Столипінська аграрна реформа в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

ВСТУП

1. ПЕРЕДУМОВИ ТА СУТЬ СТОЛИПІНСЬКОЇ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ

2. ОСОБЛИВОСТІ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ

2.1 Ліквідація громади

2.2 Фінансування Селянським банком селян

2.3 Переселенська політика та її вплив на сільське господарство України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Столипінська аграрна реформа потребує детального вивчення в контексті курсу історії економіки та економічної думки. Актуальність даної теми не викликає сумнівів, адже сучасний стан аграрного сектору економіки вимагає значних змін. На мою думку, для ефективного його перетворення необхідно звернути увагу не лише на сучасні тенденції, а й на досвід минулих поколінь. Все вищезазначене змушує подивитися на процес аграрного реформування останніх півтора століть і в цілому, і розглядаючи кожну спробу реформування сільського господарства окремо.

Потрібно зазначити, що в сучасних умовах на новому, більш цивілізованому рівні знов постали проблеми аграрного реформування села. Як і в минулому, нині зростає роль сільського господарства в економічному житті країни, кризове становище аграрного сектора економіки вимагає невідкладних заходів щодо його вирішення. Сільськогосподарські проблеми стали предметом уваги не тільки науковців, громадськості, але й державних органів влади.

Однак зростаючий інтерес до низки проблем, пов'язаних з введенням приватної власності на землю, деякі спроби їх вирішення наштовхуються на відсутність історичного досвіду, певних знань, наукової інформації, цілісних досліджень, які б об'єктивно відтворювали роль та значення аграрного реформування в історії України. Теоретичні та історичні обґрунтування проблем сільського господарства України відстали від практичних потреб часу. Це зумовлює необхідність наукового пошуку, нового осмислення національної історії України в контексті аграрної політики як складової суспільно-цивілізаційного розвитку.

Метою моєї роботи є більш глибоке дослідження особливостей проведення Столипінської аграрної реформи в Україні.

Об'єктом дослідження є проведення аграрної реформи П.А.Столипіна на початку ХХ ст. в Україні.

Предметом дослідження є виявлення характерних рис аграрної реформи в Україні, а також її економічні і соціально-політичні наслідки для українського селянства.

1. ПЕРЕДУМОВИ ТА СУТЬ СТОЛИПІНСЬКОЇ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ

Після відміни тимчасовозобов'язаного стану (1881 р.), значна частина поміщицьких господарств так і не змогла пристосуватися до нових умов, і вони змушені були закладати маєтки в кредитних установах або продавати їх. В цей період лише в Україні в руки селян через Селянський поземельний банк (створений у 1882 p. для скупки поміщицьких земель з метою наступного продажу їх селянам) перейшло близько 4 млн десятин землi. Якщо в 1877 р. дворянам належало 16 млн десятин, то в 1902 p. -- лише 12,2 млн десятин.

Таблиця 1.1

Площа поміщицького землеволодіння в Україні з 1862 по 1909 роки [5, с. 12]

Як видно з наведених даних, в кінці ХІХ століття поміщики поступово втрачають свої землі. Не припинився цей процес і на початку ХХ століття. А за три роки столипінської реформи (з 1907 по 1909 роки) цей процес навіть посилився - з 1902 по 1907 роки він складав 6,5%, а за роки столипінської реформи - вже 8,2%.

Цю кризу підсилювало в 1870-их рр. «надвиробництво» пшениці в Північній Америці, Аргентині, Австралії, Канаді. Маса дешевої заокеанської пшениці приходила до Європи, викликаючи падіння цін на місцеву пшеницю [3, с. 340].

Але відбуваються й інші зміни. В українських степах починають виникати так звані економії, які нараховували по декілька тисяч десятин землі й виробляли в основному продукцію на експорт. Господарства були засновані на сучасній технічній базі та найманій праці. Завдяки цьому рівень сільськогосподарського виробництва там значно зростає, збільшується врожайність зернових (в 1,7 разів), картоплі (в 2,5 разів), виробництво цукрового буряка (в 20 разів). Більш чітко визначаються спеціалізовані регіони -- зернові, тваринницькі, технічних культур.

Різко зростає селянське малоземелля, що обумовлено, крім іншого, значним збільшенням кількості сільського населення. Селянське господарство було надзвичайно відсталим як у технічному, так і агротехнічному відношенні, що негативно впливало і на загальне економічне становище, й на соціальне напруження в суспільстві [2, с. 171].

Революція 1905-1907 pp. довела, що аграрне питання з питання економічного переросло в політичне. Його невирішеність поглиблювала конфронтацію в суспільстві, посилювала соціальне напруження та політичну нестабільність. Будучи залишком феодалізму, самодержавство тривалий час консервувало свою опору -- два інших релікти часів кріпосництва: поміщицьке землеволодіння та селянську общину. На початку XX ст. деградація поміщицького землеволодіння стала цілком очевидною, а община показала свою нездатність не лише ефективно господарювати, а й належно контролювати настрої селян. Саме тому ще в ході революції премґєр-міністром П. Столипіним було проголошено курс на реформування аграрного сектору [4, с. 290].

Столипін називає шість основних причин, що породили моральну і економічну кризу: общинний лад селянського господарства; зрівняльні настрої в середовищі сільських і міських жителів; трудність впровадження технічних здобутків у сільське господарство та економіку в цілому; неможливість придбання землі окремими селянами; зменшення обсягу позик Селянського банку, який, таким чином, залишає селянина один на один з багатими орендарями; останні перетворюються на монополістів і диктують високі орендні ціни. У цій складній послідовності явищ Столипіну вдалося виявити першопричину всіх сільськогосподарських негараздів - общинний лад, який закам'янів під вантажем адміністративних обмежень і зв'язував ініціативу кращих господарів [1, с. 60].

Комплекс реформ, розпочатих указом 9 листопада 1906 року, був логічним продовженням модернізаційних процесів у Росії середини XIX ст. У його основі лежало три головні ідеї: руйнування селянської общини, дозвіл селянину отримати землю в приватну власність (хутір чи відруб), переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу. Стрижнем Столипінської аграрної реформи була ставка на особисту ініціативу та конкуренцію, які протиставлялися традиційній общинній рівності в бідності: «..ставка не на убогих и пьяных, а на крепких и сильных».

Аграрними перетвореннями П. Столипін хотів комплексно розвґязати низку важливих завдань: підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва і товарність селянського господарювання, зміцнити соціальну опору самодержавства на селі, вирішити проблему аграрного перенаселення. Хоча здійснення столипінських планів у перспективі обіцяло поліпшення ситуації в суспільстві, вони були зустрінуті значною мірою вороже. Характерно, що проти них виступили і праві, і ліві політичні сили. Правих не влаштовувало руйнування традиційного сільського укладу, а ліві не бажали послаблення протиріч на селі, які були збудниками революційної активності селянства. Цікаво, що і саме селянство імперії у своїй масі, якщо не вороже, то дуже насторожено поставилося до реформаторських ідей. Тут свою роль відіграв комплекс чинників: природний консерватизм селян, зрівняльна психологія, сформована общинним землекористуванням, і зневіра у власних силах [4, с. 244-245]. столипінський аграрний реформа фінансування

2. ОСОБЛИВОСТІ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ

2.1 Ліквідація громади

Для руйнування громади та розвитку приватної власності була розроблена ціла система господарсько-правових заходів регулювання аграрної економіки . Указ 9 листопада 1906 зруйнував основні "підвалини" громади - колективну і сімейну власність. Якщо раніше власником надільної землі вважалася громада і право користування нею належало не домогосподарю, а всій селянській родині, то з1906 р. проголошувалося переважання факту одноосібного володіння землею над юридичним правом користування. Селяни тепер могли відділити землю, яка знаходилась у їх фактичному користуванні, від общини, не зважаючи на її бажання. Були зняті пута сімейної колективності з особистої власності - земельний наділ став власністю не сім'ї, а окремого господаря.

Вживалися заходи щодо забезпечення міцності, стабільності трудових селянських господарств. Аби уникнути спекуляції землею і концентрації власності, в законодавчому порядку обмежувався граничний розмір індивідуального землеволодіння, було заборонено продаж землі неселянам. Принципове значення мало звільнення селян від примусової сівозміни: згідно з указом від 9 листопада кожен міг вимагати виділення йому землі в одному місці. З 1 січня 1907 р. були скасовані викупні платежі.

Умови виходу з общини були остаточно визначені законом 14 червня 1910 р. [6, c. 67]. Всі громади ділилися на дві категорії: ті, де переділів землі не було протягом останніх 24 років, і ті, де переділи громадських земель мали місце. Селяни першої категорії громад відразу проголошувалися власниками землі, незалежно від їхнього бажання. Для другої категорії громад необхідна була згода 1/3 селянських дворів, після чого громада ліквідовувалася, а домогосподарі ставали особистими власниками землі, що відміняло особисто-подвірну власність (поширену на більшій частині України), а наділ переходив у особисту власність домогосподаря. Крім того, селяни другої категорії громад отримували право закріплювати за собою існуючі наділи, але повинні були сплатити за наявні надлишки землі за цінами 1861 p., істотно нижчими порівняно з цінами початку XX ст.

Протягом 1906-1913 pp. в Україні було створено 226 тис. хутірських господарств. При цьому правом виходу з громади скористалися, в основному, дві категорії селян: бідняки та заможні, питома вага бідняків була переважаючою.

Таблиця 2.1

Зростання площі приватного селянського землеволодіння в Україні в період з 1906 по 1910 роки [5, с. 16]

Як видно з наведених даних, починаючи з 1906 року площа приватного селянського землеволодіння в Україні постійно зростає - від 139,5 тис. десятин в 1906 році до 391,8 тис. десятин в 1910 році, тобто майже в три рази.

Парадоксальним було те, що найбільш заможні селяни-куркулі не завжди надавали перевагу виходу з громади, адже набагато вигіднішим для них було зберігати її та тримати в кабалі сусідів - «общинників». До того ж, указ передбачав обмеження, за яким дозволялося скуповувати не більше 4 - 6 наділів, тобто землі, що припадала на одну душу чоловічої статі. Таким чином, після купівлі землі у більшості селян (53,3%) було менше 15 десятин на двір, у 30,3% -- від 15 до 25 десятин, а у 14,4% селян -- більше 25 десятин землі. При цьому господарства, в яких було 15 і більше десятин землі, у більшості не застосовували найману працю. З метою попередження спекуляцій землею указ передбачав заборону продажу землі не селянам та іноземцям [2, с. 178-179].

Закон від 5 липня 1912 дозволив видачу позик під заставу будь-якої придбаної селянами надільної землі. Розвиток різних форм кредиту - іпотечного, меліоративного, агрокультурного, землевпорядного - сприяв інтенсифікації ринкових відносин на селі.

2.2 Фінансування Селянським банком селян

З розмахом проводилися банком купівля земель і подальший перепродаж їх селянам на пільгових умовах, посередницькі операції по збільшенню селянського землеволодіння. Він збільшив кредит селянам і значно здешевив його. Банк платив більший процент за своїми зобов'язаннями, ніж платили йому селяни. Різниця у платежах покривалася субсидіями з бюджету, склавши за 1906-1917 рр. 145,5 млрд. руб [6, с. 66].

Селянський банк організував видачу позик терміном на 55,5 років при закупівлі селянами земель безпосередньо від приватних власників. Цей захід приймався з тою метою, щоб заохотити селян купувати землю через банк, який буде полегшувати умови придбання землі. Оскільки селянам часто доводилося брати позики через Селянський банк для купівлі землі у поміщиків, то банк зосередив у своїх руках посередницькі угоди на купівлю селянами землі безпосередньо у поміщиків. Загалом за роки реформи Селянський банк надав позичок більше ніж на 1 млрд крб [2, с. 177]. Так, за період з 1906 по 1909 роки селяни купили у великих землевласників за допомогою Селянського Банку: в Катеринославській губернії - 69433 десятини, Київській - 34768 десятин, Подільській - 33376 десятин, Полтавській - 40001 десятину, Харківській - 69958 десятин, Херсонській - 45221 десятину, Чернігівській - 45439 десятин.

Отже, Селянський поземельний банк відіграв помітну роль у проведенні аграрної реформи, значно активізувавши свою діяльність, змінивши напрямок надання кредитів та позичок на користь індивідуальних власників, надаючи останнім певні пільги (у 1913 p. серед покупців землі було 79,7% селян-одноосібників). Зросли і обсяги продажу -- якщо з 1882 (року заснування банку) по 1905 рік банк продав 8275,9 тис. десятин, то за 1906 - 1913 pp. -- 8460,4 тис. десятин землі.

2.3.Переселенська політика та її вплив на сільське господарство України

Особливе місце в Столипінській аграрній реформі посідає переселенська політика. З метою скорочення соціальної напруги та аграрного перенаселення уряд сприяє переселенню за Урал близько 3 млн чол., з яких більше 1 млн з України. Переселенці отримали більше 31 млн десятин землі, завдяки ним населення Сибіру за 1906 - 1913 pp. зросло на 153%, посівні площі -- на 80%. Переселенці отримували певні пільги, в тому числі звільнення від податків на п'ять років, безвідсоткові позички в розмірі від 100 до 400 крб. з відстрочкою сплати на три роки; за рахунок держави будувалися залізниці, водосховища, криниці.

Таблиця 2.2

Кількість переселенців з України до Сибіру з 1906 по 1912 роки (тис. чоловік) [5, с. 43]

Розглядаючи ці дані про переселення з шести українських губерній, можна побачити, що з 1906 по 1909 роки кількість переселенців постійно зростала. Починаючи з 1910 року кількість переселенців починає зменшуватися. Темпи зменшення були дуже інтенсивні - з 115953 чоловік у 1910 році до 31681 у 1912 році. Цьому сприяло не тільки зменшення кількості придатної у Сибіру для землеробства землі, але й заходи уряду по обмеженню кількості переселенців.

Основні причини зворотного переселення:

1) для переселенців не було запасних ділянок;

2) через нестачу води та погані дороги;

3) не вистачало спеціалістів з розмежування земельних ділянок;

4) через злиденну грошову допомогу переселенцям.

Неправильне врахування кількості та якості земель в Сибіру, Далекому Сході та Середній Азії призводили до того, що кількість бажаючих переселитися на ці землі перевищувала кількість земельних наділів, які були придатні для землеробства. В результаті цього більша частина українських переселенців змушена була повертатися в рідні місця (приблизно 1/6 частина переселенців повернулась в Європейську частину Росії).

ВИСНОВКИ

На початку ХХ ст. гостро постала проблема вирішення аграрного питання, оскільки країна поступово входила у систему світового капіталістичного світу. Проте технічна і агротехнічна відсталість сільського господарства ускладнювали здійснення переходу до ринкових відносин. Ще одним стримуючим фактором було збереження форми общинного землеволодіння. Общинники були не зацікавлені в підвищенні ефективності ведення господарства, адже земля не належала їм і могла перейти до іншого власника. Із збільшенням кількості населення уряд зіткнувся з проблемою аграрного перенаселення: збільшення маси малоземельних селян. Світові кризи сільського господарства початку ХХ ст. призвели до падіння цін на збіжжя через надходження на ринок дешевого американського хліба. Низька купівельна спроможність селян стає на заваді проникненню капіталістичного способу життя у сільське господарство. Все це сприяє накопиченню соціальної напруги та поглибленню політичної нестабільності, які згодом проявляють себе під час революції 1905-1907 рр. Тобто аграрне питання з питання економічного переросло в політичне.

У даній роботі я розглянула передумови і реалізації Столипінської аграрної реформи, яка була направлена на вирішення наступних проблем: підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і товарності селянського господарювання, зміцнення соціального опору самодержавства на селі, вирішення проблеми аграрного перенаселення. Суть реформи можна визначити завданнями, які були поставлені перед урядом, а саме: ліквідація общини, збільшення індивідуальної земельної власності, усунення селянського малоземелля.

Столипінська аграрна реформа передбачала насамперед знищення громади як основного гальмуючого фактора розвитку продуктивних сил сільського господарства. Ліквідація общини мала свої особливості, які у своєму виступі на засіданні Державної Думи від 5 грудня 1908 р. Столипін визначає наступним чином: «В тех местностях Росси, где личность крестьянина получила уже определенное развитие, где община, как принудительный союз, ставит преграду для его самодеятельности, там необходимо дать крестьянину свободу трудиться, богатеть, распоряжаться своею собственностью; надо дать ему власть над землею, надо избавить его от кабалы отживающего общинного строя…» [6, с. 82]. Надільні землі не могли бути привласнені неселянином. Також вони не могли бути закладені в інший банк, окрім Селянського поземельного. Був заборонений продаж такої землі через особисті борги і передавалася вона у спадок особі, зазначеній у заповіті попереднього власника.

У роки реформи активізує свою діяльність Селянський поземельний банк, на який було покладено впровадження хутірського та відрубного господарства. Банк змінює напрямок надання кредитів та позичок на користь індивідуальних власників. Позики, які видавалися Селянським банком на землі для купівлі селянами терміном 55,5 рр., були достатньо високими і загалом склали більше ніж на 1 млрд крб.

Для усунення проблеми аграрного перенаселення в країні було проголошено політику переселення селян за Урал та малозаселені райони Сибіру. У наслідок реалізації зазначеної політики переселенці отримали близько 31 млн десятин землі та звільнення від податків. Проте значна кількість переселенців, зіткнувшись із труднощами утворення власного господарства, що було зумовлено нестачею придатних земель та коштів, змушена була повернутись назад.

У результаті проведення реформи спостерігаються наступні позитивні тенденції: прискорення індустріалізації аграрної галузі та зростання товарності селянських господарств, розвиток ринку землі, формування хутірського господарства та збільшення купівельної спроможності селянства, зростання внутрішнього ринку, формування ринку праці. До негативних наслідків слід віднести поглиблення диференціації селянства, загострення соціальних суперечностей, низька товарність бідняцьких господарств.

Підсумовуючи розглянуту інформацію, можна прийти до висновку, що незважаючи на низку недоліків, наслідки реформи були досить успішними. Про це свідчать досягнуті результати, зазначені вище.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Глаголев А. Формирование экономической концепции П.А. Столыпина.// Вопросы экономики. - 1990. - №10. - ст. 56-63.

2. Економічна історія: Лекції / Н. О. Тимочко, О. А. Пучко, Л. М. Рудомьоткіна та ін. -- К.: КНЕУ, 2000. -- 268 с.

3. Історія України [Текст] : у 2-х т. / Н. Д. Полонська-Василенко. - 2-е вид., репр. - К. : Либідь, 1993. - Т. 2 : Від середини XVII століття до 1923 року. - 608 с.

4. Історія України: Навчальний посібник / Бойко О. Д. - К.: Академвидав, 2002. - 686 c.

5. Погребинський О. Столипінська реформа на Україні. - Б.м.: Пролетар, 1931. - 127 с.

6. Румянцев М. Столыпинская аграрная реформа: предпосылки, задачи, итоги. // “Вопросы экономики” 1990 №10 стр. 63-87.

Размещено на Allbest.ru