Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут"

Кафедра політичної історії

Реферат

з історії України

на тему: "Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу"

Виконав:

Студент 1-го курсу,групи ЕМ-53

Іващенко Олександр Олександрович

Перевірив:

Кандидат історичних наук,старший викладач

Дворкін Ігор Володимирович

Харків 2014

В першій половині 19 ст. особливо серед російських істориків (М.М.Карамзін, М.П.Погодін та інші),популярною була версія походження українських козаків від черкесів,заснована на тому,що в 16-17ст. їх називали в Москві "черкасами",співзвучно з етнонімом "черкеси". Більш серйозна версія татарського походження козаків,яку поділяв і зокрема писав у монографії "Богдан Хмельницький", що "козацтво,безперечно,має татарське походження,так само як і назва козаки". Однак слід уточнити,що у Костомарова йдеться про роль прецеденту татарських козаків і татарського елементу у формуванні українського козацтва,котре він загалом розглядав як характерне породження українського життя. Були й інші пошуки історичних витоків козацтва, так, В.Б.Антонович шукав їх у давній Русі і вказував на роль давньоруських елементів у його становленні.

Однак домінуючою в науці закономірно стала соціально-історична концепція походження козацтва як породження характерних обставин і процесів життя України в 16-17 ст. як наслідку масової втечі селян та міщан на незаселені землі пристепової і степової смуги. Життя на відкритих,незалюднених просторах як, зазначав Грушевський було дуже важким і небезпечним;але існували й безперечні принади для тих, хто туди втікав:"Українне дозвілля,широка воля й свобода в стосунках, відсутність всього того утиску, матеріального й морального, який давав себе чути в ліпше засиджених і захищених місцях "посполитому чоловікові" з боку суспільної ієрархії, і невичерпні багатства природи та свобода в користуванні з них - тягнули сюди й прив'язували людей до сеї землі,злитої кров'ю й посипаної попелом після татарських наїздів".

Названа концепція була повністю прийнята радянською історичною наукою,яка підвела під неї економічну базу. Козацтво аж ніяк не було унікальним явищем історії України,скоріше це явище інтернаціонального характеру. Синхронно з українським козацтвом і в силу тих же основних чинників,як форма антифеодального протесту й боротьби,виникає в Росії козацтво донське, терське, яїцьке.

Як пише сучасний дослідник,виражаючи загальний погляд радянської історіографії,це "свідчить про спільні закономірності в розвитку історичного процесу на всіх східнослов'янських землях".В принципі ця теза заперечень не викликає, але вона звужує масштабність феномену, що у нас отримав назву козацтва, замикаючи його в межах східнослов'янського світу. Аналогічні суспільно-історичні утворення викликали тоді і в інших народів Європи, землі яких опинилися в широкій зоні пограниччя з турецько-татарським світом, що простягалася від Істрії до Уралу. Це ускоки й гайдуки у південних слов'ян,а також у румун і угорців, утворення тієї ж соціально історичної-природи і з тими ж основними функціями, що й українські та російські козаки.

У зв'язку з цим німецький дослідник козацтва Г.Штекль поставив проблему "пограниччя" як суспільно-історичного явища інтернаціонального масштабу, що й

характеризується специфічними умовами й організацією життя. В основі цього явища-незвичайні умови життя в постійній непевності й небезпеці,під неухильною загрозою ворожого нападу й знищення,що робить неможливим існування стабільних державних інституцій. Водночас це життя на свободі,поза офіційним суспільством яке накладає на особистість важкий тягар гноблення,особливо на нижчі його верстви."Пограниччя" витворює свої специфічні форми й структури життя на різних рівнях-економічному,соціальному,політичному й культурному,витворює свій тип людини,який стає домінуючим. Найхарактерніша риса цього типу-поєднання в одній особі виробника і воїна, трудової і військової діяльності,які в феодальному суспільстві закріплювалися за різними класами й станами.

Хотілося б зазначити що в усталених уявленнях про козака перша його іпостась,тобто виробничо-трудова,геть затінюється другою,воїнською;звідси поширене ототожнення козацтва з лицарством,зовсім невиправдане з соціально-економічного погляду. Насправді ж вільний труд на вільній землі невіддільний від самої суті козацтва і становить одну і становить одну з його фундаментальних рис.

Навіть у Запорізькій республіці,в Січі,власне перебував лише військовій гарнізон,тоді як основна маса козаків жила в передмістях і паланках,займалася трудовою діяльністю і за відповідним сигналом стікалася до Січі щоб прийняти участь у поході чи у вирішенні важливих справ.

Наступна фундаментальна риса "пограниччя"- військова демократія як форма суспільно політичної організації і правління,виборність всіх його органів і виконавців,визначальна роль громади у вирішенні всіх важливих справ. Для військової демократії характерне поєднання військової і адміністративної організації,що створюються за одними принципами,військових і адміністративних функцій. Ця форма устрою властива всім "пограниччям",вона "самопороджується" цими специфічними суспільно-історичними утвореннями,іманентна їм. Повністю це стосується й українського козацтва,зокрема Запорозької Січі,так і її внутрішнього ладу Д.І.Яворницький писав:"В основі порядків запорозького устрою лежала община,громада,товариство,мир... Зовнішнім виявом цієї общини була рада...,народне віче. На цій раді могли бути присутніми всі без винятку січові козаки, починаючи від військової старшини і кінчаючи простою "сіромою",або простолюддям,"черню".Тут панувала повна рівність між всіма членами общини;кожен користувався однаковим правом голосу,кожен міг відкинути пропозиції іншого і взамін запропонувати власні плани й міркування;проте,коли рішення було прийняте більшістю голосів на раді,воно ставало необхідним і обов'язковим для всіх.

Козацтво поділялося на полки чисельністю 500- 1000 осіб. Полки складалися з сотень. А декілька сотень у свою чергу складали курінь. Усе козацьке військо очолював гетьман (з часів Б. Хмельницького), а запорожців - кошовий отаман. У військовому плані Січ складалася з 38 куренів, а територіальне - з 8- 10 паланок. Вступ і вихід з Січі були добровільними. Прибульцеві міняли ім'я, аби приховати минуле втікача. На Січі поряд із повноправними козаками були й новаки - джури, молодики. Протягом трьох років вони не могли брати участь у виборах старшини і, як правило, прислужували бувалим козакам.

Загалом Військо Запорізьке можна поділити на січових козаків - нежонатих, загартованих у боях, і волосних - сімейних козаків, які більший час жили за межами Січі, де не гребували землеробством, промислами, торгівлею. Саме січові козаки становили цвіт Війська Запорізького і називалися товариством або лицарством.

Життя запорізького козацтва будувалося на демократичних засадах. Утім це суспільство не можна назвати цілком демократичним, оскільки соціальне розшарування серед козаків визначало й їхню політичну нерівність.

Функції законодавчого органу виконувала загальна козацька рада. Владу виконавчу репрезентували кошовий отаман і старшина. Характерною рисою формування Коша була виборність. Загальна козацька рада, збираючись двічі на рік (1 січня і 1 жовтня), обирала старшину, затверджувала плани походів, вирішувала питання стосунків з зарубіжними країнами, розподілу землі тощо.

Поступово формується козацька адміністрація - військовий суддя, військовий отаман, хорунжий, гармаш, полковник, писар, осавула та ін. Контроль за їхньою діяльністю здійснювала козацька рада.

Своєрідною у Запорізькій Січі була правова система. На відміну від усієї території України, де діяли Литовський статут, Магдебурзьке право, укази королівської влади і навіть «Руська правда», у Січі найважливішу роль грало власне козацьке право. Воно являло собою сукупність правових звичаїв, які сформувались у сфері козацьких суспільних стосунків. Це право було неписаним, оскільки козаки вважали, що будь-які писані закони так чи інакше обмежать їхню волю. Козацьке право фіксувало стан стосунків, які вже склалися, затверджувало військово-адміністративну організацію, порядок землекористування, кваліфікувало види злочинів, покарань і т.ін.

Отож є всі підстави говорити про досить яскраво виражену форму державності, до того ж державності з усіма ознаками демократичної республіки: фактична рівність козаків, відсутність кріпосного права і феодальної власності на землю.

Важливим об'єднуючим чинником було переплетіння волелюбних і релігійних настроїв козацтва.

Захист православної віри слугував потужною ідеологічною основою життя Запоріжжя. Разом із тим не можна не зазначити і внутрішньополітичних суперечностей - майнова нерівність, соціальне розшарування, конфронтаційні настрої.

При цьому козацька державність мала цілий шерег особливостей, які не дали Запорізькій Січі можливості стати повноцінною державою. Передусім підвалини її створення були скоріше моральні, ніж етнічні. Сюди ж слід віднести нечітку визначеність території. Окрім цього, основною, якщо не єдиною функцією Запорізької Січі як державного утворення була військова конфронтація. А питанням внутрішнього устрою - фінансовій системі, освіті, інфраструктурі, будівництву міст тощо - уваги практично не приділялося.

В останніх десятиліттях 16 ст. завершується процес формування козацтва,визначення його особливого статусу в українському суспільстві,особливої ролі й значення в його історії. На цей час воно набуло незвичайної екстенсивної сили,стало великою й впливовою суспільною верствою,а й покрило собою інші суспільні верстви,стало репрезентантом української народності par excellence,подібно як "народ шляхетський" репрезентував сучасну народність польську.

На цей же період припадають негативні зміни в загальному становищі українського народу,які ставили його перед тяжкими випробуваннями. Внаслідок Люблінської унії 1569 року всі українські землі перейшли у володіння Польського королівства,що скоро потягло за собою різке погіршення життя простого народу. На Україну ринула польська шляхта і магнати,захоплюючи маєтності,закріпачуючи селян;в 1588 р. був прийнятий третій литовський статут - "антихристів закон"за висловом Івана Вишенського,який остаточно перетворював українських селян на кріпаків.

В цей же час розгортається наступ католицизму на Україну й Білорусь,підготовлюється й проводиться церковна унія;об'єктивно ця духовна експансія йшла рука в руку з експансією соціально-політичною,ставлячи на меті подолання опору "руського народу" і його упокорення. Хоч і зросла відсіч козаків татарсько-турецьким нападам на Україну,ці напади не припинилися,призводячи до спустошення цілих районів;не зникала й загроза тотальної агресії хижих мусульманських сусідів...

Наприкінці XVI - першій третині XVII ст. козацтво стало впливовою силою, а Запорозька Січ - своєрідною державою в державі. Головною справою вважали захист свого народу від татар і турок.

Українські землі були одним з основних об'єктів набігів татар Кримського ханства. Останнє відокремилось від Золотої Орди у 1449 р., управлялось династією Гиреїв і на початку XVI ст. мало армію із 100 тисяч озброєних вершників. Свої внутрішні економічні проблеми задовольняло шляхом походів і пограбувань російських та українських земель.

Від 1450 р до 1556 р татари здійснили 86 грабіжницьких походів, які несли руйнування, пожежі, пограбування, вбивства, захоплення місцевого населення, вбивства, захоплення місцевого населення у полон, а потім продаж в рабство. А Польське-Литовська держава не могла захистити південні кордони, бо фортифікаційні споруди були в запустінні, наймане військо налічувало 4 тис. чоловік і не могло протистояти мобільній і численній татарській кінноті.

На захист українського народу виступило козацтво. Козаки часто ходили походами у турецькі володіння. Найбільш прославився гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Родом він був із Самбірського повіту на Галичині, навчався у Острозькій академії, а з 90-х років XVI ст. перебував у складі Запорозького війська. Про Сагайдачного говорили, що у битву він йшов першим, відходив останнім, у таборі мало спав, не пив сам і під час походів забороняв пити горілку під загрозою кари на горло, тобто смертю.

За Сагайдачного козацтво перетворилося в окремий стан і займало важливе місце серед населення Наддніпрянщини. Партизанські ватагу перетворив в регулярне військо, яке при потребі досягало 40 тис. і мало залізну дисципліну. Проти козацького своєвілля був дуже суворий і карав за провину.

Запорозькі флотилії козаків під проводом Сагайдачного ходили на Очаків, Перекоп, Трапезунд, Синоп. Козаки з гетьманом нападали на турецький флот, брали невільницькі ринки і визволяли із полону тисячі невільників.

Особливо Сагайдачний прославився у битві під Хотином у 1621 р, коли 40 тисяч козаків практично врятували від поразки армію Речі Посполитої і примусили відступити турків.

Козацтво при активній участі гетьмана виступило за відновлення православної церкви, сприяло діяльності православних братств та освіти. Сагайдачний разом з усім Запорозьким військом вступив до Київського братство і взяв його під свій протекторат. Активно формував єдність міщанства, духовенства і козаччини.

Парадоксально, але факт: козацтво, яке своєю самопожертвою не тільки врятувало від розгрому Річ Посполиту, а й розвіяло міф про непереможність Туреччини та, значно послабивши останню, примусило її відмовитися від планів завоювання Європи, не отримало від своєї перемоги жодних здобутків. Польща не виконала навіть скромних козацьких вимог щодо виплати сталої платні, забезпечення воєнних інвалідів, виведення коронного війська з Київського воєводства тощо, не кажучи вже про заборону виходити в Чорне море. Підступність польського уряду, а також зазнане на початку війни поранення прискорили смерть П. Сагайдачного, який помер 10 квітня 1622 р., заповівши перед тим усе своє майно українським братствам Києва і Львова.

Після смерті гетьмана Сагайдачного зміцнене ним військо продовжило його справу. Походи на Туреччину та Крим здійснювалися майже кожного року, а то й по кілька разів на рік.

З моменту виникнення Кримського ханства українські землі стали для нього головним об'єктом експансії.

Це було зумовлено тим, що економіка ханства розвивалася на екстенсивній основі і не могла забезпечити ні потреб держави, ні прожиткового мінімуму місцевому населенню, що підштовхувало правлячу верхівку розв'язувати внутрішні проблеми країни за рахунок зовнішньої активності - союзів з тією чи іншою державою та грабіжницьких набігів на сусідні землі. Сприяли експансії також географічне положення ханства, існування численної армії, підтримка Турецької імперії, нездатність польсько-литовської держави захистити свої південні кордони. Ці та інші чинники наприкінці XV - початку XVI ст. перетворили Кримське ханство на силу, яка своїми походами загрожувала життєдіяльності українських земель.

Активна протидія туркам і татарам з боку запорожців сприяла руйнуванню Турецької імперії, визволенню підкорених нею народів, блокувала та стримувала розгортання турецько-татарської агресії вглиб українських земель, захищала національний генофонд. Водночас слід диференційовано підходити до оцінки того чи іншого походу. Далеко не кожен з них мав характер відплатної або ж упереджувальної акції чи був глибоко умотивований благородними намірами -- війною за віру, потребою визволити побратимів тощо. Оскільки Запорожжя не мало міцної економічної основи, частина козацьких походів носила утилітарний характер і зводилася до пограбування турецьких берегів. Отже, феномен козацтва не є ідеальним, але цілком очевидно, що його різно вмотивовані дії об'єктивно відігравали прогресивну роль, гальмуючи татарсько-турецьку експансію, зменшуючи її масштаби та інтенсивність.

Микола Гоголь у творі "Тарас Бульба" писав: "Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідти вилітають усі ті горді і дужі, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну!" Багато істориків досліджували діяльність українського козацтва. Серед них особливо виділяються: Д. Яворницький; І. Крип'якевич; В. Голобуцький; М. Брайчевський; О.Апанович; М. Костомаров, Г. Хоткевич.

Використавши їхні історичні дослідження визначимо основні моменти, на яких можна побудувати парадигму та основні ідеологічні принципи, на основі котрих можна здійснювати в умовах сьогодення патріотичне виховання підростаючого покоління.

Запорізька Січ була певною державою в державі, які зберігала або розвивала нові звичаї, які корінилися на виключно українському грунті, були спрямовані на дотримання ідей української незалежності, права українцям бути господарями на своїй землі та не залежати від впливу чужоземців.

Запорізька Січ не тільки виголошувала ідеї незалежності України, але і робила усі можливі спроби, щоб досягти її власними силами. Чи можна сказати, що українці та сучасна Україна могли б відбутися без такого утворення як Запорізька Січ? Можливо, але це б була друга Україна, і вона б мала другу історію. Українська історія має чимало визначних подій та явищ, але наявність Запорізької Січі є своєрідною кульмінацією, своєрідним стержнем її ідеї незалежності, її волі та спрямувань для її завоювання. Номінальне підвладна Речі Посполитій, Запорізька Січ далеко не завжди враховувала Її волю. Вже наприкінці XVI ст. вона починає відігравати помітну роль у міжнародних справах. Зважаючи на Військо Запорізьке як на значну політичну силу. Московська держава, Туреччина, Венеція, Австрія, Крим встановлюють з Січчю постійні зв'язки.

Виборча демократична система, яка склалася на Запоріжжі, була історичною ниткою зв'язку нашої давньої історії та історії України козацької доби. До того ж Запорізька Січ з більшою інтенсивністю виробляла державно-національну традицію. Було зрозуміло, що жодна держава не буде захищати український народ, а лише грабувати й нищити його. Природно, виникла потреба створити свою державу, яка могла б бути більш гуманною до українців.

Через те Запорізька Січ відіграла таку велику роль у формуванні політично-державницької свідомості українців.

Народ виробляв світоглядне переконання, за яким українська держава мусила мати демократичну владу, що повинна обиратись самим народом. У цьому полягає ще одна історична місія Запорізької Січі. Від неї залежала вся подальша ідейна державотворча діяльність українського народу, створення ним політично-державницьких прагнень і готовність до їхнього втілення в життя.

Період польсько-литовської доби приніс в Україні нові структурні зміни в суспільстві. Передусім українська верхівка, яка окатоличилась, особливо після Берестейської унії 1596 року, оформлюється в новий стан. Міста дістають законодавство і систему самоврядування - так зване магдебурзьке право. Українці призвичаювалися до тих законів, до тієї системи управління, яка існувала на Заході. Усвідомлення своїх прав, відповідальності і обов'язків перед законом було визначальним у громадській свідомості суспільства. Таке суспільне буття пов'язувало українське населення із західною політичною і правовою культурою. Головним чинником державотворення стає українське козацтво. На Запоріжжі утворюється нова військова організація, яка через деякий час стає основою української державності. Тут формуються підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства, нові джерела права. Одною з найяскравіших сторінок в історії українського народу була Визвольна війна 1648-1654 рр. Саме в цей час починає міцніти Україна, в державі з'являється нова військово-адміністративна система.

Український народ здобуває національну та особисту волю.

Продовжує розвиватися право та судочинство. І лише після остаточного зруйнування Запорізької січі (4 червня 1775 р.) російською армією під командуванням генерала Текелі починається згасання найяскравішої сторінки в історії України - Козацької доби.

Підводячи висновки можна спостерігати тенденцію зростання потужності і влади козаків в умовах важкого нац. гноблення українців усіма державами. Так все починалося з феодально-кріпосницького гніту українського селянства, який доповнювався обмеженнями національних і релігійних прав українського народу.

Наступ феодалів на селянство породжував хвилю антифеодальної боротьби, найбільш поширеною формою якої були селянські втечі. У Галичині, Західному Поділлі, Волині, де раніш усього виникла фільваркова система господарства, втечі селян стали масовим явищем. Українські селяни групами, сім'ями, цілими селищами втікали у майже безлюдні східні і південні окраїни Поділля, Брацлавщини, Київщини. Таким чином що важчим був гніт тим більше селян та міщан бажало звільнити себе від ярма і податися у слободи щоб не залежати ні від кого. Згодом завдяки успішним походам на татар та проти феодального гніту козацтво зарекомендувало себе у світі як самостійна держава. У союзи з Запорізькою Січчю вступали різні могутні держави які мали ті чи інші інтереси які прямо перегукувалися з могутньою воєнною силою Січі. козацтво історія український народ

Список літератури

1. http://ua.textreferat.com/referat-72.html

2. Дмитро Наливайко Козацько християнська республіка(Запорозька Січ у західноєвропейських пам'ятках

3. http://pidruchniki.ws/15851017/istoriya/ukrayinske_kozatstvo_borotbi_turetsko-tatarskoyu_ekspansiyeyu_petro_sagaydachniy

4. http://www.bestreferat.ru/referat-180652.html

5. http://www.horting.org.ua/node/1300

Размещено на Allbest.ru