнями в галузі кооперування сільського господарства, не мав змоги приділити належну увагу промисловій кооперації.

Дослідження показало, що суперечливі політичні моменти взаємодії держави та кооперативних виробників, законодавча дискримінація робітників промислових кооперативів створювали штучні перешкоди на шляху розвитку системи промислової кооперації.

Підрозділ 4.2 „Промислова кооперація в умовах наступу на дрібновласницького виробника” розкриває проблеми пристосування промкооперації, як елементу ринкової економіки, в умовах тоталітарного суспільства.

Наступ на приватника мав прямими наслідками активізацію роботи щодо кооперування кустарів і ремісників та посилення боротьби з „фіктивними” кооперативами. Радянсько-партійне керівництво було стурбоване тим, що приватна промисловість масово переходила на дрібні форми виробництва. Окрім того, витіснені з інших галузей народного господарства приватники вже не бажали вкладати свої кошти у легальні сфери і знов зіштовхуватися з адміністративним тиском. Вони ставали прихованими кредиторами, постачальниками кустарів. Дрібні господарства були економічним підґрунтям для розвитку на їх основі приватних форм промисловості. Підпорядкування дрібного виробника державі, усуспільнення дрібнотоварного виробництва - лише це гарантувало остаточну перемогу над приватниками. За висловом Е.Квірінга, промислова кооперація перетворилася на „поле вирішального бою” з приватником. Адже промислові кооперативи являли собою об'єднання дрібних виробників - приватних власників, виробнича діяльність яких була спрямована на отримання прибутку. Тобто, кооперовані кустарі також залишались виробниками приватними. Разом із закінченням відновлювального періоду, завершився і „відступ” - часи певної лібералізації відносин із приватниками. Наступним завданням влади стало максимальне підпорядкування промислових кооперативів державним органам.

Кооперація як інструмент ринкової економіки в умовах тоталітарного суспільства могла існувати лише номінально. Відбувалася втрата об'єднаннями своєї початкової приватногосподарської суті, кооперативна система перетворювалася лише на додаток адміністративно-командної системи управління. Кооперативи ставали підконтрольними, маріонетковими державними підприємствами з усуспільненою працею, майном та устаткуванням.

Висновки

У висновках підбито підсумки і узагальнено результати дисертаційного дослідження, які можна звести до таких положень.

Історіографічний аналіз доводить, що, незважаючи на значну дослідницьку роботу попередників, ще бракує комплексного дослідження функціонування недержавного сектору промисловості в умовах НЕПу.

Багатомірний, системний підхід до широкого кола опублікованих і не опублікованих джерел переконує, що недержавна промисловість України в умовах НЕПу пройшла складний шлях. У несприятливий перехідний період, незважаючи на недосконалість законодавчо-правової бази, скрутне економічне становище приватникам на дрібних, зруйнованих підприємствах вдалося значно ефективніше у порівнянні з державною промисловістю налагодити та організовувати виробничий процес, максимально використовуючи незначні виробничі потужності, і у деяких галузях конкурувати та навіть витісняти з ринку державні підприємства.

Свій внесок у підняття промислового виробництва зробила й промислова кооперація. Зміцнювалися промисли, відкривалися нові виробничі підприємства, це дозволило наповнити ринок товарами, відновити господарчі зв'язки, налагодити товарообіг. Однак, орієнтація на адміністративні, репресивні заходи, втрата принципу добровільності, погоня за кількісними показниками приводили до створення кооперативів „згори”, без урахування ситуації, необхідності й можливостей для їх подальшої роботи. Як форма організації дрібних товаровиробників промислова кооперація не витримала усуспільнення основних засобів виробництва, підпорядкування диктату влади, втратила всі свої ключові ознаки кооперативності.

Досвід початкового етапу НЕПу свідчить про ефективність стратегії економічної політики лише за тих умов, коли влада забезпечувала раціональні пропорції і зв'язки між централізованим державним і ринковим регулюванням. Проте, демонополізація економіки України в умовах багатоукладності супроводжувалась безмежною монополією правлячої партії на політичну владу. Відсутність відповідної політичної децентралізації призвела до загострення конфлікту. Перемогли позаекономічні, адміністративні методи державного впливу на економіку. Класовий характер фінансово-кредитної політики став дестабілізуючим фактором розвитку приватної ініціативи. Підпорядкування владою кредитових потоків та перетворення податкової системи на головний важіль боротьби з приватним капіталом, унеможливив його подальше функціонування.

На сучасному етапі важливість державного узгодження роботи регулятивних механізмів переконливо доводить економічний розвиток Китайської Народної Республіки. Внаслідок оптимального поєднання планових важелів управління з ринковими (ця концепція отримала назву моделі „соціалістичної ринкової економіки”) приватний сектор отримав широкі можливості для самостійної діяльності та перетворився на рушійну силу економіки соціалістичного Китаю.

Виходячи з досвіду функціонування недержавного сектору промисловості України в умовах НЕПу, в дисертації сформульовані практичні рекомендації, серед яких:

- на наш погляд, керівним фінансово-податковим органам України доречно мати програми селективної фінансової підтримки недержавного сектору пріоритетних галузей, які демонструють найбільше зростання доданої вартості (харчова, поліграфія, переробка сировини тощо);

- у структурі виконавчої влади доцільно б мати координаційну раду з національної конкурентоспроможності, одним із провідних завдань якої стала б довгострокова стратегія підтримки та розвитку вітчизняного приватновласницького виробника;

- у рамках законодавчого регулювання доречно створити парламентський підкомітет із питань стратегії економічного розвитку для налагодження ефективного механізму гармонізації політичних інтересів, адміністративних та ринкових важелів управління зі стратегічними пріоритетами розвитку промисловості країни;

- при органах місцевої влади та самоврядування відкрити сектори з інформаційно-аналітичної допомоги підприємцям та промисловцям. Було б доцільно спиратися на історичний досвід 1920-х рр. по спрощенню процедур реєстрації та ліцензування суб'єктів підприємницької діяльності.

Основні положення дисертації викладені у наступних публікаціях автора

1. Приватні підприємства України в умовах переходу до нової економічної політики // Схід. - Донецьк, 2004. - №2. - С.36-39.

2. Кредитування приватних підприємств України в роки НЕПу (1921-1928 рр.) // Історичні і політологічні дослідження: Зб. статей. / Гол. ред. П.В.Добров. - Донецьк, 2004. - №4. - С.83-89.

3. Ставлення в суспільстві радянської України до приватних підприємців в умовах НЕПу // Історичні і політологічні дослідження: Зб. статей. / Гол. ред. П.В.Добров. - Донецьк, 2005. - №2. - С.102-108.

4. Роль кредитування промислової кооперації України в умовах НЕПу. - Схід. - Донецьк, 2006. - №1. - С.60-63.

5. Боротьба партійно-господарчих державних органів за „радянське обличчя” промислової кооперації в Україні 1920-х рр. // Схід. - Донецьк, 2006. - №2. - С.65-68.

6. Методологічний інструментарій дослідження недержавного сектору промисловості України в умовах НЕПу // Схід. - Донецьк, 2006. - №3. - С.73-75.

7. Висвітлення проблем недержавного сектору промисловості України в умовах НЕПу в історіографії 1920-х рр. // Нові сторінки історії Донбасу: Зб. статей. / Гол. ред. З.Г.Лихолобова. - Донецьк, 2006. - Кн. 13/14. - С.108-115.

8. Оподаткування приватних підприємців України на початку нової економічної політики (1921-1923 рр.) // Праці наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003-2004 рр., 18-22 квітня 2005 р. - Донецьк, 2005. - С.97-98.

9. Приватна оренда промислових підприємств України в умовах переходу до НЕПу (1921-22 рр.) // 17 наукова сесія Наукового товариства ім. Шевченка, 31 березня 2006 р. - Донецьк, 2006. - С.115-124.

10. Кадрове питання промислової кооперації України 1920-х рр. // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості. Матеріали 19 міжнародної науково-практичної конференції 19 травня 2006 р. - Донецьк. - С.76-79.

11. Джерельна база дослідження недержавного сектору промисловості України в умовах НЕПу // Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку - 2006. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 22-31 травня 2006. - Дніпропетровськ, 2006. - С.26-29.

12. Оподаткування приватної промисловості України після проголошення офіційного курсу на радянську індустріалізацію (1925-1928 рр.) // Наука: теорія та практика - 2006. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 21-31 серпня 2006 р. - Дніпропетровськ, 2006. - С.10-12.

Анотація

Нікітенко К.В. Недержавний сектор промисловості України в умовах нової економічної політики (1921-1928 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Донецький національний університет. - Донецьк. - 2007.

У дисертації на основі широкого кола документальних матеріалів та історичної літератури проведено комплексне дослідження функціонування недержавної промисловості України в умовах нової економічної політики.

Досліджено особливості становлення та функціонування недержавної промисловості. Систематизовано та узагальнено характерні особливості її участі у роботі народного господарства. Найбільш повно розкрито процес організації та становлення промислової кооперації як невід'ємної частини недержавної промисловості. Визначено ідеологічні, політичні та економічні проблеми роботи промкооперації. Охарактеризовано специфіку трансформації, перетворення промислової кооперації на додаток командно-адміністративної системи.

Проаналізовано особливості адміністративно-економічних важелів витіснення і ліквідації приватників та залежність розвитку недержавного сектору промисловості від змін політико-економічного курсу країни.

Ключові слова: нова економічна політика, денаціоналізація, оренда, приватна промисловість, непмани, промислова кооперація.

Аннотация

Никитенко К.В. Негосударственный сектор промышленности Украины в условиях новой экономической политики (1921-1928 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Донецкий национальный университет. - Донецк. - 2007.

Диссертационная работа является комплексным исследованием проблемы функционирования негосударственной промышленности Украины в условиях новой экономической политики. На основе анализа широкого круга источников и литературы исследована специфика становления и работы негосударственной промышленности. Систематизированы и обобщенны характерные особенности ее участия в работе народного хозяйства. Частным промышленникам, невзирая на серьезные трудности, в неблагоприятных социально-экономических и политических условиях удалось восстановить производственные процессы на разрушенных и существующих лишь номинально заводах и фабриках и в ряде отраслей создать конкуренцию государственной промышленности. В то же время в стране монополия на власть полностью оставалась в руках правлящей партии, не произошло реформирования политической системы. Предпринимателям не было создано равных условий для деятельности по сравнению с государственным сектором. На новые экономические отношения влияла законодательная дискриминация. Люди, которые занимались предпринимательской деятельностью, были лишены политических прав. Так достигалась полная политическая изоляция частных производителей. Показательный своей парадоксальностью факт: власть превращала в деклассированный элемент слой общества, который формировался уже в советских условиях, в полном соответсвии и с полным соблюдением действующего законодательства. В диссертации прослежено становление ряда частников и кооператоров, которые содействовали возрождению и развитию промышленности, но подверглись преследованиям, попали под жернова сталинских репрессий.

Документально доказана способность негосударственного сектора эффективно работать при нормальном отношении государственных кредитно-фискальных органов. Логично, что первый опыт убедил главу Совнархоза пересмотреть устоявшийся марксистский взгляд на кооперацию, ибо „строй цивилизованых кооператоров” должен был стать социалистическим. В диссертации освещено малоисследованное в историографии, как после смерти В.Ленина партийно-советское руководство брало под политико-экономический контроль систему промысловой кооперации. Вместе с подчинением кооперации тоталитарной системе в политическом, организационном и финансовом отношениях произошла потеря ею первоначальной частнохозяйственной сущности. Переход к политике форсированной индустриализации в условиях становления сталинской модели советского государства с ее директивной планово-распределительной системой руководства экономикой, ликвидацией рыночных механизмов, делал невозможным нормальное сотрудничество и сосуществование разных форм собственности, лишил негосударственный сектор перспектив.

В работе исследованы вопросы кредитной и налоговой политики Советского государства в отношении негосударственной промышленности. Доказано, что классовый характер государственного финансового регулирования стал дестабилизирующим фактором развития частной инициативы. Вся финансово-кредитная система воспринималась как „узда” для контролирования частников в определенных руководящей партией рамках. Тотальный контроль государством кредитных потоков и трансоформация налоговой системы в решающий фактор конкурентной борьбы с частным капиталом способствовали вытеснению частника. К тому же, сохранение и использование в рамках наступления на частника определенных „атавизмов военного коммунизма” репрессий, арестов имущества, конфискаций банковских вкладов и т.д. - все это исключало нормальное функционирование промышленного сектора.

Доказано, что главная причина деградации и ликвидации негосударственных форм промышленности в несовместимости монопольной структуры политической власти и демократических тенденций развития рыночной экономики.

Ключевые слова: новая экономическая политика, денационализация, аренда, частная промышленность, нэпманы, промысловая кооперация.

Summary

Nikitenko K.V. Industrial unpublic sector of Ukraine in the conditions of a new economic policy (1921-1928). - A manuscript.

The thesis for the candidate of historic science. Speciality 07.00.01 - The history of Ukraine. - Donetsk National University. - Donetsk. - 2007.

In the given thesis the complex investigation of the Ukrainian inductrial unpublic sector operation in the conditions of new economic policy has been fulfilled on the wide range basis of the documentary materials and historical literature.

The peculiarities of unpublic industry establishing and operating have been researched. Some specific features of its participation in the national economics have been systematized and summarized. The complete analysis of industrial cooperational organization and its development as the unseparable part of economic public sector has been done. The ideological, political and economic problems of the industrial cooperation have been pointed out. The transformation specific character, industrial cooperation change as an addition of the command-administrative system have been characterazed.

...