Гетьман Богдан Хмельницький

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Формування світогляду Богдана Хмельницького

2. Богдан Хмельницький - керівник визвольної війни українського народу

3. Богдан Хмельницький - фундатор української козацької держави - ознаки козацької держави в період гетьманування Б. Хмельницького

4. Смерть Богдана Хмельницького

Висновок

Вступ

В історії України постать Богдана (Зиновія) Хмельницького невід'ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким пов'язане встановлення Української держави, формування української нації. Його діяльність мала надзвичайно важливе значення для історичної долі сучасного українського народу. До нього Україна не знала на стільки розумного та дипломатичного політичного діяча. Він намагався підтримувати добрі відносини з багатьма варварськими сусідами, з якими до нього дуже небагато людей спробували би вести переговори. Богдан Хмельницький вірно розумів, що досягти розквіту неможливо, терплячі постійні навали загарбників. Та гетьман намагався під час перемир'я налагодити збройні сили тогочасної України, якими були козацькі дружини. Високі громадянські ідеали, в ім`я яких невтомно боровся з ворогами свого народу Богдан, благородна мета висвітила йому історичний шлях у віки.Особливим періодом цього сподвижницького життя стала Визвольна війна українського народу (1648 - 1654 рр.).

1. Формування світогляду Богдана Хмельницького

Народився Богдан Хмельницький під Чигирином, над річкою Тясмин, у хуторі Суботів 27 грудня 1595 року. Його батько, Михайло, з молодості служив при дворі заможного польського пана воєводи Даниловича, що держав великі староства на Україні: Корсунське й Чигиринське. Староства - великі коронні маєтки, часом завбільшки з повіт або й більші. Король давав їх у державу великим панам: вони брали на себе з них доходи, а четверту частину з того давали на військо. Та пани самі в тих староствах не жили, ними не правили, навіть і не заглядали до них. Правили їх управителі (підстарости) й різні службовці. Михайло Хмельницький був таким службовцем в старостві Чигринськім, і за службу дозволив йому староста у 1616 році заснувати собі хутір на тім місці, де він собі обрав.

Ріс Богдан серед життя бурхливого та небезпечного, тому що час був такий, що з хутора на поле не виїдеш без рушниці. Люди косять чи орять, а вартовий стоїть, татар вартує. Та як запале вогонь вартовий, то треба було тікати - татари сунуть. Богдан почав свою науку вдома, продовживши її в одній з парафіальних шкіл Києва. Коли 1608 р., польський канцлер, ревносний єзуїт Станіслав Жолневський заснував у Львові латинську школу, чи як її ще називали - єзуїтську колегію, він запропонував Михайлу Хмельницькому, який служив колись у нього, віддати до колегії сина. І той не посмів ослухатися. Майже 5 років провчився Богдан у Львові, пройшовши "всі тодішні класи добірних наук під керівництвом найкращих вчителів...". Саме тут він отримав знання багатьох мов, знайшов друзів, се-ред яких, очевидно, був і майбутній київський митрополит, визначний церковний та культурний діяч Петро Могила, який тоді навчався у Львівській братській школі. Але, все ж, тягло його на батьківщину. І тому не схотів він лишатися в тих дальніх та безпечних сторонах - іти служити до суду або при дворі великого пана, а повернувся назад на Дніпро. Пішов на Запоріжжя, на Січ, бо там найкраще можна було навчитися військовій справі, стати досвідченим військовослужбовцем, відважним начальником.

Світогляд Б. Хмельницького формувався під впливом православної церковної ідеології, козацько-старшинського середовища. Закінчивши єзуїтський колегіум Б. Хмельницький твердив, що "все на світі, і добре і лихе, діється з волі Божої". Як людина свого часу, він був глибоко віруючим. Гетьман писав, що війна ведеться за віру "старожитну", за вольності, що "Творець ізбавитель наш Ісус Христос, ужаловавшись кривд убогих людей і кривавих сліз,сиріт бідних… ратовати нас рачил, Бог перемоги під Жовтими Водами і Корсунем допоміг опановати".

"Усе, що відбувається з монархами і могутніми рицарями, підкорено часові та Божій волі." - вважав Б. Хмельницький. "Неможливо всебічно і ґрунтовно визначити людські вчинки, не враховуючи їх закономірностей та одвічної волі неба. Справедливість цього світу так розмірена, що в одних відбирає, а другим дає владу і мудрість. Кривда ж, гніт і неволя викликають сувору помсту з боку справедливості." - писав він. Водночас у заяві польським послам на початку 1649 р. у Переяславі гетьман говорив: "Від Бога я одержую милість при допомозі моєї шаблі".

2. Богдан Хмельницький - керівник визвольної війни українського народу

Після закінчення навчання повернувся в Чигирин. Освідчений, вправний у військовій справі юнак не міг бути осторонь подій, що творилися навколо. А події ці були дійсно історичними. Після придушення у 1596 р. повстання Северина Наливайка козацькі навали не втихомирилися, а по-чали нові виступи, основою яких стала відмова виконання повинностей, ухід на Запорожжя. Все це знаходило відгук в душі Богдана, зароджуючи зерна справедливості й жалю до свого народу. Не полишали його в спокої і слава запорожців, що ходили походами по Чорному морю, повертаючись, сповненими багатств та вдячності людей, яких визволяли з неволі. Проводирем їх був славний Петро Конашевич-Сагайдачннй. Не раз бував він у Чигирині. Знав і поважав Михайла Хмельницького. Відзначав і його освіченого сина. І, може, тому, коли довелося Сагайдачному йти 1618 р.на прохання польського короля Сигізмунда III разом з його сином Владиславом, який прагнув російського трону на Москву, взяв він з собою і Богдана. Є згадки, що виявив Богдан себе у цьому поході не боязким і вправним воїном. І навіть у скрутну хвилину врятував королевича Владислава. З того часу і запам'ятав королевич козацького сина і приязно ставився до нього аж до своєї смерті.

Після повернення в Україну Богдан Хмельницький служить у кінній сотні батька й разом з ним 1620 р. бере участь у битві під Цецорою проти турецьких військ. У цій битві героїчною смертю поліг Михайло Хмельницький, а його син потрапив у турецький полон. 1622 р. стараннями козаків, побратимів старого Хмеля, Богдана було викуплено з неволі. Він повернувся додому і знову став на козацьку службу в Чигиринський полк.

Про ці часи його життя ми й до сьогодні знаємо дуже мало. Відомо лише, що після повернення мати Анастасія Федорівна скоро вийшла заміж за королівського жовніра Василя Ставицького і поїхала з ним у Білорусь. Богдан залишився єдиновласним господарем хутора і доклав чимало сил до його подальшого впорядкування. А після того як 1625 р. одружився з Ганною Сомко, сестрою свого старого друга, переяславського козака, майбутнього наказного гетьмана Якима Сомка, почав будувати нову оселю з муром.

Після придушення повстання Б. Хмельницький був звільнений з посади військового писаря і призначений чигиринським сотником. У складі козацької делегації він їздив у 1638 р. до Варшави домагатись у короля полегшення становища козацтва. Це дало йому можливість краще вивчити політичну обстановку в Польщі та її міжнародне становище. У 1645 р. Хмельницький разом з іншими старшинами на запрошення французького уряду відвідав Францію. Старшина дала, свою згоду надіслати один з козацьких загонів, на чолі Іваном Сіркою, для участі у війні Франції проти Іспанії. Історики вважають, що в боях під Дюнкерком на боці французів разом з іншими, козаками брав участь і Б. Хмельницький. Отже, на початок Великого народного повстання 1648--1657 рр. Б. Хмельницький був зрілою людиною, мав великий досвід воєначальника і дипломата. Усе це забезпечило йому успіх у керівництві повстанням.

Повернувшись, він дізнається про те, що чигиринський староста О. Конецпольський заявив свої права на Суботів і у відсутність Богдана тероризував сім'ю - наїжджав на хутір, громив його. Забив найменшого сина. Інших - найстаршого Тимоша та середнього Юрія, дочок Катерину та Стефаниду залякав погрозами. Дружина від всього того смертельно захворіла і скоро померла. Богдан Хмельницький шукав допомоги у короля, але той, скутий волею магнатів, нічим не міг йому зарадити.

То був зойк народний. Восени 1647 р. поблизу Чигирина відбулася таємна нарада старшини. На цій нараді чигиринський сотник Б. Хмельницький говорив: "Так вони від-носяться не тільки до мене, - говорив він однодумцям, - так ляхи відносяться до всього народу українського, який вважають бидлом і схизматиками... Чого ми тільки не терпіли! Вольності наші знищені, землі відібрані, більша частина вільних лицарів перетворена у холопів... З явним наміром знищити козацтво, кількість реєстрових зменшено до 6 тисяч, та й там життя не краще рабів. Полковники, сотники -- все начальство в нас не вибране нами…А як страждають посполиті під вимислами своїх старост, дозорців!.. Та найбільш жахливо, що переслідують віру нашу, змушують нас до унії, розоряють наші церкви…". Наприкінці Б. Хмельницький закликав козацтво до єднання й одностайності у боротьбі за свободу рідної землі: "З'єднаймося, браття, повстанемо за віру православну, відновимо волю народу нашого і будемо єдині!". Його підтримали. Разом з сином Тимофієм і найближчими товаришами він у грудні 1647 р. подався на Запорожжя. І саме звідси, з споконвічної козацької праматері почав організовувати повстання.

На нараді було схвалено план повстання: знищити залогу коронних військ на Запорожжі, почати загальне повстання на "волості" (на Наддніпрянщині).

Польські власті, діставши відомості про "підбурювальну" діяльність Б. Хмельницького, ув'язнили його в Криловській фортеці. Над ним нависла загроза смертної кари. З допомогою друзів, зокрема полковника М. Кричевського, Хмельницькому вдалося звільнитися з ув'язнення. Опинившись на волі, він наприкінці грудня 1647 р. з групою однодумців утік в пониззя Дніпра, де й розпочав повстання за визволення України. Повстанці укріпили острів Томаківку (Буцьк) і зробили його своїм опорним пунктом. Захопивши човни, що прибули до січової гавані із зброєю та амуніцією для реєстрового полку, який тримав залогу на Січі, Б. Хмельницький спорядив і озброїв свій загін. На середину січня його загін нараховував уже 300 козаків-повстанців.

21 січня 1948 р. Б. Хмельницький напав на загін польських жовнірів, що стояв на Січі, і розгромив його. Корсунський полк реєстрового козацтва, який перебував на Запорожжі, не підтримав жовнірів, більша частина його перейшла на бік повстанців. Повстале козацтво (запорожці, реєстровці) на військовій раді, яку скликав кошовий отаман Ф. Лутай, обрало Б. Хмельницького гетьманом. Відразу після цього він звернувся до українського народу з промовою, в якій закликав піднятися на боротьбу проти польсько-шляхетського гніту. "Не коріться більше своїм урядникам, як невільники,-- говорилося в ній,-- ви, чиї батьки не визнавали ніяких законів (тобто законів, спрямованих проти козаків і покозачених ) і не корились ніяким королям. Лише силою та страхом смерті можна зламати силу гнобителів". Б. Хмельницький закликав селян та козаків спільно виступити проти ворога: "Щоб ударили одним ударом козаки і селяни… Що ж стосується мене, то не буду шкодувати ні життя, ні сил, буду готовий до всіляких незгод, все віддам за справу загальної свободи й покою, і душа моя не заспокоїться до тих пір, поки не здобуду цей плод, в чому я бачу найвище бажання для себе".

Звістка про повстання на Запорожжі і заклики Хмельницького сколихнули широкі народні маси. По всій Україні створювались загони ("купи") селян і міщан, учасники яких проголошували себе вільними козаками. Ці загони нападали на поміщицькі садиби, палили їх, нищили документи, забирали худобу, хліб, реманент, убивали шляхтичів, орендарів і посесорів. Багато таких загонів влилося згодом у козацьке військо Хмельницького.

Будучи стратегом і дипломатом, Хмельницький перед цим уклав угоду з кримським ханом. Він погодився послати на допомогу повстанцям загін татарської кінноти з 5 тис. чоловік на чолі з перекопським мурзою Тугай-беєм. Але, враховуючи недовіру між козаками і татарами, що склалась у результаті віковічного спротиву, хан зажадав, щоб старшина прислав у Крим заложників з кількох знатних козаків і, зокрема, сина Б. Хмельницького, Тимоша. Хмельницький розумів, що ризикує головами заложників, у тому числі і головою улюбленого сина. Знав і те, що татари не лише воюватимуть з поляками, а й грабуватимуть Україну, забираючи "ясир". І все ж він прийняв умову хана. Угода Хмельницького з ханом, укладена в лютому 1648 р., не тільки давала необхідний допоміжний загін кінноти, вона усувала також загрозу удару в тил повсталому українському народові з боку Кримської орди. З цього часу протягом всієї Визвольної війни татари будуть союзниками Хмельницького - зрадливими, непевними, які принесуть немало горя й біди, але союзниками, без яких обійтись було неможливо хоча б тому, щоб не стали вони союзниками інших і не вдарили у спину. Отже, угода була дипломатичною перемогою Б. Хмельницького.

Коронний гетьман Миколай Потоцький, у березні 1648 р. з тривогою писав королю: "Не було жодного села, жодного міста, в якому б не лунали заклики: до сваволі і де б не чинилися замахи на життя і майно своїх панів. Козацькі старшини бажають також самостійно володарювати в Україні, укладати угоди з іноземцями і сторонніми господарями і робити все, що лише завгодно їх волі й бажанню". Далі коронний гетьман зазначав: "Спочатку піднялось 500 бунтівників - самі по собі це жалюгідна сила, але проти них слід рушити цілу армію, бо ці 500 підняли бунт в змові зі всіма козацькими полками і зі всією Україною". За короткий час повстанців збільшилося до 3 тис. "Але боронь боже, - писав Потоцький, - щоб він (Хмельницький) пішов з ними в Україну. Тоді б ці 3 тисячі швидко зросли б до 100 тисяч, і нам вистачило б діла з цими свавільниками".

Польське командування вирішило будь-що не допустити об'єднання козацтва з селянськими загонами. У квітні 1648 р. 20-тисячна польська армія на чолі з коронним гетьманом, М. Потоцьким і гетьманом М. Калиновським вирушила на Запорожжя. В авангарді її йшов загін з 6 тис. чоловік на чолі з Стефаном Потоцьким - сином коронного гетьмана та козацьким королівським комісаром Я. Шемберком. Одночасно на байдаках униз по Дніпру пливли 5 тис. реєстрових козаків та 1,5 тис. німецьких ландскнехтів під командою шляхтичів-старшин генеральних осаулів І. Барабаша та І. Караїмовича. Вони мали висадитися поблизу Кам'яного Затону і приєднатися до С. Потоцького. Слідом за авангардними частинами у напрямі до Запорожжя рухалось і головне польське військо, ведучи одночасно боротьбу з селянськими загонами. До волосних козаків Потоцький звернувся з грізним наказом, яким рішуче забороняв їм іти на Запорожжя. "Знайте, - застерігав він, - що коли ви не виконаєте мого наказу, я звелю відібрати все ваше майно, яке ви маєте на волості, а жінок і дітей ваших вирізати".

Повсталі січовики, вирішили не чекати наближення польського війська. На Чорному шляху Б. Хмельницький з 6-тисячним загоном запорожців і реєстровців з'єднався з кіннотою Тугай-бея. Спільно з татарським загоном 19 квітня козаки вирушили назустріч противнику. Задум гетьмана полягав у тому, щоб не допустити з'єднання польських сил і розгромити його частинами. Вдалим маневром Б. Хмельницький примусив шляхетське військо зайняти невигідну для себе позицію в урочищі Жовті Води й утворити табір. Оточене польське військо розраховувало на допомогу реєстровців, що пливли Дніпром. Але реєстрові козаки в Кам'яному Затоні за закликом І. Ганжі, посланого Б. Хмельницьким, 24 квітня підняли повстання і, перебивши старшин - прихильників шляхетської Польщі - та обравши ватажком кропивнянського сотника Філона Джалалія, рушили під Жовті Води, де 2 травня приєдналися до запорожців.

На початку травня повстанське військо під проводом Богдана Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем розгромили армії Потоцького та Калиновського. І це були тільки перші перемоги у визвольній війні. Перемоги були свідченням полководчого таланту Богдана Хмельницького. Настав сприятливий час для народних виступів за волю України. Були виграні битви під Пилявцями (1648 р.), під Зборовом (1649 р.), під Батогом (1652 р.), під Жванцем (1653 р.). Та незважаючи на поразку через ханську зраду під Берестечком (1651 р.), Богдан Хмельницький проявив себе у цих битвах справжнім новатором і носієм передових ідей у воєнному мистецтві.

Після Корсунської битви воєвода брацлавський А. Кисіль писав до архієпископа Матвія Лубенського - правителя Польщі на час "міжкоролів'я": "…Військо наше розгромлене й розбите вщент… Раби тепер панують над нами; зрадник засновує нове князівство… Безумна чернь, рада тому, що Хмельницький оберігає її, піддаючи вогню й мечу один лиш шляхетний стан, відчиняє міста, замки й, вводячи його туди, як тріумфуючого переможця, вступає в його підданство. Київ оголосив він своєю столицею… Орда стоїть проти нас; татарський Кіш і табір цього нечестивого Тамерлана ще стоять під Білою Церквою. Одначе дійшли до нас вісті й чутки, що він бажає ще далі збільшити наші біди й свої успіхи. Вже й так воєводства Київське, Брацлавське, Чернігівське вважає своїми, погрожує Волині й Поділлю, а також і Руським землям…".

Після поразки під Корсунем польська шляхта в паніці покидала маєтки на Подніпров'ї, втікала на Захід. Українські селяни говорили: "Тікай, ляше, бо все, що на тобі, - то наше…". Путивльський воєвода ЗО травня 1648 р. доповідав у Москву, що шляхтичі і власті з міст Лівобережжя втекли до Польщі, а залишилися тільки міщани і селяни.

Розгром польської армії створив сприятливу обстановку для дальшого розвитку Великого повстання в усій Україні. Його хвиля охопила Чернігівщину, Київщину, Брацлавщину.

Головною його стратегічною рисою була рішучість наступальних дії з метою розгрома ворога по частинах у відкритому бою. Хмельницький виступив як новатор і носій передових ідей. У воєнному мистецтві, його знамениті засади, демонстративні атаки, удавані відступи та інші тактичні прийоми далися взнаки не одному польсько-шляхетському воєначальникові.

Ці перші перемоги засвідчили не лише полководницький талант Богдана Хмельницького і енергію, з якою він вів підготовку повстання, а й те, що для Визвольної війни був готовий грунт: вся козацько-селянська Україна сприйняла якого заклик як давно очікуваний і бажаний.

3. Богдан Хмельницький - фундатор української козацької держави

Найбільшим досягненням Хмельницького у процесі Національно-визвольної війни українського народу було утворення й формування Козацько-гетьманської Держави - Війська Запорозького (1648 - 1764). Саме з козацтвом народ пов'язував свою надію краще майбутнє, на волю. Образ козака протягом століть служив взірцем і запалюючим прикладом самовідданого служіння Батьківщині, мужності й відчайдушності у її за-хисті. Вони були взірцем бойової дружби, товариської вірності, воїнської честі й гідності. До козацької верстви належав і Хмельницький - засновник Української держави, він став і першим організатором адміністративного управління в ній. Як визначний політик, він немало сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становища України. Очевидно, ніхто ні до, ні після нього не вмів так майстерно використовувати суперечності між Туреччиною, Кримом та Польщею, між Польщею і Трансільванією та іншими країнами.

Шість років боротьби за Українську державу під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648- 1654 років) продемонстрували надзвичайно високий як на той час рівень громадянської зрілості наших предків. Перемоги українського війська над польською шляхтою, постать Богдана Хмельницького, як державного діяча, полководця, дипломата, запорозькі козаки і їхня легендарна відвага та умілість у бойових діях викликали захоплення всього світу. У короткий термін і в екстремальних умовах бойових дій створена Богданом Хмельницьким козацька держава мала всі риси державності і характеризувалася високими демократичними принципами самоврядування.

Козацька держава періоду Б. Хмельницького мала всі характерні для будь-якої держави ознаки: політичну владу, територію, політико-адміністративний устрій, право, суд і судочинство, фінансову систему та податки, соціальну структуру населення, власне військо, активну зовнішню політику.

Політична влада на звільнених територіях України та Запорожжя перебувала в руках гетьмана та старшини, обраної козацькою радою. Навіть в умовах війни козацькі ради розв'язували найголовніші питання внутрішньої та зовнішньої політики. Обраний козацьким товариством гетьман виконував законодавчі та виконавчі функції (видавав універсали, накази, розсилав листи). З часом у руках гетьмана зосередилася необмежена влада. Б. Хмельницький вже називав себе "самодержцем руським", посол Венеції говорив про нього як про "справжнього государя", а керівник англійської революції Олівер Кромвель називав його "імператором запорозьких козаків".

Що стосується території, то спочатку козацьке самоврядування поширювалося тільки на територію Запорозької Січі. Саме вона стала першим острівцем свободи й надії українського народу. Під час Національно-визвольної війни території, які були під владою козаків, значно розширилися. І хоч за українсько-польськими договорами цього періоду визволені території переходили з рук у руки. Середня Наддніпрянщина залишалася в центрі державотворчих процесів. Український історик І. Крип'якевич описав кордони української козацької держави по закінченні Визвольних змагань: "З Польщею - Яруга - Чернівці - Мурафа - Красне - Вінниця - Прилуки - Самгородок - Каменеброд - Макарів - Чорнобиль - Карпилівка; з Росією - традиційний кордон; з Туреччиною і Кримом - через так зване "Дике поле".

Політико-адміністративний устрій. На всій території, яку зайняла козацька армія, були знищені органи влади Речі Посполитої. Замість них започатковано полково-сотенну систему, яка виникла ще на Запорозькій Січі. На місцях керували сотенний та полковий уряди. Полковий уряд складався з полковника та його урядовців. Сотенний уряд складався із сотника та його помічників. На вершині козацької ієрархії стояв гетьманський уряд (гетьман та його помічники, які утворювали раду генеральної старшини при гетьмані).

Великі міста мали магдебурзьке право, влада в них належала магістратам, у найважливіших - отаманам. Більшістю міст керували городові отамани, що обиралися, а селами - сільські отамани.

Найвищим органом влади залишалася генеральна (військова) рада, яка розв'язувала політичні, військові та господарські питання.

Право, суд та судочинство. На звільнених від Речі Посполитої територіях не діяло польське судочинство. Використовувалися юридичні норми звичаєвого та козацького права, магдебурзького права тощо. Зберегли силу й Литовські статути, які захищали інтереси української шляхти та козацької старшини. Усі види польського гніту були ліквідовані, скасовано суворі покарання за протиправні вчинки проти королівської влади та магнатів, шляхти, католицького духовенства. Установлювалися покарання за зраду українському народові, за відмову надати допомогу в битвах, непокору та шкоду, заподіяну козацькій старшині.

Відбулася певна зміна судової влади. Із зростанням ролі й авторитету гетьмана під час Національно-визвольної війни до нього перейшли найвищі судові функції. Гетьманські та полковницькі універсали, рішення козацьких рад визначали правовий характер відносин в Україні.

Фінансова система та податки. Відомий український історик В. Антонович зазначав, що Б. Хмельницький мав блискуче фінансове обдаровання, він обстоював правильну податкову систему, ніколи не знав, що таке брак грошей, у нього завжди була готова наперед платня для війська.

Український гетьман увів до обігу власну монету, яку карбували в Чигирині. На одному боці цієї монети була зображена шабля, на іншому викарбуване ім'я гетьмана. З часів Національно-визвольної війни при гетьмані запроваджено посаду генерального підскарбія, який відповідав за стан фінансів гетьманської держави, за розподіл натуральних і грошових податків, установлював мито та ін. Систему податків і повинностей установлювали й регулювали універсали Богдана Хмельницького.

Соціальна структура населення. В умовах визволення України з-під магнатсько-шляхетського гніту поступово складалася нова соціальна структура держави. У Гетьманщині визначалося п'ять станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство, селянство. Стани поділялися на окремі соціальні групи, які розрізнялися правовим та економічним становищем. До привілейованої групи належали: українська шляхта, козацька старшина, найвище православне духовенство, міська знать. Їм значно поступалися в правах і соціальному становищі рядові козаки, міська біднота, селянство. В умовах Національно-визвольної війни козацтво отримувало помітну підтримку та увагу з боку Богдана Хмельницького. Щоб розширити соціальну базу Гетьманщини, він надав право селянам переходити в козацький чи міщанський стан.

У роки Національно-визвольної війни українське військо нараховувало до 300 тис. осіб. Воно складалося з представників різних верств суспільства й уперше в історії носило загальнонародний характер. В. Антонович вбачає велику заслугу Б. Хмельницького у створенні Української армії з цивільних людей (не козаків), які зовсім не знали ні військової справи, ні дисципліни. Українська армія була однією з найкращих у Європі за військовою організацією й тактикою. Під проводом Б. Хмельницького вона завдала поразки найкращим польським полководцям - Потоцьким, Вишневенькому, Чернецькому. У багатьох битвах Національно-визвольної війни українські війська виявили масову жертовність, героїзм, самопожертву в ім'я України.

Гетьманщина Б. Хмельницького здобула широке міжнародне визнання. Україна підтримувала постійні дипломатичні контакти з Росією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансільванією, Молдовським князівством. Українську державу визнали Венеція, Волощина, Швеція та інші країни. Усі інтриги польської дипломатії, спрямовані на ізоляцію Гетьманщини від європейського світу, зазнали провалу. Українська держава мала і свою символіку: прапор малинового кольору і герб, на якому було зображено козака з мушкетом і шаблею. За роки Національно-визвольної війни Україна Б. Хмельницького постала перед усім світом як суверенна, незалежна держава.

гетьман Богдан Хмельницький

4. Смерть Богдана Хмельницького

Життя Богданове було бурхливе, тяжке й нестерпне. Похід на Галичину літом 1656 року став останнім походом старого гетьмана, потім він став все більше упадати на силах і здоров'ї. Навесні 1656 року Богдан Хмельницький тяжко захворів. Він рідко вставав з ліжка і тільки часом міг приймати сторонніх людей у себе. Та Богдан тішився однією думкою, що передає булаву свою гетьманську до рук сина Юраська. Та говорив, що до булави треба й голови. Він пильно наставляв сина на гетьманську справу. Відтоді хвороба його не відпускала. У першій половині 1657 року вона загострилася і набрала небезпечного характеру. 27 липня (6 серпня за новим стилем) гетьман помер у Чигирині. Ховали його в церкві св. Іллі в Суботові. Але костей Хмельницького там зараз нема, бо кілька літ по тому предводитель поляків Степан Чернецький наказав викинути кості Богдана на глум та наругу. Та не здобув цим слави ні собі ні своїй дружині, бо глумився над кістками чоловіка, якого не міг перемогти живим.

Висновок

Богдан Хмельницький став найвидатнішим представником українського козацтва, та коли говорять історики за період козацької історії, коли запалала визвольна війна, то ніколи не обійдеться їхня думка без згадки про славного Гетьмана Богдана Хмельницького. Цьому, можна сказати, історичному визначенні гетьмана розкривається краса героїзму і величі подвигу славного сина України, легендарного воїна і патріота. Ніхто, як він, не зумів відчути душу народу, його найпотаємніші прагнення і думи. І народ увічнив його образ у невмирущих думах і піснях.

В особі Богдана Хмельницького український народ дістав такого вождя, який, як ніхто інший, розумів його потреби і бачив мету своєї діяльності у їх здійсненні. І саме на народні маси, козацтво спирався він у боротьбі за визволення українського народу від поневолення, за утвердження української держави.

Велич людини і пам'ять про неї визначаються її ділами. Життя і справи Богдана Хмельницького були віддані боротьбі за єдність і самостійність українського народу. Це забезпечило йому видатне місце не лише у вітчизняній, а й світовій історії, у нетлінній пам'яті нащадків.

Література

1. Історія України, Мирончук В.Д., Ігошкін Г.С.

2. Бойко, О. Д Історія України, 1999р.

3. ЯворницькийД. І., Історія запорізьких козаків, 1990р.

Размещено на Allbest.ru