Данило Галицький

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

з дисципліни "Історія України"

на тему "ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ"

Вступ

Данило I Романович (давньорус. Данило Романовичъ; 1201-1264) - руський князь з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства. Князь волинський (1211-1264), галицький (1211-1264), київський(1240), король Русі (з січня 1253/грудня 1254). Син князя Романа II Великого та (як припускають) візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела - Єфросинії-Анни. Належить до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династії Романовичів (Рюриковичів).

Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену йогобатьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.

Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів,Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства зГалича до Холму.

Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави. Сподіваючись на допомогу західних союзників в боротьбі із Золотою Ордою , прийняв від Папи Римського в 1253 пропозицію коронації і був коронований на короля всієї Русі.

Молоді літа

Після смерті батька, князя Романа II Великого (1205), його малолітні діти Данило та Василько не мали шансів утримати владу в Галичі.

Вдова Романа, княгиня Анна з синами переїхала з Галича до Володимира-Волинського, де було поховано її чоловіка. 1206 року вона з Васильком вирушила до Кракова, а Данила відіслала до двору угорського короля, де він провів 6 років. Анна виконувала роль реґента при малолітніх синах до 1215, коли Данило став правити у Володимирі-Волинському самостійно. Тоді Анна пішла до монастиря.

Свої династичні права на Галич заявили онуки Ярослава I Осмомисла, Мстислав II Удатний, інші нащадки родичів Романа, зять Романа Михайло Чернігівський і його син Ростислав. Також на галицькі землі претендували споріднені династії Арпадів (Угорщина) та П'ястів (Польща).

1211 - бояри посадили Данила на князювання в Галичі, але 1212 року вигнали його.

1214 - у Спиші угорський король Андраш II і краківський князь Лешко I Білий за згоди папи Іннокентія III вирішили посадити в Галичі угорського королевичаКоломана та польську княжну Соломею (віком 5 і 3 роки відповідно). При цьому Галичина відходила до Угорщини, а Романовичам залишалася Волинь.

Боротьба за галицький трон

Впродовж понад 10 років молоді Романовичі не відігравали майже ніякої ролі в бурхливих подіях, що розгорталися у їхній вотчині. В 1215 році за підтримкиКраківського князя Лешка I Білого Данило став князем у Володимир-Волинському. Заволодівши містом, князі почали вести самостійну політику. Головну роль відігравав Данило як старший, а Василько став його помічником і союзником.

Коли Мстислав II Удатний, князь Торопецький, опанував Галич, він поріднився з Данилом, видавши за нього свою доньку Анну. Лешко I Білий, великий князьКраківский, посварившись з Мстиславом, вигнав його та посадив у Галичі королевича угорського Коломана (1220). Мстислав із допомогою Данила вигнавугорців із Галича 1221 року.

1223 року разом з іншими руськими князями брав участь у битві на Калці проти монголів. Був поранений у груди й відступив з поля битви.

Незабаром між Данилом та його тестем виникли суперечки за владу в Галичі. Ще більше посварив їх двоюрідний брат Данила, Олександр Всеволодович Белзький, який свого часу марно намагався опанувати Волинь. 1225 року він озброїв Мстислава проти Данила, який воював Галич у союзі з Лешком I Білим. Мстислав закликав половців, а Олександр тим часом запевняв його, що Данило має намір вбити тестя. Згодом Данило та Мстислав помирилися і 1228 року спільно воювали з угорським королем.

1227 року галицькі бояри (передусім Судислав) умовили Мстислава Удатного перед смертю передати Галич не Данилу, а своєму зятеві, угорскому королевичу Андрію.

Того ж, 1227 року, Данило з Васильком провели успішний похід на Луцьк проти Ярослава Ігоровича, який закінчився взяттям міста і приєднанням князівствадо володінь Романовичів. Одразу після походу Данило передав Василькові Луцьк і Пересопницю. В тому ж році Данило і Василько провели успішний похід на Чарторийськ, в якому князювали ворожі Данилу пінські князі. Похід завершився взяттям і приєднанням міста до володінь Данила Романовича і полоном пінських князів. У відповідь велика коаліція у складі Ростислава Пінського, Михайла Чернігівського, Володимира Київського разом з половцями у 1228 роцівзяла в облогу місто Кам'янець - володіння Данила. Ініціатором походу був Ростислав Пінський, який мстив за взятих у полон дітей. Однак Данило і Василько в союзі з Олександром Всеволодовичем вчинили несподіваний похід на Київ, в результаті якого Михайло Чернігівський та Володимир Київський змушені були зняти облогу і піти на примирення з Данилом.

Об'єднавши Волинь, Данило передав її братові Васильку (1230), а сам розпочав боротьбу за Галицьку землю. 1229 року його прихильники в Галичі запросили Данила на престол. Він узяв місто в облогу та, попри спалення галичанами мосту через Дністер, захопив Галич. Данило відпустив захопленого в полон королевича Андрія, але згодом той, за підтримки боярина Судислава та свого батька, угорського короля Андраш II, зробив ще одну (невдалу) спробу захопити Галич.

Галицькі бояри у змові з Олександром Белзьким готували вбивство Данила, але його брат Василько випадково викрив змову. Данило з Васильком почали війну проти Олександра. Олександр утік до Угорщини, звідки разом з угорським військом королевича Андрія підійшов до Галича і взяв його.

1232 року Данило в союзі з київським великим князем Володимиром IV та половцями безуспішно воював проти угорців. Невдовзі помер королевич Андрій, і Данило зайняв галицький трон.

1235-го Михайло Чернігівський зайняв Галич і залишив там свого сина Ростислава. Лише 1238 року Данило повернув собі галицький трон. До титулу Волинського князя Данило додав ще й титул князя Галицького.

данило галицький рим русь

Татарська навала. Коронація

Митра греко-католицьких єпископів Перемишльських. За легендою начебто перероблена з корони короля Данила Галицько-Волинське князівство, Королівство Русі (1245-1349)

1238 - розбив лицарів Добжинського ордену в битві під Дорогочином і повернув собі порубіжні з Мазовією землі Берестейщини

Того ж року підкорив Турово-Пінське князівство.

1239 - зайняв Київ, де тоді не було князя, і посадив там свого намісника - воєводу Дмитра Єйковича.

У грудні 1240 року воєвода Дмитро очолив оборону Києва від орд хана Батия. Але місто відстояти не вдалося.

1241-го орди хана Батия рушили на Волинь та Галич. У цей час Данило не був на своїх землях - він їздив в Угорщину з сином Левом сватати королівську доньку Констанцію; коли отримав відмову, поїхав у Польщу, де залишався до відходу татарів. Володіння його були спустошені; щоб урятувати хоча б щось, Дмитро переконав Батия йти на угрів.

Повернувшись до Галичини, Данило змушений був придушувати боярський заколот. Після цього його давній ворогРостислав IV (син Михайла II Чернігівського) кілька разів протягом 1241-1245 років нападав на Галицьку землю в союзі з руськими князями, або з поляками, або з військом свого тестя, угорского короля.

У 1240-вих Данило на річці Угорці заснував місто Холм. Сюди, на західні кордони своєї держави, подалі від татарів, він переніс свою столицю з Галича. На заклик Данила її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. Головною спорудою Холма стала велична й багато оздоблена церква Іоана Златоуста. Зводилися й інші храми: Кузьми та Дем'яна, пресвятої Богородиці.

17 серпня 1245 року в битві під Ярославом війська Данила та його брата Василька розбили полки чернігівського князяРостислава, галицьких бояр, угорців і поляків, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу над Галицько-Волинським князівством. Ця битва була однією з найбільших в історії Русі ХІІІ століття.

До того часу Галицько-Волинське князівство не було обкладене татарською даниною. Після Ярославської битви ханМауці надіслав до Данила посла з вимогою: «Дай Галич!». Данило, подумавши, відповів: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам».

Данило Галицький на пам'ятнику «Тисячоліття Росії» у Великому Новгороді

Він був змушений поїхати до ханського двору в Сараї і визнати залежність від Золотої Орди. Хоча його прийняли там досить милостиво, але перенесені приниження змусили згодом літописця завершити розповідь про цю подорож словами: «Зліше зла честь татарська». «Данилови Романовичю князю бывшу велику, обладавшу Рускою землею, Києвом й Володимером й Галичем». В переговорах з Батиєм Данило добився від нього підтвердження своєї влади над Галицько-Волинським князівством, але не над Києвом. До того ж він був зобов'язаний надсилати своє військо для участі в походах Батия на Польщу, Литву, Угорщину та інколи платити данину.

Добрі відносини з татарами пішли, проте, на користь Данилові: король Угорщини Бела IV погодився на шлюб своєї дочки Констанції з сином Данила, Левом. Цей родинний зв'язок спричинив участь Данила в боротьбі угорського короля з чеським за австрійську спадщину. При цьому його син Роман одружився з наступницею трону Австро-Штирійського герцогства Гертрудою і на початку 1250-х (після смерті її батька, герцога Фрідріха ІІ) Данило заявив свої права на його володіння як на посаг своєї невістки. Він втрутився у війну за австрійський трон, але його участь у ній (з допомогою поляків) була невдалою.

У цей час стала ширитись і набирати силу Литва під владою короля Міндовга I. Данило пішов війною на Литву, але Міндовг замирився з ним, віддав за Данилового сина Шварна свою дочку, а в посаг за нею дав міста Новгородок (Новогрудок),Слонім і Волковийськ (Волковиськ).

Вимушене підпорядкування татарам обтяжувало Данила. Він проводив походи на прикордонні з татарами землі по рікахСлуч і Горинь - проти так званих «татарських людей», будував укріплення (Кременець і Данилів так і не були взяті татарами), розпочав реорганізацію війська, ударною силою якого стала важкоозброєна кінна дружина, а також селянське і міщанське ополчення, шукав союзу з Заходом, зокрема, схилявся до пропозицій, що надходили від папи Іннокентія IV. Папський посол Плано Карпіні дорогою в Орду розмовляв з Васильком про поєднання церков (1246). Сам Данило погодився прийняти від Папи королівський вінець, і в грудні 1253 року (січні 1254) був коронований в Дрогочині.

Переговори Русі та Риму

Плано Карпіні на шляху до Орди зустрівся з князем Васильком у Ленчиці наприкінці 1245 року. Після цієї зустрічі Карпіні вирушив на Волинь, ймовірно до Володимира, де перед руськими єпископами прочитав папську буллу та закликав приєднатися до Католицької Церкви. Проте відоповіді на свою пропозицію не отримав, бо Данило був на той час в Орді. Саме на півдорозі до Орди папський легат і зустрів Данила. Результатом їхніх перемовин стало те, що Данило задля встановлення відносин з папською курією відіслав ігумена монастиря Святої Гори Григорія доЛіона (тодішньої резиденції Папи). Відтак між Папою та Данилом зав'язалося тривале листування.

3 травня 1246 року курія надіслала Данилу Галицькому 7 листів. Проте результатом листування було лише те, що Папа надіслав архієпископа Альберта, який мав оголосити на галицьких землях про нібито унію Православної Церкви з Католицькою. При цьому Папа протягом довгого часу давав обіцянки військової допомоги від католицьких держав. Втративши надію на цю допомогу, Данило перервав листування 1248 року. Він відновив контакти за посередництва угорського короля 1252 року, коли до кордонів Галицько-Волинського князівства наближалися монгольскі орди Куремси.

1253 - Папа звернувся до християн Чехії, Моравії, Сербії, Помор'я та Пруссії з закликом до хрестового походу проти татарів, а до Данила відправив посольство на чолі з легатом Опізо з королівською короною і скіпетром. У місті Дорогочині в грудні 1253 (січні 1254) папський легат коронував і помазав Данила. Данило прийняв королівську корону «від усіх своїх єпископів», підкреслюючи цим, що коронується не лише він, а й сама Русь.

Переконавшись у нездатності Риму організувати хрестовий похід проти Золотої Орди, 1257 року припинив стосунки з Папською Курією, власними силами вів боротьбу проти ординців.
Коли на відозви Папи до хрестового походу ніхто не відгукнувся, Данило, зберігши королівський титул, припинив відносини з Папою й почав готуватися до опору власними силами. Час був сприятливий - після смерті Батия в Ордіпочалися ворохобні; татарським темником (намісником) у цій частині Русі був слабкий Куремса.

Наприкінці 1254 р. Данило почав військову кампанію проти татарів. Темник Куремса спробував перейти у контрнаступ і виступив зі своїм військом під Крем'янець, потім під Володимир-Волинський і Луцьк, але був розгромлений. Це була перша руська перемога в боротьбі проти Орди.

1254-1255 - військо Данила звільнило від загонів Куремси землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева, взялоВозвягель (нині Новоград-Волинський). Данилові вдалося відстояти від татар Бакоту (Поділля) та повернути зайняті ними міста на Волині.

В Каракорумі ствердився великий хан (імператор) Хубілай, а на місце Куремси призначили заповзятливого Бурундая. Він посварив Данила з Міндовгом і навіть досяг того, що в його поході на Литву 1258 року брали участь галицькі дружини під проводом Василька Романовича, попри те, що Данило був сватом Міндовга.

Союзників у Данила не виявилося - Бела був послаблений поразкою від чехів (він знову намагався оволодіти австрійським спадком). Коли Бурундай зажадав, аби Данило прибув до нього, він відправив замість себе сина Лева, сам поїхав до Польші.

Продемонструвавши свою силу, Бурундай прийшов на землі Галичини й Волині з великим військом, заявивши: «Якщо хочете жити з нами у злагоді, то розкидайте всі ваші міста». Данило й Василько змушені були зруйнувати все, що будували довгі роки. Вони розібрали фортифікації Луцька, Крем'янця, Данилова, Львова (названого на честь княжого сина Лева). Галицько-Волинська держава позбулася головних пунктів опору у війні з ординцями. Вдалося зберегти лишеХолм. Лише 1260 року загони Бурундая залишили Галичину та Волинь.

Татари також змусили галицькі дружини до участі в їхньому поході на Польщу. В 1262 році Василько відбив грабіжницький набіг Литви, наздогнавши та винищивши обтяжених здобиччю литовців біля міста Небля.

У 1262 році зустрівся з поль-ським князем Болеславом, проводив перемовини про розмежування, «положиша ряд межи собою о землю Рускую и Лядську».

З усіх зовнішніх дій найуспішнішим був його похід на ятвягів, яких вдалося нарешті змусити платити данину.

Внутрішня політика

Вів боротьбу з феодальними уособицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та чернігово-сіверського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.

Винятково здібний правитель, Данило Галицький об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.

Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича - міста боярських заколотів - до Холму.

Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя - печатника Кирила.

1264 року Данило I Галицький занедужав і помер у Холмі, де й похований у церкві святої Богородиці, яку сам і збудував. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по Соломоні».

Зміцнення великокняжої влади у Волинсько-Галицкому князівстві за часів Данила було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної роздрібленості, які провокувала боярська верхівка.

Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості князя Данила Галицького. Після падіння ГВК правонаступниками Київської Русі заявили себе Велике князівство Литовське, а потім і Московська держава.
Родина

Батько

Роман II Великий (*бл. 1150, вбитий біля м. Завихвоста 19 червня 1205) - Новгородський князь (1168-1170), Волинський князь (1173-1187, 1188-1205), Галицький князь (1187-1188, 1199-1205), Київський князь (1203-1205).

Мати

· Анна (після 1219) - ймовірно, візантійська дворянка, Велика княжна Київська (1203-1205).

Дружини

· Анна Мстиславівна Новгородська( до 1252) - дочка Мстислава II Удатного, дружина Данила з 1218 р.

· Племінниця литовського короля Міндовга I - ім'я невідоме, дружина Данила не пізніше 1252 р.

Брати

· Василько Романович (1203 - 1269) - князь Белзький (1207-1211), князь Берестейський (1221-1231), князь Волинський (1231-1269).

Сестри

· Федора Романівна ( після 1200), одружена з Васильком Галицьким з 1187 (1188).

· Олена Романівна ( після 1241), одружена з Михайлом II Чернігівским не пізніше 1200 р.

Сини

· Іраклій Данилович (бл.1223, бл.1240)

· Лев I Данилович (бл.1228 - бл.1301) - князь Белзький (1245-1264), князь Галицький (1264-1301); переніс столицю до Львова

· Роман Данилович (після 1300) - князь Луцький (1265-1289), князь Волинський (з 1289)

· Шварно Данилович (†1269 - похований у місті Холм), Король Галицький і Великий князь Литовський, 1264-1267 (1268-1269)).

· Мстислав Данилович

Дочки

· Переяслава Данилівна (12 квітня 1283), одружена з князем Мазовії Земовитом I

· Устинія Данилівна, одружена з князем Андрієм Ярославичем з 1250 (1251).

· Софія Данилівна, одружена з Генріхом V, графом Шварцбург-Бланкенбургським [2].

Список використаної літератури