Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

УДК: 355.48: 37 (477) “1991/2005”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

КУЛЬТУРНО-ВИХОВНА РОБОТА В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ (1991-2005 рр.): ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

РОМАНОВСЬКИЙ Ярослав Ярославович

20.02.22 - військова історія

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил) Національної академії оборони України, Міністерство оборони України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Безбах Віктор Григорович,

Національна академія оборони України,

начальник кафедри морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил).

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Міжнародний Соломонів університет, завідувач кафедри історії;

кандидат історичних наук, доцент

Онищук Михайло Іванович,

Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доцент кафедри інформаційно-психологічного протиборства.

Провідна установа: Київський національний університет внутрішніх справ, м. Київ.

Захист відбудеться “ 7 ” лютого 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К26.709.04 Національної академії оборони України за адресою 03049, м. Київ-49, Повітрофлотський пр-кт, 28; тел. 254-40-88, 248-10-79.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії оборони України (03049, м Київ, Повітрофлотський пр-кт, 28).

Автореферат розісланий “ 3 ” січня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук В.М. Грицюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Публікації. Результати дисертації опубліковано в 11 працях: 8 авторських статтях у наукових фахових виданнях, по 1 статті у збірнику наукових праць, матеріалах наукових конференцій та у навчальному посібнику, виданому у співавторстві.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг основного тексту дисертації становить 170 сторінок. Список використаних джерел включає 259 найменувань. Дослідження ілюструють і доповнюють додатки на 48 сторінках. Повний обсяг дисертації - 245 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання дослідження, його хронологічні рамки, методологічну основу, визначено наукову новизну та практичне значення дисертації, наведено інформацію щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” проведено аналіз наукової літератури та джерел з обраної теми, викладено основні методи дослідження та визначені науково-теоретичні засади КВР.

Історіографія з обраної теми систематизована таким чином: перша група - фундаментальні видання загального характеру, присвячені теорії та історії культури, що розкривають її роль у суспільному розвитку і відображають сучасний стан української культури; друга група - наукові праці, які присвячені організації КВР в армії. Вони поділені дисертантом на дві підгрупи: роботи радянського періоду; праці вітчизняних науковців, підготовлені в умовах незалежної України.

При дослідженні КВР у ЗС України автор звернувся до праць, що присвячені теоретичним аспектам культури, які визначають сутність, мету, зміст та функції цієї роботи. Проаналізував роботи М. Поповича, Є. Причепія, А. Чернія, Л. Чекаля, А. Могильного, В. Лобаса, Ю. Легенького, Б. Попова, В. Ігнатова, Л. Флиєра, В. Лутая, Н. Шубелка. Дисертант представив культуру як важливе соціально-історичне явище, комплекс матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, систему цінностей, традицій і вірувань.

Завдяки висновкам, які зроблені М. Заковичем, І. Зязюном, О. Семашком, О. Онуфрієвим, автор з'ясував механізм засвоєння, збереження і передачі культури наступним поколінням - через виховання, навчання, освіту, мову, звичаї, традиції, наслідування кращих зразків духовних та матеріальних цінностей.

Аналіз монографій Г. Ситника, В. Смолянюка, М. Требіна, Г. Перепелиці, С. Дмитрова, В. Корендовича, О. Нестерова, А. Павленка, А. Соболєва, М. Нещадима дав можливість констатувати, що соціальний розвиток держави, її національна безпека невід'ємні від розвитку культури в ЗС України.

Розкрити сучасний стан української культури допомогли роботи В. Скуратівського, В. Трощинського, С. Чукут, О. Бойка, С. Грабовського.

У літературі радянського періоду найбільш повно розкрито досвід культурно-просвітницької роботи у ЗС СРСР. Автор дисертації використав її для дослідження історичних передумов становлення КВР у ЗС України. Йдеться, насамперед, про праці Б. Уткіна, В. Аніковича, І. Подобєда, О. Золотарьова, В. Кондюріна, М. Михайлова, В. Шевцова, М. Рогова, М. Карасьова.

У другій половині 90-х рр. ХХ - початку XXI століть публікуються праці, які безпосередньо присвячені окремим аспектам становлення та розвитку КВР у ЗС України.

Окремі питання теми дослідження висвітлюються у дисертаціях В. Безбаха, М. Варія, С. Станіславчука. Вказані дослідники акцентують увагу на теоретико-методологічних засадах КВР, аналізують позитивний досвід і недоліки її організації.

Серед монографій виділяються праці Г. Темка, А. Папікяна. Автори аналізують завдання КВР у ЗС України й труднощі в її організації у 1991-1998 рр., досліджують події навколо заснування в армії фестивалю військово-патріотичної і маршової пісні та створення науково-пізнавальних й освітніх кінофільмів. Науковий інтерес становить монографія В. Маслова, автор якої визначає роль і місце КВР у навчально-виховному процесі ЗС України.

У навчальних та навчально-методичних посібниках, авторами яких є В. Алещенко, Л. Буковський, М. Варій, С. Власик, П. Гайдучок, робиться спроба визначити роль і місце КВР у системі морально-психологічного забезпечення, показати її як системно цільовий процес, спрямований на військово-патріотичне виховання, політичне просвітництво, задоволення духовних інтересів, розвиток творчих здібностей. Цінність таких видань у тому, що вони дають можливість простежити розвиток наукової думки щодо теоретичних засад КВР у ЗС України.

В 2006 р. вийшло науково-популярне видання “Збройні Сили незалежної України. Перші 10 років (1991-2001)”, підготовлене колективом авторів НАОУ за редакцією В. Бринцева, в якому у дещо спрощеній формі подається огляд КВР за 10 років. Автори видання наводять узагальнені цифрові показники ефективності цієї діяльності, однак зовсім не показують проблемні питання, недоліки, які насправді були.

Аналіз історіографії дає підстави стверджувати, що проблема КВР у ЗС України не була всебічно висвітлення в історичних дослідженнях. Не здійснений аналіз формування і розвитку її нормативно-правової бази та управлінської структури, не розкрито питання підготовки кадрів, фінансування та забезпечення технічними засобами пропаганди, не узагальнено досвід організації цієї діяльності в ході застосування миротворчих контингентів ЗС України, не висвітлено здобутки та проблеми діяльності військових театрів, музеїв, бібліотек, кінопрокату, будинків офіцерів, ансамблів пісні і танцю.

Поглиблене вивчення цих питань потребувало звернення до широкого кола джерел. Джерельну базу дисертації складають законодавчі акти, діловодна документація, статистичні дані, періодична преса, документи особистого походження. Основні джерела зосереджені в Центральному Державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) та Галузевому Державному архіві (ГДА) Міністерства оборони України.

У роботі використані Закони України, Укази Президента та Постанови Верховної Ради України з загальних питань військової сфери, державної безпеки, розбудови ЗС України, культури та освіти, проаналізовані матеріали комісій, супровідних записок, доповідей, пропозицій керівників відомств, що знаходяться у фондах № 1-Р (Протокольна частина загального відділу) та № 5233 (Адміністрація Президента України Л. Кравчука) ЦДАВО України.

Другим основним видом використаних письмових джерел стала діловодна документація. Разом із законодавчими актами України та документами вищих органів управління вона дозволила досліджувати заходи щодо розбудови КВР з перших років державної незалежності. При роботі над дослідженням дисертантом були вивчені накази та директиви Міністра оборони, начальника Генерального штабу, начальника Управління соціально-психологічної служби, начальника Головного управління виховної роботи, командувачів видів ЗС України, переглянуті рапорти й звіти керівного складу військ (сил) та витяги із “історичних довідок” військових частин, які знаходяться у фондах № 3792 (Головне управління виховної роботи Міністерства оборони України), № 3697 (Адміністрація Міністерства оборони України), № 3669 (Драматичний театр ЗС України), № 3657 (Військово-оркестрова служба ЗС України) та № 1657 (Київський окружний Будинок офіцерів) ГДА Міністерства оборони України. Особливістю цих джерел є те, що вони містять точні дати організаційних заходів, інформацію про структуру системи КВР та її матеріально-технічну базу в різні періоди розбудови ЗС України. Це сприяло встановленню історичних фактів щодо формування та діяльності мережі військових установ та підрозділів культури, розкриттю динаміки й причин їх скорочення, висвітленню творчих доробок військових митців.

При роботі над дисертацією були використані посібники, методичні збірники, підготовлені Головним управлінням виховної роботи Міністерства оборони, відділом науково-методичної і просвітницької роботи Центрального будинку офіцерів ЗС України, редакційно-видавничою радою Центрального музею ЗС України, які автор теж відніс до такого виду джерел, як діловодна документація. Вони містять широкий спектр теоретичних питань КВР у ЗС України.

У дослідженні аналізувались статистичні дані, передусім, звітні документи видів ЗС України про діяльність військових закладів культури та аналітичні матеріали Головного управління виховної роботи Міністерства оборони, які вміщують фактичний матеріал щодо характерних особливостей організації КВР у різних видах ЗС України.

Доповнює джерельний комплекс дослідження періодична преса. Багато інформації з теми дослідження містили газети: “Народна армія” (Київ), “Армія України” (Львів), “Слава і честь” (Одеса) у рубриках “Культура і мистецтво”. Журнали “Військо України” (Київ), “Воєнна історія” (Київ) публікували інформацію, пов'язану з досвідом організації КВР у частинах ЗС України, що перебували у складі миротворчих контингентів.

Аналізувались документи особистого походження - спогади А. Данилова, що містять інформацію про організацію КВР у Військово-Морських Силах України.

Отже, аналіз історіографії обраної теми дисертаційного дослідження свідчить, що вона вивчена недостатньо. Наявні джерела, в першу чергу архівні, дають змогу досить повно розкрити тему даного дослідження.

У другому розділі “Становлення та розвиток культурно-виховної роботи в Збройних Силах України” проведено аналіз факторів, які обумовили становлення КВР у ЗС України, та досліджено процес формування її нормативно-правової бази і управлінської структури, що створили умови для подальшого розвитку цього виду діяльності.

На час проголошення Україною своєї незалежності чисельність угруповання військ і сил нараховувала близько 780 тис. чоловік особового складу, у духовно-культурному житті яких відбувались складні, суперечливі й неоднозначні процеси, які були притаманні всьому суспільству. Ситуація в з'єднаннях і частинах характеризувалась низьким рівнем патріотичної свідомості військовослужбовців, стійкою тенденцією до масового звільнення молодих офіцерів. Ці нестабільні фактори призвели до посилення в армії протиріч в гуманітарній сфері, перегляду концепції виховання військовослужбовців та обумовили необхідність розбудови власної, національно-державницької системи КВР у ЗС України.

На момент проголошення державної незалежності на теренах України діяло 97 військових установ культури: 5 будинків культури; 3 окружних будинки офіцерів; 42 гарнізонних будинки офіцерів; 17 гарнізонних офіцерських клубів; 30 будинків офіцерів та офіцерських клубів іншого рангу. Ефективному здійсненню культурно-просвітницької роботи сприяла значна кількість цивільних установ культури, які активно використовувались армією - 500 державних та 6 тис. громадських музеїв. Важливим соціально значущим закладом, що займався прищепленням культури в процесі виховання військовослужбовців, був Драматичний театр Прикарпатського військового округу. Львівське вище військове політичне училище цілеспрямовано готувало фахівців КВР. Переважна більшість цивільних працівників військових закладів культури (артисти, музиканти, методисти, керівники гуртків) готувалась у державних навчальних закладах, яких на початку 1991 р. на теренах України було понад 80.

У березні 1992 р. військове керівництво в нормативно-правовій базі ЗС України закріпило такий напрям діяльності органів військового управління як культурно-виховна та духовно-просвітницька робота, одним із головних завдань якої стає вивчення української мови у ЗС України. У грудні 1992 р. КВР у ЗС України отримує освітню спрямованість своєї діяльності. Подальше удосконалення цього виду діяльності відбувається у лютому 1994 р. через уточнення змісту та порядку організації культурно-виховної, просвітницької роботи та дозвілля військовослужбовців, членів їх сімей, працівників ЗС України.

Упродовж 1995-2001 рр. завдяки впровадженню в дію низки документів у військах (силах) активізувалася культурно-шефська робота з громадськими організаціями та відбулося удосконалення практичної діяльності військових установ і підрозділів культури. У березні 1996 р. було визначено основні завдання і напрями діяльності клубів та центрів культури просвіти і дозвілля, у листопаді 1998 р. ансамблі пісні і танцю отримали статус військових закладів культури, а у лютому 2000 р. було уточнено порядок планування кінопрокату.

У 2001 р. військове керівництво наказом Міністра оборони “Про затвердження Цільової програми підтримки і розвитку культури у Збройних Силах України” визначає нові підходи до удосконалення організації та змісту КВР у ЗС України, чим окреслює початок періоду її реформування, під час якого була удосконалена організація бібліотечної справи, діяльність військових музеїв і музеїв (кімнат) бойової (трудової) слави, робота щодо забезпечення військ технічними засобами пропаганди.

Однак, станом на 2005 р. у ЗС України були відсутні важливі для розвитку КВР документи, що не давало можливості вирішувати проблему формування соціально-культурної інфраструктури колишніх військових містечок, створювати сучасні культурно-спортивні комплекси відповідно до певних ландшафтно-кліматичних регіонів України, проводити огляди військових музеїв та музейних утворень, розвивати театральне мистецтво та шефські зв'язки в армії.

Формування нормативно-правової бази КВР у ЗС України стало підґрунтям створення її організаційно-управлінської структури. У квітні 1992 р. було визначено склад сил і засобів КВР та порядок їх підпорядкування від Міністерства оборони до окремого батальйону (дивізіону). В подальшому військове керівництво ще п'ять разів вносили зміни у цю структуру у зв'язку з реформуванням органів, що займались в ЗС України виховною роботою. Однак, станом на 2005 р. у ЗС України функціонувала нерозвинута і малоефективна структура КВР. Сформоване розташування сил і засобів створило дві відокремлені конфігурації: систему КВР Міністерства оборони, яка була безпосередньо підпорядкована директору Департаменту гуманітарної політики та системи КВР видів ЗС України, які в свою чергу підпорядковувалися командувачам видів ЗС України, а в організаційно-методичних питаннях ? начальнику Головного управління з гуманітарних питань та соціального захисту ЗС України Генерального штабу ЗС України. Характер взаємодії між цими системами був досить умовний через децентралізований принцип управління.

Процес становлення і розвитку КВР у ЗС України відбувався послідовно. Це дало змогу запропонувати відповідну періодизацію: перший період (24.08.1991-20.02.1992 рр.) - закладення правових основ КВР у ЗС України. Він тривав від проголошення незалежності України до створення Центру технічних засобів і поліграфії СПС ЗС України; другий період (20.02.1992-1994 рр.) - створення системи КВР у ЗС України. У ході цього етапу, використовуючи усі структури системи культурно-просвітницької роботи радянських ЗС, які ще залишались в Україні, військовим керівництвом формувалась нова організаційна структура КВР, створювались нові військові установи та підрозділи культури; третій період (1994-2001 рр.) - удосконалення КВР у ЗС України, під час якого значного розвитку набули: форми і способи проведення заходів КВР, нормативно-правова база, військово-музейна справа, сформована підсистема науково-методичного забезпечення завдяки налагодженню підготовки кадрів, організації культурно-шефських та творчих зв'язків; четвертий період (2001-2005 рр.) - реформування структур КВР у ЗС України. Характерною ознакою цього етапу став спонтанний пошук оптимальної структури системи КВР та її кількісних показників, що призвело до деструктивних наслідків та посилило негативні тенденції її розвитку.

Здійснений аналіз становлення та розвитку КВР у ЗС України викрив ряд суттєвих недоліків у діяльності органів військового управління щодо формування нормативно-правової бази та управлінської структури, знання та виправлення яких, на думку автора, є одним із шляхів удосконалення цього виду діяльності в майбутньому.

У третьому розділі “Організація культурно-виховної роботи в Збройних Силах України” дисертант здійснив спробу усебічно розкрити діяльність органів військового керівництва щодо організації підготовки кадрів КВР, фінансування та забезпечення технічними засобами пропаганди військ (сил), висвітлив здобутки та упущення діяльності військових театрів, музеїв, бібліотек, кінопрокату, будинків офіцерів, ансамблів пісні і танцю. Дослідив особливості КВР у видах ЗС України, в тому числі узагальнив досвід організації цієї діяльності в ході застосування миротворчих контингентів ЗС України. Автор виявив важливі тенденції і встановив закономірності КВР у 1991?2005 рр. та визначив напрями вдосконалення цього виду діяльності на сучасному етапі військового будівництва.

Практичні кроки військового керівництва щодо організації діяльності в ЗС України військових установ і підрозділів культури розпочались із формування їх мережі. Упродовж 1992-1995 рр. були створені: центр технічних засобів і поліграфії, воєнне видавництво, радіостанція та редакція телевізійних радіопрограм Міністерства оборони; відділи історичного та культурного відродження України в редакціях центральних та окружних газет; військово-оркестрова служба, Зразково-показовий оркестр та Драматичний театр ЗС України. У жовтні 1995 р. засновано Центральний музей ЗС України.

Значний обсяг роботи проводився військовими закладами культури щодо формування духовної культури та патріотичних почуттів особового складу ЗС України: з лютого 1994 р. у збройних силах було започатковано проведення всеармійського огляд-конкурсу центрів культури просвіти та дозвілля, колективів художньої самодіяльності, клубів та народознавчих світлиць; з листопада 1994 р. будинки офіцерів розпочали проведення занять з історії України, її Збройних Сил, української культури, мови та літератури завдяки створенню при них університетів українознавства; у 1994 р. започатковано проведення фестивалю військово-патріотичної та маршової пісні “Червона калина”; з квітня по грудень 1995 р. у військах був проведений фестиваль штатних ансамблів пісні і танцю та оркестрів ЗС України; Центральний музей ЗС України у червні 1998 р. відкрив першу експозицію - “Збройні Сили України. Витоки. 1917-1991 рр.”.

Військово-музичні колективи ЗС України об'їздили майже весь світ, пропагуючи національне мистецтво, створюючи позитивний імідж нашої держави: ансамбль “Екіпаж” Харківського університету Повітряних Сил виборов гран-прі на фестивалі “Вiват Перемога!”, присвяченому 60-рiччю Перемоги у Великій Вiтчизнянiй вiйнi, що відбувся в Москві; у травні 2005 р. колектив Драматичного театру Західного оперативного командування став лауреатом VІ Міжнародного театрального фестивалю етнічних театрів України, держав СНД та єврорегіону; ансамбль пісні і танцю ЗС України гідно представляв українське національне мистецтво на урочистій церемонії відкриття міжнародного пісенного конкурсу “Євробачення - 2005”, став переможцем міжнародного фестивалю з нагоди 60-рiччя закінчення Другої світової війни, що відбувся в Китаї.

В той же час військове керівництво зменшило увагу до ефективності роботи клубів військових частин щодо розвитку художньо-самодіяльної творчості. Ними було залишено адміністративно-командну систему управління військовими закладами культури та змінено їх організаційно-штатну структуру, при якій функціонування закладів погіршилось.

В результаті реорганізацій державне і військове керівництво налагодило підготовку кадрів для КВР. У квітні 1994 р. у ЗС України впроваджується нова система професійної і методичної підготовки фахівців КВР. Військовому керівництву вдається зберегти у системі військової освіти кафедру культурно-просвітницької роботи колишнього Львівського вищого військового політичного училища. З першого випуску, який відбувся у 1999 р., по 2003 рр. у війська прийшов 101 спеціаліст за фахом “апаратура радіозв'язку, радіомовлення та телебачення”.

У 2003 р. були розроблені державні та галузеві стандарти для продовження підготовки кадрів військових культпрацівників. Кафедра культурно-просвітницької роботи починає здійснювати підготовку військових фахівців за спеціальністю культурологія. Однак, затягування військовим керівництвом вирішення цього питання призвело до того, що керівники військових установ культури були зовсім не навчені різним формам господарювання, слабо володіли знаннями з основ культурології.

Через незадовільний стан фінансування сфери культури ЗС України військове керівництво не могло забезпечити бібліотеки вищих військових навчальних закладів необхідною кількістю спеціальної літератури, налагодити курсову підготовку підвищення кваліфікації фахівців КВР, а для підготовки курсантів за спеціалізацією “оркестрові духові та ударні інструменти” навіть вдавалося до зменшення кількості вихованців військових оркестрів та пониження категорії випускника-музиканта з прапорщика до старшини військової служби за контрактом.

У ході дослідження виявлено особливості організації КВР у видах ЗС України. Під час навчань та бойових стрільб у Військах Протиповітряної оборони для підтримки, відновлення моральних і фізичних сил особового складу широко використовували мобільні агітаційно-пропагандистські групи. Військові моряки під час проведення міжнародних навчань силами творчих колективів будинків офіцерів проводили екскурсії та концерти. У частинах Сухопутних військ, що перебували в особливих умовах, серед заходів КВР поширилась діяльність по задоволенню релігійних потреб особового складу. Військове керівництво Західного оперативного командування в систему покращення дисципліни включало такі заходи КВР, як вшанування військовослужбовців строкової служби, збори офіцерів з аналізом виконання положень Кодексу честі офіцера ЗС України, тиждень правової освіченості та культури взаємовідносин, вечори запитань та відповідей. У Військах Протиповітряної оборони через впровадження циклу тематичних культурно-пропагандистських заходів поширювалась традиція служіння Батьківщині офіцерських династій. У 43 Ракетній армії було урізноманітнено форми роботи жіночих рад: організація на базі будинків офіцерів жіночих клубів; винесення від імені жіночих рад подяки за зразкове виховання дітей; виступи в пресі і на радіо; ведення обліку багатодітних сімей та дітей, схильних до правопорушень. Особливо спряли військово-патріотичному вихованню культурно-мистецькі акції, впроваджені у Військово-Морських Силах: зарахування Героїв Радянського Союзу почесними матросами екіпажів військових кораблів і військових частин; увічнення пам'яті видатних історичних постатей українського народу, героїв Великої Вітчизняної війни у назвах кораблів.

В той же час у військах 90% технічних засобів пропаганди відпрацювали встановлений термін експлуатації, підлягали списанню та утилізації. Бібліотечний фонд - 256 бібліотек морально застарів, лише 5% книг були видані державною мовою. Недостатнім залишалось забезпечення бібліотек періодичними виданнями. Кінопрокат у клубах військових частин практично не здійснювався, наявний військовий кінофонд не міг запропонувати сучасні кінофільми.

Запропоновані практичні рекомендації органам військового управління щодо вдосконалення КВР, по-перше, полягають в уточненні її функції - разом з виконанням традиційних завдань культурного обслуговування особового складу та населення здійснювати збір та аналіз інформації про стан суспільно-політичної обстановки у регіонах; проводити заходи з соціальної адаптації військовослужбовців, звільнених з лав Збройних Сил, реабілітації військовослужбовців, які брали участь у бойових діях; брати участь в організації соціологічних досліджень, агітаційній роботі по набору громадян на військову службу за контрактом; надавати інформаційно-консультаційні послуги. По-друге, у впровадженні в діяльності суб'єктів системи КВР сучасних напрямів роботи, головними з яких є: культурно-освітня та інформаційна діяльність; культурно-художнє обслуговування; організація сучасного дозвілля й повноцінного відпочинку; представницька робота; надання інформаційно-консультативних послуг населенню; душпастирська опіка; участь у психофізіологічній реабілітації військовослужбовців в умовах бойових (миротворчих) дій та після їх завершення.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і вирішено наукове завдання, що виявляється у всебічному висвітленні культурно-виховної роботи у Збройних Силах України, дослідженні особливостей її становлення і розвитку у 1991-2005 рр., проведенні періодизації та виявленні тенденцій цього процесу з метою розроблення практичних рекомендацій органам військового управління щодо вдосконалення культурно-виховної роботи на сучасному етапі військового будівництва.

Основні наукові та практичні результати виконаної дисертаційної роботи такі:

1. Аналіз наявної історіографії дає підстави стверджувати, що питання КВР у ЗС України на сьогодні залишається недостатньо висвітленою складовою частиною воєнної історії України. Незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених КВР у ЗС України, вони не мають історичного та комплексного характеру, присвячені лише окремим аспектам її змісту. Дисертантом виявлено тенденцію розвитку наукової думки щодо оцінки ролі та місця КВР у діяльності ЗС України. В більшості наукових праць простежується процес еволюції в оцінці характеру спрямованості КВР від старого “агітаційного” до сучасного, більш ґрунтовного, “освітнього” в життєдіяльності військ та “релаксаційного” характеру в бойових умовах.

2. Проведений аналіз факторів, які обумовили становлення КВР у ЗС України, свідчить, що необхідність її формування була зумовлена соціально-політичними процесами, які відбувались в Україні у 1991-1992 рр. та призвели до викриття протиріч в гуманітарній сфері, перегляду концепції військового виховання, утвердження в державі нормативно-правових основ культурної політики. Не менш важливим фактором, який робив можливим становлення КВР у ЗС України на початковому етапі, була частка радянської системи культурно-просвітницької роботи. В цілому автор вважає, що наявні на початок 1992 р. політичні та правові передумови, організаційно-управлінські, методичні, матеріально-технічні та наукові чинники дозволяли створити систему КВР у ЗС України та забезпечити її ефективне функціонування і розвиток.

3. Діяльність військового керівництва щодо становлення та розвитку КВР у ЗС України в першу чергу була спрямована на формування її нормативно-правової бази. Автор довів, що впродовж 1992-1994 рр. у ЗС України були введені в дію документи, що визначили базові основи КВР. Саме із прийняттям цих документів автор пов'язує період її створення. Завдяки удосконаленню нормативно-правової бази КВР у 1995?2001 рр. у ЗС України активізувалась культурно-шефська робота, поліпшилась практична діяльність військових установ і підрозділів культури. Встановлено, що у 2001 р. почався період реформування КВР у ЗС України. Суттєвим недоліком формування нормативно-правової бази КВР було, по-перше, прийняття документів, що не мали під собою матеріально-фінансового забезпечення. По-друге, відсутність станом на 2005 р. низки важливих для розвитку КВР документів, які б чітко визначали науково-теоретичні засади КВР та порядок її організації.

Автором доведено, що станом на 2005 р. в армії функціонувала нерозвинута і малоефективна управлінська структура КВР. Оскільки органи військового управління не створили в ній вертикалі управління через надання одному зі структурних підрозділів Міністерства оборони всіх повноважень і відповідальності перед державними структурами за проведення культурної політики держави в Збройних Силах та ліквідували життєво важливі для системи елементи - науково-методичну лабораторію та посаду офіцер культурно-виховної, просвітницької роботи та технічних засобів виховання і поліграфії бригадної (полкової) ланки.

4. У дисертаційному дослідженні висвітлено досвід діяльності військових установ і підрозділів культури, який свідчить, що в організації їх функціонування існували суттєві проблеми: відсутність житла для артистів, коштів на придбання нових інструментів та апаратури, парку автомобільної техніки сучасного європейського класу для здійснення концертно-гастрольної діяльності; скорочення військових посад музикантів, артистів; низька заробітна плата працівників сфери культури; втручання в репертуар творчих колективів; незначна кількість вітчизняних п'єс на армійську тематику. Аналіз господарської та фінансової діяльності військових установ культури показав, що самостійно зароблених коштів їм недостатньо для фінансової незалежності. Дисертант виявив наслідки погіршення роботи військових закладів культури: зникнення широкомасштабних форм КВР, як-то проведення огляду-конкурсу “Червона калина”; залишення військових пенсіонерів та їх сім'ї, а подекуди і все місцеве населення без жодної можливості бути залученими до духовного збагачення, проведення культурного дозвілля, військово-патріотичного виховання; зменшення можливостей щодо формування привабливого іміджу ЗС України у регіонах країни.

Суттєвим недоліком в організації підготовки фахівців КВР було те, що у вищій військовій школі ЗС України були відсутні спеціалізовані кафедри культури, в керівних документах не надавалося пріоритету культурно-педагогічній підготовці військових. Фінансування навчання військових музикантів подекуди призначалось за рахунок інших сфер КВР.

5. Аналіз організації КВР у видах ЗС України дозволив розкрити те нове і особливе, що було впроваджено у військах і може бути використане в майбутньому: культурно-мистецькі акції; мобільні агітаційно-пропагандистські групи; урізноманітнені форми роботи жіночих рад; робота по задоволенню релігійних запитів особового складу; використання у вартових приміщеннях військових частин бібліотечок художньої літератури, касет з музичними записами для зниження ступеня емоційної напруги і попередження розвитку психічного стресу; система реалізації духовного та емоційного потенціалу військових ритуалів.

6. Всебічне розкриття КВР у ЗС України дозволило автору виявити та проаналізувати її тенденції. До позитивних тенденцій належать такі: перехід до нових критеріїв оцінки змісту КВР (художність, естетичність, справжня народність, інноваційність); звільнення КВР від політичних та ідеологічних догматів минулого, насичення її національним змістом; перехід від минулої просвітницько-ідеологічної спрямованості до сучасної освітньо-виховної; розширення функцій КВР при переході від стану мирного часу до умов бойового застосування. До негативних тенденцій належать: зростання соціальної напруги в гарнізонах, де ліквідовуються військові установи культури; руйнування єдиної вертикалі управління та інших елементів системи КВР; згортання моніторингу на культурно-художні послуги, рекламування заходів КВР; зростання альтернативних підходів до проведення дозвілля та орієнтація особового складу на їх сприйняття; занепад кінопрокату, погіршення стану забезпечення військ технічними засобами пропаганди та комплектування бібліотек новою літературою; скорочення державної дотації на утримання військових закладів культури та деструктивна мінімізація їх організаційно-штатної структури; ліквідація будинків офіцерів саме у прикордонних областях (Луганська, Донецька, Чернівецька, Сумська, Волинська), які знаходяться в інформаційному полі суміжних держав, що позбавляє їх населення культурно-інформаційної присутності та військово-патріотичного впливу ЗС України.

Аналіз матеріалів за темою дослідження дає змогу визначити напрями вдосконалення КВР у ЗС України ? економічний, управлінський, структурний, змістовний та запропонувати ряд практичних рекомендацій, які зводяться до наступного:

· доцільно внести зміни до статей 108 та 116 Статуту внутрішньої служби ЗС України з метою узгодження в цих статтях змісту і завдань КВР у підрозділах та частинах;

· використовуючи сучасні досягнення воєнних історичних та правових наук, розробити новий нормативно-правовий документ “Концепція культурологічної роботи в ЗС України”;

· доречно запровадити нову систему фінансування, основою якої може бути пільговий режим кредитування установ культури як додатковий стимул їх успішного функціонування та надання економічної самостійності терміном 3-5 років, що дасть можливість істотно змінити їх матеріально-фінансовий стан;

· створити єдину вертикаль управління системою КВР, для чого сформувати управління культури ЗС України, якому безпосередньо підпорядкувати центральні військові установи культури, управління (групи) культури видів ЗС України, оперативних командувань, об'єднань, з'єднань. Останнім в свою чергу підпорядкувати військові установи і підрозділи культури видів ЗС України, оперативних командувань, об'єднань, з'єднань, військових частин;

· встановити наступну організаційно-штатну структуру відділу (групи) культури у видах, оперативних командуваннях та об'єднаннях ЗС України: начальник - старший офіцер з організації культурологічного забезпечення та офіцер з забезпечення технічними засобами пропаганди;

· змінити організаційно-штатну структуру ансамблів пісні і танцю, гарнізонних будинків офіцерів;

· збагатити та удосконалити зміст КВР шляхом розвитку її теорії, збагачення форм проведення, збільшення часу гуманітарної підготовки на отримання культурологічних, релігійних, етичних, естетичних знань;

· зміст підготовки офіцерів-організаторів КВР у ЗС України доцільно доповнити економічними, правовими дисциплінами та навичками з менеджменту і душпастирської опіки;

· створити єдину інформаційну мережу і базу даних КВР у Центральному будинку офіцерів ЗС України з підключенням до неї всіх військових установ і підрозділів культури;

Перспективними напрямками нових досліджень цієї теми можуть бути: комплексне вивчення КВР у військових формуваннях України; узагальнення і аналіз досвіду зарубіжних держав щодо організації та проведення КВР з метою його використання у ЗС України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Романовський Я.Я. Ретроспективний аналіз поглядів на проблему культурно-виховної і просвітницької роботи у Збройних Силах України в 1991 - 2004 рр. // Труди академії. - 2005. - № 57. - С. 297-303.

2. Романовський Я.Я. Діяльність органів державного та військового керівництва щодо становлення нормативно-правової бази культурно-виховної і просвітницької роботи у Збройних Силах України в 1991 - 2004 рр. // Труди академії. - 2005. - № 58. - С. 347-353.

3. Романовський Я.Я. Організація культурно-виховної, просвітницької роботи в українському військовому контингенті в Іраку у складі об'єднаних стабілізаційних сил // Труди академії. - 2006. - № 68. - С. 51-55.

4. Романовський Я.Я. Діяльність Драматичного театру Західного оперативного командування (1990-2005 рр.) // Українознавство. - 2005. - № 4. - С. 307-310.

5. Романовський Я.Я. Тенденції розвитку військової культури в Збройних Силах України // Українознавство. - 2006. - № 1. - С. 350-352.

6. Романовський Я.Я. Технічні засоби виховної роботи і поліграфії Збройних Сил України: сучасний стан та перспективи розвитку // Воєнна історія. - 2005. - № 1-2. - С. 78-83.

7. Романовський Я.Я. Культурологічне забезпечення Збройних Сил України як чинник формування цілісної особистості військовослужбовця // Зб. наук. пр. Науково-дослідного інституту українознавства. - К.: Поліграфічний центр “Фоліант”, 2005. - Т. VІ. - C. 224-230.

8. Романовський Я.Я. Військово-музейна справа у Збройних Силах України (1991-2005 рр.) як чинник культурного розвитку та духовного збагачення особистості // Зб. наук. пр. Науково-дослідного інституту українознавства. - К.: Поліграфічний центр “Фоліант”, 2006. - Т. ХІІ. - C. 242-252.

9. Романовський Я.Я. Проблеми розвитку системи культурно-виховної, просвітницької роботи в Збройних Силах України (1991-2005рр.) // Вісник Національної академії оборони України. - К.: Міленіум, 2006. - Т. ІІ. - С. 27-31.

10. Романовський Я.Я. Організація культурно-виховної, просвітницької роботи в частинах російських і українських збройних сил, що приймали участь у локальних війнах 90-х років XX - початку XXI століть // Матеріали всеармійської науково-практичної конференції “Модернізація змісту морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил) в умовах переходу Збройних Сил України на контрактну основу комплектування”. - К.: НАОУ, 2006. - С. 86-91.

11. Виховна робота в підрозділах Збройних Сил України: Навч. посіб. / Безбах В. Г., Баранівський В. Ф., Романовський Я.Я. та ін. - К.: НАОУ, 2005. - 246 с.

АНОТАЦІЯ

Романовський Я.Я. Культурно-виховна робота в Збройних Силах України (1991-2005 рр.): історичний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 - військова історія. - Національна академія оборони України. - Київ, 2007.

Тема і зміст дисертаційного дослідження зумовлені необхідністю визначення шляхів удосконалення культурно-виховної роботи в ЗС України.

На основі аналізу та використання значної кількості різноманітних архівних матеріалів, вивчення чинних нормативно-правових документів та статистичних даних у дисертації всебічно висвітлено культурно-виховну роботу в ЗС України, досліджено особливості її становлення і розвитку у 1991-2005 рр., здійснено періодизацію та виявлено тенденції цього процесу. Це стало основою розроблення практичних рекомендацій органам військового управління щодо удосконалення всієї системи культурно-виховної роботи в ЗС України.