Військові клейноди запорожців

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Загальна характеристика клейнодів Війська Запорізького

2. Види клейнодів

2.1 Булава

2.2 Прапор

2.3 Бунчук

2.4 Печатка

2.5 Пірнач

2.6 Литаври, значки, палиці

2. Клейноди як атрибут влади старшини. Місце зберігання клейнодів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Чи не найголовнішим періодом української історії є утвердження та розвиток нашого доблесного козацтва. Про козаків до сьогодні розповідають легенди через їх невимовну вдачу та нестримний характер, їх патріотизм та незламну жагу до волі. Вони змогли показати всю душу українського народу та цим викликали до себе повагу з боку минулих ворогів та союзників. Але для того, щоб стати по справжньому сильною військовою структурою, вони створили власні атрибути влади, " клейноди" козацтва. Створення власної символіки відіграло важливу роль у ствердженні розвитку молодої Української держави, воно безпосередньо було ознакою власного самоствердження. Ці предмети -- символи, які в часи козацтва називалися «клейнодами», уособлювали повагу, мужність та відвагу, які мали суттєве значення для козаків…

Розглянемо їх детальніше.

1. Загальна характеристика клейнодів Війська Запорізького

Клейноди - - ів. мн. (одн. клейнод. - а, ч. ) 1) заст.. Коштовності, самоцвіти. 2) тільки мн., іст. Знаки влади, регалії [1].

Клейнодами, або клейнотами, від німецького «Kleinod» -- художньо виконана дрібничка, а також чистий, гарний, витончений; польського «Kleinot» - дорогоцінна річ чи коштовність, у запорозьких козаків називалися військові знаки, регалії чи атрибути влади, при котрих у них відбувалися великі чи малі ради і які вживалися старшинами, відповідно до посади кожного з них.

Величко так описує військові клейноди запорожців: «А ті клейноди були такі: дуже гарна королівська золотописна корогва, дуже модний бунчук з позолоченою галкою й деревцем, дуже майстерно зроблена й оздоблена коштовним камінням срібна позолочена булава, срібна військова печатка та нові мідяні великі котли з довбишем. До того всього приставлено було три легкі польові гармати з додачею до них пороху й куль, з амуніцією і пушкарями.» [2].

У грамоті про запорізькі клейноди, даній імператрицею Катериною ІІ запорізьким козакам 6 лютого 1763 року, читаємо: « Имянным нашим указом сего 1763 года, февраль 6 дня, повелено в знак к войску запорожскому нашего императорского благоволения и высочайшей милости тому войску по прошению их дать войсковые клейноты, яко-то: булаву, знамя, бунчук, печать, пернач, литавры, значки и трости»[2].

Порівнюючи ці два джерела, можна побачити, що у другому було додано ще три нові знаки, а зокрема пірнач, значки і палиці, але не названо гармат.

Клейноди вперше були подаровані Війську Запорізькому ще польським королем Стефаном Баторієм як знаки незалежного становища низових козаків від польського уряду 1576 року: «В літо 1576 за Стефана Баторія короля польскаго козаки в лучшій еще строй учинени… Видя у Козаков мужество великеє и з татари на бранех, постави им гетмана й приела им корогов, бунчук й булаву й на печати герб рицер з самопалом й на голові колпак перекривленній, армат й всяких воєнних припасов».

Клейноди козакам дарив і цар Іван Грозний. Пізніше ж Війську Запорозькому дарували ці регалії влади ще й німецький цісар, і кримський хан, і турецький султан.

Приймаючи клейноди од сусідніх державців, запорожці ніколи не вбачали у тому ознаки підданства тому, од кого приймали клейноди: навпаки, це вважалося ознакою признання незалежності Запорозького Війська, і не один раз траплялося, що, воюючи з поляками, запорожці йшли у бій з клейнодами, подарованими польським королем.

Клейноди були військові (державні), січові, полкові, паланкові, сотенні, курінні тощо.

Військові (державні) клейноди належали усьому війську (державі) і вручалися обраній на відповідну військову (державну) посаду старшині.

Так само січові, полкові та інші клейноди належали тому чи іншому утворенню і вручалися обраній військовій і цивільній старшині.

Клейноди були святинею Січі, втрата їх вважалась великою ганьбою. Щоб підсилити обожнювання клейнодів, для їх охорони, а також виносу в урочистій чи бойовій обстановці були призначені військові старшини з посадами хорунжого, булавничого, бунчужного та пірначного.

Великою повагою і авторитетом користувався військовий довбиш. Без його ударів у литаври рада не могла бути скликаною.

При проведенні урочистих заходів, усі клейноди виносились на чільне місце. Перед початком ради кошовий отаман брав булаву і ставав під корогвою, суддя і осавул тримали тростини, оздоблені сріблом. Військова старшина ставала під бунчуком. Це дійство супроводжувалось ударами в литаври, звуками сурм.

Повага до клейнодів як символу влади дозволяла використовувати зменшені копії пірначів чи палиць, зроблених з різних матеріалів, як перепустки на січових шляхах або знаки довіри.

Формальною датою втрати Україною клейнодів Запорізької Січі вважається 1775 рік, коли вільне козацтво було знищенe i Січ зруйнована російською царицею Катериною ІІ, а самі клейноди були вивезені до Петербургу. Більшість Запорізьких клейнодів і понині заховані у фондових колекціях російських музеїв (у тому числі Ермітажу), а також у практично недоступних для неросійських дослідників сховищах сумнозвісного Гохрану. Частину цих клейнодів було повернуто до України у кінці 1920-х - на початку 1930-х років (переважно до музеїв Харкова, але під час другої світової війни майже всі вони були або "евакуйованими" назад до Росії, або ж зникли за загадкових обставин [4].

2. Види клейнодів

2.1 Булава

Булава - -и, ж. 1. Кулясте потовщення на кінці палиці і т. ін.. 2. іст. Палиця з кулястим потовщенням на кінці, яка була колись військовою зброєю. 3. заст.. Символ влади, який урочисто вручався найвищій посадовій особі в Україні - обраному або наказовому гетьману - за часів гетьманату. Гетьманська булава [1].

Булавою називалася срібна позолочена, часом прикрашена коштовними каменями куля, насаджена на металеву чи дерев'яну (горіхову) палицю, гладенько обстругану, помальовану темною фарбою, завдовжки до трьох з половиною четвертей [2].

Булаву використовували і у дуже давні часи, наприкінці епох неоліту й на початку бронзового віку. Також її знали учасники троянської війни, оскільки булаву було знайдено при розкопках Трої. Згодом булаву стали використовувати татари, через них поляки, а через поляків - і запорізькі козаки.

Булава -- це холодна зброя ударної дії з держалном та кам'яною або металевою головкою. В Україні у XVI--XVIII ст. булава була символом гетьманської влади, її урочисто вручали кожному новообраному гетьманові представники козацької старшини.

В «Історичному словнику...» Є. Тимченка (Харків, 1930) зазначено, що одним із символів влади у козаків був буздиган - різновид булави у формі кулі на древці, що вживався як символ військової влади [3]. Згадку про цей клейнод виявляємо у прозі Г. Хоткевича: «А от колекція булав і буздиганів. Яких тільки тут не було... Та які красиві вони, все ж це не зброя, а тільки церемоніальне знаряддя».

Часто на булавах був напис кому належала та ким дарована або цитати з Біблії. Булава Мазепи була оздоблена його гербом, булава Самойловича цифрами.

Ручка на кінці була оправлена в срібло, деколи різьблена. Інколи булава була повністю лита з срібла, оздоблена перлами та коштовним камінням, такі отримав Богдан Хмельницький від Яна Казимира та турецького султана. Дорошенко отримав таку булаву від кримського хана.

Деякі гетьмани мали кілька булав і вживали їх в залежності від значення урочистості. Булаву гетьман носив в руці.

Полковники мали свою булаву, пірнач або шестопетер, які відрізнялися вони від гетьманських меншими розмірами і шестигранною формою. Кожний полковник зобов'язаний був завжди мати з собою пірнач і носили вони його завжди за поясом.

Запорозькі отамани мали також подібні булави або шестопетер, які поділялися на великі і малі, великі були срібні, а малі залізні. Пірначі мали на Запоріжжі курінні отамани та полковники.

Шестопер - іст. У козацькому війську - жезл у вигляді перистої булави як символ влади полковника [1].

2.2 Прапор

Корогва - 1. заст. Прапор. 3. Прикріплене до довгого держака полотнище ( чи бляха) з зображенням Христа або інших святих, що його несуть під час хресного ходу [1].

Прапором, чи корогвою, називалася шовкова яскраво-червона хустка із зображеним по середині або білим польським орлом, коли запорожці були за польським королем, або двоголовим російським, коли вони перейшли до московського царя, а по боках - Спасителем і Архангелом Михаїлом [2]. Подарована Катериною ІІ корогва була білого кольору та мала синій хрест.

Корогви були шовкові яскравих кольорів, найчастіше червоного, з одного боку була Богородиця, а з іншого хрест з списом та з написом, до якого полку належала корогва, ким і коли надана. Були на козацьких когогвах святі, які вважалися покровителями козацького війська, ангели, вогняні мечі. клейноди булава прапор печатка

Після поділу князем Рожинським козацького війська на полки і сотні, кожний полк і сотня отримали свою корогву, на яких частіше всього були герби повітів, орли, леви, мечі.

Корогви сотень (значок) були трикутні з назвою сотні. Баторій подарував запорозькому та українському лицарству шовкові малинові корогви з срібним орлом. А війську подарував велику корогву, яка перебувала при гетьманові. Кожному новому гетьманові польські королі, починаючи від Баторія посилали в дарунок нову корогву, останню отримав Богдан Хмельницький.

Запорожці мали свої корогви по куріннях. Також свої прапори мала кожна сотня. Гетьманська артилерія мала окремі корогви та полкові міста мали також свої корогви на яких були зображені полкові герби.

Корогви носили хорунжі. При генеральному військовому хорунжому завжди знаходилася кінна коменда, яка отримувала платню з каси війська та завжди знаходилася в гетьманській столиці.

Прапор (стяг, корогва) був символом і знаком, що об'єднував воїнів навколо князя. Усі прапори були однакової форми -- довге трикутне полотно на держаку. Відрізнялися вони забарвленням, зображеннями на них (зорі, місяць, знаки), а також тим, що прикріплялося на вершині держака (півмісяць, спис, волосся та ін.). За прапорами пізнавали, чиє то військо. Коли прапор піднімали над військом -- це був урочистий знак до початку бою. Навколо прапора в бою йшла завзята боротьба, всі воїни були зобов'язані боронити свій прапор. Вважалося за доблесть здобути в бою ворожий прапор: це була перемога, тріумф. Піднятий догори прапор означав, що військо добре б'ється, що його не поборено.

2.3 Бунчук

Бунчук - іст. Булава з металевою кулькою на кінці та прикрасою-китицею з кінського волосу; в давні часи широко застосовувалася в Туреччині, Польщі, Росії ( як ознака влади козацьких отаманів) та Україні ( як ознака влади гетьмана) [1].

За Яворницьким, бунчуком називали просту, помальовану на чорно палицю завдовжки чотири із половиною аршини (один аршин дорівнював 0,711 м.), на верхній кінець якої насаджували мідну кулю, а під кулю вставляли волосся з кінського хвоста з чотирма чи шістьма косами поверх волосся [2].

Від 1647 р. за Богдана Хмельницького, у бунчуках замість чорного кольору використовували білий і були запроваджені також менші бунчуки, які були надані наказному гетьманові, до бунчуків почали прив'язувати два срібні кутаси на срібних шнурах, які прив'язували від «галки» і вони спадали нижче довжини хвостів. Козацькі бунчуки означали владу і перемогу над невірними.

Під час війни бунчуки ставили в таборі перед наметами старшини. Була також посада: бунчужний, або хорунжий, в його обов'язок входило стерегти бунчуки та носити їх під час урочистостей. При генеральному бунчужному були бунчужні, які без оплати носили малі бунчуки під час урочистостей, а під час війни товариші бунчужні йшли відразу за гетьманом і могли виконувати мілкі доручення.

Генеральні бунчужні і його бунчужні товариші носили соболеві шуби з рукавами, покриті оксамитом і шовкові каптани вишиті на грудях золотом.

2.4 Печатка

Печатка Запорізького війська була округлою, з гербом посередині, різних розмірів. Свої печатки мали військова канцелярія, кожний полк, інколи навіть сотня.

Військову печатку округлої форми виготовляли зі срібла. Вона мала зображення козака у гостроверхій шапці, в жупані з ґудзиками на грудях, із шаблею і порохівницею при боці та рушницею через ліве плече, зі списом, та написом по краю лицевого боку: «Печать славного воіска запорозького низового» [2]. Паланкові, або курінні, печатки були круглими чи чотирикутними, виготовленими зі срібла, із зображенням левів, оленів, коней, місяця, зірок, корон, списів, шабель і луків [2].

Печатки знаходилася при гетьманах та отаманах.

Печатка запорожців де біля козака була ще зображена могила (курган) зі списом на ній, то це означало прикордонну службу запорожців. Ці печаті були надані Баторієм. Крім того, кожний полк на Запоріжжі мав свою печатку.

2.5 Пірнач

Пірнач - давньоруська холодна зброя, що являла собою металеву головку з гострими виступами, насаджену на держално; вид булави. У козацькому війську - ця зброя як знак влади полковника [1].

Пірнач, або жезл, за Яворницьким, - та сама булава, лише меншого розміру, зі срібною чи залізною кулею на горішньому кінці палиці, з вертикальними вирізами уздовж кулі, або із особливими виступами у формі наконечників списів упоперек кулі, часом із шістьма перами над кулею [2].

Пірначі, як і булави, використовувалися також з давніх часів: залізні та бронзові пірначі були відомі осетинам і сванетам у V - VII ст.. до Різдва Христового. Особливо багато було їх у Сванетії, яку можна вважати батьківщиною пірначів. Згодом вони зустрілися у татар та інших азіатських народів, як знак влади: по-татарськи «буздихан», або «буздичан», - воєводський жезл, котрий водночас був і булавою, і пірначем [2].

Пірнач, або шестопер - відзнака полковника полку чи паланки.

Існували дворучні і одноручні пірначі. Дворучний був до 2 м у довжину і мав ударну частину у вигляді чотирьох металевих пластин, які розташовувались під прямим кутом одна до одної. Одноручний не перевищував 70 см і мав бойову частину у вигляді декількох, від 4 до 10 схрещених пластин. Найбільшу популярність завоював пірнач з шістьма пластинами -- «шестопер».

На руків'ї пернача містилися кільцеподібні валики, як слугували гардою і опорою для рук. Протилежна голівці сторона пернача могла мати гостре навершя. Іноді до пернача кріпився гак для стягування чи захоплення ворожої зброї.

2.6 Литаври, значки, палиці

Литаври -- військові клейноди, що знаходилися у довбиша.

Литаврами називали спочатку залізні, а потім срібні котли з натягнутою на них шкірою і з дерев'яними паличками для ударів по шкірі.

Значок -- мала корогва (прапор), що його використовували в повсякденні замість клейнода чи прапора (великої корогви).Виносилася з місця зберігання лише у свята, на козацьку раду тощо.Значки додавалися до гетьманської, полкової та сотенної корогов.

Полотнище значка здебільшого мало форму трикутника чи прямокутника з трикутним кінцем, а колір його відповідав кольорові великої корогви.

Палиці - звичайні палки, товсті, гладенько обстругані, невеликі, переважно польського, російського, турецького виробництва.

2. Клейноди як атрибут влади старшини. Місце зберігання клейнодів

Кожен із клейнодів належав лише певній особі із запорізької старшини.

Булаву давали кошовому, він тримав її у правій руці під час військових рад, з того складалася українська приказка: «до голови треба булави».

Прапор, чи хоругва, дарувалася всьому війську, але носив її хорунжий. Бунчук - кошовому, але носив його бунчужний або бунчуковий товариш, який тримав його під час походу над головою отамана, щоб подавати знак козакам у бою, куди веде їхній ватажок. Військова печатка доручалася військовому судді, а курінна чи паланкова печатка - курінному отаманові чи паланковому полковнику. Пірнач, або жезл, - полковникові, котрий носив його у себе за поясом і часом вручав його мандрівникові, що проїжджав запорізькими степами, для його повної безпеки в дорозі. Литаври належали всьому війську, але ними завідував довбиш. Також у кожного куреня був свій значок, яким завідував пушкар. Всі ці клейноди, за винятком паличок до литавр і військових гармат, запорожці зберігали або в січовій Покровській церкві, або у військовій скарбниці, звідки їх виносили лише за особливим наказом кошового отамана перед загальною чи окремою радою.

Палички до литавр завжди зберігалися в курені військового довбиша, а всі гармати - в артилерійському цейхгаузі, чи січовій пушкарні, під опікою пушкаря.

Висновок

Історія існування козацтва -- це суцільні війни. Тактика козаків та іх майстерність у веденні бою вражали супротивників, тому послугами козаків часто користувалися як Європа, так і Росія.

Як і будь-яка організована військова сила, козацтво мало свої символи, які називалися «клейноди». У всі часи клейноди вважалися чи не найбільшим багатством війська, втрата їх була великою ганьбою. Військові клейноди належали усьому війську і вручалися обраній на відповідну посаду старшині. Тому козаки розуміли, хто на якій посаді знаходиться. Кожна з клейнод мала своє особливе значення.

Часи козацтва та клейноди козаків -- наша чудова історична минувшина, якою ми можемо і мусимо по праву пишатися. Що б не відбувалося нині на Україні, а ми маємо пам'ятати, що ми - нащадки козаків,і в кожному з нас кипить козацька кров, що не дає нам примиритися з життєвими обставинами і дає силу боротися за своє майбутнє. Знати та поважати історичне минуле - наш прямий обов'язок як гідних громадян України та нащадків козаків.

Список використаної літератури

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови, 5-е видання / Голов. ред. В. Т. Бусел. -- К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. -- 1728 с

2. Д. І. Яворницький Історія запорізьких козаків / перекл.. з російської І. Сварник - Львів: Світ, 1990. - С. 169-172. 2

3. Історичний словник українського язика [1 т.; Зошити 1 (повний) + 2 (незавершений)] / під ред. Є. Тимченко. - К., Харків: Україна, 1930-1932. - зошит 1 - 552с., зошит 2 - 422с.

Размещено на Allbest.ru