Історія походження, суспільний устрій та звичаї стародавніх слов’ян

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Країну, де народився, які батьків, не вибирають. Але для того щоб свідомо полюбити її, людині необхідно зрозуміти душу свого народу, його минуле. А значить, необхідно знати історію своєї Вітчизни. На початку нової європейсько-християнської історії два племені взяли панівне становище і втримали його назавжди: німецьке та слов'янське, племена - брати одного індоєвропейського походження. Вони поділили між собою Європу, і в цьому початковому розподілі, в цьому початковому русі - німців з північного сходу на південний захід, в області Римської імперії, де вже закладений був міцний фундамент європейської цивілізації, і слов'ян, навпаки, з південно-заходу на північний схід, в незаймані і обділені природою простору, - в цьому протилежному русі лежить відмінність всієї наступної історії обох племен. Але, ми бачимо тільки, що одне плем'я із начала діє при найсприятливіших обставинах, інше - за найнесприятливіших. І що плем'я, яке при всіх найсприятливіших умовах вміло встояти, вміло зберегти свій європейсько-християнський спосіб, утворити могутню державу. Історія України завжди була наповнена драматичними подіями: боротьбою з іноземними завойовниками, княжими міжусобицями, народними повстаннями. Багато довелося подолати нашим предкам, щоб зараз їх нащадки могли з гордістю сказати: «Ми живемо на Україні».

Самого початку наша країна виникла як багатонаціональна держава, і народи, що входили до її складу, вносили свій внесок у розвиток культури, яка стала важливою ланкою в історії світової цивілізації. Наші предки освоювали нові землі й будували міста, створювали чудові пам'ятники архітектури та писемності. Вони явили дивовижні зразки самопожертви й любові до своєї Батьківщини.

Як ми дізнаємося про минуле. Пам'ять народу живе в усному творчості: билинах, давніх переказах, прислів'ях і приказках. Багато хто з них дійшли до нас із неймовірною дали століть. Але, нажаль, ні прислів'я, ні древні билини не дають нам можливості на власні очі побачити, як виглядали наші предки, в що одягалися, як жили. До того ж і самі билини, і народні пісні створені значно пізніше тих подій, про яків них розповідається. По берегах древніх річок, серед степів і на лісових галявинах підносяться мовчазні свідки давніх подій - кургани. Кургани - це древні могили, що зберігають спокій давно померлих предків.

Час нехай і неохоче, але все ж відкриває завісу над таємницями минулого.

Існує окрема наука, яка вивчає пам'ятки старовини. Це наука називається археологією. Археологи проводять розкопки древніх поселень, вивчають те, що таїлося в землі багато століть, і на підставі цих знахідок відтворюють реальну картину минулого.

Під час розкопок учені часто знаходять кістки домашніх і диких тварин, зерна різних злаків, оскільки старовинної начиння, дитячі іграшки із глини, прикраси. Дуже часто саме археологам вдається відповісти на питання, які безуспішно намагалися вирішити багато поколінь учених.

Під час археологічних розкопок були знайдені берестяні грамоти. Подібних знахідок безліч. Спочатку в Новгороді, а потім і в інших російських містах знайдені берестяні грамоти-листи древніх слов'ян один до одного. У Новгороді було виявлено 632 такі грамоти. У Старій Русі - 14, в Смоленську -10, у Пскові - 4, грамоти знайдені також у Твері, Вітебську, Мстиславі.

Подібно крихітним струмочкам, течуть і течуть до нас з минулого небагато збереглися до наших днів оповіді і тексти, справжні предмети побуту і, зливаючись, наповнюють могутній і світлий потік історії нашої Батьківщини. Вчені їх так і називають - історичні джерела. Вони дають уявлення про розвиток мови древніх слов'ян, оповідають про їхні особисті та господарських справах.

1. Походження слов'ян

Слов'яни належать до індоєвропейської сім'ї народів, а це значить, що їх предки, а також предки сучасних германців, литовців, латишів, греків, італійців, іранців, індійців і багатьох інших народів колись говорили на одній мові і жили у величезному просторі між Атлантичному і Індійським океанами, між Середземним морем і Північним Льодовитим океаном. Далекій прабатьківщиною слов'ян більшість вчених вважають територію від Альп до Карпат.

Задовго до слов'ян на зарослої дрімучими лісами території Східної Європи жили балтійські таугро-фінські племена. Вони були не дуже численні, місця вистачало всім, і мирне сусідство призводило до того, що місцеве населення змішувалося з прибульцями, сприймаючи їх зовнішні риси, мову, звичаї.

Приблизно 2-3 в. до н.е. сталася подія, надзвичайно важливе для всього людства: люди навчилися обробляти мідь, а потім бронзу.

Однак мідь в чистому вигляді рідко зустрічається в природі, а потреба в цьому металі все зростала. В решті-решт, це призвело до розвитку торгівлі між племенами до подальшого посиленню нерівності між ними. Боротьба за череди і пасовища змушувала предків слов'ян, німців і балтів освоювати нові території Центральної та Східної Європи аж до Середньої Волги.

Але на нових землях пасовищ часто не вистачало, оскільки вони були зайняті іншими племенами, і коли до 15 століття до нашої ери розселення припинилося, в європейських лісах і лісостепах знову почалася осіле життя. Незабаром на величезних освоєних просторах стали виникати нові споріднені мови: германські - на заході, слов'янські - на сході і в центрі Європи.

2. Земля наша

Якщо спробувати порівняти природні умови Східної та Західної Європи, то можна зробити один безперечний висновок: західна частина нашого континенту значно зручніше для життя.

Один з відомих російських істориків С.М. Соловйов писав, що західноєвропейська природа завжди була для людини ніжної матір'ю, а східна - суворою мачухою.

Середня смуга Східної Європи і зараз відрізняється великою кількістю лісів, а в ті часи великий лісовий масив тягнувся від середньої течії Дніпра на північ і північний схід до самого Балтійського моря, перемежаючись озерами і болотами. У лісах Східної Європи водилося величезна кількість білок, зайців, вовків, ведмедів, різних хутрових звірів, стадами бродили дикі кабани, зубри. У непрохідних нетрях вкривалося багато лісових птахів. Мешкали в дуплах дерев бджоли давали нашим предкам мед.

Південніше, там, де починалася лісостепова зона, була велика кількість родючих земель, здавна привертали землеробські племена. У мирні періоди історії жили тут предки слов'ян створювали квітучі поселення і вели жваву торгівлю з сусідніми народами.

У 5-6 вв. почався рух слов'ян на південь, і, Візантійська імперія стала відчувати все наростаючи й натиск на свої кордони. У цьому велике переселення слов'ян за Дунай і на Балканський півострів взяли участь як предки теперішніх хорватів і сербів, так і східні слов'яни.

3. Плем'я та рід

До 5-6 ст. у східних слов'ян склалися великі союзи племен: поляни, дреговичі, в'ятичі, кривичі, сіверяни, полочани та інші. Їх об'єднував спільну мову, звичаї і вірування. Короткі, але ясні вказівки на побут слов'ян вперше зустрічаємо у Тацит (Тацит Корнелій - римський історик кінця 1 - початку 2 в): порівнюючи слов'ян з народами європейськими і азіатськими, осілими і кочовими, серед яких вони жили. Тацит говорить, що їх повинно віднести до перших, тому що вони будують будинки, носять щити і б'ються пеши. Таким чином, перше достовірне звістка про побут слов'ян представляє їх нам народом осілим, різко відмінним від кочівників; в перший раз слов'янин виводиться на історичну сцену у вигляді європейського воїна, пеш і з щитом. Таке - то плем'я стало в областях нинішньої Росії та розселилося на величезних просторах, переважно по берегах великих річок. Слов'яни жили особливими пологами. «Кожен жив з родом своїм, на своєму місці і володів родом своїм», - говорить наш древній літописець.

Східні слов'яни жили родовим ладом. Усілякі справи обговорювалися і вирішувалися на племінних зборах, яке називалося віче. З громади виділялися старійшини, чарівники (чаклуни і врачеватели), сильні і удачливі воїни, пізніше ставали князями. У східних слов'ян існувало патріархальне рабство. Але в господарстві рабська праця не грала головну ролі. Бранців зазвичай продавали сусідам або купцям, а також після декількох років неволі надавали їм свободу і право жити в громаді.

До 9 століття родовий лад східних слов'ян прийшов у занепад, але традиції продовжували існувати. Звичайною справою була кривава помста, зберігалися своєрідні шлюбні звичаї. Вважалося доблестю для молодого чоловіка викрасти дівчину з іншого племені і взяти її собі в дружини.

Процвітало багатоженство, що дозволяло значно збільшити чисельність роду. Життя наших предків була важкою та небезпечною. Чоловіки часто гинули у бойових набігах, на полюванні в сутичках з лісовими хижаками.

Чоловікам належало бути сильними воїнами, щасливими мисливцями, хоробрими захисниками свого племені і роду. У жінках цінувалися працьовитість, витривалість. Крихкість і витонченість не вважалися гідністю. Чоловіки-слов'яни відрізнялися зростом і силою. Жінка вважалася красивою, якщо була високою, крупнотелой, здатної багато працювати і без особливої праці народжувати дітей.

Всі діти з самого раннього віку активно включалися в життя племені і займалися різними роботами на рівні з дорослими. Адже для того, щоб вижити в тих суворих життєвих умовах, нашим предкам доводилося дуже багато працювати.

До 10 століття східні слов'яни, як і всі інші давні народи, вірили в багатьох богів. Вся природа, за переконанням наших предків, була живою і населялась духами, добрими і злими. Ці духи, допомагали людині, або навпаки, заважали йому, жили всюди - в лісах, річках, болотах.

Безсумнівно, самими корисними духами були ті, які захищали людину, - «берегині». До них ставилися в першу чергу «навьи» - предки, пращури і жінки - прародительки «Роданіци». Одним з основних божеств у східних слов'ян був Род. Не випадково у слов'янських мовах є безліч слів з цим коренем: рід, родичі, природа, народ, Батьківщина, урожай, народити. Це божество мало ще одне ім'я - Род-Святовид. Род-Святовид являв собою Всесвіт з усіма її світами: верхнім - небесною твердю, середнім - де жили люди, і нижнім. Він дав життя всій живій природі істворив неживу.

Але природними стихіями управляли інші боги.

Основні язичницькі боги слов'ян:

1. Перун. Верховний бог слов'ян. Повелитель грому і блискавки. Покровитель воїнів.

2. Велес. Богхудоби, другий за значенням після Перуна. Покровитель домашніх тварин, бог багатства, покровитель мисливців.

3. Купала. Богліта, плодів і квітів.

4. Макошь. Богиня, уособлюючи собою Мати - сиру Землю.

4. Обряди

Обряди - традиційні розгорнуті умовно - символічні дії, що супроводжують найважливіші події суспільної і родинно - побутового життя, календарні цикли. Обряд допомагає людям спілкуватися, узагальнювати і передавати свій досвід через спільну діяльність. Через обряди людина усвідомлює, що живе в суспільстві і причетний до нього всіма сторонами свого індивідуального життя.

Усі свята в честь богів наші предки співвідносили з порами року та погодили з найважливішими сільськогосподарськими роботами. Свято проводів старого року і зустрічі нового, наприклад, відзначався в ті ж терміни, що і зараз, і тривав протягом 12днів. У ці дні у всіх осередках спочатку гасили вогонь, а потім добували тертямновий «живий» вогонь, на якому пекли хліб і намагалися за різними ознаками гадати про те, що чекає родичів в наступаючому році і яким він буде.

Наступний свято - Масниця - присвячувався проводам зими - Морани. Він відзначався напередодні і після дня весняного рівнодення і означав прихід весни. Це була тризна за померлою зими - холоднечі - і радісне веселощі з приводу відродження до нового життя світлого божества весняного родючості й любові - Лади.

В пору сівби ярових, коли зерно лягало в землю, але ще не проросло, слов'яни зверталися до своїх предків, теж спочиває в землі, з проханням допомогти їм отримати багатий врожай. Це свято дійшло і до нашого часу і називається зараз так само, як і в давнину, - Радоніца.

На самому початку літа відзначався день бога Сонця - Ярила, коли прибирали стрічками молоду берізку і прикрашали гілками житло.

Складні обряди супроводжували і інші важливі моменти життя наших предків: весілля, народження дітей, смерть. Магічні дії, заклинання допомагали захистити людину від підступи злих духів, яких теж навколо наших предків було безліч.

Як і всі інші народи, слов'яни теж вірили в безсмертя душі і в те, що після смерті людська душа піднімається на небеса, щоб звідти допомагати своїм родичам. Тому померлих зазвичай забезпечували всім, що могло стати в нагоді їм на тому світі.

З сивої давнини до нас дійшов звичай приносити «дідам» на могилу пшеничну кутю, яйця, мед.

5. Хліб насущний

Вивчені археологами слов'янські селища дозволили відновити життя людей того часу: їх заняття, побут, релігійні вірування.

На підставі отриманих даних стало відомо, що в 4-2 ст. до нашої ери предки слов'ян ніяк не зміцнювали свої поселення і жили в напівземлянках або будинках, стіни і дахи яких трималися на вкопаних в землю стовпах.

Знайдені в таких селищах - селищах предмети побуту, велика кількість глиняного посуду - горщиків, мисок, глеків, амфор - говорить про те, що вже в ті часи слов'яни займалися землеробством, хоча охота і розведення худоби теж мали в їх житті дуже важливе значення.

Археологи дуже часто знаходять під час розкопок залізні сошники та інші сільськогосподарські знаряддя. Основним заняттям слов'ян було підсічно землеробство - найважчий вид робіт в господарстві. Головним знаряддям хліборобів в умовах лісової зони були не плуг або рало, а сокира. Вибравши ділянку високого лісу, вони ґрунтовно підрубував дерева, і ті протягом року підсихали на корені. Потім, зваливши сухі стовбури, ділянку випалювали, влаштовуючи вогненний «упав». Після цього викорчовували незгорілі залишки пнів. Вирівнявши землю, скородили дерев'яною сохою. Сіяли прямо в золу, розкидаючи насіння руками, а потім боронували суковатості колодою. Удобрена золою земля щедро родила перші два - три роки, а після її виснаження підшукували нову ділянку, і процес повторювався заново. Виявлені зерна пшениці, жита, ячменю, проса, вівса, гороху, конопель свідчать про те, що саме ці культури вирощувалися нашими предками в ті далекі часи. Хліб був головною їжею слов'ян. Стародавня назва хліба «жито» відбулося від слов'янського слова «жити».

Розводили слов'яни і домашню худобу: корів, коней, овець, кіз. А знайдені на місці поселень фібули - застібки, ножі, списи, стріли, мечі, ножиці, шпильки, намиста - говорять про високого ступеня розвитку ремесел.

6. Навчання на Русі

східнослов'янський язичницький обряд

Становлення і розвиток Вітчизняної системи навчання тісно пов'язане з багатовіковим укладом історії нашої країни. У всі часи навчання було неодмінною умовою орієнтації людини в навколишньому світі, способом формування його взаємодії з людьми і природою, можливістю включення в соціально-економічне і культурне життя народу.

Багато прийоми, форми та методи навчання мають тисячолітню історію і збереглися до наших днів. В сучасних системах навчання можна відшукати спільне коріння з давніми підходами до утворення людини. Багато тисячоліть тому наші слов'янські пращури, що жили в первісних родових громадах, навчали своїх дітей через включення в конкретні види діяльності: виготовлення знарядь праці, збиральництво, полювання, прилучення до релігійних таємниць буття.

Навчання первісних дітей відбувалося в їх повсякденної життєдіяльності, а також в іграх, розвивають у дітей спритність, кмітливість, уміння долати невдачі. Гра - основна школа дитини, яка задовольняє його спрагу действования, привчає до підпорядкування суспільним правилам, що готує до дорослого життя. До цих пір, як і тисячі років тому, діти грають в «доганялки», з первісними цибулею і стрілами, пальники.

У 7 столітті східні слов'яни дітей племінної знаті віддавали на виховання до 7 - 8 років в іншу сім'ю - підлеглу чи залежну. Такий звичай перешкоджав відриву знаті від основної маси племінного населення. Так з'явилася історична перша форма навчання і виховання дітей.

Подальші значущі періоди навчання: сім років - хлопчик переходить від жіночого виховання до чоловічого, починає навчатися грамоті; дванадцять років-підліток починає виконувати чоловічу роботу; сімнадцять років-юнак стає дорослим. Звіт віку в давнину йшов не від дня народження, а від Нового року-1 вересня (до досі з цього терміну у нас починається новий навчальний рік).

Педагогічний досвід у давнину закріплювався в обрядах, ритуалах, традиціях, а також в міфах і усній народній творчості. Народні методи навчання ґрунтувалися на усній передачі дітям традиційних уявлень про світ, природу, космос, людину за допомогою системи, пристосованої для кращого запам'ятовування: колискові пісні, казки, загадки, небилиці, скоромовки, байки, потешки, пісеньки - перевертиши, обрядові пісні, історичний епос. Навчальна роль дитячого фольклору залишається значущою і сьогодні.

Язичницька система навчання побудована на органічно вплетені міфології в повсякденне життя і діяльність людини. Міфічні персонажі і їхні дії є своєрідним підручником, по якому розвивається дитина, проходячи відповідні етапи дорослішання.

Запровадження християнства на Русі пов'язане з появою літописів, які несли в собі функцію збереження передачі інформації про події. Провідну роль у розвитку освіти відігравали монастирі. Форми навчання в них базувалися на читанні і переписуванні книг релігійного змісту.

Давньоруська навчальний засіб - повчання, тобто накази й заповіти іменитих людей своїм дітям і онукам. «Повчання» Володимира Мономаха - не тільки історичний, але й педагогічний документ. Дидактизм - один з головних принципів середньовічної «Учительне» літератури, мета якої - виховання християнина.

Берестяні грамоти та цери - дощечки з поглибленням для воску, використовуються для навчання грамоті як дітей духовенства та адміністрації, так і міського населення. Більш висока ступінь освіти - «книжне навчання», доступно тільки для знаті.

Навчання арифметиці в Стародавній Русі складалося в оволодіння нумерацією й рахунком на абетці. Вивчалися такі арифметичні дії запис в давньоруської нумерації, двоїння, роздвоєння, додавання, віднімання, множення, ділення. Розвиток ремесел вплинув на підвищення загальної грамотності ремісників. Домострой - звід повчань середньовічної епохи на Русі.

Всього в Стародавній Русі виділяється 8 різновидів педагогічної діяльності: Училищна, професійна, церковноприходська, монастирська, станова, групова, побутова, індивідуальна.

У сучасних дидактичних системах і методиках можна знайти відгомони і продовження старовинних підходів, методів і прийомів навчання.

У кожного слов'янського племені чи декількох пологів були особливі святилища - погости. Це були «Житла» богів, а люди приходили сюди лише для здійснення жертвоприношень «Погостювати» у своїх небесних покровителів. звідси і назва «цвинтар».

Боги вимагали до себе шанобливого ставлення. На їх честь влаштовувалися свята, бенкети, приносилися жертви, в тому числі і людські. Пекли пироги й млинці, варили пиво, і боги як би запрошувалися на такі бенкети, ставали «співтрапезниками» людей.

На валах зводився тин - огорожа з вертикально поставлених високих колод.

Література

1. С.М. Соловйов. Читання з історії Росії. Москва Видавництво «Правда» 1989 рік.

2. І.В. Алферова. та ін. Смоленськ Русич 2002.

3. А.В. Хуторський Сучасна дітактіка Санкт-Петербург Видавничий дім «Пітер» 2001 рік.

Размещено на Allbest.ru