Правда та домисли про гетьмана І. Мазепу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Правда та домисли про гетьмана І. Мазепу

Вступ

мазепа правитель політика гетьман

В історії України Мазепа - постать, навколо якої майже три століття розпалюються гострі суперечки, схрещуються різні, часто абсолютно протилежні думки. Захоплення, різке неприйняття, замовчування - щонайменше такий діапазон суджень про нього.

Ця людина поширювала свої ідеї серед козацтва, простого народу за відновлення незалежності, звільнення від московського гніту, зазіхань інших чужоземних держав, які поступово знищували авторитет держави і підривали її політичне становище. Тому потрібно зауважити, що саме Мазепа зумів підняти внутрішню та зовнішню політику, закріпити дружні відносини із Швецією, підписати ряд дипломатичних угод, які стосувалися оборони державних кордонів, врегулювати церковний устрій, надати привілеї селянам і частково козакам.

Актуальність теми:

Культурна та політична спадщина гетьмана Івана Мазепи є пластом не лише української, а й світової культури та політичної діяльності, які потрібно досліджувати, це незабутні сторінки, які є невід'ємною частиною нашого життя. Незважаючи на те, що дана тема розглядалася багатьма авторами, й досі немає чітко сформульованої точки зору щодо правди та домислів про гетьмана І. Мазепу.

Мета реферату: поглиблення та теоретичне обґрунтування політичної діяльності гетьмана Івана Мазепи наприкінці XVIІ - першої половини ХVІІІ ст. та його вплив на розвиток держави.

Завдання реферату:

- дати характеристику життєвого шляху Івана Мазепи;

- дослідити та проаналізувати політичну діяльність гетьмана І. Мазепи;

- вказати та охарактеризувати причини краху планів І. Мазепи.

1. Життєвий Шлях

Мазепа Іван Степанович - гетьман України (1687-1709 рр.); видатний державно-політичний і культурний діяч кінця XVII - поч. XVIII ст.

Він народився (за різними джерелами) в період з 1629 по 1640 рік. у с. Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної української шляхти.

Іван Мазепа вчився в Києво-Могилянській колегії, потім в Єзуїтський колегії у Варшаві, продовжив освіту в Західній Європі, де навчався артилерійській справі. Змолоду служив при дворі Яна Казимира, виконував дипломатичні доручення. Це надавало йому можливість багато подорожувати країнами Західної Європи, а також виконувати обов'язки королівського посланця в Козацькій Україні. У 1669 році, повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка.

Виконуючи свою першу дипломатичну місію, він потрапляє в полон до запорожців, які віддають його гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. Своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Після чого він був обраний воєнним осавулом. Ті ж самі якості

Але який би не був цей досвід, становище, в якому опинився Мазепа, як гетьман, було дуже складне, треба було мати також надзвичайний дипломатичний хист, щоб протягом понад 20 років вести корабель України по розбурханому морю анархії та руїни.

Коли в 1689 році на трон зійшов молодий і енергійний Петро I, гетьман уже вкотре застосував свій незбагненний дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало у 1696 році здобуття Азова.

Старіючий гетьман також постійно давав недосвідченому молодому монархові поради у польських справах; згодом між ними виникла тісна особиста дружба. Козацькі полковники із сарказмом зауважували, що «цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі».

Здавалось що, дружба між гетьманом і царем вигідна їм обом, а уміння гетьмана підтримувати цю дружбу не залишає сумнівів в її міцності. Але ж вже з самого початку XVIII ст. у їх відносинах з'являються деякі риси напруженості.

На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700-1721), гетьман І. Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.

Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя руїни зазнала страшної девальвації. На мою думку жодний із гетьманів не зробив так багато, як Іван Мазепа для розвитку культури та духовності українського народу. Але, нажаль, спроба цього гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної Української держави зазнала поразки.

І. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України - Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.

На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700-1721), гетьман І. Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.

Помер у ніч з 21 на 22 вересня 1709 р. у с. Варниця поблизу м. Бендери. Похований у монастирі Св. Георгія (Юрія) м. Галац (Румунія).

2. Політична діяльність

2.1 Внутрішня політика

Доброчинна діяльність церкві

Мазепа був гетьманом на протязі майже 21 р., і всі ці роки його політика нічим не відрізнялася від традиційної політики лівобережних гетьманів. Ще з більшою послідовністю, ніж його попередники, він укріплював положення старшини, роздавши їй більше тисячі земельних наділів. Він був інтелектуал і меценат, жертвував вагому частину своїх багатств на потреби культури і церкви.

Власне кажучи, жоден із гетьманів не зробив для віри й духівництва так багато, як Мазепа, тож його сміливо можна назвати заступником і благодійником церкви. Це пояснюється, з одного боку, релігійними переконаннями гетьмана, а з другого - його бажанням ширше залучити духівництво й підпорядковане йому учительство до піднесення культури та освіти в українському суспільстві. Передовсім заслуговує на увагу його діяльна участь у будівництві нових і відновленні старих церков, оздобленні храмів.

Надзвичайно багато зробив Мазепа для Києва, Переяслава та Чернігова. В Києві його коштом 1690 р. було зведено новий кафедральний собор при монастирі св. Миколи, 1698-го при ньому ж - церкву св. Богоматері, при Печерському - церкву Всіх Святих, при Братському - велику нову церкву св. Єпіфанії. Його пожертвами та зусиллями в 90-х рр. було реконструйовано Софіївський кафедральний собор у Києві, обнесено кам'яною огорожею Печерський монастир - вельми дорогий захід на ті часи, зроблено прибудову й позолочено баню церкви Вознесіння Марії при тому ж монастирі.

Великою заслугою Мазепи перед церквою було й те, що він подбав про відновлення у 90-х рр. Переяславського єпископства, яке існувало ще за князівських часів, а згодом, у XVIII ст., стало серцевиною гнобленої православної віри на Правобережжі. Гетьман власним коштом збудував 1698 р. церкву Вознесіння, що правила за єпископський кафедральний собор, і між іншим подарував їй 1701 р. рукопис знаменитого Пересопницького Євангелія.

Всі ті коштовності що їх віддавав гетьман церквам і монастирям, годі й перелічити. Насамперед це предмети культового призначення - книги, літургійний одяг, дзвони, чаші тощо. Назвемо найцінніші з них. Межигірськоиу монастирю ним було даровано вівтар, Печерському монастирю - золоту чашу, золоту оправу для Євангелія, золоту єпископську митру й велике срібне панікадило.

Як свідчать різноманітні дані, гетьман ставив церковні привілеї вище, ніж права міст і підданих усіх станів. Його розпорядження (1688, 1695, 1705) забороняли українській адміністрації приймати до козацтва тих селян - як самостійних господарів, так і підсусідків, - котрі підлягали монастирям. Останні за згодою Мазепи могли засновувати нові поселення, послуговуватися общинними землями вряди-годи виготовляти й реалізовувати смолу, горілчані та тютюнові вироби. Гетьманські універсали, що захищали монастирі від прямих податків і загальних повинностей, ставили їх у привілейовані порівняно з іншими станами умови. Крім того, заходами гетьмана церква була убезпечено від зловживань з боку владних структур. Влітку 1703 р. Мазепа вказав київському війту і магістратові на легковажне ставлення до духівництва київської Вознесенської церкви й самоправне розтринькування її добра.

Звичайно Мазепа не останній із гетьманів так ревно дбав про духівництво й монастирі. Але цілком очевидним є те, що якраз за його правління церква найбільше збагатилася.

Становище селян

Загалом політика гетьмана Мазепи щодо селянства була достатньо зваженою, вона була спрямована насамперед на стабілізацію соціальних відносин всередині тогочасного українського суспільства. Але ця стабільність нерідко досягалася досить дорогою ціною - уряд був змушений іти на популярні кроки, які недодавали гетьманові авторитету в середовищі звичайних українських селян і козаків. Водночас старшина не була у захваті від спроб обмежити її невгамовні апетити щодо грошей та влади, і підтримка, яку вона надавала своєму гетьманові, була більш чи менш сталою залежно від конкретної ситуації - це Іван Мазепа особливо гостро відчув наприкінці свого гетьманування.

2.2 Зовнішня політика

Невдача двох Кримських походів стала однією з причин двірцевого перевороту в Москві. Молодий цар Петро І у серпні 1689 року захопив усю повноту влади. При особистій зустрічі з новим царем Мазепі поталанило викликати в Петра І повагу і симпатію. Відтоді гетьман мав цілковиту довіру московського царя.

Петро І, узявши в 1689 р. управління країною, відразу ж здійснив спробу вийти до Чорного моря. Для цього він організував Азово-дніпровські походи 1695 і 1696 рр., у яких взяли участь і лівобережні козацькі полки і які завершилися виходом Росії до Азовського моря. Однак після цього успіху московський цар учинив різку зовнішньополітичну переорієнтацію Росії. Москва у 1700 році уклала з Портою Константинопольський мирний договір і розпочала боротьбу за вихід до Балтійського моря, а Україну залишила напризволяще з її багатовіковою чорноморською проблемою. Незважаючи на такий стан справ, в цілому чорноморський напрям зовнішньої політики Івана Мазепи та усі його прояви були органічно пов'язані із загальними планами гетьмана будівництва Української самостійної держави.

Московський вектор зовнішньополітичної діяльності гетьмана Мазепи у перший період його правління (до 1700 року) досить суперечливий та малодосліджений. Відомо, що І. Мазепа, був противником «Вічного миру» 1686 року, слушно вбачав у ньому небезпеку для козацької державності і для її поборницьких прагнень. Саме тому гетьман продовжував традиційну політику - не допустити втручання Москви у внутрішні справи Гетьманщини. Але допомога Москви була потрібна Мазепі у здійсненні його широкої програми об'єднання українських земель під гетьманською булавою. Незалежно від свого ставлення до Москви, гетьман у 1690-х роках проводить лояльну політику у відносинах із російським урядом.

Мазепа досить часто був у Москві, кожного разу бачився з Петром, з яким зав'язує дуже приязні відносини. Така лояльна політика Івана Мазепи щодо Москви була дуже непопулярна серед українського загалу. У широких колах суспільства зростало невдоволення «промосковською» політикою гетьмана, звучали слова докору й осуду.

Північна війна, почавшись в 1700 р., продовжувалась протягом 21 р. Головним противником Петра у цій виснажливій сутичці за вихід до Балтійського моря був його ровесник, молодий шведський король Карл XII.

Тепер у час війни, цар пред'явив Україні нечувані вимоги. Казаки - вперше за всю свою історію - повинні були воювати виключно за інтереси суверена. Замість того, щоб захищати власну землю від своїх ворогів - поляків, татар і турок, вони повинні були битися зі шведами у далекій Лівонії, Ліфляндії і Центральній Польші. У часи цих кампаній стало зрозумілим, що козакам не справитись з регулярною європейською армією. Рік за роком вертались додому козацькі полки, залишивши у північних землях 50, 60, а то і 70% своїх воїнів. До того ж і моральний дух козацького війська значно впав після того, як в 1705 р. Петро I, щоб краще координувати дії своїх армій, поставив у главі козацьких полків російських і німецьких офіцерів. Ці чужоземні командири мало цінували українську армію, частіше використовуючи її як гарматне м'ясо.

Останню краплею, що переповнило чашу гетьманських образ і заставила його шукати альтернативу царському покровительству, стало питання захисту від поляків. Коли над Україною нависла погроза окупації військами Станіслава Лєщинського (польського союзника Карла XII), Мазепа звернувся до Петра I за допомогою. Але цар, в той час очікував ший наступу шведів, не дав допомоги.

Порушивши царську обіцянку захищати Україну від ненависних поляків - обіцянка, складова основи згоди 1654 р., - Петро I тим самим звільнив і українського гетьмана від його зобов'язань. Мазепа, перш за все, надіючись зберегти свою країну від спустошення, перейшов на сторону шведів. За ним послідкували 3 тис. козаків і багато видних старшин.

Перехід гетьмана на бік шведів вразив не лише царя та його оточення, а й акредитованих у Москві іноземних дипломатів. Англійський посол у Росії Вітворт в інформації за листопад 1708 р. змальовував Мазепу як 70-річного бездітного багатія, який здобув цілковиту довіру й прихильність царя, правив квітучою провінцією не поступаючись владою самому монархові. Беручи все це до уваги, важко збагнути, чому й навіщо гетьман уже на схилі віку вирішив змінити оточення і звалити собі на плечі нові клопоти.

Саме, як державний діяч дійшов він висновку, що зв'язок України з Росією не відкриває для його Батьківщини ніяких щасливих перспектив. Про це яскраво свідчили перші роки Великої Північної війни. Не так уже й важливо, чи справді цар та його оточення натякали на необхідність докорінних реформ в Україні. Вирішальне значення мало те, що сам розвиток воєнних подій спонукав російський уряд залучати усі резерви й проводити централізаторську політику. Одначе права та привілеї, а також державний устрій України й особливості її війська заважали Москві повною мірою використовувати у воєнних цілях місцеві ресурси та козацькі полки. І хоч вона ще не наважувалась відкрито піти на радикальні обмеження української державності. Рік у рік посилювався наступ на Україну. Вже стало звичним, що російська сторона розпоряджалась як хотіла воєнними й господарськими ресурсами Гетьманату. Та й значення голови Української держави було зведено до ролі звичайнісінького російського генерала, змушеного коритися тим чи іншим наказам. Нехтуванням високим становищем і приниженням гідності Мазепи також можна пояснити його роздратування та обурення. Метою російської політики, було цілковите знищення української самобутності. Тому таку пильну увагу привертали різні заяви російської сторони. Її дії сприймалися з чимдалі більшою недовірою. Поживу для цього давало поступове обмеження прав України.

3. Причини краху планів Мазепи

1) Російський цар, довідавшись про перехід до шведів Мазепи, впав у страшенну лють. Не гаючи часу, він вирішив помститися на столиці гетьмана Батурині. Туди з війсь ком відправився Меншиков. Батурин був добре укріплений і мав близько 10 000 війська під орудою полковника Чечеля і гарматного осавула Кенігсека, родом німця. Штурм захисники відкинули, але серед них знайшовся зрадник - полковий старшина Ніс, котрий показав росіянам таємний підземний хід, яким нападаючі вагони увірвалися в місто. Все населення Батурина, включаючи жінок і дітей, було знищене. Козаків, які потрапили у полон живими, нападники закатували, їх тіла прив'язали до дощок і кинули у Сейм, щоб плили і лякали тих, хто думав перебігти до Мазепи. Помстившись на батуринцях, Меншиков відступив, бо до міста наближалися Мазепа із шведами.

2) Блискавичні дії Петра І поєднували обіцянки з терором. Він домігся того, що заляканий і обдурений народ, не маючи правдивої інформації про наміри Мазепи, залишився в цілому пасивним.

Вже наступного дня після отримання повідомлення про перехід Мазепи до шведів Петро І звернувся з маніфестом до українського народу. В цьому просякнутому відвертою брехнею і демагогією документі він, підступно граючи на антипольських настроях українців, оголошував, що Мазепа хоче повернути Україну під владу Польщі, а православні церкви передати уніатам. Удаючи з себе батька народу, Петро І обіцяв боронити його прав, тут же заявляючи, що Мазепа без відома Москви наклав на народ задля власного збагачення великі побори, і, що він (Петро І), довідавшись про це, велів «ції тяготи нині з малоросійського народу зняти. У маніфесті наказувалося старшині негайно з'явитися у Глухів для обрання нового гетьмана.

За наказом царя до Глухова з'їхалась частина старшини. Гетьманом обрали стародубського полковника Івана Скоропадського. Був кандидатом на гетьмана і чернігівський полковник Полуботок, але Петро І відвів його кандидатуру: «Полуботок дуже хитрий, з нього може вийти другий Мазепа. Нехай краще оберуть Скоропадського». Ця фраза проливає світло на те, якою насправді була свобода вибору.

Після обрання гетьманом Скоропадського Петро І нагородив вірних йому старшин: наказним полковникам присвоїв звання повних полковників, роздав жалувані грамоти на землі і села. Іван Ніс за здачу Батурина отримав прилуцьке полковництво. Багато маєтностей одержав Полуботок. Разом із старшиною щедрі подарунки за рахунок сконфіскованих у мазепинців маєтків здобули царські генерали і міністри Меншиков, Головкін, Долгоруков, Шафіров, Шереметьев. Цар також обіцяє простити всіх, хто протягом місяця покине Мазепу і пристане до російського війська. Одними з перших від Мазепи до Петра І перебігли Данило Апостол І Гнат Галаган.

3) Тим часом Мазепа, прибувши до Батурина, побачив руїну. То був для нього великий удар: загинули вірні йому козаки і населення, пограбовано військовий запас. Це і події, які відбулися після Глухова, перекреслили плани гетьмана зібрати під своїм проводом все козацьке військо. За таких умов останньою надією Мазепи стало Запорожжя, відносини з яким були не найкращими. Мазепа не раз скаржився на запорожців російському урядові, звинувачуючи їх у сваволі, зв'язках з кримськими татарами тощо. Особливо його турбувало, що Запорожжя вносить елементи дестабілізації на Гетьманщині.

Список використаної літератури

1. Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. - К., 1991.

2. Борисенко В. Курс української історі. - К., 1996.

3. Боршак І., Мартель Р. Іван Мазепа: Життя й прориви великого гетьмана. - К., 1991.

4. Костомаров Н.И. Мазепа. - М., 1992.

5. Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. - К., - 2001.

6. Мазепа - людина й історичний діяч/ Упор. Й. Чікало. - К., 1991.

7. Орест Субтельний, Україна Історія, 1994.

Размещено на Allbest.ru