Історія становлення спеціальної освіти в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія становлення спеціальної освіти в Україні

Навчання і виховання дітей з вадами психофізичного розвитку в Україні має давню історію. Україна, як і багато інших держав світу, пройшла довгий шлях від патронування як своєрідної форми громадської опіки цих дітей до створення приватних виховних закладів спочатку для глухих, сліпих, а пізніше і для розумово відсталих дітей. Зокрема, починаючи з середини XIX ст., у різних губерніях за ініціативи прогресивних громадських діячів, педагогів і лікарів було відкрито перші заклади для глухих дітей: школи у Львові (1830), Одесі (1843), Харкові (1869), с. Тіге Таврійської губернії (1885), с. Вармс Херсонської губернії (1887) [3, 182-183]. У другій половині XIX ст. відкрили й перші спеціальні заклади для сліпих дітей -- училища у Києві (1884), Кам'янці-Подільському (1885), Харкові (1887), Одесі (1887), Чернігові (1892), Полтаві (1894) [2, 20--34].

Ще в першій половиш XIX ст. робилися спроби відмежувати від психічно хворих осіб глибоко розумово відсталих і налагодити з останніми навчально-виховну роботу. У 1836 р. за ініціативи проф. П. Бутковського, керівника кафедри психопатології Харківського університету, при Харківській психіатричній лікарні було відкрито відділення для глибоко розумово відсталих дітей «Школа у ворот больницы» [4,..13].

На початку XX ст. почали створювати й перші заклади для розумово відсталих дітей легшого ступеня. У 1904 р. за ініціативи дочок проф. І. Сікорського Ольги та Олени у Києві відкрився приватний «Лікарсько-педагогічний інститут для розумово недорозвинених, відсталих і нервових дітей». Діяльність цього навчального закладу не обмежувалася лише навчанням, вихованням і лікуванням дітей. Значну увагу персонал закладу приділяв вивченню дітей, з'ясуванню причин порушень їх розвитку, консультуванню батьків. У 1915 р. у Харкові відкрилися перші в Україні класи для розумово відсталих дітей при міських початкових училищах.

Специфіка навчально-виховної роботи у спеціальних закладах полягала в тому, що класи комплектувалися меншою кількістю учнів, ширше використовувалося унаочнення, скорочувалася тривалість навчальних занять, вивчення предметів навчального плану поєднувалося з елементарною ремісничою працею. В режимі роботи цих закладів багато часу відводилося екскурсіям, прогулянкам, іграм, спостереженням у природі, самообслуговуючій праці. психофізичний інститут дефектологія

Навчання і виховання дітей з вадами психофізичного розвитку в системі державної освіти стало реальним фактором у післяреволюційний час, який характеризувався розгортанням творчої науково-теоретичної, організаційної та методичної роботи з комплексу проблем. За досить короткий період (1918-1930 рр.) в Україні було розроблено нову методологію спеціальної освіти різних категорій дітей, новий зміст навчально-виховної роботи, побудований на принципах соціального виховання, створено диференційовану мережу спеціальних шкіл і нормативно-правову базу їх діяльності, налагоджено підготовку кадрів -- дефектологів.

З 1930 р. науково-дослідна і методична діяльність відбувалася на базі створеного в Харкові Інституту фізичної дефективності. Співробітники Інституту мали досліджувати та удосконалювати методи навчання, здійснювати реорганізацію системи спецзакладів, розробляти зміст навчання і виховання учнів, враховуючи особливості їх психофізичного розвитку.

Станом на 1941 р. в Україні функціонувало 128 спеціальних шкіл, в яких виховувалося 14100 учнів. Серед них: 84 спеціальні школи для глухих дітей з контингентом 10 тис. учнів [3, 298], 25 допоміжних шкіл з контингентом 3019 учнів [1, 117], 17 шкіл для сліпих дітей (967) і 2 -- для слабозорих, де навчалося 115 учнів [2, 57]. Навчально-виховний процес здійснювався за спеціальними навчальними планами і програмами, підручниками, адаптованими для різних категорій дітей.

До 1955 р. науково-пошукова робота з проблем навчання, виховання і розвитку дітей різних категорій здійснювалася в Науково-дослідному інституті дефектології УРСР (директор М. Грищенко). Вченими досліджувалося широке коло питань, пов'язаних з організацією навчально-виховної роботи у школах, розробкою змісту та методів цієї роботи, підготовкою кадрів-дефектологів, вивченням і впровадженням передового досвіду вчителів.

Після закриття Інституту питання навчання й виховання різних категорій дітей з особливостями психофізичного розвитку розроблялися у відділі дефектології (П. Гуслистий, І. Єременко) і секторі логопедії (І. Дьоміна), відкритих при НДІ педагогіки УРСР, та відділі спеціальної психології (А. Гольдберг, Н. Стадненко) при НДІ психології УРСР.

Початок 60-х років виявився особливо сприятливим для розширення мережі спеціальних шкіл, організації дошкільного виховання, створення диференційованої мережі спеціальних закладів для дітей з різними порушеннями розвитку і поліпшення якості навчально-виховної роботи. До 1960 р. мережа спеціальних шкіл-інтернатів розширилася на 62 одиниці, а контингент учнів у них -- на 9,6 тис. Майже втричі зросла мережа дошкільних груп при загальноосвітніх і спеціальних закладах. За наступних 10 років мережа спеціальних шкіл-інтернатів збільшилася ще на 124 одиниці, а кількість учнів у них -- на 30 тис. осіб [1,49-50].

Замість досі існуючих трьох типів спеціальних шкіл (для глухих, сліпих і розумово відсталих) створюються нові: для слабозорих, слабочуючих, для дітей із важкими порушеннями мовлення та опорно-рухового апарату. Окрім цього, у школах для слабочуючих дітей і дітей із важкими порушеннями мовлення почали діяти два відділення, кожне з яких мало певну специфіку навчання. Значно зросла мережа логопедичних пунктів (у 1961 р. їх налічувалося 56, а в 1968/1969 навчальному році -- 253). Логопедичну допомогу отримували 12 тис. дітей шкільного і дошкільного віку.

У 70 -- 80-х роках відбулися суттєві зміни у структурі спеціальної школи, змісті навчання і виховання учнів, навчально-методичному та нормативному забезпеченні їх діяльності. Спеціальні школи перейшли на нові навчальні плани і програми, що забезпечували тісніший зв'язок школи з життям, збільшення обсягу загальноосвітніх і загальнотрудових знань, практичних умінь і навичок, створення кращих можливостей для підготовки учнів до самостійного життя.

Важливою віхою подальшого розвитку теорії і практики спеціальної педагогіки та поліпшення результативності корекційно-виховної роботи у допоміжній школі, розвитку потенційних можливостей учнів стало запровадження в Україні диференційованого навчання. Теоретичні положення та методичні засади диференційованого навчання (диференціальна діагностика розумової відсталості, порядок комплектування класів за рівнем розвитку дітей, варіативність змісту навчання і методики фронтальної та індивідуальної роботи тощо) розроблялися і впроваджувалися у практику творчою групою науковців відділу дефектології НДІ педагогіки УРСР -- Л. Вавіною, Г. Мерсіяновою, В. Турчинською під керівництвом І. Єременка. Цей новаторський підхід, висвітлений у посібнику «Диференційоване навчання в допоміжній школі» за редакцією І. Єременка, став важливим підсумком тривалих наукових пошуків і викликав значний інтерес дефектологів інших союзних республік колишнього СРСР. Впровадження у педагогічну практику концепції диференційованого навчання розумово відсталих дітей переконливо довело правомірність поділу учнів на групи (за рівнем розвитку їх пізнавальної діяльності, рухливістю нервових процесів, розумовою працездатністю) та потребу в розробці диференційованого змісту освіти. Значна увага приділялася розробці широкого кола питань, пов'язаних з удосконаленням професійно-трудового навчання учнів допоміжних шкіл, вивченням досвіду їх роботи щодо підготовки вихованців до трудової діяльності.

З метою розробки теоретико-методичних і нормативно-правових основ навчання, виховання і розвитку дітей у нових умовах соціально-економічного розвитку, підготовки їх до самостійного життя та інтеграції в суспільство Президія АПН України прийняла Постанову про створення Інституту дефектології АПН України (листопад 1993) (з 2001 р. -- Інститут спеціальної педагогіки АПН України). В Україні створено розгалужену мережу спеціальних дошкільних і шкільних закладів, в яких навчаються, виховуються, отримують комплекс корекційно-реабілітаційної, лікувально-оздоровчої допомоги діти, котрі її потребують. Нині функціонують 142 спеціальних дошкільних заклади для всіх категорій дітей, а також створено мережу спеціальних груп, відкритих при 1200 дитячих садках звичайного типу. Разом дошкільним вихованням у них охоплено 45 тис. дітей. Це є надзвичайно позитивним явищем, оскільки у ранньому дошкільному віці закладаються основи для подальшого спеціального (слухового, зорового, мовленнєвого) та загального розвитку дошкільників.

Размещено на Allbest.ru