Життя та творчість Георга Фрідріха Генделя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

Життя та творчість Георга Фрідріха Генделя

Підготувала:

Федас Марія



Геморг Фрімдріх Гемндель (*23 лютого 1685, Галле, Німеччина -- †14 квітня 1759, Лондон) -- композитор німецького походження епохи бароко, який жив у Великобританії. Найвідоміший твір -- «Месія», ораторія на тексти Біблії короля Якова, що звичайно виконується на Різдво. Глибоко вплинув на багатьох пізніших композиторів, включаючи Гайдна, Моцарта і Бетховена

гендель творчий опера життєвий



Біографія

Дитинство і юність

Тато Ґеорґа Фрідріха, також Ґеорґ, був цирульником-хірургом. Коли народився малий Гендель, Ґеорґу-старшому було 63, і він був на службі у курфюрста Августа Саксонського^[1]. Мамою Генделя була дочка лютеранського пастора Доротея Гендель (дівоче прізвище -- Тауст) 1651 року народження.

Духовний клімат сім'ї сприяв формуванню культурно й духовно багатої особистості. Разом з тим, батько Генделя мав досить негативне ставлення до професії музиканта: він забороняв малому Ґеорґу серйозно займатись музикою. Георг навчався у середній (класичній) школі, де музику викладав Йоган Преторіус - автор кількох шкільних опер. Вчителями музики малого Георга були також придворний капельмейстер Давид Пооле та органіст Кристіан Ріттер. Однак, коли тато взяв сина із собою у поїздку до Вайзенфельса, малий музимка зумів звернути на себе увагу герцога Йоганна Адольфа I, який висловив побажання, щоб тато не перешкоджав музичному розвитку малого Генделя. Це вплинуло на Генделя-старшого, і з 1694 року його сину було дозволено навчатись у видатного органіста і композитора свого часу -- Фрідріха Вільгельма Цахау (Zachow)^[2].

Музична освіта в Цахау була саме тим, що було потрібно малому Генделю. Тут він отримував уроки гри на скрипці, клавесині, гобої та органі, мистецтву й законам генерал-басу (а заразом -- гармонії), був ознайомлений із численними творами німецьких та італійських композиторів, а також вперше зробив спроби писати музику - написав шість тріо для двох гобоїв та баса (1695). Методика Цахау, найбільш імовірно, була побудована на практичному знайомстві з музикою, до того ж із дуже різними її зразками, що сприяло виробленню у Генделя виняткового відчуття різних музичних стилів^[1].

У ранній біографії Генделя відомий також факт його поїздки в Берлін, де він, начебто, виступав перед поважною публікою (зокрема перед курфюрстом бранденбурзьким Фрідріхом III) та мав шалений успіх. Курфюрст запропонував молодому музикантові продовжити своє музичне навчання в Італії, але тато був проти (зокрема через свою хворобу -- він хотів бачити сина біля себе в тяжкий час). Проте, як дата (що коливається від 1696 до 1703), так і правдивість Генделевого музикування у Берліні ставляться під сумнів^[1].

11 грудня 1697 року тато Генделя помирає. Тепер юний Ґеорґ Фрідріх може сам вирішувати, який професійний шлях йому обрати, але, з поваги до волі батька, він все-таки починає навчання в університеті для отримання юридичної освіти (1702 рік). Того ж року він переймає посаду органіста у свого вчителя Цахау (Генделю на той час виповнилось лише 17 років), що зобов'язує Генделя не лише виконувати, але й писати музику для недільних богослужінь (хорали, псалми, мотети та кантати). Це була добра школа навчитись писати швидко (щоправда, із доброї сотні кантат, написаних у той час, Гендель не зберіг жодної). Крім того, Гендель два рази на тиждень проводить уроки співу^[1]. В цей час в Галле також недовго перебуває Ґеорґ Філіп Телеман, який схвально висловлюється про Генделя.

Але уже через рік Гендель припиняє своє навчання в університеті та йде з посади органіста. Він переїжджає до Гамбурга (1703) і повністю присвячує себе музичній професії.

Німецька Венеція

Тогочасний Гамбург був важливим музичним центром. Тут у 1677--1678 роках був побудований перший у Німеччині оперний театр. У місті також діяло музичне товариство - Collegium Musicum. Також тут жили й творили такі музиканти як Рейнгард Кайзер ("батько речитативу" у німецькій національній опері) та Йоганн Маттезон. Маттезон став однією із важливих постатей як біографії Генделя, так і німецької музичної історії в цілому. Від написання музики до організації її виконання й самого виконання на театральній сцені, від музичної критики до теорії: у всіх цих речах Маттезон був дуже успішною і впливовою особою свого часу, зокрема й тоді, коли навесні 1703 року 18-річним хлопцем в Гамбург приїхав Гендель^[1].

Будучи лише на 4 роки старшим, Йоганн Маттезон допоміг Генделю «влитись» в музичне середовище міста та намагався закріпити за собою певний образ творчого опікуна Генделя. З постаттю Маттезона також пов'язана цікава подія з життя як Генделя, а саме -- поїздка в Любек влітку 1703 року, щоб послухати гру знаменитого на той час Дітріха Букстегуде -- органіста, який мав суттєвий вплив на творчість Йоганна Себастьяна Баха. Під час цієї поїздки обом гостям, як і Баху на 2 роки пізніше, було запропоновано замістити Букстегуде на посаді органіста, але лише за умови одруження з його дочкою. Ніхто з них трьох не погодився.

Після повернення до Гамбурга Генделя приймають як другого скрипаля в міський оркестр; крім того, він часто виконує партію клавесину в театральних виставах. Але тут з Генделем відбулась чергова цікава подія: коли Маттезон на певний час залишив Гамбург, Гендель вирішив скористатись шансом вийти на публіку без попередньої консультації зі своїм «наставником» Маттезоном, і 12 лютого 1704 року Гендель виконав без його відома «Пасіони за Йоаном». Звичайно, Маттезон був незадоволений, і одразу почав нещадно критикувати Генделеву музику. Після кількох конфліктних ситуацій, справа дійшла до дуелі. Проте обставина, що врятувала Генделя від загибелі, змусила колишніх друзів знову помиритись: шпага Маттезона зламалась від удару об міцний металевий ґудзик на одязі Генделя.

Після цього, обоє взялись до роботи над виконанням «Альміри» -- першої опери Генделя, що була поставлена 8 січня 1705 з великим успіхом. Згодом, 25 лютого, також успішно, пройшла прем'єра другої опери Генделя -- «Нерон».

Проте Гамбурзький оперний театр ввійшов у період кризи. Його директор -- Райнгард Кайзер був змушений втекти із міста через борги, а його наступник думав лише про легку музику. Замовивши Генделю оперу «Флориндо і Дафна», він дозволяє собі суттєво редагувати її. Становище Гамбурзької опери сильно погіршується і на перший план виходить видовище, а не зміст вистав.

Через Італію, Ганновер, до Лондона

Період між 1706--1710 роками позначений в біографії Генделя знайомством із італійським мистецтвом і культурою. Криза в Гамбурзі змушує Генделя шукати нового середовища, й він обирає Італію, куди він вирушає восени 1706 року.

Ще в час поставлення «Альміри» в Гамбурзі Гендель познайомився із Джаном Ґастоне Медічі, який ще тоді запропонував Генделю візит до Флоренції для ознайомлення з музикою Італії. Але Гендель відмовився: для німецьких музикантів того часу італійська музика здавалась не надто глибокою й виразною, німці тяжіли до власного національного стилю. Саме тому нотні зразки, які показав тоді Генделю Медічі, не справили на молодого композитора враження.

Але, коли в Гамбурзі настає криза театру, Гендель вирішує скористатись своїм знайомством, і восени 1706 року вирушає до Флоренції. Проте тут він не затримується надовго -- очевидно, атмосфера цього міста не була сприятливою і підтримка графа не виявилась настільки щирою. Тому вже в січні 1707 р. Гендель з'являється у Римі, де перебуває до осені, і саме в цей час пише знаменитий «Dixit Dominus». Проте першим публічним успіхом Генделя стало поставлення його «Родріґо», першої повністю італійської опери Генделя, яке відбулося у Флоренції наприкінці 1707 року. Подальший шлях Генделя цього періоду не є достеменно відомим. Можливо, після прем'єри «Родріґо» він був у Венеції, можливо -- ні. Натомість встановлено, що у 1708 він знову був у Римі, де ставили його «Родріґо», після чого Гендель зблизився із музичною елітою Італії, зокрема із Арканджело Кореллі і Алессандро та Доменіко Скарлатті. Далі (травень 1708) Гендель їде в Неаполь, далі -- знов до Рима, а тоді -- до Венеції, де із великим успіхом відбувається прем'єра Генделевої наступної італійської опери «Аґриппіни» (26 грудня 1709).

В Італії Гендель також познайомився із представниками знаті міста Ганновера, куди він і переїздить у 1710 році (за припущеннями -- у березні), щоб виконувати обов'язки капельмейстера. За час перебування в Італії Гендель мав нагоду писати не лише опери, а й кантати, написав 2 ораторії.

Проте й в Ганновері Гендель не затримується. Його запрошують до Лондона, куди він прибув під кінець осені 1710.

Англія

Перший візит Генделя до Англії мав бути тимчасовий. Він все ще працював капельмейстером у Ганновері. Проте йому замовили нову оперу -- «Рінальдо», і 24 лютого 1711 року на сцені Королівського театру в Лондоні відбулась її прем'єра. Англійці радо вітали Генделеву оперу, написану як італійську та для італійської театральної трупи, що її виконувала. Генделя також познайомили з королевою Анною. Проте Генделю потрібно було повертатись до Ганновера, де він все ще служив. Тут він пише камерну музику, зокрема концерти для гобоя, сонати для флейти і баса^[2].

Але в листопаді 1712 Гендель знову їде до Лондона, де у січні 1713 було поставлено його нову оперу «Тезей». Королева Анна зробила його офіційним композитором кололівського двору, попри те, що до Генделя цим титулом могли користуватись лише англійці. Він також пише для неї урочисті хорові твори («Te Deum», «Jubiate»). З цього часу Гендель стабільно живе в Англії попри те, що він не отримав на це офіційного дозволу віж свого попереднього патрона.

У 1714 р. німецький курфюрст Георг перебирається до Англії і стає британським королем. Для його двору Гендель пише «Музику на воді», призначену для виконання на святах.

З 1720 по 1728 р. Гендель обіймає посаду директора Королівської академії музики. 13 лютого 1726 р. композитор отримує британське громадянство.

У 1720-х і 1730-х Гендель продовжує писати багато опер, а починаючи з 1740-х основне місце в його творчості займають ораторії (найвідоміша з них -- «Месія»).

На рубежі 1750-х у композитора погіршується зір. 3 травня 1752 року йому оперують очі, проте безуспішно. Хвороба прогресує. У 1753 році наступає повна сліпота.

Гендель помер 14 квітня 1759 р. в Лондоні. Похований у Вестмінстерському абатстві.



Оцінка творчості

Гендель вважається найбільшим, окрім Й. С. Баха, композитором пізнього бароко та раннього класицизму. Він створив новий музичний жанр - "Англійську ораторію", яка відрізняється від італійської більш піднесеною мелодикою та монументальним аранжуванням. Моцарт вважав Генделя найбільшим майстром хорового письма. Генделю приписують створення популярної музики, принаймні він керував оркестром на відкритому повітрі, ці виступи міг слухати кожен. Прикладами "популярної" барокової музики можуть слугувати "Музика на воді" (1717) та "Королівський Феєрверк" (1749), які в своєму роді не мають рівних.

Музика Генделя легка і в той же час потужна, кипить життям та енергією. Вона також може бути дуже драматичною, наприклад у великих аріях, таких як Cara Sposa з опери "Рінальдо" (1711). Гендель був також майстром гри на органі. Любителі музики в Німеччині, мріяли про "дуель" Генделя з Бахом в органній вправності. Двічі таку зустріч намагався влаштувати і сам Й.С. Бах за допомогою сина Вільгельма Фрідемана, проте музиканти так і не зустрілися.

Як і багато інших композиторів того часу, Гендель творив у т.зв. "галантному" стилю, що був перехідним від бароко до класицизму. У подібному стилі творили також Ґеорґ Філіп Телеман та сини Й. С. Баха, тоді як сам Йоганн Себастьян лишався прихильником "чистого" бароко. Під кінець життя Гендель познайомився з К.В. Глюком, який ділився з композитором планами ідеями реформування оперного мистецтва. Проте, своїй прихильниці Сюзан Циббер Гендель сказав, що Глюк "розуміється в мистецтві контрапункту так само як і його кухар Густав Вальц"^[3].

Гендель при житті користувався великою славою по всій Європі. Британці вважають Генделя гордістю своєї нації поруч з Генрі Перселлом.



Творча спадщина

За своє життя Гендель написав близько 50 опер, 23 ораторії, безліч церковних хоралів, органних концертів, а також ряд творів розважального характеру. Нижче подано перелік найважливіших творів:

Опери

«Альміра» (Гамбург, 1705)

«Флоріндо» (1708)

«Родріго» (1707)

«Аґріппіна» (Венеція, 1709-1710)

«Рінальдо» (Лондон, 1711)

«Il Pastor fido» (Лондон, 1712)

«Тесей» (1713)

«Amadigi di Gaula» (1715)

«Acis and Galatea» (1718)

«Radamisto» (1720)

«Muzio Scevola» (1721)

«Floridante» (1721)

«Ottone, Re di Germania» (Лондон 1723)

«Flavio» (1723)

«Юлій Цезар» (Лондон, 1724)

«Тамерлан» (1724)

«Rodelinda» (Лондон, 1725)

«Scipione» (1726)

«Alessandro» (1726)

«Admeto» (1727)

«Річард Перший» (1727)

«Siroe» (1728)

«Tolomeo» (1728)

«Lotario» (1729)

«Partenope» (1730)

«Poro» (1731)

«Ezio» (1732)

«Sosarme» (1732)

«Orlando» (1733)

«Arianna in Creta» (1734)

«Oreste» (1734)

«Ariodante» (Лондон, 1735)

«Alcina» (Лондон, 1735)

«Atalanta» (1736)

«Arminio» (1737)

«Giustino» (1737)

«Berenice» (1737)

«Alessandro Severo» (1738)

«Faramondo» (1738)

«Serse» («Kserkses», Лондон, 1738)

«Giove in Argo» (1739)

«Imeneo» (1740)

«Deidamia» (1741)

«Semele» (1744)

Ораторії

«La Resurrezione» (HWV 47, 1708)

«Олександр Перший» (Лондон, 1736)

«Saul» (Лондон, 1739)

«Ізраїль в Єгипті» («Israel in Egypt», Лондон, 1739)

«Месія» («Messiah», 1741, перше виконання: Дублін, 1742)

«Самсон» (Лондон, 1743)

«Юда Маковей» (Лондон, 1747)

«Jephtha» (Лондон, 1751)

«Belshazzar»

«Геркулес»

«Теодора» (1750)

Музика для оркестру

«Музика на воді» (1717)

6 concerti grossi, Op3 (1734)

«Музика для королівських феєрверків» (1749)

Інші твори

«Dixit Dominus» (1707)

«Utrecht Te Deum» (1714)

Серенада «Acis and Galatea» (1721)

«Dettingen Te Deum» (1743)

Опера «Альміра»

Дія відбувається в палаці Альміри, королеви Кастилії, в середньовічному Вальядоліді. Альміра опиняється в епіцентрі бурхливих пристрастей і мінливості людських відносин, що терзають її оточення. Але в кінцевому підсумку все встає на свої місця, і королева знаходить щастя в обіймах чоловіка, якого любить.

Акт1

Після смерті свого батька Альміра стає королевою і дізнається від Консальво, що її батько перед смертю побажав, щоб вона вийшла заміж за сина цього мудрого радника їх будинку, а саме за воєначальника Османа. Для Альміри це сумна новина, так як її серце належить її секретареві Фернандо, молодій людині невідомого походження. Хоча Осман радий перспективі стати чоловіком королеви, але, тим не менш, він клянеться залишатися вірним своїй коханій Эдилии, сестри королеви. Альміра невірно тлумачить фрагмент послання, яке Фернандо вирізав на стовбурі дерева в лісі як освідчення в любові до принцеси Эдилии. Альміра згорає від ревнощів, коли зауважує, що Фернандо занадто багато уваги на придворних святах приділяє Эдилии. Нудьгуючий Осман спрямовує свій шлях у бік Белланты, принцеси Аранда.

Акт2

У той час як покохала Османа Белланта пручається залицянь Консальво, Осман пробує змусити Фернандо замовити за нього перед Альмирой добре слово. З'являється Раймондо, який представляється як посол Мавританії і починає доглядати за Альмирой. Альміра наважується розповісти Фернандо про свою любов. Осман викликає Фернандо на поєдинок. Альміра втручається і забирає у Османа кинджал. Эдилия знаходить цей кинджал у кімнаті Альміри і влаштовує сцену ревнощів Осману. Табарко, слуга Фернандо, розкриває і читає листи придворних.

Акт3

На святковій церемонії в честь Раймондо Фернандо, Осман і Консальво представляють три континенти - Європу, Африку та Азію. Табарко являє Божевілля. Раймондо пробує тепер добитися руки Эдилии, але вона все ще має ніжні почуття до Осману. Белланта безцеремонно відкидає залицяння Консальво . Консальво таємно поховала Фернандо в темницю; він дізнається, що Фернандо написав прощальний лист Альмірі і приклав до нього рубін. Альміра метається між любов'ю і ревнощами. Осман пробує повернути Эдилию, проте вона все більше захоплюється Раймондо. Альміра повідомляє Фернандо, що він засуджений до смерті, але серце королеви здригнулося, коли коханий зізнається в любові до неї, і вона звільняє його. Коли Консальво бачить рубін, він раптом розуміє, що Фернандо є його давно втраченим сином. Тепер ніщо не стоїть на заваді шлюбу між Альмирой і Фернандо. В кінці-кінців всі любовні непорозуміння вирішуються: Альміра і Фернандо, Осман і Белланта, Раймондо і Эдилия об'єднуються, щоб зіграти потрійну весілля. (вільний переклад Arleg)

Історія написання опери «Альміра»

Як і Баха трохи пізніше, як і інших німецьких сучасників, Генделя особливо приваблює Гамбург - вільне місто з інтенсивним музичним життям, відомий своїми музичними діячами і єдиним у країні німецьким оперним театром. Саме опера в першу чергу і притягує до себе Генделя. Після відомого службового становища у Галле він задовольняється скромною роботою в театральному оркестрі (з серпня 1703 року другий скрипаль і клавесиніст), лише б отримати доступ в захоплюючий світ оперного мистецтва. У Гамбурзі Гендель близько стикається з великими музикантами і музичними діячами, серед них з Райнхардом Кайзером і молодим Іоганном Маттезоном.

Найбільший тоді з німецьких оперних композиторів, яскраво талановитий і дуже плідний, Кайзер був з 1702 року директором оперного театру в Гамбурзі. Його безпечність, деяка нерозбірливість у смаках і вчинках, його розсіяна, безпутна життя незабаром привели його до банкрутства, а гамбурзької опери до розорення. Але на перших порах Гендель, треба думати, придивлявся та прислухався до його операм, прагнучи зрозуміти характер цього мистецтва, який отримав визнання в Гамбурзі. Кайзер був сильний і в оперному драматизм, і в комічних ситуаціях, він не соромився з'єднувати докорінну німецьку пісенну традицію з італійським ариозным стилем і навіть німецька мова з італійським у своїх операх. І все ж найкращих зразків для Генделя в Гамбурзі не знайшлося.

Маттезон був на чотири роки старший Генделя, але вже багато в чому досяг успіху, отримав відмінне різнобічну освіту, користувався авторитетом глибоко знаючої людини у багатьох відношеннях, заявляв про себе як композитор і співак, співав у ті роки в гамбурзькому оперному театрі, ставив там свої твори. Гендель познайомився з Маттезоном незабаром по приїзді в Гамбург, в липні 1703 року - «за органом церкви Марії Магдалини», як розповідав пізніше сам Маттезон. Новий знайомий, незважаючи на власну молодість, прагнув зробити свого роду заступництво Генделю, керувати його смаками, ввів його в будинок свого батька, а потім і в гамбурзьке суспільство. Влітку 1703 року вони разом їздили в Любек, щоб послухати гру знаменитого Букстехуде. Потім разом працювали в оперному театрі, встигли там бурхливо посваритися (аж до дуелі) і також раптово помиритися. Втім, Гендель незабаром відчув себе в Гамбурзі впевненіше і знайшов самостійність, вже не потребуючи підтримки старшого товариша, навіть переймаючись нею і сміливо приймаючи власні рішення.

Що міг дати і дав Гамбург молодому Генделю? Нову музичну середу, більш цікаву, ніж в Галле, пов'язану як з оперним театром, так і з іншими місцевими традиціями, наприклад органними (Я. А. Рейнкен, Ст. Любек). Суспільство талановитих музикантів і освічених людей, не обмежених провінційністю суджень. І нарешті, практичне ознайомлення з життям оперного театру, пряма участь в ній. Гендель був надзвичайно чутливий. 8 січня 1705 року вже була поставлена в Гамбурзі його перша опера «Альміра, королева Кастилії», а 25 лютого того ж року - друга опера «Нерон» (2 Повні назви опер Генделя в тодішньому німецькому смаку були такі: «Мінливості царської долі, або Альміра, королева Кастилії»; «Кров'ю і вбивством видобута любов, або Нерон»). Композитору ледве виповнилося двадцять років, а він зумів засвоїти гамбурзький смак, проявив яскраве мелодійне обдарування і завоював успіх у вимогливою і досвідченої в оперних справах місцевої публіки. Досвідчений Кайзер відчув у ньому суперника: незабаром сам написав оперу на сюжет «Альміри» і поставив її в 1706 році. Отже, Гамбург дав Генделю також можливість стати оперним композитором і усвідомити це як своє головне покликання: з 1705 по 1740 рік він продовжував створювати оперні твори.

У перших своїх оперних партитурах молодий Гендель спирався на існуючі в Гамбурзі та в Італії зразки оперного мистецтва, на те, що вже склалося, що було прийнято. «Альміра, королева Кастилії», як і «Клавдій» та «Иоделет» Р. Кайзера, написана на лібрето, в якому змішані німецьку та італійську мови. В опері є інструментальні епізоди, багато танців; її увертюра - у французькому смаку. Але основне місце займають в композиції «Альміри» численні арії, створені часом з великим розмахом, типових для того часу прийомах оперного листа: бравурно-урочиста арія (Консальво прославляє Альміра як королеву), лірико-елегійна, кантиленная арія (закоханий Фернандо звертається до природи), патетична арія помсти (Альміра висловлює свою ревнощі), навіть буффонная арія (слуга). Відомо, що сарабанда з

«Альміри» лягла потім в основу славетної арії «Дайте мені сльози» в генделевском «Рінальдо».

Іштван Барна "Якщо б Гендель вів щоденник..." Переклад з угорської Віктора Тогобицкого

1704

17 лютого. В цей день відбулося перше виконання "Страстей за Іоанном" Генделя в Гамбурзі. Лібрето було написано Крістіаном Генріхом Постелимо на основі 19-ї глави Євангелія.

Гендель в цей час працює в оркестрі гамбурзького "Theater am Gansemarkt", Маттесон ж здійснює службову поїздку з британським повіреним. У листі Маттесону, датованому 18 березня, Гендель пише:

".. .Я дуже хотів би Вас бачити і розмовляти з Вами; цей момент, мабуть, скоро настане, так як прийде час, коли нічого в Опері не можна буде зробити без Вас..."

Під впливом листи Генделя Маттесон вирішує повернутися в Гамбург. Обидва продовжують звичну діяльність, не слабшає і їх дружба. Єдиний серйозний конфлікт між ними починається якраз в Опері.

Прем'єра опери Маттесона "Клеопатра" відбулася 20 жовтня, на уявленнях композитор поперемінно то диригував, то співав партію Антонія. Гендель грав у гурті других скрипок. Однак на виставі, що відбувся 5 грудня, Гендель, поки Маттесон перебував на сцені, сів за клавесин. Повернувшись в оркестр, Маттесон захотів повернути собі місце диригента за клавесином, однак Гендель не хотів його пустити. З цього інциденту виросла велика сварка, потім бійка, яка закінчилася тим, що на базарній площі перед театром друзі кинулися один на одного зі шпагами. Але і ця сутичка не похитнула їх дружби: після короткого періоду взаємних образ вони помирилися. Велике примирення відбулося 30 грудня: друзі разом пообідали і потім вирушили на репетицію першої опери Генделя, "Альміри".

1705

Прем'єра "Альміри" відбулася 8 січня. Оригінальна назва типово для німецького бароко: "Der in Krohnen eriangte Glucks-Wechsel, oder: Almira, Konigin van Castilien". У відповідності з масштабами того часу опера складалася з 42 "німецьких" і 15 "італійських" арій. Вона мала пристойний успіх і була представлена близько двадцяти разів, пізніше, в 1732 році, її знову відновили в Гамбурзі. Рукопис опери, на жаль, загубилася, до нас дійшла лише єдина - і неповна - копія.

Успіх спонукає Генделя знову спробувати щастя: через шість тижнів він виступає з новою оперою.

25 лютого виповнюється вперше друга опера Генделя, "Нерон" ("Die durch Blut und Mord eriangete Liebe, oder: Nero"). І в цьому творі, як і в "Альмірі", Маттесон виступив в якості співака-соліста. Нову оперу, включає 75 (!) арій, збагнув величезний провал - вона була зіграна всього три рази. Ми не можемо судити, чи справедливий вирок був публіки, так як партитура опери загублена. У всякому разі, у праці Гунольда ("Menantes") "Theatralische, galante und geistliche Gedichte" про цій опері можна прочитати наступне: "Як може взагалі створити композитор що-небудь прекрасне, якщо немає хорошого лібрето? З приводу музики опери „Нерон" хтось абсолютно справедливо нарікає: лібрето начисто позбавлена дотепності, горе тому, хто повинен складати на подібний текст музику". Цим "хтось" був як раз Гендель.

Після вражаючого провалу "Нерона" Гендель відходить від Опери. В 1705-1706 роках він заробляє на життя виключно уроками музики. Однак цю діяльність він явно не вважає задовільною і досить продуктивною. Він шукає нові можливості. Найдоречнішим видається поїхати вчитися до Італії, адже де-де, а в Італії можна було багато чого почерпнути з творчості зрілих, здобули популярність композиторів старшого покоління. А там, де протягом життя без музики неможливо й уявити, напевно можна і складати, заробляти гроші.

Історія створення ораторії «Самсон»

У січні 1741 року Гендель поставив в Лондоні свою останню, 40-ю оперу і назавжди попрощався з оперним жанром, що принесли йому європейську славу. З цього часу головним жанром у його творчості стає ораторія. Протягом наступного десятиліття він створює 16 ораторій - приблизно половину з написаних Генделем взагалі. Особливо плідними стали останні місяці 1741 року. Витративши менше місяця на твір одного з кращих своїх ораторій - «Месії», композитор вже через 2 тижні, 29 вересня, завершив 1-у частину «Самсона», а рівно через місяць - весь твір. Після цього Гендель покинув Лондон і на запрошення лорда-намісника Ірландії дав в Дубліні дві серії з шести концертів, завершивши їх благодійним вечором, в якому вперше прозвучав «Месія». Прем'єру ж «Самсона» композитор вирішив відкласти. Перше виконання ораторії після переробки, закінченою 12 жовтня 1742 року, відбулося 18 жовтня наступного року в Лондоні, в театрі Ковент Гарден, під керуванням автора.

В основі сюжету «Самсона» - біблійна книга Суддів Ізраїлевих, точніше її чотири голови (13-16), оповідають про тринадцятому судді, колишньому «за днів Филистимлян двадцять літ». Про народження Самсона Маною і його неплідною дружині сповістив ангел: «Ти зачнеш і сина породиш, і бритва не торкнеться голови його, тому що від самого черева немовля цього буде назарянин Божий, і він почне рятувати Ізраїль від руки Филистимлян». Самсон здійснив чимало подвигів, вражаючи всіх небувалою силою, але його любовні історії закінчувалися сумно, а остання любов - до Даліл - призвела до загибелі героя. Далилу підкупили «Филистимські володарі», щоб вона вивідала джерело сили Самсона. «І приспала його на колінах своїх, і покликала чоловіка та й наказала йому оголити сім кучерів його голови». Филистимляни схопили Самсона, осліпили, закували в ланцюги, кинули в темницю, де він молов борошно. На святі в честь бога Дагона филистимляни знущалися над бранцем, а він, звернувшись до Господа, поламав стовпи, що підтримували будинок, і все загинуло під уламками. Ізраїльтяни ж поховали Самсона з честю, повстали і повернули свободу Ізраїлю.

Цей сюжет привернув увагу великого англійського поета Джона Мільтона (1608-1674). З раннього дитинства присвятив себе літературі, він вже в 15 років написав перші вірші - перекладання на англійську мову біблійних псалмів. В 1640-х роках поет звернувся до публіцистичної діяльності і став ідеологом Англійської революції. Тоді ж він переклав віршами 19 псалмів, у тому числі №2, використаний Генделем в «Месії». В уряді Кромвеля, свергнувшем і казнившем короля, Мільтон обіймав посаду латинського секретаря, який відав листуванням з іноземними дипломатами. З реставрацією монархії в 1660 році Мільтон втратив все, був заарештований і ледь не загинув. Останні 14 років він провів на самоті, бездіяльності, злиднях. До того ж ще у 1652 році він осліп. Але саме тоді розквітла його творчість, і були створені видатні твори, в тому числі трагедія «Самсон-борець» (1671).

У ній відбилися не тільки ідейні погляди зломленого нещастями Мільтона, але і конкретні факти його долі. Як відзначають дослідники, тут можна знайти безпосередні аналогії між становищем героя та автора: сліпота, ув'язнення, фізична неміч, безсилля перед обличчям звитяжних ворогів, залишили його в живих з милості, вимушена бездіяльність після довгих років слави, завзятої боротьби, перемог і навіть відлуння розриву поета з першою дружиною (вона була роялісткою) - ця душевна рана не зажила до кінця днів. У трагедії Мільтона Даліла - дружина Самсона, хоча в Біблії такого уточнення немає. Немає в ній і імені Харафы: Мільтон робить його велетнем з Ґату, одного з чотирьох головних филистимських міст, і батьком п'яти гігантів (відомий старший з них, Голіаф, убитий згодом Давидом). Імені Міхи, одного Самсона, не знає ні Біблія, ні трагедія Мільтона. В останній відсутня і хор филистимлян: хор представляє лише євреїв з коліна Данова. Взагалі ж роль хору у Мільтона, що спирався на давньогрецьку трагедію, надзвичайно велика: хор виступає головним співрозмовником Самсона, йому доручені філософські роздуми у фіналі, де, розділившись на два полухория, він проголошує славу загиблому герою.

Лібретист «Самсона» Ньюберг Гамільтон (?-1759), з яким Гендель вже співпрацював у «Святі Олександра», зберіг цю особливість, вельми спонукала композитора в жанрі ораторії. У той же час ораторія «Самсон» досить близька до опери: тут є конкретні дійові особи і послідовно розвивається сюжет. За межами сюжету залишається юність Самсона, його героїчні подвиги і любовні пригоди. Події починаються з підготовки филистимлян до свята на честь бога Дагона, в якому має взяти участь засліплений і безсилий Самсон, а закінчуються загибеллю і прославлянням героя.

Ораторія «Самсон»

«Самсон» типовий для Генделя. Хори, різні типи арій і речитативів, що вимагають віртуозного володіння голосом, кілька дуетів і симфонічних епізодів розподілені на 3 великих, рівних за кількістю номерів акта з драматичною кульмінацією в кінці.

В хорі филистимлян «Всі труби радісно звучать» (№3) радість передано перекличками голосів, що наслідують звучання фанфарам, і віртуозними пасажами. Сповнені скорботи короткі повільні арії Самсона з виразними декламационными фразами, прерываемыми паузами з інтонаціями зітхання, стогону: «Муки, на жаль!» (№9) та «Морок, вічний морок!» (№13). Хор ізраїльтян «Про перший у світі промінь!» (№14) побудований на контрасті темряви і світла - темпів, мінору і мажору, мірних акордів і рухомих пасажів. Героїчним складом відзначена блискуча розгорнута арія Самсона «Спить Бог Ізраїлю навіщо?» (№24). Енергійний хор ізраїльтян «ви Повинні знати, то Він, наш Бог Єгова» (№26) являє собою складну многотемную фугу. У витонченій арії Даліли «Як жалібно плаче одна голубка» (№37) химерні прикраси наслідують голубиному воркованию. Арія Харафы «Честь цього боротьби» (№51) носить комічні риси перебільшеною героїчної похвальби. Сцену невдалого поєдинку завершує віртуозний дует Самсона і Харафы «Іди геть, ти, боягуз» (№55), побудований на повторенні однієї теми за зразком оперних дуетів того часу. Шестиголосный хор ізраїльтян «Почуй, Господи» (№57) насичений полнозвучными акордами. Контрастує з ним хор филистимлян «ми Готові співати і танцювати» (№59), заснований на стрімких поліфонічних перекличках дзвінких пасажів. Остання арія Самсона «Як сонця промінь» (№66), зазначена світлим ліризмом, малює відроджується надію. Коротка симфонія (№76) сповіщає загибель филистимлян. Арію Міхи з хором «Восплачь, Ізраїль, знову і знову» (№81-82) з суворою, гірко никнущей мелодією, змінює оркестровий жалобний марш (№84), урочисто звучить в мажорі (він запозичений з ораторії «Саул»), Заключний переможний хор «Хай хор небесний в унісон звучить» (№89) - типовий зразок генделевского тріумфуючих фіналів.

Размещено на Allbest.ru

...