Слобідські полки козак Сумщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Слобідські полки

Після важкого Білоцерківського договору Б.Хмельницький дозволив людям тікати від утисків поляків на землі від Київщини до Дону. На нові землі козаки принесли свій лад. Було утворено п'ять слобідських полків. Всі козаки поділялись на компанійців і підпомічників. Компанійці несли службу а підпомічники забезпечували їх провіантом.

Царат був зацікавлений у збільшенні мобільності своїх військ і тому не потребував від козаків піхоти. Всі Слобідські полки були кінними.

Козаки приймали активну участь в боях і походах російської армії. Користуючись козацькими навичками і прийомами вміло виконували бойові задачі. Не дивлячись на це, царат постійно обмежував права козаків і нещадно їх експлуатував. Тисячі козаків було залучено до будівництва Української лінії, за власний рахунок та до утримання регулярних підрозділів царської армії. Все менше і менше козаків могло дозволити собі утримувати коня і зброю.

Козаки мали своїм коштом одягатись і споряджатись. Одяг їх був традиційно козацький. Лише 1743 р. козаки вперше отримали однострої. Черкеска була синього сукна з срібним оздобленням, а каптан та шаровари встановлювались для кожного полку окремо. Так Сумський полк отримав блакитні, Ізюмський - червоні, Острогозький - померанцеві, Охтирський - зелені, Харківський - жовті.

Озброювались козаки рушницями, пістолями, шаблями та короткими списами, якими вправно володіли не лише верхи, а й в пішому порядку.

Постійне збільшення регулярства, участь в довгочасних війнах і відсутність турботи з боку держави призвели до зубожіння козаків і втрати бойової спроможності слобідських полків. 1765 р. їх було переформовано в регулярні гусарські полки.

Про козацький чуб або оселедець

Питалися козака: "Що то за причина,

Що в вас гола голова, А зверху чуприна ?"

"А причина то така: Як на війні згину

-- Мене ангел понесе

В небо за чуприну".

Довгi вуси й трохи посивiлий оселедець скрашали обличчя ознаками досвiду й спокою, а срiбна булава, що блищала у його дужiй руцi, нагадувала всiм про велику владу запорозького кошового отамана...

Оселедець, що не кажіть, не просто атрибуті не середньовічна мода - це ознака відмінності, певного статусу.

Інший варіант - Коса на голові - то знак, що воїн знаходиться у стані священної війни і готовий у будь-яку хвилину вмерти за свою землю і рід.

Чуб (оселедець) це не тюркська і не типова слов'янсько-норманська фризура, адже варяги голову не брили і навіть заплітали косички, а якщо китайці і японці тюрки (вони теж брили голову) - то я всевишній месія буда-алах-ярило . То ж звідки пішов чуб? Давайте спробуємо розібратись.

У деяких норманів теж були чуби! Але в яких норманів? Звичайно в тих, що спілкувалися з слов'янами. На голові у норманів така зачіска була ознакою знаті - ярлів. Нормани, які завоювали Англію мали виголені голови та широкий чуб спереду. Така зачіска була розповсюджена серед кельтів. Останні вважали довгі пасмі волосся, як ознаку божественності. У IX ст., за династії Каролінгів, франкські воїни носили зачіску, що нагадувала український чуб-оселедець.

Чуби також носили древні германці - готи (остготи), які жили в степах України, тому ця зачіска була поширена серед скандинавів і українців. Слов'янська язичницька ідолографія практично не знає довгобородих богів і зовсім не знає довговолосих.

Праукраїнські племена зображали своїх ідолів з вусами, але без борід (Перун, у якого „вус злат”). На мініатюрах Радзивіллівської літописі у Перуна усів не видно, як і бороди. Зате виразно помітний чуб-оселедець, зовсім по-запорозькі спадаючий до лівого вуха. Історики твердять що, Руси (скандинави) Київської Руси-України IX-XI ст. голили бороди і голови. Дотримуючись княжої військової традиції, запорожці, так само як і військо вікінга Святослава, голили голову і бороду, залишаючи вуса і чуб. Треба тут сказати, що в середньовічній Європі християнська церква виступала проти звичаю “вирощувати на обличчі щетину”. Козьма Празький, описуючи знатного чеха доби Болеслава Грізного, відзначає подвійний чуб на його голеній голові.

„Велика хроніка”, описуючи останньогопредставника родової знаті на польський престол - Котишко, каже, що його голова була голою, за винятком одного жмутка волосся на маківці - повна аналогія зі Святославом. Схожа зачіска у князя Вацлава на мініатюрах Вольфенбюттельської рукописі. Спорідненні слов'янам балтійці теж не були схильні відпускати волосся і бороди. На середньовічних зображеннях прусів бачимо голені бороди, довгі вуса і коротко підстрижені волосся (іноді розпізнаються чуби). В іконографічної традиції Литви зображення Ягелло (Ягайло) дуже походить на князя Святослава. Такій же був і загальний вигляд литовської шляхти того часу.

На острові Мальта в каплиці Арагона єцікавий надгробок Великого магістра Мальтійських лицарів Ніколо Котонера, виконаний скульптором Доменіко Гвіді (1628--1701). Один з атлантів, що підтримує цей надгробок, схожий на запорожця, котрий розриває пута. Мистецтвознавці сходяться на думці, що це зображення литовського князя Радивила , що був гребцем на галері у турецькому полоні, і якого пізніше визволили мальтійські лицарі. І знову запитання: чому у князя козацька зачіска?

Шведський історик Йоган Гербіній у описі давнього світу згадує борисфенітів-косоносців(жителів басейну Борисфена-Дніпра). Невідомий перський автор 9-го століття н.е. у праці «Книга кордонів світу» описує русів: «народ русів войовничий. Вони воюють зі всіма невірними і завжди виходять переможцями…серед них є група з моровват (лицарів).

Вони шиють шаровари приблизно з 100 гязів тканини, які надягають і обертають вище коліна…вони шиють шапки з шерсті з хвостом (шликом)». Цілковитий опис козака в шароварах і у шапці з шликом. Загалом сліди поширення оселедця у світі помітні по мірі розселень арійських племен з Наддніпрянщини.

В Мізині, на березі ріки Рось, українські археологи знайшли найдавніше у світі зображення козака з чуприною, вирізьблене на кістці мамонта. Вік зображення -- 20 тисяч років. Але радянською історіографією навіть згадувати про це зображення було суворо заборонено. Адже ця знахідка переконливо доводить, що батьківщиною арійських племен була саме Україна.

В арійських племен, котрі в давні часи переселились до Індії, ця зачіска була ознакою військової касти -- кшатріїв. Кшатрії носили її ще чотири тисячі років тому. У них вона мала назву „шикхандака" і була вона властива індійським богам вітру, Крішні (як символу воїнства). Вважається, що ця зачіска символізувала сонячний промінь, знак сонця. Крім того, чуприна, яка формою нагадує шлик на козацькій шапці, свідчила про зневагу кшатрія до смерті. Адже через чуприну безсмертна душа його підніметься до сонця.

Позбавити чуприни козака вважалося найбільшою ганьбою. Про надзвичайно високий статус цієї зачіски у запорожців свідчить і суворо регламентований спосіб носіння чуприни, закрученої саме за ліве вухо.

Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди,-- пояснював колишній запорожець Антін Головатий великому князеві Костянтину Павловичу, -- шаблю, шпагу, ордени та ін. носять зліва, то й чуприну, як знак завзятого і відважного козака, слід також носити зліва". В Україні існував навіть спеціальний термін „чуприндир" -- хоробрий, як запорожець, що носить чуприну на голові. Як зробити чуприну:

Вся голова голилась чи стриглась при тілі, над самим же лобом зіставляли кругле пасмо волосся пальців у три ширини. Волосся те часом відростало в довгу косу, яку можна було, зачесавши на лівий бік, або обвести кругом голови і замотати за ліве ухо, або просто довести до нього і замотати. Частіше, коли вона була не дуже довга, тільки спускалась на вухо, і кінець її теліпавсь на плечі. слобідський козак чуприна український

Така коса надавала лицю дуже войовничий вид і оригінальну красу. У маленьких хлопчиків чуприну підрізували у рівні з бровами, щоб не лізла в очі. У старших голова не завсіди була гладко виголена, заростала невеликим волоссям, і так зіставалася подовгу, особливо так було у старих дідів, що не любили чепуритися.

Чуприну носили запорізькі козаки і ті люди, котрі, так чи сяк, мали зносини з ними, як от чумаки і ті селяни, що жили близько до Запорожжя. В Гетьманщині ж, мабуть, носили тільки ті козаки, що якийсь час жили в Січі і вернулись назад. Треба думати, що і в Січі деяка старшина, як от писарі тощо, носили чуб.

Размещено на Allbest.ru