Історичний розвиток населення межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра в ХІ – першій половині ХІІІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК 904 (477.85) "10/12"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК НАСЕЛЕННЯ МЕЖИРІЧЧЯ ВЕРХНЬОГО ПРУТУ ТА СЕРЕДНЬОГО ДНІСТРА В ХІ - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІІІ СТОЛІТТЯ

07.00.01 - Історія України

ПИВОВАРОВ СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

Чернівці - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича МОН України.

Науковий консультант:

Добржанський Олександр Володимирович, доктор історичних наук, професор, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, декан факультету історії, політології та міжнародних відносин, завідувач кафедри історії України.

Офіційні опоненти:

Івакін Гліб Юрійович, доктор історичних наук, професор Інститут археології НАН України, заступник директора;

Федака Сергій Дмитрович, доктор історичних наук, професор кафедри історії України Ужгородського національного університету;

Юрій Михайло Федорович, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри соціально-економічних наук Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету.

Провідна установа: Інститут українознавства ім. Івана Крип'якевича НАН України (м. Львів).

Захист відбудеться "30" березня 2007 р. о " 10-00" годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14., ауд. 18)

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий " " 2007 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т.Я. Лупул.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вивчення середньовічної історії давньоруських земель - одна з важливих проблем вітчизняної історичної науки. Головними завданнями цього вивчення є: з'ясування сутності та особливостей цілого ряду історичних явищ, поглиблений аналіз етнокультурних, економічних і військово-політичних процесів на основі комплексного аналізу різнохарактерних джерел (писемних, археологічних, нумізматичних, сфрагістичних, топонімічних, етнографічних та інших), а також установлення зв'язку між етапами еволюційного розвитку населення всієї території країни та окремих її земель у добу середньовіччя. Всебічна їх характеристика дозволяє отримати якісно нову інформацію про складні, а часто й суперечливі явища, які відбувалися на давньоруських землях, має важливе теоретичне значення для загальноісторичного розуміння періоду середніх віків на європейських теренах.

Досить перспективними для подібних досліджень та узагальнень є матеріали, отримані в останні десятиліття під час вивчення середньовічних старожитностей на території межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра. Землі регіону здавна знаходилися на перехресті важливих транс'європейських шляхів, у контактній зоні різноетнічних утворень та у безпосередній близькості від кордонів середземноморської цивілізації.

У часи Галицько-Волинського князівства саме ці терени отримали назву "О Украина Галичская", оскільки тут знаходилися крайні рубежі князівства та проходили кордони із половецьким степом на південному сході та з Угорським королівством - на південному заході. Все це наклало певний відбиток на етнічний склад, торгово-економічні зв'язки та релігійне життя місцевого населення. Історичні процеси, що відбувалися на зазначеній території у добу середньовіччя, в історіографії тривалий час висвітлювалися досить поверхово, що було пов'язано з відривом цієї землі від основної території України.

Дослідження минулого буковинських земель у середньовічний час значно ускладняється через фрагментарність або й повну відсутність писемних джерел.

У зв'язку з цим на перший план висуваються археологічні, нумізматичні, сфрагістичні, етнографічні та інші матеріали. Особливо велика роль належить даним археології. Останні через призму предметів матеріальної культури (решток поселень, міст, могильників, житлових, господарських, оборонних будівель, культових споруд, поховальних пам'яток, знарядь праці, предметів озброєння, побуту, прикрас, християнської та язичницької символіки інших знахідок) дозволяють реконструювати великий ряд аспектів щодо минулого населення краю. Отже, вивчення і висвітлення зазначених проблем на дисертаційному рівні суттєво збагатить вітчизняну історичну науку малознаними до сих пір матеріалами в галузі економічного, суспільно-політичного та культурного розвитку населення краю, дозволить об'єктивно визначити його етнічну належність.

Зв'язок роботи з науковими проблемами, програмами темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах наукового напряму кафедри історії України "Актуальні питання соціально-економічного і суспільно-політичного життя України (на матеріалах західного регіону)" (номер державної реєстрації 0199U001874) та кафедри етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича "Проблеми історії стародавнього світу і середньовіччя та значення археологічних і етнологічних джерел для реконструкції минулого" (номер державної реєстрації 0199U001876).

Мета і завдання дослідження - на основі комплексного вивчення даних писемних джерел, археологічного, нумізматичного, сфрагістичного та топонімічного матеріалів простежити етапи розвитку давньоруського населення краю в ХІ - першій половині ХІІІ ст., узагальнити відомості стосовно його економічного, суспільно-політичного, культурного та релігійного життя, простежити основні напрями зв'язків і контактів.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

- узагальнення матеріалів про етнічну ситуацію та соціально-економічний розвиток населення регіону в V-X ст.;

- дослідження обставин входження території регіону до складу Київської держави;

- характеристика місцевих давньоруських старожитностей, з'ясування ступеня заселеності, етнічного складу та демографії населення краю;

- локалізація літописних поселень, визначення їх статусу та висвітлення основних видів господарської діяльності їх мешканців;

- аналіз ступеня розвитку землеробства, скотарства, ремесел і промислів;

- вивчення внутрішніх та міжнародних торговельних взаємозв'язків жителів даних земель, їх основних напрямків і торговельних шляхів;

- з'ясування питання про роль монет і товаро-грошей у торговельних стосунках;

- визначення рівня культурно-релігійного життя населення регіону;

- аналіз місцевого поховального обряду та встановлення його особливостей;

- характеристика християнських культових споруд регіону;

- розгляд основних типів християнської культової символіки;

- характеристика освіченості жителів краю і поширення у нього писемності;

- виявлення проявів релігійного синкретизму у світосприйманні населення.

Об'єктом дослідження - є населення межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра давньоруського часу;

Предметом дослідження - є процеси економічного соціально-політичного, культурного та релігійного розвитку населення.

Географічні межі дослідження охоплюють регіон межиріччя Черемошу, Серету, Верхнього Пруту та Середнього Дністра. Спочатку частини Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, пізніше Молдавського князівства та колишні північну частину австрійської Буковини та Хотинський повіт Бессарабської губернії Російської держави. Сьогодні в адміністративно-територіальному поділі - сучасна Чернівецька область України.

Хронологічними рамки дослідження обумовлені тематичною спрямованістю і охоплюють період ХІ - першої половини XІІІ ст. - від часу прилучення регіону до складу Київської Русі і до монголо-татарської навали.

Методологічні засади дослідження ґрунтуються на загальнонаукових принципах об'єктивності, історизму, системності, світоглядного плюралізму і діалектичного розуміння історичного процесу, неупередженого підходу до складних явищ військово-політичного, суспільного, економічного і культурного життя давнього населення.

Методи дослідження ґрунтуються на загальнонаукових принципах історизму та об'єктивізму, визначаються характером теми, метою та особливостями джерельної бази, яка покладена в основу дисертації. Для розв'язання дослідницьких завдань використано компаративний (порівняльний), типологічний ретроспективний, проблемно-хронологічний, комплексного аналізу та системно-структурний методи, поєднання яких сприяло вивченню маловідомих аспектів проблеми, реалізації нових підходів при аналізі й інтерпретації виявлених матеріалів різного ступеню інформативності.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в постановці проблеми, яка до цього часу не була об'єктом спеціального комплексного дослідження історії середньовічного населення межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра. Роботу виконано на стику різних галузей знань, таких, як власне історія, археологія та спеціальні історичні дисципліни (нумізматика, сфрагістика) із залученням даних палеоантропології, мікротопоніміки, спелеології та географії. Під час виконання роботи до наукового обігу було введено цілий комплекс нововиявлених археологічних, нумізматичних, сфрагістичних матеріалів, отриманих автором під час досліджень середньовічних старожитностей у Василеві, Онуті, Галиці, Хотині, Недобоївцях, Чорнівці, Зеленій Липі, Пригородку, Дарабанах та інших пунктах регіону. Автором локалізовано літописний Плав та встановлено літописну назву Ленківецького давньоруського городища.

Практичне значення одержаних результатів дослідження зумовлено їхнім новаційним характером і відповідністю потребам сучасної української історичної науки з висвітлення маловідомих сторінок минулого окремих регіонів. Проаналізовані в дисертації процеси історичного розвитку місцевої людності дозволяють віднайти коріння багатьох явищ, обрядів і звичаїв характерних для українського населення Буковини та України, встановити, що протягом століть тут проживали нащадки слов'янського населення та зафіксувати незмінність етнічної ситуації в регіоні протягом середньовіччя. Отримані результати спростовують розповсюджені в кінці ХІХ - початку ХХ ст., а де-інде і існуючі сьогодні, міфи про незаселеність межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра в добу середньовіччя і пізню появу українського населення на землях Буковини. Зібрані й проаналізовані в дисертації історичні відомості можуть становити основу для проведення краєзнавчої роботи серед школярів, учнівської молоді та студентства, вихованню у них патріотичних почуттів, зміцнення національної самосвідомості.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження пройшли всебічну апробацію. Його результати обговорювалися на науково-методичних семінарах кафедр історії України та етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Їх було викладено в доповідях і повідомленнях більш ніж на тридцяти міжнародних і всеукраїнських конференціях, наукових семінарах і симпозіумах: Друга Буковинська історико-краєзнавча конференція "До витоків назви краю Буковина". - Чернівці, 2-3 жовтня 1992 р.; Галицька-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. Міжнародна наукова конференція - Галич, 19-21 серпня 1993 р.; Населення Прутсько-Дністровського межиріччя та суміжних територій в другій половині І - на початку ІІ тисячоліть н.е. - Чернівці, 22-23 вересня, 1994 р.; Наукова конференція присвячена 120 річчю заснування Чернівецького університету. - Чернівці, 4-6 травня 1995 р.; ІІІ історико-краєзнавча конференція молодих дослідників, студентів та науковців "Буковина - мій рідний край". - Чернівці, 17 травня 1998 р.; Наукова сесія українсько-румунської комісії з історії, археології, етнології та фольклористики. - Чернівці, 10-13 червня 1999 р.; Українська історична наука на порозі ХХІ століття. Міжнародний науковий Конгрес. - Чернівці, 16-18 травня 2000 р.; IV Буковинська Міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 125 - річчю заснування Чернівецького національного університету. - Чернівці, 5 жовтня 2000 р.; Хотину - 1000 років. Міжнародна наукова конференція. - Хотин, 19 грудня 2000 р.; V міжнародна історико-етнологічна конференція "Традиційна культура народів Європи". - Чернівці, 21 березня 2001 р.; П'ятий міжнародний конгрес україністів. - Чернівці, 26-29 серпня 2002 р.; V історико-краєзнавча конференція молодих дослідників, студентів та науковців "Буковина - мій рідний край". - Чернівці, 7 грудня 2002 р.; VI Всеукраїнська історико-краєзнавча конференція молодих дослідників, студентів та науковців "Буковина - мій рідний край". - Чернівці, 15 листопада 2003 р.; Міжнародний науковий семінар "Кайндлівські читання". - Чернівці, 22 травня 2004 р.; Археологія заходу України: підсумки останнього десятиліття. - Львів, 26-28 травня 2004 р.; Всеукраїнська науково-практична конференція "Літописний Губин у контексті історії Болохівської землі ХІІ-ХІІІ ст.". - Староконстянтинів, 26-27 червня 2004 р.; ХІ Подільська історико-краєзнавча конференція. - Кам'янець-Подільський, 25-26 листопада 2004 р.; VII Всеукраїнська історико-краєзнавча конференція молодих дослідників, студентів та науковців "Буковина - мій рідний край". - Чернівці, 11 грудня 2004 р.; ІІ Міжнародний науковий семінар "Кайндлівські читання". - Чернівці, 28-29 травня 2005 р.; V Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 130-річчю Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 29 вересня 2005 р.; ІІІ Міжнародна наукова конференція "Вікно в європейську науку", присвячена 140 річчю Р.Ф. Кайндля. - Чернівці, 20-21 травня 2006 р.; Іван Франко і Буковина. Міжнародна науково-практична конференція. - Чернівці, 22 вересня 2006 р.; Інноваційні моделі розвитку туристичної інфраструктури України. Буковинське та світове старообрядництво: історія, культура, туризм. - Чернівці, 23-24 вересня 2006 р.

Публікації. Зміст дисертації розкрито в індивідуальній монографії (обсяг - 26,14 авт. арк.) та у публікаціях. З них 34 - у фахових виданнях, 13 у випусках вітчизняних матеріалах симпозіумів, конференцій, наукових семінарів.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів (15 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (810 найменувань), додатків (51 рисунок на 51 сторінці). Загальний обсяг дисертації 340 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обґрунтовано актуальність теми, ступінь розробки проблеми, показано її зв'язок з науковими програмами, визначено предмет і об'єкт наукового пошуку, хронологічні та територіальні рамки, мету і завдання дослідження. Визначено новизну, науково-теоретичну та практичну значимість дисертації, наведена апробація результатів і структура дослідження.

У першому розділі "Огляд історіографії та джерельна база дослідження" проаналізовано стан вивчення проблеми, здійснено огляд історичної літератури, охарактеризовані джерела, визначено ступінь їх висвітлення та обґрунтовані принципи хронології й періодизації наявного матеріалу.

Перший підрозділ "Історія досліджень та історіографія проблеми" присвячений висвітленню питань зародження та еволюції вивчення минулого населення. Встановлено, що історію досліджень та історіографію проблеми варто поділити на такі періоди: 1) початок досліджень і література другої половини ХІХ - 1918 р.; 2)історіографія 1918-1940 рр.; 3) дослідження і наукові праці 1940-1991 рр.; 4)сучасний етап вивчення та історіографія доби незалежності.

Вивчення середньовічної історії регіону розпочалося в другій половині ХІХ ст. із збору та колекціонування речових і монетних знахідок й появою перших праць робіт про минуле регіону. Особливістю тогочасної історіографії був суб'єктивізм. До кола праць робіт такого плану відносяться розвідки Є. Гормузакі, Ф.В. Віккенгаузера, Г. Купчанка. На новий рівень дослідження історії регіону піднімається із відкриттям у 1875 р. Чернівецького університету.

В цей час з'являються праці, в яких робляться спроби охарактеризувати історію краю з найдавніших часів. Показовою серед них є праця Д. Ончула "До історії Буковини" (1887), при написанні якої використані матеріали давньоруських літописів.

Значно пожвавилися історичні дослідження в регіоні з виникнення "Загального археологічного товариства" (1890) та створенням крайового музею (1893). У цей же час були проведені перші наукові обстеження й археологічні дослідження місцевих старожитностей. Завдяки працям Р.Ф. Кайндля, К.А. Ромсторфера, Й. Сомбаті започатковані розкопки археологічних пам'яток від доби енеоліту до середньовіччя.

Помітним явищем у пробудженні інтересу до минулого окреслених земель стало створення в 1902 р. "Історичного товариства у Чернівцях". Його члени М. Кордуба, В. Мількович, О. Маковей та інші сприяли популяризації історичних знань і звернули увагу на необхідність вивчення місцевих топонімів і мікротопонімів для встановлення їх походження і віднесення до конкретного етносу.

Звертали увагу на середньовічну історію даних земель й інші дослідники. Зокрема, в працях Д.І. Зубрицького, І.І. Шараневича, В.Н. Молчановського відзначалася спільність минулого Галичини та Буковини, локалізувалися тут літописні поселення. Не обминув цих питань і М.С. Грушевський, який визначав місцезнаходження літописних поселень на цих землях і особливо відзначав належність регіону до Галицько-Волинського князівства.

Екскурси в минуле населення межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра робили і російські, й українські вчені, краєзнавці, мандрівники, що проживали на території Російської імперії. Це П.А. Нестеровський, О.С. Афанасьєв-Чужбинський, Е.І. Де-Вітте, які користувалися переважно етнографічними матеріалами та даними своїх спостережень. Значно більше місця історії регіону приділив В. Доманицький у праці "Про Буковину та життя буковинських українців", відзначивши проживання тут слов'янських племен тиверців, а пізніше входження регіону до Галицького князівства. На схожих позиціях стояв К. Широцький (псевдонім К. Балдиженко), який простежив ряд спільних рис у матеріальній культурі населення Київської Русі та місцевих мешканців.

Початок Першої світової війни привів до занепаду історичних досліджень з минулого регіону. Більше того, у історіографії набула поширення концепція І. Ністора про те, що найдавнішим етносом цих земель є румунське населення, слов'яни ж тут з'явилися лише у XVIII ст.

Наступним етапом став період з 1918 по 1940 рр., коли землі межиріччя були введені до складу боярської Румунії. Панівні позиції в тогочасній румунській історіографії зайняли погляди І. Ністора, які характеризувалися крайньою тенденційністю, запереченням проживання тут у середньовічний час слов'яно-руського населення і входження цих земель до Галицько-Волинського князівства. На території регіону майже не проводилися археологічні дослідження, лише невеликі розкопочні чи розвідувальні роботи здійснювалися Ч. Амброжевичем, З. Леваковським, Є. Лазарем.

Історія буковинських земель викликала зацікавленість істориків з Радянської України. Серед них чільне місце посідає дослідження Г. Піддубного. В ній автор на основі писемних джерел та історичних досліджень доводив автохтонність слов'янського населення на цих землях.

Третій період охоплює час від 1940 до 1991 рр. На початках він характеризується входження земель регіону до складу Радянської України, подіями Другої світової війни та післявоєнною відбудовою. До його позитивних моментів відноситься відкриття в 1940 р. державного історико-краєзнавчого музею, до негативу - зникнення музейних колекцій під час перепитій військових дій.

Визволення регіону від німецько-нацистських і румунських військ сприяло стабілізації ситуації, відновленню діяльності музею та університету, появі публікацій з історичної тематики. У перших післявоєнних статтях і брошурах наводилися лише схематичні дані про середньовічне минуле регіону.

Важливим зрушенням у вивченні середньовічного минулого окреслених земель стали інтенсивні археологічні дослідження, які здійснювалися експедиціями з Києва, Москви, Ленінграду, Львова. В ході їх робіт було знайдено ряд середньовічних поселень, городищ і могильників. Ще більше археологічні роботи в регіоні пожвавилися після приїзду на Буковину Б.О. Тимощука в 1947 р. Завдяки його діяльності виявлено, обстежено і, в значній мірі, розкопано десятки археологічних пам'яток середньовічного часу. На особливу увагу серед них заслуговують дослідження літописного Василева, Онута, розкопки городищ у Ленківцях, Цецині та інших пунктах.

Вивчення цих пам'яток мало важливе значення для подальшого розвитку історичних знань про регіон. Так, було доведено, що знайдені городища і поселення відносяться до давньоруської археологічної культури, оскільки виявлений на них матеріал був абсолютно ідентичний із предметами матеріальної культури княжої доби на більшій території України.

Осмислення минулого земель регіону здійснювалося й науковцями, які опинилися у вимушеній еміграції. Так, у 1956 р. вийшла у світ праця "Буковина: її минуле і сучасне" за редакцією Д. Квітковського, Т. Бринзана, А. Жуковського. В ній була зроблена спроба систематизації середньовічної історії Буковини і виділено ряд параграфів, які стосувалися входження регіону до складу Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

Дослідженнями давньоруських пам'яток регіону займалися й інші вчені. Тут, працювали відомі вітчизняні науковці О.М. Приходнюк, М.П. Кучера, І.І. Винокур, Г.І. Смірнова, І.П. Русанова, Л.П. Михайлина, І.П. Возний, Б.П. Томенчук, В.М. Войнаровський, М.А. Филипчук та інші дослідники.

В узагальнюючих працях з історії Давньої Русі та Галицько-Волинського князівства матеріал з регіону починає широко використовуватися для характеристики становлення і розвитку феодальних відносин. Характерні в цьому плані дослідження М.Ф. Котляра, П.П. Толочка, Г.Ю. Івакіна, О.П. Моці, І.С. Винокура, С.Д. Федаки, О.Б. Головко та інших.

Поряд з археологічними даними для вивчення минулого регіону залучаються також дані топонімії та мікротопонімії. В працях Ю.О. Карпенка, Д.Г. Бучка, І.Г. Чеховського переконливо доводилося, що переважна більшість топонімічних утворень пов'язані зі слов'янським світом.

Наступний період у вивченні середньовічної історії настає із здобуттям Україною незалежності в 1991 р. і триває досі. На початках періоду спостерігалися певні труднощі, але роботи з вивчення середньовічної історії регіону не припинялися.

Поштовхом до вивчення минулого означених земель стало створення в 1996 р. Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ імені Юрія Федьковича. За час від відкриття центру проведено археологічні експедиції у Василеві, Онуті, Галиці, Зеленій Липі, Недобоївцях, Хотині, Чорнівці, Ленківцях та інших пунктах, де виявлено низку матеріалів стосовно господарської діяльності, військової справи, побуту, вірувань і звичаїв місцевого населення. Працівники центру Б.Т. Рідуш, І.Г. Чеховський, Ю.В. Мисько здійснили обстеження середньовічних печерних комплексів Подністров'ї, дослідили мікротопонімію краю та провели роботу з вивчення язичницьких культових місць і святилищ слов'яно-руського населення регіону. Важлио відзначити, що вивчення місцевих давньоруських старожитностей спиралося на досягнення колег із сусідніх регіонів, зокрема на матеріали, отримані І.С. Винокуром, П.А. Горішнім, О.Л. Баженовим при розкопках пам'яток давньоруського Пониззя, Б.О. Томенчука, В.Д. Барана, С.В. Терського, М.А. Філіпчука - при дослідженні міських центрів Галицько-Волинського князівства.

Огляд історіографії та історії вивчення середньовічної історії населення регіону дають змогу констатувати, що за роки досліджень зібрано матеріал, який переконливо довів проживання на даній території слов'яно-руського населення, дозволив висвітлити основні етапи його історичного розвитку, простежити хронологічні етапи еволюційних змін у матеріальній культурі, отримати інформацію про основні види господарювання, побут і духовну культуру.

У другому підрозділі "Джерела дослідження" подана характеристика джерельної бази дисертації. Вона поділяється на декілька груп. Це дані наративних джерел, археологічні, нумізматичні, сфрагістичні та геральдичні, топонімічні й мікротопонімічні, етнографічні матеріали, а також дані фольклору. Всі вони несуть інформацію різної наукової значимості, доповнюють і уточнюють одне одного.

Писемні джерела з історії регіону XI - першій половині ХІІІ ст. досить фрагментарні. Вони представлені давньоруськими літописом "Повість временних літ", вміщеним у літописних зводах "Лаврентіївський літопис", "Іпатіївський літопис", "Галицько-Волинський літопис". У них описуються події, пов'язані з формуванням Давньоруської держави, подається локалізація племен, які проживали на давньоукраїнських землях. Що стосується Буковини, то надзвичайно цінними є повідомлення літописів про поселення правобережжя Дністра, а саме згадки про Василів, Онут, Плав і Кучелмін.

Найбільш важливу інформацію надають археологічні матеріали. На даний час на території Буковини виявлено понад 270 археологічних пам'яток XI - першої половини ХІІІ ст., які представлені відкритими селищами, городищами, курганними і безкурганними могильниками, рештками літописних міст, християнськими і язичницькими культовими об'єктами, печерними монастирями і скарбами. Археологічні джерела за своїм інформаційним наповненням неоднорідні. До них відносяться матеріали, які несуть різнопланові відомості про різні сторони діяльності середньовічного населення краю, його матеріальну та духовну культуру.

Інформацію про дослідження інших науковців, які вивчали середньовічні старожитності краю, відшукуємо у фондах наукових установ. Так, у фондах Інституту археології НАН України знаходяться звіти Б.О. Тимощука з 1949 р. Тут також є звіти Б.П. Томенчука, В.М. Войнаровського, М.А. Філіпчука, Л.П. Михайлини, І.П. Возного та інших науковців.

Наступну велику групу археологічних матеріалів представляють знахідки, які були виявлені під час розкопок і зберігаються в фондах наукових установ. Найбільша їх кількість зосереджена в Чернівецькому краєзнавчому музеї, де вони становлять ІІ групу експонатів Археологічні знахідки також зберігаються у фонді №1 БЦАД.

Окрему групу джерел являють собою матеріали етнографії. Вивчення життя, побуту, звичаїв і традицій буковинців, започатковане у другій половині ХІХ ст., було продовжено дослідниками ХХ ст.

З-поміж джерельного матеріалу виділяються дані топонімії та мікротопонімії, які дають змогу встановити походження назв багатьох водних артерій (гідроніми), населених пунктів (ойконіми), пагорбів, лісів, полів, урочищ тощо.

Для вивчення історії краю важливе значення мають і топографічні дані. Це стосується карт регіону, складених у різні періоди. Найбільш значимими для дослідження Буковини є такі топографічні карти: генеральна карта Буковини, складена майором Ф. фон Мігом у 1774 р., карта Буковини, район м. Чернівців початку ХХ ст, та інші.

Підсумовуючи огляд джерел, можемо відзначити, що в нашому розпорядженні є достатньо матеріалів для реконструкції історичного розвитку населення Буковини в ХІ - першій половині XІІІ ст.

У третьому підрозділі "Хронологія та періодизація матеріалу" визначено хронологію й уточнено датування археологічних комплексів давньоруського часу з регіону. Відзначено, що датування найбільш масового археологічного матеріалу - кераміки носить загальний характер, а саме ХІІ - перша половина ХІІІ ст. Тому розроблено більш детальне датування на основі використання знахідок монет у закритих археологічних комплексах (Ленківецьке поселення і Чорнівське городище). Це дало змогу чітко виділити матеріали другої половини ХІІ та першої половини ХІІІ ст., а також розробити хронологічну шкалу для кераміки наступних століть. Дана періодизація дала змогу точніше встановити періоди існування ряду археологічних об'єктів, чіткіше визначити хронологію предметів матеріальної культури, допомогла з'ясувати час виникнення і припинення існування значної кількості середньовічних населених пунктів.

У другому розділі роботи " Територія межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра в давньоруський час" проаналізовано відомості про етнічну ситуацію, економічний і суспільно-політичний розвиток даних земель у другій половині V - першій половині ХІІІ ст.

Перший підрозділ "Етнічна ситуація та суспільно-політичний розвиток регіону в другій половині V - X ст." стосується аналізу матеріалу про місцеве населення в другій половині І тис. н.е. Встановлено за даними археологічних досліджень, що на території цих земель проживали носії достовірних слов'янських археологічних культур: празько-корчацької (друга половина V - VII ст. н.е.) та райковецької (Лука Райковецька) (VIII - X ст. н.е.). На землях краю їх поселення, городища та поховальні пам'ятки зафіксовані у понад 200 пунктах Детальний аналіз археологічного матеріалу із розкопаних пам'яток засвідчив, що у населення регіону відбулися поступальні еволюційні зміни в усіх видах господарської діяльності, суспільно-політичних і культурних відносинах.

Пам'ятки празької культури зафіксовані на Буковині у 50 пунктах. Вони займають землі в межиріччях Середнього Дністра, Верхнього Пруту та Верхнього Серету. Слов'янські поселення другої половини V - VII ст. були неукріпленими, але розміщувалися у природно захищених місцинах, переважно поодаль від корінних берегів великих рік, серед ярів і лісів. Поселення групувалися у гнізда по декілька селищ. На кожному такому поселенні одночасно існувало до 35 жител-напівземлянок і господарських будівель. Мешканцями таких селищ були представники родового колективу - великої патріархальної сім'ї.

На рубежі VII - VIII ст. празько-корчацька культура еволюційно переростає у райковецьку культуру, яка стала новим етапом в історичному розвитку населення регіону. Картографування пам'яток культури показало, що на території краю вони виявлені у 160 пунктах. Період існування культури характеризувався прогресивними зрушеннями в усіх галузях життєдіяльності, суспільних відносин у світосприйнятті місцевих мешканців.

У VIII - X ст. змінюється чисельність і структура слов'янських гнізд-поселень. У центрі кожного з них споруджувалося городище, яке укріплювалося земляними валами і ровами та дерев'яними захисними спорудами, а навколо розташовувалися неукріплені поселення. Городища слугували для захисту на випадок зовнішньої загрози, водночас, вони відігравали функцію общинних центрів, де здійснювалися основні громадські заходи й культові церемонії та обряди.

Археологічні пам'ятки слов'ян і території окресленого регіону мають локальні особливості, які виражаються у формі й орнаментації кераміки, конструкції оборонних споруд. Вважається, що на землях Верхнього Попруття і Буковинського Прикарпаття мешкали племена східних хорватів, а Середньому Подністров'ї - тиверців.

На рубежі IX - Х ст. у середовищі слов'янського населення межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра й на інших давньоруських землях відбувалися складні суспільно-політичні процеси, які привели до кардинальних змін у розвитку місцевих общин. Процеси феодалізації "окняжіння" слов'янського суспільства були складними і тривалими, вони супроводжувалися перебудовою взаємовідносин у місцевих общинах. До того ж вони носили здебільшого насильницький характер по відношенню до родової знаті і простих общинників.

У Х ст. на землях Українського Прикарпаття склалося ранньодержавне об'єднання - хорватське князівство, яке виникло в результаті сприятливих міжнародних процесів у Центральній Європі, зокрема послаблення Київської Русі і Болгарського царства та падіння Великоморавської держави.

Другий підрозділ "Входження регіону до складу Київської держави" стосується питання прилучення регіону до Давньоруської держави. За повідомленнями писемних джерел у роки правління великого київського князя Володимира ці землі, заселені хорватами і тиверцями, були включені до складу Київської держави, очевидно в 992 р. Як це відбулося, літопис детально не відзначає, але згадує про "війну хорватську". По-іншому це трактує В.М. Татіщев, який вважає, що 992 р. князь Володимир хрестив місцеве населення, а 993 р. здійснив каральний похід проти непокірних племен. Дотичним підтвердженням цьому є інформація в "Записках грецького топарха", де повідомляється про каральні дії князя. Підтверджують це й археологічні матеріали, які засвідчують, що більшість тогочасних городищ була знищена, а замість них збудовані нові великокнязівські фортеці.

У ХІ ст. на території регіону розпочинається новий історичний період, пов'язаний із його включенням до складу Київської держави. В цей час відбуваються певні зміни в матеріальній і духовній культурі місцевого населення, перебудовується система взаємовідносин між феодальною верхівкою суспільства, великокнязівською владою та сільськими громадами. До цього періоду можуть бути віднесені 6 городищ, 2 могильники та близько 20 поселень.

У третьому підрозділі "Давньоруські старожитності на землях межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра" охарактеризована історія населення цих земель у наступні півтора століття, які стали переломним етапом у його житті. Виявлені археологічні матеріали засвідчують значне зростання кількості селищ, городищ, могильників, культових об'єктів, скарбів, які відносяться до ХІІ - першої половини ХІІІ ст. Тут виникають поселення міського типу з розвинутою інфраструктурою. Подальшого поступального розвитку зазнають сільське господарство, ремесла та промисли, встановлюються тісні торгово-економічні зв'язки з основними центрами Давньої Русі та сусідніми державами.

Картографування археологічних пам'яток цього періоду дозволяє встановити їх кількість і простежити головні тенденції в заселенні даних земель Усього на території межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра, на даний час, зафіксовано 270 пам'яток із матеріалами ХІІ - першої половини ХІІІ ст., серед них: 26 городищ, 41 могильник, 6 культових місць, 7 печерних монастирів і 190 поселень. Найбільша кількість пам'яток концентрується в Пруто-Дністровському межиріччі, тоді як Пруто-Серетське межиріччя залишається практично незаселеним. У східній частині межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра найбільше пам'яток концентрується вздовж Дністра. Південною межею розташування пам'яток ХІ - першої половини ХІІІ ст., як показують дані картографування, був правий берег рік Черемош і Прут, уздовж яких розташовувалася низка городищ у Карапчеві, Спаській, Цецині, Чернівцях, Молодії та Остриці. Далі пам'ятки розміщувалися на лівому березі р. Прут і поширювалися в північно-східному напрямі до р. Дністер, очевидно, по лінії Бояни - Недобоївці - Хотин, де виявлені синхронні городища. Кордон Галицького князівства проходив не по р. Прут, як це видається на перший погляд, а значно південніше. Про це можемо судити із угорського документа, виданого королем Андрашем ІІ (Андрієм - давньоруського літопису П.С.) у 1228 р. Отже, значна частина незаселених лісових масивів, яка пізніше отримала назву Буковина, відносилася до території Галицько-Волинського князівства. Вона використовувалася як мисливські угіддя, була джерелом заготовлення деревини, місцем концентрації різноманітних лісових промислів.

Наведені матеріали переконливо засвідчують, що в ХІІ - першій половині ХІІІ ст. територія регіону була найбільш заселеною в порівняні з попередніми століттями.

Четвертий підрозділ "Літописні поселення регіону" присвячений аналізу літописних населених пунктів і їх локалізації. В ньому зазначається, що давньоруський літопис зафіксував на території цих земель декілька населених пунктів, а саме: Василів, Онут, Плав, Кучелмин, можливо, й інші. Так, Кучелмин, який згадується 1159 р. у зв'язку походом князя-ізгоя Івана Ростиславича, прозваного Берладником, на Галицькі землі та в 1219 р. при описі бойових дій князя Данила Романовича, локалізується в районі сіл Непоротово, Галиця й Ломачинці Сокирянського району, де знаходилося три городища, великі неукріплені поселення і додаткові вали, які їх захищали з напільної сторони.

Літописний Онут, який також згадується в 1219 р. надійно пов'язується з однойменним населеним пунктом Заставнівського району. Правда його статус ще до кінця нез'ясований через відсутність синхронних городищ. На нашу думку, Онут був невеликим міським поселенням, про що свідчать виявлені на його території могильник із підплитовими похованнями, печерний монастир і річкова пристань.

Третім поселенням на правобережжі Дністра, яке згадує літопис під тим же роком, разом із попередніми поселеннями, був Плав. Оскільки, поселення з подібною назвою в регіоні сьогодні немає, відносно його локалізації були висловлені різні погляди. Автор вважає, що поселення з подібною назвою могло існувати на місці сучасного Хотина, який у давньоруський час уже був досить великим і добре укріпленим населеним пунктом міського характеру у Середньому Подністров'ї. Навколо нього знаходилося 5 городищ, які прикривали підступи до Хотина і створювали систему захисту.

Наступним літописним поселенням правобережжя Середнього Подністров'я є Василів. Він згадується під 1230 р. при описі подій, пов'язаних із боротьбою князя Данила Галицького з угорськими військами. Його локалізація, здійснена Р.Ф. Кайндлем і Б.О. Тимощуком, не зазнала змін. Останні дослідження показують, що це було найбільше поселення міського типу на цих землях із розвинутою інфраструктурою. Виявлений у центральному білокам'яному храмі міста саркофаг зі знаками князів з династії Рюриковичів свідчить про його важливу роль у суспільно-політичному житті Галицько-Волинського князівства.

На території регіону є ще одна важлива археологічна пам'ятка давньоруського часу. Це розташований неподалік сучасних Чернівців комплекс археологічних пам'яток, до якого входять Ленковецьке городище та декілька селищ і могильників, розміщених поряд. На думку дослідників, цю пам'ятку належить пов'язувати із стародавнім містом Черн, який дав назву сучасній столиці краю. Проте розгляд літописних повідомлень і наявний археологічний матеріал робить таке припущення досить гіпотетичним. Разом із тим автор звернув увагу на згадку топоніма "Прут" на сторінках Галицько-Волинського літопису, де про нього йде мова скоріше як про населений пункт, а не річкову артерію. Розташовані на південь від сучасних Чернівців міста Серет і Сучава знаходяться на однойменних річках, тому закономірним є припущення, що поселення міського типу поблизу Ленківців і є літописне місто Прут.

Отже, всі з названих в літописі поселень локалізуються в Середньому Подністров'ї, а одне із них розташовувалося у Попрутті.

Третій розділ "Економічний розвиток регіону в ХІІ - першій половині ХІІІ ст." присвячений висвітленню питань господарської діяльності місцевого населення. Через відсутність повідомлень писемних джерел про економіку місцевого населення на перший план висуваються дані археологічних досліджень. Завдяки проведеним широкомасштабним розкопкам отримані матеріали про основні види господарства й торгівлі жителів регіону.

У першому підрозділі "Землеробство і скотарство" мова йде про розвиток сільського господарства у жителів даних земель. Дані археології дозволяють з'ясувати рівень місцевого землеробства і скотарства. Так, важливу інформацію про особливості рільництва несуть знахідки знарядь праці для обробітку ґрунту, більшість із них виявлена в останні роки. На території земель межиріччя (Чорнівка і Недобоївці) знайдено рештки тяглових і ручних знарядь для обробітку ріллі. Це 6 залізних втульчастих наконечників орних знарядь (широколопатевих і 2 вузьколопатевих), 4 плужних ножі (чересла), 3 окуття лопат і мотики. Доведено, що широколопатеві наконечники та плужні ножі є характерними частинами раннього плуга, які підрізали шар ґрунту, сприяли його перевертанню і застосовувалися для оранки чорноземів. Отже, цими знахідками встановлено, що місцеві жителі, як й інше населення Давньої Русі, користувалося високоефективними, як на той час, тягловими орними знаряддями обробітку землі.

Для роботи на невеликих ділянках ґрунту застосовувалися ручні знаряддя дерев'яні лопати і мотики із залізним окуттям робочої частини. Знаряддя для збирання врожаю представлені серпами та косами, які знайдені на городищах у Чорнівці, Недобоївцях, Ленківцях, Зеленій Липі. Серпами збирали озимі і переважну більшість ярових хлібів, косами (горбушами) - ячмінь, овес, горох і гречку. Зібраний урожай місцеве населення переробляло на жорновому поставі, від якого збереглися кам'яні жорна, що виявлені на 6 середньовічних пам'ятках.

Про видовий склад вирощуваних рослин дають уявлення палеоботанічні матеріали із Чорнівського та Недобоївського городищ, де виявлено велику кількість обвуглених зернівок культурних рослин (жито посівне, ячмінь плівчастий, овес посівний, пшениця двозернянка, пшениця м'яка, просо звичайне, коноплі, льон, горох). Найбільша кількість зернівок з обох городищ представлена обгорілими зернами жита. Інші види рослин мали специфіку вирощування у мікрорегіонах. Так, у Недобоївцях (Середнє Подністров'я) вирощувалися переважно ячмінь і овес, а у Чорнівці (Попруття) - просо, пшеницю й коноплі.

Дослідження видового складу обгорілих зернівок бур'янів, які виявлені разом з культурними злаками, дозволяє зробити висновок про існування в обох пунктах регіону парової системи.

Значну роль у господарстві місцевого населення відігравало скотарство. Про склад стада у тогочасних мешканців регіону дає уявлення остеологічний матеріал із Ленковецького городища, літописного Василева та Чорнівського городища, де виявлені кістки великої рогатої худоби, овець, кіз, свійських свиней та коней.

Поряд із сільським господарством у населення означених земель розвивалися й різні ремесла та промисли. Ознайомлення з археологічними матеріалами показує, що тут наявні всі основні види ремісничої діяльності, відомі на території Давньої Русі. На пам'ятках (Баламутівка Василів, Горішні Шерівці, Добринівці, Недобоївці, Перебиківці, Чорнівка, Ломачинці, Ленківція) виявлені рештки ямних і наземних горнів для виплавки заліза, фрагменти криці, залізні шлаки простежуються сліди ковальського виробництва (Ленківецьке городище) та кольорової металургії (Ленківці, Непоротово, Галиця, Малий Кучурів). Значного розвитку тут досягло керамічне виробництво. Рештки горнів для випалювання гончарних виробів зафіксовані у Білій, Василеві, Комарові, Перебиківцях. Вони представлені одно - і двоярусними спорудами інколи із примусовою подачею повітря. Основною продукцією давньоруських гончарів краю був керамічний посуд, представлений виробами різних типів.

Важливе місце в господарській діяльності давньоруського населення Буковини займали деревообробне, косторізне ремесла та обробку каменю.

Археологічні матеріали засвідчують існування в межиріччі Верхнього Пруту та Середнього Дністра, поряд із ремеслами, різноманітних промислів, зокрема лимарства, чинбарства, кушнірства, прядіння та ткацтва. Про їх існування свідчать знахідки спеціалізованих знарядь праці і обгорілі рештки шкіряних виробів і тканини.

Поряд із сільським господарством, ремеслами та промислами місцеве населення займалося також збиральництвом, рибальством, полюванням і бортництвом. Знайдені на пам'ятках (у Недобоївцях, Чорнівці, Галиці, Василеві, Ленківцях) глиняні грузила від рибальських сітей, залізні та бронзові гачки, блешні доводять, що їх жителі ловили рибу сітями, переметами (жерлиця), острогами, вудочками. Полюванням у давньоруський час займалися переважно представники феодальної верхівки, про що свідчать кістки диких тварин (тура, ведмедя, дикого кабана, оленя, косулі, вовка, лисиці, зайця, диких птахів) виявлені на городищах і міських поселеннях.

В економіці місцевого населення значна роль відводилася торговельним зв'язкам. Майже на кожному городищі виявлені привізні предмети, зустрічаються вони й на окремих поселеннях. Нами встановлено існування місцевої, внутрішньої, загальноруської та зовнішньої торгівлі жителів означеного регіону. давньоруське населення життя торговельний

Через територію регіону проходили важливі торговельні комунікації, існування яких знайшло відображення на сторінках літопису. Це водні шляхи по Дністру і Пруту та сухопутні дороги від Василева до Пруту й далі на південь і дорога вздовж Дністра на південний схід.

Отже, аналіз археологічного матеріалу показує, що у місцевих жителів досить розвинутими були сільське господарство, ремесла, промисли й торгівля. Вони користувалися досконалими знаряддями праці, знали передову технологію ремісничого виробництва, підтримували різнорівневі торговельні стосунки із жителями князівства і брали участь у міжнародній торгівлі.

У четвертому розділі "Духовна культура жителів регіону" характеризується процес розповсюдження християнської релігії серед місцевого населення, простежуються зміни в поховальній обрядовості, аналізуються типи християнських культових споруд, вивчається християнська та язичницька культова символіка, висвітлюються питання релігійного синкретизму.

У першому підрозділі "Поховальний обряд" дисертант простежує зміни в поховальній обрядовості місцевого населення в зв'язку з його християнізацією. Відзначається, що в ньому найбільш повно спостерігається перехід до нового релігійного світогляду.

До давньоруського часу на окресленій території відносяться 40 ґрунтових і один курганний могильники, на яких досліджено близько сотні поховань. Відомі некрополі поділяються на сільські та міські.

Аналіз матеріалів могильників дозволяє констатувати, що виявлені поховання здійснені за християнським обрядом. Основним типом захоронень були безінвентарні (за винятком прикрас і деталей одягу) інгумаційні поховання в підпрямокутних ямах, зорієнтованих по лінії захід-схід, які розташовувалися на безкурганних (за винятком одного) некрополях. Разом із тим, спостерігаються певні особливості в обрядах поховання. Це дозволяє виокремити декілька основних типів християнських поховань, серед яких були свої варіанти. За наявними матеріалами виділяються такі типи поховань: 1) звичайні поховання в ямах; 2) ямні поховання з кам'яними "подушками"; 3) підплитові поховання; 4) ямні захоронення в кам'яних колах-кромлехах; 5) ямні поховання під курганами; 6) поховання в кам'яних костницях; 7) поховання в саркофагах.

Дослідження обрядовості названих типів поховань дозволяє з'ясувати їх витоки. Якщо звичайні ямні поховання найбільш масові і характерні для всіх могильників, то інші зустрічаються значно рідше. Так, поховання з кам'яними "подушками" (Ленківці, Василів) пов'язуються із захороненнями ченців-аскетів. Обряд поховання під плитами (Борівці, Чуньків, Василів, Онут, Ленківці, Дубівці, Пригородок,Оселівка, Макарівка, Грушівці, Галиця), на нашу думку, проник до Подністров'я разом із візантійським і болгарським духовенством, яке здійснювало християнізацію цих земель. У давньоруський час підплитові поховання визначали ще й соціальний статус померлих. Що стосується поховань у кам'яних колах-кромлехах (Василів, Борівці), то вони пов'язуються із племенами ятвягів чи їх слов'янізованими нащадками, які були переселені на південно-східне пограниччя Галицько-Волинської держави у зв'язку з військово-політичними подіями. Наступний тип поховань під кам'яними курганними насипами з ямними захороненнями (Дністрівка), очевидно, був залишений змішаним давньорусько-кочівницьким (половецьким) населенням. Поховання в кам'яних костницях (Василів, Вікно), належить до захоронень ортодоксальних священнослужителів, можливо, вихідців із Візантії, чи їх місцевими послідовниками. Останній тип поховань у кам'яних саркофагах (Василів, Чуньків) належали представникам феодальної верхівки.

Отже, аналіз поховань давньоруського населення регіону засвідчує, що в ХІІ - першій половині ХІІ ст. у місцевих жителів існував лише християнський обряд поховання, в якому простежується значно тісніший зв'язок, ніж на інших давньоруських землях, з візантійськими ортодоксальними православними традиціями.

У другому підрозділі "Християнські культові споруди" охарактеризовані білокам'яний храм і дерев'яні церкви на давньоруських пам'ятках регіону. Особливу увагу приділено аналізу кам'яної культової споруди та решткам дерев'яних храмів у Василеві та у Вікні (Мартинівка).

Серед них головне місце займають рештки білокам'яного храму у Василеві. Вони виявлені та досліджені Б.О. Тимощуком у південно-східній частині села, як показали розкопки, храм являв собою монументальну споруду. Це був чотиристовпний тринефний храм із трьома напівциркульними апсидами зі східної сторони. Розкопана будівля являє значний інтерес для історії церковного будівництва в Галицько-Волинському князівстві. Храм має особливості, які виділяють його серед інших пам'яток ХІІ - ХІІІ ст. Реконструкція об'ємно-просторової структури храму, зроблена Г.Н. Логвиним, дозволила встановити, що храм був однокупольним.

Інші культові християнські споруди представлені рештками дерев'яних церков у Василеві. Одна із них розкопана свого часу Р.Ф. Кайндлем на території городища в ур. Хом. Сліди іншої церкви виявлені Б.О. Тимощуком в ур. Замчище.

До давньоруського часу належить також дерев'яна церква, що вивчалася в с. Вікно (ур. Мартинівка). Вона розташовувалася в центрі синхронного поселення. Від будівлі частково збереглися камені фундаменту, глиняна підсипка долівки, керамічні полив'яні плитки та поховання всередині храму. Церква являла собою зрубну будівлю, в апсидній частині споруди простежено фрагмент вцілілої підлоги, яка була викладена з різнокольорових полив'яних керамічних плиток,

Християнські дерев'яні храми, очевидно, знаходилися і на інших пам'ятках регіону. Про це свідчать часті знахідки керамічних полив'яних плиток на окремих поселеннях.