Російсько-грузинська війна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

Інститут розвитку дитини

Реферат

на тему:

«Російсько - грузинська війна 2008 року»

Виконала:

студентка 311 СДК гр.

Момот Тетяна

Київ 2014

ПЛАН

ВСТУП

1. Загальна характеристика конфлікту Росії та Грузії

2. Причини загострення ситуації у Південній Осетії та Абхазії

3. Основні небезпеки та ризики у зв'язку із російсько-грузинською кризою 2008 року

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

російський грузинський конфлікт війна

Війна на Кавказі стала найбільшим викликом міжнародному співтовариству останніми роками. Під час інтерв'ю з британським виданням «Таймс» Президент України В. Ющенко дав таку оцінку цього конфлікту: «Останні події в Грузії засвідчили, наскільки крихкими можуть бути мир і стабільність не лише в окремо взятій країні, а й у цілому регіоні. Уперше в Європі після «холодної війни» іноземна армія вторглася на територію суверенної держави без будь-яких визнаних світовою спільнотою правових підстав» [2].

1. Загальна характеристика конфлікту Росії та Грузії

Російсько-грузинський конфлікт серпня 2008 р. слід розглядати у контексті загальної геополітичної ситуації в Чорноморсько-Каспійському регіоні. Причини та наслідки цієї кризи торкаються інтересів багатьох акторів міжнародних відносин, мають глибоку історію та зв'язок з іншими подіями у світі, зокрема проголошенням незалежності Косово у лютому 2008 року.

Багато експертів вважають, що російсько-грузинська війна серпня 2008 р. та чергова газова криза у відносинах Російської Федерації та України початку 2009 р. є взаємопов'язаними подіями - частинами загального плану, щодо дестабілізації ситуації у регіоні, недопущення вступу Грузії та України до НАТО, спотворення їх іміджу на світовій арені та просування власних альтернативних проектів транспортування енергоресурсів в обхід двох держав [3].

Початок конфлікту

Загострення ситуації на кордоні між автономією та Грузією почалося наприкінці липня та на початку серпня 2008 року. Кожна із сторін звинувачувала іншу у початку військових дій. Значне погіршення відбулося 1 серпня, коли в результаті терористичногоакту були поранені шестеро грузинських поліцейських. У відповідь на це почався обстріл Цхінвалі з грузинського боку, що викликало ескалацію конфлікту та обстріл позицій супротивника з обох сторін. 3 серпня Південна Осетія почала евакуацію цивільного населення з Цхінвалі -- було евакуйовано близько 2,5 тисяч людей.

7 серпня президент Саакашвілі виступив по телебаченню із заявою стосовно протистояння навколо Цхінвалі, обіцяв автономію Осетії, амністію учасникам боїв та проголосив одностороннє припинення вогню. Попри це, вночі продовжилися обстріли грузинських сіл, що призвело до повномасштабного наступу грузинських сил на позиції сепаратистів, що було охарактеризоване, як спроба «відновити конституційний лад на частині території Грузії». О 23:00 того ж дня, президент Південної Осетії Едуард Кокойти заявив про початок штурму Цхінвалі грузинською стороною [1].

2. Причини загострення ситуації у Південній Осетії та Абхазії

Фактично існує три основні версії причин конфронтації:

1. Прагнення РФ не допустити розширення НАТО на схід та залишити пострадянській простір у зоні свого впливу.

2. Намагання зіпсувати імідж Грузії як транзитера газу і нафти з Каспійського регіону та звести нанівець спроби альтернативних енергопостачань до Європи (нафтопроводи „Баку - Тбілісі - Джейхан”, „Баку - Тбілісі - Супса”, та газопровід „Баку - Тбілісі - Ерзурум” і проект газопроводу „Білий потік”).

3. Бажання Грузії привернути увагу міжнародного співтовариства, в першу чергу НАТО та ЄС, до проблеми неврегульованості конфліктів на її території та „неадекватних діях Росії” з метою якнайшвидшого вступу до Північноатлантичного Альянсу [3].

Протягом останнього часу в засобах масової інформації розглядається доволі варіативний спектр причин конфлікту.

Пошук причин фокусується в кількох площинах (кожна з яких має кілька вимірів) через двоїстість причин конфлікту: з одного боку, своїм корінням вони сягають у минуле, а з другого - спрямовані в майбутнє.

Перша причина пов'язана зі змінами у світі в умовах глобалізації. Можливості врегулювання конфліктів як на етнічному рівні, так і на конфесійному постійно звужуються, а для їхнього подолання вже недостатньо методів і ресурсів «однополярного світу», основи якого були закладені в 1990-х роках і здавалися непорушними [1

Друга причина - інституційна криза та подальше руйнування міжнародно-правової системи (зокрема, поступовий демонтаж Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, криза процесу реформування ООН та інших міжнародних інститутів), що спричинює зростання напруженості у світі. Реальністю ХХІ ст. стало те, що напруга старих і нових конфліктів перевищує політичні й інституційні можливості міжнародного співтовариства чи окремих держав з їхнього розв'язання. У цьому сенсі війна на Кавказі також стала найбільшим викликом міжнародному співтовариству за останні роки.

Третя причина - історична обумовленість конфліктів в умовах розпаду і після розпаду імперій. Ці процеси супроводжуються складними проблемами територіальних розмежувань, психологіними потрясіннями, нестабільністю, напруженістю, пошуком національних ідентичностей тощо. Так було з розпадом Османської імперії, Британської та інших.

Четверта причина - геополітичний аспект. З точки зору сучасних російських владних центрів, проблема територіальності та кордонів набуває досить серйозного геополітичного значення.

П'ята причина - спроба розв'язання проблем в умовах глобальної кризи й намагання використати енергетичний ресурс. Відомо, що конфлікти є спробою перенесення (зміщення) акцентів в умовах кризових ситуацій.

Шоста причина - боротьба за лідерство на міждержавному рівні. Передусім ідеться про вмонтування східної й західної стратегії Росії в загальний світовий політичний контекст як на рівні енергетичної проблематики, так і на рівні регіональної й глобальної безпеки і розвитку. У цій формулі ніби об'єднується кілька причин, що спонукали Росію до конфлікту [2].

3. Основні небезпеки та ризики у зв'язку із російсько-грузинською кризою 2008 року

Російська Федерація активно намагається зіпсувати імідж України та Грузії як надійних транзитерів енергоносіїв до Європи, в першу чергу роблячи акцент на неадекватні дії Тбілісі та Києва, зокрема, у кризових ситуаціях.

Російсько-грузинський конфлікт наочно продемонстрував рівень прийняття рішень у РФ, а саме провідну роль Прем'єр-міністра В. Путіна, а також силу впливу його персональної позиції на формування внутрішньої та зовнішньої політики. Фактично під час усієї компанії робилися заяви проти особисто Президента Грузії М. Саакашвілі, якого керівництво РФ негативно сприймало ще після Революції роз 2003 р., а не проти держави Грузія або її народу.

Важливим моментом є факт непідтримки з боку членів СНД та Шанхайської групи військових дій Росії проти Грузії та невизнання незалежності Абхазії та Південної Осетії. Особливого значення має відмова Білорусії, як основного союзника та сателіта РФ на пострадянському просторі, визнати незалежність грузинських регіонів [3].

Прогнози щодо розв'язання проблеми

На сьогодні можливі два варіанти розвитку подій щодо Південної Осетії:

1. Входження Південної Осетії до складу Російської Федерації шляхом об'єднання з Північною Осетією.

2. Початок дестабілізації ситуації у Північній Осетії з метою відокремлення від РФ та об'єднання з Південною Осетією в окрему незалежну державу. Цей варіант є менш вірогідним у короткій перспективі через велику централізацію влади у середині РФ, низький рівень соціально-економічного розвитку регіону і таким чином неможливість самостійно фінансувати розвиток держави [3].

Наслідки війни

Росія змогла довести свою військову перевагу, основою якої стала чисельна і матеріальна перевага над Грузією. Головним наслідком війни стала спроба легітимізації з боку Росії відрізання грузинських провінцій шляхом визнання їхньої незалежності. Фактичні втрати Грузії склали кілька сільських районів, які за часів СРСР входили в склад автономій, але контролювалися до війни грузинським урядом. Перегляд пострадянських кордонів у силовий спосіб з боку Росії не знайшов розуміння у світі: реакція інших країн показала, що в Росії немає союзників щодо силової ревізії кордонів, попри всі старання російської дипломатії.

Грузія зазнала військової поразки, і на кілька тижнів втратила контроль над значними своїми територіями і стратегічними пунктами. У найнапруженіший момент протистояння постала серйозна загроза штурму Тбілісі для усунення режиму Саакашвілі російськими танками, і на цьому етапі знадобилося енергійне втручання посередників в особі голови ЄС Ніколя Саркозі.

Уряд Грузії був підданий західними оглядачами суворій критиці за те, що не передбачив у відповідь на силове вирішення внутрішніх проблем жорстку військову відповідь Росії і несумірність сил.

Сподівання Грузії на підтримку Заходу справдилися лише частково. Захід своїм дипломатичним втручанням справді зупинив розгортання військової операції за найгіршим для грузинів сценарієм і офіційно засудив надмірне використання сили Росією. Але водночас західні країни в умовах поглиблення світової фінансової кризи утрималися від введення прямих економічних чи інших санкцій проти Росії, хоча такі заклики лунали. Рішучішими тут були країни «нової Європи», які на собі знають, що таке російська агресія, і США. НАТО на півроку зупинило співпрацю з Росією і одразу по війні провело символічну виїзну Раду НАТО у Тбілісі. Стриманішу позицію зайняли важковаговики ЄС Франція, Німеччина, Італія з огляду на важливість значного експорту цих країн до Росії.

Війна у Грузії мала значні економічні наслідки: з початком бойових дій різко впали акції російських компаній і відобразилися не тільки на російському, але й на світовому ринку [1].

ВИСНОВОК

Отже, можна зробити висновок, що велику роль у конфлікті відіграло прагнення Росії до лідерства на пострадянському просторі та глобальна стратегічна мета - стати визначальним гравцем на арені сучасної міжнародної політики. Збройний конфлікт на Південному Кавказі зі всією очевидністю показав, що Росія, відчуваючи останнім часом зростання своєї потужності, хоче на свою користь змінити динамічну систему міжнародних відносин початку ХХІ століття. Влучно з цього приводу висловився міністр оборони США Роберт М. Гейтс: «В остаточному підсумку Росія стоїть перед вибором: повністю інтегруватися до складу міжнародної спільноти та стати її відповідальним учасником або перетворитися на ізольовану, антагоністично налаштовану країну, яку багато держав світу сприйматимуть лише як «бензоколонку» Європи» [2].

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Вікіпедія. Вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Російсько-грузинська_війна_2008

2. Киридон А. М. Причини російсько-грузинського конфлікту 2008 року: глобальний вимір [Електронний ресурс]. - Режим доступ: http://www.kymu.edu.ua/vmv/v/07/kyrydon.htm

3. Шелест Г. Грузинсько-російський конфлікт і його наслідки для енергетики та безпекової ситуації в чорноморсько-каспійському регіоні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/monitor/mart2009/13.htm

Размещено на Allbest.ru