Освічений абсолютизм в Європі і Росії

Размещено на http://www.allbest.ru/

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра всесвітньої історії та правознавства

ІНДЗ

з історії слов'янських народів

на тему: «Освічений абсолютизм в Європі і Росії»

Підготував: студент ІІ курсу 22 групи

Чечель Богдан Михайлович

Викладач: док. іст. наук, доц.

Священко З. В.

Умань 2014

План

Вступ

1. Монархи, задіяні в освіченому абсолютизму

2. «Освічений абсолютизм» - Катерина ІІ

3. Відбиток «освіченого абсолютизму» в Росії

Висновки

Список використаної літератури

освічений абсолютизм влада держава

Вступ

В другій половині XVIII ст. у звязку з загальноєвропейських економічних і демографічним підйомом у правлячих колах європейських держав все більше зростало усвідомлення необхідності модернізації економічної та політичної системи. Це загальноєвропейське явище традиційно іменується освіченим абсолютизмом.

Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс, цілком пройнята раціоналістичною філософією століття «просвіти». Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу. До XVIII століття державна ідея, виразником якої був абсолютизм, розумілася вузькопрактично: поняття про державу зводилося до сукупності прав державної влади. Міцно тримаючись за вироблені традицією погляди, освічений абсолютизм вніс разом з тим і нове розуміння держави, яка вже накладає на державну владу, що користується правами, і обов'язки. Наслідком такого погляду, що склалася під впливом теорії договірного походження держави, з'явилося те теоретичне обмеження абсолютної влади, яке викликало в європейських країнах цілу низку реформ, де поруч з прагненням до «державної користі» висувалася турбота про загальний добробут.

«Просвітницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави. Тому характерна риса освіченого абсолютизму - союз монархів і філософів, які бажала підпорядкувати держава чистому розумові.

1. Монархи, задіяні в освіченому абсолютизму

Центральними фігурами в цій епосі були Фрідріх II Великий (з 1740 по 1786) і Йосип II Австрійський (з 1780 по 1790). Інші представники освіченого абсолютизму:

· в Іспанії - міністр Аранда при Карлі III (1759-1788)

· в Португалії - Помбал (1760-1777) при Йосипа Емануіле

· в Неаполі - міністр Тануччі при Карлі III і IV Фердінанда

· в Тоскані - Леопольд I (1765-1790)

· в Данії - Крістіан VII (1766-1807) з міністром Струензе (1769-1772)

· в Швеції - Густав III (1771-1792)

· в Бадені - Карл Фрідріх

· в Речі Посполитої - Станіслав Понятовський (1764-1795)

· в Росії - Катерина II

Діяльність усіх цих реформаторів була значною мірою наслідуванням перетворенням Фрідріха II та Йосипа II, які втілили в собі два напрями, що доповнюють один одного і цілком характеризують освічений абсолютизм. Фрідріх був консерватором і багато в чому лише продовжував стару гогенцоллернскую політику, яку хотів висвітлити філософськими ідеями століття. Йосип II, більше теоретик, "революціонер на троні", порвав з політикою своїх попередників і здійснив сміливу спробу радикально перетворити весь лад Австрії в дусі філософії XVIII століття. У його діяльності, так само як і в діяльності Фрідріха II - багато протиріч, які внесла нова державна ідея в традиційну політику абсолютизму. Характер перетворень П. абсолютизму був у всіх країнах один і той же, видозмінюючись лише в залежності від місцевих умов, але він істотно відрізнявся в протестантських країнах (Пруссія) і католицьких (Австрія).

Не у всіх країнах ініціатива реформи належала королям. У Португалії, Іспанії та Неаполі в ролі освічених деспотів виступали міністри, те саме сталося і в Данії під час Струензе. Загальна риса, яка відрізняє представників П. абсолютизму - деспотизм у проведенні своїх реформ, самовпевненість і часто необдуманість, непослідовність.

Всі реформи освіченого абсолютизму, прагнули зруйнувати католицько-феодальні відносини, відбувалися не тільки зважаючи на державних міркувань, а й сприяли емансипації особистості. Однак освічені деспоти обійшли один з великих недоліків державного життя XVIII ст. - Недосконалість законодавчої діяльності держави і не виробили правильного порядку законодавства. Все залежало від абсолютного монарха або його міністра. Реформи П. абсолютизму захоплювали область адміністрації, фінансів, суду, розумового життя, церкви, нарешті - область станових відносин і селянського побуту.

В області адміністрації П. абсолютизм прагнув до бюрократичної централізації, до витіснення чиновництвом громадських сил і до придушення інтересів дворянства. П. абсолютизм був ворожий народного представництва і намагався знищити місцевий партикуляризм. Йосип II порушив конституції Австрійських Нідерландів та Угорщини, Фрідріх II позбавив в 1741 р. земські чини Сілезії їх права вотувати податки.

Економічна діяльність П. абсолютизму витікала зі співчуття освічених деспотів меркантилізму, ставившему найвище торгівлю і промисловість, які перебували під опікою держави. Прагнучи до поповнення державних доходів, до утримання в країні золота і срібла, П. абсолютизм протегував розвитку промисловості, охороняв і поліпшував в той же час і сільське господарство. Разом з тим П. абсолютизм звернув особливу увагу на розподіл податків і впорядкування державних видатків.

Величезну заслугу надав П. абсолютизм судового устрою та законодавству. "Один закон для всіх" - такий принцип, яким керувався П. абсолютизм. У кримінальному судочинстві були знищені тортури, обмежена смертну кару і покращено правосуддя. Зразком судової реформи була Пруссія при Фрідріха II, який перетворив судоустрій і судочинство, встановив правильний порядок замість сваволі. Завданням освіченого абсолютизму було не тільки відокремити суд від адміністрації і створити незалежність суддів, а й скласти звід законів, що відрізнявся простотою, ясністю і стислістю. Самуїл фон Кокцеі, тло Кармер і Суарец в Пруссії зробили складання загального кодексу (Allgemeines Landrecht), в якому яскраво відбився вплив філософії XVIII ст. В Австрії вже за часів Марії-Терезії судова частина була відділена від адміністрації. Йосип II вельми енергійно працював для складання зводу законів, видав кілька приватних статутів. Звід законів, виданий в Португалії Помбалу, привернув увагу тодішнього вченого світу. Ці реформи були пройняті гуманністю, повагою до людської особистості і почуттям справедливості.

Для поширення освіти також приймалися серйозних заходів. Вже одне схиляння королів перед філософами давало друку більше свободи. З іншого боку, монархи ставилися байдуже до преси, тому що громадська думка була забуто. Тому епоха освіченого абсолютизму характеризується більшою свободою друку, особливо де не порушувалися політичні питання. Цензурні сорому були обмежені (в Австрії - цензурний статут Йосипа II в 1781 р.), але по відношенню до католицького духовенства зберігали особливу строгість.

Освічений абсолютизм являє собою епоху сильного антагонізму між духовною та світською владою. Разом з "просвітою" абсолютизм ставився негативно до традицій католицизму, захищаючи права світської держави від клерикальної опіки і бачачи небезпечного ворога в римській курії і клірі. Боротьба проти католицизму (у католицьких країнах) велася наполегливо і часто жорстоко. Особливо сильною була влада церкви в Португалії, Іспанії, Неаполі, які й відкрили похід проти домагань середньовічного католицизму. Відібране було у папських булл юридичне значення, якщо вони не затверджені королем, клір підпорядкований світським судам, закриті інквізиційний судилища, знищено безліч монастирів, а маєтки їх перейшли в казну, духовенство обкладено податками і т. д. У Португалії Помбалу подав приклад вигнання єзуїтів, ордену яких звідусіль наносяться удари. У 1759 р. єзуїтів виганяють з Португалії, у 1764 - з Франції, далі, в 1767-68, з Іспанії, Неаполя, Парми, поки в 1773 р. орден зовсім не був знищений. До крайності були доведені церковні реформи Йосипом II, який не тільки хотів обмежити папське вплив в Австрії, послабити силу духовенства, підпорядкувавши його світської влади, але втрутився навіть в обрядову сторону віри, ніж порушив проти себе народну масу.

В області станових відносин взагалі і селянського питання зокрема П. абсолютизм теж багато зробив. І тут в ім'я державної користі правителі боролися із залишками феодалізму, намагалися скоротити аристократичні привілеї і обмежити права дворян і духовенства. Помбалу вельми різко діяв в Португалії, стискав дворянство. У Неаполі дворянські суди були позбавлені своєї сили тим, що на них могли апелювати до королівського суду. У Швеції та Данії Густав III і Струензе тіснили дворянство і озброїли його проти себе. В Австрії Йосип II викликав сильну опозицію духовенства і дворянства тим, що хотів знищити податкові привілеї дворян і ввів поземельний податок.

У цю ж епоху вперше був поставлений на чергу селянське питання. Цьому значно сприяли фізіократи, які за своїми політичними поглядами були на боці освіченого абсолютизму, і багато діячів освіченого абсолютизму були прихильниками фізіократів. Засуджуючи феодальні права, які тяжіли над землевласниками, література XVIII ст. вимагала знищення рабства і припинення кріпаків відносин. Внаслідок цього в епоху П. абсолютизму було звернуто увагу на становище сільської маси, від якої залежить збагачення скарбниці, і поруч із заступництвом обробної промисловості освічений абсолютизм протегує і селянської праці. У Пруссії Фрідріх II менше всіх правителів підкорився фізіократії, але і тут було звернуто увагу на покращення побуту селян. В Австрії селянське питання був висунутий Йосипом II, який формально скасував кріпосне стан. Те саме було і в Савойї при Карлі-Еммануїлом III.

Освічений абсолютизм, що задумав стільки державних і суспільних реформ, всюди викликав реакцію, яка скоро знищує ліберальні придбання, поки французька революція не докінчила розпочатої освіченим абсолютизмом ліквідації старого порядку.

У Росії реалізація політики освіченого абсолютизму не була викликана внутрішніми причинами, аналогічними західноєвропейським. У Росії церква практично не втручалася у справи державної влади, не займалася полюванням на відьом і не засновувала інквізиції. Відповідно, наступ на церкву привело в XVIII столітті тільки до руйнування сформованих століттями моральних цінностей російського суспільства. Звільнення влади від впливу церкви з одночасним поділом суспільства на освічених дворян і неосвічених селян розкололо народ і підірвало ледь склався монархічний лад (що виразилося в 75-літньому періоді переворотів і фіктивних правлінь цариць після смерті Петра I). Освічений клас говорив спочатку німецькою мовою, потім перейшов на французьку, і при цьому глибоко зневажав неосвічених російськомовних селян, розглядаючи їх виключно як суб'єкт застосування абсолютної влади. Міркування моралі, людяності та справедливості були забуті разом з церковними забобонами, позитивна ж програма Просвітництва виконувалася у винятково вузькому колу обраних дворян і тільки в їхніх інтересах. Тому результатом Просвітництва в Росії стало кріпосне право, що перетворилося в чисте рабовласництво при Катерині II, а також формування самодостатньої бюрократичної системи, традиції якої до цих пір дають про себе знати.

2. «Освічений абсолютизм» - Катерина ІІ

Правління Катерини II тривало більше трьох з половиною десятиліть (1762-1796). Воно наповнено багатьма подіями у внутрішніх і зовнішніх справах, здійсненням задумів, продовжували те, що робилося за Петра Великого. «Петру Першому - Катерина Друга» - такі слова вибиті на постаменті знаменитого пам'ятника першому імператору Росії роботи Е. Фальконе. Катерина II, діяльна і неординарна правителька, мала право на подібне зіставлення. Досягнення і перемоги часу її царювання носять багато в чому відбиток її особистої участі, що направляє уваги. Натура талановита, освічена, літературно обдарована, вона вміла багато - і керувати величезною імперією, до чого пристрасно прагнула з часу прибуття до Росії, і ладити з людьми, і, що дуже важливо, наближати до себе людей талановитих, обдарованих, доручати їм важливі справи відповідно до їх здібностей.

Зрозуміло, у своїй політиці Катерина II спиралася на російське дворянство, особливо його «вершки» - гвардію. Недарма російські дворяни і за її життя, і після кончини говорили і писали про золотий вік Катерини Великої, матінці-государині, мудрої правительці. Цей вінок слави сплітали і російські одописців, письменники - Державін і інші, і зарубіжні кореспонденти російської імператриці, перш за все французькі філософи-просвітителі.

XVIII ст. - епоха «освіченого абсолютизму» «союзу філософів і монархів». У ту пору широке ходіння отримали теорія і практика, згідно з якими віджилі інститути феодального суспільства можна подолати не революційним, а еволюційним шляхом, самими монархами та їх дворянами, за допомогою мудрих радників-філософів, інших освічених людей. Самодержці, як передбачалося, були або повинні бути людьми освіченими, свого роду учнями ідеологів Просвітництва. Такими були і Фрідріх II прусський, і Катерина II російська, і Йосип II австрійський, і деякі інші правителі.

Влада. Покладена комісія. При імператриці Єлизаветі ліквідували ненависний Кабінет міністрів, введений Ганною Іванівною, і відновили в колишніх правах петровський Сенат, який знову отримав «преждебившую свою силу і владу в правлінні внутрішніх усякою звання державних справ». Раніше ліквідовані Берг-колегія, Мануфактури-колегія, Головний магістрат знову приступили до справ.

Як і раніше правителі створювали при своїй особі установи, що стояли над усіма іншими, з наближених і довірених діячів. Це - єлизаветинська Конференція при найвищому дворі, Рада при найвищому дворі Петра III, Неодмінний рада при Катерині II. Остання реформувала Сенат (1763 р.): перш єдину установу розділили на шість департаментів, кожен з них відав певним колом справ. Сильно зросла роль генерал-прокурора - він тепер не лише спостерігав за роботою Сенату, але і самостійно вирішував сенатські справи. Катерина призначила на цю посаду князя Л.А. Вяземського, відомого своєю чесністю і непідкупністю.

Подальша централізація, бюрократизація управління знайшли своє вираження у ліквідації гетьманства на Лівобережній Україні (1764 р.). Нею стали керувати президент Малоросійської колегії та генерал-губернатор Малої Росії. На ці посади Катерина II призначила П.А. Румянцева, видатного полководця і державного діяча, людини рішучої і енергійного.

Важливий момент в політиці «освіченого абсолютизму» - скликання в 1767 р. Комісії для складання нового Уложення. Необхідність нового зводу законів відчувалася давно. Після Соборне уложення 1649 р. накопичилася велика кількість указів царів і Боярської думи, імператорських маніфестів та указів. Вже при Петрові I, в самому кінці XVIII сторіччя, працювала комісія з підготовки тексту нової Уложення, але з цього нічого не вийшло. Думки про скликання депутатів із різних станів для законодавчої роботи висловлювали публіцисти та автори проектів: І.Т. Посошков, Д.М. Голіцин, В.І. Татищев. У 50-60-і рр. складалися списки депутатів. Нарешті, скликали Комісію.

«Наказ» для неї написала сама імператриця. Вона спиралася на твори французьких просвітителів XVIII ст. (Монтеск'є та ін), інших мислителів. Сенат розіслав його по установах, центральним і місцевим. До Москви з'їхалися більше 500 депутатів від дворян, торгово-ремісничого населення, державних селян, козаків, неросійських народів. Послали своїх депутатів колегії. Сенат і Синод. Селяни-кріпаки та духовенство представництва не отримали. Від дворян було 189 осіб, від установ - 28, міста дали 216 депутатів, селяни - 24.

Депутатам їх виборці вручили накази, у яких ставилися нагальні питання, висувалися вимоги. Дворянство говорило про землю, скаржилося на пагони своїх кріпаків, конкуренцію купців в підприємницькій, торговельній сферах. В міських наказах, навпаки, підприємництво і торгівля розглядалися як виключне право міських станів, насамперед купецтва. З цієї точки зору їх невдоволення викликають торговельно-промислові заняття дворян і селян. Селяни скаржилися на брак земель, їх захоплення дворянами і посадскими жителями, власники заводу і багатими односельцями. Про те ж повідомляли накази башкир, татар та інших народів Поволжя, інших районів. Всі скаржилися на важкі податі і повинності.

Комісія відкрилася в кінці липня 1767 Переважання дворянських представників (а вони були й серед обраних від міст, від установ), вірнопідданість більшості депутатів пояснюють той факт, що на початку своєї роботи Комісія прийняла рішення - піднести імператриці титул «Великою, Премудрої і Матері Вітчизни». Воно отримало силу закону, який виявився єдиним безпосереднім результатом роботи Комісії.

Члени Комісії читали і обговорювали накази з місць і статті майбутнього Уложення, підготовлені в приватних комісіях. Число учасників роботи досить швидко зменшувалася: депутати-чиновники з центру і провінції працювали в основному у своїх присутствених місцях; після переведення Комісії в Петербург депутати-москвичі залишилися у своїх закладах; депутати з вищих установ майже не ходили на засідання.

У зв'язку з війною, що почалася з Туреччиною загальна Комісія у січні 1769 р. була розпущена. Щоправда, приватні комісії продовжували роботу над матеріалами з організації управління і суду, і вони були використані пізніше, при проведенні обласної реформи і підготовці жалуваних грамот дворянству і містам. Указ 4 грудня 1774 сповістив про остаточне скасування Покладеної комісії.

Подальші реформи Катерини II. У наступні роки імператриця і її оточення, Сенат і інші відомства, проводячи курс на подальше зміцнення абсолютизму, централізацію і бюрократизацію управління, вживають заходів в інтересах різних станів. Дворяни отримують щедрі пожалування - землі і кріпосних селян. Одночасно видали маніфести, що сприяли занять підприємництвом і торгівлею, і це відповідало інтересам дворян, купців, ремісників і селян. Один з указів (1775 р.) говорив про свободу відкриття промислових підприємств, інший указ (1779 р.) удвічі підвищував оплату праці приписних селян на заводах, а їхніх власників, що було набагато істотніше, звільнив від обов'язкових поставок заліза і снарядів у скарбницю. Уряд лавірував, давало пільги не тільки дворянству і багатого купецтва, а й ремісничому, селянському станам.

Слабкість влади на місцях повною мірою виявилася в роки повстання Пугачова. Катерина ліквідувала Запорізьку Січ, козацьких старшин або вислали, чи ублажили землями і офіцерськими чинами. Рядові козаки утворили Чорноморське козацьке військо, яке в 1791 р. переселилися на Кубань. Інша частина запорожців пішла в Туреччину, на Дунай, і тут з'явилася Задунайська Січ. Волзьке козацьке військо теж позбавили його землі і вольностей, переселили на Терек (1776 р.) і підпорядкували Військової колегії. У 1781 р. зникла автономія Малоросії - замість поділу на полки і сотні з'явилися за російським зразком губернії і повіти: козацькі полки включили в регулярну армію, а старшини отримали права і привілеї російських дворян. На Дону (1775 р.) ввели Військове цивільний уряд, типу губернської адміністрації, загальноросійське законодавство.

Реформу управління Катерина II провела і на основній території Росії. «Установа про губернії» 1775 р. звести поява 50 губерній, дрібніших, ніж раніше існуючі 23 великі губернії. Очолював кожну з них губернатор, а групу з двох-трьох губерній, або намісництво, намісник, або генерал-губернатор. Всіма справами в губернії керувало губернське правління. Казенна палата відала промисловістю, доходами і витратами. Наказ громадського піклування - школами, лікарнями. Судові установи (палата кримінального суду, палата цивільного суду, станові суди - для дворян, міщан і державних селян) відділялися від адміністрації.

Губернії ділилися на повіти на чолі з капітан-справниками. Міста складали особливі адміністративні одиниці на чолі з городничим або комендантами; тільки в обох столицях, Петербурзі та Москві, на чолі адміністрації стояли обер-поліцмейстера.

Обласна реформа, по суті справи, поширила колегіальні порядки з центру у провінцію. Створювалася більш однакова і струнка бюрократична система, підпорядкована намісникам і губернаторам, центральним колегіям й імператриці.

У 80-і рр. XVIII ст. ліквідували ряд колегій (Мануфактур-, Камер-Берг-, Юстиц-, вотчину, Головний магістрат). У 1785 р. видали жалувані грамоти дворянству і містам. Перша з них звела докупи всі привілеї панівного стану, перш за все проголосила їх монопольне право на землі і селян, а також право станового суду, права на пристрій заводів і торгівлю, організацію корпорацій в губерніях і повітах (дворянські «суспільства»), вибори посадових осіб та ін.

За другою грамоті городяни ділилися на шість розрядів: купці та міщани (дрібні торговці і ремісники), дворяни та чиновники, духовенство. Їх права і привілеї, неоднакові за обсягом і значенням, залежали від станового розряду, майнового стану. Селян, які проживали в містах, в число городян не включали, хоча податі брали з них у подвійному розмірі - і по селу, і по місту.

3. Відбиток «освіченого абсолютизму» в Росії

Кінець епохи «освіченого абсолютизму». Особистість Катерини II. З кончиною імператриці Катерини (7 листопада 1796 р.) закінчилася ціла епоха російської історії. Довгий і пам'ятне для її підданих правління Катерини II наклало досить істотний відбиток на історію Росії. Ставши завдяки щасливому випадку дружиною спадкоємця російського престолу, який опинився негідним його, усунувши імператора-дружина за допомогою гвардії, вона була проголошена самодержицей всеросійської. У ту пору їй було 33 роки (народилася 21 квітня 1729 р.). Катерина досягла заповітної мети, найбажанішою для неї з моменту приїзду до Росії майже 15-річною дівчинкою. Вона, перейшовши на новій батьківщині у православ'я і освоївшись з російською мовою, намагалася сподобатися всім, і не тільки при дворі.

Після німецького глушини Петербург здався їй містом казковим і багатим. Але, незважаючи на славу й красу придворних маскарадів і феєрверків, розкіш вельмож і лукуллови бенкети, вона швидко помітила невігластво, порожнечу і моральне неохайності двору імператриці Єлизавети. До того ж заміжжя її виявилося нещасливим. Але, вміло уникаючи небезпек, пов'язаних з придворною і сімейним життям, з усіма їх інтригами, вона пробивалася вперед, до своєї мрії, вірила: «... Рано чи пізно я доб'юся свого, зроблюся самодержавної російською імператрицею».

Дуже розумна і спостережлива, Катерина багато читала. Запас спостережень над природою людської поповнювався безперервно - життя при дворі давала багатий матеріал для вражень, часто не дуже райдужних. Вона намагалася не помічати неувага одних, образи інших, прагнула шукати у всіх, великих і малих, незалежно від достоїнств і вад, розташування до себе. «Я хотіла бути російської, - зізнавалася вона, - щоб росіяни мене любили».

І вона досягла бажаного. Катерина старанно дотримувалася церковні обряди, читала книжки з російської історії (не тільки їх, звичайно), добре знала західноєвропейську історію, філософію, юриспруденцію і т.д. Іноземні посли при дворі Єлизавети відзначають її великі пізнання.

«Або помру, або буду царювати», - не приховувала Катерина від друзів свої плани ще в кінці правління Єлизавети. Досягнувши найвищої влади в Росії, вона, долаючи всі перешкоди, недоброзичливість сина - спадкоємця Павла Петровича та його прихильників, зуміла залучити на свій бік і гвардію, і все дворянство. Їм вона дарувала за підтримку дуже багато - сотні тисяч селян і десятин землі, всякі привілеї.

Звичайно, Росія дала багато німецьких принцес - і безмірну владу, і пов'язані з нею славу і багатство, настільки ж незмірні, і всякі задоволення. Але і вона зробила для держави Російського чимало. Сама імператриця і її сподвижники, а вона вміла їх вибирати та залучати до справи, як і Петро Великий, якого вона намагалася дотримуватися у всьому, зуміли, спираючись на народні сили, досягти блискучих успіхів і в зовнішній політиці, військових акціях, і у внутрішньому устрої, і в культурних починаннях.

При Катерині II істотно збільшилися територія країни, населення (на 75%), доходи (більш ніж учетверо). Перемоги на суші і морі прославили російська зброя, військове мистецтво. Настільки ж вражаючі успіхи в господарстві і культурі. Але не можна не бачити при всьому цьому важкого становища трудових верств населення. Недарма в правління Катерини II стався найпотужніший в історії феодальної Росії народне повстання на чолі з Є.І. Пугачовим.

Висновки

Отже, суть політики освіченого абсолютизму полягала в тому, щоб, не міняючи по суті державних форм абсолютної монархії, в рамках цих форм, зверху проводити реформи в економічній, політичній, культурній сферах, спрямовані на модернізацію застарілих явищ феодального порядку. Найбільш поглиблено монархічну концепцію освіченого абсолютизму дав прусський король Фрідріх II Великий (1712-1786), що залишив після себе 30-томне зібрання творів. Під впливом ідей просвітителів Фрідріх II видав звід законів, що вводив в Пруссії рівний для всіх суд, встановив повну віротерпимість, скасував тортури. Проте захоплення ідеями Просвітництва у Фрідріха II було неглибоким, про що можна судити з його практичних справ. Так, весь соціальний лад Пруссії, з переважанням дворянства над іншими станами, він залишив без зміни.

Більш послідовно проводив політику освіченого абсолютизму Йосип II (1741-1790), який після смерті батька Франца Стефана став німецьким імператором, а після смерті матері Марії Терезії успадкував австрійські володіння. Свого десятирічне царювання в Австрії він провів цілий ряд реформ, головна з яких звільнення селян від кріпацтва, наділення їх землею. Найбільш глибоко й послідовно реформи Йосифа II торкнулися судочинства. Однак він же ліквідував автономію земель і провінцій імперії Габсбургів, заохочував німецьку колонізацію Угорщини, Трансвільваніі, Галичини.

До кінця правління Катерини ІІ Росія мала вже 52 губернії, засновано понад 150 нових міст, які стали губернськими і повітовими центрами. Для кожного були розроблені нові штати, типові генеральні плани розвитку.

За період царювання, Катерина внесла багато законів, які після її смерті довго служили Росії. Катерина внесла неоціненний внесок, у розвитку та зміцнення Росії.

Списо використаної літератури

1. Анисимов Е. В. Время петровских реформ. Л.: Лениздат, 1989.

2. Буганов В.И. Емельян Пугачёв. М.: Просвещение, 1990.

3. Валишевский К. Вокруг трона. 1909. Москва. Репринтное воспроизведение. М., 1991.

4. Евгеньева М. Любовники Екатерины. М., 1990.

5. Історія держави і права зарубіжних країн (Середні віки та ранній новий час): Навчальний посібник / За ред. проф. Б.Й.Тищика. Львів: Світ, 2006.

Размещено на Allbest.ru